Технологія виробництва і переробки

продукції свинарства

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	ГЛОСАРІЙ	ДОДАТКИ
АНОТАЦІЯ	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

3. Основи промислової технології у свинарстві

3.1. Поняття технології виробництва свинини та основних її елементів

3.2. Класифікація технологій виробництва свинини

3.1. Поняття технології виробництва свинини та основних її елементів

Глобалізація ринку свинини підвищує рівень конкретності на ньому, що, в свою чергу, вимагає підвищення ефективності її виробництва, що стосується всіх його ланок. На сьогодні виробництво свинини, не залежно від розмірів підприємства, максимально наближається до потокової системи, яка раніше використовувалась лише на великих промислових комплексах. У зв’язку з цим особливого значення набуває розуміння фахіцями-технологами основних принципів технологічної складової процесу виробництва продукції свинарства.

Спрощено технологія виробництва свинини є ланцюгом перетворення сировини у вигляді кормів у кінцевий продукт – м’ясо, завдяки біологічному об’єкту, яким є свиня (рис. 3.1.1).

У сучасних умовах до цього ланцюга долучається низка допоміжних ланцюгів для забезпечення найбільш ефективного перетворення.

Сучасне свинарське підприємство (ферма, комплекс) (рис. 3.1.2) як виробничий об’єкт – це узгоджена сукупність основних та допоміжних виробничих будівель (споруд), розміщених на єдиному генеральному плані відповідно до будівельних і технологічних норм, сполучених інженерно-технічними комунікаціями і системами, забезпечених обладнанням та засобами механізації та укомплектованих персоналом відповідної кваліфікації. У сьогоднішніх умовах свинарські підприємства можуть розташовуватись на декількох спеціалізованих майданчиках, а інколи є кооперацією різних підприємств, які виконують певні складові для отримання кінцевого продукту – високоякісної свинини.

Рис. 3.1.1. Спрощена схема технології виробництва свинини

Рис. 3.1.2. Сучасне свинарське підриємство

Для будь-якого сучасного свинарського підприємства основою виробництва є чітко прописана технологія з ретельно прорахованими і узгодженими її складовими. Технологія (від грецького tесhпе – мистецтво, майстерність, уміння та логія – наука) – це система взаємозв’язаних заходів і прийомів раціонального ведення свинарства на основі біологічних закономірностей свиней, яка забезпечує оптимальні біологічні, технологічні та організаційні умови виробництва для одержання потрібної кількості продукції заданої якості за оптимальних затрат праці та витрат коштів. Основним завданням технології є розподіл всього процесу виробництва на складові для створення економічно найраціональніших комбінацій робочої сили, способів і засобів виробництва свинини для їх ефективного використання та виробництва продукції з найменшими витратами. Робочим документом технології є технологічна карта, яка визначає технологічну схему, тобто послідовність операцій виробництва з урахуванням внутрішньовиробничої спеціалізації, основних параметрів підприємства загалом та його підрозділів, особливостей технологічного процесу з урахуванням конкретних умов господарства. Сучасним критерієм оцінювання будь-якої технології в свинарстві є відповідність фізіологічних, етіологічних потреб та генетичних особливостей свиней до створюваних для них штучних умов довкілля.

Для розрахунку основних параметрів виробничого процесу необхідно визначитись з основними його параметрами. У першу чергу, з’ясувати кількість і якість продукції, яку плануєте виробити, далі визначитися з якої сировини буде вироблено цю продукцію, потім, за допомогою яких тварин, і далі, в яких умовах (рис. 3.1.3).

Рис. 3.1.3. Основні етапи розрахунку виробничого процесу в свинарстві

Основою технології є виробничий процес, який включає низку технологічних процесів, поділених на технологічні операції, які є періодичними і щоденними.

Процес виробництва продукції свинарства є цілеспрямованою сукупністю технологічних процесів, що включає планування, матеріально-технічне забезпечення, організацію та управління і збут продукції. Результатом виробничого процесу є запланований вид та об’єм продукції, який відповідає визначеній меті виробництва. На репродукторних підприємствах – це молодняк 28- чи 78-добового віку (рис. 3.1.4, 3.1.5), для господарств з замкненим циклом чи відгодівельників – відгодівельний молодняк відповідної живої маси (рис 3.1.6), племінні свинки і кнурці для племінних господарств (рис 3.1.7).

Рис. 3.1.4. Схема виробничого процесу свинокомплексу з виробництва товарних відлучених поросят

Рис. 3.1.5. Схема виробничого процесу свинокомплексу з виробництва товарних підсвинків

Рис. 3.1.6. Схема виробничого процесу товарного свинокомплексу з замкненим циклом виробництва

Рис. 3.1.7. Схема виробничого процесу племінного свиногосподарства

У свою чергу, виробничий процес складається з низки технологічних процесів. Технологічний процес – це хід прямих узгоджених операцій, об’єднаних за місцем, часом і призначенням, які необхідно виконати для перетворення вихідного предмета праці на кінцевий продукт. Наприклад, операції з виробництва комбікорму, вихідний продукт – це зерно, білкові та енергетичні добавки, мінерально-вітамінні премікси, які через низку технологічних операцій (подрібнення, екструдування, змішування, грануляцію) перетворюються на кінцевий продукт – комбікорм. Характерна особливість технологічного процесу – отримання продукції певної якості та заданої кількості. У цеху холостих і умовно поросних свиноматок вихідним продуктом є холоста свиноматка чи ремонтна свинка, а кінцевим продуктом свиноматка зі встановленою поросністтю.

Рис. 3.1.8. Виробничий процес вирощування товарних свиней

Як видно з рис. 3.1.8, виробничий процес вирощування товарних свиней для забою включає такі технологічні процеси: підготовка свиноматки до опоросу, опорос і вирощування поросят до відлучення, їх дорощування до передачі на відгодівлю і власне відгодівля молодняку свиней.

Складовою кожного технологічного процесу та його основними елементами є технологічна операція, яку виконують на одному робочому місці і спрямовано на зміну стану, або розміщення об’єкта у просторі та яка включає всі дії працівників і обладнання для одного, або кількох об’єктів виробництва. Як зображено на рис. 3.1.8, до технологічного процесу підготовки свиноматки до опоросу входять операції з підготовки місця утримання свиноматок, прийом їх з цеху опоросу, годівля, водопоїння, підтримання зоогігієнічних параметрів утримання, видалення гною, забезпечення здоров’я, виявлення свиноматок у стадії статевої охоти, їх осіменіння, діагностика поросності, переведення в приміщення для свиноматок зі встановленою поросністю, а потім у цех опоросу.

У цеху для опоросу основні технологічні операції будуть такими: підготовка приміщення для проведення опоросу, розміщення свиноматок у станки для опоросу, проведення опоросу, вирощування поросят до відлучення, відлучення поросят і передача їх на відгодівлю, переведення свиноматок у цех відтворення. Аналогічний поділ є і в інших технологічних процесах.

Всі технологічні операції за періодичністю підрозділяють на щоденні та циклічні. Перші виконують щоденно, навіть кілька разів на день (годівля та напування тварин, контроль параметрів мікроклімату, огляд поголів’я, прибирання кормових та службових проходів тощо). Другі – періодично, на певних фазах технологічного процесу. Наприклад, встановлення свиноматок у цех осіменіння, переведення їх на опорос, введення залізовмісних препаратів, кастрація, сортування тварин, відлучення поросят, переведення на відгодівлю, проведення ветеринарно-профілактичних обробок та ін. За однієї системи виробництва одні й ті ж операції можуть бути щоденними, або циклічними. Так, за механічного способу видалення гною, ця операція є щоденною, тоді як за вакуумно-самопливного способу – циклічною.

За призначенням технологічні операції розділяють на основні (технологічні) та допоміжні. Основні операції забезпечують поетапні якісні зміни предмета праці (очищення, подрібнення та змішування кормів, видача кормів у годівниці й т.д.), допоміжні операції забезпечують виконання основних (у першу чергу, це будь-які транспортні та підготовчі операції). Наприклад, штучне осіменіння свиноматок – операція основна. У результаті її виконання холоста свиноматка стане умовно поросною, тобто змінить свій фізіологічний стан. Але для здійснення цієї операції необхідно провести допоміжні: виявити стан статевої охоти у свиноматки, підготувати сперму, обробити зовнішні статеві органи тощо. Підготовчі роботи, пов’язані з отримання продукції, є частиною загального процесу або робочої операції.

Виконання операції складається з окремих прийомів праці, під якими розуміють закінчені рухи працівника. Наприклад, оброблення статевих органів свиноматки, введення катетера, під’єднання пакету чи флакону зі спермодозою та ін. На схемі, наведеній у рис. 3.1.9 та 3.1.10, зображені основні прийоми праці під час допоміжної операції технологічного процесу підготовки свиноматки до опоросу, підпроцесу – виявлення свиноматки в охоті та її осіменіння і основної операції цього підпроцесу – осіменіння свиноматки.

Обґрунтування інженерних рішень при проектуванні свиноферм Дудуін

Рис. 3.1.9. Послідовність прийомів під час осіменіння свиноматки

Рис. 3.1.10. Послідовність додаткових прийомів праці під час виявлення свиноматки в охоті

Поняття «технологічний процес» і «технологічна операція» можуть мати значення однієї і тієї ж роботи, але в одному випадку це буде визначатися як технологічний процес, а в іншому – як технологічна операція. Наприклад, виробництво комбікорму відносно кормоцеху як виробничої одиниці є технологічним процесом, бо в цьому випадку комбікорм – готовий продукт цього виробництва. Щодо всього свинарського комплексу виробництво комбікорму є технологічною операцією, в результаті виконання якої виробляють сировину. Готовим продуктом для комплексу в цілому є відгодований до певних кондицій молодняк.

Технологічна схема процесу виробництва передбачає зведення вихідних принципових позицій і основних характеристик способів та засобів виробництва, які закладають у процес. Вона залежить від розміру ферми, прийнятої політики виробництва та організації праці на підприємстві. Так, технологічна схема виробництва молодняку на репродукторній фермі може передбачити розділення процесу виробництва і виконання його на таких виробничих дільницях: холостих і умовно поросних свиноматок, свиноматок зі встановленою поросністю, підсисних свиноматок і дорощування молодняку від 21–35 добового до 70–84 добового віку.

Можлива й інша схема з дільницями: холостих і поросних свиноматок, підсисних свиноматок і дорощування молодняку від 21-35 – добового до 70- 84 – добового віку.

За однофазного методу вирощування молодняку (рис. 3.1.11) процес може бути схематично побудований так: 1 – дільниця холостих і поросних свиноматок; 2 – дільниця підсисних свиноматок та вирощування і відгодівлі молодняку до 6-місячного віку.

Рис. 3.1.11. Технологічна схема виробничого циклу за однофазної технології вирощування молодняку свиней

Кожна операція чи процес вимагає певного часу для її виконання, який визначається біологічними особливостями, рівнем годівлі та особливостями утримання тварин, засобами механізації та їх продуктивністю.

Технологічний час – це час, упродовж якого предмет праці підлягає дії (фізіологічний процес) згідно з установленими вимогами. Наприклад, процес подрібнення зерна залежить від його властивостей, вологості, типу дробарки та її продуктивності. Тоді як технологічний час упродовж якого холоста свиноматка стане підсисною – визначений її біологічними особливостями.

Технологічна група тварин – це чітко кількісно визначена група тварин, об’єднаних за основною технологічною ознакою. Наприклад, за певний проміжок часу формується група холостих свиноматок, яка після їх осіменіння стає групою умовно поросних свиноматок. Усі тварини в якій, незалежно від віку, породи або поросності, об’єднані в групу за єдиною ознакою, в цьому випадку є час їхнього осіменіння.

Ці ж тварини після ультразвукового підтвердження поросності складуть технологічну групу свиноматок зі встановленою поросністю, основною об’єднуючою їх ознакою є термін поросності.

Ці ж свиноматки, які досягли 111 дня поросності та переведені на опорос, складуть технологічну групу підсисних свиноматок, об’єднуючою ознакою для них є фізіологічний стан лактації.

Тварини, змінюючи свій фізіологічний стан і частково кількість, рухаються технологічним ланцюжком з певною чітко визначеною періодичністю, яка визначається ритмом виробництва.

Ритм – це матеріальна характеристика виробничого процесу, що визначає обсяг готової продукції, яку виробляють за крок ритму (кількість свиноматок і молодняку в технологічній групі, їх жива маса або приріст за певний період, кількість молодняку, яку знімають з відгодівлі, або його жива маса і т. д.). Ритмічність виробництва є основою роботи сучасних промислових господарств. Вони працюють за чітко визначеними проміжками часу, впродовж яких видається певна кількість готової продукції та проходить переміщення певних технологічних груп у виробничому процесі. Такий час називається кроком ритму.

Крок ритму (такт) – тимчасова характеристика технологічного процесу, яка характеризує тривалість формування технологічної групи тварин або інтервал, через який відбувається черговий рух поголів’я технологічних груп. Вимірюється він у днях і залежить від розмірів підприємства та кількості технологічних груп.

Оптимальним, з точки зору фізіології свиней та організації виробничого процесу, крок ритму має дорівнювати числу кратному семи (7 діб для комплексів, які налічують понад 200 свиноматок, або 21 добу з меншою їх кількістю).

На сьогодні більшість індустріальних свинарських підприємств використовують потоково-ритмічне виробництво свинини, що передбачає безперервність технологічного процесу і безперервне формування вихідних технологічних груп за їх ритмічного руху і одержання готової продукції за визначені терміни.

3.2. Класифікація технологій виробництва свинини

В Україні використовують різноманіття технологічних рішень під час виробництва свинини. Загалом ці технології можна умовно поділити за певними критеріями (рис. 3.2.1).

Рис. 3.2.1. Умовна класифікація технологій виробництва свинини в Україні

За інтенсивністю виробництва – екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивна технологія – це система ведення свинарства, за якої ріст обсягів виробництва визначається за рахунок збільшення поголів’я тварин, а не поліпшення якісних показників (виходу поросят, середньодобових приростів тощо). Низький рівень продуктивності обумовлюється недостатнім генетичним потенціалом стада, низькою та незбалансованою поживністю раціонів, незадовільними умовами утримання та обслуговування тварин, відсутністю чіткої організації праці, комплексом безгосподарності.

Інтенсивні технології базуються на раціональному використанні технічних матеріальних і трудових ресурсів, нарощуванні потужностей виробництва та технічного обладнання, науково-технічному прогресі у різних галузях виробництва. Характерною особливістю інтенсифікації виробництва продукції тваринництва є його виробництво на промисловій основі, висока ефективність і поліпшення умов раціональної спеціалізації праці робітників і високої її продуктивності.

Основні показники, які характеризують рівень інтенсивності технології – це валова кількість і якість продукції, собівартість і затрати праці з розрахунку на 1 ц свинини, окупність капіталовкладень.

Інтенсифікація тваринництва передбачає суттєве підвищення продуктивності тварин, яка досягається розробкою і впровадженням довгострокових програм генетичного поліпшення порід.

Головними умовами впровадження інтенсивних технологій є організація потокової системи виробництва та удосконалення системи утримання тварин, випереджаючий розвиток кормової бази та поліпшення якості кормів, використання прогресивних форм організації праці. Інтенсивні технології дають змогу забезпечити високоефективне використання тварин за істотного зменшення затрат праці та коштів на одиницю продукції.

Інтенсифікація галузі свинарства означає збільшення обсягу продукції з кожного метра виробничих потужностей, з кожної голови свиней най- економічнішими засобами, з високою віддачею капіталовкладень.

За характером виробництва – на непромислову та промислову.

Промислова (індустріальна) технологія у зв’язку зі світовою тенденцію до концентрації та спеціалізації виробництва свинини. Під час впровадження промислової технології виробництва продукції тваринництва виникає необхідність вирішення складного комплексу зооветеринарних, інженерно-технічних, агрономічних і організаційно-економічних питань, до яких, перш за все, відносять такі: організація потокового виробництва продукції під час використання штучного осіменіння тварин; повноцінна годівля тварин – одна з головних умов забезпечення високої продуктивності; розробка способів утримання тварин на репродукторних і відгодівельних фермах в умовах максимальної механізації галузі; розробка нових та удосконалення існуючих архітектурно-будівельних рішень під час проєктування та будівництва ферм і комплексів.

Характерною особливістю промислової технології виробництва продукції тваринництва є його висока ефективність і поліпшення умов праці (рис. 3.2.2). Цього досягають у результаті спеціалізації виробництва, концентрації поголів’я тварин на фермах до оптимальних розмірів, рівномірного впродовж року одержання продукції, потоковості, економічності технологічних операцій і високого рівня їх механізації та автоматизації, раціональної спеціалізації праці робітників та високої ефективності. Основу промислової технології складають потоковість виробництва, спеціалізація окремих приміщень або секцій за виробничими групами тварин однорідних за фізіологічним станом, дотримання технологічних норм утримання тварин і можливість застосування принципу “все вільно – все зайнято”, ритмічність всіх технологічних процесів, повноцінність годівлі, високий рівень зоотехнічної і племінної роботи, своєчасна профілактика та лікування тварин, чітка організація праці, спеціалізація працівників на окремих технологічних операціях.

Рис. 3.2.2. Інтенсивна технологія виробництва свинини

Енергоощадна технологія виробництва свинини передбачає поєднання переваг промислового вирощування свиней з вирощуванням на глибокій підстилці; використання етологічних особливостей свиней в основних технологічних процесах; використання енергії відходів основного виробництва; максимальне використання виділюваного тепла; використання легкозбірних будівельних конструкцій; зниження собівартості продукції (рис. 3.2.3).

Рис. 3.2.3. Енергоощадна технологія виробництва свинини

За способом вирощування – одно-, дво- три- та чотирифазну. Фаза виробництва визначається переміщенням тварин з одного приміщення в інше.

Однофазне вирощування – коли маток після відлучення поросят у віці 21–35 діб переводять у приміщення для осіменіння, а молодняк залишають у станках-маточниках, що трансформуються, для дорощування й відгодівлі, а потім з цих же станків відправляють на м’ясокомбінат (рис. 3.2.4).

Рис. 3.2.4. Однофазне вирощування свиней: а – приміщення зі станками для опоросу; б – це ж приміщення з демонтованими станками для опоросу перед відлученням свиноматок; в – це ж приміщення під час відгодівлі свиней

Перевагою такої системи є відсутність перегрупувань і перегонів, що зменшує стресовий стан тварин, вони менше хворіють, краще розвиваються, швидше нарощують масу, у зв’язку з чим скорочуються строки відгодівлі, краще використаються корми. До недоліків такого утримання відносяться: нераціональне використання площі приміщень, необхідність системи опалення й вентиляції, ускладнення санації приміщень, що призводить до зниження продуктивності праці. Через ці недоліки однофазне утримання практично не використовують у промислових господарствах України.

Двофазне – це вирощування, при якому поросят від народження до здавання на м’ясо переміщають один раз. Після відлучення свиноматок відправляють у цех осіменіння, а поросят залишають у цих же станках до досягнення маси 25–30 кг, після чого їх відправляють у цех відгодівлі. За такого способу вирощування вплив стресів у тварин від переміщення й перегонів частково знижається. Це пов’язане з тим фактом, що до маси 30 кг поросятам достатньо площі станка для опоросу. Але для такого вирощування використовують спеціальні станки для опоросу, в яких трансформується клітка для обмеження руху свиноматки (рис. 3.2.5).

Рис. 3.2.5. Станки для двофазного вирощування поросят:

а ‒ СД-Ф-1/10; б ‒ FT-30А фірми Aco Funki; в – варіанти трансформації станка для опоросу і г – для дорощування; д ‒ для відгодівлі

Двофазна система вирощування має низку позитивних факторів, але їх сумарна перевага не компенсує вартість утримання поросят до переведення на відгодівлю у свинарнику маточнику, обладнання якого суттєво дорожче цеху дорощування. Тому ця система вирощування також обмежена на промислових підприємствах України.

Найпоширенішим у промисловому свинарстві України є трифазне вирощування, за якого поросят після відлучення переводять у цех дорощування, де вони залишаються до досягнення маси 25–30 кг, а потім переходять у цех відгодівлі, в якому їх утримують до здавання на м’ясокомбінат (рис. 3.2.6).

Рис. 3.2.6. Станок для однофазного вирощування поросят:

а – перші дні; б – з 10 дня і до передачі на відгодівлю

Цей спосіб вирощування є найжорсткішим для тварин у фізіологічному плані і спричиняє стреси під час двох перегрупувань, які знижують продуктивність тварин, але, з економічної точки зору, є найбільш виправданим.

Останнім часом для оптимізації площі станка на відгодівлі використовують чотирифазне вирощування, за якого відгодівля поділяється на дві фази, під час першої, яка вимагає меншої площі станка на одну голову, тварин ставлять вдвічі більше від норми для заключної відгодівлі, і з досягненням маси 60–65 кг їх розподіляють на два станки, або переводять у приміщення зі станками більшої площі.

За системами утримання всі технології поділяються на ті, які використовують вигульну та безвигульну системи утримання.

Вигульну систему утримання свиней широко використовували в багатьох господарствах з вирощування свиней. Вона поділяється на режимно-вигульну та вільно-вигульну, а у весняно-літньо-осінній період – табірно пасовищну (рис. 3.2.7).

Рис. 3.2.7. Трифазна система вирощування молодняку свиней

За режимно-вигульної системи свині користуються вигульними майданчиками у часи, які визначені розпорядком дня, а за вільно-вигульної системи утримання тварини вільно виходять на вигульні майданчики через спеціально влаштовані лази.

Вигульні майданчики роблять з твердим покриттям, а для їх з’єднання з приміщенням (груповими станками на 25–30 голів кожний) застосовують лази. Вигульні майданчики розміщують по периметру повздовжніх стін свинарників з розподілом на окремі секції за кількістю тварин. Прогулянки свиней на майданчиках мають не тільки фізіологічне значення (природне ультрафіолетове опромінювання, поліпшення окислювально-відновних процесів, підвищення відтворної здатності, профілактика захворювань кінцівок), а й санітарно-гігієнічне, оскільки саме в цей період тварини звільняються від калу і сечі, завдяки чому приміщення не забруднюються екскрементами і шкідливими газами. У літній період свиней виводили в літні табори, за рахунок чого оздоровлювали та ремонтували основні приміщення (рис. 3.2.8).

Рис. 3.2.8. Вільно-вигульна система утримання: а – поросних свиноматок; б – кнурів

Але в останні десятиліття, через погіршення епізоотичної ситуації в свинарстві та інтенсифікації самого процесу такі системи утримання практично не використовують. У переважній більшості господарств нині використовують безвигульну систему утримання, за якої тварин від народження до реалізації утримують у відповідних приміщеннях, обладнаних індивідуальними або груповими станками, залежно від виробничого використання свиней. Ця система утримання призводить до ослаблення конституції тварин, скорочення тривалості їх використання, підвищує рівень відтворної здатності, але є найбільш економічно доцільною в сучасних умовах виробництва.

За всіх систем утримання в господарствах використовують в основному станково-підлоговий спосіб утримання тварин. Інші способи, такі як контейнерний, клітково-батарейний, ярусний способи утримання не знайшли широкого використання в сучасному свинарстві.

За станково-підлогового способу свиней утримують індивідуально, або групами різних розмірів. Індивідуально утримують кнурів і холостих та умовно поросних свиноматок (рис. 3.2.9). У багатьох країнах світу в таких станках утримують свиноматок зі встановленою поросністю до переведення на опорос.

Рис. 3.2.9. Літньо-табірна система утримання: а – підсисних свиноматок; б ‒ свиноматок зі встановленою поросністю; в – ремонтних свинок

Рис. 3.2.10. Індивідуальне станково-боксове утримання: а ‒ свиноматок; б ‒ кнурів

Рис. 3.2.11. Індивідуальне утримання підсисних свиноматок

Також індивідуально утримують підсисних свиноматок з поросятами (рис. 3.2.11).

Поросят під час дорощування і підсвинків під час відгодівлі та свиноматок зі встановленою поросністю утримують групами. Умовно групове утримання поділяється на дрібногрупове (10–12 голів, гніздове), утримання групами середніх розмірів 20–40 голів і великогрупове – понад 40 голів (рис. 3.2.12).

Рис. 3.2.12. Підлогово-станковий спосіб утримання свиней:

а – дрібними: б – середньої чисельності; в, г ‒ великими групами

За великогрупового утримання свиноматок зі встановленою поросністю розміщують стабільними та динамічними групами. Стабільні групи формуються одночасно впродовж обмеженого періоду і зберігають свій склад до завершення періоду, що сприяє більш спокійному протіканню періоду утримання.

Динамічні групи бувають до 600 голів. У них періодично вилучають та вводять тварин. Цей процес призводить до постійної боротьби за ранг у групі та спричиняє стресові явища для тварин.

За способом відтворення технології бувають цілорічно ритмічні та турові. У більшій частині господарств використовують цілорічно ритмічний спосіб відтворення свиней, за якого все поголів’я спаровують рівномірними групами через певні проміжки часу впродовж всього календарного року. Такий спосіб відтворення сприяє рівномірному отриманню продукції впродовж року, ефективнішому використанню приміщень та тварин і рівномірному навантаженню на обслуговуючий персонал.

За турового способу відтворення все репродуктивне поголів’я спаровують два або чотири рази на рік. Такий спосіб відтворення практикують господарства з екстенсивною енергоощадною технологією виробництва, яка передбачає опорос свиноматок у березні–квітні та вересні–жовтні в приміщеннях без опалення, з використанням глибокої незмінної підстилки. Він спричиняє нерівномірне і неефективне використання приміщень, зменшує інтенсивність використання маточного поголів’я, створює нерівномірне навантаження на обслуговуючий персонал і ускладнює одночасну реалізацію великої партії відгодованих свиней.

Системи годівлі в сучасному свинарстві використовують сухий, вологий та рідкий способи годівлі.

За сухого та вологого способів годівлі в переважній більшості господарств використовують концентратний тип годівлі, за якого повнораціонні корми в гранульованому, або розсипному вигляді за допомогою шнекових, ланцюгово- та тросо-шайбових транспортерів доставляються до годівниць, де їх у такому ж або зволоженому вигляді споживають тваринами.

За рідкого способу годівлі можливе використання мало- та помірно-концентратного типів годівлі. Конструкція засобів, які забезпечують рідкий тип годівлі, дозволяє включати в раціон свиней рідкі та тверді відходи виробництв, рослинні й тваринні жири, карнаж, комбінований силос та інші неконцентровані корми, але за таких типів годівлі ускладнюється балансування раціонів за енергетичною поживністтю.

Рис. 3.2.13. Типи годівлі:

а – сухий; б – вологий; г ‒ рідкий

Рис. 3.2.14. Методи розведення: а – чистопородне; б – схрещування; г ‒ гібридизація

Методи розведення, які використовують у свинарстві, наведено на рис. 3.2.14.

Найпоширенішою в сучасному промисловому виробництві свинини є гібридизація, яка дозволяє більш повно розкрити генетичний матеріал та використати біологічні особливості свиней. Такий метод розведення дозволяє отримати на 15–25% вищий рівень продуктивності свиней без суттєвого збільшення вкладень та підвищити опірність організму несприятливим чинникам зовнішнього середовища.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення терміну «технологія».

2. Що таке виробничий процес з виробництва продукції свинарства?

3. Що таке технологічна операція?

4. Що таке щоденні та циклічні технологічні операції?

5. Що таке «технологічний час», «технологічна група тварин».

6. Що таке ритм та крок ритму?

7. Як поділяються технології за інтенсивністю виробництва?

8. Як поділяються технології за характером виробництва?

9. Як поділяються технології за способом вирощування свиней та який спосіб є найпоширеніший в Україні?

10. Охарактеризуйте вигульну та безвигульну системи утримання.

11. Охарактеризуйте цілорічно ритмічний та туровий спосіб відтворення свиней.

12. Які системи годівлі використовують у сучасному свинарстві?

13. Який тип годівлі найпоширеніший в Україні та світі й чому?

14. Які методи розведення використовують у свинарстві?

Попередня тема

На початок

Наступна тема