|
|
КОНЯРСТВО Електронний посібник |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
3. Породи коней |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
3. 1. Сучасний стан
породного складу коней 3. 4. Верхово-запряжні породи коней 3. 5. Рисисті і запряжні породи коней 3. 7. Основні напрями селекції, зона поширення, провідні кінні заводи та племрепродуктори в Україні 3.1. Сучасний стан породного складу коней
У всі періоди розвитку конярства популярність порід, навіть однієї
спеціалізації, була різною. Це залежало від неоднакових
господарсько-корисних ознак, таких як жвавість і витривалість, працездатність
та скороспілість, довговічність і плодючість, а також від зростаючих вимог до
якості коней на різних ступенях розвитку людського суспільства (важка й легка
кавалерія, каретні, легко- та важкозапряжні коні, а тепер –
верхові породи спортивного призначення, які різняться ще й
інтелектуальністю). Нині до найпопулярніших у світі порід належать
арабська й чистокровна верхові, ганноверська, голштинська та французька напівкровні, американський і
французький рисаки, бельгійська робоча й клейдесдальська.
В Україні це українська верхова, новоолександрівський
ваговоз, призовий та орловський рисаки. Існує загальна тенденція до поступового зменшення чисельності тварин на
Землі. За останні 400 років вже зникло 130 видів ссавців і птахів. Цей процес
незворотний і небезпечний важкими наслідками для людства, чисельність якого,
навпаки, досить інтенсивно зростає. Так, якщо в 1950 р. населення Землі
становило 2,5 млрд. осіб, у 1980 р. – 4,3, в 2001 р. – 6 млрд, то в 2013 р.
перевищило 7 млдр. Через недбале ставлення до
довкілля, писав В. Климов (вивчав проблеми збереження генофонду, розведення й
розселення коня Пржевальського), на наших очах зникає не один генофонд, а
ціла екологічна система з усім своїм літаючим, бігаючим
і нерухомим вмістом. Це стосується не тільки диких, а і свійських тварин,
зокрема й коней. Кількість аборигенних, місцевих та деяких заводських порід коней в
країнах СНД поступово зменшується. Такі з цих порід, як битюги, кузнецька,
російська верхова та ін. в Росії, черкаська, стрілецька, поліська – в
Україні, карабаська – в Азербайджані, зовсім зникли або перебувають на межі
зникнення, оскільки серед них є одиниці чи десятки чистопородних особин
(володимирський і радянський ваговози, орловський рисак та ще 11 місцевих
порід – у Росії, мегрельська і тушинська – у Грузії та ін.). До цієї групи
належить і гуцульська порода, оскільки в ній дуже мало чистопородних жеребців
і кобил, контрольована селекційна робота з нею вже багато років не
проводилася, але завдяки створенню проекту Польсько-українського центру розведення та популяризації коней гуцульської породи,
головною метою якого є розвиток i зміцнення співробітництва в розведенні і
використанні коней гуцульської породи як на рівні приватних власників так і
організацій. У цієї породи є шанс на відродження в Україні.
Всі породи коней можна класифікувати на групи, виходячи зі ступеня їх
спеціалізації, виду використання, таі природних
умов зони розведення. У напрямку продуктивності їх поділяють на верхові,
упряжні, возні і комбіновані (в основному місцеві). Коні верхового типу характеризуються
полегшеною будовою та підвищеною жвавістю, що обумовлюється легким, але
міцним кістяком, добре розвиненою, щільною мускулатурою. Вони мають глибокі і довгі груди,
довгу шию нетовстим, легку суху голову, довгі ноги з добре окресленими
суглобами та сухожиллями. Конституція у тварин цього типу ніжна, щільна. До
коней верхового типу відносяться чистокровна верхова порода, арабська,
донська, будьонівська та ін. Коні важковозних (крокових) порід характеризуються
масивною статурою і відносною коротконогістю,
спокійною вдачею. У них досить широкий, глибокий і розтягнутий тулуб; круп
широкий, роздвоєний і спущений; голова важка, шия товста і коротка.
Конституція у тварин груба. До цього типу належать радянський та,
володимирський ваговози та ін. Коні упряжних порід за екстер'єром займають проміжне
положення між верховими та ваговозами, ухиляючись у бік верхових. Вони мають
щільну конституцію. Характерним представником цього типу є орловський рисак. До порід місцевих коней можна віднести казахську, башкирську,
бурятську, якутську та ін. Верхові породи створені раніше з інших порід в Середній Азії та на
Близькому Сході. Серед найдавніших – ахалтекінська,
іомудська та арабська. В країнах Західної Європи їх
використовували для перетворення важкого рицарського коня у кавалерійського.
В Англії арабських коней застосовували для виведення чистокровної
верхової породи, від якої бере свій початок напівкровне конярство. Тварини
верхових порід найпридатніші для верхової їзди та кінного спорту. До
найвідоміших відносять: чистокровну і українську верхові, тракененську,
арабську та ін. Чистокровна верхова порода виведена в Англії
складним відтворним схрещуванням місцевих коней з арабськими, варварійськими, турецькими та туркменськими. Основну роль у формуванні
породи відіграли постійний скаковий тренінг, випробування молодняку, жорсткий
відбір за жвавістю на перегонах. Ці коні великих розмірів, високі, з сухою будовою тіла, добре
розвиненими легенями і серцем, енергійні, з добрими скаковими здібностями.
Масть гніда, ворона, руда, сіра. Цінними ознаками є скороспілість, стійкість
у передаванні потомству якості породи і жвавість. Дистанцію 1000 м долають за
53,3 с, 1600 – 1 хв 31,8 с, 2400 м – 2 хв. 23 с. Серед основних недоліків –
зніженість, недостатня витривалість, вибагливість до умов годівлі та
утримання, невисока плодючість. Використовують тварин у кінному спорті, а також для поліпшення існуючих
і виведення нових порід. Племінну роботу з породою ведуть у напрямі усунення
екстер’єрних вад, підвищення плодючості та скакового класу до світових
стандартів. Розводять на кінних заводах: Дніпропетровському
(Дніпропетровської обл), Деркульському
і Стрілецькому (Луганської обл), Онуфрієвському та Олександрійському (Кіровоградської обл). Українська верхова порода створена складним відтворним
схрещуванням місцевих поліпшених і угорських кобил з жеребцями тракененської, ганноверської,
англійської чистокровної та російської верхової порід. Роботу з виведення
породи провадили з 1945 по 1990 р., приділяючи значну увагу спортивному
тренінгу молодняку, а також випробуванням на подолання перешкод. 3.4. Верхово-запряжні породи коней Донська Виведена в степах р. Дон, шляхом складного схрещування місцевих коней
монгольського кореня на початку з туркменськими, арабськими, персидськими,
карабахськими, а пізніше з російською верховою, стрілецькими і чистокровними
верховими кіньми. Коні відрізняються міцною конституцією,
непримхливістю, здатністю працювати під сідлом і в збрую, легко переносять
літню спеку і зимовий холод, невимогливістю до умов змісту і годівлі, високою
працездатністю.
Сучасні коні характеризуються хорошими екстер’єрними форма-ми, сухими
міцними кінцівками і міцними копитами. Вони плодовиті і довговічні.
Розрізнюють три внутрішньопородних типів: східний,
масивний, верховий. Будьонівська Виведена в період 1921 – 1948 рр. на військових кінних заводах
Ростовської області під керівництвом С.М. Будьонного. Під час створення
породи донських кобил схрещували з жеребцями чистокровної верхової породи,
помісей бажаного типу розводили «в собі» в умовах культурно-табунного змісту.
Коні великі, масивні, досить костисті, володіють хорошою жвавістю, здатністю
до доланням перешкод, витривалі і невибагливі. Від донських відрізня-ються більш сухої середніх розмірів головою з
широко розставленими ганашами, довгої і досить високо поставленою шиєю, добре
вираженою холкою, відносно короткою і міцною спиною, міцною поясницею,
довгим, злегка приспущеним крупом, кінцівками з чітко окресленими суглобами,
хорошими середньої величини копитами і відмінно розвиненими щільними м'язами.
З недоліків відмічають размет передніх кінцівок,
перехоплення під зап'ястям, м’якуватість спини.
Масть – руда і золотисто-руда, рідше бура і ще рідше гніда. У породі виділено
декілька внутрішньо породних типів: масивний, східний, характерний. Тракененська Виведена у 18 ст. на Тракененському кінному
заводі (тепер Калінінградська обл.) схрещуванням місцевих литовських коней з
англійською чистокровною, арабською, неаполітанською, туркменською, датською
та ін. породами. Масть переважно руда, гніда, ворона, кара. Коні великі, з гармонійною і
міцною будовою тіла, мають спокійний норов, енергійний темперамент, у русі
легкі, відзначаються доброю здатністю до виїждження, високо ціняться в
кінному спорті. Розводять Тракененську породу коней
в СНГ зокрема на Україні, в Польщі, НДР, ФРН та інших країнах Європи, Азії,
Латинської Америки. Користується великим попитом на міжнародному ринку. Тракененська порода використовувалась під час виведення
української верхової породної групи коней. 3.5. Рисисті і запряжні породи коней Створення рисистих порід відносять до кінця XVIII – початку XIX ст., що
було пов’язано з потребою легкого міського транспорту в швидких запряжних
конях. Першу породу, яка отримала назву норфольський
рисак, було виведено в Англії. Проте селекційна робота з нею не
підкріплювалася рисистими випробуваннями коней, тому не мала подальшого
розвитку.
Нині у світі існує чотири спеціалізовані рисисті породи – орловська,
російська, стандартбредна (США) та французька.
Родоначальник орловського рисака Барс І народився в 1784 р., американського Гамблетоніан XI – 1849, французького Фусший – в 1883 р. Коней цих порід використовують для
перевезення вантажів, на різних сільськогосподарських роботах, швидкої їзди в
екіпажах та спорті. Орловська рисиста порода виведена складним відтворним схрещуванням
коней арабської, датської, голландської, чистокровної верхової порід із
подальшим розведенням помісей «у собі». Характерною особливістю породи є висока працездатність, міцний кістяк,
розвинені м’язи, своєрідна краса. Середня жива маса тварин – 500 – 550 кг.
Найпоширеніші масті – сіра, гніда, ворона, рідше – руда й бура. Коні зазначеної породи добре акліматизуються,
досить довговічні, тривалість використання 18 – 22 роки, плодючі – від 100 кобилотримують 80 – 85 лошат. Основний недолік – невисока скороспілість: їх
розвиток завершується в 4 – 5-річному віці. Орловських рисаків використовують
для роботи в упряжі, поліпшення робочих коней і в біговому спорті. Вони
жваві й витривалі. Рекорд на дистанції 1600 м – 1 хв 57, 2 с (Ковбой), 2400 – 3 хв 02,5 с
(Іппіт), 3200 м – 4 хв 13,5 с (Піон). Орловська рисиста порода позитивно вплинула на виникнення рисистого
конярства у Франції, Нідерландах, Німеччині, Австрії та інших
західноєвропейських країнах. Племінну роботу ведуть у напрямі підвищення
працездатності, жвавості, скороспілості із збереженням позитивних якостей
породи. Розводять на кінних заводах: Дібрівському
Полтавської, Запорізькому Запорізької, Лимарському Луганської і Лозівському
Харківської областей. 3.6.
Ваговози Із розвитком промисловості, зростанням торгівлі, міського кінного
транспорту, інтенсифікації сільського господарства в XVIII – XIX ст.
сформувалися ваговозні породи коней. В Англії були виведені шайри, клейдесдалі та суфольки, Франції – першерони, а Бельгії – ардени та брабансони. Ці породи стали основою світових ваговозів і
використовувалися для виведення вітчизняних порід. Ваговози масивні й
призначені для перевезення великих вантажів, на важких роботах.
Новоолександрівський ваговоз виведений
схрещуванням місцевих кобил із жеребцями арденської породи та частково з брабансонами й першеронами. Спочатку помісей називали
російськими арденами, а після затвердження породи вона отримала назву
російський ваговоз, оскільки аналогічна робота велася і в Російській
Федерації. Найтиповішими були дібрівські ардени,
тому певну кількість поголів’я передали Новоолександрівському кінному заводу.
Робота з лініями та застосування інбридингу сприяли отриманню бажаного типу
коня невеликого зросту, на низьких кінцівках, із легкою головою, короткою й
широкою шиєю та довгим роздвоєним крупом. Як самостійну породу затвердили в
1998 році. 3.7. Основні напрями селекції, зона
поширення, провідні кінні заводи та племрепродуктори
в Україні
Конярство в Україні https://www.youtube.com/watch?v=pL1ps73v2kw Питання для самоконтролю 1. Від чого залежить популярність конярства? 3. Чим характеризуються коні верхового типу? 4. Де і як була виведена верхова порода коней? 5. Як була створена будьонівська верхово-запряжна порода? 6. Яка тривалість використання коней рисистого напрямку? 7. У якому напрямі ведуть племінну роботу з рисистими породами? 8. Яким методом виведено породу новоолександрівський
ваговоз? 9. Яка середня маса кобил новоолександрівської ваговозної породи? |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
