ІСТОРІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН Електронний посібник
Головна Анотація Теоретичні відомості Глосарій Список використанних джерел Додатки Питання для заліку Висновки Укладачі	ОСОБЛИВОСТІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
	2.1. Особливості земельних відносин після революційних подій на початку ХХ століття. 2.1.1.Суть Декрету про землю та його реалізація. 2.1.2. Положення про соціалістичне землевпорядкування. 2.1.3. Земельні відносини в роки громадянської війни. 2.1.1. Суть Декрету про землю та його реалізація Жовтневий переворот був початком нового реформування земельних відносин в Радянській Україні. Під керівництвом партії більшовиків велика пролетарська Революція 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. скинула Тимчасовий уряд буржуазії. Другий Всеросійський з'їзд Рад оголосив про перехід влади до рук Рад. Першим земельним законодавчим актом радянської держави був декрет «Про землю», прийнятий Другим Всеросійським з'їздом Рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 року. Декрет скасував назавжди і без будь-якого викупу приватну власність на землю, перетворив шляхом конфіскації усю землю на загальнонародне надбання. Землі поміщиків, буржуазії, удільні, церковні, монастирські, як і всі інші землі «нетрудового» володіння, стали загальнонародною власністю у зв'язку з переходом державної влади до «рук» народу. Націоналізацію земель трудового селянства проведено без застосування конфіскації в результаті загального скасування права приватної власності на всі землі. В окремому пункті Декрету про землю записано, що «землі рядових селян і рядових козаків не конфіскуються», вони залишаються у їхньому користуванні, але без права продажу і купівлі. Націоналізовані землі і становили загальнонародний земельний фонд, частина якого не підлягала розподілу. Основну частину цих земель було розподілено в селянське користування. В основу російського декрету було покладено «Селянський наказ про землю», що був складений на підставі 242 місцевих селянських наказів і став складовою частиною Декрету Про землю. Згідно з декретом всю землю – поміщицьку, удільну, кабінетську, монастирську, церковну, посесійну було націоналізовано, конфісковано і передано в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів. Декрет про землю був запроваджений в Українській РСР рішенням Першого Всеукраїнського з'їзду Рад від 12 (25) грудня 1917 р. З'їзд ухвалив негайно встановити «повну погодженість» у цілях і діях з Радянською Росією та іншими частинами колишньої імперії. З'їзд доручив обраному ним Центральному Виконавчому Комітетові України (ЦВК) негайно поширити на територію Української республіки всі декрети і розпорядження Робітничо-селянського уряду РСФРР, які мають загальне для всієї Федерації значення, в тому числі Декрет Про землю. Скасування Декретом про землю приватної і встановлення загальнонародної власності на землю стало повсюди основою революційного перетворення земельних відносин. Подальший розвиток земельних відносин в Україні пов’язаний з роботою Другого Всеукраїнського з’їзду Рад, який відбувся 6 березня 1918 р., і прийняв Тимчасове положення про соціалізацію землі. 17–18 січня 1918 р. Третій Всеросійський з’їзд Рад і з’їзд земельних комітетів підтвердили скасування назавжди і без будь-якого викупу приватної власності на землю. Земля розподілялася між селянами на засадах зрівнялівки у такий спосіб, щоб забезпечити повне використання трудових ресурсів і безбідне існування трудівників села. У 1917 році більшовики висунули гасло «земля – селянам». В 1918 році, весною, під їх владою опинилася майже вся Україна. На місцях почали організовувати волосні ревкоми, які керували стихійним захопленням поміщицьких земель та розграбуванням майна поміщиків. У 1919 році весною знову повернулася радянська влада – почали утворювати комуни та радгоспи на поміщицьких землях. Була запроваджена «продовольча розкладка» (продрозверстка) – система примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів у 1918-21 роках, введена рішеннями Раднаркому у Радянській Росії і поширена на територію Української Народної Республіки військовою силою. Ця система зобов’язувала селян здавати державі за твердими цінами всі лишки хліба та фуражу, що перевищували встановлені норми. Це викликало велике обурення селянських мас, почалися збройні виступи проти радянської влади. Осінню 1919 року радянська влада знову повернулася в Україну після перемоги над білогвардійською армією Денікіна влітку 1919 року. За цей час в Україні пройшов процес утворення партії боротьбистів, що вийшла з лав партії українських есерів; ця партія стояла на радянській платформі, мала великий вплив на селянські маси, але відстоювала незалежність Української Радянської Рреспубліки. Уряд Леніна змінив тактику – в січні 1920 року в листі до робітників та селян України він сповіщав, що партія більшовиків та московський уряд визнали незалежність України. Цій новій політиці більшовиків, їх союзу з боротьбистами повірили багато селян та інтелігенції і залучилися до боротьби з денікінцями. На селі почали утворюватися комітети незаможних селян, що підтримували радянську владу. 2.1.2. Положення про соціалістичне землевпорядкування У подальшому земельна політика радянського уряду України виходила з ідей, сформульованих у Положенні про соціалістичне землевпорядкування і заходи переходу до соціалістичного землеробства, обговореного та схваленого 20 лютого 1919 р. У цьому законодавчому акті націоналізація землі отримала найчіткіше і завершене правове оформлення, де першою статтею скасовувалась приватна власність на землю і вся земля в межах України вважалась єдиним неподільним державним фондом. На цій державній землі повинно було бути створене єдине, планомірно організоване в державному масштабі «виробниче господарство», яке постачало б республіці найбільшу кількість господарських благ при найменшій затраті праці. Створення такого єдиного громадського господарства означало організацію сільського господарства на основі соціалізму з переходом від одноосібних форм землекористування до товариських. Адже закон оголосив всі види одноосібного землекористування тимчасовими і такими, що відживають, та орієнтував увесь земельний устрій на першочергову організацію радянських комун і товариств з громадським обробітком землі. Такий напрям земельної реформи здійснювався шляхом землеустрою, який виступав основним методом управлінських дій держави з реалізації тодішньої земельної політики. Виконуючи інструкцію Наркомзему України від 06.03.1919 р. з розподілу земель, земельні органи на місцях пробували форсувати насадження комун, не завжди дотримуючись принципу добровільності. Після відведення конфіскованих земель для радгоспів і комун решта їх розподілялася в одноосібне користування селян. За інструкцією спочатку треба було встановити волосні межі і визначити норми виділення землі, з урахуванням яких і провести відведення землі окремим селам і громадам. Через нестачу землевпорядних кадрів розподіл земель між селянами здебільшого проводився самими селянами за рішенням сільських сходів, волосних зборів і повітових з’їздів. Тому землю ділили по-різному, за різними нормами. Відповідно до декрету Всеукраїнського ЦВК від 9 травня 1920 р. на селі створюються комітети незаможних селян, на яких покладалося: наділення землею і реманентом селян; втілення закону про хлібну розверстку і забезпечення бідноти частиною заготовленого хліба. Внаслідок цього на селі розгорнута боротьба з куркульством. Таким чином, зрівняльний розподіл землі, здійснений щодо поміщицьких земель, був поширений біднотою і на заможних селян. При розподілі землі встановлювались трудові норми на сім’ю або споживчі норми на їдця чи на душу населення, яке потребувало землі. Ці норми були поділені на три категорії з особливими нормами на їдця: 1) чорноземні ґрунти і садибні землі – 1,5 десятини; 2) супіски, луки і заплави – 2 десятини; 3) солонці і круті схили – 2,25 десятини. Оцінюючи загалом процес зрівняльного розподілу конфіскованої землі між безземельними та малоземельними селянами, слід відзначити, що значна частина конфіскованої землі була передана селянству. Після попереднього розподілу земель землевпорядні органи повинні були розгорнути роботу із землеустрою, яка намічалася у 1920 р. як система заходів щодо остаточного реформування земельних відносин. Ці заходи охоплювали міжволосний перерозподіл земель, а саме: v відведення її волостям і встановлення меж між ними; v розподіл земель у волості з відведенням їх селам, товариствам, артілям, а також утворення виселків на вимогу населення; v відведення земель державним і громадським установам, заводам, в тому числі цукровим, шахтам, фабрикам, дослідним станціям тощо; v відведення присадибних земель у сільській місцевості; v відведення земель містам і селищам міського типу; v уточнення меж між губерніями та повітами; v упорядкування земельного фонду, призначеного для переселення селян із місцевостей з недостатніми ресурсами землі. Отже, цей період характеризується серйозними змінами в управлінні земельними ресурсами. 2.1.3.Земельні відносини в роки громадянської війни У 1914 році Російська імперія вступила у першу світову війну на боці держав Антанти (Англія, Франція, згодом США) проти Німеччини, Австрії та їх союзників. Війна проходила зі змінним успіхом. Росія одержувала перемоги, але більше було поразок, внаслідок чого німці захопили всю Польщу (що входила до складу Росії), Литву, частини Латвії та України. Війна проходила на території України до кінця 1917 року, її припинила Жовтнева революція в Росії. Господарство країни знаходилося в жахливому стані: важка та легка промисловість значно скоротила випуск продукції, транспорт майже зупинився, сільське господарство занепало у зв'язку з призовом до армії мільйонів чоловіків найбільш працездатного віку; в містах промислових районів не вистачало продуктів та палива (слід відзначити, що в Україні становище з продуктами було трохи краще). Земельне питання стало одним з центральних в політиці. Праві та соціалістичні партії ніяк не могли порозумітися між собою, цим скористалися більшовики та захопили владу в центрі Росії, висунувши гасло «земля – селянам, фабрики та заводи – робітникам». На всій території імперії почалася громадянська війна. Найширше вона розгорнулася в Україні, яка фактично була житницею країни – кожна воююча сторона намагалася її захопити. Влада в Україні змінювалася декілька разів – у різних регіонах по-різному. Центральними політичними питаннями стали земельне та національне. Українські політичні партії (консервативні, ліберальні та соціалістичні) найбільшу увагу приділяли національному питанню; вони утворили в 1917 році уряд України – Центральну Раду, тобто досягли своєї мети – утворення Української держави, але земельного питання не вирішили – землю селянам не передали. Центральна Рада видала чотири Універсали – документи, що визначали напрями державної політики: I Універсал, прийнятий 10 червня (23 – за новим стилем) 1917 року проголошував, що Україна повинна входити як автономія до складу Росії, визначав, що головним джерелом влади в країні є український народ. Згідно з І Універсалом закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 року створено Генеральний Секретаріат. По всій Росії поміщицькі, казенні і монастирські землі будуть передані народові після скликання Всеросійських та Українських установчих зборів. II Універсал (3 (16) липня 1917 року) проголошував про створення Генерального секретаріату, який буде співпрацювати з Тимчасовим урядом Росії. Про земельне питання не було зазначено нічого. III Універсал прийнятий 7 (20) листопада 1917 року проголосив про утворення Української Народної Республіки в складі Російської Федерації і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, визнав, що земля є власністю всього народу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 р. днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918 р. Вся влада належала тільки Центральній Раді та Генеральному Секретаріату; право приватної власності на землю нетрудових господарств скасовується, вироблено закон, як порядкувати землею для передачі у власність трудового народу без викупу. IV Універсал (9 (22) січня 1918 року) Декларував незалежність України, сповіщав про утворення самостійної Української Народної Республіки, УНР проголошувалася «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат – Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад – волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру. Земельна комісія Центральної Ради вже виробила закон про передачу землі трудовому народу без викупу. Не вирішили земельного питання Директорія в 1918–1919 роках та влада головного отамана С. Петлюри в 1919–1920 роках. Недооцінку українськими соціалістичними партіями земельного питання можна пояснити тим, що в Центральній Раді, а пізніше в Директорії, керували більше соціал-демократи на чолі з Винниченком, які основну увагу звертали на робітництво, а партія українських есерів, що представляла українське селянство в ті часи, майже не була при керівництві, хоча на виборах до установчих зборів (що відбувалися двічі) ця партія одержувала вирішальні перемоги, зібравши до 80 % голосів виборців. Слід зауважити, що ставлення до общини з боку цієї партії було дуже прохолодне (на противагу партії російських есерів). Інші партії, уряди та сили, що деякий час були при владі під час громадянської війни на території України, по-різному ставилися до вирішення земельного питання. Уряд гетьмана Скоропадського в 1918 році Соціальною базою гетьмана Скоропадського були велика російська буржуазія та землевласники, об'єднані в спілці хліборобів. Це зумовило земельну політику уряду, в якому керівну роль відігравала російська партія кадетів (конституційно-демократична) – за допомогою окупаційних німецьких та австрійських військ повернення земель та маєтків поміщиків, захоплених та розграбованих селянами. Поміщики прибували з каральними загонами, проводили масові екзекуції людей прямо на площах та відбирали все захоплене селянами майно, землю, врожай. Це привело до збройних виступів селянських мас проти гетьманського режиму та окупаційних військ. Питання для самоконтролю 1. Суть Декрету про землю та його реалізація. 2. Впровадження продовольчої розкладки. 3. Основні ідеї викладені в Положенні про соціалістичне землевпорядкування. 4. Розподіл конфіскованих земель. 5. Земельні відносини в роки громадянської війни. Напрямки державної політики. 6. Зміст Універсалів виданих Центральною Радою.
	Попередня тема	На початок	Наступна тема