video

За роки безперервних війн на початку ХХ століття Україна зазнала великих втрат і руйнувань. Промисловість була зруйнована, виробництво скоротилося. Валовий збір зерна становив лише 25% довоєнного. Політика «воєнного комунізму» викликала погіршення соціально-економічного становища селян, призвела до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання по всій Україні.

Офіційно громадянська війна закінчилася в листопаді 1920 року після перемоги Червоної Армії над білогвардійською армією Врангеля в Криму, але ще більше року клекотала Україна у вирі боротьби селянських мас за землю. Значна частина селян не вірила принадному більшовицькому гаслові «земля – селянам».

В основному законі, що регулював земельні відносини в країні – Земельному кодексі – було записано: «Приватна власність на землю, воду, надра та ліси скасована назавжди і всі землі сільськогосподарського призначення становлять державний земельний фонд в розпорядженні Наркомзему та його місцевих органів». На місцях були утворені волосні ревкоми, які взяли на облік всі поміщицькі землі та проводили їх розподіл між селянами.

Деяка частина поміщицьких маєтків була передана новоутвореним сільськогосподарським комунам – група демобілізованих червоноармійців та бідняків з села одержувала землю, будинок, худобу, коней, сільськогосподарський реманент для спільного господарювання. Більшість цих комун невдовзі припиняла свою діяльність через невміння господарювати, після того як проїдала свої основні фонди.

Розподіл землі між селянами, в переважній більшості, проводився таким чином: кожне село одержувало землю найближчого до нього поміщика (кількість землі у кожного з них була різна), яка розподілялася між всіма селянськими дворами пропорційно кількості членів двору. Таким чином, площа наділу землею в кожному селі була різна.

Поміщицьку землю так-сяк розділили, а державі зерно здавали за принципом «продрозкладки» (продрозверстки), яку встановлювали місцеві повітові органи радянської влади. Це викликало незадоволення значної маси селян, призводило навіть до збройних конфліктів. Система господарювання та здачі продукції на селі була замінена іншою – новою економічною політикою (НЕПом).

В складі Наркомзему було утворено спеціальне землевпорядне управління, на роботу в якому призначили кваліфікованих фахівців-землемірів, економістів.

Першими кроками роботи нових землевпорядних органів були:

1. Організація землевпорядної служби на місцях – в кожній окрузі (губернії як адміністративні одиниці були ліквідовані – розподілені на округи) утворено окружне землевпорядне управління, до складу якого входили окремі землевпорядні партії з фахівцями різної кваліфікації. В кожному районі ввели посаду районного землевпорядника, на якого покладено обов'язки обліку земель, розв'язання земельних суперечок, питання організації нових землекористувань, регулювання земельних відносин та збереження планів землевпорядження.

2. Організація підготовки кадрів землемірів для проведення в майбутньому значного обсягу робіт землеустрою. В Харкові було утворено вищий учбовий заклад (за зразком Московського межового інституту, єдиного закладу такого типу на території Росії) з відділеннями геодезії та землеустрою.

Відкрито 7 технікумів, що готували землемірів-інженерів вузького профілю в Полтаві, Чернігові, Києві, Житомирі, Дніпропетровську, Одесі. В багатьох містах відкрили профшколи, що готували техніків-землемірів, та короткострокові курси (12–17 місяців навчання), на котрі зараховували людей з закінченою середньою освітою, які в умовах тодішнього безробіття охоче йшли вчитися на землеміра.

3. Створення в районах виробництва «білого золота» – цукрових буряків – спеціальних комісій по вилученню земель для цукрової промисловості з метою забезпечення цукроварень сировиною. Було утворено значну кількість бурякорадгоспів, переданих у відання цукрової промисловості, що врятувало цю важливу галузь сільського господарства України.

2.2.2. Розвиток земельних відносин у зв’язку з переходом до нової економічної політики

Х з’їзд РКП (б), який відбувся в березні 1921 року, проголосив заміну продовольчої розкладки (продрозверстки) продовольчим податком, що поклало початок системі заходів здійснення нової економічної політики (НЕП). З введенням НЕПу почався значний розвиток всіх галузей економіки країни, зокрема сільського господарства. Продовольчий податок був менший за обсягом і був покликаний забезпечити вільне розпорядження виробниками надлишками своєї продукції, в тому числі через обмін у місцевому господарському обігу. В той період здійснюється перехід від обов’язкової праці до системи вільного найму робочої сили; ліквідовувались главки, а підприємства об’єднувались у госпрозрахункові трести. Крім того, створюються спільні підприємства з іноземцями та поширюється торгівля з зарубіжними країнами.

Впровадження непу передбачало:

v вільну внутрішню торгівлю та відновлення товарно-грошових відносин,

v передачу дрібних підприємств в оренду,

v приватну власність,

v іноземні концесії,

v запровадження госпрозрахунку на рівні трестів,

v розширення приватної торгівлі та дрібного підприємництва,

v утворення колгоспної і кооперативної форми колективного виробництва.

Велику роль у піднесенні економіки України відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922 року). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям.

Відбудові продуктивних сил села сприяв прийнятий в 1923 році декрет про запровадження єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. Виробництво зерна зросло до 17 млн тонн у 1926 році, до єдиної кооперативної системи залучено 65 % селян.

У промисловості НЕП впроваджувався досить швидко. Підприємницька діяльність виводила країну з розрухи. У 1921 році орендарі одержали 5200 дрібних, а подекуди середніх заводів і фабрик. В Україні діяло близько 75 тис. приватних торговельних закладів. Відходила в минуле властива «воєнному комунізму» зрівнялівка в оплаті праці робітників і службовців. У 1925–1926 рр., в основному, був відновлений обсяг промислового виробництва, відставала лише важка промисловість. Уряд контролював важку промисловість, банки, транспорт і зовнішню торгівлю.

У 1923 р. в Україні покінчили з голодом. Селянські господарства поступово почали ставати на ноги. Розмір продподатку, який сплачували селяни, був меншим за розкладку. Після сплати податку селянин міг продавати надлишки своєї продукції на ринку. Швидко відроджувалася кооперація (охопила майже 85 % селян). НЕП на селі давав результати. У 1925–1926 рр. виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня, посівні площі збільшувалися. За роки НЕПу українське село стало значною мірою середняцьким, виділилися і заможні господарі.

Радянська влада ліквідувала повстанський рух (загони Н. Махна, Ю. Тютюнника). Селяни змушені були змиритися з новою владою.

Не дивлячись на те, що за допомогою НЕПу було відбудоване зруйноване господарство України, не варто перебільшувати його значення. НЕП не означав повного повернення до ринкової економіки. Система управління економікою залишалася, по суті, командно-адміністративною. Це був половинчатий крок, який істотно розширив рамки економічної діяльності населення, але майже нічого не змінив у політичному ладі країни. Наприкінці 20-х років в Україні, як і загалом в СРСР, НЕП було практично ліквідовано. Ринкові механізми замінялись адміністративно-командною системою.

2.2.3. Земельний Кодекс 1922 року. Його основні положення, суть і значення

Відповідно до Земельного кодексу Росії, який був уведений в дію з 1 грудня 1922 р., закріплення землекористування здійснювалось лише там, де було закінчено розподіл приватновласницьких земель, відведено землі для радгоспів, цукрових заводів та інших державних господарств, створено волосний фонд і вилучено так звані надлишки земель у куркулів.

На більшості території України ці заходи не були здійснені через те, що терміново закінчити відведення, розподіл і перерозподіл земель у межах повітів і волостей було неможливо.

Досвід РСФРР по кодифікації земельного законодавства (як і інших галузей законодавства) було використано й іншими союзними республіками. 29 листопада 1922 року третьою сесією ВУЦВК шостого скликання було прийнято перший кодифікований акт про землю – Земельний кодекс України. Це була перша законодавча база для створення галузі земельного права в Україні. В силу єдності класової суті й соціально-економічних основ радянських союзних республік земельні кодекси союзних республік майже не відрізнялися один від одного. Але все ж таки можна говорити про формування галузі земельного права в Україні, оскільки на той час Союз РСР ще не був офіційно проголошений. Це сталося у 1924 р.

Перший Земельний кодекс УРСР закріпив націоналізацію землі і скасування приватної власності на неї, заборонив купівлю-продаж, оренду та інші правовідносини, пов'язані з відчуженням землі. Право на одержання землі в безплатне і безстрокове користування визнавалося за всіма громадянами, що бажали обробляти її власною працею, незалежно від статі, віросповідання, національності. Кодекс надав право земельним громадянам приймати будь-яку форму землекористування: товариську (артілі, комуни, ТСОЗи), общинну, дільничну, хутірську, змішану, але найбільше заохочував колективну. Землекористувачі ставали власниками всього, що ними створювалося на земельній ділянці, – будівель, садків, посівів тощо. Кодекс визначав поняття і регламентував питання селянського двору, виходячи з принципу спільного землекористування і рівноправності всіх членів двору, в тому числі і новонароджених, на майно двору. Встановлювались норми, що обмежували куркульство, регламентували землевпорядкування, земельну реєстрацію, переселення і визначали правовий режим міських земель, земель спеціального призначення та земель державного запасу. Земельними громадами могли бути і колгоспи (ст. 42), але за умови, що вони об'єднують не менш як 15 дорослих членів колгоспу. Земельна громада підкорялася сільраді (статті 63–65), відповідала перед державою за правильне та доцільне використання земельних угідь (ст. 53) і вирішувала питання про порядок землекористування, переділ земель, сівозміни, землевпорядкування тощо. Земельним кодексом допускалася «трудова оренда» землі, але не більше ніж на 12 років (статті 27–37). Земельний кодекс України було затверджено постановою VII Всеукраїнського з'їзду Рад від 14 грудня 1922 року. Постанова закликала селянство перейти до поліпшених форм землекористування. Уряду було запропоновано подати всебічну допомогу всім починанням селянства в галузі землеустрою і в першу чергу тим селянам, які переходять на колективне землекористування. Цією постановою, як видно, уряд було зорієнтовано на перехід до колективних форм господарювання на селі. На розвиток виробничого кооперування в різних статутних формах, на організацію зразкових радгоспів були спрямовані постанови V Всеукраїнського з'їзду Рад «Про відбудову сільського господарства» від 5 березня 1921 року та «Про колективізацію сільськогосподарського виробництва» від 6 березня 1921року.

З метою реалізації постанов V Всеукраїнського з'їзду Рад РНК УСРР 7 березня 1921 р. прийняла декрет «Про організацію робітничих факультетів», яким було доручено народному комісаріатові освіти організувати дворічні робітничі факультети з сільськогосподарськими відділеннями у Києві, Харкові, Одесі. Однією з важливих дисциплін на цих факультетах було вивчення земельного законодавства і землеустрою в Україні.

Важливим земельно-правовим актом стала постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 18 липня 1928 р. про вилучення і відведення земель для державних і громадських потреб. Зазначені та інші земельно-правові акти визначали націоналізацію землі, перетворення її у державну власність, яка проголошувалась всенародним добром в межах України. Перелічені основоположні законодавчі акти про землю і заходи щодо підготовки кадрів для сільського господарства послужили організаційно-правовою базою для розвитку науки земельного права в Україні.

Прийнятий Земельний кодекс закріплював основу соціалістичного колективного господарства – виключне право державної власності на землю, забороняв будь-які незаконні угоди з вилученням землі. Таким чином, соціалістична держава, керуючись вищезгаданими принципами ставлення до землі, організовує державні підприємства і великі колективні господарства, розподіляє і перерозподіляє між ними землю, відводить її для використання в різних галузях народного господарства без відповідного економічного і екологічного обґрунтування.

Оскільки земельне законодавство у низці положень не відповідало завданням соціалістичної перебудови сільського господарства, XV з'їзд ВКП (б) визнав за невідкладне встановити основні начала землеустрою і землекористування в загальносоюзному масштабі. Відповідно до рішень з'їзду ЦВК СРСР 15 грудня 1928 р. прийняв Закон «Загальні начала землекористування і землеустрою». У законі наголошувалось, що націоналізація землі, яка є основою всього радянського земельного ладу, забезпечує соціалістичну перебудову сільського господарства. Водночас у ньому було встановлено, що право виключної державної власності на землю визнано за Союзом РСР. Союзним республікам надавалось право лише регулювати землекористування і землеустрій в межах республіки. Отже, у сфері управління земельними ресурсами в Україні розпочався новий етап.

2.2.4. Землевпорядкування в період НЕПу. Землеустрій до двору

З введенням НЕПу почався значний розвиток всіх галузей економіки країни, зокрема сільського господарства. Селянин відчув, що він до деякої міри став господарем землі, та значно збільшив продуктивність своєї праці, а це принесло йому добробут.

Одним з чинників піднесення сільського господарства став землеустрій до двору. В кожному селі була утворена земельна громада (у великих селах – дві або більше). Кожна громада мала свою землю, обирала собі форму землекористування (хутори, відруби, утворення нових виселків або певну громадську сівозміну), укладала з окружним управлінням землевпорядкування договір на проведення робіт.

Землеустрій складався з декількох стадій:

· визначення права окремих господарств (дворів) на землю;

· встановлення меж земель громади;

· прокладання теодолітних ходів;

· знімання ситуації методом теодолітної зйомки та складання планів;

· оцінка земель та встановлення площі користування окремого господарства (двору);

· проектування шляхів, полів сівозміни, окремих гонів та ділянок землі кожного господарства;

· перенесення складеного проекту в натуру;

· складання остаточного плану землевпорядкування.

Право кожного господарства (двору) на землю визначалося на підставі документів про сплату податку за останній рік.

Межі земель громади закріплювалися межовими знаками-стовпами з насипанням курганів та оформлювалися відповідними актами, складеними з суміжними землекористувачами. Крім теодолітних ходів, по межах земель громади прокладалися діагональні ходи вздовж шляхів державного та районного значення. Кути округлювалися до 1 мінути, довжини ліній та координати точок – до 0,1 м. Вихідні румби ліній для орієнтування планів визначалися бусоллю. Врівноваження при обчисленні теодолітних ходів проводили методом порівняння нев'язок. Геодезичні дані (кути та довжини ліній) на межах раніше впорядкованих земельних громад виправленню не підлягали. Плани зйомки складалися в масштабах 1:5000 та 1:10000 на аркушах паперу.

Оцінку якості земель проводила комісія в складі уповноважених земельної громади, землеміра та агронома, яка встановлювала декілька категорій якості землі з різними коефіцієнтами якості К; комісія визначала в натурі межі земель цих категорій. Потім обчислювали площу земель кожної категорії в полях сівозміни та площу землі кожному двору на ділянках різної категорії якості.

Приклад розрахунку. В земельній громаді встановлено 5 категорій якості землі, за одиницю оцінки взято гектар землі ІІІ категорії, для кожної категорії визначено коефіцієнт К, найкраща земля – II категорії, найгірша – V категорії.

Відповідно до цього коефіцієнт К за гектар землі І категорії становить 0,75. Всього землі в громаді 2000 га. Для обчислення складено 2 таблиці.

Таблиця 1

Категорія	Площа фактична, га	Коефіцієнт К	Площа, переведена до III кат., га	Виправлений коефіцієнт К ₂
І	600	0,75	800	0,919
II	400	0,50	800	0,612
III	450	1,00	450	1,225
IV	250	1,25	200	1,531
V	300	1,50	200	1,238
Разом	2000		2450

В графах 1 ...3 табл. 1 зазначено площі земель різних категорій та коефіцієнти К, в графі 4 площі переведені до III категорії за формулою:

Обчислюємо коефіцієнт К₁ за формулою:

К_] =

В графі 5 – виправлений коефіцієнт К₂, обчислений за формулою:

К₂= КК₁

Таблиця 2

Землекористувачі	Площа за правом, га	Площа в землях IIIкат., га	Площа для відведення, га
Землекористувачі	Площа за правом, га	Площа в землях IIIкат., га	Ікат.	IIкат.	IIIкат.	IVкат.	Vкат.
1	10	12,25	9,19	6,12	12,25	15,31	12,36
2	16	19,6	14,70	9,79	19,6	24,50	29,41
3	18	22,05	16,54	11,02	22,05	27,56	33,08
…	…	…
Всього	2000	2450

В таблиці 2 виписані всі землекористувачі, їх площі за правом та в землях III категорії і площі для відведення в кожній категорії. (Площа для відведення дорівнює добутку площі за правом, помноженій на К₂).

Після проведення землеустрою кожне селянське господарство продавало певну кількість продукції пропорційно площі землі (так звану хлібозаготівлю).

Проектні роботи починалися з ліквідації так званих недоліків землекористування; вклинювання та ламані межі вирівнювалися, вкраплення та топографічне черезсмужжя ліквідувалися обміном земель, далекоземелля – утворенням виселків (нових населених пунктів).

Проектування полів сівозмін та окремих ділянок виконувалося аналітичним, графічним або механічним методами. Ділянки повинні були мати відношення довжини до ширини не більше 5:1. При значній ширині поля сівозміни ділянки групувалися в гони, з обов'язковим забезпеченням під'їзду до кожної проектованої одиниці. Складений проект землеустрою переносився до натури інструментально, межі проорювалися плугом. Складені плани фарбувалися (рілля – жовтим кольором, сіножаті – зеленим, води – блакитним тощо).

У більшості випадків роботи землеустрою проводилися 1–2 роки та обов'язково перевірялися в полі інспекторами. В зимовий період, коли польові виміри не проводили, ретельно перевіряли складені плани (це звалося освідченням).

Питання для самоконтролю

1.Перші кроки землевпорядних органів за радянської влади.

2.Основні роботи землевпорядних органів за роки радянської влади (1921–1922р.).

3.Основні принципи нової економічної політики НЕПу.

4.Ведення землеустрою в період НЕПу.

5.Проектні роботи по оцінці землі в період НЕПу.

6.Земельний Кодекс 1922 року, його основні положення.

Попередня тема

На початок

Наступна тема