КОНЯРСТВО

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Список використаних джерел

Укладачі

2. Конституція, екстер’єр та інтер’єр коней

2. 1. Типи конституції

2. 2. Методи оцінки екстер’єру коней

2. 3. Статі тіла коней, вади та недоліки екстер’єру

2. 4. Масті і відмітини

2. 5. Алюри, їх різновиди

2. 6. Визначення віку коней по зубах

2. 7. Виробнича класифікація порід коней

2. 8. Інтер’єр коней різних порід

2.9. Зоотехнічна виводка коней

2.10. Ознаки, які слід враховувати при виборі спортивних коней

2.1. Типи конституції

Конституція – це розуміють анатомо-фізіологічна будова тіла коней, яка склалася під впливом спадковості та умов зовнішнього середовища(клімат, утримання, годівля тощо). Вчення про конституцію сільськогосподарських тварин було запозичене з медицини, де воно виникло ще в V ст. до н. е. Проте спроба механічно перенести типи конституції людини в конярство зазнавала невдач. У літературі є багато рекомендацій щодо класифікації типів конституції свійських тварин, але в зоотехнічній практиці найпоширеніша класифікація професора П.М. Кулешова. Вона ґрунтується на тому, що організм – це чітка система, в якій співвідношення тканин та органів тварин різного напряму продуктивності різне за однакової їх живої маси.

П.М. Кулєшов виділив чотири типи конституції тварин: грубу, ніжну, щільну й рихлу. Професор Є.А. Богданов щільний тип назвав сухим, а рихлий – сирим. Ці терміни тепер найчастіше вживаються в конярстві.

Груба конституція характеризується наявністю в коней масивного скелета з маловираженими суглобами. Шкіра сильнорозвинена, товста, вкрита грубим волосом. Щітки, грива та хвіст довгі, густі. М’язи великі за об’ємом, з незначними прошарками жиру. Таку конституцію найчастіше мають робочі коні ваговозних та місцевих порід.

Ніжна конституція протилежна грубій і характеризується тонким, легким скелетом. Кістки коней з ніжною конституцією більш плоскі, суглоби великі, кісткові горби чітко окреслені. Шкіра тонка з ніжним, блискучим волосяним покривом, підшкірна сполучна тканина розвинена слабо. Цей тип конституції властивий для коней швидких алюрів.

Щільна (суха) конституція характеризується слабким розвитком сполучної тканини та жирових утворень. Вона властива енергійним, швидкоалюрним коням з міцним скелетом, сильною мускулатурою, яскраво вираженими суглобами та «відбитими» сухожилками. На шкірі добре розвинені поверхневі судини. Коні цього типу конституції мають найкращу працездатність.

Рихла (сира) конституція протилежна щільній. Тварини цього типу будови тіла мають добре розвинену підшкірну сполучну тканину зі значними жировими відкладеннями. Кістки та шкіра рихлі, копита м’які, оброслість значна, суглоби нечітко обмежені, сирі. Такий тип конституції властивий коням ваговозних порід, таким як шайри, суфольки, радянський ваговоз та ін.

У коней кожної породи можуть виявлятися ознаки зазначених типів конституції. Наприклад, верхові породи коней частіше мають ніжну суху конституцію, але серед них є тварини грубого сухого типу. Важкозапряжні коні звичайно мають грубу сиру конституцію, однак серед них є й представники з ніжною сирою і навіть ніжною сухою тілобудовою. Типи конституції коней слід знати так, щоб вирізняти їх в одній породі.

З конституцією не слід ототожнювати кондицію коня. Кондиція – це загальний вигляд коня, який залежить від його вгодованості, тренованості, стану шкіри, волосяного покриву, копит. Розрізняють такі кондиції: заводську, за якої жеребці і кобили кінних заводів та інших племінних господарств мають добру вгодованість, але без ознак ожиріння; тренувальну, характерну для коней, підготовлених до іподромних випробувань та спортивних змагань. Вони мають середню вгодованість, добре розвинені мускулатуру, внутрішні органи, нервову систему; робочу – коні такої кондиції добре переносять повсякденну роботу за достатньої вгодованості; виставкову, за якої коні мають добру вгодованість і найкращий зовнішній вигляд.

З часів колишнього Радянського Союзу, коли він став експортувати коней (з 1962 р.), у практику ввійшов термін «експортні кондиції». Це кондиції коней, які відповідають певним вимогам іноземних покупців. Експортні кондиції близькі до виставкових. Крім загальновизнаних ознак кондицій, враховують породу, вік, стать, масть (на експорт не беруть сірих коней для забою на м’ясо), проміри, здатність долати перешкоди, слухняність тощо. Для забою на м’ясо беруть переважно коней, яких не використовували в запряжці чи під сідлом та ін. Коні, які не відповідають певним вимогам, вважаються некондиційними, і їх продають за низькими цінами.

2.2. Методи оцінки екстер’єру коней

Термін «екстер’єр» в зоотехнічну науку ввів у 1768 р. французький анатом Клод Буржеля. У перекладі українською він означає «зовнішність», тобто зовнішня будова тіла тварини. У сучасному розумінні екстер’єр – це вчення про взаємозв’язок зовнішніх форм тіла тварини з її здоров’ям, працездатністю, м’ясністю, молочністю, плодючістю та іншими селекційними ознаками. Це вчення ґрунтується на єдності форми та функції як прояву одного із загальновизнаних законів еволюції живих істот. Знання екстер’єру, а також уміння виділяти незначні деталі в будові тіла коня у практиці мають важливе значення й удосконалюються спостережливістю та досвідом. За допомогою екстер’єрної оцінки визначають господарське призначення коня та його працездатності, встановлюють племінну цінність виробничого складу та враженість бажаного типу. За зовнішнім виглядом виявляють такі важливі для племінних і робочих коней ознаки, як міцність конституції, особливості будови тіла, загальний розвиток і міцність скелета, м’язів, сухожилків та зв’язок, що свідчать про витривалість та силу коня. Під час огляду у коней визначають вади чи хвороби, які заважають ефективному використанню тварин на роботах або із селекційною метою. Добір і підбір коней за екстер’єром треба проводити не тільки в племінних господарствах, а й у користувальному конярстві.

Основною у вивченні екстер’єру є окомірна оцінка. Хоча вона є суб’єктивною, все ж за достатньої досвідченості спеціаліста досить ефективна. Окомірну оцінку доповнюють показниками промірів, індексами, зважуванням та аналізом рухів коня на різних алюрах. Оцінюючи екстер’єр, слід звертати увагу не тільки на окремі статі, недоліки чи вади, а й на тварину загалом, враховуючи насамперед її племінну цінність, типовість і походження, гармонійність розвитку, враженість статевого диморфізму, вік та породну належність. Слід диференційовано оцінювати недоліки і навіть вади екстер’єру. Природжений козинець, приміром, був характерною вадою жеребця чистокровної верхової породи Дугласа 1944 р. н. від Граніта ІІ та Дрофи. Але, незважаючи на це, у трирічному віці він виграв Великий всесоюзний приз і став основним продовжувачем лінії Тагора в післявоєнні роки. Його внук Аден у 1981 р. виграв Кубок Європи (Кьольн, Німеччина), теж маючи козинець і не найкращий екстер’єр. Відомо також, що наявність недоліків і вад екстер’єру чи їх відсутність ще не дають повного уявлення про племінну цінність коня. Тому треба враховувати, що зв’язки між зовнішньою будовою тіла тварини(екстер’єром) та її інтер’єрними особливостями, роботоздатністю, витривалістю та племінною цінністю не такі прості, як іноді здається, і часто прямо не корелюють. Чим, наприклад, пояснити те, що перший в історії орловської рисистої породи жеребець Іппік 1.59,7 1980 р. н., який «розміняв» 2 хв на дистанції 1600 м, мав хіба що задовільні тип та екстер’єр (рис. 8), але, незважаючи на це, встановив два абсолютних рекорди. Крім того, на початок 2003 р. не було жодного чистопородного російського рисака, який би перевершив рекорд Іппіка 3 хв 02,5 с на дистанції 2400 м. Тривалий час його використовували як плідника у своєму рідному Алтайському та Пермському (за орендою) кінних заводах.

Рис. 8. Рисистий жеребець Іппік

Отже, закономірно виникає запитання: чи варто оцінювати племінні і господарські якості коня за екстер’єром, якщо ця оцінка ще є недосконалою? Відповідь, на нашу думку, має бути позитивною, адже недосконалість оцінки власної продуктивності коней за екстер’єром не позбавляє спеціалістів можливості вдосконалювати її, а ефективність вибракування коней за явними вадами чи недоліками екстер’єру вже перевірено практикою удосконалення заводських порід.

Значну увагу приділяють екстер’єру під час створення нових та поліпшенні існуючих порід коней. Однак для деяких із них, зокрема ахалтекінської, арабської, терської та інших, основою популярності яких є нарядність, краса, ефективність рухів тощо, вимоги до екстер’єру жорсткіші, ніж під час розведення рисаків, напівкровних коней та ваговозів. На кінних заводах, що працюють зі своїм типом коней, увага до екстер’єру як селекційної ознаки значно зростає порівняно з тими господарствами, які працюють на «загальний тип». Під час відбору та бонітування екстер’єр є однією з ознак комплексної оцінки коней усіх порід і будь-якого призначення. Нині розробляються нові інтер’єрні методи морфологічного, фізіологічного та біохімічного контролю робочих і племінних якостей коней. Хоч різниця в багатьох показниках інтер’єру коней різних порід (табл. 2), типів, походження, фізіологічного стану та призначення є істотною, однак ними поки що не можна замінити окомірної оцінки, яка супроводжується, крім уже вказаного, визначенням індексів будови тіла, кресленням екстер’єрного профілю, перевіркою працездатності, аналізом родоводу та якості потомства.

Таблиця 2

Показник	Порода
	чистокровна верхова	будьоннівська	російська рисиста
Кількість коней, гол.	14	10	35
Середня жива маса однієї голови, кг	430	448	450
Загальний об’єм крові, л	49.0	43,7	36,7
Площа еритроцитів, тис. м^2	37,8	30,0	21,6
Тривалість одного обігу крові, с	23,8	26,7	27,8
Киснева ємність хвилинного об’єму, л/О2	12,4	8,7	6,4
Кількість кисню, засвоєного тканинами, л/хв.	3,1	2,6	1,9
Хвилинний резерв кисню, л	9,3	6,1	4,5

2.3. Статі тіла коней, вади та недоліки екстер’єру.

Рис. 9. Статі коней

Статі – частини тіла коня, за якими визначають його працездатність, здоров’я, вік, тип, породу та племінну цінність. Вивчаючи окремі статі, слід знати їх назву, анатомо-фізіологічну основу, форму, функцію та особливості будови, еволюційний та індивідуальний розвиток, позитивні риси, недоліки й вади. Назви статей коня не завжди збігаються з анатомічними назвами тієї чи іншої частини тіла (наприклад, круп, ганаш, холка тощо). Тому працівникам сільського господарства та іподромів, спортсменам-вершникам і всім, хто має стосунки з конем, слід знати назви статей, прийнятих у конярстві (рис. 9). Небажані відхилення у їх розвитку чи формі вважаються недоліками, а патологічні зміни органів, тканин і статей – вадами екстер’єру. Деякі недоліки й вади екстер’єру знижують працездатність, племінну цінність та вартість коня.

Рис. 10.

Голова. (рис. 10) За формою голови, будовою черепа, очей, ніздрів та губ можна скласти уявлення про породність, темперамент, здоров’я та норов коня. Розміри голови пов’язані із загальним розвитком скелета й особливостями конституції. Вона буває велика (важка) і мала (легка). Помірно легка голова бажана для коней заводських порід, такі коні вважаються породистими і красивими. Проте надмірно легка голова є ознакою витончення скелета та послаблення конституції. Голова може бути вузьколобою й широколобою, сирою і сухою. Передню її лінію – профіль утворюють лобні кістки, перенісся та ніс.

Рис. 11.

Профіль буває прямий, увігнутий, горбатий, горболобий і горбоносий. У швидкоалюрних коней голова середніх розмірів, суха, з прямим або ледь увігнутим профілем, широколоба, у ваговозів – велика, сира, вузьколоба, випукла. Якщо голова надто важка, то в коня завжди буде короткою й масивною шия. Оцінюючи голову, звертають увагу на ротову порожнину, визначають під час огляду стан слизової оболонки рота, язика, губ, зубів та правильність їх стирання і змикання зубних аркад. Коні дихають тільки ніздрями, тому слід ретельно оглядати їх носову порожнину. Бажано, щоб вона мала рожевий колір, була зволожена, без виразок та слідів гнійних виділень, що є ознаками різних захворювань – катарів, миту, сапу тощо. Занадто розширені ніздрі та їх «гра» під час переривчастого дихання в стані спокою свідчать про захворювання коня на запалення (емфізему) легенів.

Очі (рис. 11) у коней будь-якої породи бажані великі, рухливі, блискучі, достатньо виразні, правильної форми, без більм та пошкоджень рогівки. Малорухливі, вузькі й напівзак-риті очі – ознака нездоров’я коня. При порушенні зору (короткозорість) кінь, рухаючись, високо підіймає ноги, спотикається, «пряде» вухами, намагаючись недоліки зору компенсувати слухом. Особливо це помітно, коли коня виводять із стайні.

Рис. 12.

Рис. 13.

Вуха (рис. 12) у коней найрізноманітнішого призначення бажані пропорційні, рухливі, нормально поставлені. Висловухість характерна для багатьох європейських порід і є одним з проявів доместикаційних змін. Ганаші (вилиці) – це задні кути нижньої щелепи.

Добрими ганашами вважаються такі, відстань між якими становить 8 – 9 см. Надмірно вузький ганаш (4 – 5 см) ускладнює дихання коней, особливо під час швидких рухів.

Губи (рис. 13) мають бути рухливими, повністю закривати рот і утримувати корм. У старих коней нижня губа відвисає. Ротові кути іноді мають мозолисті утворення, які погіршують чутливість губ та керування конем. Потилиця – це початок шиї, від потиличного гребеня до другого шийного хребця. Вона має бути довгою, особливо у верхових коней спортивного призначення (виїздка, циркові вистави тощо). При малій вуздечці та травмах розвивається бурсит потилиці (пухлина), який лікується досить довго.

Рис. 14.

Шия. (рис. 14) Анатомічну основу шиї становлять сім хребців, м’язи і зв’язки. Голова і шия є основним важелем, який змінює положення центра маси коня під час рухів чи коли він перебуває у стані спокою. На шиї виділяють верхній гребінь, нижній (горловий) край і боки. Вона може бути довгою й короткою, тонкою і товстою, широкою і вузькою. За формою розрізняють пряму шию, лебедину й кадику вату (оленячу), коли верхній край її увігнутий, а нижній – випуклий. Незначна кадикуватість характерна для коней ахалтекінської породи, для всіх інших – небажана. Вихід (постава) шиї буває високим, коли її горловий край вище плеча лопаткового суглоба, і низьким.

Для коней запряжних порід бажана середня за довжиною, мускулиста шия, що виходить під кутом 45° до горизонту, для верхових – довга.

Рис. 15.

Рис. 16.

Грива. (рис. 15) Утворюється довгим волосом, що відростає уздовж гребеня шиї – від верхнього кінця голови до холки. Грива прикрашає шию і, прикриваючи нерівності її верхнього краю, робить коня красивішим і привабливішим. Маса гриви залежить від породи, віку, статі, стану статевих органів і організму коня в цілому, його індивідуальності.

Холка. (рис. 16) Кісткову основу холки становлять остисті відростки грудних хребців – з другого по одинадцятий. Найвища точка холки над 5 – 6-м хребцями. Бажано, щоб остисті відростки були довгими, широкими і за можливості більше нахилені назад. У коней різних порід і призначення холка буває високою й низькою, довгою і короткою, широкою і гострою. У верхових коней холка має бути добре вираженою, високою, довгою і добре обмускуленою. Така її будова звичайно пов’язана з правильним поставом шиї, косою і довгою лопаткою, вона також не заважає продуктивним рухам передньої кінцівки.

Для ваговозів характерна низька, широка й мускулиста холка. Небажаною для швидкоалюрних коней є гостра холка, оскільки вона швидко набивається неправильно підібраним хомутом, сіделком та сідлом. У лошат холка не виражена.

Спина. Цю стать утворюють грудні хребці (з 11-го по 18-й), верхня частина ребер та м’язи. Ребра, з’єднуючись із грудною кісткою, значною мірою зміцнюють спину. Спину оцінюють за довжиною, шириною, формою (пряма, м’яка, провисла та опукла), мускулистістю. Бажаною є пряма і досить широка спина. Через спину такої будови ефективніше передаються зусилля задніх кінцівок під час руху, тварина краще витримує навантаження. Для верхових коней спина має бути середньої довжини (приблизно1/3 частина тулуба), для рисаків дещо подовженою, для ваговозів – також подовженою, часто широкою й мускулистою.

Рис. 17.

Пах – стать між останнім ребром і маклаком. Довжина його залежить від довжини попереку. У верхових коней вона не більш 10 – 12 см. Коні з довгим пахом (їх звуть пашистими) зазвичай слабкі, погано зберігають вгодованість. Здутий пах буває у тварин при шлунково-кишкових захворюваннях, запалий – у виснажених.

Круп – (рис. 18) це задня частина тіла коня, утворена крижовою і тазовими кістками (здухвинна, лонна й сіднична), а також стегновими та сідничними м’язами, які зумовлюють силу і швидкість коня.

Рис. 18.

Круп у різних коней може бути довгим і коротким, широким, вузьким, прямим і звислим, роздвоєним, овальним та дахоподібним. Для коней будь-якого призначення бажаним є довгий, широкий і особливо мускулистий круп.

У нормально розвиненого коня черево (рис. 19) зазвичай не опускається за лінію від нижньої частини грудей до колінної чашки, а з боків – за межі маклаків. За формою черево у коней буває:

• сінне – характерне для коней табунного утримання, воно не сприяє швидкому руху і високій працездатності, виступає за межі маклаків здебільшого з лівого боку, для аборигенних порід не є вадою;

• відвисле – буває у коней з м’якою (сідлистою, провислою) спиною, ослабленими м’язами черева, з довгими здухвинами та мілкими грудьми;

• підтягнуте – у коней з глибокими грудьми і незадовільним розвитком несправжніх ребер;

• для коней, які проходять іподромний тренінг і одержують доволі концентрованих кормів підтягнуте черево є нормальним, воносприяє прояву максимальної жвавості;

• піджаре (худокінне) – характерне для хворих і худих коней;

• здуте черево є свідченням колік та інших хвороб органів травлення.

Рис. 19.

Отже, для коней племінного і користувального призначення черево має бути добре розвиненим, мати округлу форму і не бути підтягнутим, оскільки це свідчить про поганий розвиток ребер та органів травлення.

Статеві органи треба уважно оглядати при оцінюванні екстер’єру коней, особливо племінного призначення. Статева конституція – це екстер’єрні, фізіологічні й нервові ознаки, які характеризують статеву активність і поведінку жеребців та кобил. Для жеребця бажані: помірна збудливість, добре розвинені зовнішні статеві органи, порівняно з кобилою масивна голова, потужна шия, широкі груди, активні рухи, добрий норов, відсутність жорстокості й дурних звичок, знижена реакція на зовнішнє середовище при підготовці до парування. Для кобили характерні: більш ніжна тіло-будова, легша і довша голова, вузькі лоб і груди, ширший і довший круп, ширші здухвини, більше й довше черево, ніж у жеребця. Небажаними є злі агресивні кобили, які часто травмують жеребців, іноді з тяжкими наслідками. Так, у1967 р. загинув жеребець Ейпекс Гановер – один з трьох, куплених у США для поліпшення російських рисаків.

Передня кінцівка коня складається з таких кісток: лопатки, плечової кістки, передпліччя, 8 дрібних кісточок зап’ястя, п’ястя, путової, вінцевої, копитної, двох сезамоподібних та однієї човникової. Багато м’язів і сухожилків кріплять кінцівку до холки і ребер тулуба, тому коней не слід круто повертати, бо це може призвести до підриву сухожилків, кульгання та інших ушкоджень. Передні й задні кінцівки мають по6 суглобів(див. рис. 20), різні кути з’єднання кісток, але амортизаційна здатність краще виражена на передніх кінцівках, оскільки вони з’єднуються з тулубом м’язами і зв’язками, а не суглобом, як задні.

У стані спокою на передні кінцівки припадає близько 60%, а на задні – до 40% маси тіла коня. Під час руху це співвідношення істотно змінюється і залежить від швидкості та напряму пересування.

Лопатка – плоска кістка, яка рухомо з’єднана з грудиною і холкою. Довга, поставлена під кутом 45° і менше та добре обмускулена лопатка сприяє кращому виносу ноги вперед і забезпечує довший крок. У верхових коней лопатка довша і більш похила, ніж у рисаків і ваговозів. Для коня будь-якого призначення бажано, щоб м’язи лопатки, плечолопаткового суглоба та плеча були добре розвинені. Цьому сприяє тренування молодняку, яке слід починати відразу після відлучення лошат.

Передпліччя. Кістковою основою його є променева і ліктьова кістки, які зрослися між собою, позбавивши кінцівку можливості рухатися навколо своєї осі. Коні з довгим передпліччям та відносно коротким п’ястком мають широкий і низький продуктивний крок. Лікоть має бути приставленим до грудей. Якщо він відставлений назовні, це свідчить про поганий розвиток мускулатури. Від удару шипом підкови під час руху на швидкій рисі та лежання на твердій підлозі у коней розвивається бурсит ліктя (шипове жовно).

Зап’ястя – суглоб між передпліччям і п’ястям, який складається з 8 кісточок, розміщених двома рядами і оточених сумчастою зв’язкою. Бажано, щоб зап’ястя було добре розвиненим, чітко вираженим, сухим і широким. Найчастіше трапляються такі недоліки як запале зап’ястя та виступ зап’ястя вперед, яке називається козинець (рис. 20). Козинець буває набутим і спадковим. Набутий козинець є наслідком великого функціонального навантаження на передні кінцівки, яке призводить до розслаблення зв’язок зап’ястя, вкорочення кроку, нестійкості та дрижання ноги, особливо на початку його розвитку, а також до зниження працездатності. Такий козинець частіше буває у верхових коней. Спадковий козинець супроводжується вкороченням сухожилків-згиначів; він однаково виражений на обох кінцівках. За спадкового козинцю не змінюється топографія путових кісток, мускулатура кінцівок після нормальної роботи не дрижить, кінь під час руху не спотикається, він не заважає високій працездатності коней.

Рис. 20. Козинець верхового коня

Бурсит – запалення слизової оболонки суглобової сумки, яке виникає від різних ударів, особливо у спортивних коней. Причинами розрощення кісток суглобів можуть бути травми, несвоєчасне розчищення та ревматичне запалення копит тощо.

П’ястя складається з п’ясткової та двох грифельних кісточок – рудиментів другого й четвертого пальців, сухожилків м’язів-згиначів і розгиначів кінцівки. Для коней бажане помірно розвинене, сухе, коротке, з добре вираженими сухожилками п’ясти. Обхват п’ястка найповніше характеризує розвиток кістяка. Вадами п’ястя є перехват під зап’ястям; брокдаун (рис. 21) – потовщення сухожилків-згиначів кінцівки чи міжкісткового м’яза внаслідок їх надриву та запалення внаслідок перенапруження або удару; букшина (рис. 22) – запалення і потовщення надкісниці та сухожилків м’язів-розгиначів кінцівки, яке супроводжується припухлістю спереду п’ястя.

Спочатку припухлість болюча, а після лікування стухає і назавжди залишається у вигляді потовщень, накіснів (рис. 23) – розрощень, що виникають внаслідок запалення надкісниці у місцях травм, переважно на зовнішньому боці плесна і п’ястя.

Рис. 21. Брокдаун у коня	Рис. 22. Букшина	Рис. 23. Накістень

У деяких коней на внутрішньому боці п’ястя трапляються рудиментарні симетричні накісні. Незначні розрощення грифельних кісточок та дрібні накісні обабіч сухожилків не заважають парцездатності коня.

Поставу передніх кінцівок оцінюють за двома позиціями: під час огляду спереду задні кінцівки закриваються передніми, а під час огляду збоку – прямо поставлені. Вузька постава свідчить про поганий розвиток грудей і є недоліком. До вад постави передніх кінцівок відносять: розкид – коли кінцівка від зап’ястя або путового суглоба повернута зачепом копита назовні. У таких коней під час руху скорочується крок і спостерігаються засічки пута і п’ястя, тому що кінцівка виноситься не прямо, а з описом півкола всередину; клишоногість – вивернутість кінцівок зачепом копит всередину, що також супроводжується скороченням довжини кроку, оскільки кінцівка виноситься з описом півкола назовні (рис. 24).

Рис. 24. Ппостава передніх кінцівок 1 – нормальна , 2 – розкид, 3 – клишоногість 4 – розведена, 5 – зведена, 6 – відведена 7 – підведена

Задня кінцівка міцно з’єднана з тазом кульшовим суглобом, що забезпечує надійну рушійну силу великої групи м’язів задньої третини тулуба коня. Кінцівку утворюють кістки: стегнова, колінна чашка, гомілка (утворюється великою і малою гомілковими кістками, які зрослися), 6 кісточок скакального суглоба, плюсна, з якою зрослися дві грифелеподібні кістки – внутрішня і зовнішня, путова, вінцева, копитна, дві сезамоподібні та човникова. На задніх кінцівках особливо напружено функціонують сідничні, задньостегнові, чотириголові та литкові м’язи. У швидкоалюрних коней досить сильно розвинені довгі м’язи стегна та гомілки, у крокових - широкі й товсті сідничної групи.

Для всіх коней бажана широка, опукла, довга і низька сідниця. Загальна ширина м’язів стегон має бути не вужчою за ширину крупа. Чим довше і більше обмускулене стегно, тим більша довжина кроку і далі вперед виноситься задня кінцівка. Колінний суглоб розміщений між стегном і гомілкою, за правильної постави звичайно буває на одній вертикалі з маклаком. Іноді внаслідок травм у коней виникає бурсит коліна.

Гомілка буває короткою і довгою. Довга мускулиста гомілка, як і передпліччя, корелює з більшою довжиною кроку, тому є бажаною для коней різного призначення. Верхові й рисисті коні мають гомілку, довшу, ніж у ваговозів. Чим нижче по гомілці опускаються м’язи, тим краще: у коня хороші «штани».

Скакальний суглоб – це блок дрібних кісток і сухожилків, серед яких найважливішим є ахіллове, яке кріпиться до головки п’яткової кістки і виправляє на скаку (галопі) нижню частину задньої кінцівки. Кісточки суглоба розміщені трьома рядами, мають восьми-кратний хрящовий прошарок, який забезпечує ефективну ресорну й рушійну функції кінцівки. Тому за надмірних навантажень на скакальний суглоб (за будь-яких видів використання коней, особливо молодих і нетренованих) виникають різні його вади.

Під час огляду коня на ці суглоби треба звернути особливу увагу. Вони мають бути широкими, сухими, нормально поставленими, без вад. Чим ширший суглоб, тим менше навантаження маси тулуба припадає на суглобові поверхні. Значну увагу приділяють також розвиткові п’ятки. Бажано, щоб п’яткова кістка була довгою й більше похиленою назад, що створює більшу силу м’язів. Якщо п’ятка пряма й коротка, коні не здатні повністю розгинати кінцівку, розвивати велику швидкість чи добре стрибати. Тільки для робочих коней така п’ятка не є істотною вадою. Великими вадами скакального суглоба є курба, шпат , наливи. Курба (рис. 25) – потовщення на задній поверхні скакального суглоба біля основи п’яткової кістки. Виникає внаслідок гіпертрофії шкіри чи фасції, гострого запалення сухожилків-згиначів і зв’язок, нахилу п’ятки вперед, утворення накіснів, розрощення зовнішньої головки грифельної кістки тощо. Виявляють курбу, оглядаючи суглоб збоку, та промацуванням його. Схильність до курби у коней є спадковою, але вибраковувати тварин через цю ваду слід лише після ретельного дослідження (рентгеноскопії) та з’ясування причин її виникнення. Вона іноді спричиняє кульгання, але не завжди позначається на робото-здатності. Виникає внаслідок перенавантаження коней, особливо молодих, на скачках та під час стрибків.

Рис. 25. Курба	Рис. 26. Шпат

Шпат (рис. 26) – кісткове розрощення на внутрішній і передній поверхнях скакального суглоба з подальшим випотіванням. «Півнячий хід» – ознака шпату у коня. Виникає переважно у старих коней після травмування суглоба, перенапружень, розтягів зв’язок. Розпізнають шпат за зміною форми суглоба та хронічним кульганням. Пробу на шпат роблять так: коня осаджують на 5 – 6 кроків або кілька разів підряд круто повертають у бік хворої чи тієї, що перевіряють кінцівки, потім ведуть прямо. Шпат виявлятиметься кульганням та характерним підсмикуванням кінцівки («півнячий хід»). Схильність до шпату є спадковою. На перших стадіях розвитку «м’який» шпат (сполучнотканинні розрощення) непомітний і не знижує працездатності. Кістковий шпат призводить до нерухомості (анкілозу) суглоба і не піддається лікуванню.

Бурсит п’ятки (піпгак) – розрощення підшкірної клітковини у межах п’яткового горба. Це м’яка пухлин (спочатку болюча), яка виявляється запаленням слизової оболонки сумки внаслідок травм і лежання коней на твердій підлозі. Працездатність коней при цьому не знижується. Наливи (синовіти) (рис. 27) – м’які не болючі пухлини на внутрішньому і зовнішньому боках суглоба.

Рис. 27. Наливи

У капсулі суглоба скупчується серозна рідина, що знижує ефективність дії суглоба. Розрізняють наскрізні та однобічні наливи, їх виникнення зумовлюються обмеженням рухів коня та сирістю конституції. Плесно утворюється плесновою і двома грифельними кістками та сухожилками. М’язи до нього не кріпляться. Плесно має бути міцним, бо воно сприймає надто сильні удари кінцівки об землю, які незначною мірою пом’якшуються копитом і путовим суглобом. Постава задніх кінцівок вважається правильною, якщо під час огляду їх ззаду вони закривають передні, а під час огляду збоку – скакальний і путовий суглоби торкаються вертикальної лінії, що виходить із сідничного горба. Недоліки постави задніх кінцівок: шаблюватість – коли кут скакального суглоба менший 140°, а плесно своїм нижнім кінцем випинається вперед; для гірських порід і робочих коней це не вважається вадою; пряма кінцівка – коли кут суглоба більший 160°, характеризується поганою пружністю. (рис. 28).

Рис. 28. Постава задніх кінцівок коня

а) правильна б) шаблеподібна,

в) відставлена

Проте деякі спеціалісти вважають пряму задню кінцівку перевагою, зважаючи на те, що багато видатних коней – чистокровні Ормонд, Сент Саймон, видатні рекордисти Улові перший орловець Іппік та інші справді мали прямі кінцівки; Х-подібна постава – зближеність скакальних суглобів п’ятковими виступами, що супроводжується розкидом; О-подібна постава – коли суглоби п’ятковими виступами розходяться назовні, а нижні частини кінцівок зближені з ознаками клишоногості. Путові суглоби передніх і задніх кінцівок разом із сезамоподібними кістками виконують буферну функцію. У коней найрізноманітнішого призначення путові суглоби мають бути добре розвиненими, широкими, добре вираженими, сухими, без розрощень.

На них можуть бути наливи (у сумках суглобів та сухожилків нагромаджується синовіальна рідина). Позаду суглобів виростає захисний волос – щітки, які стригти не можна. Біля основи щітки є рогове утворення – шпора. Важають, що це рудимент м’якуша багатопалого предка коня. Довге волосся, що росте від зап’ястя та скакального суглоба донизу, називають фризами. Вони характерні для ваговозних порід коней – шайрів, клейдесдалів, володимирських, радянських, російських, новоолександрівських та ін.

Путо, або бабка, (рис. 29) – найбільш звужена частина кінцівки, оточена численними зв’язками й сухожилками. Основна його функція - амортизація ударів кінцівки об землю під час рухів. Бабки оцінюють за товщиною, шириною, довжиною, сухістю та нахилом до горизонту. Довгі й більш похилі бабки здебільшого мають верхові коні, більш прямі й короткі – ваговози. Кут нахилу їх до горизонту на передніх кінцівках становить 50 – 55°, на задніх – 55 – 60°.

Рис. 29. Путо бабка	Рис. 30. Жабка

Якщо бабки м’які, рухи коня пластичні. Наливи скакального суглоба спричинюють значну перевтому м’язів кінцівки. На задній поверхні бабок (під щіткою) через антисанітарні умови утримання коней часто виникає гнійне запалення шкіри – так званий мокрець. На путово-вінцевому та вінцево-копитному суглобах можливі одиничні або кільцеві кісткові розрощення – жабки. Частіше вони розвиваються на передніх кінцівках старих коней внаслідок неправильної постави їх, травм, порушення годівлі тощо (рис. 30).

Копито – це оточена рогом нижня частина кінцівки, якою кінь спирається на землю. Рогова капсула – башмак має вінчик, копитну стінку, передню зачіпну частину та підошву.

Вінчик – межа між шкірою і копитним рогом, звідки відбувається його ріст. Пошкодження вінчика впливає на якість рогу. Нижня частина копита – підошва має стрілку, яка надає копитові більшої пружності. Значними вадами копита є плоскокопитність, сторчуватість, випуклість підошви, тріщини, низькоп’ятість, кільчастість, рак стрілки тощо. На копитах виділяють ліву й праву п’ятки. Копито – це дуже чутливий орган, який дає змогу коневі знаходити дорогу під снігом чи в темряві. Від стану копит значною мірою залежить працездатність коней. Каштани – рогові похідні шкіри на передніх кінцівках коня у нижній третині передпліччя, а на задніх – біля основи скакального суглоба з внутрішнього боку. Це рудимент першого і п’ятого пальців багатопалого предка коня. Різняться розмірами(довжина, ширина, площа, табл. 3), фігурністю, рисунком (як відбитки пальців людини), мають не тільки індивідуальні, а й породні та вікові відміни. Найбільше відростають каштани у коней великих ваговозних порід, досягаючи довжини 5 – 7 см. Їх не можна обламувати, щоб не спричинити запалення шкіри. У середньому один раз на 2 – 3 роки вони відпадають самі. У верхових і рисистих коней каштани «тонші» – близько 2 – 4 мм. Верхній шар їх рогівки відлущується дрібними шматочками.

Таблиця 3

Кінцівка	Висота, см	Ширина, см	Площа, см^2
Орловський рисак (n= 26 гол.)
Передня: ліва права	3,0 – 7,2 3,0 – 6,9	1,4 – 3,5 1,4 – 4,5	3,3 – 18,5 3,6 – 27,3
Задня: ліва права	2,2 – 7,2 2,0 – 7,0	0,8 – 2,4 0,8 – 3,8	1,1 – 9,5 1,0 – 17,3
Російський рисак (n= 75 гол.)
Передня: ліва права	1,5 – 6,8 2,0 – 7,0	1,1 – 3,8 1,6 – 4,1	1,1 – 17,3 2,1 – 14,5
Задня: ліва права	1,5 – 7,3 2,3 – 8,1	0,5 – 2,8 0,7 – 3,7	1,0 – 13,3 1,0 – 14,6

2.4. Масті і відмітини

Масть утворюється ферментом меланіном: еумеланін, пігментні зерна чорного кольору, коричневого кольору, феомеланін – пігментні зерна червоного кольору.

2.5. Алюри, їх різновиди

Алюри (фр. allure «хода») – види поступального руху коня (інколи термін вживається щодо інших тварин).

Розрізняють алюри природні та штучні.

Штучні алюри коней

https://www.youtube.com/watch?v=qFjPmaYfCzc

2.6. Визначення віку коней по зубах

Зуби у коней розташовані на нижній і верхній щелепах в осередках або альвеолах, утворюючи зубні дуги – аркади. Верхня щелепа ширша нижньої, має кілька отворів, зуби її більш крупніші. По обидві сторони щелеп є беззубий край. Зуби коня згідно з їх розташуванням і формою виконують відповідні функції. Передні зуби коня на обох щелепах називаються різцями, далі розташовані корінні зуби.

У жеребців між різцями і корінними зубами розташовані ікла.

Іклів у жеребців – 4 і служать вони для захисту і нападу, у кобил ікла бувають як виняток. Постійні ікла з'являються у жеребців у віці 3 – 6 років. Різці служать для захоплення і відривання їжі, а також для захисту і нападу. Корінні зуби служать для пережовування і розтирання їжі.

Частина зуба, яка вільно виступає над яснами в порожнину рота називається коронкою, місце приєднання ясна шийкою і ділянка зуба, що знаходиться в зубній комірці – це корінь.

Воронкоподібне поглиблення, розташоване в середині емальового шару називають чашечкою, а саме денце чашечки – слідом чашечки.

Основну масу зуба складає дентин. В області коронки дентин покритий емаллю – це тверда речовина; в області шийки і кореня – цементом, що утворюється окістям зубної комірки і служить для зміцнення зуба.

Коронка зуба має порожнину, яка переходить у вузький канал в корені зуба з отвором на його верхівці. Через отвір в порожнину зуба, заповнену пульпою (зубна м'якоть), проходять судини і нерви, що живлять зуб.

2.7. Виробнича класифікація порід коней

Верхові. Легкий і міцний кістяк; щільні мускули й шкіра; глибокі, але неширокі груди; довга нетовста шия; укоро-чений тулуб; легка, суха голова; довгі, косо поставлені лопатки; довгі кінцівки із добре окресленими суглобами та сухожиллям.

Рисисті. Займають проміжне положення між верховими породами й ваговозами, наближаючись більше до верхових коней. Для місцевих коней характерні переважно комбінована продуктивність і неоднакові ознаки екс-тер’єру.

Ваговозні. Масивні й з короткими кінцівками. Вони мають широкий, глибокий і порівняно розтягнутий тулуб із товстою й досить рихлою шкірою. У них кістяк і мускулатура добре розвинені, круп широкий, роздвоєний і спущений, голова важка із широким лобом, шия коротка й товста, лопатки прямовисні, але довгі, кінцівки товсті, широко поставлені

2.8. Інтер’єр коней різних порід

Успіхи біологічних наук (фізіології, біохімії, анатомії, гістології, імунології і генетики) сприяли розвиткові нового напряму в селекції – оцінюванню потенційних можливостей продуктивних і племінних якостей тварин за їх внутрішніми морфофізіологічними особливостями, тобто за інтер’єром. Слово «інтер’єр» походить від франц. interieur і лат. interiоr – внутрішній.

Отже, інтер’єр – це сукупність фізіологічних, морфологічних і біохімічних властивостей організму тварин у взаємозв’язку з їх конституцією, продуктивністю та племінними якостями. Інтер’єрні дослідження проводяться

для пізнання внутрішньої структури, конституційних, фізіологічних і біохімічних особливостей організму, формоутворювальних процесів у тварин на різних етапах онтогенезу, кореляцій біологічних внутрішніх закономірностей з господарсько-корисними ознаками та зі спадковими задатками.

Вивчення інтер’єру дає змогу більш-менш правильно оцінювати тварину з огляду на її придатність для тієї чи іншої господарської потреби, уточнювати племінну цінність, правильніше провести добір і застосувати кращі прийоми вирощування її та експлуатації. За інтер’єрними параметрами можна також прогнозувати майбутню продуктивність тварин або їх нащадків, тобто вести раннє їх оцінювання та добір.

Для вивчення інтер’єру використовують такі методи: морфологічний, гістологічний, фізіологічний, біохімічний, хімічний, цитогенетичний, імуногенетичний, анатомічний, рентгеноскопічний, ультразвуковий (сонографічний) та ін.

2.9. Зоотехнічне виведення коней

Племінний облік ведеться в усіх господарствах і підприємствах – суб’єктах племінної справи в конярстві з метою систематизації відомостей, необхідних для ведення племінної справи.

Племінний облік ведеться індивідуально щодо кожної тварини всіх господарських і статевовікових груп. Форми племінного обліку в конярстві ведуться фахівцями племінних господарств і підприємств до вибуття тварини, після чого зберігають у господарствах упродовж 25 років з подальшою передачею до архіву.

2.10. Ознаки, які враховуються під час вибору спортивних коней

Успіхи в кінному сорті значною мірою зумовлені правильним вибором коня. Під час вибору спортивного коня слід враховувати його тип, породність, екстер’єр, походження, працездатність, стан здоров’я. Бажано мати відомості про особливості його вищої нервової діяльності.

Для виїздки треба обирати коней верхового типу, гармонійного складу, правильного екстер’єру, з низькими, легкими, вільними рухами. Бажано, щоб кінь мав невелику, суху, породну голову з широкими ганашами, довгою потилицею, виразними очима, тонкими, правильно поставленними вухами. Шия має бути довгою, спина середня за довжиною, поперек відносно довгий, круп середній за довжиною з добре розвиненою мускулатурою. Зріст 160…168 см. Не останнє значення має масть коня. Найбільш популярні для виїздки гніді, карі, вороні та руді коні з невеликими семітичними відмітинами. Взагалі для виїздки потрібні породні, коні з гарним зовнішнім виглядом. Для цього виду спорту використовують коней чистокровної верхової, будьонівської, тракененської, ахалтекінської порід та української породної групи. Великим попитом користуються коні верхових порід з арабською кров’ю.

Для змагань з конкурів вибирають крупних коней ( зріст 162 – 164 см, з обхватом грудей близько 200 см і п’ястка 21… 22 см). В екстер’єрі конкурних коней повинні переважати «довгі лінії», вони повинні мати довгу шию, довгу косо поставлену лопатку, довгу спину і круп з добре розвиненою і міцною мускулатурою; ноги правильної будови, міцні, без істотних вад, невелика шаблюватість задніх ніг та спущений круп не вважаються серйозними вадами. Вдало виступають в конкурах коні чистопродної верхової, тракененської, ганноверської, будьонівської.

Для триборства відбирають коней елегантних, сухих, міцної конституції, сміливих, з добрим норовом та правильними природними рухами, високою загальною і спеціальною витривалістю. Дуже важливими є правильна будова ніг, міцність зв’язок та сухожилків, добре розвинена мускулатура, міцні спина і поперек, зріст в межах 162 – 168 см. Використовують коней чистокровної верхової та класних представників напівкровних порід. Під час вибору спортивних коней звертають увагу і на їх темперамент. Для виїздки краще використовувати коней врівноваженого темпераменту; для триборства – більш енергійних; для конкурів – з швидкою реакцією на вимоги вершника, сміливих; для кінних ігор – енергійних, рухливих, поворотких.

Раціональна експлуатація спортивних коней подовжує їх строки використання.

Питання для самоконтролю

1. Що характерно коням грубого типу конституції?

2. Для коней яких порід властивий рихлий (сирий) тип конституції?

3. Що визначають за допомогою екстер’єрної оцінки?

4. Що таке статі?

5. Що таке козинець?

6. Назвати масті змішаного білого та забарвленого кольору

7. Що таке алюри коней?

8. Які зуби у коней називаються різцями?

9. Назвати напрямки продуктивності коней за виробничою класифікацією.

10. Що враховують при виборі коней для триборства?

Попередня тема

На початок

Наступна тема