ІСТОРІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Глосарій Список використанних джерел Додатки Питання для заліку Висновки Укладачі	ОСОБЛИВОСТІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
	2.3. Земельні відносини і землевпорядкування в період колективізації сільського господарства. 2.3.1.Здійснення суцільної колективізації. Організація колгоспів і роль землеустрою у їх утворенні. 2.3.2. Форми і методи землевпорядкування в умовах суцільної колективізації. 2.3.3. Землеустрій територій МТС (1930–1931 рр.). 2.3.4. Утворення радгоспів в Україні. 2.3.5. Голодомор. Поглиблене землевпорядкування (1932–1933 рр.). 2.3.6. Закріплення землі за колгоспами. 2.3.7. Землеустрій радгоспів. 2.3.1. Здійснення суцільної колективізації. Організація колгоспів і роль землеустрою у їх утворенні З 1928 року почалося утворення колективних господарств на селі, виконання його було доручено партійним та землевпорядним органам. Колгоспи спочатку утворювали трьох типів: 1) ТСОЗ (товариства спільного обробітку землі) – група селянських господарств проводила лише спільний обробіток землі, без об'єднання засобів виробництва та землі; 2) сільгоспартілі – об'єднувалися засоби виробництва: земля, техніка, худоба, коні; розподіл одержаної продукції провадився пропорційно затраченому часу на спільній роботі; 3) сільгоспкомуни – група господарств об'єднувала землю, майно, всі засоби виробництва та продукцію; втілювалося в життя гасло комунізму «від кожного – за можливістю, кожному – за потребою». Згодом за єдину форму господарювання була прийнята сільськогосподарська артіль, а ТСОЗи та комуни ліквідовані. Офіційно вступ до колгоспу був добровільний, але фактично господарства вступали до нього під значним політичним та економічним тиском з боку місцевих партійних та державних органів. Всі селянські господарства розподілялися на три суспільні групи: куркулів, середняків та незаможників. Критеріями для віднесення до певної групи були: кількість землі, худоби, сільгосптехніки, реманенту та ставлення до ідеї колективізації. Найгірше було куркулям: їм доводили збільшені плани на здачу сільгосппродукції, накладали великі податки, а згодом почали «ліквідовувати як клас», тобто відбирали землю, все майно (навіть одяг), відвозили з музикою до залізничної станції, заганяли до неопалюваних вагонів і цілими сім'ями вивозили на примусові роботи до Сибіру та на Далеку Північ СРСР. Таким чином, було зруйновано десятки тисяч кращих селянських господарств хліборобів, які виробляли значну кількість сільгосппродукції. Більшість селянських господарств неохоче вступали до колгоспів, то входили, то виходили з них – склад колгоспів був дуже нестабільний. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 16 березня 1927 р. «Про колективні господарства» було проголошено про закінчення землеустрою на колгоспних землях, про передачу колгоспам у користування землі із державного фонду, про надання їм пільг. Ці правила стосувались земель усіх союзних республік. Союзний земельний закон «Загальні засади землекористування і землеустрою» від 15 грудня 1928 р. встановлював, що право виключної державної власності на землю визнано за СРСР (ст. 1). З цього часу земельні фонди всіх союзних республік були перетворені в єдиний земельний фонд Союзу РСР, який став єдиним суб'єктом виключного права державної власності на землю. З поширенням колгоспної норми землекористування поступово відпадала потреба в існуванні земельних громад. У зв'язку з цим ВУЦВК і РНК УСРР 25 лютого 1930 р. видали постанову «Про скасування земельних громад у районах суцільної колективізації, а також у селах, де більшість бідняцько-середняцького складу населення охоплено виробничою сільськогосподарською кооперацією». Згідно з цією постановою функції щодо впорядкування користування землею перейшли до колгоспів. Щодо селянських господарств, які не увійшли до колгоспів, то всі питання землекористування розв'язувалися сільськими радами. Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про заборону оренди землі і використання найманої праці в індивідуальних селянських господарствах у районах суцільної колективізації» здача землі в оренду заборонялась. Конституцією СРСР (5.12.1936 р.) і Конституцією УРСР (1937 р.) на конституційному рівні було закріплене право виключної державної власності на землю, непорушність націоналізації землі як основи земельного устрою, сталість колгоспного землекористування, право колгоспів на безстрокове і безплатне користування землею, право колгоспного двору на невелику присадибну ділянку землі. 7 липня 1935 року РНК СРСР прийняла постанову «Про видачу сільськогосподарським артілям державних актів на безстрокове (вічне) користування землею». Внаслідок упродовж 1935-1937 рр. в Україні було проведено великий обсяг землевпорядних робіт, котрі остаточно ліквідували селянські землекористування. Кожному колгоспу видавали Державний акт на вічне користування землею. Важливим земельно-правовим актом стала постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 18 липня 1928 р. про вилучення і відведення земель для державних і громадських потреб. Зазначені та інші земельно-правові акти визначали націоналізацію землі, перетворення її у державну власність, яка проголошувалась всенародним добром в межах України. Перелічені основоположні законодавчі акти про землю послужили організаційно-правовою базою для розвитку науки земельного права в Україні. 2.3.2. Форми і методи землевпорядкування в умовах суцільної колективізації Землевпорядники в період колективізації були розподілені по всіх районах, де під керівництвом районних землевпорядників проводили роботи: 1) відведення земель для колгоспів (кращих земель, розташованих біля села); 2) обмін земель тим господарствам, землі яких відходили до колгоспу, на ділянки вступників до колгоспу. Інші землевпорядні роботи були припинені. Значна частина фахівців-землемірів перейшла на роботу до промисловості та будівництва, деякі з керівного складу були репресовані «як вороги народу». Була проведена реорганізація учбових закладів – в Харкові відкрито інститут організації території, в Одесі та Києві – землевпорядні факультети сільгоспінститутів, всі технікуми, що готували інженерів вузького профілю, були ліквідовані, профшколи, що готували техніків, назвали технікумами (залишили лише в Полтаві та Житомирі) та згодом закрили факультети в Києві та Одесі. Жорстока боротьба за землю тривала до кінця 1931 року та закінчилася суцільною колективізацією сільського господарства. Обидві сторони, держава та партія проти маси індивідуальних селянських господарств, мали великі втрати. Ця боротьба принесла Україні багато людського горя. З поширенням колгоспної норми землекористування поступово відпадала потреба в існуванні земельних громад. У зв'язку з цим ВУЦВК і РНК УСРР 25 лютого 1930 р. видали постанову «Про скасування земельних громад у районах суцільної колективізації, а також у селах, де більшість бідняцько-середняцького складу населення охоплено виробничою сільськогосподарською кооперацією». Згідно з цією постановою функції щодо впорядкування користування землею перейшли до колгоспів. Щодо селянських господарств, які не увійшли до колгоспів, то всі питання землекористування вирішувалися сільськими радами. Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про заборону оренди землі і використання найманої праці в індивідуальних селянських господарствах у районах суцільної колективізації» здача землі в оренду заборонялась. Конституцією СРСР (1936 року) і Конституцією УРСР (1937 року) на конституційному рівні було закріплене право виключної державної власності на землю, право колгоспів на безстрокове і безплатне користування землею, право колгоспного двору на невелику присадибну ділянку землі. Оренда землі на загальносоюзному рівні заборонялась постановою ЦВК і РНК СРСР «Про заборону здачі в оренду земель сільськогосподарського призначення». На боротьбу з порушеннями у колгоспному землекористуванні була спрямована постанова ЦК ВКП (б) і РНК СРСР «Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання» від 27 травня 1939 р. 2.3.3. Землеустрій територій МТС (1930–1931 рр.) Під надзвичайним тиском партійних та комсомольських органів на початок 1930 року майже всі селянські господарства в Україні були втягнуті в колгоспи, переважна більшість яких прийняла статут сільгоспартілі. Перед державою постало питання подальшої організації сільськогосподарського виробництва. В цей час в Одеській області агроном Маркевич зробив експеримент – заснував так звану машинно-тракторну станцію (МТС), в яку об'єднав групу колгоспів з утворенням спільного виробничого центру для виконання найважливіших робіт – сівби та збирання сільськогосподарських культур. В цьому центрі були зібрана велика група тракторів та інших сільськогосподарських машин (це були американські трактори «Фордзон», а також машини вітчизняного виробництва з новозбудованих тракторних заводів) і навіть коней. Для ідеологічної та політичної роботи при МТС були утворені політвідділи, керовані партійними функціонерами. На керівну роботу до колгоспів було відряджено значну кількість робітників з великих міст. Наведемо, як приклад, роботи по землеустрою однієї з МТС на території Новоукраїнського району на півдні України. Центром МТС було обрано колишній поміщицький маєток біля залізничної станції. До зони МТС включено 6 колгоспів в 5 населених пунктах (один з колгоспів національний – єврейський). Зона діяльності МТС – чотирикутник довжиною біля 20 км та шириною від 8 до 15 км. Загальна площа ріллі – 19000 га. Через масив земель проходить залізниця, утворюючи масиви 13000 та 6000 га. Запланована шестипільна травопільна сівозміна; на території кожного колгоспу утворюється тваринницька та птахівнича ферми (кількість худоби – дуже невелика, бо була попередньо вирізана); біля кожної ферми, для забезпечення зеленими кормами, залишається ділянка ріллі площею 40 га. Плановий матеріал для роботи: військово-топографічна карта М 1:25000 та плани землеустрою минулих років М 1:10000. За проектом вся орна земля ділиться на 6 полів, межі яких в більшості – шляхи обласного та районного значення, а також залізниця. Точності виконання вимірювальних робіт увага не приділяється, основне – темпи. Перенесення проекту до натури – спрощеним методом (робота виконана в кінці лютого та на початку березня в період весняного бездоріжжя). Мірну стрічку тягнуть двоє коней, робітники з віхами верхи на конях, землемір – на возі, в який впряжено четверо коней цугом. Кожен колгосп має свою ділянку в кожному з шести полів; відстань від центру колгоспу до цих ділянок – від 1 до 18 км, тобто створюється так зване далекоземелля. Виконувані в основному силами молодих фахівців-землевпорядників роботи проводилися швидкими темпами головним чином на півдні України, але в березні були припинені: швидкі темпи колективізації, примусове вилучення у селян худоби та коней, забій худоби (знищено до 50% поголів'я), виникнення незручностей землекористування – далекоземелля – призвели до значного незадоволення селянських мас (доходило навіть до збройних сутичок). Ці обставини примусили Сталіна написати статтю "Головокружіння від успіхів", в якій він звинуватив місцеву партійну та державну владу в перекрученні завдання партії, наголосив на добрій волі вступу до колгоспів. Від керівництва колективізацією були усунені найближчі друзі Сталіна – Молотов та Андреєв (переведені на інші, не менш важливі посади). Було також переміщено на інші посади багато місцевих партійних керівників. Селяни відповіли на цей лист Сталіна масовим виходом з колгоспів, знищенням тваринницьких приміщень в колгоспах, поверненням додому своїх коней та худоби. Але вже через два місяці знову почалося примусове затягування селян до тих самих колгоспів (частина яких змінила лише свою назву), так що до кінця 1930 року всі села знову були колективізовані. Що ж до Маркевича – спочатку він був у великій шані, зайняв посаду керівника утвореного в Москві трактороцентру, а згодом фізично знищений, разом з своїми помічниками. 2.3.4. Утворення радгоспів в Україні В другій половині XVIII та першій половині XIX століття царська Росія декілька разів переможно воювала з Туреччиною, відбираючи від неї все нові території, після чого інтенсивно переселялися в південні степи України німці, що відчували малоземелля на своїй батьківщині, балканські народи, пригнічені турецьким колоніальним режимом – болгари, серби та греки, яких виселяли з Криму за наказом царської влади. Російські власті, зацікавлені в розвитку цієї околиці своєї імперії, охоче надавали переселенцям землі та створювали найкращі умови для життя – зменшені податки, кредити, будівельні матеріали тощо. Німців селили на Одещині, в центральних районах Донбасу, болгар – біля Бердянська, сербів – біля Єлизаветграда, греко-татар та греко-еллінів – біля Маріуполя та Донецька. До революції 1917 року ці переселенці добре жили в упорядкованих населених пунктах, мали багато землі, худоби, сільськогосподарських машин і тому не підтримували революційних перетворень в країні. Радянська влада до закінчення НЕПу лояльно ставилася до цих переселенців, навіть створила для них спеціальні адміністративні одиниці – національні райони та сільради (з часом вони були ліквідовані, а населеним пунктам надали нові назви). Але почалася колективізація, значна частина господарств занепала, бо «куркулі» були виселені та ліквідовані «як клас», частина селян переїхала до міст та перетворилася в пролетарів. Великі простори чорнозему з добре впорядкованими населеними пунктами залишилися без своїх працьовитих господарів. Для врятування становища вирішили організовувати на цих землях радгоспи – це державні господарства сільськогосподарського профілю з призначеними керівниками та найманими робітниками. Керували утворенням нових радгоспів фактично місцеві партійні органи (райкоми), а землевпорядну роботу виконували групи фахівців під керівництвом землевпорядників, вони на планах зйомки минулих років визначали межі нових радгоспів, обирали місця розташування господарських центрів та відділків, що складали нові господарства, і встановлювали їх спеціалізацію. Внутрішньогосподарське землевпорядження при цьому не проводилося. Перенесення до натури меж нових радгоспів, що виконувалося спрощеними методами, проводили землевпорядні партії зі складу окружних управлінь землевпорядження, а після ліквідації округ в 1930 році – новоутворених міжрайонних бюро (система округ була замінена безпосереднім підпорядкуванням районів центру республіки, та згодом були утворені області з управліннями землевпорядкування в кожній). 2.3.5. Голодомор. Поглиблене землевпорядкування 1932–1933 років На кінець 1931 року в Радянській державі в результаті колективізації села та утворення радгоспів закінчився процес одержавлення сільськогосподарського виробництва – воно одержало в своє користування землю, тваринництво, сільськогосподарські машини, тяглову силу. Це дало можливість продати за кордон за дешевими цінами велику кількість зерна та забезпечити темпи розвитку промисловості. На 1932 та 1933 роки керівництво Радянського Союзу (Сталін, Молотов) значно збільшило плани хлібозаготівель для України (керівники – Каганович, Чубар, Петровський). Для виконання лише частини цього плану довелося реквізувати в Україні весь вирощений колгоспами та радгоспами врожай. Це спричинило страшенний голодомор, якого не бачила жодна цивілізована країна – загинуло біля шести мільйонів людей, доходило навіть до канібальства. Сільське господарство дійшло до повного зубожіння (загинуло тваринництво, конярство, навіть коти та собаки). Деяка частина селян врятувалася переїздом до міст та поповнила армію робітників, що відповідало інтересам керівництва країни, через те що розвиток промисловості вимагав збільшення чисельності робітничого класу. Населення міст теж відчувало недостачу продуктів харчування, але в значно меншій мірі, а в промислових районах Донбасу життя було цілком нормальним. Органи землевпорядкування до голодомору прямого відношення не мали, вони виконували роботи поглибленого землевпорядкування земель сільськогосподарського призначення, що мало на меті створення передумов для значного поліпшення сільського господарства в наступні роки. Весь склад фахівців обласних управлінь землеустрою був перекваліфікований за спеціальностями – землевпорядник, геодезист, топограф, ґрунтознавець, меліоратор, шляховик. В кожній з областей поглиблене землевпорядкування проводили в 2-3 районах, з організацією в кожному з них землевпорядного куща та землевпорядних партій. Роботи поглибленого землевпорядкування складалися з таких елементів: а) побудова мережі триангуляції III та IV класів як бази для проведення знімальних робіт. Пункти III класу утворювали ряди між пунктами вищого класу; пункти IV класу визначалися засічками – прямими, комбінованими та оберненими, вони закріплювалися віхами в формі літери Г та відповідними бетонними центрами; б) побудова висотної основи шляхом нівелювання IV класу з закладанням ґрунтових та настінних реперів; в) мензульна топографічна зйомка масштабу 1:10,000 з горизонталями через 2 м (в південних районах – в масштабі 1:25000); г) обстеження ґрунтів – для керівництва цими роботами були запрошені спеціалісти-ґрунтознавці; д) меліоративні обстеження – за участю фахівців-меліораторів; є) шляхові обстеження – для проектування мережі шляхів районного та сільського значення. Весь склад спеціалістів землевпорядних кущів та робітників був забезпечений відповідними інструментами для роботи, засобами пересування (коні, велосипеди), продуктами харчування, що в той час було дуже важливо. Роботи поглибленого землевпорядкування проводилися майже два роки, темпи проведення їх були невисокі – у всій Україні їх можна було провести не менше, ніж за десятиліття. Нові політичні умови, які склалися на цей час, зупинили роботи детального землевпорядкування. Побудова геодезичної мережі та топографічна зйомка були доручені ГГГУ (головному управлінню геології та геодезії) та підприємствам аерофотозйомки. 2.3.6. Закріплення землі за колгоспами Після голодомору, коли загинуло 6 мільйонів сільського населення України, політичне становище країни вимагало проведення деяких заходів, що поліпшували б умови життя селян та мали на меті реабілітацію діяльності компартії та уряду. Серед цих заходів була урочисто проведена кампанія передачі землі всім колгоспам у довічне користування. Для проведення цієї роботи, що вимагала значної кількості фахівців, були тимчасово мобілізовані всі колишні землевпорядники, які за попередні роки перейшли на інші роботи. Робота закріплення землі за колгоспами складалася з елементів: 1. Чітке визначення та юридичне оформлення меж земель колгоспу (як зовнішніх, так і внутрішніх – з землекористувачами, землі яких лежали всередині колгоспних земель, в тому числі шляхи державного та районного значення). 2. Прокладання теодолітних ходів по всіх межах (зовнішніх та внутрішніх) з прив'язкою їх до державної тріангуляційної мережі. 3. Обчислення координат всіх точок на межах земель колгоспу. 4. Обчислення площі всіх земель на плані, площ інших землекористувань та земель колгоспу як різниці між площею на плані та площею інших землекористувань. 5. Складання плану всіх земель в межах колгоспу – державного акта. 6. Урочисте вручення державного акта та реєстрація його. На поворотах межі на суходолі закріплювалися межовими знаками стандартного типу, з обкопуванням; на живих урочищах прокладалися спеціальні магістральні ходи. Обчислення виконували з точністю: кутів – до 1-ї мінути, довжин ліній та координат точок – до 0,1 м. Площі обчислювали в основному аналітичним методом. Врівноваження теодолітних ходів виконували в більшості методом послідовного наближення. Крім складання державного акта, заповнювалися шнурові книги, в які записували дані щодо присадибних ділянок окремих колгоспників (точність визначення площі в них була не дуже висока). Робота з видачі державних актів продовжувалася декілька років, з технічного боку вона була виконана досить кваліфіковано, забезпечена достатньою кількістю геодезичних інструментів, належними інструкціями та методичними вказівками з боку управління землевпорядження Наркомату (згодом Міністерства) сільського господарства та обласних органів. Колгоспи одержали багато якісного планового матеріалу, але життя в них від цього не поліпшилося. 2.3.7. Землеустрій радгоспів в 1935–1941 роках Впорядкування діяльності радгоспів, що одержали в користування великі площі землі, головним чином в південній та східній частині України, стало одним із чинників підвищення ефективності сільського господарства після голодомору 1932–1933 років. До радгоспів була направлена велика кількість сільгоспмашин (тракторів, комбайнів, автомашин тощо) – продукції новозбудованих заводів Ростова, Харкова, Сталінграда, їх почали забезпечувати значною кількістю добрив, будівельних матеріалів та кваліфікованих кадрів – керівництво партії та уряд усвідомили, що покладатися на розвиток сільського господарства силами знесилених колгоспів не можна. Для керівництва роботою радгоспів було утворене окреме Міністерство радгоспів (в цю систему не були включені лише радгоспи цукрової спеціалізації, які лишилися при цукроварнях) з управлінням землевпорядкування при ньому, до якого були залучені кращі землевпорядні кадри. Проведена спеціалізація радгоспів – визначені напрямки господарювання: а) зернові (з площею навіть до 50 тис. га) в південних областях – Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, частині Донецької (Маріупольщина) та Луганській (Старобільщина); б) великої рогатої худоби (з площею 8–17 тис. га) в центральнійзоні країни – Кіровоградській, Дніпропетровській, Харківській,промислових районах Донбасу; в) свинарські (з площею до 10 тис. га) – в Полтавській, Харківській, Сумській областях та центральних районах Донбасу; г) птахівничі (з площею до 6 тис. га) – в окремих районах Полісся, Донбасу, Харківській та Дніпропетровській областях; д) конярські – Полтавській, Кіровоградській, Київській областях. Проведено великі знімальні роботи – складено плани в масштабі 1 : 10000 (в лісостепових районах і Донбасі) та 1:25000 (в південних районах). Ці плани складені методом теодолітної або мензульної зйомки, з прив'язкою до державної тріангуляційної та нівелювальної мережі. На території з складним рельєфом виконана топографічна зйомка з горизонталями через 2 або 5 м. Розроблені були типові схеми сівозміни для різних районів України, вжиті заходи щодо поліпшення породи худоби та насіння сільськогосподарських культур. Були проведені великі землевпорядні роботи: встановлення меж земель радгоспів (межі з колгоспами, що до цього одержали державні акти на користування землею, не порушували); були переглянуті схеми розташування населених пунктів та виробничих центрів (відділків, тваринницьких ферм, польових станів) і шляхової мережі. Землевпорядні роботи виконані комплексними землевпорядними партіями, до складу яких входили спеціалісти-землевпорядники, топографи, агрономи, лісомеліоратори. Землевпорядники-проектувальники одержали якісну планову основу, чіткі завдання від радгоспу та за участю провідних фахівців об'єкта землевпорядкування складали проект на декілька років. Цей проект розглядався в області (тресті радгоспів) та затверджувався безпосередньо за участю міністра радгоспів України. Найбільшу увагу було приділено радгоспам в Донбасі. Наприклад, в березні 1940 року значно погіршилося продовольче постачання у Донецькій області, що спричинило зменшення вуглевидобутку. Урядова комісія під керівництвом Молотова, що прибула з Москви, ухвалила до кінця цього року утворити в Донецькій області чотири нові свинорадгоспи з поголів'ям свиней 250 тис. голів. До кінця цього визначеного строку землевпорядними органами Міністерства радгоспів були виконані роботи по укладанню планів зйомки і проектів землевпорядкування та планування забудови цих радгоспів; одночасно почали виконувати будівельні роботи, так що до кінця року 250 тис. свиней вже зимували на нових фермах в світлих великих приміщеннях, до яких завезено належну кількість кормів. Питання для самоконтролю 1. Земельні відносини в період колективізації. 2. Види колективних господарств, особливості їх утворення. 3. Форми землевпорядкування в умовах колективізації. 4. Утворення радгоспів в Україні, їх землеустрій. 5. Землеустрій територій МТС (1930–1931 рр.). 6. Голодомор. Здійснення поглибленого землевпорядкування. 7. Закріплення землі за колгоспами. 8. Землеустрій радгоспів у 1935–1944 роках.
	Попередня тема	На початок	Наступна тема