Технологія виробництва і переробки

продукції свинарства

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	ГЛОСАРІЙ	ДОДАТКИ
АНОТАЦІЯ	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

9. Маркетинг і економіка продукції свинарства

9.1. Особливості маркетингу продукції свинарства

9.2. Економічна ефективність виробництва продукції свинарства

9.1. Особливості маркетингу продукції свинарства

Більшість сучасних науковців на сьогоднішній день трактують маркетинг як діяльність господарюючого суб’єкта з розробки, виробництва та реалізації продукції, яка задовольняє потребу споживачів та відповідає їх запитам, для максимізації прибутку. Таким чином, основним завданням маркетингу є вивчення того, що хоче споживач, що його спонукає до купівлі, а потім у процесі виробництва зробити все необхідне, щоб задовольнити цю потребу. Таким чином, можемо говорити, що маркетингові функції підприємства реалізуються у ході пошуку відповідей на низку комплексних питань:

- кому продавати;

- що продавати;

- як продавати?

Ці запитання постійно турбують свинарів, оскільки є одним з визначальних чинників прибутковості бізнесу. Тож для отримання прибутку вони мають подивитися на свою продукції з позиції маркетолога (рис. 9. 1).

Рис. 9.1. Блок-схеми управління збутовою діяльністю. Підприємства-виробника продукції свинарства

Кому продавати? Основна філософія марке- тингу полягає в тому, що важливо розуміти вимоги споживачів та наскільки вироблена продукція може їх задовольнити. Адже, щоб отримувати максимальну ціну переробників потрібно максимально наблизити свій продукт до потреб покупця. А для цього потрібно знати, хто буде споживачем? Частково відповідь на це запитання має бути відома ще до початку становлення підприємства, оскільки кінцева продукція буде залежати від спрямування та типу господарства, зокрема, ферми-нуклеуси, племінні господарства вирощують і реалізують чистопородний та гібридний ремонтний молодняк (у разі наявності кнурів можуть реалізувати і спермопродукцію), і в цьому випадку споживачем будуть підприємства (фірми), орієнтовані на подальше масове вирощування свиней. Якщо мова йде про репродуктори, то вони вирощують товарних поросят після дорощування, відгодівельні підприємства та товарні господарства закритого циклу в якості кінцевого продукту матимуть свиней забійних кондицій і в цьому випадку група споживачів буде значно відрізнятися – торговельні мережі, магазини тощо.

Набір маркетолога дає широкий спектр інструментів для виявлення споживчого попиту в процесі маркетингового дослідження. Їх можна розділити на дві групи: «кабінетні дослідження» та «польові дослідження».

«Кабінетні дослідження» – це робота з інформацією, яку попередньо вже було зібрано, опрацьовано і концентровано в певному місці з якоюсь метою. Таку інформацію називають «вторинною». Її використання буде корисним для встановлення загальних тенденцій на ринку продукції свинарства. До основних джерел вторинної інформації можуть бути віднесені статистичні збірники, в яких наведено інформацію про динаміку поголів’я свиней, рівень споживання продукції населенням, імпорт і експорт продукції. Як правило, таку інформацію подають як загалом по державі, так і в розрізі регіонів. Проте, слід пам’ятати, що дуже часто така інформація є не зовсім достовірною. Тому, в будь якому випадку, вимагає додаткового аналітичного опрацювання.

Іншим джерелом вторинної інформації є спеціалізовані друковані журнали та сайти, зокрема, до таких можна віднести «Прибуткове свинарство», «Свинарство України», Pigua.info (Свинарство в Україні та світі) asu.pigua.info (Сайт асоціації свинарів України) (рис. 9.2). Окремі розділи, присвячені розвитку свинарства в Україні, дуже часто можна знайти у широкопрофільних аграрних виданнях, які ведуть рубрики, присвячені тваринництву.

До важливих джерел отримання вторинної інформації також слід віднести спеціалізовані заходи – виставки, семінари, круглі столи, конференції тощо. Як правило, тут збираються фахівці за напрямом, які обговорюють найостанніші тенденції та проблеми в галузі. Отримана інформація буде корисною для розуміння процесів, що відбуваються і відповідного коригування бізнесу.

І, звичайно, не слід забувати про засоби комунікації, які в останні роки набули великої популярності – профільні групи, сторінки та чати в соціальних мережах.

Проте вся інформація, про яку йшла мова є загальною і вимагає додаткового аналізу та опрацювання. І може виявитися так, що ми не отримаємо відповіді на питання, які нас цікавлять. У такому випадку необхідно використовувати «польові дослідження».

Найпопулярнішими формами проведення «польових досліджень» є опитування та спостереження. В останні роки набуває популярності робота зі споживачем методом фокусування, суть якого полягає в цілеспрямованому відбиранні так званої "фокус-групи" (6–9 осіб) і всебічному обговоренні з нею проблеми, що цікавить дослідників, і котре скеровується професійним «модератором». Спостереження є аналітичним методом, за допомогою якого вивчають і фіксують теперішню і минулу поведінку. Сутність опитування полягає в прямому чи опосередкованому контакті зі споживачем чи експертом, під час якого отримують відповіді на необхідні питання. Найчастіше опитування проводять за допомогою анкет.

Підприємство, орієнтоване на довгострокову роботу на ринку, мусить постійно проводити «польові дослідження» за ключовими позиціями своєї діяльності – ціна, якість, бренд, конкуренти тощо. Отримання якісної первинної інформації дасть можливість уникнути помилок та передбачити економічні втрати. Маркетингові дослідження можливо проводити самостійно або звернутися до спеціалізованих фірм, які займаються цим видом діяльності.

Рис. 9.2. Сайт Pigua.info (Свинарство в Україні та світі) з аналізом цін на продукцію свинарства в розрізі країн світу

У будь-якому випадку, слід пам’ятати, що правильне визначення цільового ринку значно спростить подальшу виробничу діяльність підприємства-виробника продукції свинарства, допоможе уникнути додаткових витрат, пов’язаних з просуванням продукції на ринок та впливом на нецільового споживача.

Що продавати? Оскільки основним результатом виробничої діяльності вітчизняних свинарів є тварини забійних кондицій, сконцентруємо свою увагу саме на цьому виді продукції.

Виробникові, який хоче знати, що він продає, варто постійно збирати та аналізувати інформацію про результати забою реалізованого свинопоголів’я, щоб розуміти якісні характеристики вирощених тварин. Втім, це можливо за умови, що забійне підприємство має обладнання для визначення якісних характеристик туші. Необхідно розуміти, як варіюються показники тварин однієї товарної партії, бо партії свиней відрізняються одна від одної. Тривалий збір і моніторинг такої інформації дозволить визначити вплив зміни раціонів, умов утримування, лікування тварин на м’ясні характеристики туші та якість м’яса.

Середня маса свиней, яких реалізують на забій у світі, з середини 70-х років до середини 80-х років ХХ ст. змінювалася незначно, але з 1986-го року вона зростала майже на 0,5 кг. Наприклад, у 1986 ро- ці маса свиней забійних кондицій в середньому сягала 112 кг, порівняно з 117 кг у 1995-му році.

Нині спостерігають глобальний тренд збільшення забійних кондицій. Це частково пояснюється змінами в генетиці та підходах до годівлі тварин, проте ключовий чинник – преференції м’яспереробників. Залежно від власних потреб закупівельники визначали градацію забійних кондицій, а за тварин у найвигіднішій для переробників «ваговій категорії» готові були платити максимальну ціну. При цьому варто розуміти, що собівартість забою як важчих, так і легших свиней однакова, а вихід окремих частин (шинки, вирізки) буде більшим. Тож виходить, що важчі м’ясні свині, як правило, вигідніші для переробників, адже саме такі дають більший вихід цінних частин.

Оскільки вимоги до товарних свиней можуть відрізнятися залежно від потреб переробника, для визначення оптимальної маси групи тварин можна орієнтуватися на вимоги вашого основного контрагента. Тобто оптимальна маса реалізації на забій для товарних свиней буде становити середню масу партії тварин, маржинальний дохід від продажу яких буде максимальним.

Звичайно, єдиного показника оптимальної забійної маси немає, адже на цей показник впливає низка чинників: вік тварин, вимоги до мінімальної площі з розрахунку на одну голову, генетика, виробничі показники, преференції покупця, очікувана динаміка цін. Генетика, виробничі показники та преференції покупця, зазвичай, визначають загальні кондиції реалізації товарного поголів’я для більшості операторів. Виробники намагаються досягти «цільового» рівня виробничих показників (конверсія корму, середньодобові прирости) тварин, які б відповідали вимогам закупівельників щодо маси та конкретних характеристик туші. Проте ці показники значною мірою коливаються залежно від генетики тварин.

Вік тварин і вимоги до мінімальної норми площі визначають фактичну масу, в якій тварин відправляють на забій. Оскільки у більшості виробників площі відгодівельних майданчиків обмежені, час реалізації безпосередньо залежить від потреб у вільних виробничих площах для наступної партії. Це, зокрема, простежується у відчутному сезонному коливанні середньої забійної маси тварин. Окремі виробники визначають найвдаліший час для реалізації з огляду на очікуване коливання цін. Наприклад, коли ціни закупівлі вищі за прогнозовані, виробники будуть намагатися реалізувати товарне поголів’я якнайшвидше, щоб встигнути до послаблення цін. І навпаки, коли ціни мають тенденцію до зниження, виробники не поспішають з реалізацією. Так, зниження рівня цін зазвичай призводить до зменшення пропозиції та, відповідно, до важчих та жирніших тварин у подальшому, що збільшує обсяги реалізованої свинини та спричиняє ще більший тиск на ціни. Висхідний рух цін, навпаки, заохочує збувати товарні партії з тваринами меншої вгодованості, що обмежує сукупну пропозицію м’яса свиней та слугує підтримкою для котирувань.

Як продавати? Важливим питанням організації маркетингової діяльності підприємства з виробництва свинини є формування правильної ціни продажу продукції, яка б забезпечила не лише покриття собівартості, а й враховувала прибуток і в той же час відповідала ситуації на ринку та забезпечувала конкурентоспроможність. Існує декілька методів формування ціни на продукцію тваринництва, окрема й свинарства, але ми зупинимося на найпростіших.

Основним методом ціноутворення на підприємстві є модель «середні витрати плюс прибуток», відповідно до якої здійснюється нарахування визначених націнок на повну собівартість товару. Необхідно акцентувати увагу на тому, що собівартість має враховувати не лише виробничі витрати, а й усі пов’язані з транспортуванням, просуванням і т.д.

Розрахунок ціни на підставі цільового прибутку є різновидом методики визначення ціни за середніми витратами (собівартістю). Особливість його полягає в тому, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної продукції.

Метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рівнем конкуренції») полягає в тому, що ціну встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію у конкурентів.

Установлення ціни на підставі результатів торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосовується для одержання замовлення на виготовлення певної продукції. У цьому випадку мова йде про участь у тендерних торгах, які оголошують державні підприємства чи установи на постачання м’яса свиней, наприклад, для потреб армії.

Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховують умови продажу, кон'юнктуру ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тому, що товар передають транспортній організації за умови "франко-вагон", після чого всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).

Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тому, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.

За встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або позасезонну тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва впродовж року.

Виробники свинини, які реалізують свиней безпосередньо на бійні та/чи м’ясокомбінати, можуть отримувати розрахунок за поставлені партії за:

• живу масу тварин;

• якість туші;

• контрактованою ціною.

Практично весь живець в Україні, в країнах Північної Америки, Азії, а також близько третини товарних свиней в США реалізують за живою масою та візуальною оцінкою закупівельника. Враховуючи те, що м’ясопереробники мають доступ до інформації про вихід окремих м’ясних частин туш з закуплених раніше партій окремого постачальника, ключовим фактором ціноутворення, крім фактичної маси тварин, є репутація постачальника, заснована на якості туш з попередніх закупок. Основною перевагою такої системи розрахунків для виробника свинини є те, що сума доходу від реалізації відома практично одразу після зважування тварин. Найбільший її недолік — те, що зазвичай за візуального оцінювання нежирні тварини з високим вмістом м’язової тканини будуть коштувати практично стільки ж, скільки жирніші свині з нижчим відсотком «м’ясності». Саме тому ця опція буде не вигідною для виробників, які реалізують тварин, забійні характеристики яких вищі за середні.

Система розрахунку за якістю туш чи забійну масу/забійний вихід є найпоширенішою у світі, зокрема у більшості країн ЄС, США та Канаді. Відповідно до такого підходу оцінюють вихід пісного м’яса у кожній туші. Так, на фактичну ціну впливає забійний вихід туші та товщина шпику, який вимірюють вручну (візуально, лінійкою) або апаратно (за допомогою сканера). Окремі переробники додатково включають у формулу вихід окремих м’язових частин, зокрема вирізки та/чи шинки.

Ключовою перевагою такого підходу є справедливіша оцінка якісних характеристик туш після забою. Крім того, переробники, які застосовують апаратно оцінювання, можуть зібрати інформацію за результатами забою та направити її постачальнику для подальшого аналізу та прийняття управлінських рішень щодо маси забою, генетики, годівлі тощо. Недолік такого методу – невизначеність для свинаря: оцінювання туш переважно здійснюють без участі постачальника, формули розрахунку можуть коливатися залежно від пріоритетних для переробника параметрів, обладнання для оцінювання і, навіть, майстерності персоналу, що оцінює. Як наслідок, постачальник отримує результати забою реалізованої партії після продажу отриманих з неї туш.

Третя опція розрахунків – контрактні продажі – поступово набувають популярності на ринку свинини, зокрема поширені у США. Близько 15% свиней, які надходять на забій у цій країні, реалізують за ціною, заздалегідь обумовленою між свиногосподарством та м’ясопереробником. У такий спосіб останній гарантує завантаженість бійні у певний час у майбутньому, а виробник свинини «страхує» себе від раптового падіння ціни.

Контрактне ціноутворення зазвичай буває двох типів: короткострокове (в якому закупівельник страхує ризики за рахунок фіксації ціни) та довгострокове. Довгострокові угоди здійснюють у двох формах. Так, ціна може складатися з базової на конкретному ринку та узгодженої премії чи знижки. Зокрема, відсоток цінової надбавки чи дисконту можуть варіювати залежно від якості туш згідно з градацією конкретного переробника. Другий тип — угода про розподіл ризиків між покупцем та продавцем. Формула ціни залишається такою (базова + премія/знижка), проте в контракті фіксують максимальне та мінімальне значення ціни, базову ціну плюс премію чи знижку. Якщо розрахована ціна виходить за межі цього діапазону, обидві сторони розділяють різницю на основі попередньо домовлених умов, найчастіше – порівну.

Беручи до уваги переваги та недоліки кожного з цих методів розрахунку, окремі оператори можуть ситуативно користуватися різними: так, тварин з кращими характеристиками реалізуватимуть тим переробникам, які оцінюють якість туш, жирніших — за живою масою.

Частота реалізації живця залежить від циклу виробництва, завантаженості виробничих приміщень та низки інших чинників. Проте регулярна реалізація живця забезпечує більшу однорідність товарних груп за віком, масою та кондицією. Більше значення для виробника цей чинник набуває тоді, коли ціна відчутно варіює від якісних параметрів туші (її маси, вмісту пісних частин).

Чи продавати тварин зі знижкою на вміст шлунково-кишкового тракту (далі – ШКТ)? Наразі не всі свиногосподарства мають можливість обмежити доступ тварин до корму перед забоєм, а переробники досить часто наполягають на наданні 2–3% знижки на вміст ШКТ. Маса свиней від моменту сортування до фактичного вивантаження на забійних потужностях змінюється. Так, під час завантаження тварини втрачають близько 1% своєї маси та не менше 1% на кожні 100 км транспортування. Крім того, втрати можуть зрости за надто спекотних чи захолодних погодних умовах.

Якщо ферма не має можливості зупиняти годівлю перед відвантаженням товарної партії, ціна реалізації для переробника з більшим радіусом заготівлі має не тільки перевищити ціну локального забою, а й покрити очікувані втрати маси тварин через транспортування.

Крім того, дослідження демонструють, що маса туші практично не змінюється, якщо тварин забили впродовж 12-и годин після відвантаження з ферми. Тож свинарі, які отримують оплату за якість туш, мають переконатися, що їхнє товарне поголів’я забивають саме у цей проміжок часу.

Таким чином, виробники, які прагнуть реалізувати товарних свиней за найвищою ціною, мають постійно відстежувати та аналізувати загальну ситуацію на ринку, запити споживачів та переробників, якісні показники своєї продукції та, відповідно, пристосовуватися до потреб ринку, щоб максимально їх задовольнити.

Крім оптимальної маси та забійних характеристик туш, важливим аспектом для вдалих продажів є правильне позиціонування – формування у потенційного покупця думки про цінність, унікальність і конкурентні переваги продукції.

Наразі більшу додану вартість тваринам можуть додати:

• вирощування в умовах, що відповідають вимогам благополуччя тварин та/чи з використанням технологій, що мінімізують вплив на довкілля;

унікальні смакові якості свинини;

вирощування без застосування антибіотиків;

органічне виробництво.

Хоча поки для більшості вітчизняних споживачів ці фактори не будуть визначальними під час покупки свинини, поступово запит на таку продукцію сформується і незабаром українці будуть готові «голосувати гривнею» за м’ясо відповідних характеристик.

Проте для підприємств, орієнтованих на довгострокову діяльність на ринку продукції свинарства, такі засоби просування продукції, як реклама, PR та брендинг є визначальними.

Бренд – це впізнаваність підприємства чи його продукції на ринку за рахунок позитивних характеристик, які знайшли відображення у свідомості споживача. Бренд забезпечує пізнаваність і сприяє тому, що споживач зробить покупку і в подальшому, а також рекомендує продукт іншому споживачу. А для цього потрібно йому допомогти, створивши візуалізований образ, який буде відображатися у його свідомості.

Розрізняють фірмовий і продуктовий бренд (рис. 9.2). У першому випадку йде мова про пізнаваність підприємства – його товарного знаку, в другому – забезпечується просування і підтримка конкретного товару чи групи товарів. Актуальним є і парасольковий бренд – явище, коли під єдиною назвою пропонують декілька різних за своїми характеристиками продуктів. Ця конфігурація краща під час виходу на ринок нового продукту і розвитку нового бренда.

Його формування нерозривно пов’язане з реєстрацією торгової марки, оскільки вона забезпечує не лише візуальне сприйняття, а й захист інтелектуальних прав. Про важливість брендування може свідчити досвід вітчизняних компаній, які займаються виробництвом продукції тваринництва. Вітчизняні підприємці досить часто плутають рекламу і PR (зв’язки з громадськістю), вважаючи, що це одне і теж. Проте роль і завдання, які виконують ці види маркетингових комунікацій, суттєво відрізняються. Реклама – це платна форма неособистої пропозиції товару з метою вплинути певним чином на аудиторію, привернути увагу, викликати інтерес, передати споживачеві інформацію і змусити його діяти певним чином. В Україні діє Закон «Про рекламу», який визначає особливості її здійснення, джерела, за допомогою яких можна розповсюджувати рекламу тощо. Правильно організована рекламна кампанія здатна сформувати надходження доданої вартості підприємству. Проте перед її початком необхідно чітко визначити: на кого вона буде розрахована. Якщо мова йде про товари широкого вжитку, зокрема продукти м'ясопереробки, то в цьому випадку можемо використовувати широкий перелік засобів поширення – телебачення, радіо, білборди, таргентингову рекламу тощо. Все залежить від бюджету, який може дозволити собі підприємство. Проте, коли мова йде про специфічну продукцію, як то туші чи напівтуші свиней, то до джерела подачі реклами необхідно підходити більш виважено. Враховуючи, що цільова група споживачів є досить специфічною, необхідно шукати джерело подачі рекламної інформації, яке принесе найбільшу ефективність. Це може бути реклама у спеціалізованих виданнях, розміщення банерів та розповсюдження рекламної продукції на спеціалізованих виставках, семінарах чи інших заходах з великою концентрацію потенційних споживачів, поштова розсилка визначеним потенційним клієнтам.

PR (зв’язки з громадськістю) – це діяльність, спрямована на досягнення довгострокового взаєморозуміння між підприємством та різними соціальними групами людей на основі цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею.

Важливість PR полягає у тому, що підприємство формує позитивний імідж навколо своєї діяльності у людей, які не є потенційними споживачами його продукції. Враховуючи специфіку виробництва продукції свинарства, пов’язану з запахом, відходами життєдіяльності свиней тощо, побудова діалогу з представниками місцевого середовища є важливим завданням.

До інструментів PR належать:

співпраця з засобами масової інформації – надання інтерв'ю та коментарів з певних питань, розповсюдження новин у вигляді пресрелізів або креативних розсилок, написання й розміщення статей на платній основі;

спеціальні події – заходи, єдиною метою яких є короткострокове звернення уваги здебільшого ЗМІ, іноді кінцевих споживачів та інших цільових аудиторій. До них можна віднести як пресконференції, престури, круглі столи, так і презентації, дегустації, благодійні заходи, фотосесії;

продакт плейсмент – наче ненавмисна демонстрація у фільмах, телевізійних передачах, комп'ютерних іграх, музичних кліпах або книгах комерційних продуктів чи логотипів. Цей прийом можна розглядати як PR, так і рекламний інструмент.

Рис. 9.3. Приклади брендів різного призначення

9.2. Економічна ефективність виробництва продукції свинарства

В умовах ринкової економіки визначальним фактором, який дозволяє визначити доцільність тієї чи іншої господарської діяльності, є поняття її ефективності. Походячи від кореня «ефект», ці поняття, хоча і є дуже спорідненими, проте мають різну суть.

Так, ефект – корисний наслідок процесу, тобто кінцевий результат, де реалізується мета виробництва. Наприклад, ефект від застосування кормових добавок у свинарстві виражається в збільшенні середньодобових приростів живої маси, зменшенні конверсії корму та, відповідно, зниженні витрат кормів на 1 ц приросту живої маси. Поняття економічного ефекту має фундаментальне значення й відбиває його визначальну роль у розвитку суспільства, досягненні його цілей. Власне, під «економічним» ефектом варто розуміти абсолютний результат виробничого процесу – виготовлення продукції або отриманий дохід.

Ефективність – це економічна категорія, яка кількісно визначається через відношення ефекту (результату) до витрат, що зумовили одержання цього результату. Економічна ефективність пов’язана з вартісною оцінкою виходу продукції та кінцевого результату виробництва, яку порівнюють із залученими у виробництво та витраченими ресурсами.

В економічній літературі зустрічаються випадки ототожнення понять “критерій” і “показник економічної ефективності”, хоча між ними існує принципова різниця. Вона виражається в тому, що критерій, на відміну від показника, з більшою повнотою відображає категорії ефективності. Кожен окремо взятий показник характеризує лише одну з її сторін, і тільки в сукупності вони дають всебічний кількісний вимір.

Головне ж завдання показників економічної ефективності – відзначатися універсальністю застосування. Основні показники економічної ефективності мають бути єдиними для всіх видів економічної діяльності, незалежно від галузевої приналежності чи категорії підприємства. Тоді можна буде порівнювати ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств з результатами інших видів підприємницької діяльності. Для оцінювання економічної ефективності галузі свинарства необхідні конкретні показники, що відбражають вплив різних факторів на процес виробництва. Тільки система показників дозволяє провести комплексний аналіз і зробити висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності виробництва продукції свинарства.

Пропонуємо систему вартісних і натуральних показників, на основі яких можна визначити рівень економічної ефективності виробництва свинини (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Система показників оцінювання економічної ефективності функціонування підприємств

з виробництва свинини

ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА СВИНИНИ
натуральні	вартості
• Середньодобові прирости на дорощуванні та відгодівлі, г • Витрати корму на 1 ц приросту живої ваги, к. од. • Вихід приплоду поросят на 100 свиноматок, голів • Період вирощування, дорощування, відго-дівлі до забійної маси, днів • Рівень падежу свиней, % • Виробництво м’яса на одну голову свиней, кг • Виробництво м’яса на одну свиноматку, кг • Виробництво м’яса свиней на 100 га ріллі, ц • Коефіцієнт співвідношення виробленого м’я-са свиней у живій масі до кількості серед-ньорічного поголів’я	• Рівень рентабельності, % • Рентабельність продажу, % • Норма прибутку, % • Фондовіддача, грн • Фондомісткість, грн • Фондозабезпеченість, грн • Фондоозброєність, грн • Собівартість 1 ц живої маси, грн • Ціна 1 ц живої маси, грн • Прибуток на 1 ц реалізованого м’яса, грн • Прибуток на одну голову свиней на відгодівлі, дорощуванні, грн • Прибуток на одну свиноматку в рік, грн • Прибуток на 100 га ріллі, грн • Прибуток на одного середньорічного працівника, грн • Оплата корму, грн. Прибуток на 1 кв. м. площі, в яку інвестують гроші, грн

Джерело: Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий A.A. [та ін.]/Економіка сільського господарства: [навч. посібник];

за ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. – Київ: Каравела, 2009. – 264 с.

З табл. 9.1 видно, що натуральні показники виробництва свинини як середньодобові прирости на відгодівлі та дорощуванні, витрати корму на кілограм приросту, період відгодівлі та інші зазначені показники є основою для визначення вартісних (рис. 9. 4).

де П – прибуток від реалізації; Сп – повна собівартість продукції; Вп – виручка від реалізації; Q – кількість проданої продукції; Ос – середньорічна вартість основних фондів; Об – середньорічна вартість оборотних фондів; Вз – вартість землі

Рис. 9.4. Схема побудови показників економічної ефективності виробництва свинини та методика їх розрахунку

Джерело: авторська розробка

Враховуючи концепцію поняття «ефективність» для виробництва свинини, розуміємо, що максимально ефективною діяльність підприємства буде тоді, коли позитивна різниця між отриманим чистим доходом від реалізації та витратами на виробництво продукції буде найбільшою, тобто за умов максимізації прибутку, який є ключовою метою діяльності будь-якого підприємства, що працює в умовах ринкової економіки.

Таким чином, для максимізації прибутку підприємство може скористатися викладеними у першому пункті цього розділу підходами для підвищення результативності маркетингової діяльності.

Проте варто розуміти, що в умовах ринкової економіки можливість виробника впливати на ціну реалізації досить обмежена та опосередкована, оскільки вона формується під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

Тим не менш виробник має більше можливостей для маневру з витратами виробництва. При цьому, варто розуміти, що суттєве зниження витрат ще не є запорукою ефективності виробництва. Так, непомірковане урізання витрат на годівлію, ветеринарні препарати чи інші варіанти економії негативно вплинуть на виробничі результати тварин. Тож одним з ключових напрямків підвищення ефективності виробництва є оптимізація витрат – скорочення вартості використовуваних виробничих ресурсів до межі, коли це не чинить негативного впливу на виробничі результати та, як наслідок, прибутковість діяльності підприємства.

Отже, такого результату можна досягнути за рахунок удосконалення процесу закупівлі, зберігання та витрат вхідних виробничих ресурсів (кормові інгредієнти, ветеринарні препарати та генетична продукція, ГСМ тощо), модернізації виробничої системи та основних фондів, оптимізації затрат на оплату праці та підвищення продуктивності праці за рахунок введення ефективної системи мотивації персоналу тощо.

Прикладами відповідних заходів на свиногосподарстві можуть бути:

• підвищення продуктивності тварин та якості продукції (скорочуються всі витрати в розрахунку на одиницю продукції);

• ліквідація перевитрати кормів за рахунок складання збалансованих раціонів годівлі тварин, впровадження науково обґрунтованих методів відгодівлі;

• підвищення продуктивності праці (здійснення комплексної механізації та автоматизації всіх процесів);

• поліпшення умов утримання тварин і догляду за ними.

Не зважаючи на відносну уніфікованість ключових напрямків оптимізації витрат і підвищення ефективності виробництва та реалізації, практичні рішення мають прийматися виходячи з умов та обставин роботи кожного унікального підприємства.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Це поняття комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить і рівень техніки, технології та організації виробництва. За інтенсивнішого використання виробничих ресурсів, успішнішого удосконалення техніки, технології і організації виробництва рівень собівартості виробництва знижується. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва та важливим індикатором нижньої допустимої межі цін для виробника.

За етапами формування витрат залежно від ступеня готовності продукції до реалізації розрізнюють технологічну, цехову, виробничу та повну (комерційну) собівартість.

Для економічного оцінювання варіантів нової техніки і вибору найефективнішого з них розраховують технологічну собівартість, яка є сумою витрат, безпосередньо пов’язаних з виконанням технологічних операцій на певній виробничій ланці (корми та ветеринарні препарати).

Цехова собівартість включає всі витрати цеху на виробництво певного виду продукції, тобто витрати на корми, ветеринарні препарати, спермопродукцію, енергію, заробітну плату виробничих робітників, витрати на утримання та експлуатацію обладнання та цехові витрати.

Виробнича собівартість – це загальні витрати підприємства на виробництво певного виду продукції. Вона складається із цехової собівартості та загальновиробничих витрат.

Повна (комерційна) собівартість – це витрати на виробництво і реалізацію продукції. Вона включає виробничу собівартість і невиробничі витрати.

Узагальнена структура собівартості виробництва свинини виглядає таким чином (рис. 9.5):

Рис. 9.5. Структура собівартості виробництва свинини

Таблиця 9.2

Витрати на ремонтну свинку до першого опоросу

Показник	Значення
Закупівельна вартість ремонтної свинки масою100 кг, грн	8 700
Тривалість першої «охоти» до осіменіння (2–3 цикли), діб	56
Середньодобове споживання корму до осіменіння, кг	3
Середня вартість 1 кг корму для поросних свиноматок, грн	5,86
Витрати на корм до осіменіння, грн	1 510
Частка кормів у структурі собівартості, %	65,0
Кількість опоросів, шт.	5
Кількість оприбуткованих поросят, шт.	60
Перерозподіл вартості ремонтної свинки на один опорос, грн	1 642 (8 210/5)
Перерозподіл вартості ремонтної свинки на одне порося, грн	137 (8 210/60)
Вартість осіменіння, грн	125
Тривалість поросності, діб	115
Середньодобове споживання корму в період поросності, кг	3
Середня вартість 1 кг корму для поросних свиноматок, грн	5,86
Витрати на корм до опоросу, грн	2 004
Частка кормів у структурі собівартості, %	73,0
Амортизація біологічних активів, грн	1 642
Загальна собівартість періоду поросності, грн	4 537
	378

Чи перекладати повністю цю вартість на молодняк, який народиться, та який механізм перерозподілу застосувати – спірне питання. Розглянемо декілька варіантів: розподіл вартості на кількість опоросів чи оприбуткованих поросят (рис.9.5).

За середній період експлуатації свиноматки (2–3 роки) мають 4–6 опоросів. За цей час тварина набирає масу до вищих кондицій, тож на момент реалізації матиме масу понад 200 кг.

Ураховуємо, що до осіменіння (у масі близько 135 кг) ще півтора–два місяці свинку потрібно буде годувати.

Загалом розрахунок витрат на ремонтну свинку до її першого опоросу складає 1 620 грн.

Однак під час реалізації такої «ремонтної свинки» потрібно враховувати її собівартість. За обраної методики перерозподілу вартості (це може бути ліквідаційна вартість 1 кг чи 1 гол., наприклад, 10 грн/кг або 2000 грн/гол. маємо ліквідаційну вартість 2000 грн.

Навіть за ціни 30 грн/кг ми можемо виручити понад 4 000 (6 000–2000 грн), то ж така реалізація частково окупає витрати на її придбання. Таким чином, вартість, що перекладається на молодняк складає 8 215 (10 210–2000) гривень.

Для технологічного періоду, який можна охарактеризувати як формування приплоду тривалістю в середньому 114 днів, витрати наведені нижче.

Рис. 9.6. Собівартість поросяти після опоросу, грн/гол.

Рис. 9.7. Структура собівартості опоросу

Наступним етапом формування собівартості свинини є підсисний період, середня тривалість якого в промислових підприємствах України складає здебільшого 28 діб або 4 тижні. У табл. 9.3 наведені основні складові витрат у цей період формування собівартості.

Таблиця 9.3

Витрати на свиноматку та поросят у підсисний період

Показник	Значення
1	2
Тривалість підсисного періоду, діб	28
Середньодобове споживання лактаційного корму за період, кг	7,5
Вартість 1 кг лактаційного корму, грн	8,06
Витрати на корм для свиноматки під час лактації, грн	1 934
Витрати передстартового корму до відлучення поросят на гніздо (12 голів), грн	227,0
Частка кормів для свиноматок за підсисний період у структурі собівартості, %	76,56
Частка кормів для поросят за підсисний період у структурі собівартості, %	23,63
Загальна собівартість періоду, грн	3 487
Собівартість поросяти після підсисного періоду, грн/гол	668,73

Загальні витрати за цей період склали в нашому прикладі 3 487 грн у розрахунку на 11 отриманих поросят середньою масою 7,5 кг. Структуру собівартості утримання свиноматки, гнізда поросят і їх сумарну собівартість наведено на графіках, рис. 9.8 – 9.10.

Рис. 9.8. Структура собівартості утримання свиноматки під час підсисного періоду

Рис. 9.9. Структура собівартості утримання гнізда поросят під час підсисного періоду

Рис. 9.10. Структура сумарної собівартості утримання свиноматки з поросятами під час підсисного періоду

Далі розглянемо етапи вирощування поросят відповідно до кормової програми, тобто поетапно, відповідно до зміни рецептури, а відповідно і вартості комбікорму. Поросята після відлучення і до досягнення маси 30 кг проходять декілька кормових етапів вирощування: за досягнення 10–12 кг (приблизно 42-га доба) та 30 кг (приблизно 70–78 доба). У цей період вони споживають предстартерний та стартерний комбікорми, тож собівартість поросяти на дорощуванні включатимуть статті витрат, перелічені в табл. 9.4 та на рис. 9.11.

Таблиця 9.4

Витрати на поросят у перший період дорощування до досягнення маси 30 кг на 77 добу життя

Показник	Значення
Загальні витрати до опоросу, грн	4 537
Загальні витрати на свиноматку та поросят у підсисний період, грн	3 487
Разом (у перерахунку на 11 від’ємних поросят), грн	7 356
(8 024/12х11)	5,86
Кількість поросят під час відлучення, гол.	11
Вартість одного поросяти на момент відлучення, грн	668,73
Витрати передстартового та стартового кормів за 42 доби після відлучення, грн/гол.	6 444
Частка кормів для поросят за період дорощування у структурі собівартості, %	78,6
Собівартість періоду, грн	8 199
Кількість поросят після дорощування, гол.	10,5
Собівартість поросяти після періоду дорощування, грн/гол.	1 414,10

Рис. 9.11. Структура собівартості утримання поросят на дорощуванні

Рис. 9.12. Структура собівартості відгодівлі поросят у перший (гроверний) та другий (фінішний) періоди 30 – 115 кг (77 – 180 діб)

За досягнення оптимальної ваги переведення до наступного етапу вирощування (25–30 кг на 70–78 добу) більшість сучасних промислових господарств тварин переводять на відгодівлю, де, як правило, також використовують два або навіть три раціони годівлі з різною вартістю комбікорму. Для прикладу формування собівартості на цьому виробничому етапі розглянемо відгодівлю з використанням двох раціонів годівлі – гроверним комбікормом від маси 30 до маси 60 кг та фінішним комбікормом від 60 до 115 кг. На першому (гроверному) та другому (фінішному) етапах відгодівлі матимемо витрати, наведені в табл. 9.5.

Таблиця 9.5

Витрати на поросят певного періоду відгодівлі за живої маси 30–115 кг

Показник	Значення
Жива маса поросят на початку періоду відгодівлі, кг	30
Жива маса поросят на кінець періоду відгодівлі, кг	115
Тривалість періоду, діб	42
Середньодобове споживання гроверного корму, кг	2,14
Вартість 1 кг корму, грн	6,41
Вартість корму в перший період відгодівлі, грн	577
Тривалість періоду, діб	63
Середньодобове споживання гроверного корму, кг	2,82
Вартість 1 кг корму, грн	5,8
Вартість корму в другий період відгодівлі, грн	1 027,4
Загальні витрати періоду відгодівлі, грн	1 604,4
Собівартість поросяти вагою 30 кг, грн/гол.	1 414,1
Собівартість поросяти вагою 115 кг, грн/гол.	3 489,0
Собівартість 1 кг поросяти вагою 115 кг, грн/кг	30,34

Аналізуючи витрати на одну відгодівельну голову за періодами формування собівартості (рис.9.13), бачимо, що найбільша частка витрат припадає на період відгодівлі – 58,8%. На дорощуванні витрачається 21,12% від загальної суми витрат, тоді як у підсисний період і період поросності формують 11,82 та 8,26% сукупних витрат вирощування відповідно.

Враховуючи всі вищеперелічені розрахунки собівартості відповідних періодів, отримуємо структуру собівартості в розрізі статей витрат і виробничих етапів вирощування (рис. 9.14).

Рис. 9.13. Узагальнена структура собівартості виробництва свинини

Рис. 9.14. Структура повної собівартості виробництва свинини

За середньої реалізаційної ціни на період розрахунку 45,6 грн рентабельність реалізації свинини складе (38 – 30,34) / 38 х 100% = 20,16%.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає відмінність між «польовими» та «кабінетними» дослідженнями?

2. Які методи ціноутворення застосовують під час реалізації продукції свинарства?

3. Які якісні характеристики необхідно враховувати під час виробництва продукції свинарства?

4. У чому полягає відмінність між фірмовим та товарним брендом? Наведіть приклади.

5. У чому полягає відмінність між рекламою та PR?

6. Які основні групи показників використовують під час виробництва продукції свинарства?

7. Опишіть процес формування собівартості передзабійної живої маси свиней.

8. Які основні статті витрат входять до структури собівартості відгодівлі поросят?

Попередня тема

На початок

Наступна тема