МІКРОБІОЛОГІЯ

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Додатки

Список використаних джерел

Укладачі

2. СПЕЦІАЛЬНА МІКРОБІОЛОГІЯ

2.9. Мікрофлора риби та бджіл

2.9.1. Шляхи та джерела обсіменіння м'яса риби мікроорганізмами

2.9.2. Мікрофлора свіжої охолодженої риби

2.9.3. Мікрофлора замороженої риби

2.9.4. Мікрофлора соленої риби

2.9.5. Мікрофлора пресервів

2.9.6. Мікрофлора маринованої, сушеної, в’яленої та копченої риби

2.9.7. Мікрофлора бджіл

2.9.8. Американський гнилець

2.9.9. Європейський гнилець

2.9.1. Шляхи та джерела обсіменіння м'яса риби мікроорганізмами

М'ясо риби за хімічним складом близько до м'яса теплокровних тварин. У ньому також містяться значні кількості білкових речовин, жиру, води. Проте риба відрізняється від м'яса забійних тварин меншою стійкістю під час зберігання, що обумовлене різними причинами.

Рис. 105. Будова тіла риби

Деякі види риб зберігаються необробленими, в цілому вигляді, а в кишечнику і зябрах завжди знаходиться багато мікробів. Після вилову риба вмирає від задухи. Зябра при цьому переповнюються кров'ю, в якій немало живильних речовин для бактерій. Слиз (слен), що покриває поверхню риби, не тільки містить безліч мікроорганізмів, але і є сприятливим середовищем для їх розвитку. Основним компонентом слизу є білок глікопротеїд (муцин), є в ньому також вільні амінокислоти. Жир риб легший, ніж жир теплокровних тварин, піддається окислювальним, процесам оскільки з ньому значно більше ненасичених жирних кислот.

М'ясо риб має нещільну консистенцію, ніж м'ясо теплокровних тварин, оскільки в м'язах риб менше сполучної тканини, а це сприяє розповсюдженню мікроорганізмів в тілі риби. Кількість і склад поверхневої мікрофлори тільки що виловленої риби можуть значно коливатися залежно від породи і виду риби, характеру водоймища, сезону, району і техніки лову. На 1 см² поверхні виявляється зазвичай 102–104 бактерій, а іноді й більше. В основному це водні мікроорганізми. Серед них переважають аеробні, безспорові, грамнегативні паличкоподібні бактерії родів Pseudomonas, Alcaligenes, Acinetobacter, Flavobacterium. Зустрічаються мікрококи і коринеформні бактерії, рідше спороутворюючі бактерії, дріжджі і актиноміцети. Багато хто з вказаних бактерій є гнильними, кислотоутворюючими і жиророзщеплювальними формами, вони холодостійкі.

Рис. 106. Захворювання риби,

викликане Cl. putrificum

На рибі, виловленій із забруднених водоймищ, можуть знаходитися кишкова паличка, протей, а в окремих випадках – сальмонели і ентерококи. Найбільш обсіменені мікроорганізмами зябра і кишечник. У 1 г вмісту кишечника риби, що свіжозаснула, налічується 105–108 клітин. Це різні гнильні бактерії, серед них немало спорооутворюючих анаеробів (Clostridium sporogenes, Cl. putrificum). Виявляють і збудників харчових отруєнь – Cl. perfringens, Bacillus cereus, Staphylococcus aureus і палички ботулізму (особливо в кишечнику осетрових риб). На морській рибі деяких районів промислу зустрічається галофільний: вібріон (Vibrio parahaemolyticus) – збудник отруєння типу токсикоінфекцій. Дослідження риби з різних морських басейнів показують, що найчастіше цей вібріон зустрічається на рибі, виловленій з Японського моря, рідше на рибі з Білого і Балтійського моря і дуже рідко на рибі з Чорного морів (Ю.І. Григор’єв та ін).

М'язи тільки що виловленої риби, за даними більшості дослідників, практично стерильні.

У рибі, що заснула, мікроорганізми можуть швидко проникати в м'язи з кишечника, зябер та поверхні. Можуть потрапляти вони в тіло риб під час пошкодження шкірних покривів знаряддями лову, а також за недбалого вивантаження та транспортування риби.

Риба, що свіжозаснула, швидко піддається псуванню, тому після її вилову необхідно якнайскоріше охолодити.

Багато риби, яку виловлюють, зберігається в цілому вигляді, але значна кількість перед зберіганням піддається деякій обробці: миттю, потрошінню, филіруванню. Миття знижує чисельність мікробів на рибі, оскільки при цьому віддаляється багатий бактеріями слиз. Потрошіння риби пов'язане з розтином кишечника, що може призвести до її обсіменіння гнильними бактеріями, тому рибу ретельно промивають. Збільшується обсіменіння риби і під час її оброблення (у вигляді філе) через інфікування ззовні (з рук працівників, з інвентаря, з повітря). Щоб зберегти рибу в охолодженому стані, іноді користуються льодом, який за вмістом мікроорганізмів повинен відповідати санітарним вимогам, що пред'являються до питної води.

2.9.2. Мікрофлора свіжої охолодженої риби

Свіжа охолоджена риба – продукт короткочасного зберігання (декілька днів) навіть за температури близько 0˚С. При цьому дрібна риба псується швидше великої. Псування наступає тим швидше, чим вище температура зберігання і чим більше на рибі містилося бактерій.

На охолодженій рибі психротрофні бактерії, в першу чергу, починають розмножуватися на поверхні і зябрах, звідти потім проникають у тіло. У тканинах тіла риби бактерії розмножуються менш інтенсивно.

Розвиток мікроорганізмів супроводжується значними змінами хімічного складу м'яса риби. Розвиваються гнильні процеси, характер яких істотно не відрізняється від описаних для м'яса забійних тварин. Зазнає зміни і жир. Крім ліполізу, деякі бактерії, володіючи ферментом ліпоксигеназою, викликають окислювальне псування жиру .

Рис. 107. Фурункульоз лососевих

Головними збудниками псування охолодженої риби є бактерії роду Pseudomonas. Викликаючи гнильні процеси, вони утворюють значні кількості летючих з'єднань, зокрема триметиламін – речовину, що обумовлює появу специфічного неприємного запаху, який характерний для риби, що псується. Псевдомонади не тільки швидше за інших бактерій розмножуються, але і володіють вищою біохімічною активністю по відношенню до білкових речовин і жиру. До моменту псування охолодженої риби псевдомонади складають основну масу (до 80–90%) її мікрофлори. Найбільш активними з них є Pseudomonas putrifaciens, P. fragi, P. fluorescens – продуценти сірководня, аміаку і триметиламина.

У псуванні охолодженої риби беруть також участь, хоча і в значно меншій мірі, бактерії родів Alcaligenes, Flavobacterium, Micrococcus.

Рис. 108. Клінічна картина чуми у щуки

Значна віддаленість районів промислу призводить до подовження термінів доставки риби в порти. Для поліпшення постачання населенню свіжої охолодженої риби – високоцінногом, але швидкопсувного продукту – знаходять додаткові прийоми обробки свіжої риби, що затримують розвиток у ній мікроорганізмів.

Пропонується вводити в лід, використовуваний для зберігання риби, антисептики і антибіотики. Зберігання риби, наприклад, в біоміциновому льоду збільшує термін її зберігання на декілька днів. Довше зберігається охолоджена риба в газонепроникній упаковці з полімерних плівок. Дефіцит кисню, що створюється в упаковці, і вуглекислий газ, що накопичується, несприятливі для аеробних бактерій – головних збудників псування. Упаковка, крім того, оберігає рибу від додаткового інфікування мікробами ззовні.

Добрий ефект як додатковий до холоду засіб консервації дає зберігання в атмосфері азоту.

Довше зберігається охолоджена свіжа риба і в модифікованій атмосфері з високим (60–80%) вмістом вуглекислого газу.

Ефективна, як і для сирого м'яса, радуризація свіжої риби. У зв'язку з цим термін зберігання опроміненої свіжої риби за температури 0–2 °С без помітної зміни органолептичних властивостей значно збільшується. Так, свіжа камбала, опромінена дозою 0,5 Мрад, зберігається за температури 2 °С протягом 22–24 днів, а неопромінена – 3–4 дні. Філе тріски, опромінене дозою 0,25 Мрад, зберігається 30 діб, а неопромінене – 7–9 днів.

За кордоном (у деяких країнах) вважається допустимим вміст бактерій в свіжій охолодженій рибі 2,5–5,0∙105 в 1 г, в свіжій замороженій – 5,0–104, в свіжозамороженому рибному філе – 1,0–2,5 – 105. Для швидкого санітарного оцінювання свіжості риби рекомендується її бактеріоскопічне дослідження шляхом мікроскопування мазків-відбитків 1 з поверхні тіла риби і з глибоких шарів м'язів .

Ступінь свіжості риби	У полі зору мікроскопа
	поверхня риби	тканини м'язів
Свіжа	Одиничні клітки (палички і коки)	Мікроорганізми повинні бути відсутніми
Затримана в зберіганні, але придатна для харчового використання	10–30 кліток (палички і коки)	Одиничні клітки

2.9.3. Мікрофлора замороженої риби

Для тривалішого збереження рибу заморожують або піддають іншим способам консервації: засолу, копченню, маринуванню, в'яленню.

Заморожена риба може тривало (місяцями) зберігатися без мікробного псування за температури не вище –12, –15 °С.

Рис. 109. Сапролегніоз риби

Добрим захистом є покриття риби глазур'ю і зберігання за температури –18 °С. Така температура виключає розвиток мікроорганізмів.

Індустріалізація і холодофікація рибного промислу дозволяє велику частину риби, що добувається, заморожувати безпосередньо на судах, що забезпечує краще збереження якості продукту.

У процесі заморожування багато мікроорганізмів, що містяться на рибі, гинуть, але деякі виживають. Одні з них у процесі подальшого зберігання поступово відмирають, інші тривало зберігаються життєздатними, при цьому мікробів зберігається то більше, що нижче температура зберігання. Так, в замороженому палтусові за температури зберігання –10 °С протягом 115 діб виживало близько 6% бактерій від тих, що залишилися після заморожування, за температури –15 °С – близько 17, а за 20 °С –50%.

Рис. 110. Віспа коропів

Відносно впливу швидкості заморожування на виживаність мікроорганізмів єдиної думки не існує. Проте нерідко спостерігається, що за температури, близьких до кріоскопічних, швидке заморожування продукту менш згубне для мікроорганізмів, чим повільне. Відомо, що температурні межі від –1 до –5 – 8 °С є найбільш несприятливішими для мікроорганізмів, тому швидке проходження цієї зони під час заморожуванні обумовлює краще збереження кліток.

Загибель мікроорганізмів під час заморожування і в заморожених продуктах відбувається під впливом багатьох несприятливих для них чинників.

На замороженій рибі виявляють переважно різних мікрококів; паличкоподібні спороутворювальні та неспороутворювальні бактерії, спори цвілі зустрічаються в невеликих кількостях.

Під час розморожування, особливо повільному, відбувається загибель деяких мікробів, але ті, що збереглися, починають швидко розмножуватися. У зв'язку з цим розморожувати продукт слід безпосередньо перед використанням.

2.9.4. Мікрофлора соленої риби

Рис. 111. Карась, хворий міксоспоридіозом

Посол – один із старих способів збереження риби. Консервуюча дія засолу обумовлена високою осмотичною активністю розчину солі та зниженням водної активності (аw) середовища. Куховарська сіль не тільки гальмує розмноження кліток, але й впливає на їх біохімічну активність. Встановлено (Е.Н. Дутова), що вміст солі до 4% стимулює протеолітичну активність мікрококів, за 6% вмісту солі активність знижується, а за 12% – така активність не виявляється. Аналогічний вплив солі і відносно активності відновлення бактеріями окислу триметиламіна в триметиламін.

Нині практично невипускають у реалізацію дуже косолену сиру рибу. Засолу піддають головним чином ті види риб, які здатні під час витримки в певних умовах дозрівати (оселедцеві, лососеві), тобто набувати специфічні смакові якості та м'якшу консистенцію в результаті біохімічних процесів перетворення білків і ліпідів, що відбуваються в рибі, під впливом її власних ферментів. Дозріла риба стає їстівною без додаткової кулінарної обробки. Деяка роль в процесах дозрівання належить і мікроорганізмам, що знаходяться в тузці та на рибі.

Рис. 112. Іхтіофтиріоз

Недозріваючі види риб піддають засолу для збереження їх як напівфабрикат, використовуваний під час виготовлення в'яленої, сушеної, копченої та інших видів рибної продукції.

Ступінь обсіменіння солоної риби мікробами коливається в широких межах (від сотень до сотень тисяч в 1 г) залежно від первинного їх вмісту на рибі, концентрації солі, температури і терміну зберігання. За будь-якого способу засолу риби відбуваються зміни кількісного і якісного складу її мікрофлори. Типові для свіжої риби психротрофні види Pseudomonas поступово відмирають або зберігаються в невеликій кількості в плазмолізованому стані. Переважаючими в солоній рибі і в тузлуках стають галофільні та солестійкі мікрококи; у меншій кількості виявляються спороносні палички; зустрічаються молочнокислі бактерії, дріжджі, спори цвілі, коринебактерії.

У солоної риби під час зберігання можуть з'являтися різні дефекти. Деякі з них обумовлені розвитком мікроорганізмів. Крім описаних вище червоних галофільних аеробних бактерій, що викликають "фуксин", – червоний слизистий наліт з неприємним запахом, псування солоної риби викликають солестійкі мікрококи, створюючі червоний пігмент, і галофільна коричнева цвіль, яка, як і збудники "фуксину", потрапляє з сіллю.

Під час враження цвіллю на поверхні риби з'являються плями і смуги коричневого кольору. Цей дефект називається таким, що "ржавить". Коричнева цвіль за температури нижче 5˚С не розвиваються.

Слабосолоний оселедець може піддаватися під впливом розвитку аеробних, холодо- і солестійких бактерій "омиленню". При цьому поверхня риби покривається брудненько-білим нальотом, що мажеться. Риба набуває неприємного смаку і гнильного запаху. У солоному оселедцеві можуть виживати і токсігенні бактерії: сальмонели, золотистий стафілокок, ботулинус.

Слабосолона рибна продукція з дрібної риби (кільки, салаки, хамси та ін), що випускається в герметично закритій тарі, – пресерви – крім невеликої кількості солі містить цукор і спеції. Пресерви не піддають тепловій обробці; для оберігання від псування в них вводять антисептик – бензойнокислий натрій (0,1%). Добрі результати замість нього або у поєднанні з ним дають сорбінова кислота і антибіотик низин. Процес просолення і дозрівання ведуть протягом 1,5–3 міс. за температури від –5 до 2°С. Деякий консервуючий ефект забезпечує і куховарська сіль.

2.9.5. Мікрофлора пресервів

Рис. 113. Пресерви

Рис. 114. Бомбаж

Мікрофлора пресервів у перші дні їх виготовлення разноманітна; до її складу входять мікроорганізми риби, солі та спеції. Останні нерідко в значній мірі (104–106 г) обсіменені спороутворюючими аеробними і анаеробними бактеріями і мікрококами, серед яких є солеустойкі та холодостійкі гнильні форми. В процесі дозрівання пресервів склад їх мікрофлори змінюється. Домінуючими представниками стають солестійкі мікрококи і молочнокислі бактерії.

У процесах дозрівання риби, крім тканинних ферментів, чимала роль належить гетероферментативним молочнокислим стрептококам. Будучи стійкими до солі і бензойно-кислого натрію, вони розмножуються, зброджують цукор з утворенням кислот (молочною, оцетовою) і ароматичних речовин. Зниження рН активізує деякі тканинні ферменти риби, що беруть участь в її дозріванні.

Наявність кислот, солі та антисептика, а також низька температура перешкоджають розвитку гнильних спорових бактерій, що знаходяться в чималих кількостях у пресервах. Проте деякі з них, особливо під час порушення технологічного режиму виготовлення і зберігання пресервів, можуть розвиватися і зумовити псування продукту. У пресервах нерідко виявляється Clostridium perfringens – мешканець кишечника риб, що потрапляє і із спеціями. Активний розвиток цієї бактерії може призвести до бомбажа банки. Для підвищення стійкості пресервів у зберіганні рекомендується користуватися стерильними спеціями. Для кращого збереження ароматичних властивостей спецій доцільна їх холодна стерилізація (УФ-випромінювання, гамма-радіація).

На відміну від рибних баночних консервів, що стерилізуються, пресерви – продукти нетривалого зберігання навіть на холоді.

2.9.6. Мікрофлора маринованої, сушеної, в’яленої та копченої риби

У маринованій рибі основним чинником, гальмуючим розвиток бактерій, зокрема гнильних, є кисле середовище (через наявності оцтової кислоти). Деяку консервуючу дію надають ті, що додаються в маринад – сіль, цукор, а також прянощі, що містять ефірні масла і володіють фітонцидними властивостями. Проте нерідко прянощі бувають значно обсіменені мікробами. На маринованій рибі може розвиватися цвіль, при цьому знижується кислотність продукту і створюється можливість зростання гнильних бактерій. Зберігання маринованої риби в герметично закритій тарі і на холоді запобігає її пліснявінню.

Висушування риби і в'ялення – давні способи її збереження як харчового продукту. Під час видалення з риби води до певної межі створюються несприятливі умови для розвитку мікробів. Консервуючу дію у в'яленій і солено-сушеній рибі надає також сіль.

Деякі мікроорганізми тривало зберігаються на цій рибній продукції в анабіотичному стані. Мікрофлора складається переважно з мікрококів. Зустрічаються спороутворюючі бактерії, молочнокислі, спори цвілі.

Рис. 115. Лерніоз

За підвищення вологості продукту і сприятливої температури, в першу чергу, розвивається цвіль. Для запобігання пліснявінню цю рибну продукцію необхідно зберігати на холоді і за відносної вологості повітря 70–80%.

Консервуючим початком у копченій рибі є головним чином антисептичні речовини диму (або коптильній рідині). Окрім дії антисептиків, за гарячого способу копчення на мікрофлору риби згубно діє висока температура, а за холодногоу – наявність солі та підсушування риби. Під час копчення в товщі риби зберігається та або інша кількість мікроорганізмів. Дуже чутливі до бактерицидних речовин диму бактерії роду Pseudomonas; найбільш стійкі спори бактерій та цвілі, а також багато мікрококів.

У 1 г риби гарячого копчення виявляється бактерій 102–104, а в рибі холодного копчення – 102–105, а в окремих випадках і більше.

Допустимий ступінь обсіменіння бактеріями свіжовиробленої риби гарячого копчення 5×102 в 1 г, холодного копчення – 5×103. Бактерії групи кишкової палички повинні бути відсутні.

Мікрофлора риби гарячого і холодного копчення схожа між собою і представлена в основному (до 80% і більш) різними мікрококами. Зустрічаються спороносні та неспороносні паличкоподібні бактерії, дріжджі, спори цвілі.

Риба гарячого копчення в порівнянні з рибою холодного копчення вологіша, містить менше солі, щоі обумовлено швидшим її псуванням. Зберігати рибу гарячого копчення рекомендується за низьких температур (від 2 до –2°С) і протягом нетривалих термінів.

У першу чергу, на копченій рибі розвивається цвіль (Penicillium, Aspergillus, Cladosporium), особливо швидко за підвищеної відносної вологості повітря приміщень. Іноді псування викликають дріжджі (Cryptococcus, Debaryomyces, Rhodotorula). Краще зберігається копчена риба, упакована в пакети з газонепроникних полімерних матеріалів. Ефективним виявляється заповнення пакетів вуглекислим газом. При такому способі зберігання за температури близько 0°С повністю пригнічується розвиток цвілі і дріжджів, сповільнюється зростання мікрококів.

Якість копченої риби і стійкість її в зберіганні багато в чому залежать від початкового ступеня обсіменіння мікробами риби-сирцю, а також від дотримання встановленого технологічного режиму і санітарно-гігієнічних умов під час виробництва і зберігання продукції. У нормативно-технічній документації (ГОСТ, РСТ, ТУ та ін.), що діє, для оцінювання якості свіжої риби і рибопродуктів, за винятком баночних консервів і деяких кулінарних виробів з риби, немає нормативів за мікробіологічними показниками.

Якість і стійкість у зберіганні продукції рибопереробних підприємств у великій мірі залежать від санітарно-гігієнічного стану виробництва. Оцінюється воно періодично шляхом проведення мікробіологічного контролю інвентаря, устаткування, повітря виробничих приміщень, тари, рук і одягу робітників, які працюють з готовим продуктом. Критеріями служать загальне бактеріальне обсіменіння і вміст бактерій групи кишкової палички.

2.9.7. Мікрофлора бджіл

Бджоли – це комахи, які живуть сім'ями. Бджолина сім'я має плідну матку, декілька десятків тисяч робочих бджіл різних вікових груп, а в активний період життя – і декілька сотень трутнів, різновіковий бджолиний і трутневий розплід. Всі члени бджолиної сім'ї виконують різні функції і не можуть довго існувати окремо .

Рис. 116. Матка, робоча бджола, трутень

Хвороби медоносних бджіл – порушення нормальної життєдіяльності бджолиної сім’ї, обумовлені змінами морфофункціональних процесів у особин сім’ї під впливом несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Знання цих факторів та вміння керувати ними є основою утримання на пасіках сильних і високопродуктивних бджолиних сімей.

Хвороби бджіл класифікують за часом їх виникнення (зимові, весняні, літні), клінічними і патологічними ознаками (гнилець), характером враження особин бджолиної співдружності (робочих бджіл, бджолиних маток, трутнів або розплоду) і за походженням.

Всі хвороби бджолиних сімей поділяють на заразні (ті, що передаються від хворих сімей здоровим) та незаразні. До заразних відносять американський та європейський гнилець та ін.

2.9.8. Американський гнилець

Американський гнилець – інфекційне захворювання печатного розплоду бджіл.

Історична довідка. Гнилець бджіл вперше описав Г.Ф. Уайт (1902, США). Назву хвороби дано за назвою країни, де вперше відкрито її збудник.

Поширення хвороби та економічна шкода. Захворювання зустрічається в усіх країнах з розвинутим бджільництвом. Економічна шкода значна. Кожна бджолина сім’я збирає меду на 20–80% менше здорової і протягом 2–3 років гине.

Рис. 117. Bacillus larvae

Збудник хвороби – Bacillus larvae. Це пряма з заокругленими кінцями паличка довжиною 2–5 мк і товщиною 0,5–0,8 мк; в організмі бджолиних личинок вона утворює довгі ланцюжки. Мікроб рухається за допомогою спірохетоподібних джгутиків, які розміщуються на всій поверхні його оболонки, утворює спори, забарвлюється за Грамом та звичайними аніліновими фарбами.

Стійкість збудника висока. 4%-ний розчин формальдегіду убиває спори через 6 годин. У воді за температури 100^о спори мікроба гинуть через 13 хв. Під час кип’ятіння нерозведеного меду спори гинуть протягом 40 хв, а меду з водою в розведенні 1:1 – протягом 20 хв.

Епізоотологія хвороби. Американський гнилець найчастіше уражає личинок робочих бджіл віком 5–6 днів та личинок маток і рідко трутнів. Фактором передачі збудника інфекції є трупи личинок. У тілі однієї личинки, що загинула, міститься близько 5 млрд мікроорганізмів. У бджолиній сім’ї збудник хвороби передається переважно молодими бджолами, що містяться в середині вулика і які виконують функції чистильниць чашечок, приймальниць свіжопринесеного меду і годувальниць личинок.

Поширенню захворювання в межах пасіки, а також на сусідні пасіки, розміщені на відстані льоту бджіл, сприяє крадіжка сильнішими бджолами меду в слабших, уражених американським гнильцем. Крім того, збудник хвороби може поширюватися різними паразитами бджіл (вощинною міллю, мурашками, кліщами, мухами дрозофілами та ін.), зараженими предметами (стільниками, рамками, вуликами тощо).

У природних умовах ця хвороба з’являється переважно в другій половині черевця і найбільшого поширення досягає в липні та серпні.

При сильному зараженні американським гнильцем бджолина сім’я гине в середині літа, а при слабому – в кінці; частина хворих сімей іде в зимівлю і гине взимку або навесні. При незначному ураженні сім’ї можуть перезимувати і в наступному сезоні бути джерелом збудника інфекції та зараження інших бджолиних сімей.

Патогенез. Збудник хвороби може потрапити з кормом у кишечник 3-денних личинок, коли бджоли-годувальниці починають добавляти до корму личинок мед. Але збудник у таких личинок не розвивається внаслідок високої концентрації цукрів (17%) та кислої реакції кишкового соку. У дорослих личинок (5–6 днів) концентрація цукрів різко знижується до 3% і нижче, а реакція кишкового соку наближається до нейтральної. В цей час починається гістоліз личинкових і формування лялечкових тканин. При цих умовах збудник хвороби пророщується з спор, розмножуючись, потрапляє через середню кишку в гемолімфу і спричинює септицемію. Посилення фагоцитозу клітин гемолімфи не забезпечує захисту личинки, розмноження бацил відбувається швидше, ніж фагоцитоз, і личинки на різних стадіях метаморфозу гинуть, частіше до його завершення, а іноді після формування тканин лялечки.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3–6 днів. Хворобу виявляють під час огляду стільників з розплодом. В неураженій американським гнильцем бджолиній сім’ї увесь розплід однаковий і займає на стільнику всі чашечки.

Рис. 118. Строкатий розплід

Для американського гнильцю характерний строкатий розплід, серед якого є здорові, хворі та загиблі личинки, які мають запах розтопленого столярного клею і є липкою тягучою масою, яку можна витягнути у довгу павутиноподібну ниточку. Воскові кришечки над личинками, що загинули від американського гнильцю, потемнілі, дірчасті та запалі.

Через місяць личинки, які загинули, підсихають і щільно прикріплюються до бокових стінок чашечок, внаслідок чого бджоли не можуть видалити їх із чашечок. Збудник хвороби залишається в сім’ї й накопичується. Лише окремі сім’ї, які на початку хвороби швидко і ретельно очистили чашечки, можуть одужати.

Діагноз. Наявність строкатого розплоду, загибель печатного розплоду, тягучість гнильної маси, запах розтопленого столярного клею від личинок, що гниють, дають підставу поставити попередній діагноз на американський гнилець.

Остаточний діагноз установлюють бактеріологічним методом (виявлення Bas. larvae). Для дослідження до ветеринарної лабораторії надсилають стільники з розплодом, що загинув.

Диференціальний діагноз. Американський гнилець треба відрізнити від європейського, при якому хворіє і гине відкритий розплід, що спричинюється іншим збудником – Streptococcus pluton.

Профілактика та заходи боротьби. Особливу увагу слід приділити питанню охорони благополучних пасік від занесення збудника хвороби та своєчасного виявлення перших ознак захворювання.

Щоб запобігти захворюванню, не можна годувати бджіл медом від хворих сімей, не можна користуватися штучною вощиною, благополучність якої не з’ясована. Нові бджолині сім’ї слід витримувати в профілактичному карантині. Треба також вжити заходів щодо усунення крадіжки меду в бджолиних сім’ях, неблагополучних щодо американського гнильцю. В разі загрози занесення захворювання на пасіку доцільно з метою профілактики застосовувати навесні або на початку літа за 4–2 тижні до головного медозбору лікувальні підкорми та систематично проводити дезінфекцію інвентаря пасіки.

Під час встановлення захворювання бджіл на американський гнилець на пасіку накладають карантин проводять комплекс оздоровчих заходів: через кожні 10–15 днів оглядають всі бджолині сім’ї та ізолюють на віддаль 3–5 км сім’ї, уражені американським гнильцем; проводять дезінфекцію вуликів, рам, інвентаря та обладнання. Всі стільники сімей, уражених американським гнильцем, перетоплюють на віск і створюють найбільш сприятливі умови для бджолиних сімей та застосовують лікувальні засоби.

Крім того, переганяють або переселяють хворі сім’ї в знезаражені вулики на штучну вощину. Проводять це влітку до головної взятки, краще в другій половині дня.

Перегнаним бджолиним сім’ям дають лікувальну підкормку. Готують її так: на 1 л цукрового сиропу концентрації 1:1 додають один з таких препаратів: норсульфазол – 1–2 г, сульфантрол – 2 г, сульцимід натрію – 2 г, біоміцин – 500000 ОД, неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, окситетрациклін, мономіцин – по 400000 ОД, стрептоміцин 500 000 ОД.

Зазначені препарати спочатку розчиняють у невеликій кількості (10–15 мл) теплої (38–40^о) прокип’яченої води, яку потім додають у сироп і добре розмішують. Лікувальний сироп дають у чистих годівницях по 100–150 мл на вуличку бджіл через кожні 5–7 днів до повного видужання бджіл.

Для профілактики лікувальну підкормку дають також і здоровим сім’ям неблагополучної щодо американського гнильцю пасіки. Добрі результати дає комбіноване застосування будь-яких двох з перелічених препаратів у половинних дозах.

Землю, де стояли вулики неблагополучних сімей, перекопують, змішують з хлорним вапном (з вмістом не менше 25% активного хлору) з розрахунку на 3 частини ґрунту 1 частина хлорного вапна.

При появі перших випадків захворювання бджіл на американський гнилець та інші інфекційні захворювання (європейський гнилець, мішечкуватий розплід, вірусний параліч, варроатоз, акарапідоз, браульоз) у благополучній місцевості, райвиконком (міськвиконком) на подання головного ветеринарного лікаря району (міста) може ухвалити рішення про негайне знищення всіх хворих бджолиних сімей.

Бджіл на пасіці вважають здоровими і знімають карантин через рік після ліквідації хвороби та вжиття повного комплексу заходів, передбачених інструкцією щодо запобігання та ліквідації заразних хвороб бджіл.

2.9.9. Європейський гнилець

Європейський гнилець – інфекційне захворювання, головним чином, відкритого розплоду бджіл 3–4-денного віку, рідше запечатаного 5–6 денного.

Поширення хвороби та економічна шкода. Хвороба поширена в усіх країнах світу, зокрема в Україні. Економічна шкода, заподіювана європейським гнильцем у минулому, значна. Прибутковість хворої сім’ї знижувалась на 20–80%. З часу застосування антибіотиків і сульфаніламідних препаратів втрати від недобирання меду значно знизились, але погіршилась прибутковість бджіл через витрати на лікувальні засоби та вжиття профілактичних і протиепізоотичних заходів.

Збудник хвороби – поліморфний мікроб Streptococcus pluton. Він має форму витягнутих коків з загостреними кінцями. Розміщується стрептокок парами, рідше поодинці та ланцюжками. Розмір окремих коків дорівнює 0,7–1,5 мкм. У тканинах хворих личинок стрептокок утворює неправильні, дуже варіюючі за розмірами, кокоподібні форми у вигляді полум'я свічки.

Стрептокок нерухомий, не утворює спор, має капсулу, яка оточує кілька мікробних клітин, розміщених на однаковій відстані одна від одної.

Стрептокок забарвлюється за Грамом (за винятком окремих клітин) та аніліновими фарбами, але нерівномірно, тобто поруч з інтенсивно забарвленими зустрічаються клітини слабкозабарвлені.

Рис. 119. Streptococcus pluton

Л. В. Александрова (1946, 1949 рр.) виділила із личинок бджіл, хворих на європейський гнилець, мікроб Васterium pluton. Це нерухома, поліморфна, грампозитивна паличка зі злегка заокругленими кінцями, довжиною 1–2 мкм і товщиною 0,5–0,8 мкм, спор не утворює. Мікробні клітини розміщуються переважно подвійно або кучками. Забарвлюється мікроб аніліновими фарбами нерівномірно, більш інтенсивно забарвлюється центр клітини.

Стійкість. У висушеному стані за кімнатної температури Streptococcus pluton зберігається 17 місяців, у стільниках і медові не менше року.

Епізоотологія хвороби. Європейський гнилець – хвороба переважно слабих сімей. Він уражає бджолині сім'ї навесні в холодну погоду, а також влітку, коли розвиток розплоду досягає максимуму.

Джерелом збудника інфекції при цьому захворюванні є хворі бджолині сім'ї, бджоли-мікробоносії та заражені стільники. Факторами передачі збудника є вулики та реманент. У самій бджолиній сім'ї захворювання поширюють бджоли-чистильниці та годувальниці. Поширенню сприяє крадіжка меду сильнішими бджолами здорових сімей у слабших, уражених гнильцем, бджіл. Розвитку хвороби сприяє охолодження бджолиних сімей, довготривалі перерви в медозборі. Поліпшення погоди і добре виділення в природі нектару та пилку призводять до зниження захворювання личинок, а в сильних сім'ях – до одужання.

Рис. 120. Клінічна картина Європейського гнильцю

Патогенез. Збудник хвороби проникає у кишки триденної личинки, коли до її корму бджоли починають добавляти мед і пергу. На 4–6-й день збудник проникає через епітелій середньої кишки і зумовлює септицемію, а потім у тканинах личинки набуває розвитку і вторинна мікрофлора.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. При європейському гнильцю, як і при американському, розплід має строкатий вигляд. Хворі личинки втрачають свою округлу форму, білий колір та маслянисто-перламутровий блиск і стають тьмяними, сірувато-білого або жовтого кольору. Жовтуватий відтінок личинок є важливою ознакою європейського гнильцю.

Перебіг хвороби може відбуватися в двох формах – прихованій та видимій. За прихованої форми більшість дорослих личинок видужує. За видимої – спостерігається загибель личинок, а тому її легко виявити під час огляду стільників. Трупи загиблих личинок деформовані, зморщені, жовтуватого кольору, мають кислий запах або запах гнилі. На відміну від американського гнильцю маса личинок, що розпадаються, при європейському не тягнеться довгою ниткою і швидко рветься.

Діагноз. Видиму форму європейського гнильцю неважко визначити під час огляду стільників бджолиних сімей. Мертві личинки легко виявляються у відкритих комірках серед здорового розплоду. Під час ураження відкритого й печатного розплоду встановити діагноз важче, тому що можлива наявність змішаної інфекції – одночасного ураження розплоду європейським і американським гнильцем та мішечкуватим розплодом. Остаточний діагноз встановлюють бактеріологічним дослідженням у ветеринарній лабораторії, куди надсилають уражені стільники з найбільш характерними ознаками.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти захворюванню бджіл на європейський гнилець, треба забезпечити бджолині сім'ї достатніми запасами доброякісного корму протягом зими і весни до початку медозбору, утеплювати вулики, не допускати крадіжок бджолами меду.

Треба дотримуватись чистоти, пересаджувати бджолині сім'ї у чисті продезінфіковані вулики, користуватись знезараженим інвентарем та устаткуванням; стежити за санітарним станом виробленої штучної вощини.

Виявивши захворювання розплоду на європейський гнилець в одній або кількох сім'ях, на пасіку накладають карантин і ретельно оглядають усі сім'ї. Хворі сім'ї ізолюють на віддаль не ближче 4 км. Гнізда їх скорочують і утеплюють. Для лікування бджіл застосовують ті самі антибіотики і сульфаніламідні препарати, що й при американському гнильцю. Хворим сім'ям дають лікувальний сироп з розрахунку 250 мл на вуличку бджіл. Здоровим сім'ям лікувальний сироп дають у половинній дозі.

Лікувальний сироп дають три рази з інтервалом сім днів. Сім'ї, що не піддаються лікуванню, пересаджують у продезінфіковані вулики на стільники від здорових сімей або штучну вощину і лікують, як і при американському гнильці.

Пасіку вважають благополучною щодо європейського гнильцю і карантин знімають через рік після ліквідації хвороби та вжиття ветеринарно-санітарних заходів, передбачених спеціальною інструкцією.

Питання для самоконтролю

1. Якими збудниками інфекційних хвороб може бути заражена риба?

2. Санітарне оцінювання риби при інфекційних хворобах

3. Назвіть мікрофлору замороженої риби.

4. Охарактеризуйте патогенез американського гнильцю

5. Заходи профілактики та боротьби проти європейського гнильцю.

6. Заходи профілактики та боротьби проти американського гнильцю

Попередня тема

На початок

Наступна тема