ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		ГЛОСАРІЙ	УКЛАДАЧІ

2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЇ

2.5. Охорона рослинного і тваринного світу

2.5.1. Значення рослин у житті людини

2.5.2. Рослинні ресурси України. Проблеми раціонального використання лісових ресурсів та їх охорона

2.5.3. Охорона природних кормових угідь

2.5.4. Охорона рослинного світу

2.5.5. Значення тварин у природі та житті людини

2.5.6. Причини вимирання тварин

2.5.7. Охорона тваринного світу

2.5.8. Червона книга. Заповідна справа

2.5.9. Правова охорона флори і фауни

2.5. Охорона рослинного і тваринного світу

2.5.1. Значення рослин у житті людини

Життя людини тісно пов’язане з довкіллям. Цей зв’язок існує з часу виникнення людини. Життя на Землі стало б неможливим, якби не було безперервного процесу фотосинтезу, що відбувається в зелених рослинах.

Рослинність – основний стабілізатор вуглецево-кисневого балансу повітряного басейну. Щорічно з атмосфери внаслідок фотосинтетичної діяльності зелені рослини засвоюють 160–170 млрд т вуглекислого газу і виділяють близько 460 млрд т кисню. Будучи найбільш важливим компонентом живої природи, рослини забезпечують нормальний біологічний кругообіг речовин у біосфері, збагачують повітря киснем і накопичують органічні речовини, необхідні для життя людини і тварин.

Рослинність планети – важливий компонент біогеоценозу, який справляє великий вплив на інші його компоненти. Він надзвичайно динамічний, постійно змінюється в часі і просторі.

Рослини сприяють формуванню ґрунтового покриву, впливають на хімічний склад ґрунту і його родючість. Рослинні угруповання мають ґрунтозахисне, водоохоронне, повітроочисне, кліматорегулювальне, санітарно-гігієнічне та культурно-естетичне значення.

Рослинність є основним джерелом органічних речовин, які надходять у ґрунт і перетворюються за участю мікроорганізмів і тварин у гумус – важливий показник родючості ґрунту.

Рослинний покрив змінює добовий і річний хід температури, утримує вологу у ґрунті, впливає на поверхневий і внутрішньоґрунтовий стоки, на випаровування вологи, опади і відповідно діє на водний баланс суші загалом. Рослини регулюють інтенсивність сніготанення, сприяють всмоктуванню талих вод, поліпшують водний режим, а також режим мінерального живлення ґрунтів. Лісова рослинність знижує рівень ґрунтових вод і сприяє рівномірнішому розподілу стоку, знижує ерозію ґрунтів.

На природну рослинність припадає 60–80% очисних можливостей біосфери. Рослини здатні поглинати і засвоювати різні гази та пил, чим очищають атмосферне повітря. У містах концентрація вуглекислого та інших шкідливих газів у повітрі від 3 до 10 і більше разів вища, ніж у лісі. Рослинні організми виділяють фітонциди – леткі речовини, здатні вбивати хвороботворні бактерії. Як показала аварія на Чорнобильській АЕС, важлива також роль рослин в очищенні повітря від радіоактивних речовин. Наприклад, трав’яниста рослинність вбирає в себе усі радіоактивні опади

Зелені насадження значно знижують рівень вуличного шуму за рахунок поглинання листками звукової енергії. Благодійно впливає на здоров’я людини і зелений колір рослин – він менше втомлює очі, знижує зорове напруження, діє заспокійливо на нервову систему.

Сприятливо діє на організм людини приємний запах квітів лісу, парків, садів, а також шелест листя. Важливу роль відіграє естетичний та психологічний вплив рослин на людину.

Проте найважливіша роль зелених рослин – у створенні продуктів харчування для людини, кормів для тварин. Багато видів рослин людина використовує як сировину для промисловості. У господарській діяльності людини важливу роль відіграють продукти рослинного походження (корисні копалини) – кам’яне та буре вугілля, горючі сланці, торф, нафта, сапропель.

К.А.Тімірязєв

У процесі фотосинтезу в атмосферу виділяється кисень, а поглинається вуглекислий газ. Таким чином, зелені рослини забезпечують життя на Землі, відіграючи на ній, за словами К.А.Тімірязєва, роль космічного фактора. Так, за сонячний день 1 га лісу виділяє до 200 кг кисню, поглинаючи при цьому 220–280 кг вуглекислого газу, а за рік 0,3 га лісу дає в середньому річну потребу в кисні однієї людини (близько 400 кг); 1 га лісу за рік поглинає до 20 тонн вуглекислого газу.

Частина кисню, що виділяється рослинами, перетворюється на озон, який екранує Землю від жорсткого ультрафіолетового випромінювання. Рослинність здійснює великий вплив на клімат, водойми (регулює стік і випаровування), тваринний світ та інші елементи біосфери, з якими вона тісно взаємопов’язана.

Серед величезної кількості рослин у природі виділяються два основні типи:

деревна рослинність

трав’яна рослинність.

Деревну рослинність використовують у лісовому господарстві і лісовій промисловості. Природна трав’яниста рослинність (луки і пасовища) – важлива кормова база тваринництва. Природні кормові угіддя займають приблизно 20% площі суші, тобто більш як 3 млрд. га, або вдвоє більше, ніж рілля. Високопродуктивні луки і пасовища можуть давати 20–30 ц/га сіна.

Рослини утворюють угруповання, які є середовищем існування тварин та інших організмів.

Як природний ресурс на першому місці стоїть лісова рослинність, що є основною і найдавнішою за походженням природною рослинністю на Землі.

Ліс – глобальний акумулятор живої речовини, який впливає на рівень кисневого і вуглецевого балансу.

Отже, значення рослинності в житті людини дуже важливе. Рослинність формує середовище, необхідне для життя людини та інших організмів, є невичерпним (за розумного використання й охорони) джерелом різноманітних харчових продуктів, технічної і лікарської сировини, будівельних матеріалів. Рослини – основний корм для тварин, а також їх використовує людина в різноманітних технологічних процесах; беруть участь в утворенні корисних копалин, ґрунтів, захищають їх від водної і вітрової ерозії, засипання піском.

Для людства особливо важливі незамінні водоохоронні, водорегулювальні, протиерозійні, санітарно-гігієнічні оздоровчі та інші корисні функції лісів.

Негативний вплив рослинності досить незначний. Деякі види диких рослин зростають як бур’яни на полях і пасовищах. В окремих місцях доводиться вести боротьбу зі заростанням водойм (масовий розвиток водної рослинності викликає появу літніх заморів риби).

Відомі й деякі інші випадки негативного впливу рослин на людину, наприклад, отруйних. Пилок рослин може бути алергеном.

Рослинні ресурси планети колосальні та можуть забезпечити існування великої кількості людей та інших живих організмів, якщо їх використовувати раціонально і вживати заходів щодо їх охорони і відтворення.

2.5.2. Рослинні ресурси України. Проблеми раціонального використання лісових ресурсів та їх охорони

Загальна площа лісового фонду України становить 9,97 млн га. Загальний запас деревини 1240 млн м³, а щорічний її приріст досягає майже 25 млн м³. На одного жителя України припадає 0,16 га лісу і 24 м³ запасу деревини.

Ліси на території України розміщені нерівномірно:

в зоні Полісся вони займають 26,1% всієї території;

Лісостепу – 12,2%,

Степу – 3,8%,

Криму – 9,8%,

Карпатах – 40,5 %.

Відносно низька лісистість і нерівномірне розміщення лісів поясню-ються не тільки різноманітністю природних умов, але й діяльністю людини.

Ліси в Україні різноманітні за віком:

молодняк;

середнього віку;

дозріваючі;

дозрілі.

Маючи важливе та різноманітне економічне значення, ліси є також дуже важливим географічним фактором, який впливає на інші типи ландшафтів і біосферу загалом.

Ліси в Україні різноманітні за породами дерев:

хвойні ліси займають 42% загальної площі (зокрема сосна – 33%),

твердолистяні – 43,3% (зокрема дуб – 32%)

м’яколистяні – 13,6% ,

інші деревні породи – 0,5%,

чагарники – 0,4%.

Великі території з мальовничими ландшафтами, ділянками з різним рослинним і тваринним світом, лісові ділянки з унікальними природними пам’ятками можуть стати рекреаційними ресурсами.

Рекреація (від лат. recreatio – відпочинок) означає відновлення. Сучасне виробництво пов’язане з великим фізичним і нервовим навантаженням людини, і для відновлення її фізичних і духовних сил потрібне, передусім, безпосереднє спіл-кування з природою.

Враховуючи оздоровче значення лісів, людина все ширше використовує їх з рекреаційною метою. Навкруги міст створені й створюються спеціальні території для відпочинку: парки, лісопарки, зелені зони відпочинку.

В Україні проводять значну роботу, пов’язану з рекреаційним використанням лісів. Під зеленою зоною знаходиться понад 1,5 млн га території, 70% якої – насадження, в основному на непридатних для сільського господарства землях (ярах, пісках, рекультивованих територіях). Понад 760 міст і селищ України мають такі ліси. Найбільше їх створено останнім часом на Донбасі та навколо промислових центрів Придніпров’я.

Ведення господарства в лісах зелених зон має відповідати головному їх призначенню – підвищенню санітарно-гігієнічних і естетичних властивостей лісів для поліпшення міського мікроклімату й умов відпочинку населення. Для кращої організації лісового господарства в цих зонах і ефективнішого використання лісів цієї категорії площу розділяють на дві частини: лісопаркову та лісогосподарську.

Лісопарк – це частина зеленої зони, розташована в мальовничій місцевості поблизу населених пунктів, залізниць, автомобільних доріг, річок і водних басейнів. Тут проводять значні роботи щодо благоустрою і забезпечення видового складу рослинності та фауни лісу, впорядкування водного господарства.

До лісогосподарської частини зеленої зони належать лісові масиви, розташовані за межами лісопарку, більш віддалені від населених пунктів. Призначення цих лісів – це забезпечення населених пунктів чистим повітрям, очищення забрудненої атмосфери від шкідливих домішок, регулювання водного режиму річок тощо. Крім того, насадження цієї зони є також резервом розширення лісопаркової частини і джерелом промислової деревини.

У лісогосподарській частині зеленої зони проводять будівництво сітки доріг і стежок, обладнують рекреаційні пункти – місця для стоянок автомашин, розведення багать, навісів для відпочинку, дитячих майданчиків, майданчиків для встановлення наметів, колодязів, туалетів, контейнерів для сміття та ін. Проведення таких робіт має винятково важливе значення для зменшення навантаження на ліс, розосередження людей на великій території і поліпшення охорони лісонасаджень.

У зеленій зоні лісовідновні вирубування проводять для заміни деревостанів, які втрачають свої природні властивості в санітарно-гігієнічному, естетичному і захисному відношенні. Періодично на всій площі проводять вибіркові санітарні рубки, видаляючи природний відпад, вітровал, хворі й пошкоджені дерева.

У зелених зонах України щорічно висаджують у середньому по 10–12 тис. га лісових культур. Крім місцевих порід, до них вводять різні екзоти. Наприклад, навколо Донецька у насадженнях росте понад 130 видів дерев. У ярах і на крутосхилах (а це тепер основний лісокультурний фонд у зелених зонах) створюють лісові культури «мозаїчного» типу, тобто у повній відповідності з експозицією і крутістю схилів, ступенем змитості й родючості ґрунту, елементами яружно-балкової системи. У залісенні гірських схилів Карпат, розташованих у приміській зоні, широко впроваджують терасування схилів.

Наплив людей у зелені зони відпочинку невпинно збільшується. Згідно з прогнозами, кількість їх може зрости у 3–8 разів. Рекреаційний вибух ставить перед громадськістю складні проблеми. Від надмірного навантаження у зелених зонах міст ущільнюється ґрунт, витоптуються і зникають трави, гинуть молоді дерева, насадження втрачають приріст, дерева суховершинять і часто гинуть, накопи-чується значна кількість різного сміття з твердими домішками, які не перегнивають. Все це завдає значної шкоди лісовим ресурсам.

Створення зелених зон та виконання у них робіт з будівництва і благоустрою рекреаційних пунктів, проведення масово-виховної роботи серед населення – головне завдання у вирішенні соціальної екологічної проблеми забезпечення, використання й охорони рекреацій навколо міст і промислових центрів.

Знищення лісів почалося ще на початку розвитку людства і продовжується до наших днів. У міру розвитку техніки і цивілізації потреба в деревині і побічних продуктах лісу швидко наростала.

Загалом на планеті знищено ⅔ площі лісів. Щорічно на земній кулі вирубуються близько 2 млн га лісу і пошкоджуються понад 11 млн.

Раціональне використання лісів та їх охорона ґрунтуються на державному лісовому кадастрі – основі суцільного лісовпорядкування, генеральному плані лісової меліорації, а також комплексному використанні лісових ресурсів.

Основні шляхи раціонального використання та відновлення лісів передбачають:

економне і повне використання деревини;

впровадження науково обґрунто-ваного розрахунку і розподілу лісового фонду;

захист лісу від шкідників, хвороб;

захист лісу від лісових пожеж та самовільного вирубування;

дотримання норм і правил вирубок лісу;

підтримання лісистості території на достатньому рівні;

відновлення корінних типів лісу в процесі лісоексплуатації.

За правильного ведення лісового господарства вирубки головного користування чергуються так, щоб на кожній; окремо взятій ділянці, вони повторно проводилися тільки через 80–100 років, коли ліс досягне повної стиглості та в ньому можна заготовити найбільшу кількість високоякісної деревини. Суттєвим недоліком при цьому є нерівномірне вирубування різних порід дерев. У малолісних районах деревину вирубують в обсягах, що перевищують розрахункову лісосіку, а в багатолісних – нерідко приріст деревини перевищує її використання.

Розрахункова лісосіка України не перевищує 19 млн. м деревини на рік. У лісах переважають молоді та середньовікові деревостани – 83% площі вкритих лісом земель. Стиглих і достигаючих деревостанів – 17%. Такий розподіл їх за віком зумовлений великим обсягом вирубок у минулому, коли спостерігалася значна невідповідність між розподілом лісосічного фонду і розміще-нням основних запасів лісів. Тепер перерубки різко скоротилися, але повністю ще не скрізь ліквідовані.

Для раціонального лісокористування останнім часом розроблені орієнтовні норми лісистості для різних ландшафтних зон. Вони передбачають лісистість для мішаних лісів та Лісостепу – 20–25, Степу – 10–12%.

Залежно від лісистості змінюється господарське значення лісу. Так, 5–6% лісистості забезпечує лише захист полів від суховіїв та ерозії, 8–10% дає змогу добувати ділову деревину, 10–15% – ділову та будівельну, 15-25% створює умови для розвитку місцевої деревообробної промисловості, а за вищої лісистості здійснюється вивезення лісоматеріалів.

Неправильна експлуатація лісів призводить не тільки до їх знищення, а й до заміни хвойних та інших цінних порід на м’яколистяні (березові, осикові та ін.), в яких деревина низької якості. Нині ведуться роботи, спрямовані на заміну малоцінних листяних лісів найціннішими деревинними породами. У лісах України переважають сосна, ялина, дуб і бук. Частка їх на вкритих лісом землях з року в рік зростає і становить тепер майже 90%. Робота щодо відновлення лісів шляхом насадження у них високопродуктивних деревних порід набуває дедалі більших масштабів.

Важливе місце у збереженні лісу відводиться дбайливому його використанню під час вирубках, вивезення та первинної переробки деревини. В Україні нагромаджений значний досвід використання лісовідходів. Наприклад, у Надвірнянському лісокомбінаті Івано-Франківської області, Клеванському лісництві Рівненської області використання відходів для виготовлення цінних матеріалів і продуктів становить відповідно 96 і 100 %.

Однією з важливих умов створення лісових ресурсів є лісовідновлення та лісорозведення.

Лісовідновлення – це вирощування штучно створених лісів на вирубках і згарищах. Лісорозведення – створення і вирощування лісу на територіях, що раніше не знаходилися під лісонасадженнями. Заходи щодо лісовідновлення і лісорозведення та підвищення продуктивності лісових угідь разом з науково обґрунтованим розрахунком розміщення лісосічного фонду є основою охорони лісів.

Слабке лісовідновлення значною мірою є наслідком низької забезпеченості лісгоспів насінням і сіянцями місцевих порід, знищення самосіву та підросту, руйнування ґрунту (як наслідок наявних способів вирубування і транспортування з лісосік деревини), проведення умовно-суцільних вирубок (коли вирубують тільки найцінніші породи та кращі дерева, а всі інші листяні, низькорослі, хворі залишаються на корені).

Останнім часом вживають заходів, спрямованих на більш повне та швидке природне лісовідновлення. Стали досконалішими й менш шкідливими способи трелювання та вивезення деревини; на лісосіках зберігають тонкомірні дерева, які захищають підріст від несприятливих кліматичних факторів, рубки проводять вузькими стрічками (50–80 м завширшки) із залишенням між ними смуг незайнятого лісу, а на лісосіках – дерев-насінників; влаштовують за 2–3 роки до початку рубки борозни, в яких насіння краще проростає та ін.

Основні завдання лісовідновлення:

швидке і повне відтворення лісів на не покритих лісом площах;

підвищення якості лісовідновлювальних робіт шляхом удосконалення технологічних схем, комплексної механізації основних процесів, підви-щення продуктивності насаджень.

За високої продуктивності деревостанів можна виділяти для вирубки менші площі лісів, ніж за низької. Тому підвищення продуктивності лісів – одне з найважливіших завдань лісового господарства.

Продуктивність лісів значною мірою залежить від ефективності лісовідновлення. Крім того, підвищення продуктивності досягається шляхом догляду за лісом, заміни деревних насаджень продуктивнішими породами, осушення боліт.

Основна форма догляду за лісом – це рубки догляду (санітарні рубки), коли вирубують пошкоджені дерева, створюючи сприятливі умови для росту і розвитку найбільш доброякісних. Ці вирубки, по суті, метод масової селекції (добору) дерев за віком, складом порід та формою, за якістю деревини, швидкістю росту тощо.

Проведення санітарних рубок забезпечує бажаний склад порід у лісі, формує ліс із дерев вищої якості, прискорює ріст і підвищує продуктивність лісонасаджень, поліпшує санітарний склад лісу, ліквідовує заражені дерева та запобігає сніговалу. Крім того, санітарні рубки посилюють водоохоронні, водорегулюючі, ґрунтозахисні властивості лісу.

Ліси північних районів України на значній площі заболочені. Осушення заболочених лісів призводить до посилення росту та поліпшення якості деревостанів, вихід деревини при цьому збільшується в 4–5 разів.

Багато дерев гине від шкідників і хвороб. Тому в систему заходів догляду за лісом мають бути включені й методи боротьби з ними:

1)механічний – знищення шкідників за допомогою приманок, різних пасток, вручну;

2)хімічний – застосування отруйних речовин за допомогою ручних апаратів, літаків;

3) біологічний – використання комах – ентомофагів: жужелиці, сонечка, мурашок та ін.; грибів, бактерій та вірусів, які знищують шкідників; землерийок, ящірок, жаб та ін.;

4) лісогосподарський – санітарне вирубування ослаблених та хворих дерев, прибирання бурелому, порубкових залишок, вибір способу рубки.

Важливе значення за біологічного методу боротьби зі шкідниками надається виготовленню і розвішуванню в лісі шпаківень і синичників та розведенню і зберіганню мурашників. В Україні щорічно виготовляють близько 500 тис. шпаківень і синичників. Якби на 1 га лісу припадало 3–4 мурашиних родини і 5–7 шпаківень, то хімічні методи боротьби зі шкідниками лісу були б не потрібні.

Проведення заходів зі створення лісових насаджень, лісовпорядкування та інших характеризують ступінь інтенсифікації і рівень культури ведення лісового господарства.

Головні завдання сьогодення – економне і господарське витрачання деревної сировини, безвідходна технологія виробництва у лісозаготівельній та деревообробній промисловості, якісне лісовідновлення, належний догляд за лісовими насадженнями.

Площа лісів України за останні 450–500 років зменшилась утричі та є найменшою в Європі (після Молдови). Ступінь розораності в Україні становить 56,9% проти 25–30%, як того вимагає наукова екологічна теорія, у кілька разів перевищує середній європейський показник, а розораність степу та лісостепу в нашій державі сягає 75–85%.

Результати обчислень рівня антропогенізації лісів України вченими Інституту географії НАН України показали, що він становить понад 50%. Найвищий цей показник (понад 80%) – у степових областях, незадовільний - у лісостеповій частині України. Науковці звертають увагу на такі фактори:

фактична лісистість областей України на 5–9% нижча від оптимальної, для досягнення якої за існуючих темпів зростання (0,05% на рік) потрібно 120 років;

частка лісів, які охороняють, складає лише 1–2% від лісовкритої площі;

власними лісовими ресурсами Україна забезпечує власні потреби лише на третину;

інтенсивність лісокористування в деяких регіонах набагато перевищує гранично допустимі норми.

Стан довкілля значною мірою визначається рівнем лісистості та якісним станом лісів.

Україна – малолісна країна (лісистість території становить близько 14%). За останні 50 років лісистість збільшилася на 4%, але ліси розташовані нерівномірно.

Ліси переважно виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Однак вони інтенсивно експлуатуються, гинуть від промислових викидів та пожеж або недбалого відведення земель під вирубку для різноманітного будівництва. Їхній стан зумовлений не лише рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, але й зростаючим техногенним навантаженням, що порушує функції лісових екосистем.

Упродовж останнього десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис га лісових насаджень.

Радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС зазнали 3,3 млн га лісів.

Вирубка лісового фонду перевищує його відновлення. Обсяги захисного лісорозведення не забезпечують повного заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Недостатніми залишаються обсяги робіт щодо створення полезахисних лісових смуг.

Викликає стурбованість інтенсивна експлуатація лісів, особливо в Карпатському та Поліському регіонах, де зосереджено відповідно 29 та 33% запасів деревини.

Значних збитків завдають лісові пожежі. У 1993 році було зафіксовано близько 3 тис. пожеж, вони охопили 2,7 тис. га лісів. Згоріло та пошкоджено 174,4 тис.м³ на корені. П’ята частина лісової площі та майже 90% збитків припадає на Автономну Республіку Крим.

Порушення природної стійкості лісів призводить до зростання уразливості лісонасаджень. Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням під час визначення шляхів розвитку агропромислового та лісохімічного комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт і стихійний розвиток колективного садівництва призвели до зниження природного потенціалу майже на 70% цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Внаслідок цього процес деградації генетичного фонду живої природи спостерігається практично у всіх регіонах України.

Хижацьке знищення лісів на значних площах має різні катастрофічні наслідки. Ліс є прекрасним акумулятором вологи і його знищення викликає руйнівні весняні паводки та літні розливи річок. Весняні та дощові води, не зустрічаючи перешкод, швидко стікають ярами у річки, а потім у моря. Унаслідок цього ґрунтові води поповнюються погано, і рівень їх знижується настільки, що вони вже не можуть компенсувати зменшення води в річках та озерах за рахунок випаровування в літній період, як результат водойми починають міліти.

Великі повені супроводжуються значними матеріальними збитками та людськими жертвами.

Згубними наслідками вирубування лісів є виникнення селевих потоків, ерозія ґрунтів і зміни клімату. Змив родючого шару ґрунту і яроутворення під впливом поверхневих і особливо зливових потоків води поширені практично по всій території України. 80% орних земель пошкоджено ерозією, половина з них середньо- і сильноеродовані землі. Це означає, що на таких грунтах змито від третини до половини родючого верхнього шару ґрунту, а змив лише одного його сантиметру зменшує врожай зернових на 2 ц/га.

Унаслідок вирубування лісів клімат стає більш сухим та континентальним, посилюються вітри, частішають суховії, посухи та ін.

Значної шкоди лісовим масивам завдають викиди промислових підприємств. Надзвичайно шкідливими речовинами для рослин є діоксиди сірки і азоту, озон, а також пероксид водню. Механізм дії цих речовин неоднаковий, оскільки ліси розташовані в різних кліматичних зонах, мають різний склад, ростуть на різних ґрунтах.

Найбільшої шкоди лісам завдають викиди підприємств кольорової металургії. Кожен такий комбінат пригнічує лісову рослинність у радіусі до 150 км.

Наймовірніша причина загибелі багатьох лісів – кислотні дощі. Вони впливають на рослини через хвою чи листя та через закислений ґрунт. У дерев сповіль-нюється швидкість радіального росту, хвоя після первинного пошкодження стає доступною для шкідників, спостерігається хлороз і опадання хвої, відмирання гілок (знизу догори і від стовбура до периферії), повне засихання дерева.

Сильне закислення ґрунтів у лісі (на 1–1,5 одиниць рН) виникає в результаті вилужування поживних речовин під впливом кислих опадів і озону. Процес супроводжується переведенням нерозчинних сполук Алюмінію (він є складовим компонентом глинистих ґрунтів) у розчині. Чим більший вміст розчинних форм Алюмінію, тим інтенсивніше зменшується маса кореневої системи і відмирають кореневі волоски. Аналогічний ефект спричиняють і сполуки Феруму.

З підвищенням кислотності ґрунту і утворенням розчинних форм токсичних металів різко знижується біохімічна роль ґрунтових мікроорганізмів, пригнічується їх мікоризна активність.

У промислових зонах на швидкість росту та загальний фізіологічний стан дерев впливають й інші токсичні сполуки (етилен, анілін), продукти фотохімічного окислення (пероксиацилнітрат), фториди, які утворюються під час виробництва Алюмінію та Амонію, яким викидають заводи і тваринницькі ферми.

Пошкодження від впливу різних компонентів атмосфери спостерігаються не тільки в рівнинних, але й у високогірних лісах.

Значної шкоди лісам завдають пожежі. Масштаб впливу лісових пожеж на біосферу Землі належить до глобальних явищ.

Природні пожежі – важливий фактор динаміки лісового покриву. Вони значно впливають на біорізноманіття, вікову структуру деревостоїв, співвідношення видів, потоки енергії та біогеохімічні цикли в лісових екосистемах.

В екстремальні роки пожежі в бореальних лісах Євразії охоплюють до 10 млн га і більше. На території Росії, де знаходиться половина світової площі бореальних лісів – 600 млн га., щорічно реєструють понад 30 тис. лісових пожеж, при цьому пошкоджуються ліси на площі 2–3 млн га. У 1987 році пожежами була охоплена площа в 16 млн га.

Більшість пожеж концентрується в області інтенсивної експлуатації лісів, що завдає значних збитків на сировинній базі лісозаготівельних підприємств. Викиди в атмосферу аерозолів під час великих пожеж у тайзі порівнюють з вулканічною діяльністю.

Залежно від об’єктів горіння розрізняють 3-и види лісових пожеж:

низові пожежі – при них вигорає підстилка і частина гумусового шару, наземний покрив, підлісок з чагарниковим ярусом, повалені дерева та пеньки;

верхові пожежі – справжня катастрофа для лісу, коли горять як нижні, так і верхні яруси деревостою;

ґрунтові (або підземні) пожежі відрізняються повільним, дуже стійким поширенням горіння в торф’яних покладах боліт і заболочених лісів. Характеризуються значними втратами органічних речовин з лісової екосистеми, хоча відносна частота таких пожеж невелика.

Найчастіше виникають низові пожежі.

Вид і характер лісової пожежі залежать від типу лісу. Для соснових борів з наземним покривом з мохів, лишайників, брусниці характерні низові пожежі. В ялинових лісах, а особливо ялиново-ялицевих лісах з потужною підстилкою і грубим гумусом низова пожежа може повністю спалити наземну органіку і перекинутися на верхні яруси. Виникненню і поширенню верхових лісових пожеж перешкоджає розрідженість лісу і наявність у ньому розривів у вигляді боліт, озер, луків та ін.

Лісові пожежі – явище сезонне. Перші пожежі виникають зі сходженням снігу навесні й тривають до його випадіння восени. Це свідчить про те, що їх виникнення пов’язане з кліматичними факторами. Пожежна небезпека в лісі визначається, головним чином, температурою повітря і вологістю горючих матеріалів у лісі.

Частота пожеж відіграє основну роль у визначенні структури рослинності, і будь-які зміни в частоті пожеж автоматично призводять до сукцесій в угрупованнях рослин, тобто до змін їх флористичного складу і структури.

Частота пожеж збільшується під час переходу від знижених форм рельєфу (заплав) до підвищених, від заболочених місцеперебувань до суходолів.

Крім пожеж природного походження, значної шкоди лісам завдають пожежі антропогенного походження (наприклад, лісові пожежі 2007 р. в Криму).

Значну роль у погіршенні стану лісів відіграють комахи, що пошкоджують хвою та листя. В умовах України найбільше від них страждають дуб і сосна – основні лісоутворювальні породи. У насадженнях бука, граба, ялини та ялиці, що ростуть переважно у сприятливіших для лісу умовах західних областей країни, негативний вплив хвоєлистогризів значно менший. Середньорічна площа осередків шкідників листя дуба в перерахунку на 1000 га листяних насаджень становить 49,6 га, хвоєгризів – 21,5 га на кожну тисячу гектарів соснових насаджень.

Імовірність і частота виникнення спалахів масового розмноження шкідливих видів комах зростає зі зростанням антропогенного навантаження на ліси.

Лісові лікарські рослини. Людству ще досконало не відомі корисні властивості переважної більшості видів світової флори. Вчені вважають, що з 0,5 млн видів рослин, які ростуть на планеті, використовує людина тільки близько 10%.

В Україні майже 65% видів флори є в тій чи іншій мірі цінними в практичному відношенні. До них належать:

понад 800 видів, що використовують у медицині;

понад 200 – вітамінізованих рослин;

приблизно 150 – дикорослих плодових, ягідних, горіхоплідних, пряних та інших харчових рослин;

приблизно 400 – олійних і ефіроолійних;

приблизно 100 – дубильних;

приблизно 150 – фарбувальних;

приблизно 50 – волокнистих;

понад 1000 – кормових;

приблизно 500 – медоносних;

приблизно 500 – декоративних;

майже 80 – деревинних.

Переважна частина дикорослих рослин, що мають важливе народногосподарське значення як сировина для харчової, деревообробної, меблевої, жироолійної, ефірної, дубильної, фарбувальної, хімічної та інших галузей промисловості, росте у лісах.

В Україні площа дикорослих плодових рослин становить близько 45 тис. га. У ресурсознавчому плані – це 10 – 17 тис. т сировини, з якої:

6 тис. т припадає на плоди яблунь і груш;

5,5 тис. т – на малину;

по 1,5 тис. т – на ожину, черешню, кизил, терен.

Найбагатші на плодово-ягідну продукцію лісові масиви Західного Полісся і гірських районів Карпат.

З переходом ведення лісового господарства на принципи безперервного і раціонального лісокористування збільшиться заготівля дикорослих плодів. Наприклад, у Волинській області одинадцять лісгоспів мають консервні цехи, в яких переробляють заготовлену плодово-ягідну сировину.

Важливим завданням щодо раціонального використання природних запасів плодових і ягідних рослин є збереження найсприятливіших для їх росту місць – ресурсних заказників та утворення штучних промислових плантацій, площа яких в Україні понад 4 тис. га.

Дикорослі плоди і ягоди є багатим джерелом вітамінів, вуглеводів, жирів, білків, органічних кислот та інших речовин, в яких організм людини відчуває природну потребу. Низка цих речовин володіє капілярозміцнювальною, антиатеросклеротичною. гіпотензивною, протизапальною, антирадіаційною, гормональною дією. Плоди багатьох дикорослих видів мають прекрасні харчові якості.

В Україні першочергового вивчення й охорони потребують рослини глоду, суниці, горобини, черемхи, барбарису, маслинки, аґрусу, мушмули, кизилу та ін.

Лікарські рослини – одне з головних джерел одержання лікувальних і профілактичних засобів сучасної медицини. Для заготівлі 6 – 7,6 тис. т лікарської рослинної сировини в Україні використовують близько 110 видів рослин, із них понад 40 видів – введені або вводять у промислову культуру.

Головне джерело заготівлі дикорослих лікарських рослин – земельні угіддя зі збереженою природною, напівприродною і похідною від них рослинністю, а також ділянки культивованої рослинності.

Під час заготівлі як плодово-ягідної, так і лікарської рослинної сировини потрібно суворо дотримуватися науково обґрунтованого режиму експлуатації природних запасів та контролю над використанням зарослей.

У зв’язку з постійним рекреаційним перевантаженням лісів, особливо тих, що знаходяться поблизу населених пунктів, інтенсифікацією лісового господарства, негативним впливом господарської діяльності людини, необізнаністю з правилами заготівлі приватних заготівельників запаси плодово-ягідних і лікарських рослин останнім часом зменшуються. Якщо запасів листя кропиви і берези, трави чистотілу, споришу, грициків, деревію, синяка, квітів бузини, липи, плодів горобини, глоду, суцвіть пижми цілком достатньо, то такої фітосировини, як коріння валеріани, трава алтеї, горицвіту, арніки, ромашки, конвалії, купини, наперстянки, первоцвіту, печіночниці, рододендрону, цмину, чемериці чорної – дефіцит, тому вона потребує ощадливого використання та охорони.

Для збереження і відновлення запасів дикорослих корисних рослин потрібно дотримуватися таких основних правил:

1. За масивного розміщення корисних рослин заготовляти їх раз у 3-и роки, обираючи при цьому не більше 75% запасу.

2. Зрізувати лише надземну частину трав, у яких підземні органи не є сировиною. Заготівля в цьому разі не має перевищувати 25–30% біологічного врожаю.

3. Залишати найрозвинутіші екземпляри (маточники) для природного обсіменіння ділянок.

4. Залишати не менш ніж 25–30% листків на пагонах, якщо листки є лікарською сировиною.

5. Бруньки і кору заготовляти переважно на деревах і кущах, зрубаних під час рубок догляду і головного користування.

6. Кореневища, бульби, цибулини, корені збирати після достигання і осипання насіння, а для рослин, що розмножуються тільки вегетативно, залишати значну частину підземних органів.

7. Підсівати і підсаджувати сировинні рослини у молодниках штучного походження у відповідних лісорослинних умовах.

Для збільшення обсягів заготівель лікарської сировини і забезпечення стабільності її надходження доцільно проводити окультурення природних зарослей і переведення їх у промислові плантації, як це робиться в західних областях України.

Радикальним способом збереження багатьох видів лікарських рослин є введення їх у культуру, використовуючи для цього узлісся, галявини, землі під лініями електромереж та ін. В Україні, окрім ягідних чагарників обліпихи, шипшини, аронії, калини і журавлини, культивуються такі рослини, як валер’яна, нагідки, скополія, синюха та інші.

Для збагачення запасів лікарської сировини ведуть роботи щодо впровадження інтродуктивних рослин – аралії, елеутерокока, лимонника.

Дійовим засобом у справі збереження і раціонального використання корисних рослин, особливо рідкісних видів, має стати природоохоронне пропагування наукових знань про флору і правильну організацію збору рослин, розселення цінних видів, заміну дефіцитних видів на поширені, що мають схожі фармакологічні властивості та ін. Для цього слід використовувати засоби масової інформації, організовувати публічні лекції, бесіди тощо.

2.5.3. Охорона природних кормових угідь

В Україні природні кормові угіддя займають 6,65 млн га. Розміщені вони у різних ґрунтово-кліматичних зонах. У кожній з них залежно від рельєфу, вологості, ґрунтів, складу рослинності природні кормові угіддя дуже різноманітні. В основному вони поділяються на:

лугові (заплавні, низинні, суходільні, гірські)

степові (вигони),

болотні сіножаті та пасовища (осушені та неосушені).

Природні кормові угіддя є важливим джерелом забезпечення свійських і диких тварин зеленими кормами та сіном. Природний травостій – повноцінний корм, багатий на вітаміни, мікроелементи та мінеральні солі.

За даними Інституту ботаніки імені Миколи Холодного НАН України, середня врожайність сіна природних кормових угідь в Україні не перевищує 17,5 ц/га. Розрахунки показують, що під час дотримання елементарних вимог раціонального використання природних кормових угідь можна одержувати врожай травостою в 3–5 разів вищий.

Тому одне з головних завдань раціонального використання природних кормових угідь – підвищення їх урожайності шляхом організації на пасовищних територіях зрошуваного або богарного кормовиробництва, впровадження поверхневого та докорінного способу поліпшення природних кормових угідь з підсівом урожайних багаторічних трав, збагачення пасовищ цінними дикорослими кормовими рослинами, застосування регульованого використання природних кормових угідь з раціональним випасом худоби та введенням пасовищезмін.

Головний напрям охорони і раціонального використання природних кормових угідь – поліпшення структури лучного фонду шляхом трансформації земель, цільове використання кормових угідь, підвищення продуктивності та поліпшення їх якості, створення багаторічних культурних пасовищ, охорона природної лучної рослинності.

Поверхневе поліпшення проводять на сіножатях і пасовищах, у травостої яких є цінні кормові трави, навіть якщо вони перебувають у пригніченому стані. При цьому природну рослинність не знищують, а лише поліпшують різними агротехнічними заходами:

очищення лук від чагарників;

поліпшення і регулювання водного режиму шляхом осушення або зрошення кормових угідь;

боротьба з бур’янами;

боронування, дискування з підсівом багаторічних трав і наступним коткуванням

внесення макро- і мікродобрив;

хімічна меліорація (проведення вапнування на кислих ґрунтах і гіпсування – на солонцях і солонцюватих ґрунтах);

Поверхневе поліпшення природних кормових угідь сприяє росту і розвитку наявного травостою і значно підвищує урожайність.

За докорінного поліпшення природних сіножатей і пасовищ наявний травостій знищують як низькопродуктивний і на його місці створюють сіяні угіддя. Докорінне поліпшення кормових угідь включає такі заходи:

осушення та регулювання водного режиму;

очищення від чагарників;

переорювання лук;

сівба суміші багаторічних трав (прискорене залуження), а також одно-річних культур у відповідних лукопа-совищних сівозмінах.

Цей спосіб поліпшення кормових угідь забезпечує різке підвищення продуктивності лук і пасовищ (у 3–5 разів).

Ефективною формою використання кормових угідь є створення багаторічних культурних пасовищ. У лісостеповій та степовій зонах високу ефективність культурні пасовища дають після зрошення. Раціональне використання пасовищ значною мірою залежить від організації їх територій:

закріплення за фермами;

розбивка на ділянки;

розміщення літніх таборів та ін.

Продуктивність, довговічність і бота-нічний склад травосуміші культурних пасовищ значною мірою залежить від режиму їх використання.

Головне в охороні пасовищ – не допускати їх надмірного випасання. Для підтримання високої продуктивності пасовищ потрібно щорічно змінювати строки випасання зі скошуванням, впроваджувати пасовищезміни.

2.5.4. Охорона рослинного світу

Збереження рослинного світу через значний та різноманітний вплив людської діяльності має бути завжди в центрі уваги фахівців та науковців. Для підтримання організованості біосфери, як глобальної екосистеми, важливо зберегти таксономічне багатство ландшафтів, необхідне для еволюції біологічних видів і філоценогенеза рослинних угруповань.

Захисне лісорозведення відіграє важливу роль у збільшенні загальної біологічної продуктивності територій. Крім прямого меліоративного ефекту, захисні лісові насадження мають важливе значення для розширення сировинної бази дикорослих плодових дерев, грибів, лікарської та технічної сировини, медоносних трав.

Для захисту лісу від шкідливих видів хвоє- і листогризучих видів комах використовують різні методи, серед них найбільш перспективним і екологічно безпечним є біологічний метод.

Охорона і поліпшення природних кормових угідь складається з багатьох видів робіт. Це й осушення заболочених земель, вапнування, внесення добрив, підсів трав, відповідна зміна складу травостою та ін. Охорона природних кормових угідь передбачає правильний пасовищний оборот, який регулюватиме випас.

Створювати нові лісонасадження можна на вилучених з сільськогосподарського користування низькопродуктивних земель (які мають високу ступінь еродованості, низький якісний стан ґрунтів, негативний баланс гумусу).

Для збереження біологічної стійкості агроекосистем рекомен-дується серед великих площ земель, що обробляютья, залишати ділянки природної рослинності (зарослі чагарників, групи дерев, трав’янисті угруповання як регулятори ландшафтного балансу) та створювати лісосмуги.

Створення штучних лісових насаджень – один з найефективніших шляхів рекультивації територій, порушених у результаті будівництва житлових районів та великих транспортних магістралей. При цьому дуже важливо правильно оцінювати причини і характер змін, які відбуваються в розташованих поблизу лісових насадженнях, і проєктувати найперспективніші типи лісових культур з урахуванням їх можливої трансформації в майбутньому.

Особливу увагу слід приділити формуванню на території лісопарків пейзажних лісових культур, у першу чергу – ландшафтних груп, які є одними з найцікавіших елементів рекреаційних лісів.

Важливе значення має підбір асортименту порід. Компоненти штучних насаджень мають цілком відповідати лісорослинним умовам, бути високостійкими до антропогенного впливу і добре поєднуватися за спільного проростання на всіх етапах існування насадження.

Стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих лікарських рослин вимагає законодавчого затвердження норм і правил їх використання, розвиток науково-дослідних робіт з введення в культуру цінних, рідкісних та зникаючих видів, пошук резервів лікарських рослин офіційної та народної медицини.

Раціональне використання лісових ресурсів неможливе без їх ретельного вивчення і суворого обліку. Відновлення природних лісів і розведення нових порід дерев, їх інтродукція й акліматизація мають вестися на науковій основі.

Раціональне лісокористування передбачає рівномірне вирубування дерев різних порід і правильне розміщення лісозаготівель, із забороною їх проведення у малолісних районах. За правильного ведення лісового господарства вирубки чергуються так, що на кожній окремо взятій ділянці їх повторно проводять тільки через 80–100 років, коли ліс досягне повної стиглості. У кожній географічній зоні мають бути встановлені науково обґрунтовані норми вирубки з урахуванням різноманітного призначення лісів та можливостей їх промислового освоєння.

Не допускається вирубування водорегулювальних і водоохоронних лісів.

Охорона лісу – охорона багаторічних дерев і цінних ділянок лісового біоценозу (рідкісні породи дерев, мисливські угіддя, токовища глухарів і тетеруків, лісові озера та ін.), охорона існуючих та потенційних місць відпочинку, боротьба з лісовими пожежами.

Одним з важливих факторів охорони лісу є правильна організація лісової промисловості та раціоналізація використання деревини. Ство-рення лісопромислових комплексів дозволяє забезпечити повніше використання деревини. Найефективнішим засобом підвищення продуктивності є лісовідновлювальні роботи.

Агролісомеліорація – це система лісівницьких заходів, які спрямовані на поліпшення природних умов територій та забезпечення підвищення продуктивності лісових угідь. Вона полягає у використанні ґрунтозахисних, водорегулювальних та інших середовищезахисних властивостей лісових насаджень.

Агролісомеліоративними роботами займаються лісгоспи, ліспромгоспи, лісомеліоративні станції та станції захисту лісу.

Лісомеліоративні станції засновують у районах, які зазнають впливу вітрової та водної ерозії, для виконання робіт з закріплення захисних насаджень ярів, схилів, балок, пісків та інших еродованих земель; створення захисних лісових насаджень на сільськогосподарських землях.

Земельні ділянки, на яких створюють захисні лісові насадження, належать до лісомеліоративного фонду. До нього також належать береги річок і водойм, гірські схили, надмірно зволожені, осушувані та зрошувані землі, аридні та тундрові пасовища, терикони, смуги водовідведення на залізницях та автомобільних дорогах.

2.5.5. Значення тварин у природі та житті людини

Тваринний світ є важливою частиною біосфери нашої планети. Разом з рослинами тварини відіграють значну роль у міграції хімічних елементів, яка лежить в основі існуючих у природі взаємозв’язків.

На Землі існує понад 1,5 млн видів тварин, 60–70% з них становлять безхребетні.

Ландшафтна різноманітність і велика територія України зумовлює видове багатство тваринного світу. На її терені, включаючи акваторії Чорного і Азовського морів, живе близько 44800 видів тварин. Найбільш широко представлені такі таксони:

членистоногі – більш ніж 39000 видів,

нематоди – 1457,

стьожкові черви – 1288,

найпростіші – більш ніж 1200,

хордові – більше 700,

кільчасті черви – 400,

молюски – 369 видів.

Найбільше уваги приділяється зараз вивченню, охороні, відтворенню та раціональному використанню хребетних тварин, фауна яких представлена в Україні:

більш ніж 200 видами риб,

18 видами земноводних,

20 видами плазунів,

близько як 400 видами птахів,

101 видом ссавців.

Тварини відіграють важливу роль у житті нашої планети та людини. Важливе значення тварини мають у формуванні ландшафтів. За рахунок морських, переважно одноклітинних тварин з твердим скелетом відбулося утворення осадових порід (крейди, вапняку та ін.), поклади яких займають велику територію на поверхні Землі. З діяльністю представників кишковопорожнинних тварин (коралових поліпів) пов’язано виникнення в теплих морях чисельних коралових островів і коралових рифів, загальна площа яких дуже значна.

Важлива роль належить тваринам в утворенні ґрунту і кори вивітрювання. Існуючі у великій кількості ґрунтові дрібні нематоди (круглі черви), ґрунтові кліщі, дощові черви, личинки комах, різні ссавці та інші тварини розпушують ґрунт, сприяють аерації і проникненню вологи, збагачують органічними речовинами, підвищують родючість.

За участю тварин формується хімічний склад підземних і ґрунтових вод.

Тварини впливають на життя рослин. Одні з них є запилювачами рослин (багато видів комах, деякі птахи – колібрі, нектаркові, окремі види кажанів), інші – переносниками насіння (багато птахів і ссавців). Значна кількість рослин і зовсім не може існувати без тварин, тому що без допомоги останніх вони не можуть запилюватися або поширюватися. Велика кількість рослиноїдних тварин з’їдають рослини, сприяючи цим поліпшенню рослинного покриву.

Життя тварин тісно пов’язане з життям рослин і тому зміни чисельності перших позначаються на загальному стані других.

Таким чином, беручи участь у кругообігу речовин у природі, впливаючи на стан і розвиток інших її компонентів, тварини відіграють важливу роль у підтриманні динамічної рівноваги в живій природі.

Різноманітні міжвидові відносини склалися і між тваринами, внаслідок чого вони всі знаходяться в залежності один від одного.

Все це свідчить про важливу роль, яку відіграють тварини в природних екосистемах.

Неоціненною є роль тварин у житті людини. Багато з них – важливе джерело харчування і сировина для промислового виробництва (сільськогосподарські тварини, риба, хутрові звірі, різноманітна дичина).

Фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнення. У наш час інтенсивно одомашнюють хутрові звірі (соболь, норка, лисиця та ін.), проводяться дослідження з приручення лося, страуса, білої куріпки, глухаря та інших. Під час виведення нових порід і для поліпшення якості існуючих використовуються для схрещування їх близькі дикі родичі.

Багато тварин є продуцентами корисних речовин (мед, віск, шовк, спермацет, зміїна та бджолина отрута та ін.), які знайшли широке застосування в народній та офіційній медицині.

Безхребетні тварини мають особливе значення як фільтратори для очищення води – вони вилучають частки органіки та дрібних організмів із води, тим самим очищаючи її (губки, коралові поліпи, сидячі поліпи, ракоподібні, молюски та ін.).

Багато видів тварин завдають шкоди сільському господарству, переносять збудників та викликають захворювання людини та сільськогосподарських тварин (найпростіші, гельмінти, комахи, гризуни та ін.). Водночас багато видів є винищувачами вказаних шкідників, у чому полягає їх велика користь.

Усім відоме естетичне значення тварин.

Тварини є об’єктами наукових досліджень, зокрема медико-біологічних, використовуються як моделі в біоніці.

Оцінюючи значення окремих видів тварин для людини, слід відзначити, що абсолютно шкідливих, як і абсолютно корисних тварин у природі немає. Значення кожного з них у природі різнобічне і часто суттєво змінюється залежно від його місцеперебування, сезону, чисельності та характеру господарської діяльності людини. Нейтральні або корисні види можуть стати шкідливими, а шкідливі – корисними.

Прикладів того, як тварини, що вважалися шкідливими, після ретельного вивчення їх біології і способу життя визнавалися, навпаки, дуже корисними. Тут можна сказати, зокрема, про хижаків, що є чинним фактором природного добору. Хижі тварини оздоровлюють популяції інших тварин, які є для них кормом. Регулюючи чисельність хижаків там, де їх багато і де вони завдають шкоди, слід турбуватися про охорону в місцях з їх низькою чисельністю.

Кожен вид має або може мати в майбутньому певне позитивне (пряме або опосередковане) значення для людини, і тому повне знищення якогось виду тварин недопустиме.

2.5.6. Причини вимирання тварин

	Цікавинки із просторів інтернету
	«Помилкові факти про тварин, які ми звикли вважати правдою»

Тваринний світ відноситься до відновлюваних природних ресурсів. Однак для збереження їх здатності до відновлення потрібні конкретні, не порушені людиною, природні умови, де відновні процеси відбуваються з певною швидкістю. У наш час темпи витрачання відновлюваних ресурсів можуть бути такими, що не відповідають темпам їх відновлення. Надмірне витрачання відновлюваних ресурсів може призвести до їх виснаження. Прикладом може бути виснаження рибних ресурсів. Тривалий час існувала думка, що їх ресурси невичерпні. Сьогодення показало, що ця думка виявилася помилковою.

У відомому документі, розробленому МСОП за підтримки ЮНЕП і ФАО, який має назву «Всесвітня стратегія охорони природи», разом з визначенням основних вимог щодо охорони природного навколишнього середовища, розглянуті основні фактори, які загрожують у наш час тваринам. До них належать:

руйнування або деградація місць існування;

переексплуатація;

вплив інтродукованих видів;

втрата, скорочення або погіршення кормової бази;

пряме знищення диких тварин.

Порушення та деградація місць перебування спричиняє найбільш негативний вплив на всі групи тварин. Він загрожує 67% загальної кількості всіх рідкісних і зникаючих видів тварин.

До цього фактору відносяться:

інтенсифікація ведення сільського господарства;

вирубування лісів;

будівництво меліоративних споруд та осушувальна меліорація;

випалювання рослинності та антропогенні лісові пожежі;

розширення забудови;

природні явища.

Вирубування лісів, розорення степів, осушення боліт, спорудження водосховищ, каналів, прокладання автошляхів та залізниць, ліній електропередач, побудова міст, промислових об’єктів, розробка корисних копалин відкритим способом тощо докорінно змінюють екосистеми. Для тварин, що пристосовувалися до певних умов упродовж тисячоліть, такі різкі зміни виявляються несприятливими, і вони або повністю зникають, або ж стають рідкісними.

Найчастіше зміни в екологічних системах відбуваються повільно, малопомітно, однак вплив їх на тваринний світ у кінцевому результаті значний.

Хімізація сільського господарства викликає зміну генетичних, фізіологічних, біохімічних та інших функцій живих організмів. Пестициди призводять до зменшення кількості тварин на великих територіях. Установлено, що кількість отрутохімікатів в організмі тварин збільшується по ланцюгу живлення. Слід також зазначити, що теплокровні тварини (ссавці, птахи) менш чутливі до пестицидів, ніж холоднокровні хребетні (риби, плазуни та земноводні).

Дуже страждають від пестицидів і корисні безхребетні тварини, зокрема, дощові черви, комахи-запилювачі та ін.

Забирання води для зрошення полів викликає загибель мальків риб. З поливних земель можуть зникнути сухолюбні тварини.

Відомі численні випадки загибелі тварин від сільськогосподарської техніки.

Різні дії – рибальство, обробка сільськогосподарських угідь, заготівля дров, рекреаційне навантаження – розлякують тварин, особливо це небезпечно в період розмноження.

До серйозних екологічних наслідків призводить забруднення атмосферного повітря і водойм відходами промислового виробництва, стічними водами комунальних підприємств. Екологічним лихом для водної фауни стає забруднення морських екосистем нафтою і нафтопродуктами.

Величезна кількість тварин гине під колесами автомобілів на великих автомагістралях, загрозою для птахів є літаки, хмарочоси, високовольтні лінії електропередач.

Спорудження гідротехнічних споруд ускладнює, чи навіть зовсім унеможливлює, існування багатьох видів цінних промислових риб, а також викликає інші негативні екологічні наслідки, які часто не враховуються під час проєктування таких об’єктів.

Значної шкоди тваринам завдає їх пряме знищення. У результаті переслідування з боку людини були повністю знищені стеллерова корова, тур, дронт, птах додо, безкрилі гагарки, ібіс реюньйонський, мандрівний голуб та багато інших.

Тепер вони є лише представниками сумного Чорного списку, опублікованого в 1973 р. МСОП. Тільки ссавців, починаючи з 1600 року, зникло 63 види і 55 підвидів. З 1980 року зникло 74 види птахів. Близько 90% зниклих видів тварин жили на островах. Вони не змогли вижити під час вселення інтродукованих людьми хижаків, нових видів рослин, захворювань і видів-конкурентів. На них полювали заради цінного м’яса, красивого пір’я, а місця перебування цих тварин необоротно змінювалися під антропогенним тиском.

Зникали тварини і з території України:

тур – у XV ст.,

кулан – у XVII стю.,

сайгак – у XIX ст.

Деякі види були остаточно знищені саме тут, зокрема, кінь тарпан, колись значно поширений в Європі та Азії. Останнього тарпана в природі було вбито у 1886 р. за 35 км від Асканії-Нової, а один дожив до 1918 р. на кінному заводі у селі Дібрівка (Миргородський район, Полтавська область).

Вимирання видів вважається природним процесом, і за палеонтологічними даними середня швидкість цього процесу – один вид за століття. Але за останні 200 років швидкість зникнення видів зросла мінімум у 40 разів. У всіх життєвих форм масштаби вимирання в 100–1000 разів більше статистично очікуваних; ця швидкість прямо пов’язана з деструктивним і мінливим впливом людства на природу Землі.

У різних частинах світу на межі повного зникнення перебувають понад 1000 видів тварин – горила, білий ведмідь, носороги, лев, тигр, гепард, багато видів птахів та інших тварин. Чисельність деяких видів оцінюють всього лише в декілька сот пар особин. У деяких країнах, наприклад, кількість видів птахів, що знаходяться під загрозою зникнення, дуже велика. Це, в першу чергу, держави Америки і Південно-Східної Азії; три «країни-рекордсмени» – Бразилія (111 видів під загрозою зникнення), Індонезія (92 види) і Колумбія (79 видів). Особливо цінними в кількісному відношенні є атлантичні ліси на сході Бразилії, тоді як найбільша кількість видів птахів на одиницю площі, яким загрожує повне зникнення, відмічена на Філіппінах. 75% зникаючих видів птахів живуть у тропічних лісах.

Взагалі на межі зникнення знаходиться майже чверть ссавців і восьма частина птахів (інформація лише про ті види, за якими ведуться спостереження).

Переексплуатація тваринних ресурсів виникає тоді, коли промисел перевищує їх здатність до відновлення. Щоб зникли тварини, не потрібне їх повне знищення. Достатньо порушити структуру популяції. Існує норма чисельності кожного виду, нижче якої він не може існувати.

Однією з форм скорочення видів є браконьєрство – це незаконне добування тварин, зокрема риби. Форми браконьєрства можуть бути різними, найчастіше це добування риби забороненими засобами і знаряддями виловлювання. Формами браконьєрства є виловлювання риби в заборонених місцях, нестатевозрілої та під час її розмноження (нересту); добування тварин, що занесені до Червоної книги України.

Соціальна небезпека браконьєрства дуже велика: воно завдає шкоди охороні природи і ресурсам промислових тварин, підриває процеси їх відтворення, знижує економічний потенціал мисливського і рибного господарств.

Зниження обсягів вилову риби в Україні пов’язане з багатьма факторами. Серед них можна виділити такі:

перевилов риби, тобто виловлюють її в більшій кількості, ніж відтворюється;

забруднення водойм, що викликає зміну кисневого режиму, режиму живлення, отруєння та загибель риби;

негативний вплив гідротехнічних споруд, який виявляється у зміні режиму стоку річок, розподілі біогенних речовин, у перекритті шляхів до місць нересту прохідних риб та ін.;

обміління річок, погіршення умов життя риб, зниження рівня та підвищення засоленості води у внутрішніх морях.

Охорона та відтворення рибних багатств – одне з найважливіших державних завдань. Нині охорона рибних багатств передбачає великий комплекс заходів різного характеру:

1)регулювання величини виловів найважливіших видів риб;

2)регламентація строків, способів, характеру знарядь лову;

3)організація проходження риби до нерестовищ;

4)створення іхтіологічних заказників у місцях, де можливе швидке винищення риби (нерестовища, зимувальні ями та інше);

5)створення заповідників для збереження цінних та рідкісних видів риби;

6)збереження молоді риби в разі висихання водойми;

7)боротьба із забрудненням річок, озер, морів шкідливими речовинами, включаючи радіоактивні відходи та інше.

Найбільше значення серед відтворювальних заходів має штучне розведення риб – одна з основних галузей рибного господарства. Важливе значення має ставкове риборозведення – так розводять коропа, сазана, карася, білого амура, товстолобика.

Отже, в збереженні рибних багатств першорядну роль відіграють ведення інтенсивного планового рибного господарства та всебічна охорона водойм.

Підприємства, установи та організації зобов’язані виконувати вимоги, передбачені ст. 26 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», а також здійснювати за погодженням з органами Міністерства захисту довкілля та природних ресірсів України та Державного агенства рибного господарства України рибоохоронні та меморативно-технічні заходи, що забезпечують поліпшення стану водойм і умов відтворення риби та інших водних організацій.

	Цікавинки із просторів інтернету
	«Терміни нерестової заборони 2020»

2.5.7. Охорона тваринного світу

У наш час особливої актуальності набувають питання охорони, відтворення та раціонального використання тваринного світу. Для цього проводять організаційно-господарські, біологічні, культурно-виховні заходи. Першочергового значення в охороні тваринного світу набувають заходи правового характеру, тобто законодавче регулювання.

Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України прийняли низку законів, постанов, розпоряджень, спрямованих на посилення охорони тваринного світу та його представників, що належать до категорії рідкісних і зникаючих. Чинне законодавство певною мірою регулює охорону умов існування диких тварин, вимагаючи дотримання правил безпеки під час використання отрутохімікатів у сільському і лісовому господарстві, збереження чистоти водойм у місцях існування і масових зимівель птахів, забороняючи розорювання гнізд корисних птахів та знищення місць існування диких тварин. Встановлені певні вимоги із охорони лісових кормових угідь хутрових тварин.

Законодавчі акти визначають види і умови користування тваринним світом, шляхи його охорони. Законодавством передбачені державний облік тварин та їх використання і державний кадастр тваринного світу.

Згідно із законодавством дикі тварини є державною власністю і ставлення до них має бути дбайливим, використання – економним.

Законоположення визначає правовий режим полювання та систему організації мисливських господарств.

Для охорони рідкісних і зникаючих видів тварин укладені міжнародні конвенції. Серед них можна назвати такі:

Конвенція про зберігання тюленів Антарктики, 1972;

Конвенція з регулювання китобійного про-мислу, 1946;

Конвенція про судноплавство і рибальство на Дунаї, 1948 (із змінами, внесеними згідно з Додатковим Протоколом (995_140) від 26.03.98р.);

Договір про захист білого ведмедя (1973),

Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики, 1980 (зі змінами Про участь у Конвенції – Постанова ВР №3937-XII (3937-12) від 04.02.94);

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, які перебувають під загрозою зникнення (1973) (зі змінами Про приєднання до Конвенції – Закон №662-XIV (662-14) від 14.05.99, ВВР, 1999, №28, ст.232) та ін.

Заходами охорони і раціонального використання тваринних ресурсів є створення мисливських, звірівницьких та рибних господарств, морської аквакультури.

Загальна площа мисливських угідь України становить 39,4 млн га. Поряд з охороною мисливських тварин важливими заходами, що спрямовані на збільшення їх чисельності, є проведення біотехнічних заходів з поліпшення стану середовища перебування тварин, а також їх штучне розведення в неволі з подальшим розселенням у природних умовах.

На території мисливських угідь проводять підгодівлю тварин, висівають кормові культури, створюють солонці, штучні гніздівлі. Надзвичайне значення для охорони тваринного світу мають заказники – ділянки угідь, де мисливство заборонено на певний строк на всі або окремі види тварин.

Найважливішими мисливськими тваринами в Україні є лані, кабани, фазани, качки, лисиці.

Відстрілювання, відловлювання та інші види добування і використання диких тварин регулюються різними законодавчими і нормативними актами.

У повсякденній практиці основним документом є Закон України «Про мисливське господарство та полювання» (зі змінами). Цей Закон визначає як загальний правовий режим охорони тваринного світу, який є державною власністю, так і порядок використання ресурсів фауни – документи, що дають право полювання на звірів і птахів, строки, способи полювання, зброя для полювання, відповідальність за порушення законодавства у галузі полювання та ведення мисливського господарства, а також передбачається плановість і суворе нормування дичини. Дозволяючи полювання лише в певні проміжки часу за рік, Закон має на меті недопущення надмірного добування диких тварин, а також їх охорону в періоди розмноження.

У зв’язку з різко вираженою сезонністю природних явищ тварини розмножуються лише в певні пори року. Очевидно, що полювання на них у період спаровування, вагітності самок, вирощування молодняку недопустиме, бо може порушити нормальний хід розмноження і призвести до порушення відтворення поголів’я.

Полювання недоцільно проводити також і в той час, коли мисливські тварини дають низькоякісну, малоцінну продукцію (шкіру, м’ясо та ін.). Полювання на хутрових звірів, як правило, починається пізно восени, коли повністю дозріє їхнє зимове хутро, і триває до кінця зими, до появи перших ознак весняного линяння.

Полювання на більшість копитних дозволяється восени або на початку зими, коли підросте молодняк. Полювання на пернату дичину, як правило, починається в серпні і триває (на перелітних видів птахів) до їх відлітання на південь, а на осілі види – до кінця зими. Іноді дозволяється весняне полювання на самців водних птахів.

Терміни полювання на різні види мисливських тварин установлюються органами мисливської інспекції.

Для запобігання перепромислу полювання на низку особливо цінних мисливських тварин проводять тільки за особливими дозволами – ліцензіями, які видає органи Державної мисливської інспекції. Кількість ліцензій, що видаються, залежить від запасів цієї тварини в тій чи іншій області, які визначаються спеціальним обліком чисельності тварин.

У мисливських господарствах нерідко встановлюють для кожного мисливця норму добування різних тварин за одне полювання, за один день полювання чи за весь сезон полювання.

За недотримання правил полювання (браконьєрство) винних притягують до юридичної відповідальності. Форми цієї відповідальності і види стягнень відрізняються залежно від ступеня громадської небезпеки та шкідливості тих чи інших видів браконьєрства.

Охорона і використання рибних запасів також регулюється Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», положеннями і правилами рибальства, що розроблені відповідно до місцевих умов. Їх дотримання є обов’язковим як для підприємств, що ведуть промислове виловлювання риби, так і для громадян, що займаються любительською риболовлею.

	Цікавинки із просторів інтернету
	«Знаряддя браконьєрів»

Особливе місце в правилах займає питання про допустимість тих чи інших видів лову. Заборонено, наприклад, застосування дрібносітчастих неводів для вилову тюльки, бо це може негативно позначитися на молоді інших цінних промислових риб.

Положення і правила рибальства забороняють добування риби біля гребель і шлюзів – ближче, ніж за 500 м, та між устоями мостів.

Заборонено також добування риби способами і знаряддями, що завдають значної шкоди: вибуховими і отруйними речовинами, гарпунами, вогнепальною зброєю, шляхом обладнання гребель та ін.

Заборонено забруднювати водойми та їх береги, самовільно проводити днопоглиблювальні й вибухові роботи. Як правило, заборонено молєве сплавляння лісу.

Любительський лов вудкою дозволено в усіх місцях, крім заповідних, та тих водойм, де рибу розводять штучно. Застосування інших знарядь любительського лову допускається з великими обмеженнями. Суворе дотримання законів і правил забезпечує охорону рибних запасів та їх раціональне і бережне використання, порушення ж завдають збитків і переслідуються за законом. Контроль за дотриманням законодавства здійснюють спеціальні органи рибоохорони та державні і громадські інспекції з охорони природи.

Виловлювання риби в більшості водойм припиняється на час нересту.

Порушення законів і правил охорони рибних запасів тягне за собою карну, адміністративну, дисциплінарну, а крім того, як правило, і матеріальну відповідальність.

Закон про охорону довкілля передбачає здійснення заходів щодо подальшого збагачення і якісного вдосконалення фауни нашої країни. Ці заходи спрямовані, з одного боку, на збільшення різноманіття і підвищення чисельності корисних диких тварин, а з іншого – на скорочення популяцій організмів, які завдають шкоди народному господарству.

З таких робіт найбільше значення мають інтродукція – завезення, випускання і пристосування тварин до нових умов існування. Інтродукція пов’язана з акліматизацією – виникненням певних фізіологічних і морфологічних особливостей, які дозволяють організмам виживати і давати потомство в нових умовах існування.

Організми пристосовуються до кліматичних, фізико-хімічних і ґрунтових умов нового для них середовища, а також до біотичних факторів, тобто до рослин і тварин нового біоценозу, які служать їжею або є конкурентами, паразитами чи хижаками по відношенню до даного виду.

Широкі програми завезення і акліматизації були здійснені для багатьох видів хутрових звірів, промислових риб, природних паразитів і хижаків, що є ворогами шкідників сільського і лісового господарства.

2.5.8. Червона книга. Заповідна справа

Червоні книги – офіційні документи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, які містять систематизовані відомості про рослини і тварини світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їх майбутнє.

Червона книга України стала науковою основою для розробки комплексних заходів щодо збереження окремих видів тварин і рослин, дослідження біологічних видів.

Червона книга – символ боротьби за збереження живої природи, без якої неможливе існування біосфери. Вона є основним державним документом з питань охорони тваринного та рослинного світу.

Червона книга містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково-обґрунтованого відтворення (розмноження).

До першого видання Червоної книги Української РСР (1980) було включено 85 видів тварин та 151 вид судинних рослин.

У третьому виданні Червоної книги України (2009) в томі «Тваринний світ» міститься 542 види і підвиди тварин, а в томі «Рослинний світ» включено 826 видів, підвидів, різновидів рослин.

	Цікавинки із просторів інтернету
	«Червона книга України: рослини, тварини», «Зелена книга України»

Згідно з Законом України «Про Червону книгу України», Кабінет міністрів України був зобов’язаний забезпечити видання четвертої редакції Червоної книги України не пізніше 2019 року, через 10 років після попереднього видання. Влітку 2019 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України оголосило два тендери на видання ботанічного та зоологічного томів Червоної книги України, але охочих брати участь у тендерах за висунутих умов видання не знайшлося, тож тендери не відбулися, повторні в 2019 не оголошували і, відповідно, вимоги законодавства не були виконані Кабміном.

Під час відбору тварин до Червоної книги виділяють такі категорії:

1. Зниклі – види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація щодо існування їх у дикій природі.

2. Зникаючі – види, що потребують абсолютної охорони. Наприклад, японський, даурський і чорний журавлі, далекосхідна лелека, стерх (журавель білий); із звірів – червоний вовк, ірбіс, пантера плямиста амурська, гепард; з парнокопитних – дзерен, горал, муфлон вірменський та ін.

3. Вразливі – види, що знаходяться в небезпеці, але мешкає їх у достатній кількості, щоб вижити, хоч кількість продовжує зменшуватися. Наприклад, джейран, архар, із птахів – фламінго андський, качка-мандаринка, дрохва та ін.

4. Рідкісні – види, що не знаходяться під загрозою вимирання, але їх така невелика кількість або мешкають вони на таких обмежених територіях, що можуть найближчим часом зникнути. Наприклад, беркут, гуска китайська, амурський тигр, морський котик, хохуля, морж.

5. Невизначені – дані про ці види дуже обмежені, і фахівці не можуть оцінити їх стан.

6. Недостатньо відомі – види, які можна було б віднести до однієї з вищезазначених категорій, однак через відсутність повної достовірної інформації питання залишається невизначеним.

7. Відновлені – види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

Червона книга України – результат клопіткої праці багатьох вчених Національної академії наук України, Національного науково-природничого музею НАН України та інших природничих музеїв, заповідників, університетів.

У Законі України «Про Червону книгу України» передбачено цілу низку заходів щодо організації й відтворення видів рослин і тварин: від моніторингу за станом популяції, створення заповідних об’єктів, банків генофонду зникаючих видів до проведення широкої виховної роботи серед населення, встановлення відповідальності за знищення або пошкодження зникаючих видів тварин чи рослин.

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угруповань.

Природні рослинні угруповання – це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами довкілля.

Завдання збереження рослинного світу необхідно вирішувати в єдиному плані охорони генофонду і усього розмаїття природних екосистем.

Для охорони рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань у 1997 році створено Зелену книгу України. До неї занесено 127 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і категорії їх охорони, поширення і видовий склад.

Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угруповання. Таким чином, вона створює передумови для дослідження історичних етапів розвитку рослинності та з’ясування закономірностей формування різних її типів.

Згідно із Положенням про Зелену книгу України визначається п’ять категорій рослинних угруповань, що потребують охорони та занесення до Зеленої книги України, а саме:

корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин, занесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види рослин;

корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження власного життєвого потенціалу;

рослинні угруповання, що не пов’язані з природною зональністю (болота, луки, водні об’єкти тощо) і потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;

рослинні угруповання, взаємопов’язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;

рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних факторів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об’єктів і поліпшення їх структури. Разом з формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об’єктів напіввідкритого напівфункціонального типу – природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділяти зони помірної охорони і рекреації.

Заповідна справа – система організаційних, наукових, правових, виховних та інших заходів, спрямованих на охорону і розвиток природно-заповідного фонду України. Організаційно-правові основи ведення заповідної справи визначені Законом «Про природно-заповідний фонд України».

Концепція розвитку заповідної справи передбачає розвиток та вдосконалення мережі природно-заповідних територій, системи керування ними та зростання їх суспільного значення для розвитку держави.

Важливе значення має розробка і впровадження ефективного економічного механізму функціонування системи природно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо) та впровадження єдиного порядку формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження і розвиток природно-заповідного фонду.

В основі природно-заповідної справи лежать такі принципи:

створення в заповідниках як своєрідних «еталонах» природи умов, необхідних для збереження і розвитку всіх видів тварин і рослин;

підтримання екологічної рівноваги ландшафтів шляхом охорони природних екосистем;

можливість вивчати еволюцію природних екосистем як у регіональному, так і в ширшому біогеографічному плані;

вирішувати багато аутекологічних і синекологічних питань;

мережа природно-заповідних об’єктів має відображати широтно-меридіанні, а в гірських регіонах – висотні закономірності поширення екосистем;

включення в сферу діяльності заповідників соціально-економічних питань, пов’язаних із задоволенням рекреаційних, краєзнавчих та інших потреб населення.

Відносини у галузі охорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду регулюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (1992) та державною Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (1994).

Закон визначає правові основи організації, охорони, використання територій та об’єктів фонду. Основна мета Програми – забезпечити збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду, гарантувати обґрунтований розвиток заповідної справи.

Природно-заповідний фонд України знаходиться під державним управлінням Міністерства енергетики та захисту довкілля України.

Також прийнято низку постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, ведеться інтеграція з країнами Європи – здебільшого для забезпечення дії в Україні міжнародних конвенцій.

Розроблено першочергові та головні завдання розвитку заповідної справи на найближчі роки:

довести площі об’єктів природно-заповідного фонду до 5, а в окремих регіонах до 10% площі України чи відповідного регіону;

підвищити флористичну, ценотичну, фауністичну та ландшафтну репрезентативність природно-заповідного фонду;

активізувати роботу зі створення у прикордонних місцевостях міждержавних природно-заповідних територій;

створити Державний кадастр природно-заповідного фонду України;

розробити Національний план дій зі збереження та раціонального використання водно-болотних угідь;

удосконалити систему державного управління, насамперед, заповідниками та національними парками;

удосконалити існуючу класифікацію територій природно-заповідного фонду;

розробити та впровадити ефективний економічний механізм функціонування системи територій природно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування;

впровадити єдиний порядок формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження та розвиток природно-заповідного фонду України.

Порушення природної стійкості лісів призводить до зростання уразливості насаджень.

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням під час визначення шляхів розвитку агропромислового та лісопромислового комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт і стихійний розвиток колективного садівництва призвели до зниження природного потенціалу цінних природних комплексів і ландшафтів України. Внаслідок цього процес деградації генетичного фонду живої природи спостерігається практично у всіх регіонах України.

Площа природно-заповідного фонду України збільшується повільно і становить 1,3 млн га, або 2,2% території країни, що в 2–3 рази менше від норми, рекомендованої вченими.

Природоохоронні території через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу не забезпечують у повному обсязі виконання функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об’єкти:

• заповідники:

- біосферні,

- природні,

- національні природні парки,

- регіональні ландшафтні парки,

- заказники,

- ландшафтні,

- лісові,

- ботанічні,

- загальнозоологічні,

- орнітологічні,

- ентомологічні,

- іхтіологічні,

- гідрологічні,

- загальногеологічні,

- палеонтологічні,

- карстово-спелеологічні;

• пам’ятки природи:

- комплексні,

- ботанічні,

- зоологічні,

- гідрологічні,

- геологічні,

- пралісові;

- заповідні урочища;

- водно-болотні угіддя;

штучно створені об’єкти:

- ботанічні сади,

- дендрологічні парки,

- зоологічні парки,

- парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Біосферний заповідник – це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу та вивчення довкілля. Господарська діяльність у біосферних заповідниках не дозволяється.

Станом на 2021 рік на території України існує пʼять біосферних заповідників:

Асканія-Нова ім. Ф.Е.Фальц-Фейна;

Чорноморський біосферний заповідник;

Карпатський біосферний заповідник;

Дунайський біосферний заповідник;

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник.

Природний заповідник – це територія, яку виділяють для охорони в природному стані типових або унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності.

У світі є понад 2-і тисячі природних заповідників, а в Україні – 15:

Ґоргани;

Дніпровсько-Орільський;

Древлянський;

Єланецький степ;

Казантипський природний заповідник;

Канівський природний заповідник;

Карадазький природний заповідник;

Кримський природний заповідник;

Луганський природний заповідник;

Медобори;

Михайлівська цілина;

Мис Мартьян;

Опуцький;

Поліський;

Розточчя;

Рівненський природний запо-відник;

Український державний степовий заповідник;

Черемський природний заповідник;

Ялтинський гірсько-лісовий заповідник.

Національні природні парки – це завжди велика територія, на якій охороняються ландшафти або їх ділянки разом з усіма природними компонент-тами. Тут поєднується охорона природи із відпочинком людей та їхнє екологічне виховання. У парках створюють системи спеціальних доріг і стежок, а також тут виключена господарська діяльність.

Концепцію національного парку було вперше сформульовано в 1872 році при організації в США Єллоустонського національного парку.

В Україні створено 53 національних парки і 2-а проєктують.

Регіональні ландшафтні парки створюють для збереження унікального або типового ландшафту як комплексу екосистеми.

У світі нараховують зараз близько 300 ландшафтних парків.

Заказники – це природна територія або акваторія, яку виділено для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компонента. Тут дозволено господарську діяльність, що не завдає шкоди об’єкту, який охороняється. Заказники служать для охорони та відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин.

Пам’ятки природи – це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам’ятками природи можуть бути об’єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т. д.

Заповідні урочища – це ділянки лісу, болота, луків, степу та іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення й охороняються для збереження їхнього природного стану.

Водно-болотні угіддя – райони боліт, торфовищ, які є місцем існування мігруючих птахів, водно-болотної флори і фауни.

Ботанічні сади – організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах.

У світі нараховують 1600, у Європі – 540, а в Україні – 30 ботанічних садів.

Дендрологічні парки служать для охорони та вивчення в спеціально створених умовах дерево-чагарникової рослинності з метою використання їхньої композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Зоологічні парки – це місце, де утримують рідкісних, іноземних й місцевих видів фауни для охорони їхнього генофонду та організації наукової і просвітницької діяльності.

Пам’ятники садово-паркового мистецтва – це ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність.

2.5.9. Правова охорона флори і фауни

Першочергового значення в охороні рослинного і тваринного світу набувають заходи правового характеру.

Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України прийняли низку законів, постанов, розпоряджень, спрямованих на посилення охорони рослинного і тваринного світу та його представників, що належать до категорії рідкісних і зникаючих.

Чинне законодавство певною мірою регулює охорону умов існування диких тварин, вимагаючи дотримання правил безпеки під час використання отрутохімікатів у сільському і лісовому господарстві, збереження чистоти водойм у місцях існування та масових зимівель птахів, забороняючи розорювання гнізд корисних птахів та знищення місць існування диких тварин. Також встановлені певні вимоги з охорони лісових кормових угідь.

Відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу регулюються Конституцією України, законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», Лісовим кодексом України, «Про рослинний світ» та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України про рослинний світ, прийнятий 9 квітня 1999 року. Його завданням є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань.

Охорона рослинного світу передбачає вжиття комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності та цілісності об’єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання.

Охорона рослинного світу здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в т.ч. орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослинних ресурсів.

Охорона рослинного світу забезпечується:

встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об’єктів рослинного світу;

забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів у разі необхідності;

здійсненням оцінювання впливу на довкілля та інших заходів для запобігання загибелі об’єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності;

захистом земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, від ерозії, селей, підтоплення, затоплення, заболочення, засолення, висушення, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу;

створенням та оголошенням територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпечення вжиття заходів щодо охорони та відтворення об’єктів рослинного світу;

розвитком системи інформування про об’єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу;

занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України, а рослинних угрупувань – відповідно до Зеленої книги України;

встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів.

Використання природних рослинних ресурсів здійснюється в порядку загального та спеціального використання.

У порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, профілактичних, культурно-освітніх та виховних цілях.

Збирання у порядку загального використання дикорослих рослин, віднесених до переліку наркотиковмісних рослин, їх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини тощо, забороняється.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки.

За умови додержання вимог законодавства можуть здійснюватися такі види спеціального використання природних рослинних ресурсів:

збирання лікарських рослин;

заготівля деревини під час рубок головного користування;

заготівля живиці;

заготівля кори, лубу тощо;

збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо;

заготівля сіна;

випасання худоби.

Реалізація лікарської та технічної сировини дикорослих рослин юридичними або фізичними особами, які не мають дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів, забороняється.

Відтворення природних рослинних ресурсів здійснюється власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу.

Відтворення природних рослинних ресурсів забезпечується:

сприянням природному відновленню рослинного покриву;

штучним поновленням природних рослинних ресурсів;

запобіганням небажаним змінам природних рослинних угруповань та негативному впливу на них господарської діяльності;

зупиненням (тимчасово) господарської діяльності з метою створення умов для відновлення деградованих природних рослинних угруповань.

Державний облік і кадастр рослинного світу ведуться для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних рослинних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання, а також здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в рослинному світі і для забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також власників та користувачів (в тому числі орендарів) земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу, відомостями про стан рослинного світу.

Державний облік і кадастр рослинного світу містять систему відомостей і документів про розподіл об’єктів рослинного світу між власниками і користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, кількісні та якісні характеристики народногосподарської та наукової цінності рослинних ресурсів, поділ природних рослинних угруповань на категорії, економічну оцінку технічних, кормових, лікарських, харчових та інших властивостей природних рослинних ресурсів, інші дані, що необхідні для забезпечення їх невиснажливого використання, відтворення й ефективної охорони.

Державний кадастр рослинного світу включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються в інтернеті згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».

Порядок ведення державного обліку, кадастру і моніторингу рослинного світу (який є складовою частиною моніторингу довкілля) здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідальність дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну) за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи винні у:

самовільному спеціальному використанні природних рослинних ресурсів;

порушенні правил і вимог щодо загального використання рослин; охорони умов місцезростання, використання та відтворення рослинних об’єктів під час проєктування, будівництва, реконструкції, введення в дію, експлуатації споруд та об’єктів; застосування технологій, які негативно впливають на стан об’єктів рослинного світу;

протиправному знищенні або пошкодженні об’єктів рослинного світу;

перевищенні лімітів використання природних рослинних ресурсів;

самовільному проведенні інтродукції та акліматизації дикорослих видів рослин;

реалізації лікарської сировини дикорослих рослин, зібраної без дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів;

закупівлі лікарської сировини дикорослих рослин у юридичних або фізичних осіб, які не мають дозволу на їх спеціальне використання;

порушенні правил вивезення за межі України і ввезення на її територію об’єктів рослинного світу;

невнесенні збору за використання природних рослинних ресурсів у встановлені строки.

	Цікавинки із просторів інтернету
	«Greenpeace»

Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення їх продуктивності, раціонального використання лісів для задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

У Лісовому кодексі визначені:

основні завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства;

критерій поділу лісів на дві групи за їх екологічним і господарським значенням;

встановлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів;

права і обов’язки лісокористувачів;

порядок охорони і захисту лісових ресурсів;

плата за використання лісових ресурсів;

економічне стимулювання охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісових ресурсів.

Відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну) за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у:

незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників;

порушенні вимог пожежної безпеки в лісах;

знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем;

знищенні або пошкодженні лісу внаслідок забруднення його хімічними та радіоактивними речовинами, промисловими і побутовими відходами, стічними водами та іншими видами шкідливого впливу;

порушенні строків лісовідновлення;

знищенні або пошкодженні деревостану, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для лісовідновлення тощо.

Закон України «Про тваринний світ», прийнятий у 2001 році, відіграє важливу роль у збереженні природних ресурсів. Екологічними принципами, які лежать в основі цього Закону, є збереження великої кількості тварин у стані природної свободи та цілісності співмешканців.

Завдання закону – регулювання суспільних відносин у галузі охорони і використання диких тварин для забезпечення умов їх існування на волі, збереження цілісності природних угруповань і раціонального викорис-тання, а також зміцнення законності.

Законом визначено основні види використання тваринного світу:

мисливство, рибальство;

добування тварин, які не належать до об’єктів мисливства і рибальства;

використання тваринного світу у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;

використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – ґрунтоутворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин та ін.;

використання тварин для одержання продуктів харчування.

Закон встановлює правила і порядок використання тваринного світу, регламентує права і обов’язки відповідних користувачів. Багато уваги в ньому приділяється охороні середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин.

Для збереження рідкісних тварин у Закон введено норми, що передбачають створення заповідників, заказників та інших територій, які знаходяться під особливою охороною.

Відповідно до цього Закону, рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тварин заносять у Червону книгу України. У Законі вперше в законодавстві України закріплено принцип державної власності на тваринний світ і вказано, що дії, які в прямій чи прихованій формі порушують цей принцип, забороняються.

Питання для самоконтролю

1. Яку роль зелені рослини відіграють в біосферних процесах ?

2. Яке значення мають тварини у природі і житті людини ?

3. У чому полягає негативний антропогенний вплив на рослинний світ ?

4. Які причини зменшення лісових ресурсів України та їх наслідки ?

5. Назвіть основні заходи щодо охорони рослинного світу ?

6. Назвіть основні причини вимирання окремих видів тварин ?

7. Яке призначення має Червона книга України ?

8. Що таке заповідна справа та які природоохоронні об’єкти ви знаєте ?

Попередня тема

На початок

Наступна тема