КОНЯРСТВО Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Список використаних джерел Укладачі	6. Годівля і утримання коней
	6.1. Потреба коней в поживних речовинах 6.2. Корми, що переважають у годівлі коней 6.3. Способи підготовки кормів до згодовування 6.4. Хвороби, що викликаються кормами і порушенням техніки годівлі та напування 6.5. Утримання коней 6.1. Потреба коней в поживних речовинах Дорослим робочим коням потрібно в середньому 1,8 – 2,7 кормові одиниці залежно від виконуваної роботи, молодняку – 2,2 – 2,8 корм. од. на 100 кг живої маси. Кількість кормових одиниць у раціоні характеризує недогодівлю або перегодовування коней. Потреба робочих коней в сухій речовині в середньому 2,2 – 3 кг на 100 кг живої маси. Працюючим лошатам і лактуючим кобилам на зростання приплоду і утворення молока цю норму збільшують у середньому на 20%. Як недостатня кількість, так і надлишок в раціоні сухої речовини несприятливо відображається на моторній і секреторній діяльності травних органів, на перетравності і засвоєнні поживних речовин корму і в цілому на стані здоров’я коня. Рівень енергетичного живлення коня визначається кількістю обмінної енергії в розрахунку на 100 кг живої маси або на одну голову на добу і виражається в мегаджоулях – МДж. Потреба в обмінній енергії у дорослих робочих коней – у середньому 18 – 25 МДж, у молодняку – 21 – 28 МДж на 100 кг живої маси. При порушенні енергетичного обміну в організмі знижується працездатність, затримується ріст, і спостерігаються інші негативні наслідки. Потреба в протеїні. Він необхідний для росту молодняку, відновлення зношених тканин дорослого коня, освіти молока у лактуючих кобил, а також для синтезу ферментів, гормонів, імунних тіл та ін. Оптимальна потреба у робочих коней становить у середньому 170 – 240 г, у молодняку – 180 – 280 г на 100 кг живої маси. 6.2. Корми, що переважають у годівлі коней Коням згодовують грубі, концентровані та соковиті корми. Грубі корми в раціоні племінних і робочих коней становлять до 50% його загальної поживності. Кращим грубим кормом є сіно, заготовлене в період цвітіння трав, коли вони мають найбільшу поживну цінність. Кращі сорти сіна – лучне із злакових трав, степове, гірське та із сіяних трав. Сіно із сухих лук якісніше, ніж із заболочених, де росте багато малоцінних і майже непридатних для годівлі коней видів трав – осока, очерет, хвощі тощо. До раціону робочих коней треба вводити соковиті корми – моркву, кормові та цукрові буряки, турнепс і брукву. Можна згодовувати їм сиру і варену картоплю, а також силос. Племінним коням, особливо жеребним кобилам, силос давати небажано. Коренебульбоплоди мають бути чистими. Їх згодовують цілими або подрібненими. Кращим концентрованим кормом для коней будь-якого віку є овес. Він легко перетравлюється і засвоюється, сприятливо впливає на травлення, має дієтичні властивості. До його складу входять холін, гліколь та тригонелін. Ці біологічно активні речовини роблять овес незамінним не тільки для дорослих коней, але й для молодняку. Як зазначив проф. Сансон, сприятлива дія вівса на фізіологічний стан тварин пов’язана із вмістом у ньому авеніну, який збудливо діє на нервову систему. Вміст його значно зменшується під час подрібненя зерна. Кормову цінність вівса визначають за його повнозерністю, товщиною плівок та умовами зберігання. Так, у складі повнозерного вівса до 30% плівок, тоді як щуплого – до 40%. Маса 1 л якісного вівсяного зерна має становити не менше 550 г. Підготовка зерна до згодовування зазвичай полягає в очищенні його від домішок. 6.3. Способи підготовки кормів до згодовування Плющення застосовують як засіб підвищення поживної цінності зерна. Відзначається перевагами над грубим і тонким помелом. Волого-теплова обробка зерна з наступним плющенням поліпшує його смакові якості та перетравність поживних речовин. У процесі теплової обробки відбувається денатурація білка та декстринизація крохмалю. За обробки зерна перед плющенням сухою парою якість плющення підвищується, але строк зберігання такого зерна не перевищує 24 годин, оскільки ненасичені жирні кислоти, що містяться у ньому (олеїнова, лінолева), швидко окислюються і корм набуває гіркого смаку. Плющені зернові, враховуючи низьке відношення поверхні частинок до їх маси, у рубці лише частково піддаються мікробному перетравлюванню. Тому бажане використання поживних речовин ферментами травної системи відбувається у кишечнику. Перетравність підвищується. Оскільки плющені зерна мають більший розмір порівняно з частинками подрібненого зерна, вони подразнюють нервові закінчення механорецептори триваліше (наприклад, у пшениці – 80 хв, вівса – 180 хв). Цим покращується перистальтика. Варіння і запарювання. Варити чи запарювати зернові корми недоцільно через невисоку ефективність і значні енергетичні витрати. Однак зерно кормових бобів, сої, люпину, чини доцільно варити і запарювати, оскільки така термічна обробка сприяє руйнуванню шкідливих речовин. 6.4. Хвороби, що викликаються кормами і порушенням техніки годівлі та напування Коні, на відміну від більшості сільськогосподарських тварин, дуже мало змінилися з часу одомашнення їх людиною. Вони еволюціонували як пасовищні тварини, пристосовані до поїдання рослинної їжі, часто, але у невеликій кількості, через малий об’єм шлунку. Організм перетравлює низькокалорійні корми з високим вмістом клітковини, що підтримує постійну роботу шлунково-кишкового тракту. Є деякі правила годівлі, утримання, що підлягають неухильному їх дотриманню: поїння, годівля проводиться суворо в один і той само час (дотримання розпорядку денного); заборонено поїти та годувати коней після фізичних навантажень (термін очікування 2 – 3 год); не можна напувати коня раніше, ніж через 2 год після згодовування концентрованих кормів; не перегодовувати; не варто згодовувати нетрадиційні для коней корми; не допускати протягів у стайні; не напувати холодною водою (не нижче за +10°С взимку, не нижче, ніж +15°С – влітку); не згодовувати у великій кількості корми, що легко бродять, дають газоутворення; не згодовувати зіпсовані корми тощо. Найтрадиційнішні корми для годівлі коней: сіно злакових трав, сіно бобових трав (до 25% раціону), солома вівсяна, пшенична; зелені корми (трава злакових, обережно бобових); концентровані корми: овес, висівки пшеничні, частково після періоду звикання ячмінь, кукурудза, горох; соковиті корми – морква, буряки, кормові та капуста (гарної якості, у невеликій кількості); вітамінно-мінеральні добавки, трав’яне борошно, меляса, насіння льону у вигляді відвару. Всі захворювання, що спостерігаються у коней, поділяються на інфекційні, інвазійні, внутрішні незаразні, хірургічні, хвороби органів відтворення (акушерство та гінекологія), хвороби новонароджених. Щодо інфекційних хвороб найбільше уваги потрібно приділяти профілактиці: проведення профілактичних щеплень проти сибірки, грипу, правцю, лептоспірозу, а також ринопневмонії. Крім того, необхідно щороку проводити дослідження крові коней на такі інфекційні хвороби, як САП, інфекційна анемія. У молодих коней зустрічаються випадки захворювання на мит. 6.5. Утримання коней Доцільно пам’ятати, що стайня повинна знаходитися на сухій рівній місцевості, не на височині і не в низині. Якщо ж приміщення все-таки будуватиметься на вологих ґрунтах, перед цим слід провести дренаж і насипати піску. Грунт, на якому побудована стайня та облаштоване пасовище, має важливе значення для здоров'я коней. Крім того, приміщення повинно бути розташоване торцевою стіною до вітру. Вона має знаходитися на відстані не менш 150 м від житлового сектору та великих доріг. Маленьку конюшню (на 1 – 2 голови) можна звести поряд з будинком. Під час вибору місцевості для будівництва стайні слід ураховувати, що болотяні пасовища негативно позначаються на здоров’ї ніг, копит і суглобів. Влітку коня можна утримувати в загоні заввишки понад 2 м з навісом або сараєм. З настанням холоду тварину переводять до приміщення. Найкраща стайня -- дерев'яна, вона тепла і суха. У цегляної конюшні стіни повинні бути збудовані в 1,5 – 2 цегли (товщина стіни – 40 – 45 см). У теплому регіоні (південні області) можна будувати приміщення для коней із саману (необпалена цегла з глини та різаної соломи). Бетонно-блокових стаєнь варто уникати, оскільки вони погано тримають тепло, не пропускають повітря; каркасно-засипні – теж вважаються несприятливими, тому що керамзит у них часто обсипається, а у стінах заводяться гризуни. Утримання у стайнях буває денне (невелике відокремлене місце у стайні для кожного коня), стійлове (коні прив'язані в ряд і розділені бічними перегородками), зальне (групове утримання у просторих конюшнях – залах). Розмір денника для дорослого коня становить не менше 3 х 3 м. Дедалі частіше нині практикується популярне за кордоном боксове утримання (в індивідуальних приміщеннях з дверима назовні), яке є більш зручним у південних регіонах та для короткочасного утримання коней на виставках і змаганнях. Розмір боксу становить 4 х 4 м, для жеребця-виробника або кобили з лошам – не менше 4 х 5 м. Існують різні схеми стаєнь, розраховані на невелике поголів'я коней (2 – 10 гол.), що відрізняються способом розміщення денників, дверей, підсобних приміщень тощо. Питання для самоконтролю 1. Яка потреба в сухій речовині на 100 кг живої маси для робочих коней? 2. Яка потреба дорослих робочих коней в обмінній енергії? 3. Кращі сорти сіна для коней. 4. У чому полягає підготовка зерна до згодовування коням? 5. Що сприяє поліпшенню смакових якостей та перетравності поживних речовин зерна? 6. Чому зерно кормових бобів, сої, люпину треба варити і запарювати? 7. Правила годівлі та утримання коней. 8. Традиційні корми для годівлі коней. 9. Які є види захворювання коней? 10. Яке буває утримання в стайнях?
	Попередня тема	На початок	Наступна тема