ТЕХНОЛОГІЯ ЗБЕРІГАННЯ ТА ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Додатки

Список використаних джерел

Укладачі

1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗБЕРІГАННЯ І КОНСЕРВУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

1.1 Вступ

1.1.1. Суть і значення зберігання та переробки продукції рослинництва

1.1.2. Продукція рослинництва як харчові, кормові засоби, сировина для різних галузей промисловості

1.1.3. Основні завдання зберігання продукції рослинництва

1.1.4. Переробні підприємства, пункти, їх види

1.1.5. Короткий історичний огляд розвитку галузі, курсу та науки

1.1.1. Суть і значення зберігання та переробки продукції рослинництва

Збереження продуктів рослинництва до часу їх використання є найважливішою справою. Можна підвищити врожайність усіх культур і різко збільшити їх валові збори але не мати належного ефекту, якщо на різних етапах просування продуктів до споживача вони багато втрачатимуть у масі і якості. За невмілого поводження з продуктами у післязбиральний період втрати їх можуть бути дуже великі. Більше того, продукти можуть повністю зіпсуватися або навіть стати токсичними.

Сезонність вирощування рослинної сировини зумовлює стислі терміни її переробки, тому що зберегти її свіжою вкрай складно, а переробка потребує значних коштів. Незадовільний стан умов зберігання та транспортування сировини є причиною значних її втрат. Особливо великі втрати за низької якості врожаю.

Дисципліна “Технологія зберігання та переробки продукції рослинництва” розкриває основні питання умов і способів зберігання, технології переробки, оцінювання якості продукції зернових, технічних, олійних, плодоовочевих культур.

Якість будь-якої сировини, яку виробляють у сільському господарстві, залежить від багатьох факторів (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.1.

Фактори, що впливають на якість сировини

Етапи виробництва	Фактори
Посівний матеріал	Рід, вид, сорт, репродукція. Підготовка насіння до сівби (очищення від домішок, знезаражування та ін.). Клас насіння за стандартом
Умови вирощування	Географічне положення (широта, висота над рівнем моря, клімат). Грунт (склад, обробіток). Попередники у сівозміні. Добрива (види, строк внесення, кількість). Зрошення (види, строки і витрата води). Наявність хвороб (бактеріози, мікози, вірусні захворювання). Пошкодження шкідниками (комахами). Кліматичні особливості року у період вегетації
Умови збирання врожаю	Строки і способи збирання. Стан технічних засобів під час збирання. Режими експлуатації збиральних машин. Погодні умови
Транспортування врожаю	Види і стан транспортних засобів. Види і стан використовуваної тари. Тривалість транспортування (відстань, час). Погодні умови
Первинна доробка врожаю	Своєчасність доробки. Види і способи очищення, сушіння, вентилювання. Режим роботи машин. Погодні умови
Умови зберігання	Підготовка до зберігання. Способи зберігання і типи сховищ. Режими зберігання. Організація контролю за продукцією, яку зберігають
Переробка	Рецептура. Апаратура, яку використовують. Режим технологічного процесу
На всіх етапах	Кваліфікація кадрів і ступінь освоєння ними техніки та технології виробництва

1.1.2. Продукція рослинництва як харчові, кормові засоби, сировина для різних галузей промисловості

Класифікація продукції рослинництва за цільовим призначенням:

· продукція кінцевого споживання – свіжі овочі, фрукти, ягоди;

· проміжна продукція для виробничих потреб – насіння, псадивний матеріал, корми;

· сировина для переробки – цукрові буряки, зерно, насіння, картопля.

За хімічним складом насіння (зерно) зернових, круп’яних, олійних та ефіроолійних культур поділяють на чотири групи:

· багате на крохмаль (55–80%) – хлібні злаки (жито, пшениця, овес, ячмінь, рис, кукурудза), круп’яні (гречка, просо);

· багате на білок (понад 20%) – бобові (горох, квасоля, люпин, соя);

· багате на олію (понад 35%) – соняшник, льон, гірчиця, ріпак, мак, кунжут, рицина;

· багате водночас на рослинну та ефірну олії – коріандр, кмин, фенхель.

Класифікація продукції рослинництва за використанням:

· а) борошномельна (пшениця, жито);

· б) круп’яна (гречка, просо, рис, горох, квасоля);

· в) фуражна (всі зернові культури);

· г) технічна (олійні).

До універсальних культур можна віднести кукурудзу, ячмінь, овес.

1.1.3. Основні завдання зберігання продукції рослинництва

Одним з головних завдань аграрного виробника є не лише вирощення, а й доведення продукції до певних кондицій та організація вчасної її доставки на пункти системи заготівель, а також забезпечення збереження якості тієї частини, яку лишають у виробника.

Одночасно з формуванням якості на всіх етапах вирощування спостергіються втрати як кількості, так і якості.

Втрати продукції в період зберігання є наслідком їх фізичних і фізіологічних властивостей. Розрізняють два види втрат продуктів під час зберігання: у їх масі і в якості. Здебільшого вони взаємопов’язані, тобто втрати в масі супроводжуються втратами в якості і навпаки. За природою втрати можуть бути фізичними, (механічними) і біологічними.

Рис. 1.1.1. Можливі види втрат зерна і насіння під час зберігання

Завдання зберігання:

o без втрат;

o без погіршення якості;

o підвищення якості;

o скорочення затрат праці та коштів на одиницю маси.

1.1.4. Переробні підприємства, пункти, їх види

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність взаємопов'язаних галузей народного господарства, об'єднаних функцією забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання сільськогосподарського походження, що розвиваються відповідно до конкретних природно- і суспільно-географічних особливостей території.

Концентрація товарного зерна зосереджена переважно на хлібоприймальних підприємствах, які організовують приймання, висушуванням та очищенням зерна, формують товарні партії для борошномельних, круп’яних та комбікормових підприємствах.

Заготівлю, зберігання та переробку плодоовочевої продукції здійснюють міські плодоовочеві бази, які покликані забезпечити цією продукцією населення великих міст. В багатьох регіонах створені об’єднання по виробництву, зберіганню, переробці і реалізації продукції.

Заготівлю і переробку технічних культур здійснюють переробні заводи, як державного підпорядкування (цукрові, льонозаводи, олйножиркомбінати), так і об’єднання, створені на базі переробних підприємств і господарств – виробників.

Найбільш характерні такі спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси:

· зернопромисловий (хлібоприймальні підприємства, борошномельно-круп'яні, комбікормові та хлібопекарні підприємства),

· бурякоцукровий (цукрові комбінати),

· плодоовочеконсервний (консервні, плодоовочесушильні підприємства),

· олійножировий (олійноекстракційні, олійнопресові, маргаринові і миловарні заводи, олійножирові і жирові комбінати),

· виноградарсько-виноробний (виноградні вина, виноградний сік, коньяки),

· льонопромисловий (виробництво льняних тканин),

· ефіроолійний (виробництво ефірної олії, яку використовують у виробництві парфюмерно-косметичних виробів, медичній та харчосмаковій промисловості).

Серед хлібоприймальних підприємств розрізняють заготівельні (для продовольчого та насінного зерна), реалізаційні (приймають, зберігають і реалізують готові продукти переробки – борошно, крупи, комбікорми) та державних запасів (для тривалого зберігання зерна). Найрозвиненішою є мережа заготівельних хлібоприймальних підприємств, які наближені до виробника зерна та насіння олійних культур (є майже в кожному районі). Борошномельні підприємства розміщені переважно у великих промислових центрах та містах, круп’яні – у місцях заготівлі круп’яного зерна (в центральних і південних областях), комбікормові – поблизу птахофабрик і тваринницьких комплексів.

Елеватор

Виробництво гірчиці

1.1.5. Короткий історичний огляд розвитку галузі, курсу та науки

Основні етапи історії зберігання зерна на території України:

1. Кочові народи будували підземні сховища.

2. Трипільська культура – зберігання зерна в ямах, обмазаних глиною або великих посудинах – корчагах (по10 – 15 шт. в помешканні). Зерно дробили і розтирали в борошно на зернорушках.

3. Середина I тис. до нашої ери – скіфи будували підвали, глибокі ями, вели торгівлю зерном з Грецією.

4. VI ст. до нашої ери – IV н.е. – Боспорське царство (Керч) зберігали зерно в ямах, розширених донизу та закритих плитами, в підвалах, глиняних посудинах, кам’яних ямах у скелях, стіни обмазували глиною, штукатуркою. Перевозили зерно в амфорах, піфосах.

5. VI – VII ст. – слов’яни в кожному поселенні будували циліндричні ями, стінки обмазували глиною і обпалювали їх перед завантаженням зерна. Також зерно зберігали в дерев’янних бочках.

6. Київська Русь – зерно розмелювали ручними жорнами, тара для зберігання: горшки, корчаги, плетені кошики, дерев’яні кади, амфори. Ями для зберігання зерна викладали деревом під житлом.

7. Централізована Російська держава – будівництво хлібних запасних житніх дворів, кам’яних сховищ, створення «хлібного приказу» – установи, що відає заготівлею і зберіганням зерна.

8. Правління Петра І – створення «запасних магазейнів», куди звозили зерно з усіх міст.

9. 1844 рік – Вільне економічне товариство проводить конкурс проектів зерносховищ, розробляє режими сушіння, охолодження, очищення зерна.

10. Будівництво зерноскладів біля залізниць.

11. Будівництво сучасних елеваторів на 50, 72 тис. т зерна.

Рис. 1.1.2. З історії розвитку курсу

Питання для самоконтролю

1. Які фактори обумовлюють якість продукції?

2. Які можливі причини втрат продукції?

3. Які види втрат продукції?

4. Як розвивалася галузь зберігання та переробки продукції рослинництва?

На початок

Наступна тема