Позначення міні-модулів		Назва міні-модулів	Короткий зміст міні-модулів
1	2	3	4
1		4.1. Освітній портал	На сайті www.nmcinfo.com.ua на ресурсі “Розвиток професійної компетентності педпрацівників” розміщено PDF-файл модуля 3 “Інноваційність ‒ провідний фактор у розвитку професійної педагогічної компетентності педагогів” innovaciynist. pedagogiv, аудіоматеріали, електронний та мультимедійний посібники
2		4.2. Ключові слова	Професійна компетентність, комунікативна компетентність викладача, мовленнєва діяль-ність, тренінг, соціально-пси-хологічний тренінг, тренер, ігрова компетентність, коучинг
3		4.3. Список використаних джерел	Наведено перелік літератури, що використовувалась під час створення модуля.
4		4.4. Глосарій	Подано визначення понять: ‒ комунікабельність; ‒ комунікативна компетентність; ‒ засоби професійно-педаго-гічної комунікації; ‒ канали професійно-педаго-гічної комунікації тощо
5		4.5. Читаємо класиків та інших авторів	Представлено думки педагогів-науковців з питань комунікації в педагогіці: І.А. Зязюна, О. Леонтьєва, В.А. Кан-Калика, Ю. Ємельнова, Н.Ю. Бутенко, Л.А. Петровської, А.П. Панфілової, Т.А. Борової, О.М. Дмітрієвої, Д.В. Нєнашева.
6		4.6. Блок-схеми	– Види соціально-психологічного тренінгу. – Норми спільної діяльності викладача та групи. – Установка в професійному спілкуванні викладача. − Позиції в комунікації. − Специфіка навчання дорослих. − Визначення коучингу. − Основні дефініції визначення поняття “коучинг”. − Динаміка становлення коучингу. – Прості зміни. Коучинг одинарної петлі. – Генеровані зміни. Коучинг подвійної петлі.
7		4.7. Науковці пишуть	Волкова Наталія Павлівна “Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів до професійно-педагогічної комунікації”
8		4.8. Мої роздуми	Думки викладачів, роздуми, особиста позиція з питань професійно-педагогічної комуніації
9		4.9. Блок-тести	Питання із запропонованими відповідями для тестового контролю знань
10		4.10. Діагностичний матеріал	‒ Визначення власної соціально-комунікативної компетентності. ‒ Рівень сформованості вміння спілкуватися. ‒ Методика вивчення кому-нікативних та організаторських умінь. ‒ Виявлення професійної спрямованості особистості викладача (Є.І. Рогов). ‒ Загальний рівень комуніка-тивності педагога (В.Ф. Ряховський). ‒ Методика самопізнання “Дослідження особистості за допомогою психогеометричного тесту”. ‒ Ступінь готовності клієнта до коучингу. ‒ Тактика поведінки в конфлікті. – Моя тактика ведення переговорів
11		4.11. Тренінги	‒ Виявлення бар’єрів у професійному спілкуванні. ‒ Формування комунікативної компетентності викладачів. ‒ Тренінг сенситивності. ‒ Тренінг креативності. ‒ Асертивна поведінка викладача. − Конфліктологічні тренінги. − Рольова гра “Залагодження конфліктів”. – Подолання страху публіч-ного виступу. ‒ Технологія роботи коуча з клієнтом. ‒ Коуч-сесія “Як сфокусуватися на головному”
12		4.12. Міні-кейси	Педагогічні та психологічні кейси
13		4.13. Вправи	‒ Вправи, орієнтовані на зна-йомство учасників та створення працездатності групи. ‒ Вправи “на увагу”. ‒ Вправи для розвитку пам’яті та спостережливості. ‒ Вправи “Розвиток уміння слухати”. ‒ Комунікативні ігри й вправи. – Імовірні конфліктологічні задачі. – Творча вправа “Майндмеппінг для розвитку професійної компетентності”. ‒ Мантри від втоми педагога.
14	$Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: C:\Users\ju4ok\AppData\Roaming\Microsoft\Word\Новая папка (2)\Совет.gif$	4.14. Корисні поради	‒ Правила, яких слід дотримуватись у процесі педагогічного спілкування. ‒ Пам’ятка “Як подолати страх”. ‒ Пам’ятка “Як змінити наші емоції”. ‒ 15 коучингових навичок. ‒ Суть ефективного спілкування
15		4.15. Притчі	Курдська казка “Троє подорожніх”, “Мовчання”, “Про юнака з кепським характером”, “Що роботи, якщо впав?”, “Точка відліку”, “Яке світило має мудрець”, “Мало просто знати”.
16		4.16. Релаксаційні вправи	Динамічна релаксація. Мотив ‒ “Луг”

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 1 ВИВЧЕННЯ МОДУЛЯ

Умовні позначення:

	‒ номер міні-модуля за порядком
	‒ послідовність вивчення міні-модулів
	‒ показник шляху вивчення модуля

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 2 ВИВЧЕННЯ МОДУЛЯ

Умовні позначення:

	‒ номер міні-модуля за порядком
	‒ послідовність вивчення міні-модулів
	‒ показник шляху вивчення модуля

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 3 ВИВЧЕННЯ МОДУЛЯ

Умовні позначення:

	‒ номер міні-модуля за порядком
	‒ послідовність вивчення міні-модулів
	‒ показник шляху вивчення модуля

Розробіть декілька своїх варіантів методичного путівника вивчення модуля. Який із запропонованих та розроблених варіантів Ви вважаєте найбільш вдалим?

Побудуйте оптимальну траєкторію вивчення модуля, яка б дозволила робити це в зручній для Вас послідовності залежно від психофізіологічних особливостей сприйняття.

4.1. ОСВІТНІЙ ПОРТАЛ

На сайті у розділі “Педагогічний банк” знаходяться розробки (статті, методичні рекомендації, сценарії відкритих занять та виховних заходів, засоби навчання тощо) педагогічних працівників вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації.

На освітньому ресурсі “Розвиток професійної компетентності педагогічних працівників” розміщено електронну версію модуля 4 “Комунікативна компетентність викладачів як важлива умова створення гуманного середовища”, аудіофайли цього модуля, електронний та мультимедійний посібники.

За матеріалами “Педагогічного банку” підготуйте заняття “Школи молодого викладача” на тему “Комунікативна компетентність педагогів”.

Розвиток інтернет-технологій відкриває перед освітніми закладами новий рівень можливостей виходу у "відкритий інформаційний простір".

Описати всі наявні ресурси інтернет в галузі освіти складно. Це педагогічні навчальні бази даних, мультимедійні навчальні сервери, віртуальні освітні підручники, науково-методична література, електронні версії журналів і газет, дискусійні групи, педагогічне програмне забезпечення різного призначення тощо.

Наведемо декілька відібраних посилань на ресурси WWW на освітянську тематику.

Освітянська мережа України www.ednu.kiev.ua. Цей сайт представляє всі українські інформаційні ресурси, пов'язані з освітою: міжнародні, донорські та громадські організації, навчальні заклади, довідник для абітурієнтів, освіту і вивчення мов за кордоном, гранти і стипендії, українську освітянську пресу, виставки, семінари, конференції, дистанційне навчання в Україні і за кордоном.

Європейський освітній портал www.eu-edu.org – інформа-ційно-аналітичний веб-ресурс, присвячений інтеграції України в європейський освітній простір. Веб-сайт містить практичну інформацію для студентів, які бажають навчатися в Європі; науковців, які прагнуть стажуватися у країнах ЄС; керівників освітніх інституцій, які поступово долучаються до Болонської системи чи прагнуть отримати фінансову підтримку своїх освітніх ініціатив; урядовців та громадських активістів, дотичних до питань освітньої сфери.

Освітній портал www.osvita.org.ua. Інтернет-ресурс, в якому викладачі, студенти, батьки, управлінці галузі освіти різних рівнів і всі зацікавлені можуть знайти найрізноманітнішу інформацію – від новин до планів занять, методичні розробки та аналітичні матеріали щодо розвитку освіти у світі.

Веб-ресурс "Українська система дистанційного навчання" www.udl.org.ua, на інформаційних сторінках якої можна ознайомитися з програмами певних курсів та даними про викладачів, взяти участь в онлайн-конференціях тощо.

Каталог "Бібліотеки України" www.ukrlibworld.kiev.ua – представлена повна інформація (телефони, місцезнаходження, адреси сайтів) про бібліотеки всіх областей України.

База даних “Законодавство України” www.zakon.rada.gov.ua знаходиться на сайті Верховної Ради України. Пошукова система дозволяє швидко знайти документи як за реквізитами, так i за контекстом.

Портал “Діти України” www.children.edu-ua.net надає різноманітну педагогічну інформацію, зокрема, методичну. Інформа-ція, розміщена на ньому, спрямована на широке коло користувачів: від дитини до вчителя та батьків.

Сайт Державного вищого навчального закладу “Університет менеджменту освіти” Національної академії педагогічних наук України ‒ www.umo.edu.ua.

Сайт Державної установи “Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності вищих навчальних закладів “Агроосвіта” ‒ www.agroosvita.com.

Сайт Навчально-методичного центру “Немішаєве“ ‒ www.nmcinfo.com.ua.

Інтернет-магазин сучасних засобів навчання ‒ www.nmcshop.com.ua.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ЕЛЕКТРОННОЮ ПОШТОЮ

Електронна пошта ‒ (е-mail) ‒ це сукупність засобів, призначених для обміну інформацією між користувачами комп'ютерної мережі. Вона забезпечує обмін поштовими повідомленнями, з будь-яким користувачем інтернету, який має електронну поштову скриньку. Переваги електронної пошти ‒ її дешевизна, майже миттєва доставка, моджливість розсилки одного листа багатьом адресатам, можливість долучати до тексту листа файли із зображеннями, з гіпертекстами, аудіо- та відеозаписами.

Крок 1. Для листування електронною поштою зайдіть під своїм логіном та паролем до власної електронної скриньки.

Крок 2. Перевірте всю пошту, яка надійшла.

Крок 3. Дайте відповідь або коментар на листи, які отримали, або видаліть надходження, які непотрібні чи перекиньте до спаму.

Крок 4. Для написання та відправки листів клацніть на вікно “написати листа”.

Крок 5. Заповніть усі вікна: вкажіть адреси відправника та адресата “кому”, напишіть “тему” листування, у великому вікні напишіть “текст” – повідомлення, “прикріпіть” файли підготовлені Вами і дайте команду – відправити.

Крок 6. Дочекайтеся повідомлення про відправку вашого листа адресату.

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Ая

4.2. КЛЮЧОВІ СЛОВА

Професійна компетентність, комунікативна компетентність викладача, мовленнєва діяльність, тренінг, соціально-психологічний тренінг, тренер, ігротехнічна компетентність викладача, коучинг, коуч, клієнт, усвідомлення, сесія, формат коучинга, зміст коучинга, індивідуальний коучинг, корпоративний коучинг, освітній коучинг, мета.

4.3. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллина О. А. Общепедагогическая подготовка в системе высшего педагогического образования. – М. : Просвещение, 1990. – 141 с.

2. Амеліна С. М. Тренінги з розвитку умінь та навичок діалогічного спілкування. – Дніпропетровськ : Пороги, 2005.

3. Барабаш О.Д., Глинянюк Н.В., Мінда Л.З. Формування лідерських якостей сучасного педагога : навч.-метод. пос. ‒ Івано-Франківськ : ПП Кушнір Г.М., 2013. ‒ 103 с.

4. Бикеева А. Уроки психологи для школьного учителя : советы усталому педагогу/ А. Бикеева. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2005. ‒ 348 с. (Здравствуй школа!)

5. Бутенко Н.Ю. Комунікативна майстерність викладача : навч. посіб. – К. : КНЕУ, 2005. – 336 с.

6. Бутенко Н.Ю., Приходько В.М., Федоренко Н.І. Комунікативні процеси у навчанні : навч.-метод. посібн. для самост. вивч. дисц./ за заг. ред. Н.Ю. Бутенко. – К. : КНЕУ. 2004. – 334 с.

7. Борова Т.А. Теоретичні засади адаптивного управління професійним розвитком науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу : монографія / Борова Т.А. ‒ Х. : Компанія СМІТ, 2011. ‒ 384 с.

8. Борова Т.А.Формування вмінь щодо професійного розвитку науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів на засадах освітнього коучингу : http://tme.umo.edu.ua/docs/5/11borbec.pdf

9. Волкова Н. П. Професійно-педагогічна комунікація : [навч. посіб.] / Наталія Павлівна Волкова. – К. : Академія, 2006.

10. Голви Т. Максимальная самореализация: Работа как внутренняя игра / Т. Голви – [пер.с англ.].− М. : Альпина Бизнес Букс, 2007.

11. Дауни М. Эффективный коучинг: Уроки коуча для коучей / М. Дауни. – [пер. с англ.]. – М. : Издательство “Добрая книга”, – 2008.

12. Дмитриева Е.Н. Возможности использования методов и примов коучинга в профессионально-личностном становлении студентов /Дмитриева Е.Н., Тренькаева Н.А. // Вестник ТГУ. Философия. Социология. Политология. – 2008. ‒№ 3,(4). – с. 144‒147.

13. Долинська Л. В., Ніколаєнко О. С. Комунікативна саморегуляція майбутнього вчителя : навч.-метод. посіб. – К., 2007.

14. Емельянов Ю.Н. Активные групповые методы социально-психологической подготовки специалистов. Вопросы психологии, 1985, № 6. ‒ с. 88‒95.

15. Журавлёв А. Л. Роль общительности личности в руководстве коллективом // Психологические исследования общения / отв. ред. Б. Ф. Ломов, А. В. Беляева, В. Н. Насуленко. – М. : Наука, 1985.

16. Журавська Л.М. Соціально-психологичний тренінг : розвиток якостей особистості працівників сфери туризму : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Видавничий дім “Слово”, 2006. ‒ 312 с.

17. Зязюн І.А. Концептуальні підходи до педагогічної майстерності ‒ стратегічної домінанти свободи суб’єктів учіння // Філософія педагогічної дії : монографія / Іван Андрійович Зязюн. ‒ К.; Черкаси, 2008. ‒ С. 360.

18. Зимняя И.А. Педагогическая психология. 2-е изд., доп., испр. и перераб. – М. : Логос, 2000. – 384с. – Библиогр. : с. 368‒377.

19. Ильюк Б. А. Роль речевых способностей в общении / Общение как предмет теоретических и прикладных исследований: сб. тезисов / Под ред. А. А. Бодалева (отв. ред.) и др. — Л. : ЛГУ, 1973. С. 71‒72.

20. Кан-Калик В. А. Основы профессионально-педагогического общения. – Грозный : Чеч.-Инг. кн. изд-во, 1979. – 135 с.

21. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство : науково-методичний збірник / Ред. кол. Н.Софій (голова), І. Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. – К. : Контекст, 2000. – 336 с.

22. Кузьмина Н. В. Очерки психологии труда учителя. – Л. : ЛГУ, 1967, – 183 с.

23. Леей В. М. Искусство быть другим. – М. : Знание, 1982. – 270 с.

24. Леонтьев А. А. Педагогическое общение. – М. : Знание, 1979. – 47 с.

25. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1977. – 302 с.

26. Маркова А.К. Психология труда учителя : книга для учителя / А.К. Маркова. – М. : Просвещение, 2003. ‒ 192с.

27. Ненашев Д.В. Коучинг как технология развития эмоциональной компетентности студентов в ВУЗе. / Д.В. Ненашев // Вопросы современной науки и практики. Университет им. В.И. Вернадского. – 2009. – № 20.

28. Осваиваем социальные компетентности / под. ред. И.А. Зимней. ‒ М. : МПСИ ; Воронеж : МОДЭК, 2011. ‒ 592 с.

29. Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиона-льной деятельности. ‒ СПб. : Об-во “Знание”, 1999. – С 465–466.

30. Петровская Л.А. Общение – компетентность – тренинг : избранные труды. – М. : Смысл, 2007. – 687 с.

31. Петровская Л.А. О понятийной схеме социально-психологического анализа конфликта // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. − М. : Изд-во Моск. ун-та, 1977. − С. 47‒63.

32. Пєхота О.М., Ратовська С.В. Культура співробітництва : практика групової роботи студентів : навч.-метод. посіб. – Миколаїв : Іліон, 2011. – 250 с. : – (Педагогічна освіта XXI).

33. Савенкова Л.О. Мовленнєва діяльність викладача : навч. посіб. − К. : КНЕУ, 2006. —192 с.

34. Савенкова Л.О. Професійне спілкування майбутніх викладачів як об’єкт психолого-педагогічного управління : монографія. – К. : КНЕУ, 2005. – 212 с.

35. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності : навч. посіб. – К. : Вища школа, 2004. – 335 с.

36. Семенова А.В. Парадигмальне моделювання у професійній підготовці майбутніх учителів : монографія / Алла Семенова. ̶ Одеса : Юридична література, 2009. ̶ 504 с.

37. Соціальний педагог : наук.-метод. журнал. № 6 (54) 2011.

38. Трофимова Г.С. Основы педагогической коммуникативной компетентности : учеб. пособ. / Г.С. Трофимова. – Ижевск : Изд-во Удмуртского ун-та, 2004. – 176 с.

39. Уитмор Дж. Коучинг высокой эффективности / Дж. Уитмор. – М. : Международная академія корпоративного управления и бизнеса, – 2005.

40. Федорчук В.М. Соціально-психологічний тренінг “Розвиток комунікативної компетентності викладача” : навч.-метод. посіб. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2003.—240 с.

41. Винарчук Т.М. Роль і значення освітніх Веб-ресурсів у забезпеченні безперервної освіти педагога. Народна освіта. Електронне наукове фахове видання. [Електронний ресурс] /Т.М. Винарчук. ‒ Режим доступу http://narodnaosvita.kiev.ua/ Narodna_osvita/ vupysku/ 10/index10.htm

42. Коучинг. Тести, аудіолекції Михайла Притули [ Електронний ресурс] /М. Притула. – Режим доступу http://www. kouching.com.ua

43. Відеолекції тренер-коуча Миколи Латанського. Україна [електронний ресурс] – Режим доступу http://www.latansky.com

44. Відеолекції тренер-коуча Алекса Яновського. США [електронний ресурс] – Режим доступу http://www.Aiexyanovsky.com

Дисертації, захищені з даної проблеми

Докторські

45. Борова Т.А. Теоретичні і методичні засади адаптивного управління професійним розвитком науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу : дис. … докт. пед. наук : 13.00.04 / Борова Тетяна Анатоліївна. ‒ УМО НАПН України. ‒ К., 2012.

46. Волкова Н.П. Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів до професійно-педагогічної комунікації : дис. … докт. пед. наук : 13.00.04 / Волкова Наталія Павлівна. ‒ Дніпропетровський національний університет. ‒ 2006. ‒ 628 с.

47. Кондратьева С. В. Межличностное понимание и его роль в общении : автореф. дис. ... докт. психол. наук : 19.00.07 / Ленингр. гос. пед. ин-т. – Л., 1977, – 51 с.

48. Панферов В. Н. Общение как предмет социально-психологических исследований : автореф. дис. ... д-ра психол. наук.– Л. : ЛГУ, 1983.– 42 с.

Кандидатські

49. Бендерець Н. М. Розвиток педагогічної майстерності вчителів у процесі підвищення кваліфікації в умовах дистанційного навчання : дис. … канд. пед. наук спец. 13.00.04 / Бендерець Наталія Миколаївна. – УМО НАПН України. ‒ К., 2013. – 332 с.

50. Гельбак А.М. Розвиток комунікативних навичок у підлітковому віці засобами фасилітаційного впливу : дис. ... канд. наук : 19.00.01. ‒ К., 2011.

51. Кабрин В. И. Исследование самореализации личности в структуре коммуникативного мира : автореф. дис. ... канд. психол. наук : 19.00.05 / ЛГУ. ‒ Л., 1978, ‒ 21 с.

52. Калита О. П. Формування комунікативної компетентності майбутніх юристів засобами проектних технологій : дис. … канд. пед. наук : спец. 13.00.04 / Калита Олена Петрівна. ‒ УМО НАПН України. ‒ К., 2011, ‒ 261 с.

53. Тарасенко С. М. Формування фахової комунікативної культури курсантів військових інститутів у процесі навчання дисциплін гуманітарного циклу : дис… канд. пед. наук : 13.00.04 / Житомирський ун-т ім. Івана Франка/ Світлана Мефодіївна Тарасенко. ‒ Житомир, 2013. ‒ 241 с.

54. Чанько А.Д. Социально-психологический тренинг как метод воздействия на группу : дис. канд. психол. наук : 19.00.05 / Чанько Анастасия Дмитриевна. ‒ 2004. ‒ 267 с.

55. Ших Н.В. Формування інформаційно-комунікаційної культури майбутніх вчителів природничо-математичних дисциплін у професійній підготовці : дис. канд. наук : 13.00.04. ‒ К., 2011.

4.4. ГЛОСАРІЙ

АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – активна життєва позиція людини, що виражається в її ідейній принциповості, послідовності, у відстоюванні власних поглядів, єдності слова і діла.

АТРАКЦІЯ – виникнення під час сприйняття людини людиною привабливості однієї з них до іншої.

БЕЗПОСЕРЕДНІ КОМУНІКАТИВНІ ЗВ’ЯЗКИ – прямий контакт з єдиними часовими та просторовими характеристиками суб’єктів комунікації (“Учитель – учень”, “Учитель – група учнів”, “Учитель – колектив учнів”, “Учитель – учитель”, “Учитель – група вчителів”, “Учитель – колектив учителів”, “Учитель – представник адміністрації”, “Учитель – соціальний педагог, психолог, батько (мати) учня; батьки або родичі учня; представники громадськості, суб’єкти управління освітою, випадкові суб’єкти та ін.).

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ЕМОЦІЙ – повідомлення партнерові про свої почуття, переживання у формі словесних послань.

ВЕРБАЛЬНИЙ – термін, застоcовуваний у психології для позначення форм знакового матеріалу, а також процесів оперування з цим матеріалом.

ВЗАЄМОДІЯ МІЖОСОБИСТІСНА – у широкому сенсі, випадковий чи навмисний, приватний чи публічний, тривалий чи короткочасний вербальний чи невербальний особистісний контакт двох людей, що має наслідком взаємні зміни їхньої поведінки, діяльності, ставлення, установок; у вузькому значенні, система взаємно обумовлених індивідуальних дій, зв’язаних циклічною причиною, за якої поводження кожного з учасників виступає одночасно і стимулом, і реакцією на поводження інших.

ВЗАЄМОДІЯ СОЦІАЛЬНА – форма соціальної комунікації чи спілкування принаймні двох осіб чи спільнот, у якій систематично здійснюється їхній вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягаються пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, змісту дій і визначений ступінь солідарності чи згоди між ними.

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ – механізм міжособистісної взаємодії, зв’язаний, у першу чергу, з когнітивними процесами й забезпечуючий формування загального значеннєвого поля учасниками взаємодії, взаємне особистісне прийняття, вироблення подібного бачення завдань у конкретній ситуації.

ВИДИ СПІЛКУВАННЯ ‒ вербальне, мануальне, технічне, матеріальне, біоенергетичне.

ВИТИСНЕННЯ – один із видів “психологічного захисту”, що є процесом, у результаті якого неприйнятні для індивіда думки, спогади, переживання “виганяються” зі свідомості і переводяться у сферу несвідомого, там вони продовжують впливати на поводження індивіда і переживаються ним у формі тривоги, страху.

ВПЛИВ (у психології) – процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її настанов, намірів, уявлень, оцінок під час взаємодії з нею.

ГЕРМЕНЕВТИКА – філософський напрям, виникнення якого було обумовлено наявністю непорозумінь, відсутністю згоди між людьми у процесі комунікації.

ГНУЧКІСТЬ – володіння широким набором способів мислення і поведінки для досягнення результату.

ГРУПА – сукупність людей, виділена на основі якого-небудь або кількох, загальних для них, ознак.

ДЕСТРУКТИВНИЙ – неефективний, неплодотворний, руйнівний.

ДІАЛОГ – ланцюг реплік, які породжуються в процесі комунікації двох або кількох осіб. Здійснюють за умови безпосереднього або опосередкованого комп’ютерними комунікаціями контакту спів-розмовників, кожен із яких по черзі слухає (сприймає) і говорить (зберігаючи у внутрішньому мовленні початок розмови (зміст попередніх реплік), кожен співрозмовник у внутрішньому мовленні планує “смислові згустки” наступної репліки, встановлюючи основну тезу і логічно просуваючись до бажаної мети).

ДІАЛОГ ВНУТРІШНІЙ – розмова із самим собою.

ДІЛОВА ВЗАЄМОДІЯ – така взаємодія людей, у розв’язанні конкретного завдання, що стоїть перед організацією, яка накладає визначені рамки на поведінку людей.

ДІЛОВА НАРАДА – форма організованої, цілеспрямованої взаємодії керівника з колективом завдяки обміну думками.

ЕКСПРЕСІЯ – виразність; сила прояву почуттів, переживань.

ЕМПАТИЧНЕ СЛУХАННЯ – безоцінний зворотний зв’язок, мета якого – надати співрозмовникові підтримку, дати зрозуміти, що проблема, яка його турбує, сприймається як важлива.

ЕМПАТІЯ – здатність індивідуума емоційно відгукуватися на переживання інших людей.

ЗАСОБИ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ – знакові системи: природні (вербальні, невербальні засоби), штучні (засоби комп’ютерної комунікації).

ЗАХИСТ ПСИХОЛОГІЧНИЙ – спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення чи зведення до мінімуму почуття тривоги, зв’язаного з усвідомленням конфлікту.

ЗГУРТОВАНІСТЬ ГРУПИ – психологічна характеристика єдності членів групи, що виявляється в єдності думок, переконань, традицій, в позитивному характері міжособових стосунків, настроїв і в інших компонентах групової психіки, а також в єдності спільної практичної діяльності.

ІГРОТЕХНІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА – спеціальні знання та вміння, потрібні для використання технологій ігрового моделювання (конструювання, підготовка, проведення, аналіз і оцінка результативності ігрових технологій, організація зворотного зв’язку).

ІГРОТЕХНІК – фахівець (викладач), що розробляє ігрові сценарії або блок-структури ігор, інструкції для їхньої підготовки, проведення та аналізу; власне – організатор ігрового процесу й інтерактивної взаємодії учасників ігрового процесу, а також фахівець з експертної оцінки та організації зворотного зв’язку.

ІМІДЖ – цілеспрямовано сформований образ (будь-якої особи, явища, предмета, фірми), покликаний зробити емоційно-психологічний вплив на кого-небудь з метою популяризації, реклами тощо.

ІНТОНАЦІЯ – ритміко-мелодійна сторона мови (підвищення і зниження тону); манера вимови, що виражає почуття.

ІНЦИДЕНТ – подія, випадок, зіткнення.

КАЛІБРУВАННЯ – точне пізнавання за невербальними сигналами стану, в якому знаходиться інша людина.

КАНАЛИ КОМУНІКАЦІЇ – шляхи, якими пряма та зворотна інформація рухається до різноманітних суспільних груп та від них.

КАНАЛИ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ – шляхи, якими інформація рухається від джерела (вчитель, засоби інформації) до приймача (студента, учня, колеги, адміністрації) та від них.

КАТАРСИС – емоційне потрясіння, стан внутрішнього очищення.

КІНЕСИКА – рухи, що відбиваються за допомогою оптичної системи: жести, поза, міміка, оформлення зовнішності, почерк.

КЛЮЧІ ДОСТУПУ – способи налаштування нашого організму (за допомогою дихання, пози, жестів і руху очей) на певний спосіб мислення.

КОД – мова чи її різновид (діалект, сленг, стиль), якою користуються учасники певного комунікативного акту.

КОМП’ЮТЕРНА КОМУНІКАЦІЯ – комунікація за допомогою вербальних та невербальних комунікативних систем, опосередкована комп’ютерними засобами комунікації (електронна пошта, телеконференції, веб-конференції, чат, форум).

КОМУНІКАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ – взаємодія живих істот, їхні цілеспрямовані й активні дії з явищами і предметами дійсності на основі обміну інформацією.

КОМУНІКАТИВНА ПОТРЕБА – самостійна потреба у встановленні комунікативних зв’язків з іншими людьми, яка слугує основою для створення постійної мотиваційної потреби в самопізнанні, особистісному зростанні в процесі професійно-педагогічної комунікації взагалі.

КОМУНІКАТИВНІ БАР’ЄРИ – абсолютна чи відносна перешкода ефективній комунікації, що суб’єктивно пережита чи реально наявна у комунікації, причинами якої є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості суб’єктів комунікації.

КОМУНІКАТИВНІ ВМІННЯ – інтегративна властивість особистості, комплекс комунікативних дій, заснованих на ґрунтовній теоретичній, практичній та технологічній підготовленості, що дозволяє творчо використовувати комунікативні знання та навички для відбиття й перетворення ППК.

КОМУНІКАТИВНІ ЗВИЧКИ – комунікативні дії, що стали потребою.

КОМУНІКАТИВНІ ЗДІБНОСТІ – якості, що забезпечують ефективність комунікативної діяльності; здатність до спілкування з людьми; індивідуально психологічне поєднання властивостей особистості, серед яких найбільш значимими є перцептивно-рефлексивні: почуття емпатії, що виявляється у швидкому, порівняно легкому і глибокому проникненні в психологію учня, в умінні бачити світ очима учня; почуття міри й такту, що виражається в умінні дотримуватися норми у взаєминах з учнями, виявляючи до них чуйність, об’єктивність, співчутливість і терпимість; почуття причетності, що виражається в чутливості до достоїнств і недоліків власної діяльності і діяльності учнів.

КОМУНІКАТИВНІ ЗНАННЯ – узагальнений досвід людства в комунікативній діяльності, відбиття у свідомості людей комунікативних ситуацій в їхніх причинно-наслідкових зв’язках і відношеннях; основа для здійснення будь-якої комунікації, самореалізації, збагачення особистісного комунікативного досвіду, формування компетентності до здійснення ППК.

КОМУНІКАТИВНІ НАВИЧКИ – автоматизовані усвідомлені дії, що сприяють швидкому й точному відображенню комунікативних ситуацій, детермінують успішність сприйняття, розуміння об’єктивного світу й адекватного впливу на нього в процесі професійно-педагогічної комунікації.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ – здатність, схильність до спілкування, комунікації, до встановлення контактів і зв’язків, психологічна сумісність,товариськість.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА (передача та отримання інформації від однієї особи до іншої) – це організація спілкування між індивідами, заснованого на розумінні сказаного, вмінні говорити, здійснювати вербалізуацію і слухати.

КОМУНІКАТИВНІСТЬ УЧИТЕЛЯ – певна якість, сукупність істотних, стійких властивостей особистості, що сприяють прийому, розумінню, засвоєнню, використанню і передачі педагогічної інформації, тобто інформації, спрямованої на навчання й виховання учнів.

КОМУНІКАЦІЯ – специфічно культурна форма спілкування, обміну інформацією між людьми за допомогою знаків і символів, за якого інформація передається цілеспрямовано, приймається вибірково, а взаємодія здійснюється відповідно до визначених правил і норм. Конгруентність – узгодженість переконань, цінностей, навичок і дій. Стан рапорта із самим собою.

КОНФІДЕНЦІЙНИЙ – суто особистий, довірчий, секретний, який не підлягає розголосу.

КОНФОРМНІСТЬ – психологічна характеристика поводження людини, що виражається в її піддатливості «тиску» групи, тобто в ситуації конфлікту між власною думкою і думкою групи вона формує думку, що збігається з думкою більшості.

КОУЧИНГ – метод індивідуального вчення співробітника коучем (консультантом, тренером) у формі інтерактивного спілкування.

КРІЗЬ ЧАС – розташування тимчасової лінії, за якої минуле знаходиться позаду вас, а майбутнє – попереду, при цьому теперішній "час" проходить крізь ваше тіло.

КРЕАТИВНА ОСОБИСТІСТЬ – особистість, яка має внутрішні передумови (особистісні утворення, нейрофізичні задатки, специфіку когнітивної сфери), що забезпечують її творчу активність.

КРЕАТИВНІСТЬ – стійка властивість індивіда, що обумовлює здатність виявляти соціально значущу творчу активність; рівень творчої обдарованості, здатності до творчості.

ЛАЙФ-КОУЧИНГ – професійні взаємини між фахівцем персонального зростання (коучем) і клієнтом, що полягають в підтримці і супроводі людини. Лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і дотримання в системі міжособових стосунків у групі

МАЛА ГРУПА – невелика за чисельністю сукупність людей, яка складається від 3 до 20–30 осіб, зайнятих загальною справою і які мають прямі особисті контакти один з одним. Характеризується специфічним переживанням членів групи своєї приналежності до неї, відчуттям “ми”.

МАНІПУЛЮВАННЯ – складна, заплутана дія; спритна витівка, підтасовування; система прийомів і способів впливу на свідомість з метою нав’язування яких-небудь ідей чи введення в оману.

МЕТАФОРА – непряме спілкування за допомогою історій і мовних зворотів, що мають на увазі порівняння. Під метафорами розуміють порівняння, історії, іносказання і алегорії.

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ – взаємодія між кількома людьми, здійснювана за допомогою засобів мовного і немовного впливу, у результаті якого виникають психологічний контакт і визначені стосунки між учасниками спілкування.

МІМІКА – виразні рухи обличчя, що відбивають почуття, стосунки людини.

МНЕМОНІКА – сукупність прийомів і способів, що полегшують запам’ятовування, з використанням штучних асоціацій.

МОВА – система знаків, що служить засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, передавання і збереження інформації.

МОВЛЕННЯ – історично сформована в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей форма спілкування за допомогою мови.

МОДАЛЬНІСТЬ ‒ семантична категорія, що виражає ставлення оратора до змісту його висловлювання, цільову установку мови, ставлення змісту висловлювання до дійсності. Модальність є мовною універсалією, належить до числа основних категорій природної мови.

МОДЕЛЮВАННЯ – процес виділення послідовності думок і поведінки, який може допомогти впоратися з певним завданням.

МОДУЛЬНА ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ – один із прикладів комплексних (комбінованих) технологічних процесів, для яких характерні поєднання традиційних та інноваційних процесів за рахунок людських і технічних ресурсів (сучасних інформаційно-комунікаційних засобів з традиційними формами міжособистісної взаємодії), створення навчальних модулів, побудови інтегрованого модульно структурованого змісту навчання, акцентування поглядів на індивідуальному, особистісно орієнтованому, ціннісно-діяльнісному підходах до навчальної діяльності студентів. Підґрунтям технології є особистісно діяльнісний підхід (особистісно орієнтовані технології навчання), урахування динаміки особистісного комунікативного досвіду (технологія накопичення комунікативного досвід), самостійна робота студентів.

НАМІР ПОЗИТИВНИЙ – позитивна мета, яка лежить в основі будь-якої дії або переконання.

НАСТРІЙ – порівняно тривалий, стійкий емоційний стан помірної або слабкої інтенсивності, що проявляються як загальний фон психічного життя людини, характеризуються переважанням тих або інших емоцій.

НОРМИ ГРУПОВІ — сукупність правил і вимог, вироблених кожною реально функціонуючою спільністю і таких, що відіграють роль найважливішого засобу регуляції поводження членів певної групи, характеру їхніх взаємин, взаємодії й спілкування.

ОБ’ЄКТ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ – спільна діяльність суб’єктів комунікації, результатом якої є поглиблення рівня їхньої інформованості, якості комунікативної діяльності, сфор-мованості комунікативних умінь, збагачення комунікативного досвіду, особистісне зростання.

ОБРАЗ СВІТУ – цілісна, багаторівнева система представлень людини про світ, інших людей, про себе і свою діяльність, яка дозволяє йому орієнтуватися у світі. Це внутрішня модель зовнішнього світу, створена на підставі суб’єктивних переживань.

ОПОСЕРЕДКОВАНІ КОМУНІКАТИВНІ ЗВ’ЯЗКИ (“Учитель – комп’ютер – учитель”, ”Учитель – комп’ютер” та ін.) передбачають включення “посередника” (комп’ютер, листування, телефонні розмови, рефлексію, суб’єктів як передавачів інформації та ін.) як передавача інформації та характеризуються роз’єднанням у часі й віддаленістю в просторі.

ОСОБИСТІСНА ТРИВОЖНІСТЬ – відносно стійка індивідуальна якість, яка характеризує ступінь занепокоєння, турботи, емоційного напруження внаслідок дії стресових факторів. Оточення – де, коли і з ким ми знаходимося.

ПЕРЕКОНАННЯ – узагальнення, які ми робимо стосовно самих себе, інших людей і навколишнього світу, а також правил поведінки в ньому; один з неврологічних рівнів.

ПЕРЕРИВАННЯ СТАНУ – використання руху або відвернення уваги для зміни емоційного стану.

ПЕРЦЕПТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА – вміння навчити правильному сприйняттю студентами один одного, формуванню сприятливого першого враження і взаєморозуміння.

ПЕРЦЕПЦІЯ – сприйняття, представлення, відображення.

ПИСЕМНА КОМУНІКАЦІЯ – засіб обміну інформацією між людьми за допомогою друкованого слова; специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв’язку.

ПІДСВІДОМІСТЬ – все, що зараз ви не усвідомлюєте.

ПІДСТРОЮВАННЯ – привласнення елементів поведінки, навичок, переконань або цінностей іншої людини з метою зміцнення рапорта з ним. Підстроювання соматичне – звернення уваги на відчуття свого власного тіла.

ПІДТЕКСТ – внутрішній, додатковий, схований, відмінний від прямого значення висловлення зміст, що відновлюється на основі контексту з урахуванням ситуації.

ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ – система безпосередніх чи опосередкованих зв’язків та взаємодій педагога, що реалізуються за допомогою вербальних та невербальних засобів, засобів комп’ютерної комунікації з метою взаємообміну інформацією, моделювання та управління процесом комунікації, регуляції професійно-педагогічних стосунків.

ПРОЦЕС МОВЛЕННЯ – комунікативна, соціально-психологічна система, за допомогою якої люди спілкуються і здійснюють відповідний вплив, через який реалізуються їхні задуми.

РЕФЛЕКСІЯ В КОМУНІКАТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ – це усвідомлення суб’єктом комунікації її різних елементів: способів діяльності, виникаючих проблем і шляхів їх подолання, емоційних перетворень, форм комунікації та ін., що забезпечує прогнозування процесу комунікації, передбачення його наслідків і своєчасну корекцію.

РЕЦИПІЄНТ – суб’єкт, який сприймає адресоване йому повідомлення, реагує на повідомлення.

РИТУАЛИ МІЖОСОБИСТІСНІ – стереотипні моделі поводження, обмін прийнятими в суспільстві фразами і жестами, доречними в певній ситуації, що виконують функції стабілізації стосунків, соціального контролю, передавання досвіду.

РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ ДІЛОВИЙ – рівень спілкування, на якому людей об’єднують інтереси, справи, спільна діяльність, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва; спілкування психологічно відсторонене, домінує Я‒Ви контакт.

РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ ІНТИМНО-ОСОБИСТІСНИЙ – рівень, на якому основною метою спілкування є задоволення потреби в розумінні, співчутті, переживанні; від партнерів очікуються психологічна близькість, емпатія, довірливість.

РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-РОЛЬОВИЙ – рівень спілкування, за якого від людини очікується виконання визначеної рольової функції, демонстрація знання норм соціального середовища, підтвердження себе, свого статусу; спілкування, як правило, має анонімний характер.

СИСТЕМА РЕПРЕЗЕНТАТИВНА – різні канали сприйняття, за допомогою яких ми репрезентуємо (представляємо повторно) внутрішню інформацію, використовуючи свої органи чуття.

СПІЛКУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНЕ ‒ система органічної соціально-психологічної дії вчителя-вихователя і вихованця у всіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

СУБ’ЄКТ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ – носій активного, діяльного, перетворюючого начала, який є комунікативно освіченою особистістю, здатен свідомо планувати й організовувати власну комунікативну діяльність, впливати на партнера, певним чином сприймати, аналізувати інформаційний, емоційний та інтелектуальний зміст його висловлення, психофізіологічні й енергетичні стани та оцінювати їх; володіє розвинутим емоційним інтелектом, комунікативними уміннями, навичками, досвідом.

ТАКТ ПЕДАГОГІЧНИЙ ‒ почуття міри, відчуття конкретного стану вихованця, що підказує вихователю найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності; вміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею.

ТЕХНОЛОГІЯ НАКОПИЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ДОСВІДУ – реалізація у практичній комунікативній діяльності комунікативних знань, умінь і навичок, накопичення комунікативного досвіду і закріплення його як обмеженої кількості прийомів комунікативної поведінки.

АУДІОЛЕКЦІЯ

«КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧІВ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА СТВОРЕННЯ ГУМАННОГО СЕРЕДОВИЩА»

МУЛЬТИМЕДІЙНИЙ ПОСІБНИК

«КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧІВ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА СТВОРЕННЯ ГУМАННОГО СЕРЕДОВИЩА»

4.5. ЧИТАЄМО КЛАСИКІВ ТА ІНШИХ АВТОРІВ

І.А. ЗЯЗЮН

“Діалог у навчанні між педагогом і учнями – це не тільки і не стільки полеміка, дискусія, в ході якої піддаються сумнівам, переоцінкам різні елементи соціального досвіду. Він народжує множинність ракурсів, на перехресті яких виявляється за М.М. Бахтіним, “довір’я до чужого слова, учнівство, пошук глибинного смислу, узгодженість, нашарування смислу на смисл, голосу на голос, посилення шляхом злиття (але не ототожнення), додаткове розуміння, вихід за межі зрозумілого” [36].

О.О. ЛЕОНТЬЄВ

“Щоб повноцінно спілкуватись, людина повинна володіти низкою вмінь. По-перше, вона повинна швидко і правильно орієнтуватись в умовах спілкування. По-друге, вміти чітко спланувати власне мовлення, правильно вибрати зміст акту спілкування. По-третє, людина повинна віднайти адекватні засоби для передачі цього змісту. По-четверте, потрібно вміти забезпечувати зворотний зв’язок. Якщо якась ланка акту спілкування порушиться, то таке спілкування буде неефективним” [24].

Надпись: “Слово – найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові – може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість”
Платон Горгія

В.А. КАН-КАЛИК

“Педагогічне мовлення – процес та результат мовленнєвої діяльності, яка, крім реалізації загальних вимог до культурного мовлення, передбачає педагогічну цілеспрямованість, спирається на обумовлені нею розуміння і врахування причинно-наслідкових зв’язків.

Мовленнєві вміння входять до системи комунікативних умінь викладача.

Уміння встановити емоційний контакт у тому, що викладач:

· емоційно підготовлений до діяльності (зібраність, концентрація уваги на засобах передачі інформації, а не тільки на її змісті; оперативність реагування на реакцію аудиторії – запитання, гамір, сміх, здивування тощо);

· володіє широким спектром емоційних проявів (у ставленні до студентів, матеріалу, який викладає; у зверненні до аудиторії тощо);

· охоплює поглядом усю аудиторію (розподілена увага);

· сприймає реакції студента (студентів) на підставі зовнішніх проявів їхньої поведінки (вираз обличчя, жести, ситуативні дії);

· розуміє емоційний стан студентів і передає їм власне розуміння цього стану;

· демонструє чіткість дикції, чистоту звучання голосу, гучність і ритм мовлення, які виправдані ситуацією спілкування;

· володіє логічним мовленням, вільним і точним вираженням думок і почуттів;

· вміє інтонаційно оформити матеріал, який викладає;

· надає емоційної забарвленості мовленню;

· координує мовленнєву діяльність на підставі інформації, яку одержує (про розуміння матеріалу, сприйняття аудиторією комунікативної позиції педагога тощо);

· має спокійний, упевнений погляд;

· досягає високого рівня зорового контакту;

· демонструє природність міміки, пози;

· використовує педагогічно зумовлені жести;

· ледве помітно нахиляє тіло вперед (у напрямку до аудиторії);

· орієнтується в умовах (час, приміщення) та ситуації спілкування зі студентами;

· координує невербальні засоби спілкування (міміка, пантоміміка) на основі інформації, яка надходить від студентів;

· керує емоційним станом аудиторії (завоював увагу аудиторії, скоротив дистанцію між собою і студентами, створив відчуття “ми”, взяв ініціативу спілкування у свої руки).

Уміння встановити пізнавальний контакт у тому, що викладач:

- невимушено спілкується з аудиторією;

- емоційно збуджений, настрій без збоїв;

- передає аудиторії педагогічно зумовлені переживання;

- передбачає реакції студентів (помічає будь-які зміни їхнього стану, ставить себе на їхнє місце, розуміє, якими будуть можливі реакції);

- дає адекватну оцінку ситуації спілкування зі студентами;

- демонструє мотивованість мовлення;

- спрямовує мовлення на конкретну аудиторію (враховує склад аудиторії; рівень її підготовки; зважає на час і місце спілку-вання);

- володіє монологічним (із внутрішнім діалогом) та діалогічним спілкуванням (висловлює ставлення до інформації та власного погляду на питання, яке розглядається; формування відчуття “ми”; викладення матеріалу від першої особи). Викладені матеріали найкращим чином упевнюють у необхідності для викладача володіти саморегуляцією, яка є функцією людини як суб’єкта діяльності. Феномен саморегуляції в тому, що людина об’єднує в одній особі позицію суб’єкта і об’єкта управління власною активністю. Саморегуляцію також розглядають як самостійне створення потрібних або бажаних станів.

Відомо, що перелік методів саморегуляції педагогом свого стану в професійній діяльності може включати експресивно-мімічні, жестові, рухові, дихальні, вербально-комбіновані методи, а також методи переключення уваги, аутогенного тренування тощо. Сутність аутогенного тренування – людина за допомогою спеціальних вправ досягає стану релаксації (зменшення напруження, стану спокою, розслабленості, що виникає в суб’єкта в результаті зняття напруження після сильного хвилювання або фізичних затрат), а потім за допомогою словесних формул самонавіювання й образних бачень впливає на різні функції власного організму.

3 метою встановлення педагогічного контакту в професійному мовленнєвому спілкуванні викладачеві закладу вищої освіти доцільно володіти спеціальними комунікативними прийомами.

Спільними характерними рисами цих прийомів повинні бути: спрямованість на завоювання ініціативи в спілкуванні, що потребує використання комунікативних засобів; відсутність недоліків у мовленні, позі, рухах, жестикуляції викладача; наявність педагогічної імпровізації, що зумовлено характерними особливостями аудиторії студентів, та здібністю педагога оперативно й правильно оцінювати ситуацію спілкування.

Концепція спілкування виділяє етапи, які реалізовуються під час проведення заняття (читання лекції). Другим із цих етапів є етап організації безпосереднього спілкування з аудиторією, або інакше етап проведення “комунікативної атаки”. Вважаємо, що опис “комунікативної атаки” потрібно побудувати так: проаналізувати особливості конструювання змісту, вирізнити потрібні характеристики мовлення та невербального спілкування педагога, охарактеризувати особливості самопочуття педагога на етапі її проведення.

Важливе значення також має проведення педагогічної імпрові-зації, яка є обов’язковою для “комунікативної атаки”. Слід пам’ятати, що вибір засобів спілкування для побудови “комунікативної атаки” й порядок їхнього використання в кожному конкретному випадку залежать від рівня підготовленості педагога до професійного спілкування, а саме: розвинутість професійного мислення, багатство професійно-лексичного запасу; вміння визначати комунікативну структуру лекції (практичного заняття), володіння технікою педагогічно доцільних переживань.

Розвиток таких професійних умінь припускає не тільки глибокі психолого-педагогічні знання, але й постійний систематичний, професійний тренінг” [20].

Ю.М. ЄМЕЛЬЯНОВ

“Упродовж XX ст. тренінг як засіб адаптації людини до професійної діяльності, перепрограмування поведінки та діяльності людини отримав широке визнання і впровадження в різні сфери людської діяльності. Сьогодні добре відомий досвід Лейпцизької (Манфред Форвег, Традель Альбер), Талліннської (X. Міккін), Ленінградської (Л. Петровська, С. Макшанов) шкіл. У 1993 р. у Санкт-Петербурзі був створений Інститут тренінгу, який розробив дворічну програму підготовки спеціалістів та п’ятнадцятиденну програму методичної підготовки, що сьогодні є популярною серед молоді.

Термін "тренінг"(з англ. train, training) має низку значень: навчання, виховання, тренування, дресирування.

Надпись: Тренінг – це група методів, спрямованих на розвиток здібностей до ово-лодіння будь-яким складним видом діяльності.

Тренінг визначається і як засіб перепрограмування моделі управління поведінкою та діяльністю, що вже є в людини. Сьогодні існує декілька видів тренінгу: тренінг партнерського спілкування, тренінг сенситивності, тренінг креативності. Тренінг допомагає в організації і проведенні навчального процесу, створює комфортні умови для співпраці вчителя і учнів, викладача і студентів, виявляє майстерність педагогів.

Кожна гра, вправа, ситуація, тренінг повинні бути спрямовані на досягнення навчальних або організаційно і особистісно розвивальних цілей, на отримання знань, умінь і навичок професійного, педагогічного, управлінського, психологічного характеру, тобто розвиток компетентності. Саме прагматичний характер ігрового навчання приваблює інтерес аудиторії. Таким чином, розумне поєднання переваг гри та корисної інформації дозволяє зробити навчання за допомогою технологій ігрового моделювання цікавим і цілеспрямованим.

Для отримання ефективного результату під час ігрового навчання викладачеві слід забезпечити дотримання групових норм, які можуть вироблятися спільно з групою або бути заздалегідь підготовленими і оголошені з коментарями.

Традиційний список групових норм спільної діяльності такий:

норма активності передбачає активне і постійне залучення учасників у колективну роботу. У будь-якій грі або тренінгу кожен навчається і навчає інших у тій мірі, в якій він проявляє власну активність в усвідомленні почуттів, вчинків як своїх, так і інших членів групи, бере участь у групових вправах, висловлює свою думку;

норма довірливості вимагає відкритості і щирості учасників заняття в описі своїх почуттів, демонстрації поведінки та висловлюванні думок. Цей принцип забезпечує зворотний зв’язок усіх учасників групи і готовність до сприйняття;

норма конфіденційності – заборона виносити за межі групи і обговорювати поза групою все, що відбувається на ігровому просторі, події всіх учасників. Така заборона забезпечує конфіденційність і щирість спілкування, створює відчуття безпеки, знижує рівень психологічного захисту, підвищує відкритість членів навчальної групи;

норма “тут і зараз” дозволяє сконцентрувати розумові та емоційні зусилля учасників на аналізі та осмисленні подій, що відбуваються в групі. Ця норма підвищує емоційне включенння учасників у процес навчання, підвищує ефективність зворотного зв’язку та навчання в цілому;

норма персоніфікації також вимагає конкретизації висловлювань, але не стосовно до простору і часу, а стосовно до учасників подій. Згідно з цією нормою учасникам пропонується прямо звертатися до тих членів групи, про яких іде мова. Не допускаються безособові міркування та посилання на “когось” або “деяких”. Ця норма підвищує значущість висловлювань учасників навчання, реалізує зворотний зв’язок і перетворює знання в особистий досвід;

норма зворотного зв’язку рекомендує описувати свої почуття і почуття партнерів. При цьому знижується оцінювання суджень, що послаблює психологічний захист учасника зворотного зв’язку. Відгуки про свої почуття і емоції підвищують ступінь довіри, створюють умови для глибшого розуміння процесів міжособистісної взаємодії і для ухвалення правильних рішень. Отже, стає очевидним, що навчання в такому контексті можна розглядати як актуальну модель нового стану особистості викладача, якого він сам прагне досягти і який дає йому можливість глибше усвідомлювати самого себе й організовувати свою поведінку в постійно мінливих ситуаціях з урахуванням очікувань тих, ким він керує або з ким взаємодіє. Ця модель динамічна, вона викликає потребу постійно освоювати не тільки інноваційні педагогічні та професійні знання, але й нові, прогресивні технології навчання.

Не кожен викладач, який намагається впроваджувати ігрові технології в навчальний процес, здатний усвідомити необхідність спеціальної ігротехнічної компетентності. Практика свідчить, що більшість з них спочатку пробують застосовувати ігрові технології, а вже потім розуміють, що ігровому моделюванню потрібно серйозно навчатися, як і будь-чому іншому“ [14]

Н.Ю. БУТЕНКО

“Для проведення ігрових технологій на високому професійному рівні, для співорганізації групової взаємодії і надання навчальному процесу інтерактивного характеру, для діагностики освітньої та розвивальної результативності викладачеві потрібні не тільки педагогічні вміння і навички, а й нова компетентність, яка включає комунікативні, інтерактивні, перцептивні та ігротехнічні знання, вміння і навички.

Комунікативна компетентність (передача та отримання інформації від однієї особи до іншої) – це організація спілкування між індивідами, заснованого на розумінні сказаного, вмінні говорити, здійснювати вербалізацію і слухати. Також вона інтерпретується деякими науковцями як здатність людини встановлювати та підтримувати потрібні контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерне: досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації й предмета спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення цілей з оптимальними витратами ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, потрібних для побудови ефективної комунікації в певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії. Вона формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми” [5].

Л.А. ПЕТРОВСЬКА

“Комунікативна компетентність ‒ феномен, що складається із знання соціально-психологічних факторів і вміння використовувати, враховувати їх у конкретній діяльності. Подібна компетентність передбачає розуміння мотивів, інтенцій, стратегій поведінки, фрустрацій, як своїх власних, так і партнерів по спілкуванню, уміння розібратися в групових соціально-психологічних проблемах, осмислення можливих перешкод на шляху до взаєморозуміння, оволодіння технологіями спілкування та ін. Реальне спілкування завжди є складною, внутрішньосуперечливою єдністю перцептивних, комунікативних, інтерактивних компонентів, суб’єкт-об’єктної і суб’єкт-суб’єктної форм, репродуктивного й продуктивного рівнів, спілкування глибинного, особистісного та поверхового, деперсоналізованого та ін.“ [30].

А.П. ПАНФІЛОВА

“Здійснювати педагогічну підтримку може лише творчий педагог, який бачить у кожному студентові унікальну особистість. У той же час педагог-тьютор, що надає допомогу, відчуває як негативний, так і позитивний вплив з боку студента. І його завдання в тому, щоб зберегти здатність до опору у випадку негативного впливу, виявляти емпатію у випадках позитивного впливу. Між ним та студентом немає посередника, тому вкрай вагомими є особистісні параметри цього студента.

Педагог-тьютор має бути гуманістично спрямованою (спрямованість на особистість студента, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків) особистістю, тобто мати уявлення про абсолютну цінність кожної людини, володіти особистісною й професійною відповідальністю, соціальною справедливістю. Він повинен мати розвинене почуття власної гідності й поваги до гідності іншої людини, толерантність, ввічливість, тактовність (передбачає відповідне ставлення до студентів, уміння в кожному конкретному випадку знаходити правильну лінію поведінки), порядність, готовність зрозуміти інших та прийти їм на допомогу, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією і винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу викладачеві ВНЗ оцінювати діяльність студентів під кутом зору безпосередніх і опосередкованих результатів (позитивних індивідуальних змін у їхньому житті та особистісному зростанні, частковим організатором яких є він). Доброзичливе і шанобливе ставлення до студентів – запорука успіху в педагогічній праці, оскільки тільки щира й глибока повага педагога до вихованців породжує відповідне почуття і повагу до нього самого, до його ідей, поглядів, переконань, знань тощо.

Ігрові заняття підвищують чутливість до емоцій інших людей, міжособистісних ситуацій, які виникають в командах, при цьому в процесі ігрового навчання в учасників занять не тільки поліпшується сприйняття самих себе, а й з’являється потреба подобатися іншим.

Профілюючою функцією ігрового моделювання є те, що кожен, хто бере участь в іграх, має можливість відчути власне механізм колективної діяльності. На іграх і тренінгах більш чуйно розпізнаються сигнали зворотного зв’язку (оцінки і реакції інших), актуалізується компетентність у сфері невербальних засобів комунікації, отже, ігрові технології провокують потребу вдосконалювати комунікативну та психологічну компетентність, а часом і особисту культуру, пов’язану з етикою ділових стосунків.

Серед методів, які активізують заняття, важливе місце займають технології соціально-психологічного тренінгу (СПТ). Загальна мета соціально-психологічних тренінгів – підвищення компетентності у сфері спілкування.

Вправа. Попросіть учасників заняття зробити коротке інформаційне повідомлення, проілюструвавши його короткими розповідями, анекдотами, прикладами та графічно (наприклад, слайдами з ключових моментів).

Виконання короткого повідомлення може бути доповнено інтерактивною грою або завданням. Типові теми – вербальна і невербальна поведінка, використання нейролінгвістичного програмування (НЛП) у процесі переговорів тощо.

Інформація повинна:

¨ відрізнятися новизною, привертати до себе увагу;

¨ бути гарно візуально ілюстрованою і стисло викладеною (зазвичай інформаційне повідомлення не повинно перевищувати 15 хв);

¨ бути актуальною для професійних потреб учасників тренінгу.

Методи, що використовують у тренінгу, виконують такі завдання:

- застосування і розвиток знань, умінь і навичок;

- відкриття, усвідомлення і демонстрація манер, індивідуального стилю комунікації тощо.

На тренінгу використовують трирівневу модель навчання:

Отримання-> Демонстрація -> Застосування

У рамках кожної зазначеної моделі використовують перераховані вище методи. Так, наприклад, для отримання знань використовують лекції, книги; для демонстрації – рольові ігри, кейси і кейс-стаді, живі ілюстрації та відеофільми; для застосування – рольові ігри, моделювання, імітаційні технології. Найчастіше в реальній практиці викладачі ігнорують другу частину навчання, що призводить до зниження ефективності тренінгу. Слухачам слід дати можливість спостерігати. Це можна зробити за допомогою відео-, аудіоматеріалів та рольових ігор.

Соціально-психологічний тренінг має багато різновидів.

Тренінг прогнозування поведінки (сенситивності). В останні роки здатність розуміти оточуючих (колег, ділових партнерів, студентів) зросла за своєю значимістю і є важливою метою освіти і навчання. Зрозуміти – означає зайняти ту чи іншу позицію, спостерігати світ з певної точки зору, а також розрізняти різне ставлення до нього особисто та до інших людей. Це потрібне для вдосконалення здатності до розуміння оточуючих людей, розвитку емпатії та раціонального мислення.

Сенситивний тренінг базується на теоріях лідерства, мотивації, комунікації, групової динаміки і розвиває здатність індивіда до розуміння інших людей.

Існують чотири види розуміння людиною інших людей: раціоналістичний, артистичний, практичний, емпіричний.

Раціоналістичне розуміння – це відчуття людиною того, що вона розуміє іншу людину, близьку їй і солідарну з нею. Таке розуміння емоційне і приносить велике задоволення.

Артистичне (художнє) розуміння – це здатність людини усвідомлювати видимі, слухові й чуттєві аспекти іншої людини й реагувати на них. Порівняно з раціоналастичним розумінням, в якому акцент ставиться на внутрішню реальність, артистичне розуміння акцентується на зовнішніх реаліях.

Практичне розуміння – це здатність однієї людини впливати на іншу й змінювати її поведінку бажаним чином.

Емпіричне розуміння або сенситивність, – це здатність однієї людини точно передбачити почуття, думки та поведінку іншої.

Вправа. Запропонуйте учасникам сенситивного тренінгу відповісти на запитання: “Що Ви дізналися про себе в процесі навчання?” Процес отримання навчальних навичок пов’язаний з розумінням власного мислення, особистих переваг і виборів. Учасники більше дізнаються про себе, розмірковують про стосунки в групі.

Розвиток сенситивності – це тільки одна мета тренінгу. Інші полягають у розвитку розуміння себе, усвідомленні групового процесу та навичок конструктивного втручання в діяльність групи. Крім цих цілей досягаються і менш явні, наприклад, такі як: формування дослідницького інтересу до своєї ролі в цьому світі, більш глибокої міжособистісної компетентності та автентичності (від грец. Authentikos – справжній) у міжособистісних стосунках.

Вправа “Які з них ‒“Ви”?”.

Дайте кожному учаснику листок, що містить 20 тверджень з досліджуваної теми. Попросіть їх вибрати з них три найбільш схожих твердження та по черзі розповісти про свої варіанти.

Важливим елементом сенситивного тренінгу є розвиток емпатії до людей.

Емпатія (грец.empatheia – співпереживання) – позараціональне пізнання людиною внутрішнього світу інших людей. Це ступінь подібності, яку людина допускає між собою та іншим, вона не результат, а процес “учування”, “вчуття” в іншого. Емпатія – це уявна ідентифікація з іншим або переживання його почуттів, думок. Вона визначає позитивне сприйняття іншого, формує фундамент розуміння або нерозуміння людини.

Специфіка технології тренінгу сенситивності в тому, що вона заснована на актуалізації почуттів та емоцій, на рефлексії.

Якщо проаналізувати всі можливі варіанти тренінгових технологій навчання, то груповий процес охоплює три основні аспекти особистості: когнітивний, емоційний, поведінковий.

Когнітивний аспект – отримання нової інформації засобами постановки дослідницьких завдань, спрямованих на підвищення рівня інформативності про спілкування в цілому, аналізі ситуацій про себе, про психологію.

Емоційний аспект – переживання отриманої інформації, відчуття і проживання її; переживання і оцінювання нових знань про себе та інших; переживання, зниження як своєї загальної самооцінки, так і низки приватних самооцінок.

Поведінковий аспект – розширення поведінкового спектру слухача через усвідомлення неефективності деяких звичних способів поведінки.

Кожен учасник тренінгу проходить шлях від обережності, скутості, невпевненості через агресію, збільшену тривожність, розгубленість – до пошуку адекватних форм поведінки і їх відпрацювання.

Вправа “Тріумфи, травми і тривіальності”

Попросіть кожного учасника згадати свій нещодавній тріумф у будь-якій сфері життя, потім запитайте про якісь травмуючі події (проблеми, нещастя) та про щось тривіальне, про те, що може здатися цікавим або кумедним. Усі учасники, по черзі, одним реченням, повинні розповісти про кожну таку подію.

КОМУНІКАТИВНИЙ ТРЕНІНГ: СИНТЕЗ ВЗАЄМИН І ВЗАЄМОДІЙ

Значну ефективність під час підготовки фахівців дають комунікативні тренінги з розвитку вербальної і невербальної компетентності учасників, їхніх комунікативних та інтерактивних умінь і навичок. Спілкування – провідна форма контактів між людьми. Під час проведення тренінгів спілкування – це головний засіб здійснення психокорекційних впливів, а в комунікативному тренінгу спілкування розглядається як синтез взаємин і взаємодій.

Комунікативний тренінг спрямований на розвиток таких базових умінь:

- вступати в контакт, ініціюючи його;

- формувати сприятливе перше враження;

- задавати запитання і відповідати на них;

- слухати, почути і зрозуміти те, що мав на увазі партнер;

- сприйняти і зрозуміти те, що партнер не може висловити;

- передати партнеру, що його почули і зрозуміли, тобто здійснився зворотний зв’язок;

- вирівнювати емоційне напруження в бесіді, переговорах, дискусіях;

- управляти експресивними сигналами;

- ефективно взаємодіяти з іншими.

Мета комунікації – розкрити намір, а не приховати його.

Для розвитку навичок вербальної комунікації використовують таку структуру інформації:

· зворотний зв’язок: активне слухання (запитання, визначення інтересів, спільне обговорення);

· запит інформації в партнера (форми запиту інформації –запитання, вербалізація, пропозиція надати інформацію);

· інформування партнера (техніка інформування – монологова чи діалогова форма);

· аргументація і переконання партнера (аргументація – раціональна й емоційна, наростаюча та спадна системи аргументації, однобічна і двобічна аргументація);

· обмін баченням ситуації;

· вербалізація емоційного ставлення до партнера, проблеми, ситуації;

· формулювання пропозиції.

У реальній практиці комунікативні вміння співвідносяться з комунікативними техніками, які відпрацьовують на тренінгу. Так, наприклад, до техніки активного слухання належать уміння розмовляти й почути та зрозуміти. У свою чергу, вміння розмовляти передбачає володіння технікою формування питань, насамперед, відкритих, закритих, альтернативних і технікою малої розмови.

Вправа “Розвивайте навички розмови”

Попросіть учасників заняття сісти парами спиною до спини. Видайте одному учаснику з кожної пари прості малюнки, на яких зображено квадрати, трикутники, прямокутники та кола. Партнер не повинен бачити зображення оригіналу. Попросіть учасника, який тримає малюнки, описати тільки словами, що зображено на його листку, а його партнера – спробувати відтворити оригінал на чистому аркуші. Через певний час вони повинні порівняти оригінали з копіями і обговорити, яку інформацію вони отримали від вербальної комунікації.

Техніку малої розмови розглядають, насамперед, із завданням “розговорити” партнера, а також опанувати розмовою як жанром ділового спілкування. Техніка малої розмови, зазвичай, включає: цитування співрозмовника; позитивні констатації; інформування; цікаву розповідь.

Мала розмова – це балаканина про дрібниці, але не дріб’язкові балачки. Мета малої розмови – створити сприятливу психологічну атмосферу, закласти основи взаємної симпатії та доброзичливості, а також відновити емоційний розрив, симпатію і довіру.

Мета комунікативного тренінгу з розвитку техніки малої розмови – продемонструвати критерії “правильної” малої розмови, а саме: він приємний, він залучає; він налаштовує; дає поживу для наступної малої розмови. У той же час завданням такого тренінгу є показ типових помилок малої розмови, наприклад таких, як “насильницьке інтерв’ю” (допит); “інвентаризація життя”; переродження у велику розмову.

Уміння почути і зрозуміти включає володіння технікою повторення (вербалізації отриманої інформації, тобто дослівного відтворення, цитування сказаного партнером); технікою перефразування (коротке повторення суті висловлювання партнера своїми словами); технікою інтерпретації (висловлення припущень про сутність сказаного або про причини й цілі висловлювання партнера).

У процесі такого тренінгу відпрацьовуються навички вербалізації, задавання питань і формулювання відповідей на них, виявляються типові помилки під час постановки запитань і способи їхнього подолання. Типові помилки вербалізації: безапеляційність, нав’язливе повторення, помилкова інтерпретація, занадто точна інтерпретація.

Важливим елементом комунікативного тренінгу є також розвиток технік регуляції емоційної напруги. В рамках такого тренінгу відпрацьовуються поширені в практиці міжособистісні і ділові взаємодії, прийоми, що знижують напругу, і “нейтралізуються”, прийоми, що підвищують напругу в стосунках. Серед позитивних технік використовують такі, як техніка підкреслення спільності (цілей, інтересів, особистісних характеристик тощо); техніка підкреслення значущості партнера, його думки, внесок у спільну справу; техніка вербалізації своїх почуттів і відчуттів партнера. Цей тренінг особливо важливий у діловому партнерстві.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯ ІГРОВИХ ГРУП

“Викладачеві завжди корисно обміркувати до початку ігрового заняття, яким чином групу, наприклад, студентів можна розділити на підгрупи. Зазвичай, поділ потрібний для того, щоб:

§ створити елементи суперництва або навіть конфлікту;

§ забезпечити повне охоплення досліджуваної теми з використанням досвіду всіх студентів;

§ задіяти практику зовнішніх і внутрішніх стосунків групи;

§ відпрацювати навик презентацій напрацьованого матеріалу аудиторії;

§ дати можливість якомога більшій кількості членів групи спробувати себе в різних ролях, включаючи ролі “лідера” або “генератора ідей”, “опонента” або “провокатора”;

§ залучити в активну дію сором’язливого або невпевненого в собі члена групи, який, не вносячи свого внеску у вирішення великої групи, веде себе інакше в маленьких групах.

Викладач завжди має великий вибір, коли обдумує склад груп для виконання завдань:

ü завдання, придумане або вибране для однієї групи, можна легко переробити в завдання для кількох груп і навпаки;

ü у багатьох випадках, якщо для завдання потрібні, наприклад, три рольових гравці в групі, є можливість включити додаткових гравців через дублювання ролей, здійснення наглядових функцій або написання нейтральних ролей;

ü за строго регламентованими завданнями можна у великих групах задіяти кількох учасників для експертизи або включеного спостереження з висловлюванням результатів аналізу;

ü для численних груп доцільно використовувати різні методи відбору учасників роботі в командах.

Викладачами, які навчають учителів, не народжуються, це звання не отримують раз і назавжди. Становлення тренера-викладача – важка й тривала робота, насамперед, – це робота над собою. Особливі викладачі – це вчителі, які навчають учителів. Організація процесу навчання для них звична та знайома справа, однак викладацька аудиторія потребує особливо чуйного, толерантного, виваженого підходу.

Загальні принципи, на яких засновані всі ефективні заняття-тренінги: підготовленість, ентузіазм, використання простого матеріалу, володіння увагою учасників, уникнення зайвих рухів та дій, рівномірного темпу, своєчасного завершення. Сюди також належить забезпечення наочними матеріалами, врахування фізіологічних потреб, створення комфорту.

З одного боку, тренер навряд чи має право на помилку – не можна бути “зіркою”, коли навколо не менш яскраві “зірки”. З іншого – передача своїх знань, інформації, технологій колегам – найліпший спосіб власного професійного зростання. Не кожен може бути вчителем учителів. Ця людина повинна розуміти суть технологій, любити роботу з людьми, комфортно почуватися перед аудиторією, розуміти принципи фасилітації.

Основний принцип фасилітацїї – надання учасникам можливості використати свій досвід для відповіді на поставлені запитання, а також створити умови для взаємо- та самонавчання.

Щоб тренінг був ефективним і досяг запланованої мети, викладачам-тренерам бажано врахувати такі умови його успішності:

· Будьте підготовленими – перед початком заняття або під час його проведення оцініть, чи підходить матеріал заняття для цієї аудиторії; проаналізуйте, чи знаєте ви зміст достатньо, щоб бути впевненим та енергійним, чи перевірили ви час, який забирає певна вправа.

· Будьте готовими посилити ваші ключові моменти заняття історіями з життя, аналогіями, посиланнями на досвід аудиторії, наочними матеріалами. Перегляньте, чи простим і чітким є наочний матеріал, який ви підготували.

· Звертайте увагу на викладання матеріалу – ви могли вже викладати подібний матеріал на іншому занятті перед іншою аудиторією, однак з цією групою ви працюєте вперше. Будьте енергійним, поширюйте ваш ентузіазм за допомогою голосу, відповідних жестів, ефективного логічного наголосу та гумору.

· Залучайте учасників iз самого початку заняття – встановіть контакт з аудиторією ще до початку заняття. Змусьте учасників думати, працювати й поділяти ваше захоплення та азарт. Почніть з очікуваних результатів заняття, представлення учасників, інтерактивних видів діяльності, “криголамів”, якими з перших хвилин захопиться ваша аудиторія.

· Нейтралізуйте особисті недоліки – ви важко дихаєте, коли хвилюєтесь, щоразу вставляєте “ну-у-у” чи “знаєте”, ковтаєте закінчення слів? Попросіть друга чи подругу розповісти вам про ваші погані звички, манери, що відволікають увагу від того, що ви хочете сказати. Попрацюйте над ліквідацією недоліків.

· Подавайте матеріал просто – ідіть від знайомого до незнайомого. Пояснюйте термінологію та складні концепції; перевіряйте, наскільки аудиторія розуміє та сприймає вас. Уникайте перевантаження інформацією. Більшість дорослих людей сприймають від 5 до 9 інформаційних сегментів за один раз. Подавайте лише 5 чи 6 нових ідей, концепцій чи фактів і підкріплюйте їх усілякими способами.

· У занятті повторюватимуться певні вправи чи моменти (ознайомлення, очікування, обговорення). Варто подумати над синонімічним рядом слів, склавши його заздалегідь, аби, за потреби, замінювати одні слова і словосполучення іншими в таких випадках.

· Дотримуйтесь середнього темпу – ефективна презентація схожа на керування автомобілем. Вам треба набирати темп і призупинятися, але переважно “їхати” зі сталою швидкістю. Надто швидко – втрачаєте аудиторію, надто повільно – всіх стомлюєте. Використовуйте різноманітний темп ведення заняття для оптимальнішого результату.

· Дотримуйтесь часових меж – якщо ви закінчили вправу завчасно, то учасники не матимуть часу для вивчення теми і формулювання запитань. Якщо ж перевищили запланований час, то це призведе до скорочення перерв та зміни плану. Використовуйте годинник або попросіть будь-кого з аудиторії підказувати вам час.

· Плануйте останні кроки – лишіть достатньо часу на занятті для того, щоб учасники змогли обговорити свої потреби та спланувати майбутні контакти.

Природно, що робота зі систематизації методичних підходів і прийомів проведення тренінгів з викладачами знаходиться лише на самому початку” [29].

Т.А. БОРОВА

КОУЧИНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ – УМОВА ПІДНЯТТЯ РІВНЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ

“Процес змін зумовлює істотне перетворення будь-якої діяльності, він здатний вивести її на якісно новий рівень розвитку. Підвищення інноваційної активності суб’єктів освітньої діяльності, підтримання людського капіталу вищого навчального закладу, творчого потенціалу креативних кадрів є потрібними умовами роботи під час змін. Для того, щоб розвивати та підняти на більш високий рівень професійну діяльність педагогічних працівників ВНЗ, слід використовувати технології, які є близькими до адаптивного управління. У країнах з розвиненою ринковою економікою останнім часом використовуються коучингові технології.

Коучинг як наука перебуває ще на початку свого історичного розвитку, проте він має корені в інших науках. Характерні риси коучингу такі: роз’яснення, уточнення, підтримка, заохочення та планування нових шляхів дій, що вкраплюються в нашу повсякденну професійну діяльність, міжособову комунікацію. На формальному рівні, коучинг – це нова професія, яка увібрала кращі практики із психології, філософії, оцінки, духовності. Коучинг був спрямований на здобуття професіоналізму людиною. Коріння розвитку йде від спортивної психології. Спортивна психологія і коучинг мають більше спільного, ніж тільки визначення завдань та цілей, а саме: спортивна психологія наголошує на тих аспектах людської поведінки, які є основними для саморозвитку, що визначається і в коучингу. Спортивна психологія акцентує важливість на самовизначенні як з боку спортсмена, так і коуча. Оцінювання цінностей, розвиток та підтримка образу, зміна моделі поведінки, що негативно впливає на показники, боротьба з тиском і стресом та підтримка інших сфер життєдіяльності людини є спільними в спортивній психології та коучингу. Коучинг також нерозривно пов’язаний з освітою. Він виокремився з викладання, зокрема, навчання дорослих у 1950–1960-х. Загальні принципи викладання дорослим були покладені в основу коучингу: самопізнання через навчання та досвід; навчання дорослих через мотивацію необхідності управління складнощами реального життя. Вирішальна роль у створенні навчального середовища для людини з метою формування та розвитку її особистих рішень та стратегій належить коучингу. На коучинг вплинула, як зазначено, навчальна теорія конструктивізму, а саме такі її аспекти: той, хто навчається є завжди активним суб’єктом, не тільки таким, який здатний лише відповісти на звернення, але й шукає, зв’язуючи та охоплюючи їх для того, щоб знайти сенс життя (аналізуюча функція); знання необхідні не тільки поверхневі, але й глибокі. Засновником поняття “коучинг” вважається Т. Гелві, який є експертом коучингу, автором першої книги, яка пояснювала сутність коучингу “Внутрішня гра в теніс” (1974 р.), за якою згодом надруковано “Внутрішнє катання на лижах”, “Внутрішня гра в гольф”. У 1988 p. Т. Леонард почав викладати курс “Змоделюй своє життя” та наступного року заснував: “Кодекс для планування життя”. Коучинг розвивався, в основному, у США протягом 1990-х років. Т. Леонард у 1991 р. відкрив Інститут планування життя. Роком пізніше, Л. Уїтворт відкрила Інститут тренування коучів. У 1999 р. було засновано Асоціацію інститутів тренінгу, в цьому ж році у Великій Британії було засновано Академію коучингу, у 2000 р. було засновано Інститут європейського коучингу. На сьогодні коучинг має спільну теоретичну основу та набір стандартів і постулатів, настанов, що є важливими професійними критеріями у коучингових процедурах. Тобто коучинг набув статусу професії. Декілька з курсів коучингу зараз засновані в найкращих університетах Америки, Європи, Австралії, України (Міжнародний університет коучингу імені Томаса Леонарда). Таким чином, за короткий проміжок часу коучинг став не тільки однією з престижних професій, а й здобув наукове підґрунтя при визначенні сутності.

Поняття “коучинг” нове, з’явилося наприкінці минулого століття і тому його визначення тлумачиться по-різному представниками різноманітних напрямів у коучингу.

Існує безліч визначень коучингу, з найбільш відомих:

•коучинг – це тренінг самореалізації у формі бесіди, коли тренер (коуч) несе відповідальність за хід сесії (бесіди), а клієнт (гравець) за її зміст;

•коучинг – це мистецтво створення за допомогою бесіди і поведінки, середовища, яке полегшує рух людини до бажаних цілей, так, щоб воно приносило задоволення;

• коучинг – це процес створення коучем умов для всебічного розвитку особистості;

• коучинг – це мистецтво сприяти підвищенню результативності навчанню і розвитку іншої людини (Майлз Дауні. “Ефективний Коучинг”);

• коучинг – це тривалі відносини, які допомагають людям отримати бажані результати в їхньому житті, кар’єрі, бізнесі або в суспільних справах. За допомогою коучингу клієнти розширюють область пізнання, підвищують ефективність і якість свого життя;

•коучинг – це система реалізації спільного соціального, особового і творчого потенціалу учасників процесу, розвитку з метою здобуття максимально можливого ефективного результату.

Аналізуючи ці тлумачення, нами визначено сутнісні характеристики поняття “коучинг”, а саме: коучинг спрямований на зміну поведінки, стосунків у команді; координування та збалансованість діяльності; на взаємодію та співпрацю; на розкриття професійного потенціалу та професійного зростання. Коучинг – це сучасна технологія розкриття потенціалу людини з метою максимального підвищення ефективності її діяльності на основі діалогічної взаємодії, що спрямована на виконання спільно визначених завдань. Отже, коучинг є основою міжособової комунікації діалогу між коучем та тим, хто підлягає процедурам коучингу, в ефективному, орієнтованому на результат контексті. Коучинг передбачає допомогу людині, що ґрунтується на знаннях про неї. Основне завдання коуча сприяти, підтримувати та заохочувати людину для того, щоб вона ефективно знаходила відповіді на запитання. Коуч – не педагог, і тому немає необхідності йому знати, як зробити щось краще за клієнта. Коуч може спостерігати взаємовідносини, встановлювати перебіг подальших дій, а потім працювати з клієнтом над утіленням цих нових, більш успішних планів. Під час використання різноманітних коучингових інструментаріїв, таких, як сприймання на слух, рефлексія, ставлення запитань та надання інформації, клієнти зможуть коригувати свої дії (вони навчаються, як коригувати свої дії та поведінку) та саморозвиватися (вони генерують свої власні питання та відповіді). Коучинг є наукою про те, як ставити запитання, та давати відповіді на них. Коуч пов’язаний в альянсі співпраці з людиною для встановлення та уточнення завдань і цілей та розроблення плану дій для досягнення цих цілей.

Таким чином, коучинг використовують як технологію для удосконалення професійної діяльності. Коучинг не є тільки навчанням, тому що навчання певною мірою є більш однобічною комунікацією. Керівник навчає підлеглих робити або не робити те чи інше. Коучинг є двобічною комунікацією, що ґрунтується на діалозі.

ОСВІТНІЙ КОУЧИНГ

“Зміни в системі вищої освіти пов’язані з підвищенням якості надання освітніх послуг. Головну роль у забезпеченні якості відіграє інтерактивний зв’язок освітнього простору та суб’єктів навчально-виховного процесу, тому основним засобом формування ефективного освітнього простору є діалог, а визначальним принципом гарантування якості – його діалогічність. Діалог і діалогічність є основними принципами адаптивного управління. У літературі технологіям, що допомагають людині професійно розвиватись, приділено недостатньо уваги, зокрема це стосується освітніх технологій. Не розглядалося питання щодо визначення коучингу як механізму спрямованої самоорганізації. Саме тому актуальним є розгляд поняття коучингу як технології, спрямованої самоорганізації, що впливає на професійне зростання людини.

Доцільно зауважити, що філософське підґрунтя освітнього процесу становлять принципи пріоритету людини як особистості, свободи вибору цінностей, реалізації можливостей саморозвитку, єдність національних і загальнолюдських інтересів, системності, взаємозв’язку теорії і практики.

Коучинг є не просто набором засобів. Скоріше він є установленням стосунків, що засновані на цих ідеях. У результаті коучингу особа здобуває тривалу перевагу й здатність рухатися далі вже самостійно, щоб творити себе саму. Як і будь-який ефективний викладач, продуктивний коуч повинен працювати так, щоб з якогось моменту учень, “підвівшись на ноги”, перестав у ньому мати необхідність. Це також доводить той факт, що коучинг не тільки спрямовує дію на розвиток, але й є рушійною силою для подальшого саморозвитку людини.

Коучинг дуже специфічний та дійсно цільовий процес, він впливає на розвиток дорослих. Коучинг допомагає там, де займаються навчанням та розвитком людини.

Дорослі розвиваються протягом усього життя, проте їм потрібна допомога. У цьому контексті найцікавішим є підхід Р. Кегана щодо професійного розвитку, який може бути використаний в коучингу. Р. Кеган визначив кілька стадій, які слід пройти дорослим, щоб вони досягли певного рівня розвитку. Кожна стадія є природною, щоб перейти на наступну, треба пройти попередню. Через стадії не можна перестрибувати. У попередній стадії немає нічого неправильного. І до тих пір, поки ми знаходимося в стадії, це є найкращим місцем для перебування. Жодна стадія не є невірною або гіршою за іншу, вони тільки відрізняються місцем проживання або різними шляхами устрою світу. Проте кожна стадія будується на попередній, кожна подальша стадія утворює збільшено багатий та різноманітний світ.

Перша стадія моделі професійного розвитку ‒ друга стадія (стадія індивідуаліста), тому що перша з огляду на професійний розвиток не розглядається взагалі. Людина на цій стадії вважає інших інструментом для використання у власних цілях. На цій стадії відсутня здатність дивитися на себе з боку. Всі проходять цю стадію в юнацтві. Коучинг не бажано використовувати для підлітків, тому що людині цього віку не притаманна така риса, як здатність розуміти інших. Наступна стадія ‒ третя, коли людина переходить на цю стадію, вона стає членом громади. Ця стадія є загальноприйнятою соціальною стадією. На цій стадії люди можуть перебирати на себе плани та перспективні рішення інших, але проблема в тому, що вони не можуть чітко визначити свої бажання і цінності й дати суб’єктивну характеристику бажанням та цінностям інших. Вони навчилися підпорядковувати свої потреби потребам інших. Четверта стадія визначається як самотворець. Люди на цій стадії створюють себе такими, якими вони самі себе бачать. На четвертій стадії людина має високий ступінь самоусвідомлення, і вона визначається темою власних цінностей. Люди на четвертій стадії можуть бути професіоналами. Професіонали – це люди, які спроможні працювати на інших, проте розглядають себе зв’язаними високими стандартами поведінки. Самотворців розглядають як людей, які є суб’єктами власної системи цінностей. Люди, що перебувають на третій стадії, приєднуються до їхніх цінностей. Стадія п’ята – самоусвідомленість” [45].

Відповідно до сфери застосування розрізняють кар’єрний коучинг, бізнес-коучинг, коучинг особистої ефективності, лайф-коучинг.

Кар’єрний коучинг, останнім часом, називають кар’єрним консультуванням, що включає оцінювання професійних можливостей та компетенцій, консультування кар’єрного планування, вибір шляхів розвитку, супровід у пошуку роботи тощо.

Бізнес-коучинг направлений на організацію пошуку найефективніших шляхів досягнення цілей установи чи організації. При цьому проводиться робота з окремими керівниками і з командами співробітників.

Лайф-коучинг – індивідуальна робота з клієнтом, яка орієнтована на поліпшення його життя у всіх сферах (здоров’я, самооцінка, взаємовідносини).

За учасниками коучингу розрізняють індивідуальний та корпоративний (груповий) коучинг. За формами – очний (особистий коучинг, фотокоучинг) і заочний (інтернет-коучинг, телефонний коучинг) види коучингу. Слід розуміти, що ці напрями коучингу нерозривно пов’язані між собою і органічно вписуються в систему навчання клієнтів. Сучасний коучинг активно використовує технології НЛП (нейролінгвістичне програмування). Коуч не вчить свого клієнта, як робити. Він створює умови для того, щоб той зрозумів, що йому треба робити, визначив способи, за допомогою яких він може досягти бажаного, самостійно обрав найдоцільніший спосіб дії і намітив основні етапи досягнення своєї мети. У коучингу вчення клієнта для досягнення цілей йде оптимальними шляхами в найкоротші терміни. Коучі сприяють тому, щоб їхні клієнти навчилися мінімальними зусиллями добиватися кращих результатів. В основі коучинга лежить використання психології оптимізму й успіху. Саме тому цей вид консультування активно розвивається за кордоном і в нашій країні. В основі коучингу лежить ідея про те, що людина є не порожньою судиною, яку треба наповнити, а вона більш схожа на жолудь, який містить у собі весь потенціал, щоб стати могутнім дубом. Необхідне живлення, світло, щоб досягти цього, але здатність вирости вже закладена в нас. У коучингу створюється жива атмосфера співтворчості: з боку коуча – в першу чергу, дотримання інтересів клієнта і направляючі “чарівні питання”, з боку клієнта – це сміливість дослідження своїх шляхів, творчий пошук і ухвалення рішень, направлених на досягнення бажаного, отримання радості від успіхів і досягнень, включення внутрішнього “драйву”. Наразі коучинг – один з найпопулярніших напрямів психологічної допомоги.

Ключовим елементом в коучингу є усвідомлення, яке стає результатом посилення уваги, концентрації і чіткості. Усвідомлення – це здатність відбирати і чітко сприймати факти, що стосуються до справи, та інформацію, визначаючи її важливість. Відповідальність – ще одна ключова концепція і мета коучингу.

Зміст індивідуального коучингу:

1. Постановка цілей – “Чого ти хочеш?”

2. Аналіз поточної ситуації – “Що відбувається?”

3. Напрацювання варіантів – “Що потрібно зробити?”

4. Реалізація і контроль – “Що ти робитимеш?”

Найкорисніші коучингові питання: • Що ще? • Якби ти знав відповідь, то щоб сказав? • Які можуть бути наслідки для тебе й інших? • Якими критеріями ти користуєшся? • Що для тебе в цьому найскладніше? • Що б ти порадив іншому, якби він був на твоєму місці? • Уяви собі діалог з наймудрішою людиною, яку ти знаєш. Що він скаже тобі робити? •Я не знаю, що робити далі. А ти?•У чому ти виграєш (програєш), якщо так зробиш? • Якби так сказав (удіяв) хтось інший, що б ти відчув, зробив? • Що ти будеш робити? • Коли ти плануєш це зробити? • Чи досягнеш ти при цьому своєї мети? • Які перешкоди можливі на твоєму шляху? • Хто може знати про це? • Яка підтримка тобі потрібна?

В основу коучингу покладено взаємодію. Взаємодія ґрунтується на діалозі з використанням вербальної й невербальної поведінки людини. З таких позицій виокремлюють три кити коучингу: переконання, цінності й цілі. По-перше, коучинг зосереджений на вашому прагненні ‒ меті ‒ і на засобах її досягнення. По-друге, коучинг спонукає вас зрозуміти власні цінності та сповідувати їх задля досягнення цілей. По-третє, коучинг ставить під сумнів обмеженість ваших переконань та закріплює позитивні моменти в них, визначаючи завдання, що забезпечують зворотний зв’язок.

Людина вже має всі ресурси, які їй потрібні, або може їх творити. Коуч завжди розглядає клієнта як власника багатьох ресурсів. Відповідей у коуча немає, вони є в клієнта. Коуч допомагає клієнтові усвідомити ситуацію, працює з ним над його цілями й системою цінностей, зазначає, у який момент можна зробити вибір, бореться зі звичками, які гальмують клієнта, і підтримує в змінах, які той здійснює.

Людина не завжди робить найкращий вибір. Застосовуючи коучингові моделі, можна побачити різноманітність вибору рішень і визначити найкраще рішення. Усі вчинки мають мету. Нас завжди ведуть до мети визначені цінності – те, чого ми прагнемо, і чому прагнемо саме цього. Це й призводить до змін. Тому, якщо прагнете зрозуміти – дійте. Останнє певною мірою й є найважливішим, тому що без цього все інше – тільки гарні ідеї. Багато людей розуміють, чому стоять на місці, але без дії не зможуть зрозуміти, як змінитися. Будь-який коучинг, що не веде до нової поведінки, є неефективним.

Коучинг – не просто набір засобів, скоріше він установлення стосунків, що засновані на цих ідеях. У результаті коучингових процедур клієнт отримує тривалу значну перевагу й здатність рухатися далі вже самостійно, щоб творити себе самого.

Відмінності між тренінгом та коучингом:

- програма тренінгу фіксована й розроблена тренером, у коучингу програму складає особа, що проходить коучинг, вона може бути гнучкою і не фіксованою;

- зміни відбуваються завдяки втручанню згідно з зовнішніми вимогами тренінгу, тоді як коучинг працює з клієнтом для виявлення цінностей та підтримки його внутрішньої мотивації;

- під час тренінгу деякі учасники роблять успіхи, іншим це не вдається, тоді як при коучинговому втручанні відбувається індивідуалізація процесу, що спрямована на потреби та настрій кожного клієнта;

- на тренінги здебільшого направляють, а коучинг проходять добровільно;

- тренінги здебільшого не мають зворотного зв’язку після його проходження. Коучингові процедури включають безпосередні зворотні зв’язки та безперервне навчання;

- тренінги повторюють традиційний, ієрархічний стиль менеджменту (управління), коучинг є більш демократичним та творчим процесом (співпраці);

- коучинг спрямований на зміни у поведінці, на тренінгах мало обмінюються своїми думками та діями.

Ці відмінності не можуть заперечити того факту, що коучі мають спільну діяльність з тренерами (викладачами), які можуть адаптувати деякі основні принципи успішного коучингу до роботи в освітніх організаціях.

О.М. ДМІТРІЄВА

“Одним з ефективних шляхів досягнення високого рівня особистісної та індивідуальної компетентності майбутніх фахівців, на наш погляд, є використання в освітній практиці прийомів і методів, напраьованих в практиці коучингу. Основна установка цієї практики ‒ використання міждисциплінарного підходу в системі сучасної освіти.

За допомогою процесу коучингу студент може поглибити свої знання, поліпшити свій ККД (коефіцієнт корисної дії) і підвищити якість життя. Завдання коуча ‒ допомогти людині знайти в собі ресурси, які потрібні йому в даний момент, і застосувати їх на практиці.

Звернемося до основних принципів, які використовуються в ситуації коучингу.

1. Принцип усвідомленості та відповідальності. Передбачається, що коучинг служить для розширення меж усвідомлення дійсності в ході аналізу поставленого завдання. Збір всієї необхідної інформації для вирішення задачі та її аналіз виробляються людиною самостійно за сприяння коуча. Усвідомленість допомагає прийняти відповідальність за свої дії. Працюючи у коучингу, людина бере на себе відповідальність за все, що відбувається з ним в житті, і перестає бути жертвою обставин. Для цього використовуються спеціальні техніки, головна з яких ‒ питальні технології коучингу. Говорячи іншими словами, в технології коучингу закладена ситуація самовизначення, де людині допомагають зайняти таку позицію по відношенню до самого себе і до світу, в якій відбувається становлення суб’єкта процесу индивідуалізації.

2. Принцип відсутності оціночної (експертної) позиції. У ході коуч-консультування коуч не займає оціночну позицію, не дає порад або готових рішень, не переносить свій досвід. Людина завжди сама ухвалює рішення про наступний крок, який вона зробить на шляху до своєї мети і сама несе відповідальність за його успіх.

3. Принцип взаємозв’язку. В рамках цього принципу людина розглядається як складна система, що функціонує на різних рівнях. Робота над конкретною метою в ході проведення коучингу впливає на інші сфери життєдіяльності. Позитивні результати в одній сфері діяльності призводять до досягнень в інших.

4. Принцип рівності. Коучинг заснований на комунікативному співробітництві і спрямований на формування партнерських відносин між коучем і клієнтом.

5. Принцип поетапного розвитку. Працюючи в рамках коучингу, слід стежити за тим, щоб кожен крок клієнта на шляху досягнення до поставленої мети знаходився б у “зоні найближчого розвитку”.

Резюмуючи вищесказане, підкреслимо основні, з нашої точки зору, моменти міждисциплінарних відносин коучингу з гуманітарними галузями знань. У першу чергу, коучинг є ефективною психологічною технологією, що підвищує особистісну результативність. У педагогічній і тьюторській практиці його можливо використовувати як інструмент, що підвищує особистісну і професійну ефекивність студента, як метод, що проясняє професійні цілі, засоби та шляхи їх досягнення. У процесі коуч-сесій з'являється можливість підтримувати і розвивати ініціативи та починання, пов'язані з професійною діяльністю. У процесі роботи в коучингу людина прояснює власні життєві концепції, світоглядні позиції, шукає власні шляхи і способи досягнення цілей” [12].

Д.В. НЄНАШЕВ

“Рекомендації щодо впровадження коучингу в цілях формування емоційної компетентності майбутнього менеджера: визначення завдань і цілей (розстановка цільових орієнтирів, пріоритетів); дослідження поточної ситуації (визначення наявних ресурсів і обмежень): коуч намагається зрозуміти поточну ситуацію (проблему) ставлячи питання і активно слухаючи; студент досліджує ситуацію і своє ставлення до неї спільно з коучем; визначення внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до результату: коуч намагається зрозуміти, що заважає студенту в досягненні мети, і допомогти йому в усвідомленні і дослідженні перешкод; студент досліджує свої внутрішні і зовнішні перешкоди; вироблення та аналіз можливостей для подолання перешкод: коуч задає питання і використовує інші методи, що провокують студента до пошуку рішень і подолання обмежень; студент досліджує можливості для подолання перешкод; вибір конкретного варіанта дій і складання плану: коуч допомагає студенту в аналізі можливостей; студент аналізує можливості, вибирає конкретний варіант і складає план дій” [27].

Пріоритетність саморозвитку людини не викликає сумніву, зокрема актуальності набувають саме шляхи, які ведуть людину до саморозвитку та самоорганізації і становлять основу взаємодії учасників навчально-виховного процесу у вищій школі. Обговорення проблем вищої освіти, що проводиться нині в суспільстві, практично не вирішує їх з усебічним урахуванням індивідуальності педагогічного працівника. Інертність у введенні інноваційних програм у вищу освіту також пов’язана з недостатньою увагою науковців і практиків до розвитку та саморозвитку педагога вищої школи.

Педагог – це, насамперед, керівник як власної самостійної навчальної діяльності, так і навчальної діяльності того, кого він навчає. І як керівник, він повинен мати творче мислення, підприємницькі, управлінські вміння – виявляти та реалізувати можливості власні та кожного. У сучасних умовах ‒ це питання не тільки власного розвитку, але й виживання на ринку праці. Саме тому в ситуації переходу та радикального ухвалення рішень потрібно педагогу звернення до коучингу. Коучинг – цільова творча взаємодія коуча та студента або групи з метою саморозвитку в екстремальних умовах сучасного світу. Майбутній педагог – майбутній коуч. Формування здібності в студента працювати з дорослою аудиторією досягається саме за коучингу. Такі заняття дозволяють подолати бар’єр між навчанням та використанням набутих навичок у майбутній реальній професійній практиці. Можливості коучингу: показує чіткі цілі; дозволяє самоорганізуватися; створити єдине поле для дій та усвідомленості; добитися гнучкості у власних діях, об’єктивної оцінки ситуації та адаптації до неї; відсутності хвилювання через можливу невдачу; сформувати навички ефективного керівництва: швидкої та адекватної реакції на критичну ситуацію, грамотного планування власної діяльності, перманентні навички самовизначення. Оптимальна періодичність коучингу може бути один раз на тиждень тривалістю одна–дві години. Коучинг проводить викладач, методист, студент старшого курсу (коуч) зі студентами, яких хвилює однотипне реальне проблемне питання. Найпоширенішим у коучінгу є метод “питання‒відповідь”. Коуч-майстер у вислуховуванні та постановці питань, мета яких – допомогти знайти достатньо високий рівень зрозумілості й ухвалити потрібні рішення. Робота коуча в тому, що він ставить відкриті, ефективні питання й уважно вислуховує. Він не дає порад, людина сама знає відповіді або зможе їх знайти; допомагає сформулювати цілі та наміри й досягти бажаного результату; створює спільно з присутніми шлях, що пов’язує сьогоденний стан та бажаний.

Найголовніший критерій коучингу – мета. Вона повинна кидати виклик. При цьому коучу слід знати вимоги до побудови цілей. Як видно з таблиці, конкретність, виміреність, досягненість, релевантність, визначеність у часі – основні вимоги до побудови цілей коучингу. Після цього можна перейти до накреслення зірки цілей та розписати критерії досягнення з кожного полюса. Зверху – знання, потім критерії: структурний (структура організації, структура зв’язків між підрозділами, свій робочий день, тиждень у бажаному майбутньому), емоційно-особистісний (зміни у вашому характері, емоційний клімат у колективі, культура), матеріальний (особисті фінанси, імідж, здоров’я як фізичний ресурс), ціннісно-ідеологічний (розклад пріоритетів та їхній вибір у найближчому майбутньому).

Основні завдання освітнього коучингу:

‒ розвиток людини як пріоритетний напрям в освіті;

‒ розкриття потенціалу людини для максимального його використання:

‒ допомога людині розвивати компетентність й усувати обмеження для досягнення особистісно значущих та стійких змін у професійній та особистій сферах життя;

‒ допомога людині навчатися, спрямовувати свою діяльність на безперервну самоосвіту.

Коуч залучається для того, щоб у співпраці з викладачем виробити та виокремити цілі та завдання й розробити план дій для досягнення цих цілей. Взаємодія між керівником та педагогічним працівником ґрунтується на природі коучингових стосунків, основою яких є їхня плідна й активна співпраця. Ці стосунки – альянс між двома рівними партнерами, спрямований на досягнення потреб педагогічного працівника, синтез елементів коучингу та самокоучингу задля прискорення бажаних та очікуваних змін у результатах професійного розвитку. Отже, для забезпечення постійного професійного розвитку учасників навчально-виховного процесу необхідно створити умови для успішного проходження ними коучингових процедур. Коучинг – особлива філософія, що побудована на певних переконаннях в успіху, самоорганізації, самовизначенні. Він надає змогу окреслити самомаршрут подальших дій. На відміну від наставництва, він спрямований на вирішення більш вузького, більш конкретного кола питань. Коучинг виник напередодні ХХІ ст., як Століття Людини, і не міг виникнути раніше, тому що раніше Людина повинна була жити за моделями, які були створені іншими – владою, державою, суспільством, партією, релігією, родиною, традиціями. У ХХІ ст. Людина усвідомила власне бажання вибудовувати свою модель життя самостійно.

4.6. БЛОК-СХЕМИ

Види соціально-психологічного тренінгу

Норми спільної діяльності викладача та групи

Установка в професійному спілкуванні викладача

Позиції в комунікації

Специфіка навчання дорослих

Основні дефініції (визначення) поняття “коучинг” (Т.А. Борова)

	Дефініція	Автор
1	Коучинг веде до постійних когнітивних, емоційних та поведінкових змін, що спрямовані на досягнення цілей та вдосконалення професійної майстерності чи особистого життя	К.Дуглас, К.Мак Каулей
2	Мистецтво координування діяльності, навчання та розвитку інших людей	М.Доуней [319]
3	Коучинг визначається як процес створення культури розвитку, атмосфери навчання тощо. Коучинг є одним із шляхів зміни стосунків між менеджерами та підлеглими	Р. Еверд, Дж. Селмен
4	Наука більше про те, як ставити запитання, ніж відповідати. Коуч залучають для того, щоб у співпраці з клієнтом виробити та виокремити цілі та завдання й розробити план дій щодо досягнення поставлених цілей	П. Зеус
5	Сучасна технологія розкриття потенціалу людини з метою максимального підвищення ефективності її діяльності	П. Зеус
6	Установлення взаємодії між клієнтом, який має управлінські повноваження та відповідальність в організації, й консультантом, який використовує широкі можливості психологічних (поведінкових) прийомів і методів для допомоги клієнту в досягненні взаємовизначених цілей з удосконалення професійної діяльності та самозадоволення, а також підвищення ефективності роботи організації, в якій працює клієнт, що проходив коучингові процедури	Р. Кілбург
7	Допомога індивідуумам змінитися так, як бажають вони самі, й допомога їм іти в тому напрямі, який вони обрали. Коучинг підтримує людину на будь-якому етапі її становлення, професійно орієнтує й допомагає їй ставати кращою.	Дж. О’Коннор, А. Лейджес
8	Надання людині професійної поради щодо того, як досягти визначеної мети	Оксфордський словник
9	Технологія в менеджменті, що ґрунтується на знаннях про те, як і за яких умов працівники удосконалюються та зростають професійно й отримують знання про спеціальні вміння, які потрібні менеджерам у практиці та для розвитку і вироблення свого менеджерського стилю	К. Орт та інші
10	Стає особистим знаряддям людини, інструментарієм, знанням та надією на перспективу, які потрібні людині для саморозвитку й для того, щоб діяти більш ефективно	Д. Пітерсон, М. Хікс
11	Наука про навчання: коуч та клієнт починають процес навчання й оновлення разом	А. Селер
12	Безпосередня взаємодія між коучем та менеджером або керівником; коуч використовує широкі можливості психологічних прийомів та методів у роботі з клієнтом; потреба досягнення взаємовизначених цілей для удосконалення професійної діяльності та самозадоволення; також досягнення корпоративних цілей організації, в якій використовували коучинг	Е. Тач
13	Коактивний коучинг формує стабільні стосунках між коучем та клієнтом, що привносять важливі зміни у життя останнього	Л. Уїтворт
14	Коучинг зосереджує увагу на майбутніх можливостях, а не на минулих помилках	Дж. Уїтмор [392]
15	Містить оцінку, що бере до уваги цінності та мотивації, встановлення вимірюваних цілей, визначення сфокусованих планів дій та використання випробуваних інструментів і технік, що вимірюють поведінку	М. Цветков
16	Технологія, що сприяє збалансуванню співпраці в команді через цілеспрямовану й динамічну комунікацію учасників для досягнення певних цілей	Т.Шуелл

Динаміка становлення коучингу (Т.А. Борова)

Дата події	Подія щодо витоку коучингу
1950‒60 рр.	Державна освітня програма в Нью-Йорку для дорослих. Навички лайф-коучингу мають походженя із цієї програми, яка вперше представлена В. Адкінсом та С. Розінбергом як модель програми боротьби з бідністю
до 1971 p.	Коучинг використовується під час тренінгів атлетів на підставі індивідуальної та командної роботи
І971–74рр.	Створення У. Ерхардом центру Est з коучингу на базі інституту Esalen. Вийшла у світ книга “Внутрішня гра в теніс” Т. Гелві, яка стала основою для розкриття концепції коучингу
1976 р.	Розвиток В. Сатір та М. Ериксоном НЛП, елементи якого будуть використані в коучингу
1978–80-і рр.	Центр Estтренінгів перемістився до компанії “Лендмарк Форум”
1981–82 р.	Т. Леонард, один із засновників сучасного коучингу, був директором бюджетної тематики компанії “Лендмарк”
1983–87рр.	Т. Леонард відкрив курс “змоделюй своє життя” для лайф-коучингу; Л. Уїтворт була першою з відвідувачів курсу, яка в подальшому стала одним із засновників товариства коучів
1988 р.	Дж. Олала продовжила розробку онтологічного коучингу в Ньюфілдському інституті разом з Р. Ечіверіа, який поширював концепції коучингу в Іспанії та Південній Америці
1991 p.	Т. Леонард заснував Міжнародну федерацію коучів (ICF)
1994 р.	Т. Леонард передає “CoachU” С. Вілас. Міжнародна федерація коучів (ICF) зливається з індивідуальною та професійною асоціацією коучів (РРСА) для створення Міжнародної федерації коучів, якою вона є на сьогоднішній день. Т. Леонард залишає Міжнародну федерацію коучів (ICF)
1998–2001 pp.	Коучинг розвивається в Європі та поширюється в Австралії. Онтологічний коучинг засновано в Іспанії та Південній Америці
2001р.	Засновано сертифікацію коучів ІСС
2003р.	Розвиток інтегрованого коучингу, розробка інтегрованих моделей коучингу (О’Конор, А. Андерсен)
2004–2010 рр.	Біхейвіористський коучинг розповсюджено в бізнесі. Коучинг позитивної психології увійшов у практику. Засновник цього напряму М. Селігмен. Поширення коучингу у світі. Зростання наукового підґрунтя коучингу

Прості зміни. Коучинг одинарної петлі

Генеровані зміни. Коучинг подвійної петлі

4.7. НАУКОВЦІ ПИШУТЬ

Н.П. ВОЛКОВА

На жаль, в існуючій практиці здійснення комунікацій, учитель певною мірою втрачає свою індивідуальність, орієнтуючись на інших (“я як усі”). Іноді, свідомо відмовляючись від індивідуальності прояву в комунікаціях, власних поглядів на життя, комунікативний стиль, він не розуміє, що перестає бути цікавим для своїх учнів, гальмує власне професійне зростання.

Отже, в підготовці майбутніх учителів до ППК суттєвим є формування в студента особистої позиції: установки, ставлення до ППК, суб’єктів комунікації, самого себе. У цьому напрямі акценти мають зміститися на розвиток здатності формувати певні правила, норми, принципи здійснення комунікації, проводити пошук та відшукання особистісних смислів у кожному акті комунікації; навчати майбутніх учителів операціям змістовного характеру (цілепокладання, свобода вибору і створення власного стилю спілкування, моделювання та ін.); включення студентів в аналіз перешкод, бар’єрів комунікації, надання їм можливості виявляти й обирати сенси власних комунікативних дій. Чільне місце має займати плюралізм думок, свобода вибору і утвердження комунікативних позицій на основі глибокого аналізу власних емоційних переживань, комунікативного досвіду. Це допомагає визначенню їхньої особистісної позиції в кожному конкретному акті комунікації, формулюванню власного комунікативного досвіду.

Один із провідних напрямів парадигмального та компонентного оновлення сучасної освіти загалом у світі та зокрема в Україні – гуманістичний.

Гуманістична парадигма вважає пріоритетним завданням навчального закладу становлення і вдосконалення цілісної особистості, яка спроможна до максимальної самореалізації своїх можливостей, постійно відкрита для сприйняття нового досвіду та оновлення знань; створення потрібних умов для вираження її унікальної сутності, власної життєвої позиції (“Я”‒ концепції).

Щодо стосунків викладача й студентів, то вони мають бути “допоміжними”, в яких педагог мав би намір сприяти студенту в його особистісному зростанні, розвитку вмінь взаємодіяти з іншими людьми, ґрунтуватися на найважливіших цінностях: “цінність особистості”, “цінність свободи і відповідальність вибору”, “цінність творчості”. Щодо найсприятливіших умов виявлення особистості, то К. Роджерс стверджував, що “найсприятливіші умови – це особливі діалогові стосунки, специфічні взаємини. Це, передусім, гармонійний контакт вихователя і вихованця, особливий настрій, який забезпечує готовність людини прийняти чиїсь вимоги, прагнення, почуття... Педагогічна діяльність обов’язково включає в себе створення педагогом безперечного і довірливого клімату стосунків, за яких дитина почуває себе вільно настільки, що починає досліджувати свій внутрішній світ, обирає найбільш оптимальний напрям свого розвитку [9].

ВІДЕО

4.8. МОЇ РОЗДУМИ

___________________________________________________________________

4.9. БЛОК-ТЕСТ

1. Комунікація ‒ це:

а) зіткнення протилежних інтересів на підставі суперництва, відсутності взаєморозуміння з різних питань, пов’язаних з емоційними переживаннями;

б) психологічна характеристика поводження людини, що виражається в її піддатливості “тиску” групи, тобто в ситуації конфлікту між власною думкою і думкою групи, вона формує думку, що збігається з думкою більшості;

в) специфічно культурна форма спілкування, обміну інформацією між людьми за допомогою знаків і символів, при якому інформація передається цілеспрямовано, приймається вибірково, а взаємодія здійснюється відповідно до визначених правил і норм.

2. Комунікабельність ‒ це:

а) здатність, схильність до спілкування, комунікації, до встановлення контактів і зв’язків, психологічна сумісність, товариськість;

б) угода між представниками різних інтересів, думок на основі взаємних поступок;

в) точне пізнавання за невербальними сигналами стану, в якому знаходиться інша людина.

3. Комунікативна компетентність ‒ це:

а) здатність особистості застосувати в конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми й віддаленими людьми та подіями, навички роботи в групі, володіння різними соціальними ролями;

б) спеціальні знання та вміння потрібні для використання технологій ігрового моделювання (конструювання, підготовка, проведення, аналіз і оцінка результативності ігрових технологій, організація зворотного зв’язку);

в) процес передання емоційного стану від одного індивіда іншому на психофізіологічному рівні контакту, крім власне значеннєвого впливу чи додатково до нього.

4. Мова – це:

а) точне пізнавання за невербальними сигналами стану, в якому знаходиться інша людина;

б) система знаків, що служить засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, передавання і збереження інформації;

в) цілеспрямовано сформований образ (будь-якої особи, явища, предмета, фірми), покликаний зробити емоційно-психологічний вплив на кого-небудь з метою популяризації, реклами тощо.

5. Емпатичне слухання – це:

а) спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення чи зведення до мінімуму почуття тривоги, зв’язаного з усвідомленням конфлікту;

б) поширення висновків, одержуваних зі спостереження за однією частиною явища, на іншу його частину чи на все явище в цілому;

в) безоцінний зворотний зв’язок, мета якого – надати співрозмовникові підтримку, дати зрозуміти, що проблема, яка його турбує, сприймається як важлива.

6. Експресія – це:

а) виразність; сила прояву почуттів, переживань;

б) здатність індивідуума емоційно відгукуватися на переживання інших людей;

в) поширення висновків, одержуваних зі спостереження за однією частиною явища, на іншу його частину чи на все явище в цілому.

7. Авторитет – це:

а) соціально-психологічна характеристика особистості, що відбиває її прагнення максимально підкорити своєму впливу партнерів по взаємодії і спілкуванню;

б) загальновизнаний вплив індивіда, заснований на положенні, яке він обіймає, посаді, статусу тощо;

в) індивідуальне чи колективне поводження, дія, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини чи групи людей.

8. Атракція – це:

а) повідомлення партнерові про свої почуття, переживання у формі словесних послань;

б) термін, застоcовуваний у психології для позначення форм знакового матеріалу, а також процесів оперування з цим матеріалом.

в) виникнення при сприйнятті людини людиною привабливості однієї з них до іншої.

9. Взаємодія міжособистісна – це:

а) у широкому сенсі – випадковий чи навмисний, приватний чи публічний, тривалий чи короткочасний вербальний чи невербальний особистісний контакт двох людей, що має наслідком взаємні зміни їхньої поведінки, діяльності, ставлення, установок;

б) форма соціальної комунікації чи спілкування принаймні двох осіб чи спільнот, у якій систематично здійснюється їхній вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягаються пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, змісту дій і визначений ступінь солідарності чи згоди між ними;

в) соціально-психологічна характеристика особистості, що відбиває її прагнення максимально підкорити своєму впливу партнерів по взаємодії й спілкуванню.

10. Види спілкування бувають:

а) фізичне, соціальне, психологічне, духовне;

б) вербальне, мануальне, технічне, матеріальне, біоенергетичне;

в) фізичне, мануальне, психологічне, біоенергетичне.

11. Відчуженість – це:

а) механізм міжособистісної взаємодії, зв’язаний у першу чергу з когнітивними процесами й забезпечуючий формування загального значеннєвого поля учасниками взаємодії, взаємне особистісне прийняття, вироблення подібного бачення завдань у конкретній ситуації.

б) система взаємно обумовлених індивідуальних дій, зв’язаних циклічною причиною, за якої поводження кожного з учасників виступає одночасно і стимулом, і реакцією на поводження інших.

в) охолодження і розрив з найближчим оточенням, випадання із соціальних зв’язків; на особистісному рівні виявляється як почуття безсилля перед повсякденними проблемами, супроводжується апатією, аполітичністю установок, дефіцитом теплого душевного спілкування.

12. Діалог внутрішній – це:

а) розмова з самим собою;

б) віддалення, дотримання відстані, дистанції;

в) виразність; сила прояву почуттів, переживань.

13. Інтонація – це:

а) точне пізнавання за невербальними сигналами стану, в якому знаходиться інша людина;

б) рухи, що відбиваються за допомогою оптичної системи: жести, поза, міміка, оформлення зовнішності, почерк;

в) ритміко-мелодійна сторона мови (підвищення і зниження тону); манера вимови, що виражає почуття.

14. Тренінг – це:

а) різні поведінкові тактики, спрямовані на те, щоб вплинути на сприйняття навколишніми діяльної особистості;

б) здатність людей працювати разом, успішно вирішувати завдання, що вимагають від них узгодженості дій і взаєморозуміння;

в) запланований процес модифікації (зміни) ставлення, знання чи поведінкових навичок того, хто навчається, через набуття навчального досвіду з тим, щоб досягти ефективного виконання в одному виді діяльності або в певній галузі.

15. Коучинг – це:

а) мова чи її різновид (діалект, сленг, стиль), якою користуються учасники цього комунікативного акту;

б) метод індивідуального вчення співробітника коучем (консультантом, тренером) у формі інтерактивного спілкування;

в) непряме спілкування за допомогою історій і мовних зворотів, що мають на увазі порівняння. Під метафорами розуміють по-рівняння, історії, іносказання й алегорії.

16. Рапорт – це:

а) стосунки довіри і чуйності з самим собою або з іншими людьми;

б) суб’єкт, який сприймає адресоване йому повідомлення, реагує на нього;

в) прагнення людини до можливо більш повного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей.

17. Основні принципи ділового спілкування:

а) раціональність;

б) емпатія;

в) соціабільність.

18. Яка зі сторін процесу спілкування найбільше харак-теризує ефективність спілкування:

а) комунікативна;

б) інтерактивна;

в) перцептивна.

19. Емоційний інтелект – це:

а) здатність усвідомлювати власні почуття, почуття інших людей, мотивувати самого себе та інших, управляти емоціями як наодинці із самим собою, так і стосовно інших;

б) уміння пристосовуватися до нових ситуацій та перешкод;

в) розв’язання суперечок різними способами, за допомогою різних стилів.

20. Дефініція – це:

а) логічне сприйняття отриманої інформації без зміни власних позицій;

б) сприйняття, пов’язане із взяттям на себе соціальної ролі іншої людини;

в) чуттєве, емоційне сприйняття в спілкуванні.

21. Бар’єри взаєморозуміння залежать від:

а) особливостей тих, хто спілкується, та їхньої соціальної належності;

б) умов спілкування;

в) часу спілкування;

г) реакції на співрозмовника.

22. Соціофобія – це:

а) сором’язливість, незручність;

б) амбіціозність, претензійність;

в) острах спілкування.

23. Процес формування особистості в суспільстві має назву:

а) гуманізація;

б) мобілізація;

в) соціалізація.

24. Яка функція спілкування дозволяє людині порівнювати себе з іншими, оцінювати свої можливості, робити самооцінювання:

а) соціалізація;

б) соціабільність;

в) ідентифікація.

25. Генетичною основою спілкування є:

а) специфічність будови головного мозку людини;

б) матеріальне виробництво;

в) культурна спадщина.

26. Що таке фасцинація?

а) маніпулювання співрозмовником;

б) посилення вербальної інформації;

в) різновид спілкування між різними соціальними групами.

27. Внутрішньоособистісний конфлікт – це:

а) глибокі емоційні переживання особистістю своїх невдач;

б) стан тривоги, викликаний майбутньою складною ситуацією;

в) зіткнення протилежно спрямованих мотивів особистості;

г) зіткнення протилежно спрямованих поведінкових характеристик особистості;

д) внутрішні коливання особистості, яка стоїть перед вибором засобів для досягнення конкретної мети.

28. Які з наведених нижче рекомендацій суперечать ефективному спілкуванню:

а) підтримуйте атмосферу довіри, взаємної поваги, виявляйте емпатію до співрозмовника;

б) використовуйте невербальні засоби комунікації: частий контакт очима, кивання головою в знак розуміння та інші;

в) прагніть до оволодіння ініціативою у спілкуванні, домагайтеся, щоб вас більше слухали, постарайтеся показати свою ерудицію;

г) у процесі сприйняття інформації не перебивайте того, хто говорить, не давайте поради, не критикуйте;

д) домагайтеся, щоб вас почули і зрозуміли.

29. Перше правило самоконтролю емоцій полягає в:

а) спокійній реакції на емоційні дії партнера;

б) переводі теми розмови;

в) відвороті від непотрібної інформації;

г) установці на раціональне сприйняття суперника;

д) спробі зрозуміти мотиви суперника.

30. Друге правило самоконтролю емоцій полягає в:

а) установці на раціональне сприйняття суперника;

б) обміні змістом емоційних переживань в процесі спокійного спілкування;

в) переводі теми розмови;

г) відвороті від непотрібної інформації;

д) спокійній реакції на емоційні дії суперника.

31. Третє правило самоконтролю емоцій полягає в підтримці високої самооцінки:

а) в процесі спілкування в себе й у партнера;

б тільки в себе;

в) тільки в партнера;

г) в очах суперника;

д) в себе, всіляко принижуючи, критикуючи суперника.

4.10. ДІАГНОСТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

ВИЗНАЧЕННЯ ВЛАСНОЇ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Ознайомтеся із низкою висловлень про особливості поведінки, звичок і поглядів.

Ухваліть рішення щодо кожного висловлення, згодні Ви з ним чи ні. Якщо згодні, то поставте біля запитання цифру “1”, якщо не згод- ні, – поставте “0”. Відповідайте, будь ласка, по черзі, не пропускаючи жодного запитання і не намагаючись справити “краще” враження. Тут немає “правильних” і “неправильних” відповідей. Ви полегшите собі роботу, якщо даватимете першу відповідь, що спаде Вам на думку.

1. Якщо у розмові зненацька виникає велика пауза, мені часто нічого не приходить на думку, щоб врятувати ситуацію.

2. Мені прикро, що інші щасливіші за мене.

3. Мені приємно, якщо я повинен висловлювати свою думку стосовно якоїсь справи, не знаючи, що інші думають про це.

4. Я швидко втрачаю самовладання, але також швидко знову беру себе в руки.

5. Людина з нзрозумілою чи гугнявою вимовою дратує мене.

6. На вечірці, в колі малознайомих людей, я теж можу постаратися, щоб вечір удався.

7. Я ще не досяг тієї посади, на яку заслуговую за результатами моєї роботи.

8. Я бентежуся, коли мене представляють відомому діячеві, тому що не знаю, що він про мене подумає.

9. Я можу так розлютитися, що, наприклад, б’ю посуд.

10.Я часто пасую перед труднощами, перш ніж візьмуся за діло.

11.У відпустці я рідко знайомлюся з іншими людьми.

12.Я не люблю бути в центрі уваги.

13.Якщо я сам не можу ухвалити рішення щодо важливого особистого питання, то дію за порадою літньої шанованої людини.

14.Якщо я розлючений, то розряджаюся, виконуючи важку фізичну роботу (наприклад, рубаю дрова).

15.Я надаю важливого значення тому, що інші про мене думають.

16.Мені легше тоді, коли мені вказують, що потрібно зробити, хоча я сам маю керувати.

17.Мені важко потоваришувати з ким-небудь.

18.У більшості випадків я завжди бачу спочатку кращі сторони людини чи справи.

19.Ухвалюючи рішення, я спокійно зважую всі “за” і “проти”.

20.Час від часу я втрачаю терпіння і нервую.

21.Я із задоволенням беруся за такі завдання, під час виконання яких інші люди перебувають у моєму підпорядкуванні.

22.Я легко відмовляюся від наміру, якщо інші про це невисокої думки.

23.У товаристві я можу невимушено розмовляти з людьми, з якими я ніколи не зустрічався.

24.У мене немає справжніх друзів.

25.Я часто бачу спочатку погані або слабкі сторони людини чи справи.

26.Мені було б приємно, якби інші захоплювалися мною.

27.У мене часто буває поганий настрій.

28.Мені краще, якщо я можу приєднатися до думки інших.

29.Зазвичай, я спокійний; мене нелегко вивести із себе.

30.У мене рідко бувають гості.

31.Я почуваюся ображеним, коли інших підвищують на посаді.

32.У вирішальних ситуаціях найчастіше внутрішнє занепокоєння змушує мене швидко ухвалювати рішення.

33.Я приєднуюся до думки власного трудового колективу, як правило, лише тоді, коли більшість її схвалить.

34.Мене рідко запрошують у гості.

35.Як правило, ставлюся до людей скептично і недовірливо.

36.Я із задоволенням відвідую карнавали чи інші веселі свята.

37.Найчастіше я впевнено дивлюся в майбутнє.

38.На виробничих нарадах я охоче приєднуюся до думки керівництва.

39.У поїздках я майже ніколи не розмовляю з попутниками.

40.Мене гнітить, якщо я повинен відкладати ухвалені рішення.

41.Я охоче даю вказівки.

42.Якщо в моєму трудовому колективі виникають розбіжності, я тримаюсь осторонь.

43.Якщо я дуже розлючений, то часто втрачаю самовладання.

44.Найчастіше я думаю, що життя варте того, щоб жити.

45.Я охоче проводжу своє дозвілля з друзями чи в групах за інтересами.

46.Мене тривожить те, що я не знаю, що мене чекає в житті.

47. Якщо я добре подумаю, то скоріше схильний щось критикувати, ніж визнавати.

48. Мені подобається, коли інші роблять те, що я від них вимагаю.

49. Мені не подобається, коли в книгах чи фільмах дія залишається незавершеною або закінчується інакше, ніж я очікував!

50. Я – оптиміст.

51. Часто в мене вириваються зауваження, які я краще проковтнув би.

52. Мені важко встановити контакт між людьми, якщо вони не знають одне одного.

53. Коли я розлючений, то говорю нечувані речі.

54. Я нудьгую, коли інші веселяться.

55. Найчастіше я вважаю безглуздим мати власні цілі: все одно виходить інакше.

56. Я уникаю спілкування з людьми, думка про яких у мене не склалася.

57. Я не маю ніяких особливих інтересів, тому що мене ніщо по-справжньому не задовольняє.

58.Часто я не можу подолати своє роздратування чи лють.

59. Я – комунікабельна і відкрита людина.

60. Я прагну бути кращим від інших.

61. Стосовно інших я чуйний і обов’язковий.

62. Я скрізь швидко знайомлюся.

63. Щоденні труднощі часто позбавляють мене спокою.

64. Перш ніж висловлювати власну думку, я спочатку перевіряю, що про це думають інші.

65. Несподіваний гість часто буває для мене зайвим.

66. На посаді, що відповідає моїм запитам, я міг би по-справжньому себе показати.

67. Я вважаю, що краще нікому не довіряти.

68. Я можу добре підготуватися до несподіваного візиту.

69. На жаль, я відношусь до тих, хто часто шаленіє.

70. Я рідко буваю в пригніченому, поганому настрої.

71. Я легко втрачаю холоднокровність, коли на мене нападають.

72. Я думаю, що популярність мене не обтяжувала б.

73. Я можу в усьому знайти щось хороше.

74. Часто я сам обмежую себе у власних бажаннях, щоб уникнути розчарувань.

75. Я краще з чимось примирюся, ніж дозволю справі дійти до суперечки.

76. Я рідко знаходжу потрібні слова, коли мені кого-небудь представляють.

77. Я не люблю ще раз обмірковувати рішення.

78. Я рідко можу по-справжньому радіти.

79. Мені не важко внести пожвавлення в товариство.

80. Якщо щось не вдається, я думаю: наступного разу вийде краще.

81. Мені подобається, коли інші просять моєї поради.

82. Краще я буду сам по собі, тоді мені не доведеться розчаровуватися.

83. Я не люблю справ, розв’язання яких відкладають на майбутнє і вичікують, як вони будуть розвиватися.

84. Отримавши добру звістку, я завжди боюся, що під час детальнішого розгляду у справі виявиться заковика.

85. До нових колег я частіше можу звикнути лише через тривалий час.

86. Часто я висловлюю погрози, яким не надаю серйозного значення.

87. Коли мене несправедливо критикують, я швидше з цим погоджуюся, ніж захищаюся.

88. Часто я, не подумавши, скажу щось, а потім каюся.

89. Мене турбує, що я не знаю точно, що про мене думають інші.

90. Коли на мене “навалюються” події, на які я не можу вплинути, то я люблю сюрпризи.

91. Я найчастіше визнаю правоту інших, хоча і не поділяю їхньої думки.

92. Я радію спілкуванню.

93. Для мене обтяжливо, якщо мій розпорядок дня порушують непередбачені події.

94. Я швидко капітулюю, якщо щось не вдається.

95. Мої будні в цілому дуже цікаві.

96. Через непередбачені події я найчастіше ніяковію.

97. Коли мені хтось щось обіцяє, я побоююся, що це не вийде.

98. Мені не подобається, що я за статусом повинен виконувати розпорядження людей, які менше мене розуміють.

99. Несприятливу ситуацію, в яку хто-небудь потрапляє, можу обіграти так, що інші цього й не помітять.

100. Часто я нервую через когось.

101. Я люблю знати заздалегідь, хто буде на званій вечері, на який мене запросили, і як вона буде проходити.

102. Я намагаюсь не критикувати свого начальника, хоча це потрібно.

103. Я непокоюсь, коли в друзів, до яких я запрошений, зустрічаю незнайомих людей.

104. Часто я занадто швидко гніваюсь на інших.

105. Коли зі мною заговорює незнайома людина, я знаю, що відповісти.

106. У разі невдач я, як правило, боюся за свій авторитет.

107. Я часто сумніваюся у своїх здібностях.

108. Я охоче став би знаменитістю.

109. Я часто почуваюся, як “порохова бочка” перед вибухом.

110. Мені неприємно, коли мій чоловік (дружина) запрошує гостей без мого відома.

111. Коли я одержую нове завдання, то часто думаю, що я його не виконаю.

112. Я охоче розмовляю з іншими людьми, коли є можливість.

113. Я не приховую своєї думки.

114. Я думаю, що інші ставляться до мене упереджено.

115. Я охоче беруся за щось, коли від самого початку невідомо яким буде результат.

116. Мені подобається, коли мені дають відчути, що без мене не можна обійтися.

117. Я можу “втягти” в розмову незнайомих людей.

118. Відповідно до зробленої мною роботи я, на мою думку, заслуговую більшого визнання.

119. Мені важко вести бесіду з незнайомою людиною.

120. Мої почуття легко образити.

121. Найчастіше мені важко зробити вибір з кількох речей чи можливостей.

122. Зі знайомими, котрих я довго не бачив, я неохоче заговорюю першим.

123. Я схильний під час суперечки говорити голосніше, ніж звичайно.

124. Найчастіше я дотримуюся прислів’я: “Сміливість міста бере”.

125. Я охоче ввійшов би в коло людей, що ухвалюють важливі рішення.

126. Я схильний до того, щоб швидко засуджувати чи захищати людей.

127. Якби я міг повторити своє становлення, то я б швидше досяг того, чого на сьогодні ще не досяг.

128. Я міг би пригадати, як одного разу був такий розлючений, що взяв першу річ, яка потрапила мені під руку, і розгриз чи розбив її.

129. Я, як правило, дотримуюся принципу: спочатку подумай – потім зроби.

130. Я повинен більше працювати, аби знайти покликання, якого я заслуговую.

Ключі до тесту

Соціально-комунікативна незграбність (СКН):

1+, 6-, 11+, 17+, 23-, 24+, 30+, 34+, 36-, 39+, 45-, 52+, 59-, 61- 62- 65+, 68-, 76+, 79-, 85+, 92-, 99-, 103+, 105+, 110+, 112-, 117- 119+, 122+ (29 питань).

• Нетерпимість до невизначеності (НН):

5+, 8+, 13+, 19-, 32+, 40+, 46+, 49+, 56+, 77+, 83+, 89+, 90- 93+, 96+, 101+, 115-, 121+, 126+, 129- (20 питань).

• Надмірне прагнення комфортності (ПК):

З- 15+, 16+, 22+, 28+, 33+, 38+, 42+, 64+, 75+, 87+, 91+, 102+, 113- (14 питань).

• Підвищене прагнення до статусного зростання (ПСЗ):

2+, 7+, 12-, 21+, 26+, 31+, 41+, 48+, 60+, 66+, 72+, 81+, 98+, 106+, 108+, 116+, 118+, 125+, 127+, 130+ (20 питань).

• Орієнтація на уникнення невдач (УН):

10+, 18-, 25+, 27+, 35+, 37-, 44-, 47+, 50-, 54+, 55+, 57+, 67+, 70- 73- 74+, 78+, 80-, 82+, 84+, 94+, 95- 97+, 107+, 111+, 114+, 124- (27 питань).

• Фрустраційна нетолерантність (ФН):

4+, 9+, 14+, 20+, 29-, 43+, 51+, 53+, 58+, 63+, 69+, 71+, 86+, 88+, 100+, 104+, 109+, 120+, 123+, 128+ (20 питань).

Нормативи

Шкала	СКН	НН	ПК	ПСР	УН	ФН
Середнє	8,04	9,71	5,83	9,13	8,13	8,50

Рівень сформованості вміння спілкуватися

Наведено 25 варіантів поведінки в спілкуванні, кожний з яких може бути оцінений за трибальною системою. Якщо ви завжди чините так, як сказано у запитанні, зарахуйте собі два бали, якщо так буває не завжди – один, якщо рідко – нуль. Для репрезентативності результату треба бути максимально відвертим.

1. Перш ніж розпочати дискусію на делікатну тему, принаймні жестами виказую свою “готовність до бою” ‒ збираю папери на робочому столі.

2. Коли передбачається, що розмова буде тривалою, пропоную співбесідникові каву, чай чи воду.

3. Сідаю в безпосередній близькості до співбесідника, прямо перед його обличчям.

4. Стежу за найменшими змінами в інтонації свого візаві, прагну збагнути його почуття.

5. Уважно дивлюся на партнера, але намагаюся, щоб вираз очей не здавався упередженим чи “холодним”.

6. Не висловлюю свої думки чи судження похапцем, принаймні доти, доки дискусія не закінчиться.

7. Використовую “жести розуміння”, наприклад, киваю головою, коли співрозмовник говорить про щось важливе.

8. Коли слухаю, мене дратують телефонні дзвінки, сторонній шум.

9. Під час розмови моя поза розслаблена незалежно від змісту бесіди.

10. Хоч виникає потреба занотувати деякі слова чи фрази, не роблю довгих записів під час розмови.

11. Інколи використовую ключові думки мого співрозмовника, викладаючи їх своїми словами.

12. Ставлю запитання, коли хочу в чомусь переконатися, уточнити чи зрозуміти почуття співрозмовника.

13. Не висловлюю невдоволення недостатньо зрозумілою мовою чи впевненістю співрозмовника.

14. Час від часу звертаюсь до свого візаві по імені.

15 Під час напруженої дискусії даю змогу співрозмовнику висловити свої думку до кінця.

16. Зважаю на кожен вияв емоцій.

17. Моя поведінка адекватна поведінці співрозмовника. Наприклад, коли він засмучений, мої поза і вираз обличчя висловлюють співчуття.

18. Стримую спокусу закінчити речення, почате співрозмовником, чи бажання схилити його до висновків раніше, ніж він зробить це сам.

19. Говорю повільно і спокійним тоном.

20. Уникаю різких жестів, а також не дивлюся на годинник чи папери.

21. Не тільки помічаю переживання співрозмовника, а й поділяю їх.

22. Коли мене запитують, відповідаю прямо, без усіляких застережень.

23. Коли не можу дати тверду відповідь на запитання, не вагаючись кажу: “Я не знаю”.

24. Періодично запитую партнера, чи правильно я його зрозумів.

25. Допомагаю співрозмовнику завершити розмову, віднайшовши спільне рішення.

Якщо ви набрали 40 і більше балів – ви гарний співрозмовник, умієте уважно слухати. Коли набрана вами кількість балів коливається між 30 і 39 – очевидно, що ви знаєте техніку активного слухання і можете нею користуватися, але додатковий тренінг не завадить. Якщо ж у вашому активі менше 30 балів – не картайте себе, використовуйте будь-яку нагоду спілкування, читайте літературу на цю тему. Пам’я-тайте – активне слухання передбачає зміщення фокусу розмови на особу, з якою ви говорите, а не на себе. Активне слухання ставить вашого партнера на місце першого номера, основного промовця. Віддача обов’язково виявиться в задоволенні вами людьми, які вас оточують.

Методика вивчення комунікативних та організаторських умінь

Запитання

Так

Ні

1. Чи багато у Вас друзів, з якими постійно спілкуєтеся?

2. Чи часто Вам удається схилити більшість колег до ухвалення Вашої думки?

3. Чи довго Вас турбує почуття образи, заподіяної кимось із Ваших друзів?

4. Чи завжди Вам важко орієнтуватися в критичній ситуації, що створилася?

5. Чи є у Вас прагнення до встановлення нових знайомств із різними людьми?

6. Чи подобається Вам займатися громадською роботою?

7. Чи правильно, що Вам приємніше і простіше проводити час із книгами чи за будь-якою справою (заняттям), ніж із людьми?

8. Якщо виникли певні перешкоди в здійсненні Ваших намірів, то чи легко відступаєте від них?

9. Чи легко встановлюєте контакти з людьми, що значно старші від Вас за віком?

10. Чи любите Ви організовувати зі своїми друзями різні розваги?

11. Чи важко Вам включатися в нові компанії?

12. Чи часто Ви відкладаєте на інші дні справи, які потрібно було б зробити сьогодні?

13. Чи легко Вам удається установити контакти з незнайомими людьми?

14. Чи прагнете домагатися, щоб колеги діяли відповідно до Вашої думки?

15. Чи важко Ви освоюєтеся в новому колективі?

16. Чи правильно, що у Вас не буває конфліктів з колегами через невиконання ними своїх обіцянок, зобов’язань, обов’язків?

17. Чи прагнете Ви при нагоді познайомитися і поговорити з новою людиною?

18. Чи часто під час вирішення важливих справ Ви берете ініціативу на себе?

19. Чи дратують Вас оточуючі люди і чи хочеться Вам бути одному?

20.Чи правда, що, зазвичай, погано орієнтуєтеся в незнайомій для Вас обстановці?

21. Чи подобається Вам постійно перебувати серед людей?

22. Чи виникає роздратування, якщо Вам не вдається закінчити почату справу?

23. Чи відчуваєте Ви незручність чи сором’язливість, якщо доводиться виявити ініціативу, щоб познайомитися з новою людиною?

24. Чи правда, що Ви стомлюєтеся від частого спілкування з друзями?

25. Чи любите Ви брати участь у колективних іграх, розвагах?

26. Чи часто Ви виявляєте ініціативу під час вирішення питань, які зачіпають інтереси ваших друзів?

27. Чи правда, що Ви почуваєтеся невпевнено серед малознайомих людей?

28. Чи правильно, що Ви рідко прагнете доказу власної правоти?

29. Чи думаєте, що Вам неважко внести пожвавлення в малознайому компанію?

30. Чи берете Ви участь у громадській роботі?

31. Чи прагнете Ви обмежити коло своїх знайомих невеликою кількістю людей?

32. Чи правильно, що прагнете відстоювати свою думку, рішення, якщо його не відразу ухвалили Ваші колеги?

33.Чи почуваєте Ви себе невимушено, потрапивши в незнайому компанію?

34. Чи охоче Ви беретеся до організації різних заходів для своїх колег?

35. Чи правда, що Ви не почуваєте себе досить упевненим і спокійним, коли доводиться говорити щось великій групі людей?

36. Чи часто Ви запізнюєтеся на ділові зустрічі, побачення?

37. Чи правильно, що у Вас багато друзів?

38. Чи часто Ви виявляєтеся в центрі уваги своїх колег?

39. Чи часто Ви бентежитеся, відчуваєте незручність під час спілкування з малознайомими людьми?

40. Чи правда, що Ви не дуже впевнено почуваєтеся в оточенні великої групи своїх знайомих?

Ключі та оброблення результатів

Результати обробляють через порівняння відповідей за допомогою ключів (окремо щодо комунікативних (КУ) й окремо щодо організаторських (ОУ) умінь).

Ключ КУ

Ключ ОУ

1 – так

3 – немає

5 – так

7 – немає

9 – так

11– немає

13 – так

15 – немає

17 – так

19 – немає

21 – так

23 – немає

25 – так

27 – немає

29 – так

31 – немає

33 – так

35 – немає

37 – так

39 – немає

2– так

4 – немає

6 – так

8 – немає

10 – так

12 – немає

14 – так

16 – немає

18 – так

20 – немає

Підраховують кількість відповідей, які збігаються з ключем з кожного розділу методики, потім обчислюють оцінювальний коефіцієнт комунікативних (КУ) та організаційних (КО) умінь за формулою:

К = 0,05 С,

де К – величина оцінювального коефіцієнта;

С – кількість відповідей, які збігаються з ключем. Оцінювальний коефіцієнт може варіювати від 0 до 1. Показні, близькі до 1, – високий рівень, близькі до 0 – низький рівень. Первинні показники переводять у бали, що свідчить про різні рівні дослідних умінь.

Комунікативні уміння		Організаторські уміння
рівні
0,10–0,45 0,46–0,55 0,56–0,65 0,66–0,75 0,76–1	І – низький ІІ – нижчий за середній ІІІ – середній IV – високий V – дуже високий	0,20–0,55 0,56–0,65 0,66–0,70 0,71–0,80 0,81–1	I – низький II – нижчий за cередній ІІІ – середній IV –-- високий V – дуже ви-сокий

ВИЯВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ВИКЛАДАЧА

(Є.І. Рогов)

Нерідко у вищих навчальних закладах практичні психологи стикаються з проблемою оцінювання рівня включення викладача в професію, визначення механізмів, через які професійна діяльність впливає на особу, виявлення типових педагогічних деформацій особистості. У пропонованому Вашій увазі опитувальнику закладена ідея оцінювання і порівняння між собою різних типів педагогів.

Інструкція. В цьому опитувальнику перераховані властивості, які можуть бути притаманними Вам у більшій або меншій мірі. При цьому можливі два варіанти відповідей:

а) вірно, описана властивість типова для моєї поведінки або властива мені в більшій мірі;

б) невірно, описана властивість не типова для моєї поведінки або властива мені мінімально.

Прочитавши твердження і обравши один з варіантів відповіді, слід зазначити його на аркуші, закреслюючи потрібну літеру.

1. Я б цілком міг жити один, далеко від людей (а, б).

2. Я часто перемагаю інших власною самовпевненістю (а, б).

3. Міцні знання з моєї дисципліни можуть істотно полегшити життя людини (а, б).

4. Люди повинні більше, ніж зараз, дотримуватися законів моралі (а, б).

5. Я уважно читаю кожну книгу, перш ніж повернути її в бібліотеку (а, б).

6. Мій ідеал робочої обстановки – тиха кімната з робочим столом (а, б)

7. Люди говорять, що мені подобається робити все своїм оригінальним способом (а, б).

8. Серед моїх ідеалів особливе місце займають особи вчених, які зробили внесок у мою дисципліну (а, б).

9. Оточуючі вважають, що на грубість я просто нездатний (а, б).

10. Я завжди уважно стежу за тим, як я одягнений (а, б).

11. Буває, що весь ранок я ні з ким не хочу розмовляти (а, б).

12. Для мене важливо, щоб у всьому, що мене оточує, не було безладдя (а, б).

13. Більшість моїх друзів – люди, інтереси яких мають багато спільного з моєю професією (а, б).

14. Я довго аналізую свою поведінку (а, б).

15. У компанії я надаю іншим можливість жартувати і розповідати всякі історії (а, б).

16. Мене дратують люди, які не можуть швидко ухвалювати рішення (а, б).

17. Якщо у мене є небагато вільного часу, то я вважаю за краще почитати що-небудь з моєї дисципліни (а, б).

18. Мені незручно дуріти в компанії, навіть якщо інші це роблять (а, б).

19. Іноді я люблю полихословити про відсутніх (а, б).

20. Мені дуже подобається запрошувати гостей і розважати їх(а, б).

21. Я рідко виступаю всупереч колективу (а, б).

22. Мені більше подобаються люди, обізнані у своїй професії, незалежно від їхніх особистих якостей (а, б).

23. Я не можу бути байдужим до проблем інших (а, б).

24. Я завжди охоче визнаю свої помилки (а, б).

25. Найбільше покарання для мене – бути закритим наодинці(а, б).

26. Зусилля, що втрачають на складання планів, не варті цього(а, б).

27. У шкільні роки я поповнював власні знання, читаючи спеціальну літературу (а, б).

28. Я не засуджую людей за обман тих, хто дозволяє себе одурювати (а, б).

29. У мене не виникає внутрішнього протесту, коли мене просять надати послугу (а, б).

30. Ймовірно, багато людей вважають, що я багато говорю (а, б).

31. Я уникаю суспільної роботи (а, б).

32. Наука – це те, що якнайбільше цікавить мене в житті (а, б).

33. Оточуючі вважають мою сім’ю інтелігентною (а, б).

34. Перед тривалою поїздкою я завжди ретельно обдумую, що з собою взяти (а, б).

35. Я живу сьогоднішнім днем в більшій мірі, ніж інші люди(а, б).

36. Якщо є вибір, то я вважаю за краще організувати позакласний захід, ніж розповідати що-небудь з дисципліни (а, б).

37. Основне завдання викладача – передати студенту знання з дисципліни (а, б).

38. Я люблю читати книги і статті на теми моральності, моралі, етики (а, б).

39. Іноді мене дратують люди, які звертаються до мене із запитаннями (а, б).

40. Більшість людей, з якими я буваю в компаніях, поза сумнівом, раді мене бачити (а, б).

41. Думаю, мені сподобалася б робота, пов’язана з відповідальною адміністративно-господарською діяльністю (а, б).

42. Я навряд чи турбуватимуся, якщо доведеться провести свою відпустку, навчаючись на курсах підвищення кваліфікації (а, б).

43. Моя люб’язність часто не подобається іншим людям (а, б).

44. Були випадки, коли я заздрив успіху інших (а, б).

45. Якщо мені хто-небудь наговорить грубощів, я можу швидко забути про це (а, б).

46. Як правило, оточуючі прислухаються до моїх пропозицій(а, б).

47. Якби мені вдалося перенестися в майбутнє на короткий час, то я, в першу чергу, набрав би книг з моєї дисципліни (а, б).

48. Виявляю велику цікавість до долі інших (а, б).

49. Я ніколи з посмішкою не говорив неприємних речей (а, б).

Обробка

Для обробки результатів опитування слід використовувати ключ відповідей, який порівнюється з відповіддю випробовуваного. Кожну відповідь оцінюють за двобальною шкалою:

· відповідь, яка співпадає з ключем, оцінюють у 1 бал;

· відповідь, яка не співпадає з ключем, прирівнюють до 0.

Кожен параметр оцінюють через підсумовування оцінок по групі запитань. Сумарна оцінка не перевищує 10 балів. Зона норми знаходиться в межах 3–7 балів.

Обробку результатів, звичайно, починають зі шкали мотивації схвалення, оскільки в цьому випадку, якщо відповідь виходить за рамки норми по цьому чиннику, слід визнати, що випробовуваний прагнув спотворити результати, і вони не піддягають подальшій інтерпретації.

Код опитувальника

· Товариськість – 1б, 6б, 11б, 16б, 21а, 26а, 31а, 36а, 41а, 46а.

· Організованість – 2а, 7а, 12а, 17а, 22б, 27б, 32б, 37а, 42а, 47а.

· Спрямованість на дисципліну – 3а, 8а, 13а, 18а, 23а, 28а, 33а, 38а, 43а, 48а.

· Інтелігентність – 9а, 14а, 19а, 24а, 29б,34а, 39а, 44а, 49а.

· Мотивація схвалення – 5а, 10а, 15а, 20б, 25а, 30а, 35а, 40б, 45б, 50а.

Кожна професійна спрямованість вважається недостатньо розвинутою, якщо за цією шкалою отримано менш ніж 3 бали, і яскраво вираженою – з кількістю балів більш ніж 7. Для більшої наочності отримані результати доцільно виразити у вигляді кругової діаграми. Вираженість одного чинника свідчить про моноспрямованість особи, а вираженість декількох чинників може інтерпретуватися як полінаправленість.

Структуру особи типу "організатор" складають такі якості, як вимогливість, організованість, сильна воля, енергійність. Це нерідко лідер у всьому педагогічному колективі, переважно виражає свої особливості під час проведення різних позакласних заходів, і тому результат його дій частіше виявляється у сфері ділової співпраці, колективної зацікавленості, дисципліни тощо.

Для "предметника" характерна спостережливість, професійна компетентність, прагнення до творчості. Для нього, раціоналіста, твердо упевненого в потребі знань і їхній значущості в житті, більш специфічне виховання студента засобами дисципліни, яку вивчають, шляхом зміни його сприйняття наукової картини світу, залученням до роботи в гуртках тощо. Згідно з наявними даними, велика вірогідність існування і проміжного типу "предметник-організатор", який поєднує в собі характеристики обох цих типів.

Структуру особи типу "комунітор" складають такі якості, як товариськість, доброта, зовнішня привабливість, висока моральність, емоційність, пластичність поведінки. Він відрізняється низькою конфліктністю, здатністю до емпатії, любов’ю до вихованців, реалізує виховну взаємодію через пошук механізмів сумісності із студентом, через знаходження точок зіткнення в особистому житті.

Тип "інтелігент" характеризується високим інтелектом, загальною культурою і високою моральністю. Він відрізняється принциповістю, дотриманням моральних норм, реалізує себе за допомогою високоінтелектуальної просвітницької діяльності. Він несе духовність і відчуття свободи.

ЗАГАЛЬНИЙ РІВЕНЬ КОМУНІКАТИВНОСТІ ПЕДАГОГА

(В.Ф. Ряховський)

Для визначення загального рівня комунікативності слід відповісти на запропоновані нижче запитання. Варіанти відповідей: “так”, “ні”, “іноді”.

1. На Вас чекає ординарна ділова зустріч. Чи вибиває Вас із колії її очікування?

2. Чи відкладаєте Ви візит до лікаря до останнього моменту?

3. Чи викликає у Вас ніяковість і невдоволення доручення виступити з доповіддю, повідомленням, інформацією на нараді, зборах чи іншому подібному заході?

4. Вам пропонують поїхати у відрядження туди, де Ви ніколи не були. Чи докладете Ви максимум зусиль, щоб уникнути цього відрядження?

5. Чи полюбляєте Ви ділитись своїми переживаннями з кимось?

6. Чи дратує Вас, якщо незнайома людина на вулиці звертається із проханням (показати дорогу, довідатися котра година, відповісти на якесь запитання)?

7. Чи вірите Ви, що існує проблема батьків і дітей, що людям різних поколінь важко розуміти одне одного?

8. Чи посоромитесь Ви нагадати знайомому, що він забув повернути невелику суму грошей, які винен кілька місяців?

9. У ресторані чи в їдальні Вам подали неякісну страву. Чи промовчите Ви, лише сердито відсунувши тарілку?

10.Залишившись наодинці з незнайомою людиною, Ви не вступите з нею в бесіду і відчуєте себе обтяженим (ою), якщо першою заговорить та людина. Чи так це?

11. Чи жахаєтеся Ви будь-якої великої черги, хоч би де вона не була (у магазині, бібліотеці, касі кінотеатру)?

12. Чи боїтеся Ви брати участь у будь-якій комісії з розгляду конфліктної ситуації?

13. У Вас є власні критерії оцінки творів літератури, мистецтва, культури і ні на чиї міркування не зважаєте. Чи так це?

14. Почувши в кулуарах явно помилкову думку з добре відомого питання, чи віддасте Ви перевагу мовчанню і не вступите в суперечку?

15. Чи викликає у Вас неприємне відчуття будь-яке прохання допомогти розібратися в тому чи іншому службовому питанні або навчальній темі?

16. Вам краще викласти свою думку (оцінку) в письмовій формі, чи в усній?

Тепер слід підрахувати суму набраних балів. За кожне “так” – 2 бали, “іноді” – 1, “ні” – 0. За класифікатором визначте, до якої категорії людей Ви належите.

Класифікатор до тесту В. Ряховського

30–32 бали. Ви явно некомунікабельні, і це біда, тому що страждаєте від цього більше Ви самі. Але і близьким Вам людям нелегко. На Вас важко покластись у справі, яка вимагає групових зусиль. Намагайтеся бути більш комунікативним, контролюйте себе.

25–29 балів. Ви замкнені, мовчазні, віддаєте перевагу самотності, тому у Вас мало друзів. Нова робота і необхідність нових контактів якщо не кидають Вас у паніку, то надовго виводять із рівноваги. Ви знаєте цю особливість свого характеру і буваєте невдоволені собою, але не обмежуйтесь лише таким невдоволенням – у Ваших силах подолати ці особливості характеру. Хіба не буває, що за якої-небудь сильної зацікавленості Ви набуваєте раптом повної комунікабельності? Треба лише захотіти.

19–24 бали. Ви певною мірою комунікабельні й у незнайомих обставинах почуваєтеся цілком упевнено. Нові проблеми Вас не лякають. І все ж з новими людьми Ви спілкуєтесь невпевнено, в суперечках і диспутах берете участь без бажання. У Ваших висловлюваннях часто занадто багато сарказму, без всяких на те підстав. Ці недоліки можна виправити.

14–18 балів. У Вас нормальна комунікабельність. Ви допитливі, охоче слухаєте цікавого співрозмовника, досить терплячі в спілкуванні з іншими, відстоюєте свою точку зору без запальності. Без неприємних переживань ідете на зустріч з новими людьми. У той же час не любите галасливих компаній; екстравагантні витівки та багатослів’я викликають у Вас роздратування.

9–13 балів. Ви доволі комунікабельні (іноді навіть занадто). Цікаві, любите поговорити, висловитися з різних питань, що, буває, викликає роздратування оточуючих. Охоче знайомитеся з новими людьми. Любите бувати в центрі уваги, нікому не відмовляєте в проханнях, хоча не завжди можете їх виконати. Буває, “вибухнете”, але швидко відходите. Чого Вам не вистачає, так це посидючості, терпіння і відваги під час зіткнення з серйозними проблемами. При бажанні, однак, Ви можете змусити себе не відступати.

4–8 балів. Ви, мабуть, “рубаха-парень”. Комунікабельність Ваша дуже висока, просто “б’є ключем”. Ви завжди в курсі всіх справ. Ви любите брати участь у всіх дискусіях, хоча серйозні теми можуть викликати у Вас мігрень і навіть хандру. Охоче берете слово з будь-якого питання, навіть якщо маєте про нього поверхове уявлення. Всюди почуваєте себе чудово. Беретеся за будь-яку справу, хоч далеко не завжди можете успішно довести її до кінця. З цієї причини керівники і колеги ставляться до Вас із деякими сумнівами. Задумайтесь над цими фактами.

Три і менше балів. Ваша комунікабельність має хворобливий характер. Ви балакучі, багатослівні, втручаєтесь у справи, які не мають до Вас жодного відношення. Беретеся судити про проблеми, в яких зовсім некомпетентні. Навмисне чи ненавмисне буваєте причиною різних конфліктів у Вашому оточенні. Запальні, образливі, нерідко буваєте необ’єктивними. Серйозна робота – не для Вас. Людям – і на роботі, і вдома, і взагалі будь-де важко з Вами. Так, Вам слід попрацювати над собою і своїм характером! Перш за все виховуйте в собі терплячість, стриманість, поважно ставтесь до людей, нарешті, подумайте про своє здоров’я – такий стиль життя не проходить безслідно.

Методика самопізнання “Дослідження особистості за допомогою психогеометричного тесту”

1. Подивіться на 5 фігур (квадрат, трикутник, прямокутник, коло, зигзаг).

2. Виберіть з них ту, щодо якої Ви можете сказати: це – “Я”! або ту фігуру, яка привернула Вашу увагу. Запишіть її під № 1.

3. Проранжуйте чотири фігури, що залишилися, в порядку Вашої переваги. Назвіть відповідними номерами.

Інтерпретація

ü Фігура № 1 – Ваша основна фігура або суб’єктивна форма. Вона дає можливість визначити Ваші основні, домінантні риси характеру та особливості поведінки.

ü Усі інші фігури – своєрідні модулятори, які забарвлюють провідну мелодію Вашої поведінки.

ü Остання фігура вказує на людину, взаємодія з якою буде представляти для Вас найбільші труднощі.

ü Якщо здається, що жодна фігура Вам не підходить, то Вас можна описати комбінацією з двох або навіть трьох форм.

ü Ознайомтеся з психологічними характеристиками фігури № 1 і запишіть висновки щодо її відповідності для Вас. Які психологічні характеристики фігури № 2 виявляються у Вас?

Коротка психологічна характеристика основних форм особистості

Квадрат. Невтомний працівник! Працелюбність, старанність, потреба доводити розпочату справу до кінця, наполегливість, яка дозволяє досягти завершення роботи – ось справжні Квадрати. Витримка, терпіння й педантичність роблять Квадрат висококласним спеціалістом у своїй галузі. Він весь час потребує інформації, колекціонує різні дані, систематизує, розкладає по поличках, може будь-яку інформацію видати моментально, тому його заслужено вважають ерудитом як мінімум у своїй галузі. Найшвидше він належить до “лівопівкульних” мислителів. Здатний до мисленнєвого аналізу. Квадрат скоріше ”розраховує” результат, ніж здогадується про нього. Дуже уважний до деталей і дрібниць. Полюбляє раз і назавжди заведений порядок, ідеал Квадрата – розплановане, передбачуване життя. Він приводить до порядку, організує роботу людей та речі навколо себе. Тому Квадрати можуть стати (і стають) відмінними адміністраторами, виконавцями, але рідко бувають висококласними розпорядниками, менеджерами.

Вони не оперативні, оскільки дуже полюбляють деталі. Охайність, порядок, виконання правил можуть розвиватися до паралізуючої крайності. Квадрати зволікають з ухваленням рішень. Раціональність, емоційна сухість та холодність заважає їм установлювати контакти з різними особами. Вони неефективно діють в аморфній ситуації.

Трикутник. Ця фігура символізує лідерство. Найхарактерніша особливість істинного Трикутника – здатність концентруватися на головній меті. Трикутники – енергійні, нестримні, сильні особистості, які ставлять перед собою чіткі цілі і, як правило, досягають їх. Вони є “лівопівкульними” мислителями, здатні глибоко і швидко аналізувати ситуацію, при цьому зосереджені на головному, на сутності проблеми. Їхня сильна прагматична орієнтація направляє і обмежує мисленнєвий аналіз пошуком ефективного вирішення проблеми.

Трикутник – дуже впевнена особистість, яка хоче бути правою у всьому та управляти, це робить його особистістю, яка постійно змагається, конкурує з іншими. Має установку на перемогу, виграш, успіх, часто ризикує, нетерпимий до тих, хто вагається під час ухвалення рішень. Не любить визнавати свої помилки, змінювати рішення, часто буває категоричним, не визнає заперечень та частіше вчиняє по-своєму. Але достатньо успішно навчається ‒ це відповідає його прагматичній орієнтації, сприяє досягненню головних цілей, як губка всмоктує корисну інформацію. Трикутники – честолюбні. Перш, ніж взятися за справу або ухвалити рішення, вони свідомо чи невідомо задають собі запитання: “А що я буду з цього мати?” З них виходять чудові менеджери на найвищому рівні управління. Головна негативна якість “трикутникової” форми ‒ сильний егоцентризм, направленість на себе.

Прямокутник. Тимчасова форма особистості, яку можуть мати решта фігур, стійких у житті. Це люди, незадоволені тим способом життя, який вони ведуть, і зайняті пошуками кращого. Непослідовність та непередбачуваність вчинків – характерні риси Прямокутників у цей перехідний період. Це викликає збентеженість інших людей, бажання їх ухилитися від контактів з ним. Але спілкування з іншими людьми Прямокутникам надзвичайно потрібне. Провідні позитивні якості – цікавість, допитливість, живий інтерес до всього, сміливість. Вони відкриті для нових ідей, способів мислення і життя, легко засвоюють усе нове. Зворотним боком цього є надмірна довірливість, навіюваність, наївність, тому ними легко маніпулювати. “Прямокутність” – це лише стадія. Вона пройде.

Коло. Міфологічний символ гармонії. Найдоброзичливіша з п’яти фігур. Найкращий комунікатор. Має високу чутливість, розвинуту емпатію – здатність співпереживати, співчувати, емоційно відгукуватися на переживання іншої людини. Коло відчуває чужу радість та чужий біль як власні. Воно щасливе, коли всі співіснують у злагоді. Тому, коли виникає конфлікт, найвірогідніше, що саме Коло поступиться першим. Для збереження миру Кола уникають займати “тверду” позицію та ухвалюють непопулярні рішення. Вони нерішучі, слабкі в “політичних іграх”, часто не можуть подати себе та свою “команду”. Тому над ними часто беруть верх сильніші особистості, зокрема Трикутники. Однак Кола виявляють завидну твердість, коли справа стосується питань моралі або порушення справедливості.

Кола скоріше належать до “правопівкульних” мислителів, яким притаманне більш образне, інтуїтивне, емоційно забарвлене, скоріше інтегративне, ніж аналізуюче мислення. Головні риси їхнього стилю мислення – орієнтація на суб’єктивні фактори проблеми (цінності, оцінки, почуття тощо) і намір знайти загальне навіть у протилежних точках зору. Коло – природжений психолог. Але щоб стати на чолі серйозного великого бізнесу, йому не вистачає “лівопівкульних” орга-нізаційних навичок.

Зигзаг. Найунікальніша з усіх фігур. Символізує креативність, творчість. Скоріше всього, це “правопівкульний” мислитель, якому притаманна образність, інтегративність, мозаїчність. Зиґзаґів важко зрозуміти багатьом “лівопівкульним”. “Правопівкульне” мислення не фіксується на деталях, тому дозволяє будувати цілісні, гармонійні концепції та образи бачити красу. Зиґзаґи, звичайно, мають розвинене естетичне почуття. Домінантним стилем мислення Зиґзаґа найчастіше є синтетичний стиль. Комбінування абсолютно різних, несхожих ідей та створення на їхній основі чогось нового, оригінального. Для них немає нічого більш нудного як незмінні речі, рутина, шаблон, правила, інструкції, статус-кво або люди, які завжди погоджуються чи роблять вигляд, що погоджуються. Хочуть бути незалежними від інших, прагнуть різноманітності та високого рівня стимулювання в роботі. Зиґзаґи спрямовані в майбутнє і більше цікавляться можливістю, ніж дійсністю. Світ ідей для них такий же реальний, як для інших світ речей. Більшу частину життя вони проводять у цьому ідеальному світі, тому вони непрактичні, нереалістичні та наївні. Зигзаг –найзахопленіший з п’яти фігур. Вони – невтомні проповідники своїх ідей і здатні мотивувати всіх. Але їм не вистачає політичності: вони не стримані, дуже експресивні (“ріжуть правду в очі”), що поряд з ексцентричністю заважає втілювати свої ідеї в життя. Вони несильні в опрацюванні конкретних деталей (без чого матеріалізація ідеї неможлива) і не дуже настирливі в доведенні справи до кінця (оскільки з втратою новизни, втрачається інтерес до ідеї).

“Ступінь готовності клієнта до коучингу”

Оберіть бал, який найточніше відображає, наскільки Ви згодні з утвердженням. Коуч повинен з`явитися у Вашому житті у відповідний момент. Цей тест допоможе визначити, наскільки Ви готові.

Я буду телефонувати вчасно на всі коуч-сесії

1 2 3 4 5

Зараз для мене слушний час, щоб розпочати заняття з коучем

1 2 3 4 5

Я повністю готовий виконувати свою роботу і дозволити коучу виконувати його роботу

1 2 3 4 5

Я тримаю своє слово

1 2 3 4 5

Право на сумніви я залишаю за коучем, а сам буду “випробовувати на собі” нові концепції і способи виконання поставлених завдань

1 2 3 4 5

Я завжди буду говорити коучу тільки правду

1 2 3 4 5

Якщо я відчую, що не отримую від коучингу того, на що розраховував, я терміново повідомлю про це коуча з проханням змінити заняття так, щоб вони давали очікуваний результат

1 2 3 4 5

Я хочу змінити приречені на провал моделі поведінки, які уповільнюють процес досягнення успіху

1 2 3 4 5

Я – та людина, яка зможе розділити з коучем мій успіх

1 2 3 4 5

Ви хочете спробувати коучинг?

Так Ні

Якщо Ви відповіли на останнє питання “так”, то розпочинайте роботу з коучем. Як вибрати коуча? Кращий коуч дозволяє Вам досягати кращого. Тому для вибора коуча Вам слід поставити наступні питання: “Чи допоміг цей коуч комусь у питанні, схожому на моє?”, “Чи відчуваю я себе комфортно в роботі з цим коучем?”, “Чи буде цей коуч зі мною під час мого зростання і тоді, коли я досягну?”

Тактика поведінки в конфлікті

Тест містить дві частини: “Той, хто уникає конфлікту” і “Той, хто діє напролом”. Обидві частини тесту містять по 10 тверджень. Кожне з них вимагає відповіді “так” чи “ні”. Ви повинні будете зробити свій вибір. За відповідь “так” нараховуєте 1 бал.

1	Завжди програє в конфлікті	Так	Ні
2	Вважає, що конфлікту треба уникати	Так	Ні
3	Висловлює свою думку перепрошуючи	Так	Ні
4	Вважає, що програє, якщо висловить незгоду	Так	Ні
5	Дивується, чому інші його не розуміють	Так	Ні
6	Говорить про конфлікт на боці опонента	Так	Ні
7	Сприймає конфлікт досить емоційно	Так	Ні
8	Вважає, що в конфлікті не слід демонструвати своїх емоцій	Так	Ні
9	Відчуває, що треба поступитися, якщо хочеш вирішити конфлікт	Так	Ні
10	Вважає, що люди завжди виходять з конфлікту	Так	Ні

Оцінка результатів: 8–10 балів означають, що у вашій поведінці виражена тенденція до конфліктності; 4–7 балів – середньо виражена тенденція до конфліктної поведінки; 1–3 бали – тенденція не виражена.

“Той, хто діє напролом”

Часто підтасовує факти	Так	Ні
Діє напролом	Так	Ні
Шукає слабке місце в позиції опонента	Так	Ні
Вважає, що відступ веде до “втрати обличчя”	Так	Ні
Використовує тактику “затикання” рота опонентові	Так	Ні
Вважає себе знавцем	Так	Ні
Нападає на людину, а не на проблему	Так	Ні
Використовує тактику маскування (голосом, манерами тощо)	Так	Ні
Вважає, що виграш в аргументах дуже важливий	Так	Ні
Відмовляється від дискусії, якщо вона йде не відповідно до його задуму	Так	Ні

Оцінка результатів: 8–10 балів свідчать про явну тенденцію діяти напролом, 4–7 балів – показник того, що має місце середньовиражена тенденція діяти напролом; 1–3 бали означають, що тенденція діяти напролом не виражена.

“Моя тактика ведення переговорів”

(виберіть відповіді “а” чи “б”)

1. а. Звичайно, я наполегливо домагаюся свого.

б. Частіше я намагаюся знайти точки дотику.

2. а. Я намагаюся уникнути неприємностей.

б. Коли я доводжу свою правоту, на дискомфорт партнерів не зважаю.

3. а. Мені приємно відмовлятися від своєї точки зору.

б. Я завжди намагаюся звертати увагу на становище іншої людини.

4. а. Не варто хвилюватися через розходження з іншими людьми.

б. Розбіжності завжди хвилюють мене.

5. а. Я намагаюся заспокоїти партнера і зберегти з ним нормальні стосунки.

б. Завжди варто доводити свою точку зору.

6. а. Завжди варто шукати спільні точки зору.

б. Варто прагнути до здійснення своїх задумів.

7. а. Я повідомляю партнеру свою точку зору і прошу його висловити свою думку.

б. Краще продемонструвати переваги своєї логіки міркування.

8. а. Я зазвичай намагаюся переконати інших людей.

б. Частіше я намагаюся зрозуміти точки зору інших людей.

9. а. Я завжди схиляюся до прямого обговорення проблеми.

б. Розмовляючи, я стежу за розвитком думки співрозмовника.

10. а. Я відстоюю свою позицію до кінця.

б. Я схильний змінити позицію, якщо мене переконають.

Оцінка відповідей

Визначте збіг:

П (протиборство): 1а, 2б, 3а, 4а, 5б, 6б, 76, 8а, 9а, 10а.

С (співробітництво): 1б, 2а, 3б, 4б, 5а, 6а, 7а, 8б, 9б, 10б.

Оцініть, що переважає у власній поведінці (С чи П), а також визначте, на що Ви більш орієнтовані: на протиборство (тактика конкуренції, конфронтації) чи на прагнення до спільного вирішення проблеми (орієнтація на справу, на співробітництво, кооперацію). Природно, друга тактика переважає.

4.11. ТРЕНІНГИ

ТРЕНІНГ “ВИЯВЛЕННЯ БАР’ЄРІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ”

План

Етап	Тривалість, хв
1. Знайомство	20
2. Міні-лекція	20
3. Установки в спілкуванні: діагностування, стратегії поведінки	20
4. Міні-лекція	20
5. Співвідношення змісту інформації та ставлення до неї людей	20
6. Міні-лекція	20
7. Виявлення бар’єрів у професійному спілкуванні	20
8. Завершення спілкування	20
9. Підведення підсумків	20
Разом – 180 хв (4 ауд. години)

Етап І. Знайомство

Мета – познайомитися з учасниками навчання, розкріпостити їх, налаштувати на роботу.

Хід виконання

· Привітання слухачів, самопрезентація тренера, оголошення правил роботи, повідомлення про актуальність тренінгу, побажання плідної праці.

Завдання 1. Знайомство.

Кожен учасник повинен назвати власне ім’я та риси характеру, що допомагають взаємодіяти з іншими людьми, та риси, які заважають спілкуванню з іншими людьми.

Наступний учасник повторює ім’я та риси попереднього слухача, а потім представляється та називає власні риси характеру, або закінчує завдання.

Етап II. Міні-лекція

Мета – надати теоретичний матеріал про установки в спілкуванні та обговорити спірні питання з цієї проблеми.

Етап III. Установки в спілкуванні: діагностування, стратегії поведінки

Мета – відпрацювання навичок діагностування установок у спілкуванні та здійснення підбору ефективного методу взаємодії з людьми.

Хід виконання

Завдання 2. Як збільшити свої переваги.

Один із шляхів розвитку самосприйняття – усвідомлення власних переваг. У всіх людей є сильні сторони, які в певний момент вони можуть не усвідомлювати. Зазначивши на ці сильні сторони, можна підсилити вашу здатність установлювати стосунки з людьми. Слово “переваги” стосується будь-якого вміння, таланту, здібності, особистісних якостей, які допомагають діяти продуктивніше. Зазначаючи переваги, ви збільшуєте повагу до себе й в такий спосіб поліпшуєте самосприйняття. Ви також можете перетворити свої слабкі сторони в сильні.

У цьому завданні ви повинні намагатися з’ясувати свої переваги й їхнє використання. Це допоможе ефективно встановлювати близькі особистісні стосунки. Під час обговорення з іншими людьми власних переваг – слід просто говорити про те, що є насправді, – про ваші сильні сторони. Потрібно виконати такі дії:

1. Подумайте про все, що ви робите добре, про те, що зробили й чим можете пишатися, про все, чого досягли. Перелічить усі Ваші позитивні досягнення, успіхи в минулому. Відзначте кожне досягнення.

Мої позитивні досягнення: ________________________________

2. Розділіться на пари й поділіться один з одним вашими досягненнями в минулому. Потім за допомогою партнера розгляньте минулі успіхи, щоб виявити ті переваги, які допомогли досягти їх.

Мої особисті переваги:____________________________________

3. Кожен член групи повинен розповісти про всі свої переваги групі. Потім звернутися до групи з таким запитанням: “А які ще переваги ви в мене помітили?” Потім члени групи вносять до списку ваших переваг інші ваші якості, уміння, характеристики, які ви пропустили або недооцінили. При цьому особливий зворотний зв’язок: якщо один член групи повідомляє іншому про свою перевагу, останній повинен дати зворотний зв’язок у вигляді опису поведінки, де проявляється ця перевага.

4. Після того, як усі члени групи поділилися своїми перевагами й отримали зворотний зв’язок щодо інших своїх переваг, члени групи досліджують засоби уникнення тих факторів, які не дають реалізувати свої переваги.

Бар’єри на шляху реалізації моїх переваг:_____________________

5. Подумайте про свої успіхи в минулому й свої сильні сторони; як можна реалізувати свої переваги, щоб поліпшити кількість і якість близьких стосунків з іншими людьми, поставте собі мету на наступний тиждень: кількість, або якість близьких стосунків. Складіть план (як реалізація ваших сильних сторін допоможе в досягненні цієї мети).

Моя мета:____________________________________________________

Для цього я використовую такі свої сильні сторони:________________

Для досягнення поставленої мети я реалізую свої сильні сторони

за допомогою таких засобів:_____________________________________

Я буду знати, що моя мета досягнута, якщо:_____________________

Завдання 3. Установки в спілкуванні.

Опишіть поведінку якої-небудь знайомої Вам людини, що поводиться відповідно до однієї з наведених установок:

1. “Я – не в порядку, ти – в порядку”

2. “Я – не в порядку, ти – не в порядку”

3. “Я – в порядку, ти – не в порядку”

4. “Я – в порядку, ти – в порядку”.

Завдання 4. Як повідомити іншому про прийняття Вами цієї людини?

Мета – дати можливість виразити прийняття іншої людини. Необхідні для цього навички – слухати з розумінням і виражати теплоту. Учасникам слід провести обговорення в такий спосіб: слухати з розумінням і виражати теплоту.

1. Розділіться на групи по троє в кожній. Двоє будуть брати участь у дискусії, один – спостерігати. Завдання учасників обговорення – виразити прийняття один одного. Завдання спостерігача – дати зворотний зв’язок, наскільки успішно учасники виражали прийняття.

2. Двоє учасників обговорення розповідають про те, як почалися і розвивалися їхні близькі стосунки. Вони також можуть обговорювати іншу цікаву для них тему, однак не слід витрачати більше хвилини на вибір теми для обговорення. Під час обговорення обидва учасники повинні практикуватися в умінні слухати з розумінням і з проявом теплоти. Завдання для тренування навички ‒ слухати з розумінням: потрібно виразити думки й почуття партнера своїми словами, не засуджуючи й не схвалюючи їх. Для цього потрібно чути слова партнера й розуміти їхнє значення. Щоб продемонструвати теплоту, треба описати свої почуття й використовувати невербальні засоби ‒ міміку особи, тон голосу, позу тощо.

3. Наприкінці обговорення спостерігач дає зворотний зв’язок про те, наскільки добре партнери виражали прийняття один одного.

4. У наступній трійці ролі міняються: повідомлювач стає спостерігачем, а спостерігач та інший член групи – проводять дискусію (пункт 2). Цього разу обговоріть свої страхи й надії, пов’язані з початком дружніх стосунків.

5. Дайте зворотний зв’язок (пункт 3).

6. Поміняйтеся ролями ще раз і обговоріть пункти 2 і 3.

Етап IV. Міні-лекція

Мета – узагальнення інформації про орієнтування в ситуації спілкування, оволодіння вмінням відрізняти реальні події в спілкуванні від ставлення до них.

Етап V. Зміст інформації та ставлення до неї людей

Мета – формування вмінь співвідносити зміст інформації та ставлення до неї людей.

Хід виконання

Завдання 5. Конкретизація почуттів.

Вправа виконується трійками. Розподіліть ролі: один буде оповідачем, другий ‒ психологом-конкретизатором, третій ‒ спостерігачем-контролером. Оповідач вибирає будь-який предмет “А”, що є в кімнаті, про який може сказати геть усе, чим він оповідачу не подобається. Оповідач заявляє: “Мені не подобається “А”!” (наприклад, лампа). Конкретизатор ставить запитання: “Що саме тобі не подобається в “А”?” (в лампі). Оповідач, указуючи на конкретну деталь або властивість, відповідає: “Мені в “А” не подобається “Б”!” (мені не подобається, як вона виглядає). Конкретизатор ставить наступне запитання: «Що саме тобі не подобається в “Б”?” (що подобається, як вона виглядає?). Оповідач, знову вказуючи на конкретну деталь або властивість, відповідає: “Мені в “Б” не подобається “В”!”. Діалог триває доти, поки не буде отримана максимально точна й конкретна відповідь. Якщо діалог не закінчується через три хвилини, він переривається штучно. Відбувається зміна ролей так, щоб кожний побував у певній ролі.

Вправу виконують повторно, але замість неживого предмета кожен учасник вибирає людину, яка йому не подобається (не із числа учасників тренінгової групи). Кожний діалог триває до 5 хвилин.

Інструкція для оповідачів. Виберіть предмет “А”, що є в цьому приміщенні, який вам чомусь не подобається. У другому випадку це буде людина, що Вам не подобається, до якої Ви погано ставитеся. Скажіть: “Мені не подобається “А”!” Далі якомога точніше відповідайте на запитання партнера. Не намагайтеся виправдовуватися. Намагайтеся коротко, просто й зрозуміло описати те, що Вам у ньому не подобається.

Інструкція для конкретизаторів. Вислухавши заяву: “Мені не подобається “А”!”, запитайте співрозмовника, що саме йому не подобається. Вислухавши його відповідь, поставте запитання: “А що саме не подобається...”, включивши у нього попередню відповідь. Ви можете трохи урізноманітнити форму своїх запитань, але в жодному разі не ставте запитання: “Чому не подобається?” Ваше запитання не повинно стосуватися причин негативного ставлення; зосередьтеся тільки на описі.

Інструкція для спостерігачів. Уважно слухайте обох співрозмовників. Сміло робіть зауваження, якщо оповідач на запитання: “Що?» відповідає: “Тому, що…”, а конкретизатор замість питання “Що?” поставить запитання: “Чому?”

Завдання 6. Модальні оператори.

Кожен учасник згадує людину, в поведінці якої йому що-небудь не подобається (це не повинен бути хтось із присутніх). Представляючи, що ця людина в аудиторії, кожний учасник по черзі висловлює критичне зауваження, починаючи його зі слів: “Ти повинен…” або “Ти не повинен…”.

Після того як висловляться всі, вправа повторюється, але замість модального оператора “повинен” використовується вислів “Мені б хотілося, щоб ти…” або вислів “Мені б не хотілося, щоб ти…”.

Коли учасники висловляться, вправа виконується втретє. Кожний повторює своє висловлення з попередньої спроби, але доповнює його аргументацією: “Мені б хотілося, щоб ти… тому, що…” або вислів “Мені б не хотілося, щоб ти… тому, що…”

Обмін враженнями, висновки.

Етап VI. Міні-лекція

Мета – ознайомитися з можливими бар’єрами в спілкуванні та методами їхньому запобіганню.

Етап VII. Виявлення бар’єрів у професійному спілкуванні

Мета. Удосконалення вміння розпізнавати бар’єри в спілкуванні та запобіганню їх.

Хід виконання

Завдання 7. Мій досвід.

Мета – визначити власні бар’єри в спілкуванні. Слухачі по черзі:

·згадують ситуації, коли виникало непорозуміння;

·розповідають, виходячи зі свого досвіду, про подолання бар’єрів у спілкуванні.

Проблемні ситуації обговорюються.

Завдання 8

· Пригадайте декількох горланів і скандалістів, яких Ви непогано знаєте. Чи не справляють ці люди на оточуючих враження прямо протилежне тому, до якого вони прагнуть? Чи вважають їх дійсно такими сильними, якими вони хочуть здаватися?

· Тепер пригадайте людей, яких ви дуже поважаєте, людей, які викликають у вас симпатію. Про дійсно “великих”, упевнених у собі, сповнених законного почуття власної переваги, людей. Чи треба їм доводити свою силу, хвастаючись або використовуючи яку-небудь наступальну дію?

Завдання 9. “Що я зараз відчуваю”.

Мета – навчити долати бар’єри у вираженні почуттів.

По черзі кожний зі слухачів прислухається до себе й намагається довести почуття до максимуму, а потім зобразити його в перебільшеній, можна навіть – у гротескній формі. Група спробує відгадати, яке почуття було показано.

Завдання 10. “Чия проблема більша”.

Мета – розвиток навичок розпізнавання бар’єрів.

Тренер просить групу згадати ситуації з найближчого минулого, коли виникали розбіжності з близькими людьми. Ситуацію записують на аркуші паперу.

Потім потрібно перевернути аркуш і записати, в чому проблема власна, а в чому – партнера. Варто визначити, чия проблема більша і дати обґрунтування.

Завдання 11. “Поза бар’єрами”.

Мета – розвиток навичок подолання бар’єрів спілкування.

Один зі способів руйнування бар’єрів у тому, щоб, не заперечуючи явно слова партнера, погоджуватися з тим, із чим кожен може погодитися.

Завдання – відповісти на стимулювальні вирази так, щоб вся група з цим погодилася.

У кожного учасника повинен бути список стимулювальних виразів, з нього вони можуть вибрати будь-яку фразу або придумати свою власну.

Етап VIII. Завершення спілкування

Мета – удосконалювання вміння завершувати спілкування, відпрацювання прийомів реалізації кінцевого етапу бесіди.

Хід виконання

Завдання 12. “Завершіть спілкування”.

Групу поділяють на підгрупи (по 3–4 особи). Перед кожною підгрупою стоїть завдання: закінчити спілкування в таких ситуаціях:

Ø Розмова зайшла в глухий кут, рішення так і не ухвалене, ліміт часу, відведений на бесіду, вичерпано (варіанти: до цього запитання прийдеться повернутися; ця зустріч може бути останньою).

Ø Уже все вирішено, сказано, але ніяк не вдається розпрощатися співрозмовником.

Ø Вирішити проблему співрозмовника немає ніякої можливості, але він продовжує наполягати й просити вас: “Давайте ще подумаємо…”.

Ці ситуації можна інсценувати. Ситуації можуть бути запропоновані самими учасниками тренінгу.

Завдання 13. Остання зустріч.

Мета – удосконалення комунікативної культури. Уявіть, що заняття вже закінчилися і ви розстаєтесь. Але чи все Ви встигли сказати один одному? Можливо Ви забули поділитися з групою своїми переживаннями? Або є людина, думку якої про себе Ви хотіли б довідатися? Або Ви хочете подякувати кому-небудь? Зробіть це “тут і тепер”.

Етап ІХ. Підбиття підсумків

Після виконання всіх завдань формулюють висновки щодо оптимізації педагогічного спілкування, окреслюють подальше вдосконалення інтерактивних здібностей викладачів.

ТРЕНІНГ “ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА”

(Л. Савенкова)

План

Етап тренінгу	Тривалість, хв
1. Вступне слово викладача. Міні-лекція “Формування комунікативної компетентності викладача”	10
2. Розвиток умінь комунікативної саморегуляції	10
3. Розвиток техніки мовлення	5
4. Розвиток умінь діалогічного спілкування	20
5. Розвиток умінь рефлексивного слухання	20
6. Формування умінь завоювання ініціативи в спілкуванні	5
7. Формування першого враження про іншу людину	20
8. Оволодіння компетентним спілкуванням	60
9. Підведення підсумків заняття	10
Разом – 180 хв (4 ауд. години)

Етап І. Вступне слово викладача

Міні-лекція “Формування комунікативної компетентності викладача”

Етап ІІ. Розвиток умінь комунікативної саморегуляції

Вправа 1. “Фокусування”.

Мета – розвиток умінь концентруватися на зовнішніх стимулах як складника механізму вольової комунікативної мобілізації в педагогічному спілкуванні.

Хід виконання

Ведучий пропонує учасникам зручно розташуватися на стільцях. Після чого він починає віддавати команди, які потребують зосередження на тій чи іншій ділянці тіла. Наприклад, по команді “тіло!” учасники повинні зосередитися на своєму тілі, по команді “права рука!” – на правій руці, “права кисть!” – на кисті правої руки, “правий палець!” – на вказівному пальці правої руки. Команди викладач подає з інтервалами 10–12 секунд.

Після закінчення вправи викладач підкреслює, що подібні вправи рекомендовано застосовувати вчителям за 10–15 хвилин до початку педагогічного спілкування з метою вольової комунікативної мобілізації.

Вправа 2. “Формули комунікативної мобілізації”.

Мета – розвиток умінь вольової мобілізації викладача в процесі педагогічного спілкування.

Хід виконання

Викладачам пропонують формули самонавіювання, які вони повторюють кілька разів.

Формула 1. Упевненість у собі. “Я людина смілива й упевнена в собі. Я все вмію, все можу і нічого не боюся”.

Формула 2. Любов до студентів. “Я люблю своїх студентів. Я завжди радію зустрічі з ними. Я завжди відкритий до діалогу зі своїми вихованцями”.

Формула 3. На роботу. “Я радісно йду на роботу. Я люблю свою роботу. Це є для мене вищим сенсом життя”.

Формула 4. Спокій, стабільність. “Я спокійний та стабільний. Я упевнений у собі”.

Вимова цих формул необов’язково повинна бути точною за текстом, можна виявляти деякі індивідуальні варіації і відступити у виборі стилю формули, слів, тривалості фраз.

Вправа 3. “Позитивні емоції на замовлення”.

Мета – створення позитивного настрою, позитивних емоцій у процесі педагогічного спілкування.

Хід виконання

Викладач, який проводить заняття, ставить перед групою запитання: “Чи можна цілеспрямовано викликати в себе радісний настрій перед початком комунікації?”. Після обговорення відповідей на це запитання учасників групи об’єднують у міні-групи по 3–4 особи, кожна з яких має напрацювати власні способи створення гарного настрою. Вироблені способи зміни власного настрою перед початком педагогічного спілкування обговорюють у групі.

Етап ІІІ. Розвиток техніки мовлення

Вправа 4

Мета – розвиток діафрагмально-реберного дихання у викладачів.

Хід виконання

Викладач, який проводить заняття, пропонує під час тренінгу покласти руки на діафрагму. Потім вдихнути повітря і, повільно його видихаючи, вести розмову. Видих повинен відбуватись під контролем.

Вправа 5

Мета – розвиток діафрагмально-реберного дихання у викладачів.

Хід виконання

Слухачам пропонують повністю видихнути і не дихати протягом кількох секунд. Потім знову набирають у легені повітря, використовуючи кілька коротких активних вдихів. Після кожного з таких вдихів слухачі роблять невелику зупинку, не вдихаючи і не видихаючи повітря. Треба відслідковувати, щоб грудна фібула повністю була розгорнута. Зробити спокійний видих.

Ця вправа корисна для тренування діафрагми та інших органів дихання. Під час вдиху поступово відпрацьовується відчуття «опори» дихання. А це відчуття потрібне для розвитку професійного голосу.

Етап IV. Розвиток умінь діалогічного спілкування

Вправа 6. Розвиток умінь підготовки до діалогу.

Мета – розвиток упевненості в собі.

Хід виконання

Групу викладачів розбивають на пари. Кожен пригадує будь-яку ситуацію успіху з власного життя, концентрується на своїх почуттях, які відчував у той час (задоволення, радість, піднесення тощо) і на спогадах про те, який зовнішній прояв мали ці почуття: високо піднята голова, усмішка на обличчі, випрямлена спина тощо).

Наступний крок для кожного викладача – надання своєму тілу положення, а обличчю – виразу, які супроводжували ситуацію успіху. Після цього учасники тренінгу переключаються на почуття успіху, а потім вступають у короткий діалог з партнером.

Після діалогу партнери обмінюються думками щодо того, наскільки впевненим у собі здавався їм співрозмовник, які саме виникали враження, що він – упевнена в собі людина. Якщо ж співрозмовник здавався невпевненим, аналізують чому саме і дають поради.

Вправа 7. Підготовка до повідомлення інформації.

Мета – навчитись готувати потрібну для повідомлення інформацію.

Хід виконання

Викладачів об’єднують у групи по 3–4 особи. Кожна група обирає тему для розмови. Перед початком розмови учасники мають кілька хвилин на підготовку. За цей час вони повинні визначити для себе:

· яку інформацію планують повідомити під час майбутньої бесіди та в якій формі це найкраще зробити;

· обсяг інформації (щоб уникнути перевантаження співрозмовника, але водночас повідомити все потрібне з цього питання);

· засоби повідомлення інформації (зокрема й невербальні).

Після розмови за обраною темою проводять аналіз відповідності конкретної реалізації наміру повідомити інформацію і попередніх планів.

Вправа 8. Початок діалогу.

Мета – знайти доцільну форму організації початку діалогу.

Хід виконання

Викладачі розмірковують над тим, як можна привітати людину, добирають відповідні формули привітання. Під час підготовки цих привітань слід врахувати різні фактори, наприклад:

· знайомі чи незнайомі Ви з цією людиною;

· наявність часу (поспішаєте Ви, чи маєте вдосталь часу, те ж саме стосується і Вашого співрозмовника);

· настрій співрозмовника.

Після привітання добираються кілька варіантів початку діалогу. Потім йдуть пошуки шляхів переходу до основної теми діалогу.

Етап V. Розвиток умінь рефлексивного слухання

Вправа 9. “Рефлексивне слухання”.

Мета – розвиток у викладачів умінь рефлексивного слухання.

Хід виконання

Групу слухачів поділяють на трійки. Один із учасників тренінгу розповідає іншому про якусь свою проблему. Третій учасник трійки виконує роль супервізора: він спостерігає за процесом слухання і заповнює таблицю.

Бланк спостереження за слуханням

Поведінкова реакція того, хто слухав	Скільки разів використовувалась	В якій ситуації
Мовчання
Перебивання
Адекватне відображення почуттів: вербальне невербальне
Неадекватне відображення почуттів: вербальне невербальне
Контакт очима Зайвий контакт очима, або відсутність його в потрібний момент. Підтримка
Оцінка (“червоний олівець”)
Парафраз
Псевдопарафраз
Інтерпретація поведінки співрозмовника
Відображення почуттів
З’ясування
Резюме
Інші реакції

Потім члени кожної трійки обговорюють результати спостережень супервізора і обмінюються ролями. Кожен викладач повинен побувати в ролях слухача, розповідача й супервізора. Після закінчення вправи результати її виконання обговорюють у групі.

Етап VІ. Формування умінь завоювання ініціативи в спілкуванні

Вправа 10. “Моя пропозиція”.

Мета – навчитись виявляти ініціативу і пропонувати пропозицію.

Хід виконання

Група сидить за круглим столом. Ніякої спільної теми для обговорення їм не визначено. Це повинні зробити учасники навчання. Пропонуючи пропозицію, кожен із викладачів повинен пам’ятати таке:

‒ вона повинна більшою чи меншою мірою бути цікава для всіх;

‒ звучати переконливо;

‒ виражена думка має бути стислою, але зрозумілою, без недомовок, але й без зайвої інформації.

Після закінчення висловлювання пропозицій члени обирають найвдаліший варіант і коротко пояснюють, чому саме ця пропозиція була, на їхню думку, найпривабливішою.

Етап VІІ. Формування першого враження про іншу людину

Вправа 11. “Перше враження”.

Мета – усвідомити проблематику оцінювання людини на “перший погляд”.

Хід виконання

Учасників тренінгу поділяють на групи. Їхнє завдання – якомога докладніше описати свої враження від певної людини.

Кожен учасник отримує картку із завданням про те, яке враження він повинен справити на групу, і сам добирає засоби, щоб це здійснити. Пропонують такі завдання: “Я – впевнений у собі”; “Я – доброзичливий”, “Я – успішний”, “Я – окрилений”, “Я – зацікавле-ний”, “Я – щирий”, “Я – задоволений”.

Потім аналізують причини невідповідності враження, яке треба справити на групу.

Вправа 12. “Компліменти”.

Мета – формування у викладачів доброзичливості.

Хід виконання

Кожен учасник тренінгу повинен зробити компліменти своїм колегам. Ці компліменти можуть стосуватися зовнішнього вигляду, здібностей, досягнень.

Компліменти повинні відповідати таким вимогам: мати фактичне підґрунтя, а не бути результатом уяви; не перетворюватись на дифірамби; не збентежити того, кому адресований комплімент.

Викладачі, яким були адресовані компліменти, оцінюють наскільки їм було приємно слухати іншу людину.

Вправа 13. Справити гарне враження.

Мета – навчитись справляти гарне враження на різних співрозмовників.

Хід виконання

Групу викладачів поділяють на пари. Перед учасниками тренінгу ставлять завдання – справити приємне враження на кожного свого співрозмовника. Враховуючи те, що різні люди мають різне сприйняття, учасники спілкування дотримуються певних загальних правил (бути ввічливими, посміхатися, не бути набридливими) і водночас враховують реакцію кожного конкретного співрозмовника.

Етап VІІІ. Оволодіння компетентним спілкуванням.

Вправа 14. “Компетентне педагогічне спілкування”.

Мета – здійснити аналіз професійної позиції педагога; розвиток комунікативних умінь (слухати, розуміти, підтримувати й розвивати точку зору іншого; довести іншому свою думку); виявити проблеми, які не дозволяють кожному учаснику групи ефективно спілкуватися зі студентами.

Вправу виконують у чотири етапи:

1. Обговорення проблеми в мікрогрупах (п’ять осіб).

2. Захист своєї роботи в груповій дискусії.

3. Аналіз проведення дискусії.

4. Групова оцінка.

Хід виконання

І етап. Групу викладачів поділяють на мікрогрупи (бажано, щоб один із них був лідер), які обговорюють цю проблему. Кожна мікрогрупа оформляє результати своєї дискусії у вигляді схем, малюнків, моделей.

Для ефективнішого обговорення проблеми використовують технологію групового розв’язання (В. Дудченко), яка передбачає реалізацію таких кроків: діагностика завдання, постановка проблеми. Результат реалізації цього етапу виконання вправи – розробка моделей комунікативної компетентності викладача.

ІІ етап. Після невеликої перерви вся група збирається разом для захисту власної роботи в груповій дискусії. Запропонований матеріал обговорюється, учасники обмінюються думками.

Від кожної групи виступає один із викладачів (протягом десяти хвилин). Після виступу однієї групи, друга група ставить запитання, висловлює свою згоду або незгоду з позицією іншої групи. Потім упродовж семи хвилин кожна група викладачів складає список якостей, які важливі для педагогічного спілкування. Зазначений список обов’язково складають письмово.

ІІІ етап. Проводять загальну дискусію. Основна мета цієї дискусії – визначення переліку якостей особистості, що важливі для педагогічного спілкування.

Кожен викладач може висловити власну думку, аргументувати її.

Вирізненні якості особистості викладача вносять до загального списку. Цей список, наприклад, може мати такий вигляд: емпатійність, доброзичливість, відкритість, тактовність, спостережливість, уміння слухати, ініціативність, відповідальність, конфронтаційність, самопізнання, інтуїція, душевність.

На третьому етапі здійснюють аналіз проведення дискусії (хто був лідером, генератором ідей, критиком, методологом). Розглядаються також особливості групової взаємодії і стилі спілкування, способи аргументації й уміння донести свою думку до інших.

Потім кожен учасник тренінгу, залежно від того, наскільки йому властива та чи інша риса, повинен собі поставити оцінку за семибальною шкалою. Що вищий рівень прояву риси, то вища оцінка, яку ставить собі кожен викладач.

IV етап. Проводять групову експертизу самооцінок. Для цього створюють малі групи із семи–восьми осіб. Кожна мала група може просто “затвердити” самооцінку учасника тренінгу або й знизити її.

Етап ІХ. Підбиття підсумків заняття

Після виконання запропонованих учасникам тренінгу вправ та комунікативних завдань проводять обговорення результатів діяльності викладачів, окреслюють шляхи подальшої роботи з оволодіння комунікативною компетентністю.

ТРЕНІНГ СЕНСИТИВНОСТІ

(А. Панфілова)

Сенситивність – це цілісна, загальна здібність людини, яка здатна прогнозувати почуття, думки та поведінку іншої людини.

Головні завдання, які вирішує тренінг сенситивності:

·збільшити розуміння себе та інших;

·розуміти групові процеси через відчуття локальної структури;

·розвивати окремі навички в поведінці.

Вправа 1. Протягом 5 хвилин дивимося один на одного. Повертаємося спиною до партнера та відповідаємо письмово на запитання: “Які очі у вашого партнера?” (все про зовнішність). Повертаємося знову до нього та перевіряємо свої відповіді.

Обмінюємося парами.

Дивимося на партнера 1 хвилину. Записуємо відповіді на запитання про одяг: “Якого кольору в нього взуття?”

Коментар. Виконується у парах.

Вправа 2. Дивимося один на одного уважно 1,5 хв. Зупиняємося перед учасником, наприклад, Іриною, та говоримо: “Я іду по колу, проходжу одного, другого, третього... Хто переді мною?” (повинен вгадати, наприклад, це − Володимир). Потім задаємо запитання про зовнішній вигляд: “Якого кольору піджак на Володимирові?”

Вправа 3. Намагайтеся побачити кожного (як він виглядає, в якому стані). Спостерігаємо 3 хвилини. Кидаємо м’яч та повідомляємо, що нового ми дізналися про учасників.

Вправа 4. Кидаємо м’яч по черзі та називаємо ім’я того, кому кидаємо, та фразу, яку він казав (учора, сьогодні). Намагаємося пригадати її.

Вправа 5. Один учасник добровільно залишає кімнату, уважно перед тим озирнувшись довкола. Повертається через 2–3 хвилини та відповідає на запитання: “Що змінилося?”

Вправа 6. Розподілимо групу на дві частини. Сідаємо один проти одного. Запам’ятаємо своє місце – “один”. “Два” − міняємося місцями, запам’ятовуючи своїх сусідів. Коли тренер називає 1 або 2, треба відповісти, хто сидів поруч.

Вправа 7. Спостерігаємо непомітно за людиною, ім’я якої написано на картках, що роздав тренер. На рахунок “один” ви спостерігаєте за цією людиною, роблячи якісь рухи, жести. На рахунок “два” − потрібно відповісти на запитання, хто спостерігав за вами та зазначити, які рухи він робив?

Вправа 8. Перевірте, наскільки розвинуте у Вас відчуття часу. Спробуйте заплющити очі та по команді “почали” зорієнтуйтеся, коли пройшла хвилина.

Вправа 9. Заплющіть очі та уявіть, що відчуваєте, коли чуєте ті чи інші звуки: різко загальмувала машина, заграв оркестр, шум морських хвиль, розбилася чашка.

Вправа 10. а) “Я бачу”. Потрібно описати зовнішній вигляд будь-кого з учасників тренінгу: руки лежать на колінах, ти повернула голову ліворуч... Усвідомлюємо різницю між тим, що бачимо, та уявляємо;

б) учасник, який сидить спиною, повинен вгадати, кого описує керівник тренінгу.

Рекомендація: потрібно ознайомити учасників з класифікаціями експресивної міміки та фундаментальними емоціями.

Класифікація експресивної міміки:

1. Любов, щастя, радість.

2. Здивування.

3. Страх, страждання.

4. Гнів, рішучість.

5. Відраза.

6. Презирство (за Вудвортсом, 1938 р.).

Фундаментальні емоції:

1. Зацікавлення − переживання.

2. Задоволення − радість.

3. Здивування.

4. Горе − страждання.

5. Гнів.

6. Відраза.

7. Презирство.

8. Страх.

9. Сором.

10. Провина (за К. Ізардом, 1977 р.).

Вправа 11. Працюємо в парах. Один з учасників виконує роль дзеркала, другий − роль мавпи. Отже, учасники повинні повторювати дії один за одним. Потім учасники обмінюються ролями.

Вправа 12. Працюємо в групах по 4−5 осіб. Кожен з учасників повинен розповісти про те, як сприймають його як співрозмовника інші.

Вправа 13. Продовжуємо працювати в групах по 4−5 осіб. Обираємо з групи одного учасника (за бажанням) та розповідаємо все про нього. Він повинен розповісти про почуття, які при цьому в нього виникали.

Вправа 14. Перед кожним учасником покладемо чистий аркуш, на якому потрібно зазначити:

1. Хто Ваш улюблений поет?

2. Який Ваш улюблений колір?

3. Яку рису Ви цінуєте в людях?

4. Яка пора року Вам подобається?

Інші учасники, прослухавши відповіді, які зачитує тренер, повинні відповісти, кому належить ця анкета.

Вправа 15. Працюємо в трійках. Потрібно визначити риси, які є спільними та відмінними для учасників тренінгу. Спочатку партнери говорять фразу: “Ти такий самий, як я...” Потім: “Я дуже відрізняюся від тебе...”

Вправа 16. Кожен говорить про учасника, який знаходиться за дверима, все, що захоче. Учасники можуть використовувати цитати з творів, афоризми, висловлюватися лаконічно. Тренер записує всі висловлювання. Учасник, який був за дверми, повинен вгадати, хто про нього це сказав.

Вправа 17. Перевіримо чутливість спини. Учасники трьох груп повернені до кола спиною. Вони будуть передавати якусь емоцію (наприклад, тренер призначає: 3 ‒ заздрість, Л ‒ любов, С ‒ страх). Ті, хто тренує свою чутливість спини (1–2 учасники), підходять до групи учасників, що “грають емоцію”, мовчки. Учасники можуть ставати до групи боком, нахилятися до них, щоб описати потім своє відчуття та спробувати відповісти на запитання тренера:

1. Біля якої групи Ви почували себе затишно?

2. З якою підгрупою Ви посварилися б?

3. З якою підгрупою заприятелювали?

4. Кого б пожаліли?

5. Кого б могли зневажати?

6. З ким хотіли працювати?

Як правило, відповіді не завжди збігаються з дійсністю, це − важке завдання.

Вправа 18. Тренування навичок зниження напруження в бесіді. Учасники тренінгу один одному кидають м’яч зі словами: “Мені здається, нас з тобою об’єднує така риса, як...” Учасник може погодитися: “Так, я згоден”. Якщо ні: “Я поміркую над цим...” Таким чином він отримав інформацію до роздумів. Потім цей учасник кидає м’яч наступному гравцю... Аналізуємо, чому м’яч не потрапив жодного разу до когось з учасників.

Приклади із самозвітів учасників тренінгу сенситивності

Викладачка А., 25 років: “Насамперед, група тренінгу дала мені можливість відверто поговорити про себе з іншими людьми. Коли весь час займаєшся самоаналізом, зрештою заходиш у глухий кут. Вже від одного того, що було сказано вголос, стало легше ... Відразу після того, як ми закінчили, було відчуття оновлення. Отримала масу нової (приємної і неприємної) інформації про себе. У мене дуже часто буває, що я ховаюся від себе самої, і потрібен якийсь поштовх, щоб усе це усвідомити. Мене страшенно здивувало, що люди, які найбільш правильно мене зрозуміли, були незнайомі. Це було трохи приємно. Я почала відверто говорити, відчувала свою внутрішню схожість з І. і Д. (у деяких випадках). Дуже дивно, наскільки швидко прийняли мене Л. і А.

Викладачка М., 29 років. За допомогою групи тренінгу я вийшла на вищий рівень відвертості. Стало легше починати розмову на серйозну тему і вести її, і при цьому відчувати себе впевненіше, ніж раніше, тому що знаєш, що це потрібно і тобі, й іншим. Схильність до самоаналізу була в мене і раніше, але я не займалася цим серйозно. Нині, коли щось відчуваєш, то не пропускаєш, а думаєш, чому це так, що потрібно, щоб було по-іншому. З’явилися велика внутрішня впевненість, твердість, хоча зовні поведінка майже не змінилася ... Тепер я відчула в собі внутрішні резерви, щоб впоратися самій зі своїми проблемами.

Викладачка Л., 23 роки. Наша група дала мені дуже багато чого, але все якось важко передати в словах. Це були постійні імпульси до роздумів та аналізу власного життя останнім часом і бачення мене іншими. Група сприяла посиленню контролю за своєю поведінкою, переконала в необхідності для мене бути стриманішою і серйознішою в спілкуванні. Мене розуміли, прагнули зрозуміти і співпереживали. Я рада, що розкрила для себе своїх знайомих, які стали тепер близькими людьми і друзями ...

ТРЕНІНГ КРЕАТИВНОСТІ

(А. Панфілова)

Професія педагога – професія творча. Саме від рівня інтелектуального потенціалу викладача, його вміння творчо мислити і втілювати свої задуми в життя залежить кінцевий результат розвитку студентів. Отже, що вищою є креативність вчителя, то більше шансів для розвитку творчого потенціалу в його вихованців. До речі, педагог сьогодні має можливість не лише ознайомитися з природою та специфікою процесу креативності, а й підняти цей рівень у себе, навчитися розвивати креативність у своїх студентів.

Для людини, яка виявляє креативність у різних видах діяльності, характерні допитливість, відкритість для будь-якого дослідження, намагання його примножити. Різні дослідження, відомі з наукової літератури, описують умови, які слід створити для встановлення більшої кількості взаємозв’язків між явищами, подіями, фактами, що підвищують ймовірність появи нових ідей. Р. Енштейн, доктор філософії, директор Кембриджського Центру досліджень поведінки в штаті Массачусетс (США), вказував на необхідність вивчати щось нове для того, щоб збільшити власний творчий потенціал. “Якщо ви банкір, навчіться танцювати чечітку. Якщо ви няня, займіться курсом міфології. Прочитайте нову книгу на маловідому вам тему. Нове з’єднається зі старим у формах, раніше невідомих, і, можливо, дивовижних”. Психологи вважають, що іноді знайомий нам світ відокремлений від світу незнайомого майже умовним кордоном. Ю. Кузнєцов, зокрема, стверджує, що “кінець світу за кожним рогом”. Тому подолати цей кордон вдається лише тим, хто постійно розсуває його межі, не визнаючи їхньої недоторканності. Цю проблему і допомагають розв’язати психофізичні вправи третього виду тренінгу – тренінгу креативності.

Отже, проводячи вправи цього тренінгу, потрібно пояснювати його мету, створювати креативне середовище, яке спонукає до проявів творчого мислення й поведінки.

Рекомендація. Вправи на знайомство. Працюємо в колі, всі завдання виконуємо за годинниковою стрілкою.

Вправа 1. Кожен з учасників по черзі називає своє ім’я та три риси, що йому притаманні, які починаються на таку саму літеру. Ця вправа потребує від учасників винахідливості та гнучкості мислення. Можна спростити завдання й назвати лише 1–2 риси.

Вправа 2. Кожен з учасників повинен назвати своє ім’я, одне із своїх реальних хобі та одне, яке хотів би мати. Наступний учасник говорить своє ім’я, реальне хобі і те, яке хотів би мати, потім повторює все, що сказав перший учасник. Наступний повторює все за першим і другим.

Вправа 3. Кожен по черзі називає три слова, що пов’язані з його ім’ям, саме ім’я називати непотрібно. Всі повинні зрозуміти, як звати цю людину.

Вправа 4. Тренер повідомляє про схильність математиків всі явища і предмети описувати за допомогою формул. Перевтілимося в математиків і, назвавши своє ім’я, повідомимо формулу, яка відповідає вашій особистості. Завдання важке. Проте тренер не повинен наводити прикладів. У кожного є можливість створити свою математичну мову.

Вправа 5. Потрібно згадати людину (добре Вам знайому), яка, на Вашу думку, є креативною. Назвіть своє ім’я, потім риси, особливості цієї людини, які, на ваш погляд, дають можливість вважати її креативною.

Вправа 6. Тренер, який стоїть у центрі кола, пропонує пересісти тим, хто володіє якимось умінням, наприклад, керує автомобілем. Під час пересаджування тренер займає вільне місце. Учасник, який залишився без місця, продовжує вправу. Після того, як назвали 8–10 умінь, кожен повинен написати розповідь про групу, враховуючи всю отриману інформацію.

Вправа 7. Кожен учасник називає своє ім’я й ті риси, особливості поведінки, все, що в ньому є, для спонукання іншої людини до творчості, створення нового, нестандартної поведінки (любов, інтерес до людей, ентузіазм до створення чогось нового, відсутність тиску, готовність навчатися в інших тощо).

Рекомендація. Виконуючи цю вправу у студентському середовищі, можна перераховувати будь-які професійні вміння.

Вправа 8. Кожен з учасників повинен подумати, ким він може працювати, крім професії, яку набуває в університеті. Називаючи ім’я, потрібно перерахувати декілька варіантів можливих професійних ролей.

Рекомендація. Наступні вправи допомагають усвідомити етапи креативного процесу, а також бар’єри проявів креативності і створення умов для їхнього подолання або зменшення впливу.

Вправа 9. Усі учасники повинні зосередитися на собі, своїх переживаннях, відчуттях, думках. Відчувши себе, своє тіло, потрібно зосередитися на ідеї мінливості світу, в якому ми живемо. Які думки у Вас виникають? Як Ви почуваєтеся в цьому світі, де все блискавично змінюється? Учасники розмірковують над запитанням: “Які риси, особливості поведінки допомагають жити в цьому світі, а які ускладнюють життя?” Можна розмірковувати, закривши очі. Через деякий час пропонуємо всім намалювати свої відчуття, переживання, почуття. Малюнки розвішуємо так, щоб всі їх бачили. Наступний крок: об’єднаємо учасників у групи по 4–5 осіб і ділимося нашими роздумами про риси характеру, які допомагають нам жити в цьому світі і які ускладнюють життя. Знову об’єднуємося в одну групу і записуємо риси, які визначили учасники.

Приклади.

Риси характеру, особливості поведінки, які допомагають жити в мінливому світі:

- любов до людей, оптимізм;

- сприйняття себе й світу в усіх його проявах;

- уміння оцінити проблему очима інших;

- почуття гумору;

- відчуття своєї недосконалості;

- комунікабельність;

- сенситивність, емпатія;

- бажання допомогти людям;

- працьовитість;

- мрійливість, вміння фантазувати;

- рішучість, цілеспрямованість, наполегливість.

Риси, які ускладнюють життя в мінливому світі:

- невпевненість у собі;

- упередженість;

- занижена самооцінка;

- надмірна прихильність до принципів;

- несамостійність;

- формалізм, заорганізованість;

- стереотип у мисленні та поведінці;

- орієнтація на загальні правила і норми;

- тривожність;

- навіювання.

Рекомендація. Ця вправа допомагає усвідомити особливості проявів креативності. Учасники сидять у колі та кидають один одному м’яч, запам’ятовуючи того, в кого вже м’яч побував: всі повинні взяти участь у грі.

Вправа 10. Кидаючи м’яч іншому учасникові, потрібно назвати якості, особливості поведінки креативної людини. Потрібно бути уважними, не повторювати вже назване іншими. Після того, як м’яч побував у кожного, змінюємо завдання: тепер ми будемо називати якості, особливості поведінки антипода креативної людини.

Рекомендація. Наступна вправа допоможе учасникам потренуватися у виборі виразніших засобів для того, щоб зобразити слово, а також розвинути свою фантазію, експресивність. У процесі обговорення етапів креативного мислення тренер повинен пояснити учасникам, як важливо для успішного вирішення проблемної ситуації ретельно зібрати інформацію, побачити щось спільне між діями різних людей.

Вправа 11. На спині одного з учасників приколюємо картку з написом (наприклад, сон, весна, фараон, організм, ніч, радість тощо). Він повинен викликати будь-кого з групи для того, щоб дізнатися, що написано на картці. Учасники допомагають зрозуміти, який це напис, тільки невербальними засобами. Обговорюємо результати роботи.

Вправа 12. Кидаючи м’яч іншому, називаємо колір. Той, хто піймав, повинен назвати об’єкт цього кольору. Потрібно уважно виконувати вправу, не повторювати кольори й об’єкти.

Вправа 13. Той, хто кидає м’яч, говорить одне з трьох слів: “повітря”, “земля”, “вода”. Той, хто спіймав, повинен відповісти конкретно: назву птаха, тварини, риби. Потім він називає знову слово, наприклад, “повітря”.

Вправу потрібно проводити швидко.

Вправа 14. Спробуємо разом завантажити баржу. Тренер називає предмет на одну з літер алфавіту. Учасникам потрібно також називати предмети на цю літеру. Попереджаємо учасників, що на баржу не можна вантажити, наприклад, астероїди й айсберги, а також, оскільки ми гуманісти, то не будемо вантажити тварин і людей, наркотики, зброю, хімічну отруту тощо.

Вправа 15. Ми збираємося в похід. Складемо наш рюкзак. Кожен з учасників по черзі повинен невербальними засобами зобразити те, що він обов’язково візьме із собою. Той, хто відгадав, буде зображати свій предмет.

Вправа 16. На аркушах паперу кожен з учасників тренінгу повинен записати аргументи “за” куріння. Через три хвилини з’ясовуємо, чи записані аргументи. Наступний крок: всі учасники можуть упродовж трьох хвилин поділитися враженнями з колегами та запам’ятати найбільш оригінальні аргументи (один–два). Потім кожен повинен записати аргументи “проти” куріння. Знову даємо три хвилини на обмін думками. Вправа закінчується обговоренням у групі найоригінальніших аргументів. Цю вправу можна провести, використовуючи метод “снігової кулі”.

Рекомендація. Наступне завдання виконуємо в парах.

Вправа 17. Учасникам тренінгу пропонують обрати два запитання серед п’ятнадцяти, які виділяв М. Пруст.

1. Де б Ви хотіли жити?

2. Основна риса Вашого характеру?

3. Ваш основний недолік?

4. Який Ваш ідеал у житті?

5. Яку рису Ви найбільше цінуєте в чоловікові?

6. Яку рису Ви найбільше цінуєте в жінці?

7. Ваш улюблений колір?

8. Ваша улюблена квітка?

9. Що Ви найбільше не любите?

10. Що Ви найбільше цінуєте у Ваших друзях?

13. Ваше улюблене заняття?

14. Який настрій Вам притаманний?

Кожен з учасників за дві хвилини повинен відповісти на них своєму партнерові.

Вправа 18. Поговоримо про різні прикмети. Наприклад, говорять: упав ніж, відкоркувалася пляшка – прийде чоловік. Спробуємо вигадати свої прикмети. Той, хто кидає м’яч, говорить, що впало; той, хто упіймав – прикмету: упала квітка – прийде дівчина...

Рекомендація. Вправи, пов’язані із застосуванням асоціативного механізму, допомагають учасникам краще використовувати досвід, який вони мають. Будемо працювати над вправами з асоціативним ланцюжком, щоб засвоїти навички включення в процес пошуку вирішення проблеми. Після закінчення цих вправ потрібно обговорити, в чому виникала складність.

Вправа 19. Ми будемо кидати один одному м’яч, називаючи будь-який іменник. Той, хто упіймав м’яч, повинен назвати свою асоціацію (іменник). Наступний повинен сказати слово, яке є асоціацією на сказане другим учасником.

Вправа 20. Називаємо будь-який іменник, кидаючи м’яч. Той, хто спіймав, повинен назвати якесь слово (дієслово, іменник, прикметник...). Потім він кидає м’яч і говорить своє слово. Вправу виконують до моменту, коли виникають труднощі навести асоціацію-слово. Можна задати запитання: “На що Ви звернули увагу під час виконання вправи?”

Вправа 21. Кидатимемо один одному м’яч, називаючи будь-які об’єкти. Той, хто отримав м’яч, повинен назвати країну, яка в нього асоціюється з цими об’єктами.

Рекомендація. Закінчуємо тренінг вправами, які пов’язані з розвитком сенситивності, на спостереження за учасниками.

Вправа 22. Усі учасники групи виконують завдання: подумайте дві хвилини і дайте відповідь на запитання: "Які відчуття у вас виникли стосовно сусіда справа (зліва)? (назвати найяскравіше враження).

Вправа 23. Будемо кидати один одному м’яч, називаючи позитивну якість людини, якій ми відправляємо м’яч. Слідкуємо уважно за тим, щоб вправу виконали всі учасники.

Рекомендація. Тренер дає можливість учасникам сконцентрува-тися на своєму партнерові справа (зліва). Вправа допомагає отримати кожному учасникові особистісну підтримку.

Вправа 24. Потрібно подумати і вирішити для себе, з образом якої архітектурної споруди асоціюється ваш сусід (вежа, міст, колона, палац). Обговорити, як виникають ці асоціації. (Завдання можна змінити: учасники уявляють сусіда в образі літературного героя, тварини).

Ці вправи дають змогу кожному отримати образні й вербальні відображення, асоційовані з архітектурною спорудою, з будь-якою твариною, героєм твору. Тому вони збагачують уявлення людини про себе значущими деталями. Людина зберігає у своїй пам’яті інформацію про себе, побачену іншими, як про стійку архітектурну споруду, тварину, романтичного героя літературного твору. Ця інформація може допомогти йому в критичній ситуації, допоможе уникнути переоцінки або надасть відчуття своєї значущості для інших.

Вправа 25. Тренер, прощаючись з учасниками, може запропонувати їм виконати вправу, яка пов’язана з рекламною традицією робити написи (девізи, сленги) на біг-бордах. Ці написи повинні відображати життєву позицію, девіз господаря. Уявімо, що ми також зробили б написи на наших сорочках, тенісках тощо. Кидає м’яч зі словами: “Якби ти займався серфінгом, на твоїй тенісці було б написано: “Тримайся на високій хвилі!” Той, хто спіймав м’яч, повинен погодитися з цим або ні. Потім він проговорює свою фразу іншому учаснику, передаючи йому м’яч.

ТРЕНІНГ “АСЕРТИВНА ПОВЕДІНКА ВИКЛАДАЧА”

(О. Барабаш)

Мета – підвищення рівня поінформованості учасників з теми; набуття вмінь та навичок упевненої поведінки, зокрема, вміння казати “ні”, відповідати на критику, достойно відстоювати свою точку зору; підходити до розв’язання життєвих і професійних проблем на основі знань практичної психології.

Питання до розгляду на занятті

1. Що таке асертивність та асертивна поведінка?

2. Як правильно сказати “ні”?

3. Як навчитися відповідати на критику?

Обладнання

·Проектор, мультимедійна дошка, ноутбук.

·Фліп-чарт.

·Кольорові маркери.

·Папір формату А-1.

·Бейджики.

·Ручки.

Допоміжні матеріали

·Ситуації для шести груп.

·Ілюстративний матеріал “Схема Я-висловлювання”.

·Ілюстративний матеріал “Схема відмови”.

·Тести для кожного учасника “Асертивність”.

·Індивідуальні листівки для об’єднання учасників в 6 груп.

·Мультимедійна презентація “Асертивність”.

Хід роботи

Вступ

1. Вступне слово тренера – 5 хвилин

Коли ми обговорювали різноманітні проблеми, пов’язані з маніпуляцією у спілкуванні, так чи інакше приходили неодноразово до висновку, що треба вміти протидіяти маніпулятивним впливам, якщо Ви в гру під назвою “Маніпуляція” не граєте. А ще вміти говорити “ні” тощо. Все це стосується також теми, яку розпочинаємо. В назві є для багатьох з Вас новий термін “асертивна поведінка” та “асертивність”. Спробуємо розібратись.

2. Гра-розминка “Пастка”

Час виконання – 5 хвилин

Завдання для учасників: виконувати те, про що просить ведучий. Якщо ж він не додає до завдання слова “будь ласка”, завдання виконувати не слід – це пастка. Можна використовувати різні пастки, наприклад:

· Будь ласка, закрийте очі.

· А зараз робіть як я (А як Ви побачили, що я роблю, якщо були закриті очі?)

· Чому ця пастка працює в цій ситуації?

· Чому не сказали, що неможливо бачити з закритими очима, а просто виконували?

Нотатки для тренера: учасники можуть вийти на поняття “маніпуляція”, в такому разі треба поставити проблемне запитання: “Якщо ми використовуємо в процесі навчання щось подібне, чи можна назвати це маніпуляцією, де кордони між маніпуляцією і вихованням”. Учасники можуть спробувати відповідати, тренеру краще не занурюватися поки що в проблему, а сказати, що в процесі заняття спробуємо разом розібратися.

Розвиток

3. Вправа “Ведмідь, якого не було”

Час виконання – 30 хвилин.

Мета – актуалізувати проблему необхідності й можливості підтримувати свою свідомість і можливість вибору так, як це було обрано самою людиною.

Завдання для учасників: прочитати казку “Ведмідь, якого не було” (див. допоміжний матеріал).

Запитання для обговорення:

· Що Ви думаєте про казку і які проблеми в ній порушені?

· Хто вирішує те, ким ми є?

· Як люди формують нашу думку про нас? Які прийоми вони при цьому використовують? Чому вони це роблять?

· Чи можна все-таки підтримувати свою свідомість і можливість вибору так, як це вибрано нами? Що для цього потрібно.

4. Міні-лекція “Асертивність” – 15 хвилин

Тези:

Асертивність – навичка, котра дозволяє підтримувати свідомість і можливість вибору (автономія).

Асертивність – здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим “ні”, якщо цього вимагають обставини. Асертивність робить поведінку гнучкою та дивергентною.

Асертивно налаштована людина не діє на шкоду будь-кому, поважаючи права інших людей, але при цьому не дозволяє використовувати себе. Бажаної мети вона досягає, не заподіюючи шкоди оточуючим. Вона домагається свого, не маніпулюючи опонентами за допомогою почуття вини або якимось іншим способом з розряду прийомів емоційного шантажу. Вона вміє схилити інших до надання їй допомоги або люб’язності. Не закривається в собі, отримуючи відмову в тому, на що вона попередньо і не мала права розраховувати. Під час конфлікту інтересів здатна домовитися.

Асертивна людина – це людина, яка може чітко і спокійно висловлювати думки, не змінюючи свою позицію тільки з причини, що з нею хтось не погоджується. Крім того, асертивна людина може за необхідності повторно викласти свою думку. Якщо ввести шкалу, на одному полюсі якої знаходиться покірність, а на іншому – агресивність, то асертивна поведінка буде розташована якраз посередині такої шкали:

Покірність. Асертивність. Агресивність

Асертивне право

“маю право на...”

Педагог, керівник має культивувати в собі навички асертивної поведінки.

Вчені Елберті і Еммонс висловлюють припущення, що асертивна поведінка включає такі компоненти:

1. Зоровий контакт. Асертивна людина спроможна підтримувати контакт із співрозмовником за допомогою очей.

2. Поза. Ступінь асертивності проявляється в поставі людини: в тому, як вона стоїть, яке положення та яку позицію займає стосовно іншої людини.

3. Відстань. Відчуває та чутлива як до збереження власного “особистого простору”, так і до “особистого простору” інших.

4. Жести. Адекватне використання жестів може надати повідомленню виразності, відкритості та сердечності, а також підкреслити асертивний підхід.

5. Міміка та інтонація. Важливо вміти використовувати власну міміку відповідним чином. Мається на увазі відповідність між тим, що людина говорить, і тим, з яким виразом обличчя та з якими інтонаціями вона це говорить.

6. Плавність мови. Якщо людина вміє говорити м’яко та плавно, то вона має більше шансів бути почутою. Люди, які у своїй мові використовують слова-паразити, до асертивних не належать.

7. Підтримка розмови. Асертивна людина не буде переривати свого співрозмовника без будь-якої потреби.

8. Уміння слухати. Людина, яка вміє слухати, впевнена у своїй здатності підтримати співрозмовника.

9. Зміст реплік. Важливо, щоб слова, які проговорюють під час розмови, відповідали тій соціальній та культурній ситуації, в рамках якої протікає бесіда. Це також стосується непристойних та жаргонних слів, які використовують у невідповідній для цього ситуації.

10. Асертивність повинна бути щирою.

5. Діагностика асертивності

Час виконання – 25 хвилин.

Мета – діагностика схильності учасників до використання асертивних моделей поведінки; дати можливість учасникам “приміряти” на себе асертивні моделі поведінки; розвиток рефлексії.

Інструкція. Підготувати листок та ручку. Записати обрані відповіді з таких позицій:

1. Мене дратують помилки інших людей: так, ні.

2. Я можу нагадати другу про борг: так, ні.

3. Час від часу я кажу неправду: так, ні.

4. Я в змозі подбати про себе сам: так, ні.

5. Мені траплялося їздити “зайцем”: так, ні.

6. Суперництво краще співробітництва: так, ні.

7. Я часто мучу себе через дрібниці: так, ні.

8. Я людина самостійна і досить рішуча: так, ні.

9. Я люблю всіх, кого знаю: так, ні.

10. Я вірю в себе. У мене вистачить сил, щоб вирішити поточні проблеми: так, ні.

11. Нічого не поробиш, людина завжди повинна бути напогото-ві, щоб зуміти захистити власні інтереси: так, ні.

12. Я ніколи не сміюся над непристойними жартами: так, ні.

13. Я визнаю авторитети і поважаю їх: так, ні.

14. Я ніколи не дозволяю вити з себе мотузки. Я заявляю про-тест: так, ні.

15. Я підтримую будь-яке добре починання: так, ні.

16. Я ніколи не обманюю: так, ні.

17. Я практична людина: так, ні.

18. Мене пригнічує лише той факт, що я можу зазнати невдачі: так, ні.

19. Я згоден з висловом: “Руку допомоги шукай, перш за все, на власному плечі”: так, ні.

20. Друзі мають на мене великий вплив: так, ні.

21. Я завжди правий, навіть якщо інші вважають інакше: так, ні.

22. Я згоден з тим, що важлива не перемога, а участь: так, ні.

23. Перш ніж щось зробити, добре подумаю, як це сприймуть інші: так, ні.

24. Я ніколи нікому не заздрю: так, ні.

Тепер підрахуйте кількість позитивних відповідей в позиціях: рахунок А = 1, 6, 7, 11, 13, 18, 20, 23; рахунок Б = 4, 8, 10,14 ,17, 19, 22; рахунок В = 3, 5, 9, 12, 15, 16, 21, 24.

Найвищий показник, досягнутий в рахунку А:

Ви маєте уявлення про асертивність, але не дуже користуєтеся нею в житті. Ви часто відчуваєте невдоволення собою і оточуючими. Найвищий показник, досягнутий в рахунку Б:

Ви на правильному шляху і можете дуже добре оволодіти асертивністю. Взагалі, ви вже зараз здатні діяти в потрібному напрямку. Часом ваші спроби діяти асертивно виливаються в агресивність. Але це неважливо. Який учень не набивав собі гулі?

Найвищий показник, досягнутий в рахунку В:

Не дивлячись на результати попередніх підрахунків, у вас дуже гарні шанси опанувати асертівністю. Іншими словами, у вас склалася думка про себе і свою поведінку. Ви оцінюєте себе реалістично, а це добра база для набуття будь-якої навички, потрібної під час контакту з оточуючими.

Найменший показник, досягнутий в рахунку А:

те, що вам не вдається використати багато шансів, які дає життя, не трагедія. Важливо навчитися жити в злагоді з собою і знати, що потрібно робити.

Найменший показник, досягнутий в рахунку Б:

асертивносгі можна навчитися. Головне – тренування і ще раз тренування.

Найменший показник, досягнутий в рахунку В:

ось тут варто задуматися. Ви переоцінюєте себе і поводитеся не цілком щиро. Мова йде навіть не стільки про самообман, скільки про те, що ви бачите себе в кращому світлі. Непогано було б поміркувати над цим.

Запитання для обговорення

• Чи сподівалися Ви на подібні результати, приступаючи до роботи?

• Що виявилося для Вас найнеочікуванішим?

• Які висновки можете зробити з результатів діагностики?

6. Інформаційне повідомлення “Я‒ти‒звертання” – 10 хвилин”

Тези:

Важливим елементом асертивної поведінки є вміння усвідомлювати свої почуття, емоції та виражати їх. Для цього використовують “Я‒ми ‒ звертання”. Вони допомагають не принижувати іншу людину, не маніпулювати її почуттями.

“Я‒ми ‒ звертання” включає не тільки проговорювання своїх почуттів, а й визначення умов і причин, що викликали цю ситуацію (далі – фліп-чарти, наочний матеріал “Орієнтовна схема “Я ‒ висловлювання”).

Орієнтовна схема “Я ‒ висловлювання”:

·Опис ситуації, яка викликала напруженість (“Коли я бачу, що ти..”, “Коли це відбувається...”, “Коли я зіштовхуюся з такою си-туацією...”).

·Точне визначення власного почуття в певній ситуації (“Мені було дуже прикро, мене це образило...”, “Я відчуваю...”, “Я не знаю, що й сказати...”).

·Побажання щодо зміни ситуації (“Я просив би...”, “Я буду вдячний тобі, якщо…”).

Можна спочатку озвучити почуття, а потім опис ситуації через “що…”.

7. Вправа “Я ‒ звертання”

Час для виконання – 35 хвилин.

1. Учасників об’єднують у групи по 4 особи.

2. Кожна група отримує опис ситуації (див. допоміжний матеріал).

3. Завдання: обговорити запропоновану ситуацію і представити варіант відповіді через “Я ‒ звертання” (на виконання завдання – 5 хв).

4. Кожна група представляє свої варіанти.

Запитання для обговорення

· Чи важко було оперувати “Я ‒ повідомленнями”? Чому?

· Чи є особливості використання “Я ‒ висловлювання” в побуті і на роботі?

· Що б Ви відчули, якби до Вас звернулися так? Чому?

· Чи використовуєте Ви в повсякденному житті “Я ‒ звертання”? Чому?

8. Рольова гра “Нав’язування” – техніка “Акваріум”

Час виконання – 20 хвилин.

Мета – представити форми поведінки, за допомогою яких можна протистояти соціальному тиску.

Інструкція: з групи обирають трьох добровольців, яким присвоюють ролі: педагог, який є носієм кращого педагогічного досвіду; педагог, якому чужа ідея цього досвіду; спостерігач. Трійка сідає всередину кола учасників і розігрує ситуацію, за якою перший має нав’язати другому участь у його Школі кращого педагогічного досвіду. Після розігрування сценки проводять обговорення того, що відбулося.

Запитання для обговорення

· Чи прийняв перший пропозицію і чому?

· Які форми поведінки і слова допомагали, а які заважали?

· Що було найвдалішим, а що ні?

· Чим би така ситуація в реальності закінчилася?

· Якими були б наслідки після того, як перший погодиться з друзями? Чому?

9. Інформаційне повідомлення “Як навчитися говорити “ні” та відповідати на критику” (за допомогою мультимедійної презентації) – 10 хвилин.

Тези:

У житті виникають ситуації, коли дієш не з власної волі, і тому, що не може комусь відмовити. Сказати “ні” буває важко, оскільки боїмося образити людину чи зіпсувати з нею стосунки. Щоб не постраждати, треба вміти говорити “ні”. Це потрібно, коли треба захистити свої права; протистояти тискові інших або переконати когось у хибності їхньої дії.

Щоб правильно сформулювати відмову, пам’ятайте, що вона має складатися з трьох елементів (вивішується ілюстративний матеріал):

· слова “ні”;

· чіткого і конкретного визначення дії, яку ми не хочемо виконувати;

· стислого і правдивого обгрунтування відмови.

Нерідко в життєвих ситуаціях натрапляємо на критику. Багато хто боїться оцінок. Ми не знаємо, як поводитись у такій ситуації, ображаємось і проявляємо агресію. Однак критика є елементом нашого життя. Отож, пам’ятаймо: оцінка – не вирок, а лише думка, з якою можна погоджуватись або ні. Погоджуємось – кажемо про це, не погоджуємося – відстоюємо свою позицію, уточнюємо думку тих, хто нас критикує.

10. Рольова гра “Обласний семінар”

Час виконання – 15 хвилин.

1. Учасників об’єднують у пари.

2. Один з пари – директор школи, який хоче нав’язати черговий відкритий урок, інший – учитель, якому це нав’язують.

3. Завдання вчителя сказати “ні”, завдання директора – домогтися свого.

Час – 3 хвилини.

Запитання для обговорення

· У кого чим закінчилося?

· Чому вдалося (не вдалося) відмовити? Чому?

· Що використовував директор, щоб примусити Вас погодитися?

· Що робили Ви?

· Чи легко було відмовити? Чому?

· Чи легко було виконувати роль директора? Чому?

· Чим би в житті, імовірно, закінчилася у Вас така ситуація? Чому?

Завершення

11. Вправа “Підсумки”

Час виконання ‒ 10–15 хвилин.

Мета – підсумувати результати власної участі в тренінгу за темою. Закріпити емоційне піднесення

Опис вправи “Я сьогодні зрозуміла (зрозумів)...”:

Запропонувати групі закінчити фразу “Я сьогодні зрозумі-ла/зрозумів...”

12. Підсумкові запитання – 10 хвилин

· Що з теми було для Вас новим?

· Про що хотіли б ще дізнатися?

· Як знання та вміння, отримані в межах цієї теми, можуть допомогти у виконанні ролі лідера змін?

КОНФЛІКТОЛОГІЧНІ ТРЕНІНГИ

(Л. Карамушка)

Мета – надання можливості учасникам тренінгу отримати досвід конструктивного вирішення конфліктних ситуацій.

Завдання курсу:

‒ навчитися методам знаходження рішення в конфліктних ситуаціях;

‒ допомогти учасникам навчитися неупереджено оцінювати конфліктну ситуацію;

‒ допомогти учасникам скоригувати свою поведінку в бік зниження його конфліктогенності (зняти конфліктність в особистісно-емоційній сфері);

‒ згуртувати конкретний колектив (у випадку якщо всі учасники представляють колектив), розвиток умінь і навичок командної взаємодії.

Категорія учасників: тренінг розрахований на доросле, переважно працююче населення.

Склад груп: оптимальна кількість – 10–15 осіб.

Групи повинні комплектувати на добровільній основі.

Місце проведення – зал для проведення тренінгів.

Тренінг розрахований на 4 заняття по 3 години (загальна тривалість – 12 годин).

Зміст занять

Заняття 1

Знайомство, прийняття правил тренінгу:

Умійте слухати один одного.

Це означає необхідність дивитися на того, хто говорить, і не перебивати його. Коли хтось закінчує говорити, наступний бере слово і може коротко повторити те, що було сказано попереднім, перш ніж приступити до викладання своїх думок. Для привернення уваги до виступаючого може бути використаний будь-який предмет (наприклад, м’ячик), який під час дискусії переходить з рук в руки. Коли хтось виступає, всі інші мовчать.

Говоріть по суті.

Іноді слухачі відхиляються від обговорюваної теми. Замість того, щоб переривати учасника, керівник дискусії в цьому випадку може сказати: “Я не зовсім розумію, як це пов’язано з нашою темою. Не міг би ти пояснити, що мається на увазі?”

Проявляйте повагу.

Відкритість у висловлюваннях з’явиться лише тоді, коли слухачі засвоять, що можна не погоджуватися з чиєюсь думкою, але допустимо висловлювати оцінки стосовно інших людей лише на підставі висловлених ними думок

Закон “нуль-нуль” (щодо пунктуальності).

Всі учасники повинні збиратися до встановленого часу.

Конфіденційність.

Те, що відбувається на занятті, залишається між учасниками. Правило “стоп”.

Якщо обговорення якогось особистого досвіду учасників стає неприємним або небезпечним, той, чий досвід обговорюють, може закрити тему, сказавши "стоп".

Кожен говорить про себе, від свого імені.

Варто говорити: “Я вважаю, що ...” тощо.

Інтерв’ю

Мета:

‒ розвиток вміння слухати партнера і вдосконалювати комунікативні навички;

‒ скорочення комунікативної дистанції між учасниками тренінгу.

Учасників розподіляють на пари і вони протягом 10 хвилин розмовляють зі своїм партнером, намагаючись дізнатися про нього якомога більше. Потім кожен готує коротке представлення свого співрозмовника. Головне завдання ‒ підкреслити його індивідуальність, несхожість на інших. Після чого учасники по черзі представляють один одного.

Космічна швидкість

Мета – відпрацювання навичок прийняття групового рішення про стратегію і тактику виконання поставленого завдання; сприяння згуртуванню групи і поглибленню процесів саморозкриття.

Інструкція. “Передати в колі, в будь-якому порядку, крім сусідів праворуч і ліворуч, м’яч, але так, щоб той побував у кожного члена команди один раз”.

Ускладнення:

‒ Зробити те ж саме, але на час.

‒ “А швидше можете?”

‒ Виконати будь-яким іншим способом на якийсь час.

Ведучий пропонує всім учасникам команди після завершення вправи сісти в коло і росповісти про свій стан на момент початку роботи та її закінчення. На що слід звернути увагу:

‒ вироблення командної стратегії;

‒ розуміння ідеї вправи;

‒ розуміння інших учасників;

‒ ухвалення рішень;

‒ зміни в поведінці;

‒ зміна на емоційному рівні і в ступені участі кожного.

Питання ведучого повинні бути нейтральними і залишати свободу вибору, аналізу і фантазії:

‒ Що ви відчували?

‒ Що змінилося в момент?

‒ Чому ви обрали це рішення?

Кажу, що бачу.

Мета – програвання ситуації без оціночних висловлювань.

Інструкція: опис поведінки означає повідомлення про спостережувані специфічні дії інших людей без оцінювання, тобто без приписування їм мотивів дій, оцінки установок, особистісних рис. Перший крок – у розвитку висловлюватися в описовому ключі, а не формі оцінок ‒ поліпшення вміння спостерігати і повідомляти про свої спостереження, не даючи оцінок.

‒ Сидячи в колі, ви спостерігаєте за поведінкою інших і, по черзі, говорите, що ви бачите щодо будь-якого з учасників. Наприклад: “Коля сидить, поклавши ногу на ногу”, “Катя посміхається”.

Ведучий стежить за тим, щоб не використовували оціночні судження та висновки. Після виконання вправи обговорюється, чи часто спостерігалася тенденція використовувати оцінки, чи була складною ця вправа, що відчували учасники.

Невпевнені, впевнені та агресивні відповіді

Мета:

‒ формування адекватних реакцій в різних ситуаціях;

‒ “трансактний аналіз” відповідей і формування потрібних “рольових” прибудов.

Інструкція: кожному члену групи пропонують продемонструвати в заданій ситуації невпевнений, впевнений і агресивний типи відповідей. Ситуації:

· Друг розмовляє з вами, а ви хочете піти.

· Ваш товариш влаштував вам зустріч з незнайомою людиною, не попередивши вас.

· Люди, що сидять позаду вас у кінотеатрі, заважають вам гучною розмовою.

· Ваш сусід відволікає вас від цікавого виступу, задаючи дурні, на ваш погляд, питання.

· Друг просить вас позичити йому вашу яку-небудь дорогу річ, а ви вважаєте його людиною неохайною, не зовсім відповідальною.

Для кожного учасника використовується тільки одна ситуація. Можна розіграти ці ситуації в парах. Група повинна обговорити відповідь кожного учасника. (На вправу відводять 40–50 хвилин).

Ведучий розповідає про різні типи поведінки в конфліктній ситуації (за Томасом): пристосування, компроміс, співробітництво, ігнорування, суперництво, конкуренція. Після цього доцільно провести 1–2 рольові ігри (на розсуд ведучого), на прикладі яких учасники можуть спостерігати різні типи поведінки.

Перебільшення або повна зміна поведінки.

Мета:

формування навичок модифікації і корекції поведінки на підставі аналізу розігруваних ролей і групового розбору поведінки.

Інструкція: це рольова гра, в якій членам групи дається можливість програти свої внутрішньоособистісні конфлікти. Розігрування ролей використовують для розширення усвідомлення поведінки і можливості його зміни.

Учасник сам обирає небажану особисту поведінку, або група допомагає йому вибрати поведінку, яка ним не усвідомлюється.

Якщо член групи не усвідомлює цієї поведінки, він повинен перебільшити її. Наприклад, боязкий член групи повинен говорити гучним авторитарним голосом, постійно вихваляючись. Якщо учасник усвідомлює поведінку і вважає її небажаною, він повинен повністю змінити її. Потім всі учасники діляться своїми спостереженнями і почуттями (на розігрування ролей кожному дають 5–7 хвилин).

Заняття 2

Привітання

Мета:

- формування довірчого стилю спілкування в процесі налагодження контактів;

- створення позитивних емоційних установок на: “Привіт, ти як завжди енергійний і веселий”.

Можна згадати про ту індивідуальну рису, яку сама людина виділила при першому знайомстві. Учасник може звертатися до всіх відразу або до конкретної людини. Під час цієї психологічної розминки група повинна налаштуватися на довірчий стиль спілкування, продемонструвати добре ставлення один до одного.

Ведучому слід звертати увагу на манери встановлення контактів (на заняття відводиться 10–15 хвилин). По закінченні заняття ведучий розбирає типові помилки, допущені учасниками, і демонструє найпродуктивніші способи вітань.

Сигнал

Мета – розминка, поліпшення атмосфери в групі.

Інструкція: ведучий розповідає про техніку активного слухання. Учасники стоять у колі досить близько і тримаються ззаду за руки. Хтось, легко стискаючи руку, посилає сигнал у вигляді послідовності швидких або більш довгих стискань. Сигнал передають по колу, поки не повернеться до автора. У вигляді ускладнення можна посилати кілька сигналів одночасно в одну або різні сторони руху.

Техніки слухання

Мета – розвиток навичок активного слухання.

Інструкція: учасників розподіляють на пари, вони вирішують, хто говорить, а хто слухає. Потім ведучий повідомляє, що завданням буде уважне вислуховування впродовж 2–3 хв “дуже нудного оповідання”. Потім ведучий відкликає в бік майбутніх “оповідачів” нібито для того, щоб проінструктувати їх, як зробити розповідь “дуже нудною”. Насправді дає роз’яснення (так, щоб “ті, хто слухає” не чули цього), що суть не в нудності оповідання, а в тому, щоб той, хто розповідає, фіксував типові реакції слухачів. Для цього оповідачеві рекомендується після хвилинного мовлення зробити в зручний момент паузу і продовжити розповідь після отримання будь-якої реакції слухачів (кивок, жест, слова та ін.). Якщо протягом 7–10 секунд виражена реакція відсутня, слід продовжити розповідь упродовж ще однієї хвилини і знову перерватися і запам’ятати наступну реакцію слухача. На цьому вправу припиняють.

Усім членам групи розкривається справжній зміст інструкції та мета вправи. Оповідачів просять тримати в пам’яті зміст реакції слухачів (класифікувавши видиму відсутність реакцій як “глухе мовчання”). Ведучий наводить список найтиповіших прийомів слухання, називаючи їх, і даючи потрібне пояснення.

Диспут

Мета: розвиток умінь і навичок активного слухання.

Інструкція: вправу проводять у формі диспуту. Учасників поділяють на дві приблизно рівні за чисельністю команди. За допомогою жереба вирішують, яка з команд буде займати одну з альтернативних позицій з якого-небудь питання, наприклад: прихильники і супротивники “засмаги”, “куріння”, “роздільного харчування” тощо. Аргументи на користь тієї чи іншої точки зору члени команд висловлюють по черзі. Обов’язкова вимога для гравців – підтримка висловлювань суперників і з’ясування сутності аргументації. У процесі слухання, той з членів команди, чия черга висловлюватися, повинен реагувати підтакуванням і задавати уточнюючі запитання, якщо зміст аргументації не до кінця зрозумілий. Аргументи на користь позиції своєї команди дозволено висловлювати лише після того, як виступаючий тим чи іншим способом просигналізує, що його зрозуміли правильно (кивок головою, “так, саме це я і мав на увазі”) тощо.

Ведучий стежить за черговістю виступів, за тим, щоб той, хто слухає, здійснював підтримку висловлювання. Можна давати роз’яснення типу “Так, Ви мене зрозуміли правильно”, а переконатися в правильності розуміння можна перефразуючи його висловлювання. Застерегти учасників від спроб продовжувати і розвивати думки співрозмовника, приписуючи йому не його слова.

На закінчення вправи ведучий коментує її хід, звертаючи увагу на випадки, коли за допомогою перефразування вдалося домогтися уточнити позиції учасників “диспуту”.

РОЛЬОВА ГРА “ЗАЛАГОДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ”

(О. Барабаш)

Мета: відпрацювання умінь і навичок залагодження конфліктів.

Інструкція: ведучий розповідає про важливість вміння швидко і ефективно згладжувати конфлікти; оголошує про те, що зараз відомим шляхом варто спробувати з’ясувати основні методи врегулювання конфліктів.

Учасників розбивають на трійки. Протягом 5 хвилин кожна трійка придумує сценарій, за яким двоє учасників представляють конфліктуючі сторони (наприклад, сварять подружжя), а третій – грає миротворця, арбітра.

На обговорення ведучий виносить такі питання:

“Які методи згладжування конфліктів були продемонстровані?”

“Які, на ваш погляд, цікаві знахідки використовували учасники під час гри?”

“Як варто було повестися тим учасникам, кому не вдалося згладити конфлікт?”

Заняття 3

Друкарська машинка

Мета – розминка, вироблення навичок згуртованих дій.

Інструкція: учасникам загадують слово або фразу. Літери, складові тексту розподіляють між членами групи. Потім фразу слід сказати якомога швидше, причому кожен називає свою літеру, а в проміжках між словами усі плескають у долоні.

Якщо б .... я став би ...

Мета – вироблення навичок швидкого реагування на конфліктну ситуацію.

Інструкція: по колу один учасник ставить умову, в якій обумовлена деяка конфліктна ситуація, наприклад, “якщо б мене обрахували в магазині ...”, наступний, який поруч сидить, продовжує (закінчує) пропозицію, наприклад: “... я став би вимагати книгу скарг”.

Доцільно провести цю вправу в кілька етапів, у кожному з яких беруть участь усі присутні, після чого слід обговорити.

Ведучий відзначає, що конфліктні ситуації та виходи з них можуть повторюватися.

ТРЕНІНГ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

“ПОДОЛАННЯ СТРАХУ ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ”

(О. Маслей)

Мета – зняття психоемоційного напруження під час виступу, ознайомлення учасників тренінгу з прийомами подолання страху.

Вправа “Привітання”

Мета – сприяти встановленню контакту між учасниками групи та налаштуванню на роботу в групі.

Один з учасників говорить привітання або комплімент приблизно в такій формі: “Привіт усім, у кого в цю мить гарний настрій!” Ті, кого стосуються слова, разом відповідають: “Привіт!” А якщо був сказаний комплімент, то ті з учасників, які вважають, що це стосується їх, говорять: “Дякую!”

Вправу повторюють кілька разів, а потім правила змінюють. Тепер привітання має звучати так: “Здрастуйте всі, хто добрий і справедливий!” Чи як комплімент: “Чудово виглядають усі хитрі й завбачливі”. Вислів повинен містити якусь характеристику стану, рису характеру тощо. Ті учасники, в яких, на їхню думку, є названа риса, мають хором говорити “Привіт” або “Дякую” залежно від того, що це було: привітання чи комплімент; решта учасників мовчать.

Вправа “Правила роботи”

Мета – прийняти правила роботи групи.

Учасники складають і приймають правила роботи групи.

Вправа-очікування “Квітка-семицвітка”

Мета – визначити очікування учасників групи.

Інструкція: кожен із нас, напевно, пам’ятає казку про “квітку-семицвітку”, яка виконувала бажання. Зараз на пелюстках напишіть, що очікуєте від цього заняття.

Вступне слово психолога “Страх публічного виступу”

Психолог. Зараз я зачитаю вам один діалог:

– Шановна, за два тижні ми готуємося до організації зборів, на яких вам потрібно буде виступити усього на 7–10 хвилин.

– Виступити? Ні, я не можу. Я не знаю, що говорити...

– Ну що Ви? Розкажіть про Ваш досвід. Та Ви зможете! Тільки про свою роботу і все. Я у Вас вірю...

Вам знайомий такий діалог, ну або приблизно такий? Якщо так, то Ви, напевно, відчуваєте легке тремтіння в області грудей або лоскотання під грудьми. Дихання стає поверхневим, пульс частішає. Що це? Хворобливий стан? Ні. Це страх публічного виступу. Вам такий стан знайомий? Якщо читаєте ці рядки, значить, точно знайомий.

Які думки виникають у перші хвилини після того, як Вам оголосили про необхідність виступити?

– Чому я?

– Я не знаю, що говорити.

– Я не зможу.

– Я не вмію.

– Можливо, піти на лікарняний?

Зауважте – страх навіть у думках. А Ви замислювалися коли-небудь, які причини такого страху? Чому ми з легкістю і задоволенням спілкуємося з великою кількістю родичів і боїмося виступити перед групою навіть із трьох осіб? Чи можна навчитися долати страх публічного виступу? Чи є методи, що дозволяють уникнути виступів?! Після цього запитання скажіть собі “Стоп”. Уникнути виступу? Якщо це ваше бажання, то сьогоднішнє заняття не для вас. Уникати – прерогатива людей, які не бажають долати труднощі, які їх бояться. А ми з вами не такі! Адже це так? Так! Тоді – вперед! Уперед, на зустріч зі страхом.

Щоб страх перемогти, потрібно знати всі його таємниці, суть, слабкості. Отже, спочатку розберемося, що таке страх, що його спричиняє, а потім подивимося, як з ним працювати.

Інформаційне повідомлення

Соціологи провели опитування, в якому було лише одне запитання: “Чого люди бояться найбільше?” Опитали достатню кількість респондентів, щоб вибірка була представницькою, а результати – достовірними. Сформулювали результат опитування у вигляді списку. Що вище у списку розташований об’єкт страху, то більше його бояться. Ось цей список (цитується за книжкою Девіда Піплз “Рresentations рlus”).

1. Виступ перед групою.

2. Страх висоти.

3. Комахи та жуки.

4. Фінансові проблеми.

5. Глибока вода.

6. Хвороба.

7. Смерть.

8. Польоти.

9. Самотність.

10. Собаки.

Гадаю, для більшості читачів позиція під номером 1 у списку є несподіванкою.

Страх – це комплекс біохімічних реакцій, що характеризуються наявністю адреналіну в крові (за Р. Гондопасом). Коли адреналіну забагато, тоді страх перешкоджає. Він починає нами керувати. Наприклад, ми забуваємо інформацію, з розмови вилітають певні слова, тремтить або хрипне голос, розсіюється увага.

Для різних проявів страху публічного виступу, який найчастіше трапляється в житті, медики навіть придумали назви. Ось три з них: лаліофобія (страх говорити), демофобія (острах юрби) і катагелофобія (страх виглядати смішним). У цих захворювань цілком визначені симптоми:

· прискорений пульс;

· поверхневе дихання;

· м’язові спазми, що впливають на голос, коліна, руки;

· сухість у порожнині рота;

· холодні кінцівки;

· розширення очей;

· нудота;

· пітні долоні;

· напружені нерви;

· розмитість зору.

Способи подолання страху публічного виступу

Вправа “Чарівні слова”

Мета – зняття напруження перед виступом.

Як піднімають бойовий дух воїни перед битвою? Бойовим кличем – УРА!

Як приводять себе в медитативний стан ченці Тибету? Співають мантру – АОУМ!

Так само в кожного з нас є слова (фрази), яким варто лише прозвучати у голові, як стан починає змінюватися.

· “Я зроблю це!”

· “Йес!”

· “Я!”

· “We will rock you!”

· “Уперед, уперед, уперед!”

Наведіть, будь ласка, свої приклади “чарівних слів”.

Прийом “Вибухове накачування”

Прийом простий. Ви всередині починаєте на себе кричати: “Давай! Уперед! Не чекай! Рвися! Починай говорити! Ти зробиш це!”

Інколи можна на себе кричати і не так ввічливо, а використовуючи додаткові можливості української мови: “Ти! Виродку! Якого... ти боїшся?! Уставай і починай говорити! Шмаркачу нещасний!..”

Важливо все це собі не говорити (тихим інтелігентним голосом), а саме кричати, накачуючись емоціями, енергією, силою.

При цьому страх перед аудиторією одразу стає маленьким, незначним порівняно зі страхом перед внутрішньою розлюченою особистістю, яка так кричить і біснується всередині.

І цієї сили, накачаної таким вибуховим методом, із надлишком вистачає, аби зробити той горезвісний перший крок, після якого все вже йде легко і само собою.

Р.S. Однак із цим прийомом будьте обережні. Якщо є інші методи розкручування, аби зробити перший крок, то користуйтеся ними. Ну, а якщо немає – краще робити і каятися, ніж не робити і каятися!

ТЕХНОЛОГІЯ РОБОТИ КОУЧА З КЛІЄНТОМ

Робота коуча з клієнтом розпочинається зі спеціальної зустрічі, де відбувається знайомство. Коуч хоче знати про цілі, потреби, проблеми свого клієнта. Під час першої зустрічі розробляють перелік цілей та план гри для досягнення цих цілей.

Коучинг проходить у вигляді регулярних сесій один раз на тиждень. Це може бути особиста зустріч, зв`язок по скайпу чи телефону. Ви визначаєте свої завдання на коуч-сесію. Коуч допомагає вирішувати проблему та вибирає кращі можливості. Коли ціль занадто велика, коуч допомагає розробляти план досягнення мети, забезпечує підтримку і структуру, яка гарантує досягнення мети. Коуч підтримує клієнта в бажанні бути ефективним.

З чого розпочати або ставимо мету!

Отже, якщо Ви вирішили спробувати коучинг і не знаєте з чого варто почати, ми пропонуємо простий інструмент, з якого зазвичай розпочинається коучинг і робота над цілями. Підготуйте папір і ручку. Розпочинаємо роботу!

1. Виберіть одну з цілей, яку Ви б хотіли досягти. Запишіть “Моя мета” у теперішньому часі. Тут намагайтеся використати принцип SMART – постановки мети. Якщо коротко, то мета має бути:

S (specific) – конкретною,

M (measurable) – вимірною,

A (achievable) – досяжною (в тому сенсі, що людина в змозі досягти таку мету),

R (relevant) – відповідною діяльності (тобто така, яка властива Вам),

T (timed) – погодженою в часі.

Наприклад:

1. Моя мета ________________________________________________

2. Укажіть сферу життя, до якої вона належить (робота, сім’я, хобі, здоров’я).

3. Дата, до якої хочете досягти мети ___________________________.

4. Укажіть користь, яку Ви отримаєте від досягнення мети ___________________________________________________

5. Проміжні кроки. Тут рекомендується застосувати невелику хитрість і писати кроки не з теперішнього часу, а з майбутнього. Прочитайте і поставте таке запитання: “А що відбувалося місяць тому, що привело мене до цієї мети?”

Якщо Вам складно розставити пріоритети – відповідайте на потужні питання, що просувають по пріоритетах! Слід сфокусуватися на важливому. На коуч-сесії для цього ставляться спеціальні запитання.

Теж саме Ви можете зробити самостійно, відповівши на такі запитання:

- Яка у Вас найбільш термінова особиста проблема?

- Яка у Вас найбільш термінова проблема на роботі?

- Які проблеми зараз здаються Вам нерозв’язаними?

- Які три найбільш важливі зміни Ви хотіли б учинити в житті у наступні 90 днів?

- Які три найбільш важливі зміни Ви повинні вчинити в житті у наступні три роки?

- Які три найбільші можливості у Вас зараз є, але Ви максимально не використовуєте?

- Яке почуття є найважливішим для Вас, щоб його було набагато більше і якомога швидше?

- За якою метою або результатом Ви сумуєте найбільш, або дуже хотіли б її досягти?

- Який єдиний фокус нам варто вибрати для роботи в рамках коучингу, який допоміг би Вам досягти кількох цілей?

- Що зараз Вас турбує найбільше, чим Ви б хотіли поділитися з коучем?

Потужні запитання про Ваші можливості. Відповівши на ці запитання, Ви зробите крок уперед в усвідомленні Ваших можливостей.

Приділіть собі 10 хвилин і запишіть відповіді на запитання:

1. Якби у Вас були гроші, які Вам потрібні, де і як би Ви жили?

2. Якби Ви знали всі шляхи вирішення Ваших проблем – скільки б часу Вам було потрібно для цього?

3. У Вас є особисте або професійне бачення себе в майбутньому?

4. Якщо так – яке воно?

5. Чого Ви не зможете досягти в цьому житті, чого б Вам хотілося досягти?

6. За шкалою від 1 до 10, де 10 – максимум, як Ви оцінюєте якість свого життя зараз?

7. За цією ж шкалою, якого рівня Ви б хотіли досягти у своєму житті?

8. Яка у Вас є мета або мрія, при досягненні якої Ви здалися б?

9. Яку частину себе Ви втратили?

10. Яку мету або частину свого життя Ви відклали, оскільки зараз складний час? Яка частина Вас увесь час чекає (когось або чогось), щоб реалізуватися?

А тепер подумайте: чи довго Ви ще хочете чекати початку справжнього життя?

Вісім способів зруйнувати проблему!

1. Запишіть проблему. Подивіться на неї, неначе це головоломка в журналі. Проблеми, зазвичай, стають простішими, коли вони записані на папері.

2. Концентруйте Ваш розум на пошук рішення. Використайте не більше 20 відсотків часу на розуміння проблеми і 80 відсотків – на пошуки вирішення.

3. Проженіть жалісливі думки. Ставте собі запитання: “Що я можу зробити, щоб розв’язати проблему? Як я можу обернути її в можливості? Які знання мені можуть допомогти?” Ці запитання направлять Вашу підсвідомість на пошук рішень.

4. Не перебільшуйте проблему. Масштаб проблеми збільшують негативні думки, гнів, звинувачення кого-небудь.

5. У той же час не недооцінюйте проблему. Багато проблем важко вирішуються, тому що вони не вважаються серйозними.

6. Виконуйте дії зараз! Проблема вирішується через реалізацію дій зараз, а не в майбутньому.

7. Не соромтеся просити допомоги. Люди із задоволенням Вам допоможуть, оскільки усі хочуть бути корисними іншим.

8. Якщо нічого не допомогло, зверніться до своєї інтуїції.

Слідкуємо за своїм прогресом!

Один з головних секретів досягнення цілей – щоденний контроль за прогресом на шляху до мети. Щодня відповідайте на такі запитання:

1. Де Ви зараз стосовно своїх цілей?

2. Які дії Ви виконали сьогодні для досягнення мети?

3. Чи дали вони очікуваний результат? Якщо результату немає – як Ви думаєте, чому?

4. Що Вас утримує від досягнення цілей?

5. Що Вас тягне назад?

6. Наскільки Ви контролюєте ці чинники?

7. Що Ви можете зробити, щоб краще контролювати ці чинники?

8. Коли Ви почнете?

Десять переконань для успіху

Ось 10 переконань, які допоможуть Вам досягти успіху:

1. Я несу відповідальність за свої дії і результати, які отримую у своєму житті.

2. Я упевнений в собі.

3. Я шукаю позитивне у будь-якій ситуації.

4. Я людина, яка завжди йде до кінця.

5. Я упевнений в досягненні своєї мети.

6. Я люблю людей.

7. Життя – для того, щоб отримувати насолоду.

8. Добрі люди, на зразок мене, можуть досягати успіху і процвітати.

9. Я дуже вдячний за усе найкраще в моєму житті.

10. Я досить добре попрацював, щоб мати життя, яке я хочу.

Складіть план розвитку цих поглядів в собі і Ви доб’єтеся в житті дуже багато.

Де захований безцінний скарб, який не можна загубити? Усередині Людини. Напевно, це один із замислів Творця – закласти у нас багато талантів і здібностей, але відкрити їх тільки тим, хто готовий буде здійснити подорож під назвою “шлях до себе”.

Освітній коучинг може здійснюватися для розвитку команд, де коуч виступає модератором і сприяє пошуку оптимальних групових рішень. Таким чином, викладачам та студентам надається можливість вибудовувати власні та групові позиції в реальній педагогічній практиці, а значить – будувати і реалізовувати власний світ.

Можна визначити такі етапи коучингу для ефективного здійснення будь-якого групового проекту:

‒ Чітко сформулюйте цілі проекту. Для чого потрібен цей проект? Чому саме Вам було доручено його розробити? Назвіть 2–3 пріоритети, які для Вас зараз найголовніші. Визначте найголовніші пріоритети для Вашої групи.

‒ Опишіть власний стиль роботи. Опишіть, що про Вас думають інші? Як би Ви хотіли, щоб Вас сприймали? Які Ваші сильні та слабкі сторони? Як Ви спілкуєтеся з людьми, ухвалюєте рішення, управляєте конфліктами, аналізуєте інформацію? Визначте стиль роботи групи, приділяючи увагу кожному стилю.

‒ Визначте зацікавлені сторони. З ким Ви повинні співпрацювати, щоб досягти цілей? На кого впливає цей проект, який Ви розробляєте? До кого Ви звернетеся, щоб проконсультуватися з приводу його ефективної розробки?

‒ Визначте цілі кожного члена групи. Чого Ви бажаєте досягти з кожним учасником у цьому проекті протягом певного часу? Який внесок може зробити кожен учасник для досягнення стратегічних цілей проекту? Наскільки важливий кожен із тих, хто бере участь у проекті, для досягнення цілей? Оцініть учасників за десятибальною шкалою залежно від їхньої значущості. Розподіліть учасників за кількістю балів від 1 до 100 залежно від їхнього впливу на реалізацію стратегії.

‒ Розподіліть час. Скільки днів Ви повинні приділити розробці проекту? Які дії слід розпочати кожному учаснику, щоб досягти результату? Як ці дії відобразяться на Вашому календарі? Пам’ятайте, що 30–40% часу у Вас повинно бути незайнятим, щоб обдумати питання, які можуть виникнути. 60–70% часу слід приділити конкретним завданням для досягнення важливих цілей. Як Ви зможете визначити, наскільки ефективно вдалося інвестувати час?

Визначте критерії успіху. Як Ви можете визначити, що досягли успіху в реалізації своєї стратегії і цілей? Як Ви відслідкуєте прогрес?

КОУЧ-СЕСІЯ “ЯК СФОКУСУВАТИСЯ НА ГОЛОВНОМУ”

(М. Дауні)

Хочете отримати всі багатства світу? Віддавайте!!!

Парадокс у досягненні цілей в тому, що для здобуття чого-небудь, спочатку треба віддати. В освіті – це повністю віддавати себе вихованцям, учням, студентам. У стосунках – давати турботу і любов. У професійному зростанні – проходити “додаткову милю”.

Тому подумайте:

Що Ви даєте іншим? Що Ви можете дати, крім того, що даєте зараз?

Кому Ви можете допомогти?

Як Ви можете давати більше?

Чому не працюють рецепти щастя?

У пошуках унікальних секретів або чому не працюють рецепти щастя.

Нестримна потреба матеріальних благ змінилася модою на потребу інформації і тренінгів успіху. Вироблена школою звичка споживати готові знання часто перемагає прагнення до життєтворчості, як пошуку свого рецепту щастя і успіху. Але чужі, хоча і успішні моделі, часто не працюють, тому що вони – чужі, і тому, що будь-яка модель працює лише тоді, коли входить у систему. А ось упровадити у ваше життя новий навик будь-якому тренінгу часто не під силу. Не тому, що вони неефективні, а тому, що учасники тренінгу часто сприймають його як Якір порятунку. Вони забувають про те, що потрібно вбудувати нову модель у своє життя, а це вимагає концентрації, величезної сили волі і, як мінімум, 21 день щоденних тренувань. Адже нові звички легко не вбудовуються в життя. Про це поклопоталася Матінка Природа, підтримуючи звичні моделі поведінки з метою економії енергії. На впровадження нової звички необхідно в сім разів більше енергії, ніж виконання часто повторюваних дій. Тому якщо ви засвоїли якийсь новий навик, то практикуйте його мінімум 1–3 місяці. А інструментом щоденного контролю над процесом може служити одне просте запитання: що я зробив сьогодні для розвитку, наприклад, ораторських здібностей. І лише якщо ви щодня “віщатимете” – в автомобілі або в метро, на зборах мешканців будинку або нараді в компанії, на дні народження друга або весіллі брата, то ви гарантовано отримаєте результат.

Як упровадити нову модель поведінки у своє життя, продемонстрував легендарний Джим Керрі у фільмі “Завжди говори “Так”. Потенціал “Так” він розкрив лише коли зміг повторити багато раз невластиву йому поведінку. І лише після цього, герой вбудував новий навик у своє життя, визначившись з тим, коли доречно використовувати “Так”, а коли слід відповісти “Ні”. Отже, самі по собі, без втілення в життя, знання не дають жодного результату. Як в загадці: три пташки сиділи на трубі, дві вирішили полетіти, скільки залишилося?

Фокус – результат інтересу. Відмова від контролю творити дива.

Як фокусуватися на головному? Вищий пілотаж цього навику – це коли фокус стає природним процесом, він не вимагає сильного контролю і вольових зусиль, коли ви просуваєтеся до своїх цілей без зайвої напруги. Будь-яка напруга вносить дисгармонію до навколишнього світу, і навчившись отримувати результати ціною понад зусиль, слід поставити собі запитання – як навчитися досягати поставлених цілей, насолоджуючись процесом? Цього рівня можна досягти, коли є зрозумілість стосовно стратегічних цілей, є бачення майбутнього, і ви знаєте відповідь на питання: “Яким я бачу себе через 10–20 років?” Тоді ця картинка як маяк визначатиме ваш порядок денний, відсікаючи неважливе, прибираючи метушню і поспіх, фільтруючи потоки інформації.

Те, що направляє ваш фокус – це інтерес до проекту, завдання, ідеї. Цей інтерес з’являється, якщо конкретне завдання пов’язане з досягненням нашої мрії, з нашою довгостроковою стратегією. Якщо ви працюєте над корпоративним завданням, слід усвідомити ваш особистий інтерес до нього, чому ви зможете навчитися, який досвід отримаєте, виконавши його?

Закон вибору свідчить, що “Ми завжди робимо вибір, навіть якщо ми не робимо вибір – це наш вибір”. Щодня ми вибираємо жити відповідно до своїх цілей або за порядком денним, який нам встановили інші. Коли я умію розрізняти свій голос і голоси інших в мені, моє уміння фокусуватися поліпшується. Т. Голві, один з родоначальників коучингу, міркуючи про фокус, пише: “Якщо голоси інших у вас сумніваються, тоді ви, швидше за все, почуєте в голові інструкції про те, що слід і що не слід робити. Сумнів веде до сум’яття і паралічу дії.

Відмова від контролю творить дива, коли спонтанно трапляється щось, про що я не подумав, це завжди елегантніше, простіше і більш істинне. Ціна цієї краси в тому, що її не можна контролювати за допомогою свідомої думки. Її можна лише допустити”.

Що заважає фокусу?

Дуже велике навантаження і недостатня безпека призводять до стресу. Завищені вимоги – це найпоширеніша умова для втрати фокусу. Одним із способів зменшення вимог є відмова від зайвих домагань у формі перфекціонізму, надмірного контролю, прагнення уникнути ризиків і тому подібне. Якщо ви усунули всі можливі вимоги, і вам як і раніше не вистачає часу, варто подумати, як і чому ви взяли на себе велике навантаження. Можна спробувати розділити час, що є у вас, на три частини. Щоб ви зробили, якби у вас була лише третина наявного часу? А якби дві третини? На цьому варто зупинитися, оскільки остання третина буде зайнята справами, які неможливо було передбачити.

Недостатнє навантаження і дуже високий рівень безпеки ведуть до нудьги.

Сприйняття “тут немає нічого цікавого” призводить до відключення рецепторів нервової системи і викликає втрату пильності і нездатність до збереження зацікавленості, що виявляється у відсутності залученості в діяльність. У результаті – висновок: ця робота нудна. Підвищуйте стандарти, щоб внести більше напруженості до своєї роботи, звертайте більше уваги на деталі, або ж знайдіть цікавішу роботу.

Як повернути втрачений фокус?

Усі ми живемо у світі, де на нас покладено занадто багато вимог. Батьки, керівники, партнери, колеги, вчителі, влада, друзі, релігія, діти... Які пріоритети ми встановлюємо для наших потреб у рівновазі, радості, зростанні? У якій мірі ми дозволяємо собі бути пріоритетом у нашому власному житті? Корова не даватиме молока, якщо не буде вживати траву. Встановлювати безконечні вимоги для всіх нас – така природа суспільства. Але в природі людського духу закладено прагнення до свободи. Коли я не знаю, чого я хочу, я стаю жертвою порядку денного інших. Зберегти фокус непросто – потрібне усвідомлення, вибір, довіра і багато практики.

4.12. МІНІ-КЕЙСИ

Білий Король проводжав поглядом Чорну Королеву.

‒ Яка фігура! Була б моєю ‒ нічого б не пошкодував!

‒ Ви ризикуєте, Ваша Біла Величність, такими жартами не розкидаються, розвернулася на ходу Королева. А все-таки, цікаво, чого б Ви не пошкодували? Король відразу ж “пожертвував” Пішака.

‒ І це все, Ваша Величність? У Вашому положенні?!

Король “пожертвував” Коня, потім ще Коня і Туру. Чорна Королева приймала все.

‒ А Ви не розгубились, Ваша Величність! ‒ загравала вона.

‒ Я ніколи не розгублююсь, ‒ відповів він. ‒ На те я і Король.

І ось настала хвилина, коли він пожертвував Білою Королевою. І залишився наодинці: інших білих фігур на дошці не було.

‒ Люба! Тепер я вільний, і можливі будь-які варіанти! ‒ захлинався він. Тобі не потрібно нікого боятися, я чекаю Тебе!

А Чорна Королева і сама вже наближалася “тихими ходами”. І всім стало зрозуміло: гра Білого Короля закінчена. Чорні (їх хід) дадуть йому мат у два рахунки.

Визначіть, про який тип спілкування йде мова в цій ситуації?

Що вплинуло на рішення Білого Короля: розуміння або нерозуміння справжньої суті партнера? Як називається це явище? Які якості партнерів у цьому випадку впливають на міжособові стосунки? Чи можна назвати ці стосунки дружніми (відповідь аргументуйте)?

Література

1. Колесниченко Л.А., Борисенко Л.Л. Психология и педагогика для русскоязычных студентов : уч.-метод. пособие для самостоятельного изучения дисциплины. ‒ К. : КНЕУ, 2008. ‒ С. 149‒169.

2. Немов Р.С. Психология : учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. ‒ В 3 кн. ‒ Кн. 1. Общие основы психологии. ‒ 3-е изд. ‒ М. : Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 1997. ‒ С. 601‒613.

Упродовж останніх років Світлана і Надя були хорошими подругами. У вихідні дні вони зазвичай проводили час у колі друзів. Тому Світлана дуже засмутилася, коли Надя сказала їй, що в цю суботу вона повинна залишитися вдома, доглянути за хворою бабусею.

Щоб бути солідарною з подругою, Світлана вирішила на цей раз нікуди не йти без Наді і залишилася вдома з батьками. Їй було сумно. Вона подумала, що її подрузі, можливо, важко самій впоратися з хворою бабусею і вирішила відвідати її. Заздалегідь Світлана зателефонувала подрузі, але ніхто не зняв трубку, і вона вирішила, що Надя з бабусею вийшли подихати свіжим повітрям на вулицю. У понеділок однокурсник Михайло запитав Світлану, чому вона не прийшла до них на вечірку разом з Надею. Від подиву Світлана не знала, що відповісти. Вона не хотіла вірити, що Надя їй збрехала.

Поясніть, про які стосунки в цій ситуації йде мова. Яка поведінка подруг могла б привести до конфлікту? Як його можна уникнути? Яку тактику поведінки в конфліктній ситуації ви можете запропонувати подругам, щоб зберегти між ними добрі взаємини (відповідь аргументуйте)?

Література

2. Немов Р.С. Психология : учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. ‒ В 3 кн. ‒ Кн. 1. Общие основы психологии. ‒ 3-е изд. ‒ М. : Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 1997. ‒ С. 601‒607.

На педагогічній раді викладач Віра Петрівна ділилася з колегами досвідом своєї роботи.

‒ Для мене, ‒ говорила вона, ‒ заняття ‒ це не просто робота, а спілкування; заняття ‒ це мистецтво, а не лише навчальне заняття за розкладом. Я часто задаюся питанням: для чого я йду на заняття? Яких струн юної душі я торкнулася? Про що думають молоді люди, слухаючи мене? А в кінці свого виступу привела слова В. Сухомлинського з його книги “Серце віддаю дітям”: “Людина, яка зустрічається з учнями на уроці по один бік вчительського столу, а на іншому ‒ учні, не знає дитячої душі, а хто не знає дитини, той не може бути вихователем. Для такої людини за семи печатками закриті думки, відчуття і прагнення дітей. Учительський стіл часом стає тією кам’яною стіною, через яку він (вчитель) веде “наступ” на своїх “супротивників” (учнів); але частіше цей стіл перетворюється на обложену фортецю, яку “супротивник” бере облогою, а “воєначальник”, який сховався в ній, відчуває себе зв’язаним по руках і ногах”...

Чи розділяєте ви точку зору В.О.Сухомлинського? Що означає “знати дитину”? Який провідний принцип виховання закладений у цих знаннях? У чому ви вбачаєте зв’язок процесів навчання і виховання? Як змогла викладач перетворити заняття на уроки виховання? Які якості треба мати викладачу, щоб його любили вихованці (відповідь аргументуйте)?

Література

1. Колесниченко Л.А., Борисенко Л Л. Психология и педагогика для русскоязычных студентов : уч.-метод. пособие для самостоятельного изучения дисциплины. ‒ К. : КНЕУ, 2008. ‒ С. 216‒225.

2. Подласый И. П. Педагогика. Новый курс : учебник для студ. пед. вузов. ‒ В 2 кн. ‒ Кн. 1 : Общие основы. Процесс обучения. ‒ М. : ВЛАДОС, 1999. ‒ С. 245‒256.

У студентській групі обирали учасників команди веселих і кмітливих (КВК) факультету. Всіма було визнано, що треба включити до складу команди “найкмітливіших” студентів Андрія і Вадима. Проте вирішити це питання було надзвичайно важко, у зв’язку з особистою неприязню, навіть ворожнечею, які мали місце в особистих стосунках цих студентів. Обидва студенти, запропоновані до складу КВК, рішуче відмовилися від співпраці. Кожен спирався на непродуктивність спільної діяльності. Подолання відчуття взаємної неприязні, антипатії (навіть ворожнечі), на їхній погляд, вимагає величезної нервової напруги, що не сприяє досягненню згоди в пошуках оптимального вирішення конкурсних завдань. Подальший розвиток подій може зажадати від учасників ухвалення низки рішень.

1. Ви знаходитеся в ситуації студента Андрія. Яким буде Ваше рішення? Виберіть відповідь: а) відмовлюся від співпраці з небажаним партнером; б) дам згоду на співпрацю; в) утримаюся від власного рішення, але виконаю вимогу групи.

2. У подальшому обговоренні в групі склалася думка, що студент Андрій повинен бути капітаном команди. Ви знаходитеся в ситуації студента Вадима. Яким буде Ваше рішення? Виберіть відповідь: а) відмовлюся від співпраці з небажаним партнером; б) дам згоду на співпрацю; в) утримаюся від власного рішення, але виконаю вимогу групи.

3. Більшість студентів підтримали думку про те, що Андрій і Вадим повинні виступати у складі команди, не зважаючи на відмову від співпраці. Ви знаходитеся в ситуації студента Вадима. Яким буде Ваше рішення? Виберіть відповідь: а) відмовлюся від співпраці з небажаним партнером; б) дам згоду на співпрацю; в) утримаюся від власного рішення, але виконаю вимогу групи.

Поясніть, про які сторони комунікативного процесу йде мова в цій ситуації? Який вплив має група на ухвалення рішення окремими членами? Зробіть прогноз про можливі варіанти співпраці між студентами. Який вибір повинні зробити студенти, щоб задовольнити вимогу групи, але не втратити свою особистість? Який би вибір Ви зробили (відповідь аргументуйте)?

Література

2. Климов Е.А. Основы психологии : учебник для вузов. ‒ М. : ЮНИТИ, 1997. ‒ С. 222‒229.

МІНІ-КЕЙСИ “ЧИТАЄМО В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО”

РОЗКІШ І КРАСА МИСЛЕННЯ

Справжня розумова праця потребує великої духовної твердості, наполегливості, непохитності. Щоб думка стала привабливою працею, щоб людина відчувала розкіш і красу мислення, вона повинна владарювати над собою. А владарювати над собою наш вихованець зможе тільки тоді, коли ви, вихователь, – його однодумець. Коли ваше розумове життя, ваші інтелектуальні інтереси для нього – провідна зірка.

Урок – перше вогнище, зігрівшись біля якого, людина прагне стати мислителем. Я вбачаю найважливішу виховну мету уроку в тому, щоб запалити у маленької людини вогник жадоби пізнання. Прийти в клас з думкою – це значить, образно кажучи, принести подив. Вихованець повинен пережити почуття подиву, побачивши безмежний океан знань, відчути себе не безсилою порошинкою, а сміливим мореплавцем. Мій урок повинен надихнути його сміливістю, потрібною для того, щоб плисти в океані знань. Книжка може перетворити подив у допитливість, інтерес. Тільки читання відкриває перед людиною розкіш інтелектуального життя. Від того, як і що читає людина в роки, отроцтва і ранньої юності, залежить становлення в ній мислителя-трудівника.

Читати, думати підліток, юнак повинен у два, три рази більше, ніж задано за підручником, – до такого висновку приводить багаторічний досвід. Читання з потреби думати – головна умова розвитку розумових здібностей, становлення творчого розвитку. У читанні з потреби мислити, пізнавати, дивуватися могутністю і силою розуму і полягає зміст інтелектуального життя особистості. Без такого читання сидіння над підручником неминуче перетворюється в зубрячку, притупляє розум, перетворює навчання в тяжку повинність. Там, де немає читання з потреби мислити і узнавати, оволодіння підручником стане непосильною працею. Небажання вчитися виникає через відсутність багатого, насиченого інте-лектуального життя.

Ознайомтесь із змістом державної програми “Освіта ХХІ століття”, випишіть завдання щодо удосконалення навчально-виховного процесу. Які інноваційні форми і методи організації навчальної та виховної роботи впровадили б ви у педагогічний процес?

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Де немає захоплення, одухотворення, натхнення, прагнення до ідеалу, – не може бути любові до науки і знань, до книги і школи, учителя і праці. Переконаність народжується там, де знання освітлюються бажанням, яке поступово підноситься до усвідомленого ідейного прагнення, де людина переживає свою особисту позицію, свій погляд, своє майбутнє, своє уявлення про щастя.

Виховувати справді освічених людей, добиватися того, щоб за шкільною партою сидів громадянин, – значить учити, бути мислителями і трудівниками. Не споживати готове, а добувати знання повинен мій учень. Якщо він не добуває знань, не переживає при цьому напруження духовних, вольових сил, він не може стати і моїм вихованцем.

Громадськість знань і думки починається з того, що учні беруть близько до серця наукову істину, що народилася в боротьбі науки проти темряви і неуцтва, прогресу проти відсталості. Щоб не сталося на уроці, але якщо йдеться про суспільство, народ, державу, людину, художнє втілення людських думок і пристрастей – ваше слово повинно бути зверненням до думки і совісті. І учні стають вашими вихованцями лише тоді, коли у ваших відносинах з ними народжується однодумство. Переживаючи звернення вчителя – старшого товариша, збагаченого життєвим досвідом, вони почувають себе ніби учасниками походу тернистою стежкою знань. Разом з учителем ідуть вони цією стежкою до істини, разом з учителем їх серця стискає біль від співчуття правді, співчутливості, від щирого, сердечного прагнення до того, щоб правда, справедливість торжествували.

Для підвищення якості освіти сформуйте принципи організації навчального процесу з дисципліни, яку ви викладаєте. Опишіть досвід та поділіться ним з колегами у педагогічній пресі, соціальних мережах, виставкових заходах тощо.

СЛОВО – ДОТИК ДО СЕРЦЯ

Людські вчинки виявляються в діяльності і в слові, навіть у погляді. Слово – найтонше доторкання до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок – зрада. Буває і навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі. Одна з граней батьківської мудрості в тому, щоб учити людину і говорити, і мовчати. Виховувати слово так, щоб воно було сміливим і скромним, нестримним і сором’язливим, безстрашним і обережним. Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину. Умій розуміти й відчути, коли людині, з якою ти зустрічаєшся, треба, щоб ти говорив, а коли їй вкрай необхідно, щоб ти мовчав. Одне-єдине твоє слово може створити в людей думку про тебе як про хама або невігласа, пустопорожнього базіку або хвалька.

Прочитайте оповідання. Як ви розумієте його зміст? Чи погоджуєтесь з автором?

ЄДНІСТЬ ПОГЛЯДІВ

Умова дієвості слова вихователя – широкий зміст, різноманітність цілей звернення педагога до вихованців. Педагогічна некультурність часто виявляється в тому, що вихователь знає лише дві–три мети словесного звернення до вихованців – заборона, дозвіл, докір. У майстра-вихователя звертання до вихованця має безліч цілей, і одна з найчастіших – роз’яснення моральної істини, поняття, норми. У цьому вміє добитися ефекту лише той вихователь, який знає, відчуває ставлення своїх вихованців до хорошого і поганого в самих собі, їхню здатність критично ставитися до власних недоліків. Такий вихователь, роз’яснюючи моральне поняття, завжди звертається безпосередньо до внутрішнього світу вихованця, прагне добитися того, щоб його вихованець аналізував якийсь вчинок, рису своєї поведінки, побачив себе очима інших людей.

Навіювання потребує від вихователя величезних витрат духовних сил. Умова навіювання – органічна єдність глибокої віри учителя в те що він говорить, правдивості його ідеї і запального, сильного, виразного слова. Досвідчений вихователь удається до навіювання нечасто, побоюючись авторитарності. Значно частіше впливає педагог переконанням – логічним доведенням істинності тієї чи іншої норми, того чи іншого положення. Вихователеві треба знати, як переконувати малюків і як підлітків, юнаків і дівчат. Якщо маленький школяр охочіше бере істину з яскравої життєвої історії, то для підлітка, і тим більш для юнака, шлях до переконання лежить через філософствування, роздуми, міркування.

Педагог високої педагогічної культури вчить розмірковувати вголос, він ділиться з юнаками і дівчатами своїми сумнівами, звертається до них за порадою, запрошує до спільних роздумів. Слово такого вчителя невимушене, задушевне, воно утверджує атмосферу довір’я, щиросердечності, спільності. У розмові педагога і учнів утверджується єдність поглядів на добро і зло, на моральні цінності; така розмова зближує вихователя з вихованцями, а будь-яка спроба увійти в духовний світ вихованців хитрощами, розіграти близькість з вихованцями, звичайно, провалюється. Моральне право на щиру відвертість вихованців має тільки той, хто поважає і любить їх, вірить у добрий початок у кожній юній душі, непримиренний до всього показного, фальшивого, лицемірного.

Чи випало на вашу долю щастя зустріти у своєму житті справжнього Учителя. Яку роль відіграла у вашій долі ця зустріч?

4.13. ВПРАВИ

ВПРАВИ, ОРІЄНТОВАНІ НА ЗНАЙОМСТВО УЧАСНИКІВ

ТА СТВОРЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ГРУПИ

Вдало підібрані розігріваючі вправи сприяють генерації додаткової енергії, що живить групу, і можуть створювати мотивування для подальшої роботи. Їх можна застосовувати як стимулюючий засіб, спрямований на підтримку групи у випадку, коли стає помітно, що учасники “видихаються”.

Слід зазначити, що різні розігріваючі вправи розраховані на різний ступінь розкутості і свободи учасників. Деякі з них в непідготовленій групі можуть сприйматися учасниками як “дитячі забави” і призводити до їхньої нерішучості. У такому випадку ведучому слід ще попрацювати над тим, щоб зробити таких “надмірно дорослих” людей більш гнучкими і до цього часу “не напружувати їх несерйозними пропозиціями”.

“Знайомство”

Варіант 1. Учасники − члени команди по черзі представляються, називаючи ім’я, прізвище, в декількох словах розповідаючи про себе. Кожен новий учасник, перш ніж розповісти про себе, повторює те, що говорили два попередні учасники, так, кожне представлення повторюється тричі.

Після представлення можна з’ясувати: хто що запам’ятав, наприклад, імена, жестикуляцію, тембр голосу, емоційність, сором’язливість, упевненість у собі окремих учасників тощо.

Варіант 2. Кожен учасник − член команди виконує такі дії: перший повертається до другого, посміхається, називає своє ім’я (можна вигадати ім’я гравця), дві позитивні характеристики, які проявляються в спілкуванні, і дві негативні (наприклад, позитивне − контактна, вмію слухати інших; негативне − запальна, дратівлива). Другий повторює те, що почув, дивлячись на першого партнера, потім повертається до наступного і представляє себе, третій повторює те, що сказав другий, потім повертається до четвертого і т. д. Завдання можна ускладнити за рахунок того, що кожен наступний повторює все, що сказали попередні, наприклад, четвертий повторює те, що сказали про себе перший, другий, третій і т.д. Останній в команді повторює все, що запам’ятав.

Варіант 3. На початку роботи групи кожен учасник оформлює картку-візитівку, де зазначає своє “ігрове” ім’я. При цьому він має право взяти собі будь-яке ім’я: своє справжнє чи вигадане. Надалі протягом занять учасники звертаються один до одного за цими іменами.

Ведучий дає 3−5 хвилин для того, щоб всі учасники зробили візитівки, об’єдналися парами, і кожен розповів про себе своєму партнеру. Завдання − підготуватися до представлення свого партнера групі, підкреслити його індивідуальність, виділити запам’ятовуючі факти (звички, якості, вміння, досягнення, прихильності).

Варіант 4. Нетрадиційне вітання:

- долонями, але тільки їхньою тильною стороною;

- плечима (праве плече легенько торкається до лівого плеча партнера, а потім – навпаки);

- ліктями (куток до куточка);

- лобами (але дуже обережно, щоб не пошкодити ні власної голови, ні тим більше голови партнера);

- усмішкою і присіданням.

Можна використовувати і варіанти, запропоновані слухачами.

Доцільно провести ці “вітання” організовано. Наприклад, спочатку оголошується: “Привітання тильною стороною долоні”, потім дається час 1−2 хвилини, щоб усі учасники встигли привітатися один з одним саме цим способом. У кінці учасники можуть обмінятися своїми відчуттями і емоціями.

Коментарі. Цей варіант привітання більш ефективний для молодіжної аудиторії.

“Самопрезентація”

Вправа виконується в колі. Учасникам пропонується по черзі (по колу) повідомити іншим членам групи таку інформацію про себе:

• ім’я;

• місце роботи (навчання);

• дві кращі риси свого характеру.

Розповісти цікавий епізод зі свого життя.

Ведучий та інші члени групи можуть задавати учаснику, який себе представляє, додаткові запитання.

Коментарі. Норму заданих запитань краще вести ведучому особистим прикладом. Задаючи відкриті запитання, ведучий демонструє учаснику зацікавленість в інформації та допомагає йому більш повно розкритися.

“Імена”

Вправа направлена на запам’ятовування імен. Цьому варто приділити увагу. Немає нічого, що найбільше перешкоджає згуртуванню групи, як незнання імен її учасників. Однак не слід перетворювати вправу на іспит з перевірки пам’яті.

Вправа виконується в колі. Всі учасники по черзі (по колу) називають свої імена. Після завершення першого кола кожен учасник називає спочатку ім’я учасника, який сидить зліва, потім ім’я того, що сидить справа. Якщо він помилився, то група йому допомагає.

Коментарі. Надалі процедуру можна ускладнити, наприклад, запропонувавши кожному учаснику назвати імена членів групи, що сидять через одного учасника від нього. Але краще це зробити пізніше, повернувшись до цієї вправи після виконання інших вправ.

“Портрет”

Вправа виконується в колі. Кожному учаснику слід описати себе (усно) в третій особі. Наприклад: Сергій − високий чоловік, 25 років, його вага перебуває практично в ідеальному співвідношенні з ростом. У нього темне волосся, карі очі. Він носить окуляри. Після короткого опису зовнішності слід перейти до опису рис характеру.

Учасники групи можуть задавати запитання, спрямовані на уточнення деталей, але також запитуючи в третій особі.

Коментарі. Ведучому слід керувати процедурою самоописання і задавання запитань. Запитання повинні бути по суті, викликати зацікавленість у людині і орієнтовані на пізнання додаткової інформації.

“Автопортрет”

На окремому листку кожному учаснику пропонується скласти свій психологічний автопортрет. Він повинен складатися не менш ніж з 10 психологічних ознак, що описують особливості його характеру, захоплення, стосунки з іншими людьми, особливості поглядів на світ тощо. Після складання учасниками автопортретів вони кладуть їх до підготовленої коробки (або на окремий стілець). Ведучий або один із учасників перемішує листки і зачитує їх у довільному порядку. Завдання групи ‒ за текстом впізнати автора. Після закінчення кожного “впізнання” члени групи можуть внести корективи в автопортрет учасника за тими спостереженнями, які склалися в них під час занять.

“Рахівниця”

Тренер називає числа. Відразу ж після того, як число назване, повинні встати саме стільки людей.

Коментарі. Мета вправи – орієнтація на дію одне одного.

“Я бачу…”

Візуально вивчаємо один одного 4 хв. Згодом необхідно розповісти про співрозмовника: “Я бачу перед собою...” (говоримо лише про зовнішній вигляд, не вживаємо оціночні поняття, а також слова з інформацією про особистісні якості особи). Міняємося місцями. Ускладнюємо завдання: по черзі розповідаємо про співрозмовника, якою він був дитиною у 5 років (за 3 хв).

“Відгадай”

Розповісти коротко про ту якість людського характеру, яку Ви цінуєте понад усе, не називаючи її. Всі повинні відгадати: “Як вам здається, про яку рису характеру розповідь?”

“Мозаїка”

Вишикуватися у шеренгу (шеренги) так, щоб поряд із тренером знаходився найвищий, у кінці шеренги – найнижчий за зростом (Перевіряє тренер або інша шеренга).

Коло тренера повинен стояти той, хто має найтемніше волосся, на протилежному кінці шеренги – світловолосий.

На початку шеренги – той, хто народився 1 січня, в кінці – 31 грудня.

Коментарі. Мета – поліпшити настрій в учасників, допомогти краще пізнати одне одного.

“Гра-привітання”

Гра проводиться всередині кожної команди. Один з учасників просить іншого передати третій якусь вітальну фразу. Другий учасник передає третьому цю фразу, третьому просить другого передати перші кілька слів подяки, а сам тим часом просить четвертого учасника передати п’ятому своє привітання. Четвертий передає п’ятому привітання, надіслане третім учасником, той посилає назад подяку тощо.

Коментарі. Слова привітання і подяки повинні бути короткими – одна-дві фрази, не більше. Наприклад: “Доброго ранку! Ви прекрасно виглядаєте!”. Зворотне послання: “Спасибі, Ви дуже люб’язні”.

“Рукостискання”

Учасникам пропонується за 30 секунд (якщо більша група − 1 хвилина) зібрати якомога більше рукостискань, контактуючи з іншими учасниками групи. Кожне наступне рукостискання повинно бути з новим партнером.

Коментарі. Отримані результати інтерпретуються викладачем у термінах поведінки. Як той чи інший учасник себе рекламував? Чекав, коли до нього підійдуть, або сам активно пропонував контакт? На що орієтуватися − на глибину контакту (погляд в очі, демонстрація вдячності) або на “прибуток” (кількість рукостискань)? Як це може позначитися на подальшому розвитку стосунків?

“Тріскучі групи”

Попросіть учасників розділитися на підгрупи по 3−4 особи, кожна з яких повинна утворити гурток. Задайте всім запитання, пов’язане з викладеним курсом. Після того, як питання задано, дайте 5 або 10 хв на обговорення для того, щоб підгрупи прийшли до певного висновку. Кожна підгрупа повинна вибрати одну людину, яка висловить загальне рішення.

Коментарі. Особливо це корисно, коли курс тільки починається і ще не всі учасники відчувають себе вільно, виступаючи перед всією групою.

“Полювання за скарбами”

Учасники по черзі повинні знайти в аудиторії іншого хоча б з однією схожою рисою (наприклад, “виріс у Києві”) і однією протилежною (наприклад, “не подобається спорт”).

Коментарі. Можна запропонувати й інший варіант.

Наприклад, знайти:

- усіх, у кого однаковий колір очей;

- у кого зелений − улюблений колір;

- хто любить шоколад, морозиво;

- хто любить збирати журавлину;

- кому подобається сперечатися.

“Візитівка команди”

Запропонуйте групі придумати знаки та символи групової відмінності:

- назва команди;

- девіз;

- “кодекс честі” команди;

- візуальний символ;

- мету команди в грі (“тут і зараз”).

Для створення “містка” від ігрової частини до “серйозної” програми можна проаналізувати цілі команди в грі на підставі таких характеристик:

- точність формулювання;

- нормована діяльність;

- прогнозованість досягнення кінцевого результату.

Коментарі. Підбивати підсумки групової роботи можна як у кількісних показниках (бали, градуси, ранги тощо), так і на основі якісного аналізу.

“Прикметники”

Кожному учаснику пропонується назвати прикметник, який починається з першої літери його імені та одним словом його характеризує. Сусід зліва чи справа повторює ім’я.

Наприклад, Наталя – незвичайна, Тетяна – талановита.

“Галерея автопортретів”

Учасник малює автопортрет на аркуші А4 за 1 хв, пише своє ім’я відповідно до візитівки, після чого оформляється галерея (на дошці або стіні).

“Картки з правилами поведінки”

Кожному учаснику ігрової групи видають картку, на якій він записує основні правила поведінки на ігровому занятті (особиста думка). Запис роблять великим шрифтом. Бажано фломастерами. Основне правило – лише одна думка на одній картці. Потім усі написані правила обговорюють у групі і група виробляє єдині правила.

Наприклад:

§ Будь дисциплінований і уважний.

§ Будь активний.

§ Будь лаконічний – коротко і конкретно викладай свої думки.

§ Поважай думку партнера.

§ Умій слухати.

§ Не критикуй.

§ Будь доброзичливим.

Потім кожна група робить презентацію правил, розроблених своєю командою.

Коментарі. Можна оформити всі правила візуально на дошці або стенді.

“Запам’ятай ім’я”

Для того, щоб запам’ятати імена учасників заняття, можна застосувати такі прийоми:

1. Коли учасники будуть розповідати про себе, коротко записати основну інформацію про них. Ця інформація може бути використана і для складання ігрових груп.

2. Попросити учасників дати про себе стандартну інформацію, а потім розповісти щось незвичайне, чого ніхто з присутніх не знає, наприклад: “Мене звуть Максим, я майстер спорту з регбі”; “Мене звуть Юнона, я щоранку приймаю холодний душ”.

Коментарі. Така інформація завжди залишається в пам’яті, і несподіване повідомлення поєднає ім’я та подію.

“Жива картина”

Команда із семи або восьми учасників визначає якусь тему для своєї живої скульптури (наприклад, “століття техніки”, “час для розваг”), а потім створює живу скульптуру, в якій вони виконують роль ключових елементів. Кожна команда по черзі представляє свою картину іншим командам, потім обговорює її й те, як виконувати це завдання. Учасники отримають більше задоволення, якщо зробити цифрові знімки їхньої роботи.

Коментарі. Не проводьте цю вправу, якщо відчуваєте, що учасники гри не хочуть, щоб до них торкалися інші люди.

“Детектив”

Викладач пропонує кожній групі скласти детектив з будь-якими героями й змістом. Кожен з учасників вигадує лише одну пропозицію, але так, щоб вона була продовженням попереднього оповідання і мала не менше 13 слів. При цьому, перш ніж назвати свою фразу, слід дослівно повторити попередню.

Коментарі. Вправа триває до тих пір, доки всі не спробують себе в цій колективній творчості. Після завершення перші учасники гри з кожної команди розповідають членам інших команд, про що їх детектив.

“Байка”

Учасники об’єднуються в пари і розповідають один одному якусь маленьку історію, байку або відповідний до випадку анекдот. Після цього кожен учасник розповідає в колі своєї команди історію або байку, яку він почув від свого партнера, намагаючись передати її дослівно.

“Іноземець і перекладач”

У групі обирають два учасники, один з яких грає роль іноземця, а інший − перекладача. Решті пропонують уявити себе журналістами, які перебувають на прес-конференції, куди приїхав гість. “Іноземець” сам вибирає образ свого героя і представляється публіці. Журналісти ставлять йому запитання, на які він відповідає “іноземною” мовою. Насправді вся вправа проходить російською мовою. Завдання перекладача – коротко, стисло, але точно передати те, що сказав “іноземець”.

Коментарі. Якщо є час, то може бути декілька пар.

“Важкі слова”

Викладач пропонує кожній групі розділитися на 2−3 підгрупи. Кожна підгрупа повинна придумати по шість “важких” слів, тобто таких, значення яких нікому з присутніх, крім них, невідоме.

Потім підгрупи задають ці слова один одному. Якщо дві підгрупи, то вони задають один одному по шість слів, якщо підгруп три − то по три слова; якщо підгруп чотири – то по два слова. Більш ніж чотири підгрупи робити не слід.

Викладач виступає в ролі арбітра. Після того як підгрупа проговорила своє слово інший підгрупі, вона отримує 30 секунд на обдумування, потім повинна дати відповідь. Якщо відповідь правильна, то вона отримує 1 бал, якщо неправильна, то, на жаль, нічого.

Перемагає підгрупа, яка набрала більшу кількість балів.

Коментарі. Визначте тих, хто придумує слова відповіді, а також тих, хто запитує і відповідає.

“Кораблик”

Усі учасники команди “пливуть” на кораблику. Корабель “пливе” вздовж берегів, островів, восьминогів, то настає ніч, то знову день, то налітає шторм. Кожен учасник по черзі розповідає, куди пливе кораблик, що видно навколо, що відбувається на борту (приблизно по 3–5 фраз). Так команда пливе деякий час (наприклад, 15–20 ходів), або до тих пір, поки останній член команди не поділиться враженнями, а потім корабель повертається на 180 градусів, і учасники повинні повторити весь шлях до порту відправлення, але в зворотному порядку.

Коментарі. Гра вважається закінченою, коли корабель повернувся на початок. Вправу можна здійснити і за допомогою інших видів транспорту – автомобіля, поїзда.

“Групові малювання”

Варіант 1. Усі члени ігрової групи беруть аркуш паперу та олівець або ручку і за сигналом викладача починають малювати що-небудь важливе для себе. Потім за сигналом кожен передає свій аркуш учаснику, що сидить від нього ліворуч, і отримує розпочатий малюнок від учасника, який сидить справа. Триває робота над цим малюнком. Кожен може змінювати, доповнювати все, що вважає за необхідне. На запитання, що малювати і як − викладач відповідає, що це індивідуальне рішення кожного. За сигналом малюнок передають наліво і одержують малюнок справа. Тренінг триває до тих пір, поки до кожного не повернеться його власний малюнок.

За підсумками малювання слухачеві слід усвідомити почуття, що виникають у нього при вигляді того, що інші зобразили на його аркуші.

Коментарі. На закінчення можна обговорити враження кожної групи. Якщо на аркуші вийшла цілісна гармонійна картина − це доказ того, що група співпрацювала і готова до спільної роботи.

Варіант 2. Члени групи по черзі малюють на загальній картині на стіні, додаючи до композиції щось, що виражає їхній настрій у цей момент і повідомляє настрій групі.

ВПРАВИ “НА УВАГУ”

“Муха”

Досить відома вправа, добре тренує образне мислення і здатність концентрувати увагу. Тут пропонують два його варіанти: простий, на площині, і складніший, об’ємний.

Варіант 1 (на площині)

Учасникам пропонують уявити аркуш паперу, розлініяний на дев’ять клітинок (тобто квадрат три на три клітинки) і уявити муху, яка сидить у середній клітинці. Це не проста муха, а “дресирована”, яка може переміщатися, слухняно виконуючи подані їй команди. За однією з чотирьох можливих команд (“вгору”, “вниз”, “праворуч”, “ліворуч”) “муха” переміщається відповідно до команди на сусідню клітинку. Команди подають учасникам по черзі. Іншими словами, кожен учасник під час свого ходу переміщує уявну муху в одну із сусідніх клітин, даючи вголос команду, наприклад “вгору”. Наступний за ним учасник переміщує муху далі, на своє бажання, наприклад, “вправо”, і передає хід наступному. При цьому муху не можна рухати назад, щоб виключити човниковий рух, наприклад: якщо попередній гравець дав команду “вниз”, то наступний не може давати команду “вгору”, повертаючи її назад. Ведучий (або один з учасників) контролює всі переміщення мухи на реальному аркуші паперу, реальним олівцем. Так як муха для всіх одна – основне завдання учасників – подумки стежити за всіма переміщеннями мухи і не допускати її виходу за межі ігрового поля. Якщо це відбулося, то ведучий заявляє: “Муха полетіла”, − і гравець, який допустив помилку, вибуває з гри. За командою “Муха в центрі” гру поновлюють без одного учасника.

Варіант 2 (об’ємний).

За процедурою цей варіант мало чим відрізняється від попереднього, за винятком того, що в цьому випадку учасникам пропонують уявити не площину 3 на 3 клітинки, а куб, що складається з 27 маленьких кубиків (щось на зразок прозорого кубика-рубика з дресированою мухою всередині). Тобто попередня площина 3 на 3 клітинки є в цьому кубі тільки в одному з трьох шарів. Муха в цьому випадку спочатку сидить у центрі куба. Відповідно до первинних команд “вгору”, “вниз”, “праворуч” і “ліворуч” додають ще дві команди “вперед” і “назад”.

Коментарі. Після закінчення вправи слід обговорити труднощі учасників та обмінятися виробленими техніками зосередження і переключення уваги.

“Атоми”

Уявляємо, що ми “атоми”. Кількість атомів у молекулі різна. Вони швидко рухаються. Тренер дає команду – атоми об’єднуються в молекули по три, по п’ять...”

“Рахівниця”

Починаємо рахувати (від 1, 2, 3...), пропускаємо цифру 6 та всі числа, до яких вона входить. Той, хто помилився, вибуває з гри.

“Відгадай…”

Тренер роздає картки, на яких намальована якась тварина. Ця тварина є ще на одній картці, тому треба невербальними засобами з’ясувати, в кого з учасників тренінгу є ще така сама картка.

“Друкарська машинка”

Уявімо, що всі ми велика “друкарська машинка”. Кожен запам’ятовує по три літери. Тренер називає, наприклад, слово: “поїзд”. Той, кому дісталася літера “п”, плескає в долоні, всі плескають в долоні, наступна літера “о”... Знов повторюються всі дії. Якщо машинка помиляється, то “друкуємо” слово знову.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ ТА СПОСТЕРЕЖЛИВОСТІ

“Словесна куля”

Вправу виконують у колі. Перший учасник вимовляє будь-яке слово. Наступний по колу учасник вимовляє попереднє слово, а потім будь-яке інше. Наступний за ним вимовляє попередні два слова і додає одне своє. Потім кожному наступному учаснику слід вимовити всі слова, сказані до нього в порядку їхньої появи, і додати до них свої. Таким чином, кількість слів збільшується з кожним учасником, розростаючись як “снігова куля”. Якщо учасник помилився, то група допомагає йому, нагадуючи пропущене слово або переставляючи переплутані слова. Процедура закінчується, коли три учасники поспіль не змогли відтворити слова без допомоги групи. Після цього підраховують, зі скількох слів вдалося “скачати” кулю групі.

Під час обговорення учасники описують свої способи запам’ятовування послідовності слів. Хтось намагається зазубрити слова механічно. Хтось пов’язує слова з їхніми авторами або “розвішує” їх по кімнаті. Частина учасників намагається зв’язати їх логічно або об’єднує в розповідь.

Обговорення направлено на “розтин” використаних способів запам’ятовування в різних людей, і кожен учасник подумки, так чи інакше, “приміряє” інші способи. Тому ведучому слід зупиняти будь-які спроби оцінювати їхню ефективність. Кожен зможе це зробити самостійно.

Після обговорення вправу корисно зробити ще раз, запропонувавши учасникам спробувати інші способи запам’ятовування. Після закінчення знову підраховують, зі скількох слів вдалося “скачати кулю” групі, і проводять обговорення.

Коментарі. Увага! У процесі виконання вправи дуже важливо створити в групі атмосферу без конкуренції і критичних зауважень щодо інших учасників та їхніх способів запам’ятовування. Учасникам слід пояснити, що немає правильних або неправильних способів, важливо те, наскільки той чи інший спосіб ефективно працює в конкретної людини. Тільки у випадку, коли учасники тренінгу працюють на підтримку один одного, починають творити інші способи і перевіряти їхню ефективність.

“Скульптор”

Обирають добровольця, який виходить за двері. Визначають охочих побути трішки в ролі “матеріалу” для роботи скульптора (для першого разу достатньо 3–4 особи).

Решта учасників − скульптори. Їхнє завдання: швидко «зліпити» скульптурну композицію з учасників, які виконують роль матеріалу. Скульптори спільно розставляють і задають певні пози учасникам, матеріалу, які повинні зберігати ці пози.

Коли композиція готова, ведучий запрошує учасника, що очікує за дверима. Йому пропонують уважно подивитися на композицію (приблизно 5–10 секунд) і ще раз вийти за двері. Після цього скульптурну композицію руйнують, ведучий “перемішує” всіх учасників.

Завдання учасника після запрошення відновити по пам’яті всю композицію як можна точніше, обравши тих самих учасників і відновити всі деталі, зокрема одягу (розстебнуті гудзики тощо). Вся група при цьому виконує роль матеріалу. Після того, як він закінчив, група оцінює точність копії і знаходить відмінності. Як правило, учасники дуже добре запам’ятовують початкові пози і їх можна попросити встати так само, як вони стояли в оригінальній композиції для того, щоб помітити відмінність.

Потім за двері виходить наступний доброволець.

Коментарі. Зазвичай, у процесі розвитку вправи учасники самостійно ускладнюють процедуру, роблячи складнішу композицію, збільшуючи кількість учасників і навіть частково переодягаючись після руйнування оригінальної скульптури.

“Ти його впізнаєш?”

Обирають добровольця, який виходить за коло і встає спиною до групи. Інший доброволець описує зовнішній вигляд будь-якої людини, яка сидить у колі. Всі описи він повинен давати ПРО ЦЮ ОСОБУ (у цього чоловіка, на цю людину ...). Для ускладнення процедури можна заборонити описи, вказувати стать людини. Це більш ніж удвічі зменшить обсяг інформації. Не можна говорити про спідниці або брюки, про довжину волосся, кількість прикрас.

Завдання учасника за колом вгадати, кого йому описують (в ускладненому варіанті він не може ставити запитання).

Якщо в учасника, який вгадує, з’явилася версія, в якій він упевнений, він називає ім’я. У разі його успіху група аплодує, за коло виходить наступний. Якщо учасник не вгадав, то група описує психологічні та соціальні якості людини до тих пір, поки він не вгадає його імені.

Коментарі. Під час обговорення корисно запропонувати учасникам поділитися в процесі виконання вправи труднощами, які виникли. Зазвичай, вони стосуються того, що учасник, який відгадує, не може сам запитати потрібну йому інформацію.

“Склади пропозицію”

Вправи виконують у підгрупах. Час виконання – 10−15 хвилин. Пропонується три непов’язаних одне з одним слова. Завдання кожної підгрупи – скласти якомога більше пропозицій, кожна з яких має включати ці три слова одночасно. По закінченні часу кожна підгрупа зачитує свої версії. Перемагає підгрупа, яка написала більшу кількість версій.

Коментарі. Вправи виконують у підгрупах. Час виконання –10−15 хвилин.

“Розвиток спостережливості”

Вправа 1. Один з учасників знаходиться за дверима. Інші розподіляються за якоюсь ознакою (відсутність шнурків, брюки замість спідниць, довге, коротке волосся в дівчат та ін). Той, хто повернувся, повинен зрозуміти, за якою ознакою група розподілилася.

Вправа 2. Учасник (1−3) виходить з кімнати. Група змінює пози, предмети, що були в них, з’являються інші речі. Той, хто повертається в кімнату, повинен пояснити, що змінилося в групі.

Вправа 3. Учасник, що вийшов з кімнати, повинен угадати, хто є ініціатором якоїсь дії або рухів, що постійно змінюються, які повторює група.

Коментарі. Слід обговорити враження, які отримали учасники від вправи, ті засоби, за допомогою яких встановлено контакти.

Вправа 4. Кожен з учасників тренінгу повинен по черзі вийти на середину кола та встановити контакт невербальними засобами з кожним.

Коментарі. Всі учасники повинні залишатися на місці, все робити мовчки.

Вправа 5. На рахунок “один” треба знайти собі пару, на “два” − пара виконує однакові рухи, на “один” – знову знайти пару, на “два” − зробити однакові рухи.

Коментарі. Продовжуємо створювати умови для встановлення контакту.

Вправа 6. Розділимося на пари та почнемо спілкуватися, змінюючи пози за наказом тренера через кожні 1,5 хв (сидячи спиною, стоячи, обличчям один до одного, один сидить, інший стоїть), протягом 6 хв. Обговоримо, в якому положенні ми краще спілку-валися.

Вправа 7. Роздаємо чисті аркуші паперу, які треба поділити на чотири частини та намалювати: 1 – розмову з директором, 2 – з колегою, 3 – із студентом першого курсу.

Коментарі. Аналізуємо стереотипи в різних рольових ситуаціях.

Вправа 8. Розподіляємося на пари, обличчям один до одного та починаємо робити різні рухи руками, головою, очима та ін. Наш партнер повинен все повторити. Міняємося місцями.

Вправа 9. Розподіляємо групу на дві частини. Одна група зображає якесь почуття або емоцію, інша повинна вгадати. Поміняємося місцями. Обговорюємо кожну ситуацію.

Вправа 10. Виявляємо фактори, які заважають правильно отримати та передати інформацію. Нехай кожен зробить подарунок сусіду зліва, зобразивши його жестами, тобто інформацію треба передати невербальними засобами, але так, щоб він зрозумів, що Ви йому подарували. Закінчуємо вправу: останній, кому передали подарунок, повинен назвати його. Перший, хто подарував, відкриває таємницю. З’ясовуємо непорозуміння, які виникали.

Вправа 11. “Ми разом збираємося в похід.” Кожний по черзі “кладе в рюкзак” все необхідне мовчки, невербальними засобами. Після кожного показу тренер запитує в членів групи, що вони поклали в рюкзак...?

Вправа 12. Розподіляємо групу на дві частини, створюючи дві шеренги. Ми “їдемо в автобусі” в час пік, а навпроти вікна, де ви сидите, зупиняється ще один автобус. Побачивши свого знайомого, Ви намагаєтеся невербально передати важливу інформацію.

Коментарі. Обговорюємо точність переданої інформації.

Вправа 13. Розповідаємо кожен своєму партнерові історії із закінченим сюжетом (містить різні почуття, переживання) за 1,5 хв. Міняємося місцями і розповідаємо чужу історію іншому. Так робимо по колу до кінця. Перевіряємо достовірність кожної історії.

“РОЗВИТОК УМІННЯ СЛУХАТИ”

Коментарі. Тренер ознайомлює учасників з правилами.

Правила уважного слухання

1. Сконцентруйте свою увагу на співрозмовникові. Звертайте увагу на слова, позу, міміку, жести.

2. Перевірте, чи правильно Ви зрозуміли слова співрозмовника.

3. Не давайте порад.

4. Не давайте оцінок.

Вправа 14. Будемо “прогулюватися берегом моря”. Група сідає в коло, закриває очі. Звертаємо увагу на повітря – дихаємо вільно... З кожним вдихом у Ваше тіло потрапляє енергія, з видихом відходять непотрібні турботи, переживання, напруження... Звернемо увагу на все, що нібито оточує нас на морі. Поділимося враженнями від наших відчуттів.

Вправа 15. Кожен повинен розповісти напарнику про свою проблему. Завдання того, хто слухає, − зрозуміти її сутність, використовуючи тільки прийоми спілкування: безмовне слухання, уточнення, подальший розвиток думки співрозмовника. Вправа розрахована на 30 хв, її також можна проводити у трійках.

Вправа 16. Звернемо увагу один на одного, сконцетруємося (закриваємо очі) над запитанням: які в цієї людини є сильні сторони, переваги? Після того, як відкриємо очі, кидаємо м’яч тому, про кого подумали.

Вправа 17. Подивіться на сусідів праворуч і ліворуч. Скажіть їм про те, що вам сподобалося в їхній поведінці.

Вправа 18. Пригадайте той момент, коли Ви вперше побачили свого сусіда та яке враження він на Вас справив. Поділіться цими враженнями.

Вправа 19. "Якби ти був членом партії зелених, то на твоїй футболці було б написано..." Той, хто отримує м’яч, повинен продовжити фразу.

Вправа 20. Уявляємо себе спочатку відомими художниками: малюємо автопортрет (яку течію обираєте: абстракціонізм, символізм, реалізм), а потім мистецтвознавцями, яким запропонували з’ясувати, кому належить той чи інший автопортрет. Групу можна поділити на художників та мистецтвознавців.

КОМУНІКАТИВНІ ІГРИ ТА ВПРАВИ

Ця серія вправ призначена для розвитку комунікативних якостей, хоча деякі з описаних далі вправ можуть бути використані і для розслаблення учасників. У групі визначити найглузливішого і найсміхотливішого учасника.

“Розмова”

Невпевненим в собі людям часто буває дуже важко першими почати розмову з іншою людиною. А якщо розмова і почалася, то їм буває дуже важко її підтримати і ще важче відкрити свій внутрішній світ для іншої людини. Як не сумно, але це загострюється в ситуації зустрічі зі значимою людиною. Як на зло, саме в цей момент “прокидаються” всі комплекси. Саме в цей момент стає не все одно, “як все це виглядатиме з боку ...”.

У результаті це ніяк не виглядає з боку, тому що розмова так і не починається ... або швидко завершується. В результаті людині так і доводиться жити одному у своєму світі ...

Якщо для вас має велике значення розмова, то важливо, як Ви її розпочнете, як ви будете її надалі підтримувати і як Ви з неї вийдете.

“Опис”

Вправу виконують у парах. Можна заздалегідь домовитися про те, де саме зустрілися учасники, а можна виконувати за принципом “тут і тепер”. Перший учасник звертається до свого колеги, ставлячи будь-яке запитання. При цьому потрібно ставити відкриті запитання, які надають максимум можливостей для відповіді. Відповідаючи на це запитання, можна розповісти цілу історію.

Наприклад: “Звідки ти приїхав?” – відкрите запитання. “Ти приїхав з Києва?” – закрите запитання, що передбачає конкретну і коротку відповідь.

Другий учасник прагне якомога повніше відповісти на запитання. Позитивним розвитком розмови вважається варіант, в якому першому учаснику вдається перевести розмову з режиму “запитання‒відповідь” до розповіді другим учасником якоїсь історії. При цьому перший учасник уважно слухає і всіляко підтримує оповідача. За потреби він обережно продовжує розмову, просячи детальніше описати або пояснити що-небудь зі сказаного.

Як правило, за нормального розвитку вправи (розмови) учасники самостійно обмінюються ролями.

Після закінчення процедури – обговорення.

“Прохання”

Дуже багато залежить від того, якими словами, з якою інтонацією і в якій ситуації ви висловите ваше прохання. Саме від цього залежить успішність дії.

Ця вправа направлена на те, щоб максимально підвищити ймовірність виконання прохання.

Вправу виконують у парах. Завдання одного учасника – попросити іншого виконати будь-яке його прохання. Для початку можна попросити про щось не дуже значуще, наприклад, авторучку. Або попросити про більш істотну послугу. Учаснику слід проявити всю свою майстерність, оригінальність і винахідливість. При цьому краще спробувати використання різних прийомів. Наприклад, починати прохання з компліменту, згадати деякі заслуги того, до кого звертаєтеся, його авторитет і значимість, спробувати висловлювати відразу за проханням вдячність за майбутню послугу тощо.

Завдання другого учасника – уважно вислухати прохання, оцінити, наскільки ефективно діяв партнер, і в кінцевому підсумку погодитися або не погодитися виконати прохання. Багато чого залежить від того, в який саме формі викладено прохання і як при цьому враховують особистісні якості партнера.

У процесі обговорення слід дати кожному учаснику можливість висловитися і оцінити успішність дій партнера. При цьому можна виділити стратегії найбільш щасливих “прохачів”.

“Інтонація”

Інтонації – найважливіший елемент мови. Вона створює загальний мелодійний малюнок мовлення і надає їй особливого колориту. Одну і ту ж фразу можна сказати по-різному, передавши тим самим різний зміст. Тому володіння мистецтвом використання різних інтонацій у мові – корисна навичка ефективного комунікатора.

Ця вправа направлена на розвиток навичок управління інтонацією. Обирають якусь просту фразу, наприклад: “Яка гарна сьогодні погода”. По черзі (по колу) кожному учаснику слід один раз промовити цю фразу. При цьому наступний учасник повинен вимовити фразу з новою інтонацією (питальною, окличною, байдужою, з подивом). Повторювати інтонації можна. Якщо учасник не може придумати нічого нового, то він вибуває з гри (або пропускає хід).

У процесі вимови ведучий визначає, з якою саме інтонацією була озвучена фраза (наприклад, питальна). Якщо інтонацію важко визначити, тоді група спільно знаходить їй назву або описує емоційний стан (ситуацію), в якій могла бути проголошена ця фраза.

Аутотренінг “Перша допомога в гострій стресовій ситуації”

· Перше і головне правило свідчить, що в гострій стресовій ситуації не слід ухвалювати ніяких рішень, так само як і намагатися їх ухвалювати (виняток становлять стихійні лиха, коли мова йде про порятунок життя);

· прислухайтеся до поради предків: порахуйте до десяти;

· займіться своїм диханням. Повільно вдихніть повітря носом і на деякий час затримайте дихання. Видих здійснюйте вкрай повільно, також через ніс, зосередившись на відчуттях, пов’язаних з вашим диханням.

Якщо стресова ситуація застане вас в приміщенні, то напруження можна зняти такими способами:

· встаньте, якщо це потрібно і, вибачившись, вийдіть з приміщення. Наприклад, у вас є можливість пройти в туалет або в яке-небудь інше місце, де ви зможете побути наодинці;

· скористайтеся будь-яким шансом, щоб змочити чоло, скроні й зап’ясток холодною водою;

· повільно озирніться навколо навіть у тому випадку, якщо приміщення, в якому ви перебуваєте, добре вам знайоме або виглядає цілком звичайно. Переводячи погляд з одного предмета на інший, подумки описуйте їхній зовнішній вигляд.

ІМОВІРНІ КОНФЛІКТОЛОГІЧНІ ЗАДАЧІ

Задача І

Ви нещодавно були призначені менеджером з кадрів. Ви ще погано знаєте співробітників фірми, співробітники ще не знають вас в обличчя. Ви йдете на нараду до генерального директора. Проходите повз курильну кімнату і помічаєте двох співробітників, які курять і про щось жваво розмовляють. Повертаючись з наради, яка тривала одну годину, ви знову бачите тих же співробітників у “курилці” за бесідою.

Запитання. Як би ви вчинили в цій ситуації? (поясніть свою поведінку)?

Задача 2

Ви – начальник відділу. У відділі напружена ситуація, зриваються терміни виконання робіт. Не вистачає співробітників. Виїжджаючи у відрядження, ви випадково зустрічаєте свою підлеглу ‒ молоду жінку, яка вже два тижні знаходиться на лікарняному. Але ви бачите її в повному здоров’ї. Вона когось з нетерпінням зустрічає в аеропорту.

Запитання. Як ви вчините в цьому випадку (поясніть свою поведінку)?

Задача 3

Одна співробітниця висловлює інший претензії з приводу численних і часто повторюваних помилок в роботі. Друга співробітниця приймає висловлювані претензії за образу. Між ними виникає конфлікт.

Запитання. У чому причина конфлікту (визначіть конфліктну ситуацію)?

Задача 4

Керівник прийняв на роботу фахівця, який повинен працювати в підпорядкуванні його заступника. Прийом на роботу не був узгоджений із заступником. Незабаром виявили нездатність прийнятого працівника виконувати свої обов’язки. Заступник службовою запискою доповідає про це керівнику.

Запитання. Як би ви вчинили на місці керівника (програйте можливі варіанти)?

Задача 5

У відповідь на критику з боку підлеглого, що прозвучала на службовій нараді, начальник почав чіплятися до нього з дрібницями і посилив контроль за його службовою діяльністю.

Запитання. У чому причина конфлікту? (визначіть конфліктну ситуацію)?

Задача 6

Визначіть природу конфлікту (тип А, Б, В) в такій ситуації: керівник прийняв на роботу непідготовленого працівника, не погодивши це з заступником, у якого той у підпорядкуванні. Незабаром з’ясовується нездатність прийнятого працівника виконувати свою роботу. Заступник представляє керівнику доповідну записку про це. Керівник тут же розриває цю записку.

Задача 7

Визначіть природу конфлікту (тип А, Б, В) у такій ситуації. При розподілі премії начальник не виділив її одному з підлеглих. Підстав для депреміювання не було. На запитання підлеглого, керівник не зміг пояснити причини, сказав тільки: “Це я вас учу”.

Задача 8

Визначіть природу конфлікту (тип А, Б, В) у такій ситуації: розмовляючи з претендентом на вакантну посаду, керівник дає обіцянку в подальшому підвищити його на посаді. Прийнятий працівник з натхненням приступає до роботи, проявляючи високу працездатність і сумлінність. Керівництво постійно збільшує навантаження, через деякий час працівник починає проявляти ознаки невдоволення ... Назріває конфлікт.

Задача 9

Визначіть природу конфлікту (тип А, Б, В) у такій ситуації: начальник повідомляє підлеглому, що в наступному місяці відправляє його на курси підвищення кваліфікації. Підлеглий відмовляється, посилаючись на те, що до пенсії йому залишилося півтора року.

Задача 10

Визначіть природу конфлікту (тип А, Б, В) у такій ситуації: працівник, який досяг пенсійного віку, скаржиться начальнику, що майстер виживає його з роботи. Майстер клянеться, що ні найменшого приводу для цього не дає. Працівник же продовжує скаржитися.

Задача 11

Визначте природу конфлікту (тип А, Б, В) у такій ситуації: начальник ділянки дає завдання робітникові. Той відмовляється, мотивуючи тим, що ця робота вимагає вищого розряду, додаючи при цьому, що йому вже п’ять років не підвищують розряд.

Задача 12

Визначіть природу конфлікту (тип А, Б, В) у такій ситуації: на нараді один із підлеглих, не витримавши натиску керівника, в напівжартівливій формі звернув на цей натиск увагу. Керівник не знайшовся, що сказати, але після цього випадку став діяти ще жорсткіше, особливо щодо “жартівника”.

Задача 13

Проведіть аналіз міжособистісної взаємодії і оцініть її конфліктність у такій ситуації. Підприємець звертається до податкового інспектора: “На якій підставі ви наклали штраф?” Інспектор: “Давайте розберемося”. І, використовуючи документи, роз’яснив причину штрафу.

Задача 14

Проведіть аналіз на предмет конфліктності міжособистісної взаємодії в такій ситуації: керівник запитує у свого заступника: “Як ви думаєте, що потрібно зробити, щоб співробітники не запізнювалися на роботу?” Заступник: “У мене є деякі міркування з цього приводу”.

Задача 15

Проведіть трансактний аналіз на предмет конфліктності міжособистісної взаємодії в такій ситуації: керівник звертається до свого заступника зі словами докору: “Ви не змогли забезпечити своєчасність виконання поставленого завдання”. Заступник: “Мене відволікли сімейні обставини”.

Задача 16

Проведіть аналіз на предмет конфліктності міжособистісної взаємодії в такій ситуації: начальник відділу в кінці робочого дня звертається до співробітника з проханням залишитися після роботи для складання термінового звіту. Співробітник відмовляється, посилаючись на втому і на те, що робочий день вже закінчився.

ТВОРЧА ВПРАВА “МАЙНДМЕППІНГ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ”

Майндмеппінг (mindmapping, ментальні мапи) – це зручна і ефективна техніка візуалізації мислення і альтернативного запису. Її можна застосовувати для створення нових ідей, фіксації ідей, аналізу і впорядковування інформації, ухвалення рішень і багато чого ще. Це не дуже традиційний, але дуже природний спосіб організації мислення, що має декілька безперечних переваг перед звичайними способами запису.

Традиційна система запису

У лінійному записі, зазвичай, використовують текст із заголовками, списки, таблиці і схеми. Речі начебто прості і логічні. Проте всім знайомі зусилля, які доводиться прикладати, вчитуючись в конспект, навіть зроблений особисто. Чому? Записане важко запам’ятати і ще важче відновити в пам’яті. Це відбувається тому, що візуально такий запис виглядає монотонно, з елементами, що постійно повторюються, – словами, абзацами, списками. Через цю монотонність картинки ми легко відключаємося. У такому конспекті важко виділити головне. Зазвичай головні ідеї ми запам’ятовуємо завдяки особливим ключовим словам, які для нас є носіями вражень про ідею. Цих слів небагато і вони втрачаються в масі нічого для нас не значущих, звичайних слів. Час при такому записі витрачається дуже неефективно. Ми спочатку записуємо багато непотрібного, а потім вимушені це непотрібне читати і перечитувати, намагаючись знайти ті самі ключові слова і визначити ступінь їхньої важливості.

Наслідки всього цього широкі і різноманітні: нудьга, неуважність, незасвоюваність інформації, затрата часу, відчуття власної тупості, тиха ненависть до предмета досліджування і т.д. Причому буває так: що старанніше ми записуємо, то гірший результат, тому що ми змушені більше боротися з самими собою, а це стомлює.

Інтелект-карта ‒ це техніка уявлення будь-якого процесу або події, думки або ідеї в комплексній, систематизованій, візуальній (графічній) формі.

Mind-maps (термін може перекладатися як “інтелект-карти”, “карти розуму”, “карти думок”, “карти мислення”, “ментальні карти”, “карти пам’яті”) ‒ інформація, зображувана в графічному вигляді на аркуші паперу. Вона відображає зв’язки (смислові, причинно-наслідкові, асоціативні тощо) між поняттями, частинами та складовими у розглянутій галузі.

Хоча перші приклади створення інтелект-карт можна зустріти в наукових працях, створених ще століття тому, широке їх застосування почалося в другій половині двадцятого століття завдяки англійському психологу Тоні Бьюзену. Бьюзен систематизував використання ментальних карт, розробив правила і принципи їх конструкції і доклав масу зусиль для популяризації та поширення цієї технології. З 82 книг написаних Бьюзеном і присвячених цій тематиці, найвідомішою є “Навчіть себе думати” ‒ вона входить до переліку 1000 кращих книг тисячоліття.

Мета створення карти думок ‒ навести порядок в голові, отримати цілісну картину і відшукати нові асоціації. Тоні Бьюзен вважає, що інтелект-карти допомагають краще управляти розумовими процесами і дають більшу свободу думки.

Інтелект-карти сьогодні створюють підприємці, викладачі, вчені, дизайнери, інженери і люди багатьох інших спеціальностей. І це зрозуміло, адже створення інтелект-карт допомагає до вирішення будь-якої проблеми підійти більш осмислено, розклавши її по поличках. Ментальні карти можна використовувати для планування власного життя. Досить-таки часто у великому обсязі інформації ми не бачимо картини в цілому, а складання плану у вигляді ментальної карти допомагає повернути цілісне бачення ситуації. Можна складати плани на життя, рік, місяць, тиждень, день, розставляючи справи за пріоритетами і зачіпаючи всілякі аспекти життя. Планування бюджету за допомогою інтелект-карт допомагає розставити пріоритети за важливістю витрат, легко відслідковувати його виконання і вносити корективи. Інтелект-карти допомагають ухвалити правильне рішення.

Карти розуму дозволяють на одному аркуші зібрати всю необхідну інформацію, що відноситься до вирішення проблеми, і окинути її одним поглядом.

Вони не дають випустити з уваги всі мінуси і плюси того чи іншого рішення та активізують асоціативне мислення, яке дозволяє побачити важливі фактори, упущені при традиційному аналізі.

Плюс до всього використання в ментальних картах образів і кольорів активізує інтуїцію, а це так само може вплинути на правильність ухвалених рішень.

Складання інтелект-карт допоможе підготуватися до презентації і переконати аудиторію. Як іде підготовка до презентації? Людина читає статті і книги, ... робить з них виписки ... Щоб не заплутатися в різноманітті зібраного матеріалу ‒ корисно структурувати його у вигляді інтелект-карт. Грамотно складена карта розуму допомагає не збитися і не втратити основну думку, при цьому утримуючи загальну картину виступу. Переваги інтелект-карти перед текстовим планом очевидні: десять ключових слів запам'ятати набагато простіше, ніж десять сторінок тексту; оратора, озброєного ментальною картою презентації, збити з думки питаннями або чимось ще практично неможливо; інтелект-карту можна представити, як наочний посібник (слайди, плакати), так слухачі краще запам'ятають основну ідею і менше будуть відволікатися; в завершенні презентації роздруковані екземпляри ментальних карт можна використовувати як роздатковий матеріал.

Дуже вигідно і корисно використовувати карти розуму для навчання. При конспектуванні лекцій, написанні курсових робіт (рефератів, дипломів, дисертацій), аналізі, розумінні і запам’ятовуванні великих обсягів інформації використання ментальних карт просто необхідно. Інформація, викладена у формі звичних конспектів (стос списаних аркушів, які один від одного зовні нічим не відрізняються), веде до великих втрат часу. На запис, а надалі на пошук і прочитання необхідної інформації йде багато часу. А ось складання інтелект-карт, крім того, що сприяє кращому засвоєнню і запам’ятовуванню тексту, ще й тягне за собою розвиток творчого та креативного мислення, будучи своєрідною зарядкою для розуму. Звичні й одноманітні справи призводять до неможливості сконцентруватися на новому матеріалі, до зниження розумових здібностей і погіршення пам'яті. А що для студента конспектування лекцій? Одноманітне і нудне заняття.

Інтелект-карта ‒ хороший інструмент для збільшення ефективності мозкового штурму. Для роботи в команді Тоні Бьюзен пропонує використовувати колективні інтелект-карти. Коли потрібно згенерувати ідею або розробити творчий проект, ухвалити групове рішення і змоделювати спільне управління проектами, або для того, щоб проаналізувати результати діяльності ‒ використовуйте метод складання колективних інтелект-карт.

Індивідуальні ментальні карти стають частиною колективних карт думок, будучи досягнутим всередині групи графічним втіленням консенсусу. За словами Бьюзена, цей метод відрізняється від звичайного мозкового штурму, коли керівник групи записує пропоновані співробітниками ключові ідеї. “На ділі це сильно заважає роботі, тому що кожна озвучена перед колективом пропозиція веде до використання звичних шаблонів, опосередкованості потоків думок в мозку учасників, що рухаються до того ж часто в одному і тому ж напрямку”.

Ментальні карти

Тоні Бьюзен (Tony Buzan), автор техніки ментальних карт, пропонує нам перестати боротися з собою і почати допомагати своєму мисленню. Для цього потрібно тільки виявити незаперечний зв’язок між ефективним мисленням і пам’яттю і запитати себе, що саме сприяє запам’ятовуванню.

Бьюзен пропонує діяти так:

замість лінійного запису використовувати радіальний. Це означає, що головну тему, на якій буде сфокусовано нашу увагу, розміщують у центрі листа, тобто дійсно у фокусі уваги. Записувати треба не все підряд, а тільки ключові слова. Як ключові обирають найбільш характерні, яскраві слова, що запам’ятовуються та “говорять”.

Ключові слова розміщують на гілках, що розходяться від центральної теми. Зв’язки (гілки) повинні бути швидше асоціативними, ніж ієрархічними. Асоціації, як відомо, дуже сприяють запам’ятовуванню, можуть підкріплюватися символічними малюнками.

Поради Тоні Бьюзена з техніки створення ментальних карт

Поступово розвинете свій особистий стиль майндмеппінгу, але на першому етапі для того, щоб відчути дух цієї техніки, яка докорінно відрізняється від звичної нам традиційної системи запису, слід дотримуватися правил.

Важливо розміщувати слова на гілках, а не у фігурах, що на цих гілках висять. Важливо й те, що гілки повинні бути живими, гнучкими, загалом органічними. Малювання ментальної карти в стилі традиційної схеми повністю суперечить ідеї майндмеппінгу. Це дуже ускладнить рух погляду по гілках і створить багато зайвих однакових, отже монотонних, об’єктів.

Пишіть на кожній лінії тільки одне ключове слово. Кожне слово містить тисячі можливих асоціацій, тому склеювання слів зменшує свободу мислення. Роздільне написання слів може призвести до нових ідей.

· Довжина лінії повинна дорівнювати довжині слова. Це економніше і чистіше.

· Пишіть друкованими літерами, як можна ясніше і чіткіше.

· Варіюйте розмір букв і товщину ліній залежно від ступеня важливості ключового слова.

· Обов’язково використовуйте різні кольори для основних гілок. Це допомагає цілісному і структурованому сприйняттю.

· Часто використовуйте малюнки і символи (для центральної теми малюнок обов’язковий). У принципі ментальна карта взагалі може цілком складатися з малюнків.

· Намагайтеся організовувати простір, не залишати порожнього місця і не розміщувати гілки дуже щільно. Для невеликої ментальної карти використовуйте аркуш А4, для великої теми – А3.

· Гілки, що розрослися, можна укладати в контури, щоб вони не змішувалися з сусідніми гілками.

· Розташуйте лист горизонтально. Таку карту зручніше читати.

· Звертайте увагу на форму ментальної карти – вона багато що виражає. Цілісна, жива форма показує, що ви добре розібралися в темі. Буває й так, що всі гілки карти вийшли красиві, а одна – якась кострубата і плутана. Це вірна ознака того, що цій частині слід приділити додаткову увагу – вона може бути ключем до теми або слабким місцем у її розумінні.

Що індивідуальніша ваша ментальна карта, то краще. Адже саме ваше особисте мислення його осмислює. Це призводить до того, що розуміння відбувається в наших головах, а не в підручниках. І тут дуже до місця слова Мераба Мамардашвілі: “Ми спробуємо підійти до матеріалу так, щоб у ньому відчути ті живі речі, які стоять за текстом і за яких власне він і виникає. Ці речі, зазвичай, умирають у тексті, погано через нього проглядають, але вони є. І читати тексти і міркувати про них має сенс тоді, коли ти не догматичною вченістю себе наповнюєш, а відновлюєш саме живу сторону думки, за якої вони створювалися. Лише в цьому випадку, коли ми зустрічаємося з текстом через дві тисячі років після його створення, він виявляється для нас не елементом книжкової вченості, а, швидше, конструкцією, проникнувши в яку, ми можемо оживити ті уявні стани, які знаходяться за текстом і виникли в людях за допомогою цього тексту”.

Ідея Тоні Бьюзена якраз і полягає в створенні такої “несучої конструкції”, покликаної допомогти відновити живі думки, що знаходяться за нудним текстом, або створити їх, якщо використовувати майндмеппінг інструмент для створення нових ідей. Адже пам’ять і креативність – по суті, два боки одного процесу: пам’ять відтворює минуле, а креативність створює майбутнє.

Особливу витонченість ідеї додають паралелі між організацією мислення за допомогою ментальних карт і будовою людського мозку: по-перше, сам нейрон виглядає як міні-майндмеп (ядро з відгалуженнями), по-друге, думки на фізичному рівні відображаються як “дерева” біохімічних імпульсів.

Сфера ефективного застосування майндмеппінгу надзвичайно широка. Це і навчання, і організація інформації, і спосіб розібратися в проблемі, і створення ідей. Майндмеппінг – це в якомусь сенсі мистецтво, тому потрібна практика для того, щоб навчитися малювати красиві майндмеппи. Але це мистецтво природне для нашого мислення і під силу кожному. І воно допомагає жити.

В інтернеті існує велика кількість як он-лайн сервісів для розробки карт розуму, так і додатків під різні платформи. Тому при бажанні можна створити електронну інтелект-карту.

МАНТРИ ВІД ВТОМИ ПЕДАГОГА

1. Я можу насолоджуватися своєю роботою.

У мене хороша робота.

Кожен день я з радістю йду на роботу.

Я працюю легко і радісно.

У мене все виходить.

Це просто здорово – працювати з підростаючим поколінням.

Від своїх студентів я заряджаюсь молодістю і енергією.

Я – енергійна, молода душею і оптимістична.

2. Я читаю кожного дня.

Я читаю різні книги.

Я читаю спеціальну літературу для постійного підвищення свого професійного рівня.

Я читаю книги для отримання нових знань.

Я читаю легку літературу для відпочинку й розслаблення.

Я читаю завжди.

3. Я здорова.

Я люблю бути здоровою.

Я хочу бути здоровою.

Я енергійна, оптимістична і товариська.

Я займаюся своїм здоров’ям постійно.

Я стежу за своїм харчуванням.

Я розумно складаю свій режим дня.

Я багато рухаюся. Рух – це здоров’я.

Гарне здоров’я треба заробити.

Я заробляю своє гарне здоров’я.

Моє здоров’я – у моїх руках.

Я відповідаю за своє здоров’я.

Я відповідаю за себе.

4. Робота викладача складна, але благородна.

Я роблю благородну справу.

Працюючи, я зустрічаю багато цікавих людей.

Працюючи, я дізнаюся багато нового, я зростаю і вдосконалююся.

Навчаючи інших, я багато чому вчуся сама.

Викладацька робота – мій життєвий шлях.

Це мій шлях. Це хороший шлях.

5. Я мислю завжди позитивно.

Я насолоджуюся позитивним мисленням.

Я зупиняю потік негативних думок у своїй голові.

Я очищаю себе від негативу.

6. Я вдячний світу. Я вдячний долі. Я вдячний життю.

Я так багато маю: своє життя, своє здоров’я, свою сім’ю, свою роботу, свої думки, своїх друзів і добрих людей навколо.

Цей світ – мені подарунок.

Мені так пощастило. Мені випало жити.

Я – щасливчик.

7. Навколо мене – люди.

Я живу серед людей.

Вони всі – різні, і це добре.

Цей світ надав мені “розкіш людського спілкування”.

Я купаюся в цій розкоші. Я – багач.

Я люблю спілкуватися з людьми.

Я люблю говорити людям, які навколо, компліменти.

Я нікого не засуджую і нікого не намагаюся переробити. Я сприймаю оточуючих мене людей такими, якими вони є.

Я сприймаю людей. Я сприймаю цей світ.

8. Я – талановита, відкрита, добра й оптимістична людина.

З кожним днем я люблю себе все більше і більше.

У мене величезний потенціал і запас життєвої енергії.

Я – унікальна у всьому Всесвіті.

Я – єдина у своєму роді і неповторна.

Таких, як я, більш немає.

І так – з кожною людиною.

Я абсолютно впевнена в собі і своєму майбутньому.

Я вірю в себе і у своє майбутнє.

Я контролюю свою долю. Я сама її вершу.

Я – господиня свого життя.

Я – вільна особистість.

9. Сьогодні, в цей новий день свого життя, я ‒ успішний викладач.

Я вірю у свої сили, здібності й таланти.

Я почну і закінчу сьогоднішній день радісно і успішно.

І так буде щодня. Так буде завжди. Так буде все моє життя, яким ніхто не буде розпоряджатися, крім мене самої.

Я хочу і буду успішним викладачем і самодостатньою щасливою людиною.

10. Кожне своє заняття я веду бадьоро, оптимістично й енергійно.

Я зможу навчити своїх вихованців багато чому доброму.

Я вчу їх цьому щодня.

У мене є цілі і життєві орієнтири, і я неухильно до них йду.

11. Мені дано це життя.

Життя – хороше.

Я насолоджуюся життям.

Моє життя – це моє життя.

Моє життя – цікаве, повнокровне і змістовне.

Я роблю його таким.

Я люблю життя.

Я вибираю жити.

Я просто живу.

$Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: C:\Users\ju4ok\AppData\Roaming\Microsoft\Word\Новая папка (2)\Совет.gif$

4.14. КОРИСНІ ПОРАДИ

ПРАВИЛА, ЯКИХ СЛІД ДОТРИМУВАТИСЬ У ПРОЦЕСІ

ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

У процесі розвитку людства слово дало можливість конкретній особистості спілкуватися із собі подібними. Тому люди акумулювали в соціальному досвіді певні правила спілкування. Педагогу доцільно дотримуватися таких правил педагогічного спілкування, що дасть можливість уникнути багатьох помилок:

1. Пам’ятайте: успіх педагогічної діяльності насамперед зале-жить від культури спілкування.

2. Моделюйте спілкування не “від себе”, а від вихованців, від їхніх потреб та інтересів.

3. Орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного студента, а не на абстрактну групу.

4. Використовуйте різні види спілкування.

5. Вступайте в спілкування з вихованцями, організовуйте його не “по вертикалі”, зверху вниз, а на взаємних інтересах.

6. Постійно враховуйте психологічний стан окремих вихованців і колективу в цілому.

7. Учіться дивитися на себе ніби збоку, постійно аналізуйте свої вчинки та дії.

8. Умійте слухати вихованців, зважайте на їхню думку.

9. Організовуючи спілкування, намагайтеся зрозуміти настрій вихованців і на цій основі моделюйте спілкування з ними.

10. Спілкування має приводити не до конфліктів, а попереджувати їх.

11. Не принижуйте людську гідність вихованців.

12. Спілкування має бути систематичним. Не залишайте “незручних” для вас вихованців поза увагою.

13. Ініціативу спілкування з учнями тримайте у власних руках.

14. У процесі спілкування враховуйте стать вихованців.

15. Уникайте штампів у спілкуванні, постійно шукайте нові форми, засоби, методи та прийоми.

16. Долайте негативні установки стосовно конкретного студента.

17. У процесі спілкування уникайте абстрактної критики вихованця, оскільки це породжує опір у ставленні до вихователя.

18. Якомога частіше посміхайтесь до вихованців: це породжує позитивні емоції, спонукає до продуктивного спілкування.

19. Прагніть, щоб у процесі вашого спілкування з дітьми частіше було чути схвалення, заохочення.

20. Відкрито виявляйте в студентському колективі своє ставлення до вихованців.

21. Постійно розвивайте свою комунікативну пам’ять, тримайте в голові педагогічні ситуації, їхній хід.

22. Якщо назріває потреба в індивідуальній бесіді з вихованцями, завчасно розробіть план і хід бесіди.

23. У процесі спілкування в центрі уваги має бути особистість вихованця, його гідність.

24. Враховуйте соціально-психологічне зростання вихованців за період їхнього навчання.

25. Систематично аналізуйте процес спілкування.

26. Технологія і тактика спілкування мають бути спрямовані на упередження психологічних бар’єрів між вихователем і вихованцем.

27. Враховуйте в процесі спілкування індивідуальні особливості прояву темпераменту, характеру.

28. Особливо уважно продумуйте хід і особливості спілкування з важковиховуваними студентами.

29. У процесі спілкування із студентами не зловживайте владою, яка належить вам як викладачу.

30. Постійно удосконалюйте інструмент спілкування – власне мовлення.

31. Звертайтесь до себе як до розумної, гарної, доброї, сильної індивідуальності.

Говоріть до себе (про себе) з повагою, любов’ю, обережно, неначе ви звертаєтесь до високої особи, від якої залежить ваш стан здоров’я, добробут.

Добирайте красиві й переконливі слова: голубко, щира і добра, красива і сильна, здорова і лагідна! Я бачу, яка ти чудова людина, а тому я прошу завжди думати і чинити все по-доброму.

Люба моя подруго, добрий генію, я знаю, що ти можеш написати вірш. Ось і добре! Сідай і пиши! Не виходить? Не може такого бути! Спробуй ще і ще раз! (Оберіть для себе той вид діяльності, в якому ви бажаєте домогтися успіху і “налаштовуйте” себе на працю).

Любий друже! (назвіть своє ім’я). Ти почуваєш себе пречудово: світла голова народжує геніальні ідеї; добре серце не тільки здорове, але й доброзичливе, турботливе, воно прекрасно обслуговує все моє тіло. О, як добре я себе почуваю!

Посміхнись, любий друже! Твоя щира усмішка так прикрашає твоє обличчя і всю твою постать, що ти виглядаєш, як у свої 19 років.

ПАМ’ЯТКА “ЯК ПОДОЛАТИ СТРАХ”

1. Перетворити страх у трамплін

· Які б неприємності Вам не загрожували, найгірше – не зробити презентацію взагалі. Розглядайте страх, як трамплін, що дозволяє Вам злетіти вище, на відміну від ситуації, якби його не було. Отже, якщо страх – це сила, то, як і будь-яка сила, він може мобілізувати і демобілізувати.

· Страх, що мобілізує, супроводжується настороженістю, зібраністю, приливом сил.

· Страх, що демобілізує, супроводжується панікою, розгуб-леністю, втратою сил.

2. Пам’ятайте, що Ви має право на помилку

Боязнь виглядати недосконалим в очах інших нерідко зупиняє нас. Але що робить людина, коли падає? Вона піднімається. Навіть, якщо заподіяні важкі ушкодження, людина прагне піднятися.

Пам’ятайте: відмова від дій є значно більшою помилкою, ніж дії з помилками.

Долайте той бар’єр, який створює страх. Як? Рішучістю, бажанням діяти.

3. Спостерігайте за своїм страхом

Страх, безумовно, може бути захисною реакцією, що допомагає мобілізувати сили для подолання перешкоди. Але водночас страх може і паралізувати. Подолати паралізуючий страх вам допоможе саме позиція спостерігача. Як? Ви зміщуєте фокус своєї уваги із себе на аудиторію:

· фокусування на аудиторії;

· вийшовши перед аудиторією, не починайте говорити відразу;

· перш ніж почати говорити, можна зробити паузу на 10 секунд;

· спостерігайте, як одягнені слухачі, які кольори домінують, в якому положенні знаходяться їхні руки тощо.

Отже, ви концентруєтеся не на собі, не на своїх відчуттях, а на аудиторії.

ПАМ’ЯТКА “ЯК ЗМІНИТИ НАШІ ЕМОЦІЇ”

Згадаємо про симптоми захворювань. Вони – наслідок наших емоцій. З емоціями ми боротися не можемо. Але давно відомо, що вчинки можуть змінювати наші емоції. Деякі методи протистояння страхові побудовані на цьому підході.

1. Дихайте глибше

Ваш подих неглибокий, він захоплює не більше третини обсягу легень. Уявіть собі, що джерело страху – повітря, яке нагромадилось у нижній, тій, що не вентилюється, частині легень. Саме воно змушує ваше серце битися частіше, нерви – напружуватися, а долоні упрівати. Виженіть із себе цю отруту – зробіть декілька глибоких вдихів.

2. Напружте м’язи рук

Використайте ті кілька хвилин виснажливого чекання перед виходом до аудиторії, які подарувала вам доля. Зніміть спазми м’язів і нервове напруження. Охопіть стілець, на якому сидите, по обидва боки так, щоб долоні притиснулися до сидіння знизу. Сильно потягніть уверх протягом 5 секунд, а потім повторіть іще кілька разів.

Вправу можна урізноманітнити. Якщо перед вами стіл, витягніть руки під столом уперед так, щоб долоні торкнулися кришки столу знизу. І знову натискайте вверх, кілька разів по 5 с. Тільки не перестарайтеся – стіл може виявитися для вас занадто легким.

Що робити, якщо ні стола, ні стільця немає? Сильно притисніть долоні одну до одної. Якщо цей рух характерний для Вас і в повсякденному житті, то вгамувати хвилювання таким способом Ви зможете навіть під час презентації – Ваші слухачі абсолютно нічого не помітять.

3. Чудові ліки – фізичне навантаження

Перші дві рекомендації можна застосувати перед початком виступу, і навіть під час виступу. Але симптоми страху виникають раніше – за декілька годин до початку презентації. Тож давайте і ми почнемо раніше боротися за наш спокій. Чудові ліки – фізичне навантаження, воно чудово знімає спазми м’язів, розслаблює нерви, поглиблює дихання.

Ефективнішим, ніж фізичне навантаження, будуть для Вас тільки підготовка і репетиція. Голос досвіду говорить: якщо вранці перед презентацією Ви пробіжите підтюпцем три кілометри, у Вас не буде ніяких проблем із нервовим тремтінням. Або пропливете кілометр у сусідньому басейні. Або двадцять разів швидко зійдете сходами із першого поверху до п’ятого і швидко спуститеся вниз. Можете скористатися будь-яким іншим доступним Вам еквівалентом фізичного навантаження – симптоми страху не виникнуть перед виходом до аудиторії.

4. Уявіть собі інший інтер’єр

Цей спосіб психологічний. Уявіть собі які-небудь гарні декорації, що супроводжують презентацію. Або уявіть, що зустріч проходить зовсім в іншій обстановці. Наприклад, у хатинці в лісі чи у конференц-залі курортного міста.

Найоригінальнішу модифікацію такого способу не прийнято рекомендувати дітям до 16 років. Вона воістину творить чудеса. Отже, якщо у Вас злегка напружені нерви, всього лише гляньте на аудиторію й уявіть собі, що всі сидять у залі абсолютно голі.

Ви будете вражені заспокійливим ефектом.

5. Вивчіть напам’ять перші дві хвилини виступу

Названі способи прості й ефективні. Приблизно як остання соломина, що допомагає вам випливти. Але основний ключ до успіху – попередня підготовка, Ваша поведінка перед початком презентації.

Коли найбільше упрівають долоні? На початку виступу, всередині чи наприкінці? Звісно, на початку. Коли люди одержують своє перше враження про нас? Коли ми починаємо. Що нам хотілося б – це зняти тривогу саме перших хвилин виступу. Тому скористайтеся таким методом.

Знаючи напам’ять перші дві хвилини виступу, Ви встаєте і видаєте запис, що зберігається у Вашій пам’яті. У цьому режимі автопілота (програвання запису) будете знаходитися протягом перших критичних 120 секунд. Найбільше занепокоєння залишиться позаду. Через дві хвилини Ви вже заспокоїтеся, і все буде нормально. І якщо Ви виконали домашню роботу – підготували цікавий і хвилюючий виступ, то, безумовно, знаходитеся на шляху до прекрасної презентації.

6. Заздалегідь сплануйте перші 3–5 слів

Які 3–5 слів ви сказали б першими з кожного ключового пункту, кожного прикладу, кожної історії тощо? Найкращий спосіб (деякі скажуть, що це – єдиний спосіб) привабити до себе аудиторію – бути самим собою. Спосіб, яким би ви сказали що-небудь, описали чи розповіли про щось, має бути вашим. Тому для кожного ключового пункту, запланованого в презентації, заздалегідь сформулюйте перші три–п’ять початкових слів, в яких Ви унікальні як особистість.

7. Зробіть шпаргалки

Здогадуєтеся, що буде розміщене на шпаргалках? Ви зрозуміли. Перші від трьох до п’яти слів із кожного ключового пункту. Детальна інформація про шпаргалки уже відома Вам із попереднього параграфа.

8. Репетируйте, репетируйте, репетируйте

Перша найефективніша дія, спрямована на те, щоб висушити пітні долоні, – це репетиція. Другою, за ефективністю впливу на спітнілі долоні, також є репетиція. Здогадуєтеся, яка дія буде третьою?

9. З’явіться на годину раніше

Ця година дозволить Вам зробити те, що роблять професіонали і президенти – вийти у фронтальну частину кімнати, побачити слухачів на своїх місцях і вимовити стартову двохвилинну частину виступу. Потім, коли продзвенить дзвоник, і вони дійсно будуть на своїх місцях, Ви лише повторите те, що вже одного разу зробили.

Існує ще одна причина приїхати раніше. Деякі зі слухачів теж з’являться раніше. Це дасть вам додаткову можливість висушити спітнілі долоні.

10. Зустрічайтеся, вітайтеся і розмовляйте

Якщо з’явитеся раніше, у вас буде змога зустрітися, привітатися і поговорити з деякими з прибулих раніше. Звідки вони? Чим займаються?

Це дає дивні можливості. Коли Ви стаєте перед ними, для Вас це вже не аудиторія, а близькі дружелюбні люди. Не вороги, а люди, які хочуть почути те, що Ви збираєтеся сказати. Ті, з ким Ви зустрілися, хто Вам сподобався, і Ви, очевидно, теж сподобалися їм. Тому виступатимете серед друзів. Але це можливо лише тоді, коли Ви зустрілися і поговорили з ними до початку програми.

Не уникайте таких зустрічей із власної ініціативи. Якщо змусите себе зустрітися і поговорити з людьми, Ви переключите свою увагу із самого себе на присутніх, і дізнаєтеся факти, про які зможете сказати або на які пошлетеся у презентації.

Люди зацікавляться Вами. Ви – експерт із теми, про яку збираєтеся говорити. Але вони також сподіваються, що Ви загалом нормальна людина. Вони зовсім не хочуть, щоб Ви були гордовиті, віддалені чи поводилися, як представник влади. Вони хочуть теплоти, дружелюбності й людяності. Не розчаруйте їх. Вийдіть і доторкніться до кого-небудь.

Чим більше Ви знаєте про аудиторію, і чим більше аудиторія знає про Вас, – більшу легкість усі відчують. Ви перестанете бути чужими, станете людьми, котрі зібралися разом на певний відрізок часу для обговорення спільних інтересів.

Отже, щоб аудиторія позитивно сприйняла Вашу промову, слід:

· гарно виглядати;

· посміхатися;

· дивитися людям у вічі;

· говорити впевнено.

Інформаційне повідомлення

А чи знаєте Ви, що...

· Страх публічного виступу стоїть на другому місці після страху смерті, який є базовим і найсильнішим серед усіх страхів, адже всі інші походять від нього.

Демосфен на своїх перших промовах був неодноразово осміяний публікою. Вісім років він працював над собою – виходив до моря і декламував, намагаючись перекричати шум хвиль, виступав перед дзеркалом, закладаючи при цьому в рот камінці. Щоб позбутися нервового смикання плеча, вішав над ним меч і тренувався у виступах. Так він став видатним оратором.

· Наполеон під час свого першого виступу в парламенті Франції втратив свідомість, хоча тепер вважається одним із найуспішніших ораторів в історії людства.

· Кеннеді – найкращий промовець серед американських президентів – нічого не міг вдіяти з тремтінням колін під час публічних виступів.

· Словниковий запас людини в середньому за життя становить 4–5 тисяч слів. Шекспір використовував 14 тисяч, Пушкін – 27.

15 КОУЧИНГОВИХ НАВИЧОК

Це квінтесенція більше 20-річного досвіду роботи багатьох коучів.

Понад 1000 коучів працювали над виокремленням основних 15 коучингових навичок.

1. Залучати клієнта у провокаційні розмови

Коучингові сесії короткі. Під час коуч-сесій слід слухати те, що клієнт говорить і не говорить, ставити запитання про те, що ви почули, задавати правильні запитання, використовуючи натиск для чіткості (ясності), користуєтесь тим, що ви знаєте і відчуваєте, викликати провокаційну розмову, яку можна створити за хвилини, не місяці.

Наприклад,

слухати те, що не вимовлено;

задавати запитання, які “самі собою просяться”.

Ключ: провокаційна розмова замість милої бесіди.

2. Розкривати клієнта самому собі: що більше людина усвідомлює те, що робить, то кращий вибір для себе може зробити. Це те, що коуч може робити для клієнтів: допомагати їм виявляти свої таланти, здібності, бажання, цінності, потреби та мрії, а також зрозуміти, що їх мотивує і надихає. Результат? Добре інформований клієнт швидко рухається вперед на своєму шляху самоусвідомлення.

Наприклад,

‒ вказувати на їх невидимі здібності / таємні очікування;

‒ допомагати їм бачити їхній спосіб мислення / парадигму (зразок);

‒ допомагати знаходити їхні джерела мотивації / енергії. Ключ: усвідомлення замість інформації.

3. Виявляти велич (силу)

Хто ще натренований робити це 24 години/ 7 днів/ 365 днів на рік, як не коуч? Деякі клієнти особисто просять коуча виявити і розвинути цю велич. Однак, саме це природним чином робить коуч, коли просить клієнта думати і діяти в більшому масштабі, кидає виклик клієнту постійно підвищувати свою планку і стандарти.

Наприклад,

запитувати (просити) щодо більш високих стандартів;

запитувати щодо “відсутності” будь-чого.

Ключ: велич (сила) замість успіху.

4. Насолоджуватися клієнтом увесь час

Це просто. Тому що насолода клієнтом у всій повноті (з їхніми злетами та падіннями) викликає високий рівень довіри. Яка користь? Клієнти зазвичай більше ризикують і рухаються вперед швидше, оскільки знають, що ви цілком на їхньому боці. Коли коуч на боці клієнта, коучинг – спільний і простий.

Наприклад,

‒ насолоджуватися їхньою силою і якостями;

‒ насолоджуватися їхніми промахами і слабинками;

‒ насолоджуватися їхніми втраченими можливостями.

Ключ: насолода замість прийняття.

5. Розвивати (розширювати) зусилля, намагання клієнта

Одна з причин залучення коуча, це підтримка клієнта робити більше за менший період часу, ніж вони б зробили самі.

Наприклад,

‒ привітати із досягнутими результатами, а потім попросити збільшити результат у 2 (10) рази;

‒ позширити сприйняття світогляду та сприйняття змін. Вказати наступний рівень / нову точку відліку.

Ключ: розширення замість натиску (підштовхування).

6. Спрямовувати за допомогою допитливості

Природна допитливість, яка притаманна коучу, добре його спрямовує в роботі з клієнтом. Коучинг – це як допомогти клієнту знайти нові і кращі способи дій. Справжня користь допитливості у тому, що вона веде до навчання і коуча і клієнта.

Наприклад,

– цікавитися ситуацією;

– цікавитися динамікою розвитку ситуації;

– цікавитися фактами.

Ключ: допитливість замість збору інформації.

7. Визнавати /виокремлювати/ досконалість у кожній ситуації

Один із способів дивитися на життя – вірити, що все, що відбувається є гарною ознакою, навіть якщо ми не завжди можемо побачити або дізнатися про неї під час нашого життя. Суть у тому, щоб шукати і знаходити те, на скільки подія, проблема, ситуація чи особливість клієнта досконалі, навіть якщо це явно не так. Коуч природно прагне, в першу чергу, зрозуміти і розпізнати досконалість, а не пропонує свої підказки, техніки і рішення.

Наприклад,

– переступити межі власних упереджень проти слова “досконалий”;

– визначати Велику Правду ситуації; досконалість знаходитися всередині;

– просити клієнта знайти досконалість і поділитися своїм баченням досконалості, яке вам прийшло.

Ключ: відповідати (відповідати дійсності) замість реагувати (впливати).

8. Загострювати увагу на тому, що важливо зараз

Залежно від дня, години або навіть хвилини те, що є важливим для клієнта, буде змінюватися. Така натура людська у вищій стадії розвитку. Коуч швидко розпізнає цю рухому мішень, і гнучко пристосовує коучинг (підбирає техніки) для більшої ефективності на новій території.

Наприклад,

‒ запитувати клієнта, що є найважливішим, а не найтерміновішим;

– фокусувати увагу на тих змінах, що відбуваються, а не тільки на термінових справах;

‒ постійно “поновлювати” інформацію про те, що за словами клієнта є найважливішим.

Ключ: теперішній момент замість принципу черговості.

9. Етичність у процесі спілкування

У спілкуванні з клієнтом слід пам’ятати про етику поведінки та неупередженість у висловлюванні своїх думок до дій клієнта.

Наприклад,

‒ переступити свої реакції / дрібниці;

‒ ділитися своїми упередженнями / обмеженнями;

‒ бути відповідальним за те, як вас почули, а не тільки за те, що ви сказали.

Ключ: відсутність замість непотрібних додавань.

10. Ділитися своїми ресурсами

Клієнти покладаються на нашу спостережливість, інтуїцію і навіть наші натяки, які допомагають їм рухатись у житті. Отже, якщо частіше і легше може поділитися своїми спостереженнями, відчуттями, почутим, то більше цінності це дасть клієнтові. Часто найменші натяки можуть діяти як потужні маяки і каталізатори щодо життя або бізнесу клієнта.

Наприклад,

– ділитися натяками, підозрами;

– ділитися спостереженнями;

– ділитися тим, у чому ви вагаєтеся, не вирішуєте ділитися.

Ключ: натяк, підозра замість очевидного.

11. Виборюйте “стояти” за клієнта

Що частіше і глибше коуч відстоює клієнта на всіх рівнях (включаючи дії, прогрес, мрії, особливості, обіцянки, якості і характеристики), то більше заохочення і підтримки відчуває клієнт, і з більшою ймовірністю доб’ється успіху. Коучу недостатньо просто підтримувати; тут створюється набагато вищий рівень підтримки, коли коуч діє на рівні боротьби / захисту клієнта.

Наприклад,

‒ захоплюватися діями / прогресом клієнта;

– вказувати на те, що лежить в основі зміни / розвитку / зростання;

– відчувати тремтіння від готовності допомогти клієнту.

Ключ: боротися замість “бути капітаном уболівальників”.

12. Відкривати нові території

Коуч розширює мислення клієнта, вплітаючи, поєднуючи нові концепції, принципи та відзнаки під час коуч-сесії, а також запро-шуючи клієнта поекспериментувати з новими моделями, способами дій і навіть з визначенням нових цілей або результатів. Зазвичай клієнти не просять коуча про це, але це є ключові шляхи (способи), де створюється цінність для клієнта.

Наприклад,

– піднімати теми, про які клієнт не просив;

– ділитися ідеями / особливостями, які розвивають клієнта;

– експериментувати.

Ключ: оголошувати (торкатися, розкривати, піднімати питання) замість реагування.

13. Насолоджуватися правдою

Такий підхід є нормою коучингової поведінки. Правда – це рівень над простою чесністю, тому що в ній завжди є правда про ситуацію, людину або подію, які, якщо розкрити та озвучити, можуть змінити чиєсь життя або бізнес. Коуч приходить, щоб насолоджуватися і орієнтуватися на правду як на джерело радощів та керівництва.

Наприклад,

‒ обмеження клієнта;

‒ вчити клієнта насолоджуватися правдою заради задоволення, не тільки щодо суспільної користі;

‒ бути відкритим для правди щодо свого стилю коучингу.

Ключ: насолода правдою замість очікування чесності.

14. Створювати підтримуюче оточення

Успіх, не тільки в особистісному розвитку, стає підтриманим, коли є певне оточення і надійні, безвідмовні структури, які йому сприяють. Коучу слід створювати таке середовище, в якому розвивається клієнт.

Наприклад,

‒ створювати довкілля, яке автоматично підтримує;

‒ створювати стимулююче оточення, яке розвиває;

‒ відновлювати оточення, яке стало слабкішим.

Ключ: довкілля замість упевненості у своїх силах.

15. Поважати людську природу клієнта

У всіх нас є обмеження, як внутрішні, так і зовнішні. І оскільки коучинг пов’язаний зі збільшенням потенціалу і можливостей, коуч поважає це. Успіх без стресу – ось до чого ми всі прагнемо; розпізнаючи обмеження та враховуючи різноманітність шляхів досягнення, клієнта поважаємо і особисто і повсюдно.

Наприклад,

– поважати “межі” обмеження клієнта;

– поважати стиль / підхід клієнта;

– поважати бажання клієнта.

Ключ: поважати замість приймати.

СУТЬ ЕФЕКТИВНОГО СПІЛКУВАННЯ

· Що нам заважає зрозуміти іншу людину? – Те, що вона інша. Що нам допоможе зрозуміти іншу людину? – Зрозуміти, що вона інша.

• Бар’єри на шляху до взаєморозуміння – в нас самих, і щоб подолати їх, треба піднятися над собою.

• Щоб розуміти, недостатньо чути слова, треба чути людину.

• Щоб бути зрозумілим, одним не вистачає слів, іншим – пауз між ними.

•У людських відносинах нічого не можна поділяти на своє і чуже. Чуже горе буває тільки в байдужих, чужа радість – у тих, хто заздрить.

• Якщо ви не можете керувати своїми емоціями, не дозволяйте їм керувати вами.

• Критика принесе вам користь, якщо ви зумієте переконати людину, яка зробила помилку, в тому, що вона розумніша за свій вчинок.

4.15. ПРИТЧІ

КУРДСЬКА КАЗКА “ТРОЄ ПОДОРОЖНІХ”

Трьох подорожніх у дорозі спіткала ніч, і вирішили вони завернути у найближче селище. Постукали до першої оселі, що трапилася. Доброзичливо їх зустрів хазяїн, та все ніяк не зрозуміє, хто ж із подорожніх є за старшого. Спитав одного:

‒ Скажи, будь ласкавий, ким Ви доводитесь один одному і хто у Вас за старшого?

‒ Ці двоє – віслюки, – відповів гість, – їм зі мною сидіти поряд не годиться.

Через деякий час хазяїн спитав другого гостя:

‒ Будь ласка, скажи, хто з вас старший, щоб я міг за чесноти його вшанувати.

‒ Слід моєї ноги дорожчий за їхні голови, – відповів гість. – Вони собаки.

Нарешті хазяїн викликав третього:

‒ Шановний, чи не скажеш ти, хто у вас за старшого, я хотів би з ним мати бесіду.

‒ Обидва вони старші за мене і, гадаю, розумніші. Ти можеш поговорити з будь-яким із них.

Хазяїну сподобалася ця відповідь:

‒ Дорогий мій гість, пробач, що я тебе затримав, а тепер прошу до столу. І звелів хазяїн своїм слугам:

‒ Накрийте три столи. На перший покладіть сіна, на другий – кісток, а на третій – все, що годиться для дорогого гостя.

Здивувались гості. А хазяїн говорить:

‒ Їжте, шановні гості, не соромтеся. Ким ви самі представилися, те вам і подане...

МОВЧАННЯ

Проходив якось Будда через одне село. Зібралося декілька осіб ‒ його противників ‒ і взялися вони люто ображати Будду. Він мовчки спокійно слухав. І через цей спокій їм стало якось ніяково. Виникло неприємне відчуття: вони ображають людину, а він слухає їхні слова, як музику. Тут щось не так.

Один із них звернувся до Будди:

‒ У чім річ? Ти що, не розумієш, що ми кажемо?

‒ Саме завдяки розумінню можливе таке глибоке мовчання, ‒ відповів Будда. ‒ Прийшли б ви до мене років десять тому, я б кинувся на вас. Тоді розуміння ще не було. Тепер я розумію. Тож через вашу дурість не можу карати себе. Ваша справа ‒ вирішувати, ображати мене чи ні, але приймати ваші образи чи ні ‒ в цьому моя свобода. Ви не можете їх мені нав’язати. Я від них просто відмовляюсь; вони того не варті. Можете забрати образи собі. Я відмовляюся приймати їх.

ПРО ЮНАКА З КЕПСЬКИМ ХАРАКТЕРОМ

Жив собі юнак із кепським характером. Батько дав йому повнісінький мішок цвяхів і попросив:

‒ Забивай по одному цвяху в садові ворота щоразу, коли втратиш терпець або з кимось посваришся.

Першого дня хлопець забив тридцять сім цвяхів. Упродовж наступних тижнів юнак навчився контролювати кількість цвяхів, зменшуючи з дня на день: зрозумів, що легше стримуватися, аніж забивати цвяхи.

Нарешті настав той день, коли юнак не забив жодного цвяха у ворота саду. Тоді він прийшов до батька й повідомив йому цю новину.

А батько, вислухавши, порадив юнакові:

‒ Виймай один цвях з воріт щодня, коли НЕ втрачатимеш терпець.

Настав і такий день ‒ юнак уже міг похвалитися батькові, що витяг усі цвяхи. Батько підвів сина до садових воріт і мовив:

‒ Сину, ти гарно поводився, але подивися, скільки дірок залишилося у твоїх воротях!!! Ніколи вони не стануть такими, як були раніше! Коли ти з кимось лаєшся й кажеш йому неприємні речі, ти залишаєш у серці співрозмовника такі ж рани, що й на воротях. Можеш устромити в людину ніж і потім витягти його, але назавжди залишиться рана. І вже неважливо, скільки разів ти попросиш пробачення! Рана залишиться! Рана, завдана словами, заподіює такий само біль, як і фізична! (Притчу переказала Ольга Сахнюк).

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВПАВ?

Учень запитав свого наставника:

‒ Учителю, що ти скажеш мені, коли довідаєшся про моє падіння?

‒ Уставай!

‒ А якби я впав іще раз, то щоб ти сказав мені тоді?

‒ Те ж саме!

‒ Цікаво, скільки ще ти говоритимеш мені: “Уставай”? Адже це може тривати й безконечно. Невже ти щоразу віритимеш у мене, прощатимеш й підбадьорюватимеш: “Піднімайся!?”

‒ Падай і піднімайся, допоки живий! Ти рухаєшся в тому режимі, який доступний тобі цієї миті твого життя. Учися бути витривалим. І запам’ятай, що ті, хто впав і не піднявся, уже мертві. А ти живий! Уставай!

‒ І скільки ж це триватиме ‒ ось так падати й підніматися?

‒ Падай і піднімайся, поки живий. Ті, хто впали й не піднялися, ‒ уже...

ТОЧКА ВІДЛІКУ

Байазід Бістамі, суфійський Майстер, написав у своїй авто-біографії:

“Коли я був молодий, основою всіх моїх молитов було бажання змінити світ. Я просив:

‒ Господи, дай сили, щоб я міг змінити світ!

Мені все здавалося неправильним. Я був революціонером, хотів змінити Землю.

А коли подорослішав, почав молитися так:

‒ Здається, це забагато. Життя висковзує з моїх рук. Минула половина, а я ще не змінив жодної людини. Тому дозволь, о Господи, змінити мою родину!

Коли ж зістарився, то усвідомив, що навіть родина ‒ це над мої сили. Прийшла мудрість, і я зрозумів: якщо вдасться змінити самого себе, цього буде цілком достатньо. Тож почав так молитися:

‒ Господи, я все зрозумів і хочу змінити самого себе! Дозволь мені зробити це!

І тоді Бог відповів мені:

‒ Тепер у тебе вже не залишилося часу. Із цього варто було починати. Ти повинен був подумати про це на самому початку”.

ЯКЕ СВІТИЛО МАЄ МУДРЕЦЬ

Один мудрець бесідував з царем.

‒ Яке світло має людина? ‒ запитав цар.

‒ Сонячне світло, о царю! ‒ відповів йому мудрець.

‒ Коли сонце зайшло, яке світло має людина?

‒ Місяць йому за світло.

‒ А коли зайшли сонце й місяць?

‒ Вогонь є йому світлом.

‒ А коли зайшло сонце, зайшов місяць і згас вогонь, що має за світло людина? ‒ допитується цар.

– Мова слугує йому світлом... Воістину, царю, людина йде туди, де розмовляють, нехай навіть там власну руку годі побачити.

‒ А коли зайшло сонце, нема місяця, згас вогонь і запала тиша, яке світло має людина?

‒ Тоді Людина починає шукати світло в самому собі, ‒ просто відповів мудрець.

МАЛО ПРОСТО ЗНАТИ…

В одному невеликому місті половина населення жила щасливо, весело, безтурботно. А решта ‒ увесь час бідували, ледве зводили кінці з кінцями. Всі приїжджі дуже дивувалися такому контрасту. Як же так? У чому секрет заможного люду, адже вони не походили з багатих родин. Колись всі люди в місті жили однаково. Але минуло не так багато часу, й усе так змінилося.

От якось один приїжджий вирішив поцікавитися в місцевого багатія, чому половина живе дуже добре, а друга бідує.

‒ Напевно, існує якийсь секрет, як ви розбагатіли? ‒ запитав гість.

‒ Так, маєте рацію. Колись усі ми жили однаково бідно. Але одного разу до міста приїхав чоловік, котрий розповів нам про унікальну можливість, за допомогою якої ми всі можемо жити щасливо. Володіти багатством, часом, багато подорожувати, рости й розвиватися! Гість розповів цей спосіб одній людині, за умови, що вона поділиться секретом із іншими. Тоді щастя справді можливе.

‒ Чому ж ви не розповісте цей секрет бідним, адже вони у такій скруті! ‒ здивувався гість.

‒ Секретом може володіти будь-хто, й усі в нашому місті чудово знають, у чому він полягає.

‒ Чому ж половина населення бідує?

Вони знають секрет, але не вірять у нього!

4.16. РЕЛАКСАЦІЙНІ ВПРАВИ

ДИНАМІЧНА РЕЛАКСАЦІЯ. МОТИВ ‒ “ЛУГ”.

Мета: навчання розслабленню різних частини тіла, зняття емоційного напруження, поновлення фізичних сил.

Інструкція. Відчуйте опору під собою. Відчуйте ногами підлогу, через підлогу ‒ зв’язок із землею. Відчуйте свій живіт. Зверніть увагу на те, як ви дихаєте. Дихання вільне та спокійне... Вам приємно дихається. Постарайтеся розслабитись, зняти напруження так, ніби вам захотілося трішечки подрімати.

Почніть розслаблюватися із плечей. Плечі стають важкими і теплими... Плечі важкі і теплі.

Розслаблюються руки... Розслаблюється верхня частина рук. Розслаблюються лікті... Розслаблюються зап’ястки... Розслаблюються кисті рук. Розслаблюються долоні... Кожен палець на руках... Долоні стають важкими і теплими... Дихання вільне і рівне... Тепло в животі...

Тепло переходить в ноги... Розслаблюється верхня частина ніг. Розслаблюються коліна... Розслаблюються гомілки і стопи... Стопи стають важкими і теплими... Відчуйте п’яти... Відчуйте пальці ніг... Ноги розслабились.

Тепер зверніть увагу на спину. Відчуйте, як розслаблюються крижі... Відчуйте хребет... Розслаблюється середина спини... Розслаблюється шия, потилиця...

Вся голова розслаблена. Розслаблюються тім’я, скроні... Розслаб-люються лоб і обличчя... Відчуйте щоки... Відчуйте вилиці і підборід-дя... Нижня шелепа стає важкою. Язик стає теплим... Розслаблюються ніс і очі... Віки важкі, вії злипаються, очі розслаблені. Спостерігайте за своїм диханням: вдих–видих, вдих–видих. Скажіть собі: я ‒ відпочи-ваю...

Спробуйте уявити себе на лузі... Над вами ясне блакитне небо... Ви лежите у високій траві і дивитесь на небо... Навкруги ‒ аромат квітів..., дзвенять комахи, кружляють метелики. Ви ‒ відпочиваєте..., ви чуєте звуки лугу..., ви відчуваєте енергію землі... Світить ясне сонце, теплі промені торкаються вашого обличчя, ваших рук..., тепло розходиться по всьому вашому тілі. Кожна клітинка вашого тіла наповнюється енергією і поновлюється. Відпустіть вашу уяву, спостерігайте за тим, як всередині вас енергія землі поєднується з енергією неба.

Відчуйте, як в вас поєднуються енергія землі, енергія повітря, енергія сонця.

Відчуйте те місце в тілі, де енергія землі поєднується з енергією неба.

Відчуйте це місце в собі.

Запам’ятайте цей стан, – він буде давати вам енергію, силу.

Запам’ятайте цей стан; візьміть із собою цю енергію. Вона буде супроводжувати вас. Ви завжди зможете до неї звертатися.

Коли будете готові, попрощайтеся з образом. На рахунок від 5 до 1 ви розплющите очі, але відчуття залишаться. 5, 4, 3, 2, 1 ‒ стисніть руки в кулаки, міцно потягніться ‒ вперед і вгору ‒ і повільно розплющуйте очі...

РЕФЛЕКСИВНА ХВИЛИНКА

Ви завершили вивчення модуля 4. Які труднощі виникали під час роботи з матеріалом? Що ви будете використовувати у своїй подальшій роботі?

Складіть індивідуальну програму розвитку своєї професійної компетентності у подальшому і обов’язково виконуйте її.

Попередня тема

На початок

Для содержимого этой страницы требуется более новая версия Adobe Flash Player.