Основи меліорації і ландшафтознавства

Електронний посібник

6. Агролісомеліорація і лісовпорядкування

6.1 Загальні відомості про ліс і лісорозведення

6.1 Загальні відомості про ліс і лісорозведення

Загальні поняття про ліс. Ліс – зазначено у ст. 3 Лісового кодексу України – це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов"язані, впливають один на одного і навколишнє середовище.

Різноманітність лісів: а – смерекові ліси Карпат, б – соснові ліси Полісся;

в – букові ліси Поділля; г – мішаний ліс у долині Карпат

Ліси є національним богатством України і за своїм призначенням та місцем розташування виконують екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

З давніх часів дерево - символ життя. І ні метал, ні синтетичні матеріали, назв яких десятки тисяч, не можуть замінити того, що дає звичайне чудо природи - дерево, ця зелена фабрика, яка відновлює живильну силу відпрацьованого повітря.

Ліс захищає річки, ставки й інші водойми від обміління, а їх береги від руйнування. Якщо з такими явищами не боротися, продукти водної ерозії будуть заносити посіви, сади, городи, виноградники. Водяні потоки руйнують шляхи, мости, житлові та господарські будівлі. Проте цьому можна запобігти, використовуючи захисні можливості лісу.

Ліси не тільки запобігають обмілінню водоймищ, а й дають життя багатьом нашим річкам. Саме в лісах розпочинають свій виток і набирають силу більшість наших річок.

Ліс захищає грунти від водної та вітрової ерозії, затримує вологу, закріплює піски. Лісонасадження, що ростуть на схилах, захищають грунт від змиву й утворення ярів.

Значення лісу в житті людини і її середовищі. Ліси мають величезне господарське значення. Зокрема, дуже широко використовується деревина в промисловості. З неї виготовляють будівельні матеріали, меблі, папір, лікувальні препарати. Підраховано, що нині з деревини виготовляється близько 20 тис. найменувань промислових виробів і товарів народного вжитку. У природі немає більше такого матеріалу, який би за різноманітністю застосування зміг би зрівнятися з деревиною.

Лісам належить значна роль у розвитку сільського господарства. Вони захищають поля від суховіїв, піщаних та чорних бур, поліпшують водний режим полів, підвищують урожайність сільськогосподарських культур. Встановлено, що 1 га лісосмуг захищає 25 – 30 га ріллі, а на кожному її гектарі накопичує 600 – 800 т вологи, забезпечуючи збільшення врожаю зернових не менше ніж на 3-4 центнери.

Лісові сінокоси та пасовища сприяють розвитку тваринництва.

Ліси мають велике санітарно-гігієнічне значення. У лісах розташовують санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі табори. Ліси – важливе джерело поповнення запасів кисню в атмосфері. Один гектар лісу виділяє упродовж року майже 3 т кисню. Враховуючи, що людині треба на рік для дихання орієнтовно 300 – 400 кг кисню, то гектар лісу забезпечує життя 8 – 10 особам. 1 га деревостанів поглинає за рік 5 т вуглекислого газу.

Ліси виконують кліматорегулювальну функцію, тобто сприятливо впливають на клімат: пом’якшують дію суховіїв і холодних вітрів, підвищують вологість повітря.

Корисними властивостями лісів є здатність зменшувати вплив негативних природних явищ, спеки, морозів, попереджувати забруднення навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню.

Ліс – це природна аптека, в якій зосереджена значна кількість лікарських рослин. У медицині сьогодні використовується близько 300 видів рослин, з них близько 60 – спеціально вирощуються, а решта дикорослі, що знаходяться в наших лісах.

Ліс – це легені планети. Його рекреаційна роль загальновідома. Чим більше лісу, тим повітря здоровіше, більш насичене киснем, очищене від пилу.

Характеристика лісового фонду. Загальна площа лісового фонду України становить 9,97 млн га, запас деревини досягає 1240 млн м³, щорічний приріст деревини – майже 25 м³. На одного мешканця України припадає 0,16 га лісу і 24 м³ запасу деревини. Лісистість території становить майже 14,2%.

До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, що надаються до потреб лісового господарства.

Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції:

• водоохоронні ( смуги лісів уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об’єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

• захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автомобільних доріг, міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, що мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища; полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг);

• санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси (ліси населених пунктів, ліси навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій.)

• До першої групи також належать ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам’ятники природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення).

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості, використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

У лісах першої та другої груп можуть бути виділені захисні земельні ділянки лісового фонду з режимом обмеженого лісокористування.

Поділ лісів на групи та віднесення до категорій захищеності, переведення лісів з однієї групи до іншої, а також виділення особливо захищених ділянок лісового фонду проводиться залежно від народногосподарського призначення лісів, їх місця розташування та функцій, які вони виконують.

З найдавніших часів ліс задовольняє найрізноманітніші матеріальні й духовні потреби людини. Його ресурси широко використовуються в багатьох галузях народного господарства і культури. Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Залежно від призначення розрізняють лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належить деревина від рубок головного користувача і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать усі інші ресурси.

Будова лісу. Для лісу характерно ярусне розміщення рослин. У дорослому лісі основний верхній полог утворює деревостій. Він може складатися із 2 – 3 ярусів дерев, що відрізняються один від одного по висоті. Самий верхній, перший ярус представлений головними деревними породами – лісоутворювачами. Залежно від того, якою вона буде, залежить назва лісу: дубовий, сосновий, ялинковий, березовий і ін. Далеко не вся деревна порода здатна утворювати ліс. Причини цього ще недостатньо вивчені.

У другому і третьому ярусах ростуть тіньовитривалі деревні породи – супутники головних порід, їх називають супутниковими породами (липа, клен і ін.). Вони приурочені до просвітів (вікон) в верхньому ярусі і розміщені досить рідко. Інколи, особливо в старому лісі, в цих ярусах може рости більш молоде, ніж в першому ярусі, покоління тіневиносливих головних порід ( ялинка, кедр).

Нижче деревостою розміщується ярус чагарників, утворюючи підлісок (ліщина, жимолость і ін.). Залежносі від кількості світла, підлісок може бути рідким або густим. Світлолюбні чагарники ростуть на галявинах лісу, або у вигляді самостійних кущів на відкритих місцях (терен, лох і ін.).

Важливий структурний елемент лісу – підріст. Так називають молоде покоління деревних рослин, які виникають після проростання насіння. Особливо велику цінність має підріст головних деревних порід. За достатньої його кількості (5 – 10 тис. на 1 га), забезпечується успішне відновлення лісу після вирубки старого.

Наступний ярус лісу – живий надгрунтовий покрив, що складається із трав’яних лісних рослин (мох, лишайники, гриби).

На поверхні землі в лісі утворюється лісова підстилка, яка складається із листового опаду, хвої, гілок, кори, квітів, плодів і інших залишків рослин, а також відмерлих мікроорганізмів, тварин тощо. Маса щорічних опадів залежить від породного складу і будови лісу та знаходиться в межах 3 – 5 т на 1 га в сухому стані. Тривалість розкладання залежить від умов місцепроростання і коливається в межах від 2 до 10 років і більше.

У розміщенні коренів також спостерігається ярусність. Трави займають верхній шар, нижче розміщуються корені чагарників, ще глибше (до 5 – 6 м) корені деревних порід. Але це не значить, що корені деревних порід не займають верхніх горизонтів грунту. Мозаїчне розміщення рослин по площі забезпечує кожне із них своєю площею живлення. У межах цієї площі деревні рослини засвоюють усі горизонти грунту. Основна маса коренів (до 90%) розміщена в самому верхньому шарі (50 – 60 см).

Характер ярусності лісу із зміною умов може змінюватися. Ділянка лісу, однорідна за складом ярусів називається лісовими насадженнями, незалежно від того, природний це або штучно створений ліс. Сукупність лісових насаджень утворює лісовий масив.

Відповідно до будови природного лісу під час штучного створення лісових насаджень всі деревні породи діляться на головні, супутникові і чагарники.

Склад лісу. За складом розрізняють чисті і змішані насадження. Чисті насадження, утворені одним видом деревної породи, змішані – декількома. Склад визначається для кожного ярусу окремо. Частка кожної деревної породи в складі ярусу оцінюється не за кількістю дерев, а за масою ії стволів, тобто запасу деревини.

Біологічна характеристика деревних рослин. Деревні рослини за зовнішнім видом мають різні життєві форми: дерева, чагарники, чагарнички, ліани.

Дерева – рослини, що мають одне багаторічне стебло, тобто стовбур. За висотою дорослі дерева можуть бути різної величини: I – вище 25 м, II – 16-25 м, III – 5 – 15 м. Ці градації умовні, але мають практичне значення характеризуючи дерево. Товщина дерев характеризується діаметром стволу. Головні представники дерев у нашій країні – дуб, сосна, ялина, тополя, береза та ін.

Чагарники – рослини, у яких головний стовбур не виражений, а мається декілька тонких стовбурів, що йдуть від кореневої шийки. За крупністю чагарники діляться на високі – вище 2,5 м, середні – 1 – 2,5 м і низькі – 0,5 – 1м. Представники чагарників – горішник лісовий, жимолость, смородина, ракитник та ін.

Чагарничкі також мають декілька стовбурів, але вони дерев’яніють тільки в нижній частині, верхня частина залишається трав’янистою і взимку відмирає. Представники - чорниця, лохина, дрік красильний, їх висота не більше 0,5 м.

Ліани – деревні рослини з гнучким стовбуром, що обкручується навкруги опори. У наших лісах зустрічаються виноград, плющ, хмель, лимонник. Довжина ліан буває від 2 до 300 м.

Деревні рослини відносяться до вищих рослин, мають листя, стовбур і корені. Екологічні фактори. Екологією називають науку про взаємозв’язок організмів із умовами їх існування, а екологічними факторами – фактори, що створюють ці умови. До екологічних факторів відносяться кліматичні (тепло, світло, опади, склад повітря, вітер), едафічні ( механічний і хімічний склад грунту, режим вологості, тепла і аерації), орографічні ( висота над рівнем моря, експозиція і крутизна схилів), біотичні (рослини, тварини, мікроорганізми), антропогенні (виробнича діяльність людини).

Кліматичні фактори змінюються з географічною широтою, яка характеризує кут похилу сонячного проміння до поверхні землі. Залежно до цього змінюється кількість тепла, тривалість дня, зими і літа, кількість і режим атмосферних опадів, зволоженість території, сила вітру та ін.

Едафічні фактори визначають режим мінерального живлення і забезпечення рослин вологою.

Орографічні фактори змінюють в основному режим тепла і вологи. З підняттям в гори клімат стає холоднішим і більш вологим; на південних схилах – теплішим, на північних – холоднішим тощо.

Біотичний фактор характеризує життя рослин в сукупності. Кожна рослина живе не ізольовано від інших організмів, а в складній біологічній сукупності рослин, тварин і мікроорганізмів. Всі вони впливають один на одного або безпосередньо (поїдання, витоптування), або шляхом зміни умов існування: режиму тепла, світла, вологи, живлення, складу повітря. Тут спостерігається взаємне затінення, висушення грунту, поглинання і повернення живильних речовин, процеси сімбіозу і паратизму.

Антропогенні фактори проявляються з багатьох сторін. До них відносяться осушення заболочених лісів, зрошення лісових смуг в засушливих районах, штучне лісорозведення, перенесення рослин з одного клімату в інший та ін.

Лісомеліоративна характеристика найпоширеніших деревно-чагарникових порід. Вибір деревних і чагарникових порід для захисного лісорозведення залежить від конкретних умов природно-господарських зон. Відповідно до агролісомеліоративних районувань виділені різні грунтово-біокліматичні області, кожна із яких має зони (лісова, лісостепова, степова і напівпустельна).

Біологічні властивості дерев, чагарників характеризуються показниками їх морозостійкості, засухостійкості, соленовиносливості, вимог до родючості грунту, швидкістю росту і відновлення. Приводимо характеристику дерев і чагарників, районованих на різних грунтах лісостепової і степової зони країни. Вони поділені на основні лісові групи порід: головні, супутникові і чагарники.

Головні деревні породи. Акація біла. Дерево висотою понад 25 м і діаметром до 1 м. Живе 70-80 років, швидко росте. Крона ажурна, листя часте, квіти білі. Розмножається насінням і кореневими паростками. Світлолюбна, теплолюбива, засухостійка, солестійка, може рости на каштанових і піщаних грунтах. Цінна для облисіння ярів, схилів, відкосів гребель. Широко використовується в полезахисному лісорозведенні і озелененні в степу.

Береза повисла (бородавчаста). Дерево висотою до 18 – 25 м, росте швидко, живе до 120 років. Крона розгалужена з повислими гілками, стовбур білокорий, листя прості, трикутнико-яйцеподібні, плоди в сережках, достигають у липні. Світлолюбна, морозостійка, маловимоглива до грунтових умов, але засуху переносить погано. Рекомендується в полезахисному розведенні на піщаних і глинистих середньозволожених грунтах.

Дуб звичайний. Дерево висотою до 25 – 40 м. У перші 10 років росте повільно, після чого ріст збільшується до 1 м за рік, живе 500 – 600 років. Крона густа, листя прості з тупими лопастями. Коренева система потужна, заглиблюється до 10 – 12 м. Середньосвітлолюбний, засухостійкий, морозо- і зимостійкий. Широко використовується в полезахисному лісорозведенні як найстійкіша і довговічна порода в степу.

Ялина звичайна. Дерево висотою 20 – 50 м, до 10 років росте повільно, після чого щорічний приріст в висоту досягає 70 см, живе до 300-400 років. Крона конусоподібна, гілки слабопроникні, хвоя одинарна, чотиригранна. Насіння визріває в жовтні., розводиться посівом насіння, добре росте на суглинистих грунтах, вимоглива до вологи, тіньовитривала. Широко використовується для озеленення населених пунктів.

Верба біла. Дерево висотою 20 – 30 м з широкою круглою кроною. Росте швидко, живе 80-100 років. Листя ланцетоподібні, довжиною до 20 см, серебристо-волосисті. Плоди визрівають в травні-червні. Розводиться частіше всього черенками і кілками. Світлолюбна, морозостійка, до грунтів маловимоглива, вологолюбна. У лісомеліорації використовується для посадки в заплавах річок, по берегах водойм, ставків, на балках і ярах.

Горіх грецький. Дерево висотою до 25 м, живе до 300 – 400 років. Крона шароподібна, листя до 40 см, плоди визрівать у вересні. Розмножається посівом насіння і паростками. Відносно світлолюбивий, тіньовитривалий, добре росте на суглинистих зволожених грунтах. Має багато селекційних форм і сортів. Використовується при закладці промислових садів, озелененні і полезахисному розведенні в південних степових районах країни.

Осика. Дерево висотою до 25 – 30 м, росте помірно швидко, живе до 80 років. Стовбур гладкий, сіро-зелений. Крона кругла, листя крупнозубчаста, цвіте в травні, плоди дозрівають у червні. Розмножається насінням, черенками і кореневими паростками. Світлолюбива, морозо- і зимостійка. Росте на вологих суглинистих і супіщаних грунтах. Використовується для облисіння ярів і насаджень по берегах водосховищ.

Сосна звичайна. Дерево висотою до 40 м, живе 300 – 400 років. Крона в молодому віці конусоподібна, потім напівшароподібна. Хвоя парна, зберігається 3 – 5 років. Цвіте в травні, насіння визріває на другий рік у листопаді, розкриваються шишки в квітні, розмножається насінням. Світлолюбна, морозостійка, до грунтів маловимоглива, росте на піщаних грунтах, вапняках і болотяних грунтах, засухостійка. У лісомеліорації широко використовується для посадки на пісках і піщаних грунтах у вигляді лісових смуг і масивів.

Тополя біла. Дерево висотою до 25 – 30 м, росте швидко, живе до 100 років. Крона шароподібна, листя просте. Цвіте в квітні до розпускання листя, визріває в червні, розмножається насінням, кореневими черенками і кореневими пагонами. Помірно світлолюбна і теплолюбна, росте на зволожених грунтах, виносить довге затоплення. У лісомеліорації використовується в захисних насадженнях, при озелененні в степових і лісостепових районах. Має багато форм і сортів.

Ясен звичайний. Дерево висотою до 30 – 40 м., живе до 180 – 250 років. Стовбур стрункий, крона потужна, високо піднята. Цвіте в травні, плоди визрівають у вересні, розмножається самосівом. Відносно світлолюбний, холодостійкий. Використовується в полезахисних лісових смугах і озелененні. Має багато форм і сортів. Один із них, ясен зелений, широко використовується в захисному лісорозведенні в степу на південних чорноземах, каштанових і засолених грунтах а також при озелененні населених пунктів.

Супутникові деревні породи. Абрикос сибірський. Високий чагарник або невелике дерево, листя яйцеподібно-округлі, квіти біло-розові поодинокі, плоди шароподібні. Морозостійкий і дуже засухостійкий, маловимогливий до грунтів. Перспективний для облисіння сухих грунтів у південому степу.

Берека (вид горобини). Дерево висотою до 25 м. Кора стовбура темно-сіра з поздовжніми вузькими тріщинами. Листя перистолопатеве. Цвіте в травні-червні, плоди визрівають у вересні, розмножається насінням і кореневими паростками. Живе до 200 років. Тіньовитривала, морозостійка, засухостійка, до грунтів невимоглива. Використовується в полезахисних лісових смугах на потужних і звичайних чорноземах.

В’яз звичайний. Дерево висотою до 35 м, живе до 400 років. Листя овальні, двозубчасті. Цвіте до розпускання листя, плоди округлі, крилатки визрівають у травні-червні. Розмножається насінням і рідко кореневими паростками. Тіньовитривалий, морозостійкий, до вологи і грунтів вимогливий. Рекомендується для протиерозійних насаджень вздовж річок, а також полезахисних смуг.

Граб звичайний. Дерево висотою до 25 – 35 м., росте повільно, живе до 250 років. Стовбур ребристий, крона густа, циліндрична, плід – горішок, розмножається насінням. Тіньовитривалий, морозостійкий, до родючості і вологості грунту вимогливий. Росте в другому ярусі дубових лісів правобережної України. У полезахисному лісорозведенні використовується на звичайних чорноземах.

Груша звичайна. Дерево висотою до 25 м, росте помірно, живе до 200 років. Стовбур стрункий, листя на довгих черенках, округле. Крона гілляста. Цвіте в травні, плоди визрівають у вересні-жовтні. Розмножається насінням і кореневими паростками. Середньо тіньовитривала, зимостійка, засухостійка, солевитривала, до грунтів середньо вимоглива. У полезахисному лісорозведенні використовується на всіх чорноземах і каштанових грунтах.

Клен – явір. Дерево висотою до 40 м, росте швидко, живе до 100 років. Листя пальчатолопасні, плоди-крилатки, визрівають восени, розмножаються насінням. Світлолюбна, теплолюбна, добре росте на зволожених родючих грунтах, засолення не виносить. Використовується в полезахисному лісорозведенні і декоративних смугах України. Різновиди: клен серебристий і клен ясенелисний, рекомендується в лісомеліоративні насадження в степовій і лісостеповій зонах на каштанових і чорноземних грунтах, а також для облисіння ярків.

Липа дрібнолиста. Дерево висотою до 30 м, живе до 300 – 400 років. Стовбур з темною корою, крона розгалужена, тіниста. Листя округле, серцеподібне, цвіте в червні – липні, плід – горішок, визріває у вересні. Тіньовитривала, морозостійка, добре росте на родючих суглинках і супісках. Широко використовується в лісових смугах і декоративних насадженнях.

Липа крупнолиста. Дерево висотою до 40 м, росте помірно, кора стовбура світло-сіра, крона широка, листя до 12 см, округлі, серцеподібні. Цвіте в червні, розмножається насінням. Більш теплолюбна, стійка до сухості повітря, до грунтів більш вимогливіша. Цінується як паркове дерево. Використовується в полезахисних смугах на чорноземних грунтах України і в озелененні стрижених бордюрів.

Горобина звичайна. Дерево висотою до 15 м, живе до 60 років. Кора гладенька, сіра. Крона ажурна, компактна. Листя непарнопірчасте. Цвіте в травні-червні, плоди в гронах, шароподібні, оранжево-червоні, розмножається насінням, кореневими паростками. Тіньовитривала, морозостійка, добре росте на зволожених родючих грунтах. Росте в другому ярусі та в підліску в лісовій зоні, лісостепу Криму. Хороший супутник дуба в лісових смугах. Декоративна, застосовується в зеленому будівництві.

Черешня. Дерево висотою до 30 м, живе до 100 років. Листя овальне, велике, зубчасте. Цвіте в квітні-травні, визріває в червні. Вимоглива до світла, відносно морозостійка, добре росте на глибоких родючих грунтах. Застосовується в полезахисному лісорозведенні, особливо вздовж зрошувальних каналів.

Шовковиця біла. Дерево висотою до 15 м, швидко росте, живе до 250 років. Крона густа, шароподібна, листя яйцеподібне, цвіте в травні-червні, визріває в червні-липні. Відносно світлолюбна, теплолюбна, засухостійка, до грунтів вимоглива. Добре росте на глибоких суглинках і супісках, достатньо вологих. Використовується в лісових смугах, особливо вздовж зрошувальних каналів.

Яблуня лісова.. Дерево висотою до 15 м, росте повільно, живе до 100 років, стовбур сильногіллястий, крона шатроподібна, листя широкоеліптичне, загострене. Цвіте в травні, плоди визрівають у вересні, розмножається насінням. Відносно тіньовитривала, морозостійка, засухостійка, до грунтів середньовимоглива, переносить солонцюватість грунтів. Використовується в полезахисних лісосмугах і на ярах.

Яблуня-китайка. Дерево висотою до 10 м з розлогою кроною. Листя від овальної до продовгуватої яйцеподібної форми, квіти білі. Визріває у вересні, жовтні. Середньотіньовитривала, більш морозостійка ніж лісова яблуня, засухостійка в степу, до грунтів маловимоглива. Широко використовується в полезахисних смугах на темно-каштанових і чорноземних грунтах. Цінується в селекційній роботі при одержанні багатьох культурних сортів.

Чагарники. Алича-чагарник або деревце висотою до 8 – 10 м, швидко росте, живе до 120 років. Плодоносить з 5 – 6 року, плоди жовті або темно-червоні, визріває в липні-серпні, розмножається насінням і кореневими паростками. До світла і тепла відносно вимоглива, засухостійка. Виносить невелику засоленість грунтів. Рекомендується як плодова порода в лісові смуги і для облісіння ярів у зоні чорноземів і каштанових грунтів.

Акація жовта. Чагарники або деревце висотою до 6 м, швидко росте, живе до 60 років. Цвіте в травні-червні жовтими квітами. У липні визрівають плоди – двостворчаті боби, розмножається насінням, частково зимовими черенками. Добре відновлюється порослю. Відносно світлолюбна, засухостійка, переносить солонцюватість грунту, морозостійка. Використовується в полезахисних лісових смугах і озелененні.

Айва японська – чагарник з колючками. Розмножається насінням і частково кореневими паростками. Світлолюбна, морозостійка, засухостійка, досить вимоглива до грунтів. Використовується в озелененні бордюрів і в лісових смугах як низькорослий підлісок на чорноземах і темно-каштанових грунтах.

Бузина червона. Чагарник висотою до 4 м. Зимостійка і доволі засухостійка, до грунтів маловимоглива, розмножається самовисівом. Рекомендується для закріплення балок і ярів.

Вишня степова. Низький чагарник з дрібними листочками, білими квітами, плід – кістянка. Засухостійка, зимостійка, світлолюбна. Рекомендується для закріплення схилів, ярків, для галявин захисних смуг.

Верба. Деревоподібний чагарник, або деревце висотою до 10 – 12 м. Пагони довгі, тонкі, червоно-бурі. Листя ланцетне, загострене. Цвіте в квітні до появи листя. Морозостійка і засухостійка, добре росте на голих пісках. Використовується для закріплення зибучих пісків, а також для створення захисних насаджень навколо ставків і водоймищ, по берегах річок, а також в зеленому будівництві.

Ліщина звичайна. Чагарник висотою до 3 – 4 м. Пагони темно-сірі, листя довжиною 6 – 12 см, широке, на кінці загострене, плід – горіх. Тіньовитривала, довговічна, зимостійка і вітростійка. Рекомендується для полезахисних лісових смуг, закріплення схилів ярків, укосів.

Обліпиха. Чагарник або невелике дерево висотою до 5 м. Молоді пагони з дрібними шароподібними бруньками, листя лінійно-ланцетне, цвіте в квітні під час розпускання листя, плоди, (яйцеподібна кістянка) густо покривають гілки. Досить морозостійка рослина, може рости в умовах вікової мерзлоти. Світлолюбна, засухостійка, дуже добре розмножається як насінням так і черенками. Рекомендується як стійка порода для протиерозійних робіт: закріплення берегів каналів і водосховищ, ярів, балок і навіть рухомих пісків.

Шипшина звичайна. Чагарник висотою до 3 м. Довгі пагони з рідкими великими шипами, листя з 5 – 7 листочками довжино до 10 см. Цвіте рано весною. Плоди продовгуваті і м’ясисті. Виносить морози до мінус 30º і нижче. Рекомендується для захисного лісорозведення.

Бузок звичайний. Деревоподібний чагарник, іноді дерево висотою до 6 м. Пагони сіро-бурі або зеленуваті, листя яйцеподібне, до вершини загострене, цвіте в травні, плід - коробочка. Світлолюбна, дуже зимостійка, не вимоглива до грунтів, але краще всього росте на сірих лісових суглинках, чорноземах. Розмножається насінням і пагонами. Використовується в захисних смугах по ярах, на крутих схилах, особливо часто – в зеленому будівництві.

Смородина золотиста. Чагарник висотою до 2 – 3 м. Пагони сірі або червонуваті, листя трилопастєве, квіти пахучі, жовті, плод - ягода. Зимостійка, засухостійка, неприхотлива до грунтових умов. Розмножається насінням, добре відновлюється паростками і відводками. Рекомендується на змитих еродованих грунтах, крутих схилах, ярках.

Терен. Низький багатостебельний колючий чагарник, листя овально-яйцеподібне, цвіте до розпускання листя, плід – кістянка. Терен засухостійкий, відносно зимостійкий, світлолюбний, невимогливий до грунтів, утворює кореневі пагони. Рекомендується як грунтозакріплювальний чагарник на еродованих землях, крутих схилах, при закріпленні ярів у степовій і лісостеповій зонах.

Ліс і довкілля.

Життя рослин і їх співучасників неможливе без визначених умов існування. У свою чергу, рослини, особливо ліс, впливають на навколишнє середовище і значною мірою змінюють склад повітря, режим вітру, світла, вологи і живильних речовин. Вплив лісу розповсюджується не тільки на заняту площу, а і на ту, що прилягає до лісу. Ця здатність лісу широко використовується в лісомеліорації.

Ліс і атмосфера. Газовий склад повітря забезпечує нормальне протікання фізіологічних процесів у рослинах. Вуглекислий газ засвоюється в процесі фотосинтезу, кисень використовується під час дихання. Таким чином, іде безперервне відновлення запасів кисню атмосфери.

Листя та інші органи рослин у процесі життя виділяють в атмосферу біологічно активні речовини, що називаються фітонцидами. Ці речовини здатні вбивати мікроби і оздоровлювати повітря. Вони мають цінні профілактичні властивості, в певних дозах цілюще впливають на нервову систему, сприяють поліпшенню обміну речовин і стимулюють серцеву діяльність.Чимало з них – непримиренні вороги збудників інфекційних захворювань. Так, фітонциди бруньок тополі і евкаліпта затримують ріст туберкульозної палички. У лісі проходить інтенсивна іонізація повітря в результаті посилення частоти тихих електричних розрядів між атмосферою і кінчиків пагонів крони дерев. Іонізований кисень необхідний для дихання людини та інших організмів.

У житті лісу важливе значення має вітер. За його допомогою проходить опилення квітів, розноситься насіння багатьох видів дерев. Під дією вітру формується форма стовбурів дерев. Ліс також впливає на вітер, в самому лісі зменшується швидкість вітру. Повітряний потік, піднімаючись над лісом, давить на крони, розкачує дерева і втрачає швидкість. На галявинах утворюються зони затишку. Здатність лісу створювати зони затишку використовується в лісомеліорації: штучне вирощування лісових смуг на полях.

Ліс і світло. Енергія світла необхідна для синтезу органічних речовин рослин. Інтенсивність сонячного світла досягає 70 – 85 тис. лк, а для максимума фотосинтезу дерев необхідно 20 – 25 тис. лк, але вони можуть рости і при 7 – 15 тис. лк, залежно від вимогливості різних порід до світла. Ліс своїм пологом змінює якісний і кількісний склад світла. Під полог лісу залежно від його складу і форми проникає від 20 до 40% світла. Хророфіл листя в основному поглинає червоні і синьо-фіолетові промені, а зелені – відображає, тому в складі світла під пологом лісу буде менше фізоологічно активного проміння.

Взаємне затінення визиває у дерев відмирання нижніх гілок крони, проходить очищення стовбурів, формуються високі вузькі крони. На галявинах, навпаки, дерева мають сильнорозвинені низькі крони. Таким чином, ліс змінює світловий режим, перетворюючи вигляд самих дерев.

Ліс і тепло. Основне джерело тепла на Землі – сонячне випромінювання. Від висоти сонця над горизонтом і тривалості дня і ночі залежить поступання і витрати тепла. Відхилення сонячного проміння від вертикалі характеризує географічну широту місцевості. З широтою пов’язані кліматичні пояси і природні зони рослинності.

Ліс здатний в деякій мірі змінювати тепловий режим занятої площі. Сонячне випромінювання затримується пологом лісу і витрачається на нагрівання дерев, транспірацію, фотосинтез і дихання. До поверхні грунту його проникає не більше 10%. Температура повітря над пологом лісу літом нижче на 5 – 6ºС, зимою вище на 1 – 2ºС, ніж на відкритому місці. Ліс зменшує континентальність клімату.

Ліс і волога. Розповсюдження лісу тісно пов’язано з вологістю території. Ліс впливає на водний режим зайнятої території. Водний баланс будь-якої ділянки визначається рівнянням: опади = випаровування + стік.

Лісові масиви під час обтікання їх повітряним потоком здатні піднімати приземні шари повітря, найбільш багаті вологою, на значну висоту, де температура нижче, ніж у земної поверхні. За стану повітря, близькому до насичення, водяні пари в цьому випадку конденсуються і випадає дощ.

Атмосферні опади у вигляді дощу і під час танення снігу досягають поверхні грунту, швидко вбираються і проникають у глибину, поповнюючи запаси грунтових вод. Відсутність поверхневого стоку пояснюється високою вологоємкістю лісової підстилки і добре вираженою проникністю грунтів. У цьому полягають водоохоронні і грунтозахисні властивості лісу: відсутній поверхневий стік води, не буде водної ерозії, наявність грунтових вод забезпечує рівномірне живлення рік, робить іх повноводними на упродовж усього року.

Ліс і грунти. Родючістю грунтів визначається видовий склад, форма і продуктивність лісу. Сам грунт – продукт життєдіяльності рослин, зокрема деревних. У лісі проходить безперервний біологічний кругообіг речовин, в ході якого утворюється грунт. Щорічний наземний опад досягає 3 – 4 т сухої речовини на 1 га. Залежно від складу лісонасаджень річне опадання розкладається упродовж 2 – 20 років, тому кількість лісової підстилки набагато перевищує річне опадання і складає в середньому 12 – 18 т на 1 га. Окрім того в грунтах проходить щорічний коренепад, тобто відмирання дрібних коренів у кількості 10 – 20% наземного опадання. Все це сприяє накопиченню в грунтах необхідних органічних і мінеральних речовин.

Ліс і мікроорганізми. У лісовій підстилці і в грунтах значна кількість мікроорганізмів, маса яких досягає 300 кг на 1 га. Вони виконують важливу роль у ланцюгу розкладання органічних речовин, утворенні гумусу і звільненні елементів мінерального живлення рослин. Мікроорганізми поділяються на:

• мікроби-активатори, які покращують ріст рослин, забезпечують живлення рослин органічними речовинами: амінокислотами, вітамінами та ін.;

• мікроби-інгібітори, які подавляють ріст рослин різними токсичними речовинами;

• хвороботворні мікроби, що визивають хвороби рослин.

Характерним для деревних рослин є сімбіоз (сумісне проживання) з деякими грибами. На коренях дерев утворюється мікориза (грибокорінь), який збільшує всмоктувальну поверхню коренів. Такий мікотрофний тип живленя необхідний для багатьох деревних рослин, без мікоризи вони не можуть нормально рости.

Ліс і фауна. Ліс заселяє різноманітна фауна, утворюючи зооценоз досить складної організації. Найбільше значення в житті лісу мають комахи, мишоподібні гризуни і птахи.

Навіть коротке розглядання екології лісу дає уявлення про складність взаємозв’язку лісу і навколишнього середовища. Тому на науковій основі слід проводити розміщення лісів, поліпшення їх породності, здійснювати вирубування, використовувати та відтворювати ліси.

Відомо, що ліс стає придатним для вирубування у віці 80 – 100 років. Незважаючи на це, ведуться вирубування і значно молодшого лісу. Це призводить до знищення лісів. По перше, молода деревина недостатньо міцна, вироби з неї швидко псуються, ламаються і вимагають заміни, що веде до нових вирубувань. По друге – молодий ліс тонкий, а тому його треба вирубати більше, щоб задовольнити потреби у деревині.

Вирубування молодого лісу є збитковим і з морального боку, адже використовується те, що належить не нам, а нашим дітям і внукам. Це ганебна позичка у прийдешніх поколінь, яку ми не зможемо повернути.

Наукового підходу вимагає використання продукції лісозаготівель. Зараз здебільшого використовується лише так звана "ділова" деревина. Тоді як верхівка зрубаних дерев та їх гілля "з’їдає" вогонь.

Не сприяє охороні лісів і разюча безгосподарність у використанні різних виробів з деревини. Тілька четверта частина використаного паперу повертається у нас на переробку, інший спалюється або гниє на звалищах.

Марнотратство і безгосподарність аж ніяк не сприяють збереженню лісів, навпаки – ведуть до їх виснаження. Розвивати лісове господарство можна тільки на основі досягнень науки.

Організація лісового господарства передбачає ведення державного обліку лісів; поділ лісів за групами та їх віднесення до категорій захищеності; поділ лісів за їх призначенням (експлуатаційні, водоохоронні, захисні тощо); встановлення віку стиглості лісу, способів порубок і відтворення лісових насаджень, норм використання лісових ресурсів; визначення системи заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; здійснення інших організаційно-технічних заходів згідно з основними вимогами ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Відновлення лісів та лісорозведення має забезпечувати розширене їх відтворення і підвищення продуктивності для поліпшення навколишнього природного середовища та добробуту народу України. Питання відновлення лісів та лісорозведення регулюються Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил відновлення лісів і лісорозведення" від 16 січня 1996 р. Проблема охорони лісів, їх збереження тісно пов’язана з ростом продуктивності лісів. Для підвищення продуктивності лісів здійснюються:

• роботи з селекції лісового насінництва і сортовипробування найцінніших у господарському відношенні деревних порід;

• заходи, спрямовані на підвищення родючості грунтів (меліорація земель, запобігання водній і вітровій ерозії грунтів, заболоченості, засоленості та іншим процесам, що погіршують стан грунтів);

• своєчасний та ефективний догляд за лісовими культурами;

• заходи щодо найбільш повного та ефективного використання земельних ділянок лісового фонду для вирощування лісів, поліпшення їх вікової структури, зменшення площі земель, не покритих лісовою рослинністю, зайнятих чагарниками, рідколіссям, охорона лісів від пожеж та самовільних порубок, захист від шкідників і хвороб.

У системі лісозберігальних заходів важливе місце належить удосконаленню деревопереробки. Адже у нас з одного кубометра деревини виробляється плит, картону, паперу в 6 – 20 разів менше, ніж у країнах Заходу. Стан деревопереробки і збереження лісів – тісно пов’язані процеси.

Ліс – важливий і ефективний засіб природного стану біосфери, незамінний фактор культурного і соціального значення. У зв’язку з необхідністю покращення навколишнього середовища, яке оточує людину, видалення небезпечного кисневого голодання, забруднення біосфери, необхідно використовувати і підвищувати захисні функції лісу.

На сучасному етапі проблема збереження і використання лісу як захисного природного фактору має дуже важливе і першочергове значення.

Презентація «Лісовпорядкування»

Презентація «Ліс»

6.2. Ведення лісового господарства

Лісоподібно-таксаційні ознаки лісу. Лісові насадження відрізняються один від одного за різними ознаками. За цими ознаками при таксації (від грецького виявляю, вимірюю) складається кількісна і якісна характеристика ділянок лісу. Ця робота проводиться під час інвентаризації (обліку) лісового фонду в процесі лісовпорядкування. Таксаційне описування всіх ділянок лісового масиву є основою для складання плану організації і ведення лісового господарства в лісництві. Таксація проводиться і в насаджених лісових смугах для їх лісовидної характеристики. Визначення таксаційних ознаків ведеться на пробних майданчиках, які закладають у характерному місці лісового насадження. На майданчику обмірюють діаметри всіх дерев на висоті 1,3 м, а також висоту декількох дерев різної товщини. Розмір майданчика залежить від віку дерев і може бути в межах від 0,1 до 2 га, але, щоб на ньому було не менше 200 дерев першого ярусу. Основні лісовидно-таксаційні ознаки лісу.

Склад. За складом розрізняють чисті і змішані насадження. Чисті насадження утворені одним видом деревної породи, змішані – декількома. Склад визначається для кожного ярусу окремо. Частка кожної деревної породи в складі ярусу оцінюється не за кількістю дерев, а за масою їх стовбурів, тобто за запасом деревини. Записи проводяться у вигляді формули складу з зазначенням частки породи. Позначення ведеться початковими буквами. Наприклад, 1 яр. 10 С, це означає що в першому ярусі 10 сосен, тобто чисте соснове насадження, або 1яр. 8 Д 2 Яс; 2яр. 6 Кл 2 Л 2 В, читається так: в першому ярусі 8 дубів, 2 ясена, в другому ярусі 6 кленів гостролистих, 2 липи, 2 в’яза, це змішане насадження. Другий приклад: 10 С + Б; 10 Я, один. Б, Ос. У першому випадку це означає 10 сосен плюс береза, наявність берези менше 5%; в другому – 10 ялин, одинока береза і осина – не більше 2%. Якщо домішок знаходиться в межах 5 – 10%, її заокругляють до 10%. Підлісок описується простіше: вказується перелік видів і якого з них більше.

Форма. Розрізняють прості і складні насадження залежно від ярусності. Прості – одноярусні насадження. Складні – багатоярусні.

Повнота. Це ступінь використання лісом зайнятого простору і виражається в частках одиниці для кожного ярусу окремо. За основу береться повнота природного лісу, мало зачепленого господарською діяльністю людини, її позначають одиницею (1,0). У такому насадженні крони дерев утворюють замкнутий полог і сума площ перерізу стовбурів досягає найбільшої величини. Для таких насаджень складена стандартна таблиця сум площ перерізу стовбурів на 1 га, що змінюються залежно від висоти деревостою. При точній таксацїї повноту визначають по відношенню суми перерізу стовбурів таксаційного насадження до табличної величини. Повне насадження – це таке насадження, коли просвіти між кронами дерев будуть меншими їх середніх розмірів. Розрізняють високоповні насадження з повнотою 0,9 – 1,0; середньо повні – 0,6 – 0.8; низькоповні - 0,4-0,6 і рідкі з повнотою 0,1-0,3.

Густота – це кількість дерев на 1 га лісового насадження. Вона з віком зменшується в результаті природного відмирання окремих дерев. Важливо відмітити, що зменшення густоти з віком не знижує повноти насадження, тому що збільшуються розміри дерев, що залишилися.

Походження. Розрізняють насіннєве і вегетативне походження. Серед вегетативних насаджень найбільше розповсюдження мають паросткові (дуб), коренепаросткові (осика). Всі хвойні насадження походять від насіння. Листові дерева можуть бути насіннєвими, вегетативними і змішаного походження.

Вік. Розрізняють вік дерева і вік насадження. У зрубаного дерева він визначається підрахунком річних кілець на пеньку. Вік молодих сосен відповідає кількості гілок – мутовок. Вік лісового насадження виражається середнім віком дерев, що входять до цього насадження або класом віку. Клас віку – це проміжок часу, в період якого ліс господарсько однорідний, тобто вимагає однакових господарських заходів. Він визначається в трьох масштабах: 20 років для довгозростаючих насаджень хвойних порід і насіннєвих твердолистяних (дуб, ясен, бук); 10 років – для порослевих твердолистяних і насіннєвих швидко зростаючих м'яколистих порід (тополя, осина, береза); 5 років – для чагарників і порослевих м’яколистих. Класи віку позначаються римськими цифрами. У I клас об’єднуються насадження, які мають вік від 1 до 20 років, або від 1 до 10 років, або від 1 до 5. Залежно від прийнятого масштабу. У II клас відповідно: 21 – 40 років, 11 – 20 років. 6 – 10 років тощо.

I – II клас віку – молодняки; III – середньовікові; IV – вистигаючи; V – стиглі; VI – перестиглі.

Бонітет у господарському відношенні – показник продуктивності лісу, в екологічному – показник ступеня відповідності умов росту і вимогливості деревної породи до умов життя. Бонітет визначають за двома показниками: віком і висотою насадження. Для визначення бонітету застосовуються таблиці, складені М.М.Орловим у 1911 році.

Таблиця 85

Класи бонітету насаджень

Клас віку	Середній вік, років	Клас бонітету
Клас віку	Середній вік, років	1а	I	II	III	IV	V	Vа
висота насіннєвих насаджень, м від – до
I	10	6 – 5	5 – 4	4 – 3	3 – 2	2 – 1	-	-
II	30	16 – 14	13 – 12	11 – 10	9 – 8	7 – 6	5 – 4	3 – 2
III	50	24 – 21	20 – 18	17 – 15	14 – 12	11 – 9	8 – 6	5 – 4
IV	70	30 – 26	25 – 22	21 – 19	18 – 16	15 – 12	11 – 9	8 – 6
V	90	34 – 30	29 – 26	25 – 23	21 – 19	18 – 15	14 – 12	11 – 8
висота порослевих насаджень, м, від – до
I	5	5	4	3	2	1,5	1	-
II	15	11	10 – 9	8 – 7	6	5	4 – 3	1,5
III	25	16	15 – 13	12 – 11	10 – 9	8 – 7	6 – 5	4 – 3
IV	35	20	19 – 17	16 – 14	13 – 12	11 – 10	9 –7	6 – 5
V	45	23	22 – 20	19 – 17	16 – 14	13 – 11	10 – 8	8 – 5

Середній діаметр. Товщина стовбурів навіть в одновіковому лісі постійно змінюється. За точної таксації на пробному майданчику у всіх дерев за допомогою мірної вилки замірюють діаметр стовбура на висоті 1,3 м, за відсутності вилки – окружність стовбура. Результати заносять у перерахункову відомість і заокругляють за ступенями товщини. Прийняті такі градації ступенів: для діаметрів до 16 см через 2 см, понад 16 см через 4 см. За результатами перерахунку підраховують суму площ перерізу всіх дерев. Шляхом ділення її на кількість дерев знаходять середню площу перерізу, а по ній – середній діаметр.

Середня висота дерев необхідна для визначання бонітету і для кількісної характеристики. Для її визначення будують графік висот, вихідними даними є заміри висот 2 – 3 дерев для кожного ступеня товщини. Висоти вимірюються висотомірами різних конструкцій. Результати у вигляді точок наносять на графік для кожного ступеня товщини і по них від руки проводять плавну лінію таким чином, щоб по обидві сторони від неї була рівна кількість точок. На лінії, де нанесені ступені товщини, знаходять ступінь, який відповідає середньому діаметру. Із неї проводять перпендикуляр до пересічення з графіком висот. Точка пересічення буде відповідати середній висоті насадження.

Запас насадження. Сума об’ємів стовбурів дерев ( в м³ на 1 га лісу) називається запасом насадження. Для визначення об’єму дерева, яке росте, користуються поняттям видового числа., яке може бути в межах від 0,352 до 0,592. Існують спеціальні видові таблиці. У практиці окомірної таксації лісових насаджень користуються стандартною таблицею запасів і сум площ перерізу стовбурів при повноті, що дорівнює 1,0. Під час користування таблицею необхідно перш за все визначити середню висоту насадження. При таксації будь-якого насадження в таблиці проти відповідної середньої висоти знаходять величину запасу і множать її на повноту даного насадження. Наприклад, проводимо таксацію дубового насадження. Середня висота 18 м, повнота 0,8. Напроти висоти 18 в графі для дуба запас дорівнює 230 м³, множимо його на 0,8 і одержуємо 184 м³ – запас нашого насадження.

Таблиця 86

Стандартна таблиця сум площ перерізів (м²) стовбурів на висоті 1,3 м і запасу деревини на 1 га (м³) в насадженнях при повноті 1,0

Середня висота	Дуб		Сосна		Береза		Осика
Середня висота	площа перерізу	запас	площа перерізу	запас	площа перерізу	запас	площа перерізу	запас
10	18,1	100	27,1	141	16,1	83	19,3	99
12	20,4	129	29,0	173	18,0	106	21,5	128
14	22,5	160	30,6	206	20,0	134	23,7	160
16	24,4	193	32,2	240	22,0	163	25,8	193
18	26,4	230	33,3	275	23,9	195	28,0	213
20	28,3	266	34,3	312	25,7	228	30,3	277
22	30,2	308	35,1	348	27,5	267	32,4	325
24	32,1	353	36,0	384	29,2	305	34,7	372

Приріст – збільшення в розмірах. Розрізняють два види приросту - середній і поточний.

Середній приріст – це величина на яку в середньому за рік упродовж усього життя дерева чи насадження змінюється величина одного із показників таксації. Визначають діленням величини таксаційного показника на вік дерева.

Поточний приріст характеризує величину таксаційного показника (висота, діаметр, об’єм, який змінюється за визначений час (наприклад, за 5 років). При окомірній таксації використовують таблиці ходу росту нормальних лісових насаджень. Такі таблиці складено для всіх основних порід лісоутворювачів. Ці таблиці є еталоном для описування конкретних насаджень. У них для кожного бонітету і віку наведені середні значення середніх діаметрів і висоти, запасу, поточного і середнього приросту.

Лісове законодавство.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. До її відання в галузі регулювання лісових відносин належать:

Ø законодавче регулювання лісових відносин;

Ø розпорядження лісовим фондом;

Ø визначення основних напрямків державної політики в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

Ø визначення повноважень діяльності рад народних депутатів і органів державної виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

Ø вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин.

Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним радам народних депутатів, що визначені Лісовим кодексом України та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції здійснюють контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів; забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації лісових пожеж, а також заборону відвідання лісів населенням, в’їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки; організують благоустрій земельних ділянок лісового фонду і культурно-побутового обслуговування відпочиваючих у лісах зелених зон та інших лісах; надають земельні ділянки лісового фонду в постійне користування або вилучають їх у порядку, визначеному Земельним та Лісовим кодексами.

Крім нового Лісового кодексу, лісове законодавство України поповнилося низкою інших нормативних актів. Кабінет Міністрів України постановами від 27 липня 1995 року затвердив "Санітарні правила в лісах України", "Правила рубок головного користування в лісах України", "Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду". 16 січня 1996 р. Кабінет Міністрів України затвердив "Правила відновлення лісів і лісорозведення".

Правові відносини щодо використання, відтворення і охорони лісів регулюються й іншими правовими актами, які розвивають і доповнюють Лісовий кодекс України. Так, Закон України "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону " від 10 лютого 2000 р. встановлює мораторій на проведення суцільних рубок в ялицево-букових деревостанах, рубок головного користування у високогірських лісах, в лісах в лавинонебезпечних та селенебезпечних басейнах та в берегозахисних ділянках лісу в Карпатському регіоні України.

Завданням закону є забезпечення екологічно збалансованого лісокористування, запобігання проявам згубних наслідків природних явищ, посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулювальних, санітарно-гігієнічних та інших корисних властивостей, охорона здоров’я та його естетичне виховання.

Організаційно правові заходи щодо збереження лісів.

Основним організаційно-правовим заходом охорони лісів є ведення лісового господарства на науковій основі. На науковій основі слід проводити розміщення лісів, поліпшення їх породності, здійснювати вирубування, використовувати та відтворювати ліси. Організаційно-правові заходи охорони лісів притаманні насамперед організації лісового господарства. Воно має своїм завданням забезпечувати правову і технічну регламентацію раціонального ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів залежно від природних та екологічних умов, цільового призначення, місця розташування, природного складу лісів, а також функцій, які вони виконують.

Державні органи та постійні лісокористувачі, які здійснюють планування, організацію ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів, зобов’язані забезпечувати:

· збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб;

· посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулювальних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів для охорони здоров’я людей і поліпшення навколишнього природного середовища;

· невиснажливе і раціональне використання лісів для планомірного задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;

· розширене відтворення, поліпшення породного складу і якості лісів, підвищення їх продуктивності.

Для забезпечення охорони лісів ведеться розміщення, проектування, будівництво і введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів. Під час виконання будівельних робіт передбачаються і здійснюються заходи щодо усунення негативної дії шкідливих факторів, зокрема викидів і скидів, забруднювальних речовин, відходів виробництва, підтоплення, необґрунтованого осушення та інших видів негативного впливу на ліси. Визначення місць будівництва підприємств, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, проводиться за погодженням з місцевими радами народних депутатів, державними органами лісового господарства охорони навколишнього середовища.

Серед організаційно-правових заходів охорони лісів важливе місце посідають відновлення лісів і підвищення їх продуктивності. Відновлення лісів здійснюється на землях, що були покриті лісовою рослинністю (вируби, згарища тощо). На інших землях, призначених для створення лісів, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски), здійснюється лісорозведення. Землі, призначені для лісорозведення, переводяться до складу земель лісового фонду відповідно до земельного законодавства.

Питання відновлення лісів та лісорозведення регулюються Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил відновлення лісів і лісорозведення" від 16 січня 1996 року. Проблема охорони лісів, їх збереження, тісно пов’язана з ростом продуктивності лісів.

Для підвищення продуктивності лісів здійснюються:

· роботи з селекції лісового насінництва і сортовипробування найцінніших у господарському відношенні деревних порід;

· заходи, спрямовані на підвищення родючості ґрунтів (меліорація земель, запобігання водній і вітровій ерозії ґрунтів, заболоченості, засоленості та іншим процесам, що погіршують стан ґрунтів);

· своєчасний та ефективний догляд за лісовими культурами;

· заходи щодо найповнішого та ефективного використання земельних ділянок лісового фонду для вирощування лісів, поліпшення їх вікової структури, зменшення площі земель, не покритих лісовою рослинністю, зайнятих чагарниками, рідколіссям, охорона лісів від пожеж та самовільних порубок, захист від шкідників і хвороб.

Для поліпшення якісного складу лісів мають проводитися вирубки догляду за лісом, санітарні вирубки та такі, що пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків, інші роботи.

До організаційно-правових заходів охорони лісів слід віднести проведення лісовпорядкування. Це система державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Під час лісовпорядкування здійснюється:

· визначення меж і внутрішньогосподарська організація території лісового фонду, що перебуває в користуванні постійних лісокористувачів;

· виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;

· інвентаризація лісового фонду з визначенням природного і вікового складу деревостоїв, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;

· виявлення дерево станів, що потребують вирубки, пов’язаної з веденням лісового господарства, заходи щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації;

· охорони та захисту лісів, а також визначення порядку і способів проведення цих робіт;

· обґрунтування поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності;

· обчислення розрахункової лісосіки, обсяг вирубок, пов’язаних за веденням лісового господарства, та обсягів використання інших видів лісових ресурсів;

· визначення обсягу робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт.

Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами на кошти державного бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Державним комітетом лісового господарства України за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України.

Охорона та збереження лісів держлісфонду та лісів недержавного підпорядкування.

Обов’язки щодо охорони і захисту лісів покладено на лісову охорону. Службу лісової охорони складають:

• лісова охорона спеціально вповноважених державних органів лісового господарства;

• лісова охорона інших постійних лісокористувачів.

Службові особи державної лісової охорони і лісової охорони інших постійних лісокористувачів мають право:

· давати обов’язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень лісового законодавства, встановленого порядку використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, інших порушень, що можуть завдати шкоди лісу;

· відвідувати безперешкодно підприємства, організації, установи для виконання контрольних функцій щодо забезпечення пожежної охорони та захисту лісів;

· доставляти осіб, що порушують лісове законодавство, в органи внутрішніх справ, місцеві органи влади;

· вилучати в осіб, що порушують лісове законодавство, незаконно добуту продукцію лісових користувань, інструменти, обладнання, транспортні засоби, що були знаряддям правопорушення, а також відповідні документи;

· зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю в порядку, передбаченому законодавством.

Заслуговують на увагу з точки зору здійснення охорони лісів і обов’язки службових осіб лісової охорони. Вони зобов’язані:

· запобігати порушенням правил охорони і захисту лісів, установленого порядку використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду та іншим діям, що можуть негативно впливати на ліс, та припиняти їх;

· здійснювати заходи щодо підвищення протипожежної стійкості насаджень, запобігання виникненню, розповсюдженню лісових пожеж та їх ліквідації, а також захисту лісів від шкідників і хвороб;

· сприяти лісокористувачам, яким надані земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського господарства, охорони і розведення диких звірів і птахів.

Працівники лісової охорони підлягають обов’язковому державному страхуванню. Порядок страхування визначається Кабінетом Міністрів України.

Охорона лісів багато в чому залежить від виконання обов’язків, які покладено законодавством на лісокористувачів, що поділяються на постійних і тимчасових. Постійні лісокористувачі зобов’язані:

ü забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення родючості ґрунтів, продуктивність лісових насаджень і посилення їх корисних властивостей, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів;

ü дотримуватися науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду;

ü вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів та користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення;

ü вести первинний облік лісів;

ü забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угрупувань відповідно до природного законодавства;

ü своєчасно вносити платню за використання лісових ресурсів;

ü не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів.

Підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких впливає на стан і відтворення лісів, зобов’язані згідно з законодавством України погоджувати з державними органами лісового господарства, державними органами охорони навколишнього середовища та іншими органами проведення організаційних, санітарних, технологічних та інших заходів щодо охорони і захисту лісів.

Достатньо дійовим організаційно-правовим заходом охорони лісів є контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Контроль полягає в забезпеченні додержання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами вимог лісового законодавства. Передбачається державний і громадський контроль. Державний контроль здійснюється Кабінетом Міністрів України, Міністерством екології та природних ресурсів, місцевими органами. Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Широкими повноваженнями в галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів наділений Державний комітет лісового господарства України. До його відання зокрема, належать: ведення державного лісового кадастру, обліку лісів; організація ведення лісового господарства; розробка норм правил, та інших нормативних документів; розробка та організація комплексних та регіональних програм.

Господарське використання лісів.

За матеріалами інвентаризації і основного призначення лісу (групи лісів) складається перспективний план ведення лісового господарства. Він містить такі основні дані:

• розмір щорічних рубок головного користувача і лісовідновлювальних рубок у підприємствах і організаціях, вік і способи рубок, розрахункову лісосіку по головному і проміжному користуванню;

• щорічний об’єм лісовідновлювальних робіт і реконструкції насаджень;

• організація побічного користування в лісі і лісових промислів;

• заходи щодо охорони лісу від пожеж, самовільних вирубок, від шкідників і хвороб та управління лісовим господарством.

Під час інвентаризації проводиться описування і облік площ, покритих лісом, зокрема і смуг, а також вирубок, гарей і розсадників. Площі ділянок лісу враховуються за матеріалами внутрішньогосподарського землевпорядкування і аерофотозйомках. Описування ділянок проводиться під час їх огляду в натурі. Масив лісу розбивають на квартали розміром 50 – 100 га у вигляді прямокутників із сторонами 1 х 0,5 км або 1 х 1 км. Квартали обмежовуються один від одного лісосіками шириною 4 – 6 м. Направлення лісосік приймають з півночі на південь, із сходу на схід або паралельно сторонам лісового масиву.

У містах пересічення лісосік встановлюють квартальні стовпи, на яких вказується номер кварталу. Нумерація кварталів ведеться із заходу на схід рядами, розпочинаючи з північно-західного кута лісового масиву. Там, де ліси представлені у вигляді невеликих ділянок, розміщених серед полів, складають збірні квартали із декількох ділянок. У кожного із них на видному місці встановлюють стовп з номером кварталу і номером ділянки. По кожному кварталу в лісі складають абрис виділів і повне їх описування, яке заноситься в журнал таксації. Під час таксації вирубок і гарей відмічають ступінь природного відновлення. На основі матеріалів натурної таксації (абрису і журналу таксації) складають таксаційне описування кожного кварталу з характеристикою всіх виділів, що входять в даний квартал. План лісонасаджень викреслюють за матеріалами внутрішньогосподарського землекористування, використовуючи аерофотознімки і абриси натурної таксації лісу. На план наносять внутрішню ситуацію кожного кварталу, таксаційні виділи, дороги тощо. На плані насаджень, окрім межі кварталів, ділянок і виділів, проставляють номер кварталу і його площу (в чисельнику порядковий номер кварталу, в знаменнику – площу в гектарах). В кожному виділі в чисельнику пишуть номер виділу і клас віку, в знаменнику - площу і бонітет.

Рис.147. План кварталу і виділів лісових насаджень

Для міжгосподарських лісових господарств складають схематичні карти в масштабі від 1: 100 000 до 1 : 500 000. На схемі нумерують і виносять в експлікацію господарства (арабськими цифрами), адміністративні райони (римськими цифрами і лісництва (буквами). Під час складання перспективного плану ведення лісового господарства виділяють господарські частини і форми господарств і стосовно до кожного з них призначають способи і об’єми головних рубок, рубок догляду за лісом, відновлення лісу, побічного користування лісом, охорону лісів.

Структура лісогосподарського підприємства. Для організації правильного господарства виділяють господарські частини. У лісах I групи: захисна, лісомеліоративна, лісопаркова. У лісах II групи – експлуатаційна. Кожна господарська частина залежно від видового складу і характеру лісових насаджень розподіляється на господарства. Господарство – це сукупність ділянок лісу, об’єднаних однією метою використання і прийомів ведення різних робіт. Виділяють такі форми господарства: хвойні, твердолисті високостовбурні (насіннєві), твердолисті низькостовбурні (порослеві), м'яколисті, лісоплодові. Хвойне господарство включає ділянки хвойних насаджень (сосна, ялинка та ін.), твердолисті – ділянки дубово-ясеневих, букових і грабових, м’яколисті – ділянки осикових, березових, тополевих насаджень.

Захисна господарська частина об’єднує існуючі лісові масиви переважно природного призначення. Основна мета ведення господарства – збереження і покращення цих лісів.

Лісомеліоративна господарська частина об’єднує лісові смуги як засіб активного впливу на процеси ерозії і мікроклімату полів. Основна мета полягає не тільки в збереженні і покращенні існуючих лісових смуг, а і в створенні нових лісових смуг для обхвату всієї площі землекористування меліоративним впливом.

Лісопаркова господарська частина виконує оздоровчі функції і відповідає естетичним вимогам людини, вона має бути різноманітною і красивою.

Експлуатаційна господарська частина має давати з кожного гектару за можливості в короткий строк значну кількість високоякісної деревини потрібних господарству лісових сортиментів.

Для обґрунтування розміру користування лісом попередньо визначають лісосіки рівномірного користування: перша вікова, друга вікова. За наявності великої кількості перестійних, всихаючих насаджень визначається лісосіка за станом. У випадку недостатньої кількості стиглих насаджень встановлюється лісосіка за стиглістю.

Вік лісовідновлювальних рубок в зоні лісостепу, зокрема і для лісових смуг, орієнтовно такий: для хвойного і твердолистяного високостовбурного 120 – 140 років (VII клас віку) для твердолистяного низькостовбурного 51 – 60 років (VI клас віку), для м'яколистого 30 – 40 років (IV клас віку). Вік лісовідновлювальних рубок має враховувати не тільки здатність лісових насаджень виконувати захисні функції, але і якість деревини. Після визначення розміру щорічного головного користування лісом і лісовідновлювальних рубок на плані лісонасаджень кольоровою тушшю помічають лісосіки і переносять у натуру (у лісі) на попередні два роки. Щорічний розмір рубок догляду визначають діленням площі насаджень, що потребують догляду, на строк повторності догляду. Для прохідних рубок і проріджування строк складає 10 років, для освітлення і прочисток - 5 років. Для створення полезахисних і водорегулювальних лісових смуг складають спеціальний проект, що включає план розміщення, схеми змішування, розрахунково-технологічні карти та ін. Лісове господарство повинно мати фахівця – лісовода, лісників і спеціалізовану бригаду або ланку (12 – 16 робочих, 2 – 3 трактори, 3 – 4 лісосадильні машини, 2 культиватори, плуг). Така бригада або ланка має проводити щорічне насадження нових лісових смуг на площі 100 – 120 га, здійснювати агротехнічний догляд за смугами на 180 – 200 га, вести підготовку ґрунту на площі 100 – 120 га.

Згідно з річним планом і розрахунково-технологічними картами складають робочі плани за періодами і видами робіт. У цих планах передбачають розстановку людей і механізмів та послідовність виконання окремих операцій.

Рубка догляду. Для проведення рубок догляду попередньо оглядають всі лісові насадження і встановлюють чергу їх призначення в рубку. У першу чергу призначають лісові насадження, в яких головна порода заглушається другорядними деревними породами або чагарниками, а також густі насадження. Після огляду визначають площу насаджень по кожному виду рубок догляду. На ділянках, відведених для рубок догляду, закладають пробні площі, розмір цієї площі має бути не менше 0,1 га. Він залежить від віку і стану насаджень. На цій площі має знаходитися не менше 200 дерев і чагарників. За матеріалами пробних рубок догляду визначають кількість деревини, яку необхідно вирубати по окремих сортиментах. На основі цих даних видається квиток на виробництво рубок догляду. Рубки освітлення і прочистки проводять у літньо-осінній період, а рубки проріджування і прохідні – восени і зимою Відведення лісосік по рубках догляду виконує лісомеліоратор (лісничий) і старші робочі лісомеліоративної ланки. На кожному дереві, що буде вирубуватися сокирою виконується насічка на висоті грудей і біля кореневої шийки. Насічки на всіх деревах мають знаходитися з однієї сторони в направленні руху. На насічках біля шийки коренів ставиться спеціальне клеймо. Це необхідно для наступного контролю.

Головні рубки проводять на лісосіках, визначених лісовпорядкуванням. По кутах ділянок лісосік ставлять стовпи з насічками і надписом на ньому року рубки і площі ділянки. До рубки на ділянках лісосіки проводять суцільний перерахунок дерев (вимірювання за ступенями товщини). Поділяють стовбури на ділові, напівділові і дров’яні. За результатами перерахунку за допомогою таблиць складають матеріальну оцінку лісосіки. На основі цих даних видають лісорубний квиток. Рубку провадять у осінньо-зимовий період. Контроль за правильністю ведення лісового підприємства і консультацію за техніки робіт ведуть лісництва.

Презентація «Ведення лісового господарства»

6.3. Захисні лісові насадження

"Лісова меліорація", "агромеліорація", їх роль і народногосподарське значення. Значення лісу і одного із видів його використання – лісових меліорацій – у житті людини важливе і багатогранне.

Лісові меліорації – наука про покращення природних умов сілськогосподарського виробництва і навколишнього середовища за допомогою лісорозведення.

Агромеліорація – система заходів щодо борьби з ерозією грунтів, посухами і суховіями. Вона включає створення захисних лісових насаджень на ярках, балках, агротехнічні, гідротехнічні і організаційно-господарські заходи.

Комплексне виконання протиерозійних робіт, разом з грунтозахисним землеробством, зберігає і підвищує родючість грунтів, послаблює шкідливий вплив засух, підвищує врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність природних кормових угідь, а також покращує навколишнє середовище.

Лісові меліорації, агролісомеліорація – прості, ефективні і загальновизнані засоби захисту грунтів від ерозії, а ріллі – від посух і суховіїв, що має важливе значення не тільки для сільського господарства, але і для охорони природи в цілому.

Природні фактори, які викликають необхідність лісової меліорації. Клімат лісостепових і степових районів нашої країни змінюється від помірно-континентального до континентального. Разом з континентальністю з заходу на схід збільшується суворість зимового і посушливого літнього періодів. У цьому направленні збільшується частота і сила таких важливих для сільського господарства кліматичних явищ, як посухи, суховії, пилові бурі, хуртовинні вітри, водна ерозія, тощо. Ці особливості клімату створюють значні труднощі для сільського господарства і визивають необхідність для вивчення і розробки заходів від їх шкідливого впливу.

Засухи і суховії. Ці явища взаємопов’язані. Засуха – це бездощовий період, достатньо тривалий для того, щоб волога, яка засвоюється рослинами в кореневмісному шарі грунту була витрачена. Засуха супроводжується підвищенням температури повітря вище середньої багаторічної на 2 – 3ºС, що визиває відповідне зниження оптимальної вологості повітря. Шкода від засух дуже велика, зниження врожаю складає 20 – 25% від норми, а це негативно впливає не тільки на розвиток сільського господарства, а і на народне господарство країни в цілому. Засухи супроводжують суховії, тобто сухі вітри, швидкість яких понад 5 м/с. Вони посилюють шкідливу дію засух на рослини. Найбільша частота суховіїв припадає на середину вегетаційного періоду і складає 32%, тобто третя частина періоду в степових умовах буває суховійною, це наносить значну шкоду сільському господарству зони.

Чорні або пилові бурі найяскравіше проявлення вітрової ерозії грунту. Особливо часто вони спостерігаються в засушливих районах не тільки літом, але і зимою, коли мало снігу. Під час сильного вітру (від 5 до 20 м/с і більше) видувається з поверхні грунту глина, пил, який переноситься у вигляді чорної хмари на великі відстані і відкладається біля різних перешкоджень. Глибина видування за рік інколи може досягати 20 см і більше. Видування грунту на полях може спостерігатися плямами, смугами і цілими ділянками. Від чорних і пилових бурь на великих площах гинуть озимі хліба, які необхідно пересівати весною яровими культурами. Ще більше ушкодження наносять такі бурі в результаті зносу верхнього шару грунту знижує родючість.

Одне із головних засобів захисту ріллі від вітру – лісові насадження, які значно послаблюють дію засух.

Види захисних лісових насаджень.Основним елементом агролісомеліорації є лісові смуги. Смугові насадженя характеризують такі показники:

ü конструкції лісосмуги – продувні, ажурні, непродувні (щільні);

ü форма - прості одноярусні і складні – дво- і триярусні;

ü склад насаджень визначають виділи;

ü спосіб посадки або посіву - рядовий, гніздовий, шахматний та ін.;

• походження – штучні і природні;

• вік – якщо головна порода розрізняється на один клас або більше (тривалість класу віку в лісовій і лісостеповій зонах для всіх порід, крім тополі й верби складає 10 років, в сухостеповій і напівстеповій зоні – 5 років);

• висота – якщо ділянки відрізняються не менше, ніж на 20%;

• ступінь зімкнутості крон – якщо загальна зімкнутість дерев без врахування чагарників змінюється не менше ніж на 20%;

• ширина – якщо смуги розрізняються на одне або більше міжряддя;

• рядність – під час зміни на один і більше рядів.

До складних відносять насадження, в яких середня висота першого або другого ярусу відрізняється від середньої висоти слідуючого ярусу на 20% і запас наступного ярусу складає не менше 30 м³/га за повноти не менше 0,3 .

Полезахисне лісорозведення. Лісові смуги розташовують за можливості у взаємно перпендикулярних направленнях так, щоб обмежовані ними ділянки мали прямокутну форму. Основні лісові смуги розміщують впоперек пануючих ерозійно небезпечних суховійних вітрів (відхилення не має перевищувати 30º). Відстань між основними лісовими смугами не має перевищувати у понад 30 разів робочу висоту дорослого деревостою; відстань між допоміжними смугами приймають до 2000 м.

Таблиця 76

Параметри полезахисних лісових смуг

Грунти	Можлива висота дорослих деревостоїв	Відстань між смугами – не більше, м
Грунти	Можлива висота дорослих деревостоїв	Основними	допоміжними
Сірі лісові, опідзолені і вилужені	20 – 22	600	2000
Типові і звичайні чорноземи	16 – 18	500	2000
Південні чорноземи	12 – 14	400	2000
Темно-каштанові і каштанові	8 – 10	350	1500
Світло каштанові	6 – 8	250	1500

На легких грунтах для запобігання ерозії, відстань зменшують. Залежно від розміщення смуг площа ріллі складає 20 – 120 га.

Полезахисні лісові смуги застосовують при похилах місцевості не більше 2º. Конструкція смуг впливає на зниження швидкості вітру, на умови ерозії грунту, снігонакопичення і випаровування вологи. Найефективніші продувні і ажурні смуги.

Полезахисні лісові смуги закладають у три – чотири ряди, рідко в п’ять рядів шириною до 15 м. Всередині полів сівозміни допускається застосування дворядних смуг.

Лісові смуги бувають чистими або змішаними. Чисті насадження складаються із однієї головної породи. Під час використання повільноростущих порід (дуб, сосна) для прискорення дії смуги вводять швидкорослу породу, на каштанових грунтах вводять 20 – 30% чагарників, чередуючи їх з деревними породами.

Змішані насадження із світлолюбних і тіньовитривалих деревних порід застосовують у степових районах. Останні розташовують у крайніх рядах, а в трирядних смугах висаджують через одне дерево головної породи.

Відстань між рядами на сірих лісових грунтах і чорноземах 2,5 – 3 м, на південних чорноземах і каштанових грунтах – 3-4 м, відстань між сіянцями в ряду – 1,5 – 2 м. Необхідна кількість сіянців на 1 га лісової смуги складає від 880 до 4000 штук. Саджанці і черенки висаджують через 2,5 – 3 м.

Таблиця 77

Кількість сіянців на 1 га при рядовому висаджуванні, шт

Відстань між сіянцями в рядах, м	Відстань між рядами, м
Відстань між сіянцями в рядах, м	2,5	3,0	3,5	4,0	4,5
1,0	4000	3300	2900	2500	2200
1,5	2668	2201	1934	1668	1467
2,0	2200	1650	1450	1250	1100
2,5	1600	1320	1160	1000	880

Лісові смуги створюють діагонально-груповим, шахматним, групово-рядовим та іншими способами, під час яких забезпечується механізований догляд за грантами. Шахматний спосіб краще використовувати в засушливих районах.

Вплив полезахисних лісосмуг на мікроклімат, випаровування, вологість грунту, снігозатримання. На полях, які прилягають до лісових смуг змінюються всі елементи мікроклімату: температура, вологість повітря, вологість грунту, випаровування, розподіл снігу, промерзання та ін.

Температура повітря пов’язана з температурою грунту і швидкістю теплообміну. Із зменшенням швидкості вітру в зоні впливу лісових смуг зменшується турбулентність і швидкість теплообміну. Це змінює температуру повітря. Ці зміни, в свою чергу, залежать від стану поверхні грунту, від наявності на ньому рослин. Температурний режим повітря на захищених полях залежить від конструкції лісових смуг. На полях серед непродувних лісових смуг температура повітря підвищується до 3º С, серед ажурних смуг – до 1º С. Продувні лісові смуги майже не впливають на температуру повітря на прилеглих полях.

Вологість повітря також залежить від швидкості вітру і його турбулентності. Оскільки швидкість вітру і турбулентний обмін під впливом лісових смуг зменшується, то пари води довше утримуються в приземному шарі, і тому вологість повітря на таких полях буде вищою, ніж у відкритому степу. Різниця вологості повітря досягає в засушливий період у відносному значенні до 12%. Під час суховіїв таке перевищення збільшується в 1,5 – 2 рази, що має важливе значення для життедіяльності рослин.

Дуже важливим показником мікроклімату є випарність, яка визначається відношенням опадів до випаровування. На полях, захищених лісовими смугами, швидкість вітру зменшується в середньому на 40 – 45%, а вологість повітря підвищується на 5%, тому значно знижується випарність (на 25%). Якщо в степу відношення опадів до випаровування дорівнює 0,6, то під дією лісових смуг воно збільшується до 0,9, тобто умови зволоження становляться в степу такими як і в лісостепу. Одже лісові смуги перетворюють степ в лісостеп не тільки за зовнішнім виглядом, але і за мікрокліматом полів.

Умови, які впливають на величину випаровування, аналогічно діють на інтенсивність випаровування з грунту, транспірацію рослин, які також зменшуються на полях, захищених лісовими смугами, на 10-15%. Внаслідок чого волога грунту повніше і економічніше витрачається на формування врожаю. Загальна величина витрат води збільшується на транспірацію в зв’язку із збільшенням врожаю рослинної маси.

Зменшення випаровування серед лісових смуг має важливе значення для зрошуваного землеробства. За наявності лісових смуг можна знизити норму поливу на 15%.

Відкладення снігу. Величина і характер відкладення снігу на полях значною мірою визначає глибину промерзання і швидкість відтаювання грунту, кількість води, що вбирається і інтенсивність стоку.

Кількість води ( у вигляді снігу) на полях серед лісових смуг у 1,3 – 1,4 раза більше, ніж на полях незахищених, з яких сніг зноситься в балки і яри. Додаткове снігонакопичення на полях серед лісових смуг, зменшення випаровування і поверхневого стоку на полях, сприяє збільшенню запасів вологи в грунті за вегетаційний період до 15%. Більш рівномірно сніг розподіляється на полях захищених лісовими смугами продувної або ажурної конструкції. Непродувні лісосмуги накопичують великі кучугури снігу всередині (до 3 м) і на галявинах (до 2,5 м). Це визиває повільне танення снігу весною і затримує початок польових робіт.

У зв’язку із зменшенням швидкості вітру, кращому розподіленню снігу і підвищенню вологості грунту на полях, захищених лісовими смугами, майже повністю припиняється вітрова ерозія.

Лісомеліоративне районування. Вибір деревних і чагарникових порід залежить від конкретних умов природно-господарських зон. Відповідно до агролісомеліоративних районувань виділено низку грунтово-біокліматичних областей, кожна із яких має зони ( лісова, лісостепова, степова і напівпустельна) і райони.

Біологічні властивості дерев і чагарників характеризуються показниками їх морозостійкості, солевитривалості, вимогливості до родючості грунту, швидкістю росту і відновлювання.

За лісопридатністю залежно від ступеня солонцюватості грунти розділені на чотири групи:

· Перша – несолонцюваті або слабосолонцюваті (каштанові і світло-каштанові) грунти, поза комплексом або в комплексі із солонцями до 10%. До глибини 2 м відсутні водно-розчинні солі, грунтові води залягають глибоко (6 – 8м). Лісорослинні властивості грунтів добрі, крім солонців.

· Друга – каштанові і світло-каштанові, слабо- і середньо-солонцюваті грунти з участю солонців до 25%, сольові горизонти на глибині до 15 м. Для насадження лісосмуг провадять попередню меліорацію солонців.

· Третя – солонцюваті і сильносолонцюваті світло-каштанові грунти, солонці складають 25 – 50%, місцями солончаки і легкі бурі грунти. Легкорозчинні солі залягають на глибині до 1 м. Перед насадженням лісових смуг на грунтах проводять меліорацію.

· Четверта – бурі і світло-каштанові грунти важкого механічного складу, засолені, з участю солонців понад 50%, солончаки, глибокі піски. Перед насадженням лісових смуг провадять протисолеву меліорацію.

Для захисного лісорозведення посадковий матеріал вирощують із насіння, зібраного в штучних насадженнях або в природних лісах. У лісомеліоративних розсадниках застосовують в основному триполу сівозміну: чистий або сидеральний пари, сіянці першого року і сіянці другого року вирощування. Під час вибору порід враховують їх сільськогосподарське значення.

Розміщення полезахисних лісосмуг в умовах рівнинного рельєфу. На рівнині, де відсутній виражений поверхневий стік води, основні (поздовжні) лісові смуги розміщують перпендикулярно направленню вітрів, які визивають чорні бурі, завірюхи і суховії. Ширина захищеного поля залежно від кута зустрічі вітра з лісовою смугою має змінюватися таким чином: при 90º – 25Н (найбільша), при відхиленні від нормалі на 30º – 21Н, на 45º – 18Н.

Цю залежність необхідно враховувати під час землеустрою, так як лісові смуги розміщують по межах полів. За прямокутної форми полів сівозміни довгі їх сторони розміщують поперек направлення шкідливих вітрів. По цих межах проектують основні лісові смуги, а по коротких – допоміжні (поперечні). В особливих випадках, як виключення, допускається відхилення від нормалі, але не більше 30 – 45º. Під час проектування розміщення лісових смуг величина Н приймається рівною висоті дорослих дерев. Швидкорослі породи досягають цієї висоти у віці 25 – 30 років, середньоростучі – у 40 – 50 років. Ширину полезахисних лісових смуг встановлюють залежно від їх конструкції: для утворення продувних смуг на суглинистих грунтах від 7,5 до 15 м і ажурно-продувних на пісчаних грунтах від 12,5 до 21 м. У цих межах основні лісові смуги створюють більш широкими, а допоміжні – вузькими.

На пасовищах закладуються пасовищезезахисні лісові смуги. Вони позитивно впливають на ріст травостою, зменшують випаровування вологи, зменшують інтенсивність транспірації, підвищують вологість повітря, покращують якість травостою і збільшують урожайність трав на пасовищах.

Пасовищелісозахисні смуги створюються у вигляді основних і допоміжних. Основні лісові смуги виконують головну вітрозахисну роль і розміщуються поперек направлення шкідливих вітрів. Допоміжні закладаються перпендикулярно до основних. Таким чином, відстань між основними смугами – 300 – 400 м, між допоміжними – 1500 – 200 м. Ділянки під пасовища будуть мати площу 45 – 80 га.

Пасовищні лісові смуги створюються із п’яти рядів деревоподібних і чагарникових порід при розміщенні рослин між рядами 3 м і в ряду 1 м.

Для захисту тварин від сонцепеку і створення кращих умов відпочинку в місцях водопою на пасовищах створюються "зелені зонти" із деревних і чагарникових порід, площею 0,5 – 1,2 га.

Для захисту тваринницьких приміщень зимою від заносу снігом або під час сильних вітрів – від дрібнозему, закладують прифермські і прикошарні захисні насадження із трьох лісових куліс (стрічок) шириною 10 – 20 м кожна. Відстань між стрічками – 15 м. Кожна куліса має 5 рядів деревних і чагарникових порід.

Лісові смуги вздовж залізничних і автомобільних доріг мають свою специфіку і призначені для захисту доріг від заносу снігом. Іх висаджують у вигляді 2 – 3 куліс з розрахунком відкладення снігу між ними. Польові дороги обсаджують алейними або продувними лісовими смугами, розміщуючи їх на завітреній стороні.

Захисні лісові смуги в плодових садах створюють для захисту плодових дерев від шкідливої дії вітру. Під захистом лісових смуг створюється затишок із особливим мікрокліматом: вологість повітря збільшується на 30%, у період цвітіння збільшується температура до 4 – 5ºС, збільшується відвідування квітів бджолами, більше і рівномірніше накопичується сніг під плодовими деревами, створюються кращі умови їх зимування. Врожай плодів підвищується на 25%.

По межі саду закладаються садовозахисні лісові смуги, а по межах кварталів – вітроломні садові смуги. Перші створюють із 4 – 5 рядів основних і супутникових порід і ряду чагарників, другі з 1 – 2 рядів. Лісові смуги від рядів плодових дерев розміщують на відстані 12 м. Розміщення дерев – 2,5 х 2 м. На рівних місцях найефективніші ажурні лісові смуги. На схилових землях створюють продувні лісові смуги, щоб не затримувалося холодне повітря, що стікає зі схилів.

Конструкції полезахисних лісових смуг. Вітрозахисна дія лісових смуг знаходиться в залежності від конструкції лісових смуг. Конструкція – це склад лісової смуги, яка характеризується розмірами і розподіленням просвітів по вертикальному профілю, тобто вітропроникністю лісового насадження. Конструкція лісової смуги залежить від її ширини, складу порід і ярусності. Виділяють такі основні конструкції, між якими можуть бути проміжні:

• непродувна (масивна) конструкція відрізняється майже повною відсутністю просвітів на боковій поверхні лісової смуги; насадження багатоярусні, але можуть бути і простими. Основна маса потоку вітру обтікає таку смугу зверху; через неї проходить не більше 10% вітрового потоку;

• ажурна конструкція характеризується рівномірним розміщенням просвітів

• (різної крупності) на боковій поверхні лісової смуги. Площа просвітів складає 25 – 30% площі стіни лісу. Ширина таких смуг 15 – 20 м; насадження складні. Основна частина потоку повітря проходить через таку ажурну стіну, а інша обтікає її зверху;

• продувна конструкція відрізняється від ажурної більшою щільністю зверху і в середині бокового профілю і більш великими просвітами внизу. Площа просвітів між стовбурами понад 60%, в кронах – 15%. Ширина таких лісових смуг 10 – 15 м; насадження двоярусні, без підліску або з низьким чагарником. Основна частина потоку повітря проходить через нижню частину такої полоси, а інша обтікає її зверху. В табл. 78. наведено характеристику сучасних конструкцій лісових смуг.

Рис.138. Схема конструкцій лісових смуг Н – непродувна; А – ажурна; П – продувна.

Таблиця 78

Сучасні конструкції лісових смуг

Конструкція	Вітропроникність у літній період,%
Конструкція	між стовбурами	у кронах
Непродувна (густа між стовбурами і в кронах)	менше 10	менше 10
Ажурна (ажурна між стовбурами і в кронах)	15 – 35	15 – 35
Продувна (рідка між стов-бурами і густа в кронах)	понад 60	0 – 15

Вирощування лісосмуг.Закладка лісових смуг здійснюється різним посівним і садивним матеріалом – насінням, плодами, сіянцями, черенками, саджанцями. Насіння і сухі плоди використовують для посіву в лісовому розсаднику для вирощування сіянців.

Сіянці – 1 – 2 річні деревні рослини, вирощені із лісового насіння. Необхідна висота сіянців всіх порід дерев і чагарників не менше 10 см і не більше 60 см. Коренева система має бути довжиною від 10 до 30 см, товщина стовбуру біля кореневої шийки не менше 2 мм.

Черенки – частини річних пагонів товщиною 0,5 – 2 см і довжиною 25 – 30 см з 4 – 5 бруньками. Розмножаються черенками тополя, верба і деякі плодові чагарники. Для розмноження декоративних дерев і чагарників використовують зелені черенки з 2-3 листями. Кореневими черенками розмножають осику, тополю білу, шовковицю та ін. Іх нарізають восени, після опадання листя, із коренів товщиною 8 – 10 мм і довжиною 10 – 15 см.

Саджанці вирощують із сіянців і черенків на упродовж 2 – 10 років, залежно від їх виду і призначення. Для посадки лісових смуг використовують 2 – 3 річні саджанці висотою 1,5 – 3,0 м, діаметром на висоті грудей (130 см) від 2 до 4 см і кореневою системою довжиною 35 – 40 см. Саджанці чагарників повинні мати висоту 0,70 – 1,0 м, кореневу систему довжиною і шириною 30 – 35 см. Сіянці, черенки і саджанці вирощують на спеціально відведених майданчиках, які називаються лісовими розсадниками. Сіянці вирощують у посівному відділі лісового розсадника. Великомірний садивний матеріал вирощують в особливому відділенні лісового розсадника – деревоподібній школі. Тут у них формують крону і компактну для пересадки кореневу систему. Залежно від величини саджанці вирощують в одній або в 2 – 3 школах – пересаджують з однієї школи в іншу. Цим досягається формування необхідної кореневої системи, збільшується площа живлення рослин. У першій школі саджанці тримають 2 – 3 роки.

У саджанців дерев формують рівний сильний стовбур і рівномірно розвинену крону. У багатьох деревних порід хороша крона формується без обрізання ( береза, каштан, горобина, горіхи та ін.) У хвойних порід крону не формують. У лісовому розсаднику є маточні плантації верби і тополі, з яких щорічно зрізають всі річні пагони на черенки. Під час організації лісового розсадника виходять із необхідності в садивному матеріалі на період 5 – 10 років. Загальна площа розсадника визначається як сума корисних площ відділень (посівного, школи, плантації) з урахуванням службової площі, яка приймається 40% від корисної площі.

Лісонасадження на зрошуваних землях. Захисні лісові насадження на зрошуваних землях крім основного призначення (боротьба з ерозією) виконують такі функції:

ü зменшують непродуктивне випаровування і забезпечують економію поливної води;

ü покращують рівномірність і якість поливу, особливо під час дощування;

ü знижують вплив пилових бурь і захищають канали від заносу піском та дрібноземом;

ü затримують сніг і сприяють вологонакопиченню в грунті;

ü захищають посіви від вимерзання, видування або атмосферної засухи;

ü дренують землі і послаблюють процеси повторного засолення грунтів;

ü укріплюють береги каналів і зменшують їх заростання та ін.

Розміщення лісових смуг ведуть одночасно з проектуванням зрошувальної мережі. Створюють їх, як правило, вздовж постійних каналів і лотокової мережі, по межах полів сівозмін. Відстань між основними смугами на зрошувальних системах з поверхневим поливом приймається в межах 450 – 600 м, на рисових системах від 600 до 800 м, під час дощування відстань між смугами має бути кратною ширині захвату машин. Відстань між поперечними лісовими смугами приймається не більше 2 км, а на пісчаних грунтах – 1 км. Лісові смуги вздовж внутрішньогосподарської зрошувальної і колекторно-скидної мережі розміщують з однієї сторони каналів для забезпечення можливостей їх очищення і використання.

Основні лісові смуги створюють дво-, трирядні, поперечні – дворядні.

Таблиця 79

Розміщення лісових насаджень на зрошувальних системах

Елемент зрошувальної системи	Кількість рядів в лісовій смузі	Ширина лісової смуги	Розміщення лісових смуг відносно каналу
Магістральні канали і великі колектори	≥5-8	18-25	З двох сторін
Гілки МК і міжгосподарських розподільників	3 2	>10 6	З однієї сторони З двох сторін
Внутрішньогосподарські канали	2-3	6-12	З однієї сторони
Канали колекторно-дренажної мережі	≥2	≥6	З двох сторін
Розподільчі лотоки	≥2	≥6	З однієї сторони
Дороги	1-2	≥3	З двох сторін
Ставки, водосховища	≥3	≥20	За периметром
Межа зрошуваного масиву	≥5	≥15

Схеми розміщення наведено на рис.139,140.

Рис.139. Схеми розміщення захисних лісових смуг із деревних порід вздовж господарських зрошувальних і колекторно-дренажних каналів, лотокової мережі і підземних трубопроводів:

а – вздовж каналу у виїмці; б – вздовж каналу в напіввиїмці – напівнасипу; в – вздовж лотокової мережі або підземного трубопроводу; 1 – канал; 2 – дорога; 3 – лоток

Рис.140 Схеми розміщення захисних лісових смуг із деревних порід вздовж внутрішньогосподарських зрошувальних і скидних каналів рисових зрошувальних систем

а – вздовж господарського розподільника в сукупності із скидом; б – вздовж дільничого розподільника в сукупності із зрошувачем-скидом; в – вздовж дільничого розподільника;

г – вздовж дільничого скиду;

1 – чек; 2 – дорога; 3 – зрошувальний канал; 4 – скидний канал; 5 – зрошувач-скид; 6 – дамба.

Відстань між поздовжніми смугами встановлюється кратній ширині захвату дощувальної техніки або відповідно до конструктивних розмірів спеціалізованих внутрішньогосподарських систем:

ü на зрошувальних системах під час поливу по борознах із застосуванням

• поливного колесного трубопроводу ТКП – 90 – 400 м;

• передвижного агрегату ППА-165 У залежно від типу грунтів кратним 100 м;

• самонапірної зрошувальної мережі з поливними трубопроводами – 300 – 500 м;

• засобів малої механізації – від 450 до 600 м

ü на зрошувальних системах під час поливу по смугах із застосуванням

• передвижного агрегата ППА- 300 – відстань має бути кратною 120 м;

ü на зрошувальних системах під час поливу дощуванням із застосуванням

• широкозахватних дощувальних машин типу Кубань – 807 м;

• дощувальної машини "Фрегат", залежно від модифікації – від 880 м до 1150 м;

• дощувальних машин "Волжанка", "Ока", ДКН-80 від 205 до 409 м;

• дощувальних машин "Днепр" – від 704 до 920 м;

• двоконсольного дощувального агрегату ДДА-100 МА і дощувально-поливного агрегата ДДПА-130/140 – кратним 120 м;

• далекоструминних дощувальних агрегатів ДДН-70 і ДДН-100 – відстань приймають у відповідності з принятою в проекті зрошення схемою іх роботи, вона повинна бути кратною відстані між зрошувачами – від 70 до 155 м.

ü на рисових зрошувальних системах залежно від типів карт

• карта-чек з широким фронтом заливу і скиду – 500 – 600 м;

• карта кубанського типу – 300 м;

• карта краснодарського типу – 400 – 1200 м;

• карта далекосхідного типу – 600 – 1200 м;

• закриті рисові системи – 300 – 400 м;

ü під час внутрішньогрунтового і крапельного зрошення

• розміщення лісових смуг пов’язують з організацією території садів, виноградників і ягідників.

Лісові насадження на зрошуваних землях створюють із швидкорослих, довговічних і цінних порід. На засолених землях і за неглибокого залягання мінералізованих грунтових вод використовують солестійкі деревні породи (білу акацію, тополю, шовоковицю білу та ін.) В останні роки запропоновано технологію створення смуг з вузькими (1,3 м) міжряддями для вирощування дерев з пірамідальною кроною. Це забезпечує економію землі до 28%.

Лісомуги на осушених землях. На осушених землях захисні лісові смуги необхідні, перш за все, для боротьби з вітровою ерозією грунтів, водною ерозією на заплавах, для покращення мікроклімату і боротьби з заморозками, покращення якості води і умов ведення рибного господарства, для захисту доріг від снігових заносів і ін. Принципи розміщення захисних насаджень такі як і на зрошуваних землях. Застосовують в основному ажурні і масивні (щільні) лісосмуги. Ширина смуг 10 м, відстань між рядами – 2,5 м, на торфяних грунтах – 1,5 м. На осушених землях під насадження лісових смуг відводять непридатні землі ( гряди або острова серед торф’яників), а також зберігають найцінніші окремі дерева, острівки лісу і чагарників.

Економічна ефективність захисних лісонасаджень. Захисні лісонасадження повністю окупають витрати на їх створення за 3 – 5 років. Кожний гектар лісової смуги дає більше 400 грн агролісомеліоративного прибутку. Запас деревини у віці 20 років складає 400 – 500 (до 1000) м³/км насаджень. Поля, захищені лісовими смугами значно менше потерпають від вітрової ерозії. Лісові смуги своїм впливом на режим вітру і поверхневий стік води змінюють мікроклімат, роблять його більш вологим, що сприяє одержанню більш високих і стійких урожаїв сільскогосподарських культур. Прибуток від додаткового зібраного врожаю перевищує 25 грн/га. Лісові насадження захищають водоймища і ставки від замулення, покращують водопостачання території і підвищують літній стік води в річках. Важливим є загальноекологічне значення лісових смуг. У лісових смугах поселяються багато птахів і тварин, які знищують шкідників сільськогосподарських культур. Більшість штучних лісонасаджень на берегах балок, ярків, ставків, водосховищ створюють мальовничі куточки природи та є місця для відпочинку.

Презентація «Захисні лісові насадження»

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «Ліс».

2. Які ліси відносяться до першої групи?

3 Які ліси відносяться до другої групи?

4. Як розрізняють ліси за складом?

5. Як поділяються лісосмуги за конструкцією?

6. Як поділяються лісосмуги за формою?

7. Як поділяються лісосмуги за походженням?

8. Як розміщуються на плані основні і поперечні полезахисні смуги?

Попередня тема

На початок

Наступна тема