СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН SULAWE

SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION AND ANIMAL WELFARE

МОДУЛЬ 2 БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН/MODULE 2 ANIMAL WELFARE

Електронний посібник/The electronic manual

ГОЛОВНА/HOME PAGE	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ/THEORETICAL INFORMATION	АНОТАЦІЯ/ABSTRACT
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ/LIST OF REFERENCES		УКЛАДАЧІ/COMPILED BY

1. БЛАГОПОЛУЧЧЯТВАРИН У ТВАРИННИЦТВІ (БІОЛОГІЧНІ, ФІЗІОЛОГІЧНІ, ЕТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ)

1.2. Визначення етології як дисципліни, цілі, завдання та методи досліджень

1.2.1. Вступ

1.2.2. Історія розвитку науки

1.2.3. Основні напрями етологічних досліджень

1.2.4. Методи вивчення поведінки тварин

1.2.1. Вступ

Впродовж свого існування людина тісно пов'язана з тваринами та в тій, чи іншій мірі залежить від них. Як і в давнину, так і зараз тварини служать для нас джерелом їжі та одягу. Спостерігаючи за ними, люди передбачали різноманітні зміни в навколишньому світі, за зміною поведінки диких тварин дізнавалися про наближення землетрусів, повеней чи вивержень вулканів. У печерах, які займали первісні люди, часто мешкали і різноманітні тварини. Люди використовували в їжу запаси, зроблені гризунами, дичину, здобуту хижаками, яйця птахів, мед диких бджіл і ін.

На зорі існування людини тварини служили об'єктами для наслідування і шанування. У зв'язку з цим існувала маса обрядів і ритуалів, які виконувалися, наприклад, перед виходом на полювання або збором меду диких бджіл.

Шанобливе ставлення до тварин було властиво релігіям стародавнього світу. Багато стародавніх божеств вбачалися людям в образі тварин або напівтварин. У багатьох народів походження людей пов'язувалося з ссавцями, птахами, рибами і навіть комахами. Добре відомі факти вшанування священних тварин, яких не можна було знищувати і ображати.

Найбільший мислитель давнини Аристотель був першим справжнім натуралістом серед філософів. Він досить багато спостерігав за тваринами різних видів і навіть проводив деякі експерименти. Аристотель відзначав великі відмінності в поведінці різних тварин, а також принципову різницю між тваринами і людиною.

Розуміння закономірностей поведінки тварин мало велике, а часто і вирішальне значення в боротьбі людини за існування.

1.2.2. Історія розвитку науки

Систематичне вивчення поведінки тварин як невід'ємна частина наукового пізнання природи почалося приблизно з середини XVIII ст.

Термін “етологія” походить від грец. «етос» – характер, норов, звичка, звичай. У ХVIIІ столітті під цим терміном розуміли науку про етику, а в ХІХ столітті Дж. Міль (1843) запропонував називати так розділ психології, який досліджував людські характери, однак цей підхід не набув підтримки.


	Першим етологію як біологічну дисципліну визначив Ісідор Жоффруа Сент-Ілер у 1859 році. Він вважав, що це наука про життя та взаємодію організмів у природному середовищі, але подібне тлумачення виявилося дуже наближеним до геккелівського визначення екології.
*Ісідор Жоффруа Сент-Ілер*

За визначенням класиків, етологія – біологічна наука, що вивчає поведінку тварин у природних умовах, приділяє увагу аналізу генетич-но зумовлених (спадкових, інстинктивних) компонентів поведінки, а також проблемам еволюційної поведінки. Сучасна етологія має між-дисциплінарний характер і розглядає питання процесів навчання, твор-чості, мислення тварин, а також вивчає їх поведінку в умовах антропо-генного тиску. Однак чіткого визначення цієї науки на сьогоднішній день не існує.

Історики найчастіше виділяють три періоди в розвитку етології: ранній, класичний і так званий сучасний. Фактично, перший, долоренцівський, етап – це передісторія етології. Зазвичай її називають ранньою етологією або протоетологією. Численні відомості про поведінку тварин були накопичені біологами у ХVIII–XIX ст. Основи етології були закладені дослідженнями Альфреда фон Пернау (початок ХVIII ст.), який розглядав етологію з точки зору пригнічення природної агресії.


	Чарльз Дарвін вважається засновником наукового підходу до вивчення поведінки тварин. Дарвін вплинув на розвиток етології в декількох головних напрямах.
*Чарльз Дарвін*

По перше, його теорія еволюції стала для цієї науки загальною парадигмою аналізу всіх поведінкових реакцій з еволюційної точки зору, у тому числі і поведінки людини як одного з видів вищих ссавців. У його працях «Походження видів» (1859) і «Походження людини» (1871) була переконливо показана спорідненість між видами (включаючи людину), що служить вирішальною передумовою для створення справжньої порівняльної психології. Ч. Дарвін провів систематичне порівняльне вивчення поведінки тварин. Його найвідоміша робота в цій галузі – «Вираз емоцій у людини і тварин» (1873), де автор навів численні спостереження, які підтверджують загальне уявлення про те, що вираз емоцій у людини і тварин має спільні риси та механізми. Він навіть розглядав деякі форми прояву емоцій у людини як успадковану поведінку, яка була корисна нашим пращурам, але зараз уже втратила своє функціональне значення. По друге, погляди Ч. Дарвіна на інстинкт можуть вважатися безпосередньо початковими, що були розвинуті класичними етологами.


	У 1870 році Альфред Жирар розрізняв етологію як науку про звички й взаємодію тварин та порівняльну психологію як науку про почуття, інтелект, рухи й орієнтацію тварин.
*Альфред Жирар*


	Луї Долло в 1895 році запропонував започаткувати особливу науку «етологію» для вивчення поведінки організмів.
*Луї Долло*


	О. Хайнрот визначав етологію як науку, спрямовану на дослідження вроджених звичок, мови й ритуалів тварин, тобто комунікаційних систем.
*Оскар Хайнрот*


	Більш-менш сучасне тлумачення терміну «етологія» було надане американським ентомологом У.М. Уїлером (1902).
*Уільям Мортон Уілер*

Таким чином, до 30-х років ХХ століття етологія межувала, з одного боку, з екологією, а з іншого – з психологією. Тобто, у більшості робіт термін «етологія» вживався для позначення не окремої наукової дисципліни, а лише певних аспектів дослідження тварин.

Остаточно в якості самостійного наукового напрямку етологія сформувалася в 1930-і рр. З цього часу вона стає одним з головних напрямків у вивченні поведінки.


	Її визнані основоположники – австрійський зоолог К. Лоренц і нідерландський зоолог Н. Тінберген. Основоположники етології визначали її як "об'єктивне вивчення інстинктивних рухів" (Н. Тінберген) або як "морфологію поведінки тварин" (К. Лоренц). Але їхня концепція у той час наштовхнулася на протидію філософів та деяких інших гуманітаріїв, оскільки останні пов’язували зміст цього терміну виключно з етикою.
*Ніколас Тінберген та Конрад Лоренц*

У 1963 р. у статті «Про цілі і завдання етології» Н. Тінберген у чіткій і розгорнутій формі подав схему і вказав на біологічний сенс дослідження поведінки, що розкривається як вивчення чотирьох головних питань:

1) фізіологічних механізмів поведінки;

2) онтогенезу поведінки;

3) еволюції поведінки;

4) функцій поведінки, що забезпечують виживання тварин в їх природному середовищі. Це визначення етології стало стандартним і прийнятим у всіх працях з етології.

У 1973 р. Конрад Лоренц, Ніко Тінберген та Карл фон Фріш були нагороджені Нобелівською премією з медицини «за відкриття, пов’язані зі створенням та встановленням індивідуальної та групової моделі поведінки».

Практично з самого початку вчені, які вивчали тварин, виділяли два типи їх поведінки. Один з них назвали інстинктом (від лат. Instinctus - спонукання). Це поняття з'явилося в працях філософів ще в III в. до н.е. і означало здатність людини і тварин виконувати певні стереотипні дії в силу внутрішнього спонукання. Другий тип явищ в поведінці називали розумом. Однак під цим поняттям мали на увазі не тільки розум як такий, а фактично будь-які форми індивідуальної пластичності поведінки, в тому числі і ті, які забезпечуються навчанням.

Лише з середини 50-х років ХХ століття етологія стає всесвітньо визнаною науковою дисципліною.

У наш час етологи визначають зміст цієї дисципліни як біологічне вивчення поведінки, або біологію поведінки. Згідно з окремими поглядами, етологія – це наука не про поведінку окремої людини чи тварини, і навіть не групи організмів; вона присвячена загальнобіологічним законам, які формують основу поведінки будь-якого індивіду.

Сьогодні саме етологія вважається інтегруючим початком для створення єдиної науки про поведінку в майбутньому.

Таким чином, ми повинні розуміти, що етологія – дуже багатогранна наука, а значна частина проблемних питань знаходиться ще на початковій стадії наукового дослідження. Це накладає певні обмеження на узагальнення навіть існуючого матеріалу та вимагає специфічних підходів до викладення останнього.

1.2.3. Основні напрямки етологічних досліджень

Етологія спочатку розвивалася як альтернатива лабораторної науки – порівняльної психології. Аж до 1960-х рр. між прихильниками цих наук існувала досить активна конфронтація, проте з часом були зроблені цілком вдалі спроби синтезу обох напрямків з метою створення загальної науки про поведінку тварин.


	Основні проблеми етології можна визначити наступним чином:
• пристосувальне значення поведінки;
• ндивідуальний розвиток поведінки;
• еволюція поведінки;
• суспільна поведінка тварин;
• структура поведінкового акту.

Н. Тінберген вказував, що аналіз поведінкового акту можна вважати повноцінним, якщо після різнобічного опису його феноменології дослідник отримає можливість відповісти на наступні чотири питання:

•1) які чинники регулюють прояв даного поведінки;

•2) який спосіб його формування в онтогенезі;

•3) які шляхи його виникнення в філогенезі;

•4) в чому полягають його пристосувальні функції?

Ці знамениті чотири питання Тінбергена фактично є лаконічним формулюванням теоретичної основи всієї сучасної науки про поведінку. Для повноцінної відповіді на ці питання кожне дослідження поведінки повинно базуватися на кількісній оцінці даних з аналізом результатів в порівняльному аспекті і з обов'язковим урахуванням екологічної специфіки виду. Ретельному аналізу повинні піддаватися філогенетичне коріння і особливості онтогенезу досліджуваної форми поведінки.

Основою для розвитку концепції етологам послужили дані про особливості формування в онтогенезі ряду актів поведінки. Деякі з них представляють собою фіксовану стереотипну послідовність дій, характерну для даного виду і виконувану але певним шаблоном. Ці послідовності, названі фіксованими комплексами дій, були виділені етологами як одиниця інстинктивної поведінки. К. Лоренц називав їх «спадковими координаціями» або «ендогенними рухами».

При вивченні формування поведінки етологи спираються на уявлення про структуру поведінкового акту, запропоноване ще на початку 1920-х рр. американським дослідником У. Крегом.

1.2.4. Методи вивчення поведінки тварин

Останнім часом етологія набула прикладного значення. Знання про поведінку тварин дають змогу економічніше утримувати й годувати їх. Основне завдання етології – дати філогенетичне та фізіологічне пояснення функціональних взаємозв’язків між факторами, що формують поведінку живих істот та впливають на неї.

Для вивчення поведінки тварин використовують різні методи.

Спостереження в етології полягає в цілеспрямованому сприйнятті та описі поведінки тварини. При цьому досить докладно відмічають усі форми поведінки і ведуть хронометраж як довго тварини рухаються, стоять, лежать, приймають корм тощо. Для цього використовують різноманітні оптичні та цифрові прилади, такі як біноклі, телескопи, фото- та відеокамери.

Повний опис видоспецифічної поведінки тварин (з використанням об’єктивних методів реєстрації – кінозйомки, магнітофонних записів, хронометражу) називається етограмою (каталогом) характерних для виду поведінкових актів.

Стрімкий розвиток технологій в останні десятиліття зробив можливим використання в етології нових методів, наприклад дистанційне спостереження. На тварину чіпляють мініатюрний радіопередавач і за допомогою спеціальних приймачів одержують від нього сигнали. Так, наприклад, можна знайти тварину, яку випустили в дику природу.

Для дослідження міграцій співочих птахів над відкритим океаном учені використовують радари.

Метод мічення

Окремих особин тварин мітять. Більшість птахів і кажанів мітять кільцями (на ногу тварини надягають легке кільце з металу чи пластику).

Копитних і хижаків мітять вушними мітками у вигляді затискача, кільця або сережки.

Дельфінів мітять спеціальними кнопками, що надягають зазвичай наспинний плавець.

Молюсків мітять написами на мушлі.

Комах мітять мітками з найтоншої кольорової фольги.

Мешканців ґрунту мітять мітками з радіоактивними речовинами. Для оцінки сприйняття тваринами навколишнього світу надягають тваринам нашийники з відеокамерами.


	*Експеримент* в етології – це метод дослідження поведінки тварин у керованих умовах.

Експеримент використовують для розуміння знакових стимулів, використовуючи моделі (штучні об'єкти, що мають характерні ознаки стимулів). Проводять у природних умовах, наближених до природних (у великих вольєрах), штучних (лабораторіях, проблемних ящиках – тварину поміщають у замкнену клітку, вийти з якої або отримати їжу можна тільки, виконавши певну дію – натиснути на важіль або педаль).

Експеримент відрізняється від спостереження активнішою взаємодією дослідника з твариною. Експеримент – це підтвердження деякого спостереження.

Існують ще різні експериментальні методи. Наприклад, ізольовано вирощують малят, це дає можливість з’ясувати, що в поведінці передається спадково, а що набувається протягом життя.

Чудовий світ: Біологія 7 кл. Т: Вроджена і набута поведінка

3D-щур, керований штучним інтелектом, може привести до нових ідей у нейронауці - Unite.AI

Метод обхідного шляху полягає в тому, що тварині для досягнення мети дають можливість обійти одну або кілька перешкод.

Метод лабіринтів дає змогу вивчати кмітливість тварин у пошуку виходу з лабіринту.

Метод вживлення електродів у різні структури мозку дає можливість вивчати, які відділи мозку відповідають за ту чи іншу поведінку.

Поширений також метод рухливих травних умовних рефлексів.

Цікавим є метод аналізу бюджету часу та енергії.

Бюджет часу – це перелік денних справ, що, по суті, є повним звітом про поведінку тварин, про розподіл всіх форм поведінки в часі.

Бюджет енергії – перелік того, на що і скільки енергії використано – по суті, також характеризує поведінку, але з іншої точки зору.

У нормі існує повний взаємозв’язок між обома бюджетами. Бюджет часу тварин установлюється хронометруванням їх поведінки, статистичними дослідженнями динаміки зграй, радіостеженням. Бюджет часу дикої тварини є інформативним сам по собі, але можливості його розуміння обмежені, оскільки бракує бюджету енергії. Інформативність бюджету часу зростає, коли на його основі розрахувати бюджет енергії тварин. Для цього час, витрачений на кожну з активностей, необхідно помножити на її енергетичну ціну, яка встановлюється в лабораторних експериментах.

Попередня тема

На початок

Наступна тема