|
|
КОНЯРСТВО Електронний посібник |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
13.2.
Принципи відбору і
підбору 13.3.
Племінний облік у конярстві 13.4.
Особливості відбору коней 13.8.
Принципи виведення нових порід коней 13.9. Виставки і виводки коней У конярстві застосовують два методи розведення коней: чистопорідне і
схрещування.
Основним методом
племінної роботи з кінськими породами, які досягли певного рівня
господарсько-корисних якостей, є чистопорідне розведення,
тобто спарювання тварин, що належать до однієї породи. Цей метод
розведення дозволяє підтримувати в породі відому спадкову однорідність,
надійно зберігати і розвивати властиві породі якості. Метод
чистопорідного розведення використовують у племінних господарствах під час
розведення чистокровної верхової, арабської, ахалтекинської,
орловської рисистої, радянської ваговозної і низка інших заводських порід.
Науковцями і практиками кіннозаводства визначені важливі аспекти цього методу
розведення, вміле використання яких підвищує ефективність селекції під час
удосконалення кінських порід. До їх числа відносять розведення коней по
лініях, яке вважають вузловим питанням теорії і практики племінної справи у
конярстві. Винахід цього методу, на думку проф. В.О. Вітта,
безперечно належить Хреновському кінному заводу, що
на десятиліття випередив західноєвропейську практику і теорію розведення
сільськогосподарських тварин. Лінія – це об'єктивно існуюча, що має певну якісну своєрідність група
племінних тварин, пов'язана спорідненістю з певним родоначальником. Вона динамічна, піддається спрямованим впливом
фахівців, розвивається, зберігаючи деякі цінні якості і змінюючи їх в той чи
інший бік. За правильної
зоотехнічної роботи лінія здатна прогресувати з покоління в покоління.
Зазвичай лінії іменують за прізвиськами їх засновників, тобто видатних за
якістю потомства жеребців-виробників. Під час роботи з лініями застосовують
споріднене розведення – інбридинг.
Головною метою використання
інбридингу в розведенні коней є збереження найцінніших тварин, а також
створення великої стійкості до передачі потомству їх спадкових якостей. За чистопородного розведення та
утримання коней відбір тварин проводять за екстер'єром, промірами,
конституцією, працездатністю, продуктивними якостями, походженням, якістю
потомства. Подібний відбір має проводиться систематично, з покоління в
покоління. Складність відбору збільшується під час зростання кількості ознак,
за якими його здійснюють. За чистопородного розведення
коней також використовують такий прийом племінної роботи, як «освіження
крові». Суть його полягає в тому, що спарюють тварин однієї породи, але вирощують
їх у різних кліматичних зонах і навіть країнах. Цей прийом найчастіше
застосовують у роботі з чистокровною верховою породою коней. Схрещування – це метод
розведення коней, що полягає в спарюванні двох тварин, що належать до різних
порід. Цей метод використовують для поліпшення вже існуючих і виведення
нових, більш продуктивних кінських порід. Схрещування буває декількох видів:
повторне, вступне, поглинальне, відтворювальне, змінне, промислове. Вступне схрещування («прилив
крові») використовують у верховому конезаводстві
під час роботи з карабаїрською, донською, локайською та іншими породами, які схрещують з
чистокровними верховими чи арабськими жеребцями. Повторне схрещування
використовують у племінній роботі з будьонівською,
російською рисистою та іншими породами, які схрещують з чистокровними
верховими скакунами. Відтворювальне схрещування
сьогодні використовують для виведення нових порід. При простому
відтворювальному схрещуванні в селекційному процесі беруть участь дві породи,
а при складному – три породи і більше. Поглинальні схрещування
використовують як метод поліпшення місцевих коней в робочому конярстві. Воно
дає можливість за короткий термін перетворити кінське поголів'я і замінити
некондиційних коней кондиційним помісями. При змінному
схрещуванні помісні матки покриваються виробниками обох вихідних порід, яких
через одне покоління чергують. Промислове схрещування
застосовується в робочому і продуктивному конярстві. При цьому помісі першого
покоління призначаються для користувацьких цілей (забою на м'ясо, для спорту,
отримання робочих коней і т.д.). 13.2. Принципи відбору і підбору
Відбір і підбір – важливі методи поліпшення стад і порід тварин. Під
відбором розуміють виділення кращих особин бажаного типу, пристосованих до
певних умов існування. Підбір − це спрямована система парувань
відібраних тварин для отримання потомства з бажаними якостями. Ці два методи
пов’язані між собою і тільки в поєднанні дають позитивні результати. Відбір. Вчення про відбір розробив Ч. Дарвін, який на підставі вивчення
матеріалів щодо поліпшення порід тварин і сортів рослин дійшов висновку, що
цей процес відбувається під дією природного і штучного відбору. Природний відбір – це
виживання в боротьбі за існування тих організмів, які найбільше пристосовані
до умов зовнішнього середовища й відтворення потомства. Природний відбір мав, безумовно, вирішальне значення у
періоди приручення та одомашнення тварин. Проте в умовах сучасних технологій
ведення тваринництва на всіх етапах поліпшення чи створення порід його дія
послаблена, але неминуча. Штучний відбір здійснюється людиною і спрямований на виділення для
подальшого розведення тварин, найбільш міцних, здорових і цінних за
продуктивними та племінними якостями. Ефективність
відбору залежить від таких чинників: напряму (мети) та інтенсивності відбору;
кількості ознак і чисельності тварин; оцінки за фенотипом, генотипом та
якістю потомства; групування тварин за походженням, господарською і племінною
цінністю, призначенням, віком, класами; рівня знань та досвіду селекціонерів
тощо. У тваринництві існує кілька форм методичного відбору – масовий,
індивідуальний, технологічний, стабілізуючий та ін. Масовий (фенотиповий) відбір провадять за індивідуальними особливостями тварин –
продуктивністю, конституцією, екстер’єром, інтер’єром, життєздатністю без
урахування їхнього походження та якості потомства. У товарних господарствах застосовують ще груповий
відбір (форма масового), тобто тварин поділяють на групи залежно від мети
використання.
Індивідуальний (генотиповий)
відбір передбачає
врахування, передусім, походження (генотипу) та якості потомства, а також власного
фенотипу тварини, її предків, родичів, потомства. Індивідуальний відбір є
основною формою роботи в племінному тваринництві, оскільки дає кращі
результати у вдосконаленні продуктивних і племінних якостей тварин порівняно
з масовим відбором. Підбір. У тваринництві відбір і
підбір є основними зоотехнічними методами поліпшення продуктивних та
племінних якостей тварин. Підбір – це використання для спаровування кращих із
відібраних особин для одержання від них потомства з бажаними ознаками. Підбір
певною мірою продовжує відбір і не лише закріплює, а й розвиває ознаки, за
якими ведуть селекцію. Підбирають
тварин для парування на підставі матеріалів бонітування, тобто за
конституцією та екстер’єром, живою масою і продуктивністю, плодючістю,
скороспілістю, походженням та якістю потомства. Широка мережа спермобанків, де тривалий час зберігається в замороженому
стані сперма різних плідників, відкриває великі можливості для
цілеспрямованого підбору і підвищення його ефективності. У практиці
племінної роботи залежно від мети й завдань, що стоять перед тваринництвом,
керуються такими головними принципами проведення підбору (за М.А.
Кравченком), як цілеспрямованість; перевага плідників над матками, з якими їх
парують; максимальне використання найкращих плідників; збереження у потомства
позитивних якостей батьків за допомогою однорідного підбору; одержання у
потомства бажаних змін порівняно з батьками методом різнорідного підбору;
виявлення й використання найкращих поєднань; недопустимість спорідненості
тварин, яких парують, або регулювання її ступеня й спрямованості; розведення
за лініями та родинами. Після
проведення бонітування залежно від виробничого напряму господарства та рівня
племінної роботи фахівці складають план підбору тварин на певний період, що є
одним із розділів перспективного плану племінної роботи зі стадом, який
розробляється на 4 – 5 років. 13.3. Племінний облік у конярстві Племінний облік у
конярстві є тим необхідним зоотехнічним заходом, без якого неможливо вести
роботу у напрямі поліпшення господарськокорисних
ознак коней.
Особливо чітко
налагодженим зоотехнічний облік повинен бути в господарствах, які вирощують
племінних коней, адже без знання походження, продуктивності, даних
випробовування та племінного використання неможливе комплексне оцінювання
племінного коня, а звідси – цілеспрямована селекційна робота. Тому у
всіх кінних заводах і на племінних фермах ведуться такі основні форми
племінного обліку: заводська книга жеребців-плідників; заводська книга
племінних кобил; бонітувальна картка на кожну
тварину з 1,5 – 2-річного віку (картка жеребця, форма № 1 л, картка кобили,
форма № 2 л); журнал обліку проби і парування кобил (форма № З л), журнал
обліку розвитку молодняку (форма № 4 л); відомість вижеребки
і парування кобил (форма № 5 л); відомість підбору кобил до жеребців (форма №
12 лwink.gif; зведена відомість результатів бонітування (форма № 13 л),
журнал обліку таврування молодняку (форма № 14 л). Кожне народжене лоша
фіксується актом приплоду. Складаються також акти на коней, які підлягають виранжируванню та вибракуванню. Крім того, щомісяця
складається звіт про рух поголів'я коней у господарстві.
На іподромах ведуть журнали тренувань, розвитку
молодняку, індивідуальні картки обліку випробувань, книги обліку рекордів,
переможців традиційних призів, протоколів суддівської колегії, видають
програми випробувань коней тощо. У кіннозаводстві важливе значення мають Державні книги
племінних коней (ДКПК), які ведуться по всіх породах. В ДКПК записують
племінних жеребців і кобил кінозаводів, віком не
молодше 3 років, класу еліта і 1. Під час запису до ДКПК обов'язковими є
дані: кличка, масть, стать, рік і місце народження, основні проміри,
екстер’єрні особливості й недоліки, час, місце і результати випробувань, клас
за бонітування, бальна оцінка за комплексом ознак, результати племінного
використання. 13.4. Особливості відбору коней Оцінювання коней за екстер’єром та конституцією В індивідуальних бланках бонітування усі статі коней
розділяють на 3 групи: І – голова, шия, тулуб; ІІ – кінцівки; ІІІ –
конституція, будова тіла, мускулатура, сухожилки, зв’язки, темперамент. Характеризують і оцінюють екстер’єр підкресленням у
бланках бонітування назв статей, ступеня їх вираженості і варіантів відхилення від нормального стану. Статям надають
відповідну оцінку: добре – 2 бали, задовільно – 1 бал, погано – 0 балів. Сума
балів окремих статей виражає оцінку за групу ознак. Загальну оцінку
екстер’єру визначають мінімальною сумою балів за відповідну групу ознак. Коні
з такими вадами, як жабка, шпат, курба під час
бонітування не можуть бути оцінені вище ІІ класу, однобічні крипторхи – не вище І класу за умови високої
працездатності. Оцінювання коней за походженням та типовістю Походження коней оцінюють на основі відомостей про
класність їхніх предків і цінність потомків у балах за такою шкалою:
До мінімальної
оцінки за походженням додають від 1 до 2 балів: А) якщо батьки під
час оцінювання за якістю потомків одержали 8 – 10 балів; Б) за
батьків-чемпіонів і рекордистів порід. Оцінку знижують на
1 – 2 бали, якщо батьки оцінені за якістю потомків як погіршувачі. Помісей І
покоління з незапланованими породами не можна оцінювати вище 4 балів, ІІ – 6
балів, ІІІ – вище 1 балів. Під час оцінювання
вираженості бажаного типу бонітер
повинен враховувати особливості даної породи і сучасні вимоги до неї. Вираженість бажаного типу породи оцінюють за схемою:
Оцінювання
племінних коней різного напрямку за працездатністю 1) Рисисті коні – випробовують на іподромах в бігах, оцінюють за
швидкістю виявлену на дистанцію в 1600 м. Якщо враховують швидкість на іншу
дистанцію, її перераховують на 1600 м за допомогою спеціальних таблиць.
Відповідно жвавість, працездатність оцінюють за спеціальними таблицями,
які враховують вік і породу коня. 2) Скакові в перегонах з жокеєм – під час оцінюванню враховують
ранг перегону, вік коня, зайняте місце, виграш традиційних і головних
призів. 3) Молодняк
напівкровних верхових порід спортивного призначення – оцінювання проводять у 2 – 3,5 роки під час заводських
випробувань. Після заїздки коні проходять
початковий спортивний тренінг, їх оцінюють за показниками: – рухові якості:
– (довжина кроку на рисі і кроці); – стиль рухів: (ритмічність,
пластичність, парадність); – стрибкові якості: (силові якості, техніка стрибка,
темперамент). Результат зменшують, якщо коні рухаються до перешкод нерозраховано, занадто жваво або кволо, неохоче
підкоряються тренеру, виявляють злий норов. Підсумкову оцінку стрибкових
якостей визначають діленням суми балів за оцінку силових якостей,техніки
стрибка і темпераменту на 3. Оцінених коней поділяють на три класи: еліта – найкращі в породі коні,
повністю відповідають вимогам, що представляють породу; І клас – коні, в
основному відповідають вимогам, що пред'являють до породи; ІІ клас – інша
частина породи, що має племінне значення. Коней, не віднесених до
перерахованих класів, вважають неодмінними. Для кожного класу за всіма ознаками встановлені певні бали. Коней
відносять до того чи іншого класу відповідно до мінімального балу за окремою
ознакою. Шкала оцінювання коней
Якщо
кінь за однією ознакою недобирає одного бала до встановленого мінімуму, то бракуючий бал можна не враховувати і віднести коня до
певного класу з вказаною поправкою. На коней, які не відповідають мінімальним
вимогам другого класу, ця поправка не поширюється. У
межах кожного класу племінних коней поділяють на три категорії. До першої
категорії відносять коней, оцінка яких але однією ознакою і більше вище, а по
решті ознаками відповідає мінімальним вимогам, встановленим для даного класу.
До другої категорії відносять коней, оцінка яких за всіма ознаками відповідає
мінімальним вимогам, встановленим для даного класу. До цієї ж категорії
відносять коней, оцінка яких за однією ознакою і більше перевищує, а за
однією з ознак – на один бал нижче мінімальних вимог, встановлених для класу.
До третьої категорії відносять племінних коней, оцінка яких відповідає
мінімальним вимогам, встановленим для даного класу, а за однією з ознак –
нижче на один бал. Матеріали бонітування оформляють актом з додатком
відомості результатів бонітування, які використовують у племінній роботі під
час визначення призначення коней, їх грошової оцінки. 13.6. Розведення за лініями
У зоотехнії
розрізняють генеалогічні та заводські лінії. Генеалогічна лінія охоплює все
потомство кількох поколінь родоначальника лінії незалежно від його якості. До
заводської лінії належать високопродуктивні племінні тварини з притаманними
їм найкращими продуктивними якостями та іншими особливостями видатного
родоначальника, кличкою якого вона й називається. Створення ліній і родин
потребує глибокої, цілеспрямованої племінної роботи для перетворення переваг
окремих тварин у переваги групові. Кожна лінія в
породі відрізняється одна від одної своїми характерними особливостями. Роботу
з лінією ведуть у напрямі розвитку кращих якостей, які були у родоначальника.
Нові лінії створюють поступово в межах старої заводської або генеалогічної і
закладають на провідних, видатних плідників, цінних за якістю потомства.
Наступне поліпшення лінії залежить від виділення її продовжувачів серед
кращих синів, онуків, праонуків родоначальника. На різних етапах
розвитку лінії застосовують споріднене паруання
(інбридинг) різних ступенів: на початку їі
формування – близький, а інколи й тісний інбридинг на родоначальника та
однорідний підбір за основними ознаками. Потім проводять споріднене парування
в помірних та віддалених ступенях. Для цього тварин підбирають дуже ретельно
і здійснюють таке парування лише на видатних особин, враховуючи всі позитивні
й негативні явища, які можуть виникнути в майбутньому. Маточні родини – це група потомків (жеребців і кобил), які походять від
видатної заводської матки і мають заводське призначення. У племінній роботі значення родини не менше, ніж лінії.
Цінна маточна родина є стабільнішим носієм бажаних породних ознак, ніж лінія.
Видатні
кобили-родоначальниці, як і жеребці-плідники, виявляються не часто, але вони
мають важливе значення для породи. Відомо, наприклад, що матері дербістів і
переможців змагань на значні призи для чистокровних верхових коней на 90 %
походять з цінних родин, хоч самі здебільшого не вигравали призів, а деякі з
них скакали задовільно або їх взагалі не випробовували. Це повною мірою
стосується і матерів кращих жеребців. Тому для родоначальниці родини не
обов’язковою є висока жвавість на рисі чи скачках. Головною ознакою її має
бути здатність відтворювати класних коней. Так, на Локотському
кінному заводі (Брянська обл.) кобила Чанга 2.09,1,
сір., 1975 р.н. (Гужок – Чечотка) залишила шість
голів приплоду класу 2.05 і жвавіших. Від таких кобил треба забирати до
відтворного складу всіх дочок, якщо вони навіть не проходили іподромних
випробувань: надто високий заводський клас матері. Як і лінії, родини
також не існують самі по собі, а з покоління в покоління поліпшуються
відповідним добором, оптимальними умовами годівлі та утримання. Групу кобил
(дочки, онучки, правнучки і т.д.), які походять від видатної матки і
зосереджені на одному кіннозаводі, називають
гніздом. Часто гнізда перетворюються на родини, представників яких (переважно
жеребців) використовують в інших кінних заводах. Так, на Дібрівському
кіннозаводі особливе є в родоводах багатьох
поколінь коней і зустрічається й понині. З цієї родини виділилося гніздо
Румби 2.07, що тепер перетворилося на самостійну Родину, серед якої вже
сформувалися цінні гнізда Заручки та Пріданніци, матері Піона. Комплектування
маточного складу кіннозаводу кобилами цінних родин
і гнізд – одна з передумов успішної племінної роботи. 13.8. Принципи виведення
нових порід коней Екстер’єр є однією
з найважливіших характеристик коня, яка дозволяє зробити певні висновки щодо
зв’язку зовнішніх форм тварини з продуктивністю (Калінін, 1938).
Для початкового
періоду виникнення екстер’єру характерним був пошук ідеальних форм коня.
Французький ветеринар кінця XVII століття Клод Буржеля
таким ідеальним типом вважав популярного тоді в Західній Європі іспансько-італійського коня. Але ще в кінці XIX ст. Тютчев у статті О пропорцияхъ тъла лошаді стверджував, що зразковий кінь Буржеля
не зустрічається в природі (Тютчев, 1872). Сент-Бель
ідеалом екстер.єру будь-якого коня вважав зовнішні
форми відомого скакуна Екліпса. На тому ж принципі
пошуку ідеальних форм побудовано вчення про екстер’єр коня та інших
сільськогосподарських тварин відомого німецького зоотехніка XIX ст. Зеттегаста, який намагався всі види свійських тварин
вкласти в одну ідеальну форму (паралелепіпеда). Що ближче тіло тварини до
такої геометричної фігури, то ідеальніша, за Зеттегастом,
форма тварини. Ідентичні ідеї пошуку ідеальних форм були розвинені в методі
золотих перетинів Цейзінга, які були привнесені в
зоотехнічну літературу Вільнексом і Ролофом. Ролоф, застосовуючи
метод золотих перетинів до екстер’єру коня, ділив довжину тіла АВ у крайньому
і середньому відношенні на дві частини таким чином, щоб більший відрізок АС
був середнім пропорційним між всією лінією АВ і меншим відрізком СВ. Точка С
в цьому випадку була золотим перетином і відповідала приблизно площині центра
ваги коня. Лакоза вважає, що всі
системи, побудовані на пошуку єдиних ідеальних пропорцій тварин були досить
невдало позичені з галузі мистецтва і є зайвими в системі вивчення
екстер’єру. Однак наявність золотого перетину в довкіллі переконує в
зворотному твердженні. Пєтухов об’єктом для досліджень обрав не класичний
золотий перетин, а сукупність частин тричленних ансамблів (золотий вурф).
Ідея золотого вурфу, правда ще не в чітко сформульованому стані,
існувала досить давно. Так, Ферон стверджував, що в
судженні про гармонійний склад коня важливо брати до уваги не абсолютні
розміри частин тіла, а існуючі співвідношення між розміром цих частин. Вурф використовується
для характеристики пропорцій тричленних блоків так само природно, як афінне
відношення для двочленних конструкцій. Доцільним було вивчати пропорції
золотого вурфу на кінцівках тварин, оскільки саме
локомоторний апарат представлений кінематичними тричленними блоками. Зокрема,
для всіх хребетних є загальним принцип тричленної будови кінцівок, який виник
у девонському періоді 300 млн років тому, приблизно в один час з появою у
тварин кісткового скелету. 13.9. Виставки і виводки
коней
За масштабами
виставки ділять на міжнародні, всеукраїнські, обласні й районні. Виводки племінних
тварин не охоплюють більше одного району. Виставки бувають
постійно діючі та короткострокові. До перших відносять міжнародні,
всеукраїнські виставки. Обласні та районні виставки, як правило, бувають
короткостроковими. На постійно діючих
виставках протягом року демонструють племінних тварин та експозиції про
досягнення окремих передових племінних господарств з висвітленням методів їх
роботи.
Проведення
виставок дає змогу виявити найцінніших племінних тварин, розгорнути змагання
за поліпшення племінної справи в господарствах і за право брати участь у
виставках. Виводки племінних
тварин, переважно молодняку, дають змогу врахувати результати роботи окремих
господарств і тваринників з масового поліпшення худоби. На виводці показують
тварин одного виду і певної категорії, зіставляючи окремі групи. Тут
порівнюють різні методи племінної роботи, здійснюють показ тварин різних
ліній, родин і оцінюють плідників за якістю потомства. Питання для самоконтролю 1. Назвіть методи розведення коней. 2. Чим забезпечується чистопородний метод
розведення? 6. Які документи ведуть на іподромах? 7. Як характеризують і оцінюють екстер’єр коней?
8. Коли проводять перше бонітування коней?
10. Основні аспекти в системі заходів щодо
вдосконалення стад і порід. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
