Позначення міні-модулю		Назва міні-модулю	Короткий зміст міні-модулю
1	2	3	4
1		2.1. Освітній портал	На сайті www.nmcinfo.com.ua на електронному ресурсі “Розвиток професійної компетентності педпрацівників” розміщено PDF-файл модуля 2 “Здоров’язбереження ‒ найважливіша складова педагогічного процесу гуманного типу”, аудіоматеріали, електронний та мультимедійний посібники
2		2.2. Ключові слова	Здоров’я, здоров’язбережувальні освітні технології, здоров’язбережувальна педагогіка, фізичне здоров’я, психічне здоров’я, соціальне здоров’я, саморегуляція, професійне вигорання, конфлікт, здоровий спосіб життя
3		2.3. Список використаних джерел	Наведено перелік літератури, що використовувалась під час створення модуля
4		2.4. Глосарій	Подано визначення понять: - здоров’я; - здоров’язбережувальні освітні технології; - здоров’язбережувальна педагогіка; - здоровий спосіб життя; - саморегуляція
5		2.5. Читаємо класиків та інших авторів	Подані думки науковців, педагогів, психологів, лікарів з питань здоров`язбереження педагогічних працівників: А. Шопенгауера, В. Вересаєва, Джона Локка, Г.С. Нікіфорова, Г. Оллпорта В.І. Гарбузова, Х. Линдемана, А. Маслоу, А. Елліса, Гегеля, М.М. Амосова, Н.В. Гришиної, Г. Сельє, Г.Л. Кривошеєвої, В.О. Сухомлинського, Л.Г. Горяної, Т.Є. Бойченко
6		2.6. Блок-схеми	‒ визначення понять “людина”, “особистість”, “індивідуальність”; – основні підходи визначення здоров’я (за П.І. Калью); – критерії психічного і соціального здоров’я; – чинники соціального здоров’я; – методи соціальної підтримки педагога; – ознаки синдрому вигорання; – основні положення тибетського рецепту вічної молодості; ‒ психологічні фактори нормалізації стресу; ‒ ознаки стресу; ‒ фактори, які впливають на рівень межі стресу; ‒ управління власним станом; ‒ способи підвищення стресостійкості; ‒ методи регуляції стресів; ‒ типологія конфліктів; – десять заповідей роботи педагога (за П. Бреггом)
7		2.7. Науковці пишуть	Амосов М.М. Роздуми про здоров`я
8		2.8. Мої роздуми	Думки читачів, роздуми, особиста позиція з питань здоров’язбере-ження
9		2.9. Блок-тест	Запитання із запропонованими відповідями для тестового контро-лю знань
10		2.10. Діагностичний матеріал	‒ анкета самооцінки стану здоров’я (за С. П. Войтенко); – опитувальник на виявлення вміння вести здоровий спосіб життя; – опитувальник «Чи піддаєтеся Ви стресу»; ‒ опитувальник “Психологічний портрет викладача” (З. В. та Г. В. Резапкіни); ‒ опитувальник Спілбергера-Ханіна (СХ) для оцінки реактивної та особистісної тривожності
11		2.11. Тренінги	‒ тренінг “Профілактика та подолання синдрому “професійного вигорання” педагогів”; ‒ тренінг “Як уникнути “професійного вигорання”; ‒ тренінг “Попередження та розв’язання конфліктів в освітніх організаціях”; – психологічний тренінг саморегуляції; – тренінг “Самоуправління в діяльності викладача”; – тренінг із самомотивації.
12		2.12. Міні-кейси	Вирішення педагогічних ситуацій. Міні-кейси, створені за творами В.О. Сухомлинського.
13		2.13. Вправи	‒ вправи для психокорекції; ‒ вправи для відновлення голосу; ‒ пальчикова гімнастика; ‒ пальчикові ігри; ‒ нейропсихологічний комплекс; ‒ дихальна гімнастика; ‒ артикуляційна (мовна) гімнастика; – інтонаційно-фонетичні вправи; ‒ зняття психічної напруги; ‒ музично-психологічний масаж; ‒ скоромовки; ‒ вправи для зняття напруженості в горлі; ‒ рецепти здорового голосу; ‒ секрет солістів народного хору; ‒ дія води на організм; – магічні властивості води; ‒ аромотерапія ‒ лікування запахом рослин; ‒ тварини – лікарі людей
14	$Описание: Описание: Описание: C:\Users\ju4ok\AppData\Roaming\Microsoft\Word\Новая папка (2)\Совет.gif$	2.14. Корисні поради	Зберігання та накопичення життєвих сил: ‒ десять заповідей вічної молодості; ‒ тибетська медицина про зберігання здоров’я; ‒ кодекс здоров’я
15		2.15. Притчі	“Життєвий урок”, “Троє каменярів”
16		2.16. Релаксаційні вправи	Антистресова релаксація

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 1 ВИВЧЕННЯ МОДУЛЯ

Умовні позначення:

	‒ номер міні-модуля за порядком
	‒ послідовність вивчення міні-модулів
	‒ показник шляху вивчення модуля

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 2 ВИВЧЕННЯ МОДУЛЯ

Умовні позначення:

	‒ номер міні-модуля за порядком
	‒ послідовність вивчення міні-модулів
	‒ показник шляху вивчення модуля

МЕТОДИЧНИЙ ПУТІВНИК № 3 ВИВЧЕННЯ МОДУЛЯ

Умовні позначення:

	‒ номер міні-модуля за порядком
	‒ послідовність вивчення міні-модулів
	‒ показник шляху вивчення модуля

Розробіть декілька своїх варіантів методичного путівника вивчення модуля. Який із запропонованих та розроблених варіантів Ви вважаєте найбільш вдалим?

Побудуйте оптимальну траєкторію вивчення модуля, яка б дозволила робити це в зручній для Вас послідовності залежно від психофізіологічних особливостей сприйняття.

2.1. ОСВІТНІЙ ПОРТАЛ

На освітньому ресурсі “Розвиток професійної компетентності педагогічних працівників” у PDF-файлі розміщено Модуль 2 “Здоров`язбереження ‒ найважливіша складова педагогічного процесу гуманного типу”, аудіофайли цього модуля, мультимедійний та електронний посібники.

У категорії “Педагогічний банк” знаходяться розробки (статті, методичні рекомендації, сценарії відкритих занять та виховних заходів, засоби навчання тощо) педагогічних працівників вищих навчальних закладів І‒ІІ рівнів акредитації.

Знайдіть у “Педагогічному банку” матеріали з питання здоров’язбереження викладачів. Проаналізуйте їх і напишіть свою думку в міні-модулі “Мої роздуми”.

Як працювати в інтернет-чаті?

Інтернет-чат ‒ призначений для он-лайнової синхронної дискусії що дає змогу обмінюватися повідомленнями, коментарями в реальному часі. Для ефективнішого спілкування та проведення інтернет-чату потрібно підключити мікрофони та веб-камеру, які дають змогу водночас чути про що говорять інші та ще й бачити на відстані своїх колег в дії. Цікавим у чаті є те, що користувач може читати й порівнювати всі надіслані іншими користувачами повідомлення, а решта користувачів бачити й користуватися його повідомленнями.

При підготовці до інтернет-чату ретельно вивчіть літературу та проаналізуйте рекомендовані джерела інформації до визначеної для дискусії теми модуля.

Визначте та стисло зафіксуйте свою точку зору у вигляді дискусії (короткі вислови або репліки) з кожного питання. Дайте відповідь або коментар на повідомлення інших учасників. Запропонуйте свої питання для обговорення.

Як працювати в інтернет-семінарі?

Інтернет-семінар ‒ специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що припускає творче вивчення запланованого матеріалу з використанням інтернету, групове співробітництво слухачів курсу і тьютора з обговорення проблеми, під його безпосереднім керівництвом. Це не спосіб перевірки й оцінки навчальних досягнень слухачів курсу. Інтернет-семінар здійснюється відповідно до визначених цілей. Тьютор групи виконує функції ведучого, стежить, щоб обговорення не виходило за рамки розв'язуваних педагогічних задач, розміщує власні думки та інформацію, підтримує спілкування, створює доброзичливу творчу атмосферу, спрямовану на досягнення бажаних освітніх результатів. До участі в інтернет-семінарі всі учасники мають бути підготовлені заздалегідь.

Готуючись до інтернет-семінару, ретельно вивчіть літературу та проаналізуйте рекомендовані джерела інформації до визначеної для дискусії теми модуля.

Визначте, обгрунтуйте та стисло зафіксуйте свою точку зору у вигляді дискусії (короткі вислови або репліки) з кожного питання.

Підготуйте та розмістіть повідомлення з власного досвіду роботи на основі практичних прикладів.

Дайте відповідь або коментар на повідомлення інших учасників. Запропонуйте свої питання для обговорення. Приєднайтеся до виконання колективної он-лайнової практичної роботи.

Внесіть конкретні пропозиції та рекомендації з навчальної проблеми

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Ая

2.2. КЛЮЧОВІ СЛОВА

Здоров’я, здоров’язбережувальні освітні технології, здоров’я-збережувальна педагогіка, фізичне здоров’я, психічне здоров’я, соціальне здоров’я, саморегуляція, професійне вигорання, конфлікт, здоровий спосіб життя.

2.3. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаджанян Н. А., Ананьев В. А., Андреев Ю. А. и др. Основы валеологии. ‒ Кн. 2. – К. : Олимпийская литература, 1999.

2. Александровский Ю.А. Психогении в экстремальных условиях / Ю.А. Александровский, О.С.Лобастов, Л.И.Спивак, Б.П.Щукин. – М. : Медицина, 1991. ‒ 96 с.

3. Амосов Н. М. Раздумья о здоровье. – М. : ФиС, 1987.

4. Ананьев В. А., Давиденко Д. Н., Петленко В. П., Хомутов Г. А. Этюды валеологии. – СПб. : Петрополис, 1992.

5. Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. – СПб. : Петрополис, 1992.

6. Бевз Г.М., Главник О.П.. Технологія проведення тренінгів з формування здорового способу життя молоді. – К. : Український ін-т соціальних досліджень, 2004. – Кн. 1. – 176 с. ‒ (сер. “Формуванння здорового способу життя”. У 14 кн.).

7. Блеер А.Н. Психология деятельности в экстремальных условиях / А.Н.Блеер. – М. : Академия, 2008. – 254 с.

8. Бойченко Т.Є. Освітні профілактичні програми : навч. посіб. / Т. Є. Бойченко. ‒ К. : Главник, 2006. ‒ 128 с.

9. Бойченко Т.Є. Освітні програми формування здорового способу життя молоді: [Посіб.] / Т.Є. Бойченко; Український ін-т соціальних досліджень, Українсько-канадський проект “Молодь за здоров’я-2”. ‒ К. : [б.в.], 2005. ‒ 120 с. ‒ (Серія “Формування здорового способу життя молоді” ; кн. 5).

10. Бойченко Т.Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова в освіті України // Основи здоров’я і фізична культура. – 2008. – № 11–12. – С. 6–7.

11. Бойченко Т.Є. Формування здоров’язбережувальної компетентності учнівської молоді // Професійна освіта. – 2009. – № 1. – С.41–44.

12. Вересаев В. Записки врача. ‒ М., 1936. ‒ С. 31

13. Водопьянова Н.Е., Ходырева Н.В. Психология здоров’я // Вестник ЛГУ. Сер.6. ‒ 1991. Вып. 4.

14. Войтенко В. П. Здоровье здоровых. – К. : Здоров’я, 1991.

15. Гарбузов В.И. Человек, жизнь, здоровье (Древние и новые каноны медицины). ‒ СПб., 1995.

16. Горяна Л.Г. Збалансоване та раціональне харчування як здоров’язбережувальна технологія в освіті. ‒ К. : 2013. ‒ 298 с.

17. Гришина Н.В. Помогающие отношения: профессиональные и экзистенциальные проблемы // Психологические проблемы самореализации личности. ‒ СПб. : СПбГУ, 1991.

18. Гулина М.А. Внутрішня гармонія і психічне здоров'я // Практична психологія : навч. посіб. / Під. ред. М.К. Тутушкиної. ‒ СПб., 1993.

19. Даниленко Л.І. Педагогічні інновації та інноваційні технології. /Л.І.Даниленко // Постметодика. – 2004. – № 6 (58). – С. 23‒26.

20. Дивак В. В. Методичні рекомендації для самостійного вивчення курсу “Безпека життєдіяльності” для студентів всіх спеціальностей денної та заочної форм навчання [Текст] / В. В. Дивак, В. М. Заплатинський; Центральний ін-т післядипломної педагогічної освіти. ‒ К. : Міленіум, 2004. ‒ 72 с.

21. Дьяченко М.И.Готовность к деятельности в напряженных ситуациях : Психологический аспект / М.И.Дьяченко, Л.А.Кандыбович, В.А.Пономаренко. – Минск : Изд-во Университетское, 1985. – 206 с.

22. Єльнікова Г.В. Управлінська компетентність /Г.В.Єльнікова // – К. : ред. загальнопед. газет, 2005. – 128 с.

23. Заніна Л.В. Основи педагогічної майстерності. / Л.В.Заніна, Н.П.Меньшикова // Серія “Підручники, навчальні посібники”. – Ростов-на-Дону : Фенікс, 2003.– 288 с.

24. Здоров’я через освіту : здоров’язбережувальні ідеї Василя Сухомлинського в практиці викладання дисциплін природничого циклу шкіл Донеччини : збірка практичних матеріалів. – Донецьк : Каштан, 2012. – 206 с.

25. Зимняя И.А. Осваиваем социальные компетентности /под. ред. И.А. Зимней. – М. : МПСИ; Воронеж. : МОДЕК, 2011. – 592 с.

26. Калью П.И. Сущностная характеристика понятия “здоровье” и некоторые вопросы перестройки здравоохранения : обзорная информация. ‒ М., 1988.

27. Карамушка Л. Управління конфліктами в освітніх організаціях / Людмила Карамушка. – К. : Шк. Світ, 2011. – 128 с. – (Бібліотека “Шкіль-ного світу”).

28. Карамушка В.І. Вступ до практики стійкого розвитку : нав. посіб. / В.І. Карамушка; УМО АПН України. К.‒Львів : Край, 2009. – 240 с. : іл.

29. Крукович Е. И. Тренинг уверенности : основы профессиональ-ного мастерства : учеб.-метод. пособие. – Минск : Изд-во БГУ, 2001.

30. Куликов Л. В. Психогигиена личности: Основные понятия и проблемы : учеб.пособие. – СПб. : ИзД-во СпбГУ, 2000.

31. Куликов Л. В. Осознание здоровья как ценности // Психология здоровья /Ред. Г. С. Никифоров. – СПб. : Изд-во СП6ГУ, 2000. – С. 240‒284.

32. Лебедев В.И. Личность в зкстремальных условиях существо-вания / В.И.Лебедев. – М. : Политиздат. 1989. – 304 с.

33. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики. – СПб., 1997.

34. Никифоров Г. С. Психология здоровья. – СПб., 2006. – 607 с.

35. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека. – Л., 1989.

36. Оллпорт Г. Личность в психологии. ‒ М. ; СПб., 1998.

37. Педагогическое наследие / Сост. В.М. Кларин, А. Н Джурин-ский. – М. : Педагогика, 1989 – 416 с. ‒ (Б-ка учителя).

38. Педагогічна майстерня : наук-.метод. журнал, № 5(5), 2011.

39. Прибудько П.С., Михайленко Р.В., Дубчак Л.М., Роговенко М.М. Конфліктологія : навч. посіб. – К. : КНТ, 2010. – 136 с.

40. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности: теория и практика / Под. ред. проф. Г.С. Никифорова. ‒ СПб. : Речь, 2010. ‒ 816 с.

41. Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме. ‒ М. : Наука, 1960.

42. Смирнов Б.А. Психология деятельности в экстремальных ситуациях / Б.А.Смирнов, Е.В.Долгополова. – М. : Гуманитарный центр, 2007. – 276 с.

43. Сухомлинський В.О. Вибрані твори : у 5 т. ‒ К. : Радянська школа, 1976. ‒ Т.2. ‒ 670 с.

44. Юнг К.Г. Структура психики и проблема индивидуации. – М., 1996.

45. Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. М. Пірен, Г.В. Ложкіна. – Чернівці – Київ, 1995.

46. Шопенгауер А. Афоризмы о житейской мудрости. ‒ СПб., 1901.

47. Савенкова Л.О., Романова Г.М. та ін. Формування психолого-педагогічної компетентності викладачів : тренінг-курс для викладачів університету. ‒ К. : КНЕУ, 2011. ‒ С. 204‒212.

48. 1000 лучших рецептов народной медицины: новейшая энциклопедия народного целительства. Сайт Мазнева Николая Ивановича. Режим доступа http://www.bibliotekar.ru/425/1.htm

49. Роль животных в жизни человека. Режим доступа

http://www.zooplandia.ru /encyclopedia /dogs/nobreed/30959458-Skazhi-kogo-i-kak-ti-ljubish-ja-mnogoe-v-tebe-pojmy.

50. Психологический тренинг саморегуляции. Методическое пособие. Режим доступа

http://www.studsell.com/view/137769/#

Дисертації, захищені з даної проблеми

Кандидатські

51. Гущина Т.Ю. Внутрішньоособистісний конфлікт як фактор соціалізації студентської молоді : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07. ‒ 2008.

52. Перегончук Н.В. Професійне вигорання як фактор розвитку особистості педагога : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Перегончук Наталія Василівна. ‒ К., 2011. ‒ 219 с.

53. Урум Н.С. Підготовка майбутніх вчителів до забезпечення здорового способу життя молодших школярів : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. ‒ К., 2008. ‒ 20 с.

54. Філіп’єва О.А. Підготовка майбутніх учителів початкових класів до валеологічного виховання учнів : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. ‒ Кіровоград, 2008. ‒ 20 с.

55. Чугуєва Н.Ю. Психологічні особливості педагога-наставника як умова ефективної соціалізації студентів : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.01. ‒ К., 2010.

2.4. ГЛОСАРІЙ

АГРЕСІЯ – форма поведінки учасників конфлікту, що характеризується ворожістю до протидіючої сторони. Нерідко учасники конфлікту вдаються як до словесної (дезінформація супротивника, його обвинувачення і образи, плітки, підрив авторитету), так і до фізичної (військової) агресії, що включає в себе насильство, напади, терористичні акти, збройну боротьбу.

ВЕРТИКАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ – конфліктна взаємодія суб’єктів вертикального підпорядкування: керівник – підлеглий, підприємство – вища організація, мале підприємство – фундатор. Особливість цього виду конфліктів – споконвічно різне співвідношення між владою та підлеглими, різні можливості за їхньої взаємодії.

ВИГОРАННЯ – це відповідь на хронічний емоційний стрес, що включає три компоненти: емоційне і фізичне виснаження; зниження продуктивності праці; деперсоналізацію або дегуманізацію міжособових стосунків.

ГЕН – елементарна одиниця спадковості, носій задатків.

ГЕНДЕР (англ. Gender) – соціальна стать, що визначає поведінку людини у суспільстві і те, як ця поведінка сприймається. Це та статтєворольова поведінка, яка визначає стосунки з іншими людьми: друзями, колегами, однокласниками, батьками, випадковими перехожими тощо.

ГІГІЄНА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ – система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог.

ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ – конфліктна взаємодія рівних (з ієрархічним рівнем) суб’єктів: керівників одного рівня, підприємств або спеціалістів між собою.

ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ – процес розвитку конфлікту під впливом певних чинників і умов, що включає в себе прихований період (виникнення проблемної ситуації у взаємодії суб’єктів, її усвідомлення ними, спроби розв’язати її неконфліктними методами, виникнення передконфліктної ситуації), відкритий період (інцидент, конфліктна взаємодія, завершення конфлікту), розвиток постконфліктної ситуації.

ДІАГНОСТИКА КОНФЛІКТУ – діяльність з визначення сутності, виду й особливостей конфлікту на основі його аналізу, а також сукупність методів і принципів вивчення конфліктів.

ЕСКАЛАЦІЯ КОНФЛІКТУ – розвиток конфлікту “по вертикалі”, наростання його гостроти й розмаху, пов’язане із загостренням конфліктних стосунків.

ЕМПАТІЯ – усвідомлене співпереживання поточному емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання.

ЕНДОРФІНИ – це гормони задоволення і спокою.

ЗДОРОВЕ СУСПІЛЬСТВО ‒ це ефективне, відповідно до кінцевих критерій оцінки його життєдіяльності, суспільство.

ЗДОРОВ’Я – це такий стан людини, за якого не лише відсутні хвороби або фізичні дефекти, а й присутнє повне фізичне, духовне і соціальне благополуччя.

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ – концентроване вираження взаємо-зв’язку способу життя і здоров’я людини. Здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я і розвитку умовах. Він виражає певну орієнтованість діяльності особи у напрямі зміцнення і розвитку особистого (індивідуального) і суспільного здоров’я.

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ (Зот):

1) системно організована сукупність програм, прийомів, методів організації освітнього процесу, що не завдає шкоди здоров’ю його учасників;

2) якісна характеристика педагогічних технологій за критерієм їхнього впливу на здоров’я студентів і педагогів;

3) технологічна основа здоров’язберіежувальної педагогіки.

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНА ПЕДАГОГІКА ‒ це педагогічна система, заснована на розумному пріоритеті цінності здоров’я, яку слід виховати у студентів і реалізувати в навчально-виховному процесі; це освітня система, яка проголошує пріоритет культури здоров’я і технологічно забезпечує його реалізацію в організації навчання, у навчально-виховній роботі та змісті навчальних програм для педагогів, учнів та їхніх батьків; це область медико-психолого-педагогічних знань про побудову освітнього процесу та утримання навчально-виховних програм з урахуванням інтересів здоров’я студентів і педагогів (Мітяєва А.М., 2008).

КЛІМАТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ – загальна соціально-психо-логічна характеристика стану малої групи, особливості сформованих у ній міжособистісних стосунків.

КОЛЕКТИВНИЙ ТРУДОВИЙ КОНФЛІКТ – неврегульовані розбіжності між робітниками та роботодавцями.

КОМПРОМІС – 1) стратегія поведінки, що передбачає взаємні поступки; 2) угода протидіючих сторін на основі взаємних поступок.

КОНКУРЕНЦІЯ – 1) суперництво, активне змагання з певних проблем між окремими особами, зацікавленими в одній і тій самій меті, що легко переходить у конфлікт за відповідного збігу обставин і активного застосування конфліктогенів спілкування; 2) стиль поведінки під час врегулювання конфлікту.

КОНСЕНСУС – 1) загальна згода зі спірних питань; 2) узгодженість поглядів і орієнтацій суб’єктів, метод ухвалення рішень за взаємною згодою сторін, досягнення принципової єдності думок.

КОНФЛІКТ – найбільш гострий спосіб усунення протиріч в інтересах, цілях, поглядах, що виникають у процесі соціальної взаємодії, що полягає в протидії учасників цієї взаємодії, і звичайно супроводжується негативними емоціями, що виходять за рамки правил і норм. Конфлікти є предметом вивчення науки конфліктології.

КОНФЛІКТ ДЕСТРУКТИВНИЙ (дисфункціональний) – конфлікт, що перешкоджає ефективній взаємодії та ухваленню рішень.

КОНФЛІКТ КОНСТРУКТИВНИЙ (функціональний) – конфлікт, що сприяє ухваленню обґрунтованих рішень, розвитку відносин і є джерелом самовдосконалення та саморозвитку особистості чи групи.

КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ – один із основних (поряд із конфліктною взаємодією) структурних елементів конфлікту; ситуація прихованого або відкритого протиборства двох чи кількох учасників, кожний із яких переслідує свої цілі, мотиви або засоби вирішення проблеми, що має особистісну значущість для кожного з її учасників.

КОНФЛІКТОГЕНИ – вербальні та невербальні компоненти поведінки особистості або групи, що сприяють виникненню та ескалації конфліктів.

КОНФЛІКТОЛОГІЯ – наука про причини, форми, структуру, динаміку та шляхи розв’язання конфліктів. Об’єктом конфліктології є конфлікти між індивідами, групами, державами.

КОНФРОНТАЦІЯ – протиборство, протиставлення, сутичка сторін, інтересів, цілей.

МАНТРИ ‒ звукосполучення, що емоційно впливають на людину за рахунок виразності, гучності та музичності слів, що вимовляються.

МЕДІАТОР – посередник, миротворець.

МЕЖА КОНФЛІКТУ – зовнішні структурно-динамічні кордони (межі) конфлікту. Розрізняють суб’єктні (кількість основних учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт) і часові (тривалість конфлікту) межі конфлікту.

МОТИВ У КОНФЛІКТІ – спонукання до вступу в конфлікт, що пов’язано з незадоволенням потреб учасника конфлікту; сукупність зовнішніх і внутрішніх умов та причин, які викликають конфліктну активність суб’єкта.

НАПРУЖЕНІСТЬ СОЦІАЛЬНА – особливий стан поведінки людей, специфічне сприйняття та оцінка дійсності, що створює особливу соціально-психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти.

ОРТОБІОЗ – принципи “догляду за власною персоною”, самозбереження життєвої енергетики науково організованим способом життя. Філософія ортобіозу лежить в основі здоров’язбережувальних технологій і включає в себе триєдність фізичного, психічного і духовного здоров’я, що покликане формувати оптимізм.

ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНФЛІКТ – суперечність між вихователем (вихователями) і вихованцем (вихованцями). Педагогічний конфлікт буває внутрішній (внутрішньоособистісний) і зовнішній (міжособис-тісний та міжгруповий). Залежно від способу розв’язання виокремлюють продуктивні (конструктивні) ідеструктивні конфлікти. Продуктивні конфлікти стимулюють розвиток окремої особистості або групи. Способами розв’язання конфлікту є вияв.

РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТУ – одна з форм завершення конфлікту, сукупність позитивних дій (рішень) самих учасників конфлікту, що припускає наявність взаємоприйнятного вирішення проблеми, яке має особисту значущість для учасників конфлікту і припиняє протиборство учасників конфлікту та веде до гармонізації їхніх взаємовідносин.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ – здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність та діяльність.

СПАДКОВІСТЬ – здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки.

ТЕХНОЛОГІЯ – це інструмент професійної діяльності педагога, який відповідно характеризується якісним прикметником – педагогічна. Сутність педагогічної технології в тому, що вона має виражену етапність (кроки), включає в себе набір певних професійних дій на кожному етапі, дозволяючи педагогові ще в процесі проектування передбачити проміжні та підсумкові результати власної професійно-педагогічної діяльності. Педагогічну технологію відрізняють: конкретність і чіткість мети і завдань; наявність етапів: первинної діагностики; відбору змісту, форм, способів і прийомів його реалізації; використання сукупності засобів у певній логіці з організацією проміжної діагностики для досягнення означеної мети; підсумкової діагностики досягнення мети, критеріальної оцінки результатів.

Найважливішою характеристикою педагогічної технології є її відтворюваність.

УРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ – часткове розв’язання конфлікту, припинення відкритої протидії сторін. При цьому можуть зберігатися внутрішні причини, що спонукають до конфлікту.

ФРУСТРАЦІЯ – це хворобливий стан психічного напруження, що виникає унаслідок або нездійснення якої-небудь мети, або неможливості задовольнити свою потребу.

АУДІОЛЕКЦІЇ

«ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ – НАЙВАЖЛИВІША СКЛАДОВА ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ГУМАННОГО ТИПУ»

ЛЕКЦІЯ 1

ЛЕКЦІЯ 2

МУЛЬТИМЕДІЙНИЙ ПОСІБНИК

«ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ – НАЙВАЖЛИВІША СКЛАДОВА ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ГУМАННОГО ТИПУ»

2.5. ЧИТАЄМО КЛАСИКІВ ТА ІНШИХ АВТОРІВ

А. ШОПЕНГАУЕР

“У низці пріоритетних цінностей людини здоров’ю беззастережно відводиться головне значення. І жертвувати своїм здоров’ям заради чого б то не було (багатства, кар’єри, науки, слави, насолод) є найбільше безумство. Навпаки, всім іншим слід поступитися заради здоров’я” [46].

В. ВЕРЕСАЄВ

“З ним нічого не страшно, жодні випробування, його втратити – означає втратити все; без нього немає свободи, немає незалежності, людина стає рабом навколишніх людей і обставин; воно – вище і найнеобхідніше благо, а тим часом утримати його так важко!“ [12].

ДЖОН ЛОКК

“Здоровий дух у здоровому тілі − ось короткий, але повний опис щасливого стану в цьому світі. Хто володіє і тим і другим, тому залишається бажати небагато; а хто позбавлений хоча б одного, той лише трохи може компенсувати що б то не було інше . Щастя чи нещастя людини здебільшого є ділом його власних рук. Той , чий дух − нерозумний керівник, ніколи не знайде правильного шляху, а той, у кого тіло нездорове і слабке, ніколи не буде в змозі просуватися вперед цим шляхом. Правда, є люди, що володіють настільки міцною і настільки добре від природи злагодженою конституцією − як фізичною, так і духовною, що вони потребують лише невеликої допомоги з боку інших, що одна сила їх природної обдарованості від самої колиски тягне їх до прекрасного, що завдяки перевазі їхньої щасливої природної організації вони здатні робити чудеса. Але приклади такого роду нечисленні, і можна, мені думається, сказати, що дев’ять десятих тих людей, з якими ми зустрічаємося, є такими, якими вони є, − добрими чи злими, корисними або даремними − завдяки своєму вихованню. Саме воно і створює великі відмінності між людьми. Незначні або майже непомітні враження, справлені на нашу ніжну організацію в дитинстві, мають дуже важливі і тривалі наслідки: тут має місце те саме, що у витоків деяких річок, де невелике зусилля може відвести податливі води в русла, які змусять їх текти майже в протилежних напрямках; завдяки цьому слабкому впливу, рух вод отримує різні напрямки, і вони врешті-решт досягають досить віддалених і далеких один від одного місць” [33].

Г.С. НІКІФОРОВ

“Здоров’я – це головна людська цінність, зберігання і примно-ження якої стає найпершим обов’язком людини. Здоров’я – справа не тільки приватна, а й суспільна. У людини має бути сформоване ставлення до свого здоров’я як до приватної власності, від зберігання якої залежить все її благополуччя і саме життя. Не повинно бути людини, байдужої до самого себе.

Люди повинні навчитися правильно планувати своє трудове, сімейне та особисте життя, нести відповідальність за все, включаючи власне здоров’я. Кожен повинен сам у собі подолати психологічний стереотип “споживача свого здоров’я” і почати піклуватися про себе.

Здоров’я – це необхідна умова активної і нормальної життєдіяльності людини. Серйозні порушення в цій сфері спричиняють зміни у звичному способі життя, у стосунках з навколишнім світом, можливу втрату професійної дієздатності, а в цілому – вимушену корекцію планів на майбутнє.

Надпись: Здоров’я – це вельми складний, системний за своєю суттю феномен. Він має свою специфіку прояву на фізичному, психологічному і соціаль-ному рівнях розгляду. Проблема здо-ров’я має комплексний характер. Відповідаючи на запитання “Яке здоров’я треба оберігати в першу чергу – духовне чи фізичне?”, багато провідних фахівців у галузі медицини вважають – духовне. Сучасна офіційна медицина відносить до психосоматичних, тобто що беруть початок у психічній дисгармонії, близько 80% усіх захворювань. Давньосхідна (перш за все індійська і китайська) медицина, чий унікальний досвід зараз все частіше переноситься в практику лікування фахівців західних країн, виходить у своєму ученні з такої кардинальної тези: духовне здоров’я – головна основа здорового тіла; в основі здорової психіки лежить рівновага духу, яку в поєднанні із здоров’ям тіла треба цінувати і охороняти над усе. Активне сприяння людині в досягненні гармонії психічного і тілесного здоров’я якраз і є одним із основних завдань, яке ставить сьогодні психологія здоров’я. На захворювання організму психіка людини реагує по-різному. Найгірший варіант, особливо в разі серйозного захворювання, – це психологічна капітуляція перед хворобою. Така позиція лише посилює перебіг хвороби, сприяє її розростанню. В той же час добре відомо, що здорова психіка здатна благотворно впливати на функції хворого організму. Психічна стійкість людини, сила її духу, самонавіяння і воля можуть стати надійною опорою в подоланні хвороби тіла.

Багато захворювань починаються на психологічному рівні. З глибокої давнини відомо, наприклад, що нерідко хвороби тіла виникають від думок, їхнього змісту, що, інакше кажучи, стан тіла і думки взаємозв’язані. Позитивна думка оздоровчо діє на весь організм, і навпаки. Думки негативні, розкидані, невпевнені, наповнені злістю і ненавистю руйнівно діють на фізичний стан тіла”

“Здорове суспільство” – це те суспільство, де мінімальний рівень “соціальних хвороб”. Хвороба за суттю своєю – біологічний феномен, і поняття “соціального здоров’я” має, таким чином, багато в чому фігуральне (образне) значення. Кажучи про “соціальне здоров’я”, зазвичай мають на увазі:

· соціальну значущість тих або інших захворювань, через поширеність яких виникають економічні втрати, загроза для існування популяції або страх перед такою загрозою;

· вплив суспільного устрою на причини виникнення хвороб, характер їхнього протікання і результати (можливості одужання або смерті);

· оцінку біологічного стану певної частини або всієї людської популяції на підставі інтегрованих статистичних показників, що складають так звану соціальну статистику.

Хвороба як біологічний феномен співвідноситься, перш за все, з людською популяцією. Проте реальною формою спільного існування людей, породженою такою видовою властивістю людини, як свідомість, є суспільство.

Поняття суспільства пов’язане з державою як з історично утвореним видом максимально широкої територіально-географічної спільноти. В кінці ХХ ст. завдяки розвитку транспорту і масових комунікацій, ці процеси універсалізації набули історично унікального масштабу і отримали назву “глобалізації”.

Кінцева ідеальна мета всіх соціально-структурних елементів суспільства і процесів, що відбуваються в суспільстві, – благополуччя популяції. Під благополуччям тут розуміються максимально сприятливі, за наявності технологічного і економічного рівнів розвитку суспільства, передумови життєдіяльності, що сприяють досягненню і підтримці оптимальної для певної території чисельності популяції. Які ж основні принципи збереження і зміцнення здоров’я. Перший – принцип об’єктивності. Його суть у тому, що рішення, які ухвалюються, будуть вдалими, якщо вони відповідають реальному стану речей, у тому числі властивостям індивіда, характеристикам соціального оточення і, нарешті, глибинним тенденціям існування людського суспільства і кожної людини. Ми виходимо з припущення, що є загальні тенденції розвитку світу, що діють на різних рівнях, — від космосу, як цілого, до найдрібніших його елементів, від світу неживої природи до світу людей і суспільних інститутів. Людина, що уловлює ці тенденції в тій мірі, в якій вони зачіпають її буття, знаходить тим самим здатність конструктивно осмислити і пережити будь-яку подію свого життя. Цю душевну роботу людині традиційно допомагали виконувати релігія, філософія, література і мистецтво.

Другий принцип ‒ воля до здоров’я. Цей принцип означає визнання здоров’я як цінності, заради досягнення якої слід докладати зусилля. Реалізувати ж цю установку можна лише за умови певних знань, умінь і навиків, а також за наявності адекватних умов (перша з яких – наявність вільного часу) і організації сприятливого місця існування.

Третя найважливіша умова зміцнення здоров’я – принцип опори на культурні традиції. В процесі культурно-історичного розвитку людством накопичений величезний досвід гармонізації внутрішнього світу людини, подолання психологічних криз. Можливість скористатися цим цілющим потенціалом культури є передумова збереження і зміцнення здоров’я.

…Спосіб життя – це одна з найважливіших категорій, Надпись: Поняття “здоровий спосіб життя” ‒ концентроване вираження взаємозв'язку способу життя і здоров'я людини інтегруючих уявлення про певний вид життєдіяльності людини.

Вона характеризується особливос-тями повсякденного життя людини: її трудовою діяльністю, побутом, формами використання вільного часу, задоволенням матеріальних і духовних потреб, участю у суспільному житті, нормами і правилами поведінки. Спосіб життя – один з критеріїв суспільного прогресу, це “обличчя” людини. Доведено, що з усіх чинників, що детермі-нують здоров’я людини, 50–55% припадає на спосіб життя. У свою чергу, до основних чинників, що визначають спосіб життя людини, належать:

· рівень загальної культури людини і його освіту;

· матеріальні умови життя;

· статеві, вікові і конституціональні особливості людини;

· стан здоров’я;

· екологічний стан місцевості мешкання;

· особливості трудової діяльності (професії);

· особливості родинних стосунків і родинного виховання;

· звички людини;

· можливості задоволення біологічних і соціальних потреб.

Здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я та розвитку умовах. Він виражає певну орієнтованість діяльності особи в напрямі зміцнення і розвитку особистого (індивідуального) і суспільного здоров’я. Здоров’я за суттю своєю має бути головною потребою людини, але задоволення цієї потреби, доведення її до оптимального результату носить складний, своєрідний, часто суперечливий характер і не завжди призводить до потрібного результату. Ця ситуація обумовлена рядом обставин і перш за все тим, що в населення ще не сформована позитивна мотивація на дбайливе ставлення до свого здоров’я; у людській природі закладена повільна реалізація зворотних зв’язків (як негативних, так і позитивних дій на організм людини); здоров’я в суспільстві, в першу чергу через низьку культуру, ще не стало на перше місце в ієрархії потреб людини.

На підставі викладеного можна зробити висновок про найважливішу роль виховання в кожного члена суспільства ставлення до здоров’я як до однієї з головних людських цінностей, а також про потребу розробки основних положень і умов здорового способу життя. Для досягнення цієї мети є два основних шляхи. Перший – освіта кожної людини з дитячого віку в дошкільних навчальних закладах, школах, вищих навчальних закладах. Другий – самовихован-ня особистості (створи себе сам!). Для досягнення здорового способу життя слід об`єднати ці два шляхи.

Ведення здорового способу життя передбачає:

· прагнення до фізичної досконалості;

· досягнення душевної, психічної гармонії в житті;

· забезпечення повноцінного харчування;

· вилучення з життя куріння, алкоголізму, наркоманії, гіподи-намії тощо;

· дотримання правил особистої гігієни; загартування організму, його очищення тощо.

Здоровий спосіб життя передбачає оптимальну рухову активність людини. Скорочення робочого дня, зменшення часу на побутові потреби і збільшення, відповідно, вільного часу пов’язані з питанням про соціальні заходи, що забезпечують здоровий спосіб життя. Одночасно з цим спостерігається ситуація, коли на людей діють несприятливі чинники зовнішнього середовища, складні життєві проблеми, величезний потік інформації, – це все зазвичай протікає на фоні складних біосоціальних умов життя, рівня емоційної напруги під час зниженої рухової активності людини. Як відомо, предки людини розвивалися в умовах, коли добування їжі та боротьба з ворогами повсякденно вимагали значної рухової активності, тобто величезної м’язової напруги. Внаслідок цього виявилось, що опорно-руховий апарат, функції нервової системи, органів кровообігу і дихання, діяльність залоз секреції тощо можуть повноцінно розвиватися і підтримуватися на належному рівні лише за наявності достатнього систематичного м’язового навантаження.

Сьогодні види робіт, пов’язаних з використанням фізичної сили, з тривалою м’язовою напругою, поступово зникають завдяки механізації праці. З кожним роком все більше збільшується число осіб, праця яких називається “кнопковим” управлінням (зокрема комп’ютерним). Поширення громадського і особистого транспорту постійно знижує загальну суму м’язових зусиль. Все це полегшує умови життя людини, але в той же час позбавляє організм м’язових зусиль. Недолік м’язової напруги в праці, в побуті і під час пересування слід коректувати спеціальними оздоровчими заходами, і фізичні вправи – прекрасний засіб для цієї корекції. Фізичне виховання осіб різного віку повинне заповнити той дефіцит у м’язовій напрузі, який створюється в нових умовах життя, і сприяти розвитку і нормальному функціонуванню всіх органів і систем органів людини.

Для компенсації недостатньої рухливості використовуються оздоровчі фізичні вправи. Заняття фізичною культурою сприяють поліпшенню координації діяльності нервових центрів, точнішій орієнтації людини в просторі, поліпшують процеси мислення, пам’яті, концентрації уваги, підвищують функціональні резерви багатьох органів і систем організму. Так, регулярні заняття фізичними вправами підвищують життєву ємність легенів, хвилинний об’єм дихання, глибину дихання; збільшується коефіцієнт корисної дії – знижується киснева недостатність; посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції.

Важливе значення мають ранкові фізичні вправи. Вони важливі, по-перше, для швидкого підвищення працездатності людини після сну; по-друге, для зміцнення здоров’я і гартування організму; по-третє, для регулярного фізичного тренування з метою вдосконалення м’язового апарату, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму; розвитку кмітливості, витривалості, сили і координації під час рухової діяльності.

Ранкові фізичні вправи, що супроводжуються отриманням центральною нервовою системою потужного потоку імпульсів від рецепторів багатьох аналізаторів, сприяють швидкому підвищенню збудливості центральної нервової системи і відновленню нормальної працездатності.

Якщо ранкова зарядка проводиться в поєднанні з водними процедурами, збудливість нервової системи відновлюється ще швидше. Дія деяких подразників зовнішнього середовища (темпера-турний чинник, водні процедури, дія свіжого повітря і сонця), поряд з підвищенням збудливості нервової системи, також сприяє загартуванню організму. Ранкові фізичні вправи, завдяки залученню до дії м’язових груп усіх частин тіла, сприяють посиленню лімфообігу і тим самим допомагають швидкому усуненню набряклості тканин, зокрема вен, що спостерігається інколи відразу ж після пробудження.

Оскільки ранкові фізичні вправи виконуються до початку робочого дня, інтенсивність їх, щоб не погіршити подальшу працездатність, не має бути надмірною.

Важливе значення мають фізичні вправи протягом робочого дня і після його закінчення.

Головна ідея здорового способу життя – первинна профілак-тика хвороб тіла і душі.

Потреба в здоров`ї виникає, як правило, у випадку його втрати чи по мірі його втрати. Здорова людина не помічає свого здоров`я, сприймає його як факт, не приділяє йому ніякої уваги. У стані повного фізичного і психологічного благополуччя потреба в здоров`ї не помічається людиною, випадає з поля її зору. Вона вірить у його непохитність і не вважає за потребу, тому що і так все добре, виконувати спеціальні дії для зберігання й укріплення здоров`я…

“…Психологічний стрес, що виникає через побутові проблеми, міжособистісні стосунки, професійну діяльність, інформаційне перевантаження, − одна із неприємних сторін життя сучасної людини. Доволі часто вона перебуває в стані емоційного напруження, відчуває підвищений рівень тривоги, невпевненості в собі. Стан стресу супроводжується не тільки порушенням рівня психологічної напруги, а й змінами у функціонуванні фізіологічних механізмів (підвищення артеріального тиску, серцебиття, погіршення циркуляції крові тощо).

Дослідження, проведені серед вчителів і соціальних працівників, виразно показують, що в цій професійній групі існує небезпека ранньої появи негативних наслідків тривалих стресів. Початкові симптоми психічного вигорання виникають вже в групі молодих педагогів з невеликим терміном педагогічної діяльності.

Соціальну підтримку (support) в узагальненому вигляді можна визначити як допомогу, що надається особистості середовищем у важких ситуаціях. Сюди належать, перш за все, проблемні ситуації, ситуації стресу, критичні життєві події тощо. Соціальна підтримка складається з трьох основних елементів:

1. Емоційна підтримка: взаєморозуміння, емпатія, позитивне підкріплення.

2. Допомога у вирішенні проблем:

‒ безпосередня ‒ виконання роботи за кого-небудь;

‒ опосередкована ‒ допомога під час вирішення проблем, спільний аналіз проблеми, надання поради й інформації в разі потре-би і бажання з іншого боку.

3. Соціальна підтримка з боку конкретних осіб, що гарантує відчуття безпеки і надає можливість відволіктися від переживання тяжкої ситуації.

Соціальна підтримка з боку близького оточення може приймати різні форми: поради, необхідна інформація, емоційні співпережи-вання, бесіди, спільні дії. Виходячи з самого визначення поняття, підтримка означає взаємну допомогу, тобто передбачає спільну дію.

Дослідження чинників стресу в професійній діяльності перекон-ливо показують, що соціальна підтримка − одна з умов подолання стресу. Під цим розуміється допомога і сприяння з боку колег по роботі і керівництва у вирішенні професійних проблем. У критичних ситуаціях вона стає важливим захисним психологічним чинником, який сприяє психічному здоров’ю людини. Недостатня соціальна підтримка може приводити до таких небажаних наслідків, як незадоволення результатами своєї діяльності, ставати джерелом розчарування. Типовим прикладом, що виник у результаті недостатньої соціальної підтримки з боку оточуючих, є симптом професійного вигорання. Невідповідність між власним внеском у виконану роботу і позитивною зворотною інформацією призводить до різкого зниження мотивації. Соціальна підтримка з боку професійного середовища, і в першу чергу колег по роботі, стає джерелом позитивних емоційних переживань, допомагає під час розв`язання конфліктних ситуацій, оберігає від негативних наслідків гострої конкуренції. Підтримка з боку колег, підтвердження ефективності власних дій протистоїть відчуженню і емоційному виснаженню в стосунках. Особливе значення це набуває в педагогічних професіях, відмічених потребою підтримки постійних і тісних контактів. Така підтримка знижує ризик ранньої появи симптомів професійного вигорання. Дослідження показали, що в групі педагогів, які проявляють ознаки професійного вигорання, відмічено низький рівень соціальної підтримки. Сьогодні педагоги − та професійна група, в якій різко прослідковується ризик професійного вигорання, а один із способів його профілактики − створення сприятливого психологічного клімату. Недостатня соціальна підтримка веде до розвитку незадоволення собою. Якщо протягом довгого часу людина не може його подолати, розвиваються такі симптоми вигорання, як відчуття власної неповноцінності, різке зниження самооцінки, відчуття провини, агресія, направлена на себе і оточуючих.

Сенсом соціальної підтримки є, перш за все, емоційне співпере-живання і підтримка у важких ситуаціях. У категоріях відчуття емпатію можна представити як налаштування на одну і ту ж хвилю, глибоке взаєморозуміння, дію в унісон один з одним.

Протилежністю емоційного захисту з боку професійного середовища і оточення стає гостра конкуренція, недоброзичливість і заздрість, що створюють конфлікти в колективі. Якість партнерських взаємовідносин називають важливим стабілізуючим чинником психічного здоров’я” [34].

Г. ОЛЛПОРТ

“Бути людиною означає не тільки переживати моменти насолоди й спалаху щастя, але і протистояти важким випробуванням стражданнями, невизначеністю цілей, нейздісненням власних починань і болючими перемогами над самим собою. Психічно хвора людина – це той, хто принаймні на час, програв цю битву. Він жалкує про своє минуле, ненавидить своє сьогодення і страшиться свого майбутнього. В цілому нам відомо, що значить бути психічно здоровим. Це значить наростити м'язи, залікувавши колишні рани. Або, кажучи словами вісімдесят четвертого псалма, блаженний той, “хто, проходячи крізь юдоль печалі, використовує її на благо” [18].

В.І. ГАРБУЗОВ

“Результати досліджень показали, що властивості особистості –наважливіший чинник, що впливає на здоров’я. Хвороба загрожує:

· рішучим, активним, але при цьому надзвичайно честолюбним, схильним брати на себе надто багато; надмірно і напружено працюючим; з підвищеним відчуттям відповідальності, вимогливим до себе;

· добросовісним до педантичності, прямолінійним, безкомпромісним, хворобливо реагуючим на оцінку себе з боку оточуючих;

· схильним до зосередження на негативних емоціях, до прагнення у всьому звинувачувати себе; жорстко контролюючим свої емоції, аж до їхнього придушення;

· особам, які складно пристосовуються до умов життя, що швидко змінюються; нестійким до неприємностей, невдач, агресії з боку інших, тривожним і недовірливим, схильним у всьому поступатися іншим;

· особам, які не можуть висловити свої емоції, бажання, претензії; які не володіють здатністю глибоко осмислити своє положення.

Визначилися і деякі типи особистості, схильні до захворювань певного типу. У цьому плані добре відомий так званий тип А, схильний до серцево-судинних захворювань (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарду, підвищений артеріальний тиск, стенокардія). Люди такого типу (серед них переважають чоловіки) відрізняються високою екстраверсією, але при цьому зазвичай погано контактують з іншими людьми; схильні до конфліктності; егоцентричні; їм властивий жорсткий, агресивний стиль поведінки; вони украй заклопотані власною самооцінкою, причому вона далеко не завжди адекватна. Такі люди, зазвичай, швидко говорять і нетерпляче слухають, багато і різко рухаються; їх відрізняє гіпертривожність, величезне честолюбство і вибуховий темперамент. Стояння в чергах, виконання нецікавої роботи, читання об’ємних книг – для них справжня мука. У них невірні установки на професію і роботу. Це знаходить вираження в постійній націленості на успіх, на змагання, конкурентну боротьбу; у прагненні все робити в прискореному темпі (за принципом “час не чекає”, але при цьому вони нерідко відчувають дефіцит часу).

До типу В належать люди за складом характеру повністю протилежні типу А. У них у шість разів менша вірогідність серцевих захворювань. Дуже високий імунітет до розвитку ішемічної хвороби серця. Це не агресивні, спокійні люди, що уміють розслабитись.

Тип С – люди, що належать до цього типу, найчастіше хворіють на онкологічні захворювання. Вони дуже чутливі до страху, нездатні до зняття напруги, високочутливі до стресу, дуже легко втрачають надію, стають безпорадними” [15].

Х. ЛИНДЕМАН

“Сміх – здоров’я душі”, – вчить вірменське прислів’я. Людина здорової психіки – це, перш за все, людина вихована, соціально добре адаптована, яка не здійснює дій, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам поведінки. Сучасні західні психологи вважають, що самоповага і показник тривожності – найбільш інформативний показник психічного здоров’я. Позитивно налаштовані люди, які мають ясні цілі в житті і, відповідно, не схильні мучити себе постійними сумнівами, невпевненістю, поганими передчуттями і песимізмом, мають гарні перспективи на зміцнення і підтримку власного здоров`я“ [31].

Як Ви розумієте прислів’я “Сміх – здоров’я душі”? Ознайомтесь з роботами Яценко Т.М.

А. МАСЛОУ

“Здорова людина – це, перш за все, щаслива, яка живе в гармонії сама з собою, не відчуває внутрішнього розладу, захищається, але ні на кого не нападає першою. Основні потреби здорової людини: фізіологічні, потреба в безпеці, потреба в прихильності та любові, потреба в повазі, потреба в самоактуалізації, тобто у вираженні властивих особистості здібностей” [33].

А. ЕЛЛІС

Сукупність критеріїв психічного і соціального здоров’я

Властивості особистості:

• інтерес до самого себе;

• суспільний інтерес;

• самоврядування (самоконтроль);

• висока фрустраційна стійкість;

• гнучкість;

• прийняття невизначеності;

• орієнтація на творчі плани;

• наукове мислення;

• прийняття самого себе;

• тривалий гедонізм;

• нон-утопізм;

• відповідальність за свої емоційні порушення.

Людина постійно долає труднощі, проте далеко не всі вони діють на психіку руйнівно. Не кожна особиста проблема або міжособистісний конфлікт, відчуття кризи неминуче призводять до стресу. Зберігати рівний настрій і внутрішню гармонію дозволяє психологічна стійкість особистості.

ГЕОРГ ГЕГЕЛЬ

“Пізнання людиною самого себе здійснюється через певні фази, періоди, подолання яких є рух до самого себе, до знання про себе як істоту, що протистоїть світу й іншим людям. Ця дорога визначає і спосіб життя” [33].

М.М. АМОСОВ

“Ми не можемо орієнтувати суспільство лише на ослаблених людей. Спроба зробити їх щасливими, оберігати від необхідності напружуватися ні до чого не приведе; слабкий залишиться слабким — і нещасним. А в сильних рівень щастя знизиться — вони детренуються, стануть більш слабкими, втратять високі орієнтири. Думаю, що не можна, виховуючи людей, всю ставку робити на свідомість та інтерес до роботи. Я ‒ за інтерес і за свідомість. Але, окрім того, варто пам’ятати, що біологія все одно візьме своє. Вона... вимагає також жорсткої необхідності. Природа диктує певний рівень необхідності в роботі, нижче якого спускатися не можна. Якщо орієнтуватися на рівень щастя пасивних людей, які згодні на щастя “маленьких”, лише б робота була "легшою", тоді ми знизимо рівень всіх інших людей. І значить, знизимо потенціал майбутнього покоління. Це досить небезпечно“ [3].

Г.Л. КРИВОШЕЄВА

“Вихованню і становленню справжньої Людини, Вчителя-гуманіста надавав важливого значення В.О. Сухомлинський. У творі “Сто порад учителеві” він називає учительську професію людинознавством, а об’єктом праці вчителя є найдорожче у світі – людина, найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується. Видатний педагог зазначає: “Радість творчої праці, повнота життя завдяки творчості – до цього прагне кожна культурна, освічена людина. Питання про те, як розкрити свої здібності в благородній справі виховання молодого покоління, як знайти себе в цій, одній з найцікавіших, найскладніших, найгуманніших професій – хвилююче питання”. Василь Олександрович відмічає, що праця вчителя потребує великих затрат розумової енергії, є особливо відповідальною та психічно напруженою, що часто призводить до серцево-судинних та неврологічних захворювань. Він замислювався над тим, як працювати, щоб не погіршувалось здоров’я педагога, бо воно потрібне, передусім, для праці, для творчості. На перше місце В.О.Сухомлинський висуває гармонію здоров’я та силу духу, пише про те, що треба вміти обережно витрачати нервові сили в повсякденній праці. Він зазначає: “Уміння володіти собою, тримати себе в руках – одне з найнеобхідніших умінь, від якого залежить і успіх діяльності, і його (педагога) здоров’я”. Мистецтво володіти собою, керувати своїм емоційним станом видатний педагог пов’язує з усіма елементами педагогічної майстерності, які розглядають у сучасній педагогічній теорії: гуманістичною спрямованістю діяльності педагога, професійними знаннями, педагогічними здібностями та педагогічною технікою, акцентуючи увагу на важливості поєднання в професійній діяльності “сердечності й мудрості”. Здатність керувати своїми емоціями, орієнтуватися на емоційну стабільність у педагогіці розглядають як елемент педагогічної техніки та вважають показником діяльності вчителя-майстра.

Сучасні науковці професійне довголіття педагога, більшою мірою, пов’язують із станом його здоров’я, наявністю захворювань, обумовлених особливостями педагогічної праці. Так, у науковій медичній літературі є дані про те, що в педагогів відзначаються вкрай низькі показники здоров’я, які ще більше погіршуються під час збільшення стажу роботи, оскільки ця професія має певні особливості: інтенсивне голосове навантаження, систематичне навантаження зорового аналізатора, виражена нервово-емоційна напруга, незначна рухова активність, тривале вертикальне положення під час проведення занять, контакт з численною аудиторією учнів. На думку В.О. Сухомлинського, праця вчителя найвідповідальніша, потребує багато часу, терпіння, затрати сил та енергії; від уміння, майстерності, мудрості педагога залежить життя і здоров’я вихованців, а також професійне довголіття самого педагога. Василь Олександрович вважав, що кожен учитель зобов’язаний знати анатомо-фізіологічні, психологічні особливості дітей різного віку, незалежно від того, який предмет він викладає. “Педагог не має права не знати, що діється з дитиною, чому вона нездорова, як стан її здоров’я відображається на її розумовому й моральному розвиткові”. У той же час, пропагуючи здоровий спосіб життя, вчитель сам повинен володіти високим рівнем здоров’я, знати свій організм, його можливості, знати своє здоров’я, особливості своєї нервової системи і прагнути до його підтримання у творчій педагогічній діяльності.

Професійне довголіття майбутнього педагога сучасними науковцями пов’язується з формуванням таких інтегральних характеристик особистості, як педагогічна спрямованість, педагогічна компетентність, емоційна (поведінкова) гнучкість, професійна самосвідомість. Розвитку цих характеристик у професійно-педагогічній діяльності надавав великого значення В.О. Сухомлинський” [21].

Н.В.ГРИШИНА

“Із плати за співчуття синдром “вигорання” перетворився на “хворобу” працівників “комунікативних” професій, тобто професій, що ставлять високі вимоги до психологічної стійкості в ситуаціях ділового спілкування.

Специфіка цих професій − велика кількість емоційно насичених і когнітивних складних міжособових контактів, що вимагає від фахівця значного особистого вкладу в професійні справи. Окрім цього, в професіях, орієнтованих на роботу з людьми, велике значення має одержання зворотного зв’язку (наприклад, вдячність, визнання, прояв пошани, інформація про зміни самопочуття або про нові плани, що стосуються подальшої ділової взаємодії). Одна з причин вигорання − відсутність зворотного зв’язку від більшості клієнтів або її негативний характер” [17].

Г. СЕЛЬЄ

Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших − все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте [40].

В.О. СУХОМЛИНСЬКИЙ

Сто порад учителю

2. Про здоров’я та духовне життя вчителя.

Декілька слів про радість праці

“Мені згадується один урочистий вечір, присвячений проводам педагога на пенсію. Вчителька, що запросила мене на цей вечір, була ще порівняно молода, працювати вона почала з 20-ти років, і в день виходу на пенсію їй було всього 45 років. Чому Анастасія Григорівна йде на пенсію ‒ дивувалися всі. Дивним здавалося і те, що вчителька не захотіла працювати жодного зайвого дня; пішла з роботи точно в день, коли минуло 25 років її роботи в школі. Всі подиви розвіяла сама Анастасія Григорівна в своєму прощальному слові, зверненому до нас, тоді ще молодих педагогів. “Милі друзі, ‒ сказала вона, ‒ я йду тому, що робота в школі не була моєю улюбленою справою. Я не знаходила в цій роботі задоволення. Вона не давала мені ніякої радості. Це біда, це трагедія мого життя. Кожен день був днем очікування: скоріше б закінчилися уроки, зник би цей шум, скоріше б усамітнитися. Ви дивуєтеся: жінці 45 років, а вона вже йде від праці, адже у неї ще квітуче здоров’я. Ні, не квітуче у мене здоров’я. Воно надірване. І надірване тим, що праця не давала мені радості. У мене дуже хворе серце. Раджу вам, молодим: перевірте самі себе, ‒ якщо праця не дає вам радості, підіть зі школи, визначте себе в житті правильно, знайдіть улюблену справу. Інакше роки праці стануть для вас пеклом”.

Задумаємося над цією сумною історією, дорогий друже. Здоров’я, настрій, повнота духовного життя, радість творчої праці, задоволення від улюбленої справи ‒ тісно зв’язані між собою, взаємозалежні. І на першому місці тут цінність гармонії здоров’я і сили духу. Здоров’я ‒ як воно потрібне педагогові, яка трагедія приходить в його життя, якщо непомітно підкралася недуга, від якої немає порятунку! Адже нерідко буває так, що вчителеві 45‒47 років, а він вже видихся. Тільки вступив у зеніт педагогічної мудрості, спіткав сокровенні таємниці майстерності і мистецтва вихователя, виробив свої педагогічні переконання ‒ а сил-то вже й немає. “Як я боюся років до 45 стати “почесним членом президій”, “весільним генералом”, ‒ пише мені вчитель з 25-річним стажем, що почав свою педагогічну діяльність 16-річним хлопцем. Як працювати, щоб не надривалося здоров’я? Адже здоров’я потрібне, перш за все, для праці, для творчості, без них я не уявляю собі щастя”.

Я розмовляв з чотирма сотнями вчителів у віці від 45 до 50 років. Коли йшлося про здоров’я, багато хто скаржився: “серце стало слаб-ким”, “пустує серце”. Серцеві і нервові розлади, ослаблення серця ‒ якраз з цього боку непомітно підкрадається до вчителя недуга, що не тільки обмежує, але часто абсолютно припиняє його творчу працю, що примушує передчасно йти “на спокій”. Вчителеві треба берегти серце і нерви. Працювати нам треба так, щоб до 60-річного віку бути здоровим, життєрадісним. Важко уявити собі що-небудь трагічніше для вчителя, ніж відчувати себе повним розумових сил, задумів і безсилим фізично.

Але як берегти серце і нерви? Не відвертатися ж від всього, що вимагає особистого емоційного ставлення, не виховувати ж в собі байдужість. Тут, перш за все, треба враховувати специфічні професійні умови нашої праці.

Наша робота ‒ це робота серця і нервів, це буквально щоденне і щогодинне витрачання величезних душевних сил. Наша праця ‒ це постійна зміна ситуацій, що викликають то посилене збудження, то гальмування. Тому вміння володіти собою, тримати себе в руках ‒ одне з найнеобхідніших умінь, від якого залежать і успіх діяльності педагога, і його здоров’я. Невміння правильно гальмувати щоденні й щогодинні збудження, невміння володіти ситуаціями ‒ ось що, перш за все, шарпає серце, вимотує нервову систему вчителя.

Але як же виховувати в собі це уміння? Перш за все, треба знати своє здоров’я, знати особливості своєї нервової системи і серця. Нервова система людини за своєю природою дуже гнучка, і вчителеві треба уміти довести цю гнучкість до ступеня мистецтва володарювати над емоціями. Я виховував у собі це уміння тим, що не допускав, щоб дали паростки насіння таких негативних явищ, як похмурість, перебільшення чужих пороків, гіперболізування “ненормальних” дитячих намірів і дій ‒ це важко висловити, але це великий недолік нашої культури, технології педагогічної праці ‒ погана звичка вимагати від дитини, що можна вимагати тільки від дорослого, робити маленьку дитину чи то резонером, чи то байдужим вмістищем істин і повчань. Я завжди прагну не викликати в собі збудження, не нагнітати його, а давати йому розрядку. Що для цього необхідно, як уникати постійного примушення стримувати самого себе? Найрадикальнішими засобами є, по-перше, спрямування енергії всього колективу, з учителем разом, на справу, що вимагає духовної єдності, колективної творчості, трудової зосередженості всіх і кожного, взаємного обміну інтелектуальними цінностями. Досвід переконав мене в тому, що саме така колективна діяльність розслабляє ті пружини, які вчитель часто вимушений стискати, щоб загальмувати збудження, не дати вирватися назовні роздратуванню. Якщо не ослабляти ці пружини, якщо стискати, як то кажуть, серце в кулак, воно шарпається, стає занадто неспокійним, неврівноваженим вартовим емоційних небезпек, що виникають у нашій праці кожного разу, коли чи то дається повна воля відчуттям, чи то, навпаки, відчуття гасяться, пригнічуються.

Замість того, щоб примушувати себе стримувати збудження, знайдіть діяльність, яка представить абсолютно в іншому світлі те, що викликає збудження, роздратування, примушує тримати пружину гальмування стислою. Зробіть неприємне, дратівливе ‒ смішним, і ви станете повним володарем думок і відчуттів колективу.

Другий спосіб знімати стрес і дратівливість, послаблювати пружину гальмування ‒ це гумор. Найнапруженішу ситуацію, яка може викликати іноді дуже тривале роздратування, можна розрядити, якщо ви володієте відчуттям гумору. Веселого, жартівливого, не впадаючого у відчай вчителя діти люблять і поважають вже тому, що вони народ веселий, такий, що володіє відчуттям гумору. Вони бачать у кожному вчинку, в кожному життєвому явищі щось комічне. Уміння доброзичливо висміювати негативне, жартом підтримувати і заохочувати позитивне ‒ важлива риса справжнього вчителя.

Відсутність у вчителя відчуття гумору сприяє виникненню взаємного непорозуміння: вчитель не розуміє дітей, діти не розуміють вчителя. Усвідомлення того, що діти тебе не розуміють, дратує, і це роздратування ‒ той стан, з якого вчитель часто не бачить виходу. Повірте, дорогий мій колего, що більшість конфліктів, які роз’їдають живе тіло школи, отруюють життя учнівському колективу, криється саме в такому взаємному непорозумінні.

Особливістю праці педагога є чергування періодів великої напруженості розумових зусиль з періодами порівняно спокійними. Багаторічна практика твердо переконує: серцю і нервам педагога необхідні тривалі періоди припинення віддачі, припинення витрачання нервових і духовних сил. Ці сили слід поновлювати. Обов’язкова умова такого поновлення ‒ розумне використання часу відпочинку. Правильний відпочинок, особливо влітку і взимку, розвиває і укріплює компенсаторні здібності нервової системи, слугує виробленню витримки, врівноваженості, уміння підпорядковувати емоційну дратівливість розуму. Багато досвідчених вчителів, що пропрацювали в школі 30, 40 і більше років, розповідають, що витримку, самовладання виховує у них, зокрема і особливо, тривале спілкування з природою, в якому фізична напруга поєднується з думкою, спостереженнями.

Разом з тим, треба уміти дбайливо витрачати нервові сили в повсякденній праці ‒ це теж дуже важлива умова здорового серця і здорового духу” [43].

Створіть міні-посібник “Як уникнути стресів”.

Основна мета, яку має переслідувати сучасне виховання в рамках педагогічного процесу, – виховати не лише соціально активну, творчу, грамотну, самостійну особистість, а й зі збереженим фізичним і психічним здоров’ям, на основі здорового способу життя.

Насамперед педагог повинен бути прикладом для своїх вихованців у питаннях збереження здоров’я. Коли здоровий спосіб життя – це норма життя педагога, тоді й вихованці повірять і будуть сприймати педагогіку збереження здоров’я належним чином. Перш ніж змінювати світ, почни з самого себе. Ставлення до проблеми здоров`я насамперед треба почати з особистості викладача. Особистісно орієнтований підхід до здоров’язбережувальних технологій проявляється у зміні життєвих установок.

Так, на жаль, у нас немає культури дбайливого ставлення до свого здоров’я. Досі в освіті говорили тільки про здоров’язбережувальні технології для підростаючого покоління. Спробуйте задати на пошук в інтернеті “здоров’язбережувальні технології для педагогів”. Посилань на такий текст виявиться дуже мало. Це ще раз доводить новизну, актуальність та потребу цієї теми. Валеологія − так називається шкільний предмет з навчання школярів здоровому способу життя. Іншими словами − навчання “культурі дбайливого ставлення до свого здоров’я”. А який зразок “культури дбайливого ставлення до свого здоров’я” показуємо або показували своїм вихованцям ми? Зачароване коло. І який має бути вихід?

Педагог, що стоїть на варті здоров’я вихованця, виховує культуру його здоров’я, насамперед сам повинен бути здоровий, не перевтомлений роботою, повинен уміти об’єктивно оцінювати власні достоїнства й недоліки, пов’язані з професійною діяльністю, скласти план потрібної самокорекціїі, приступити до його реалізації.

Ми відповідаємо за своє власне здоров’я! Цьому треба вчити, і в першу чергу педагога. У нас немає культури дбайливого ставлення до свого здоров’я, вона не створена, не сформована. Викладач повинен учитися, як зі своїм здоров’ям слід поводитись, щоб цю тендітну цінність зберегти.

Декілька простих порад щодо способу життя:

1. Відмовтеся від куріння;

2. Зменшіть масу тіла;

3. Обмежте або вилучіть з раціону продукти, багаті на холестерин;

4. Позбудьтеся стресових ситуацій у своєму житті – займіться улюбленою справою;

5. Дуже корисне фізичне навантаження – регулярна ранкова гімнастика, дозована ходьба. Але уникайте перевантажень.

Дуже важливо дбати про своє здоров’я своєчасно. Лікувальна гімнастика для очей, суглобова гімнастика, ходьба. Дієта, сон, хобі та помірна праця. Уміння захистити себе від стресових ситуацій. Все це можна об’єднати одним словом − саморегуляція.

Дивились двоє в одне вікно:

Один угледів саме багно.

А інший − листя, дощем умите,

Блакитне небо і перші квіти,

Побачив другий − весна давно!...

Дивились двоє в одне вікно.

Отже, важливо навчитися звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них.

Бережіть себе і будьте здорові!

Проведіть педагогічні читання, інтернет-конференції, присвячені здоров’язбереженню педагогів.

Створіть “Центр здоров’я педагогів” у Вашому навчальному закладі.

Знайдіть в інтернеті матеріали на тему “Здоров’язбереження педагогів.”

Міжнародна громадська організація “Екосвіт”,

лауреат міжнародної Академії рейтингових технологій і

соціологій “Золота Фортуна”,

член європейської асоціації з безпеки життєдіяльності

Міжнародна Академія культури безпеки, екології та здоров’я

Коротка мить у мироздання,

Життя людське, як спалах на Землі,

Як озаріння зоряне залишить

Людина пам’ять про діла свої.

Безмовний і безмежний Всесвіт?

Пустелю замість лісових гаїв?

Чи тільки сльози знищеної річки

Нагадуватимуть нащадкам про гріхи її.

Армагедон чи вічна насолода,

Озонове прокляття чи природи врода,

Чи жах Чорнобиля, чи радощі буття?

Що людству ми залишимо для їхнього життя?

Земле моя! Пробач моє безглуздя... Що Homo Sapiens накоїв я?

Я каюсь, що так пізно зрозуміла:

і суть життя, і радість пізнання, і твій, Природо, подарунок,

Як пізно оцінила я своє земне життя!

Лариса Горяна

ЛЮДИНА ТІЛЬКИ СЕРЕД ЛЮДЕЙ СТАЄ ЛЮДИНОЮ

Сьогодні, як ніколи, українське суспільство потребує формування культури безпеки, екології та здоров’я, запровадження інноваційних ідей щодо поширення знань і практичних умінь, прийняття своєчасних рішень з виходу із негативних життєвих ситуацій.

Помітнішою стає участь громадських організацій у міжнародних, державних і національних програмах щодо розв’язання нагальних проблем суспільства в напрямі посилення безпеки, охорони довкілля та збереження здоров’я.

Входження української держави у світовий науково-інформаційний та освітній простір передбачає об’єднання висококваліфікованих фахівців, науковців нової генерації, вимагає інтеграції та консолідації різних сфер життєдіяльності суспільства задля запровадження загальноприйнятих норм і стандартів в усьому світі.

Отже, вищезазначене спонукало ініціативну групу науковців організувати Міжнародну Академію культури безпеки, екології та здоров’я.

Основними напрямами діяльності МАКБЕЗ є: об’єднання наукового потенціалу викладачів вищих навчальних закладів освіти, співробітників дослідницьких установ, технічних працівників, юристів, економістів, лікарів, учителів, неурядових, громадських комерційних і бізнесових організацій, а також усіх, кому не байдуже екологічне та безпечне благополуччя країни; сприяння забезпеченню захисту здоров’я і життя людини від природних, техногенних, екологічних, біологічних та інших небезпек, покращенню стану виробничого, побутового та навколишнього середовища.

Головними цілями діяльності МАКБЕЗ є:

· реалізація державної політики у сфері безпеки, екології, здоров’я;

· підтримка, нарощування та стимулювання прогресивного наукового та творчого потенціалу, розвиток наукової та дослідницько-експериментальної діяльності членів МАКБЕЗ;

· створення умов для гармонійного розвитку особистості;

· сприяння реалізації міжнародних програм і проектів технічної допомоги, залученню іноземних інвестицій, що спрямовуються на поліпшення безпеки, екології, здоров’я людини;

· забезпечення інформування громадськості про цілі і завдання МАКБЕЗ;

· організація та участь у заходах щодо безпеки, охорони природи, екології, здоров’я людини;

· здійснення екоконтролю; сприяння розробленню та впровадженню пілотних проектів сучасних ефективних багатоступеневих технологій у промисловості, освіті тощо; проведення просвітницької діяльності в області знань про навколишнє природне середовище, здорового способу життя та іншої безпеки людини.

· У результаті виконання стратегічних завдань Академія:

· узагальнює та розповсюджує досягнення вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо екології та безпеки життєдіяльності людини, попередження та ліквідації можливих аварійних ситуацій;

· проводить міжнародні науково-теоретичні та практичні акції (конгреси, симпозіуми, конференції, зустрічі, тощо);

· здійснює обмін делегаціями вчених-дослідників, членів МАКБЕЗ;

· проводить залучення молоді до розв’язання завдань МАКБЕЗ;

· здійснює благодійну діяльність, надає на громадських засадах наукові, освітні та навчально-розвиваючі послуги;

· представляє і захищає свої законні інтереси та законні інтереси своїх працівників у державних органах і громадських організаціях;

· ідейно, організаційно та матеріально підтримує інші об’єднання громадян, надає допомогу в їх створенні;

· одержує від органів державної влади та суб’єктів господарської діяльності інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

· вносить пропозиції до органів державної влади;

· засновує друковані органи та інші засоби масової інформації в установленому порядку;

· бере участь у прогнозуванні розвитку науково-технічного прогресу, визначенні пріоритетних напрямів проблем екологічної культури, здоров’я та завдань безпечної життєдіяльності;

· здійснює незалежну громадську техніко-економічну та екологічну експертизу підприємств, установ різної форми власності, державних програм у галузі екології, безпеки життєдіяльності, медицини, здоров’я, навколишнього середовища та найважливіших проектів з можливою участю в їх розробленні;

· бере участь у розробленні пропозицій з удосконалення чинного законодавства стосовно екології, безпеки життєдіяльності та здоров’я, попередженні й ліквідації аварійних ситуацій, мінімізації їх наслідків;

· сприяє координації науково-технічної діяльності щодо підготовки та перепідготовки наукових кадрів з екології, здоров’я та безпеки життєдіяльності, а також інженерних кадрів цього напряму, формуванню концепції інженера, учителя, лікаря, юриста майбутнього;

· здійснює захист наукових, професійних, економічних, соціальних інтересів та інтелектуальної власності членів МАКБЕЗ, учених і фахівців.

У червні 2008 року відбулася знаменна подія – відкрилася Міжнародна Академія культури безпеки, екології та здоров’я. Її засновником є Міжнародна громадська організація “ЕКОСВІТ”, президентом якої є Б. Танасійчук, а ідея створення Академії належить Л. Горяній, яка стала її президентом. Академія успішно об’єднала науковців високого рангу: докторів і кандидатів наук різних галузей науки, творчих людей, лікарів, юристів, учителів-практиків. Члени МАКБЕЗ натхненно й свідомо прийняли кодекс честі члена Академії.

КОДЕКС ЧЕСТІ ЧЛЕНІВ

МІЖНАРОДНОЇ АКАДЕМІЇ КУЛЬТУРИ БЕЗПЕКИ, ЕКОЛОГІЇ ТА ЗДОРОВ’Я

· Ми протиставимо свою діяльність небезпечним викликам сучасності.

· Запроваджуємо високодуховну консолідовану позицію міжнародного співтовариства щодо захисту та збереження життя на планеті.

· Ми спираємося на кращі інтелектуальні ресурси людства, долаючи насильство та соціальну дискримінацію у громадських стосунках.

· Ми глобально підтримуємо позитивний моральний клімат у соціумі, формування культури безпеки, екології та здоров’я, оскільки наркоманія, використання дітей та жінок в секс-бізнесі та інші негативні соціальні явища у країні дискредитують суспільний досвід людства.

Ми висуваємо стратегію протидії екологічному неуцтву, безвідповідальному ставленню до людського життя, дискримінаційному характеру організації працевлаштування людини.

· Наша мета єдина ‒ формування культури безпеки, екологічної культури, культури здоров’я серед різних верств населення.

· Ми пропагуємо ідею виховання та всебічної підтримки талановитої обдарованої молоді: молодих науковців, юних захисників природи — заради злагоди та миру на планеті.

· Ми переконані, що складні процеси екологічного виховання, формування здорового способу життя, культури безпеки у колах міжнародної спільноти є першочерговими, тому ми стоїмо на позиціях реалізації цих пріоритетних напрямів у нашій діяльності.

· Ми відмовляємося від корупції і конфронтації у розв’язанні протиріч і виступаємо за конструктивний полілог різних культур і релігій.

· Ми пропонуємо свій науковий та практичний потенціал для формування нового цивілізаційного порядку без страху перед загрозою наслідків незворотного нищівного антропогенного впливу на довкілля та руйнування природного екологічного балансу, всіляко запобігаємо локальним екозабрудненням і глобальній екокатастрофі, ми проти медичного тероризму й професійного недбальства у життєвому просторі людини.

Виходячи з того, що проблеми безпеки, екології та здоров’я є наявними, а отже й актуальними для всього людства, ми бачимо свою міжнародну місію такою: а) розвиток висококваліфікованого партнерства та співробітництва на основі інтерактивної взаємодії з різними країнами, народами задля зміцнення й організації громадського неурядового руху; б) реалізація інформаційної, наукової, організаційної чи матеріальної підтримки юридичним і фізичним особам, які братимуть участь у програмах і проектах щодо розв’язання проблем екології, безпеки та здоров’я; в) запровадження інноваційних технологічних і інформаційних ресурсів; г) пропагування культури безпеки, екології та здоров’я.

Які шляхи співпраці з МАКБЕЗ Ви вбачаєте?

Л.Г. ГОРЯНА

КОНЦЕПЦІЯ ЖУРНАЛУ “КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ, ЕКОЛОГІЇ ТА ЗДОРОВ’Я”

Правильне розуміння будь-якого соціального явища необхідне для усвідомлення суті досліджуваного предмета. За теорією управління, людство – це складно організована суперсистема, елементами якої є держава, групи держав. Керування будь-якою суперсистемою здійснюється комбіновано: структурним і безструктурним способом. В одному випадку це ієрархічний спосіб передавання інформації (адресно) за спеціальною структурою. У другому – безструктурна (за ланцюгом), коли формується суспільна думка, запроваджуються доктрини. Прикладами безструктурного управління мисленням людей, їхньою поведінкою є ідеологія, освіта, мистецтво, засоби масової інформації. Формування культури безпеки базується на системі знань про ризики (небезпеки), котрі супроводжують людину. Осмислення причинно-наслідкових зв’язків у виникненні небезпечних ситуацій є плацдармом для активних обміркованих і цілеспрямованих дій щодо попередження ризиків на індивідуальному, колективному, виробничому та інших рівнях. Проблема безпеки людини в багатьох випадках залежить від неї самої, від рівня її загальної культури. Відомий науковий діяч В. Амбарцумян зазначив, що гасло сьогодення може бути таким: “Доброта та Мудрість врятують світ”. Ми ж додаємо до цього таке висловлювання: "Культура врятує світ у третьому тисячолітті".

На думку Густава Юнга, пошук зовнішніх причин небезпек, негараздів є ознакою інфантильності (відсталістю загального дитячого розвитку) окремої людини, більшості людей узагалі. У першому випадку винні батьки, котрі не навчили дітей та не сприяли набуттю ними життєвого досвіду безпечної поведінки. У другому –суспільство, в якому можна ризикувати, не дотримуватися правил безпеки, руйнувати морально-ціннісні, духовні взаємозв’язки між людьми, не шанувати здоров’я та життя один одного, влада, політика якої стратегічно не спрямована на поліпшення умов існування
різних соціальних верств населення.

Роль культури людини є очевидною. Сформованість поняття “культура” (від латин. cultura – історичний досвід, плекання, виховання, освіта, розвиток) сьогодні недостатньо оцінюється.

У контексті діяльності нашого часопису ми надаємо до семантичного тлумачення вищевказаного поняття ще й історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, який виявляється у типах, формах організації життя та діяльності, насамперед, благополуччя членів суспільства, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Сутність вказаного поняття включає в себе результати діяльності суспільства, характеризує його здатність запроваджувати корисний досвід, результати котрого залежать від спрямування зусиль людства, які сприятимуть розв’язанню найважливіших проблем – безпеки людини, зміцнення її здоров’я, покращення умов існування та створення умов для благополуччя.

В. Глущенко зазначав: “Указаний стан – це динамічний стан розуму, котрий характеризується як психічна гармонія між здібностями, потребами, можливостями, що висуває навколишнє середовище”.

На жаль, у більшості випадків формування цих складових культури ігнорується з боку населення, засобів масової інформації, політичних діячів, державних чиновників, освіти тощо.

Зростання випадків міжнародного тероризму, наслідки проявів всесвітнього автомобілізму, техногенні катастрофи та екологічні кризи, поширення інфекційних епідемій, шкідливі звички, асоціальні вчинки – це ознаки людського безкультур’я, професійної недбалості. Все згадане уможливлює шлях людства до самознищення та вимагає від кожного з нас вийти зі стану фрустрації (від латин. спокуса — марне очікування), пам’ятати, що погрози – просте залякування. Тож чи не прийшов час зупинитися, згуртуватися й осмислити всім разом шляхи подолання вузького мислення та знаходження загальнолюдського, загальнопланетарного розв’язання проблеми збереження повноцінного життя людини на Землі?

Академік М. Моісєєв застережує: “...ми всі стоїмо на порозі нового витка антропогенезу. Відтепер, коли людство володіє ядерною зброєю, стихійний процес приведе його до повного знищення”. Це означає, що стихії розвитку має бути протиставлена розумна стратегія, загальна для усього людства.

Іронія полягає у тому, що майбутні покоління не мають права голосу. В результаті, ми все вирішуємо за них, як говорив Чарльз Хітч. Небезпека цього етапу підтверджена дослідженнями найвидатнішого вченого, лауреата Нобелівської премії, британського професора математики та фізики Стівена Хокінга.

Ми йдемо загальною стежкою, поки ще вузькою, але розгалуженою та спрямованою на трансформацію в сучасну цивілізацію культури безпеки, екології та здоров’я.

Отже, головне завдання нашого журналу – не залякати, а попередити.

Новий Всеукраїнський науково-популярний журнал “Культура безпеки, екології та здоров’я” передбачає об’єднання на своїх сторінках наукового, практичного потенціалу визнаних учених світу для формування культури безпеки, екології, здоров’я різних соціальних верств населення, особливо задля благополуччя молоді. Подолання негативних явищ, таких як наркоманія, використання дітей у секс-бізнесі, тютюнокуріння, алкоголізм, впливають на імідж успіху. Важливими також стануть методичні рекомендації, педагогічні поради, обмін досвідом, висвітлення результатів конкурсів тощо.

Вивчивши концепцію журналу “Культура безпеки, екології та здоров’я”, складіть свою.

БОЙЧЕНКО Т.Є.

ЗДОРОВ’Я ЯК КАТЕГОРІЯ ВАЛЕОЛОГІЇ, МЕДИЦИНИ І ПЕДАГОГІКИ

Упродовж усієї історії суспільства здоров’я зберігає пріоритетну значущість. Увага людей до свого здоров’я виявлялася на всіх стадіях поступу людства насамперед через ті чи інші його характеристики. Місце та роль усіх характеристик людського здоров'я варіюються, але деякі з них враховуються завжди у просторах функціонування наукового знання, щоденного буття людини, навчально-виховного процесу. У кожному з цих просторів при обов’язковому збереженні сутнісного визначення цього явища відбувається акцентування на певних, особливо важливих для конкретного простору діяльності людини характеристиках здоров’я. Це дозволяє вирішувати конкретні завдання, визначені потребами наукового дослідження, практичного використання чи навчально-виховної діяльності щодо вивчення, використання здоров’я чи навчанню методам його збереження і зміцнення. Серед галузей знання, які найактивніше застосовують поняття “здоров’я”, провідними є медицина, валеологія і педагогіка. У зв’язку з цим актуалізується необхідність конкретизації визначення категорії “здоров’я” саме в означених галузях знання людини. Адже, як правило, використовується визначення здоров’я, запропоноване 1948 р. ВООЗ, яке розцінює його як стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб чи фізичних вад. Таке визначення, насамперед, потребує перегляду хоча б через те, що послуговуючись лише здоровим глуздом, можна зрозуміти, що здоров’я не є чимось абсолютно незмінним. Крім цього, здоров’я як стан вивчається найчастіше за детерміністським підходом. І, нарешті, специфіка кожної галузі, в якій використовується поняття “здоров’я”, диктує необхідність акцентування на якійсь його певній характеристиці.

Матеріал і методи дослідження. У давнину проблематика здоров’я ще не виокремлювалася в якості предмета окремої галузі досліджень, освіти чи практичної діяльності. Адже всі знання людей загалом в той час ще були вплетені безпосередньо в практичне життя людей. Значно пізніше внаслідок відокремлення духовної діяльності від фізичної людські знання набувають певної самостійності, розбруньковуючись в подальшому на певні різновиди. На початку цього поділу від практичної життєдіяльності автономізується ще в нерозчленованому, синкретичному вигляді уся сукупність людських знань в цілому. Одним з органічних компонентів сукупності прадавніх знань були і знання про здоров’я. Тому цілком закономірно, що ці знання не утворювали тоді якусь окрему галузь, що носить нині назву валеологія, а входили до тогочасної мудрості як такої. Як зазначав ще Гіппократ, “належить... перенести мудрість в медицину, а медицину в мудрість. Адже лікар-філософ рівний богові. Та й насправді небагато відмінностей між мудрістю й медициною, і все, що шукається для мудрості, все це є і в медицині...”. Лише дуже поступово сукупність знань про здоров’я (а відповідно – і про хвороби) людини конституюється в якості відносно автономної галузі. Та навіть в рамках окремої галузі, сукупність означених знань дуже повільно набуває розвинутого, внутрішньо структурованого вигляду, втрачаючи свій початково нерозчленований, синкретичний характер достатньою мірою лише з другої половини ХХ століття. До цього всі ці знання формально приписувалися медицині. Реально ж вони ніколи повністю не співпадали з нею, бо навіть те, що ми називаємо нині медициною стародавнього суспільства, насправді було ще синкретичною сукупністю знань, які ніяк не можуть бути зведені лише до медичних. Адже до означеної сукупності ще тоді входили знання вже не суто медичні (тобто про хвору людину, її лікування тощо), а й ті, які ми нині називаємо санологічними, валеологічними тощо. З плином часу відмінності між цими знаннями ставали дедалі чіткішими.

Слід також розрізняти виникнення і формування медицини або ж, відповідно, валеології як певної сукупності ідей та спеціалізованої галузі фахової пізнавальної чи практичної діяльності. В якості сукупності ідей і медицина, і валеологія з’являються значно раніше, ніж відповідні спеціалізовані галузі фахової діяльності людей: медицина – ще кілька тисячоліть тому; валеологія, якщо йдеться не про термін, а про суть справи, – теж у ті часи. Наприклад, вже у Гіппократа накреслюється відмінність медичного підходу до проблематики здоров’я і того підходу, який у самого Гіппократа залишився безіменним, а сьогодні отримав назву валеологічного: “ніхто не шукав би медицини, – писав він, – якби і для хворих, і для здорових мали місце одні й ті ж правила життя. Однак лише у другій половині ХХ століття валеологія та медицина чітко розмежовуються вже не тільки як сукупності ідей, а й як галузі суспільнозначущої високоспеціалізованої діяльності; з останньої його третини в якості такої ж галузі конституюється і педагогічна валеологія. Тому, з одного боку, дедалі очевиднішою стає полісемантичність поняття “здоров’я“, з іншого ж – специфіка саме того смислового зрізу цього поняття, який притаманний кожній з цих трьох галузей.

Найкраще на кінець ХХ століття було розроблено медичний аспект проблематики здоров’я. Це зумовлено найбільшою традиційністю медицини з-поміж означених галузей і тією обставиною, що вона має своїм предметом більш поверхневий змістовий шар характеристик здоров’я, ніж валеологія. Це найзагальніше тлумачення здоров’я спостерігається вже в повсякденному вжитку, коли воно розглядається як відсутність хвороб. Не зводячись до подібного тлумачення, медицина, однак, чималою мірою спирається саме на такий підхід до здоров’я, адже її основним завданням є передусім боротьба з хворобами людини. І це завдання значною мірою вичерпується разом з подоланням будь-яких хвороб. Саме тому для медицини здоров’я постає як своєрідна межа, кінцевий пункт діяльності представників теоретичної та практичної медицини, хоча на відміну від повсякденної інтерпретації здоров’я його фахове медичне тлумачення передбачає: а) відсутність хвороб (на першому плані); б) інші, вже позитивні характеристики здоров’я людини. Отже, якщо йдеться не про формальне визначення здоров’я, а про реальну специфіку саме медичного підходу до нього, то в цьому разі конститутивні характеристики здоров’я дещо відходять на другий план. Утім, подекуди, ця особливість медичного підходу до розуміння здоров’я досить наочно прозирає навіть у визначеннях. Так, показовим є вже визначення здоров’я, прийняте ВООЗ. Подібним же чином нерідко характеризується здоров’я й у енциклопедичній, довідковій та спеціальній дослідницькій медичній літературі.

Валеологічний же підхід до здоров’я в певному розумінні має своєю вихідною точкою те, що є кінцевим пунктом підходу медичного. Для нього здоров’я є не вінцем тривалих і систематичних зусиль, а, навпаки, вихідним пунктом пізнавальної і практичної діяльності. Значною мірою цією обставиною зумовлено те, що валеологічний розгляд здоров’я взагалі не акцентується на його трактуванні як на відсутності хвороб; не фокусується на подоланні (медицина), доліковуванні (санологія) чи упередженні (профілактична медицина) хвороб. Для такого розгляду цей момент само собою зрозумілий, але недостатній для змістової та змістовної характеристики здоров’я.

У переважній більшості сучасних валеологічних розробок виокремлюються і досліджуються переважно якісь часткові характеристики здоров’я, причому беруться вони, як правило, окремо одна від одної. І розцінюється, часто-густо, кожна з таких характеристик як така, що постає вичерпною для розуміння здоров’я загалом. Здоров’я при цьому може розглядатися, як щось одне: умова, стан, процес, рівновага, взаємоузгодженість роботи різних органів та систем людського організму; воно може зводитися подекуди лише до параметрів фізичного здоров’я, або ж – до фізичного та психічного, чи до фізичного, соціального та духовного. Одні дослідники обмежують увагу проблематикою формування здоров’я, інші – його зміцнення або ж моніторингу чи виявлення тощо. Нарешті, різні автори неоднаковий зміст вкладають в поняття “суб’єкт здоров’я”: одні пишуть про здоров’я окремого індивіда, інші – про здоров’я певних вікових, професійних, соціальних тощо груп, треті – про здоров’я етносу, населення країни тощо. Комплексним щодо останнього є, очевидно, тлумачення здоров’я, запропоноване ВООЗ, яке, йдучи від “здоров’я для всіх”, охоплює й усі інші градації суб’єкта здоров’я – аж до окремого індивіда. На жаль, за іншими вимірами здоров’я подібних інтегративних характеристик поки що немає. Справа обмежується, як правило, фіксацією та характеристикою окремо взятих його параметрів.

Пропоновані різними авторами визначення здоров’я хоча і включають чимало його компонентів, однак результатом такого аналізу є не автентична характеристика здоров’я як цілісного явища, а еклектичний набір ознак, лише частина з яких справді характеризує безпосередньо саме здоров’я. Більшість визначень наочно демонструють чи не найуразливіше місце індуктивного підходу, яким користується переважна кількість дослідників. І полягає це уразливе місце індуктивізму в тому, що емпіричний, індуктивний ряд ознак є завжди неповним, незакінченим і ніколи не дає системного охоплення досліджуваного об’єкта як відповідної органічної цілісності. Звичайно, у тому випадку, коли цей об’єкт має системну природу і є подібною цілісністю насправді. А щодо здоров’я це не викликає ніяких сумнівів.

Саме тому аналізувати сутність здоров’я, виходячи з його сутності, необхідно, на мою думку, за допомогою багатьох підходів, зокрема – феноменологічного, онтологічного, холістичного, детерміністського, гносеологічного, герменевтичного.

За феноменологічного підходу людина як феномен має атрибути (наприклад, розум, совість тощо), які, в свою чергу, теж є феноменами. Таким атрибутом є здоров’я – багатомірний і водночас цілісний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Саме тому стає зрозумілим, що говорячи про це явище, не коректно говорити про фізичне, психічне, соціальне чи духовне здоров’я, бо воно – єдине і цілісне. Здоров’я, як будь-який феномен, є водночас і станом, і явищем, і процесом.

Процесуальний ланцюг не обмежується лише збереженням і зміцненням здоров’я (на чому, як правило, наголошує більшість дослідників), бо розпочинається з початку зародження людини на ембріональній стадії. Саме тому повний ланцюжок процесів, які відбуваються у здоров’ї як феномені, нині має такий вигляд: формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та його передачі (ФЗЗВВП) через фізичну, психічну, соціальну та духовну складові здоров’я. Лише і саме так, за онтологічного підходу, можливе буття людини, яке базується на оздоровчому імперативі.

Холістичний підхід, ґрунтуючись на розумінні людини як живої системи, підкреслює цілісність здоров’я та взаємозв’язок і взаємозумовленість усіх його складових – фізичної, психічної, соціальної та духовної. За його допомогою усвідомлюється рівноправність і рівнозначність усіх цих складових за умов гомеостазу (рівноваги) та їх ієрархізація при порушенні рівноваги в організмі людини і можливість саморегуляції як властивості будь-якої функціональної системи.

Гносеологічний аналіз дозволяє визначити суб’єкта, своєрідного носія здоров’я. Ним є, виходячи з біосоціальної сутності людини, не лише особа, але й група людей, спільнота, суспільство загалом.

Детерміністський підхід уможливлює визначення причинно-наслідкових зв’язків ФЗЗВВП здоров’я, здійснення його квантифікативного аналізу, встановлення взаємозв’язків між його складовими. За його допомогою визначають кількісну характеристику здоров’я загалом та його кожної складової; встановлюють закономірності взаємозав’язку його кількісних параметрів та шляхи і методи моніторингу здоров’я; здійснюють поточний та довгостроковий аналіз стану індивідуального здоров’я, здоров’я груп людей, спільнот та суспільства загалом; розробляють короткостроковий та перспективний прогноз кількісної характеристики здоров’я.

Герменевтичний підхід дозволяє – на основі отриманих даних аналізу здоров’я за різними підходами – сформулювати дедуктивне визначення здоров’я та його індуктивний ряд: здоров’я – цілісний і водночас багатомірний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Він розкривається через стани, явища і процеси ФЗЗВВП фізичної, психічної, соціальної та духовної складових здоров’я людини, групи людей, спільноти та суспільства загалом.

Таке визначення здоров’я має низку переваг. Так, зокрема, його дедуктивна, сутнісна складова визначена ключовим словом «феномен», яке витримало випробовування в різних галузях знань упродовж понад двох тисячоліть. Індуктивна ж його частина сформульована так, що будь-яке доповнення, зроблене внаслідок удосконалення знання про здоров’я чи навіть якогось відкриття не порушить свою стрункість, бо ця низка, яка характеризує явищність і процесуальність здоров’я, його компонентність та суб’єктність сформульована на філософському рівні методологічного аналізу, що уможливлює поглинання складовими індуктивного ряду будь-яких доповнень без змін у їх формулюванні. І, що найважливіше з практичної точки зору, при розробці навчальних програм, навчально-методичного комплекту, в процесі навчання основам здоров’я можливе широке розмаїття розкриття сутності здоров’я й, відповідно, пошуків шляхів і методів його ФЗЗВВП.

Аналіз сутності здоров’я, здійснений у валеологічному просторі, є основою для обґрунтування значення поняття здоров’я як філософської категорії. Адже щоб стверджувати, що якесь поняття має вагу категорії, необхідно довести, що воно відповідає хоча б онтологічному, діяльнісному, лінгвістичному, когнітивному, епістемологічному критеріям. Виходячи, зокрема, із уже зазначеного, можна так схарактеризувати відповідність критеріям здоров’я як категорії.

Онтологічний: здоров’я є необхідною умовою буття людини, що виявляється через оздоровчу стратегію функціонування організму людини і в оздоровчому імперативі.

Лінгвістичний: слово “здоров’я” є в усіх мовах світу.

Діяльнісний: щоденне життя людини відбувається як низка застережних дій на основі безумовних та умовних рефлексів.

Когнітивний: продукування людством знання про здоров’я у вигляді різнорівневих блоків інформації – ідей, гіпотез, концепцій, законів, закономірностей, принципів, теорій, методів, методик.

Епістемологічний: здоров’я є предметом вивчення таких наук, як медицина, антропологія, соціологія, психологія, педагогіка і, насамперед, валеологія.

Педагогіка, переважно через свою органічну складову – педагогічну валеологію, використовує визначення здоров’я як категорії, феномена, здійснене в результаті багатопідходного аналізу. Адже саме таке визначення уможливлює створення такого навчально-методичного комплекту, який забезпечить умови розвитку в учнів здоров’язбережувальної компетентності як однієї з ключових.

Вивчення сутності здоров’я, шляхів ФЗЗВВП усіх його взаємопов’язаних і взаємозалежних складових у різнорівневих суб’єктів (людини, групи, спільноти, суспільства) може бути ефективним за умови виокремлення окремої компетентності, яка має усі ознаки ключової. Зважаючи на основні позиції методологічного аналізу за різними підходами та критеріями категорії „здоров’я”, можна виокремити такі основні ознаки здоров’язбережувальної компетентності як ключової.

· Поліфункціональність: ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоров’язбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства у просторі всіх чотирьох складових здоров’я – фізичній, соціальній, психічній та духовній.

· Надпредметність і міждисциплінарність: інформація про ФЗЗВВП здоров’я має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти (дошкільна, шкільна, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих).

· Багатовимірність: зумовлена сутністю здоров’я людини як багатомірного і цілісного феномена.

· Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів ФЗЗВВП здоров’я, особливо її духовної складової, має особистісне спрямування.

Досягти здоров’язбережувальної компетентності учні можуть, набуваючи життєвих навичок, що дозволяють адаптивну й позитивну поведінку, що робить можливим для осіб ефективно справлятися з вимогами і викликами щоденного життя без втрат для здоров’я. Життєві навички, необхідні для ФЗЗВВП здоров’я людини, групи людей, спільноти, суспільства, можна групувати за складовими здоров’я: фізичною, соціальною, психічною та духовною. У програмах предмета „Основи здоров’я” для 1–4 та 5–6 класів визначено, зокрема, такі основні життєві навички: уміння прийняття рішень, вирішення проблем, творчого та критичного мислення, спілкування, самооцінки та почуття гідності, чинити опір тиску, міжособистісних відносин, подолання емоцій та стресу, співчуття, відчуття громадянина.

Оскільки здоров’язбережувальна категорія має усі ознаки ключової, через специфіку феномена здоров’я людини як біосоціальної істоти, особистості та індивідуальності, вона концентрує в собі усі характеристики соціальної, полікультурної, комунікативної компетентностей, спрямована на саморозвиток і самоосвіту, продуктивну й творчу діяльність.

Таким чином, у просторі педагогічної валеології продуктивно використано, зокрема, напрацювання валеології щодо визначення здоров’я як феномена. Цей напрямок педагогіки, очевидно, і надалі буде застосовувати насамперед здобутки валеології. Разом з тим, в навчально-методичному комплекті та при реалізації предмета “Основи здоров’я” у школі, вивченні студентами педагогічних факультетів різноманітних нормативних курсів, спецкурсів, факультативів знайдуть місце напрацювання і в галузі медицини превентивного характеру, спрямовані на ФЗЗВВП здоров’я, трансформовані відповідно до потреб кожної освітньої ланки. Отже, педагогічна валеологія є своєрідним інтегратором, споживачем і реалізатором провідних ідей і здобутків аналізу категорії здоров’я в усіх галузях – валеології, медицині, педагогіці.

Висновки

1. У процесі сучасного розвитку валеології, медицини і педагогіки відбувається полісемантизація категорії здоров’я.

2. Категорія здоров’я характеризується багатим і різним за своїм характером змістом і смислом.

3. Механізм реалізації методологічної функції поняття здоров’я може, завдяки цьому, реалізуватися в “плаваючому режимі”, з використанням в тій чи іншій практичній чи пізнавальній ситуації якогось одного з множини значень здоров’я, найпродуктивнішого для розв’язання відповідної проблемної ситуації.

2.6. БЛОК-СХЕМИ

Визначення понять

“людина”, “особистість”, “індивідуальність”

Основні підходи визначення здоров`я (за П. І. Калью)

Прочитайте уважно основні підходи до визначення здоров’я. Запропонуйте свій підхід або Ваших колег.

Критерії психічного і соціального здоров`я

Чинники соціального здоров`я

Методи соціальної підтримки педагогів

Ознаки синдрому “вигорання”

Чи спостерігали Ви у себе ознаки синдрому “вигорання”. Опишіть їх в розділі “Мої думки”.

Основні положення тибетського рецепту вічної молодості

Доповніть поданий рецепт своїми порадами.

Напишіть міні-твір “Здоров’я і стрес у моїй педагогічній діяльності”.

Які способи підвищення стресостійкості є у Вашому досвіді?

Якими методами регуляції стресів користуєтеся Ви? В чому, на Вашу думку, їх ефективність?

Типологія конфліктів

типологія

Десять заповідей роботи педагога (за П. Бреггом)

Прочитайте уважно заповіді роботи педагога і доповніть своїми.

2.7. НАУКОВЦІ ПИШУТЬ

М.М. АМОСОВ

Ви тільки подивіться, яка велична людина! Вже ступила на Місяць і скоро побуває на інших планетах, створить штучне життя і розум, здатні контактувати з природними. Ну, чим не Бог?

А от інші картини. Пройдіться вулицями великого міста, ви завжди зустрінете чимало людей, які човгають підошвами по асфальт-ту, важко дихають, ожирілі, очі згасли. Страхітливо тремтять перед стражданнями і смертю. Та чи ця людина підкорила космос, створила сонати Бетховена, висунула великі ідеали гармонійного суспільства?

Втім, я навмисне кажу банальні речі. Ця дешева риторика обіграна тисячі разів. Звичайно, одна і та ж людина. Наївні питання про її природу просто свідчать про низький рівень науки.

А кажуть, жили люди... Нібито великі мислителі Греції були відмінними спортсменами і деякі навіть брали участь в олімпійських іграх... ( Можете ви уявити нашого професора в цій ролі?) І принципи гуманного суспільства придумані задовго до парової машини. Втім, не треба плекати ілюзій: наші античні вчителі були рабовласниками. А війни виникли раніше музики ... Чи не раніше?

Невже так і залишатися людині жалюгідним рабом свого тіла і своїх пристрастей? Невже хвороби і жахи фашистських концентраційних таборів так і слідуватимуть по п’ятах за відкриттями подвійної спіралі і розщеплення ядра?

Либонь кожному хочеться бадьоренько вигукнути:

‒ Звісно, ні! Наука, соціальний прогрес ...

Я теж за. За прогрес і за науку. Але за тверезого розгляду проблеми здоров’я людини все виявляється зовсім не так просто і однозначно.

Статті та навіть книги про хвороби і здоров’я дуже люблять. Із задоволенням читають всілякі рекомендації: як харчуватися, скільки і яких вправ робити. Кожен думає: “Почну!” Або про хвороби, які ознаки. “Ні, у мене ще немає!”. Які ліки з’явилися... Краще закордонні й дорогі. Якщо така жага знань, то, здається, бери те, що пропагують, і все в порядку! Всі будуть здорові! Але, на жаль, далі цікавості справа не йде. Точніше, йде тільки в один бік, до хвороб. Де не потрібно ніяких зусиль і декому навіть приємно: можна поскаржитись, пожаліти себе.

Прочитано багато різних книг про хвороби, зокрема і популярних. Про здоров’я ‒ менше. Рекомендації: фізкультура, дієти, аутотренінг... Наукові, а часом і псевдонаукові обґрунтування, що моржування, біг підтюпцем або вміння розслабитися здатні ощасливити людини. Може бути, я занадто вимогливий, але ось мої рекомендації:

1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше ми хворіємо від ліні і жадібності, але іноді й від нерозумності.

2. Не сподівайтеся на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою. Поки вона навіть не може навчити людину, як стати здоровою. Більше того: бійтеся потрапити в полон до лікарів! Часом вони схильні перебільшувати слабкості людини і могутність своєї науки, створюють у людей уявні хвороби і видають векселя, які не можуть оплатити.

3. Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні й значні. Замінити їх не можна нічим. Людина, на щастя, настільки досконала, що повернути здоров’я можна майже завжди. Тільки необ-хідні зусилля зростають через старість і поглиблення хвороб.

4. Величина будь-яких зусиль визначається стимулами, стимули ‒ значимістю мети, часом і ймовірністю її досягнення. І дуже шкода, але ще характером! На жаль, здоров’я, як важлива мета, постає перед людиною, коли смерть стає близькою реальністю. Однак слабку люди-ну навіть смерть не може надовго налякати.

5. Для здоров’я однаково потрібні чотири умови: фізичні навантаження, обмеження в харчуванні, загартовування, час і вміння відпочивати. І ще п’яте ‒ щасливе життя! На жаль, без перших умов воно здоров’я не забезпечує. Але якщо немає щастя в житті, то де знайти стимули для зусиль, щоб напружуватися й голодувати? На жаль!

6. Достатньо 20‒30 хвилин фізкультури на день, але такої, щоб задихнутися, спітніти і щоб пульс почастішав удвічі. Якщо цей час подвоїти, то буде взагалі чудово.

7. Потрібно обмежувати себе в їжі. Підтримуйте вагу (як мінімум зріст (у сантиметрах) мінус 100).

8. Уміти розслаблятися ‒ наука, але до неї потрібен ще й характер. Якби він був!

9. Про щасливе життя. Кажуть, що здоров’я ‒ щастя вже саме по собі. Це невірно: до здоров’я так легко звикнути і перестати його помічати. Однак воно допомагає домогтися щастя в сім’ї і в роботі. Допомагає, але не визначає. Правда, хвороба ‒ вона вже точно ‒ нещастя. То чи варто битися за здоров’я? Подумайте! Ще один маленький додаток ‒ спеціально для молодих. Зрозуміло, ви здорові, і рано вам морочити собі голову думками про майбутні хвороби. Але... час швидкоплинний. Не встигнете озирнутися, як відсвяткуєте тридцятиріччя, і почнеться перша декада, коли потрібно думати про майбутнє... Крім того ‒ на жаль! ‒ і зараз вже не всі ви здорові.

До мене нерідко приходять налякані юнаки та дівчата, які вже тримаються за свою ліву половину грудей, скаржаться на серцебиття і розгортають сувої електрокардіограм. На щастя, в більшості з них ніякої хвороби, крім детренирування. Подивишся такого на рентгені: серце у нього маленьке, стислося від бездіяльності. Йому б бігати або хоча б танцювати кожен день, а він сидить за книгами і цигарку не випускає з рота. І спить вже з таблетками. Таким, мабуть, потрібно читати книжку далі. Тим більше, що молоді на слово не вірять, вимагають доказів (правильно роблять, зрозуміло).

Але й ті, що здорові, не забувайте: рух, свіжі фрукти й овочі в раціоні, загартовування і повноцінний сон ‒ дійсно необхідні. А куріння і алкоголь ‒ шкідливі. Можете мені повірити [3].

Які почуття виникли у Вас під час ознайомлення з текстом? Що вразило найбільше? З чим не погоджуєтеся?

ВІДЕО

2.8. МОЇ РОЗДУМИ

___________________________________________________________________

2.9. БЛОК-ТЕСТ

(із запропонованих відповідей оберіть правильні та підкресліть їх)

1. Здоров’я ‒ це:

а) система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог;

б) такий стан людини, за якого не лише відсутні хвороби або фізичні дефекти, а й присутнє повне фізичне, духовне і соціальне благополуччя;

в) відповідь на хронічний емоційний стрес, що включає три компоненти: емоційне і фізичне виснаження; зниження продуктивності праці; деперсоналізацію, або дегуманізацію міжособових стосунків.

2. Здоров`я буває …

а) фізичне, моральне, соціальне;

б) фізичне, психічне, соціальне;

в) духовне, психічне, соціальне.

3. Здоровий спосіб життя ‒ це:

а) усвідомлене співпереживання поточному емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання;

б) системно організована сукупність програм, прийомів, методів організації освітнього процесу, що не завдає шкоди здоров’ю його учасникам;

в) концентроване вираження взаємозв’язку способу життя і здоров’я людини; здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я й розвитку умовах. Він виражає певну орієнтованість діяльності особи в напрямі зміцнення й розвитку особистого (індивідуального) і суспільного здоров’я.

4. Здоров’язбережувальна педагогіка ‒ це:

а) концентроване вираження взаємозв’язку способу життя і здоров’я людини;

б) педагогічна система, заснована на розумному пріоритеті цінності здоров’я, яку необхідно виховати в студентів і реалізувати в навчально-виховному процесі; це освітня система, яка проголошує пріоритет культури здоров’я і технологічно забезпечує його реалізацію в організації навчання, в навчально-виховній роботі та змісті навчальних програм для педагогів, студентів та їхніх батьків; це галузь медико-психолого-педагогічних знань про побудову освітнього процесу та утримання навчально-виховних програм з урахуванням інтересів здоров’я учнів і педагогів;

в) система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог.

5. Емпатія ‒ це:

а) форма поведінки учасників конфлікту, що характеризується ворожістю до протидіючої сторони;

б) соціальна стать, що визначає поведінку людини у суспільстві й те, як ця поведінка сприймається;

в) усвідомлене співпереживання поточному емоційному стану іншої людини без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання.

6. Клімат соціально-психологічний ‒ це:

а) неврегульовані розбіжності між робітниками та роботодавцями;

б) загальна соціально-психологічна характеристика стану малої групи, особливості сформованих у ній міжособистісних стосунків;

в) угода протидіючих сторін на основі взаємних поступок.

7. Конфлікт ‒ це:

а) найбільш гострий спосіб усунення протиріч в інтересах, цілях, поглядах, що виникає в процесі соціальної взаємодії, та полягає в протидії учасників цієї взаємодії і звичайно супроводжується негативними емоціями, що виходять за рамки правил і норм;

б) протиборство, протиставлення, сутичка сторін, інтересів, цілей;

в) здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність і діяльність.

8. Вигорання ‒ це:

а) відповідь на хронічний емоційний стрес, що включає три компоненти: емоційне і фізичне виснаження; зниження продуктивності праці; деперсоналізація або дегуманізація міжособових стосунків;

б) активна протидія взаємовиключних позицій, принципів, правових або моральних норм;

в) особливий стан поведінки людей, специфічне сприйняття та оцінювання дійсності, що створює особливу соціально-психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти.

9. Стрес ‒ це:

а) неспецифічна захисна реакція організму у відповідь на несприятливі зміни навколишнього середовища;

б) хворобливий стан психічного напруження, що виникає унаслідок або нездійснення якої-небудь мети, або неможливості задовольнити свою потребу;

в) здатність людини керувати собою на основі сприймання і усвідомлення психічних процесів та власної поведінки, а також регулювати свою активність і діяльність.

10. Гендерний підхід у навчанні ‒ це:

а) облік фізіологічних, інтелектуальних, етичних, емоційних, поведінкових відмінностей між хлопчиками і дівчатками;

б) реалізація вчення, спрямованого на розкриття специфічних закономірностей освоєння знань і умінь дорослим суб’єктом навчальної діяльності, а також особливості керівництва цією діяльністю з боку професійного педагога;

в) орієнтація на життєвий успіх, досягнення в розвитку кожного вихованця і викладача, на розвиток творчого потенціалу і продовження періоду творчої діяльності людини, його соціальну адаптацію в складних умовах буття.

11. Гігієна навчально-виховної роботи – це:

а) принципи “догляду за власною персоною”, самозбереження життєвої енергетики шляхом науково організованого способу життя;

б) система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог;

в) педагогічна система, заснована на розумному пріоритеті цінності здоров'я, яку необхідно виховати в учнів і реалізувати в навчально-виховному процесі.

12. Діагностика конфлікту – це:

а) діяльність з визначення сутності, виду й особливостей конфлікту на основі його аналізу, а також сукупність методів і принципів вивчення конфліктів;

б) врегулювання розбіжності між робітниками та роботодавцями;

в) угода протидіючих сторін на основі взаємних поступок.

13. Колективний трудовий конфлікт – це:

а) суперництво, активне змагання з певних проблем між окремими особами, зацікавленими в одній і тій самій меті, що легко переходить у конфлікт за відповідного збігу обставин і активного застосування конфліктогенів спілкування;

б) неврегульовані розбіжності між робітниками та роботодавцями;

в) конфлікт, що перешкоджає ефективній взаємодії та прийняттю рішень.

14. Соціальна напруженість – це:

а) особливий стан поведінки людей, специфічне сприйняття та оцінка дійсності, що створює особливу соціально-психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти;

б) неузгодженість поглядів і орієнтацій суб'єктів, неможливість досягнення принципової єдності думок;

в) загальна соціально-психологічна характеристика стану малої групи, особливості сформованих у ній міжособистісних відносин.

15. Саморегуляція – це:

а) узгодженість поглядів і орієнтацій суб'єктів, метод прийняття рішень за взаємною згодою сторін, досягнення принципової єдності думок;

б) здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність та діяльність;

в) принципи “догляду за власною персоною”, самозбереження життєвої енергетики шляхом науково організованого способу життя.

2.10. ДІАГНОСТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

Анкета самооцінки стану здоров’я (за Войтенко С. П.)

Для самооцінки стану здоров’я використовують спеціальну анкету, що складається з 28 питань; на 27 питань передбачені відповіді “так ‒ ні”, на останнє питання ‒ вибір відповіді з чотирьох запропонованих.

Позначте свою відповідь у відповідній колонці бланка

№	Запитання	Так	Ні
1	2	3	4
1.	Чи турбує Вас головний біль?
2.	Чи можна сказати, що Ви легко просинаєтесь від будь-якого звуку?
3.	Чи турбують Вас болі в ділянці серця?
4.	Чи вважаєте, що у Вас погіршав зір?
5.	Чи вважаєте, що у Вас погіршав слух?
6.	Чи намагається Ви пити лише кип’ячену воду?
7.	Чи турбують Вас болі в суглобах?
8.	Чи впливає зміна погоди на Ваше самопочуття?
9.	Чи бувають у Вас періоди, коли через хвилювання втрачаєте сон?
10.	Чи турбують Вас запори?
11.	Чи турбує Вас біль в області ділянці підребер’я?
12.	Чи бувають у Вас запаморочення?
13.	Чи стало Вам важче зосереджуватися, ніж у минулі роки?
14.	Чи турбують Вас ослаблення пам’яті, забудькуватість?
15.	Чи відчуваєте Ви в різних місцях колін “повзання мурашок”?
16.	Чи турбує Вас шум або дзвін у вухах?
17.	Чи тримаєте Ви для себе в домашній аптечці валідол, нітрогліцерин, сердечні краплі?
18.	Чи бувають у Вас набряки ніг?
19.	Чи довелося Вам відмовитися від деяких страв?
20.	Чи буває у Вас задишка під час швидкої ходьби?
21.	Чи турбує Вас біль в ділянці попереку?
22.	Чи доводиться Вам з лікувальною метою вживати мінеральну воду?
23.	Чи можна сказати, що Ви стали легко плакати?
24.	Чи буваєте Ви на пляжі?
25.	Чи вважаєте, що Ви зараз так само працездатні, як раніше?
26.	Чи бувають у Вас такі періоди, коли відчуваєте себе радісним, збудженим, щасливим?
27.	Чи багато Ви курите?
28.	Як Ви оцінюєте стан свого здоров`я: добрий, задовільний, поганий, дуже поганий?

Підрахуйте кількість незадовільних відповідей на 27 питань, а потім додайте 1, якщо на останнє запитання відповідь “поганий”, “дуже поганий”. Підсумкова оцінка дає кількісну самооцінку здоров’я, рівну нулю за “ідеального” і 28 – за “дуже поганого” самопочуття.

ОПИТУВАЛЬНИК НА ВИЯВЛЕННЯ ВМІННЯ ВЕСТИ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Багато захворювань мають психосоматичну природу: інфаркти, напади стенокардії, виразкові хвороби є наслідком нездорового способу життя.

Оцініть свій спосіб життя, обравши з варіантів відповідей на кожне запитання той, який є найбільш характерним для Вас.

1. Щоб не проспати вранці на першу пару, Ви:

а) заводите будильник;

б) довіряєте внутрішньому голосу й зазвичай прокидаєтеся вчасно;

в) покладаєтеся на випадок.

2. Прокинувшись ранком, Ви:

а) відразу підхоплюєтеся з ліжка й беретеся за справи;

б) встаєте, не поспішаючи, маєте резерв часу, робите легку гімнастику;

в) ще кілька хвилин продовжуєте ніжитися у ліжку.

3. Як Ви волієте снідати вранці:

а) склянка чаю (кави) з бутербродом;

б) з’їсти що-небудь суттєве;

в) взагалі не снідати для того, щоб потім добре пообідати.

4. Який варіант робочого розпорядку Ви б обрали:

а) необхідно точно приходити на роботу в один і той самий час;

б) приходити в діапазоні плюс‒мінус 30 хвилин;

в) гнучкий графік.

5. Ви б бажали, щоб тривалість обідньої перерви:

а) надавала змогу перехопити нашвидкуруч, зате раніше б закінчувався і робочий день;

б) давала можливість спокійно поїсти й поспілкуватися з колегами за чашкою чаю;

в) давала змогу поїсти, не кваплячись і ще трохи відпочити.

6. Як часто заі поточними справами Вам вдається хоч трохи пожартувати й посміятися з друзями:

а) щодня;

б) іноді;

в) украй рідко.

7. Якщо незалежно від Вашого бажання виявляєтеся залученим до конфліктної ситуації, то як Ви намагаєтеся вирішити її:

а) активно включаєтеся в дискусію;

б) не вступаєте в суперечку;

в) прагнете вийти з конфлікту.

8. Чи встигаєте Ви ввечері підготуватися до занять на наступний день:

а) так, повністю й без особливої напруги;

б) працюю цілий вечір, але встигаю, зазвичай, зробити все;

в) як не намагаюся, а повністю виконати все заплановане не встигаю.

9. Чому Ви зазвичай присвячуєте свій вільний час:

а) додатковій роботі (готуюся до занять або відпрацьовую);

б) хобі;

в) домашнім справам.

10. Що означають для Вас зустрічі з друзями, прийом гостей:

а) можливість відволіктися від справ;

б) марні затрати часу й грошей;

в) неминуче зло, побоювання стати ізгоєм в колективі.

11. Коли Ви лягаєте спати:

а) завжди приблизно в той самий час;

б) залежно від настрою;

в) після закінчення всіх справ.

12. Якби Вам надали можливість обирати, як би Ви використали власну відпустку (канікули):

а) всю відразу;

б) частину – влітку, частину – взимку:

в) по 3–4 дні, коли набігає багато незакінчених справ.

13. Яке місце посідає спорт у Вашому житті:

а) обмежуюся роллю вболівальника;

б) роблю зарядку на свіжому повітрі;

в) вбачаю повсякденне робоче й домашнє навантаження цілком достатнім.

14. За останні два тижні Ви хоча б раз:

а) танцювали;

б) займалися фізичною працею або спортом;

в) пройшли пішки не менше 4 км.

15. Як Ви проводите літній відпочинок (канікули):

а) пасивно відпочиваєте;

б) займаєтеся фізичною працею або спортом;

в) гуляєте й займаєтеся спортом.

16. Ваше честолюбство проявляється в тім, що Ви:

а) за будь-яку ціну прагнете досягти свого;

б) сподіваєтеся, що Ваша скурпульозність обов’язково принесе свої плоди;

в) натякаєте навколишнім на Вашу справжню цінність.

Ключ для обробки результатів щодо виявлення вміння вести здоровий спосіб життя

Відповідь	Номер питання і кількість балів за відповідь
Відповідь	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
а	30	10	20	0	0	30	0	30	10	30	30	20	0	30	0	10
б	20	30	30	10	10	10	10	20	0	0	20	30	30	30	20	30
в	0	0	0	20	30	0	30	0	30	0	0	0	0	30	20	0

Критерії:

400‒480 балів. Ви добре організуєте режим праці й ефективного відпочинку, що, безумовно, сприяє зміцненню здоров’я й високих результатів діяльності. І нехай Вам можуть дорікати в надмірній регламентованості й монотонності життя — Ви не лише все встигаєте зробити, але й змістовно відпочити.

280‒400 балів. Ви можете відновлювати свої сили, навіть дуже напружено працюючи.

160‒280 балів. Життя в такому напруженому режимі робить Ваші шанси на збереження гарного здоров’я невисокими. Потрібно змінювати свої шкідливі навички й звички.

Менш ніж 160 балів. Якщо Ви вже скаржитеся на фізичний дискомфорт, будь-які нездужання, особливо серцево-судинної системи, то звинувачувати в цьому треба насамперед Ваш спосіб життя. Швидше за все, і Ваші успіхи в роботі або навчанні також далеко не кращі. Ваше завдання полягає вже не в тім, щоб зберегти здоров’я, а в тім, щоб його повернути. І це поки не пізно.

ОПИТУВАЛЬНИК “ЧИ ПІДДАЄТЕСЯ ВИ СТРЕСУ?”

У кожній з наведених нижче груп відповідей обери ті, які відповідають Вашому характеру.

1 група

а) у роботі, в стосунках з представниками протилежної статі, в спортивних або азартних іграх Ви не боїтеся суперництва і виявляєте агресивність;

б) якщо у грі Ви втрачаєте декілька балів або якщо представник протилежної статі не реагує належним чином на найперші Ваші знаки уваги, то Ви здастеся й “вийдете з гри”;

в) Ви уникаєте будь-якої конфронтації.

2 група

а) Ви честолюбні й бажаєте багато чого досягти:

б) Ви сидите й чекаєте “у моря погоди”;

в) Ви шукаєте привід ухилитися від роботи або відповідальності.

3 група

а) Вам подобається працювати швидко і часто Вам не терпиться швидше закінчити справу;

б) Ви сподіваєтеся, що хтось буде Вас “підганяти”;

в) навіть коли Ви ввечері приходите додому, Ви думаєте про те, що сьогодні відбувалося вдень.

4 група

а) Ви розмовляєте занадто швидко й занадто голосно; у бесіді Ви висловлюєтеся занадто категорично й перебиваєте інших;

б) коли Вам відповідають “ні”, Ви реагуєте абсолютно спокійно;

в) Вам важко приховувати Ваші почуття й тривоги.

5 група

а) Вам часто стає нудно;

б) Вам подобається нічого не робити;

в) Ви дієте відповідно з бажаннями інших людей, а не своїми власними.

6 група

а) Ви швидко ходите, їсте й п’єте;

б) якщо Ви забули щось зробити, Вас це не турбує;

в) Ви стримуєте свої почуття.

Нарахуйте собі за кожну відповідь під індексом “а” по 6 балів, “б” – 4 бали, “в” – 2 бали.

Критерії:

24‒36 болів. Ви дуже чутливі до стресу, у Вас навіть можуть з’явитися симптоми хвороб, викликаних стресом, таких як серцева недостатність, виразкова хвороба, хвороби кишківника. Найголовніше для Вас зараз – навчитися заспокоюватися;

18‒24 бали. Ви – людина спокійна і не піддаєтеся стресу. Якщо Ви набрали трохи більше 18 балів, то Вам слід бути терплячим до навколишніх;

12‒18 балів. Ваша бездіяльність теж може бути причиною стресів. Ви, напевно, дуже дратуєте ближніх. Потрібно бути більш упевненим у собі.

ОПИТУВАЛЬНИК “ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ВИКЛАДАЧА”

(З. В. та Г. В. Резапкіни)

Ураховуючи, що саме у навчальному закладі відбувається емоційне, соціальне і психічне становлення особистості, особливі вимоги висувають до педагога, покликаного забезпечити це становлення.

Із трьох варіантів відповідей оберіть той, який найточніше відображає ваші думки, почуття, реакції й відзначте його у відповідній клітинці бланка. Підрахуйте кількість зазначених варіантів у кожному стовпці і запишіть суму до порожніх клітинок внизу бланка.

1. У вихованні важливіше всього:

а) оточити вихованця теплотою і турботою;

б) виховати шанобливе ставлення до старших;

в) виробити у нього певні погляди й уміння.

2. Якщо хтось у класі відволікається, мене це дратує настільки, що я не можу вести заняття:

а) так, б) ні, в) залежно від настрою.

3. Коли студент викладає факти, які мені невідомі, я відчуваю:

а) інтерес, б) зніяковілість, в) роздратування.

4. Якщо аудиторія не в порядку:

а) моя реакція залежить від ситуації;

б) я не звертаю на це уваги;

в) я не можу почати урок.

5. У конфліктах з іншими людьми я відчуваю провину за собою:

а) часто, б) залежно від ситуації, в) рідко.

6. Для мене важливіше:

а) стосунки зі студентами, б) з колегами, в) не знаю.

7. Деякі студенти викликають у мене роздратування, яке буває важко приховати:

а) часто, б) іноді, в) ніколи не викликають.

8. Присутність на занятті сторонніх:

а) надихає мене;

б) ніяк не відображається на моїй роботі;

в) вибиває мене з колії.

9. Я вважаю своїм обов’язком зробити зауваження, якщо підліток порушує порядок у громадському місці:

а) залежно від ситуації, б) ні, в) зазвичай.

10. Мої студентські оцінки залежали від моїх зусиль, а не від настрою викладачів:

а) так;

б) не завжди;

в) ні.

11. Під час перерви я віддаю перевагу спілкуванню:

а) зі студентами, б) з колегами, в) краще побути на самоті.

12. Я майже завжди йду на заняття в піднесеному настрої:

а) ні, б) не завжди, в) так.

13. У мене є такі якості, за якими я перевершую інших:

а) так, 2) ні, 3) не впевнений.

14. Я вважаю за краще працювати під керівництвом людини, яка:

а) пропонує простір для творчості;

б) не втручається в мою роботу;

в) дає чіткі вказівки.

15. Коли я щось планую, то не сумніваюся в успіху задуманого:

а) зазвичай, б) іноді, в) сумніваюся.

16. Випадкові зустрічі зі студентами за межами коледжу:

а) викликають у мене задоволення;

б) викликають у мене почуття незручності;

в) не викликають у мене особливих емоцій.

17. Буває, що з доброго дива я відчуваю себе щасливим або нещасним:

а) часто, б) рідко, в) ніколи.

18. Зауваження з боку колег і адміністрації:

а) мене мало хвилюють;

б) іноді зачіпають мене;

в) часто зачіпають мене.

19. Під час заняття я дотримуюся розробленого плану:

а) залежно від ситуації

б) віддаю перевагу імпровізації;

в) завжди.

20. Мої успіхи, зазвичай, визнають інші люди:

а) так, б) не завжди, в) рідко.

21. З думкою, що кожного студента потрібно сприймати таким, який він є:

а) я згоден, б) не згоден, в) щось у цьому є.

22. Мені не вистачає дружніх відносин і підтримки з боку близьких і колег:

а) так, б) іноді, в) ні.

23. Думка про майбутню зустріч зі студентами та колегами:

а) приносить мені задоволення;

б) особливих емоцій не викликає;

в) в тягар.

24. Коли я бачу, що підліток поводить себе зухвало:

а) віддаю перевагу з’ясуванню стосунків;

б) ігнорую цей факт;

в) я відплачую йому тією ж “монетою”.

25. Від того, як виховують дітей у сім’ї, залежить:

а) майже все, б) дещо; в) нічого не залежить.

26. У роботі для мене важливіше всього:

а) прихильність вихованців;

б) визнання колег;

в) почуття власної потреби.

27. Успіх заняття залежить від мого фізичного і душевного стану:

а) часто, б) іноді, в) не залежить.

28. У доброзичливому ставленні з боку колег:

а) я не сумніваюся; б) упевненості немає; в) важко відповісти.

29. Якщо вихованець висловлює точку зору, яку я не можу зрозуміти:

а) намагаюся зрозуміти його;

б) переводжу розмову на іншу тему;

в) я намагаюся поправити його, пояснити в чому йолго помилка.

30. Якщо захочу, я зможу привернути увагу до себе будь-кого:

а) так, б) залежно від ситуації, в) навряд чи.

31. Якщо при мені незаслужено карають вихованця:

а) я тут же заступлюся за нього;

б) наодинці зроблю зауваження колезі;

в) вважатиму некоректним втручання.

32. Робота дається мені ціною великого напруження:

а) зазвичай, б) іноді, в) рідко.

33. У мене немає сумнівів у власному професіоналізмі:

а) звичайно, б) є сумніви; в) не доводилося замислюватися.

34. По-моєму, в колективі найважливіше:

а) можливість працювати творчо;

б) відсутність конфліктів;

в) трудова дисципліна.

35. На дітей впливає так багато чинників, що зусилля батьків зводяться нанівець:

а) не думаю, б) не завжди, в) так.

36. З висловлюванням “Я нічому не можу навчити цього студента, тому що він мене не любить”:

а) згоден повністю;

б) не згоден;

в) щось у цьому є.

37. Думки про роботу заважають мені заснути:

а) часто, б) рідко, в) ніколи не заважають.

38. На зборах і нарадах я порушою питання, які мене хвилюють:

а) часто, б) іноді, в) віддаю перевагу слухати інших.

39. Дорослий може застосувати фізичну силу до дитини:

а) ні, це недопустимо, б) важко відповісти, в) якщо він цього заслуговує.

40. Люди, які не зуміли реалізувати свої можливості, мають звинувачувати в цьому тільки себе:

а) так, б) в деяких випадках, в) ні.

41. Під час канікул я відчуваю потребу в спілкуванні зі студентами:

а) так, а) ні, а) іноді.

42. Я знаходжу в собі достатньо сил, щоб упоратися з труднощами:

а) рідко, б) звичайно, в) завжди.

43. Мені доводилося виконувати накази людей не цілком компетентних:

а) так, б) не пам’ятаю, в) ні.

44. Непередбачені ситуації на заняттях:

а) можна ефектно використовувати;

б) краще ігнорувати;

в) тільки заважають навчальному процесу.

45. Більшість невдач у житті відбувалося за моєї власної вини:

а) так, б) не завжди; в) ні.

46. У конфлікті між педагогом і студентом я в душі на боці:

а) студента, б) педагога, в) зберігаю нейтралітет.

47. На початку або в кінці навчального року в мене проблеми зі здоров’ям:

а) як правило, б) необов’язково; в) проблем зі здоров’ям немає.

48. Мої вихованці ставляться до мене з симпатією:

а) так, б) не всі, в) не знаю.

49. Студент зобов’язаний виконувати будь-які вимоги викладача:

а) ні, б) не знаю, в) так.

50. Успіх залежить від здібностей і працьовитості людини, а не від вдалого збігу обставин:

а) найчастіше; а) не впевнений, б) не згоден.

КОМЕНТАРІ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

1. Пріоритетні цінності

Професійно важливі якості педагога – любов до вихованців, прагнення зрозуміти і допомогти. Якщо спілкування з підлітками не є пріоритетною цінністю викладача, йому не варто розраховувати на їх любов і довіру, навіть якщо він чудово знає свою дисципліну і методику викладання.

1.1. Переважання першого варіанта свідчить про гуманістичну спрямованість педагога. Йому близькі інтереси й проблеми вихованців. В основі стосунків лежить безумовне прийняття їх. Підлітки безпомилково відчувають викладача, готового відстоювати їхні інтереси, і платять йому довірою й любов’ю. На його уроках вони відчувають себе в безпеці й комфорті. Сприятлива емоційна обстановка дає можливість плідно працювати і зберігає психічне здоров’я як педагога, так і студента.

1.2. Переважання другого варіанта свідчить про особливу значущість для викладача його стосунків з колегами, орієнтацію на їхню думку, що може вказувати на групову залежність, яка нерідко пояснюється низькою самооцінкою. Викладача мало цікавить внутрішній світ студента. У стосунках з таким викладачем підлітки тримають себе обережно, напружено, не бачать у ньому союзника. Стосунки в кращому випадку не мають особистісного забарвлення або пронизані почуттям недовіри і відчуження.

1.3. Перевага третього варіанта свідчить про “самодостатність” викладача, концентрацію на своїх переживаннях і проблемах. У стосунках з колегами та студентами переважає стриманість, відчуженість, яка може бути викликана як особистісними особливос-тями, так і неблагополучним психоемоційним станом (уникнення контактів, викликане втомою і нервовим виснаженням). Можливо, коло інтересів не вичерпується педагогічними проблемами, є й інші можливості самореалізації. Нерідко в цьому випадку людина шукає опору в собі і поза вишем.

2. Психоемоційний стан

Особливості поведінки та сприйняття викладача багато в чому обумовлені станом його нервової системи. Під час інформаційних і емоційних перевантажень, характерних для викладацької роботи, можливі порушення рухової і мовної поведінки викладача, проблеми зі здоров’ям.

2.1. Перевага першого варіанта свідчить про неблагополучний психоемоційний стан викладача, який проявляється у вигляді гострої реакції на дратівливі чинники: низьку емоційну стійкість, тривожність, труднощі соціальної адаптації, психосоматичну симптоматику; зниження результатів під час дослідження інтелекту. В окремих випадках перевага першого варіанта може бути спробою симуляції.

2.2. Перевага другого варіанта або присутність усіх трьох варіантів відповідей дозволяє припустити нестабільність психоемоцій-ного стану викладача. Як правило, нестабільний психоемоційний стан визначається трьома факторами в різних поєднаннях: уроджена підвищена чутливість нервової системи; неблагополучний збіг обставин; особистісні характеристики, що визначають неадекватну реакцію на них.

2.3. Перевага третього варіанта свідчить про благополучний психоемоційний стан, який визначає ефективність роботи викладача, дає можливість не втрачати самовладання в екстремальних ситуаціях й приймати вірні рішення. Емоційна стабільність, передбачуваність і працездатність викладача благотворно впливають на психологічний клімат у коледжі, якщо тільки за зовнішнім благополуччям і незворушністю не криються інші проблеми або людина з якихось причин не приховує справжній стан.

3. Самооцінка

Самооцінка, або самосприйняття – це оцінка людиною самого себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Уявлення викладача про принципи викладання, вся його “особиста педагогічна філософія” багато в чому визначаються його самооцінкою.

3.1. Перевага першого варіанта свідчить про позитивне самосприйняття, властиве людині, яка повністю реалізує свої можливості. Викладач, який володіє позитивним самосприйняттям, легко створює на занятті атмосферу живого спілкування, вступаючи зі студентами в тісний контакт і надаючи їм психологічну підтримку. Вони довіряють людям і чекають від них дружелюбності, а не ворожості; студента завжди сприймають як особистість, що заслуговує поваги. Завдяки таким викладачам стає можливим особистісний розвиток вихованців.

3.2. Перевага другого варіанта, а також наявність усіх трьох варіантів відповідей свідчить про нестійку самооцінку, яка може змінюватися залежно від ситуації. Під час вдалого збігу обставин людина з нестійкою самооцінкою відчуває емоційний і творчий підйом. У ці моменти викладач перевтілюється: він розкутий, упевнений у собі, в нього все виходить. Зниження самооцінки в “смузі невдач” негативно впливає на ефективність взаємодії з оточуючими, ускладнюючи вирішення професійних і життєвих проблем.

3.3. Перевага третього варіанта свідчить про негативне само-сприйняття. Такій людині важко вступати у вільне спілкування з іншими. Їй властиве приниження значення іншої особистості так само, як і своєї, тому вона прагне підвищити власну самооцінку, нерідко за рахунок студентів. Перехід на неформальний стиль викладання, що вимагає від неї великої інтелектуальної, емоційної і моральної напруги, оголює вразливі місця викладача.

4. Стиль викладання

На формування стилю впливає ціла низка факторів: особистісні характеристики, життєві установки, досвід. Стиль викладання може сприяти ефективності роботи викладача або ускладнювати виконання ним власних професійних обов’язків.

4.1. Перевага першого варіанта відповідей свідчить про демократичний стиль викладача. Він залучає вихованців до ухвалення рішень, прислухається до їхньої думки, заохочує самостійність суджень, ураховує не тільки успішність, але й особистісні якості. Основні методи впливу: спонукання, порада, прохання. Задоволення своєю професією, гнучкість, високий рівень сприйняття себе та інших, відкритість і природність у спілкуванні, доброзичливий настрій, що сприяє ефективності навчання.

4.2. Перевага другого варіанта відповіді вказує на риси ліберального стилю. Такий викладач йде від ухвалення рішень, передаючи ініціативу учням, колегам, батькам. Організацію й контроль діяльності студентів здійснює без системи, виявляє нерішучість і коливання, відчуває почуття залежності від студентів. Для цих людей характерна низька самооцінка, почуття тривоги і невпевненості в собі, низький життєвий тонус, незадоволеність своєю роботою.

4.3. Перевага третього варіанта свідчить про авторитарні тенденції. Викладач використовує свої права, не рахуючись з думкою підлітків. Головні методи впливу – наказ, повчання. Для такого викладача характерна незадоволеність професією, хоча він може мати репутацію “сильного педагога”. Але на його заняттях студенти почуваються незатишно, втрачають активність і самостійність, їхня самооцінка падає. Можливі конфліктні ситуації. Авторитарний стиль у чистому вигляді є стресовою виховною стратегією.

5. Рівень суб’єктивного контролю

Рівень суб’єктивного контролю показує, яку міру відповідальності за наші стосунки з людьми і факти нашого життя ми готові взяти на себе. Професія педагога вимагає готовності відповідати за іншу людину, іноді ціною власного душевного комфорту і особистого часу.

5.1. Перевага у відповідях першого варіанта свідчить про високий рівень суб’єктивного контролю. Люди з високим рівнем суб’єктивного контролю беруть на себе відповідальність за все, що відбувається в їхньому житті, пояснюючи це своїм характером і вчинками, а не зовнішніми обставинами (допомога або перешкоди з боку інших людей і обставин). Такі люди не схильні підкорятися тиску інших людей, гостро реагують на посягання на особисту свободу, мають високу пошукову активність і впевненість у собі.

5.2. Наявність в рівній мірі всіх трьох варіантів або перевага другого свідчать про недостатню сформованість відповідальності за сформовані стосунки й обставини власного життя.

5.3. Переважання третього варіанта вказує на знижений рівень суб’єктивного контролю. Люди з низьким рівнем суб’єктивного контролю схильні перекладати відповідальність за події власного життя, як щасливі, так і сумні, на інших людей, долю. Існує пряма залежність між рівнем суб’єктивного контролю викладача і рівнем його задоволення власною професійною діяльністю. Педагоги, що мають низький рівень суб’єктивного контролю, більше за інших підлягають феномену “згоряння”.

Звичайно, кожна людина неповторна, і поведінку її неможливо до кінця “прорахувати” за допомогою найхитромудріших тестів. Така мета і не ставилася. Завдання цієї методики – надати викладачу “інформацію до роздумів” – інформацію не завжди приємну, яка не відповідає власним уявленням про себе і тому викликає подразнення. Людині, здатній бути об’єктивною і критичною не тільки до своїх студентів, але й до себе самого, допоможе усвідомити сильні і слабкі сторони і повністю реалізувати власний творчий потенціал.

ОПИТУВАЛЬНИК СПІЛБЕРГЕРА-ХАНІНА (СХ)

ДЛЯ ОЦІНКИ РЕАКТИВНОЇ ТА ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ

Особистісна тривожність – відносно стійка індивідуальна якість, яка характеризує ступінь занепокоєння, турботи, емоційного напруження внаслідок дії стресових факторів.

Реактивна тривожність – це стан, який характеризує рівень занепокоєння, турботи, емоційного напруження та розвивається у конкретній стресовій ситуації. Якщо особистісна тривожність є стійкою індивідуальною характеристикою, то стан реактивної тривожності може бути досить динамічним і за часом, і за ступенем вираженості.

Опитувальник Спілбергера-Ханіна складається із 40 запитань-суджень, де 1–20 ‒ призначені для оцінювання реактивної тривожності (шкала “Як ви почуваєтеся в цей момент?”), а 21–40 – для визначення особистісної тривожності (шкала “Як почуваєтеся зазвичай?”). На кожне запитання можливі чотири відповіді за ступенем інтенсивності (ні, так, правильно, цілком правильно) – для шкали реактивної тривожності, та чотири відповіді за частотою (майже ніколи, іноді, часто, майже завжди) – для шкали особистісної тривожності.

Деякі запитання-судження в опитувальнику СХ сформульовано так, що відповідь (1) означає відсутність чи легкий рівень тривожності. Це в шкалі реактивної тривожності так звані прямі запитання: номери 3, 4, 6, 77, 9, 12, 13, 14, 17, 19, а в шкалі особистісної тривожності – 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 37, 38, 40. В інших, так званих обернених запитаннях, відповідь (1) передає високий рівень тривожності, а відповідь (4) – низької тривожності: 1, 2, 5, 8, 10, 11, 15, 16, 19, 20 – у шкалі реактивної тривожності; 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39 – у шкалі особистісної тривожності. Оброблення результатів здійснюють так: спочатку окремо додають результати за оберненими та прямими запитаннями, потім із суми прямих віднімають суму обернених запитань і до здобутого числа додають постійне число 50 для шкали реактивної тривожності та 35 – для шкали особистісної тривожності.

Результат за кожною шкалою може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. Що він вищий, то вищий рівень тривожності (реактивної або особистісної). Рівні реактивної та особистісної тривожності за результатами показників оцінюють так: до З0 балів – низький рівень тривожності, 31–45 балів – середній, понад 45 балів – високий.

Шкала оцінювання реактивної тривожності

(за Спілбергером-Ханіним)

Інструкція. Прочитайте уважно кожне з наведених запитань і поставте помітку навпроти тієї колонки, яка відповідає тому, як ви почуваєтеся в цю мить. Над запитаннями довго не думайте, оскільки правильних чи неправильних відповідей немає.

Ні, не зовсім так

Мабуть

так

Вірно

Цілком

вірно

1. Я спокійний.

2. Мені нічого не загрожує.

3. Я напружений.

4. Я співчуваю.

5. Я почуваюся вільно.

6. Я прикро вражений.

7. Мене хвилюють можливі негаразди.

8. Я відчуваю, що відпочив.

9. Я насторожений.

10. Я відчуваю внутрішнє задоволення.

11. Я впевнений у собі.

12. Я нервуюся.

13. Я не знаходжу собі місця.

14. Я напружений.

15. Я не відчуваю напруження та скутості.

16. Я задоволений.

17. Я заклопотаний.

18. Я надто збуджений і мені не по собі.

19. Мені радісно.

20. Мені приємно.

Шкала оцінювання особистісної тривожності

Інструкція. Прочитайте уважно кожне з наведених запитань і поставте помітку навпроти тієї відповіді, яка передає ваш звичайний стан. Над відповідями довго не розмірковуйте, оскільки правильних чи неправильних відповідей немає.

Майже

ніколи

Інколи

Часто

Майже

завжди

21. Я почуваюся задоволе-ним.

22. Я швидко стомлююся.

23. Я легко можу заплакати.

24. Я хотів би бути таким же щасливим, як інші.

25. Буває, що програю через те, що не досить швидко ухвалюю рішення.

26. Я почуваюся бадьорим.

27. Я спокійний, холоднокровний і зібра-ний.

28. Очікувані труднощі дуже непокоять мене.

29. Я занадто переживаю через дрібниці.

30. Я буваю цілком щасли-вим.

31. Я беру все занадто бли-зько до серця.

32. Мені не вистачає впев-неності в собі.

33. Я почуваюся в безпеці.

34. Я намагаюся обминати критичні ситуації та труднощі.

35. Я часто нудьгую.

36. Я задоволений.

37. Мене відволікають та хвилюють усілякі дрібниці.

38. Я так переживаю свої розчарування, що потім довго не можу про них забути.

39. Я врівноважена людина.

40. Я дуже хвилююся, розмірковуючи про власні справи й турботи.

2.11. ТРЕНІНГИ

ТРЕНІНГ “ПРОФІЛАКТИКА ТА ПОДОЛАННЯ СИНДРОМУ

“ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ” ПЕДАГОГІВ”

(О.Д. Гінгіна)

Мета: формування умінь самодіагностики проявів “професійного вигорання” та фактори, які його зумовлюють; створити стратегію запобігання “професійному вигоранню” педагогів.

Обладнання: плакати, стікери, бейджі, маркери, ручки, магніти, папір А-4, м’яч, кольорові олівці.

Хід заняття

1. Вступне слово тренера (3 хв):

привітати учасників тренінгу; повідомити тему та ознайомити із завданнями заняття.

2. Вправа “Привітання” (10 хв):

підготувати учасників до роботи, створити комфортну атмосферу, доброзичливий настрій, сприяти згуртованості групи.

Хід виконання

Учасникам пропонують презентувати себе, розпочинаючи словами: “Я знаю, що я найкращий…”

3. Вправа “Правила” (5 хв):

обговорити правила роботи в групі, сприяти створенню робочої та доброзичливої атмосфери під час тренінгу.

4. Вправа “Очікування” (10 хв):

визначити очікування учасників щодо проблематики тренінгу.

Хід виконання

Перед початком заняття тренер прикріплює на стіні великий малюнок із зображенням людини. Кожен учасник отримує стікер зеленого кольору, на якому йому пропонують написати власні очікування від тренінгу. Після того, як усі учасники записали очікування, вони по черзі підходять до плаката, зачитують власні сподівання і приклеюють на зображення людини.

5. Мозковий штурм “Професійне вигорання – це…” (15 хв):

з’ясувати рівень обізнаності вчителів щодо синдрому “професійного вигорання” педагогів.

Хід виконання

Учасники працюють у групах. Їм пропонують скласти симптоми синдрому “професійного вигорання” педагога. Після цього представник групи демонструє власні результати і всі учасники обговорюють їх.

6. Інформаційне повідомлення (10 хв):

надати загальну інформацію про синдром “вигорання”, його складові, стадії та ознаки(тренер інформує учасників).

7. Вправа “Причини та наслідки” (10 хв):

з’ясувати причини виникнення синдрому “професійного вигорання”.

Хід виконання

Учасників об’єднують у дві групи. Одній групі пропонують завдання ‒ з’ясувати причина виникнення синдрому “професійного вигорання”; іншій – наслідки цього синдрому, після чого представник від кожної групи презентує роботу (у кінці обговорення тренер підбиває підсумок).

8. Вправа “Для мене бути здоровим означає…” (10 хв):

активізувати відчуття важливості здоров’я, розуміння складності його збереження.

Хід виконання

Кожен учасник отримує бланк “Для мене бути здоровим означає…” (додаток 1). Учасникам пропонують індивідуально позначити в першій колонці висловлювання, що є важливими для них особисто (кількість не обмежена). Потім в другій колонці обрати три найважливіші висловлювання. Після того учасники зачитують по черзі висловлювання з другої колонки. Тренер узагальнює і робить висновки.

9. Гра – “рухавка” (10 хв):

зняти напруження та втому, створити гарний настрій.

10. Інформаційне повідомлення (3 хв):

проінформувати учасників тренінгу про стрес як один із факторів “професійного вигорання”.

11. Вправа “Стресостійкість” (10 хв):

визначити рівень стійкості до стресу учасників тренінгу.

Хід виконання

Учасникам пропонують тест, який допоможе визначити самооцінку стійкості (додаток 2) до стресу. (Підведення підсумку).

12. Вправа “Перетворення ситуації” (5 хв):

формування позитивного мислення, вміння ухвалювати конструктивні рішення в критичних ситуаціях.

Хід виконання

Тренер пропонує уявити людину, яку неприємно згадувати, подумки домалювати їй котячі вуса, вуха віслюка, приміряти короткі штанці як у Карлсона, можна з пропелером. (Пропонують зробити собі малюнок за цією темою).

Натисніть на гудзик-кнопку – і людина злетить на дах.

Рефлексія:

‒ Який настрій Ви відчули після виконання цієї вправи?

13. Вправа “Автопортрет” (15 хв):

формування навичок саморегуляції.

Хід виконання

Учасникам пропонують уявити себе відомими художниками і намалювати на виставку автопортрет у будь-якому художньому напрямку. Тренер збирає роботи і пропонує вгадати автора малюнка. Підсумок.

14. Вправа “Справдження очікувань” (10 хв):

усвідомлення учасниками того, чи реалізовані їхні очікування щодо тренінгу; одна з форм оцінювання тренінгу.

Хід виконання

Кожному учаснику дають стікери червоного кольору і пропонують на них написати побажання собі або групі. Потім учасник підходить до плаката з малюнком людини і коментує наскільки виправдалися його очікування. Зачитує своє побажання і стікер прикріплює на малюнок.

Рефлексія:

- Яка вправа була найцікавішою?

- Яку вправу було важко виконувати?

15. Заключне слово (підбиття підсумків, учасникам вручають рекомендації щодо попередження синдрому “професійного вигорання”).

ТРЕНІНГ “ЯК УНИКНУТИ “ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ”

(І.В. Філіпенко)

Обладнання і матеріали: 12 листів паперу формату А2, 6 червоних і 6 синіх маркерів, стікери для всіх присутніх, макет області, правила роботи.

Хід заняття

Тренер: “Щоб налаштувати вас на робочий лад, я пропоную вам сісти в коло й послухати притчу”.

Батько ростив сина сам. Пройшов час, син виріс і вирішив розпочати самостійне життя. Прийшов до батька попрощатись, попросити благословення. Батько, посадив біля себе сина й запитав: “Скажи мені, що відбудеться, якщо в окріп покласти сире яйце, свіжу морквину, помелені зернята кави?”

Запитує присутніх. Вислуховує думки. Потім продовжує притчу.

Син не роздумуючи відповів: “Вони зваряться!” – “Правильно, але давай поглянемо на таке. Окріп є для цих складових звичним середовищем? Ні. Міркуй зі мною. Яйце з м’якого, рідкого стало твердим, морква з твердої, хрусткої перетворилася на м’яку”. I замовк... Син, знаючи батькову вдачу, чекав на продовження, розуміючи, що зараз прозвучить батьківська мудрість, яка прийшла з роками.

– Сину, гіркі кавові зерна перетворилися на один із найкращих у світі напоїв. Ти йдеш у новий світ, не бійся його, можливо, це нове, не звичне для тебе середовище, допоможе тобі стати єдиною, неповторною натурою.

Сьогодні Ви приїхали до нас зі своїх навчальних закладів, які стали для Вас звичним середовищем. Хочу вірити, що цей тренінг – нове середовище – надасть кожному з Вас можливість виявити власну індивідуальність і неповторність.

І.Вправа “Рецепт вдалої співпраці”

Картки з написами: “гравій”, “чорнозем”, “цемент”, “мудрість”, “толерантність”, “активність”, “лаконічність”, “цегла”, “оптимізм” тощо в рівній кількості розклали на столи, викладачі обирають потрібні й розмі-щують на дошці.

Тренер. Перш ніж розпочнемо заняття, давайте із поданого списку оберемо “інгредієнти” продуктивної співпраці та процес їхнього використання. Наприклад, 1 кг активності, 5 л доброзич-ливості, 1 склянка толерантності, ложка лаконічності, гумор ‒ за смаком.

Рецепт вдалої співпраці

Беру дванадцять найкращих і найповноцінніших емоцій. Ретель-но вибираю тільки ті, що позбавлені розчарувань, злопам’ятності та злості. Після того, як я відібрала ці дванадцять емоцій, розділяю їх на кількість занять, що доводиться проводити кожного робочого дня.

Додаю до кожного свого уроку:

• 12 порцій мудрості;

• 1 порцію терпіння;

• 10 порцій хоробрості;

• 9 порцій працездатності;

• 8 порцій оптимізму;

• 7 порцій відданості своїй справі;

• 5 порцій доброти;

• 4 порцій відпочинку й турботи про здоров’я;

• 3 порції гумору;

• 2 порції такту;

• 1 порцію віри в кожного свого студента.

Примітка. У пропорціях інгредієнтів можливі варіанти на розсуд того, хто готує.

Для того, щоб додати гостроти та насолоди нашому заходу, додаю до нього ложечку гарного настрою, скибку нерозсудливості, за смаком розваги, обов’язково додаю руханки й рясно приправляю все добрим гумором. А тепер наливаю власної поваги до колег і збиваю все енергійними рухами, не припускаючи застою. Ставлю свою “страву” на вогонь, прикрашаю її усмішками, родзинками та шматочками радості. Перед подачею сервірую спокоєм, самовідданістю та набутим професіоналізмом.

Рецепт: узяти 40 викладачів, вимити від образ, очистити від турбот, розчинити в доброзичливості, змішати з активністю, додати толерантність і лаконічність, приправити гумором і злегка підігріти.

II. Інформаційний блок

Здоров’я людина накопичує та розтрачає впродовж усього життя. На це впливає низка обставин: місце проживання, умови праці, почуття, якими наповнене життя, суспільство, в якому людина живе. Здоров’я накопичуємо в процесі піклування про себе, людей, які оточують нас, воно також залежить від турботи суспільства про кожну особистість. Проблема здоров’я молоді вже не один рік є актуальною на рівні держави. А от про здоров’я педагогів говорять мало. Учителі, викладачі – та категорія людей, яка не має права хворіти. Сьогодні ми спробуємо розглянути проблеми “професійного вигорання особистості”.

Процес зниження загальної психічної стійкості організму, поява відчуття незадоволеності результатами своєї діяльності, тенденція відмови від виконання завдань у ситуаціях підвищених вимог, невдач і поразок називається синдромом емоційного вигоряння.

Завдання 1. На столах лежать анкети, які вам слід заповнити.

	Стан	Відмітка про наявність (+)
1.	Після закінчення запланованої роботи ви продовжуєте про неї думати
2.	Частішають випадки “незадоволення собою”
3.	Почуття підвищеної відповідальності
4.	Постійна тривожність
5.	Часті випадки прискореного серцебиття
6.	Поганий сон
7.	Брак часу
8.	Дефіцит “сили й енергії”
9.	Відчуття “загнаності в клітку”

Якщо у вас 4–5 “+”, знайте: відчутний синдром “емоційного вигорання”.

Підніміть руки ті, в кого чотири й більше “+”. Це заняття для вас.

“Ніщо для людини не є таким сильним навантаженням і таким сильним випробуванням, як інша людина”. Ця метафора знаходиться в основі такого явища, як “синдром професійного вигорання”. Термін “burnout” (емоційне вигорання) був упроваджений американським психіатром X. Дж. Френденбергером (1960 р.). Термін характеризував психічний стан здорових людей, які знаходяться в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги, й визначався як стан виснаження, знесилення з почуттям власної непотрібності. Синдром емоційного вигоряння, інакше кажучи, це емоційно-вольова деформація спеціаліста, викликана особливостями роботи, в першу чергу того, хто за родом своєї діяльності часто спілкується з людьми: педагоги, психологи, менеджери, лікарі, журналісти, юристи.

Загальновідомо, що професія педагога – одна з найбільш енергоємних. Для її реалізації потрібні значні інтелектуальні, емоційні та психічні затрати. Вона має низку специфічних особливостей і вимог до людини, яка її виконує. Головна особливість – принцип “безумов-ного”, “приймаючого” спілкування, а також постійна участь вольового стимулу в роботі. Така праця не має чітких обсягів і загально-прийнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує постійної творчості, активного функціонування свідомості, роботи над собою, досконалості психологічних знань. Усе це стає причиною великого емоційного навантаження й спричиняє симптоми “емоційного вигорання”.

ІІІ. Руханка. Вправа “Вітання”

Упродовж однієї хвилини учасники підходять один до одного і вітаються, як того самі бажають. Потім вони мають привітати один одного так, як указує тренер: рукостисканням, спина до спини, ніс до носа, ударом в плече, поштовхом боками, дружніми обіймами, поклоном, помахами руки.

Обговорення

Як ви почувалися під час виконання вправи? Кого з тих, з ким віталися, ви взяли б партнером?

IV. Практична робота

Сьогодення потребує від кожного педагога високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями виховання, бажання та вміння постійно вчитися й самовдосконалюватися, творчого підходу. Та іноді відчуваємо, що не встигаємо за величезним потоком інформації, не завжди можемо знайти потрібну літературу. Це заняття – невеличка сходинка у зміцнення власної душевної рівноваги.

Останнім часом проблемою синдрому професійного “вигорання” зацікавилася значна кількість вітчизняних дослідників. На Заході на цю тему опубліковано вже більш ніж дві тисячі статей та книг, тоді як в Україні це всього лише поодиноке явище, причому головним чином йде теоретичний розгляд феномену. У літературі, присвяченій синдрому вигорання, вказується на значне розширення сфер діяльності особистості, схильної до такої небезпеки.

Завдання 2

За допомогою колажу доведіть, що кожен учитель віддає себе до останку навчальному закладу.

Назвіть та обґрунтуйте причини “емоційного вигоряння” педагогів.

На рівні держави складіть програму заходів щодо надання потрібної допомоги педагогам у подоланні “синдрому”.

На рівні керівника школи складіть план заходів щодо надання потрібної допомоги педагогам у подоланні “синдрому”.

Кожна група отримує аркуш, на якому записано проблему для дискусії. Члени групи обгрунтовують думку. Час роботи – 10 хвилин. Потім передаємо іншій групі.

Коли всі групи підготувалися, один представник від групи ознайомлює присутніх з усіма аргументами, розташовуючи їх у порядку важливості.

Тренер. Сьогодні обговорюємо одне з найважливіших питань, яке хвилює усіх.

· Ми підготували наші поради щодо зменшення рівня ризику “синдрому емоційного вигорання”:

· створіть навколо себе середовище, яке позитивно впливає на емоційний стан (оформіть робоче місце й місце для відпочинку, оточіть себе красою, радісними дрібницями побуту, інтер’єру тощо);

· вживайте заходів щодо позбавлення вас від надмірного напруження в повсякденному житті (раціональний режим зміни роботи та відпочинку, знаходження інтересу в роботі та повсякденному житті, уміння планувати власне життя (рік, місяць, тиждень, день), досягати поставленої мети тощо);

· визначте свої страхи (страх самотності, смерті, втрати близьких, згасання кохання, невдач у педагогічній діяльності, «важких» учнів тощо; вивчення наукової літератури з цієї проблеми, складання програми тренінгу для зменшення страху);

· формуйте позитивне ставлення до негативних життєвих подій як до випробування, можливості зміцнити свою волю, мужність, оптимістичність, набуття життєвого досвіду;

· запровадьте спеціальні способи зняття емоційного напруження та регулярно їх використовуйте (розслаблювальна, медитативна музика, масаж, читання хороших книжок (бібліотерапія), прогулянки на природі, тихе виконання задушевних пісень, танці, фізичні вправи, сміхотерапія, ритмічний режим харчування, споживання спеціальних продуктів);

· спілкуйтеся з людьми добрими, життєрадісними, оптимістичними, уміння спілкуватися з непорядними, злими людьми тощо;

· виробіть тактику вирішування конфліктних ситуацій (компроміс, уміння розглянути ситуацію “з іншого боку”, конструктивний діалог; уміння не доводити ситуацію до конфлікту, якщо заздалегідь відомо, що з таким співбесідником сперечатися немає сенсу);

· розробіть власну систему заходів щодо подолання тимчасового гніву, роздратування, потрясіння (певні фізичні вправи, рахування, проговорення певних слів (афірмації, аутотренінг), прослуховування спеціальних музичних композицій тощо).

V. Зворотний зв’язок

Тренер. Прийшов час познайомитися з кожним із вас і почути про родзинки вашого освітнього закладу. У вас на столах лежать стікери. Кожен із вас на ньому напише своє ім’я, район і ті методичні знахідки, які найчастіше використовують у роботі вашого колективу. На дошці карта України. Озвучуючи написане вами, ви розміщуєте стікер на регіон, звідки приїхали.

(Прийшов час підбити підсумки).

Зараз кожна група отримає записані на аркуші завдання, за 2 хв слід дати вичерпну, конкретну характеристику цього тренінгу:

§ інформативність заняття;

§ творчий пошук, генерування нових ідей;

§ доцільність проведення заняття;

§ емоції, викликані заняттям;

§ що було негативне, над чим слід попрацювати;

§ позитивні моменти під час проведення заняття.

VІ. Вправа “Я мрію про…”

Складіть долоні “човником” і заховайте в них свою мрію, тихенько промовляючи те, чого ви бажаєте: “Я мрію про...” Притуліть свої долоньки до серця й наповніть вашу мрію добротою й теплотою свого сердечка. А тепер зігрійте її теплим диханням і відпустіть. Нехай вона летить й обов’язково здійсниться. А ми промовимо їй услід: “Я вірю в те, що моя мрія здійсниться й принесе мені щастя...”

VІІ. Підсумки

Тренер. Це заняття для мене теж нове середовище. Кожен з нас не став кращим на смак, твердішим чи м’якшим – просто разом відшліфовували ще одну грань своєї професійної майстерності.

“Для мене бути здоровим означає…”

	*Твердження*	*Так*	Ні
1.	Радіти спілкуванню з родиною і друзями
2.	Дожити до глибокої старості
3.	Якнайчастіше бути щасливим
4.	Мати роботу
5.	Уміти ухвалювати рішення
6.	Майже не користуватися таблетками, ліками
7.	Мати ідеальну вагу відповідно до свого зросту
8.	Займатися різними видами спорту
9.	Мати душевний спокій
10.	Ніколи не курити
11.	Мати гарну шкіру, ясні очі й блискуче волосся
12.	Ніколи не ускладнювати питання чи неправильно трактувати факти, оцінювати ситуацію реально
13.	Ніколи не хворіти чимось більшим, ніж легка застуда, грип чи розлад шлунку
14.	Уміти адаптуватися до змін у своєму житті (переїзд до іншого будинку, зміна роботи чи одруження)
15.	Радіти від того, що живеш
16.	Отримувати задоволення від роботи без напруження та перенавантаження
17.	Бути в добрих стосунках з іншими людьми
18.	Вживати здорову їжу
19.	Отримувати задоволення від відпочинку, розваг
20.	Майже не відвідувати лікарів

Самооцінка стійкості до стресу

	Запитання	Рідко	Іноді	Часто
1.	Я вважаю,що мене недооцінюють у колективі	1	2	3
2.	Я намагаюся працювати, навіть якщо не цілком здорова	1	2	3
3.	Я постійно переживаю за якість своєї роботи	1	2	3
4.	Я буваю агресивною	1	2	3
5.	Я не терплю критики на свою адресу	1	2	3
6.	Я буваю дратівливою	1	2	3
7.	Я намагаюся стати лідером там, де це можливо	1	2	3
8.	Мене вважають людиною наполегливою	1	2	3
9.	Я страждаю від безсоння	1	2	3
10.	Своїм недругам я можу дати відсіч	1	2	3
11.	Я емоційно важко переживаю неприємності	1	2	3
12.	Мені не вистачає часу на відпочинок	1	2	3
13.	У мене виникають конфліктні ситуації	1	2	3
14.	Мені не вистачає сил, щоб реалізувати себе	1	2	3
15.	Мені не вистачає часу, щоб зайнятися улюбленою справою	1	2	3
16.	Я роблю все швидко	1	2	3
17.	Я відчуваю страх, що втрачу роботу	1	2	3
18.	Я дію гарячково, а потім переживаю за свої справи та вчинки	1	2	3

ТРЕНІНГ “ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ В ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЯХ”

(Л. Карамушка)

Загальна структура тренінгу

Вступ до тренінгу

· Знайомство учасників тренінгу.

· Вивчення та аналіз очікувань учасників тренінгу.

· Визначення основної мети та завдань тренінгу.

· Аналіз загального дизайну тренінгу.

· Розробка правил групової роботи.

Блок 1. “Поняття про конфлікт та основні типи конфліктів в освітніх організаціях”

1. Метод незакінчених речень (з наступним груповим обговоренням): “Конфлікт – це...”.

2. Групова дискусія: “Конфлікти в освітніх організаціях: чим вони відрізняються від конфліктів в інших організаціях (у системі державного управління, бізнесу тощо)?”

3. Робота в малих групах: “З якими найтиповішими конфліктними ситуаціями зустрічаєтеся в освітніх організаціях?”

4. Аналітичне завдання: “Наведіть приклади внутрішньоособис-тісних, міжособистісних, внутрішньогрупових та міжгрупових конфліктів, з якими зустрічаються педагогічні працівники школи”.

Рефлексія заняття.

Блок 2. “Причини виникнення конфліктів в освітніх організаціях”

1. Метод незакінчених речень (з наступним груповим обговоренням): “Причини виникнення конфліктів у школі”.

2. Аналітична робота в парах: “Що таке конфлікт ролей у педагогічних працівників?”

3. Метод мозкового штурму: “Як може виникати “конфлікт бажань” та “конфлікт норм поведінки” в працівників освітніх організацій?”

4. Творче завдання з наступною презентацією (робота в малих групах): “Представити у вигляді схеми, малюнку основні причини виникнення конфліктів в освітніх організаціях”.

Рефлексія заняття.

Блок 3. “Функції конфліктів в освітніх організаціях”

1. Групова дискусія: “Конфлікт у школі: це погано чи добре?”

2. Метод мозкового штурму: “Визначити негативні функції конфлікту”.

3. Аналітичне завдання: “На основі конкретних прикладів із діяльності школи розкрити позитивні функції конфліктів”.

Рефлексія заняття.

Блок 4. “Структура та динаміка конфліктів в освітніх організаціях”

1. Мозковий штурм: “Які основні елементи входять у структуру конфлікту?”

2. Робота в малих групах: “На прикладі аналізу реальних конфліктів визначте основні етапи перебігу конфлікту та представте їх у вигляді спеціальної схеми”.

3. Групова дискусія: “У яких випадках окремі етапи перебігу конфлікту можуть випадати”.

4. Психологічний практикум: “Визначте найхарактернішу для Вас стратегію поведінки в конфлікті”. Використайте для цього “Методику дослідження стилю поведінки в конфлікті” К. Томаса (адаптація Н.В. Грішиної, Д.Я. Райгородського (автор-укладач). Практическая психодиагностика : Методики и тесты. ‒ Самара : Бахрах, 1998. ‒ С. 470‒475).

Рефлексія заняття.

Блок 5. Попередження та розв’язання конфліктів у школі

1. Мозковий штурм: “Чи потрібно попереджати конфлікти в школі?“.

2. Робота в малих групах: “Які основні підходи до управління конфліктами використовують у Вашій школі?”

3. Групова дискусія: “Чи доцільно “обходити” конфлікти?”

4. Аналітичне завдання: “Наведіть приклади конкретних ситуацій та продемонструйте приклади колаборативного підходу до розв’язання конфліктних ситуацій”.

5. Проектне завдання: “Розробіть програму попередження конфліктів для Вашої школи”.

Рефлексія заняття

Підбиття підсумків тренінгу.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

(http://www.studsell.com/view/137769/#)

Заняття 1. Вступне. Самосвідомість педагога

Мета: ознайомлення учасників групи з майбутньою роботою, актуалізація досвіду участі у психологічних тренінгах, ознайомлення з проблемою професійної Я ‒ концепції, розвиток позитивної Я ‒ концепції.

Обладнання: стільці, аркуші паперу, ручки, магнітофон, камінчики, черепашка, рефлексивна мішень, маркер.

1.1 Хід заняття. Вступна частина

Епіграфом до сьогоднішньої зустрічі я обрала вірш “Вільна розмова”:

‒ Поговоримо?

‒ Про що?

‒ Про різне і про інше.

Про те, що добре,

І добре не дуже.

Чогось не знаєш ти.

А щось мені відомо.

Поговорим?

‒ Поговоримо.

Раптом буде цікаво.

Інформація

Ми обговорювали проблему синдрому емоційного вигорання: ознайомилися з причинами його виникнення.

Як показали результати діагностування педагогів, у багатьох з вас сформувалися або починають формуватися ознаки нервового напруження і виснаження.

Психологічний тренінг розрахований на те, щоб конкретизувати проблему, забезпечити учасників стратегіями, необхідними для її вирішення, керуючись принципом: “Розкажи мені, і я забуду, покажи мені, і я запам’ятаю, дай мені діяти самому, і я зрозумію”. Я сподіваюся, наш тренінг озброїть вас необхідними знаннями для вирішення ваших проблем.

Робота у тренінгу відрізняється від інших форм, тому я хочу ознайомити вас з правилами роботи в групі:

Щирість у спілкуванні:

1) Щирість і відкритість: що відвертішими будуть розповіді про те, що вас хвилює і цікавить, то щирішими будуть вираження ваших почуттів та ефективнішою буде ваша робота.

У групі не варто лицемірити і брехати. Група ‒ те місце, де ви можете розповісти про те, що вас дійсно хвилює і цікавить, обговорювати такі проблеми, які до моменту участі в групі з будь-яких причин не обговорювали. Якщо ви не готові бути щирим у обговоренні якогось питання ‒ краще промовчати.

2) Обов’язкова участь у роботі групи протягом всього часу.

Цей принцип вводиться у зв'язку з тим, що ваші думки і почуття дуже значимі для інших членів групи. Ваша відсутність може призвести до порушення внутрішньогрупових відносин, до того, що у інших не буде можливості почути вашу думку з обговорюваного питання.

3) Невинесення обговорюваних проблем за межі групи.

Все, що говориться тут, повинно залишитися між нами. Це одна з етичних умов нашої роботи. Не варто обговорювати чиїсь проблеми з людьми, які не беруть участі у тренінгу, а також з членами групи поза тренінгу. Краще це робити безпосередньо на занятті.

4) Право кожного члена групи сказати “стоп” ‒ припинити обговорення його проблем.

Якщо ви відчуваєте, що ще не готові бути щирими в обговоренні питань, що стосуються особисто вас, або розумієте, що вправа може завдати вам психологічну травму, скористайтеся цим принципом.

5) Кожен учасник говорить за себе, від свого імені.

Не варто йти від обговорення і допускати міркування типу: “всі так думають”, “більшість так вважають”. Спробуйте будувати свої міркування приблизно так: “я думаю ...”, “я відчуваю ...”, “мені здається ...”. Основну увагу кожного з нас має бути зосереджено на тому, що відбувається з нами. Всі висловлювання повинні будуватися з використанням особових займенників однини. Тут і тепер: ми говоримо тільки про те, що відбувається з нами в цю хвилину. Які думки, почуття ви переживаєте нині.

6) Не критикувати і визнавати право кожного на висловлення своєї думки. Нас досить критикують і оцінюють в житті. Давайте в групі вчитися розуміти іншого, відчувати, що людина хотіла сказати, який сенс вклала у вислів.

7) Спілкування між усіма учасниками на “ти”.

Привітання

Вправа “Вам послання”

Кожному учаснику потрібно передати вітальну фразу або інше приємне повідомлення члену групи, що сидить в колі навпроти нього. Це повідомлення він відправляє через учасника, що сидить ліворуч від нього. Той передає повідомлення далі за годинниковою стрілкою. У відповідь учасник відправляє відповідь повідомлення зворотним курсом, тобто проти годинникової стрілки. Через деякий час у дію залучають всіх учасників, передаючи повідомлення іншим учасникам, або чекаючи, коли прийде послання їм.

Після того, як останні відповіді дійшли до адресата, ведучий запитує, хто не отримав послання, і просить групу відновити справедливість.

По закінченні всі учасники хором говорять: “ДЯКУЄМО!”

1.2 Основна частина

Інформація

Психологи вважають, що усвідомити, в чому проблема і вербализувати її, означає наполовину її вирішити. Зараз я попрошу вас прислухатися до власних відчуттів і визначити, що зараз є для вас “камінчиком у черевику”, тим, що зазвичай ми відразу можемо й не помітити, тим, що може натерти хворий мозоль, якщо його вчасно не витягнути.

Вправа “Камінчик в черевичку”

Уявімо, що, відчувши дискомфорт, ми зрозуміли, що ногу щось тре. Спробуємо визначити, що це і як від цього позбутися. Щоб було легше сформулювати, пропоную продовжити фразу “Останнім часом в роботі мене засмучувало ...”

Я буду закидати “камінці” в черевичок, а ви озвучувати, що вони означають особисто для вас.

Є одна маленька хитрість-мудрість ‒ свої помилки перетворювати в достоїнства. Як піщинка, яка потрапляє в мушлю, нехай ваш камінчик перетвориться на перлину. Перлину вашого досвіду, якийсь новий прийом, вдалу знахідку.

Як людина може впливати на ситуацію? Є три варіанти: спробувати безпосередньо вплинути на співрозмовника; спробувати вплинути на самого себе; спробувати вплинути на обставини (наприклад, змінити обстановку, вжити необхідних заходів безпеки). Що зробити легше?

Хочу розповісти притчу про молоду людину.

Жив-був один молодий чоловік і дуже йому не подобався сучасний світ, і він вирішив зробити все можливе, щоб його змінити. Закінчив школу із золотою медаллю, інститут міжнародних відносин. Став дипломатом і в міру своїх сил намагався змінити світ. Років через 15 він з гіркотою зауважив, що світ не змінився. Тоді він вирішив звузити простір свого впливу, повернувся в своє рідне місто, ось тут-то він зможе реалізувати свої мрії: він побудує людям нові будинки, поліпшить матеріальне становище і т.д. Працював, не покладаючи рук. Але минуло років 10, і він з жалем зауважив, що життя в місті, яким було, таким і залишилося, люди не змінилися. Тоді він вирішив впливати на членів своєї сім'ї, змінити їх. Але й через 5 років він не побачив результатів своєї праці. Тоді він вирішив змінитися сам, він переглянув свої погляди, своє ставлення до людей і з подивом помітив, що змінилися люди, що оточують його, змінився світ навколо.

Для того, щоб успішно будувати відносини з оточуючими, зовсім непогано спочатку налагодити ставлення до самого себе, бо в основі емоційного стану людини лежить система його уявлень про себе самого.

Люди з позитивною Я-концепцією вміють отримувати задоволення від життя в будь-яких його проявах. Вони оптимістичні й здатні не втрачати надії, шукати вихід із найскладнішої ситуації.

Вправа “Скульптура”

Групу поділяють на дві підгрупи. Одна ‒ повинна “виліпити” скульптуру людини з почуттям власної гідності, інша ‒ людину без почуття власної гідності. Фігуру ліплять з одного з учасників, яким всі учасники групи надають необхідну позу, створюють йому міміку. Кожна підгрупа обирає екскурсовода, який буде описувати скульптуру, розповідати, що і як вона виражає. Екскурсанти (члени другої підгрупи) можуть погодитися або не погодитися, внести свої корективи.

Рефлексія.

‒ Що ви відчували в процесі “створення” скульптури?

‒ Що відчували самі “скульптури”?

Завдання: скласти список власних цінних якостей, закінчивши пропозицією:

Я дбаю ... Я люблю .... Я допомагаю .... Я визнаю .... Я талановита .... Я вмію добре робити ... Я ображаюся ... Я засмучуюсь, коли ... Мені подобається ... Я вдячна собі ....

Рефлексія: ”Чи важко було дописувати пропозиції?”

Позитивна професійна Я-концепція забезпечує успішність педагогічної діяльності. Педагог, що володіє такою концепцією, має реалістичне уявлення про себе, добре знає свої сильні й слабкі сторони, прагне максимально використовувати свої переваги і долати недоліки. Але головне ‒ він поважає себе, впевнений у собі.

Вправа “Продовж фразу”

Для усвідомлення свого особистісного та професійного ресурсу продовж фрази.

“Я пишаюся своєю роботою, коли я ...” і

“Не хочу хвалитися, але у своїй роботі ...”

Вправа “Карусель”.

Учасники стають у два кола: внутрішній спиною до центру і зовнішній ‒ обличчям до центру, утворюючи пари. За сигналом ведучого учасники починають рухатися протихід, міняючись у парах. У кожній парі учасник повинен сказати комплімент.

Рефлексія: “Що відчули? Чи сподобався комплімент?”

Ця вправа ще раз підтверджує теорію “погладжувань” Еріка Берна. У 1945 році Рене Шпіц, спостерігаючи за дітьми з Будинку дитини, зауважив: не зважаючи на хороший догляд, вони відставали у фізичному та емоційному розвитку від тих дітей, яких виховували батьки або близькі родичі. Шпіц зробив висновок, що дітям-сиротам не вистачає ласки і похвал. На основі цього та інших, подібних йому досліджень, Берн розробив теорію “погладжувань”. Слово “погладжування” відображає дитячу потребу в дотиках. Берн зауважив, що ставши дорослими, люди як і раніше прагнуть торкатися один до одного, немов підтверджуючи своє фізичне існування. Але, вийшовши з дитячого віку, люди потрапляють у суспільство, де фізичні контакти строго обмежені, тому доводиться задовольнятися заміщенням цієї потреби іншими формами визнання, або “погладжуваннями”. Посмішка, коротка розмова або комплімент ‒ все це ознаки того, що вас помітили і це приносить нам радість.

Декларація моєї самостійності (за Вірджинією Сатир)

Сядьте зручно, розслабтеся, побачте себе такою, яка Ви є. (Під музику зачитують декларацію моєї самостійності).

Я ‒ це Я.

У всьому світі немає нікого подібного до мене. Є люди, в чомусь схожі на мене, але немає нікого подібного до мене. Мені належить усе, що є в мені: моє тіло, включаючи все, що воно робить; моя свідомість, включаючи всі мої думки і плани; мої очі, включаючи всі образи, які вони можуть бачити; мої почуття, якими б вони не були ‒ тривога, напруга, любов, роздратування, радість; мій рот і всі слова, які він може вимовляти; мій голос, гучний або тихий; всі мої дії, звернені до інших людей або самого себе. Мені належать всі мої перемоги й успіхи, всі мої поразки й помилки. Все це належить мені. І тому Я можу близько познайомитися з собою. Я можу полюбити себе і подружитися з собою. І Я можу зробити так, щоб все в мені допомагало мені. Я дружу з собою і люблю себе, Я можу обережно і терпимо відкривати в собі джерела того, що спантеличує мене, і дізнаватися все більше і більше різних речей про самого себе. Все, що Я бачу і відчуваю, все, що Я говорю і що Я роблю, що Я думаю і відчуваю нині, ‒ це моє. І це в точності дозволяє мені дізнатися, де Я і хто Я в цю хвилину. Коли Я вдивляюся у своє минуле, дивлюся на те, що Я бачив і відчував, що Я говорив і що Я робив, як Я думав і як Я відчував, Я бачу, що не цілком мене влаштовує. Я можу відмовитися від того, що здається невідповідним, і зберегти те, що здається потрібним, і відкрити щось нове в самому собі. Я можу бачити, чути, відчувати, думати, говорити і діяти. Я маю все, щоб бути близьким з іншими людьми, щоб бути продуктивним, вносити сенс і порядок у світ речей і людей навколо мене. Я належу собі, і тому Я можу будувати себе. Я ‒ це Я, і Я ‒ це чудово.

1.3 Заключна частина

Вправа “Рефлексивнa мішень”

На аркуші паперу А4 малюємо мішень, яку ділимо на 4 сектори:

1 ‒ оцінка змісту; 2 ‒ оцінка форми, методів взаємодії; 3 ‒ оцінка діяльності ведучого; 4 ‒ оцінка своєї діяльності.

Кожен учасник маркером “стріляє” у мішень чотири рази ‒ по одному в кожен сектор, роблячи позначку (крапку, плюс і т.п.). Позначка відповідає його оцінці результатів, взаємодії.

Після того, як кожен учасник “вистрелив” у рефлексивну мішень, її вивішують на загальний огляд і психолог організовує її короткий аналіз.

Прощання:

Вправа “Дякую тобі”

Всі утворюють коло. Починає психолог. Він простягає руку і каже учаснику, що стоїть праворуч: “Дякую, Галино, мені було приємно з тобою виконувати вправи”. Той, чиє ім’я було названо, звертається зі словами вдячності до сусіда: “Дякую, Катерино, за надану підтримку”, ‒ і бере сусіда за руку, і так до завершення кола. На закінчення всі голосно аплодують один одному і кажуть: “Дякуємо! До зустрічі!”

ТРЕНІНГ “САМОУПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА”

(Л.О. Савенкова, Г.М. Романова)

Етап 1. Діагностика рівня прояву здатності до самоуправління та аналіз її індивідуальної структури кожного з учасників

Мета: усвідомити особливості прояву власної здатності до самоуправління професійною діяльністю; виявити її сильні та слабкі сторони; накреслити шляхи вдосконалення складових здатності до самоуправління (за необхідності).

Хід виконання:

Привітання та знайомство зі слухачами, оголошення теми, мети та плану заняття. Виконання завдань, що слугують досягненню висунутих цілей.

Завдання 1. Мозковий штурм на тему “Що заважає викладачеві бути успішним у його професійній діяльності?”

1. Слухачам пропонують продовжити вислів “Викладацька діяльність не може бути достатньо ефективною, якщо...”. У процесі продукування ідей вимагають дотримуватись правил брейн-штормінгу: не висловлювати критичних зауважень з приводу думок учасників, натомість намагатися сформулювати якомога більше ідей.

2. У процесі подальшого аналізу висунутих ідей виокремити всі чинники, які стосуються вміння управляти власною діяльністю та психічними станами, на тлі яких вона відбувається. Усвідомити їхнє значення з точки зору успішності професійної діяльності.

Завдання 2. Дослідження рівня прояву та індивідуальної структури здатності до самоуправління професійною діяльністю.

Необхідні матеріали: текст питальника-анкети “Здатність до самоуправління”, допоміжні таблиці.

1. Слухачам пропонуються відповісти на питання анкети та заповнити таблицю відповідно до поданої нижче інструкції.

Запропонована Вам анкета дає можливість дослідити здатність володіти собою у різноманітних ситуаціях. В анкеті присутні дві групи тверджень: ті, що вимагають звернення до власного досвіду, та ті, що характеризують Ваше ставлення до загальноприйнятих думок. Якщо Ви погоджуєтеся з їхнім змістом, поряд з відповідним номером поставте знак “+”, якщо не погоджуєтесь ‒ знак “‒”. Не розмірковуйте довго над відповіддю, намагайтесь фіксувати перше, що спаде вам на думку.

1. Практика показує, що я вірно визначаю свої можливості у будь-якій діяльності.

2. Я передбачлива людина.

3. Я берусь лише за те, що зможу довести до кінця.

4. Зазвичай, гарно уявляю, що потрібно зробити аби досягти задуманого.

5. Постійно намагаюся знайти відповідь на питання про те, що добре, а що погано.

Перш ніж зробити завершальний крок, я зважую всі “за” і “проти”.

6. Завжди можу скласти собі звіт стосовно того, що зі мною відбувається.

7. Непередбачені перешкоди не заважають мені довести справу до кінця.

8. У мене не вистачає терпіння довго розбиратися у тому, що не вирішується відразу.

9. У своїх вчинках та справах не люблю зазирати далеко вперед.

10. Я нечасто замислююсь про головні цілі свого життя.

11. Відсутність продуманих планів не заважає мені досягати гарних результатів.

12. Часто мені важко встановити, чи досяг я того, чого прагнув.

13. На вибір моїх рішень впливають не висунуті цілі, а мій настрій у цю хвилину.

14. Мені часто здається, що ціла година або й дві зникли невідомо куди.

15. Той, хто вважає за потрібне виправляти всі зроблені помилки, не помічає, як допускає нові.

16. Коли потрібно розбиратися у складних обставинах, я відчуваю прилив енергії.

17. Я чітко уявляю власні життєві перспективи.

18. Вмію відмовлятися від усього, що відволікає мене від цілі.

19. У своїх вчинках та словах дотримуюсь прислів’я: “Сім разів відміряй, а раз відріж”.

20. Я приділяю багато уваги тому, щоб зрозуміти, з яких позицій потрібно оцінювати свої дії.

21. У своїх діях я успішно поєдную ризик та обачність.

22. Необхідність перевіряти самого себе стала моєю другою натурою.

23. Коли у мене псуються стосунки з людьми, я можу їх змінити.

24. Зазвичай мені важко виділити головне у поточній ситуації.

25. Життя показує, що мої прогнози рідко справджуються.

26. Люди, які завжди чітко знають, чого хочуть, здаються мені занадто раціональними.

27. Удача йде поряд з тим, хто не планує наперед, а покладається на природний перебіг подій.

28. Мені не вистачає почуття міри в стосунках з близькими.

29. Мене пригнічує необхідність приймати термінові рішення.

30. Зазвичай, я майже не слідкую за власним мовленням.

31. Деякі свої звички я залюбки змінив би, якби знав, як це зробити.

32. Чого я хочу і що повинен робити ‒ ось предмет моїх постійних роздумів.

33. Наперед знаю, які вчинки слід очікувати від людей.

34. Зазвичай я наперед уявляю майбутній результат.

35. Поки у голові не складеться чіткий, конкретний план, я не починаю серйозної розмови.

36. Я завжди маю чіткі орієнтири, відповідно до яких оцінюю свою працю.

37. Завжди беру до уваги наслідки рішень, які я приймаю.

38. Уважно слідкую за тим, чи розуміють мене під час суперечки.

39. Я готовий знову і знову займатися вдосконаленням вже закінченої роботи.

40. Скільки не аналізую власні життєві труднощі, не можу досягти повної зрозумілості.

41. Життя таке складне, що, на мій погляд, марно передбачати перебіг подій.

42. Підпорядкування вже означеній цілі вкрай збіднює життя.

43. Вважаю, що плануй, не плануй, а обставини завжди будуть сильнішими.

44. В останній час ловлю себе на думці, що я надаю великого значення дрібницям, забуваючи про головне.

45. Мені, зазвичай, не вдається відшукати вірне рішення через наявність великої кількості можливих варіантів.

46. У суперечці не помічаю, як “виходжу з себе”.

47. Зробивши справу, вважаю за непотрібне виправляти навіть явні недоліки.

2. За допомогою ключа підрахувати показники сформованості кожного елемента циклу самоуправління, підсумовуючи у відповідних рядках кількість збігів власних відповідей з позитив¬ними та негативними відповідями ключа (таблиця оцінювання отриманих даних).

Таблиця оцінювання отриманих даних

Варіант відповіді						Результат (сума, балів)	Назва етапу циклу самоуправління	Рівень розвитку етапу циклу самоуправління
“так” (+)			“ні” (‒)			Результат (сума, балів)	Назва етапу циклу самоуправління	Рівень розвитку етапу циклу самоуправління
1_	І7_	33_	9_	25_	41_	∑₁=	Аналіз протиріч
2_	18_	34_	10_	26__	42_	∑₂=	Прогнозування
3_	19_	35_	11_	27_	43_	∑₃=	Цілепокладання
4_	20_	36_	12_	28_	44_	∑₄=	Планування
5_	21_	37_	13_	29_	45_	∑₅=	Оцінювання якості
6_	22_	38_	14_	30_	46_	∑₆=	Прийняття рішення
7_	23_	39	15_	31_	47_	∑₇=	Самоконтроль
8_	24_	40_	16_	32_	48_	∑₈=	Корекція
						∑_{загальна}=	Здатність до самоуправління

3. Для визначення рівня розвитку здатності до самоуправління слід скористатися допоміжною таблицею рівнів прояву здібності до самоуправління.

Таблиця рівнів прояву здібності до самоуправління

Показники	Рівні прояву здібності до самоуправління
Показники	низький	нижчий за середній	середній	вищий за середній	високий
∑_{загальний, чол.}	0‒13	14‒22	23‒31	32‒40	41
∑_{загальний, жін.}	0‒11	12‒21	22‒30	31‒39	40
∑_{і, етапи}	0‒1	2	3‒4	5	6

4. Для якісного оцінювання отриманих даних слід пам'ятати: якщо результати тяжіють до значень оцінної шкали, вищих за середні, це означає, що у особи сформована система самоуправління, однак існує небезпека того, що людина може бути занадто раціональна та розважлива. Це призводить до порушення балансу між раціональністю та емоціональністю у поведінці. Якщо результати низькі, це свідчить про несформованість цілісної системи самоуправління, натомість ‒ розвиток лише окремих її елементів. У таких людей емоціональна оцінка домінує над раціональним аналізом, тобто повноцінний цикл самоуправління навіть не розпочинається, а тому й не формується. За допомогою таблиці можна здійснити структурний аналіз розвитку системи самоуправління, оцінивши ступінь сформованості кожного елементу циклу самоуправління.

Запитання для обговорення:

‒ Яким чином недостатньо розвинена здібність до самоуправління професійною діяльністю або слабкий розвиток її окремих елементів впливає на успішність викладацької діяльності?

‒ Якими засобами можна вдосконалювати прояв кожного з елементів здатності до самоуправління у разі їхньої недостатньої сформованості?

Етап 2. Розвиток навичок самоуправління власними психічними станами

Виконання професійної діяльності педагогами часто потребує підвищеного психічного напруження. Робота в умовах стресу є серйозним випробуванням фізичного і психічного здоров'я спеціаліста, критичною перевіркою ступеня його професійної надійності. Відомо, що суттєвий вплив на характер розвитку стресу, глибину та наслідки його переживання спричинюють індивідуальні особливості людини. Деякі з них забезпечують опірність працівника до стресу завдяки посиленню його здатності протидіяти стресогенним факторам. Такими властивостями особи є її оптимізм, почуття гумору, вольові якості, самоповага, доброзичливість, самовладання. Остання риса характеру допомагає людині управляти собою та зберігати здатність виконувати діяльність у несприятливих умовах. За допомогою самоконтролю людина слідкує за власним емоційним станом та у разі необхідності корегує його. Вплив на власні емоції може носити і випереджувальний характер, що дає можливість людині попередити порушення емоційної рівноваги і, врешті-решт, дбати про своє психічне здоров’я. Отже, опанування навичок саморегуляції є дієвим засобом психогігієни та підвищення психологічної культури особи-професіонала.

Завдання 3. Медитація “Активація резервів організму та психіки”.

Необхідні матеріали: медитативна музика.

Ця медитація може бути корисною для людини, яка перебуває у ситуації фізичного та нервового перенавантаження, її виконання здійснюється за таким алгоритмом:

Сядьте зручно на стільці, ноги повною ступнею поставте на підлогу, спину тримайте прямо, руки покладіть на стегна, відкриті долоні поверніть догори.

‒ Спробуйте максимально розслабити тіло.

‒ Спробуйте за допомогою найприйнятнішого для вас способу зупинити плин думок (сконцентрувати увагу на спогляданні картинок, що виникають за примруженими повіками, зосередитися на тілесних відчуттях тощо).

‒ Покладіть долоні на вушні раковини та прислухайтеся до далекого гулу, який починає поступово наростати та наближуватися. Це Ваш резерв на старті. Чуєте? Він готовий і чекає лише вашого сигналу, щоб здолати негаразди.

‒ Сигналом до старту буде три різких хлопки по вухам, після яких Ви почнете інтенсивно впродовж декількох секунд “втирати вуха в голову”.

‒ Резерв включений. Тепер Ваше тіло і Ваша психіка максимально працездатні.

‒ Відкрийте очі, потягніться, зробіть довгий видих.

Успіх виконання будь-якої медитативної техніки, перш за все, залежить від настановлення, з яким людина береться за справу.

Для забезпечення адекватного сприйняття процедури та її результатів важливо знати таке:

‒ в цьому випадку медитація є певною психотехнікою і не потребує зміни трибу (способу) життя людини;

‒ медитація є доступним і “економічним” інструментом переривання стресової реакції (у разі, коли людина не робить нічого, аби попередити негативні наслідки стресу, її організм самостійно починає “боротися” за самозбереження. Але спосіб цієї боротьби один ‒ стресова домінанта долається за рахунок створення у корі головного мозку більш потужної домінанти, яка забезпечує організму подолання якогось захворювання);

‒ перший негативний досвід виконання конкретної медитації не позбавляє людину можливості опанування нею.

Завдання 4. Медитація “Антистресове дихання”.

Ця медитація заснована на широко відомому факті про те, що дихальний гомеостаз є унікальним засобом регуляції гомеостазу організму, оскільки дихання підпорядковується подвійному (соматичному та вегетативному) контролю. Інакше кажучи, якщо дихання продовжує нормально функціонувати, то, спираючись на його ритмічну та чітку роботу, людина здатна повернути весь організм до такої ж роботи. Головну роль відводять ефекту гіпервентиляції. Як свого часу писав С. Гроф, гіпервентиляція може бути неспецифічним каталізатором глибинних психічних процесів.

Виконання медитації здійснюється за таким алгоритмом:

А. Прийміть медитативну позу (відповідно до обставин).

Б. З максимально можливою швидкістю зробіть 3 повних вдихи-видихи. Потім 1 швидкий вдих та гранично уповільнений видих, разом з яким з Вас виходять гнів, страх, біль тощо. Повторіть цей цикл ще 2 рази.

В. Намагайтесь абстрагуватися від стресової ситуації. Подивіться на неї з іншого боку. Ніякого аналізу, ніяких суджень та висновків — просто розглядайте її кілька хвилин.

Г. Повторити п. Б.

Д. Знову розглядайте цю ситуацію. Помічаєте зміни? Все вже не таке страшне. Важливо лише подивитися уважно, неупереджено. Тепер подумки перенесіться на місяць вперед та оцініть з цих позицій теперішню ситуацію.

Е. Повторити п. Б.

Є. Знову розглядайте свою ситуацію. Помічаєте зміни? Тепер подумки перенесіться на рік вперед та оцініть з цих позицій теперішню ситуацію. Як Вам все зараз? Навряд чи Ви через рік пригадаєте про поточні події. То чи варто зараз спалювати стільки нервів та витрачати стільки сил?

Ж. Відкрийте очі, потягніться, зробіть довгий видих.

Пам’ятайте про важливість наявності адекватної для здійснення медитації настанови (див. попереднє завдання). Цю медитацію можна залежно від ситуації виконувати не повністю, а частинами.

Завдання 5. Вправа для опанування прийомами подолання фізичної та розумової напруги (термін виконання ‒ близько 60 с).

Виконання вправи здійснюється за таким алгоритмом:

Сядьте якомога зручніше та послабте будь-який тісний одяг, взуття, краватку, ремінь тощо.

‒ Тепер напружте м’язи, стиснувши кулаки та намагайтесь доторкнутися тильною стороною зап'ястків до плечей. Зробіть похмурий вираз обличчя та притисніть кінчик язика до верхнього піднебіння. Водночас випряміть ноги, потягніть носки, втягніть живіт та глибоко вдихніть.

‒ Затримайтесь у такому положенні, поволі полічіть до п'яти, відчуйте, як зростає напруження у м'язах. Поволі видихніть та розслабте все тіло. Уявіть, що ви маріонетка, у якої повідрізали ниточки. Опустіть плечі та відкиньтеся на стільці.

‒ Розгладьте лоб та розіжміть зуби. Дозвольте підборіддю вільно опуститися. Вдихніть та затримайте дихання, повільно рахуючи до п'яти.

‒ Наступні 15 секунд дихайте поволі і глибоко. Під час кожного видиху повторюйте про себе слово “спокійно”, намагайтеся відчувати, як розслаблюється кожна клітинка Вашого тіла.

‒ І насамкінець, заспокойте свої нерви, уявивши, що Ви лежите на золотавому прогрітому сонцем піску на березі чистого, спокійного синього океану. Намагайтеся зробити цей образ якомога яскравішим та утримуйте його в своїй свідомості протягом 30 с.

Завдання 6. Вправа “Як захистити себе від важких у спілкуванні людей”.

Часто трапляється, що під час спілкування з людиною, відчувається певний дискомфорт ‒ від деяких людей начебто надходить негативний заряд. У таких випадках рекомендується створити навколо себе уявний бар'єр, який би перешкоджав впливу цього негативного заряду. Одним із способів, який допомагає це здійснити, є використання методу візуалізації. Для цього уявіть навколо себе біле випромінювання позитивної енергії, або уявіть, що перебуваєте в захисній оболонці (у вигляді намету), з країв якого негативна енергія стікає неначе вода. Можна використовувати різноманітні візуальні образи. Важливо, щоб в уяві Ви створили навколо себе захисну зону. Якщо Ви відчуєте, що під час спілкування Вам загрожує дія якоїсь негативної енергії, підніміть “щит” створеної Вами захисної енергії і відсуньте його ближче до людини, яка випромінює негативну енергію. Ви відчуєте себе стійкішим і більш врівноваженим, і зможете спокійніше виконувати свої справи.

Запитання для обговорення:

‒ За якими ознаками можна винести судження про негативні наслідки стресу в процесі виконання викладачем педагогічної діяльності?

‒ Які чинники є стресорами під час реалізації педагогом професійної діяльності?

ТРЕНІНГ ІЗ САМОМОТИВАЦІЇ

Коли люди втрачають інтерес до роботи, то продуктивність праці різко знижується. У такому випадку слід пройти тренінг із самомотивації. Письменник Микола Гоголь писав про те, як унтер-офіцерша сама себе відлупцювала. Самомотивація чимось нагадує самовідлупцювання. Самомотивація передбачає способи доцільнішого, ефективнішого, зручнішого виконання роботи.

З точки зору психологів, самомотивація швидше є життєвою позицією, ніж управлінським явищем. Тренінги з самомотивації рідко зустрічають у чистому вигляді. Найчастіше питання самомотивації опрацьовують у контексті таких психологічних тренінгів, як “Управління часом”, “Персональна ефективність”, “Саморегуляція у бізнесі” тощо.

Вибираючи тренінг, слід:

- поспілкуватися з тими, хто пройшов аналогічні тренінги;

- упевнитися, що групи невеликі (максимум 7‒8 осіб);

- з’ясувати, чи був попередній відбір на тренінг і чи хто-небудь з бажаючих відсіявся;

- ознайомитися з резюме тренера;

- звернути увагу на обіцянку конкретних результатів кар’єрного зростання або підвищення зарплати (якщо це є ‒ то це відвертий обман).

Деякі поради щодо самомотивації

1. Даючи обіцянку, що щось зробите, майте на увазі, що робити це вам заважатиме лінь. Коли ж настане час виконати обіцяне ‒ лінь доведеться прогнати і обіцяне буде виконано.

2. Потрібно себе весь час заганяти в невеличкий цейтнот. Завдань завжди має бути більше, ніж часу на їхнє виконання. Мозок, який загнали в глухий кут, сам розпочне розподіляти пріоритети і Ви вчасно впораєтеся з виконанням дійсно необхідного завдання.

3. Слід навчитися відкидати все зайве. Всім відомо, що не можна переробити всієї роботи світу, заробити всі гроші та перекохати всіх жінок. Щоправда, стосовно двох останніх позицій рецепт давно сформульовано: “Слід намагатися це зробити”.

Не слід забувати і слова письменника Миколи Гоголя: “Всякому теперь кажется, что он мог бы наделать много добра на месте и в должности другого, и только не может сделать его в своей должности. Эта причина всех зол. Нужно подумать теперь о том, как на своём собственном месте сделать добро”.

Очевидно, брак часу є звичайною проблемою в роботі багатьох педагогів. Мабуть, ця проблема полягає в невмінні планувати час, а не у великому обсязі роботи. Багатьом не вистачає часу на те, щоб виконати всю роботу впродовж робочого дня. Їм доводиться працювати у неробочий день і вихідні. Проблема підвищення продуктивності праці і ефективного витрачання часу була і є актуальною.

Установлено, що на виконання 80% всього обсягу роботи затрачається не більш ніж 20% робочого часу. Решту часу йде на так звану рутину. Фахівці рекомендують, передусім, чітко визначитися зі стратегічними цілями і пріоритетами і саме їм віддати ось ці продуктивні 20%.

Усі справи фахівці радять розділити на чотири групи.

1. Важливі і термінові справи. Ними слід опікуватися в першу чергу і бажано робити самому. Коли новачок-перукар порізав клієнта, той сказав: “Дайте і мені лезо. Я буду оборонятися”.

2. Важливі і нетермінові справи. Їх доцільно помістити в графік виконання довгострокових завдань.

3. Не важливі, але термінові справи. Опікуватися такими справами слід доручити комусь із співробітників, а за керівником залишити контроль за їхнім виконанням.

4. Неважливі і нетермінові справи. Справи цієї категорії слід передовірити підлеглим. Для економії часу керівник мусить визначити питання, які вони вирішують самостійно.

Якщо в працівника багато справ і він не знає, яку справу розпочати спочатку, то він часто хапається за ту, яка потрапила першою йому під руку. Часто виявляється, що це ‒ менш важлива і менш термінова робота. Вона могла б і зачекати. Слід щоранку на роботі виділяти 10‒15 хв на те, щоб спланувати свій робочий день. Щоденно планувати потрібно лише те, що має бути виконане того дня.

Педагог мусить мати щоденник. Він ‒ незамінний помічник у плануванні робочого часу. У спеціальних графах щоденника можна визначитися з черговістю виконання справ відповідно до пріоритетів.

Виконання найвідповідальніших справ бажано планувати на ті дні тижня, коли є найвища працездатність. У більшості випадків такими днями вважають вівторок і середу. Здавна відомо, що понеділок ‒ день важкий. Продуктивність цього дня ‒ невисока.

Виконання рутинної і складної роботи бажано чергувати. Після завершення чергового етапу можна зайнятися будь-якою іншою менш важливою справою. Через кожні півтори години роботи доцільно влаштувати 15-хвилинний перепочинок. Рекомендовано ще влаштовувати тайм-аути через кожні дві години тривалістю 5‒10 хв.

Тайм-аути допомагають зберегти сили на виконання конкретної роботи і зберегти здоров’я загалом.

Ніколи не слід забувати про облаштування власного робочого місця. Свій стіл доцільно тримати в порядку. Кожен документ, кожна річ мають бути на своєму робочому місті. На всіх теках мають бути наклейки, етикетки, вказівники та інші позначення, які дозволяють швидко і впевнено знайти те, що шукають.

Стоси паперів на столі заважають працювати. У світі є чимало людей, які не цінують ні свого часу, ні часу інших. Це, як правило, люди, яким часу не бракує і вони думають, що і в інших його більш ніж достатньо.

Слід навчитися користуватися словом “ні”. Це слово може бути головним важелем у економії часу.

Фахівці рекомендують не відкладати на потім справи. Затягування вирішення того чи іншого питання з’їдає час подвійно. Разом з затягуванням ухвалення рішення затягується і початок самої роботи з того чи іншого питання.

Багатьом людям не хочеться опікуватися неулюбленими справами. А є й такі справи. Їх теж треба вирішувати. Слід змусити себе, спираючись на самодисципліну і контроль, вчасно це робити. Фахівці пропонують такий перелік способів економії часу:

- точне визначення цілей;

- зосередженість на головному;

- створення стимулів;

- установлення термінів;

- рішучість;

- уміння говорити “ні”;

- контроль часу використання телефону та інтернету;

- ведення нотаток;

- фільтрація завад;

- повне використання часу;

- зміна занять;

- контроль за вільним часом.

Загальна мета і проміжні цілі

Багатьом працівникам упродовж дня доводиться виконувати кілька робіт одночасно. Кажуть, що свого часу так вчиняв і Юлій Цезар. Напевне він мав результати. У сучасних же працівників, які опікувалися кількома справам одночасно, наприкінці дня часто немає про що відзвітувати. Крутився як муха в окропі, а результатів немає. Час сплинув, а для чого ‒ невідомо. Отже, хаотично працювати недоцільно. Необхідно для виконання улюбленої справи запроваджувати певний порядок. Роботі потрібна зосередженість.

Для того, щоб зосередитися на роботі, слід, приступаючи до вирішення нового завдання, розставити пріоритети і визначити кінцеву мету та проміжні підцілі.

Найголовніше ‒ позначити для себе чіткі й достатньо зрозумілі цілі та скласти певний план, який допоможе досягти бажаного результату. Свої цілі слід фіксувати в письмовому вигляді. Якщо впродовж робочого дня працівника щось відволікає, йому достатньо буде поглянути на цілі і він знову сконцентрується на роботі.

Працівнику слід визначитися не лише з глобальними цілями, але й з вужчими та менш глобальними. Підцілі мають слугувати своєрідною драбиною на шляху до глобальної мети. Планомірно досягаючи підцілі, працівник наближається до кінцевого результату. Вирішення того чи іншого позначеного завдання допоможе усвідомити, що ще потрібно зробити.

Слід навчитися розставляти пріоритети і визначитися з тим, які завдання є терміновими, а які ‒ важливішими. Термінові завдання допомагають роботу виконувати вчасно. Не всі термінові завдання є одночасно і важливими. Слід вміти правильно оцінювати ситуацію.

Працівникові на початку робочого дня часто потрібен певний час для того, щоб змусити себе працювати.

Розпочинати робочий день слід з таких справ, які ви готові вирішувати із задоволенням, або ж, принаймні, без негативних емоцій. Такий прийом дозволяє уникнути змарнування дорогоцінного часу та підвищує загальну продуктивність праці. Коли працівник відчуває, що робочий настрій уже з’явився, тоді йому слід приступати до вирішення менш привабливих справ.

Якщо працівникові впродовж останнього часу доводилося багато працювати і він стомився, то йому слід змінити графік роботи, пересунувши виконання важливіших справ на першу половину робочого дня. Другу половину можна присвятити менш важливим справам.

Евристика

Евристика ‒ це набір правил, призначених для вирішення завдання. Якщо воно є складним, а оптимальне рішення ‒ незрозумілим, то застосування евристичних методів допомагає в просуванні на шляху вирішення певного завдання.

Низка евристичних правил.

1. Позбуватися зайвого ‒ означає вилучення з переліку того, що є непотрібним для вирішення завдання.

2. Спочатку ‒ найгірше. Спочатку слід вирішувати найскладніші і найнеприємніші завдання, а не відкладати їх на потім. Такий підхід допомагає впоратися із уповільненням.

3. Піковий час ‒ слід визначатися з часом дня, коли в працівника найвища продуктивність праці і планувати на цей час виконання найважливіших завдань.

4. Невзаємодія ‒ визначення часу, який є необхідним для виконання такої роботи, яка вимагає найбільшої зосередженості. У цей час працівника не слід відволікати. На час, відкритий для взаємодії, слід планувати виконання найпростіших завдань.

5. Верстові стовпи ‒ приступаючи до виконання завдання, працівнику слід визначитися з метою, не досягнувши якої працівник не припиняє працювати. Для досягнення мети слід докладати максимуму зусиль.

6. Обмеження часу ‒ для того, щоб зрушити з місця виконання завдання, працівник має виділити собі якийсь обмежений проміжок часу. У цей час не слід думати наскільки далеко працівник просунувся у вирішенні завдання. Слід у цей час просто працювати.

7. Пакетний режим ‒ об’єднують в одну групу схожі завдання, потім одночасно їх вирішують.

8. Рання пташка ‒ початок роботи над найважливішим завданням ‒ рано-вранці. Впродовж кількох годин працівник виконує таку роботу, яку інші не виконають і впродовж дня.

9. Темп ‒ слід обдумано обрати потрібний ритм. Слід діяти дещо швидше, ніж звичайно (тобто швидше говорити, ходити, друкувати тощо).

10. Парето ‒ цей принцип стверджує ‒ 80% того, що потрібно зробити, вимагає 20% зусиль. Працівнику слід сфокусувати свої зусилля на зазначених критично важливих 20% і занадто не переобтяжуватися рештою 80%.

11. Людина хвилини ‒ означає, що для ухвалення рішення достатньо хвилини після одержання потрібної інформації. Після ухвалення рішення необхідно щось вдіяти з метою, дати справі хід.

Мабуть для більшості будень розпочинається сигналом будильника. Потім ‒ нескладне задоволення практично в автоматичному режимі потреб організму і рух у напрямку роботи.

Фахівці стверджують ‒ для того, щоб прокинутися в доброму гуморі, в такому ж і потрібно лягати спати. На вітчизняних просторах багато викладачів використовують ніч для осмислення тих чи інших проблем, а не для того, щоби перепочити і поповнити свої сили. Не можна засинати з думкою, що день минув кепсько, а завтрашній день буде таким же.

Після напруженого робочого дня не завадить тепла ванна з оливами, що заспокоюють. Найкраще влаштують хвойні есенції. У ванні спробуйте ні про що не думати і відчуйте, як розслаблюється тіло в теплій воді. Вдихайте аромат свіжості. Можна замугикати пісеньку. Замість водних процедур можна зайнятися дихальними процедурами, йогою та іншими методиками релаксації.

Психологи радять прокидатися з посмішкою. Вона сприяє гарному настрою впродовж дня. Тим, хто любить, прокинувшись, полежати під ковдрою, слід завести будильник, скажімо, хвилин на 10‒15 раніше. Не варто позбавляти себе такого вранішнього задоволення. Люди, які люблять у ліжку поніжитися, але які собі в цьому відмовлять, вчиняють над собою насильство. Цього робити не слід. Якщо людина не хоче сама себе пожаліти, то хто ж інший пожаліє її?

Для отримання вранішньої бадьорості слід увімкнути музику, що поліпшує настрій. Прослуховування приємної мелодії можна розпочати ще ніжачись у ліжку, про роботу в цей момент слід подумати оптимістично. Межа для фантазії про позитивні аспекти роботи практично відсутня.

Поцілунок коханої людини під час пробудження не можна замінити нічим іншим. Це як у китайському прислів’ї: "Тисяча кроликів не замінять одного слона". Якщо вас не будять від сну таким способом, використайте його щодо тих, хто не встиг його застосувати до вас.

Їсти на сніданок слід улюблені страви. Відмовляти собі в цьому ‒ означає погіршити настрій. Варто уникати споживання страв силоміць.

Одяг і потрібні на ранок речі слід підготувати ще звечора. Некрасивий і некомфортний одяг надягати не варто. Виходячи з дому на роботу, стверджуйте, що цей день буде прекрасним.

Як свідчить аналіз думок фахівців про те, як зробити ранок бадьорим, вони одностайні в тому, що найголовнішим чинником є позитивні думки. Ранок не принесе радості, якщо людина цього не захоче.

Друге місце належить склянці води. Пара ковтків холодної води вранці гарантує, що людина вже більше не засне. Холодна вода сприяє пробудженню організму.

Бадьорість можуть забезпечити різні запахи, наприклад, лимона чи м’яти. Можна нанести на скроні пару краплин ментолової оливи або ж просто її понюхати. Можна пожувати м’ятну жуйку чи з’їсти м’ятну цукерку.

Деякі фахівці чи то жартома, чи то напівжартома вважають, що швидке прокидання забезпечить кілька будильників, розставлених між ліжком і душем. Вони заведені так, щоб на момент, коли вимикається перший, розпочинає сигналити другий, а за ним ‒ наступні. Це гарантуватиме те, що людина таки потрапить до ванної кімнати.

Бадьорість уранці може викликати відсутність води, зокрема, гарячої, ранні перемовини та інші справи, які потрібно виконати до роботи. Ці речі безвідмовно бадьорять.

Музика є дієвим чинником бадьорості, але не оригінальним. Не дивлячись на це, вона допомагає багатьом бути бадьорими, а деяким людям ‒ ще й щасливими.

Гарний гумор зранку ‒ це цілком реально. Кожний може встати саме “з тієї ноги”.

Для того, щоб на роботі розігнати сонливість, фахівці радять періодично влаштовувати міні-зарядку.

Масаж вух. Швидко підвищує тонус нервової системи і навіть знімає біль. Виконувати цей масаж потрібно теплими руками. Розминка за годинниковою стрілкою підбадьорює, а проти ‒ заспокоює. Стимулювання центральної та верхньої частини вуха починають виконувати подушечками вказівних і великих пальців. Мочки стимулюють всіма пальцями, а поверхню в глибині вушної раковини ‒ великим пальцем. Масаж центру мочки вуха знімає втому очей, а масаж ближче до обличчя ‒ зубний біль.

Значну втому допомагає знімати стимуляція мочок та козелків вух (виступів над впадиною до вушного каналу).

Розминка пальців рук ‒ масаж кінчиків пальців на руках, розпочинаючи з мізинця лівої руки. Слід почергово двічі згинати нігтьову фалангу зверху-донизу, а потім ‒ у бік.

Така стимуляція одночасно є і профілактикою хвороб внутрішніх органів.

Масаж стоп. У верхній частині ступні, дещо нижче подушечки великого пальця, вздовж лінії, що розділяє стопу вертикально, знаходиться одна з найголовніших точок. Вона відповідає за відкриття каналів циркуляції енергії у всьому організмі. Масажуючи цю точку, можна відчути легке поколювання вздовж хребта або потік “легкого вітерцю”.

2.12. МІНІ-КЕЙСИ

Олена Степанівна, 71 рік, весь час незадоволена власним життям, бурчить, засуджує молодь за їхню відверту поведінку. Згадуючи власну молодість, говорить: “Ми про себе не думали, весь час працювали. А сучасна молодь працювати не хоче, лише розважається. Від них не дочекаєшься, щоб місцем в транспорті поступилися. Що це за життя?”.

б) Петро Іванович, 79 років, знаходить сенс в сьогоднішньому існуванні: читає газети, книги, ходить на рибалку, їздить на природу, охоче спілкується з онуками (вже дорослими людьми), цікавиться їхнім життям, дає корисні поради відносно життєво важливих питань; оцінює ситуацію й інформацію в ширшому контексті, багато розповідає про власне життя.

Проаналізуйте поведінку обох людей похилого віку. Поясніть відмінності в поведінці і визначте, чим вони зумовлені. Яку роль відіграє осмислення минулого, знаходження в ньому сенсу?

Література

1. Грановская Р.М. Элементы практической психологии : 2-е изд. ‒ Л. : Издательство Ленинградского университета, 1988. ‒ С. 377‒ 391.

2. Колесниченко Л.А., Борисенко Л.Л. Психология и педагогика для русскоязычных студентов : уч.-метод. пособие для самостоятельного изучения дисциплины. ‒ К. : КНЕУ, 2008. ‒ С. 106‒119.

Наразі існує декілька підходів до визначення основних чинників, які впливають на онтогенез. Представники одного з них вважають, що основну роль у розвитку особистості відіграють біологічні процеси розвитку організму. Дитину розглядають як істоту біологічну, наділену від природи певними здібностями, рисами, формами поведінки. Спадковість визначає весь хід її розвитку, його темп (швидкий або повільний) і межі (буде дитя талановитим, багато чого досягне або залишиться посередністю). Витоки протилежного підходу можна знайти в ідеях філософа ХVII ст. Джона Локка. Він вважав, що дитина з’являється на світ з душею чистою, як біла воскова дошка. На цій дошці вихователь може написати все, що завгодно, і дитина, необтяжена спадковістю, виросте такою, якою її хочуть бачити близькі.

Отже, цей підхід грунтується на уявленнях про необмежені можливості формування особистості і основним чинником розвитку визнається середовище.

Визначте, до яких теорій розвитку належать ці погляди. Обгрунтуйте власну позицію відносно чинників розвитку особистості.

Література

1. Колесниченко Л.А., Борисенко Л.Л. Психология и педагогика для русскоязычных студентов : уч.-метод. пособие для самостоятельного изучения дисциплины. ‒ К. : КНЕУ, 2008, ‒ С. 106‒119.

Спостереження, вивчення людей похилого віку і довгожителів показують, що поступове звільнення їх від професійних обов’язків і пов’язаних з ними функцій призводять до негативних змін особистості (замкнутості, агресивності, байдужості, уникнення спілкування з оточенням). І, навпаки, постійний зв’язок із соціальним середовищем позитивно впливає на збереження особистості до самої смерті. Якщо людина з тих або інших причин (наприклад, у зв’язку з виходом на пенсію) припиняє професійну, суспільну діяльність, то це призводить до глибоких змін у структурі особистості і її руйнування. Це, у свою чергу, призводить до функціональних нервових і серцево-судинних захворювань.

Поясніть, чому може відбуватися процес руйнування особистості в похилому віці. Чим це обумовлено? Який зв’язок між психікою і діяльністю виявляється у завданні? Відповідь аргументуйте.

Література

1. Климов Е.А. Основы психологии: учеб. для вузов. ‒ М. : ЮНИТИ, 1997. ‒ С. 196‒229.

2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. ‒ М. : Издательство “НАУКА”, 1984, ‒ С. 190‒202.

Зі студентами був проведений такий експеримент: із запропонованого переліку слів, які характеризують позитивні властивості особи, потрібно дати відповіді на три запитання:

1. Яка з відмічених властивостей властива кожному з групи найбільшою мірою, яка ‒ найменшою?

2. Яка з цих властивостей властива тобі більш за все, яка ‒ найменше?

3. Якою з цих властивостей ти хотів би володіти в найбільшій мірі, якою ‒ в найменшій? Після обробки анкет були виявлені три типи зв’язків між відповідями на ці запитання.

1-й тип. Самооцінка дуже близька до оцінки бажаних властивостей (ідеальної оцінки), але дуже далека від оцінки членами групи (реальної оцінки).

2-й тип. Самооцінка дуже далека від ідеальної оцінки, але близька до реальної оцінки.

3-й тип. Ідеальна оцінка дуже далека від самооцінки, а самооцінка ‒ від реальної оцінки.

Обґрунтуйте, які взаємини колективу і особистості найбільш характерні для кожного з наведених типів відповідей. Які можливі причини цих взаємин? Як можна їх змінити? Від чого це залежить? Чи залежить положення і статус особи від самооцінки і оцінки групи? Відповідь аргументуйте.

Література

1. Колесниченко Л.А., Борисенко Л.Л. Психология и педагогика для русскоязычных студентов : уч.-метод. пособие для самостоятельного изучения дисциплины. ‒ К. : КНЕУ, 2008. ‒ С. 149‒169.

2. Немов Р.С. Психология : учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений : в 3 кн. ‒ Кн. 1. Общие основы психологии. ‒ 3-е изд. ‒ М. : Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 1997. ‒ С. 528‒557.

МІНІ-КЕЙСИ “ЧИТАЄМО В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО”

НАРОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ

Високою людською радістю є народження людини. Знай, що твоя поява на світ була великою радістю для матері і батька, і кожного року, коли приходить День твого Народження, вони з хвилюванням згадують, якими були, коли народився ти, яким був твій перший крок, яке перше слово ти вимовив. Кожний, хто прийшов у світ, ‒ не тільки продовження роду людського, а й незрівнянне багатство, що несе в собі джерело слави, величі, могутності Батьківщини. Народження людини – це майбутнє народу, радість батька й матері – крихта радості всього народу.

Формуючи благородне ставлення до народження людини, ми виховуємо майбутнього батька і майбутню матір.

Людина народжується не для того, щоб безслідно зникнути нікому не відомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити після себе слід вічний.

Людина залишає себе насамперед у людині. У цьому наше безсмертя. У цьому найвище щастя і сенс життя. Якщо ти хочеш залишитися в серці людському – виховай своїх дітей. Виховання людини – найважливіший громадянський обов’язок.

Від того, наскільки виразно бачить людина в батьківстві і материнстві вищий сенс свого буття, залежить її моральне обличчя. Наш важливий виховний обов’язок у тому, щоб людина, яку ми творимо, відповідала не тільки за кожний крок своєї сьогоднішньої поведінки, а й за майбутнє – це розум, почуття, переконання живої людини, корені якої закладаються в сучасному.

Проаналізуйте зміст тексту зі своїми вихованцями. Яке їхнє ставлення до народження людини? Чи готові вони до відповідальності за чиєсь життя?

ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ

У житті є велике щастя і великий труд – любов. Любов юнака і дівчини, чоловіка й жінки – це сфера виняткової моральної суверенності. Уміння не втручатися в цю найтоншу сферу людських відносин – показник і критерій педагогічної, і взагалі людської мудрості й культури. Ніколи так явно не виявляється невігластво, як у намаганні ввійти без дозволу в кімнату чужого щастя, з цікавістю розглядати й грубо втручатися в недоторканне й суто особисте. Любов, шлюб, дітонародження ‒ найтонша і найніжніша, найбільш горда і найвразливіша, найпотаємніша і найвідкритіша сфера людської свободи. Той, хто вміє розумно, красиво, з гідністю любити – справді красивий і справді вільний. Невігластво, некультурність, моральна неохайність у сфері любові принижують людину.

Будуючи сферу недоторканної суверенності, любов разом з тим глибоко відбивається на підвалинах нашого суспільства, тому що любов творить сім’ю і народжує дітей. Будь благородним, морально чистим і красивим у своїх почуттях. Пам’ятай, що ця найкрасивіша людська свобода є разом з тим найсуворішим і невблаганним обов’язком. Любов благородна лише тоді, коли в людській поведінці гармонійно зливаються “хочу” і “треба”. В любові найяскравіше виявляється культура людських бажань. Духовно готувати себе до благородної любові – означає, вчитися бажати. Пам’ятай, що твоє людське благородство в культурі бажань. Справжня людська свобода і краса виявляються в тому, що людина вирішує сама побажати чогось чи не побажати, заявити про свої бажання іншій людині, чи суворо й мудро придушити їх у собі.

Із студентами створіть свій гімн ЛЮБОВІ.

ПОВАЖАЙ ДІВЧИНУ....

У світі є не тільки добро, а й зло. Поки існує у світі зло, наша мірка добра, з якою підходимо до будь-якого явища повсякденного життя, повинна бути особливою. Кожною часточкою своєї душі ти повинен ненавидіти соціальне зло й бути готовим до сутички з ним.

Є й наше внутрішнє зло – моральне зло. Воно багатолике. Але, морально удосконалюючись, людина у своїх стосунках з іншими людьми прагнула перемагати зло. Як активний член суспільства, який бере участь у діяльності громадських організацій, ти повинен знати, що конкретні прояви зла – боягузтво, байдужість, злочинність – породжуються не тільки злою волею, зловмисністю, а й безвольністю, цілковитою байдужістю, пасивністю. Не треба докладати особливих зусиль до того, щоб людина стала поганою, але зробити людину хорошою – потребує страшенно тяжкої праці! Зло починається з елементарного морального невігластва, етичної неграмотності, з того, що людина на певному етапі свого розвитку не осягла азбуки людської культури і тому почала опускатися в болото дрімучого морального невігластва. Ось чому етичне виховання набуває в суспільстві, соціального й політичного змісту. Від того, як ти ставишся до іншої людини, які почуття до матері, батька носиш у своєму серці, залежить те, яким громадянином ти станеш. Ти відчув симпатію до дівчини. Це пробудження інстинкту продовження роду. Він уже тисячі років облагороджується людською культурою. З того часу, як людина піднялася над світом всього живого, її статевий інстинкт перестав бути сліпим бажанням, ‒ у цьому тільки перша іскра для великого багаття людської любові. Ти прийшов у життя для того, щоб, облагороджуючи далі інстинкт продовження роду, внести свою крихту таланту, творчості в цю велику людську красу.

Поважай дівчину, бережи її честь, гідність, гордість, незалежність. Дівчина, що пробудила в тебе почуття симпатії, може стати твоєю дружиною, матір’ю твоїх дітей. Вона повторює тебе і себе в новому поколінні, і в цьому полягає безсмертя роду людського. Любити – це не значить бути тільки у фізичній близькості. Твоя любов до жінки, твоя любов до чоловіка – тонка сфера духовного життя, духовно-психологічних і морально-естетичних відносин. Пам’ятай, думай, усе життя своє заглиблюйся думкою, серцем своїм в істину: любов – це стосунки. Найміцніша і найблагородніша любов у людині тоді, коли вона єдина на все життя. Бути відданим, вірним своїй любові – означає залишити частину себе в любимій людині. Зраджувати свою любов – якщо тільки справді вона була – означає руйнувати багатство і красу, створені силами своєї душі – якщо тільки ці багатства і краса були.

Запропонуйте свою назву нарису. Якими зображеннями ви б передали його зміст? Розробіть тести-опитувальники для студентів, у яких вони могли виразити своє ставлення до дружби, любові, стосунків між чоловіком та жінкою.

ЛЮБОВ

Любов – це не тільки захоплене милування, втіха красою, створеною для тебе, але й нескінченне творення краси в любимій людині. Той, хто не вміє бути творцем у любові, швидко розчаровується; людина, що здавалася гарною, стає осоружною, спілкування з нею набридаю, приходить захоплення іншим “предметом любові”. Це не любов, а розпущеність, духовна убогість і порожнеча. Щоб бути вірним коханій людині все життя, треба все життя створювати, ніби відновлювати її красу, віддаючи цьому духовні сили, вкладаючи свій розум, почуття, прагнення.

У цій віддачі, в цьому творенні вирішальну роль відіграють гідні людини бажання. Тільки той, хто вміє керувати своїми бажаннями й знаходити справжнє щастя в благородних прагненнях, люблячи, все більше закохується. Це, образно кажучи, квіти на дереві людської мудрості – культури наших бажань. Від того, наскільки благородно ми вміємо бажати, залежить неподільність нашого почуття, наша вірність і відданість коханій людині.

Етичне “Я” нерозривне й неподільне. Не може бути справжнім громадянином, борцем за високі ідеали духовно і морально спустошена людина.

Багаторічний досвід переконує, що справжня взаємна любов матері й батька – найважливіша духовна сила, що виховує дитину. Благородство, моральна краса і чистота любові матері й батька, їхня взаємна повага, повітря, щирість їхніх сердець, глибокий і взаємний інтерес один до одного, турбота, тривога, хвилювання, відданість одне одному, вірність у всьому – в щасті, горі, стражданнях, самотності – все це нічим не замінене моральне середовище, в якому формується чутлива серцевина юної людської душі – віра в добро і неприми-ренність до зла, упевненість у торжестві й могутності добра, світле, життєрадісне, оптимістичне бачення життя. Дитину виховує насамперед глибокий взаємний інтерес матері і батька, їхня тонка чуйність одне до одного.

Наведіть приклади справжньої любові із життя своїх рідних, знайомих, сусідів.

БУДЬ КРАСИВИМ В УСЬОМУ

Дзеркало і виразник духовного життя людини, її думок, почуттів – людські очі. Що вищий інтелектуальний, естетичний моральний розвиток і загальний рівень духовної культури людини, то яскравіше відображається внутрішній духовний світ у зовнішніх рисах. Внутрішня краса виявляється в зовнішніх рисах.

Єдність внутрішньої і зовнішньої краси – це естетичне виявлення моральної гідності. Людина прагне бути красивою, хоче мати гарний вигляд – це закономірно. Але здійсненність цього прагнення залежить від морального обличчя – від того, якою мірою краса людини зливається з її творчою, діяльною суттю. Найяскравіша людська краса виявляється, коли людина зайнята улюбленою діяльністю – зовнішній вигляд ніби освітлюється внутрішнім натхненням.

Якщо хочеш бути красивим, працюй до самозабуття, працюй так, щоб ти почував себе творцем, майстром, господарем в улюбленій справі. Працюй так, щоб очі твої виражали натхненність великим людським щастям – щастям творчості. Зовнішня краса має свої внутрішні, моральні джерела. Улюблена творчість накладає відбиток на риси обличчя, робить їх тоншими, виразнішими.

Краса – могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння й відчуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти станеш відданим і непримиренним. Краса учить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі – вона випрямляє наш дух, совість, почуття і переконання. Краса ‒ це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе.

Розуміння і відчуття краси – могутнє джерело самовиховання.

Розробіть зі студентами сценарій та проведіть “вогник” під назвою “Гімн Красі”.

БАТЬКІВСЬКА ПЕДАГОГІКА

У наші дні немає, по-моєму, важливішого завдання у сфері виховання людини демократичного суспільства, ніж учити матір і батька виховувати своїх дітей. Практика довела, що без турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодного завдання, що стосується навчання і виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері й батька про те, як істота, що народилася від людини стає людиною, ‒ це фундамент, основа всієї педагогічної теорії й практики.

Немає нічого складнішого й суперечливішого, ніж шкільно-сімейне виховання; воно насичене тисячами конфліктів, які треба розумно, вміло, тактовно, без крику й метушні розв’язувати. Немає двох сімей, в яких умови й передумови, що визначають загальну духовну й педагогічну культуру батьків, були б абсолютно однакові. Кожна сім’я має щось властиве тільки їй. Тому індивідуальні бесіди з матір’ю і батьком ‒ бесіди без дітей – є органічною складовою части-ною роботи педагогів. У гарних сім’ях добро і згода, взаємна повага, любов і поступливість батьків ‒ головна сила виховного впливу, але діти не підозрюють, що їх виховує якраз те, що в сім’ї все добре.

Важко переоцінити важливість педагогічної культури матері. Батьківська педагогіка – це перша сторінка моральної педагогіки. Турбуючись про те, щоб мати була тонким, мудрим, духовно красивим, одухотвореним високим поняттям про моральну красу скульптором, ми вкінці кінців турбуємося про душевну делікатність і чутливість дитини, про те, щоб найпотаємніші куточки її серця завжди відгукувалися на добро й красу.

Організуйте в навчальному закладі “Педагогічну школу для батьків”. Запропонуйте взяти участь у роботі школи педагогічним працівникам, психологам, медичним працівникам, соціальним працівникам, юристам.

2.13. ВПРАВИ

ВПРАВИ ДЛЯ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

“Інтерв’ю”

Складіть перелік із п’яти справ у своєму житті, якими ви пишаєтеся. Оберіть у переліку одне досягнення, яким ви пишаєтеся найбільше. Підведіться і скажіть усім: “Я не хочу вихвалятися, але...” і доповніть розповіддю про своє досягнення.

Запитання для обговорення

Що ви відчували, розповідаючи про свої досягнення?

Як вам здається – інші відчували те саме, що й ви, коли ви виступали, чому?

“Я такий”

Пропонується чесно і відверто закінчити речення:

“Я пишаюся собою, коли я...”

“Я симпатична людина, тому що...”

“У мене є дві такі чудові якості, як...”

“Одна з найкращого, що я зробив (ла) у своєму житті, це...”

Питання для обговорення

Чи важко було відповідати на запитання? Чому?

Чи складно вам було, коли ви писали про себе “добре”?

“Тост”

Група збирається в коло. Пропонується ситуація: “Ви на вечірці. У вас святкова подія. У руках у кожного келихи”. Усі по черзі піднімають келихи і виголошують хвалебний тост на свою честь. Після кожного тосту всі “випивають” уміст келихів на знак згоди з тостом.

“Аргументи і контраргументи”

Cкладіть список ваших слабких якостей. Розмістіть його в лівій частині аркуша. У правій частині проти кожного пункту зазначте позитивне, що цій якості можна протиставити.

Наприклад

Жодному з тих, хто мене знає, я не подобаюся.

Ті, хто справді мене знає,

ставляться до мене добре.

Я ледачий, мені дуже важко примусити себе готувати заняття.

Я можу бути вольовою людиною.

Я здатний, коли це дуже потрібно,

виконати все, що запланував.

Розверніть і обґрунтуйте контраргументи. Знайдіть відповідні приклади. Оберіть одного з ваших товаришів по групі й викладіть йому ці контраргументи, підкріпивши їх прикладами.

“Шлюбне оголошення”

Усім членам групи надають 3–5 хв на те, щоб написати шлюбне оголошення. Кожен пише про себе, складаючи психологічний автопортрет, виділяючи свої чесноти, якими він міг би зацікавити іншу людину (важливо виділяти психологічні характеристики, а не захоплюватися описом зовнішності, наявністю квартири, автомобіля тощо). Потім усі по черзі зачитують свої оголошення, а група допомагає додавати те, що учасник пропустив, тобто відбувається редагування оголошень.

ВПРАВИ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ГОЛОСУ

Людина наділена від природи чудовим даром – голосом. Голос допомагає їй спілкуватися з навколишнім світом, висловлювати своє ставлення до різних явищ життя. Голос – це безцінне багатство – його треба вміти берегти і розвивати. Людський голос дуже крихкий і потребує дбайливого до нього ставлення. Коли зв’язки змушують працювати занадто багато або працювати неправильно, що призводить до того, що вони скорочуються і коливаються занадто сильно або занадто різко, це призводить до хрипоти або ларингіту, а через запалення мигдалин знижується загальна опірність організму.

Голос – це знаряддя праці педагога. Голосові зв’язки вчителя піддаються важкому навантаженню – жорстокішому, ніж вони здатні витримати. І коли вони завдають удару у відповідь, запалюючи горло і викрадаючи дар мови, то цілком можуть покласти болючий край всякій педагогічній діяльності. За статистикою, 40% вчителів регулярно скаржаться на осиплість, хрипоту, біль у горлі. Група вчених під керівництвом проф. А.І.Крюкова з НДІ вуха, горла і носа провела дослідження “Поширеність, причини та особливості порушень голосу в педагогів”. Аналіз анкет показав, що тільки 11 осіб, тобто 1,2% опитаних учителів пройшли курс постановки голосу в період навчання у ВНЗ або училищі; курс “виразна мова”, “техніка мовлення” або “культура мови” прослухали 167 осіб – 17,9% анкетованих. Основними причинами порушення голосової функції в педагогів різних спеціальностей: значне голосове навантаження; невміння володіти своїм голосом; психоемоційні стресові фактори і часті простудні захворювання. У більшості випадків відзначається поєднання цих чинників.

ПАЛЬЧИКОВА ГІМНАСТИКА

Цікавий факт (кінець ХІХ ст.) помітив французький вчений Кастекс: коли пекар довго місить руками тісто, то голос стає у нього хрипким. У чому причина? Виявляється, коли стомлюються руки, то з ними одночасно і м’язи гортані, які керують натягом голосових зв’язок. У гортані, як у краплі води, відбивається стан людини. Коли ми говоримо або співаємо, то включаємо в роботу цілий комплекс м’язів. А якщо ми говоримо багато, а м’язовим апаратом гортані керувати не вміємо, то покарання неминуче:

• слабшають гортанні м’язи,

• голос втрачає свіжість, звучність,

• голос стає важким, не піддається контролю,

• виділяється багато слизу,

• трапляються крововиливи ...

Стародавні римляни казали, що руки – це частина мови. Лікарі-логопеди обласного науково-дослідного клінічного інституту лікують заїкання особливим методом: вони радять своїм клієнтам писати каліграфічним почерком або ретельно вимальовувати друкованим шрифтом букви на аркуші. Вправи в каліграфії відбиваються і на характері: людина стає спокійнішою.

“Рука – це інструмент всіх інструментів”, ‒ сказав Аристотель. “Рука – це свого роду зовнішній мозок”, ‒ писав Кант. Прості вправи допомагають прибрати напругу не тільки з самих рук, але і розслабити м’язи всього тіла.

У різних народів пальчикові ігри були поширені здавна. У Китаї поширені вправи з металевими кульками. Регулярні заняття з ними поліпшують пам’ять, діяльність серцево-судинної системи, усувають емоційну напругу, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, підтримують життєвий тонус.

ПАЛЬЧИКОВІ ІГРИ

“ОМЕЛЮХИ”

Прилетіли омелюхи, ‒ помахали крилами (схрещеними кистями рук). І на гілочці присіли (напівприсідання із зімкнутими колінами).

Стали зернинки клювати (“клюють” по долоні лівої руки другим пальцем правої, потім по долоні правої руки другим пальцем лівої).

Раз, два, три, чотири, п’ять (по черзі стуляють з першим пальцем другий, третій, четвертий, п’ятий палець на кожній руці).

Чубчики розправили (до зімкнутих першого і другого пальців обох рук то приєднувати, то піднімати інші пальці, розводячи їх у сторони (імітують чубчики).

Пісні співати змусили (проводять клацання пальцями).

Ті-ри-ра! Ті-ри-ра! (Виконують два коротких ляпанці долонями, один ляпанець по колінах – послідовно виконують два рази).

Птахам геть летіти пора! (роблять чотири ритмічних помахи крилами).

“ШАБЕЛЬКАМИ”

Шабельки, шабельки (по черзі, схресно, вдаряють витягнутими вказівними пальцями).

Ми граємо, ми граємо (рухи повторюються).

Пальчики, пальчики (згинання і розгинання кистей рук).

Розминаємо, розминаємо (повтор рухів).

До сонечка, до сонечка (встають, руки на поясі).

Піднімаємо, піднімаємо (піднімаються на носочки, тягнуть вгору напружені руки).

Ручками, ручками (розслаблюють руки до ліктів).

Покачаємо, покачаємо (потім до плечей, “опускають” руки вперед).

Оченята, оченята (випрямляють корпус).

Закривають, закривають (стоять із закритими очима, руки вниз).

Дівчатка, хлопчики.

Відпочивають, відпочивають.

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНИЙ КОМПЛЕКС

У процесі занять забезпечується загальна активація енергетич-ного фону, на якому відбуваються всі психічні процеси.

Мета – активізувати підкіркову структуру головного мозку. Для цього використовують дихальні вправи, стимулюючі динамічні процеси.

Нейропсихологічні вправи спрямовані на розвиток можливостей довільно (цілеспрямовано) планувати, регулювати і контролювати свої дії. Також вони дозволяють поліпшити концентрацію і розподіл уваги. Рекомендовані тим людям, які схильні до імпульсивних, випадкових реакцій, відчувають труднощі в засвоєнні інструкцій і правил, часто відволікаються і не утримують увагу, “застряють” і не можуть перейти з одного виду діяльності на інший. Один з важливих способів боротьби з такими проблемами – розвиток мовної регуляції своїх дій. За допомогою промовляння вголос педагоги краще справляються з імпульсивністю, утримують завдання, легше помічають і контролюють свої помилки.

Кожну вправу побудовано у вигляді гри так, щоб можна було починати з чогось простого, поступово переходячи до більш складного.

1. Кільце. Почергово і якнайшвидше перебирайте пальці рук, поєднуючи в кільце з великим послідовно вказівний, середній і т.д. Спроба виконується у прямому (від вказівного пальця до мізинця) і в зворотному (від мізинця до вказівного пальця) порядку. Спочатку вправа виконується кожною рукою окремо, потім разом.

Описание: Описание: Описание: Описание: Рис 1

Описание: Описание: Описание: Описание: Рис 3

2. Кулак–ребро–долоня. Три положення руки на поверхні столу послідовно змінюють один одного. Долоня на площині, стиснута в кулак долоня, долоня ребром на площині столу, розпрямлена долоня на площині столу. Виконується спочатку правою рукою, потім – лівою, потім – двома руками разом. Кількість повторень – по 8–10 разів. При засвоєнні програми або при труднощах у виконанні допомагайте собі командами (“кулак-ребро-долоню”), вимовляючи їх вголос або про себе.

3. Лезгинка. Ліву руку складіть у кулак, великий палець відставте убік, кулак поверніть пальцями до себе. Правою рукою прямої долоні в горизонтальному положенні доторкніться до мізинця лівої. Після цього одночасно змініть положення правої і лівої рук. Повторіть 6–8 разів. Домагайтеся високій швидкості зміни положень.

Описание: Описание: Описание: Описание: Рис 5

4. Зеркальное малювання. Покладіть на стіл чистий аркуш паперу. Візьміть в кожну руку олівець або фломастер. Почніть малювати одночасно обома руками дзеркально-симетричні малюнки, літери. Під час виконання цієї вправи ви відчуєте, як послаблюються руки. Коли діяльність обох півкуль синхронізується, помітно збільши-ться ефективність роботи всього мозку.

5. Вухо‒ніс. Лівою рукою візьміться за кінчик носа, а правою рукою – за протилежне вухо. Одночасно відпустіть вухо і ніс, заплес-кайте у долоні, змінюйте положення рук “з точністю до навпаки”.

6. Змійка. Схрестіть руки долонями одна до одної, зчепіть пальці в замок, виверніть руки до себе. Рухайте пальцем, який вкаже ведучий. Палець повинен рухатися точно і чітко. Торкатися до пальця не можна. Послідовно у вправі повинні брати участь усі пальці обох рук.

ДИХАЛЬНА ГІМНАСТИКА

Ритм дихання – єдиний з усіх тілесних ритмів, підвладний спонтанній, свідомій і активній регуляції з боку людини. Тренування робить глибоке повільне дихання простим і природним, регульованим мимоволі. Правильне дихання оптимізує газообмін і кровообіг; вентиляцію всіх ділянок легенів, масаж органів черевної порожнини, сприяє загальному оздоровленню й поліпшенню самопочуття. Він заспокоює і сприяє концентрації уваги.

1. Повертаючи голову праворуч – вдих, повертаючись у вихідне положення – видих (10 разів). Те саме ‒ ліворуч.

2. Піднімаючи голову вгору – вдих, повертаючись у вихідне положення – видих (10 разів).

3. Нахиляючи голову до правого плеча – вдих, повертаючись у вихідне положення – видих (10 разів). Те ж ‒ до лівого плеча.

Виключне значення надається носовому подиху, так як його порушення сприяє не тільки підвищенню гіпервентиляції легенів і виникненню захворювань верхніх дихальних шляхів, а й таких хвороб, як астма, гіпертонія і стенокардія.

1. Погладити ніс (бічні його частини) від кінчика до перенісся – вдих. На видиху постукувати по ніздрях.

2. Зробити вдих і видих через праву ніздрю, закриваючи її по черзі вказівним пальцем (8–10 разів).

3. Рот відкритий. Зробити вдих і видих носом (8–10 разів).

4. На видиху носом чинити опір повітрю, надавлюючи пальцями на крила носа (8–10 разів).

5. Зробити вдих носом. На видиху протяжно протягнути звук “мм”, одночасно постукуючи пальцями по крилах носа.

6. Закрити ніс пальцями і порахувати до десяти, те ж повторити з відкритим носом.

АРТИКУЛЯЦІЙНА (МОВНА) ГІМНАСТИКА

Кожне слово, звернене до аудиторії або в розмові, або в співі має бути чітко вимовлене, виразне і досить гучне, щоб його чули. Потрібна хороша дикція, тобто чітка, ясна вимова слів. Потрібно працювати над удосконаленням апарату артикуляції, розробляти його технічні можливості. Перша умова роботи апарату артикуляції – природність і активність. Домогтися активної природності можна через зняття затиснутості і стимуляції чіткої роботи різних м’язів і органів.

У цьому допомагають найпростіші вправи.

1. Чотири рази прикусити кінчик язика.

2. Висунути язик, злегка прикушуючи послідовно кінчик язика і все більш далеко віддалені поверхні.

3. Покусати язик поперемінно правими і лівими боковими зубами, немовби жуючи його.

4. Зробити язиком круговий рух між губами і зубами із закритим ротом.

5. Упертися язиком у верхню, нижню губу, праву, ліву щоку, намагаючись немов би проткнути наскрізь.

6. Поклацати язиком, змінюючи форму рота.

7. Покусати нижню, верхню губу, втягнути щоки і закусити бічними зубами їхню внутрішню поверхню.

8. Вивернути нижню губу, надавши особі ображений вираз.

9. Підняти верхню губу, оголивши ясна і надавши особі подобу посмішки.

10. Енергійно вимовити: “п–б”, “т–д”.

11. Те ж, висолопивши язика.

12. РО! -О! -О! -О! -О! У цій вправі після кожного складу виконується різкий видих і швидкий вдих, немовби добір повітря. Видих відбувається за рахунок різкого скорочення м’язів преса, як під час сміху. Цей прийом називається активний видих. Якщо він виконаний правильно, то добір повітря відбувається автоматично. Чим вище ви піднімаєтеся, тим глибше повинен бути звук. Звук все більше і більше повинен бути схожим на стогін, наче на грудях лежить важка гиря, і ви співаєте через силу. Не перекривайте рот і не напружуйте шию.

13. РВ-О’О-О’О-О’О-О’О-О’О-О’О. Під час виконання цієї вправи після кожних двох звуків “О” робіть маленький видих і вдих ротом. Намагайтеся не стрибати з ноти на ноту, а плавно переповзати. Повинно виникати відчуття, ніби ви натягаєте нижню ноту на верхню. При цьому більш високий звук повинен відзвучувати у грудях глибше попереднього.

14. РВ-О’О-О’О-О’О-О’О-О’О-О’О На відміну від попереднього, ця вправа виконується легко: перескакуючи з ноти на ноту. Поступово прискорюйте темп, але стежте за тим, щоб не тягнутися за звуком, витягаючи шию і закидаючи голову, а опускати його на груди.

15. А-ВЕ МА-РІ-І-Я. Зігрійте руки диханням, як це роблять на морозі. Тепер додайте до дихання трохи звуку. Ось ви і отримали відчуття, потрібні для виконання вправи. Слідкуйте, щоб рот широко відкривався. Вправа розрахована на використання більшого, ніж звичайно, кількості повітря. Якщо дихання ледь-ледь вистачає, значить, звук знайдений правильно. Щоб полегшити собі завдання, нахиліться вперед, покладіть руки на поперек і відчуєте, як туди проникає повітря. Тепер у вас утворилося “рятувальне коло” навколо талії. Не поспішайте, витрачайте повітря економно, – не видихайте багато на першу ноту. Вдихи робіть носом, ритмічно, швидко і різко, відчуваючи, як наповнюється повітрям "рятувальне коло". Якщо голосна “І” затискається або звучить в ніс, замініть її на И / А-ВЕ МАРИ-И-Я /. Коли ви навчитеся правильно проспівувати її, можна буде повернутися до первісного звучання. Цю вправу можна робити в межах октави. Слідкуйте за вібрацією грудного резонатора – вона не повинна пропадати на високих нотах.

ІНТОНАЦІЙНО-ФОНЕТИЧНІ ВПРАВИ

1. Рот відкритий у формі прямокутника, руки підняті на рівень рота, кисть розкривається так, щоб пальці були розчепірені і напружені, долоня звернена вперед. Активна вимова приголосних звуків Щ, С, Ф, К, Г, П, Б, Д, Г, В, 3, Ж. Кожен звук вимовляється чотири рази. Одночасно з проголошенням приголосних працюють кисті: виробляється місцями короткий удар третього пальця по великому.

2. “Страшна казка”. Початкове положення: рот відкритий. Рухом щелепи вперед – вниз губи розслаблені, перевірте пальцями рук чи проткнуті щоки. Вимовляти голосні тихим низьким голосом. Очі широко розкриті, брови підняті, загальний вираз обличчя – перелякане. Вимовляти голосні без видимих рухів губ і щелепи: У, УО, УОА, УОАЕ, УОАЕИ, И, ИЕ, ИЕА, ИЕАО, ИЕ, АОУ.

3. “Запитання – відповіді”. З питальною інтонацією задавати питання: “У”? З вигуком відповідати: “У!” І так далі за схемою.

4. Відкриємо рот. Зробимо повільний вдих з легким звуком "подиву". Відчуємо холодок на м’якому небі і опускання кадика. На видиху видаємо протяжний, вільний, схожий на стогін звук "А". Гортань разом з кадиком залишається в нижньому положенні. Мова не повинна закривати горло. Губи не повинні тремтіти. Проконтро-люйте себе за допомогою дзеркала. Слідкуйте за правильним диханням. Вдих не фіксуються (видих – безпосередньо після вдиху без затримки). Гортань не піднімається. Народженню вільного звучання сприяє спокій, внутрішня розкутість і навіть деяка розслабленість.

ЗНЯТТЯ ПСИХІЧНОЇ НАПРУГИ

Вправа 1. Під час створення кута 45⁰між вказівним і великим пальцями руки на продовженні його ліній розташовують точку, яка благотворно впливає на запалення мигдалин, а також на зубний біль і перевтому очей. Точку натискають подушечкою великого пальця, а на звороті підкладають вказівний палець. Упродовж п`яти секунд несильне натискання обома пальцями з подальшим різким послабленням зусилля повторюють по 10 разів для кожної руки.

Вправа 2. Вправи з горіхами усувають напруженість.

Роблять масаж долоні круговими рухами двома горіхами.

Вправа 3. Поміщають горіх на кисть рук із боку мізинця (на стороні долоні), долонею іншої руки злегка натискають і роблять горіхом кругові рухи (3 хв).

Вправа 4. Злегка масажують кінчик мізинця великим і вказівним пальцями.

Вправа 5. Для покращення пам’яті.

Складають великий і вказівний пальці кінчиками разом, із зусиллям притискають їх один до одного, згинаючи їх у зовнішню сторону. Таку ж вправу роблять також для великого і середнього, великого і безіменного пальців, великого пальця і мізинця (для кожної руки 20 разів). Потім кінчиком великого пальця сильно натискають на кожний з інших пальців (для кожної руки 20 разів).

Вправа 7. Для підвищення уважності.

Кінчики витягнутих разом пальців правої руки підводять до основи мізинця лівої руки із злегка стиснутим кулаком. У наступну мить стискають, навпаки, пальці правої руки, витягають пальці лівої руки і підбивають кінчики середнього та безіменного пальців до основи мізинця правої руки. Повторюють ці рухи швидко і поперемінно по 10 разів. Не забувайте робити видих через рот при кожній зміні рук.

МУЗИЧНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ МАСАЖ

Суть цього прийому – тренування рухливості нервових процесів. Нерідко, потрапивши у важку ситуацію (а в кожного педагога вони трапляються майже на кожному занятті), буває нелегко психологічно вийти з неї. Увага при цьому весь час крутиться навколо неприємної події, що викликає невеселі думки. Щоб вийти з цього стану, потрібно здригнутися, поміняти образи, що стоять перед очима, вийти з одного стану в інший. Для цього психотерапевтом В.І. Петрушиним був розроблений музично-психологічний масаж. Пропонують прослухати насичений негативними ефектами музичний фрагмент тривалістю 2–3 хв, при цьому слід пригадати епізод зі свого життя, який підходив би до цієї ситуації і пережити його немовби заново. Потім, прослухавши спокійну музику, треба миттєво скинути м’язове напруження, що виникло в результаті негативного ефекту. З негативних переживань слід взяти емоції страху і гніву, з позитивних – умиротворення. Такий музично-психологічний масаж схожий на фізичне загартовування контрастним душем з чергуванням гарячої та холодної води.

СКОРОМОВКИ

Найпрекрасніший засіб розвитку дикції – скоромовки. Однак існують певні правила для їхнього читання, під час порушення яких вони завдають шкоду. Правила ці дуже прості – спочатку треба прочитати всі скоромовки дуже повільно і правильно вимовляючи всі звуки, надавши, таким чином, можливість вашій підсвідомості ознайомитися зі специфікою цього тексту. Потім скоромовки читають ще раз, поступово збільшуючи швидкість читання, проте не слід читати швидше, ніж ви здатні абсолютно правильно вимовляти слова, і за найменшої ознаки того, що ваше читання перетворюється на бурмотіння, треба повернутися до повільного читання і знову поступово збільшувати швидкість.

Працюючи з віршами та скоромовками, дуже важливо збільшувати інтенсивність їхнього читання поступово з тим, щоб не перевищити свої можливості і не зірватися на колишнє, малоемоційне або нерозбірливе читання, а також щоб не втратити соковитість голосу, тому за перших же ознак втоми слід робити перерву в роботі. За всієї зовнішньої простоти роботи з голосом, дикцією та емоціями, енергетичні затрати при цьому дуже великі, і година роботи зі словом прирівнюється до участі у футбольному матчі.

ВПРАВИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУЖЕНОСТІ В ГОРЛІ

• “Конячка”. Поцокати язиком голосно і швидко 10–30 секунд.

• “Ворона”. Вимовляєте “Ка-аа-аа-ар”. Подивіться при цьому в дзеркало. Постарайтеся якомога вище підняти м’яке піднебіння і маленький язичок. Повторіть 6–8 разів.

• “Колечко”. Напружено ковзаючи кінчиком язика по піднебінню, постарайтеся дотягнутися до маленького язичка. Робіть це з закритим ротом кілька разів.

• “Лев”. Дотягніться язиком до підборіддя. Повторіть кілька разів.

• “Позіхання”. Викликайте кілька разів поспіль позіхання штучно. Позіхайте із закритим ротом, немовби приховуючи від оточуючих.

• “Трубочка”. Витягніть губи трубочкою. Обертайте ними за годинниковою стрілкою і проти годинникової.

• “Сміх”. Під час сміху покладіть долоню на горло, відчуйте, як напружені м’язи. Вимовляйте: “Ха-ха-ха!”

РЕЦЕПТИ ЗДОРОВОГО ГОЛОСУ

Голосовий апарат, як і інші системи організму, з часом слабшає під впливом хвороб або постійного перенапруження. Якщо хворе горло, деяка захриплість, часткова втрата голосу викликає незручності і дискомфорт, то людям багатьох професій, які “працюють” голосом, – вчителям, артистам, дикторам, адвокатам – він завжди необхідний здоровим і сильним. Для них при хворобі горла, втраті голосу – швидке одужання стає першочерговим завданням.

Людський голос дуже крихкий і потребує дбайливого до нього ставлення.

Щоб не страждати від болю в горлі і втрати голосу, для профілактики простудних і запальних захворювань корисно загартовувати горло.

Для цього його полощуть водою кімнатної температури, яку щодня знижують на один градус. Добре додавати морську сіль (1 чайна ложка на склянку води) або відвари ромашки, шавлії і звіробою.

Рекомендуємо кілька рецептів народної медицини при сиплому голосі і тимчасовій втраті голосу.

• Свіжовичавлений морквяний сік розвести молоком у співвідношенні 1:3 і пити три рази на день по півсклянки.

• Випити на ніч склянку гарячого молока, в яке слід додати одну столову ложку горілки.

• Ретельно розмішати два яєчних жовтки, 50 г меду і 30 г коньяку. Приймати по одній чайній ложці чотири рази на день. Зв’язки для педагогів – такий же робочий орган, як пальці для піаніста. Від звичайного фізичного перенапруження зв’язки втомлюються, може навіть статися крововилив. Від неправильного дихання, форсування голосу на зв’язках можуть з’явитися вузлики, від яких часом позбуваються хірургічним шляхом.

Рецепт від співака. Одного разу, коли ще не був професійним співаком, він “переспівав” і виснажив голос, і тоді на півроку він пішов у море і там відновив його. Допомогло йому вдихання морського повітря, мовчання, полоскання морською водою, дихальна гімнастика.

СЕКРЕТ СОЛІСТІВ НАРОДНОГО ХОРУ

М’якоть половини лимона перетворити в кашку, додати столову ложку меду, потримати в роті і проковтнути. У складі меду є мікроелементи і вітаміни, тому він має протизапальну, пом’якшувальну і антисептичну дію. А в лимоні, як відомо, підвищений вміст вітаміну С, звідси його загальнозміцнюючий ефект. Поєднуючись, обидва ці корисні продукти обволікують слизову гортань і голосові зв’язки, підтримують весь імунітет в цілому. Навіть льодяники від кашлю з невеликим вмістом меду і лимона надають позитивний ефект хворій гортані.

Щоб загартувати горло і зміцнити голосові зв’язки, треба хоча б протягом місяця полоскати горло таким настоєм: квіти ромашки аптечної, листя евкаліпта і квіти нагідок змішати в рівних пропорціях; взяти 1 ст. ложку цієї суміші, залити 300 мл окропу і кип’ятити дві хвилини, після чого настояти протягом 40 хв, гарненько обгорнувши, і процідити. Полоскати горло два рази на день, вранці і ввечері, розділивши настій навпіл. Кожен день готувати свіжий настій для полоскання. Починати полоскання настоєм з температурою 26 ⁰С, поступово зменшуючи температуру щодня на 1 градус. Дійшовши до температури 14–16 ⁰С, наступні дні полоскати горло настоєм тільки такої температури.

Щоранку після чищення зубів, набрати в рот води і, закинувши назад голову, вимовляти такі звуки: А-а-а, Е-е-е, І-і-, О-о-о, У-у-у.

Звуки потрібно вимовляти по черзі: на кожен новий ковток води – новий звук.

Вокальний педагог радить: “Ставтеся дбайливо до свого голосу і свого апарату – це такий ніжний орган. Тільки при розумному ставленні до нього ви збережете голос до глибокої старості”. Щоб зберегти голос, не можна: розмовляти на морозі, швидко бігати на морозі.

Для голосу небезпечне переохолодження, надмірне вживання морозива, протяги, вітер у жарку погоду. Потрібно стежити за своїм взуттям, особливо в сирість і холод. У повсякденному житті та діяльності дихати тільки через ніс.

ДІЯ ВОДИ НА ОРГАНІЗМ

Вода входить до складу тканин, без неї неможливе нормальне функціонування організму, здійснення процесу обміну, підтримка теплового балансу, видалення продуктів метаболізму тощо. Зневоднення організму всього на кілька відсотків веде до порушення його життєдіяльності. Відсутність води протягом доби (особливо в жарких районах) вже негативно позначається на моральному стані людини, знижує її працездатність, вольові якості, викликає швидку втому. Утрата організмом великої кількості води небезпечна для життя людини. Навіть у холодних районах для збереження нормальної працездатності людині потрібно близько 1,5–2,5 л води на добу.

Якщо кількість води, яку втрачає людина, досягає 10% маси тіла на добу, настає значне зниження працездатності, а якщо воно зростає до 25%, то це, зазвичай, призводить до смерті. Однак навіть за великої втрати води всі порушені процеси в організмі швидко відновлюються, якщо організм поповнити водою до норми. Тимчасове перевантажен-ня водою порушує умови роботи м’язів, призводить до швидкої втоми, а іноді викликає судоми. Недостатнє споживання води також порушує нормальну життєдіяльність організму: зменшується маса тіла, збільшується в’язкість крові, підвищується температура тіла, частішають пульс і дихання, виникають спрага і відчуття нудоти, знижується працездатність. Почуття спраги виникає через те, що в організмі зменшується кількість рідини, в крові підвищується концентрація солей, й організм сигналізує про необхідність споживан-ня води. Мінімальна кількість води, потрібна для підтримки водно-сольового балансу протягом доби (питна норма), залежить від кліма-тичних умов, а також характеру та тяжкості виконуваної роботи. Для кліматичних умов середньої смуги при мінімальному фізичному навантаженні слід споживати 3,5 л рідини разом з питвом і їжею; при фізичному навантаженні середньої тяжкості – до 5 л; при важкому на відкритому повітрі – до 6,5 л. Можна врахувати, що фрукти за своєю масою прирівнюються до води, 0,5 кг з’їдених яблук дорівнює 1/2 л рідини.

Вода відіграє винятково важливу роль у всіх життєвих процесах не тільки як складова клітин і тканин тіла, а й як середовище, в якому протікають різні фізіологічні перетворення, пов’язані з життєдіяльністю організму. Люди, що вживають недостатню кількість рідини, нерідко страждають недокрів’ям і розладом травлення. Надлишок води, що надходить в організм, призводить до набряків. Навпаки, підвищене виділення води, наприклад, при діареї і (або) блювоті, викликає патологічне зневоднення. Кисень, що міститься у воді, має істотне значення для окислення продуктів харчування. Більше того, він необхідний практично для всіх метаболічних процесів, що протікають в організмі і забезпечують його життєдіяльність.

Шкідливо пити багато води натщесерце, відразу після фізичних вправ і особливо після лазні на порожній шлунок. Пити воду слід не поспішаючи, маленькими ковтками. Ковтаючи воду, намагайтеся потримати її в роті. Такий спосіб вживати воду дуже корисний. Пити дуже холодну воду шкідливо, а якщо немає іншого виходу, то пити таку воду треба після прийому достатньої кількості їжі.

МАГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ВОДИ

Вода може бути в рідкому, твердому і газоподібному стані. Вона приймає форму тієї судини, в яку налита. Вода здатна передавати інформацію, “запам’ятовувати” слова і думки, включати механізми зцілення людського організму. Вода очищає не тільки від фізичного, матеріального бруду, а й від бруду енергетичного. Для очищення від енергетичного бруду практика радить: потримати предмет три доби у воді, міняючи воду кожної доби. Або досить потримати його у проточній воді близько години.

· Знахарі кажуть, що вода чує і розуміє людську мову, тому не можна посилати прокльони річці навіть у період лиха – можна накликати на себе великі неприємності.

· Якщо до води ставитися нешанобливо, засмічувати її, вода обов’язково покарає людину хворобами.

· Якщо присниться поганий сон, треба потримати руки під проточною водою (для цього згодиться вода з відкритого крана) і розповісти цей сон воді. Бажано, щоб ніхто при цьому вас не чув. А вода віднесе як поганий зміст сну, так і його вплив на вас. Але оскільки вода має властивість забирати не тільки поганий сон, не слід співати у ванні. Коли ви співаєте, у вас не просто гарний настрій, а стан радості. Вода буде забирати абсолютно будь-які ваші відчуття, зокрема й відчуття щастя. І в стародавні часи ніколи не співали веселих, душевних пісень над річкою. Річці причитали. Перераховували свій біль, який вода забирала.

· За негативних обставин, переступіть через проточну воду (струмок, річка – по мосту).

· Якщо розладналися стосунки з коханою людиною, потрібно приходити разом до водоймища і дивитися на воду – погане піде з вашого життя і настане примирення.

· Якщо ви щиро любите людину, але боїтеся або соромитеся в цьому зізнатися, наговоріть визнання на воду. Наговорювати на воду треба так, щоб від вашого дихання вода коливалася. Дати попити воду об’єкту любові. Випита вода обов’язково донесе до людини ваші почуття. Так говорили наші предки.

Найбільшу енергію вода набирає в певні дні року: перед святом Івана Купали і під час нього – 6–7 липня та Водохреща – 19 січня.

Як з’являються хвороби: індивідуальні схильності. Вся світова медицина з давніх пір шукає шляхи, можливості продовження людського життя, лікування різних захворювань, вигадуючи різні хімічні препарати, які в кращому випадку лише полегшують недугу і насправді служать “протезами”, замінниками, в результаті застосування яких атрофуються природні функції організму, але більшість захворювань при цьому так і залишаються невиліковними, бо усувається тільки наслідок, а першопричина залишається.

Багато “світил” міжнародної медицини досі вважають, що людина живе тільки за рахунок кисню та енергії, яка вивільняється в результаті метаболізму і окислювальних процесів в організмі. Але як бути з феноменами летаргічного сну, “сонцеїдства” (повна відмова від їжі) або тим фактом, що йоги можуть роками обходиться без їжі і практично без повітря, зводячи до мінімуму дихальні акти, переводять організм на внутрішнє (ендогенне) дихання? Також небагато хто замислюється над тим, що суть ефекту лікувального голодування – зекономлена енергія, яка витрачається не на постійну переробку їжі, а розподіляється в її відсутності на підйом імунітету, обмінні і відновні процеси в організмі. Відомі із старовини цілющі властивості трав мають в основі біоенергетичну складову – ті чи інші види трав залежно від своєї приналежності, потправляючи в організм, стимулюють енергообмін у певних органах і системах, тим самим нормалізуючи їхні функції. Варто згадати і такі методики оздоровлення та очищення організму, як медитативні практики йоги, систематичні обливання холодною водою, дихальні вправи тощо, підйом енергетики, від яких можна відчути на фізичному рівні: бадьорість, підвищення життєвого тонусу, загальний гармонійний стан.

Справа в тому, що люди і всі живі істоти весь час перебувають у вселенському океані життєво важливої енергії, без якої неможливе існування будь-якого організму, і, подібно насосам, непомітно для себе постійно підкачують її з навколишнього простору. Йоги ж (на відміну від людей, що впали в летаргічний сон мимоволі) “качають” цю енергію свідомо і в набагато більшому об’ємі, забезпечуючи тим самим своєчасну регенерацію клітин організму, активізуючи обмінні процеси, що дозволяє жити безболісно і довго, а також компенсуючи додатковою енергією відсутність їжі і обмежений прийом кисню, надлишок якого виражається в активних формах кисню, нині широко пропагованих, проте сприяючих прискореному окисленню і склеротизуванню судин, а відповідно виникненню хвороб і старінню.

На жаль, більшість медиків шукають причину хвороб тільки у фізичному тілі людини – в матерії, не беручи в розрахунок, всерйоз чи через елементарне незнання, енергетично-інформаційну сутність людини, яка є первинною, а матерія вторинною. “У здоровому дусі здорове тіло” – вважають на Тибеті.

Через відсутність або дисбаланс циркуляції енергії порушуються обмінні процеси і функції імунної системи, клітини організму втрачають здатність регенеруватися. Тобто організм слабшає і втрачає опірність, потім в ослаблений організм легко проникають віруси, різні паразити і виникають захворювання, відбувається поступове зів’янення і передчасне старіння організму. Адже людина здатна жити в кілька разів довше, ніж на це вказує середньостатистичний показник, і тому чимало прикладів. Зміни на енергетично-інформаційному рівні тягнуть за собою зміни на фізичному. На фізичному рівні старість (тобто стан судин) і хвороби обумовлюються низьким рівнем імунітету та обміну речовин, а також кількістю склеротизованих судин (тканини), на енергетично-інформаційному ж – слабкою енергетикою, вразливістю біополя і наявністю вакуумних пробок в енергетичних каналах, що перешкоджають нормальній циркуляції енергії (те саме, що тромби в кровоносній системі). У процесі життя, а можливо і з народження, в людини утворюються так звані вакуумні пробки в енергетичних каналах. Виникнення і кількість їх залежить від того, як людина ставиться до свого життя, які в неї думки і почуття. Так, наприклад, виникнення тільки однієї пробки в каналі жовчного міхура призводить до виникнення 32 хвороб. Характерні симптоми слабкої енергетики (наявності пробок або інших енергоінформаційних поразок біологічного поля) – це відчуття недосипання, млявість, важкі повіки, дратівливість, неврози, відсутність оптимізму, депресія, підвищена чутливість, уразливість, брак енергії після прийому їжі, фізичного навантаження, сексу, пригнічений стан на наступний день після прийому алкоголю тощо. Більшість людей у процесі життя поступово звикають до першопричини більшості проблем зі здоров’ям, що знижується через постійну нестачу життєвої енергії, помилково зводячи це в норму, дивлячись на інших або відносячи до віку. А здорова людина з чистими енергетичними каналами, з потужною енергетикою практично не відчуває цього недоліку, при цьому швидко відновлюється за рахунок безперервного, своєчасного енергозабезпечення. І саме тому одні люди виглядають молодо, живуть довго і безболісно, а інші – мало і зі стражданнями.

Енергетичні пробки, слабкість біополя, пробої в аурі є основними причинами “знеструмлення” людини. Також відтоку енергії сприяють деякі почуття (злість, ревнощі, заздрість, образа й інші негативні емоції). Порушення струму енергії по каналах створює дефіцит її в клітинах, органах, системах, процесах, призводить до їх дисфункції, а потім і до численних патологій.

Склероз же виникає не тільки через дефіцит енергії, є і ще одна причина – гіпервентиляція легенів. Склероз судинного русла є основ-ною причиною старіння організму і більшості захворювань, ми просто їх називаємо по-різному. На жаль, переважна більшість людей навіть не підозрює про наявність хвороби, про те, що недуга вже прогресує, через відсутність тривожних симптомів і больових відчуттів, помилково вважаючи, що здорова, людина рідко приділяє увагу профілактиці. І тільки коли хвороба проявляється, люди починають піклуватися про своє здоров’я, часто дорогим лікуванням тимчасово пригнічуючи лише симптоми, але не саме захворювання.

У нинішньої середньостатистичної людини склероз судинного русла в 30 років становить 40%, у 40 – 48%, 50 – 55%, 60 – 64%. Можете уявити 50–70 тисяч кілометрів капілярів, заселених патогенною флорою, плюс різні пухлинні утворення в щитоподібній та передміху-ровій залозах, у нирках, яєчниках, матці, кишечнику, печінці та інших органах. Пухлинні клітини в помітній кількості є в 97% людей у віці старших за 30 років. Уразливі ж місця в організмі, що стають за несприятливих умов або з віком основними осередками ураження, для кожного індивідуальні і залежать багато в чому від факту часу народження людини.

АРОМОТЕРАПІЯ – ЛІКУВАННЯ ЗАПАХОМ РОСЛИН

Прийоми аромотерапії відомі з давніх часів (трав’яні інгаляції, ванни, спалювання пахощів у приміщеннях для відпочинку й сну).

Секретами лікування запахами квітів, смол і зерен володіли ще наші далекі предки. Вони вважали, що рослини, які сильно пахнуть, володіють магічними властивостями, впливають в першу чергу на душу людини. І через цю властивість ароматів знахарі лікували різні захворювання тіла, оскільки першопричиною майже всіх захворювань вони вважали розбалансування душі.

На Землі існує приблизно 3000 видів рослин, з яких можна виділити лікувальні ефірні масла.

Натуральні ефірні масла – це речовини, які виробляють рослини для власного захисту, вони володіють великою біологічною активністю і не піддаються хімічному відтворенню. Натуральні ефірні масла – це життєва сила рослин, природні антиоксиданти; вони нешкідливі для організму людини. У 30-х роках XX ст. усі прогресивні клініки Європи стали застосовувати ефірні масла для відновлення хворих після травм, операцій або гострих патологічних процесів. Аромотерапія сприяє поліпшенню психічного стану людини, поліпшує циркуляцію крові та лімфатичної рідини, врівноважує процеси, що протікають в організмі, і тим самим підвищує його опірність. Методи аромотерапії дуже швидко вводять аромати в систему кровообігу людини, яка розносить цілющі молекули по організму.

Запах квітів виробляє своєрідний масаж тонкого внутрішнього організму людини і пробуджує життєві сили. Однак вдихати запахи слід, думаючи про користь цієї процедури. За відсутності квітів корисно в кімнаті тримати невелике хвойне деревце або розпорошувати смолисті есенції, що знищують цвіль і стафілококи.

ЛІКУВАЛЬНІ ДІЇ АРОМАТІВ

Запахи можуть як прискорювати, так і уповільнювати ритм дихальних рухів. Запахи лаванди, герані, евкаліптової олії підвищують збудливість нервової та м’язової системи. Запахи дуба і берези знижують артеріальний тиск, добре діють на судини головного мозку. У хвойному лісі хворим на гіпертонію краще перебувати в зимовий час, влітку ж можуть з’явитися болі і порушитися діяльність серця.

Аромат квіток калини, глоду, корінь валеріани, листя берези діє заспокійливо.

Для розслаблення м’язів використовують запахи трави полину, буркуну, ромашки, пижма. Запах листя берези підвищує прохідність бронхів, знімає втому аромат квіток пижма, деревію, ромашки, а вдихання ефірних масел квіток шипшини знижує артеріальний тиск.

Запах валеріани уповільнює згортання крові. Камфорний запах деяких видів полину, лимонника збуджує центральну нервову систему.

Поліпшують роботу мозку запахи листя малини, таволги; роботу серця – м’яти. Під час мігрені зменшують головні болі запахи чебрецю, полину, пижма, горобини, ромашки. Запах м’яти знімає нудоту, поліпшує травлення. Деякі ефірні масла використовують для профілактики післяопераційних ускладнень і зменшення строків загоєння ран. Аромати квітів і рослин можна вдихати не лише в лісі або парку, але і вдома. Гілки хвої або розпорошення екстракту хвої чи м’яти підвищують тонус, створюють позитивні емоції. Аромат здатний підняти настрій, зняти втому і додати сил, а в деяких випадках зцілити недугу. Відомо безліч рецептів використання ароматичних масел, що володіють здатністю благотворно впливати на тіло і на почуття людини.

Ефірні масла різних рослин під час вдихання, втирання кожен по-своєму діють на певні органи людини.

Шкірний свербіж усуває грейпфрут, лаванда, лимон, м’ята, ромашка тощо.

Целюліт – апельсин, лимон, бергамот, сосна, ялівець та ін.

Сухе, тонке волосся лікують апельсин, мандарин, шавлія, ромашка тощо.

Жирне волосся – грейпфрут, лимон, чебрець, кедр, меліса та ін.

Ламкі нігті – кедр, лимон, евкаліпт, пачулі, мирра, лаванда та ін.

Жасмин сприяє підвищенню працездатності. Аромат фіалок вселяє оптимізм. Цитрусові посилюють енергію тіла й духу. Існують ароматичні суміші, здатні стимулювати активність людини на робочому місці: евкаліпт, розмарин, базилік, бергамот, грейпфрут (евкаліпт і розмарин найкраще підходять для обкурювання приміщень вранці і вдень, а лаванда – у вечірній час.) Під час виготовлення масок, кремів треба змішувати ефірне масло і основу, починаючи з 2–3 крапель на невелику кількість основи (на кінчику чайної ложки), поступово додаючи основу.

ВИКОРИСТАННЯ АРОМАТІВ У КУЛІНАРІЇ

Запашні страви – джерело краси та енергії. Будь-якій людині небайдужий аромат їжі: наприклад, це може бути запах підгорілого масла чи таємничих трав, які викликають різні асоціації.

Ефірні спеції: 1–2 краплі ефірного масла (базилік, гвоздика, імбир, лимон) змішати з 2–3 столовими ложками рослинного масла, сметани, майонезу, оцту, томатного соусу і заправити готову страву. Для фруктового салату і десертних страв масло апельсина, жасмину, мускату, кориці, бергамоту змішується з 2–3 столовими ложками меду, варення, сметани, збитих вершків, кремів, вина. Швидке маринування овочів, м’яса, риби в маринаді: додати 1–5 крапель ефірного масла на 500 г продукту.

Швидке збагачення чаю: в середньому 1–4 краплі на 3–4 ложки сухого чайного листя або чотири пакетики чаю. Ароматичний чай: нанести 3–7 крапель ефірного масла на стінки 200-грамового посуду, що герметично закривається. Зберігайте в ній чай, періодично стру-шуючи. Днів через п’ять чай буде готовий до вживання. Додавання ефірних олій у страви автоматично збільшує термін їхнього зберіган-ня, так як ефірні масла мають сильні консервуючі властивості. Одна крапля ефірного масла може бути еквівалентна 50–300 г сухих або свіжих спецій – це дуже концентрована приправа, тому не варто захоплюватися кількостями, щоб аромат не був нав’язливим.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

У період цвітіння дерев і чагарників у людей нерідко виникають алергічні реакції: сінна лихорадка, кропив’янка, набряки, тому людям, схильним до алергії, треба бути обережними при використанні запахів рослин. Деякі з перерахованих вище ефірних масел не рекомендується застосовувати під час частих судом, гіпертонії високих ступенів (імбир, мускат), безсоння, нервового виснаження (мускат).

ТВАРИНИ – ЛІКАРІ ЛЮДЕЙ

У житті сучасної людини домашні вихованці відіграють величез-ну роль. Для одних – це спосіб розслабитися і відволіктися від повсякденних турбот, клопоту і переживань, для інших домашні тварини – це справжні рівноправні члени сім’ї, а треті вважають, що крім естетичного і морального задоволення брати наші менші приносять цілком реальну користь для здоров’я. Останнє, до слова, вже доведено вченими. Доведено, що собаки мають унікальну природну здатність відчувати хвороби своїх господарів. Тому вихован-ці, відчуваючи недугу, постійно супроводжують людину, не даючи їй проходу (у позитивному сенсі слова). Ці чуйні та добрі істоти дають потужну моральну підтримку своїм господарям, яка служить тим рятувальним колом, що допомагає врятуватися від негативних думок. Психологи рекомендують заводити домашніх тварин сім’ям з дітьми дошкільного та шкільного віку, оскільки це допомагає компенсувати недостатню увагу дорослих, збалансувати емоційну рівновагу в сім’ї, задовольнити нестачу в спілкуванні. Наукою доведено, що домашні тварини благотворно впливають на психоемоційний стан людини.

Кішки – найкращі провідники космічної енергії. Їхній спокій поєднується з уважністю і готовністю захистити себе й оточення. Вони ніколи не зроблять простого, беззмістовного руху. Кожен їхній крок, вчинок, рух наповнені метою і сенсом. Вони постійно стежать за будинком (кого з господарів слід підтримати, шукають погані місця в будинку). Вони відмінно відчувають сейсмічну активність землі, магнітні поля.

Щоб створити позитивну гармонійну обстановку, вам слід обзавес-тися рибками. Акваріум з рибками є найсильнішим засобом у створенні домашнього спокою. Але його слід правильно розташувати в просторі, оскільки він сприяє як притяганню грошей, так і їхньому відштовхуванню.

Якщо ви все зробите правильно, то тварини будуть не тільки захищати вас, але й приносити у ваше життя гармонію і благополуччя.

ВПРАВИ ДЛЯ ЗДОРОВ`Я (АУДІОМАТЕРІАЛИ)

ВІКОВЕ ПОГІРШЕННЯ ЗОРУ

ВПРАВИ ДЛЯ ОЧЕЙ

ВПРАВИ ДЛЯ СУГЛОБІВ РУК ТА НІГ

ВПРАВИ ДЛЯ ХРЕБТА

ВПРАВИ ДЛЯ НІГ

МАСАЖ ВУШНИХ РАКОВИН

РОЗМИНКА ДИХАЛЬНА

$Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: C:\Users\ju4ok\AppData\Roaming\Microsoft\Word\Новая папка (2)\Совет.gif$

2.14. КОРИСНІ ПОРАДИ

ЗБЕРІГАННЯ ТА НАКОПИЧЕННЯ ЖИТТЄВИХ СИЛ.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ВІЧНОЇ МОЛОДОСТІ

За різними підрахунками вчених різних країн людина може жити до 120 років, але цього чомусь не відбувається. Японці в середньому живуть до 79 років, австралійці, греки, канадці і шведи – до 78, німці й американці – до 76, росіяни і турки ‒ 67 років. Нігерійці і сомалійці – приблизно 47 років.

Міжнародна група лікарів, психологів і дієтологів розробила “десять заповідей”, слідуючи яким ми зуміємо, на їхню думку, продовжити і зробити більш приємним своє життя.

Перша заповідь – не переїдайте! Замість звичних 2500 калорій задовольняйтеся 1500. Тим самим ви влаштуєте розвантаження своїм клітинам і підтримаєте їхню активність. Клітини швидше оновлю-ються і організм стає менш сприйнятливим до захворювань. Харчуйтеся врівноважено: їжте небагато, але й не занадто мало.

Друга – меню повинне відповідати вашому віку. У 30-річних жінок перші зморшки з’являться пізніше, якщо вони регулярно будуть їсти печінку й горіхи. Людям старшим за сорок – корисний бета-каротин. Після 50 років кальцій тримає у формі кістки, а магній – серце. Чоловікам, старшим за сорок, потрібний селен, що міститься в сирі та нирках. Селен сприяє розрядці стресу. Після п’ятдесяти, харчуючись рибою, ми захистимо серце і кровоносні судини.

Третя – спробуйте знайти відповідну для себе роботу! Робота сприяє моложавості, стверджують французи. Той, хто не працює, виглядає на п’ять років старшим. Деякі професії, на думку соціологів, допомагають зберегти молодість. До їхнього числа належать професії диригента, філософа, художника і священика.

Четверта – знайдіть собі пару в житті! Любов і ніжність є кращим засобом проти старіння. Двічі на тиждень займаючись сексом, людина виглядає на чотирнадцять років молодшою. Під час статевого акту в організмі виробляється гормон ендорфін, який інакше називають гормоном щастя. Він сприяє зміцненню імунної системи.

П`ята – майте на все власну точку зору. Усвідомлено живе, значно рідше впадає в депресію і буває пригніченим той, хто не лише пасивно пливе за течією.

Шоста – рухайтеся! Навіть вісім хвилин занять спортом у день продовжують життя. У процесі руху вивільняються гормони росту, вироблення яких особливо скорочується після тридцяти років.

Сьома – спіть у прохолодній кімнаті! Доведено, хто спить при температурі 17‒18 °С, довше залишається молодим. Причина в тому, що обмін речовин в організмі й прояв вікових особливостей залежать також і від температури навколишнього середовища.

Восьма – час від часу балуйте себе! Іноді всупереч усяким рекомендаціям щодо здорового способу життя дозволяйте собі ласий шматочок. А якщо вам дуже сподобалося нове плаття або сумка, не слід думати про економію!

Дев’ята – не слід завжди придушувати гнів у собі! Той, хто постійно корить лише самого себе, замість того, щоб розповісти що його засмучує, а часом навіть і посперечатися, обмінятися думкою з навколишніми, більше підданий будь-яким захворюванням. Згідно з результатами міжнародного тестування, 64% опитаних, які страждають на рак, завжди придушують у собі гнів.

Десята – тренуйте головний мозок! Час від часу розгадуйте кросворди, грайте в колективні ігри, що вимагають розумової діяльності, вивчайте іноземні мови. Рахуйте в умі, а не тільки на калькуляторі. Змушуючи працювати мозок, ми уповільнюємо процес вікової деградації розумових здібностей; одночасно активізуємо роботу серця, системи кровообігу і обмін речовин.

ТИБЕТСЬКА МЕДИЦИНА ПРО ЗБЕРІГАННЯ ЗДОРОВ’Я

Тибетська медицина виділяє низку загальних принципів збереження здоров’я:

‒ тримай в чистоті тіло, часто купайся. Купання посилює пристрасть, силу, продовжує життя, змиває піт, бруд, запах, знімає втому, спрагу;

‒ тримай в чистоті мову і душу, відганяй від них гріхи; відмовляйся від поганих справ, як би тебе не підбурювали, роби хороші справи, як би тобі не перешкоджали.

Не все почуте приймай за істину, а перевіряй ґрунтовно. Все, що почуєш, повтори про себе і зроби короткий висновок. Жінок не слухай, слова свої подавай їм вагомо;

‒ від люблячих і вірних не крийся, розмовляй відкрито. Будь неквапливий, але твердий, мирно і швидко вступай у спілкування. Ворогам спуску не давай, але втихомирюй їх благородним способом. Бережи дружбу, прихильність, не забувай про благодіяння. Поважай вчителя, батька, дядька, взагалі всіх людей похилого віку. Живи розумом і серцем у згоді із земляками, родичами, друзями;

‒ неправоту свою і поразку визнавай, а якщо сам переможеш – будь стриманим. Якщо мудрий – не зазнавайся, а якщо багатий – знай міру. Низьких – не зневажай, високим – не заздри. Дружби і ворожнечі з негідниками уникай. На чуже не зазіхай;

‒ стережися помилок і гріхів. Щоб потім не каятися, поганим людям влади не давай. Сили душевні не гай, але вдачею будь широкий. Потерпаючим, хворим і бідним допомагай чим можеш. До всіх, починаючи з хробаків, стався, як до себе. Посміхайся чесно і щиро, говори прямо.

Можна дати знання, але не можна дати мудрість і волю. Так говорив Будда.

КОДЕКС ЗДОРОВ’Я

1. Пам’ятай – здоров’я – не все, але все без здоров’я – ніщо!

2. Здоров’я – не лише фізична сила, але й душевне милосердя.

3. Здоров’я потрібне не лише тобі, але й людям, яким ти зобов’язаний допомагати, захищати.

4. Здоров’я – це наша здатність задовольнити в розумних межах наші потреби.

5. Здоровій людині потрібний не лише хліб, але й духовна їжа: не хлібом єдиним жива людина.

6. Здоров’я – це фізична і гігієнічна культура нашого тіла: немає нічого прекраснішого за людське тіло.

7. Здоров’я – це духовна культура людини: доброта, надія, віра і любов до тих, хто тебе оточує.

8. Здоров’я – це соціальна культура людини, культура людських стосунків.

9. Здоров’я – це любов і пошана до людини: стався до іншого так, як ти б хотів, щоб ставилися до тебе.

10. Здоров’я – це любов і дбайливе ставлення до природи: природа не брат і не сестра, а батько і мати людства.

11. Здоров’я – це стиль і спосіб твого життя; спосіб життя – джерело здоров’я і джерело всіх бід – все залежить від тебе і твого способу життя.

12. Хочеш бути здоровим – потоваришуй з фізичною культурою, чистим повітрям і здоровою їжею: користуйся всім, але нічим не зловживай.

13. Пам’ятай: сонце – нам друг і ми всі діти сонця, але з його променями не жартуй: засмага не повинна стати згоранням на сонці.

14. Періодично ходи по землі босоніж – земля дає нам силу і відводить з тіла зайву енергію.

2.15. ПРИТЧІ

ЖИТТЄВИЙ УРОК

На початку уроку професор підняв склянку з невеликою кількістю рідини. Він тримав її, поки всі студенти не звернули на нього увагу, а потім запитав:

‒ Яка, на ваш погляд, вага цієї склянки?

– 50 грам!.. 100 грам!.. 125 грам!.. – припускали студенти.

– Я й сам не знаю, – вів далі професор, – щоб дізнатися про це, необхідно її зважити. Але питання в іншому: що буде, якщо я потримаю так склянку впродовж декількох хвилин?

– Нічого, – відповіли студенти.

– Добре. А що відбудеться, коли я потримаю цю склянку впродовж години? – знову запитав професор.

– У вас заболить рука, — відповів один зі студентів.

– Так. А якщо я ось так продержу склянку цілий день?

– Ваша рука закам’яніє, ви відчуєте сильне напруження у м’язах, і вам, навіть, може паралізувати руку, тож доведеться відправити вас до лікарні, ‒ сказав студент під загальний сміх аудиторії.

– Дуже добре, – незворушно гнув своє професор, – але чи змінилася вага склянки упродовж цього часу?

– Ні, – пролунало у відповідь.

– Тоді звідки з’явився біль у плечі та напруження в м’язах?

Студенти були здивовані й збентежені.

‒ Що мені треба зробити, щоб позбутися болю? – спитав професор.

– Опустити склянку, – пролунала відповідь аудиторії.

Отож бо, – вигукнув професор,– точно так само відбувається і з життєвими проблемами й невдачами. Триматимете їх в голові декілька хвилин ‒ це нормально. Думатимете про них багато часу – почнете відчувати біль. А якщо продовжуватимете міркувати про це надто довго, то це може паралізувати вас, і ви не зможете нічим іншим займатися. Важливо обдумати ситуацію й зробити висновки, але ще важливіше відпустити ці проблеми від себе наприкінці дня перед сном. Тоді ви без зусиль щоранку зможете прокидатися свіжими, бадьорими й готовими впоратися з новими життєвими ситуаціями!

Притчу переказав Віталій Червоний

ТРОЄ КАМЕНЯРІВ

На початку XIV ст. у Центральній Європі зводили неймовірної краси собор. Керівником робіт був священик, котрому доручили слідкувати за роботою всіх чорноробів та ремісників. Священик вирішив поспостерігати, як працюють каменярі. Він обрав трьох майстрів – найвправніших в їхній професії.

Святий отець підійшов до першого каменяра й попросив:

‒ Брате мій, розкажи мені про твою роботу.

Майстер відірвався від роботи, його голос зривався й був сповненим злості та гніву:

‒ Як бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою в метр заввишки та по півметра завдовжки й завширшки. І з кожним ударом різця по цій каменюці я відчуваю, як спливає часточка мого життя. Поглянь, мої руки натруджені й укриті мозолями. Ця робота ніколи не закінчиться, вона триватиме безкінечно. Це виснажує мене. Де задоволення? Я помру задовго до того, як зведуть собор.

Монах підійшов до другого каменяра й попросив його розповісти про свою роботу.

‒ Брате, – тихо та спокійно відповів майстер, – як бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою у метр заввишки і по півметра завдовжки й завширшки. І з кожним ударом різця по каменю я відчуваю, що творю життя та майбутнє. Дивись, я зміг зробити так, щоб моя сім’я жила в комфортабельній оселі, набагато кращій, ніж та, в який ріс я. Мої діти ходять до школи. Без сумніву, вони досягнуть у житті більшого, ніж я. І все це стало можливим завдяки моїй роботі. Я віддаю собору своє вміння, і він теж обдаровує мене.

Монах підійшов до третього каменяра й попросив його розповісти про свою роботу.

– Брате, – відповів майстер, широко усміхнувшись, голос його був сповненим радості, – бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою у метр заввишки й по півметра завширшки та завдовжки. І з кожним дотор-ком різця до каменя я відчуваю, що висікаю свою долю. Подивись, ти бачиш, які прекрасні риси проступають із валуна. Сидячи тут, я не тільки втілюю своє вміння та своє ремесло, я роблю свій вклад у те, що ціную й у що вірю. Тут, біля цього каменя, я в мирі з собою. Знаю, що хоч і не побачу цього собору завершеним, він стоятиме ще тисячу років, уособлюючи те, що є істинним у нас, і служитиме меті, заради якої всемогутній послав на цю землю й мене.

Монах пішов геть і деякий час розмірковував над почутим. Цієї ночі він спокійно заснув, як не спав уже давно, а наступного дня зняв із себе повноваження керівника робіт і запропонував цю посаду третьому каменяреві.

Напишіть ключові слова, які відображають найсуттєвіше у Ваших роздумах.

2.16. РЕЛАКСАЦІЙНІ ВПРАВИ

АНТИСТРЕСОВА РЕЛАКСАЦІЯ

Цю вправу рекомендується виконувати 2‒3 рази на тиждень. Спочатку вона займає біля чверті години, але за достатнього оволодіння нею релаксація досягається швидше.

1. Ляжте (у крайньому випадку – присядьте) зручніше в тихому, слабкоосвітленому приміщенні; одяг не повинний стискувати ваших рухів.

2. Заплющивши очі, дихайте повільно і глибоко. Зробіть вдих і приблизно на 10 секунд затримайте подих. Видихайте, не поспішаючи, стежте за розслабленням і подумки кажіть собі: “Вдих і видих, як прилив і відлив”. Повторіть цю процедуру 5‒6 разів. Потім відпочиньте близько 20 секунд.

3. Вольовим зусиллям скорочуйте окремі м’язи або їхні групи. Скорочення утримуйте до 10 секунд, потім розслабте м’язи. У такий спосіб пройдіться по всьому тілу.

4. Повторіть цю процедуру тричі, розслабтеся, усуньтесь від усього, ні про що не думайте.

5. Спробуйте як можна конкретніше уявити собі відчуття розслабленості, що пронизує вас від пальців ніг, через ікри, стегна, тулуб до голови. Повторюйте про себе: “Я заспокоююся, мені приємно, мене ніщо не тривожить”.

6. Уявіть собі, що відчуття розслабленості проникає в усі частини вашого тіла. Ви почуваєте, яка напруга залишає вас. Почуваєте, що розслаблені ваші плечі, шия, мускули обличчя (рот при цьому може бути відкритий). Лежіть спокійно, як ганчіркова лялька. Насолоджуйтесь цим відчуттям близько 30 секунд.

7. Рахуйте до десяти, подумки кажучи собі, що з кожною наступною цифрою ваші м’язи усе більше розслабляються. Тепер ваша єдина турбота – насолодитися станом розслабленості.

8. Настає “пробудження”. Порахуйте до двадцяти. Кажіть собі: “Коли я дорахую до двадцяти, мої очі відкриються, я буду почувати себе бадьорим. Неприємна напруга в кінцівках зникне”.

РЕФЛЕКСИВНА ХВИЛИНКА

Чи можна вважати, що після вивчення модуля 2 Ви по іншому стали ставитись до свого здоров’я?

Ознайомте своїх колег, студентів, членів родини, друзів з основними правилами збереження здоров’я.

Обговоріть Ваш досвід збереження здоров’я і досвід Ваших колег на інтернет-форумі.

В інтернеті знайдіть матеріали з досвіду роботи викладачів інших країн щодо здоров’язбереження.

Розробіть проект “Здроров’язбереження викладачів”.

Як пов’язане здоров’язбереження викладачів з педагогічним процесом гуманного типу?

Попередня тема

На початок

Наступна тема

Для содержимого этой страницы требуется более новая версия Adobe Flash Player.