ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		ГЛОСАРІЙ	УКЛАДАЧІ

2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЇ

2.4. Охорона літосфери

2.4.1. Ґрунт – основний засіб виробництва в сільському господарстві. Охорона ґрунтів від виснаження

2.4.2. Ерозія ґрунтів, охорона ґрунтів від ерозії

2.4.3. Забруднення та засмічення ґрунтів

2.4.4. Меліорація земель та її екологічні наслідки

2.4.5. Сучасний стан ґрунтів України

2.4.6. Земельні ресурси України

2.4.7. Правова охорона земель. Земельний кодекс України (2001)

2.4.8. Охорона і раціональне використання земних надр

2.4.9. Кодекс України про надра (1994)

2.4. Охорона літосфери

2.4.1. Ґрунт – основний засіб виробництва в сільському господарстві. Охорона ґрунтів від виснаження

Ґрунт – верхній шар земної кори, який утворився і змінюється під впливом природних чинників та виробничої діяльності людини і володіє родючістю, тобто здатний постачати рослинам необхідні для їх росту поживні речовини, воду і повітря.

Як самостійне природне тіло й компонент біосфери ґрунт має своє життя, розташування, об’єм і межі та виконує багато функцій.

В Україні налічується багато різновидів ґрунтів, які відрізняються між собою мінералогічним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними та хімічними властивостями, а значить, і родючістю, придатністю до лісо- та сільськогосподарського використання.

Для раціонального використання земель здій-снюється їхнє великомасштабне дослідження, складаються детальні ґрунтові карти та визначається характеристика всіх ґрунтів (їхнє бонітування), що дає змогу виробити правильний підхід до використання, обробітку та удобрення ґрунтів, вибору найпридатніших для кожного поля сільськогосподарських культур, організації сівозміни, захисту рослин.

Земля (ґрунт) – це дуже містке і широке поняття. Вона – національне багатство суспільства, основний засіб виробниц-тва у сільському господарстві і просто-ровий базис, де розміщуються всі галузі господарства.

В.В.Докучаєв

Різні типи ґрунтів вивчав і називав російський вчений В.В.Докучаєв. У нас поширені такі народні назви ґрунтів, як чорнозем, підзол, сірозем, солончак, солонець, солодь та інші, які увійшли не лише у вітчизняну ґрунтову номенклатуру, а й у світову.

Серед усіх типів ґрунтів України найпоширенішим є чорноземи. Вони найродючиші, з високим вмістом гумусу.

Втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається внаслідок постійного зменшення вмісту органічних речовин, механічного руйнування структури різноманітними знаряддями обробітку, а також під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо.

Ще однією причиною втрати родючості є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями за допомогою потужних і важких тракторів. Часто поле впродовж року обробляють до 10–12 разів. Не враховується, що добрива, посівний матеріал, зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди завозять на поле та вивозять причепами. Причому часто трапляється так, що автотранспорт, уникаючи розкислих доріг, їде полем, через посіви, утворюючи паралельні тимчасові дороги. Такого не буває в жодній іншій країні, де кожне поле має свого справжнього господаря.

«Ґрунти України ч.1»

«Ґрунти України ч.2»

Висока частота обробітку пояснюється ще і тим, що наше сільське господарство не має знарядь для одночасного обробітку землі і догляду за посівами. Сьогодні дедалі відчутнішими стають негативні наслідки антропогенного впливу на ґрунт.

Глобальною проблемою сьогодні є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Однією з основних причин цього є споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гумус витрачається не тільки на мінералізацію, а й виноситься з ґрунту в процесах ерозії, сільськогосподарськими рослинами в процесі їх розвитку.

За 100 останніх років в Україні кількість гумусу в ґрунті зменшилася в 6 разів і становить приблизно 3%. Щорічно ґрунти України втрачають за рахунок мінералізації 14 млн т гумусу, за рахунок ерозії – 19 млн т.

Сьогодні дедалі відчутнішими стають негативні наслідки хімізації сільського господарства – погіршуються властивості ґрунту, його стан через нагромадження великої кількості шкідливих хімічних речовин, що вносились без належних розрахунків і врахування екологічних законів. До таких хімічних речовин, у першу чергу, належать мінеральні добрива та різні отрутохімікати, пестициди.

Деградація ґрунту – це зниження родючості ґрунту, викликане погіршенням його властивостей (руйнування структури, вимивання поживних речовин тощо) внаслідок зміни умов ґрунтоутворення або господарської діяльності людини.

Основними причинами деградації ґрунтів є:

водна і вітрова ерозія;

багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями з допомогою потужних і важких тракторів та ущільнення ґрунту їх колесами;

забруднення ґрунтів різноманітними викидами промислових підприємств, автотранспорту тощо.

Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їхньої охорони дуже різноманітні й мають здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших. Тому, передусім, потрібно, щоб кожен клаптик землі, кожне поле мало дбайливого господаря, освіченого, розсудливого, щоб від стану поля залежала не тільки його доля, а й доля його дітей та онуків.

2.4.2. Ерозія ґрунтів, охорона ґрунтів від ерозії

Ерозія ґрунтів – це процес руйнування верхніх найродючіших горизонтів ґрунтів. Вона буває водна і вітрова.

«Ерозія грунтів»

Водна ерозія відбувається під впливом талих і дощових вод, які стікають по поверхні землі. Вона, в свою чергу, поділяється на площинну і глибинну.

Площинна ерозія полягає в тому, що атмосферні опади, стікаючи похилою поверхнею землі численними дрібними струмками, змивають поверхневий гумусовий шар ґрунту та пухких порід і відкладають змитий матеріал у підніжжі схилу. Внаслідок змивання гумусового шару значно погіршується родючість ґрунту.

Глибинна ерозія – це розмивання ґрунтів у глибину дощовими і талими водами. Внаслідок цього утворюються лінійно витягнуті заглибини, які поступово перетворюються у глибокі яри. Через те цю ерозію часто називають яружною.

Яри завжди зароджуються у нижній частині схилу, де збирається найбільша кількість води. Утворення ярів призводить не лише до руйнування ґрунтів, втрати значних площ сільськогосподарських угідь, але й до погіршення природних умов взагалі.

В Україні діючі яри займають близь-ко 260 тис. га.

Вітрова ерозія – це видування верх-ніх шарів ґрунту вітром і перенесення та перевідкладання піднятих з поверхні ґрунту пилуватих частинок в іншому місці. Найчастіше вітрова ерозія проявляється на півдні України, особливо весною, коли мало випадає дощів, а розорані степи слабозахищені рослинністю. Тоді під впливом сухих південно-східних вітрів часто виникають пилові бурі, які інколи здувають родючий поверхневий шар ґрунту на глибину до декількох сантиметрів і переносять його на сотні й навіть тисячі кілометрів.

Для захисту ґрунтів від вітрової ерозії в степах створюють лісозахисні смуги, які зменшують швидкість вітру і його руйнівну дію.

Ерозія ґрунтів спричиняється природними факторами і штучними, викликаними діяльністю людини.

Основні природні фактори, які сприяють ерозійним процесам:

горбистий рельєф;

часті зливові дощі;

наявність виходів на поверхні пухких гірських порід;

відсутність рослинного покриву та ін.

Основні штучні фактори, які сприяють ерозійним процесам:

вирубування лісів на схилах;

розорювання крутих схилів;

неправильний обробіток ґрунту (оранка вздовж схилу, зверху вниз);

висаджування просапних культур на схилах;

неправильне розміщення доріг тощо.

Для охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії розроблено цілу систему заходів. Вона включає:

організаційно-господарські заходи: заліснення схилів крутизною 10°–15° або використання їх під сади, створення санітарно-захисних зон вздовж річок і захисних лісів водорегулювального значення, заборона випасання худоби на схилах з малопотужним шаром ґрунту тощо.

агротехнічні заходи: проведення оранки, сівби та обробітку ґрунту на схилах, які зазнають ерозії, впоперек схилу; проведення терасування схилів (за крутизни 6°–8° і більше); чергування просапних культур з ґрунтозахисними;

лісомеліоративні заходи: заліснення крутих схилів, які піддаються ерозії, створення лісосмуга;

гідротехнічні заходи: використання різних гідротехнічних споруд (стічні канали, перепади) для боротьби з ярами, обвалування верхів’їв ярів, терасування схилів (крутизною 6°–8° і більше) тощо.

У боротьбі з ерозією ґрунтів у сільському господарстві застосовують контурно-меліоративну систему землеробства.

2.4.3. Забруднення та засмічення ґрунтів

Значної шкоди ґрунтам завдає забруднення різноманітними хімічними речовинами. Воно може бути викликане застосуванням великих доз мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, відходами металообробної промисловості, промисловими викидами хімічних, металургійних та інших заводів, продуктами спалювання вугілля, нафти, торфу, відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів та мастилами і паливом, які з них витікають під час роботи на полях, тощо.

Особливо небезпечним є забруднення ґрунтів важкими металами (меркурієм, свинцем, кадмієм, арсеном, флуором) і радіоактивними елементами, які переходять з ґрунту у рослини, передаються ланцюгами живлення до тварин та людини і можуть викликати важкі захворювання.

Внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції у природне середовище викинуто величезну кількість радіоактивних речовин. Найбільше їх осіло у зоні відчуження, багато рознесено вітром на значну відстань від епіцентру вибуху територією України, Білорусі та прилеглих областей Росії.

Основними радіонуклідами, що формують радіоекологічну ситуацію, є ⁹⁰Sr (Стронцій-90 – період напіврозпаду 29 років) і ¹³⁷Сs (Цезій-137 – період напіврозпаду 30 років). Ці два радіонукліди є особливо небезпечними. У перші дні після аварії був ще ¹³¹I (Йод-131 – період напіврозпаду 8 діб).

Основну роль у забрудненні ґрунтів тепер відіграють ізотопи Цезію (¹³⁷Сs і ¹³⁴Сs). Карти радіаційного забруднення ґрунтів будуються в основному по ¹³⁷Сs або ⁹⁰Sr. Критичною забрудненістю ¹³⁷Сs є 1 Кі/м², а ⁹⁰Sr - 0,2 Кі/м².

Охорона ґрунту від забруднення є важливим завданням людини, тому що будь-які шкідливі з’єднання, що знаходяться в ґрунті, рано чи пізно потрапляють в організм людини.

По-перше, відбувається постійне вимивання забруднень у відкриті водойми і ґрунтові води, що можуть використовуватися людиною для пиття й інших потреб.

По-друге, ці забруднення з ґрунтової вологи, ґрунтових вод і відкритих водойм попадають в організми тварин і рослин, що вживають цю воду, а потім харчовими ланцюжками знов-таки потрапляють в організм людини.

По-третє, багато шкідливих для людського організму з’єднань мають здатність залишатися в тканинах, і, насамперед, у кістковій. За оцінками дослідників, у біосферу надходить щорічно близько 20 – 30 млрд т твердих відходів, з них 50 – 60% органічних сполук, а у вигляді кислотних агентів газового чи аерозольного характеру – близько 1 млрд т.

Ґрунтові забруднення класифікують:

1. Сміття, викиди, відвали, порожні породи. У цю групу входять забруднення різні за характером – тверді, рідкі речовини, не занадто шкідливі для організму людини, але всі вони засмічують поверхню ґрунту.

2. Важкі метали. Цей вид забруднень уже становить значну небезпеку для людини й інших живих організмів, тому що важкі метали нерідко мають високу токсичність і здатність до накопичення в організмі. Це такі речовини, як Pb (Плюмбум), Сd (Кадмій), Сu (Купрум), Сr (Хром), Со (Кобальт), Нg (Меркурій), Аs (Арсен), Мn (Манган).

3. Пестициди. Ці хімічні речовини, які широко використовують як засоби боротьби зі шкідниками культурних рослин і тому можуть знаходитися в ґрунті в значних кількостях. За своєю небезпекою для тварин і людини вони наближаються до попередньої групи. Саме з цієї причини був заборонений для використання препарат Дихлордифенілтрихлорметилметан (далі – ДДТ), що є не тільки високотоксичним з’єднанням, але і володіє значною хімічною стійкістю, не розкладаючись упродовж десятків років. Сліди ДДТ були виявлені дослідниками навіть в Антарктиді! Пестициди згубно діють на ґрунтову мікрофлору: бактерії, актиноміцети, гриби, водорості.

4. Мікотоксини. Ці забруднення не є антропогенними, тому що вони виділяються деякими грибами, однак, за своєю шкідливістю для організму, вони стоять в одному ряду з перерахованими забрудненнями ґрунту.

5. Радіоактивні речовини. Радіоактивні з’єднання є особливими по своїй небезпеці, насамперед тому, що за хімічними властивостями вони практично не відрізняються від аналогічних не радіоактивних елементів і легко проникають в усі живі організми, потрапляючи в харчові ланцюги. З радіоактивних ізотопів слід відзначити ⁹⁰Sr (Стронцій-90), ¹³⁷Cs (Цезій-137), ¹⁴⁴Ce (Церій-144) і ³⁶Cl (Хлор-36). Хоча існують природні джерела забруднень радіоактивними з’єднаннями, але основна маса найактивніших ізотопів з невеликим періодом напіврозпаду потрапляє в довкілля антропогенним шляхом:

у процесі виробництва й випробовування ядерної зброї;

з атомних електростанцій, особливо у вигляді відходів і під час аварій;

під час виробництва і використання приладів, що містять радіоактивні ізотопи і т.д.

2.4.4. Меліорація земель та її екологічні наслідки

Низка проблем виникла і в процесі такого напряму інтенсифікації сільського господарства, як меліорація.

Меліорація – це система заходів, пов’язаних із корінним поліпшенням властивостей ґрунтів і спрямованих на підвищення їхньої родючості. Існує понад 30 видів меліорації. Найпоширенішим серед них є гідромеліорація – зрошення та осушення.

Необхідність меліорації визначається кліматичними умовами території. У зрошенні земель роль найактивнішого агента відіграє штучне зволоження ґрунтів із водного джерела для забезпечення рослин вологою. Тривале зрошення спричинює низку екологічних проблем. Головна з них – це вторинне засолення ґрунтів, що виникає за надмірного зрошення і високого рівня ґрунтових вод. Під засолення потрапила майже половина зрошуваних земель світу.

Крім того, дренажні води, що скидаються з полів, містять велику кількість мінеральних добрив і пестицидів, які забруднюють водойми.

Зі зрошенням пов’язана також проблема раціонального використання води. Головним напрямком є підвищення якості зрошувальних систем – для старих систем коефіцієнт корисної дії – 0,25 – 0,35, для нових – 0,8 – 0,9. Тому в старих системах на шляху від джерела забору води до поливного поля безцільно втрачаються 60 – 75% води.

Осушення за принциповою основою протилежне зрошенню. Його проводять на перезволожених землях, у лісах, на болотах для включення нових територій у сільськогосподарське виробництво. В Україні осушення проводять на Поліссі.

Але болота – це важливі екосистеми, які є джерелом ягід, лікарських рослин, медоносів, грибів тощо. Якщо взяти до уваги високу розораність території України, то стане очевидним, наскільки важливі болотні луки для збереження рослинного і тваринного світу України.

Через 25 років після початку проведення осушувальної меліорації в Україні виникли небезпечні екологічні зміни водного балансу території та порушення режиму підземних вод, небажані зміни в гідроекологічному режимі з частими катастрофічними повенями, посили-лися процеси деградації ґрунтів і зменшення продуктивності сільськогосподарських угідь.

Уздовж меліоративних систем знижується рівень ґрунтових вод.

Зони впливу меліоративних систем не стабілізуються в часі, а постійно збільшуються, перекриваючи одна одну. Між річками Полісся України не залишилося великих болотних масивів, які підтримували б рівні ґрунтових вод на сусідніх водоймах, не даючи їм опускатися далеко за межі оптимального залягання.

Зниження ґрунтових вод призвело до збільшення кількості посушливих днів, зменшення вологості повітря, а це, своєю чергою, обумовило зменшення продуктивної вологи і зниження урожайності в середньому від 20 до 70%. На рівнинних міжрічних терасах і заплавах у верхів’ях річок з’явилися пересушені угіддя, що корінним чином змінило склад рослинного світу, призвело до появи суходолів. У літній період рівень ґрунтових вод опускається нижче закладених дренажних каналів.

У перші 5–10 років від початку експлуатації навколо осушувальних систем формується зона гідрогеологічного впливу від 900 м до 3 – 5 км. За площею вона у 2 – 3 рази переважає розміри осушувальних систем. Це негативно позначається на витоках річок і струмків. Нині у деяких річок виток починається на 15 –22 км нижче від попереднього.

Особливо небажаним наслідком великомасштабного осушення є посилення після 10 років інфільтрації живлення підземних вод, що порушує їхні баланс і режим. Збільшуються вихідні токи підземних вод, які виходять на поверхню в ослаблених ділянках земної кори – поблизу озерних улоговин, річкових заплав тощо. Особливо сильне підтоплення сталося в зоні Шацьких озер, де на території, що прилягає до Шацького національного природного парку, понад 10 тис. га угідь через підтоплення були переведені в інші категорії земель.

У багатьох районах Рівненської та Волинської областей внаслідок висхід-них токів підземних вод утворилися численні струмки і річки. Осушувальні системи вже не в змозі відвести надлишок води, розвиваються вторинне перезволоження й заболочення.

У зоні Полісся зникли річки, що живилися ґрунтовими водами, тоді як річки, що живляться підземними водами, збільшили свою водність.

Випрямлення малих річок на Поліссі супроводжується частими катастрофічними повенями, які призводять до змиву й розмиву ґрунтів, підтоплення й заболочення низки меліоративних систем, руйнування берегів.

На рівнинних торфосховищах через зниження вологи виділяється велика кількість тепла, спричиняючи самозапалювання. Ось чому в областях Українського Полісся недобір урожаю на прилеглих до осушувальних систем суходолах становить не менш як 25%, а вплив осушувальних систем сягає на 2 – 2,5 км, тобто перевищує площу осушеного болота; відтак отримана на осушеній площі продукція практично дорівнює недоборові на прилеглих землях. Тому вчені ставлять питання про повернення ґрунтів, де погіршилась якість, у попередній болотний режим і радять використати досвід інших країн, зокрема Нідерландів, де осушення боліт визнано нерентабельним, і багато з них повертаються в попереднє становище. У низці країн осушення боліт як цінних екосистем заборонено законодавством.

2.4.5. Сучасний стан ґрунтів України

	Цікавинки із просторів інтернету Пізнавально
	«Онлайн– карта ґрунтів України»

Найбільше природне багатство України – чорноземи. Розорані землі в Україні становлять близько 85% від площі степів і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн га. Вже зіпсовано 60% чорноземів, щорічно втрачається 100 тисяч гектарів родючих ґрунтів.

Майже 50% урожаю сільськогосподарських культур вирощують на ґрунтах, оброблених хімічними добривами та отрутохімікатами. В Україні накопичено 12 тисяч тонн непридатних і заборонених для використання пестицидів.

Великої шкоди ґрунтам України завдала необґрунтована меліорація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені, а 3,7 млн га землі знаходиться в Чорнобильській зоні відчуження.

Якщо узагальнити всі зміни, то 22% території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені та непридатні для повного використання.

Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, і як наслідок – інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, послаблення стійкості природних ландшафтів України.

Ситуація, яка склалася, зумовлена головним чином тим, що впродовж багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів. У цьому полягає головна причина низької ефективності засобів, які застосовують для інтенсифікації землеробства, а комплекс деградаційних процесів виснажує ґрунтові виробничі ресурси, знижує врожаї сільськогосподарських культур. На значній частині площі сільськогосподарських угідь досяг-нуто межі екологічної збалансованості ґрунтових екосистем і агрофітоценозів.

Найбільших збитків ґрунтам завдають водна і вітрова ерозії, безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, засолення і закислення ґрунтів, опустелювання і перезволоження, зокрема і заболочування, забруднення промисловими відходами і викидами, отрутохімікатами.

Проблема охорони та раціонального використання ґрунтів є однією із найважливіших завдань людства, бо 98% продуктів харчування, які споживає людина, отримують за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали і гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювались на пустелі. Низька культура землеробства та хижацька експлуатація земель призводили до руйнування ґрунтів. Французькі вчені підрахували, що за весь історичний період людство втратило близько 2 млрд га родючих земель.

Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їхньої охорони дуже різноманітні й мають здійснюватись комплексно. Сьогодні особливого значення набуває рекультивація земель – повне або часткове відновлення ландшафту та родючості ґрунту, порушених попередньою господарською діяльністю, добуванням корисних копалин, будівництвом та ін. Вона передбачає вирівнювання земель, створення лісосмуг, парків і озер на місці гірських розробок та інші заходи.

Однак розрив між відпрацьованими і поновленими площами ще великий, незважаючи на зростання обсягів рекультивації порушених земель. Раціональне землекористування в сільському господарстві включає правильну організацію користування територією, формування культурного агроландшафту. Екстенсивне землеробство призвело до розорювання лучних земель, аж до зрізів русел рік, спадистих і крутих схилів, на яких мають рости ліси, чагарники і трави. У кожному конкретному районі повинно бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймищами, що дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.

Важливим напрямком є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розмір полів у сівозмінах, оскільки вони у нас часто завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати за контурами ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники для полегшення механізованого обробітку. Адже кожна ґрунтова відміна дозріває для обробітку в певний час і потребує форм обробітку, різних норм та видів органічних і мінеральних добрив, вапна та гіпсу.

Для того, щоб зберегти фізичні властивості ґрунтів – структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим – потрібно різко скоротити повторність обробітку ґрунтів, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини і механізми.

Контроль стану ґрунтів здійснюється за спеціальними методиками працівниками санітарно-епідеміологічних станцій, а контроль хімічних забруднень – агрохімічними лабораторіями, санітарно-епідеміологічними станціями та органами охорони природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у ґрунті покладено визначення ГДК.

2.4.6. Земельні ресурси України

Загальний земельний фонд України становить 60 млн га і представлений переважно різновидами чорноземів, котрі займають 57% всіх сільськогосподарських угідь і становлять 68% орних земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь.

Упродовж 50–60-х років було необґрунтовано розорано 2 млн га малопродуктивних природних угідь та схилових земель, а також значно розширено площу просапних культур. Розораність земель досягла 81%, тобто 57% всієї території. Лише 8% земель території України перебуває нині у природному стані (болота, озера, гірські масиви, що покриті та непокриті лісом).

Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, посилилися ерозійні процеси. Так, площа еродованої ріллі за останні 30 років збільшилася на 33% і досягла 123,1 млн га, а дефляційно небезпечної – 19,8 млн га (55,2%), вміст гумусу зменшився з 3,5 до 3,2%. Щорічно площа еродованих земель зростає на 70–80 тис. га. Значної екологічної шкоди земельні та інші ресурси зазнають внаслідок забруднення викидами промисловості, відходами, транскордонного переносу, а також недосконалого використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Найінтенсивніший забруднювачами сільськогосподарських угідь є хлорорганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення ґрунтів спостерігався в Костянтинівці, Маріуполі та Алчевську.

У житловому фонді міст і селищ міського типу України щорічно нагромаджується близько 40 млн м³ сміття, яке знешкоджується на 656 міських сміттєзвалищах. Станом на 2013 рік в Україні було тільки 4-и сміттєспалювальних заводи – у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Севастополі, працював тільки київський завод «Енергія». На превеликий жаль, їх стан не відповідає сучасним екологічним вимогам. Найбільший і найсучасніший в Україні завод з переробки відходів може з’явитися в Житомирі вже найближчим часом.

Великої гостроти набула проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива. У промисловості, сільському господарстві, медицині та в наукових закладах накопичено понад 100 тисяч відкритих та закритих радіоактивних джерел. Понад 70 млн м³ радіоактивних відходів зосереджено у відвалах та хвостосховищах уранової, гірничодобувної та переробної промисловості.

Із Чорнобильською аварією пов’язана величезна кількість радіоактивних відходів, точний обсяг котрих ще не визначений.

Незадовільно здійснюється відновлення відпрацьованих промисловістю земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель повертається у сільськогосподарське виробництво, а їхня родючість майже на половину нижча від природної.

2.4.7. Правова охорона земель. Земельний кодекс України (2001)

Земельний кодекс України 2001 року регулює охорону і раціональне використання земель. У цьому кодексі встановлено форми власності на землю. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надавати у постійне або тимчасове користування, зокрема на умовах оренди.

Земельний кодекс встановив переважне надання земель для потреб сільського господарства з метою забезпечення раціонального використання родючих земель.

Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, земель природоохоронного рекреаційного при-значення, курортів тощо) досягається встановленням особливого порядку їхнього вилучення для державних і громадських потреб.

Вилучення особливо цінних продуктивних земель, земель науково-дослідних сільськогосподарських установ, заповідників, національних, дендрологічних, меморіальних парків, поховань та археологічних пам’яток не допускається

Для охорони земель Земельний кодекс встановлює обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів:

використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок господарської діяльності;

здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення та інших процесів руйнування;

зберігати і підвищувати родючість ґрунту.

Під час розміщення, проєктування, будівництва та введення в дію нових та реконструйованих об’єктів і споруд має передбачатися додержання екологічних та санітарних вимог щодо охорони земель.

У разі порушення вимог земельного законодавства (самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель, невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проєктування, будівництва і введення об’єктів, котрі негативно впливають на стан земель та інших) настає адміністративна, кримінальна або цивільна (відшкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законодавством України.

2.4.8. Охорона і раціональне використання земних надр

Зараз у світі відбувається великомасштабне втручання людини в систему водо-, нафто- і газоносних горизонтів літосфери, які розташовані на різних глибинах.

Надра Землі стали не тільки джерелом добування корисних копалин, але й місцем захоронення шкідливих хімічних і радіо-активних відходів виробництва, сховищем видобутих нафти й газу, місцем проведення підземних ядерних випробувань, будівництва деяких підземних споруд, прокладання транспортних комунікацій і т.д. Необхідною стає розробка принципів раціонального використання й охорони надр.

Раціональне використання та охорона надр передбачають такі заходи:

створення нових високоекологічних технологій розробки родовищ корисних копалин;

вилучення з добутої мінеральної сировини (зокрема й бідних руд) усіх хімічних елементів або сполук, що містяться в них;

утилізація відпрацьованої породи або надійне її захоронення;

запобігання втратам мінеральної сировини в період експлуатації родовищ;

вилучення з руд основних і супутніх компонентів;

збереження чистоти водоносних горизонтів, очищення й утилізація стічних вод;

забезпечення економії мінеральної сировини під час транспортування й переробки;

удосконалення методів захоронення радіоактивних відходів із метою запобігання радіоактивного забруднення навколишнього середовища;

охорона родовищ корисних копалин від затоплення під час створення водосховищ, організації звалищ промислових і побутових відходів;

охорона родовищ від пожеж;

пошук природних і штучних замінників дефіцитних мінеральних сполук, повніше використання вторинних ресурсів;

використання альтернативних екологічно чистих джерел енергії.

У результаті господарської діяльності людини утворюються порушені землі, що втратили свою господарську цінність, а іноді навіть стали джерелом забруднення природного середовища. Найбільше порушують землю відкриті гірничі виробки (кар’єри). У Криворізькому регіоні, наприклад, великі площі колись родючої землі перетворено залізорудними кар’єрами на ділянки «місячного ландшафту», де не може зберегтися жодна рослина чи жити будь-яка тварина. Землі порушуються також відвалами пустих порід, шлаків, звалищами сміття й побутових відходів поблизу великих міст.

Кар’єри, терикони, звалища, крім того, що займають великі площі земної поверхні, становлять джерело забруднення атмосфери й гідросфери: з них вітрами розноситься пил, деякі терикони димлять, викидаючи в повітря оксиди сірки; забруднені води з відвалів потрапляють у водоносні горизонти й водотоки. Через інтенсивне відкачування з шахт і кар’єрів підземних вод знижується їхній рівень на прилеглих територіях, інколи ж (поблизу великих кар’єрів) підземні води й зовсім щезають.

Згідно з чинним законодавством, порушені землі мають бути відновлені рекультивацією. Рекультивація – це штучне повернення родючості ґрунтам. Рекультивацію кар’єрів мають здійснювати ті гірничодобувні підприємства, що їх створили.

Рекультиваційні роботи виконують у 2-а етапи:

1 – технічна рекультивація;

2 – біологічна рекультивація.

У ході технічної рекультивації порушені землі готують для подальшого використання:

планують їхню поверхню (найглибші частини кар’єрів засипають пустими породами, виположують їхні стінки);

знімають, перевозять і складують у бурти родючий ґрунт (це роблять до початку проходження кар’єра);

будують дороги, гідротехнічні й меліоративні споруди.

2006 рік	2008 рік
Поверхня вугільної копальні до і після рекультиваційних робіт

Якщо відвальні породи містять шкідливі для рослин речовини (сульфіди, солі важких металів тощо), то на них після планування накладають шар нейтральної породи (глини, піску тощо). Після планування відвали мають пройти стабілізацію (один–два роки), коли під дією сили тажіння й зволоження вони ущільнюються.

Біологічна рекультивація передбачає комплекс робіт для поліпшення фізичних та агрохімічних властивостей ґрунтів на рекультивованих землях (вапнування, піскування, внесення мінеральних добрив тощо). Знятий раніше родючий ґрунт, що зберігався в буртах, наносять на поверхню спланованих і стабілізованих відвалів.

Розрізняють кілька видів рекультивації залежно від того, як саме передбачають використовувати порушені землі.

Сільськогосподарська рекультивація здійснюється в районах розвиненого сільського господарства, на великих за площею відвалах чи кар’єрах. Це найдорожчий вид рекультивації, бо до земель, де мають вирощувати сільськогосподарські культури, висувають найвищі вимоги. Зокрема, кут нахилу місцевості не може перевищувати 3^°.

Лісогосподарську рекультивацію проводять там, де є можливість відновити ділянки лісу з цінними сортами дерев. Її вартість і вимоги до агрохімічних характеристик ґрунту нижчі, ніж за сільськогосподарської рекультивації.

Водогосподарська рекультивація стосується здебільшого тих кар’єрів, які після відпрацювання заповнюються ґрунтовими й дощовими водами. Такі штучні озера впорядковують, у них запускають рибу, їхні береги озеленюють тощо.

Рекреаційну рекультивацію (від лат. гесгеаtіо – відновлення сил, відпочинок) здійснюють неподалік міст і великих населених пунктів для створення зон відпочинку. Здебільшого її поєднують з водогосподарською й лісогосподарською рекультивацією (озера в кар’єрах впорядковують, на їхніх берегах споруджують пляжі, бази відпочинку, висаджують дерева й кущі і т. д.).

Санітарно-гігієнічну рекультивацію здійснюють для консервації порушених земель, припинення шкідливої дії кар’єрів, відвалів на довкілля (скажімо, аби звалище не забруднювало повітря й підземні води), якщо з якихось причин використання порушених земель вважається недоцільним.

Будівельна рекультивація – це підготовка порушених земель під спорудження житлових будинків, спортивних майданчиків, промислових підприємств, складів і т.д. Кар’єри при цьому засипають відвальними породами, роблять дороги, теплотраси, виконують меліоративні роботи (дренаж тощо).

2.4.9. Кодекс України про надра (1994)

Кодекс України про надра, прийнятий в 1994 році, регулює гірничі відносини для забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна, довкілля під час користування надрами.

Кодекс визначає поняття про надра, порядок і види користування надрами, основні вимоги в галузі охорони надр, а саме:

забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних в них компонентів;

недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надр;

охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та іншх факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їхню розробку тощо.

У Кодексі про надра встановлений перелік правопорушень законодавства про надра, які тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України:

самовільне користування надрами;

порушення норм, правил і вимог щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр;

вибіркове вироблення багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних витрат корисних копалин;

наднормативні витрати і пошкодження якості корисних копалин при їхньому добуванні;

пошкодження родовищ корисних копалин;

невиконання правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і довкілля, щодо шкідливого впливу робіт, пов’язаних з використанням надр тощо.

Питання для самоконтролю

1. Чим пояснюється сучасний стан ґрунтів?

2. Які основні джерела забруднення ґрунту ви знаєте?

3. Назвіть сучасні шляхи поліпшення ґрунтів України?

4. Що таке ерозія ґрунту та які її наслідки та види?

5. Назвіть заходи боротьби з ерозією ґрунтів.

6. Які ви знаєте екологічні наслідки меліорації?

7. Що таке рекультивація земель, назвіть етапи її проведення та види?

8. Які основні заходи з охорони надр ви знаєте?

Попередня тема

На початок

Наступна тема