Технологія виробництва і переробки

продукції свинарства

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	ГЛОСАРІЙ	ДОДАТКИ
АНОТАЦІЯ	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

7. Біобезпека свиногосподарств

7.1. Біобезпека та її складові

7.2. Внутрішня безпека підприємств з виробництва свинини

7.3. Основні правила дезінфекції свинарських приміщень

7.1. Біобезпека та її складові

Інтенсивне виробництво свинини неможливе без вжиття заходів біобезпеки. Відомо, що основним засобом цього виробництва є живий організм – свиня, яка постійно піддається ризикам захворювань, викликаних збудниками мікробіологічного характеру. Завдання системи біобезпеки на будь-якому свинарському підприємстві чи в індивідуальному господарстві – убезпечити тварину від зараження хвороботворними мікроорганізмами. На рис. 7.1.1 наведені основні джерела занесення небажаної мікрофлори в свинячий організм. І завданням біобезпеки є перекрити всі ці шляхи проникнення інфекції на територію свиноферми і безпосередньо до тварини.

Рис. 7.1.1. Джерела занесення небажаної інфекції на ферму

Джерелом передачі патогенної мікрофлори можуть бути повітря, корми, вода, транспортні засоби, сперма кнурів, дикі та свійські тварини, комахи, птахи, гризуни і людина. Це далеко не повний перелік джерел потрапляння хвороботворних мікроорганізмамів у організм свійських свиней.

Згідно з визначенням в Інструкції з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.03.2017 № 111 (далі – Інструкція): «Біобезпека – безперервний процес оцінки та управління ризиком, який спрямований на уникнення або мінімізацію ризиків мікробіологічного інфікування, яке може викликати хвороби людей або тварин, або внаслідок якого тварини стають непридатними для використання у сільському господарстві чи будь-якого іншого використання» [1]. Іншими словами, це комплекс заходів, спрямований на попередження розповсюдження хвороботворних мікроорганізмів.

Біологічна безпека складається з трьох різних, але взаємопов’язаних компонентів [2]:

• біоексклузія (ізоляція) – запобігання проникненню небажаних хвороботворних агентів на територію ферми;

• біостримування – недопущення поширення збудників хвороб із господарства;

• біоменеджмент – контроль захворювань у господарстві: очищення та дезінфекція приміщень, транспорту, фомітів тощо, вакцинування свиней, контроль руху стада та інші заходи, націлені на зменшення патогенного навантаження та зміцнення імунітету тварин.

Біоексклюзія та біостримування є переважно заходами зовнішньої біобезпеки, а біоменеджмент – внутрішньої.

До факторів зовнішньої біобезпеки відносяться заходи поза територією виробничих приміщень. Вони полягають у такому:

• моніторинг епізоотичної ситуації на прилеглих територіях та господарствах-партнерах для формування адекватної програми вакцинацій та інших обробок, уникнення закупівлі тварин, кормів, підстилки з заражених територій, прокладення транспортних маршрутів в обхід таких вогнищ.

• моніторинг виробничих об’єктів партнерів постачальників для попередження занесення інфекції з кормовими добавками, продуктами харчування та іншими препаратами;

• жорсткі вимоги щодо відбору, дослідження і карантинування під час купівлі тварин та сперми;

• розробка маршрутів перевезення кормів, тварин і відходів виробництва, вимоги до транспортних засобів для перевезення свиней та кормів, а також спеціальні протоколи для водіїв чи супроводжуючих;

• використання рамп і перевалкових майданчиків для розділення внутрішньої та зовнішньої зон;

• недопущення диких тварин і птахів на територію господарства (подвійна огорожа, екрани від птахів);

• контроль за популяцією гризунів;

• мінімізація місць виплоду комах (в т.ч. кровосисних) навколо господарств;

• знешкодження біологічних відходів;

• обмеження для працівників щодо утримання свиней, а також купівлі, заготівлі та переробки продуктів свинарства стороннього походження. Крім того, заборона участі в полюванні та відвідуванні місць перебування дикого кабана (ліс, плавні тощо);

• жорсткі вимоги до відвідувачів;

• дотримання відстані між виробничими будівлями всередині господарства, тваринницькими об’єктами сусідніх господарств та населення, населеними пунктами і основними дорогами ( рис. 7.1.2).

• розробка навчальних програми та навчання персоналу підприємства.

Імунізацію тварин (щеплення) проводять лише за наявності реальної можливості виникнення епізоотії (перебування тварин у зоні природного вогнища інфекції, загрозливій зоні чи в епізоотичному вогнищі, або використання незнезаражених харчових відходів на корм тваринам тощо), вирішуючи в кожному випадку, що застосовувати – живі чи інактивовані вакцини. Тому в кожному конкретному випадку слід визначити доцільність вакцинації з урахуванням епізоотичної ситуації, що склалася, та можливих наслідків застосування біопрепарату. Не можна проводити вакцинацію, якщо в ній немає необхідності.

Проблему для біобезпеки свиногосподарства становлять також свині в приватному секторі прилеглих населених пунктів, стихійні ринки живця та свинопродукції, несанкціоновані захоронення, необізнаність людей про шляхи передачі збудників хвороб.

Рис. 7.1.2. Рекомендована відстань між свинарськими господарствами різного рівня та населеними пунктами і основними шляхами

План біобезпеки господарства (документ, що визначає потенційні шляхи занесення та розповсюдження хвороб з вичерпним переліком заходів для мінімізації ризиків) має враховувати заходи зовнішньої та внутрішньої біобезпеки.

Щоб створити дієвий план біобезпеки, потрібно знати:

• потенційні загрози (захворювання);

• шляхи їх передачі та способи зниження ризиків;

• превентивні заходи та контроль.

Заходи біобезпеки, які варто брати до уваги:

• місцезнаходження та план ферми і виробничої території;

• джерело постачання води та кормів для тварин, харчових продуктів для персоналу;

• ветеринарно-санітарний статус території;

• наближеність до інших виробничих об’єктів;

• наявність і види дикої фауни;

• доставка (завантаження та доставка свиней і кормів; взаємодія з персоналом постачальника та компанії);

• програма вакцинування свиней;

• основні способи передачі захворювання(нь).

7.2. Внутрішня безпека підприємств з виробництва свинини

Рис. 7.2.3. Шляхи передачі патогенів

Для забезпечення максимального рівня біобезпеки в свиногосподарствах територія всіх ферм по периметру повинна мати зовнішню огорожу з суцільного паркану висотою 3-и метри (рис. 7.2.4). Основа паркану має бути у вигляді бетонного фундаменту, заглибленого на 20 см в ґрунт для уникнення потрапляння на територію ферми диких та свійських тварин. З цією ж метою не слід висаджувати дерева ближче, ніж 2-а метри до паркану.

Рис. 7.2.4. Огорожа: а) брудної зони; б) сірої зони

У випадку, якщо огорожа сітчаста, рекомендовано два контури, відстань між якими не менше 2 м. Цю «буферну» зону обов’язково регулярно очищати від рослинності, щоб не створювати прихистку для гризунів і птахів. Також помилково утримувати там сторожових собак, оскільки вони можуть стати «посередниками» між зовнішнім середовищем та виробничою зоною. На території господарств заборонено утримувати собак (крім сторожових), котів, а також інші види тварин, включаючи птицю. Сторожові собаки мають бути зареєстровані, з відповідними відмітками в паспорті про щеплення проти сказу, обробки проти гельмінтів та постійно знаходитися лише на території господарства. Для годівлі сторожових собак дозволено використовувати лише корми, які не несуть ризик занесення збудників інфекційних хвороб.

Господарство повинно мати один контрольований пункт доступу: ворота та пропускник, які постійно зачинені. Доступ – за запитом. Це не дозволить потрапити в господарство сторонньому транспорту і відвідувачам. Якщо в господарстві є додаткові в’їзди, вони мають бути постійно зачиненими, а їх робота контролюватись керівництвом ферми або службою охорони.

Територія свиноферми має бути поділена на три зони: брудну (вся територія за винятком виробничої і адміністративно гсподарської зони), сіру (адміністративно–господарську) та чисту (виробничу) (рис.7.2.6).

Чиста (виробнича) зона повинна включати в себе тваринницькі приміщення та галереї, які їх об’єднують, ветеринарно-санітарні об’єкти, розташовані відповідно до технологічного процесу, вигульні майданчики з твердим покриттям. Її територію огороджують суцільною огорожею по всьому периметру, що унеможливлює проникнення на неї сторонніх осіб, диких та безпритульних тварин. Навколо приміщень, в яких утримують свиней, не бажано створювати насадження плодово-ягідних дерев та кущів для зменшення ймовірності заселення їх синантропними та дикими тваринами.

Рис. 7.2.5. Попередження при вході на комплекс

Рис. 7.2.6. Приклад зонування свиногосподарства

Рис. 7.2.7. Розташування виробничих об’єктів по зонах свинокомплексу:

1 ‒ виробничі приміщення; 2 – гуртожиток з їдальнею; 3 – внутрішній санпропускник з сірої на чисту зону; 4 – з’єднувальні галереї;

5 – перевантажувальний майданчик для кормів з бункерами;

6 – завантажувально-розвантажувальна рампа для свиней; 7 – карантинне приміщення; 8 – зовнішній санпропускник з брудної на сіру зону та офіс управління; 9 ‒ водонапірна башта та свердловина; 10 ‒ котельня;

11 – каналізаційно-насосна станція; 12 ‒гноєнакопичувальні лагуни для рідкої фракції гною; 13 – майданчик для зберігання твердої фракції гною;

14 – огорожа сірої зони; 15 – зовнішня огорожа свиинокомплексу (брудна зона); 16 – складські приміщення

Рис. 7.2.8. Чиста зона ‒ виробничі приміщення

Рис. 7.2.9. Чиста зона ‒ з’єднувальні галереї приміщень

У сірій зоні (адміністративно-господарській) знаходяться споруди адміністративно-господарських служб, об’єкти для інженерно-технічного обслуговування (гараж, технічні склади, механічні майстерні), споруди для зберігання і приготування кормів, гуртожитки для проживання персоналу, їдальня, склади матеріальних цінностей, бункери для перевантаження комбікормів та бункери-накопичувачі кормороздавальних систем, котельні, дизель-генератори, водонапірні башти і свердловини та інше допоміжне обладнання й техніка.

У брудній зоні розташовують каналізаційно-насосні станції, сховища для тимчасового накопичення твердої фракції гною, лагуни для зберігання його рідкої фракції, перевантажувальні майданчики для тварин та комбікормів.

Між зонами мають бути розташовані санітарні пропускники з душовими кабінами, під час проходу через які обов'язковою умовою є прийняття душу протягом не менше 3-х хвилин та повна зміна взуття та одягу. При цьому всі цінні речі та мобільні телефони мають бути залишені на межі брудної та сірої зон у спеціальних шафах.

Рис. 7.2.10. Сіра зона: 1 ‒ перевантажувальні бункери для комбікорму; 2 ‒ бункери системи роздавання корму; 3 ‒ складські приміщення; 4 ‒ дизель-генератори; 5 ‒ перевантажувальні рампи для свиней; 6 – водонапірна башта

Рис. 7.2.11. Об’єкти брудної зони:

1 – каналізаційно-насосна станція; 2 ‒ лагуни для зберігання рідкої фракції гною;

3 ‒ сховища для тимчасового накопичення твердої фракції гною;

4 ‒ перевантажувальні майданчики для свиней;

5 ‒ перевантажувальні майданчики для комбікормів

Якщо ферма не має душової, можна використовувати данський метод. Хоча в сучасних умовах, коли свинарство протистоїть такій великій кількості ветеринарних загроз, його варто використовувати тільки для ферм-відгодівельників.

Рис. 7.2.12. Орієнтовна схема санпропускника між сірою та чистою зонами:

1 – данські лавки для перевзування; 2 – шафки для одягу; стелажі для взуття; 5 ‒ рукомийник; 6 – шлюз з ультрафіолетовим випромінювачем

Данський метод:

1. Вхід у приміщення. Двері мають бути постійно замкненими. Система при цьому має працювати так, щоб відмикати їх можна було ззовні та дистанційно з виробничого приміщення (щоб персоналу не доводилося постійно пересікати «брудну» й «чисту» зони).

2. У «брудній» зоні залишають верхній одяг та взуття. Вона відокремлена від «чистої» стіною, за винятком дерев’яної решітки, яка їх з’єднує.

3. Ретельно вимити руки. Витерти чистим рушником.

4. Перейти по дерев’яній решітці в «чисту» зону.

5. Перевдягнутися в одяг і взуття, надані фермою.

6. Перед тим, як увійти у виробниче приміщення з «чистої» зони, стати у дезінфікувальну ванну для взуття.

Вхід у виробничу (чисту) зону господарств, а в деяких і в сіру зону дозволено тільки через ветсанпропускник, а в’їзд/виїзд транспорту за необхідності – через постійно діючий дезбар’єр або дезінфекційний блок. На ветсанпропускнику мають вести такі журнали:

• виходу на роботу фахівців;

• відвідування сторонніми особами;

• руху матеріальних цінностей та кормів;

• руху та проведення дезінфекції транспорту;

• приготування дезрозчинів та заправки дезбар’єрів;

• прання та дезінфекції спецодягу.

Рис. 7.2.13. Послідовність проходження санпропускнику

Рис. 7.2.14. Схема данського санпропускника без душа та послідовність його проходження

Рис. 7.2.15. Реєстрація входу людей на територію комплексу та руху матеріальних цінностей

Рис. 7.2.16. Різний колір спецодягу для роботи в різних виробничих зонах свинокомплексу

Усі інші входи на виробничу зону господарств мають бути закриті. Обслуговуючий персонал забезпечують спецодягом та спецвзуттям із розрахунку не менше двох комплектів на працівника. Обладнання, інвентар, спецодяг, спецвзуття та інші предмети маркують і закріплюють за дільницею (цехом). Передавати зазначені предмети з однієї дільниці на іншу без попереднього знезараження заборонено. Для кожної зони бажано мати одяг відповідного кольору з метою відстежування руху персоналу територією комплексу.

Приносити на виробничу зону свій одяг, а також виходити в спецодязі та спецвзутті, і виносити їх за межі виробничої зони та господарства заборонено. Одяг, який використовують під час щоденної роботи, слід знезаражувати і прати без переміщення на сусідні об'єкти. У разі організації на комплексі централізованого прання спецодяг, рушники та інші речі необхідно збирати і відправляти для знезараження у вологонепроникній тарі. Спецодяг має дезінфікуватись методом замочування в дезінфікувальних розчинах з наступним пранням за температурного режиму не нижче 60°С упродовж години.

Ремонтувати і прати спецодягу слід за необхідності, але не рідше одного разу на тиждень, а також кожного разу під час переведення співробітника на обслуговування нової групи тварин, зокрема в межах однієї ділянки або бригади. Шафки, де зберігається спецодяг, мають дезінфікувати за необхідності, але не рідше одного разу на тиждень, а також кожного разу під час переведення співробітника на обслуговування нової групи тварин, зокрема в межах однієї ділянки бригади.

У приміщенні санпропускника має бути знезаражений спецодяг для відвідувачів і спеціально виділена шафка.

Всередині чистої та сірої зон, а також на вході в кожне ізольоване приміщення чи секцію, на склади комбікормів, у кормокухню, ветеринарно-санітарні об’єкти облаштовують дезкилимки/ дезванночки. Дезкилимки облаштовують так, щоб персонал не міг їх переступити або обійти (рис. 7.2.17).

Рис. 7.2.17. Правильне проходження дезкилимком

Під час переходу з одного приміщення в інше бажано змінювати взуття, або використовувати одноразові бахіли та рукавички. Рух персоналу всередині чистої зони має бути максимально обмеженим і тільки згідно з принципом від найменших тварин до найстарших. За необхідності персоналу вийти в сіру чи брудну зону, це потрібно робити через санпропускник зі зміною одягу та взуття. В усіх зонах свинокомплексу облаштовують туалети з умивальниками. У середині чистої зони утримання та переміщення тварин відбувається за принципом «все зайнято – все порожньо».

Під час санітарного розриву секції миють за допомогою апаратів високого тиску та дезінфікують.

Постійно виконують дезінсекцію та дератизацію приміщень. Тварини, яких завозять на свинокомплекс, проходять відповідне карантинування в окремих приміщеннях. Для обслуговування свиней закріплюють за кожною технологічною (виробничою) групою працівників, які пройшли медичне обстеження. Осіб, хворих на туберкульоз, теніаринхоз, сальмонельоз та інші захворювання, спільні для людини і тварин, до роботи в господарствах не допускають.

Рис. 7.2.18. Утримання тварин за принципом «все зайнято – все порожньо»

Рис. 7.2.19. Очищення та миття секцій апаратами високого тиску

Всі матеріальні цінності, які потрапляють на територію ферми залежно від їх структури, мають дезінфікувати розчином екоциду, або температурною обробкою в термокамерах та ультрафіолетовим опроміненням чи озонуванням у спеціальних камерах.

Переміщення персоналу, тварин та матеріальних цінностей між структурними підрозділами свинокомплексу мають бути чітко регламентовані та контролювати ветеринарна служба та служба безпеки.

Рис. 7.2.20. Дезінфекція приміщень

Вхід на територію свиноферми стороннім особам, а також в’їзд транспортного засобу, не пов’язаного з їх обслуговуванням, заборонений, а особи, що відвідують господарства, проходять санітарну обробку і реєструються в спеціальному журналі. Крім того, особі, що відвідує вказані господарства (включаючи посадових осіб органів, уповноважених на здійснення державного контролю (нагляду), не слід відвідувати інше господарство, контактувати з домашніми або дикими свиньми (включаючи полювання) та брати участь у вжитті протиепізоотичних заходів щонайменше останні 2-а тижні.

Транспортні засоби з доставки кормів та перевезення тварин мають бути чітко розділені між гілками виробництва та структурними підрозділами підприємства. Стоянка для автомобілів відвідувачів, консультантів, працівників і власників має бути облаштована за периметром свинокомплексу. Кормовози, скотовози та інші транспортні засоби не повинні заїзджати в сіру, а тим більше чисту зону, а мають проводити завантаження та розвантаження на спеціально обладнаних майданчиках у брудній зоні, під час заїзду, на яку мають організувати миття транспорту під високим водяним тиском з наступною дезінфекцією.

Бажано, щоб приміщення, яке використовують для мийки та дезінфекції транспортних засобів було з підігрівом і добре освітленим, особливо упродовж зимових місяців.

Під час заїзду в сіру зону водії вантажівок, які поставляють на ферму продукцію, мають перш ніж вийти з машини, вдягнути бахіли або взуття, яке надає господарство.

а

б

Рис. 7.2.21. Дератизація території ферми:

а) план дератизацій; б) процес

Рис. 7.2.22. Термокамери для дезінфекції матеріальних цінностей

Рис. 7.2.23. Бокси з ультрафіолетовими випромінювачами

Рис. 7.2.24. Відеоконтроль переміщення на території комплексу

Рис. 7.2.25. Попереджувальні знаки перед входом на свиноферму

Рис. 7.2.26. Миття транспорту

Якщо водію знадобиться кілька раз заходити у машину, він має щоразу змінювати бахіли чи надягати нові, на надані йому в господарстві чоботи (за винятком випадків, коли транспорт вимили і продезінфікували перед цим, а водій не заїжджав на інші свиноферми). Зручно використовувати одноразові килимки для машини, які після від’їзду транспорту з господарства утилізують у спеціальному контейнері. Рахунки та інші документи, які супроводжують вантаж, водій має залишати на пропускному пункті, чи пункті охорони, не заходячи на територію ферми.

Комбікорми бажано транспортувати в спеціальних транспортних засобах і перевантажувати у бункери тимчасового зберігання, чи спеціальні приміщення з сірої або брудної зони, уникаючи контакту водія з комбікормом і обладнанням у зоні, де знаходяться резервуари для зберігання корму (рис. 7.2.30).

Корми та кормові добавки не можна перевозити у вантажівках, які використовують для транспортування свиней. Герметичні мішки потрібно продезінфікувати, перш ніж вносити у виробниче приміщення. Якщо вони брудні, відкриті чи пошкоджені, їх повертають постачальнику. Після дезінфекції мішки з кормом або кормовими добавками не варто зберігати на підлозі (наприклад, на піддонах). Це запобігає забрудненню і доступу до них гризунів. Уміст відкритих мішків бажано пересипати у ємності (бочки), які щільно закриваються кришкою. У жодному разі не можна завозити корми з іншої свиноферми. Одна з головних вимог до приміщень, де зберігають корми, – сухість.

Рис. 7.2.28. Приміщення для мийки і дезінфекції та сушіння автотранспорту

Рис. 7.2.29. Екіпірування водія зовнішнього транспорту

Рис. 7.2.30. Майданчики для перевантаження комбікормів

Рис. 7.2.31. Герметична упаковка для комбікормів і біологічних добавок

Під час використання сперми з інших ферм потрібно враховувати, що сперма кнурів може містити безліч патогенів: вірус РРСС, хвороби Ауєскі, КЧС, бруцели, лептоспіри, парво- і цирковіруси тощо.

Патогени можуть проникнути в господарство зі спермодозами, тому їх варто доставляти у двох упаковках. Зовнішню (паперовий пакет) знімають, перш ніж розмістити спермодози в холодильник, який знаходиться в брудній зоні і цю упаковку вивозять із ферми в транспорті постачальника і утилізують у призначеному для цього місці. Внутрішня упаковка – поліетиленова. Її обробляють дезінфектантом, перш ніж перенести спермодозу в чисту зону, однак у приміщення з тваринами заносять без неї (рис. 7.2.32).

Рис. 7.2.32. Тара для транспортування сперми кнурів

Часто свині, які не мають клінічних ознак захворювання, можуть стати джерелом зараження поголів’я (є носіями чи їх увели в стадо під час інкубаційного періоду). Тому менеджмент новопридбаного реммолодняку вимагає особливої уваги: купувати партію варто на одній фермі, мінімальний профілактичний карантин має тривати 30 діб, упродовж цього періоду тварин адаптують до мікрофлори господарства (контакт зі свинями, вибракуваними з основного стада, вакцинування), роблять всі необхідні аналізи. Бажано, щоб карантинне приміщення обслуговував окремий персонал. Якщо такої можливості немає, то працювати в ньому потрібно в кінці робочого дня (щоб не повертатися після цього до основного стада). Перш ніж зайти в ізолятор, оператор має прийняти душ, вдягнути чистий одяг та взуття. На багатьох фермах душової в карантинному приміщенні немає: змінне взуття, одяг та миття рук – оптимальні заходи біобезпеки в цьому випадку.

Для забезпечення технологічного процесу у чистій зоні закріплюють внутрішньогосподарський транспорт, який не виїжджає в сіру і брудну зони. Водночас, на території чистої зони внутрішній транспорт розподіляють на “чистий” (підвезення кормів, свиней) та “брудний” (вивезення гною, загиблих свиней, відходів забою). Необхідно розробити маршрути їх пересування для уникнення перетинання.

Відвантаження свиней з чистої зони для будь- яких цілей здійснюється через рампу за межами виробничої зони, бажано в брудній зоні (рис. 7.2.33). Таким чином, зовнішні транспортні засоби, що перевозять свиней, не заїжджають на територію чистої зони свиноферми.

Рис. 7.2.33. Шляхи переміщення вантажів та руху персоналу на фермі

Рампа не повинна мати дерев’яні елементи, оскільки їх погано дезінфікувати. Вона має бути сконструйована так, щоб забезпечити контроль руху свиней в одному напрямку (вони не можуть повертати назад, а працівники ферми не мають контактувати з вантажівкою та водієм. Водночас водій транспортного засобу має завантажити свиней без допомоги працівників ферми (рис. 7.2.34).

Рампу потрібно чистити і дезінфікувати після кожного використання. Якщо це роблять працівники ферми, то в кінці дня, коли вже не повертатимуться до тварин. Бажано, щоб зона завантаження/розвантаження мала дах (захист від пташок), двері, які замикаються на замок, і підігрів, щоб запобігти замерзанню під час миття взимку.

Рис. 7.2.34. Розвантажувально-завантажувальна рампа для свиней:

а – зовнішній вигляд; б – двосторонній прогін; в – завантажувальний трап,

г – майданчик для сктовоза (водій не заходить на рампу)

Рис. 7.2.35. Правильне (а) та неправильне (б) завантаження свиней на транспортний засіб

Транспортування свиней, що підлягають вимушеному забою на забійно-санітарний пункт (забійний майданчик), здійснюють спеціальним транспортом, що виключає витоки біоматеріалу. Вивіз трупів і боєнських відходів для утилізації/ видалення проводять спецавтотранспортом, або спеціальними причепами, які регулярно дезінфікують.

Рис. 7.2.36. Автомобіль з контейнером для збору і транспортування біологічних відходів та трупів тварин

Контейнер для падежу має знаходитися подалі від виробничих споруд і бути захищеним від диких звірів. До нього має бути доступ з двох боків, щоб рух транспорту з ферми та із санветутильзаводів не перетинався.

Транспортування трупів до контейнера має бути останнім завданням робочого дня. Працівники «чистої зони» доставляють трупи до лінії відмежування, щоб персонал, який транспортуватиме їх до контейнера, не заходив на територію з тваринами. Якщо працівникам ферми необхідно в той же день повернутися у чисту зону, вони мають обов’язково пройти санпропускник та виконати решту процедур, передбачених протоколом біобезпеки. Захисний одяг і взуття, призначені для роботи із падежем, знімають і перуть окремо від одягу, який використовують у чистій зоні. Трактор, причіп та будь-яке обладнання, яке використовують для транспортування трупів, мають бути вимитими і продезінфікованими. Причіп для транспортування трупів і біологічних відходів мають сконструйовати так, щоб не дозволяти витоку рідин. Контейнер для зберігання трупів повинен закриватися і бажано мати охолодження.

Рис. 7.2.37. Контейнери для зберігання падіжу: а, б – правильно; в – неправильно

Важливим чинником біобезпеки є водопостачання. Воду використовують як для напування тварин, так і для технічних цілей. І важливо унеможливити потрапляння патогенів з водою. Тому свердловини, насосні станції і баки для зберігання води мають замикатися на замки. Резервуари для зберігання води мають бути чистими і закриватися, щоб запобігти проникненню у них гризунів і птахів. Їх потрібно регулярно спорожнювати, мити та дезінфікувати (бажано за графіком). Регулярно потрібно проводити лабораторні аналізи води.

Можливий ризик, пов’язаний із купівлею обладнання. Щоб не допустити проникнення патогенів на ферму у такий спосіб, широко використовують метод фумігації (дезінфекція газом). Є інші два доступніші способи: занурення кожного елемента в дезінфікувальний розчин, а якщо він великого розміру – обробка дезінфектантом «уручну».

Надважливим є сумлінне ставлення персоналу до своїх обов’язків з біобезпеки. Обслуговуючий персонал та працівники господарств зобов’язані проходити обов’язкові профілактичні медичні огляди відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, та Порядку проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559. Всі, хто працює в господарстві (власники, офісні працівник і робітники, які безпосередньо задіяні у виробництві), не повинні приходити на роботу, коли мають виражені симптоми грипу (висока температура, кашель, ломота в тілі), також блювоту та пронос. Допуск у виробничі приміщення здійснюють тільки після санпропускника та перевдягання.

Співробітникам свиногосподарств не дозволено утримувати свиней в домогосподарствах, а ветеринарним фахівцям господарств заборонено обслуговування тварин, що знаходяться в особистому користуванні громадян.

На територію виробничої зони господарств заборонено приносити продукти тваринного походження.

У разі необхідності керівництво господарства організовує приймання їжі співробітниками у відведених для цього місцях, які обладнані санітарним приміщенням та умивальниками.

Важливим чинником біобезпеки є імунізація тварин від найпоширеніших у регіоні захворювань. Перевіряють повноту і правильність проведення імунізації свиней проти заразних хвороб, діагностичних досліджень, що має відображатися в журналі для запису протиепізоотичних заходів, і мають відповідати даним актів про проведені вакцинації та інших обробок свиней.

Рис. 7.2.38. Попередження виробничому персоналу ферми

7.3. Основні правила дезінфекції свинарських приміщень

Основна складова біобезпеки – дезінфекція. Поняття дезінфекції включає знищення на об'єктах середовища чи видалення з них патогенних і умовно патогенних мікроорганізмів та їх продуктів життєдіяльності.

Об’єкти дезінфекції у свинарстві: територія ферм, усі тваринницькі допоміжні та побутові приміщення, які знаходяться на її території, інші споруди і наявне в них устаткування, транспортні засоби, які використовують для перевезення тварин, кормів, сировини і продуктів тваринного походження, інвентар і предмети догляду за тваринами, одяг і взуття обслуговуючого персоналу, гній та інші об'єкти, з якими так чи інакше можуть контактувати тварини або обслуговуючий персонал і які можуть бути фактором передачі збудників хвороб від хворих тварин чи бактеріоносіїв до здорових, а в деяких випадках становити небезпеку для людини.

Дезінфекція складається з двох послідовних операцій: очищення і власне дезінфекції.

Об'єкт, який підлягає дезінфекції, старанно механічно очищують, при цьому має бути чітко видно характер поверхні та колір матеріалу і візуально не виявляти великі грудочки гною, корму чи інших механічних забруднень навіть у важкодоступних місцях.

Механічне очищення проводять сухим або вологим методом. Останнім методом очищають значно забруднені поверхні, які зволожують мийними засобами з подальшим механічним зачищенням. Під час підготовки до дезінфекції сухому очищенню піддають незначно забруднені поверхні, а також ті, що не підлягають зволоженню об'єкти (електроустановки, освітлювальні прилади, деякі види устаткування і т.п.). Попередню підготовку об'єкта для дезінфекції вологим методом раціонально виконувати за допомогою установок, які забезпечують високий тиск води. Заключний етап вологого очищення – санітарне миття. Воно сприяє повному видаленню всіх забруднень з поверхонь, що підлягають дезінфекції.

Приміщення, устаткування, інвентар та інші об'єкти обробляють розчинами хімічних дезінфікувальних засобів шляхом рівномірного зрошування поверхонь до повного їх змочування.

Для дезінфекції закритих приміщень застосовують також аерозолі, одержані з розчинів дезінфікувальних засобів. Окремі об'єкти знезаражують за допомогою інших фізичних та хімічних методів дезінфекції.

Поверхні приміщень зрошують дезінфікувальними розчинами у такому порядку: спочатку, починаючи з ближнього від входу кінця приміщення, рівномірно зволожують підлогу у станках, міжстанкові перегородки, устаткування, стіни, а тоді стелю і підлогу в проході. Одночасно дезінфікують предмети догляду за тваринами та інвентар, який знаходиться у приміщенні.

Після нанесення дезінфікувальних розчинів витримують період експозиції, враховуючи також корозійну дію дезінфектанту. Після закінчення дезінфекції приміщення провітрюють, звільняють від залишків препарату напувалки, годівниці, канали гноєвидалення. Доступні для тварин ділянки приміщення і устаткування змивають водою. Приміщення провітрюють до повного видалення запаху препарату. Винесене перед дезінфекцією обладнання протирають розчином дезінфікувального засобу, витримують експозицію, тоді змивають водою. Після цього його встановлюють у приміщенні.

Дезінфекцію приміщень проводять кожного разу перед розміщенням нової партії свиней, а за утримання на глибокій підстилці – під час її заміни.

Рис. 7.3.39. Нанесення дезінфікувальних розчинів

Приміщення кормоцехів, бункери-змішувачі, кормопроводи, інше виробниче обладнання для приготування та роздачі корму дезінфікують не рідше одного разу на місяць.

Періодичність дезінфекції приміщень санітарно-забійного пункту установлюють згідно з технологічними процесами, передбаченими на фермі. Інструмент, яким проводять ветеринарно-санітарну експертизу та патолого анатомічний розтин, дезінфікують після розтину кожної туші з підозрою на інфекційну хворобу чи в разі його забруднення.

Окремі об'єкти (складські приміщення, де зберігають тару, інвентар, корми) знезаражують за допомогою інших методів дезінфекції (термічний, газовий, радіаційний, повітряний, паровий, пароповітряний, пароформаліновий тощо) відповідно до чинних інструкцій та настанов щодо застосування дезінфекційних речовин.

Не рідше одного разу на місяць на фермі установлюють санітарний день, упродовж якого проводять ретельне очищення території виробничої зони, очищають від пилу вікна, стіни, стелю в побутових та допоміжних приміщеннях, коридорах.

Питання для самоконтролю

1. Що таке біобезпека?

2. З яких основних компонентів складається біобезпека на підприємстві з виробництва свинини та які компоненти можна віднести до зовнішньої, а які до внутрішньої біобезпеки?

3. Означте основні завдання біобезпеки на підприємствах з виробництва свинини в сучасних умовах.

4. Перерахуйте фактори зовнішньої біобезпеки.

5. Опишіть принципи відмежування свинокомплексу з точки зору біобезпеки.

6. Як зонуються свинокомплекси відповідно до вимог біобезпеки?

7. Опишіть алгоритм роботи санітарних пропускників на свинокомплексах.

8. Для чого практикують різний колір робочого одягу для працівників різних виробничих цехів на свинокомплексі?

9. Які існують заборони щодо внесення відвідувачами та робітниками свинокомплексу предметів та продуктів харчування?

10. Опишіть процедуру дезінфекції приміщень та її суть.

11. Що таке дератизація та з якою частотою її проводять?

12. Опишіть точки контролю заїзду транспортних засобів на територію свинокомплексу та функціонування транспорту на виробництві з точки зору біобезпеки.

13. Яка патогенна мікрофлора може проникнути на свинокомплекс разом із спермопродукцією для осіменіння свиноматок?

14. Опишіть алгоритм руху вантажів, тварин і персоналу на свинокомплексі.

15. Як відбувається відвантаження свиней із чистої зони свинокомплексу?

16. Як відбувається переміщення та утилізація трупів тварин на свинокомплексі?

17. Основні вимоги з біобезпеки для персоналу.

18. Розкрийте поняття дезінфекції свинарських підприємств.

19. З яких основних операцій складається дезінфекція?

20. Які засоби використовують для дезінфекції у закритих приміщеннях?

21. Порядок дезінфекції поверхні приміщень дезінфікувальними засобами.

22. З якою частотою проводять дезінфекцію у виробничих та допоміжних приміщеннях свинокомплексу?

23. Що таке санітарний день та з якою частотою його проводять на свинокомплексах?

Попередня тема

На початок

Наступна тема