ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ПТАХІВНИЦТВА Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Додатки Глосарій Список використаних джерел Укладачі	3. ПЛЕМІННА РОБОТА У ПТАХІВНИЦТВІ
	3.2. Добір, підбір та методи розведення птиці 3.2.1. Добір і підбір у птахівництві 3.2.2. Методи розведення птиці, їх класифікація: а) чистопородне розведення; б) схрещування; в) гібридизація; 3.2.1. Добір і підбір у птахівництві Методи селекції обумовлюються добором і підбором птиці та варіантами й особливостями їх застосування. Добір за генотипом птиці проводять за результатами оцінки за родоводом, якістю потомства, а також за побічними родичами, тобто за сибсами (сестрами й братами батьків) і напівсибсами (напівсестрами й напівбратами батьків). Оцінюють птицю за сім’ями та родинами. Оцінка за родоводом – це оцінка за показниками батьків. Здебільшого вони є першою інформацією про особини до початку їх продукування (відкладання яєць). Вивчення родоводу дозволяє очікувати в особин певного фенотипу – продуктивності, відтворної здатності та контролювати наявність інбридингу (спорідненого розведення) і ступінь його впливу на різні ознаки птиці. Але не завжди батьки стійко передають характерні для них фенотипові ознаки у спадок своєму потомству. В одних батьків така здатність висока, в інших низька. Тому виявляють таких батьків, у яких потомство більш цінне. Їх (батьків та нащадків) і добирають для широкого використання й інтенсивного відтворення. Оцінку птиці за якістю потомства здійснюють методом порівняння селекційних ознак, переважно продуктивності та відтворювальної здатності, між матерями, дочками й ровесницями. Якщо в оціненого плідника (пробанда) дочки за оціненими показниками кращі, ніж матері та ровесниці (або стадо птиці), то він є поліпшувачем і його потомство включають для комплектування селекційних гнізд племінного ядра. Коли ж вірогідних поліпшувачів недостатньо для формування ядра, то використовують невірогідних поліпшувачів та нейтральних плідників. Прискорює селекційний процес добір за сибсами і напівсибсами. Фактично – це добір за потомством матерів і батьків пробанда. Оскільки в селекційному гнізді мати – одна, її сестер – 5-7, а напівсестер, що розміщені в інших гніздах, – близько 100 (від кожного плідника), то оцінка за напівсибсами є найбільш надійною. При цьому враховують, що коефіцієнт спорідненості між родичами і дітьми дорівнює 0,5; між сестрами – 0,5; між напівсестрами – 0,25. З урахуванням прямих і побічних родичів будується родинна селекція – оцінка, добір і підбір сімей і родин птиці. Для добору за генотипом родин відбирають кращу сім’ю, а із кращої сім’ї – кращих особин за фенотипом. Добір за генотипом застосовують у селекційному стаді за індивідуального обліку продуктивності. Добір за фенотипом – це оцінка та добір птиці за селекційними ознаками (фенотипом) без урахування походження та ступеня спорідненості. Птицю добирають для розведення за фактичними ознаками – екстер’єром, типом конституції, розвитком, показниками росту, продуктивності, відтворювальної здатності та якості продукції – без інформації про предків. Однак слід знати, що фенотип – це реалізований генотип. Але проявляється фенотип в результаті взаємодії генотипу із середовищем, під впливом якої особина в різних умовах середовища може мати різний фенотип. Добір за фенотипом називають також масовим добором, а селекцію, що базується на такому доборі, масовою, тобто груповою. Вона ефективна, якщо стадо має значну мінливість при високій спадковості ознаки. Масову селекцію застосовують у прабатьківському й батьківському стадах, а також на початковій стадії селекційної роботи, спрямованої на створення нових ліній. При цьому походження відібраних особин може бути невідомим. У селекційній практиці застосовується комбінаційна селекція. Вона базується на поєднанні масового й генотипового методів добору. Так, у селекційній роботі з кросами птиці у селекційному стаді застосовують генотиповий добір, а у множнику ліній, прабатьківському й батьківському стадах – масовий. Вибір напряму добору. Творча робота селекціонера починається із задуму бажаного типу птиці – породи, лінії, кросу. Відповідно до цього відбираються основні ознаки та показники, за якими буде вестись добір: продуктивність, конституція, екстер’єр, інтер’єр, скороспілість, життєздатність, племінна цінність якості потомства тощо. При визначенні продуктивності враховують несучість, живу масу, масу яєць, витрати корму, якість продукції. Звертається увага на забарвлення птиці, колір шкаралупи, її міцність. При виборі напряму добору важливого значення надають кількості ознак, за якими його проводитимуть. Із збільшенням їх зростають труднощі щодо досягнення обраного напряму і навпаки. Конкретизується напрям селекційної роботи визначенням стандарту нової породи, лінії, родини, кросу, тобто мінімальних вимог до птиці за типом чи певними ознаками. У племінній роботі іноді визначають «модельних тварин». Підбір тісно пов’язаний із добором і спрямований на закріплення або посилення у потомства характерних ознак. Якщо обмежитися лише добором, то безладне парування (осіменіння) навіть дібраних, але не сумісних птиць, не сприятиме прогресу. Підбір має здійснюватися так, щоб потомство за своїми якостями було кращим, ніж батьки, а недоліки компенсувалися позитивними якостями одного із батьків. Варіанти підбору. З урахуванням подібності та відмінності між батьками підбір поділяється на гомогенний і гетерогенний. Гомогенний, або однорідний, підбір характеризується схожістю самців із самками за основними ознаками добору. При цьому одержують однорідне потомство, подібне до батьків. Він дає добрі результати, коли необхідно розмножувати потомство від цінних тварин та родоначальників ліній і родин. Такий підбір сприяє збільшенню кількості птиці бажаного типу та створенню у них стійкої спадковості. Гетерогенний, або різнорідний, підбір передбачає парування самок і самців, які значно різняться між собою за основними ознаками добору. Такий підбір застосовують для поліпшення спадковості стад і порід, а підвищення мінливості у потомства дає багатий матеріал для наступного добору. Бажано, щоб підбір був поліпшувальний, за якого самок парують із кращими, ніж вони, самцями й одержують також краще від матерів потомство. Плідників птиці, які дають краще, ніж їхні матері, потомство, називають поліпшувачами. У племінних господарствах практикують застосовувати індивідуальний підбір, підбираючи до самки з певними цінними ознаками такого самця, у поєднанні з яким можна чекати цінне потомство. При груповому підборі до маток, відносно подібних між собою, підбирають одного чи кількох самців. З урахуванням спорідненості птиці застосовують переважно неспоріднене парування, або аутбридинг. Воно сприяє одержанню потомства із підвищеною життєздатністю, плодючістю, конституціональною мінливістю, продуктивністю тощо. Споріднене парування, або інбридинг, застосовують у племінній роботі як ефективний спосіб посилення в потомстві властивостей спільного видатного предка й одержання завдяки цьому цінних племінних тварин. Практикують його для створення однорідного стада, виведення ліній, кращого успадкування бажаних ознак. Вплив інбридингу залежить від ступеня спорідненості й тривалості його застосування. Ступінь спорідненості птиці визначають встановленням їх спільного предка у 3–5 рядах родоводу: І – батьківський; II – дідівський; ІII – прадідівський і т. д. Щоб виразити ступінь інбридингу, записують кількість поколінь до спільного предка спочатку з жіночого (зліва), а потім (через тире) із чоловічого боків родоводу (праворуч). Розрізняють такі ступені інбридингу: тісний (кровозмішування): І–II, II–І, І–III, III–І, II–II; близький: II–III, III–II, І–IV, IV–І; помірний: III–IV, IV–III, II–V, V–II, IV–IV; віддалений: III–V, V–III, V–V, IV–V,V–IV. Застосування інбридингу протягом ряду поколінь спричиняє послаблення конституції птиці, сповільнює розвиток, знижує її життєздатність, опірність негативним факторам, плодючість і продуктивність. Крім того, серед потомства часто народжуються виродки, зустрічаються особини з недорозвиненими деякими органами. Особливо це буває в господарствах населення, де часто не слідкують за тим, щоб замінити самців (особливо півнів, перепелів) після включення до стада одержаного потомства (дочок). Тому в товарних сільгосппідприємствах не допускається застосування інбридингу. Все ж при поглибленій племінній роботі інбридинг практикують як ефективний засіб закріплення у потомства цінних якостей видатних особин. Документальним оформленням підбору є плани племінної роботи та записи про батьків у відповідних формах. Ефективність підбору визначають за якістю потомства. У племінній роботі з птицею використовують три методи селекції: масову, родинну і комбіновану. Масова селекція – це добір і підбір птиці за фенотиповою оцінкою (індивідуальною або груповою) без урахування походження або ступеня спорідненості. Вона ефективна, якщо стадо має значну мінливість при досить високій спадковості ознаки. При масовій селекції реалізується адитивний тип дії генів. Масову селекцію застосовують у племінних репродукторах, а також у селекційно-генетичних центрах, племінних заводах на початковій стадії закладання ліній на основі популяцій. При цьому походження відібраних особин залишається невідомим. Масова селекція ефективна лише в тому випадку, коли добір і підбір провадять за ознаками з високим коефіцієнтом успадковуваності . Родинна селекція – це оцінка, добір, підбір не окремих особин, а сімей і родин за фенотипом і генотипом. При родинній селекції формують селекційні гнізда – це один самець із закріпленою за ним групою самиць. Статеве співвідношення у гнізді має відповідати породним і видовим особливостям птиці. Під сім’єю розуміють сукупність птиці у складі самця, самки, дочок, синів, а під родиною – гніздо із самцем, кількома самками, дочками, синами, а також напівсестрами і напівбратами. Весь комплекс гнізд, сімей і родин входить до складу ліній. Комбінована селекція – це поєднання масового і родинного методів селекції. Сучасне птахівництво ґрунтується на використанні спеціалізованих ліній. При виконанні будь-яких завдань селекціонер має проводити добір за комплексом ознак, оскільки добір лише за однією ознакою призводить до погіршення більшості інших. Так, з’ясовано, що добір лише за несучістю знижує масу яєць і живу масу, а добір на збільшення живої маси бройлерів знижує несучість і життєздатність потомства. Оцінку за комплексом ознак проводять одночасно або періодично. Залежно від цього розрізняють три способи комбінованої селекції: послідовна, або тандемна селекція; спосіб незалежних рівнів бракування і селекція за індексами. Спосіб послідовної, або тандемної селекції, ґрунтується на підборі птиці за селекційними ознаками у визначеній послідовності. Наприклад, добір і підбір птиці за несучістю проводять до тих пір, доки не досягнуть бажаного результату. Потім проводять добір за наступною ознакою – масою яєць із збереженням досягнутого показника несучості і т. д. Цей спосіб потребує досить великих зусиль і часу. До того ж дуже важко зберегти початковий рівень відселекціонованої ознаки при селекції другої, якщо існує помітний кореляційний зв’язок із першою ознакою. У зв’язку з цим досить широко застосовують модифікований спосіб тандемної селекції, при якому добір за селекційними ознаками здійснюють одночасно, але з дотриманням послідовності залежно від цих ознак. Наприклад, при селекції яєчних курей із тисячі особин, перевірених за продуктивністю, відбирають 500 кращих за несучістю і потім відбирають 50 % (250 голів) кращих за масою яєць або іншою селекційною ознакою. У даному випадку першочергове значення надається несучості, потім масі яєць і т. д. Залежно від напряму селекційнованої лінії на перше місце можна поставити будь-яку провідну ознаку. Спосіб незалежних рівнів бракування. При використанні цього способу встановлюють мінімальні вимоги для кожної ознаки. Особин, які мають ознаки нижчі від потрібних, вибраковують. Наприклад, рівень ознак має бути: несучість – не нижче 300 яєць, маса яєць – 58 г, виводимість яєць – 80 %. Якщо від курки отримують 310 яєць, але маса яйця становить лише 56 г, то таку самку вибраковують. Переваги способу: комплектність добору при збереженні можливості спеціалізувати птицю шляхом встановлення більш суворого рівня бракування за основними ознаками; можливість ширшого використання ЕОМ для складання рекомендацій щодо підбору і добору. Недоліки способу: суб’єктивний підхід при встановленні мінімальних параметрів для бракування; небезпечність втрати цінних якостей і отримання несподіваних результатів під впливом кореляцій ознак. Вважається, що спосіб незалежних рівнів бракування краще застосовувати при закладанні ліній, оскільки при удосконаленні ліній він дає незначний ефект. В окремих племіних господарствах спосіб незалежних рівнів бракування використовується за створення й удосконалення ліній. Спосіб селекційних індексів. Зазначений спосіб застосовують для поєднання кількох показників, які характеризують продуктивно-племінну цінність птиці. В індексі можна виразити за єдиною ознакою предків особин (пробанда), що оцінюються, і їхнє потомство. В індекс, як правило, включають і економічну оцінку селекційної ознаки. При застосуванні цього способу розробляють селекційні індекси, які ґрунтуються на даних спадковості окремих ознак, фенотипічних і генетичних кореляцій між ними, а також на показниках господарської цінності. Встановлюють селекційні індекси для птиці окремих ліній з урахуванням економічного значення господарсько корисних ознак. При селекції за індексами створюється рівновага генів, що забезпечує кращу комбінацію ознак. Індексну селекцію здійснюють, використовуючи певні формули, що враховують різні селекційні ознаки. 3.2.2. Методи розведення птиці, їх класифікація Зверніть увагу! Під методами розведення розуміють системи підбору тварин з урахуванням їхньої видової, породної і лінійної належності. У птахівництві застосовують такі методи розведення: чистопородне, схрещування, гібридизацію. Чистопородне розведення. Чистопородним розведенням називається система парування птиці, що належать до однієї породи. Одержане при цьому потомство буде чистопородним. Чистопородними вважають тих тварин, у яких чистопородні батько й мати за однією породою, що підтверджується родоводом у племінному свідоцтві чи з інших племінних записів. Наприклад, у стаді півні і курочки однієї породи леггорн чи полтавської глинястої. При чистопородному, або чистому, розведенні здійснюється, як прийнято говорити, розведення «у собі», тобто відтворення ведеться ізольовано від птиці інших порід. Чистопородне розведення забезпечує існування порід, утримання в них нагромаджених достоїнств, зумовлює, по суті, автоматичну спадкову стійкість характерних для порід ознак, дає можливість проводити племінну роботу з великою кількістю однорідних птиць та передбачати результати підбору тощо. Чистопородне розведення здійснюється за допомогою різних методів, форм і варіантів добору й підбору, використання інбридингу, розведення за лініями та родинами. Особливу увагу при цьому приділяють добору самців. Методом чистопородного (лінійного) розведення досягають високої продуктивності й економічної ефективності, але дещо повільніше, ніж за допомогою схрещування та гібридизації. Розведення за лініями – це вищий ступінь племінної роботи за чистопородного розведення. Розрізняють різні лінії. Генеалогічні лінії включають потомство, яке походить від спільних предків, незалежно від якості одержаної від них птиці. Заводські лінії характеризуються тим, що потомство дуже схоже на родоначальників ліній. Із таких ліній складаються породи птиці. Для гібридизації у кросах птиці використовують спеціалізовані лінії, тобто такі, які відселекціоновані за однією або кількома ознаками: масою яєць, несучістю, живою масою, м’ясними формами тощо. Такі лінії птиці у кросах мають бути поєднуваними. Поєднувані лінії характеризуються тим, що після їх схрещування у потомства (гібридів) проявляється гетерозис, тобто ефект підвищення продуктивності, відтворювальної здатності, життєздатності та інших показників порівняно з птицею вихідних ліній. Спеціалізовані лінії птиці можуть бути простими і синтетичними. Прості лінії створюють на основі однієї породи, наприклад, леггорн, чи плімутрок, род-айленд тощо. Синтетичні лінії птиці створюють схрещуванням простих ліній або декількох порід при наступному розведенні одержаних нащадків «у собі» (як за чистопородного розведення). Схрещування. Схрещуванням називається парування тварин різних порід. Потомство, одержане при цьому, називається помісями. Схрещування супроводжується посиленням гетерозиготності, внаслідок чого у напівкровних особин часто виявляється гетерозис, як при схрещуванні поєднуваних ліній. Залежно від мети практикують такі методи схрещування: вбирне, або перетворювальне; ввідне, або прилиття крові; відтворне, або заводське; промислове і перемінне, або ротаційне. Хоч на даному етапі у птахівництві традиційні методи схрещування мало поширені, все ж їх застосування ймовірне. Якщо при схрещуванні використовують дві породи, воно називається простим, якщо три і більше – складним. Вбирне, або перетворювальне, схрещування застосовують із метою перетворення місцевих низькопродуктивних порід у високопродуктивні, заводські. Суть вбирного схрещування полягає в тому, що маток місцевої (поліпшуваної) породи парують із самцями заводської (поліпшувальної) й одержаних помісних маток першого і наступних поколінь також парують із самцями тієї ж заводської породи. Схрещування проводять до IV–V поколінь . Птицю IV–V поколінь розводять «у собі», і їх умовно вважають чистопородними за поліпшувальною породою (наприклад, італійська біла, чи ландеська порода гусей). Перевагою вбирного схрещування є те, що закуповуючи (добираючи) самців бажаної породи птиці та використовуючи їх на базі місцевих самок, через 4–5 поколінь можна мати значне поголів’я птиці необхідної породи. Ввідне схрещування, або прилиття крові, застосовують для поліпшення порід – посилення цінних якостей, виправлення вад, підвищення життєздатності, чого за чистопородного розведення протягом короткого періоду неможливо досягти. Для успішного схрещування дуже важливо правильно вибрати поліпшувальну породу – за напрямом продуктивності, за певними ознаками. При ввідному схрещуванні найкращих самців за бажаними ознаками поліпшувальної породи парують із найкращими самками існуючої породи (можна і навпаки). Одержане потомство парують із птахами тієї ж породи, що є (поліпшуваної). Помісей II покоління після відповідного добору можна розводити «у собі» й вважати чистопородними, хоч вони мають нестійку спадковість . За такого схрещування «приливається кров» поліпшувальної породи і вносяться нові якості до поліпшуваної (вища несучість, більша маса яєць тощо). Відтворне, або заводське, схрещування застосовують для виведення нових порід. У ньому можуть брати участь 2–5 порід і більше, при цьому за материнську беруть переважно місцеву. Для успішного заводського схрещування потрібні: чітке уявлення про тип нової породи; вибір вихідних порід; використання спорідненого парування, суворий добір особин необхідного типу, створення належних умов годівлі й утримання молодняку і всього стада. При виведенні нової породи схрещування переважно проводять до II–IIIпоколінь (за схемою вбирного схрещування). Виявивши серед таких помісей уявний новий тип птиці, починають розводити її «у собі» та створювати лінії породи. Методами заводського схрещування виведено більшість порід. Промислове схрещування. Парування птиці кількох порід для одержання високопродуктивних користувальних помісей І покоління називається промисловим схрещуванням. За правильного добору двох схрещуваних порід (просте схрещування) у помісей І покоління виявляється ефект гетерозису, який сприяє збільшенню виробництва м’яса і яєць на 10–17 %. При трипородному (складному) схрещуванні чоловічі особини І покоління (півні), одержані за двопородного схрещування (род-айленд і плімутрок) вибраковуються у добовому віці або вирощуються на м’ясо, а помісних маток парують із самцями третьої породи (корніш, кохінхін, брама) і всі одержані трипородні помісі є користувальним поголів’ям (із проявом гетерозису), призначеним для виробництва м’яса. Перемінне, або ротаційне, схрещування є різновидом промислового. При цьому одержаних помісних самок у кожному наступному поколінні парують попередньо з чистопородними самцями різних порід . Перемінне схрещування може бути 2–4 породним. Ефективність його залежить від дотримання правильної ротації самців різних порід, оскільки завдяки цьому в усіх поколіннях підтримується гетерозис. Для перемінного схрещування здебільшого підбирають породи одного або подібних напрямів продуктивності. Гібридизація. У птахівництві застосовують міжвидову і міжлінійну гібридизацію. Під міжвидовою гібридизацією розуміють парування птиць різних видів із метою одержання користувальних тварин і виведення нових порід. Потомство, одержане при цьому, називається гібридами. Прикладами міжвидової гібридизації є парування диких предків птиці зі свійською птицею: банківської курки з породами свійських курей; диких качок, гусей відповідно з породами цих видів тощо. Є приклади гібридизації курки й павича та цесарки, фазана й цесарки, індички й цесарки, мускусної качки з породами звичайних качок, звичайного фазана й дикого кавказького тощо. Однак відтворна здатність за міжвидової гібридизації знижена, гібридні самки здебільшого безплідні. Проте використовувати міжвидову гібридизацію для одержання промислової птиці вигідно, зокрема для одержання мулардів, схрещуючи мускусних селезнів із породами свійських качок. Міжлінійна гібридизація – найпоширеніший метод розведення у птахівництві, її практичне втілення досягається у кросах птиці, використовуючи поєднувані лінії. Кроси птиці бувають 2–3–4-лінійні. Кожна лінія має призначення у хрещуванні. При цьому вихідні лінії (А, В, С, Б) представлені в селекційному стаді, схрещення ліній 3–4-лінійного кросу проводиться у прабатьківському стаді, схрещування ліній дволінійного кросу та схрещування родинних форм – у батьківському стаді, а використання гібридів 2-лінійного кросу (АВ) та 4-лінійного кросу (АВСБ) – у промисловому стаді. Ефективність міжлінійної гібридизації досягається за використання поєднуваних ліній, підтвердженням чого є прояв ефекту гетерозису в гібридів. Продуктивність гібридів, їхні відтворні якості, життєздатність та інші показники оцінюють на випробуваннях нових кросів на міжнародних контрольно-випробувальних станціях. Питання для самоконтролю 1. Що таке добір птиці? 2. Які особливості добору за фенотипом? 3. Поняття про підбір та варіанти підбору птиці. 4. Які методи розведення застосовують у сучасному птахівництві. Їх характеристика та особливості. 5. Що розуміють під гібридизацією у птахівництві? 6. Дайте характеристику методів селекції, які використовують при племінній роботі з птицею.
	Попередня тема	На початок	Наступна тема