video

ОБСТЕЖЕННЯ ТА ОЦІНКА СТАНУ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Електронний підручник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СИЛАБУС	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

5. УЧАСТЬ СЕСТРИ МЕДИЧНОЇ БАКАЛАВРА В ОБСТЕЖЕННІ

ТА ОЦІНЮВАННІ СТАНУ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

ІНСТРУКЦІЯ №5

ТЕОРЕТИЧНА КОНКРЕТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ. ВІДПОВІДІ НА КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

5.1. Особливості скарг та анамнезу в разі захворювань системи органів дихання

5.2. Методика обстеження грудної клітки

5.2.1. Огляд грудної клітки. Правила проведення. Ознаки, що виявляють у разі ураження системи органів дихання

5.2.2. Пальпація грудної клітки. Можливі зміни у разі захворювань органів системи дихання

5.2.3. Перкусія: види перкусії, звуки, що виникають під час перкусії. Значення для діагностики захворювань системи органів дихання

5.2.4. Аускультація: види, загальні правила аускультації. Значення для діагностики захворювань органів дихання

5.3. Синдром ущільнення легеневої тканини: визначення, етіологія, клінічні ознаки, методи діагностики, диференційна діагностика

5.4. Синдром бронхіальної обструкції: причини виникнення, пальпаторні, перкуторні, аускультативні ознаки, додаткові методи дослідження

5.5. Гостра і хронічна дихальна недостатність: визначення, клінічні ознаки, методи діагностики

ПРАКТИЧНА РОБОТА СТУДЕНТІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА

Практичний навик 1. Підрахунок частоти дихання

Практичний навик 2. Вимірювання температури тіла в підпахвинній ділянці, реєстрація даних у температурному листку

Практичний навик 3. Визначення окружності грудної клітки під час вдиху та видиху

Практичний навик 4. Підготовка пацієнта та техніка виконання мазка із зіва для бактеріологічного дослідження

Практичний навик 5. Підготовка пацієнта та техніка виконання мазка із носа для бактеріологічного дослідження

Практичний навик 6. Підготовка пацієнта та техніка збору харкотиння для лабораторних досліджень

Практичний навик 7. Плевральна пункція. Обов’язки медичної сестри

СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ

ТЕОРЕТИЧНА КОНКРЕТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ. ВІДПОВІДІ НА КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

5.1. Особливості скарг та анамнезу в разі захворювань системи органів дихання

До основних симптомів, характерних для захворювань органів дихання, належать задишка, кашель (мал. 1), кровохаркання, біль у грудній клітці.

Класифікація кашлю

Непродуктивний або сухий

За характером

Продуктивний або вологий

За тривалістю

Епізодичний

Короткочасний

Приступоподібний

Постійний

За перебігом

Гострий

до 3-х тижнів

Підгострий від 3-х

до 7-ми тижнів

Хронічний

понад 9 тижнів

Мал. 1. Класифікація кашлю

Зелена мокротиння при кашлі | Здоров'я

Харкотиння – це патологічний секрет легень і дихальних шляхів, що виділяється під час кашлю або відхаркування. Визначення характеру та кількості харкотиння має діагностичне значення:

- кількість може бути від декількох плювків при бронхіті, 1–2 літри за добу при гнійних захворюваннях легень. Запах з'являється в разі приєднання гнильної мікрофлори.

- слизове харкотиння визначається при бронхіті, бронхіальній астмі (БА) – склоподібне, у разі набряку легень – серозне (рідке, прозоре, пінисте), у разі прориву абсцесу у просвіт бронха – гнійне (жовто-зеленого кольору, густе), при бронхоектазах, раку, туберкульозі легень – геморагійне (прожилки або згустки крові), при крупозній пневмонії – іржаве.

задишка

Задишка – порушення частоти, глибини, ритму дихальних рухів. Її види: інспіраторна – характеризується порушеним і утрудненим вдихом (під час звуження трахеї чи верхніх дихальних шляхів, потрапляння стороннього тіла в дихальні шляхи тощо), експіраторна – характеризується подовженим і утрудненим видихом (при бронхіальній астмі). Змішана задишка характеризується порушеним вдихом та видихом.

Біль у грудях: чим викликається порушення? - ITMED

Біль у грудях слід розрізняти за походженням, характером, інтенсивністю, тривалістю, іррадіацією, зв’язаністю з актом дихання, кашлем і положенням тіла. Болі можуть виникати за умови розвитку патологічного процесу безпосередньо в грудній стінці (міозити, міжреберні невралгії, переломи, метастази пухлини, пошкодження шкіри); плеврі, серці та аорті, а також у результаті іррадіації болю при захворюваннях органів черевної порожнини – гострий холецистит, панкреатит, апендицит.

5.2. Методика обстеження грудної клітки

5.2.1. Огляд грудної клітки. Правила проведення. Ознаки, що виявляють у разі ураження системи органів дихання

Під час огляду візуально визначають форму і симетричність грудної клітки. Звертають увагу на ізольовані чи розлиті вип’ячування або западання, частоту дихання, ритмічність, глибину і рівномірність участі обох половин грудної клітки.

Грудну клітку оглядають у прямому і боковому освітленні та в певній послідовності – ділянка ключиць, груднини, груднинно-ключичних з’єднань, надключична і підключична западини, моренгеймова ямка (між дельтоподібним і великим груднинними м’язами), порівнюють спереду і ззаду обидві половини грудної клітки, міжреберні проміжки (ширина, ступінь наповнення), форму епігастрального кута (гострий, тупий – у градусах). У чоловіків частіше, ніж у жінок зустрічається тупіший епігастральний кут і плоскіший кут Людовіка. Під час вимірювання окружності грудної клітки доцільно порівнювати з обох сторін відстань від середини груднини до остистих відростків.

У нормі грудна клітка правильної, симетричної форми.

Зміни форми можуть бути зумовлені патологією органів грудної клітки (бочкоподібна у разі бронхіальної астми, емфіземи легень) або неправильним формуванням скелета в процесі розвитку. Уроджені аномалії розвитку грудної клітки бувають у вигляді западання нижньої частини груднини («груди шевця»), в формі лійки «лійкоподібна» грудна клітка, може спостерігатись поздовжнє заглиблення груднини («човноподібна грудна клітка»). При рахіті грудна клітка ніби стиснута з обох боків, груднина виступає вперед у вигляді «кіля» («курячі грудки»).

Визначають частоту дихання шляхом візуального спостереження за дихальними екскурсіями грудної клітки. Необхідно встановити, чи не відстає в акті дихання одна з її половин або якась ділянка.

Відставання грудної стінки в акті дихання буває за крупозної пневмонії, з вип’ячуванням міжреберних проміжків – у разі ексудативного плевриту.

Обмеження рухів половини грудної клітки в поєднанні із западанням міжреберних проміжків і опущенням плечового пояса, відставанням лопатки спостерігають у разі зменшення об’єму плевральної порожнини після операції – пульмонектомії.

Грудна клітка відстає в диханні у разі переломів ребер, коли дихання буває поверхневим, переривчастим через підсилення болю під час глибокого вдиху.

Під час порушення прохідності верхніх дихальних шляхів (гортань, трахея, бронхи) у диханні беруть участь допоміжні м’язи. Дихання стає посиленим, напруженим із свистячими шумами, вдих – подовженим.

Поява у чоловіків грудного типу дихання, характерного для жінок, може спричинятись гострою патологією органів черевної порожнини.

5.2.2. Пальпація грудної клітки. Можливі зміни у разі захворювань органів системи дихання

Під час пальпації грудної клітки пальпують ребра, міжреберні проміжки, грудні м’язи, ступінь резистентності грудної клітки, феномен голосового тремтіння.

Your browser does not support the video tag.

Пальпація грудної клітки

https://www.youtube.com/watch?v= BeKj4zpjvis

Хворого обстежують стоячи або сидячи. У нормі грудна клітка пружна, податлива, особливо в бокових відділах. Резистентність грудної клітки визначають за опором під час її притиснення в різних напрямках. Підвищення ригідності грудної клітки спостерігають за плеврального випоту, великих пухлин легень, емфіземи, окостеніння реберних хрящів у похилому віці.

Визначають загруднинну пульсацію – за нахиленої голови хворого в яремну ямку прикладають палець. Може відчуватись пульсація аорти, що свідчить про її розширення. Проводять пальпацію ключиць – ключицю захоплюють великим і вказівним пальцями та пальпують по всій довжині. За підозри на перелом ключиці пальпацію проводять з великою обережністю через різку болючість і можливість пошкодження підключичних судин кістковими уламками. Можна виявити типове зміщення внутрішнього уламка вверх і до заду, а зовнішнього – вниз і до переду.

Пальпацію надключичної ямки проводять для визначення лімфатичних вузлів з обох боків. Це має значення у разі новоутворень молочної залози, легень. Іноді можна пропальпувати плоский кістковий утвір за наявності додаткового шийного ребра. У разі плекситу визначають болючість під час тиснення на внутрішній відділ надключичної ямки (розміщення плечового сплетення).

Проводять пальпацію ребер і міжреберних проміжків. У разі пальпації грудна клітка не болюча, поверхня непошкоджених ребер гладенька. Пальпувати потрібно кожне ребро від груднини до хребта, звертати увагу на місця з’єднання ребер і хрящів (рахітичні виступи), кісткові потовщення, локалізовану болючість. При переломі ребра з пошкодженням плеври і легені, як наслідок виникає підшкірна емфізема, що визначається ніжною крепітацією. Грубіша крепітація під час дихальних рухів свідчить про перелом ребер (кісткова крепітація). Визначення кісткової крепітації краще проводити після новокаїнової блокади місця перелому. Щоб встановити, яке ребро пошкоджене, підрахунок проводять зверху, спереду, починаючи з ключиці. Підрахунок можна проводити і ззаду, знизу, починаючи з ХII ребра. Ізольована припухлість і болючість міжреберних проміжків може свідчити про наявність запального процесу (гнійного вогнища) в плевральній порожнині.

Визначення голосового тремтіння. Голосове тремтіння виникає під час розмови і пальпаторно відчуваються коливання грудної клітки, яке передається з вібруючих голосових зв’язок. Хворий низьким голосом повторює слова, які містять літеру “Р”, наприклад “тридцять три”. Визначення проводять за допомогою щільно прикладених долонь симетрично до обох боків грудної клітки (мал. 2), (мал. 3). Підсилення голосового тремтіння має місце під час інфільтративних процесів легеневої тканини (пневмонії). Послаблення голосового тремтіння, або його відсутність спостерігають за наявності рідини в порожнині плеври, пухлин плеври, обтурації просвіту бронха.

Перкусія грудної клітки дає можливість визначити межі легень (топографічна перкусія) наявність патологічних змін (порівняльна перкусія)

Your browser does not support the video tag.

Перкусія легень

https://www.youtube.com/watch?v=BeKj4zpjvis

Порівняльну перкусію проводять послідовно на передній, бокових і задній поверхнях грудної клітки симетрично з обох боківпо топографічних лініях.

На грудній клітці виділяють 10 топографічних ліній, які використовуються як орієнтири.

На передній поверхні

1. Передня серединна (непарна) – проходить по середині грудини.

2. Груднинна (парна) – по правому і лівому краю груднини.

3. Білягруднинна (парна) – між грудниною і середньоключичною лініями.

4. Серединноключична (парна), у чоловіків – соскова, проходить через середину ключиці.

Мал. 2. Топографічні лінії на передній поверхні грудної клітки: 1 – передня серединна; 2 – права груднинна; 3 – права білягруднинна; 4 – права середньоключична (соскова)

На бокових поверхнях:

1. Передня пахвова (парна) – по передньому краю пахвової ямки.

2. Середня пахвова (парна) – через найвищу точку пахвової ямки.

3. Задня пахвова (парна) – по задньому краю пахвової ямки.

Мал. 3. Топографічні лінії на боковій поверхні грудної клітки: 1 – передня права пахвова; 2 – середня права пахвова; 3 – адня права пахвова

На задній поверхні:

1. Задня серединна (непарна) – по остистих відростках хребців.

2. Біляхребтова (парна) – по середині між задньою серединною і лопатковою лініями.

3. Лопаткова (парна) – через нижній кут лопатки за опущених рук.

Мал. 4. Топографічні лінії на задній поверхні грудної клітки: 1 – задня серединна (хребетна); 2 – права біляхребетна; 3 – права лопаткова

Топографічна перкусія – послідовне визначення меж, рухомості нижніх країв легень, висоти стояння верхівок легень. Перкусією грудної клітки, перш за все, визначають межі легень і серця. Для визначення меж абсолютної тупості серця наносять слабкі удари, для виявлення відносної тупості – сильніші удари.

Перкусією нижніх відділів грудної клітки під час вдиху і видоху визначають рухомість легеневих країв. Розрізняють ясний легеневий звук за нормальної легеневої тканини, коробковий – у разі емфіземи, високий тимпаніт – у разі пневмотораксу, притуплений або тупий звук – за ущільнення легеневої тканини, наявності рідини в плевральних порожнинах, за пухлин. Наявність рідини і повітря в плевральній порожнині дає межу притуплення у вигляді горизонтального рівня. За наявності тільки рідини без повітря межа притуплення буде по лінії Дамуазо, коса лінія з найвищою точкою – по задній пахвовій лінії.

Аускультацію легень проводять у симетричних точках спереду і ззаду, зверху донизу

Your browser does not support the video tag.

Аускультація легень

https://www.youtube.com/ watch?v=BeKj4zpjvis

В нормі вислуховують основні дихальні шуми (везикулярне дихання). За патологічних процесів – додаткові, або побічні дихальні шуми. Везикулярне дихання виникає внаслідок коливання стінок альвеол. Може змінюватись у бік посилення або послаблення. Ці зміни бувають фізіологічними і патологічними. Фізіологічне посилення везикулярного дихання спостерігають у дітей, а послаблення – у разі потовщення грудної стінки. Патологічне послаблення везикулярного дихання буває у разі запалення, а патологічне підсилення везикулярного дихання обумовлене змінами фаз дихального шуму під час видиху й вдиху. Бронхіальне дихання – це дихальні шуми, що виникають у гортані і трахеї. Нормальне бронхіальне дихання добре прослуховують над гортанню, трахеєю, біфуркацією трахеї. Патологічне бронхіальне дихання прослуховують у разі ущільнення легеневої тканини і заповнення альвеол запальним ексудатом.

Побічні дихальні шуми – хрипи, виникають за розвитку патологічного процесу в трахеї, бронхах, паренхімі легень. Сухі хрипи – основною умовою їх виникнення є тотальне або вогнищеве звуження просвіту бронхів, вологі хрипи виникають у результаті скупчення в просвіті бронхів рідкого секрету, крепітація – тріск, який, на відміну від хрипів, виникає в альвеолах, шум тертя плеври – прослуховують при патологічних станах, які призводять до змін властивостей листків плеври, внаслідок чого під час їх рухів виникає додатковий шум – «шум тертя плеври».

Синдром ущільнення легеневої тканини – ущільнення легеневої тканини зумовлене зменшенням наповнення повітрям легень через заповнення альвеол запальною рідиною (у разі пневмонії), кров’ю (у разі інфаркту легень), проростання легені сполучною тканиною (пневмосклероз) або пухлиною.

У пацієнта виникають такі ознаки: задишка, кашель, виділення харкотиння (іноді має іржаве забарвлення), біль у грудній клітці, відставання у диханні «ушкодженої» половини грудної клітки, посилення голосового тремтіння, притуплений або тупий перкуторний звук, бронхіальне або ослаблене везикулярне дихання, крепітація, дрібнопухирчасті вологі хрипи. Рентгенологічною ознакою є осередок затемнення (ущільнення), розміри і форма якого залежать від характеру і стадії захворювання.

Спільними ознаками для синдрому ущільнення легеневої тканини, не залежно від етіології, є притуплення перкуторного звуку та затемнення на рентгенограмі в ділянці ущільнення.

Для уточнення діагнозу пацієнту призначають загальний аналіз крові, рентгенологічні дослідження органів грудної порожнини, загальний аналіз харкотиння на мікобактерії туберкульозу, атипові клітини, бактеріологічне дослідження.

За потреби проводять бронхоскопію, бронхографію, томографію, торакоскопію.

Проводять диференціальну діагностику (мал. 5) синдрому.

Диференціальний діагноз первинних діагностичних гіпотез залежно від даних рентгенодослiдження органів грудної порожнини

*Обмеженi затемнення і вогнища у легенях*			Пневмонії, вогнищевий та iнфiльтративний туберкульоз, ателектаз пухлинного походження, периферійний рак легень: Рідко пневмосклероз, iнфаркт легені, еозинофільний iнфiльтрат, актиномікоз *тощо*


*Округла тінь, поодинока тінь*			Туберкульозний iнфiльтрат, туберкулома. периферійний рак, закрита кіста. Рідко пневмонія, еозинофільний iнфiльтрат, абсцес, сифiлiтична гума


*Множиннi тiнi*			*Туберкулома, метастази пухлин, грибкові ураження*

Мал. 5. Диференціальний діагноз первинних діагностичних гіпотез

залежно від даних рентгенологічного дослідження органів грудної порожнини

Синдром бронхіальної обструкції – порушення вентиляційної спроможності бронхолегеневого апарату, в основі якого має місце підвищення опору руху повітря дихальними шляхами, тобто порушення бронхіальної прохідності. Провідне значення у виникненні синдрому має бронхоспазм. Порушення бронхіальної прохідності можуть бути зумовлені спазмом бронхів, набряково-запальними змінами переважно внутрішньої оболонки бронхів, гіперсекрецією з накопиченням у просвіті бронхів патологічного вмісту, колапсом дрібних бронхів у разі втрати легенями еластичних властивостей, емфіземою легень, трахеобронхіальною дискінезією та ін. Класично синдром проявляється нетривалими або тривалими нападами ядухи, експіраторною задишкою з утрудненням видиху (у разі бронхіальної астми, хронічного обструктивного бронхіту з емфіземою). Дифдіагностика псевдо автоматичних синдромів (мал.6, 7).

*Диференціальний діагноз псевдоасматичних синдромів*

		Синдром бронхіальної обструкції + ознаки алергії: вірус Квінке, анафілактичний шок, еозинофільний інфільтрат у легенях.


		Синдром бронхіальної обструкції + ознаки запальних захворювань дихальної системи: гострий бронхіт, ГРВЗ, хронічний обструктивний бронхіт, пневмонія, БЕК, туберкульоз легенів, грибкове ураження легень.


		Синдром бронхіальної обструкції ознаки обструкції верхніх дихальних шляхів, депресії гортані, ларингіти, захворювання трахеї, патологічні процеси в середовищі – лимфоми саркоїдоз, загрудний зуб, аневризма грудного відділу аорти тощо


		Синдром бронхіальної обструкції + ознаки аспірації в дихальних шляхах: аспірація стороннього тіла, шлункового вмісту (синдром Мендельсона), у разі захворювання стравоходу (рефлюкс-езофагіт)


		Синдром бронхіальної обструкції як прояв психогенних порушень, істерія, гіпервентиляція.

Мал. 6. Диференціальний діагноз псевдоастматичних синдромів

Провідний

синдром:

Первинні

діагностичні

гіпотези:

Додаткові методи

дослiдження:

Три клiнiчнi форми:

1. Вiдносно короткі напади ядухи (години)

2. Тривалiшi (дні) напади ядухи

3. Постійна експіраторна задишка

1. БА

2. Серцева астма

рентгенологiчнi, ЗАК, загальноклінічне, дослiдження мокротиння, на наявність еозинофільних гранулоцитів, вміст імуноглобуліну G, cnipoгpaфiя, EКГ.

За потреби: бактеріологічне дослiдження мокротиння, на паличку Коха, томографія, бронхографiя біопсія легеневої тканини

Мал. 7. Диференціальний діагноз БА і серцевої астми

5.5. Гостра і хронічна дихальна недостатність: визначення, клінічні ознаки, методи діагностики

Дихальна недостатність – це небезпечний стан, який супроводжує багато захворювань дихальних шляхів і серцево-судинної системи. При цьому стані повністю порушується газообмін у легенях, газовий склад крові.

Дихальна недостатність виникає, якщо носове дихання порушується на різних рівнях:

1. ЦНС – у цьому випадку газообмін порушується у разі передозування наркотиків, порушенні кровообігу в головному мозку і при його травмах.

2. Нервово-м’язова система (хвороби неврологічного та інфекційного характеру) – порушується робота нервової системи і передача особливих імпульсів до м’язів, що задіяні в диханні. Це часто виникає у разі ботулізму.

3. Вроджені та набуті захворювання грудної клітки (сильне викривлення хребта, надмірна вага, пневмоторакс, а також поява рідини в плевральній порожнині).

4. Хвороби дихальної системи (сторонній предмет у бронхах, набряк гортані, бронхіальна астма та інші патологічні стани).

5. Порушення функцій альвеол (тяжка пневмонія, набряк легенів і деякі захворювання, які призводять до надмірного розростання в легенях сполучної тканини, саркоїдоз).

Основними причинами гострої дихальної недостатності вважаються такі захворювання і стани: запалення легенів, ателектаз, бронхіальна астма, бронхіоліт, хронічний бронхіт, травми грудної клітки, туберкульоз легенів, силікоз.

Хронічна дихальна недостатність нерідко виникає за ураження нервової системи, порушень функцій серця, кровообігу і онкологічних захворювань.

Причин розвитку дихальної недостатності чимало.

Розрізняють такі типи патології:

обструктивна – порушується прохідність повітря дихальним трактом. Це може бути через бронхіт, потрапляння стороннього предмета і здавлювання бронхів пухлиною. За рахунок цього хворий не може нормально вдихнути і видихнути, частота дихання значно збільшується;

обмежувальна – цей стан характеризується порушенням функцій легеневої тканини, яка не може нормально розширюватися і спадатися. Спостерігають у разі пневмоторакса, пневмосклероза і плеврита. Дихальна недостатність розвивається через те, що хворий не може повноцінно вдихати повітря;

змішана – спостерігають симптоми обструктивного і обмежувального характеру. Найчастіше виникає за хронічних хвороб серцево-судинної системи;

гемодинамічна – виникає у разі порушення циркуляції повітряних мас. У подібному випадку певна ділянка легень не вентилюється внаслідок ураження тканин;

дифузна – виникає через ущільнення мембран легень, за рахунок чого порушується нормальний газообмін.

Дихальна недостатність може виникати за лічені години, так і тривати дуже довго. Розрізняють такі форми дихальної недостатності:

гостра форма – може розвинутися як протягом кількох днів, так і всього за кілька хвилин. За такий короткий період компенсаторні можливості організму не встигають нормально включитися, тому стан хворого дуже важкий і необхідно вдаватися до інтенсивної терапії;

хронічна форма – цей стан розвивається дуже повільно, протягом кількох місяців або навіть років. Організм встигає пристосуватися до таких змін і за рахунок компенсаторних можливостей намагається підтримувати газовий обмін на необхідному рівні.

За хронічної недостатності симптоматика наростає поступово. Цей стан інколи виникає після недостатнього одужання після гострої дихальної недостатності.

Хронічну дихальну недостатність класифікують за ступенем вираженості загальних симптомів.

На першій стадії задишка буває під час надмірних фізичних навантажень.

Друга стадія характеризується вираженою задишкою навіть за слабких навантажень.

Третя стадія найважча. Задишка і ціаноз шкірних покривів спостерігають у стані цілковитого спокою.

Найнебезпечнішими ускладненнями дихальної недостатності вважаються:

- вторинна інфекція (у разі пневмонії);

- коматозний стан, який може швидко призвести до загибелі хворого.

До ускладнень можна віднести і порушення роботи багатьох органів і систем, які погано забезпечуються киснем.

Основними симптомами дихальної недостатності вважаються виражена задишка, порушення роботи серця (тахікардія, аритмія), синюшність слизових оболон і шкіри, залучення допоміжної мускулатури в дихальний процес, артеріальний тиск дещо знижений, глибина дихальних рухів грудної клітки значно порушена. У хворого порушується сон (часті пробудження в нічний час і аномальна сонливістю вдень). Вранці часто турбує головний біль, періодично виникає нудота, порушується пам’ять.

Якщо в крові критично знижується кількість кисню або сильно збільшується обсяг вуглекислого газу – це може призвести до втрати свідомості та подальшого коматозного стану.

Діагностика. Вислуховують скарги хворого і збирають анамнез. Особливу увагу слід приділяти супутнім хворобам, які можуть спровокувати порушення газообміну.

Огляд хворого включає візуальне дослідження грудної клітки, підраховують частоту дихання, пульсу, проводять аускультацію легень у межах своєї компетенції.

Проводять аналіз газового складу крові. За призначенням лікаря хворий здає клінічний аналіз крові, проходить рентгенографічне обстеження і спірометрію.

За потреби хворого направляють на консультацію до пульмонолога, кардіолога і невролога.

ПРАКТИЧНА РОБОТА СТУДЕНТІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА

Практичний навик 1. Підрахунок частоти дихання

Безпровідний респіраторний пояс - GDX-RB вимірювання частоти дихання | Vernier

Мал.8. Безпровідний респіраторний пояс

Попередня підготовка

1. Привітатись та познайомитись з пацієнтом.

2. Пояснити мету процедури, отримати згоду на її проведення.

3. Запропонувати пацієнту зручно лягти у ліжко, щоб ви бачили верхню частину передньої поверхні грудної клітки.

Основні етапи:

1. Вимити руки з милом, осушити одноразовим рушником, обробити антисептиком за стандартною методикою.

2. Взяти руку пацієнта як для дослідження пульсу на променевій артерії.

3. Покласти свою руку, якою ви тримаєте пацієнта за зап'ястя (імітуючи дослідження пульсу) на грудну клітку.

4. Підрахувати частоту за 1 хв (тільки кількість вдихів).

Заключний етап: записати показники ЧДР в температурний лист. Вимити руки, осушити одноразовим рушником, обробити руки антисептиком.

Як правильно вимірювати температуру тіла

Попередня підготовка

1. Привітатись та познайомитись з пацієнтом.

2. Пояснити мету процедури, отримати згоду на її проведення.

3. Запропонувати пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжко.

4. Звернути увагу на наявність речей, що можуть фальсифікувати результати вимірювання (грілка, чай).

5. Поінформувати, що в стаціонарі температуру вимірюють двічі на добу з 6 до 8 год, та 16 до 18 год.

Основні етапи виконання навику

1. Руки обробити за стандартною методикою.

2. Взяти продезінфікований сухий термометр, перевірити його цілісність, струсити за потреби.

3. Попросити пацієнта підняти руку. Оглянути підпахвинну ділянку на наявність протипоказань.

4. За відсутності ознак запалення витерти насухо підпахвинну ділянку сухим рушником.

5. Розташувати термометр так, щоб ртутний резервуар з усіх боків щільно прилягав до тіла у глибині підпахвинної ямки протягом усього часу вимірювання (10 хв).

6. Запропонувати пацієнту притиснути плече до грудної клітки.

7. Через 10 хв вийняти термометр з-під пахви і тримаючи його горизонтально, на рівні очей, визначити показники.

8. Повідомити пацієнту результати вимірювання.

9. Зареєструвати результати в температурному листі (ціна поділки 0,2 градуси) синім кольором.

10. Струсити термометр зверху вниз.

Заключний етап: провести дезінфекцію термометра методом занурення у дезрозчин. Вимити руки, осушити одноразовим рушником, обробити антисептиком. Про пацієнтів, у яких лихоманка, повідомити лікаря. Зробити записи в медичній документації.

Практичний навик 3. Визначення окружності грудної клітки під час вдиху та видиху

Окружність грудної клітки: таблиця оптимальних значень у дітей і дорослих, як вимірювати обсяг і алгоритм

Попередня підготовка:

1. Привітатися та познайомитися з пацієнтом.

2. Пояснити мету процедури, отримати згоду на її проведення.

3. Провести психологічну підготовку пацієнта.

4. Підготувати необхідне оснащення.

5. Запропонувати пацієнту зняти одяг з верхньої частини тулуба, за необхідності допомогти йому.

Основні етапи виконання навику

1. Руки вимити з милом, осушити одноразовим рушником, обробити антисептиком за стандартною методикою.

2. Попросити пацієнта стати обличчям до вас, опустити руки, дихати спокійно.

3. Сантиметрову стрічку накласти на грудну клітку так, щоб ззаду вона проходила під нижнім кутом лопаток, а спереду – у чоловіків проводять на рівні IV реберного хряща, у жінок – по нижній складці молочної залози.

4. Виміряти окружність грудної клітки: у стані спокою, за максимального вдиху і після повного видиху. Зафіксувати 3-и показники. Різницю двох останніх вимірів називають екскурсією грудної клітки.

Заключний етап: Повідомити пацієнту результати виміру: показники 8–10–12 см свідчать про добрий розвиток дихального апарату. У нетренованих людей, а також у разі захворювань органів дихання екскурсія грудної клітки становить не більше 5–7 см.

Продезінфікувати сантиметрову стрічку. Руки вимити, осушити одноразовим рушником, обробити антисептиком. Зробити записи в медичній документації.

зів

Попередня підготовка

1. Привітатись та познайомитись з пацієнтом.

2. Пояснити мету процедури, отримати згоду на її проведення.

3. Заздалегідь отримати з бактеріологічної лабораторії стерильну пробірку.

Примітка: якщо дослідження не буде проводитися одразу, наприклад, у вечірній час, тоді з лабораторії необхідно отримати стерильну пробірку із ватним тампоном, змоченим 5% розчином гліцерину.

4. Переконатися, що протягом останніх 2-х годин пацієнт не вживав їжу або напої, не полоскав рот.

5. Виписати направлення, у якому вказати дані:

а) для стаціонарного пацієнта:

б) для амбулаторного пацієнта:

- вимити і висушити руки, обробити антисептиком за стандартною методикою, одягнути маску, нестерильні рукавички;

- запалити спиртівку;

- запропонувати пацієнту сісти обличчям до джерела світла і широко відкрити рот.

Основні етапи виконання навику

1. Першим, другим, третім пальцями однієї руки взяти стерильний шпатель, між ІV і V пальцями цієї ж руки розмістити стерильну пробірку.

2. Шпателем притиснути корінь язика, оглянути ротову порожнину і зів.

3. Іншою рукою вийняти з пробірки тампон і обережно, не торкаючись слизової оболонки щоки і язика, підвести його до ураженої ділянки.

4. Швидким рухом зробити мазок по поверхні мигдаликів або задньої стінки глотки і, не торкаючись слизової оболонки щоки і язика, вийняти тампон з ротової порожнини.

5. Використаний шпатель покласти в лоток для використаного матеріалу.

6. Горловину пробірки провести над полум’ям спиртівки і швидким рухом вставити тампон у пробірку, не торкаючись її зовнішньої поверхні.

7. Прикріпити до пробірки направлення.

8. Пробірку відправити до бактеріологічної лабораторії в спеціально призначеному контейнері протягом 2-х годин з моменту взяття матеріалу.

9. Провести дезінфекцію шпателя згідно інструкції.

Заключний етап.: Контейнер після використання продезінфікувати: двічі протерти окремими серветками, змоченими у дезрозчині, з інтервалом 15 хвилин. Потім змити чистою водою.

Зняти рукавички, маску, руки вимити, осушити одноразовим рушником, обробити антисептиком.

Техніка взяття мазків із зіву і носа на флору у дітей | Блог про дитяче здоров'я

Попередня підготовка:

1. Привітатись та познайомитись з пацієнтом.

2. Пояснити мету процедури, отримати згоду на її проведення.

3. Заздалегідь отримати з бактеріологічної лабораторії стерильну пробірку.


	*Примітка*: якщо дослідження не буде проводитися одразу, наприклад, у вечірній час, тоді з лабораторії необхідно отримати стерильну пробірку із ватним тампоном, змоченим 5% розчином гліцерину.

4. Виписати направлення, в якому вказати дані:

а) для стаціонарного пацієнта:

б) для амбулаторного пацієнта:

- вимити і висушити руки, обробити антисептиком за стандартною методикою, одягнути маску, нестерильні одноразові рукавички;

- запалити спиртівку;

- запропонувати пацієнту сісти обличчям до джерела світла.

Основні етапи виконання навику:

1.Розмістити стерильну пробірку між ІV і V пальцями руки. Першим пальцем цієї ж руки підняти кінчик носа пацієнта.

2.Іншою рукою вийняти з пробірки тампон і обережно ввести його обертовими рухами в один, а потім в інший нижній носовий хід.

3.Вийняти тампон з порожнини носа.

4.Горловину пробірки провести над полум’ям спиртівки і швидким рухом вставити тампон у пробірку, не торкаючись її зовнішньої поверхні.

5.Прикріпити до пробірки направлення.

6.Пробірку відправити до бактеріологічної лабораторії в спеціально призначеному контейнері протягом 2-х годин з моменту взяття матеріалу.

Заключний етап: контейнер після використання продезінфікувати: двічі протерти окремими серветками, змоченими у дезрозчині, з інтервалом 15 хвилин. Змити чистою водою. Зняти рукавички, маску, руки вимити, осушити одноразовим рушником, обробити антисептиком.

Практичний навик 6. Підготовка пацієнта та техніка збору харкотиння для лабораторних досліджень

Как сдавать анализ мокроты: описание процедуры, правила и рекомендации :: SYL.ru

Попередня підготовка

1. Привітатися та познайомитися з пацієнтом.

2. Пояснити мету дослідження, отримати згоду на його проведення.

3. Підготувати ємкість для збирання харкотиння.

4. Написати направлення, в якому вказати дані:

а) для стаціонарного пацієнта:

б) для амбулаторного пацієнта:

5. Прикріпити направлення до ємкості;

- стаціонарному пацієнту ємкість принести в палату звечора;

6. Провести інструктаж пацієнта щодо правил збирання харкотиння:

- порекомендувати збирати харкотиння вранці натще, коли його найбільше скупчується в бронхах і воно найбільш багате мікрофлорою;

- перед збиранням харкотиння почистити зуби м’якою зубною щіткою і прополоскати рот спочатку теплою водою, а потім антисептичним розчином.

Основні етапи виконання навику

1. Зняти кришку з ємкості.

2. Відкашляти харкотиння (3–5 мл) у ємкість. Примітка: для отримання достовірних результатів дослідження попередити пацієнта, щоб він збирав харкотиння, яке виділяється під час відкашлювання, а не слину, яка виділяється під час відхаркування.

3. Закрити ємкість кришкою.

4. Харкотиння відправити до лабораторії в спеціально призначеному контейнері протягом 2-х годин з моменту його збирання.


	*Примітка*: за тривалого зберігання в харкотинні розмножується мікробна флора і відбувається лізис (руйнування) клітинних елементів.

Заключний етап: Контейнер після використання продезінфікувати: двічі протерти окремими серветками, змоченими у дезрозчині, змити проточною водою. Зняти рукавички, вимити руки, висушити одноразовим рушником, обробити антисептиком за стандартної методикою.

Особливості збирання харкотиння для виявлення атипових (ракових) клітин.

- Для збільшення ймовірності потрапляння клітин пухлини в харкотиння бажано попередньо застосувати інгаляцію з протеолітичним ферментом (наприклад, трипсином), який сприяє відходженню харкотиння із найглибших відділів бронхіального дерева.

- Відправити харкотиння до клінічної лабораторії слід якомога швидше, оскільки за тривалого зберігання відбувається лізис (руйнування) атипових клітин.

Особливості збирання харкотиння для виявлення мікобактерій туберкульозу, бактеріологічного дослідження та на антибіотикограму.

Стерильну ємкість напередодні отримати з бактеріологічної лабораторії (в умовах стаціонару);

Відкашляти харкотиння в ємкість не торкаючись губами або руками країв та внутрішньої поверхні кришки. Після відкашлювання негайно щільно закрити ємкість кришкою.

Для виявлення мікобактерій туберкульозу харкотиння збирати протягом 1–3 днів, зберігаючи ємкість у прохолодному місці (краще в холодильнику).

На антибіотикограму збирати харкотиння до початку лікування пацієнта антибіотиками. Харкотиння відправити до бактеріологічної лабораторії.

Практичний навик 7. Плевральна пункція. Обов’язки медичної сестри

Плевральная пункция — цены от 560 руб. в Москве, 248 адресов

Попередня підготовка

1. Привітатися та познайомитися з пацієнтом.

2. Пояснити мету процедури, отримати згоду на її проведення.

3. Провести психологічну підготовку пацієнта.

4. Підготувати необхідне оснащення, перевірити справність електровідсмоктувача.

5. Написати направлення, у якому вказати дані пацієнта, дату, мету дослідження, назву відділення.

6. Прикріпити направлення до пробірки.

7. Допомогти пацієнту набути необхідного положення, яке залежить від місця проколу та загального стану пацієнта:

а) якщо прокол у 8–9 міжребер’ї по лопатковій лінії: пацієнта посадити на стілець обличчям до спинки стільця, спиною до лікаря. На спинку стільця покласти подушку, на якій пацієнт розмістить свої зігнуті в ліктях руки і схилить на них голову. Це сприятиме розширенню міжреберних проміжків і забезпечить спокійну позу пацієнта;

б) якщо прокол у 6–7 міжребер’ї по середній пахвовій лінії: пацієнта посадити до спинки стільця тим боком, що не потребує проколу. Руку на боці проколу відвести за голову;

в) якщо стан пацієнта тяжкий, його слід покласти на здоровий бік із відведеною за голову рукою;

г) якщо прокол у 2–3 міжребер’ї (у разі пневмотораксу) по середньо-ключичній лінії: пацієнта посадити на стілець обличчям до лікаря;

- вимити руки під проточною водою, двічі намилюючи їх милом, висушити одноразовим рушником;

- одягнути стерильну маску;

- обробити руки антисептиком за стандартною методикою, одягнути стерильні рукавички.

Основні етапи виконання навику:


	ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Пункцію плевральної порожнини на всіх її етапах проводять із суворим дотриманням правил асептики.

1. Подати лікарю стерильний лоток з розміщеними на ньому стерильними марлевими кульками і стерильним пінцетом; розчин йодонату, 70^° етиловий спирт для обробки ділянки пункції.

2. Набрати 0,5% розчин новокаїну в шприц об’ємом 10 мл, подати лікарю для проведення знеболювання шкіри, підшкірної основи, м’язів і парієтального листка плеври.

3. До стерильної голки для пункції щільно приєднати стерильну трубку. На трубку накласти затискач для уникнення попадання повітря в плевральну порожнину. Подати лікарю підготовлене на стерильному лотку.

4. Після введення лікарем голки в плевральну порожнину, подати йому стерильний шприц для відтягування рідини.

5. Після того, як лікар приєднає шприц до трубки, зняти з неї затискач.

6. Коли лікар наповнить шприц рідиною, накласти затискач на трубку (лікар від’єднує шприц).

7. Рідину з шприца вилити в пробірку, закрити її корком.

8. Приєднати до трубки електровідсмоктувач. Ввімкнути його.


	Примітка: у разі необхідності, після видалення плевральної рідини подати лікарю шприц з розчином антибіотика, який буде введено у плевральну порожнину.

9. Подати лікарю все необхідне для накладання асептичної пов’язки: стерильний лоток з розміщеними на ньому стерильним марлевими тампонами, зволоженими 70^° етиловим спиртом, стерильними марлевими серветками, стерильним пінцетом, лейкопластир.

10. Допомогти пацієнту пройти в палату і лягти в ліжко, простежити за його станом деякий час.

11. Пробірку з плевральною рідиною відправити до клінічної лабораторії в спеціально призначеному контейнері одразу після пункції.


	*Примітка*: за тривалого зберігання, в плевральній рідині розмножується мікрофлора і відбувається лізис (руйнування) клітин.

Заключний етап: контейнер після використання продезінфікувати: двічі протерти окремими серветками, змоченими у дезрозчині, з інтервалом 15 хв. Змити чистою водою. Провести дезінфекцію плевральної рідини в банці ємкістю 3 л, потім вилити у каналізацію. Провести дезінфекцію використаного інструментарію. Зняти рукавички, помістити їх у дезінфекційний розчин, вимити і висушити руки, обробити антисептиком.

СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ

СИТУАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ 1

Хворий поступив у клініку зі скаргами на приступи ядухи, які періодично виникають у нього впродовж декількох років. Об’єктивно: експіраторна задишка з ЧД 28 за/хв, кашель з виділенням незначної кількості в’язкого слизистого харкотиння; участь допоміжних м’язів в акті дихання, за аускультації дихання ослаблене, жорстке; сухі свистячі хрипи.

Ознаки якого синдрому у хворого? Причини виникнення, перкуторні ознаки, додаткові методи дослідження.

Які характерні елементи можна виявити під час дослідження харкотиння?

Відповідь.

СИТУАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ 2

Хворий скаржиться на кашель зі скудним виділенням харкотиння, підвищення температури до 37,8^о, задишку за незначного фізичного навантаження. Хворіє упродовж 5-и років. Об’єктивно: ЧДР 30 за/хв, грудна клітка розширена в передньо-задньому розмірі, голосове тремтіння ослаблене, коробковий перкуторний звук, ослаблене жорстке везикулярне дихання, розсіянні сухі та вологі дрібнопухирчасті хрипи.

Ознаки якого захворювання у хворого? Його причини виникнення, аускультативні ознаки, додаткові методи дослідження.

Відповідь.

СИТУАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ 3

Ви працюєте сімейною медичною сестрою. Об 11-й годині ранку надійшов виклик до пацієнта Р., 32-х років, який захворів раптово. Після переохолодження з’явилися скарги на підвищення температури тіла до 38,8°, сильний головний біль, загальну слабкість, кашель з виділенням невеликої кількості «іржавого» харкотиння, біль у грудній клітці справа, під лопаткою.

Який синдром визначається у пацієнта? Про яке захворювання можна думати?

Які об’єктивні дані доповнять клініку цього захворювання?

ТЕСТИ