НМЦ

Технологія виробництва і переробки

продукції свинарства

Електронний посібник

 

ВФПО

2. Розведення свиней

 

2.1. Біологічні особливості свійських свиней

2.2. Поняття породи і її структура

2.3. Основні породи свиней в світі і в україні

2.4. Сучасні системи розведення свиней

2.5. Методи селекції у сучасному свинарстві

2.6. Екстер’єр свиней та методи його оцінювання

2.7. Бонітування свиней

2.8. Добір та підбір у свинарстві

2.9. Добір у племінному і товарному свинарстві

 

 

2.1. Біологічні особливості свійських свиней

Під час одомашнення у свиней відбулися значні зміни в анатомо-фізіологічних особливостях. Кар­динально змінилася пропорція тіла, зменшилися певні органи за рахунок збільшення інших, при­датніших для інтенсивного виробництва свинини. Зменшився волосяний покрив, окрас тіла тварин. Нічний спосіб життя змінився на денний. Сучас­ні дорослі свині мають 44 зуби, у них налічується всього 13–18 сальних залоз, що ускладнює процес терморегуляції в спеку. У сучасної свійської сви­ні температура тіла становить 38–40°С, кількість дихальних рухів – 15–20, а кількість ударів сер- ця – 60–90 на хвилину. У новонароджених поросят місткість шлунку становить 25–30 мл. У той час як у дорослих особин вона збільшується до 6–8 л. До­рослі свині виділяють за добу 10–15 л слини, дов­жина тонкого відділу кишечника у них становить 18–20 м, а товстого – 6,5–7,0 м.

Під час одомашнення поряд з морфологічними змінами у тварин відбулися під дією добору, здійс­нюваного людиною, зміни в біологічних особли­востях організму. На рис. 2.1.1. наведені основні біологічні особливості сучасних свійських свиней, які використовують за інтенсивного виробництва свинини.

 

рис 2 1 1

Рис. 2.1.1. Біологічні особливості свиней

Рис. 2.1.2. Всеїдність свиней

 

Всеїдність свиней (рис. 2.1.2) успадкована від диких предків. Сучасні свині здатні поїдати понад 130 видів кормів рослинного, тваринного, міне­рального та синтетичного походження. Вони до­бре використовують пасовища та поїдають відходи харчування людини. Основа харчування свиней – це зернові корми, де вони є конкурентом людини. Також свині споживають грубі, соковиті та зелені корми.

Поліестричність – властивість сучасної дорос­лої свині проявляти статеву охоту кожні 18–21 добу впродовж всього року, тоді як дикі їх предки при­ходять в охоту раз на рік. Поліестричність сприяє отриманню цілорічних опоросів з заданими ритма­ми і є основою в плануванні виробництва свинини (рис. 2.1.3).

Короткий термін вагітності зменшився від 124–140 діб у дикої свині до 108–128 діб у свійської. Середній термін поросності (вагітності) у сучасних свиней складає 115 діб, що дозволяє одержати від однієї свиноматки 2,2–2,5 опороси за рік та відлучити за цей період 28–34 поросяти і виробити до 3,6–4,1 т свинини (рис. 2.1.4).

 

Рис. 2.1.3. Поліестричність

Рис. 2.1.4. Короткий термін вагітності

 

Багатоплідність – ознака, яка суттєво зміни­лась під впливом штучного добору (рис. 2.1.5). Дика свиня в середньому приводить раз у рік по 4–6 поросят за опорос, тоді як свійська культурних по­рід – по 14–18 поросят, з яких 10–16, як правило, є життєздатними і до відлучення зберігається 10–14 голів. Відомі випадки, коли за один опорос свиня народжувала 30–35 поросят.

Великоплідність, або середня жива маса одно­го поросяти під час народження також змінилась під дією селекції (рис. 2.1.6). Так, середня маса поро­сяти у дикої свині складає 850 грам з коливаннями 600–1600 г, водночас у свійських сучасних свиней цей показник становить 1000–1600 г, при цьому в більш багатоплідних лініях свиней він є нижчим – 800–1400 г, а менш багатоплідних – вищим і досягає 1500–800 г.

Молочність – це здатність свиноматки утворю­вати і виділяти в середньому до 270 кг молока за лактацію, а у деяких свиноматок досягає 400–450 кг (рис. 2.1.7). Вим’я свині складається з 12–16 автоном­них часток, кожна з яких є самостійною молочною залозою.

Молокоутворення у свиноматок в період лакта­ції відбувається нерівномірно, найбільша його кіль­кість виділяється в перші 18–21 добу підсисного періоду, після чого його секреція поступово змен­шується. Ця закономірність лежить в основі най­поширеніших у промисловому свинарстві термінів відлучення поросят – 21 та 28 діб.

У перші дні лактації свиноматка виділяє молози­во, яке містить велику кількість сухих речовин, а його білок містить до 40% гамма-глобулінів, котрі входять до складу імунних тіл, що сприяє утворен­ню в організмі поросят клострального імунітету проти різних захворювань, тому дуже важливо для новонародженого поросяти отримати молозиво в першу годину життя.

Молоко свині містить на 50– 60% більше сухих речовин, білків, жирів і загальної енергії в порів­нянні з коров’ячим. Поросята перетравлюють на 90–96% усі поживні речовини, що виділяються свиноматкою з молозивом та молоком. Ці речо­вини вони добре засвоюють, що сприяє вищій швидкості росту в перші місяці життя порівняно з молодняком тварин інших видів. До відлучення в тритижневому віці маса поросяти збільшується майже вчетверо, а під час відлучення у чотиритижневому віці – більш ніж у п’ять разів. У недале­кому минулому, відповідно до чинної інструкції з бонітування свиней, визначалася умовна молоч­ність свиноматок за живою масою гнізда поросят у 21-денному віці.

 

Рис. 2.1.5. Багатоплідність

Рис. 2.1.6. Великоплідність

Рис. 2.1.7. Молочність

Рис. 2.1.8. Скороспілість

 

Скороспілість – це здатність свиней в короткий термін досягати господарської зрілості (рис. 2.1.8). Статевої зрілості свині досягають в 4–5-місячному віці, але їх організм не дозрілий для нормального подальшого відтворення, тоді як їх дикі предки десь у півторарічному віці. Науковими досліджен­нями та практикою передових підприємств дове­дено, що оптимальним віком першого парування свинок сучасних генотипів є 240–260 діб за маси свинки 135–140 кг. За сучасних умов утримання і годівлі свині більшості порід досягають живої маси 100 кг у віці 5,5–6,0 місяців (160–180 діб), тоді як їх дикі предки такої маси досягають у 2–3 – річному віці.

Висока оплата корму приростами характерна для свиней, і за цим показником вони поступають­ся тільки птиці (рис. 2.1.9). Витрати кормів на 1 кг приросту свинями сучасних порід становлять 2,8– 3,5 корм.од., в той час як під час відгодівлі молод­няку великої рогатої худоби – 6,5–8, овець – 6–10 корм.од.

Високий забійний вихід визначається від­сотковим співвідношенням забійної маси до пе­редзабійної живої маси тварин після 12-годинної голодної витримки (рис. 2.1.10). У свиней живою масою 80–100 кг він складає 70–75%, у 100–120 кг – 76–80, 150 кг і більше – 80–82, а у добре відго­дованих свиней – 83–85 %, тоді як забійний вихід великої рогатої худоби досягає 50–60, а овець – 44–52%.У тушах свиней вихід м’якості (м’яса і сала) складає 87–89%, а кісток – 11–13% (менш ніж у ін­ших видів тварин у 2,5 разу).

Поживність і смакові якості свинини (рис. 2.1.11). Свинина є біологічно повноцінним продук­том харчування і відрізняється високим вмістом жиру. У 1 кг м’яса свиней середньої вгодованості міститься 3050 ккал, жирної – 4060, а у 1 кг сала – 8100 ккал, тоді як 1 кг яловичини та баранини від тварин середньої вгодованості відповідно 1500 і 1200, жирної кондиції – 1520 і 1240 кілокалорій. Свинина відрізняється оптимальним співвідно­шенням прошарків м’язової та жирової тканини в м’ясі, що надає їй відмінних смакових якостей. Білок свинячого м’яса засвоюється людиною на 90–95%.

 

рис 2 1 10

Рис. 2.1.9. Висока оплата корму приростами

Рис. 2.1.10. Високий забійний вихід

Рис. 2.1.11. Поживність і смакові якості свинини

 

Тривалість життя та господарського вико­ристання (рис. 2.1.12). У природних умовах три­валість життя дикого кабана складає 12–14 років. Тривалість життя свійських свиней обумовлена економічною доцільністю їх використання. Так, свиноматок використовують в основному 3,5–4 роки, кнурів дещо більше. На ці параметри впли­вають інтенсивність використання тварин та кое­фіцієнт заміни стада. Про потенційні можливості свиней свідчать зареєстровані факти довголіття окремих тварин. Так, в Угорщині одна свиномат­ка прожила 22 роки і народила 414 поросят за 46 опоросів. Найбільший в світі кнур мешкав у США, його жива маса у віці 12 років склала 1157,5 кг, ви­сота у холці дорівнювала 152 см, а довжина тулуба – 274 см. У Китаї зареєстровано кнура, який важив 900 кг у віці 5 років.

 

рис 2 1 12

Рис. 2.1.12. Тривалість життя та господарського використання

 

 

2.2. Поняття породи і її структура

Аналізуючи історію походження вітчизняних по­рід свиней, академік О.І. Овсянников вказував, що їх створення відбувалося трьома шляхами.

Перший – виведення порід без міжпородного схрещування на основі акліматизації імпортних порід одночасно в різних природно-економічних зонах країни і поглибленої селекційно-племінної роботи з тваринами в бажаному напрямі. Так ство­рили велику білу породу свиней.

Другий шлях – це створення порід на основі місцевих груп поліпшених свиней з використан­ням кнурів зарубіжних порід. За цим методом ви­ведено, наприклад, миргородську та інші породи свиней.

Третій шлях – експериментальний, який ґрун­тується на плановому, цілеспрямованому схре­щуванні місцевих свиней, добре пристосованих до кормових і господарських умов зони, з висо­копродуктивними вітчизняними або зарубіжними заводськими породами. Цим шляхом виведено більшість вітчизняних порід, зокрема українську степову білу, українську степову рябу, полтавську та українську м’ясні, червону білопоясу породи та інші (рис. 2.2.1).

 

рис 2 2 1

Рис. 2.2.1. Схема виведення полтавської м’ясної породи свиней

 

Відповідно до Положення про апробацію се­лекційних досягнень у тваринництві, порода – це чисельна група свиней (не менше 1500 основних свиноматок, 150 основних кнурів) спільного похо­дження, схожих за екстер’єром та конституцією і продуктивністю, які стійко передаються своїм на­щадкам.

Основними властивостями породи є:

  спільність походження, яка визначає та вка­зує на схожість тварин за низкою продуктивних, фізіологічних та морфологічних особливостей;

  чисельність тварин у породі має бути не менш як 1500 маток і 150 кнурів-плідників;

  константність – надзвичайно цінна ознака, що забезпечує стійкість у спадкуванні ознак, ха­рактерних для породи.

Основними структурними елементами породи є (рис. 2.2.2):

рис 2 2 2

Рис. 2.2.2. Структурні елементи породи

породна група – це група тварин, створена в результаті творчої діяльності людини в певних господарських і природних умовах шляхом до­корінного поліпшення заводського типу однієї породи під час чистопородного розведення або схрещування з іншими породами (видами), має господарську і племінну цінність, певну специфіч­ність морфологічних, фізіологічних, продуктивних та інших господарсько корисних ознак, що підтри­муються добором та підбором і відрізняють їх від інших породних груп чи порід, пристосована до умов зони розведення. Як і порода, породна група має певну генеалогічну структуру, розводиться «в собі» і налічує у складі селекційних стад не менше 1000 основних свиноматок та 100 основних кну­рів-плідників. Породну групу мають розглядати як перехідну форму на шляху створення нової висо­копродуктивної породи;

внутріпородний тип – обмежена група тварин (200 основних свиноматок і 20 основних кнурів), яка є частиною породи, створена в племінному заводі і його «дочірніх» стадах у результаті трива­лої творчої роботи селекціонерів шляхом розве­дення за генеалогічними лініями та родинами. У результаті цього у тварин створено спадково стій­ку специфічність у морфологічних, фізіологічних, продуктивних та інших господарсько корисних ознаках, які притаманні цьому племінному заводу;

генеалогічна лінія (родина) – група висо­копродуктивних кнурів чи маток у породі, пород­ній групі, внутріпородному або заводському типі, яка походить від видатного родоначальника (ро­доначальниці) і типізована на нього (на неї) в низці поколінь за однією або кількома ознаками;

споріднена група – група тварин у генеалогіч­ній лінії (родині), що походить від високопродуктив­ного предка і об’єднує його потомків 4 – 6 поколінь;

заводська лінія – група високопродуктивних племінних тварин, яка бере початок від одного або кількох видатних родоначальників, відрізня­ється якістю, своєрідністю та успадкувала харак­терні для родоначальника властивості, які підтри­муються цілеспрямованим добором та підбором. У заводську лінію включають усіх тварин, що відпові­дають вимогам стандарту (типу) лінії та завданням племінної роботи з нею, і які пов’язані з родона­чальником як через його чоловічих, так і жіночих нащадків. У лінії як мінімум має бути 50 основних свиноматок і 6 основних кнурів-плідників;

спеціалізований тип – самостійна і досить ве­лика група (не менше 300 основних свиноматок і 30 основних кнурів), створена на міжнародній або внутріпородній основі, відселекційована на пере­важно батьківські або материнські властивості, в межах кількох поколінь розводиться «в собі», має характерний тип тілобудови і свою специфічну ге­неалогічну структуру, що забезпечує підтримання і вдосконалення продуктивності, високу комбіна­ційну здатність з іншими генотипами у разі одер­жання гібридів;

спеціалізована лінія – генетично відокремле­на група тварин, виведена на міжпородній основі, розводиться в низці поколінь ізольовано від інших масивів і відселекційована у спеціальному напря­мі продуктивності. Тварини лінії подібні за типом тілобудови, мають аналогічну масть і високу комбі­наційну здатність за поєднання зі спеціалізованими генотипами іншого напряму продуктивності, що за­безпечує високий ефект гетерозису. У базових госпо­дарствах цієї популяції має бути не менше 200 ос­новних свиноматок і 20 основних кнурів-плідників.

 

 

2.3. Основні породи свиней в світі і в україні

Тривалий час в усіх регіонах свиней розводили екстенсивно, що не вимагало докорінної зміни їх продуктивності. З розвитком капіталізму в Європі виникла необхідність значного збільшення вироб­ництва м’яса для населення промислових регіонів, що за умов екстенсивного ведення тваринництва вже виявилось проблематично.

Основним постачальником висококалорійного м’яса для робітників, які мали значну частку фізич­ної праці, було свинарство. Але низька продуктив­ність свиней в примітивних умовах утримання не дозволяла суттєво наростити його виробництво, що спонукало виробників свинини до поліпшення умов утримання та добору кращих тварин для по­дальшого розведення. Впровадження реєстрації продуктивності тварин та на їх основі створення племінних книг дало початок породоутворюваль­ному процесу. Перші культурні породи свиней створили в Англії в кінці XVIII сторіччя. З середини ХVІІІ – до початку ХХ сторіччя населення спожи­вало переважно жирну свинину. Починаючи з 70-х років минулого сторіччя, коли відбувалася науко­во-технічна революція, почався попит на м’ясну свинину. Процес породоутворення відбувається постійно. Залежно від вимог споживача змінюєть­ся напрям продуктивності існуючих порід і ство­рюються нові.

З підвищеним попитом на м’ясну свинину в ос­танні роки різними методами працюють над поліп­шенням м’ясних якостей вітчизняних та створен­ням нових м’ясних порід свиней.

На сьогодні в світі налічується близько 100 по­рід свиней. У додатку 2.1. наведено основні поро­ди свиней, які розводять у країнах з розвиненим свинарством.

 

Породи свиней Світу

 

В Україні, за даними Інституту свинарства і АПВ НААН, на початку 2019 року розводять 10 вітчизня­них порід свиней, структуру поголів’я яких зобра­жено на рис. 2.3.1.

 

РИС 2 3 1

Рис.2.3.1. Породний склад свиней України, %

 

Основною з вітчизняних порід є велика біла порода, яка займає близько 65% чисельності поголів’я вітчизняних порід (рис. 2.3.2). Її чисельність останніми роками значно знизилася водночас з підвищенням чисельності свиней по­роди ландрас. Інші вітчизняні породи свиней за­ймають меншу частку в загальному поголів’ї (в до­датку 2.2.1 наведено характеристики вітчизняних порід свиней, а в додатку 2.2.2 їх відеоогляд).

Враховуючи низький рівень матеріальної бази вітчизняного племінного свинарства, а звідси й повільні темпи племінної роботи, і як наслідок, по­роди вітчизняної селекції не характеризувалися високими рівнем продуктивності та м’ясними яко­стями туш. У період становлення галузі більшість промислових господарств України використову­ють для виробництва свинини генотипи зарубіж­них генетичних компаній (рис. 2.3.3).

 

Рис. 2.3.2. Велика біла порода свиней

Рис. 2.3.3. Генетичні компанії

 

рис 2 3 4

Рис. 2.3.4. Схема програми гібридизації HYPOR (компанія Hendrix Genetics, 2013)

 

При цьому досить часто маточне поголів’я та кнурів чи спермопродукцію закуповують у різних постачальників. Як результат – значна частка про­мислового поголів’я свиней в Україні представле­на «міжгенетичними гібридами», тож досить важко сформувати чіткий розподіл промислового секто­ру за генетикою.

За інформацією аналітичного відділу Асоціації «Свинарі України», що базується на оцінюванні виробника, а саме: до якої генетики він зараховує поголів’я свиноматок свого підприємства. Об’єк­том дослідження стало 87 компаній, чиє сукупне маточне поголів’я складає близько 200 тис. гол., чи 95% поголів’я основних свиноматок станом на початок 2020 року. За результатами опитування промислових виробників свинини, генетичний профіль промислового маточного поголів’я зобра­жено на рис. 2.3.5. За даними опитування близь­ко 40% припадає на данську генетику в основно­му компанії Данбред. Друге місце за чисельністю маточного поголів’я в Україні посідає англійська компанія PIС – 21,2%. Приблизно стільки ж в укра­їнських підприємствах свиноматок французької генетики, з яких 13,7% припадає на продукт ком­панії СhoiceGenetics та близько 8% – Ахiom. Також у промислових господарствах України, хоч і не так масштабно, представлені серед маточного пого­лів’я генетичні компанії Ra-SeGenetics, Hypor Fi- Si-Gi (рис. 2.3.4), але широко використовуються їх чистопородні та термінальні кнури.

 

рис 2 3 5

Рис. 2.3.5. Частка свиноматок різних генетичних компаній в Україні

(Розподіл сформовано аналітичним відділом АСУ за оцінками

промислових виробників свинини та представників генетичних компаній

 

Також варто відзначити, що деякі великі опе­ратори продовжують працювати з тваринами ві­тчизняної селекції і їх частка сягає 6,6% сукупного маточного поголів’я сільськогосподарських під­приємств.

 

Породи свиней України

 

Щодо підприємств, що не увійшли до переліку опитаних, вони представлені невеликими комп­лексами (менше 500 гол. маточного поголів’я). За оцінками експертів ринку генетики для сви­нарства в Україні, саме такі оператори найбільш схильні закуповувати ремонтний молодняк у різ­них постачальників та «експериментувати» з про­грамами відтворення.

 

 

2.4. Сучасні системи розведення свиней

У сучасному свинарстві залежно від розміру, на­пряму їх спеціалізації та категорії господарств (пле­мінні чи товарні) використовують три основних методи розведення: чистопородне, схрещування і гібридизацію.

В умовах України чистопородним розведенням свиней займаються племінні заводи та репродук­тори, які розводять як вітчизняні, так і зарубіжні породи. У товарних господарствах використову­ють схрещування та внутрішньовидову гібридиза­цію. Це дає змогу ефективно застосовувати ефект гетерозис, який підвищує рівень продуктивності тварин, що призводить до поліпшення економіч­них показників господарств.

У товарному свинарстві використовують в ос­новному промислове (рис. 2.4.1) та перемінне схре­щування (рис. 2.4.2). Під час промислового схре­щування свиноматок однієї породи покривають кнурами іншої породи та весь товарний молодняк відгодовують і здають на м’ясокомбінат. Під час пе­ремінного схрещування частину помісних свинок залишають для відтворення і покривають кнурами третьої породи.

 

Рис. 2.4.1. Промислове схрещування

Рис. 2.4.2. Перемінне схрещування

 

Гібридизація – це спарювання спеціально від­селекційонованих на поєднувальну здатність ліній та порід. Під час гібридизації показники продук­тивності потомства перевершують продуктивність обох батьківських форм. Найвищий прояв ефекту гетерозису можна отримати під час використання внутрішньопородної гібридизації, схему якої наве­дено на (рис. 2.4.3).

Залежно від методів і схем схрещувань гібриди­зацію поділяють на міжпородну, породно-лінійну та міжлінійну.

Під час міжпородної гібридизації схрещують тварин спеціалізованих порід, перевірених на ком­бінаційну здатність.

Породно-лінійна гібридизація передбачає одер­жання гібридного молодняку методом схрещуван­ня певних порід та їх помісей з кнурами спеціалізо­ваних ліній.

Під час міжлінійної гібридизації свиноматок спе­ціалізованих ліній схрещують з кнурами інших спе­ціалізованих ліній.

Систему гібридизації можна зобразити у вигляді піраміди. На вершині розташовані некулісні стада, в яких проводять роботу з тваринами прапрабать­ківської форми (GGP grandgrandparents) – це чисто­породні тварини з найкращими генетичними яко­стями, які мають найвищу селекційну цінність і їх використовують під час розведення певної лінії або породи (чистопородне розведення). У більшості ви­падків генетичні компанії таких тварин не продають або ж вони дуже дорогі. Це племінне ядро. Воно за­ймає до 2,0% від основного стада.

 

рис 2 4 3

Рис. 2.4.3. Схематичне зображення сучасної системи розведення свиней

 

Прабатьківська форма (GP-grandparents) – це тварина, від якої отримують батьківську свинку для товарних ферм, що займаються виробництвом по­росят для відгодівлі. Вона може бути чистопородна, а може бути отримана в результаті схрещування кількох порід, залежно від схеми гібридизації пев­ної генетичної компанії. В окремих випадках можна використовувати у себе в господарстві GP-свинку для отримання власних GP-свинок, якщо вона чи­стопородна (частка таких свинок у стаді складає, як правило, 10–13%).

Батьківська форма (PS parent stock, або F1, F,) – це свинка, яка здебільшого є багатопородною і використовують її для отримання відгодівельних поросят.

На заключній стадії гібридизації для осіменін­ня свиноматок F1 використовують кнурів термі­нальних ліній. Це кнур, якого використовують на фінальній стадії гібридизації, тобто для отримання відгодівельних поросят. Він може бути як чистопо­рідним, так і багатопородним, відселекційований за відгодівельними та м’ясними якостями.

Для отримання материнських ліній в усьому світі здебільшого використовують породи велику білу (йоркшир) та ландрас як під час прямого, так і зво­ротного схрещування. Тому, що ці дві породи мають найкращі материнські якості (багатоплідність, мо­лочність, збереженість поросят і т.д.). На рисунку 2.4.4 наведено схему гібридизації з використанням двопородних свиноматок F1та F2.

 

рис 2 4 5

Рис. 2.4.4. Схема гібридизації з використанням двопородних гібридних свиноматок

 

В якості батьківських форм використовують чи­стопородних тварин та їх помісі з високою енер­гією росту та підвищеними м’ясними якостями. Основними з них є дюрок, п’єтрен, гемпшир. У біль­шості генетичних компаній для гібридизації вико­ристовують термінальних кнурів синтетичних ліній, виведених на основі вищеперелічених порід.

В Україні з її різноманіттям свинарських госпо­дарств як за розміром, так і фінансовими можли­востями використовують такі варіанти отримання материнських форм для гібридизації:

А) закупівля ремонтних свинок F1 та кнурів тер­мінальних ліній, або сперми від них і отримання гібридного відгодівельного молодняку. Це найпро­стіший, але найменш поширений в Україні варіант. Для нього потрібний постійний карантин та моніто­ринг здоров’я і адаптації завезеного поголів’я. У су­часних епізоотичних умовах цей варіант є дуже ри­зикованим з точки зору біобезпеки господарства;

Б) за якого раз у 3–5 років закуповують чисто­породних тварин GGP як батьківської, так і мате­ринської лінії, за можливості користуються супро­водом генетичних компаній, у своєму стаді мають нуклеуси материнських та батьківських форм. От­римують як ремонтну свинку F1, так і кнурів бать­ківської форми у себе в господарстві. Кількість GGP та GP складає 10–15%. Мінімальний розмір стада за такого варіанта має складати 600 свиноматок.

Рис. 2.4.6. Отримання материнських свинок за формою Zig-Zag (ротаттермінальне схрещування)

При цьому господарство менше залежать від по­стачальників генетики, має стабільний ветеринар­ний статус і рівень біобезпеки. Не потрібна адап­тація ремонтних свинок до умов господарства. До недоліків цього варіанта можна віднести більшу вартість молодняку, який закуповують, вартісний супровід генетичної компанії, нижчий статус здо­ров’я та продуктивності чистопородних тварин.

Необхідні кваліфікація фахівця селекціонера та умови для вирощування ремонтних свинок та кнурців;

Рис. 2.4.5. Отримання ремонтних свинок у власному нуклеусі

В) за якого закуповують чистопородних свинок материнської лінії, покривають їх спермодозами від чистопородних кнурів материнських ліній, які закуповують на племінних заводах та репродукторах. Про­водять відбір ремонтних свинок для ремонту нуклеусного ядра (рис. 2.4.5). Для отримання батьківської свинки F1 закуповують спермодози або кнура другої материнської лінії, якими покривають решту чисто­породних свинок материнської лінії;

С) закуповують помісних свинок F1, виділяють із них високопро­дуктивних тварин для формування нуклеусного ядра. Цих свинок осіменяють спермою кнурів однієї із материнських ліній (наприклад велика біла) яку або закуповують, або отримують від свого кнура (рис. 2.4.6). Отриманих від них свинок осіменяють спермою кнурів другої материнської форми (наприклад ландрас). У наступному поколінні знову використовують першу материнську форму. Кращих тварини використовують для ремонту стада, а решту осіменяють спермою термінальних кнурів батьківської форми для отримання товарного поголів’я. За такого варіанта ефект гетерозису зменшується на 25 % в порівнянні з попередніми.

 

 

2.5. Методи селекції у сучасному свинарстві

Селекція свиней – це комплекс заходів з оці­нювання спадкових якостей та на їх основі від­бору кращих тварин і системи підбору для одер­жання продуктивнішого потомства в наступному поколінні.

Метою селекції є генетичне поліпшення про­дуктивних ознак у свиней різних порід, ліній і типів. У свинарстві розрізняють селекцію комплексну і за обмеженою кількістю продуктивних якостей – пе­реважаючу. Останнім часом як різновид комплек­сної селекції використовують індексну селекція.

Комплексна селекція за незалежними рівнями була характерною для свинологів та виробнични­ків у середині минулого сторіччя і характеризу­ється одночасними поліпшеннями багатьох, часто різнонаправлених ознак. Вона сприяє підтриман­ню господарсько корисних ознак у стаді на досить високому рівні, але їх поліпшення через одночасну селекцію ознак, які не корелюють між собою, досить помірне.

Цей напрям у селекції широко використовували під час створення та поліпшення більшості вітчиз­няних порід свиней.

Переважаюча селекція характеризується по­ліпшенням однієї або кількох ознак, які корелюють між собою, наприклад відтворні (багатоплідність, великоплідність, маса поросят під час відлучення, збереженість поросят), а інші продуктивні якості (інтенсивність росту, оплата корму, м’ясність) під­тримуються на сталому рівні. Під час селекції на відгодівельні якості акцентують увагу на швидкості росту, витратах кормів на одиницю приросту живої маси, вік досягнення забійної маси, тоді як відтво­рювальні та м’ясні ознаки підтримують на сталому рівні. Така селекція дозволяє швидше поліпшити продуктивні якості та створити в популяції спеці­алізовані стада й посилити в ній генетичну різно­рідність.

За переважаючої селекції основний селекційний тиск припадає на групу взаємопов’язаних ознак, які необхідно поліпшити. Але при цьому інші селекцій­ні ознаки потрібно підтримувати на досягнутому рівні, не допускаючи їх погіршення, для цього не­обхідні відповідні селекційні зусилля щодо своєчас­ного вибракування небажаних тварин.

Різновидністю переважаючої селекції є тандем­на, де перевагу почергово надають то одній, то ін­шій групі ознак.

Переваги обох вищезазначених методів по­єднала індексна селекція, яка набула значного поширення у сучасному світовому свинарстві. За свідченнями А.А. Геті, селекційні програми у різних країнах світу розроблені переважно із залученням різноманітних індексів. Суть такого підходу полягає в тому, що для подальшої роботи у стаді відбирають тварин на основі інтегрованого оцінювання їх се­лекційної цінності. При цьому недоліки однієї з оз­нак компенсуються перевагами іншої. Таким чином, бракування тварин проводять за гнучкою схемою, що значно підвищує економічний ефект селекції. Застосування індексів дозволяє оцінити тварин за комбінацією основних показників їх продуктивнос­ті з урахуванням економічного та генетичного зна­чення кожної з ознак.

Метою побудови селекційного індексу є розра­хунок селекційної цінності тварини. Селекційний індекс є складною математичною конструкцією і включає в себе, поряд із натуральними величина­ми, також селекційно-генетичні та економічні по­казники (коефіцієнти).

Основою індексної селекції є їх вагові коефіцієн­ти як економічна складова.

У практичній роботі наразі немає необхідності підраховувати селекційну цінність тварин у ручно­му режимі. Для вираховування всіх селекційних ін­дексів користуються декількома методами, найпо­ширенішим з них є метод BLUP (Best Linear Unbiased Prediction), який допомагає оцінити агрегатну се­лекційну цінність кожної тварини (рис. 2.5.1). Він є статистичною процедурою, що дозволяє селекціонеру краще використовувати джерела інформації про продуктивність тварини. Нині цей метод вико­ристовують у селекційній роботі в різних галузях тваринництва.

 

рис 2 5 1

Рис. 2.5.1. Схема визначення племінної цінності свиней за індексом BLUP

 

Також селекційні індекси можуть бути різними в одних і тих же лініях за бажанням замовника гене­тичної продукції. Так, в індексах материнської лінії (рис. 2.5.2) генетичні компанії оцінюють генетичну цінність як за відтворювальними, так і показниками росту, використовуючи програми BLUP, щоб отри­мати рівень племінної цінності для кожного показ­ника.

 

рис 2 5 2

Рис. 2.5.2. Материнська лінія

 

Під час визначення цінності кожної тварини в материнських лініях (ландрас та велика біла) врахо­вують показники, які впливають на прибутковість цих материнських ліній. Передбачається, що кожна свиноматка материнської лінії буде мати високу ба­гатоплідність з великою масою поросят під час на­родження, буде високомолочною в період лактації, що дасть змогу відлучити багато поросят з високою та вирівняною живою масою, які, в свою чергу, скла­дуть важке гніздо. Також свиноматка материнської лінії забезпечує 50% генів, які впливають на ріст, конверсію корму та м’ясні якості забійної свині. Тому всі ці показники мають бути включені в індекс материнської лінії. Таким чином, цей індекс склада­ється з коефіцієнтів за всіма вищеперерахованими показниками.

Інші вагові коефіцієнти включають під час роз­рахунку індексів батьківської лінії (рис. 2.5.3), роль термінального кнура полягає в отриманні потом­ства, яке швидко досягає забійної маси, має високий відсоток пісного м’яса і витрачає мінімум корму для виробництва одиниці продукції. Селекціонери, використовуючи програму BLUP, оцінюють генетичну цінність тварин термінальної лінії за всіма показни­ками для визначення племінної цінності кожного з них. Ці показники об’єднують в індекс термінальної лінії, які враховують під час вибору термінальних батьківських ліній.

 

рис 2 5 3

Рис. 2.5.3. Батьківська лінія

 

Науково-технічний процес суспільства загалом та тваринництва, зокрема, створили можливості для проведення селекції свиней на генному рівні, що суттєво підвищує генетичний прогрес у стадах (рис. 2.5.4). Геномна селекція – це найсучасніший спосіб оцінювання племінних якостей тварин, за­снований на встановленні дуже точного взаємо­зв’язку між структурою ДНК тварини, його феноти­пом і практичними перевагами під час розведення.

 

Рис. 2.5.4. Генетичне поліпшення чистих ліній

 

Геномна селекція – це тестування геному сви­ней відразу за значною кількістю генних маркерів, що покривають весь геном, так що локуси кіль­кісних ознак (QTL) знаходяться в нерівноважному зчепленні хоча б з одним маркером (рис. 2.5.5). У геномній селекції сканування геному відбувається з використанням чіпів (матриць) з 50–60 тисячами SNP (які маркують основні гени кількісних ознак) для виявлення однонуклеотидних поліморфізмів уздовж генома тваринного, визначення генотипів з бажаним проявом сукупності продуктивних оз­нак і оцінки племінної цінності тварини.

 

Рис. 2.5.5. Переваги геномної селекції

 

На практиці геномна селекція дозволить зро­бити свинарство максимально точним виробни­цтвом, а використання генетичних маркерів, отри­маних під час наукових досліджень за програмою геномної селекції, дозволить прискорити процес відбору найцінніших свиней. Ефективність цього відбору забезпечить використання індексних ме­тодів.

Технології геномної селекції дозволяють розшифрувати гено­тип свиней одразу після народ­ження і відбирати для розведен­ня тільки найкращих тварин. Ця новітня технологія покликана надалі збільшувати селекційну точність і надійність племінної цінності свиней (рис. 2.5.6).

Під час використання геном­ної селекції збільшиться надій­ність і достовірність племінної цінності, що дозволить визна­чати крайніх тварин як на верх­ньому, так і на нижньому рівнях цього діапазону племінної цінно­сті. Очевидно, що тварин з най­нижчими племінними індексами вибракують, а з високими індек­сами навпаки будуть використо­вувати у виробництві.

 

Рис. 2.5.6. База геномного відбору

 

 

2.6. Екстер’єр свиней та методи його оцінювання

Вивчення конституції починається з оціню­вання екстер’єру, в основі вчення про екстер’єр лежить аксіома про зв’язок форми та функції.

Екстер’єр – це зовнішня будова тварини у зв’язку з її біологічними особливостями та господарською цінністю.

Для фахівця облік особливостей екстер’єру в за­гальному оцінюванні свиней має важливе значення, бо при цьому оцінюють не лише конституційні яко­сті, а й рівень розвитку м’ясності – головної ознаки продуктивності у сучасних порід свиней.

Оцінювання екстер’єру має розроблятися на ос­нові стандартів, встановлених для кожної породи, породної групи або групи порід одного напряму продуктивності. Для правильного оцінювання, крім загальних принципів та підходів, необхідні конкрет­ні практичні знання порід. Фахівець має знати як тип породи, так і можливі відхилення від нього, вра­ховуючи при цьому вік, стать і фізіологічний стан свиней. Оцінюють лише тварини, що знаходяться у нормальному стані вгодованості.

Під час оцінювання екстер’єру слід визначити форми будови тіла, міцність конституції свиней, стан їх здоров’я, здатність до використання в умо­вах промислової технології.

Оцінюють екстер’єр свиней за статями.

Стать – це анатомічні ділянки тіла свиней, які ма­ють свої умовні межі й анатомічно пов’язані з інши­ми ділянками.

Для описання екстер’єру тіло свині умовно поді­ляють на передню, середню та задню частини. До передньої частини відносять голову, шию, плечі, холку, грудну клітку та передні кінцівки; до серед­ньої – спину, поперек, боки, черево, передній та за­дній пах, соски; до задньої – крижі, окороки, задні кінцівки та статеві органи. Оцінювання екстер’єру необхідно проводити у відповідній послідовності від голови до хвоста; спочатку вивчають статі передньої частини, потім – середньої і в останню чер- гу – задньої частини (рис. 2.6.1).

 

рис 2 6 1

Рис. 2.6.1. Статі тіла свині

 

Передня частина. Голова має різну форму. Будову голови зумов­лює кісткова основа – череп, форма та розмір якого передаються спад­ково. Голову свиней оцінюють на­самперед за розміром, довжиною, лінією профілю. За розміром вона має бути пропорційною тулубу. За­гальним критерієм для визначення є гармонійність будови тварини, коли голова пропорційна тулубу, не виділяється більшим або меншим розміром. Свині з грубою головою не бувають скороспілими. Крихка, перерозвинена го­лова свідчить про слабку конституцію; довга, вузь- ка – ознака примітивності породи.

Нормальна голова має широкий лоб та широко поставлені блискучі очі (рис. 2.6.2). Щелепи мають бути нормально розвинені та симетричні. Значним недоліком є зменшення однієї з щелеп, внаслідок чого відсутній нормальний прикус. У зв’язку з цим тварини погано пережовують корми і відстають у розвитку. Значною вадою є косорилість, тобто скривлення рила у боки.

 

Рис. 2.6.2. Нормальна голова

Рис. 2.6.3. Легка голова

 

Форму профілю голови свиней оцінюють за лі­нією, що йде від п’ятачка по носових кістках через лоб до потиличного гребеня (рис. 2.6.3).

Курносість у нормі спостерігається у йоркширів (мопсоподібність), однак для свиней великої білої та інших порід є значною вадою. Для останніх ха­рактерний профіль з легким перегином.

Вуха у свиней різних порід різні за формою і розміром. Так, у ландрасів та свиней великої чор­ної вуха нависають на очі (рис. 2.6.5); у свиней ве­ликої білої, миргородської й інших порід – невели­кі, спрямовані вперед, у боки (рис. 2.6.4).

Ганаші у свиней мають бути виповненими, але не відвислими. Лише у свиней сального типу мож­ливі дещо важчі ганаші.

Зуби. У дорослої свині 44 зуби, з них – 12 різців, 4 ікла та 28 кутніх (у кожній щелепі та з кожного боку по 7). У свиней культурних порід спостеріга­ється порівняно невелика різниця у зміні зубів.

 

Рис. 2.6.4. Вуха невеликі, спрямовані вперед, у боки

Рис. 2.6.5. Вуха навислі на очі

 

Шия має бути середньої дов­жини, щоб переходила у тулуб без перехватів. Плоска довга шия – показник пізньоспілості тварин, коротка жирна – характерна для сальних свиней.

Плечі бажано широкі, рівні, косо поставлені та м’ясисті; з’єд­нання з шиєю та спиною рівне, без уступів.

Холка широка, рівна, без за­падин між лопатками (рис. 2.6.6). Великою екстер’єрною вадою є перехват за лопатками (рис. 2.6.7). Він, як ознака ослабленої конституції, може успадковуватися, що небажано для племінних свиней.

Грудна клітка у свиней всіх порід і типів має бути широкою. Вузька, коротка, з плоскими ребрами клітка – ознака ослабленого розвитку серця та легень. У тварин із широкою грудною кліткою між остистими відростками й ребрами велика довжи­на заповнена м’язами, що позитивно впливає на збільшення виходу м’яса у туші.

 

Рис. 2.6.6. Пряма холка без перехвату

Рис. 2.6.7. Перехват за лопатками

 

Передні кінцівки (як і задні) оцінюють, оглядаю­чи їх спереду та з боків. Під час огляду спереду кін­цівки мають бути прямими, широко поставленими (рис. 2.6.8). Вузько поставлені, косолапі, іксоподіб­ні небажані (рис. 2.6.9). Під час огляду з боку кінців­ки мають бути прямими, без кута у зап’ясті. Бабки мають бути короткими, з невеликим нахилом до горизонту.

 

Рис. 2.6.8. Правильне положення кінцівок

Рис. 2.6.9. Неправильне положення кінцівок

 

За значного нахилу (м’які бабки) тва­рини стоять на усіх пальцях, спираючись на п’яти (рис. 2.6.10). Копита бажані однакові за розміром та формою, з чистою блискучою стінкою, без щілин (рис. 2.6.11–2.6.13).

 

Рис. 2.6.10. Рекомендації щодо оцінювання передніх кінцівок

 

Рис. 2.6.11. Огляд положення передніх та задніх ніг

 

Рис. 2.6.12. Відбір свиноматок залежно від оцінювання стану передніх

кінцівок (жовтий – будьте пильними, залишаючи таких свиней у стаді,

червоний – тварину слід вибракувати, зелений – добра кондиція)

 

Рис. 2.6.13. Відбір свиноматок залежно від оцінювання стану задніх кінцівок

(жовтий – будьте пильними, залишаючи таких свиней у стаді,

червоний – тварину слід вибракувати, зелений – добра кондиція)

 

Середня частина тулуба. Спина бажана рівна та широка, пряма без западин та перехватів під час з’єднання з грудною кліткою та попереком (рис. 2.6.14). Суттєвою вадою є провисла спина, пов’яза­на із загальним ослабленням конституції. Особли­во небажана провислість спини у молодняку.

 

Рис. 2.6.14. Пряма спина (пряма лінія верху)

 

Рис. 2.6.15. Аркоподібна спина

 

Поперек має бути продовженням спини, непо­мітно переходити в крижі; бути рівним, широким, прямим та м’ясистим. Дуже довгі крижі спричиня­ють значне коливання задом під час руху та нестій­ку ходу.

Боки у свиней всіх порід та напрямів продуктив­ності бажані довгі, рівні, з крутими ребрами.

Черево, в якому розміщені травні органи, має бути об’ємним і щільним. Нижня лінія черева бажа­на рівна, пряма, паралельна лінії горизонту.

Вим’я та соски у свиней мають бути розміщені рівномірно та симетрично, за кількістю – не мен­ше 12–14. Ремонтних свинок з меншою кількістю сосків або кратерної будови (вдавлені у середину молочних залоз) не переводять в основне стадо, а вибраковують. За цими ж показниками оцінюють і кнурів, тобто багатососковість та якість сосків успадковуються потомством з обох батьківських форм. Молочні залози у свиноматок розвинені у вигляді часток, які розміщені на череві рівномір­но двома рядами, що добре виражено у підсисних свиноматок (рис. 2.6.16). Дрябле відвисле вим’я – ознака жирового переродження тканини та низь­кої молочності (рис. 2.6.17).

 

Рис. 2.6.16. Добре розвинені соски

 

Рис. 2.6.17. Нерівномірно розвинені соски

 

Задня частина. Крижі. Найбільш бажані довгі, широкі, рівні, прямі, з добре розвиненими м’яза­ми (рис. 2.6.18). Вадою є порівняно вузькі крижі, їх мала довжина та шилозадість (рис. 2.6.19).

 

Рис. 2.6.18. Нормально розвинені крижі

Рис. 2.6.19. Звислі крижі

 

Окороки у свиней бажані широкі, довгі, округлі, добре виповнені.

Хвіст товстий, до кінця товщина його поступово зменшується. У здорових, особливо молодих сви­ней хвіст закручений у кільце. Частіше хвіст обрі­зають (купірують) (рис. 2.6.20–2.6.21).

 

Рис. 2.6.20. Правильне обрізання хвоста

Рис. 2.6.21. Не правильне обрізання хвоста

 

Задні кінцівки під час огляду ззаду мають бути широко поставлені. Вадою є зближення у скакаль­них суглобах та вивернуті, шаблисті, з виступаю­чими бабками. Тварини зі слабкими кінцівками не пристосовані до умов промислових технологій. У зв’язку з цим постановці кінцівок під час селекції свиней слід приділяти особливу увагу, оскільки їх слабкість не має передаватися спадково. Кінцівки оцінюють, оглядаючи тварин під час відпочинку або коли вони рухаються. Тварини з добре розви­неними та правильно поставленими кінцівками нормально рухаються, широким кроком. Спина та поперек при цьому мають бути рівними.

Статеві органи необхідно уважніше оцінювати у кнурів. Сім’яники мають бути нормально розви­неними. Однобічних, а тим більше двобічних крип­торхів необхідно вибраковувати, бо ця вада може успадкуватися. Сім’яники мають бути однакового розміру і знаходитися в мошонці на одному рівні.

Шкіру оцінюють за товщиною, будовою та ста­ном. У нормі вона має бути ніжною, середньої товщини, еластичною, гладенькою. Товста шкіра вказує на грубість, зморшкувата – на ніжність кон­ституції тварини. У тварин із білою шкірою колір має бути біло-рожевий, у деяких порід свиней шкі­ра та щетина пігментовані. Темний пігмент виконує захисну функцію від жарких променів сонця.

Щетина свиней може бути різною за кольором, довжиною, формою і щільністю. У свиней культур­них порід щетина має бути блискучою, рівномірно покривати тіло, у більшості випадків щетина пря­ма, іноді дещо хвиляста. Вадами є рідка та тьмяна щетина.

Оцінювання екстер’єру свиней є основою для визначення відповідного класу тварини залеж­но від її зовнішніх переваг і недоліків. Під час екстер’єрного оцінювання також необхідні дані про вік, живу масу та основні проміри кожної тва­рини.

Стать тварини впливає на екстер’єр і розвиток. Кнури завжди більших розмірів, ніж свиноматки, мають міцні ікла, міцний кістяк, більш розвинену передню третину порівняно із задньою.

Щоб оцінювання екстер’єру було точнішим, слід звертати увагу на загальні зоотехнічні положення:

• у природі не існує ідеальних тварин, бо у кож­ного чемпіона є статі, які, на погляд експерта, мали б бути кращими;

• кожну стать, кожну частину тіла тварини треба оцінювати не ізольовано, не відірвано від організ­му, а в комплексі, як частину єдиної морфофізіоло­гічної системи;

• цінність тварини визначається не сумою незначних екстер’єрних вад, а різницею між за­гальною її будовою та цими вадами: що гармо­нійніше побудована тварина загалом, то чіткіше виражений бажаний екстер’єрний тип, то менше значення мають його деякі екстер’єрні вади. Що гірше побудована тварина, то більше значення для її оцінювання мають ті ж самі вади;

•найрезультативнішою буде оцінка, коли оціню­ють конкретну тварину, пристосовуючи її до по­дальшого використання;

• для більшої об’єктивності перед початком оці­нювання відповідних особин рекомендується ог­лянути все стадо, щоб мати уявлення про загаль­ний стан і тип свиней у господарстві.

У практиці свинарства найпоширенішими мето­дами оцінювання екстер’єру є окомірне, вимірю­вання свиней та розрахунок індексів будови тіла, побудова графіків-профілів та фотографування.

 

 

2.7. Бонітування свиней

Бонітування свиней – це комплексне оціню­вання тварин за племінними і продуктивними якостями, яке проводять в усіх племінних госпо­дарствах упродовж року в міру досягнення тва­ринами певного віку.

Оцінювання племінного молодняку проводить комісія, яку на період бонітування призначає ке­рівник господарства. До складу комісії включають фахівців господарства (технологів, лікарів ветери­нарної медицини), управлінь сільського господар­ства, наукових установ). Перед бонітуванням пе­ревіряють індивідуальні (ідентифікаційні) номери, проводять зважування та взяття основних промірів свиней, аналіз умов годівлі та утримання та інше.

Бонітування проводять відповідно до інструкції, затвердженої наказом Міністерства аграрної полі­тики України від 17.12.2002 за № 396. У ній всі поро­ди, які використовують в Україні, розподілені на три групи.

Перша група (універсальні) – велика біла, українська степова біла.

Друга група (м’ясні) – полтавська м’ясна, укра­їнська м’ясна, ландрас, уельс, дюрок, спеціалізовані м’ясні типи (лінії).

Третя група (сальні) – миргородська, україн­ська степова ряба, велика чорна.

Враховуючи інтенсивний розвиток свинарства на сучасному етапові розвитку та інтенсивне заве­зення високопродуктивних комерційних генотипів, показники, закладені в інструкції для оцінювання, не є прийнятними для сучасних генотипів. Тому ця інструкція має обмежене використання в сучасних господарствах. Методику проведення бонітування наведено в додатку 2.3.

За результатами бонітування надають звіт відпо­відні управління державної адміністрації.

 

Діючі рекомендації з організація зоотехнічного обліку та Методика проведення бонітування

 

 

2.8. Добір та підбір у свинарстві

Раніше ми розглянули можливі схеми ремонту основного стада. Рішення про вирощування влас­них свинок для ремонту стада або ж купівлю у пле­мінній компанії залежить від багатьох факторів. Один з них – безпосередня вартість ремонтних тварин у порівнянні з вартістю вибракуваної свино­матки.

Другий – це статус біобезпеки, який піддається навантаженню під час закупівлі кожної партії рем­свинок. Оскільки за потоково-ритмічного виробни­цтва ремонт основного стада проводять постійно, то такий варіант (А) в господарствах України, в ос­новному через складну епізоотичну ситуацію, не використовують.

За всіх наступних описаних варіантів комплекту­вання основного стада здійснюють власними свин­ками.

Залежно від стратегії виробництва він здійсню­ється по-різному. Але за будь-якої стратегії вироб­ництва ремонтного поголів’я, обов’язковим є підбір відповідних пар тварин для отримання потомства з бажаними якостями та добір з цього потомства най­ближчих до моделі тварин.

Підбір пар тварин залежить від мети спаровуван­ня та племінної цінності батьків. Під час розведення чистопородних тварин на нуклеусах селекціонери постійно оновлюють індекси свиноматок, і тварин з найбільшим значенням індексу обирають для чи­стопородного розведення, а з нижчим – для схре­щування з метою отримання батьківської свинки.

Під час використання системи «зігзаг», або «кріс- крос», за якої в господарствах відсутні нуклеусні стада, до плану кнура.

Для цього необхідна чітка система оцінювання та добору отриманого молодняку, основою якої є мічення свиней і на його основі певні етапи оціню­вання та вибракування свинок та кнурців.

Мічення в різних господарствах організовано по-різному. Відповідно до чинної інструкції з пле­мінного обліку, у перший день після народження оператор у центрі лівого вуха кожного поросяти татуюванням ставить гніздовий номер, який розпо­чинається цифрою 1 з першого в поточному році опоросу і закінчується останнім порядковим номе­ром опоросу в поточному році на фермі, що є до­сить складно на великих промислових комплексах. З нового року гніздові номери починаються знову з першого і показують черговість опоросів на кожну дату поточного року. Також на лівому вусі, відповід­но до цієї інструкції, тваринам, яких планують відби­рати для племінних цілей, ставлять і другий номер у кутку вуха. Це порядковий номер поросяти в цьо­му опоросі, що на великих комплексах також є про­блемно. Ці два номери дають можливість розрізня­ти поросят за номерами до відлучення. Поросятам, що йдуть на відгодівлю, ставлять тільки гніздовий номер. Індивідуальний номер татуювання ставлять на правому вусі тварини перед відлученням татую­вальними щипцями (рис. 2.8.1) з більшим розміром цифр, за яким тварину записують у книги зоотех­нічного і племінного обліку. Відповідно до чинної інструкції, кнурцям ставлять непарні, а свинкам – парні індивідуальні номери.

На великих промислових комплексах також ви­користовують татуювання для нанесення іденти­фікації племінних свиней. Кожна компанія має свій ключ для татуювання. Мічення татуюванням широ­ко використовують у племінних господарствах, де розводять свиней білої масті.

Для татуювання використовують татуювальні щипці, набір великих і малих голок, мастику (рис. 2.8.1).

 

Рис. 2.8.1. Татуювальні щипці з набором малих цифр

Рис. 2.8.2. Кліпси та кліпсувач для новонароджених поросят

 

У щипці закладають цифри необхідного номера і перед тим, як проколювати вухо тварини, правиль­ність набраного номера перевіряють на папері. Пе­ред нумерацією вухо свині миють і дезінфікують, далі місце на вусі, де передбачено ставити номер, змащують мастикою і потім швидким натиском руки роблять прокол і в утворену на вусі ранку ретельно втирають мастику.

У сучасному свинарстві для полегшення роботи з ідентифікації поросят використовують нумерацію за допомогою пластикових кліпс та бирок різної форми, кольору та розміру і відповідних нумерато­рів для вставляння у вухо (рис. 2.8.2).

Враховуючи розмір вуха, новонародженому поросяті ставлять кліпсу відповідного кольору (з індивідуальним номером на одне з вух), яка фік­сує породу та лінію. Залежно від мети подальшого використання свиней ці кліпси ставлять або всім тваринам у гнізді, або тільки свинкам, або тільки кращим свинкам з заздалегідь обраних гнізд. Перед відлученням поросят всім нормально розвиненим тваринам, які відповідають цільовим вимогам, став­лять на протилежному вусі бирку, яка відповідає породній та лінійній належності за кольором та формою. Як правило, ця бирка дублює номер на кліпсі.

 

video

Кліпсування та биркування поросят

 

рис 2 8 4

Рис. 2.8.3. Бирки та биркувачі для поросят, яких відлучають

Рис. 2.8.4. Електронна бирка-транспондер

 

У деяких господарствах під час заключного оцінювання племінної свинки чи кнурця, яке про­водять по досягненні маси 100 кг, для надійності ставлять ще одну бирку (рис. 2.8.3).

Перед привчанням ремонтної свинки до індиві­дуальної годівлі, за допомогою кормових станцій, свиноматці ставлять електронну бирку-транспон­дер (рис. 2.8.4), завдяки якій її ідентифікує кормова станція та оператор за допомогою спеціального сканера.

У деяких племінних господарствах, які розво­дять тварин з пігментованою шкірою на вухах, ще використовують метод нумерації вищипуванням. У різних країнах та генетичних компаніях є свої ключі для нанесення номера на вухо тварини ви­щипуванням. В Україні здебільшого використову­ють ключ, запропонований академіком М.Ф.Івано­вим (рис. 2.8.5). За цією системою кожен вищип на верхньому краї правого вуха означає цифру 1, на нижньому – 3, на кінчику вуха – 100, круглий отвір у верхньому куті вуха – 400, посередині вуха – 1600; кожен вищип на верхньому краї лівого вуха – цифру 10, на нижньому – 30, на кінчику вуха – 200, круглий отвір у верхньому куті лівого вуха – 800, всередині – 3200.

При цьому на нижньому краю вуха роблять не більше трьох і на верхньому не більше двох ви­щипів. Місця на вухах, де роблять вищип, дезін­фікують, ранки змащують йодом або обробляють кровоспинним розчином. Нумерувати поросят ви­щипами слід у перші дні після їх народження. Ця система нумерації є досить трудомісткою, вимагає великої концентрації уваги і високої кваліфікації операторів та критично сприймається захисника­ми благополуччя свиней.

Під час занесення в форми обліку, відповідно до чинної інструкції з бонітування свиней, кож­ній свинці потрібно присвоювати кличку матері, а кнурцю – кличку батька.

У сучасних генетичних компаніях клички зде­більшого не присвоюють, а відповідні лінії позна­чають літерами або поєднанням літер і цифр.

 

Рис. 2.8.5. Ключ для нумерації свиней вищипами, запропонований М.Ф. Івановим

 

 

2.9. Добір у племінному і товарному свинарстві

Добір поросят для заміни вибра­куваних свиноматок основного стада розпочинається з аналізу стану здо­ров’я свиноматки перед опоросом. Його етапи для більшості господарств схематично зображено на рис. 2.9.1.

 

Рис. 2.9.1. Етапи добору

 

Від хворої свиноматки, чи такої, яка пройшла лікування перед опоросом, поросят на племінні цілі бажано не відбирати. Наступний етап добору – це огляд і вибір поросят у перший день життя. Тварин, яких планують зали­шити для племінних цілей в цей день мітять, як правило, індивідуально. За­лежно від мети та рівня господарства мітки ставлять всім поросятам без ви­нятку, чи тільки тим, яких планують за­лишити для племінного вирощування. На цьому етапові добору вибракову­ють тварин з явними вадами розвит­ку чи пророками екстер’єру. Також на цьому етапові можливо оцінювати тип тілобудови та кількість сосків.

Наступним етапом у більшості господарств є від­лучення. На цьому етапі знову проводять оцінюван­ня відповідності екстер’єру типу і напрямку продук­тивності, виявляють пророки і вади екстер’єру та здоров’я поросят.

Під час переведення з цеху дорощування в цех вирощування ремонтного молодняку тварин зва­жують, бракують за масою та тими ж ознаками що й на попередніх етапах добору. Значної уваги при цьому надають кількості молочних сосків, їх розта­шуванню та формі.

У віці 16–17 тижнів у більшості промислових гос­подарств проводять наступний етап добору, який включає, окрім вищеперерахованих ознак, оціню­вання якості кінцівок. У деяких господарствах на те вухо, де була кліпса, додатково ставлять бирку з номером для перестрахування.

Наступний рівень добору, як правило, здійсню­ють по досягненні тваринами маси 100 кг. На цьо­му етапові тварин зважують, виміряють товщину шпику, а в деяких господарствах і м’ясність тварин, довжину туші.

Обов’язково на цьому етапі перевіряють по­станову та міцність кінцівок, форму і міцність ко­питного рогу, тест на кульгавість (чи на всі чотири кінцівки опирається тварина під час ходьби). Також детальніше оглядають соски вимені на форму, роз­ташування і кількість.

Наступним етапом добору є вираженість стате­вої охоти та запліднюваність ремонтної свинки по досягненні маси 135–140 кг у віці близько 200 діб. Загалом на кожну свиноматку основного стада по­трібно відбирати по одній свиночці під час відлу­чення і 60–70 голів у разі становлення на вирощу­вання.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Чи враховують зовнішній вигляд тварин, особливості розвитку та будову статей під час вивчення конституції свиней?

2. Що таке екстер’єр.

3. З яких причин облік особливостей екстер’єру має важливе значення для фахівців-сви­нологів?

4. Якими практичними знаннями має володіти фахівець-свинолог для правильного оцінювання екстер’єру?

5. Вкажіть завдання, що ставиться під час оцінювання екстер’єру.

6. На які частини умовно поділяють тіло свиней для описання екстер’єру?

7. Вкажіть послідовність оцінювання екстер’єру свиней.

8. За якими показниками оцінюють шкіру свиней?

9. Перерахуйте зоотехнічні положення для точного оцінювання екстер’єру.

10. Які методи оцінювання екстер’єру використовують у зоотехнічній практиці свинарства? Їх осо­бливості.

Попередня тема

На початок

Наступна тема