ІСТОРІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Глосарій Список використанних джерел Додатки Питання для заліку Висновки Укладачі	ОСОБЛИВОСТІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
	2.5. Удосконалення земельних відносин і землевпорядкування. 2.5.1.Основні риси земельних відносин періоду розвинутого соціалізму. 2.5.2. «Основи земельного законодавства СРСР» та його вплив на удосконалення земельних відносин. 2.5.3.Земельно-кадастрові роботи в 60-ті роки. 2.5.4.Земельні відносини у 70–80-ті роки. 2.5.5.Розвиток робіт по поліпшенню організації використання земель у зв’язку з реалізацією Продовольчої програми. 2.5.1. Основні риси земельних відносин періоду розвинутого соціалізму У 1961 році землевпорядні органи були реорганізовані, створені проектні інститути із землевпорядкування «Укрземпроект» та їхні обласні експедиції, Основні зусилля спрямовувались на те, щоб за 2–3 роки завершити внутрішньогосподарське землевпорядкування і ввести правильні сівозміни в колгоспах і радгоспах. У 1963–1965 рр. Інститут «Укрземпроект» розпочав експериментальні роботи з протиерозійної організації території, зокрема розробку проектів внутрішньогосподарського землевпорядкування з одночасним вирішенням у них комплексу організаційних, агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів. Березневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС обговорив питання «Про негайні заходи щодо подальшого розвитку сільського господарства СРСР» і конкретизував завдання землевпорядкування: 1) наведення належного порядку на землі; 2) докорінне поліпшення використання землі; 3) відновлення порушених сівозмін і введення їх там, де вони не були розроблені. Проведена наприкінці 1965 р. перевірка землевпорядкування колгоспів та радгоспів і освоєння сівозмін, які вводились, показала, що 60% раніше складених проектів землевпорядкування не відповідали вимогам розвитку колгоспів і радгоспів, сівозміни не були освоєні в 69% господарств. Тому в 1966–1970 рр. проведення внутрішньогосподарського землевпорядкування і введення раціональних сівозмін було найважливішим завданням Інституту «Укрземпроект» і його філіалів. У 1967 році прийнята постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про негайні заходи щодо захисту ґрунтів від вітрової і водної ерозії», яка зобов'язувала радянські, партійні і сільськогосподарські органи у 1968–1970 рр. розбити на 10 років конкретний план проведення протиерозійних заходів (організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних) по країні і зонах. Складаючи проекти внутрігосподарського землевпорядкування в районах, підданих водній ерозії, сільськогосподарські угіддя стали поділяти на категорії залежно від ступеня еродованості. Для кожної категорії розробляли конкретні агротехнічні, організаційно-господарські, лісомеліоративні і гідротехнічні заходи. Більше уваги стали приділяти економічному обґрунтуванню проектів міжгосподарського і внутрішньогоспо-дарського землевпорядкування, детальній і обґрунтованій розробці складових частин і елементів, особливо таких, як розміщення виробничих підрозділів господарств, організація території сільськогосподарських угідь і сівозмін, розміщення дорожньої мережі та ін. 2.5.2. «Основи земельного законодавства СРСР» та його вплив на удосконалення земельних відносин Важливе значення для подальшого розвитку земельних відносин мало прийняття Основ земельного законодавства Союзу СРСР і союзних республік (1968 р.). Цей етап відносин пов'язаний з реалізацією Продовольчої програми. 13 грудня 1968 р. сесія Верховної Ради СРСР затвердила «Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік» замість Закону «Загальні початки землекористування і землевпорядження» (1928 р.). Основи стали основним законодавчим актом щодо регулювання земельних відносин і проведення державного землевпорядкування. Але цей закон був розрахований не на господарську самостійність селян і не на різноманітність форм користування землею, а на жорстку централізацію і командне управління сільським господарством. В Основах (ст. 2) було закріплено, що земельні відносини в СРСР регулюються, окрім Основ, ще й земельними кодексами та іншими законодавчими актами союзних республік, які повинні видаватися згідно з Основами. Земельний Кодекс УРСР було прийнято 8 липня 1970 р. Ст. 3 підкреслювала, що відповідно до Конституції СРСР і УРСР земля є державною власністю і надається лише в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушували право державної власності на землю, заборонялися. Землі України були складовою частиною єдиного земельного фонду СРСР. Отже, компетенція органів державної влади УРСР в галузі регулювання земельних відносин встановлювалась лише в межах союзного земельного законодавства. ЗК УРСР лише деталізував положення союзних Основ. Згідно зі ст. 7 ЗК УРСР до відання Української республіки в галузі земельних відносин належали розпорядження в межах республіки єдиним державним фондом СРСР, встановлення порядку користування землею та організації землевпорядкування, а також регулювання земельних відносин з інших питань, якщо вони не віднесені до компетенції СРСР. Проте Земельний кодекс не вніс, та й не міг за існуючого політичного режиму внести що-небудь нове і важливе для земельних відносин в Україні, хоча життя настирливо вимагало врахування національно-територіальних особливостей у справі організації розподілу планування, внутрішньогосподарського використання, охорони і поліпшення земель. Зокрема надмірна централізація при вирішенні питань вилучення і надання землі, відторгнення від земельних справ місцевої влади, надання переваги в задоволенні інтересів військово-промислового комплексу, у тому числі і при відводах землі, сприяли безгосподарності у її використанні. Іншим документом з регулювання земельних відносин став також Типовий Статут колгоспу, пройнятий на III Всесоюзному з'їзді колгоспників у 1969 р. Відповідно до Земельного кодексу Типового Статуту земля, що закріплюється за колгоспом, є державною власністю, тобто всенародним надбанням, і не може бути об'єктом купівлі-продажу, здачі в оренду й інших угод; кожному колгоспу видається виконавчим комітетом районної (міської) Ради народних депутатів державний акт на право користування землею; колгосп зобов'язаний найповніше використовувати закріплену за ним землю. 2.5.3. Земельно-кадастрові роботи в 60-ті роки З метою науково обґрунтованого вирішення питань щодо раціонального використання земельних ресурсів, виникла необхідність доповнення земельного обліку кадастровими даними, які б містили характеристику якості, агровиробниче групування і класифікацію грунтів та економічну оцінку земель. З 1957 року широко розгорнуто дослідження методики створення земельного кадастру. Постановою Ради Міністрів СРСР від 12.VII. 1962 «Про поліпшення державного обліку земель і використання їх у сільськогосподарському виробництві» та постановою Ради Міністрів УРСР з цього ж питання від 31.VIII. 1962 запроваджено нові форми державної книги реєстрації землекористувань і земельної шнурової книги, що поліпшило земельно-облікову справу. У всіх колгоспах і радгоспах здійснювалась якісна оцінка земель. Впровадження державного земельного кадастру передбачено «Основами земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік». Повсюдно організовано велико-масштабне обстеження ґрунтів. Зокрема, на Україні завершено (1961 р.) суцільні ґрунтові обстеження; кожному господарству видано агрогрунтові карти й картограми, необхідні при складанні земельного кадастру. З 1963 р. в Україні проводять роботи щодо створення дослідного земельного кадастру на прикладі окремих областей по зонах України, перевіряють у виробничих умовах пропозиції з методики земельного кадастру, зокрема економічної оцінки земель та бонітування ґрунтів. Головна увага приділяється обґрунтуванню придатності різних оцінних критеріїв та розробленню методів визначення вихідних оціночних показників за масовими статистичними даними на основі широкого застосування математики. По всій Україні проведено агровиробниче групування ґрунтів та сільськогосподарську типологію земель. У 1969 р. завершено попередню якісну оцінку земель за врожайністю зернових культур. Наступним етапом у створенні земельного кадастру було проведення економічної оцінки земельних угідь. Рада Міністрів СРСР 6 березня 1975 року прийняла постанову «Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею», а 10 червня 1977 року постанову «Про порядок ведення державного земельного кадастру». Згідно з постановою стали широко проводити роботи із земельного кадастру, визначення продуктивної здатності земель різної якості. Так, формами кадастрової документації було визначено: земельно-кадастрову книгу підприємства, закладу і організації, яким земля надана в постійне або довгострокове користування; державну земельно-кадастрову книгу району (міста), державний земельний кадастр області, краю, автономії і союзної республіки. Запроваджувалась державна реєстрація землеволодінь і землекористувань як складова земельного кадастру, який забезпечує вивчення правового і визначає господарський стан земель, бонітування ґрунтів та економічну оцінку земель. 2.5.4. Земельні відносини у 70–80-ті роки У 1971–1975 рр. землевпорядні роботи включали: складання схем землевпорядкування району (області); міжгосподарське і внутрігосподарське землевпорядкування з протиерозійною організацією території; складання планів організаційно-господарського устрою, проектно-кошторисної документації щодо протиерозійних заходів, корінного поліпшення сільськогосподарських угідь, які не потребують осушення; різноманітні знімальні роботи; ґрунтові, геоботанічні, агрогосподарські та інші види обстежень; державний облік земель з якісною й економічною оцінкою; складання схем районного планування. Істотною особливістю землевпорядкування 70-х років стало розширення і поглиблення його змісту. До традиційних міжгосподарського і внутрішньогосподарського землевпорядкування додалися нові напрями в організації використання земель, як, зокрема, прогнозування і планування використання земель у Генеральних схемах використання земельних ресурсів, схемах землевпорядкування областей і районів країни, рекультивація земель, порушених несільськогосподарськими галузями народного господарства, проведення земельно-кадастрових робіт, робоче проектування, пов'язане з поліпшенням окремих земельних ділянок та ін. Проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва, яке у 80-ті роки продовжувало перебувати у стані часів формування адміністративно-командної системи управління, вплинули на використання земель та зміст землевпорядних робіт. Нав'язування колгоспам і радгоспам структури посівних площ зверху не давало можливості впроваджувати сівозміни і освоїти науково обґрунтовану систему землеробства, які є найважливішими чинниками підвищення родючості ґрунту. Проте в організації використання земельних ресурсів країни так і не було ліквідовано багато недоліків у землекористуванні й організації території, що стримувало ефективніше використання землі й інших засобів виробництва, безпосередньо пов'язаних з нею. Виконання проектно-дослідних землевпорядних робіт у 70-ті роки XX ст. було спрямовано насамперед на виконання рішень постанови Ради міністрів СРСР «Про заходи для поліпшення організації робіт із захисту ґрунтів від вітрової і водяної ерозії» (1975 р.) і постанови ЦК КПРС «Про подальший розвиток спеціалізації сільськогосподарського виробництва на базі міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції» (1976 р.) У 1971–1975 роки землевпорядні роботи включали: 1) складання схем землевпорядкування району (області); 2) міжгосподарські і внутрішньогосподарські землевпорядкування; 3) складання планів організаційно-господарського устрою, проектно-кошторисної документації щодо протиерозійних заходів, корінного поліпшення сільськогосподарських угідь, які не потребують осушення; 4) різноманітні знімальні роботи; 5) державний облік земель з якісною і економічною оцінкою; 6) складання схем районного планування та ін. Міжгосподарське землевпорядкування було пов'язано з утворенням міжгосподарських аграрно-промислових об'єднань і підприємств в умовах концентрацій і поглиблення спеціалізації сільськогосподарських виробництв. Внутрішньогосподарське землевпорядкування проводилося з урахуванням зміни існуючого землекористування. Подальшому удосконаленню земельних відносин сприяли процеси міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції. Незважаючи на те, що в умовах міжгосподарської кооперації основними сільськогосподарськими землекористувачами залишились колгоспи і радгоспи, що входили до складу об'єднань, організація використання їхніх земель спрямовувалась не тільки на реалізацію потреб конкретного господарства, але і повинна була враховувати недоліки господарств – учасників кооперації. Істотною особливістю землевпорядкування 70-х років стало розширення і поглиблення його змісту. До традиційних міжгосподарського і внутрішньогосподарського землевпорядкування додалися нові напрями в організації використання земель, зокрема прогнозування і планування використання земель у Генеральних схемах використання земельних ресурсів, рекультивація земель, порушення їх не сільськогосподарськими галузями господарства, робоче проектування земельних ділянок та ін. У землевпорядних схемах і проектах більше уваги стали приділяти економічному обґрунтуванню проектних рішень. Як і при міжгосподарському, так і при внутрішньогосподарському землевпорядкуванні значною мірою стали враховуватися міжгосподарські зв'язки. Рада Міністрів 6 березня 1975 року прийняла постанову «Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею», а 10 червня 1977 року – постанову «Про порядок ведення державного земельного кадастру». Об'єктом земельного кадастру в Радянському Союзі було визнано увесь земельний фонд країни, включаючи ділянки, покриті водою і лісом, який є власністю народу. Після прийняття постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок ведення земельного державного кадастру» (1977 р.) стали широко проводитися роботи із земельного кадастру, визначення продуктивної здатності земель різної якості. Цьому передували багаторічні наукові розробки і досвідчені роботи, у результаті чого була створена єдина загальносоюзна методика по оцінці земель. У 1977–1980 рр. за цією методикою силами інституту Укрземпроект була проведена оцінка земель. У її результаті отримані порівняльні дані продуктивної здатності земель щодо врожайності основних сільськогосподарських культур. Інформацію про стан і використання сільськогосподарських земель застосовували на практиці при аналізі господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, розміщенні виробництва, плануванні закупівель продукції тощо. Враховуючи, що відповідно до основ законодавства про землю, союзні республіки мали право розпоряджатись земельним фондом, розробляти генеральні схеми використання земельних ресурсів, установлювати порядок користування землями, регулювати земельні відносини, при веденні державного земельного кадастру враховувалось адміністративно-територіальне розташування земельного фонду, цільове призначення, господарське використання та якісний стан земель. Згідно з постановою формами кадастрової документації було визначено: 1.земельно-кадастрову книгу підприємства, закладу і організації, яким земля надана в постійне або довгострокове користування; 2.державну земельно-кадастрову книгу району (міста), державний земельний кадастр області, краю, автономії та союзної республіки. Запроваджувалась державна реєстрація землеволодінь і землекористувань як складова земельного кадастру, що забезпечує вивчення правового і визначає господарський стан земель, бонітування грунтів та економічну оцінку земель. Проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва, яке у 80-ті роки продовжувало знаходитись у становищі часів формування адміністративно-командної системи управління, вплинули на використання земель та зміст землевпорядних робіт. З багатьох видів продукції сільського господарства в Україні спостерігалося не лише зниження рівня його зростання, але й абсолютне скорочення обсягів. Зокрема у 1981-1985 рр. виробництво цукрових буряків зменшилося порівняно з 1976–1980 рр. майже на 7 млн т, соняшнику – на 135 тис. т, картоплі – на 529 тис. т, овочів – на 202 тис. т. Нестабільністю характеризувалося і виробництво тваринницької продукції. Нав'язування колгоспам і радгоспам структури посівних площ зверху не дозволяло впроваджувати сівозміни і освоїти науково обґрунтовану систему землеробства, які є найважливішими чинниками підвищення родючості ґрунту. 2.5.5. Розвиток робіт по поліпшенню організації використання земель у зв’язку з реалізацією Продовольчої програми З метою вирішення проблеми продовольства в країні XXVI з'їзд КПРС визнав за необхідне розробити Продовольчу програму країни на період до 1990 року. Такий проект було розглянуто і схвалено травневим (1982 р.) Пленумом ЦК КПРС. Вирішення поставлених завдань безпосередньо пов'язано з підвищенням ефективності сільськогосподарського виробництва і використання земель. При подальшому розширенні посівних площ і збільшенні поголів'я худоби головною ланкою залишалось підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. Виконання цих завдань можливе було лише на основі впровадження науково обґрунтованих систем землеробства, диференційованих за природно-економічними районами, і значного зростання виробництва високоякісних кормів, тобто безпосередньо пов'язано з організацією використання головного засобу виробництва в сільському господарстві – землі. Проте в організації використання земельних ресурсів країни так і не було ліквідовано багато недоліків у землекористуванні й організації території, що стримувало ефективніше використання землі й інших засобів виробництва, безпосередньо пов'язаних з нею. Продовольча програма країни висунула низку завдань, вирішення яких вимагало подальшого удосконалювання організації території і практики регулювання земельних відносин. Одним з найважливіших із них було вдосконалення управління земельними ресурсами. Нові тенденції в організації управління виробництвом, зростання цінності землі, необхідність ощадливішого розподілу між галузями народного господарства вимагали подальшого удосконалення структури, змісту, форм і методів організації використання землі. Зокрема необхідно було поліпшити організацію і зміст інформаційного забезпечення управління земельними ресурсами на основі застосування сучасних методів одержання обробки, збереження і видачі оперативної інформації про землю. Вирішенню цих завдань сприяло ширше застосування матеріалів аерокосмічних зйомок, обробка інформації і створення банків даних про землю із застосуванням сучасної обчислювальної техніки і машинних носіїв інформації. Була проведена велика робота з економічної оцінки земель, матеріали якої разом з іншими даними земельного кадастру значною мірою поліпшили інформаційне забезпечення управління земельними ресурсами. На удосконалення планування використання земель як найважливішої частини управління земельними ресурсами була спрямована розробка Генеральної схеми використання земельних ресурсів України, схем землевпорядкування областей і адміністративних районів. Завдання інтенсифікації виробництва, поставлені Продовольчою програмою, були безпосередньо пов'язані із запровадженням прогресивних технологій і методів організації праці в землеробстві і тваринництві. Нові технології вирощування сільськогосподарських культур, такі методи організації праці, як колективний підряд та ін., вимагали нових форм організації території, що знайшло відображення в проектах землевпорядкування сільськогосподарських підприємств і об'єднань. Запровадження науково обґрунтованих систем землеробства з урахуванням природно-кліматичних умов зон, областей і районів вимагало прив'язки всіх рекомендацій до конкретної території не тільки сільськогосподарського підприємства в цілому, але й окремих його ділянок. Особливо гостро ця проблема відчувалась в районах, підданих зрошенню, і районах контурно-меліоративного землеробства. Подальше удосконалення змісту і методів землевпорядкування тісно погоджувалося із системами землеробства. Наприклад, ґрунтозахисна система землеробства широко запроваджувалась у степових районах країни і районах розвиненої водної ерозії. Важливим соціально-економічним завданням стала рекультивація земель, порушених промисловістю. У багатьох районах значні території, зайняті відпрацьованими кар'єрами, відвалами порожньої породи, були піддані руйнуванню поверхневого шару унаслідок геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт. Ці території не тільки не використовуються в народному господарстві, але і впливають на природний комплекс регіону. Нині розроблено методи рекультивації таких земель. Незважаючи на те, що рекультивація вимагає значних витрат, котрі не завжди повертаються в короткий термін, масштаби цих робіт постійно зростають. Використання рекультивованих земель було значним резервом у реалізації Продовольчої програми. Подальший розвиток одержали садові і городні кооперативи та товариства, що створювались здебільшого на раніше не використовуваних землях. У вирішенні продовольчої проблеми значне місце приділялось підсобним господарствам промислових, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств і організацій, їхнє створення і функціонування повинно було здійснюватись тільки на основі проектів землевпорядкування. У зв'язку з розвитком особистого підсобного господарства сільських жителів проекти землевпорядкування сільськогосподарських підприємств повинні були враховувати потреби в кормах для худоби в особистому користуванні, передбачати ділянки для її випасання і сінокосіння. Вирішення зазначених проблем без наукового обґрунтування було неможливим. Тому найважливішими факторами подальшого розвитку стали наукові дослідження в галузі землекористування і землевпорядкування, розробка теорії і методів практичної реалізації заходів, спрямованих на поліпшення використання земель і організації території. Значний внесок тут був зроблений системою інституту «Укрземпроект», який згодом перейменували у науково-дослідний інститут. Продовольча програма країни висунула низку завдань, вирішення яких вимагало подальшого удосконалювання організації території і практики регулювання земельних відносин. Найважливішим завданням було вдосконалення управління земельними ресурсами. Нові тенденції в організації управління виробництвом, зростання цінності землі, необхідність ощадливішого розподілу між галузями народного господарства вимагали подальшого удосконалення структури, змісту, форм і методів організації використання землі. Зокрема, необхідно було поліпшити організацію і зміст інформаційного забезпечення управління земельними ресурсами на основі застосування сучасних методів одержання, обробки, збереження і видачі оперативної інформації про землю. Вирішенню цих завдань сприяло ширше застосування матеріалів аерокосмічних зйомок, обробка інформації і створення банків даних про землю із застосуванням сучасної обчислювальної техніки і машинних носіїв інформації. Була проведена велика робота з економічної оцінки земель, матеріали якої разом з іншими даними земельного кадастру значною мірою поліпшили інформаційне забезпечення управління земельними ресурсами. На удосконалення планування використання земель як найважливішої частини управління земельними ресурсами була спрямована розробка Генеральної схеми використання земельних ресурсів України, схем землевпорядкування областей і адміністративних районів. Завдання інтенсифікації виробництва, поставлені Продовольчою програмою, були безпосередньо пов’язані із запровадженням прогресивних технологій і методів організації в землеробстві в тваринництві. Нові технології вирощування сільськогосподарських культур, нові методи організації праці, зокрема колективний підряд, вимагали нових форм організації території, що знайшло відображення в проектах землевпорядкування сільськогосподарських підприємств і об’єднань. Отже, управління земельними ресурсами в радянській Україні було, як правило, направлено на організацію використання та охорони земель шляхом землеустрою та оцінки земель. З 1970 по 1983 рр. – робота з організації державних та міжгосподарських сільськогосподарських підприємств. У 1990 році велика робота проводилась з організації колективних садів. Землевпорядні та інші заходи сприяли підвищенню ефективності використання земель. Так, з 1960 по 1990 рр. різко зросла (майже подвоїлася) врожайність зернових: з 15,8 ц/га до 30,8 ц/га. Питання для самоконтролю 1. Завдання землевпорядкування в 60-ті роки. 2. «Основи земельного законодавства СРСР» та його вплив на удосконалення земельних відносин. 3. Земельно–кадастрові роботи в 60-ті роки. 4. Земельні відносини і землевпорядкування у 70–80 роки. 5. Необхідність прийняття Продовольчої програми. 6.Управління земельними ресурсами у зв’язку з реалізацією Продовольчої програми.
	Попередня тема	На початок	Наступна тема