СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН SULAWE

SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION AND ANIMAL WELFARE

МОДУЛЬ 1 СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО/

MODULE 1 SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION

Електронний посібник/The electronic manual

3. ІННОВАЦІЙНІ ТА СТАЛІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИРОБНИЦТВІ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

 

 

 

Нині низький рівень виробництва і споживання продуктів тваринництва в Україні значно послаблює продовольчу безпеку держави і становить загрозу для здоров’я нації. Однак ситуацію, що склалася в тваринництві України, можна змінити лише на основі принципово нових технологічних рішень. Проте вітчизняне сільське господарство для свого подальшого розвитку потребує модернізації, оскільки існуючі форми його ведення часто засновані на застарілих, високовитратних методах, технологіях і технічних засобах [9, 35, 39].

Потрібен системний підхід до розв’язання комплексу проблем, пов’язаних з використанням існуючих та створенням нових, набагато ефективніших технологій. У зв’язку з цим досягнення поставленої мети має відбуватися за рахунок інноваційних технологій, які передбачають впровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують різке поліпшення кінцевого результату виробництва [35, 44].

1. Породи ВРХ молочного та комбінованого напряму продуктивності

Галузь молочного та комбінованого молочно-м’ясного скотарства України представлена 13 породами: айширською, англерською, білоголовою українською, голштинською, лебединською, симентальською, українською чорно-рябою, українською червоно-рябою, українською червоною молочною, українською бурою молочною, червоною степовою, червоною польською та швіцькою [7, 11].

Переважна більшість господарств утримують українську чорно-рябу молочну породу, на другому місці ‒ українська червоно-ряба молочна порода, а на третьому – українська червона молочна. До лідерів щодо кількості племінних господарств з розведення молочного та м’ясо-молочного скотарства належать Вінницька, Київська, Полтавська, Черкаська, Сумська і Хмельницька області. Незначна кількість племінних господарств зосереджена у західних областях [7, 9].

2. Технології виробництва молока

Технологія виробництва продукції – це науково обґрунтована та взаємопов’язана система зооветеринарних, інженерно-технологічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечує отримання необхідної кількості продукції високої якості за мінімальних витрат праці й засобів виробництва [35].

Розрізняють традиційну та промислову технології виробництва молока, а також варіанти останньої: потоково-цехову, інтенсивну, інтегровану (з екологічними, традиційними і вимогами добробуту) [39].

Традиційна технологія вбачає утримання корів у приміщеннях привʼязно, групами за фізіологічним станом, доїння в молокопровід, отелення в денниках чи в стійлі корівнику, годівля  залежно від сезону року та фізіологічного стану, переважно ручна праця на більшості етапів, часткова механізація процесів [3, 11, 13].

Основу промислової технології становить: створення зручних приміщень для утримання худоби із сучасними машинами і обладнанням; забезпечення нормального мікроклімату, наявність високопродуктивних тварин, система племінної роботи, організація повноцінної годівлі, комплектування технологічних груп тварин, доїння в доїльному залі, організація відтворення стада, планувати отелення та рівномірне протягом року одержання молока, механізація та автоматизація практично всіх процесів (роздавання кормів на кормові столи мобільним кормороздавачем;  видалення гною у проходах приміщення – дельта-скреперною установкою, а потім самопливом до гноєсховищ чи біогазових установок), ветеринарно-санітарні заходи та раціональна організацію праці тваринників [6, 15, 22].

3. Приміщення, системи і способи утримання худоби

Організаційною основою сучасних технологій виробництва молока має стати потоково-цехова система, яка забезпечує виконання всіх технологічних операцій і зооветеринарних заходів з урахуванням продуктивності та фізіологічного стану корів у різні періоди лактації та відтворення [15].

Для утримання ВРХ використовують типові корівники, в яких можуть утримуватися 100, 200 і 400 корів, а також приміщення легкого типу – 750, 1000 корів [35].

Корівники  залежно від розміщення стійл є дворядні та чотирирядні. Якщо він чотирирядний, то розміщують вісім технологічних груп: корови, яких запускають і сухостійні (2 гр.); дійні корови після 100 днів лактації (4 гр.); корови на роздоюванні та осіменінні – (2 гр.) [39].

Подібні технологічні групи розміщають в одному ряду стійл.

У молочному скотарстві використовують такі системи утримання тварин [39]:

Стійлово-вигульна – корови перебувають на прив’язі, але приміщення обладнані вигульними майданчиками. Доїння відбувається у корівнику в молокопровід.

Стійлово-табірна – корови у зимовий (стійловий) період постійно перебувають у приміщенні в стійлах, доїння в молокопровід, а влітку утримують у таборах, де відбуваються усі технологічні процеси з виробництва молока.

Стійлово-пасовищна – взимку корів утримують у приміщеннях (корівниках), а влітку – на пасовищах.

Цілорічне стійлове утримання – тварин утримують у приміщеннях, де відбуваються усі технологічні процеси: годівля, доїння, напування. Для корів організовують активний моціон: щоденні прогулянки не менше 2 км. В літній період тварин годують на вигульно-кормових майданчиках. Доїння корів проводять в стійлах або в доїльних приміщеннях.

4. Способи утримання корів

Прив’язний спосіб утримання – для кожної корови виділяють окреме стійло з годівницею, прив’яззю та автонапувалкою. Всі операції з обслуговування тварин виконують доярки. 

Безприв’язний спосіб утримання – тварини відпочивають вільно без фіксації: взимку – у боксах, комбібоксах, на глибокій підстилці, на щільній підлозі; влітку – на майданчиках. Годівля з кормових столів. Доять корів у  доїльних залах.

 

 

с3с4

Є три основні різновиди безприв’язного способу утримання великої рогатої худоби [15]:

• у секціях, обладнаних комбібоксами, тобто поєднаних з годівницею боксами (комбібоксовий спосіб). Цей спосіб займає проміжне положення між прив’язним і безприв’язним способами і має багато недоліків, які властиві прив’язному утриманню;

• у секціях, обладнаних індивідуальними боксами для відпочинку корів (безприв’язно­боксовий спосіб) (рис. 1, 2);

• у секціях без боксів.

 

 

Рис. 1. Кормовий стіл у корівнику з безприв’язно-боксовим способом утримання тварин

 

 

Рис. 2. Корівник з безприв’язно-боксовим способом утримання тварин

 

5. Способи доїння корів

За прив’язного утримання корів переважно доять переносними апаратами у відра чи молокопровід, а також використовують доїльні установки «Ялинка» і «Тандем»[15].

За безприв’язного утримання корів використовують доїльні установки типу «Ялинка», «Тандем» і «Карусель». Процес доїння відбувається у залах або приміщеннях, відокремлених від тих, де тварин годують або вони відпочивають [35].

«Карусель» – втілення конвеєрного типу виробництва молока (рис. 3).

 

 

Рис. 3. Доїльна установка «Карусель»

 

Головна відмінність такої доїльної установки – зменшений до нуля фронт доїння за рахунок того, що тварина сама під’їжджає до оператора на рухомій платформі, водночас оператор підключає доїльні апарати, залишаючись на своєму місці [35].

Доїльний зал «Карусель» полегшує роботу з групами тварин: спрощує роботу оператора машинного доїння, знижує витрати на сервісне обслуговування. Найбільш висока ефективність доїння на «Каруселі» може бути досягнута за вирівняного за будовою вимені і швидкістю молоковіддачі стада [39].

 

 

с3с4

Є два види «Каруселі» (рис. 4, 5):

• із розташуванням оператора всередині радіуса платформи (обертова «Ялинка»);

• із розташуванням оператора зовні радіуса платформи (обертова «Паралель»).

 

 

Рис. 4. Доїльна установка «Карусель» типу

«обертова «Ялинка»

Рис. 5. Доїльна установка «Карусель» типу

«обертова «Паралель»

 

Обертова «Паралель» спрямована на доїння великого поголів’я і інтенсивну працю, оскільки за рівної кількості постів діаметр її платформи буде менше  порівняно з обертовою «Ялинкою» [35].

Водночас «Ялинка» забезпечує кращу візуалізацію тварин і класичне підключення апаратів збоку, що робить її привабливою для господарств з невеликим поголів’ям, спрямованих на конвеєрне виробництво [15].

За кордоном доїльні установки типу «Карусель» називають роторними. Роторний доїльний зал  залежно від моделі має 1280 доїльних місць. Отже, на одного оператора доводиться навантаження 100120 корів на годину. Це висока продуктивність [39].

Переваги:


• висока інтенсивність роботи;

• потокова технологія;

• максимальна продуктивність з розрахунку обслуговується поголів’я одним оператором в одиницю часу;

• ефективна робота, яка не залежить від чисельності зоотехнічних груп в стійловому приміщенні.

Недоліки:

• підвищені вимоги до проведення підготовчих будівельних робіт;

• підвищені вимоги до вирівняного стада за продуктивністю, молоковіддачі і будовою вимені; висока вартість з розрахунку на один доїльний пост.

6. Автоматизована система управління стадом

Сучасне сільське господарство йде шляхом автоматизації та комп'ютеризації виробництва. Одним із кроків у цьому напрямі стало впровадження автоматизованої системи управління (АСУ) [29].

Автоматизована система управління стадом – це комплекс обладнання і програмного забезпечення, що застосовується для обліку індивідуальних особливостей корів. Інформаційна «картка», що її заводять в системі на кожну тварину, містить дані про режим годування і доїння, якість молока, а головне – спадковість корови, що дає змогу вчасно приймати правильні рішення у разі погіршення стану тварини. Внесені в базу з кожної корови відомості дають змогу побачити можливі відхилення вже на ранній стадії [38, 44].

Під час доїння ця система аналізує такі параметри: надій молока, електричну провідність, активність тварини (кількість кроків на хвилину) і багато іншого. Гнучка система звітів відображає постійно оновлювану інформацію, засновану на виявленні відхилень. Проте звіти показують відхилення з кожної корови, окремо взятої групи або по стаду загалом в режимі реального часу і дають змогу фермеру сконцентрувати увагу на окремих тваринах, підвищуючи тим самим ефективність управління фермою [15].

Важливою частиною системи в управлінні стадом є транспондер та ідентифікаційні ворота, необхідні для розпізнавання тварини [29].

Транспондер – це електронна карта корови, за допомогою якої тварина розпізнається під час входу в доїльний зал через сортувальні ворота. На основі обробки отриманих відомостей система приймає рішення про необхідну кількість преміксів (премікси дають кожній корові індивідуально  залежно від щоденної продуктивності, стадії лактації і загального стану) і оцінює стан здоров'я тварини (рис. 6, 7).

 

 

Знімок екрана (1166)

Знімок екрана (1166)

Рис 6. Корова з транспондером

під час годівлі

Рис. 7. Фіксація корови під час

входу в доїльний зал

 

Доїльні місця в системі оснащені електронними пульсаторами і лічильниками молока, які дають змогу отримати уявлення про продуктивність кожної корови або окремої групи тварин, що необхідно для підтримки високих надоїв у стаді. Однак комплексна система управління стадом за допомогою датчика активності дає змогу обчислити оптимальний час осіменіння [35, 47, 49].

 

 

Галузь свинарства України на сучасному етапі, як і в попередні роки, базується на використанні тварин імпортного і вітчизняного походження, м'ясного і сального напряму продуктивності, виробництві продукції в умовах великих промислових підприємств і господарств населення, високого і низького рівня годівлі. Але при цьому простежується тенденція зміни породного складу галузі, інтенсивного використання гібридизації, нерівномірного розміщення свинарських господарств по регіонах країни, скорочення поголів'я на тлі незначного і, не в усіх господарствах, підвищення продуктивності тварин, незбалансованості попиту і пропозиції, зниження якості продукції.

Племінну базу свинарства становили 72 господарства, де утримувалися племінні свині 10 порід: великої білої, дюрок, ландрас, п’єтрен, полтавської м’ясної, уельської, української м’ясної, української степової білої, української степової рябої, червоної білопоясої. Найчисельнішими за кількістю племінного поголів’я породами впродовж останніх 15 років залишалася велика біла та ландрас [17].

1. Технологія виробництва свинини

У свинарстві є такі технології [40]:

• технологія виробництва племінного молодняку;


• технологія повного циклу виробництва свинини на 6, 12, 24 тис. гол. на рік;

• технологія повного циклу виробництва свинини на підприємствах промислового типу на 54, 108 тис. гол. на рік;

• технологія виробництва відлучених поросят до 3-4-місячного віку на репродуктивних фермах;

• технологія виробництва свинини на спеціалізованих підприємствах; технологія виробництва свинини на малих фермах і в селянських господарствах.

В Україні промислове виробництво свинини відбувається на підприємствах потужністю 108, 54, 24, 12 тис. гол. свиней за рік [20].

В основу промислової технології покладено чітку ритмічність виробничого процесу, зокрема і відтворення, яка забезпечує рівномірні протягом року отримання, вирощування і відгодівлю свиней, тобто на великих промислових підприємствах відбувається цілорічне ритмічне відтворення свиней. Основною одиницею роботи підприємства є технологічна група [2, 17].

Виробництво свинини на промислових комплексах відбувається за чотири-, три-, дво- і однофазною технологіями. Вибір технології визначається розміром капіталовкладень, чисельністю поголів'я і структурою виробництва [40].

Чотирифазна система виробництва свинини: перша фаза передбачає утримання підсисних свиноматок і вирощування поросят до 28–денного віку, друга – дорощування відлучених поросят до досягнення живої маси 27–30 кг, третя – відгодівлю поросят сухими і вологими кормами протягом чотирьох тижнів від маси 27–30 до 45–50 кг з розміщенням по 30 гол. у станку, четверта – відгодівлю поросят вологими кормами протягом 12 тижнів до маси 95–100 кг і з розміщенням по 15 гол. у станку [15, 20].

Трифазна технологія – після підсисного періоду поросят із маточних станків переводять у групу дорощування в спеціалізовані приміщення. За досягнення живої маси 30–40 кг їх знову переводять у приміщення для відгодівлі [15, 20].

Двофазна – поросят до відлучення утримують в станку з матками, а потім переводять на відгодівлю великими групами на незмінну підстилку до здачі на забій [15, 20].

Однофазна – холодне утримання – ангари, розміщують станки для опоросів маток на піску, потім станки видаляють, маток переганяють в інше приміщення, а поросят до відгодівлі тримають в ангарі. Або відтворення і переміщення технологічних статевовікових груп свиней відбувається поперемінно в межах одного комбінованого станка, який має секцію для підсисної свиноматки з поросятами і секцію, де утримується свиноматка або ремонтна свинка протягом холостого і поросного періодів [15, 20].

Виробництво свинини на племінній основі вбачає турові та цілорічні опороси, використання трифазної технології вирощування молодняку [28].

У свинарстві застосовують такі системи утримання тварин [29, 34, 36]:

а) стандартну систему, що ґрунтується на матеріало- та енергоємних технологіях, якою передбачено утримання свиней усіх вікових і виробничих груп у стаціонарних приміщеннях з вигульними майданчиками (або без них);

б) альтернативну, яка базується на маловитратних технологіях утримання свиней в умовах, максимально наближених до природного середовища. За цієї системи свинопоголів'я утримується у полегшених приміщеннях зі сучасних будівельних матеріалів на глибокій незмінюваній підстилці із застосуванням нескладного технологічного обладнання;

в) табірно-пасовищну, яка застосовується з метою оздоровлення свинопоголів'я на пасовищах та проведення у цей період поточного і капітального ремонту основних приміщень;

г) комбіновану систему, що об'єднує тією чи іншою мірою окремі елементи наведених систем і застосовується на великих товарних фермах та у фермерських господарствах.

У свинарстві застосовують вигульний та безвигульний спосіб утримання тварин [39].

Вигульний спосіб ділиться на стaнково-вигульний і вільно-вигульний.

Безвигульний спосіб має пiдлогово-станковий, клiтково-батарейний, ярусний, контейнерний, конвеєрний та інші варіанти.

За безвигульного способу утримання свиней розміщують:

• у павільйонних приміщеннях їх утримують у станках на підлозі або у багатоярусних кліткових батареях;

• у багатоповерхових будівлях – у станках на підлозі, кліткових батареях або на рухомих майданчиках.

Однією з альтернативних технологій безвигульного утримання свиней є так звана «канадська технологія», яка  полягає в утриманні свиней великими групами на глибокій незмінюваній підстилці, годівлі сухими збалансованими комбікормами за вільного доступу до води (рис. 8, 9).

 

 

Рис. 8. Тентові ангари для відгодівлі свиней

Рис. 9. Ангар для відгодівлі

 

2. Організація відтворення стада

Збільшення виробництва свинини та підвищення рівня рентабельності галузі значно залежить від організації відтворення стада, тобто процесу відновлення чи збільшення поголів’я свиней. Успіх відтворення свинопоголів'я залежить від виконання системи заходів, серед яких важливу роль відіграють правильна підготовка свиноматок до осіменіння, своєчасне вибракування малоплідних і непридатних до відтворення свиноматок, використання кнурів-поліпшувачів, своєчасне парування, злагоджена організація племінної роботи всіх працівників ферми та їх відповідальність за виконувану роботу [10, 13, 15].

Формування маточного поголів’я. Поголів’я ремонтної групи молодняку відбирають в 1,5–2 раза більшим за поголів’я основних свиноматок, яке підлягає вибракуванню [20]. Такий підхід сприяє відбору в основне стадо після першого опоросу найбільш продуктивних свиноматок, а також для забезпечення розширеного відтворення [16, 22].

У свинарських господарствах термін використання основних свиноматок становить 3–4 роки [40]. Відхилення від нього залежить від інтенсивності використання маток. На фермі прагнуть отримувати від свиноматки за 2 роки 5 опоросів, для цього поросят від маток відлучають через 28 днів, після чого свиноматку знову осіменяють [22].

Дорослих свиноматок парують через 4–7 днів після відлучення поросят. Молодих свинок у віці 9–10 міс за досягнення ними живої маси 110–120 кг. Молодняк кнурів- плідників у господарстві переводять в основне стадо у віці 10–11 місяців і 130–150 кг живої маси [29].

Відсоток вибракування маток становить 30–35%, оскільки їх утримують 3–4 роки, кнурів-плідників також використовують до 3–4 років [12].

Від системи і строків одержання приплоду у господарствах залежить обсяг виробництва продукції, затрати праці і сумарні витрати на одиницю продукції, економічна ефективність галузі [19].

На підприємствах для відтворення товарного стада свиней, враховуючи кількість основних свиноматок, прийнята круглорічна система опоросів [23]. За цієї системи всі основні свиноматки поросяться впродовж року рівномірними групами, а перевірювані матки – у весняно-літній період. Ця система дає змогу більш інтенсивно використовувати свиноматок, свинарники-маточники у зимовий період та трудові ресурси [12, 29].

Але водночас є і недоліки такої системи, це розтягнутість опоросів, коли свиноматки поросяться впродовж усього року; великі труднощі за доглядом свиноматок: утримуючи у групі одночасно поросних, підсисних і холостих маток, а також різновіковий приплід, важко організувати їх годівлю відповідно до їх потреб, фізіологічного стану та віку [2].

У господарствах намагаються, щоб опороси проходили впродовж одного місяця в одному приміщенні, далі опороси переміщують в інше приміщення, у такий спосіб дотримуються правила: «все пусто – все зайнято» [15]. Свиноматок після відлучення поросят, а також молодих свинок, що підлягають осіменінню, розміщують у станках для холостих тварин. У цих тварин щодня визначають охоту, для чого всіх свинок з ознаками статевого збудження (набряк і почервоніння зовнішніх статевих органів, збуджена поведінка) виокремлюють у окремий станок і визначають у них початок охоти за допомогою кнура-пробника [23, 39]. Ознакою охоти є стан найбільш вираженого статевого збудження, коли у свиноматки проявляється рефлекс нерухомості і вона допускає садку кнура. В умовах великогрупового утримання статева охота у свиноматок може відбуватися без добре виражених ознак тічки, тому її виявляють кнуром-пробником. Для цього його впускають у станок, де утримують свиноматок, або проганяють по проходу біля індивідуальних кліток і спостерігають за поведінкою свиноматок, а потім тих, що перебувають у стадії статевого збудження, випускають на прохід до кнурів. Якщо у свиноматки виявлено рефлекс нерухомості, її заганяють в індивідуальний станок [40].

Під час визначення охоти у свиноматок користуються ще і такими засобами: проганяють кнура по проходу, де утримують свиноматок, і дають змогу поспілкуватися їм через стінку станка, заганяють кнура у станок до свиноматок після того, як всі свиноматки з добре вираженими ознаками статевого збудження були вже відібрані. Це необхідно робити для того, щоб виявити свиноматок в охоті, у яких погано проявляються ознаки стадії збудження. Заплідненість і багатоплідність свиноматок значно залежать від часу і кількості осіменінь [39].

В процесі осіменіння свиноматок потрібно враховувати такі закономірності фізіології розмноження: овуляція у свиноматок настає в межах 24–42 годин, а переважно 30–38 годин після початку охоти і триває 1–3 години; сперма у статевих шляхах живе до 18 годин, а яйцеклітини спроможні до запліднення здебільшого у перші 2-6 годин після овуляції [2, 51].

За 8-годинного безперервно ущільненого робочого дня техніки зі штучного осіменіння свиней проводять осіменіння за такою схемою. Якщо перевірку свиноматок в охоті проводити двічі, то тільки через рівні проміжки часу – о 7-й та 19 годині і осіменяти двічі – перший раз через 12 годин від моменту встановлення рефлексу нерухомості і другий – через 12 годин [13].

Тварин, як умовно поросних, утримують у станках 32 дні, щодня визначаючи у них повторну статеву охоту, починаючи з 12–14-го дня після осіменіння. Свиноматок, у яких протягом 32 днів після осіменіння проявилась охота, переводять в індивідуальні станки для повторного парування, а тих, що за цей час не проявили охоти, — у приміщення для утримання поросних свиноматок [15, 20].

Для підвищення ефективності галузі свинарства у господарствах проводиться племінна робота, адже чистопородні свиноматки, зазвичай, мають більшу багатоплідність і приплід має значно вищу енергію росту й розвитку [20].

Також ефективною у господарствах є гібридизація свиней. Оскільки доведено, що міжпородне схрещування і гібридизація підвищують багатоплідність свиноматок до 11–16 поросят за опорос, середньодобові прирости поросят вищі на 10–15%, живої маси 110–120 кг вони досягають за 6–7 місяців. При цьому підвищуються віддача корму, якість продукції, вихід м’яса в процесі забою досягає 60% [32–34].

Ретельний догляд за ремонтним молодняком проводять, починаючи з місячного віку поросят [19]. В основне стадо переводять лише поросят від свиноматок, у якої їх було не менше 10 за живої маси у період відлучення від матки не менше 12–15 кг.

Структура і оборот стада є важливими факторами ефективного ведення галузі свинарства у господарствах. За їх розроблення враховують спеціалізацію свинарства, зональні особливості, умови розвитку галузі, а також ринковий попит продукції [36].

Важливим резервом підвищення продуктивності тварин різних порід, заводських типів та ліній є використання міжпородного та міжлінійного схрещування, а також міжпородної, породно-лінійної і міжлінійної гібридизації [13]. Проте успіх цього методу розведення здебільшого залежить від вихідних форм тварин, які беруть участь у системі схрещування. У зв’язку з цим слід зазначити, що гібридні свині – це тварини із збагаченою спадковою основою, які здатні краще асимілювати корми та за менших їх витрат виробляти більше продукції. Вважається, що правильна організація міжпородного схрещування свиней дає змогу поєднувати у потомстві цінні ознаки порід й викликати явище гетерозису, завдяки якому потомство може перевищувати за окремими ознаками продуктивності батьківські форми [16].

За схрещування порід та спеціалізованих ліній відбувається активізація життєвих функцій та зміна спадковості. Тому гібридизація потребує високого рівня селекції з обов’язковим вивченням комбінаційної здатності вихідних генотипів. Цей метод розведення дає змогу нівелювати низку труднощів, які виникають за чистопородного розведення і промислового схрещування свиней, зокрема вона може забезпечити високу поєднуваність за низкою господарськи корисних ознак, які не корелюють між собою [20, 45].

3. Біогазові установки дуже популярні в Європі, де державні компенсації  на їх будівництво досягають 90%, але в Україні вони не набули поширення з причини своєї вкрай високій вартості. Крім того, основними стримувальними чинниками поширення біогазових установок є відносно низькі температури взимку на більшій частині території, що робить  використання цих установок нерентабельним [15]. До того ж вони складні в проєктуванні і будівництві, і труднощі їх освоєння збільшуються браком досвіду в українських виробників.

Як приклад використання гною як джерела отримання газу розгляньмо  біогазові системи від групи компаній Big Dutchman (Німеччина). Big Dutchman поряд із впровадженням інноваційних технологій і обладнання для птахівництва і свинарства займається постачанням на ринок біогазових систем і спеціально для цього має у своєму складі підрозділ «Відновлювані джерела енергії» [40].

Виробництво біогазу – біохімічний процес в безкисневому середовищі (в анаеробних умовах), коли відбувається розкладання органічних субстанцій під впливом мікроорганізмів через ступінчастий процес. Анаеробне розкладання різних субстратів залежить переважно від складу останніх, а саме від [39]:

• вмісту в них сухої речовини (СР);

• хімічного складу органічних частин (вуглеводи, жири, протеїни, баластні речовини).

Для виробництва біогазу можуть бути використані практично всі субстанції органічного походження, які не містять великої кількості волокон (дерев’яних компонентів) і розкладаються в анаеробних умовах. Як основний субстрат насамперед застосовується гнойова рідина зі свинарських ферм і ферм для утримання великої рогатої худоби. Органічні відходи поліпшують вихід біогазу. Наприклад, у Німеччині практикується зброджування енергетичних рослин (відновлюваної сировини) з додаванням до рослинної маси гною або без нього. Під час проєктування біогазових установок необхідно мати інформацію про [39]:

• вид і кількість завантажуваного матеріалу;

• майбутнє використання виробленого біогазу;

• засоби фінансування;

• індивідуальні місцеві особливості;

• використання залишків бродіння.

За визначення концепції планування біогазових установок важливо окреслити такі позиції: мезофільні (~ 38°С) або термофільні (~ 55°С) умови процесу, одно­ або двоступінчастий процес, перемішування субстратів, опалення ферментатора, система подавання матеріалів для зброджування, продуктивність ферментатора з навозу [15].

Впровадження біогазових установок дає змогу створити поновлювані джерела енергії поблизу від споживача. Крім того, отримане в процесі зброджування екологічно чисте органічне добриво значно підвищує врожайність сільськогосподарських культур. В Україні останнім часом також проявився великий інтерес до біогазової установки [40].

 

 

 

attention_arrow_anim_md_nwm_v2

Птахівництво – перша галузь тваринництва, що переведена на промислову основу, тому більшість продукції (яйця, м'ясо) дають саме підприємства промислового типу – птахофабрики.

 

 

Технологія виробництва, вибір засобів механізації його процесів залежать від системи і способу утримання птиці [5, 8].

На спеціалізованих підприємствах переважають інтенсивна та комбінована (напівінтенсивна) системи утримання. Кожна з них має кілька способів утримання: підлогове (на глибокій підстилці, на планчастій або сітчастій підлозі) і кліткове, вільновигульне і безвигульне, без пересадки і з пересадкою [4].

Вільновигульний спосіб утримання полягає у тому, що птиця має необмежений вихід на вигули та водоймища (для водоплавної) [15]. Пташники, навіси та будиночки використовують в цьому випадку тільки для ночівлі, захисту від непогоди та відкладання яєць. В інтенсивному птахівництві цей варіант зберігається лише стосовно утримання гусей [4].

Переваги такого способу: низькі капіталовкладення і можливість використання підніжного корму. Але при цьому потрібні великі земельні площі, зростають трудомісткість обслуговування і небезпека інфекційних захворювань [8].

За утримання на підлозі з обмеженим використанням вигулів птиця перебуває в приміщеннях і може (в сприятливу погоду) виходити на огороджені майданчики з твердим покриттям, що розміщені вздовж пташника [15]. Цей варіант не набув поширення через низьку ефективність вигулів і високу трудомісткість обслуговування (доводиться систематично очищати пташники від підстилки та посліду і підтримувати у належному стані вигули). Крім того, в сиру погоду підстилка у приміщенні зволожується і забруднюється через занесення бруду ногами птиці з вигульних майданчиків [42].

Безвигульний спосіб передбачає варіанти утримання на глибокій підстилці, сітчастих або планчастих настилах, а також комбіноване, коли частину приміщення обладнують настилами, а іншу покривають глибокою підстилкою. Підстилку завтовшки 20–30 см найчастіше закладають один раз перед посадкою птиці у пташники [39]. Застосовують й інший варіант: спочатку кладуть підстилку шаром 7–15 см, а потім в міру забруднення додають її, поступово доводячи шар до 25–30 см. Це звільняє пташниць від щоденного прибирання забруднених місць.

Глибока підстилка внаслідок біотермічних процесів, що відбуваються у ній, виділяє багато тепла. Це мас суттєве значення в умовах довгої й холодної зими. Підстилка має бути сухою, але без пороху [15]. Для підстилки використовують подрібнену солому, стружку і тирсу, волокнистий торф, лушпиння насіння соняшнику, рисового зерна, подрібнені стрижні качанів кукурудзи та інші матеріали. Норму внесення підстилки беруть з розрахунку 8–10 кг на дорослу птицю на рік або приблизно 2 кг за період вирощування одного бройлера [5]. Прибирають послід з підстилкою один раз на рік або після завершення циклу вирощування бройлерів.

Утримання на глибокій підстилці має низку недоліків [42]:

• необхідно мати достатню кількість якісного підстилкового матеріалу;

• значно погіршується мікроклімат у приміщеннях, а постійний контакт птиці з забрудненою послідом підстилкою, що акумулює і поширює епізоотичні бактерії, створює умови для виникнення різних захворювань;

• знижується ефективність засобів механізації та автоматизації, підвищується собівартість продукції;

• птиця часто несе яйця поза гніздами, при цьому погіршуються харчові та інкубаційні властивості яєць через забруднення, а на їх збирання витрачається багато часу.

За підлогового утримання приміщення пташника поділяють на секції, в кожній з яких розміщують по кілька сотень і навіть тисяч голів птиці, В разі утримання її на утепленій підлозі комплексну механізацію з частковою автоматизацією виробничих процесів забезпечують комплектами технологічного обладнання [5]:

- для маточного стада курей (КМК-12 і КМК-18), індиків (ИВС-1,8), качок і гусей (КНУ-3, КНУ-5);

- для ремонтного молодняку курей (КРМ-12 та КРМ-18), індиків (ИРС-2,3), качок і гусей (КРУ-3,5 і КРУ-8);

- для вирощування на м'ясо бройлерів (ЦБК-12А, ЦБК-18А), індичат (ИМС-4,5), каченят і гусенят (КМУ-10, КМУ-15).

Курчат-бройлерів віком від 1 до 56 днів вирощують також на сітчастій підлозі в пташниках, оснащених технологічним комплектом К-П-5, а маточне стадо курей м'ясних порід утримують за інтенсивною технологією на сітчастій підлозі в поєднанні з глибокою підстилкою за обмеженої годівлі в пташниках з комплектом обладнання К-П-11 [15].

Видалення посліду з короба, розміщеного під сітчастою підлогою, забезпечується скребковим механізмом (МПС-4М, МПС-6М).

За кліткового способу основне обладнання ‒ кліткові батареї, що забезпечують індивідуальне (одномісні клітки), дрібногрупове (2–6 голів у клітці) і великогрупове (по кілька десятків голів у клітці) утримання. На відміну від підлогового утримання, за кліткового переміщення птиці відносно обмежене. Це полегшує нагляд за нею і дає змогу підвищити щільність посадки її з розрахунку на одиницю площі, значно збільшити місткість пташника [4].

У конструкціях кліткових батарей останнім часом відбулися значні зміни, пов'язані з удосконаленням технології утримання птиці.

Кліткові батареї є (рис. 10):

- за кількістю кліток по вертикалі ‒ одно-, дво- і багатоярусні;

- за кількістю кліток по горизонталі ‒ одно-, дво- і багато рядні;

- за принципом взаємного розміщення кліток ‒ одно - та двобічні;

- за принципом розміщення ярусів ‒ вертикальні й каскадні або ступінчасті.

 

 

kletki

Рис. 10. Схеми кліткових батарей: а ‒ вертикальна однорядна триярусна;

б ‒ вертикальна дворядна чотириярусна; в ‒ каскадна трирядна; г ‒ каскадна чотирирядна; д ‒ горизонтальна чотирирядна

 

Перехід на кліткове вирощування та утримання дає змогу ліквідувати сезонність виробництва; стимулювати ріст і розвиток молодняку, це створює сприятливі умови для збереження поголів'я, підвищення продуктивності птиці; знизити питомі витрати кормів; вдвічі-тричі збільшити ефективність використання виробничих площ і технічних засобів та в 1,5 раза підвищити продуктивність праці; поліпшити якість і знизити собівартість одержуваної продукції [5].

Пташники для кліткового утримання рекомендується будувати без вікон. Внутрішнє планування та висота їх залежать від вибору технологічного обладнання. Більшість серійних кліткових батарей мають значну довжину, тому їх встановлюють вздовж пташника (рис. 11). Проходи між ними мають забезпечувати зручності для обслуговуючого персоналу під час догляду за птицею, ширину проходів приймають залежно від типу обладнання [4]. За встановлення одноярусних батарей з годівницями всередині кліток або каскадних батарей з ланцюговими чи канатно-шайбовими кормороздавачами ширина проходів може бути лише 0,5 м. У разі використання багатоярусних батарей проходи між ними мають бути значно ширшими (1–1,2 м між елементами, що виступають) [15].

 

 

image021

Рис. 11. Схема розміщення технологічного обладнання за кліткового утримання птиці (на прикладі комплекту 2Б-3): 1 ‒ бункер сухих (комбінованих) кормів; 2 ‒ транспортер; 3 ‒ кліткова батарея: 4 ‒ транспортер для прибирання посліду; 5 ‒ корморозподільний шайбовий механізм

 

Удосконалення і впровадження потокових автоматизованих технологій у виробництві яєць та м'яса птиці потребують максимальної компактності виробничих приміщень та їх розміщення у повній відповідності до послідовності технологічного циклу. Успішна реалізація потокових автоматизованих технологій у птахівництві забезпечується такими умовами [4]:

- перехід від павільйонної до компактної блочної чи моноблочної й багатоповерхової забудови, використання кліткового утримання птиці з високою щільністю її посадки. Підлогове утримання застосовується насамперед для водоплавної птиці, індиків, а також маточного стада і вирощування ремонтного молодняку курей;

- заміна мобільних транспортних засобів на території підприємства і начіпних пересувних механізмів автоматизованими транспортерами;

- забезпечення безперервного ритмічного виробництва з почерговим заповненням і звільненням пташників за зміщеним графіком;

- створення потоково-автоматизованих виробничих ліній (приготування, доставляння і роздавання кормів, збирання й сортування яєць, прибирання та утилізація посліду тощо) на базі магістральних конвеєрів, що з'єднують кліткові батареї і окремі пташники з відповідними загальногосподарськими виробничими підрозділами;

- різке підвищення надійності і рівня технічної експлуатації технологічного обладнання, створення автоматизованих систем централізованого диспетчерського управління виробництвом;

- забезпечення надійного біологічного захисту птиці, який ґрунтується на штучно створюваному оптимальному мікрокліматі і своєчасному проведенні профілактичних заходів.

Промисловість випускає комплекти машин та обладнання для комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів за утримання птиці в кліткових батареях. Для утримання маточного поголів'я курей разом з півнями призначені комплекти механізованого обладнання К-П-15 «Прогрес» і К-П-9 [15]. Промислове поголів'я курей-несучок утримують в автоматизованих кліткових батареях БКН-3А (триярусні, каскадні) або КОН-А (чотирирядні, вертикальні) тощо. Ремонтний молодняк вирощують від 1 до 140 днів в триярусних кліткових батареях БКН-ЗВ та К-П-8. Комплекти обладнання двоярусних кліткових батарей 2Б-3 або триярусних БКМ-ЗД застосовують для вирощування бройлерів від першого дня до забою [41]. Селекційну роботу з породами курей яєчного напряму провадять у кліткових батареях БКС-2. Кожна кліткова батарея ‒ відокремлена система сітчастих кліток для розміщення птиці, які оснащені годівницями і напувалками (жолобковими чи краплинними) [39].

Батарея обслуговується засобами роздавання кормів та прибирання посліду, що провалюється крізь сітчасту підлогу кліток. За варіанта для утримання курей-несучок батарея оснащена також яйцезбиральним транспортером. Структура машин та обладнання в комплектах для утримання птиці на підлозі, а також кліткового значною мірою уніфікована [5]. На всіх типах підприємств з виробництва яєць і м'яса птиці передбачається годівля сухими повнораціонними розсипними чи гранульованими комбінованими кормами, які здатні забезпечувати максимальну ефективність галузі та високу якість продукції [8]. Нагромадження і зберігання комбікормів здійснюється за допомогою системи бункерів (БСК-1О, БСК-25), які мають пристрої для завантаження кормів у бункери кормороздавачів [4, 41].

 

 

Попередня тема

На початок

Наступна тема