|
СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН SULAWE SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION AND ANIMAL WELFARE МОДУЛЬ 1 СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО/ MODULE 1 SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION Електронний
посібник/The
electronic manual |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
3. ІННОВАЦІЙНІ ТА СТАЛІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИРОБНИЦТВІ
ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Є чотири моделі індустріалізації. 1. Традиційна індустріалізація, у якій переважають в
економічному сенсі добувні, виробничі й перероблювальні галузі промисловості
та сільського господарства, рівень машинобудування за технологіями переважно
3-го та 4-го рівнів укладів, які модернізуються до рівнів ринкових викликів
сучасності з єдиною метою – підтримки своєї конкурентоспроможності. 2. Некроіндустріалізація, має стан галузей промисловості і
сільського господарства за технологіями 3-го та 4-го рівнів укладів, які
переживають процеси деіндустріалізації першого типу, тобто скорочення
«виробничих» потужностей внаслідок їх фізичного, морального зносу та
відсутності стійкого ринкового попиту на вироблену продукцію і товари. 3. Третя модель, постіндустріалізація – перехід до
технологій 5-го рівня технічного укладу, який супроводжується процесами
деіндустріалізації другого типу, тобто виводом за межі країни деяких
технологічних галузей (потужностей виробництва), введенням сучасних, новітніх
високотехнологічних виробничих (перероблювальних) потужностей, які чітко
орієнтовані на випуск продукції з високою часткою доданої вартості,
спрямована інформатизація всього суспільства, відбувається розвиток різних
сфер сучасних наукоємних послуг і виробництв. 4. Четверта модель, неоіндустріалізація – перехід до
технологій 6-го технічного укладу, з випуском і переробкою продукції з
високою доданою вартістю, ця модель характеризується різного ступеня
індивідуалізацією, нанотехнологіями, біотехнологізацією, когнітивізацією,
розвитком 3D-друку, відбувається на практиці реіндустріалізація, тобто
збільшення в національній економіці країни робочих місць на базі цих новітніх
технологій переважно у сфері малого та середнього підприємництва [1]. Індустріальні технології у тваринництві з виробництва
молока в Україні ґрунтуються на потоково-цеховій системі роботи молочного
комплексу. Ця система виробництва молока ґрунтується на поточно-цеховій
організації тваринницького виробництва і внутрішньофермерській спеціалізації
молочного комплексу:
На молочному комплексі залежно від фізіологічного стану
тварин усе основне стадо корів розподіляють на чотири технологічні групи, які
розміщують у спеціальних приміщеннях – цехах: цех сухостійних корів, цех
отелення, цех роздоювання й осіменіння корів, та цех з виробництва молока. У
кожному цеху тварини перебувають певний період часу.
Після чого відповідно до зміни фізіологічного стану тварини
корову переводять у наступний цех або вибраковують. Розгляньмо цех сухостійних корів. Основне призначення цього
цеху – підготовка корів до отелення й подальшої лактації. Тварини в цей цех
надходять за 60 діб до запланованого отелення, а нетелі надходять на
шостому-сьомому місяці тільності. Виробниче приміщення для утримання тільних корів розділяють
на чотири секції, а тварин ділять на групи, залежно від періоду тільності: 60
доба, 45 доба, 30 доба, 15 доба встановленої тільності.
Групи формують покроково один раз через кожні 10–15 днів.
Загальна кількість тварин має становити не більше ніж 50 голів. Відповідно
від прийнятої у господарстві технології в цеху сухостійних корів діє
прив’язна і безприв’язна система утримання тварин.
В окремому виробничому приміщенні, яке обладнане
спеціальними засобами і станкомісцями, організовують цех отелення корів.
Відсоток тварин розраховують на 12 головомісць від
загального поголів’я корів на молочному комплексі. У цеху отелення утримують
тільних корів і нетелей та корів, які розтелилися. До цеху отелення тварини
приходять за 7-10 днів до запланованої дати отелення і перебувають у цеху
протягом 25 днів. Обов’язково у цеху отелення передбачено технологічні зони,
засоби і секції зі станкомісцями, як-от: передродильна зона, родильна зона,
зона молозивних й зона новотільних корів. У першу передродильну зону приходять корови й нетелі, яких
у цій секції утримують виключно прив’язно. Відповідно з настанням провісників
родів одразу тварин переводять у родильну зону із спеціальними станкомісцями.
Станкомісця за розміром мають бути не менше від 3,0×3,5 м2,
із невисокими стінками (1,2 м) для потенційної можливості встановлення
зорового контакту з іншими тваринами. Ця секція обладнана індивідуальними
годівницями і напувалками. Утримання тварин у станку без прив’язі забезпечує
тварині здорові й сприятливі умови для нормального отелення. У родильній зоні окремо в індивідуальному станку корова
перебуває приблизно від 10 до 24 год, це дає змогу теляті ссати безпосередньо
молозиво з вим’я корови-матері.
По закінченню цього періоду корів переміщують у зону
молозивних корів, де одержують від корів молозиво, яке використовують
безпосередньо для випоювання телят молозивом.
По закінченню 4 діб корів переводять у зону новотільних
корів і утримують у цій секції впродовж 12‒14 днів прив’язно або безприв’язно залежно від
прийнятої на комплексі технології. У перші дні після отелення корів годують
повнораціонними кормами збалансованими за основними поживними компонентами:
Це доброякісне сіно, сінаж, силос та волога мішанка з
додаванням міксу концентрованих кормів та білково-вітамінними добавками.
Приблизно на 12–14-й день після отелення корів переводять на повний раціон
для лактуючих корів. За схемою, починаючи з другого дня, після отелення
новотільних корів привчають до доїльних апаратів і доять за допомогою
доїльного апарату. Інших корів доять також доїльними апаратами.
Новонароджених телят утримують у деннику разом з
матір’ю-коровою, потів маленьких телят розміщують у профілакторії, де вони
перебувають в індивідуальних станкомісцях до 20-добового віку.
Телят далі переводять у загальний телятник для подальшого
вирощування, деякий молодняк реалізують у інші господарства з вирощування
молодняку великої рогатої худоби для відгодівлі на м’ясо.
До іншої зони, а саме цеху роздоювання і осіменіння, корови
надходять через 16–18 днів після отелення. Цех роздоювання розрахований на
25% головомісць від загальної кількості корів на молочному комплексі.
Загальна тривалість перебування корів у зоні роздоювання приблизно 100–120
днів. Весь процес роздоювання новотільних корів починають через
12–15 днів після отелення. У цеху роздоювання проводять контрольні доїння
один раз на 5 днів із занесенням даних до картки роздоювання корів, а також
роблять повний аналіз якості молока за кількісними і якісними показниками. Повнораціонну годівлю корів проводять згідно з розрахунком
норм годівлі лактуючих корів.
Раціон складають з розрахунку фактичної продуктивності
тварини та авансованого додатку до корму, який розрахований на період росту
надою корів.
А саме коровам-первісткам авансують додатково згодовувати корми
у кількості 1,5–2,0 корм. од. для поліпшення продуктивності. Загальну
кількість корму авансують доти, поки корова збільшує свій добовий надій
молока.
До основного цеху виробництва молока приходять вже
запліднені (перевірені на УЗД) і гарно роздоєні корови на 100–120-ту добу
лактації. Головне завдання цеху виробництва молока – це одержання високих
добових надоїв й досягнення рівномірного, поступового спаду лактаційної
кривої лінії, нормального перебігу молоковіддачі, запобігання синдрому ММА
(мастит, метрит, агалактія) та своєчасного запуску корів і переведення
тільних тварин до цеху сухостою. Цех виробництва молока має бути 50%
головомісць від загального поголів’я корів на молочному комплексі.
За схемою, якщо доїння корів організовано у стійлах, то
бажано застосовувати прив’язну систему утримання тварин.
Але в доїльних залах бажано застосовувати
безприв’язно-боксову систему утримання корів.
У цеху виробництва молока головним елементом виробничого
процесу є своєчасний і професійно проведений запуск корів, що визначається
затвердженими планом помісячного графіка переміщення тварин виробничими
цехами і зонами. Тварин із середньою молочною продуктивністю запускають за
3–4 доби, а високопродуктивних корів запускають за 6–10 діб. Впродовж всього
періоду запуску проводять моніторинг стану вим’я. Після терміну переходу
корови до запуску її переводять до іншого цеху сухостійних корів. Індустріальну потоково-цехову систему у тваринництві під
час виробництва молока можна впроваджувати на молочних комплексах і
господарствах із традиційною технологією та підприємствах промислового типу.
На молочних комплексах, де є цех отелення і відділення роздою, впровадження
цієї потоково-цехової системи відбувається з мінімальними витратами. Для процесу індустріалізації виробництва яловичини
використовують різні спеціалізовані господарства і промислові комплекси з
вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби.
Процес індустріального виробництва яловичини характерний
тим, що підвищені середньодобові прирости живої маси молодняку великої
рогатої худоби забезпечуються меншими витратами праці обслуговуючого
персоналу, а також витратами кормів на одиницю продукції.
Є ферми з розведення і вирощування великої рогатої худоби м’ясних генотипів. На цих фермах відбувається повний
цикл вирощування худоби на м’ясо. 1. М’ясну корову на станції
штучного осіменіння осіменяють (або у стаді є бик-плідник, який природним
паруванням осіменяє корову).
2. Корова народжує телятко, яке з нею перебуває увесь молочний
період на вільному випасі.
3. Молодняк ВРХ м’ясних порід перебуває на вільному випасі
у стаді та відбирається наприкінці сезону на м’ясну відгодівлю або на
племінне вирощування.
4. Корів після закінчення молочного періоду годівлі теляти
осіменяють або природно спаровують з биком-плідником, який утримується у
стаді ВРХ м’ясного напряму продуктивності. Вони перебувають і далі у цьому
стаді.
Спеціалізовані комплекси і господарства за загальною кількістю
поголів’я худоби коливаються від 1,5 до 15 тис. голів молодняку великої
рогатої худоби, а обсяг виробництва м’яса вимірюється від 100 до 3500 тонн
м’яса на рік.
Основні технологічні операції з індустріалізації
виробництва яловичини на промисловій основі це – процес комплектування
молодняком, робота з організації їх кормової бази і впроваджування системи
годівлі та утримання худоби.
Усі проєктні рішення виробничих будівель та технологічного
обладнання, механізація виробничих процесів, санітарно-ветеринарних заходів
щодо створення оптимальних зооветеринарних та гігієнічних умов створюються та
затверджуються відповідно до фізіологічного стану тварин та прибуткової
системи господарювання у комплексі. А також ведуться роботи з профілактики
захворювань тварин, організації робочого процесу обслуговуючого персоналу з
подальшою оплатою праці.
Індустріальна технологія виробництва яловичини
безпосередньо ґрунтується на плановій загальній концентрації у одному господарстві
відгодівельного поголів’я великої рогатої худоби.
Технологія виробництва яловичини потребує злагодженої
системи годівлі біологічно повноцінними кормами, збалансованими за основними
поживними речовинами, мінеральним складом та вмістом вітамінів.
Також індустріальна технологія виробництва яловичини
потребує механізації й автоматизації виробничих процесів на високому
технологічному рівні та дотримання циклу ритмічності на виробництві.
А завершальним етапом цього процесу є надходження
повноцінної відгодованої худоби на забій і переробку до потужних
м’ясопереробних комбінатів і підприємств м’ясопереробної галузі. Господарства та галузеві підприємства з вирощування
молодняку великої рогатої худоби мають повний закритий цикл виробництва. Ці
господарства комплектують здоровим молодняком великої рогатої худоби
10–15-добового віку за живої маси 33–55 кг.
Вирощується худоба на спеціальних механізованих обладнаних
вигульних терасах до віку тварин 7–10 місяців з живою масою 160–250 кг та
інших дещо більших відгодівельних майданчиках, на яких відгодівля худоби
триває до досягнення 9–12-місячного віку й живої маси 230–300 кг. Годівля вирощуваного молодняку і вся стаціонарна система
забезпечення кормовою базою у цих галузевих спеціалізованих господарствах з
індустріального виробництва яловичини обов’язково ґрунтується на кормовому
фонді власного виробництва зернових, олійних та зелених кормів.
Молодняк великої рогатої худоби на м’ясо вирощують на власному
кормозабезпеченні на сільськогосподарських підприємствах та у господарствах з
високим загальним показником розорюваності земельних угідь з позначкою понад
50% і більше. Корми худобі на майданчиках роздають мобільними засобами, для
чого у міжсекційному просторі влаштовують кормові рукави. У межах сезонності вирощування і виробництва яловичини
використовують тераси та відгодівельні майданчики на 2500–10000 головомісць.
У холодну пору року відгодівельний молодняк вирощують у закритих приміщеннях
ангарного типу, а в теплу – на терасах і майданчиках під накриттям. Є основні чотири групи індустріальних технологій з
виробництва яловичини. До першої групи належить технологія із закритим повним
циклом виробництва яловичини. Надходять до господарства телята 10–15 добового
віку. Після завершення молодняк має вік 12–15 місяців. Тривалість вирощування
і відгодівлі залежить від запланованої живої маси наприкінці відгодівельного
періоду і технології інтенсивності вирощування худоби. Ця технологія
передбачає утримання вирощувального молодняку в приміщеннях закритого типу,
використовуючи поточну стійлову систему утримання. До другої групи належить технологія з вирощування старшого
віку молодняку великої рогатої худоби 4–6-місяців із застосуванням методу
інтенсивної відгодівлі у закритих приміщеннях, а також на відкритих терасах
чи майданчиках до досягнення тваринами 16–18-місяців. Для інтенсивної
відгодівлі у господарстві використовують власну кормову базу і побічні
продукти харчової промисловості: патоку, сироватку, жом, барду, пивну
дробину, сусло, вичавки, фруктові і овочеві соки тощо, а також нагул на
природних і культурних пасовищах. До третьої групи належить технологія з інтенсивним
вирощуванням й відгодівлею молодняку вибракуваної великої рогатої худоби.
Вирощування і відгодівля зосереджується в закритих приміщеннях із
використанням кормового фону власного виробництва і побічних продуктів
харчової промисловості, цукрових, пивоварних та спиртових підприємств. Для
інтенсивної відгодівлі у господарстві молодняк для відгодівлі надходить живою
масою 230–300 кілограм. До четвертої групи належить технологія з інтенсивною
відгодівлею молодняку і вибракуваної худоби на відкритих терасах та
майданчиках з використанням власних пасовищ. Для кормового фону
використовують власні корми, переважно силос, сінаж, грубі та концентровані
корми. А в теплу пору року основним кормом є зелена маса пасовищ. Для технології інтенсивної відгодівлі у господарствах
молодняк утримують у капітальних приміщеннях безвигульно, великими групами.
Використовують систему щілинних підлог із сучасним комплексом відповідної до
навколишнього середовища та сезону року регуляції мікроклімату. Система
годівлі й роздавання кормів забезпечується мобільними і стаціонарними
засобами. Передбачається використання грубих, зелених і соковитих кормів, а
також відходів харчової промисловості, цукрових, пивоварних та спиртових
підприємств з обов’язковим оптимальним рівнем даванки концентрованих кормів.
Відповідно за дотримання інтенсивної технології і збалансованої годівлі вирощування
та відгодівля молодняку на м’ясо триває до досягнення віку 16–18-місяців. Технологія індустріалізації виробництва свинини впроваджена
у виробництво та діє і дає прибуток за рахунок отримання валової свинини у
спеціалізованих господарствах. Індустріальна технологія виробництва свинини
ґрунтується на потоковому способі господарювання, що передбачає цикл
безперервного та рівномірного випуску валу свинини упродовж календарного
року. Отримується визначена кількість продукції галузі свинарства через певні
проміжки часу. Індустріальна технологія передбачає формування генетично
однорідних груп маток, за конституцією і екстер’єром. Впровадження у
виробництва штучного осіменіння свиноматок, отримання спермопродукції від
кнурів-плідників різними методами. Проведення осіменіння маток і опорос
кожної технологічної групи у визначений певний період року (або циклу),
розподіл усіх свиней за статево-віковими групами окремо. Технологічні
операції опоросу, лактації, дорощування, вирощування молодняку з подальшої
відгодівлею і утримання батьківського нуклеусу та створення нових груп
ремонтного поголів’я проводиться у спеціалізованих технічно обладнаних
приміщеннях. На практиці є три окремі групи свинарських підприємств:
невеликі – до 12 тис. гол., середні – до 54 тис. гол. і великі свинокомплекси
– до 108 тис. голів, розміри визначаються за загальною кількістю вирощеного і
відгодівельного молодняку свиней за календарний рік. Усі свинарські
спеціалізовані господарства з цілорічним потоковим безперервним ритмічним та
закінченим циклом виробництва поділяють на ці три групи за типорозмірами. Є декілька рис, які є загальними для різних індустріальних
промислових інтенсивних технологій виробництва свинини.
Усі індустріальні технології у свинарстві відрізняються за
якісними і кількісними ознаками: різний породний склад свиней, різна
інтенсивність росту залежно від статево-вікових груп, потужність виробництва,
різні кліматичні зони, різні ветеринарні вимоги, умови мікроклімату та умови
утримання і годівлі. За виробничими чинниками за певними умовами показники
продуктивності залишаються стабільними. За відповідних капітальних вкладень у виробництво
відбувається впровадження індустріальної інтенсивної технології виробництва
свинини. Головна умова – раціональна організація людської праці, що дасть
змогу збільшувати кількість отриманої продукції галузі свинарства, яка
поліпшить економічну складову прибутку на підприємстві та підвищить
рентабельність виробництва. Застосування у виробництві потоково-конвеєрної і ритмічної
технології у свинарстві – це головний принцип індустріальної інтенсифікації
галузі свинарства. Впровадження цього принципу у виробництво прогнозує вихід
продукції свинарства через однакові часові проміжки, яке відбувається
окремими партіями у рамках відповідних показників кількості та якості
продукції, за певний хронологічний період впродовж цілого року. Тільки за дотримання умов забезпечення господарства якісним
у селекційному відношенні високопродуктивним поголів’ям свиней і достатнього
кормового фону, поточної розробки циклограми виробництва і безперервного
ритмічного одержання якісної продукції, організація ергономічної праці
кваліфікованими співробітниками і обслуговуючого персоналу та застосування сучасного
технологічного обладнання і мобільних систем, вдало проходить застосування і
впровадження ритмічно-потокової технології виробництва свинини. Метою ритмічно-потокової технології виробництва свинини є
вирощування та реалізація якісного молодняку свиней різними рівновіковими
групами поросят у певний часовий проміжок. Для цього формують відповідну
кількість різних груп свиноматок, які б забезпечували отримання товарної
(племінної) продукції впродовж періоду експлуатації приміщень, які
передбачені індустріальною технологією. На підприємстві обов’язково є в
наявності спеціалізовані приміщення, де відбувається кожен етап виробничого
процесу, який покроково розділяють на секції, а потім кожну секцію
використовують за головним принципом ‒ «пусто ‒ зайнято».
У племінній зоні розташований племінний репродуктор чи
племінний завод, які забезпечують надходження племінного батьківського
поголів’я для запровадження гібридизації свиней з використанням стійкого
ефекту гетерозису. У виробничій зоні мають бути розташовані технологічні
приміщення для утримання свиней, санітарний кордон, пропускник для
обслуговуючого персоналу з різними побутовими приміщеннями. У виробничій зоні
має бути ветеринарний пункт, забійний і санітарний пункти, мобільна естакада
з контейнерними терезами. У зоні господарській обов’язково розміщений кормовий цех
або комбікормовий завод. На території є склади для зберігання зернових
кормів. Також у господарській зоні мають бути розміщені: котельня, майстерня,
електрощитова, склад реманенту. Для господарської зони обов’язково є споруди
для тимчасового зберігання свинячої сечі і гною, який потім піддається
спеціальній обробці та утилізації. Є також споруди водозабезпечення для
виробництва, як-от водозабірні башти, крематорій чи скотомогильник та інші об’єкти
господарського ужитку. У підприємствах і господарствах індустріального
промислового типу впроваджують внутрішньогосподарську спеціалізацію, кожній
технологічній статевовіковій групі свиней надано окремі виробничі приміщення
з передбаченим трафіком і часовим режимом переміщення далі по ланцюжку
конвеєру виробничих приміщень на дільницях. Конвеєрне потокове виробництво свинини ґрунтується
переважно на цеховому принципі господарювання, тому весь технологічний процес
виробничого циклу охоплює кілька дільниць. Розгляньмо систему утримання холостих маток та свиноматок
першої половини поросності. Технологічні приміщення для утримання холостих свиноматок та
свиноматок першої половини поросності обладнані груповими та індивідуальними
станками. Холостих свиноматок утримують у групових станках по 10–15 голів із
розрахунку 1,5 м2 на одну голову. Свиноматок, які пройшли
процедуру штучного осіменіння, у яких має бути підтверджена поросність,
утримують у індивідуальних станках упродовж 2–3 днів.
Далі їх утримують у групових станках до строку 32-х днів
поросності. На цій дільниці виокремлюють секцію для утримання
кнурів-плідників і кнурців-пробників з можливістю моціону та манежу для
забору нативної сперми у кнурів.
Матки які мають другу половину поросності, приходять на
іншу дільницю після 32 днів поросності, їх утримують у групових станках по
11–13 голів із розрахунку 1,8–2 м2 площі на одну голову до кінцевого
строку поросності (109–111 днів). Розгляньмо систему опоросу свиноматок та утримання
підсисних свиноматок. Виробнича група свиней на цю дільницю приходить за
2–3–4 дні до запланованого опоросу.
Лактуючих свиноматок утримують увесь період лактації (26–35
дні) до часу відлучення їх від поросят в спеціальних індивідуальних станках,
призначених для вигодовування новонароджених поросят, які обладнані брудером
для поросят з теплою підлогою чи термолампою. Ці станки обладнані
індивідуальними годівницями для матки і для поросят, а також індивідуальними
напувалками для свиноматок і для поросят. Ця дільниця розміщена в ізольованих секціях по 30–60
індивідуальних станків для маток на підсисі у кожній. Після відлучення
свиноматок від поросят маток переводять для приходу їх в статеву охоту та
процедури осіменіння на дільницю для холостих і свиноматок першої половини
поросності, такі переміщення відбуваються циклічно.
Навчання у Словенії проект SULAWE Розгляньмо систему дорощування поросят після проходження
кризи відлучення. Після відлучення матері від поросят у 26–35-денному віці
поросят залишають у «материнському станку» на 1–2 доби. Потім поросят
переводять у цех вирощування молодняку. Тут формують початкові групи поросят
по 25–30 голів і утримують їх у групових станках із розрахунку 0,35 м2
площі станка на одну голову.
З досягненням поросятами живої маси 33–42 кг підсвинків
переводять на завершальну дільницю – цех відгодівлі. Розгляньмо систему відгодівлі свиней. Тривалість відгодівлі
становить 116–120 днів до строку досягнення молодняком свиней живої маси
112–120 кг. Кінцевий вік зняття свиней з відгодівлі залежить від заявленої
потужності свинокомплексу та досягає віку 210–240 днів. Виробничі приміщення
для відгодівлі молодняку свиней мають групові станки для утримання по 25-30
голів у одному станку, із розрахунку 0,7–0,8 м2 на одну голову
відгодівельного поросяти. Після завершення терміну відгодівлі свиней
відправляють на м’ясо-переробне підприємство (м’ясокомбінат).
Перші дві дільниці можуть бути об’єднані в одну. Розміри дільниць
холостих і поросних свиноматок залежать від потужності свинокомплексу. У
свинарських господарствах великої й середньої потужності виробничі приміщення
для утримання свиней з’єднані між собою системами тунелей або галереєю.
Галереєю у відповідний технологічний час групи свиней переміщують
(переганяють) із однієї дільниці на іншу. Цю процедуру проводять відповідно
до технологічної карти. Галереєю також транспортують корми, ветеринарні
засоби та медикаменти до виробничих приміщень, а також видаляють (вивозять)
технологічний брак та трупи свиней до крематорію (скотомогильника). Наприклад, стандартний свинокомплекс на 108 тис. голів за
рік має 19 свинарників (сектор відтворення має 9 корпусів, сектор відгодівлі
має 10 корпусів), стандартний свинокомплекс на 12 тис. голів має 8 (сектор
відтворення має 5 корпусів, сектор відгодівлі має 3 корпуси). Виробнича
технологія у свинокомплексі на 12 тис. голів передбачає годівлю свиней
вологими сумішами. Тому тут є досить розвинена кормова зона, до складу якої
входять кормоцех із сховищем коренеплодів, склад сіна та трав’яного борошна,
сінажу та силососховище, майданчик для коренеплодів та автотерези. Для визначення і розрахунку виробничої потужності
свинарського підприємства використовують такі показники продуктивності:
багатоплідність маток, кількість опоросів від маток, одержаних від однієї
свиноматки за рік, вихід поросят на один опорос і за відлучення від
свиноматок, тривалість всього підсисного періоду, строку дорощування поросят
та відгодівлі свиней. Показник віку та жива маса поросят за три періоди: на
час відлучення, на початку відгодівлі та наприкінці відгодівлі. Показник
інтенсивність росту молодняку, показник падіжу поросят за період від
народження аж до закінчення відгодівлі поросят, строк виробничого використання
основних кнурів-плідників і основних свиноматок, рівень вибракування
основного маточного поголів’я. Потужності підприємств неоднакові, тому різні показники
ритму технологічного виробництва. Цей ритм визначає обсяг готової продукції
або проміжної продукції, що виробляється за один крок ритму (цикл). Один цикл
ритму характеризує тривалість часу формування технологічних груп свиней або
інтервал часу, через який відбувається рух поголів’я свиней однієї
технологічної групи. Ритм цілорічного виробництва свинини залежить від
розміру та кількості технологічних груп поросних свиноматок. Наприклад, для
свинокомплексів потужністю 12 тис. голів свиней він сягає 11 діб, для
свинокомплексів потужністю 24 тис. голів свиней він сягає 5 діб; для
свинокомплексів потужністю 54 тис. голів свиней він сягає 2 доби; та для
свинокомплексів потужністю 108 тис. голів свиней це – одна доба. Весь технологічний процес виробництва свинини передбачає
такі системи: репродукції та штучного осіменіння, відтворення поголів’я,
годівлі, виробничої експлуатації, мікроклімату, утримання, утилізації та
вибракування, зооветеринарного захисту систем. Система репродукції та штучного осіменіння передбачає
організацію репродуктивного циклу у свиноматок, своєчасне настання у
свиноматки статевої охоти, осіменіння свиноматки. Також ця система забезпечує
безперервне постачання цеху осіменіння якісними спермодозами від
кнурів-плідників Система відтворення поголів’я свиней ґрунтується на
професійному веденні селекційно-племінної роботи у стаді свиней, визначенні
потрібних порід свиней для гібридизації і класності репродукторного
племінного поголів’я, строків та інтенсивності використання батьківського
поголів’я свиней для репродукції, способу ремонту стада, заплідненого
маточного поголів’я свиней. Система годівлі передбачає ретельні розрахунки об’єму у кормах для свиней добової, посезонної і річної
потреби в кормах на основі установлених норм годівлі, з урахуванням способів
підготовки корму до згодовування свиням, роздавання кормів та кратності
годівлі тварин. Система виробничої експлуатації охоплює роботи з
організації опоросів свиноматок, вирощування поросят і відгодівлі тварин,
визначення технічних вимог до виробничих операцій. Система мікроклімату приміщень охоплює контроль та
додержання основних параметрів навколишнього середовища свиней: температури у
приміщеннях, відносної вологості повітря, швидкості руху повітря у
свинарнику, концентрації аміаку та вуглекислого газу, забрудненості
мікроорганізмами та грибками, режиму освітлення виробничих приміщень, а також
опромінювання поросят й іонізації повітря у приміщеннях утримання свиней. Система утримання передбачає різні виробничі типи
приміщень, види станкового обладнання для свинопоголів’я різних
технолого-вікових виробничих груп, щільність розміщення тварин відповідно до
норм, фронту годівлі, водооснащення, наявність моціону свиней з обов’язковою
інсоляцією тварин. Система ветеринарного захисту свиней передбачає наступні
кроки: впровадження імунізації, лікування і профілактика інфекційних й
незаразних захворювань, запобігання травматизму тварин, які ґрунтуються на
високій культурі технології виробництва свинини, діагностичному обстеженні
тварин, УЗД, профілактичних заходах, обробці, дезінфекції, дезінсекції,
дератизації, диспансеризації свиней, організації карантинної служби,
вибраковуванні свиней у критичних станах [3, 4, 5, 6]. ндустріальна форма промислової технології виробництва яєць
передбачає організацію виробництва харчових яєць на птахофабриках і
виробничих об’єднаннях у великих промислових масштабах.
Головними чинниками рентабельного промислового
підприємства, що спеціалізується на виробництві яєць, є нарощування обсягів
виробництва яєць, поліпшення продуктивності птиці, зниження собівартості
виробництва яєць і утримання птиці як промислового, так і батьківського
стада, поліпшення якості яєць, зниження матеріальних, енергетичних витрат та
праці обслуговуючого персоналу, економія кормового ресурсу і води.
• цілорічне виробництво яєць проводиться відповідно до
технологічної карти та графіка, ці заходи зумовлюють раціональне використання
діючих виробничих потужностей; • обов’язкове використання високопродуктивної гібридної
птиці; • застосовується годівля курей повноцінними сухими
комбікормами; • відбувається цілорічна інкубація яєць батьківського
стада, вирощування молодняку і комплектування ним стада потрібного розміру
одновіковими партіями птиці; • проводиться утримання птиці у закритих пташниках (без
вікон) у кліткових багатоярусних батареях різної конструкції, що забезпечують
механізацію, електрифікацію і автоматизацію технологічних процесів у
пташнику, високу економічну ефективність виробництва і праці обслуговуючого
персоналу; • відбувається створення оптимальних умов мікроклімату
(світловий диференційований режим, рівень вологості повітря, температура
навколишнього середовища, система газоповітряного обміну і кондиціонування
повітря,); • для забезпечення високої збереженості птиці,
застосовуються ефективні заходи ветеринарного лікування, запобігання та
профілактики захворювань птиці (обробка і дезінфекція приміщень, одночасне
заповнення приміщень і багатоярусних батарей одновіковою птицею, імунізація
курчат та дорослої птиці та ін.).
За індустріальної технології виробництво яєць будується за графіком
роботи підприємства та всіх його ланок, який зумовлює технологічний процес
руху поголів’я птиці кожного цеху у вигляді обов’язкового закріпленого
завдання на кожний день календарного року. На птахофабриках яєчного напряму в
основу технологічних карт і графіків покладено раціональні технологічні схеми
вирощування молодняку птиці і утримання дорослої птиці. Система вирощування молодняку в кліткових батареях має усі
технологічні схеми, що складаються для молодняку птиці з добового до
17-тижневого віку без сортування і пересадок. Ремонтний молодняк переводять у приміщення для
курей-несучок не пізніше 17-тижневого віку птиці. Загальна тривалість циклічного використання виробничих
приміщень та багатоярусних батарей для курей-несучок має бути кратне обігу всіх
виробничих приміщень для молодняку курей у такому співвідношенні: 1:3, 1:4,
1:5 та 1:6.
Схема обігу 1:3 технологічних приміщень, яка складається з
5 тижнів дорощування молодняку, 52 тижні експлуатації курей-несучок і 3 тижні
профілактичної перерви зручна тим, що за один 60-тижневий обіг виробничих
приміщень для курей-несучок у пташнику для молодняку курей можна підготувати
3 партії молодняку птиці, це займає 17 тижнів вирощування молодняку і 3 тижні
виробничої профілактичної перерви. Наступні 3 тижні характеризуються 50%-ю яйценосністю, а ще через
3 тижні яйценосність може доходити до максимальних показників (95–98%)
Ця схема є основною під час розробки типових проєктів
птахофабрики яєчного напряму продуктивності, тому що за її впровадженням з
одного пташника для вирощування молодняку комплектують рівно 3 пташника для
утримання курей-несучок.
1. Відділення батьківського стада курей. 2. Інкубатор. 3. Цех вирощування молодняку птиці. 4. Відділення для промислового стада курей-несучок. 5. Цех для сортування, пакування яєць. 6. Сховище для яєць. 7. Цех забою і післязабійної обробки птиці. 8. Кормовий цех. 9. Цех для переробки і утилізації відходів виробництва. 10. Ветеринарний пункт і лабораторія. 11. За потребою організовується цех м’ясної відгодівлі
півників. Курча-бройлер є гібридною птицею, батьківськими формами
якої є породи курей корніш і племутрок та їх сучасні кроси. З віком
курча-бройлер має бути не старше 10 тижнів або 70 днів, будь-якої статі,
вирощений на спеціальних кормах за спеціальної технологією. Курча-бройлер
відрізняється інтенсивним ростом, високою м’ясною скоростиглістю, високою
конверсією корму, відмінними м’ясними якостями, ніжним м’ясом, м’якою
еластичною і гладкою шкірою, м’якими хрящами грудної кістки. Промислове виробництво бройлерів базується на таких
основних технологічних принципах.
1. Використання високопродуктивної гібридної птиці, яку
отримують від схрещування спеціалізованих поєднуваних ліній курей двох порід
– корніш і плімутрок. Бройлерні кроси аутосексні: півники оперюються
повільно, курочки – швидко. Найбільш поширеними в наший країні є такі кроси м’ясних
курей: «Кобб-500» та «Арбор Ейкрес» (американське походження), «Росс-308»
(британське), «Гібро» (голландське), «Ломанн м’ясний» (німецьке), «Старбро»
(канадське), «Хаббард м’ясний» (французьке). Всі ці кроси є чотирьохлінійними та двопородними. Продуктивність кросів: жива маса курчат у віці 36 діб –
1,8–2,0 кг, у віці 42 доби – 2,4–2,5 кг; середньодобовий приріст – 50–58 г;
конверсія корму – 1,59–1,84 кг/кг; збереженість – 97–98,5%; забійний вихід –
70,4–73,2%. 2. Вирощування бройлерів у безвіконних пташниках,
обладнаних сучасними засобами, що забезпечують повну механізацію і
автоматизацію виробничих процесів та високу продуктивність праці. 3. Виконання виробничого процесу за технологічним графіком,
який забезпечує ритмічне, цілорічне вирощування бройлерів. 4. Використання повнораціонних сухих комбікормів, що
відповідають біологічним потребам організму птиці і які дають змогу
отримувати високоякісну продукцію за низьких витрат корму на 1 кг приросту. 5. Чітке дотримання ветеринарно-санітарних правил, які
забезпечують високу збереженість птиці.
Слід зазначити, що важливу роль в успіху птахівництва
(особливо м’ясного напряму) відіграє правильна годівля та якісна сировина для
цього, з урахуванням протеїну, вуглеводів та інших складових.
Великі бройлерні птахофабрики, зазвичай, працюють за
закінченим технологічним циклом. Замкнутий технологічний цикл – цикл, в якому представлені
всі стадії: від виробництва інкубаційних яєць – до отримання готової
продукції (м’яса). У багатьох бройлерних господарствах використовують неповний
технологічний цикл – процес забою і обробки тушок здійснюється на державних
птахокомбінатах. Більшість бройлерних ферм не мають особистих цехів
батьківського стада, інкубаторію, і добовими курчатами їх забезпечують
інкубаторії птахофабрик. На сучасному етапі здійснюється перехід від технології із
замкнутим циклом виробництва до організації комплексів з агропідприємств з
функціональною спеціалізацією. Найбільш оптимальним за кількістю поголів’я є
об’єднання з виробничою потужністю від 10 до 24 млн бройлерів на рік. Виробництво із замкнутим циклом виробництва в своїй
структурі має такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування
бройлерів, зооветлабораторії, забійний, кормоцех.
Серед багатьох видів сільськогосподарської птиці індики
найбільші за розмірами. Жива маса статевозрілих самок досягає 8-10, самців –
15-18 кг. Від однієї самки за рік можна виростити 90-100 індиченят і отримати
400-500 кг м’яса у живій масі. Індиченята швидко ростуть, що дає змогу
одержати у 13-17-тижневому віці тушку масою 4-4,5 кг за забійного виходу
80-85 % і витрати корму на 1 кг приросту 3-3,5 кг. Індички характеризуються
добрими відтворними якостями. Починаючи відкладати яйця у 8-8,5- місячному
віці, вони інтенсивно несуться впродовж шести місяців і за цей період їхня
продуктивність досягає 110-120 яєць. У них активно виявляється інстинкт
насиджування. Особливістю індиків є різка статева відмінність в інтенсивності
росту молодняку, тому самок і самців на м’ясо бажано вирощувати окремо.
До дорослої птиці належать індики материнських ліній старше
33-тижневого віку, а батьківських – старше 36-тижневого віку. Племінне стадо комплектують ремонтним молодняком
батьківських і материнських форм у 120-добовому віці. Другий добір роблять у
150-добовому віці, а заверщальний – у 180-добововому. Розмір поголів’я племінного стада визначається потребою в
інкубаційних яйцях і програмою вирощування індиченят на м’ясо, несучістю і
збереженістю поголів’я несучок, якістю яєць, виходом інкубаційних яєць від
валового збору, відсотком виводу індиченят, кількістю індиченят, вирощених на
м’ясо від однієї індички. На величину батьківського стада також впливає
кратність комплектування стада. Оскільки яйця від індичок із високими інкубаційними
якостями одержують тільки 4–5 місяців і пік яйцекладки припадає на другий
місяць, то з метою рівномірного виробництва інкубаційних яєць і м’яса
протягом року батьківське стадо комплектують 6–12 разів. Кількість
комплектувань повинна бути кратною кількості пташників для дорослих індиків,
які відповідно до оптимальної місткості заповнюють одновіковою птицею. Яйцекладка індичок легких кросів починається у віці 26–30
тижнів, важких – 33–34 тижні. Яйця на інкубацію беруть від самок, які досягли
36-тижневого віку. У господарствах промислового типу батьківське стадо
утримують на глибокій підстилці або в кліткових батареях у пташниках без
вікон із регульованим мікрокліматом. Індиків, зазвичай, утримують в окремих пташниках
одновіковими партіями, оскільки самці вдвічі важчі за самок, мають дуже
високу статеву активність і під час парування травмують самок. Приміщення розділяють
на секції (по 250–500 голів) з розрахунку дві голови на 1 м2
підлоги індичок материнських ліній, 1,5 – батьківських і одна – самці всіх
ліній. Для утримання батьківських стад індиків на підлозі використовують
вітчизняні комплекти ІВС-1,8А та ІВС-1,8Б для будівель завширшки 12 м та
ІВС-1 – для пташників завширшки 18 м. У комплект обладнання ІВС-1,8 А(Б) входять: бункер сухих
кормів БСК-10А, бункерні годівниці з кормороздавачем РТШ, чашкові напувалки
П-4А, сідала планчасті НПР-В, сідала суцільні НПР-Г, гнізда механізовані МГ
9, механізм прибирання посліду МПС-2М, транспортер видалення посліду
скребковий НКЦ-7, шафа управління прибиранням посліду. Перед посадкою ремонтного молодняку пташники і все
обладнання очищають, миють, дезінфікують. На суху вимиту і продезінфіковану
підлогу настилають підстилку завтовшки 15 см. Періодично підстилку розпушують
і у міру забруднення підсипають свіжу. За весь період утримання індичок на
одну голову витрачають 30 кг підстилки вологістю не вище ніж 25 %. Як
підстилковий матеріал можна використовувати солому, деревну тирсу, лушпиння
насіння соняшнику, торф, кострицю льону та коноплі, подрібнені стрижні
качанів кукурудзи.
Кліткове утримання індиків поширене в зарубіжних країнах.
Для кліткового утримання найбільш придатні індики материнських форм легких і
середніх кросів. За утримання індиків у кліткових батареях підвищується
місткість пташників у 1,5–3 рази залежно від конструкції батарей, зменшується
кількість квочок, немає необхідності в підстилці. Для утримання батьківського стада індиків застосовують
переобладнані кліткові батареї КБН-1, КБН-Ф-1, КБР-2, БВР-Ф-2 та спеціальні
кліткові батареї для батьківського стада – ПС-2 (виробництво Угорщини).
Кліткова батарея ПС-2 двоярусна з розміром кліток: ширина – 60 см, глибина –
55 см, висота – 57 см. Кліткова батарея обладнана проточними або
мікрочашковими напувалками. У кожній клітці розміщують по дві
індички-несучки. У групових клітках індичок-несучок живою масою до 6 кг
розміщують із розрахунку не менше 1200 см2 площі підлоги на голову, а
індичок-несучок живою масою 8 кг і більше – з розрахунку не менше 1600 см2.
За утримання індичок в індивідуальних клітках площа клітки має становити не
менше 2000 см2 на голову. За утримання індиків-плідників у клітках збільшується
місткість пташника, поліпшується процес одержання сперми і організація
обслуговування птиці. Для утримання самців у клітках використовують одноярусні
кліткові батареї П-311 (Німеччина). Найкращими для індиків є кліткові батареї
з горизонтальною підлогою з планок завширки 25 мм і відстанню між ними 25 мм.
Для зручності взяття сперми від індика безпосередньо у клітці її підніжну
решітку встановлюють на висоті 0,7 м від рівня підлоги. Розроблено одноярусну кліткову батарею КІП для індиків. У
ній передбачений пристрій для стимуляції у них спермовиділення. У клітці
утримують по два індики. Щоб забезпечити високу продуктивність індичок, у приміщенні
підтримують відповідний мікроклімат. Оптимальна температура повітря у
пташнику має бути 16–18°С, відносна вологість повітря – 60–70%. Для опалення
приміщень застосовують автономні газові генератори типу ОР-75, СР-90,
ВГ-0,07. Повітрообмін у холодний період року досягає 0,6 м3
свіжого повітря за годину з розрахунку на 1 кг живої маси, у теплий – 4,0 м3.
Швидкість руху повітря – 0,2–0,6 м/с в холодний період року і 0,3–1,0 м/с – в
теплий. У період яйцекладки тривалість світлового дня становить 14
годин за інтенсивності освітлення 10 лк. Фронт годівлі за сухого типу годівлі індиків материнських
ліній – 10 см на голову, батьківських – 12, фронт напування – не менше 3 см.
Напувалки миють не рідше одного разу на добу. Кількість гнізд для відкладання яєць планується з
розрахунку: одне гніздо на 4–7 несучок. Інкубаційні яйця збирають у чисту
тару кожну годину. Не пізніше двох годин після збирання яйця дезінфікують
парою формальдегіду протягом 30 хвилин за температури повітря 30–37°С. Після
дезінфекції їх відразу транспортують на яйцесклад.
Індички мають таку біологічну особливість: після
відкладання 10–15 яєць через 20–28 діб після початку несучості індички
починають проявляти інстинкт насиджування. Для боротьби з інстинктом насиджування індичок у пташнику
виділяють відділення без гнізд і підстилки. Це відділення розділяють на три
секції: перша – найбільша, а третя – найменша. Індичок, які проявляють
інстинкт квоктання, щодня відсаджують у першу секцію для розгулювання і на
чотири доби залишають із самцями. Індичок, які перестали квоктати, через
чотири доби повертають у секцію для несучок, а решту переводять у другу
секцію, якщо вони і там продовжують квоктати, то їх переводять у третю секцію
(із сітчастою підлогою). У вигульних секціях для індичок, які почали квоктати,
бажана підвищена вентиляція (2–3 м/с) і освітленість (до 500 лк). Крім цього,
за кожного осіменіння індичок переганяють із секції у секцію, щоб вони не
звикали до певних гнізд. Для боротьби з інстинктом насиджування розроблений спосіб
застосування чергування електрошоку та поступового збільшення світлового дня.
Виявлених умовних квочок піддають дії електричного струму напругою 25 В і
тривалістю 5 с. Дію струму повторюють 4–5 разів, у подальшому птицю утримують
в звичайних умовах. Ще одним способом боротьби з інстинктом насиджування є
використання дво- та трикратних ін’єкцій прогестерону в дозі 30 мг з
інтервалом в один день. Примусове линяння індичок. Одним із основних методів
продовження терміну продуктивного використання індичок є застосування
примусового (штучного) линяння. Є зоотехнічні та зоотехнічно-хімічні методи
примусового линяння індичок. Линяння індичок рекомендують починати в момент зниження
несучості до 20–25 %. Існує багато рекомендацій і схем примусового линяння.
За методикою індичок у перші дві доби утримують у темряві без води і корму,
на третю добу дають досхочу води та на дві години вмикають світло. З 4-ї доби індичок годують за нормами раціону племінного
сезону з додаванням 6 кг метіоніну на 1 т комбікорму, води дають досхочу.
Світло вмикають на дві години, а з 6-ї доби тривалість освітлення підтримують
протягом 6-ти годин на добу. В момент, коли у стаді перелиняють 50% індичок
(приблизно до 63-ї доби), світловий день різко збільшують з 6-ти до 14-ти
годин, і через два тижні індички починають відкладати яйця.
У племінних господарствах використовують як природне
парування, так і штучне осіменіння індичок. При цьому враховують біологічні
особливостей розмноження цього виду птиць. В яйцепроводі самок спермії дуже
довго зберігають запліднювальну здатність. За даними П. Є. Божка (1975),
зареєстровано випадок одержання заплідненого яйця через 163 доби після
природного парування індички й утримання в подальшому її без самців. Індики-плідники дають невеликий об’єм еякуляту (0,2–0,5 см3),
але сперма у них дуже густа (6–8 млрд сперміїв у 1 мл). Протягом дня індик до
12 разів покриває самку, але з них тільки дві садки плідних і нетривалих (0,5
хв кожна), а 10 хибних (5–7 хв кожна). Під час хибних парувань самці
травмують самок, внаслідок чого різко знижується несучість запліднених яєць.
За постійного утримання самців і самок у стаді разом, то за племінний період
до 70% самок травмуються, з них до 20% гине. Крім того, тушки травмованих
індичок реалізують як брак. За природного парування проводять обпилювання гострих
кінців шпор і кігтів пальців у самців або одягання «сідел» на індичок, але ця
робота дуже трудомістка і малоефективна. Більш ефективним є недовготривале
періодичне утримання самців і самок разом. Широко використовують почергове підсаджування половини
самців до самок зранку (до 8 годин) на 2–3 години до початку несучості. Потім
самців видаляють і утримують окремо від самок. Всіх самців підпускають до
самок на один день через кожні 1–6 діб і більше. У деяких стадах самців
використовують поперемінно один раз або двічі на тиждень, або до індичок
підпускають відразу всіх самців, доки у них не проявляється спалах статевої
активності, а потім їх починають чергувати. Штучне осіменіння індиків – економічно вигідний і
прогресивний метод розмноження. За використання цього методу ліквідується
травмування індичок. Крім цього, у батьківських стадах зменшується кількість
самців, утримання яких обходиться дуже дорого, і для осіменіння
використовуються тільки найцінніші плідники, перевірені за племінними
якостями. Це сприяє підвищенню продуктивності індиків та їх племінної
цінності. Розглядаючи технології запліднення в розведенні індиків, ми
маємо розуміти, що дуже багато залежить від індика, і що більший індик (30–40
кг), то краще потомство ми можемо отримати. Але слід враховувати те, що що
більша вага індика, то більший ризик травматизації самки. Тому
найоптимальнішим рішенням в заплідненні (особливо, в умовах індустріалізації)
є штучне осіменіння. Також потрібно звертати увагу не тільки на екстер’єр самця,
а й на аналіз його сім’яної рідини (наявність дефектів та рухливість
сперміїв, густина рідини, та ін.), і навіть за благополучного збігу обставин,
коли індик нас влаштовує за всіма параметрами, ми маємо давати йому
«відпочинок» аби його сім’яна рідина встигала відновлюватися, та кількість
сперміїв не зменшувалась.
Взяття сперми і штучне осіменіння індичок проводить ланка
із п’яти робітників: технік з отримання сперми, технік зі штучного
осіменіння, помічник техніка з отримання сперми; два допоміжні робітники, які
відловлюють і фіксують індичок. Одна ланка осіменяє 6–6,5 тис. індичок за 10
днів. Одним із методів отримання сперми є асканійський метод. Для
природного збудження самця використовується самка, яка фіксується у
спеціальному заглибленні станка. Над заглибленням встановлений напівкруглий
металевий щиток, який фіксує самку і запобігає її травмуванню. Самця ставлять
на сітчастий щит, під яким перебуває самка. При цьому він проявляє природний
статевий рефлекс і оператор після нетривалого прогладжування м’якої частини
живота самця натискує на виведений статевий член великим та вказівним
пальцями лівої руки, а потім, тримаючи у правій руці спермоприймач чи скляну
пробірку, збирає сперму. У разі застосування асканійського способу процес
отримання сперми від самців має тривати не довше 30–40 секунд, оскільки за
більш тривалого статевого збудження самці виділяють специфічну рідину, яка
знижує життєздатність сперміїв. Крім того, сперму асканійським методом можна отримувати у
спеціальних боксах, в яких станок розташований на рівні підлоги пташника для
утримання індиків. За такого варіанта технік розташований у ямі боксу, а
самців підпускають до зафіксованої індички через дерев’яні дверцята. Із
секції пташника для індиків самців підганяють у загін біля боксу і потім
почергово випускають у бокс. Після підходу індика до зафіксованої індички
самець природно збуджується, а технік лівою рукою видавлює із статевого члена
сперму у спермоприймач. Ще одним методом взяття сперми в індиків є застосування
масажу черевної ділянки самця. Індика фіксують так, щоб одна його нога була
на столику, а друга звисала, оператор завдає 5–6 різких ударів по м’якій
частині живота і після того витискує сперму із статевого члена самця. Штучне осіменіння індичок проводять як за кліткового, так і
підлогового утримання. Осіменіння індичок на початку племінного сезону
проводять після знесення першого яйця, двічі-тричі послідовно з інтервалом в
один день. Кратність штучного осіменіння індичок – через 10 днів дозою
0,01–0,0125 мл не розрідженої сперми.
Осіменіння проводять інструментами багаторазового
використання (30–50 самок): шприцом-напівавтоматом, скляною або
поліетиленовою піпетками. Осіменіння проводять після обіду, коли більшість самок
закінчили відкладати яйця. За підлогового утримання індичок відділяють
спеціальними щитами в одному із кутів секції для утримання або заганяють у
загін пункту штучного осіменіння. Допоміжний робітник ловить індичку і двома
руками піднімає, фіксуючи її за основу крил. Потім ставить на спеціальну
підставку (заввишки 100 см, завширшки 40×40 см) і одною рукою піднімає
індичку за спину, а другою піднімає хвостове пір’я. Під час осіменіння технік
з штучного осіменіння вказівним і великим пальцями лівої руки вивертає ліву
бокову частину клоаки. У правій руці він тримає мікрошприц або піпетку, і
після появи отвору яйцепроводу вводить інструмент на глибину 1–1,5 см. Осіменіння індичок, які утримуються у кліткових батареях,
проводять, не виймаючи їх із кліток. За кліткового утримання індичок
осіменіння проводиться так: помічник відчиняє дверцята клітки і лівою рукою
бере індичку за праву ногу і, не виймаючи її з клітки, правою рукою піднімає
самку. Технік з осіменіння, будучи з лівого боку від помічника, проводить
осіменіння піпеткою або шприцом-напівавтоматом .
Індиченята, на відміну від молодняку інших видів птиці,
вибагливіші до умов середовища: довго не можуть дзьобати корм, більш лякливі,
менш витривалі, потребують додаткового обігрівання до 60-добового віку,
схильні до інфекційних захворювань. Для заміни однієї самки батьківського стада відбирають для
вирощування 2-добових індиченят-самок, а для заміни самця – 4–5
індиченят-самців. Індиченят вирощують на глибокій підстилці, на сітчастій
підлозі або комбінованим способом: до 6–8 тижнів – у кліткових батареях, а
потім на глибокій підстилці. За вирощування молодняку з добового до 17–26-тижневого віку
на глибокій підстилці використовують комплекти обладнання ІРС-2,3, ІВС-2,ЗВ,
ІВС-2,ЗГ. Комплекти обладнання ІВС-2,ЗВ, ІВС-2,ЗГ включають бункер
сухих кормів БСК-10А, бункерні годівниці з кормороздавачем РТШ, годівниці для
молодняку різного віку (1–5 днів – Л-1; 5–20 – К11А; 20–60 – К-4А), чашкові напувалки
П-4А, напувалки вакуумні ПВ та електричні брудери БП-1А. Індиченят утримують у секціях по 150–250 голів. Для
обігрівання використовують брудери БП-1А, установки «Луч» або ІКУФ-ІМ.
Допустима щільність посадки племінних індиченят на 1м2
площі підлоги за вирощування на глибокій підстилці для важких кросів становить
2, середніх – 2,5 та легких – 3 голови. За вирощування на сітчастій підлозі
щільність посадки індичок з 8-го по 17-й тиждень життя – 5–6 гол./м2
і 3 гол./м2 – з 18-го по 26-й тиждень. Для індиків у 7–13-тижневому
віці щільність посадки має бути 6 гол./м2, а з 14-го по 26-й
тиждень – 2 гол./м2. Для вирощування молодняку до 8-тижневого віку
використовують кліткові батареї КБУ-З, КБУ-Ф-3, БВМ-Ф-3, БКМ-3, БГО-140 з
подальшим дорощуванням на глибокій підстилці або у переобладнаних кліткових
батареях типу КБР-2, КБН-1, КБН-Ф. У клітках рекомендується вирощувати
індиків легких і середніх кросів. За утримання у кліткових батареях більш
важкої птиці спостерігається велика кількість намулів, викривлення ніг, пухлини
на ногах та інші пошкодження, що призводить до зниження в майбутньому
відтворних якостей. Площа підлоги клітки в розрахунку на одну голову до
8-тижневого віку становить 500–525 см2; з 8 до 26-тижневого віку –
1200–1300 см2 для самок і 1500 см2 – для самців. Перспективним способом вирощування ремонтного молодняку є
їх вирощування на комбінованій підлозі (50–75% – сітчаста чи планчаста
підлога, 50–25% – глибока підстилка). За будь-якого способу утримання ремонтних індиченят
особливу увагу слід приділяти параметрам мікроклімату, оскільки індиченята
дуже чутливі до зміни того чи іншого показника мікроклімату, тому у
приміщеннях для підтримання температури і вологості повітря на заданому рівні
використовують автоматичні регулятори. У пташниках для вирощування племінних індиченят відносну
вологість повітря підтримують у межах 60–70%. У холодний період року для
індиченят до тритижневого віку допускається зниження відносної вологості
повітря до 40%. Коротко про щільність посадки індиченят.
У комбікормах для молодняку і дорослих індиків
використовують ті самі корми, що й для курей. Проте в індиків, порівняно з
іншими видами птиці, більша потреба у повноцінному протеїні, амінокислотах,
вітамінах, цинку, марганцю. Годівля ремонтного молодняку індиків диференційована
залежно від типу, віку, живої маси і розвитку. Зокрема, для індиченят
застосовують 4-фазну годівлю. У перший період вирощування (1–4 тижні) з метою
забезпечення інтенсивного росту для індиченят використовують комбікорми з
високим вмістом сирого протеїну і обмінної енергії. Надалі до 17-тижневого
віку в комбікормах поступово зменшують вміст протеїну і обмінної енергії. Після оцінювання і добору для племінних цілей кращих
індиченят з 18 до 30-тижневого віку вирощують за програмою обмеженої годівлі,
щоб не допустити їхнього передчасного статевого дозрівання і ожиріння. З
одного рецепта комбікорму на другий індиченят переводять поступово протягом
2–3 діб. У цей період їх годують сумішшю обох комбікормів. Для індиченят
краще використовувати комбікорми у гранульованому вигляді. Для дорослих індиків у 100 г комбікорму має міститися 15,8%
сирого протеїну і 279 ккал обмінної енергії. За зниження заплідненості і виводимості яєць норму вітаміну
Е збільшують до 40 г/т. Індиченята за вирощування на м’ясо потребують більшого
рівня обмінної енергії і протеїну. До складу комбікормів необхідно вводити корми тваринного
походження (10–12%), що майже повністю забезпечує повноцінність білкового
живлення. За недостачі таких важливих амінокислот, як метіонін та лізин, їх
дефіцит ліквідують за рахунок введення синтетичних препаратів цих
амінокислот. У перші 2–3 тижні вирощування корм роздають 4–5 разів на
добу, у старшому віці – 2–3 рази. У годівлі індичат застосовують два способи – сухий і
комбінований. За сухого способу використовують повнораціонні комбікорми або
сухі кормосуміші, за комбінованого способу застосовують сухі та вологі
мішанки з використанням подрібненого зерна, сиру, знежиреного молока, зеленої
маси та інших місцевих кормів. Згодовування вологих мішанок сприяє кращому
перетравленню кормів і зниженню їх витрат, але при цьому не можна допускати
його прокисання. Приготовлені мішанки повинні поїдатися птицею не більше ніж
за 30–40 хвилин. Комбікорм у годівницях має бути постійно, щоб індичата могли
поїдати його досхочу. Заповнюють годівницю на одну третину висоти, щоб корм
не розсипався.
Хоч качки невибагливі і доглядати за ними просто, вони
мають бути в теплі за постійного температурного режиму. Взимку виділене приміщення повинно мати хорошу
теплоізоляцію з якісним утеплювачем, відмінними фізико-технічними
характеристиками. Температура не має опускатися нижче нульової позначки. + 18оC + 20оC є оптимальною
температурою води для купання мускусних качок. Місце, де вирощуватимуть
мускусних качок, має бути ретельно вичищене і продезінфіковане. Це обов'язкові заходи безпеки для будь-якої домашньої
живності і нехтувати ними не варто. Якщо ви міцно встали на ноги і бізнес
вимагає подальшого розвитку, неодмінно придбайте індокачок-мулардів. Для виведення цієї породи самця-мускусу схрещують з
пекінською самкою. В середньому самець важить до 4 кг. Для отримання відомої
всім печінки фуа-гра використовують качок цієї породи. Продукт цінується
особливою жирністю, що досягається правильним комбінованим харчуванням.
Природно ціну на таку печінку по достоїнству оцінять реалізатори. За відпуску
продукту оптовими партіями можна досягти повного відшкодування всіх витрат на
догляд за індокачками. Вартість однієї особини досить низька. Спочатку придбайте
молоденьких індокачок і незабаром вони порадують вас першим потомством.
Купувати слід на початку або в середині осіннього сезону, коли вони
дорослішають. Для появи каченят взимку-навесні одного селезня підсаджують до
3–5 качечок.
Самки мускусних качок відмінно піклуються про своє
потомство. Розміщують птахів окремо від інших тварин подвір'я ‒ в побудованому пташнику. Жаркими літніми днями в
приміщенні має зберігатися прохолода, а взимку ‒ тепло. Вихід вікон і дверей на південь і бік,
звідки постійно дмуть вітри. Площа пташника розраховується від кількості розміщуваних
птахів на 1 м2. Зазвичай потрібні 3 качечки і максимум 8 каченят. Дорослі
особини несуться з настанням квітневого тепла. Важливо не допустити довгого
залежування яєць в гнізді. Як тільки кладка досягла 20 яєць, самка
гніздиться. Попередньо потрібно підготувати гніздо. Це може бути проста
картонна коробка, внизу прокладена будь-якою тканиною (мішковиною). Використання синтетики неприпустиме. У безпосередній
близькості до місця висиджування слід розташувати ємність з водою для пиття і
купання. Купаючись, качка знищує різних паразитів і зволожує гніздо. За часом
висиджування яєць займає один місяць. Поруч з квочкою не мають опинитися чужі
каченята. Самка здатна залишити свою кладку і піти на вигул з чужими
каченятами. Через інстинкт до перельотів, у добових пташенят кінчики
крилець купірують (обрізають) до першої фаланги. Обрізані місця піддають
обробці із застосуванням перекису водню або марганцівки. Дорослим особинам
купірування крил не проводять. Вони припиняють нести яйця до повного зростання крил. Для
бізнесу краще купити підрощених каченят, які народилися в цьому році. Від таких індокачок потомство можна отримати вже на
наступну весну. Вартість підрощеної птиці приблизно 300 гривень за голову,
вартість курчати – від 40 гривень. Господарська зрілість самок настає у віці 196–200 днів,
викликати раніше яйцекладку не рекомендовано. Нести яйця зрілі особини
починають вже в лютому-березні. За один сезон качка може висидіти 2–3 виводки
по 20 яєць в кожному. Перший цикл яйценосності триває п'ять місяців і за цей час
качки можуть знести 60–80 яєць, далі відпочинок (линька) три місяці, потім
процес повторюється. Запліднення у селезнів навесні (квітень-травень) 100%,
восени знижується вдвічі. Протягом 2 місяців після вилуплення з яєць
індокаченята досягають маси 2–2,4 кг. Далі їхнє утримування вважається
недоцільним. Термін забою птахів можна визначити, користуючись прикладом
французьких ферм: селезень – через 70 днів і качка – через 65 днів. Після 70
днів у каченят починається линька і скидання ваги.
Яйця для інкубатора відбирають і зберігають так само, як і
у інших домашніх птахів. Одна відмінність – найтриваліша інкубація 32–35 діб. Добре виводяться яйця, які пролежали 15–18 діб. Температура
зберігання яєць для подальшої інкубації + 15оC. Неподалік від інкубатора рекомендується помістити ємність з
водою, щоб повітря не стало сухим. Перед закладанням яєць інкубатор потрібно
відрегулювати і розігріти протягом 4 год. Закладають яйця з розрахунком часу виводка. Пташенята мають
вилупитися вранці. Якщо яйця викладати вертикально, яєць поміститься на 20%
більше. Однак горизонтальне положення яєць більш природне для
виведення каченят. Інкубаційний період становить 1–7, 8–29 або 30–34 дня і
залежить від показань вологого і сухого термометра, кількості поворотів за 24
год, вологості повітря. Добре знати обидва способи, як розвести і виростити
індокачок в домашніх умовах. Застосовуючи їх на практиці, ви істотно
збільшите свої доходи і зможете розширити свій бізнес.
Перший день пташенята з інкубатора ще не знають, як
харчуватися і пити. Але вони дуже добре реагують на будь-який рух. Тому беруть
яйце, варять круто, подрібнюють і посипають каченятам на спинки. У воду для напування додають марганцівку. На наступну добу годують першою напіврідкою мішанкою з
висівок з молоком і вареними яйцями. На 4 день для годування готують мішанку
з сиром, подрібнену з цибулею, шпинатом і подрібненим зерном (трішки). З 5-го дня життя каченят починають годувати подрібненими
вареними м'ясними відходами. Коли виводку 10 днів в мішанку додають варену
картоплю. Кількість годувань до 10-ти денного віку – 6–8 разів на
добу, від 10 до 30 днів 4К5 разів на добу, а після одного місяця – 3–4 рази. З 20-денного віку качки починають їсти варену розім'яту
картоплю, а з 40 дня вже переходять на раціон дорослої птиці. Пташенят можна годувати спеціальними кормами, а якщо ви
вирішили годувати їх зерном, то краще придбати млин.
Якість їжі і правила годування теж з категорії питань, як
потрібно доглядати за індокачками в домашніх умовах. Від цього залежить здоров'я каченят, дорослих качок, а
отже, зростання поголів'я. Раціон харчування бажано збагатити яєчною шкаралупою,
вапняком, піском, крейдою і черепашником в невеликій кількості. Комбікорм має бути завжди сухим. Його кількість в ємності
для годування має бути завжди незмінною. Птахи настільки всеїдні, що можуть харчуватися травою,
листям, бур'янами, плодами, хробаками, комахами, рибними і м'ясними
відходами. Індокачці необхідний вологий корм. Це одна з умов
комфортного утримання качок. Також слід годувати качок водною рослинністю,
наприклад, ряскою. Качечки дуже люблять поласувати кукурудзою, буряком,
турнепсом і ячменем, який вимагає попереднього замочування і подається з
водою. Поруч з місцем годування необхідна окрема годівниця наповнена гравієм. Для однієї дорослої особини в день необхідно 1 л води і
0,35 кг корму. Якщо птах протягом усього дня перебуває на відкритій ділянці з
численною травою, можливо скорочення обсягу корму десь на 50%. Якщо качки вищипують пір'я, отже, раціон харчування бідний
поживними речовинами. Тому збагачуйте його зеленню і вітамінними добавками. Харчовий раціон дорослої особини за порами року наведено в
таблиці нижче. Індокачки в літній період часу довгий час можуть перебувати
на підніжних кормах, на свіжій зелені. Тому витрати на корм в цей період часу можна знизити. Перед забоєм (за 15 днів) під час годування обмежити в
кормах такі добавки: рибу і рибне борошно, більше давати варену картоплю,
мішанку і обмежити рухову активність.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
