ТЕХНОЛОГІЯ ЗБЕРІГАННЯ ТА ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Електронний посібник

Головна

Теоретичні відомості

Список використаних джерел

Тести

Укладачі

РОЗДІЛ 3

РЕЖИМИ І СПОСОБИ ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНОВИХ МАС

Вивчення властивостей зернових мас і впливу на них умов навколишнього середовища показало, що інтенсивність усіх фізіологічних процесів у них залежить від одних і тих самих факторів, найважливішими з яких є: вологість зернової маси і навколишнього середовища; температура зернової маси та оточуючих її об’єктів; доступ повітря до зернової маси.

На регулюванні параметрів цих факторів і ґрунтуються три режими зберігання зернових мас: 1) у сухому стані, тобто з вологістю, близькою до критичної; 2) в охолодженому стані, тобто за умов, коли температура їх знижена до таких меж, що вона значно гальмує життєві функції компонентів зернової маси; 3) без доступу повітря.

Перспективним є також хімічне консервування зернових мас, тобто обробка їх деякими органічними кислотами, від яких гинуть усі живі компоненти зернової маси і які таким чином захищають її від біологічного псування.

Вибір режиму зберігання залежить від певних умов, особливо від кліматичних умов місцевості, де розташоване господарство, наявності типів зерносховищ і їх місткості, технічних можливостей господарства для приведення партій зерна до стійкого стану, цільового призначення, якості партій зерна, економічної доцільності застосування того чи іншого режиму.

Найкращі результати можливі за комплексного застосування режимів, наприклад, зберігання сухої зернової маси в умовах низьких температур з використанням для охолодження холодного сухого повітря під час природних перепадів температур.

3.1. Зберігання зерна і насіння в сухому стані

Сухими вважаються зерно і насіння, в яких немає вільної вологи, а є тільки зв’язана волога, малодоступна для активної життєдіяльності як насіння, так і мікроорганізмів. Цей режим зберігання ґрунтується на принципі ксероанабіозу, тобто усуненні дії на сухе зерно основного фактора його псування під час зберігання – мікроорганізмів.

Режим зберігання насіння в сухому стані – основний захід підтримання його високої життєздатності у партіях посівного матеріалу всіх культур та якості зерна продовольчого призначення протягом усього строку його зберігання.

Зерно пшениці, жита, ячменю, вівса вважається сухим, якщо містить не більше 14 % вологи. Оскільки вміст вологи в зерні за тривалого зберігання може дещо підвищуватися внаслідок сорбції з повітря, найкраща його стійкість забезпечується за вологості 12– 13 %. Отже, оптимальна норма вологості для тривалого зберігання виробничих партій насіння має бути на 1–2 % нижчою за критичну вологість. Остання є неоднаковою у різних культур і залежить від хімічного складу зерна. Чим більше в насінні жиру, тим швидше у ньому з’являється вільна волога, а отже, тим менша вологість (6–8 %) може забезпечити його надійну збереженість.

Сухе насіння зазвичай зберігають насипом заввишки 10–12 м. Тому в сучасних насіннєсховищах насіння завантажують на максимальну їх висоту, яка технічно можлива. За складування насіння високим насипом сховище використовується краще, створюються сприятливіші умови для збереженості його якості, оскільки його температура та вологість зазнають менших коливань, ніж у зерновому насипі невеликої висоти. Навіть за найнесприятливіших за кліматичними умовами регіонах сухе зерно й насіння за розміщення у спеціальних сховищах високим насипом через один-два роки зберігання здебільшого залишаються сухими. Тільки в невеликому верхньому шарі насипу (завтовшки 10–15 см) можливі значні зміни вологості зерна. Тому чим вищий насип зерна, тим відносно менша його частина піддається зволоженню в період зберігання.

Сухе насіння можна зберігати у сховищах різних конструкцій і типів, якщо вони відповідають технічним вимогам. Досвід показав, що зернові маси, добре підготовлені до зберігання (очищені від домішок, знезаражені й охолоджені), можна зберігати без переміщення у складах протягом 4–5 років, а в силосах елеваторів 2–3 роки.

Проте повну тривалу збереженість сухого насіння не завжди можна гарантувати. Причиною псування його може бути інтенсивний розвиток комах – шкідників хлібних запасів, здатних існувати й розмножуватись у зерні з вологістю, нижчою за критичну. Отже, найкращі умови для зберігання насіння забезпечуються тоді, коли воно не тільки добре і своєчасно просушене, а й охолоджене до низьких плюсових температур та оберігається від зараження.

Псується суха зернова маса і за утворення краплинно-рідинної вологи та підвищення вологості в будь-якій ділянці насипу внаслідок перепадів температур та явища термовологопровідності.

Надійну збереженість високої якості сухого зерна і насіння забезпечує тільки постійний контроль за станом зерна під час його зберігання. Тому зерно розміщують у сховищах так, щоб до кожної його партії був вільний доступ для проведення контролю. Для ліквідації можливих несприятливих процесів у зерновій масі сховище обладнують установками для активного вентилювання, засобами механізації для швидкого завантаження й розвантаження зерна, а також приладами для контролю за процесами зберігання.

3.2. Зберігання зернових мас в охолодженому стані

Охолодження, як і зниження вологості, різко гальмує інтенсивність усіх біологічних процесів у зерновій масі, пригнічує життєдіяльність мікроорганізмів, може призвести до загибелі великої частини комах.

Для охолодження зерна (насіння) використовують природне атмосферне повітря, забезпечуючи повне консервування маси на весь період зберігання.

Зниження температури на кожні 5 ⁰С приблизно вдвічі збільшує тривалість стійкого зберігання зерна, однак надійне консервування забезпечується тільки за достатньо ефективного охолодження.

Зерно вважають охолодженим, коли воно має температуру +10 і нижче градусів. Перший ступінь охолодження, коли температура всіх шарів насипу нижча 10 ⁰С, другий ступінь – нижча 0 ⁰С. Найсприятливішою для зберігання насіння є температура 0–5 ⁰С. Не рекомендується охолоджувати насіння з підвищеною вологістю до низької мінусової температури, оскільки в його партіях спостерігається зниження схожості. Температура мінус 10–20 ⁰C згубно діє на зерно злакових за його вологості понад 18–20 %. Крім того, значне охолодження зернових мас (до мінус 20 °С і нижче) зумовлює великий перепад температур у весняний період, що призводить до виникнення самозігрівання у верхньому шарі насипу.

Для охолодження зерна використовують не тільки атмосферне, а й штучно охолоджене спеціальними холодильними установками повітря. Штучний холод дає змогу швидко охолодити партії зерна і запобігти втратам його внаслідок активного розвитку мікроорганізмів і комах. Доцільно застосовувати його для охолодження зерна рису, насіння соняшнику та насіння овочевих культур.

Велике значення режим зберігання зерна в охолодженому стані має для тимчасового консервування вологого й сирого зерна на току на певний період (до початку сушіння). Це найважливіший захід для запобігання псуванню зерна і насіння в перший період їх зберігання після збирання врожаю.

Охолоджувати доцільно і сухе зерно, оскільки не знижує інтенсивність його дихання, а отже, і втрати маси під час зберігання. Також підвищується стійкість зерна до факторів псування, різко знижується небезпека пошкодження комахами-шкідниками. Сухе й охолоджене зерно та насіння зберігаються найдовше.

Режим зберігання зернової маси в охолодженому стані порівняно із тривалим зберіганням сухого зерна є допоміжним. Його менша надійність зумовлена тим, що в охолодженій зерновій масі, яка розташована в негерметичному сховищі, можуть прогріватись до небезпечного рівня периферійні шари насипу під впливом підвищеної температури зовнішнього повітря, підлоги і стін сховища. В таких випадках необхідна повторна обробка, правда, лише невеликої частини зернового насипу. В початковий період зберігання свіжозібраного зерна консервування охолодженням є основним технологгічним заходом його захисту від псування. Як основний цей метод застосовують для зберігання зерна технічного призначення (пивоварного тощо). Тоді сушіння, якщо ячмінь вологий, можна не проводити.

Способи охолодження зернових мас атмосферним повітрям поділяють на дві групи: пасивні й активні.

При пасивному охолодженні зернову масу не перемішують і не нагнітають у неї повітря, а провітрюють зерносховища та обладнують у них припливно-витяжну вентиляцію. Відкриваючи вночі вікна і двері складу в літньо-осінній період, знижують температуру повітря в складі, а отже, в зерновій масі.

Підвищити ефективність пасивного охолодження можна, обладнавши припливно-витяжні канали безпосередньо в місткостях для зберігання зерна (засіках, бункерах та ін.). Однак цей захід не завжди ефективний, бо за такої системи вентиляції крізь зернову масу проходить недостатня кількість повітря для того, щоб охолодити її.

До активних способів охолодження також належать перелопачування зернових мас, пропускання їх через зерноочисні машини, конвеєри і норії, обробка в холодну погоду на стаціонарних або пересувних установках для активного вентилювання, що пов’язано з деяким травмуванням зерна. Активним способом охолоджують насамперед нестійке до зберігання зерно.

Зернову масу перелопачують лопатами з дерева, фанери або легкого металу. Стикаючись з повітрям, зерно й домішки охолоджуються, поновлюється запас повітря в міжзернових проміжках. Чим більша різниця між температурами навколишнього повітря і зернової маси, тим більший ефект від перелопачування. Проте цей спосіб охолодження зерна трудомісткий і малоефективний.

Значно більший ефект з меншими затратами праці, ніж перелопачування, дає переміщення зернових мас на послідовно встановлених конвеєрах або через зерноочисні машини, обладнані вентиляторами. Зі збільшенням шляху руху зерна, збільшується також контакт з повітрям та інтенсивність охолодження.

Нині основний спосіб охолодження зернових насипів – активне вентилювання холодним атмосферним повітрям.

Особливо обробка зернових мас штучно охолодженим повітрям є дуже ефективною. В режимі активного вентилювання свіжозібране зерно вологістю до 20 % можна зберігати без зниження якості протягом 8–10 днів (хоч втрати на дихання при цьому можуть збільшуватись, якщо повітря, яке використовують, не є холодним).

3.3. Зберігання зернових мас без доступу повітря

Відсутність кисню в міжзернових просторах і над зерновою масою зумовлює значне зниження інтенсивності її дихання, внаслідок чого зерно основної культури й інші живі компоненти переходять на анаеробне дихання і поступово гинуть. За відсутності кисню шкідливі для зерна мікроорганізми й комахи не можуть розвиватися.

За анаеробного дихання зерна виділення теплоти зменшується майже в 30 разів, тому виключається розвиток процесу самозігрівання. Оскільки за такого режиму втрачається життєздатність сирого зерна, його використовують переважно як фуражне. Для цього консервується зерно будь-якої вихідної вологості і завдяки цьому можна починати збиральні роботи приблизно на тиждень раніше загальноприйнятих строків. Крім того, на зберігання зерно можна закладати без проведення його післязбиральної доробки.

При зберіганні зернової маси у безкисневому середовищі з вологістю, близькою до критичної, добре зберігаються всі її технологічні і фуражні якості. З підвищенням вологості продовольчі і фуражні якості зерна дещо знижуються: темніють оболонки, виникають спиртовий і кислий запахи, збільшується кислотне число олії. Тому зберігати партії посівного матеріалу без доступу повітря можна тільки за вологості, значно нижчої за критичну. Таким способом зберігають насіння і зерно країни екватора, уникаючи розмноження комірних шкідників, які за анаеробних умов не розвиваються.

Обов’язковою умовою надійного консервування зерна за такого режиму зберігання є забезпечення достатньо повної герметизації сховищ. Якщо в повітрі міжзернових проміжків вміст кисню перевищує 0,5 %, можливі розвиток плісеневих грибів та псування зерна (але коли відносна вологість повітря буде вищою як 70 %).

Використовувати зерно кормового призначення законсервоване анаеробними умовами, потрібно швидко, бо воно є мертвим і в разі разгерметизації і прямого контакту з киснем повітря не здатне протистояти розвитку мікроорганізмів і швидко псується. Під таку ж дію попадає і те зерно, яке лишається в траншеї, тому для зменшення цієї небезпеки зерно закладають на зберігання невеликими партіями (в окремі траншеї).

Анаеробні умови при зберіганні зернових мас створюють одним із трьох способів: 1) природним нагромадженням вуглекислого газу і втратою кисню під час дихання живих компонентів, внаслідок чого відбувається самоконсервування зернової маси; 2) введенням у зернову масу газів (вуглекислого, азоту та деяких ін.), які витісняють повітря з міжзернового простору; 3) створенням у зерновій масі вакууму. В умовах сільського господарства користуються тільки першим способом.

При самоконсервуванні зерна для швидкого настання безкисневого стану дуже важливо, щоб у сховищі був мінімальний запас повітря. Цього досягають при повному його завантаженні зерном і майже повній відсутності надзернового простору.

Зерно в герметичних умовах зберігають у металевих силосах різної місткості. Самоконсервування зерна кукурудзи й інших культур, як тимчасовий захід, забезпечують у траншеях з бетону, викладаючи їх поліетиленовою плівкою знизу, з боків і зверху зернового насипу та герметизуючи всі стики.

При зберіганні зерна в газовому середовищі з самого початку призупиняються дихання зерна та будь-яка аеробна життєдіяльність мікроорганізмів. Для цього можна використовувати, наприклад, азот і вуглекислий газ. Найчастіше застосовують вуглекислий газ, який вводять у зернову масу в газоподібному стані, або використовують сухий лід. Подрібнені брикети сухого льоду розміщують у зерновій масі під час завантаження нею сховища, причому більшість їх кладуть у верхніх шарах насипу. Вуглекислий газ важчий за повітря, тому витісняє його з міжзернових проміжків. Вуглекислий газ у вигляді брикетів сухого льоду сприяє також охолодженню зернової маси, тобто її консервуванню.

Більш перспективним способом є консервування зернових мас сумішшю інертних газів, які утворюються в результаті спалювання зріджених газів у генераторах. Попередньо охолоджену газову суміш, що при цьому утворюється (85,6 % азоту, 13,6 % вуглекислого газу і 0,6 % кисню), вводять у зернову масу, забезпечуючи цим її зберігання.

3.4. Хімічне консервування зернових мас

Хімічне консервування зернової маси або окремих її компонентів відбувається під впливом різних хімічних речовин, що приводять зерно до стану анабіозу або абіозу. При цьому припиняються всі біологічні зміни, зокрема частково гальмуються дихальні функції зерна та життєдіяльність мікроорганізмів – грибів, бактерій, дріжджів. Для досягнення такого ефекту хімічними препаратами з інгібувальними властивостями обробляють усю зернову масу.

У практиці сільського господарства застосовують такі види хімічного захисту зерна і насіння: 1) завчасне протруювання; 2) консервування фуражного зерна з підвищеною вологістю.

Завчасне протруювання дає змогу захистити насіння від розвитку фітопатогенної мікрофлори (різних видів сажки, гельмінтоспорозів, фузаріозів тощо), від пліснявіння та розвитку субепідермальної мікрофлори, а також кліщів і комах.

Хімічне консервування вологого зерна, призначеного на фуражні цілі, дедалі активніше використовується в сільському господарстві. Для цього як консерванти використовують багато хімічних речовин. Останнім часом як консервант використовують жирні кислоти, зокрема оцтову, мурашину та пропіонову, а також суміші цих кислот. Найефективнішою є пропіонова кислота. З 1968 р. її почали застосовувати в сільськогосподарському виробництві під час зберігання вологого фуражного зерна. Норма витрат пропіонової кислоти становить 0,6–2,0 %. Чим вища вологість зернової маси, тим більше потрібно пропіонової кислоти: за вологості 20 і 25 % потрібно відповідно 10 і 13 кг, або 1,0 і 1,3 %. Зерно обприскують нею під час завантаження у сховище. Не можна застосовувати пропіонову кислоту для обробки продовольчого зерна.

Після обробки пропіоновою кислотою зерно зберігається 6–8 і навіть 12 міс. (табл. 3.1). Його згодовують тваринам після обробки на плющильних машинах.

Таблиця 3.1

Норми витрат консервантів залежно від вологості

і строків зберігання зерна

Консервант	Концентрація консерванту, %	Вологість зерна, %
		20	25	30	35	40
Мурашина кислота	86	1,05; 1,3	1,3; 1,5	1,55; 1,8	1,8; 2,05	2,1; 2,35
Оцтова кислота	100	0,75; 1,0	1,0; 1,25	1,35; 1,6	1,65; 1,9	2,0; 2,3
Пропіонова кислота	100	0,55; 0,75	0,75; 1,0	1,15; 1,3	1,45; 1,7	1,8; 2,05
Примітка. Перша цифра відповідає нормі консерванту при зберіганні зерна протягом 6–8, друга – 12 міс.

Нині в сільськогосподарських підприємствах як консервант широко використовують піросульфіт натрію Na₂S₂O₅. Введення його в зернову масу ячменю та пшениці вологістю від 19 до 52 % у дозах 1–1,5 % від маси зерна захищає її від пліснявіння, проростання та самозігрівання протягом 40 – 80 діб. Введений у зернову масу за допомогою механізмів і старанно перемішаний з нею піросульфіт натрію поступово розкладається, утворюючи нешкідливі для тварин продукти, з яких основним є глауберова сіль.

У Національному університеті біоресурсів і природокористування України (НУБіП України) проведено дослідження впливу вуглеамонійних солей на збереження зерна підвищеної вологості. Встановлено, що консервуючий ефект залежить від вихідної вологості зерна і норми консерванту. Вуглеамонійні солі забезпечили збереження зерна пшениці підвищеної вологості з 15 до 180, а кукурудзи – з 30 до 180 діб, тобто їх можна вважати консервантом обмеженого строку дії.

Хімічне консервування зерна застосовують у роки з несприятливими умовами збирання, коли традиційні способи його не забезпечують своєчасної післязбиральної доробки врожаю. Воно ефективне тільки за рівномірної доробки зерна хімікатом, коли практично ним покрита кожна зернина.

Технологія консервування зерна карбоновими кислотами полягає в тому, що зерно подають у бункер, де його обприскують кислотою і направляють із бункера-накопичувача у сховище.

Якщо в зерновій масі починається процес самозігрівання, хімічний консервант, введений у неї, повинен пригнічувати життєдіяльність мікрофлори й самого зерна, яке перебуває в активному стані. До таких препаратів належить хлорпікрин, за допомогою якого ліквідують процес самозігрівання.

Усі кислоти, що використовуються як консерванти, виявляють велику корозійну дію, тому необхідний ефективний антикорозійний захист металевих конструкцій у сховищах, конвеєрах та ін. Крім того, потрібно додержуватись правил техніки безпеки під час роботи з кислотами, оскільки вони мають сильну агресивну дію і можуть викликати опіки. Тому для обприскування зерна найчастіше використовують солі карбонових кислот.

Спосіб зберігання зернових мас залежить переважно від їх фізичних та фізіологічних властивостей. Всі партії зерна, особливо насіння, потрібно зберігати у спеціальних сховищах. Зерносховища класифікують за багатьма ознаками, найважливішими з яких є: період зберігання (тимчасового або тривалого); конструкційні особливості (навіси, склади, елеватори тощо); види операцій, які в них проводяться (тільки зберігання чи зберігання й доробка); ступінь механізації (механізовані, напівмеханізовані, немеханізовані); наявність і тип установок для активного вентилювання насіння (канальна, підлогова, переносна та ін.).

Зберігання зерна може бути тимчасовим – від кількох діб до одного-трьох місяців або довгостроковим – від кількох місяців до кількох років. Як тимчасове, так і довгострокове зберігання зернових мас потрібно організувати так, щоб запобігти втратам маси (крім біологічних) та зниження її якості.

Зернові маси зберігають насипом або в тарі. Перший спосіб є основним і найпоширенішим. Переваги його такі: повніше використовуються площа та об’єм зерносховища; більше можливостей для механізованого переміщення зернових мас; полегшується боротьба із шкідниками зерна (хлібних продуктів); зручніше організовувати контроль за всіма показниками; зменшуються витрати на тару і переміщення зерна.

Рис. 16. Зберігання зерна в мішках

У період збирання врожаю зернових культур виникає потреба в організації тимчасового зберігання зерна на токах або відкритих майданчиках хлібоприймальних підприємств – у буртах. Бурт – це насип зерна (який вкладений з урахуванням певних правил за межами сховищ), під відкритим небом (чи під навісом), в тарі або без неї. При зберіганні зернових мас у буртах насипом останнім надають форми конуса, піраміди, призми або іншої геометричної фігури, що дає змогу легше накривати бурти та забезпечувати стікання атмосферних опадів. Однак за зберігання зерна в бурті важко вести спостереження за його станом у внутрішніх частинах насипу, тому не завжди можна своєчасно виявити самозігрівання й розвиток шкідників.

За допомогою штучного дощування відкритих буртів виявлено, що коли насип пшениці в бурті укласти під кутом природного нахилу, то проникнення в нього вологи після зливи сягає 11–13 см.

Використання синтетичних матеріалів дещо полегшило організацію вкриття і захист буртів від несприятливого впливу дій навколишнього середовища. Наприклад, у США плівки підстилають під основу бурта і натягують на легкий каркас з алюмінію, який кладуть зверху бурта (рис.17).

Рис. 17. Сховища для тимчасового зберігання зерна

Для збереження зерна велике значення має підготовка зернової маси до укладання в бурт. Незалежно від вологості вона має бути охолоджена до 8 ⁰С і нижче. Це дає змогу запобігти активному розвитку в ній кліщів і комах, а також зменшити можливість виникнення самозігрівання.

Враховуючи властивості зернових мас і вплив на них навколишнього середовища, навіть тимчасово зберігати їх потрібно у спеціальних сховищах.

У типових зерносховищах зерно розміщують у засіках або насипом у купах. Висота насипу зерна основних культур з вологістю до 14 % в холодний період року – не вище 2–2,5 м. Сухе зерно вологості 12–13 % (пшениці, жита) розміщують у силосних сховищах елеваторного типу заввишки до 30 м.

Зернову масу з доброю сипкістю можна зберігати в різних місткостях. Зберігання зерна в мішках називається зберіганням у тарі; у великих сховищах – зберіганням як без тари, так і в тарі; у сховищах, бункерного і силосного типу – зберіганням насипом.

З метою вирішення фінансових і організаційних проблем останнім часом широко використовується зберігання зерна в герметичних полімерних рукавах (рис. 18). Полімерний рукав має три шари – два білих, потім чорний, діаметр – від 1,65 м до 3м, довжину – 60 … 75 м. Перед завантаженням зернових рукавів лабораторія визначає початкові показники якості зерна, його температуру, а для сухого насіннєвого – схожість і енергію проростання.

Дуже важливою є якість полімерних зернових рукавів. Обов’язковими є перевіряння документа (сертифіката) на рукав, дати виготовлення, терміну придатності, умов зберігання до завантаження зерном тощо. Не можна застосовувати рукави, що непридатні для зберігання зерна. Під час наповнення рукавів не дозволено перевищувати норми розтягування (розміри індокативної лінії), встановлені виробником полімерних рукавів. В Україні з 2009 року налагоджено виробництво поліетиленових зернових рукавів. Вітчизняна продукція торгової марки Амбар (виробництва ТОВ “Планета Пластик”) має усі сертифікати та гігієнічні висновки, що засвідчують відповідність якості полімерних зернових рукавів. Залежно від технічних характеристик обладнання для завантаження обирається необхідний діаметр зернового рукава.

Рукави, як правило, влаштовують на бетонних чи асфальтованих майданчиках. Перед завантаженням рукавів проводять розмітку території для дотримання відстані від огорожі до рукава, між рукавами в поперечному напрямі не менше 1,5–2,0 м. Вздовж лінії завантаження рукава на території проводять лінію для підтримування співвісності переміщення завантажувача і трактора, а також паралельності переміщення накопичувача зерна і завантажувача.

Рис. 18. Зберігання зерна у рукаві

Для встановлення рукава на завантажувач він повинен бути з’єднаний з трактором і повинно бути встановлено ручне гальмо (тиск в системі гідравлічного гальма повинен бути не менше 100 кг/см² і не більше 150 кг/см²).

Рукав виймають з упаковки, встановлюють на майданчик співвісно з завантажувачем, розмотують складки з кінця на відстань близько 2 м, стискують кінець рукава двома дошками або зав’язують міцним шпагатом, підвертають його кілька разів з’єднанням до підлоги так, щоб між з’єднанням і підлогою не було щілини. Другу сторону рукава в складеному вигляді з допомогою крюка і підйомника одягають на округлу раму завантажувача так, щоб нижня частина рукава знаходилася на лотку, слідкуючи за тим, щоб всі нижні складки рукава знаходилися на лотку, а верхні – на рамі. Відстань від підлоги до лотка дорівнює 15 см, що попереджує зворотний потік зерна на лоток.

Завантажувальний лоток фіксують в горизонтальному положенні, зчіпний механізм завантажувача з’єднують з механізмом відбору потужності трактора.

Накопичувач зерна з трактором розміщують збоку паралельно до завантажувача так, щоб випускна труба накопичувача подавала зерно точно по центру приймального бункера-завантажувача.

Після перевірки роботи завантажувача на холостому ходу повільно починають подачу зерна, перевіряючи, чи рівномірно по ширині заповнюється рукав і чи по розмітці його кінець лежить на майданчику. Після подачі зерна кінець рукава починає натягуватися, навантажувач і трактор починають рухатися і оператор повинен слідкувати, щоб уникнути травм. Шнек транспортує зерно в кінець рукава, доки завантажувач не почне рухатися, штовхаючи трактор. Одночасно слідкують, щоб зерно рівномірно надходило в приймальний бункер і, щоб рукав, за рахунок натягу від зерна, мав гладеньку поверхню. Ступінь натягу рукава в поперечному напрямі визначають по двох мітках на його поверхні, відстань між якими вказує виробник рукавів (здебільшого 42–44 см).

Синхронність подачі зерна і руху завантажувача забезпечується величиною гідравлічного тиску в системі гальмів навантажувача, який не повинен перевищувати 150 кгс/см². Від цього тиску залежить тиск зерна всередині рукава, а отже, ступінь заповненості (використання) його місткості.

Прийнято різні способи закриття зернового рукава з одночасною герметизацією:

· за допомогою пластикової стрічки, закручуючи кінець з’єднання для щільнішого прилягання до майданчика;

· з допомогою двох дерев’яних пластин, між якими затискують кінці рукава і збивають цвяхами, а самі з’єднання закручують і притискують щільно до майданчика.

Після завантаження зернового рукава на спеціальній таблиці або на рукаві незмивною фарбою наносять номер згідно з планом розміщення зерна.

Розвантаження зерна проводять відповідно до інструкції спеціального розвантажувача, що гвинтовим конвеєром (шнеком) подає зерно в транспортний засіб (спецбункер чи причеп з трактором, автомобіль), який синхронно з ним рухається зліва паралельно поздовжній лінії зернового рукава.

За допомогою гідравлічної системи трактора вивантажувальну трубу шнека-розвантажувача піднімають з транспортного в робоче положення; клапан перемикач гідросистеми знаходиться в положенні “Труба”, потім клапан переводять у положення “Вал”.

Вільний кінець зернового рукава повинен мати довжину біля двох погонних метрів для вміщення в нього механізмів розвантаження і закріплення на валу для намотування самого рукава. Його відкривають обережно, так як будь-який поздовжній удар у верхній поздовжній частині може призвести до поздовжнього розриву усього рукава. Якщо вільний кінець рукава короткий і його неможливо закріпити на валу, то необхідно вибрати частину зерна вручну лопатами для забезпечення необхідної довжини. Надалі посередині на висоті 2 м роблять поперечний надріз рукава довжиною близько 20 см і посередині від нього вниз роблять поздовжній розріз.

Перевіряють положення накопичувача зерна (зліва від рукава) для прийому зерна і повільно вмикають карданний вал, доводячи його оберти до 540 об./хв. Після обертання карданного вала (шнеків) гідравлічно активізують тяговий вал. Його швидкість збільшують за допомогою клапана контролю потоку до тих пір, поки рівень потоку зерна в рукаві не стає стабільним. Постійно перевіряють, чи ніж розрізає рукав.

За роботи під валом або над ним створюється виступ зерна, який не повинен перевищувати діаметр вала. Виступ зерна над валом зменшують, закриваючи клапан потоку зерна, а під валом – висотою зчіплюючої скоби.

Слід попереджувати перевантаження розвантажувача, коли шнеки не встигають забирати зерно або коли швидкість вала не узгоджена зі швидкістю шнеків.

Коли шнеки дійдуть кінця рукава, вал необхідно зупинити, а після цього зупинити шнеки. Машину витягують з рукава перемиканням гідросистеми трактора на оберти вала у зворотному напрямку. Кінець рукава з залишками зерна відрізають, трактор з розвантажувачем шнеками наближають до зерна. Закривають дві кришки, що убезпечують нижню частину підйомного шнека, закріплюють ручну розвантажувальну воронку, потім шнеками і лопатою вивантажують залишки зерна (не більше 200 кг).

Таким способом можна зберігати зерно як за оптимальної вологості від 10 до 14%, так і вологості в межах 28–35 % (фуражного призначення) (табл. 3.2). При цьому зернові рукави відрізняються між собою як місткістю, так і щільністю матеріалу, з якого вони виготовлені (табл. 3.3).

Для закладання на зберігання зерна з підвищеною вологістю додатково використовують плющильну машину і відповідний консервант. Після консервування такого зерна і зберігання протягом 21 доби, зерно можна використовувати на фуражні цілі.

Переваги технології зберігання зерна в полімерних рукавах:

- немає потреби в будівництві стаціонарних зерносховищ;

- дозволяє уникати вимушеного зупинення збирання врожаю, через відсутність вільних майданчиків на току;

- вивільнення автомобільного та іншого транспорту;

- відсутність витрат на зберігання (на елеваторі (15–35 % від вартості зерна);

- отримання на виході зерна більш високої якості (за рахунок післязбирального дозрівання в рукавах);

- за використання на фуражні цілі отримання збалансованого корму.

Таблиця 3.2

Терміни зберігання зерна залежно від вологості його

в поліетиленових рукавах

Вологість	Відмінно	Нормально	Задовільно
до 14 %	6 місяців	12 місяців	18 місяців
14-16 %	2 місяці	6 місяців	12 місяців
більше 16 %	1 місяць	2 місяці	3 місяці

Таблиця 3.3

Характеристика зернових рукавів різних марок

Вид/марка	Діаметр, м	Ширина, м	Щільність матеріалу	Довжина, м	Шт. в упаковці	Місткість
TGD 920A	2,7	4,35	200	61	10	до 200 т
TGD 925A	2,7	4,35	200	75	8	до 250 т
CGD 920A	2,7	4,35	215	61	10	до 200 т
CGD 925A	2,7	4,35	215	75	8	до 250 т
CGS 920N	2,7	4,35	240	61	10	до 200 т
CGS 925N	2,7	4,35	240	75	8	до 250 т

Вартість одного рукава зберігання зерна – від 380 €.

Зерносховища для тривалого зберігання зерна за конструкційними особливостями поділяють на склади, елеватори та змішаного типу. До першого типу належать звичайні склади, які використовують для підлогового зберігання зерна насипом, а також дообладнані спеціальними перегородками для утворення секцій з метою роздільного зберігання окремих партій насіння.

У сховищах без поперечних перегородок і секцій зерно розміщують на підлозі. Окремі партії насіння ізолюють одну від одної щитами або залишають незайнятою частину підлоги між ними. За такого розміщення насіння коефіцієнт використання складських місткостей різко знижується.

Останнім часом побудовано багато секційних насіннєсховищ місткістю 3,2 тис. т. Коефіцієнт використання їх місткості значно вищий, ніж у несекційних, і сягає 75–80 %. Секція – це частина простору, відгородженого стінами заввишки 2,5–5,0 м. Як правило, їх обладнують установками для активного вентилювання (канальна, підлогова, переносна) або аерожолобами, а також засобами механізації завантаження і часткового розвантаження насіння (верхні і нижні стрічкові конвеєри).

Якщо зерно зберігають у тарі, довжина штабеля залежить від розмірів сховища і партії насіння, ширини і довжини трьох–п’яти мішків, висоти – кількості складених вгору мішків (залежно від культури і пори року). Кожну партію зерна вкладають окремо у штабель на дерев’яному настилі, який знаходиться на відстані від підлоги не менш як 10 см. Відстань між штабелями і стінами сховища – не менше 0,75, а між окремими штабелями – 1 м.

У тарі з непроникного матеріалу (щільний папір) зберігають переважно протруєний насінний матеріал, елітне насіння і насіння першої репродукції та насіння, яке має крихку структуру оболонок (арахіс) або легко розколюється при пересипанні (мак, тютюн), каліброване і протруєне насіння кукурудзи або оброблене на спеціальних заводах і в цехах, а також насіння трав, овочебаштанних, ефіроносних, дрібне і сипке насіння технічних та олійних культур.

Основним видом тари для насіння і зерна є мішки з цупких і грубих тканин (джутові, полотняні та ін.), паперові мішки з прокладкою з тканини, крафт-мішки (для протруєного зерна) тощо.

Бункерні насіннєсховища, на відміну від секційних, мають повністю механізоване як завантаження, так і випускання насіння без застосування ручної праці і пересувної механізації. Цього досягають тим, що днище бункера роблять у вигляді перевернутої піраміди або конуса. Місткість бункерів становить, як правило, 35–50 т за висоти стін від 4 до 9,5 м.

Силосні насіннєсховища – це залізобетонні або цегляні елеватори заввишки 30–50 м. Більшість їх має спеціальну башту, в якій розміщують необхідне обладнання для завантаження та потокової доробки насіння. Майже всі такі насіннєсховища повністю механізовані, а деякі автоматизовані.

3.5. Основні вимоги до конструкцій зерносховищ

Якість насінного і продовольчого зерна залежить переважно: 1) від первісної якості його; 2) типу сховища; 3) від можливості регулювання фізичних, хімічних і біологічних процесів у зерновій масі під час зберігання у сховищі. Найдовше зберігається сухе й охолоджене зерно. Сховище має бути добре ізольоване від атмосферних і ґрунтових вод та від різких перепадів температури; захищене від проникнення гризунів і комах – шкідників хлібних запасів; мати механізми для завантаження й розвантаження та швидкого переміщення (за потреби) зернових мас; забезпечувати зберігання кількох партій насіння, запобігаючи їх змішуванню. Крім того, у сховищі повинні бути умови для контролю процесу зберігання зерна і насіння та проведення профілактичних і оздоровчих заходів.

Зерносховища будують з різних матеріалів: дерева, каменю, цегли, залізобетону, металу та ін. залежно від місцевих умов, цільового призначення (для тривалого чи короткочасного зберігання зерна) та економічних міркувань.

У господарствах споруджують засікові та підлогові зерносховища. Перші – є зручними для роздільного зберігання невеликих партій насінного і сортового, а другі – для великих партій товарного зерна. Будують також комбіновані зерносховища.

Рис. 19. Підлогове зерносховище:

а – з похилою підлогою (1 – транспортер у верхній галереї,

2 – транспортер в нижній галереї, 3 – похила підлога, 4 – вікна);

б – із збірного залізобетону з склепінчастою покрівлею (1 – залізобетонний фундамент, 2 – піщана подушка, 3 – ребриста плита, 4 – транспортер у верхній галереї, 5 – транспортер у нижній галереї, 6 – ворота)

Місткість окремих засіків для зберігання насінного зерна становить не менш як 25 т за гранично допустимої висоти завантаження 3 м. Місткість засіків для зберігання продовольчого і фуражного зерна не обмежується. Засіки розміщують у 2–4 ряди з поздовжніми і поперечними проходами між ними. Ширина поздовжніх проходів – не менше 2, а поперечних – 1,2 м за відстані між ними не більше 18 м. У сховищах для продовольчого і фуражного зерна крайні поздовжні ряди засіків розміщують біля зовнішніх стін, а за зберігання насіння, між засіками і зовнішньою стіною залишають відстань завширшки до 0,5 м.

До сховищ насінного зерна прибудовують навіси для повітряного сушіння і провітрювання або відкриті майданчики для повітряно-сонячного сушіння і теплового обігрівання насіння.

Зерносховища будують, як правило, без вікон. Освітлюються вони через відчинені ворота, які роблять подвійними, та електролампами.

За ступенем механізації зерносховища бувають механізованими (із стаціонарними засобами для механізації завантаження і розвантаження зерна), частково механізованими (із стаціонарними засобами для виконання однієї операції, частіше для завантаження, що дає змогу забезпечити швидке приймання зерна і насіння та складувати їх насипом максимально допустимої висоти, а розвантаження проводити засобами пересувної механізації) і немеханізованими (для полегшення робіт застосовують тільки пересувні засоби механізації, візки тощо).

Технологічний процес основних робіт з зерном у зерносховищах супроводжується виділенням пилу та утворенням відходів. Тому слід передбачати у них аспіраційнї установки і спеціальні бункери для накопичення відходів. Зерносховище має бути стійким, протистояти тиску зерна та вітру, руйнівній дії повітря навколишнього середовища.

Зерносховища повинні мати добрі під’їзні шляхи, бути оптимально економічними й відповідати вимогам охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії. Отже, зерносховища – це складне виробництво, яке слід добре знати для того, щоб уміло керувати всім технологічним процесом.

Зерно- і насіннєсховища бункерного типу найбільше поширені як в хлібоприймальних підприємствах, так і в сільськогосподарських господарствах.

Переваги сховища бункерного типу: у них повністю механізовані процеси завантаження і розвантаження зерна; займають мало місця, в них є можливість складувати зерно і насіння максимально високим насипом та запобігати змішуванню матеріалу.

Економічність зерносховищ значно зростає із збільшенням їх місткості. За місткості понад 2–3 тис. т і більше затрати на 1 т насіння, що зберігається, знижуються на 30–40 % порівняно із затратами в насіннєсховищі місткістю від 0,5 до 1,5 тис. т.

Бункерне насіннєсховище місткістю 1,5 тис. т має два відділення: одне з металевих блоків бункерів вентилювання загальною місткістю 1,5 тис. т, а друге – для зберігання насіння в мішках. До бункерного сховища з торцевого боку примикає одноповерхова прибудова для зберігання насіння в тарі, де є приміщення для протруювання, затарювання і зважування насіння.

Рис. 20. Сховище бункерного типу

Насіннєсховище складається із 44 бункерів, які встановлені в чотири ряди. В над- і підбункерних поверхах змонтовано по два стрічкових конвеєри, кожний з яких обслуговує по два ряди бункерів. Насіння з цеху на верхні конвеєри подається за допомогою двох норій продуктивністю по 20 т/год.

Конструкцією сховища передбачено консервування насіння з підвищеною вологістю штучно охолодженим повітрям. Для цього бункери активного вентилювання дообладнують системою повітророзподільних труб з холодильною машиною.

Таблиця 3.4

Основні техніко-економічні показники

насіннєсховища місткістю 1,5 тис. т

Показник	Всього	На 1 т місткості
Будівельний об’єм, м^3	7740	5,16
Площа забудови, м^2	794	0,53
Трудові затрати, людино-днів	4257	2,84
Потужність, кВт	68	0,45
Кількість обслуговуючого персоналу за зміну, осіб	4	0,02

Насіннєсховища силосного типу – це елеватори із залізобетону і цегли, спеціально побудовані для зберігання насіння, з висотою силосної частини 12 – 16 м і більше. Як правило, до такого типу сховищ примикає спеціальна башта, де розміщують необхідне обладнання для потокової доробки насіння. У такому сховищі повністю механізовано всі процеси, а в деяких – і автоматизовано.

Насіннєсховище місткістю 3 тис. т (типовий проект 702–38) – силосне з чотирма рядами збірних залізобетонних елементів промислового виготовлення. Висота силосів – 12 м. Можна також побудувати його в комплексі з насіннєобробним цехом.

Насіння норією продуктивністю 20 т/год подається на автоматичні ваги Д-100-3, потім на верхній стрічковий конвеєр, за допомогою якого надходить у відповідний силос на зберігання. Рівень насіння в силосах, а також його температура контролюються відповідними системами, що розміщені в диспетчерському пункті.

У державній системі хлібопродуктів, на хлібоприймальних пунктах і підприємствах, які переробляють зерно, поряд із складами великої місткості є багато елеваторів.

Елеватор – це повністю механізоване зерносховище, призначене для зберігання зерна і виконання необхідних операцій (дод. рис. 3). Сучасний елеватор за потреби забезпечує очищення, сушіння з максимальною ефективністю і надійним забезпеченням збереження зерна. На відміну від складів із стаціонарною механізацією, елеватор є досить компактним завдяки великій висоті споруд. Отже, місткість зерносховища на 1 м² площі різко збільшується. В типових зерносховищах на 1 т місткості припадає 2,5–3 м³ приміщення, а в елеваторах 1,5–1,7 м³.

Елеватор, як повністю механізоване зерносховище, призначений для виконання всіх завантажувально-розвантажувальних робіт, повної технологічної доробки та зберігання зерна. Його можна розглядати як комплексне поєднання основного обладнання та споруд: робоча башта з технологічним і транспортним обладнанням; силосний корпус з транспортним та іншим обладнанням; обладнання для приймання зерна з автомашин, вагонів, суден; обладнання для відпуску зерна на різні види транспорту і зернопереробні підприємства; цех відходів; системи аспірації і видалення відходів.

Робоча башта має висоту 50–65 м, на її поверхах розміщені високопродуктивні зерноочисні машини, аспіраційні пристрої, автоматичні ваги, іноді зерносушарки. Зернові маси зберігаються у силосах заввишки до 30 м і більше. Місткість елеватора залежить від кількості силосів, їх висоти й поперечного перерізу. Силоси споруджують з монолітного або збірного залізобетону. Вони бувають циліндричними або прямокутними. Місткість кожного силоса найчастіше від 150 до 600 т, тоді як місткість елеваторів – від 27 до 150 тис. т (залежно від цільового призначення і місця розташування).

Технологічні схеми елеваторів різного призначення (заготівельні, млинові, перевалочні, портові) неоднакові. Загальний вигляд схеми руху зерна на елеваторі такий: зернова маса з приймальних точок, вагонів або суден надходить у приймальну яму, розташовану нижче рівня поверхні землі під баштою елеватора. Звідти потужними ковшовими норіями (100–175 т/год кожна) зерно піднімається у верхню частину башти елеватора, потрапляє на автоматичні ваги, а потім самопливом надходить на зерноочисні машини, розташовані на поверхах башти. Після цього, якщо є потреба, зернова маса направляється у зерносушарку.

Очищене й просушене зерно знову піднімається на верхні поверхи елеватора і розподільними пристроями спрямовується на стрічкові надсилосні конвеєри. Переміщуючись конвеєрами над силосами, зернова маса висипається в призначений для зберігання силос. Із силосу самопливом (після відкриття засувки) зерно йде на стрічки підсилосного конвеєра, а звідси – у спеціальні відпускні силоси та пристрої для вивантаження на автомашини, у вагони або судна.

Чим більша пропускна здатність елеватора, тим він рентабельніший.

3.6. Особливості зберігання зерна окремих культур

Стійкість зберігання качанів кукурудзи залежить від співвідношення маси зерна і стрижнів, зародка і решти частини зернівки, гігроскопічних властивостей стрижнів, обгорток, квіткових оболонок, а також від шпаруватості і теплопровідності насипу кукурудзи.

За однакових вологості і температури зерно кукурудзи дихає енергійніше, ніж зерно інших злаків. Це пояснюється його підвищеною гігроскопічністю через досить розвинений зародок, маса якого становить 8–15 % маси зернини або 1/9 її об’єму. Тому за вологості більше 16 % на качанах швидко розвиваються плісеневі гриби, особливо на качанах, не звільнених від обгорток. За вологості нижче 14–15 % в умовах, коли волога розподілена рівномірно, розвиток мікроорганізмів призупиняється. Зниження температури до 0 ⁰С ще більше сприяє сповільненню розвитку плісені.

Розміщують і зберігають зерно з урахуванням його типу, стану і категорії якості (вологості і засміченості). Висота насипу сухого зерна кукурудзи у сховищі не обмежується, але для зерна середньої сухості в теплу пору року (температура вище 10 ⁰С) вона має становити не більше 2–2,5 м. В елеваторах можна розміщувати на тривале зберігання зерно кукурудзи вологістю не вище 14 %. Перед закладанням на тривале зберігання зерно обов’язково охолоджують до температури навколишнього середовища.

Кукурудза різних типів через особливості будови зерна і неоднакову гігроскопічність рогоподібної та борошнистої частин зберігається по-різному. Наприклад, кукурудза кремениста більш стійка до дії зовнішнього середовища і грибних захворювань, а зубоподібна, особливо борошниста, є менш стійкою.

Зерно проса підвищеної вологості та з великим вмістом шеретованих і подрібнених зернин зберігається погано, швидко покривається плісенню, пошкоджується мікроорганізмами, внаслідок чого гіркне, самозігрівається, що призводить до великих втрат його під час зберігання і переробки. Щоб запобігти цьому, під час вирощування проса потрібно знищувати бур’яни, своєчасно збирати ворох, організовувати його очищення та сушіння. Зберігати зерно проса і гречки слід у сухих сховищах з належним провітрюванням або в обладнаних активним вентилюванням. Висота насипу має бути не більше 2 м, а за вологості зерна понад 20 % – не більше 1,6 м. Тимчасове зберігання вологого зерна круп’яних можна забезпечити за постійної подачі в насип повітря (за вологості 16, 18, 20, 22 % – відповідно 30, 40, 60, 80 м³/т за годину) або обробкою хлорпікрином.

Для насіння олійних культур характерним є високий вміст жиру, тому що запасні речовини, які використовуються зародком при проростанні, відкладаються в насінні не у вигляді крохмалю, як у зернових, а у вигляді жирів. Високий вміст жиру в насінні олійних відіграє важливу роль в визначенні режиму його зберігання. Сухе і зріле насіння під час зберігання за низьких температур перебуває у стані спокою, а за підвищення вологості і температури переходить у стан інтенсивної життєдіяльності. Через це зберігати насіння олійних культур складніше, ніж зерно злакових. Його жир не здатний зв’язувати й утримувати вологу так само, як білки і крохмаль. Крім того, на збереження насіння олійних культур значно впливає підвищений вміст у ньому лущених і битих насінин. Останні швидко пліснявіють, пошкоджується їх зародок, а жир швидко гіркне, тому що в такі зернини через відсутність плодової оболонки потрапляє велика кількість повітря. Бите й лущене насіння відносять до олійної домішки.

Особливість зберігання насіння соняшнику зумовлена тим, що нерівномірна за вологістю маса, яка надходить від комбайнів, внаслідок високої інтенсивності дихання швидко зігрівається. На відміну від зернових, в самозігріванні соняшнику розрізняють чотири стадії: 1 – температура насіння підвищується від 15 до 25 ⁰С – колір, запах та сипкість насіння не змінюються; 2 – температура підвищується до 40 ⁰С в результаті дихання насіння та бурхливого розвитку мікрофлори – насіння стає дефектним, покривається плісенню, має затхлий запах, гіркий смак, втрачає блиск, зростає його кислотність, знижується схожість, втрачається сипкість і насип ущільнюється; 3 – температура підвищується від 40 до 55 ⁰С – розвиваються термофільні бактерії, посилюються гіркий смак та затхлий запах, оболонки темніють, ядро жовтіє, схожість досить низька, кислотність зростає до 15–16 мг КОН на 1 г жиру; 4 – температура підвищується до 55 ⁰С і більше внаслідок активної діяльності термофільних бактерій та внаслідок процесів, що розвиваються, кислотність зростає до 30–35 мг КОН на 1 г жиру, дефектність насіння становить 100 %.

Насіння соняшнику надійно зберігається лише за вологості менше 7 % і температурі не вище 10 °С. За вологості 8 % і температурі 20 ⁰С воно може зберігатися 1,5 міс., за 10 ⁰С – 4,5 міс., за 1 ⁰С – понад 6 міс.

Особливо швидко псується травмоване насіння соняшнику (найбільше – високоолійних сортів). Під час збирання вологість смітної домішки удвічі більша за вологість основної маси, на ній багато мікрофлори, тому навіть на короткочасне зберігання вороху насіння можна закладати тільки за режиму охолодження, причому ефективним є лише охолодження за допомогою холодильних машин ХМВ-1-30, Г-100 (Німеччина).

Добре зберігається насіння соняшнику в регульованому газовому середовищі, %: кисню – 1, вуглекислого газу 1,5–2, решта – азот. Гідролітичні процеси уповільнюються, і насіння з вологістю 8 % та з дещо підвищеним кислотним числом (1,3 мг КОН) і температурою 5–10 ⁰С може без псування зберігатись протягом 4 міс., а з вологістю 10 % – лише 50–60 діб.

Самозігрівання насіння олійних культур з підвищеною вологістю відбувається особливо швидко. Це пояснюється тим, що дихає насіння переважно за рахунок жирів, які за окислення виділяють більше теплоти, ніж вуглеводи. Самозігрівання різко знижує якість насіння (ядро темніє, олія гіркне). Особливої уваги потребує насіння ріпаку, сої та рицини в період доробки та зберігання. Основна умова підготовки його до зберігання – доведення до сухого стану.

У період весняного потепління потрібно стежити за тим, щоб не допустити самозігрівання. Для цього всю масу зерна потрібно або обігріти, або охолодити.

Насіння сої здатне швидко і в значних кількостях поглинати вологу з навколишнього середовища. Тому зберігати насіння з критичною вологістю 10–12 % можна лише в сухих приміщеннях, де відносна вологість повітря підтримується в межах 60 %. Велика кількість білка в сої створює сприятливі умови для розвитку плісеневих грибів, особливо на пошкодженому насінні. Тому насіння, призначене для зберігання, очищають від битих і пошкоджених зернин. Перемішувати насіння сої потрібно обережно, щоб не пошкодити його оболонки.

Насіння рицини є дуже крихким, тому легко пошкоджується (особливо вологе й сире) під час обмолочування, очищення і транспортування, що створює додаткові труднощі для його зберігання. За роботи з ворохом рицини слід пам’ятати, що насіння містить отруйну речовину рицинін, яка, потрапляючи в організм людини або тварини, викликає тяжкі захворювання. Тому під час роботи з насінням рицини потрібно додержуватись певних заходів безпеки.

Якість зерна гороху, навіть при вологості 11–12 %, протягом кількох років зберігання за температури вище 20 ⁰С погіршується, воно темніє і набуває гіркого смаку. У сховищах висота насипу зерна гороху середньої сухості (14–16 %) допускається до 3 м, а вологого (16–18 %) – не більше 2 м. У теплий період року висоту насипу гороху зменшують. Сире зерно зберігати не можна.

Найсприятливішими для гороху є умови при температурі 10 ⁰С, вологості зерна 14–15 % і відносної вологості повітря до 70 %. За вологості зерна більше 16 % утворюється вільна волога, яка зумовлює розвиток плісені. Зберігання протягом трьох років і 10 міс. за температури 4–7 ⁰С і вологості 13–15 % не призводило до зниження кулінарних якостей гороху, сприяло сповільненню біохімічних процесів.

За вологості 16 % і температури 24–25 ⁰С вже через 3 місяці зберігання помітно змінюються кулінарні якості гороху і розвиваються плісеневі гриби, насамперед у тріщинах насіння.

Зерно гороху легко розтріскується від ударів (вологе і сире – менше, сухе – більше). Тому для проведення оздоровчих заходів не можна застосовувати машини ударної дії (зернопульти та ін.), а створювати умови для пом’якшення ударів очищаючи та перемішуючи горох.

Очищене насіння багаторічних трав затарюють у мішки масою до 50 кг, дрібне (люцерни, конюшини та ін.) – у подвійні мішки. В мішок кладуть паперову етикетку, а зверху на мішку зазначають назву господарства, де вирощувалося насіння, культуру, сорт, репродукцію, рік урожаю, масу нетто, номер партії, дату упаковування, клас. Зашиті мішки складають у невеликі штабелі на щитах і автокаром транспортують до місця постійного зберігання.

Приміщення, де зберігається насіння, має бути сухим і не зараженим хворобами та шкідниками. Кожну партію насіння складають в окремий штабель на дерев’яний настил, розміщений на відстані від підлоги не менше 15 см. Відстань між штабелями і стінами – не менше 0,75 м, а між окремими штабелями – не менше 1 м. Мішки раз у 4 місяці перекладають – верхні ряди кладуть униз, а нижні – вверх. Вологість насіння багаторічних бобових трав не повинна перевищувати 13, еспарцету – 14 %. Зберігання насіння бобових багаторічних трав більше року потребує підтримання вологості не вище 10, еспарцету – 12 %.

Зберігання сортового і гібридного насіння. Таке насіння закладають у спеціальні сховища, забезпечуючи його повну схоронність і запобігаючи засміченості іншими культурами або сортами. Насіння еліти й першої репродукції приймають у мішках з пломбами господарств, де його вирощували. Окремо від незаражених і незасмічених розміщують партії насіння, в якому частина зерен уражена сажкою (до 1 % та від 1 до 2 %; для проса і вівса – до 1 %, від 1 до 2 та від 2 до 5 %).

Для раціонального розміщення насіння другої та інших репродукцій усіх культур під час приймання допускається об’єднувати дрібні партії насіння однієї і тієї самої культури, репродукції, класу, стану за вологістю, засміченістю та зараженістю. Процент сортової чистоти об’єднаної партії вказують за значенням нижчого показника, а посівні якості насіння – за даними аналізу зразків, відібраних у цій партії.

Основну масу насіння нижчих репродукцій на зберігання розміщують насипом у засіках, бункерах, силосах, секціях і відділеннях сховищ. Насіння високих репродукцій зернових культур, а також партій дрібного насіння розміщують у мішках. Висота насипу чи штабеля в період зберігання не повинна перевищувати нормативів (табл. 3.5). Протруєне насіння в паперових мішках дозволяється складати в 20 рядів.

Таблиця 3.5

Гранична висота насипу насіння за зберігання насипом,

в засіках і висота штабелів за зберігання в мішках

Зерно, насіння	Кількість мішків, шт.	Висота насипу у сховищах, м
Пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху, рису, сочевиці, кукурудзи	15	3,5
Квасолі та інших бобових (крім гороху і сочевиці)	15	2,5
Проса, сої	15	-
Рицини	12	-
Соняшнику	12	2,0
Багаторічних та однорічних трав	8	-

У насіннєсховищах підлогового типу, обладнаних установками для активного вентилювання, висоту насипу зерна зернових культур можна збільшити до 5 м, а для насіння інших культур вона менша приблизно на 30 %.

Для запобігання змішуванню або засміченню забороняється складати в суміжних засіках або штабелях зерно двох сортів однієї культури, а також зерно культур, яке важко відокремлюється, наприклад, жита і пшениці, пшениці і ячменю та ін. Суміжні відсіки складів з насінням різних культур недовантажують до верху на 15 см.

Зберігання насіння в мішках вимагає наступного. У сховищах з асфальтовою або бетонною підлогою мішки укладають на піддони, розміщені над підлогою на відстані 15–20 см. Штабелі мішків складають “двійником” або “трійником”. Ширина проходів між штабелями – 0,7 м, відстань до стін сховища – 0,5–0,7 м. По поздовжній осі сховища за використання штабелевкладача залишають центральний проїзд завширшки 3 м.

Протруєне насіння у крафт-мішках зберігають штабелями по 20 рядів у висоту, в ізольованих приміщеннях насіннєсховищ. Насіння, протруєне суспензіями пестицидів з добавками клейких речовин, дозволяється зберігати в закритих бункерах (силосах) заввишки до 12 м.

У сховищах бункерного або силосного типу сухе непротруєне насіння зберігають насипом до 12 м, а за наявності засобів активного вентилювання і дистанційного контролю за температурою – до 30 м для зерна пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки і до 15 м для рису, проса й гороху. На кожну партію насіння, розміщеного в зерносховищах у мішках або насипом, на видному місці прикріплюють ярлик.

Для того, щоб запобігти травмуванню та розколюванню зерен бобових культур на сім’ядолі, максимально знижують висоту їх падіння з конвеєрів. Щоб насіння опускалося плавно, використовують гнучкі рукави з брезенту, мішковини та ін., зменшують швидкість руху стрічки конвеєрів до 1,5–1,75 м/с. На конвеєрах уздовж рами встановлюють захисні засоби, що запобігають падінню насіння.

Насіння зернових бобових культур зберігають у мішках, укладених у штабелі, або насипом у засіках (табл. 3.7), а насіння супереліти, еліти та першої репродукції – тільки в зашитих і запломбованих мішках. Кожну партію насіння, упаковану в мішки, складають в окремі штабелі. Насіння другої та наступних репродукцій зберігають насипом у засіках.

Таблиця 3.6

Висота укладання мішків у штабелі і насипу в засіках залежно

від вологості насіння

Насіння	Вологість, %	Кількість рядів мішків у штабелі, шт., не більше	Ширина штабеля, м, не більше	Висота насипу, м, не більше
Гороху	14	8	2,5	3,0
Квасолі, чини, нуту, бобів люпину	14	8	2,5	2,5
Сочевиці	14	6	2,5	2,0
Сої	12	8	2,5	1,5

Гібридне й сортове насіння кукурудзи в качанах розмішують з урахуванням наявності в одній партії качанів різної стиглості та вологості, підвищеної здатності насипу качанів кукурудзи до вирівнювання температури з навколишнім повітрям і вологообміну з ним. Качани кукурудзи відразу після збирання необхідно сушити, бо після звільнення від обгортків вологі насінини швидко населяють мікроорганізми (переважно плісені), які здатні вже через 72 години істотно знизити схожість насіння.

За відсутності камерних сушарок качани сушать вентиляційними установками. Для збереження насінних якостей кукурудзи в качанах до сушіння їх слід розміщувати у сховищах і під навісами, що обладнані установками для активного вентилювання. Сховища й накриття влаштовують з решітчастим настилом, щоб запобігти псуванню нижнього шару качанів. По периметру навісів встановлюють бокові огороджувальні щити. Вентилюють підігрітим повітрям.

Качани з вологістю зерна до 16 % розміщують у звичайних зернових сховищах; з вологістю від 16 до 20 % – на складах з установками для активного вентилювання, допускаючи, як виняток, короткочасне зберігання до сушіння під навісами; з вологістю понад 20 % – сушать відразу до вологості 18 %, обмолочують і досушують насіння в шахтних сушарках. Качани кукурудзи продовольчого призначення зберігають у сапетках.

Для пом’якшення удару під час скидання качанів з конвеєрів застосовують фартухи з м’яких матеріалів (брезенту, конвеєрної стрічки тощо), зменшують швидкість руху стрічки конвеєра до 1,5–1,7, а швидкість скребкової гілки самоподавача – до 0,6–0,8 м/с.

Залежно від вологості зерна допускається різна висота насипу качанів за ширини насипу не більше 4,5 м.

За розміщення насіння кукурудзи керуються такими додатковими правилами:

· насіння самозапильних ліній складають окремо за лініями, всередині лінії – за репродукціями і класами, окремо стерильні форми (за типами стерильності), окремо фертильні форми – закріплювачі стерильності й окремо фертильні форми – відновники фертильності;

· насіння простих гібридів розміщують окремо за гібридами, у межах одного гібрида – за поколіннями, класами (окремо стерильні форми – за типами стерильності й окремо фертильні форми – відновники фертильності);

· насіння першого покоління подвійних міжліній, трилінійних, сортолінійних і міжсортових гібридів розміщують окремо за гібридами, а в межах гібрида – за класами;

· насіння сортів, що є батьківськими формами сортолінійних і міжсортових гібридів, розміщують окремо за сортами, усередині сорту – за репродукціями, у межах репродукції – окремо за категоріями сортової типовості, а в межах категорії – окремо за класами (окремо стерильні форми – за типами стерильності, окремо фертильні форми – закріплювачі стерильності й окремо фертильні форми – відновники фертильності);

· насіння районованих сортів та гібридних популяцій розміщують окремо за сортами й гібридними популяціями; всередині сорту і гібридної популяції – окремо насіння еліти, І і ІІ репродукцій; насіння сортів та гібридних популяцій ІІІ і наступних репродукцій – без поділу за репродукціями.

Для збереження якості насіння потрібно систематично спостерігати за його температурою, вологістю, кольором, запахом, зараженістю і схожістю. Спостереження ведуть за кожною партією, штабелем. Поверхню насипу великих партій умовно розбивають на секції по 50 м² і за кожною з них ведуть спостереження, ведучи записи в журналах.

Температура насіння – найважливіший показник нормальних умов зберігання. Підвищення її, не пов’язане з підвищенням температури навколишнього середовища, свідчить про серйозні порушення режиму зберігання і можливості швидкого псування насіння. Температуру насіння визначають за допомогою термоштанг та електротермометрів у різних ділянках (по площі й висоті) насипу насіння. За висоти насипу понад 1,5 м температуру насіння визначають у трьох шарах: на глибині 30–50 см від поверхні, всередині насипу і біля підлоги. Після кожного замірювання температури термоштанги переставляють у межах засіки або секції на 2 м, щоб поступово обстежити всю зернову масу.

За зберігання насінного зерна частота визначення температури залежить від його стану і періоду зберігання (табл. 3.8).

Таблиця 3.7

Періодичність спостережень за температурою насінного зерна

Стан вологості зерна	Періодичність спостережень
	за свіжозібраним зерном протягом 3 міс з моменту надходження	при температурі насипу
		0 ºС і нижче	0 – 10 ºС	> 10 ºС
Сухе	раз на 3 дні	раз на 15 днів	раз на 15 днів	раз на 10 днів
Середньої сухості	раз на 2 дні	раз на 10 днів	раз на 10 днів	раз на 5 днів
Вологе	щодня	раз на 7 днів	раз на 5 днів	щодня

Навесні насамперед звертають увагу на характер підвищення температури, особливо у верхньому шарі, який прилягає до південного боку насипу. Якщо температура насіння підвищується швидко і це не пов’язано з підвищенням температури повітря навколишнього середовища, потрібно вжити термінових заходів щодо його охолодження. Стан такого насіння контролюють щодня.

Насіння в насипу перевіряють на зараженість шкідниками хлібних запасів з частотою, яка залежить від його температури та вологості в певні строки (табл. 3.9). У разі виявлення шкідників вживають негайних заходів щодо ліквідації зараженості ними насіння.

Таблиця 3.8

Строки перевірки насіння на зараженість шкідниками

Вологість насіння, %	Температура насіння, ºС
	< 5	5 – 10	> 10
до 15	Один раз на 20 днів	Один раз на 15 днів	Один раз на 10 днів
> 15	Один раз на 15 днів	Один раз на 10 днів	Один раз на 5 днів

Один з основних показників придатності насіння для сівби після його тривалого зберігання – схожість (табл. 3.10).

Як видно з табл. 3.10, найдовше зберігається схожість зерна пшениці та кукурудзи, менш довговічне зерно ячменю і вівса, найменш довговічне – жита.

Таблиця 3.9

Схожість зерна деяких культур залежно від строків зберігання, %

Зерно	Строки зберігання, роки
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Пшениці	92	95	87	88	74	68	24	3	0	-	-	-
Жита	93	88	65	20	3	0	-	-	-	-	-	-
Ячменю	100	100	97	90	42	5	0	-	-	-	-	-
Вівса	84	71	81	75	59	58	56	54	47	32	0	–
Рису	93	60	18	0	-	-	-	-	-	-	-	-
Кукурудзи	83–99	81–100	85–99	78–99	75	-	-	-	-	-	-	-

Після закінчення строку дії посвідчення про кондиційність насіння або з метою закладання його на тривале зберігання у вигляді страхового або перехідного фонду відбирають зразки для визначення схожості або проведення повного сільськогосподарського аналізу в Державній насіннєвій інспекції. Згідно із стандартом строк дії посвідчення про кондиційність насіння зернових і олійних культур за схожістю становить 4 міс. Схожість насіння, яке зберігається, перевіряють не рідше одного разу на 2 міс. Показники якості насіння у штабелях, засіках і секціях записують у журнал спостережень та в штабельні ярлики встановленої форми № 91.

Зниження посівних якостей насіння під час зберігання. Насіння, яке зберігається на хлібоприймальних підприємствах, в колективних або фермерських господарствах, необхідно захищати насамперед від несприятливих впливів, тобто добиватись не тільки збереження його схожості та енергії проростання, а й поліпшення інших показників якості.

Під час зберігання насіння зазнає різних змін, які призводять до зниження його схожості. У процесі інтенсивного дихання насіння з підвищеною вологістю в насипу накопичується вуглекислий газ, а в клітинах зерна відбувається інтенсивне анаеробне дихання. Продукти дихання, які при цьому виділяються, насамперед етиловий спирт, згубно діють на клітини зародка, тому насіння швидко втрачає схожість. Інтенсивність дихання сухого насіння незначна, і воно може зберігатися тривалий час навіть у високому насипі.

Основним фактором зниження схожості насіння є активний розвиток у зерновій масі мікроорганізмів, кліщів та комах. Часто на перших стадіях активного розвитку плісеневих грибів лабораторна схожість насіння ще буває високою, а польова знижується досить різко. В зв’язку з цим зростає роль органолептичної оцінки (за зовнішнім виглядом, запахом), за якою можна виявити початкові стадії ознак псування (втрата блиску, посвітління зерна, запах).

Партії насіння, заражені кліщами, переводять у третій клас, оскільки розвиток у зерновій масі цих шкідників завжди супроводжується зниженням як лабораторної, так і польової схожості насіння.

Самозігрівання, навіть на початку його, також істотно знижує схожість зерна. Проростання насіння у зерносховищах – явище неприпустиме під час зберігання насінних фондів.

Посівні якості насіння з підвищеною вологістю під час зберігання погіршуються або втрачаються внаслідок дії низьких температур. Чим більший вміст у насінні вільної вологи, тим помітніший вплив температури нижче 0 °С. Якщо насіння всіх культур вологістю нижче критичної витримує протягом тривалого часу температуру  мінус 20–25 ⁰С, то з підвищенням вологості його стійкість різко зменшується. Багато зернин (в результаті нерівномірності за вологістю навіть загалом не дуже вологої маси), маючи вологість 20–22 %, втрачає схожість за температури вже  мінус 5–10 ⁰С протягом короткого часу зберігання.

Із продовженням строку зберігання схожість зерна поступово знижувалась, для насіння різних культур зберігаючись неоднаково: для пшениці ярої, ячменю, вівса, гречки – протягом 1,5–3,5 року; озимої пшениці і жита – 1–3 роки; рису, проса, люпину – 1,5–2,5 року; соняшнику – до 1,5 року за умови закладання насіння з вологістю на 2 % нижчою за критичну.

3.7. Підготовка зерносховищ до приймання зерна нового врожаю

Збереженість насіння залежить не тільки від його вологості, засміченості та зараженості комірними шкідниками, а й від стану приміщень для його зберігання. Зерносховища слід утримувати в такому стані, за якого усувалась би будь-яка можливість псування чи погіршення якості зерна продовольчо-фуражного призначення та насінного матеріалу. Якщо відсутні типові сховища, то пристосовують найкращі сухі, добре провітрювані приміщення, обладнані засіками.

Сховища до приймання насіння нового врожаю починають готувати відразу після звільнення їх від насіння або зерна врожаю минулих років. Період між закінченням весняної сівби і початком дозрівання зернових використовують для ремонту та приведення в повну готовність насіннєсховищ, механізмів, сушарок, зерноочисних машин, інвентарю.

Зернові склади мають бути сухими. В сирих складах насіння легко пошкоджується плісенями, бактеріями, комірними шкідниками. Сирість на складах пов’язана переважно з близькістю ґрунтових вод або з потраплянням води в приміщення через вікна, двері, щілини у стінах, з покрівлі. Для запобігання проникненню у сховище дощової води навколо нього влаштовують водостічні канави. Якщо сиріють стіни, побудовані з цегли або каменю, то їх із середини обшивають дошками або пресованими плитами на висоту насипу насіння, залишаючи між стіною та обшивкою проміжок 10–20 см для циркуляції повітря. Якщо у стінах і підлозі складів є тріщини або щілини, в них накопичується пил, в якому можуть жити комірні шкідники. Тому всі виїмки і щілини в стінах та підлозі законопачують просмоленим ганчір’ям, а великі тріщини зашивають рейками або листовим залізом. Дошки розбірних засік очищають, промивають гарячою водою і добре просушують.

Розбите віконне скло на складах замінюють цілим і з сонячного боку білять вапном або роблять над вікнами невеликі навіси з дощок чи бляхи, щоб захистити насіння від нагрівання сонячним промінням.

У чистому й знезараженому стані мають зберігатись зерноочисні машини, транспорт, тара. Мішки і брезенти зазвичай зберігають в окремих приміщеннях.

Після звільнення складів від насінного матеріалу всі приміщення, інвентар, транспортні засоби очищають від решток насіння та сміття, які спалюють. Після цього проводять хімічну обробку.

Важливо своєчасно виявити зараженість шкідниками сільськогосподарської продукції з тим, щоб вибрати якнайефективніший захід його ліквідації. Об’єктами досліджень на зараженість є: зерно і продукти його переробки; приміщення сховищ, підприємств, лабораторій; приміщення та обладнання потокових ліній для приймання, обробки і відвантаження зерна; зерносушарки; території підприємств; транспортні засоби, інвентар, мішки, брезент.

У період підготовки технічної бази до приймання зерна нового врожаю в господарствах роблять комплексне обстеження всіх перелічених вище об’єктів.

Отже, для запобігання розвиткові шкідників хлібних запасів необхідно додержувати встановлених режимів зберігання. В сухих та охолоджених зернопродуктах, що розміщені в чистих і сухих сховищах, шкідники не розмножуються (крім комірного довгоносика).

Заходи захисту хлібних запасів від шкідників поділяють на карантинні, запобіжні та винищувальні. Останні можуть бути хімічними та фізико-нехімічними. До нехімічних заходів належать біологічні, мікробіологічні, термічна дезінсекція, очищення зерна, обробка газовими середовищами, до хімічних – фумігація зерна з використанням різних хімічних засобів.

Карантинні заходи спрямовані на охорону території країни від проникнення із-за кордону карантинних шкідників, збудників хвороб рослин, насіння бур’янів. Ці заходи проводять органи Державної служби з карантину рослин.

Запобіжні заходи спрямовані на запобігання зараженню шкідниками хлібних запасів на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах. Це насамперед заходи, які перешкоджають проникненню шкідників у сховища, додержання правил приймання, розміщення, зберігання, переробки та перевезення зерна, продуктів його переробки і комбікормів. Територію підприємств і сховищ утримують у чистоті. Під час приймання зерна і зернопродуктів заражені партії його розміщують окремо. Для зберігання та очищення тари виділяють спеціальні приміщення.

Винищувальні заходи поділяють на дві групи – дезінсекція (знищення комах і кліщів) і дератизація (знищення гризунів). До винищувальних належать також біологічні методи, які ґрунтуються на використанні природних ворогів, шкідників хлібних запасів. Проте застосування цих методів обмежене, оскільки розведення у зерновій масі одних комах для знищення інших зумовлює додаткову засміченість партій зерна, що зберігається.

Мікробіологічний метод, основою якого є використання мікроорганізмів для масового захворювання і загибелі комірних комах і кліщів, вважається перспективним.

Термічна дезінсекція – це вплив на шкідників згубних підвищених (під час сушіння) або понижених (за охолодження) температур. Найбільша її ефективність забезпечується на рециркуляційних зерносушарках.

Найпоширеніші хімічні способи боротьби з шкідниками хлібних запасів. Використовують переважно хімічні препарати, які називаються пестицидами. Основний спосіб застосування пестицидів – фумігація, тобто обробка продукції, що зберігається, газами або твердими речовинами, які утворюють гази. Аерозольну дезінсекцію здійснюють пестицидами у вигляді диму або туману, а вологу – водним розчином або емульсією. Найчастіше для обробки зерна, що зберігається, і зерносховищ використовують метилхлорид, препарат 242, металилхлорид, фоксин, метилнітрофос, карбофос, трихлорметафос, препарат ДДВФ, шашки “Гамма” та інші.

Для знищення гризунів встановлюють капкани, пастки, різні принади з отрутою, використовують хімічні препарати, природних ворогів гризунів.

За 2–3 тижні до засипання зерна чи насіння нового врожаю проводять знезаражування (дезінсекцію) приміщень свіжогашеним вапном або агрохімікатами (розчинами, аерозолями, емульсіями і суспензіями для вологої дезінсекції та порошкоподібними препаратами); розкладають отруєні принади для знищення гризунів. Використовують агрохімікати згідно із «Списком хімічних і біологічних засобів боротьби з шкідниками, хворобами рослин і бур’янами, які дозволені в сільському господарстві» у рік проведення боротьби.

Вологу дезінсекцію роблять за температури навколишнього повітря не нижче 12 ⁰С. Одночасно з дезінсекцією складів обробляють зовнішні стіни, а також прискладську територію на відстані не менше 5 м. Через три доби після проведення вологої дезінсекції об’єкти, що оброблялись, слід добре провітрити і просушити.

Насіннєсховища, які можна загерметизувати, найкраще обробляти аерозолями, тобто штучним туманом, який отримують розпиленням будь-якого мінерального масла з розчиненими в ньому агрохімікатами.

Для знезаражування насіннєсховищ використовують також інсектицидні димові шашки “Гамма”. Дезінсекцію сховищ проводять за 7 днів до завантаження у них насіння й зерна. Перед проведенням дезінсекції насіннєсховище ретельно очищають, заносять у нього інвентар, мішки, брезенти тощо. Ефективність знезаражування насіннєсховищ перевіряють через 3–7 діб.

Виявлених у насіннєсховищі гризунів (пацюків, мишей) знищують. Найефективніший і найменш трудомісткий спосіб їх знищення – хімічний, включаючи застосування харчових та водних отруєних принад і газову дератизацію. Механічний спосіб (використання різних знарядь для відлову) є допоміжним у комплексі з хімічним.

Харчові отруєні принади розкладають у спеціальні ящики або в нори гризунів. У водні принади додають 20 г цукру на склянку води. Воду наливають шаром 1–2 см у плоску і низьку посудину і обпилюють агрохімікатами. Вибір принад залежить від видового складу гризунів, пори року, застосовуваного агрохімікату. Отруєні принади, які гризуни не поїли протягом 10 днів, збирають і спалюють.

У роботі з агрохімікатами й отруйними принадами слід додержувати певних заходів безпеки: працювати в гумових рукавицях і халатах, окулярах, чоботях. Після закінчення роботи предмети, які використовувались, ретельно промивати.

Після очищення і знезаражування насіннєсховищ складають акт про їх готовність до приймання зерна та насіння нового врожаю.

Запитання для самоконтролю

1. Яке зерно називається сухим?

2. Яке зерно вважають охолодженим?

3. Які способи охолодження зернових мас?

4. На чому ґрунтується режим зберігання зерна без доступу кисню?

5. Для зерна якого цільового призначення можна застосувати режим зберігання без доступу кисню?

6. Що називається хімічним консервуванням зерна?

7. Які фізичні властивості зернових мас покладено в основу конструкцій сховищ?

8. Яке зерно можна зберігати в бунтах?

9. Які технологічні вимоги ставляться до зерно- чи насіннєсховищ?

10. У яких типах зерносховищ забезпечується 100 %-на механізація робіт?

11. Які партії зерна зберігають у сховищах складського типу?

12. У чому полягають особливості конструкції насіннєсховищ?

13. Як уникнути шарового (бокового) самозігрівання під час зберігання насіння?

14. Коефіцієнт використання яких сховищ є найвищим?

15. Партії якого зерна потрібно зберігати у сховищах з активним вентилюванням?

16. З яких частин та обладнання складаються сховища бункерного та силосного типів?

17. Які заходи боротьби з шкідниками є профілактичними?

18. Як готують тік і сховища до приймання зерна нового врожаю?

19. Від чого залежать природні втрати зерна, що зберігається?

Попередня тема

На початок

Наступна тема