|
|
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ Електронний
посібник |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
6. Футбол 6.3.2. Передачі та зупинки м’яча 6.3.3. Ведення і обводка (дриблінг) 6.5. Методика навчання й вдосконалення 6.7. Із правил футбольних змагань ВСТУП Футбол ( foot - нога і ball – м¢яч) дослівно означає «ножний м¢яч», один із найпопулярніших видів спорту. Це командна гра, в якій
спортсмени ногами або іншою частиною тіла, окрім рук, намагаються забити або
проштовхнути м¢яч у ворота команди суперника. Футбол – колективна спортивна гра, яка привчає кожного
члена команди до суворої ігрової дисципліни, є чудовим засобом вольового і
фізичного виховання. Як засіб фізичного виховання він сприяє всебічному
розвитку і зміцненню здоров’я. І хоча кожен футболіст зокрема має свої чіткі
ігрові обов¢язки, успіх визначають узгоджені командні дії. Гра в футбол впливає на загальний стан фізичної
підготовки юнаків, сприяє добрій підготовці до успішного
виконання встановлених програмою фізичного виховання навчальних нормативів. Сучасний футбол
започаткований позаминулого століття в Англії. Спочатку в різних навчальних
закладах існували свої правила гри, що надзвичайно ускладнило міжшкільні
футбольні зв′язки, а під час змагань між командами виникали
непорозуміння. Щоб уникнути цього, в 1848 році. представники шкіл провели
конференцію, на якій було затверджено перші правила гри. Їх назвали
«кембриджськими». Подальші зміни і
поправки до правил гри вносилися вже після створення Футбольного Союзу Англії
(у 1863 р.). Сучасні розміри воріт визнали у 1866 році, а через п′ять років (у 1871 р.) гравцям крім воротаря, в межах
штрафного майданчика було заборонено грати руками. Кутові удари впровадили у
1873 році, а у 1875 – мотузок, що з’єднував бічні стійки
воріт, замінили поперечиною: після першого тайму команди мінялися ворітьми. Визначальним у
еволюції правил виявився 1877 рік. Власне тоді було встановлено кількісний
склад гравців на полі (11) і тривалість гри ( 90 хвилин). Користуватися
свистком під час гри судді почали з 1878 року. У 1882 році в
Манчестері відбулася зустріч представників Англії, Шотландії, Уельсу та
Ірландії, де і було створено комісію з правил гри. Відтоді саме вона і
вносить зміни та поправки до них. З часом правила
удосконалювалися. Так, у 1890 році на воротах вперше почали прикріплювати
сітку, а ще через рік ввели правило про виконання штрафних ударів, судді на
полі стали допомагати судді на лінії. Розміри, форма воротарського
й штрафного майданчиків. Всі інші лінії, що стосуються розмітки футбольного
поля, правилами було передбачено тільки у 1902 р. Досить важливе
уточнення в правило «положення поза грою» внесли в 1925 році, що призвело до
заміни популярної в той час класичної тактичної системи на систему трьох
захисників. У
1972 році введено правило заміни
двох гравців; введені удари з 11-метрової відмітки для виявлення переможця. У
наступні роки істотні зміни до правил не вносилися, крім обмеження часу володіння м′ячем воротарем, коли м’яч знаходиться в руках і заборони ловити
м′яч, поданий ногою
гравцем власної команди, руками в межах штрафного майданчика,
а також збільшили кількість замін у ході гри до трьох
гравців. У 1904 році в Парижі створено ФІФА – Міжнародну федерацію футболу, яка об'єднувала
національні федерації. Згодом футбол включено до програми
Олімпійських ігор, а з
1930 року почали проводити чемпіонати світу з футболу. Збірна команда Бразилії є пʼятиразовим чемпіоном
світу. По чотири рази світову першість вигравали збірні команди Німеччини та Італії, двічі – Аргентини, Франції та Уругваю,
по одному разу – Англії та Іспанії. На
клубному рівні найважливішими
футбольними змаганнями є національні чемпіонати, в Україні – Чемпіонат України з футболу, та національні
кубки, в Україні – Кубок України з
футболу. Національні футбольні
змагання організовані за
системою ліг і дивізіонів
й охоплюють гравців усіх рівнів – від аматорів до професіоналів. Окрім
національних клубних змагань існують міжнародні клубні турніри. Найпрестижнішими міжнародними турнірами на
клубному рівні є європейська
Ліга чемпіонів УЄФА та латиноамериканський Кубок Лібертадорес. Іншими
міжнародними кубковими змаганнями у Європі до 2009
року був Кубок УЄФА, який з сезону 2009/2010 було реорганізовано в Лігу Європи та Кубок володарів кубків УЕФА (скасований у 1999 році). Команди
з СРСР тричі вигравали
Кубок володарів кубків
УЕФА: «Динамо (Київ)» вигравало
в фіналах 1975 и 1986 років,
«Динамо (Тбілісі)» перемогло в 1981 році. Донецький «Шахтар» здобув
трофей Ліги Європи УЄФА – Кубок УЄФА сезону 2008/2009. Збірна України з футболу дійшла до 1/4 фіналу Кубка світу з футболу 2006 Україна
здобула право на проведення
разом із Польщею чемпіонату Європи з футболу 2012. Стала учасником Чемпіонату Європи 2016 року в Франції.
У спеціальній
спортивній літературі, в розмові футболістів і тренерів, футбольних суддів
часто вживаються короткі слова та поняття, характерні лише для оцінки
футбольних ситуацій. Ці слова і поняття складають «азбуку» футболу. Зміст основних
термінів футболу. Атака – дії гравців, які використовуються для наближення з м¢ячем ближче до воріт суперника з намаганням забити гол.
Удари в сторону воріт суперника, передачі, ведення, обведення, переміщення
без м¢яча в сторону воріт суперника, прицільні удари по воротах - це атакуючі, або наступальні дії футболістів. Атакою
називають дії гравців (гравця), які намагається заволодіти м¢ячем, відбираючи його у суперників. Аут (від англ. outs)
- вихід м¢яча за межі поля, за бічну лінію. Коли м¢яч виходить за цю лінію, гру зупиняють і відновлюють
вкиданням м¢яча руками, замахнувшись із-за голови з місця, де він
перетнув бічну лінію. «Брати гравця»
(«візьми гравця», «закрий гравця», «тримай гравця»)
- під час організації захисних дій ці слова означають
таке розташування перед нападаючим гравцем суперника (біля, поруч з ним), яке
дозволяє бачити суперника, якого опікають, і мати можливість протидіяти його
атакуючим діям. Вибір місця - елемент тактичної майстерності, яка полягає в умінні заздалегідь
визначати своє місцезнаходження для активної участі в атаці чи в захисті.
Згадайте, наприклад, де розташовується воротар під час подачі кутового удару
на його ворота. Біля дальньої стійки, тому що вийти
вперед, якщо м¢яч летить до ближньої стійки,
завжди легше, ніж відбігти назад. Викотити м¢яч (викотити м¢яч під удар) - прораховано і
чітко передати м’яч по землі своєму партнеру для завершального удару по
воротах. Цей прийом потребує гарної техніки, тонкого
розуміння гри, вміння регулювати силу дії на м¢яч залежно від обставин на полі в даній ігровій ситуації.
Гольовий момент - реальна
можливість забити гол. «Дев¢ятка» (забити г м¢яч у «дев¢ятку») - один із верхніх кутів футбольних воріт, важкодосяжних для воротарів і нападаючих. Попадання в «дев¢ятку» вважається
вищою майстерністю футболіста, а вибивання із «дев¢ятки» характеризує високий рівень воротаря. Назва пішла
від цифри «дев¢ять», якою помічають зони на
тренувальній мішені, яка імітує футбольні ворота (рис. 1).
Диспетчер - так називають гравця, який починає наступальні комбінації
команди. Як правило, диспетчери - найбільш технічні
і рухомі гравці, які добре розуміють гру і бачать поле. Частіше всього ці напівзахисники або нападаючі, вміло направляють дії своїх
партнерів і всієї команди. Дриблінг - ведення м¢яча з обведенням суперників. Гравців, які добре володіють
дриблінгом, називають дриблерами. Жестикуляція - виразні рухи, якими гравець може вказати свій вихід на
вільне місце, напрямок кращої атаки тощо. Жестами судді вказують на допущені
порушення і покарання за них, напрямок в якому пробивається або вкидається м¢яч. Правилами футбольних змагань забороняється
висловлювати жестами незадоволення або незгоду з рішеннями суддів. Ігрова ситуація - вміння
передбачити ситуацію і завчасно підготуватися до активного включення в
атакуючі дії або захисні протидії команди. Ігрова дисципліна - підпорядкування
своїх дій задуму гри і колективним діям команди, суворе дотримання наміченого
плану гри, настанов тренера (капітана
команди). Штучне положення «поза грою» - узгоджені тактичні дії захисників, які залишають у
себе за спиною нападаючого без м¢яча в момент, коли йому може бути зроблена передача. Прийом складний і дуже
відповідальний, адже упіймати момент наміченої передачі буває нелегко. Кубкова гра - гра за системою з вибуванням після поразки. Зазвичай ця
гра з підвищеною відповідальністю за результат, що робить кубкові ігри емоційно напруженими і більш видовищними. Інколи так
називають і безкомпромісні ігри, в яких гравці повністю віддаються грі,
самовіддано борються за перемогу. Лідер - ведучий (кращий) гравець команди, який проявляє не
лише високу особисту майстерність, але й веде за
собою своїх партнерів, організовує результативні комбінації всієї
команди. Лідерами також називають команди, які на даний період очолюють
турнірну таблицю першості. Мертвий м¢яч - у футболі так
називають сильні і точні удари, які важко відбити воротарям. Особливо важкі
для воротарів м¢ячі, які летять з великою швидкістю в «дев¢ятку». Коли говорять «забив мертвого м¢яча», мають на увазі вдалу гру нападаючого (який виконував
удар). Вираз «взяв мертвого м¢яча», означає вдалі дії воротаря, який відвернув, здавалося б, неминучий
гол. Гострий пас - коротка передача
м¢яча гравцю, який опинився у вигідному положенні для взяття
воріт. Прострільний удар - м¢яч, який летить на невеликій висоті вздовж лінії воріт. Прострільні
удари частіше використовують крайні нападаючі для створення гострих ситуацій
біля воріт суперника. Партнеру, який набігає достатньо підставити ногу чи
зіграти головою, і м¢яч, різко змінивши напрямок, влітає в ворота: захисники і воротар часто не
встигають відреагувати на нього. Схрещування - взаємодія двох гравців,
яка полягає в перехресному пересуванні. Гравець без м¢яча біжить назустріч володіючому
м¢ячем партнеру, підхоплює м¢яч і продовжує рух з м¢ячем в тому ж напрямку. Для захисників складність
представляє момент передачі м¢яча, так як вони до останнього моменту не знають, хто продовжить ведення і
куди піде м¢яч. Цього миттєвого вагання захисників буде достатньо,
аби обіграти їх. Спортивна форма - це не лише одяг.
Так називається фізіологічний стан готовності футболіста, ступінь його
тренованості на даний момент часу. За високого рівня спортивної форми
футболіст (спортсмен) здатний найкращим чином проявити свою спортивну
майстерність. Довготривала неучасть у тренуваннях і змаганнях призводить до тимчасової
втрати спортивної форми, до розтренування. Стандартні
положення – моменти, коли
після зупинки гра відновлюється пробиванням вільного, штрафного, кутового
ударів або вкиданням м¢яча із-за бічної лінії. Володіння набором награних комбінацій під час
розіграшу стандартних положень часто приносить успіх, так як застає команду,
яка обороняється, в стані непідготовленості. «Стінка».
Цей термін у футболі використовується у двох випадках. Перший: заслін із ряду стоячих гравців для захисту своїх воріт під
час пробивання штрафного удару. Другий: тактична комбінація двох гравців у
русі, коли гравець, який володіє м¢ячем, передає його партнеру, який біжить паралельно, і миттєво отримує від
нього пас у відповідь на вихід. Прикрити м¢яч – захистити його від суперника рухом тулуба, відрізати
супернику шлях до м¢яча. Установка на гру - повідомлення тренером або капітаном команди плану гри, характеру
взаємодії гравців і ліній, ознайомлення з особливостями дій суперників. Фланговий прохід – рух з м¢ячем по одному з країв поля в сторону воріт суперника.
Флангові проходи зазвичай завершуються простріленими ударами або навісними
передачами партнерам, які набігають. Техніка володіння м¢ячем кожного футболіста багато в чому визначає рівень майстерності
команди в цілому. Чим краще окремі гравці володіють м¢ячем в ігрових ситуаціях, тим успішніше буде складатися гра
команди. Більш досконала в технічному відношенні команда довше володіє м¢ячем і завжди має більше шансів для взяття воріт суперника.
Футболіст, який володіє м’ячем впевнено, краще
бачить поле, не залишає поза увагою тактичні взаємодії партнерів, захисні дії
суперників: і ті, і інші моменти він завжди може використати на користь своєї
команди. Техніка футболіста складається з елементів гри в нападі
та захисті. Елементами техніки є різні пересування, стрибки, зупинки м¢яча, удари по м¢ячу, ведення і
обведення, фінти, вкидання м¢яча,
відбирання м¢яча.
Окремо варто виділити елементи гри воротаря. Під час бігу футболіст має бути постійно готовим
до стрімкої зміни швидкості і напрямку, неочікуваної зміни частоти і
довжини кроків, прискорення, різких ривків і
зупинок. Особливі вимоги до бігу ставляться під час ведення м¢яча, коли окрім швидкого просування потрібно надійно
контролювати м¢яч, проштовхувати
його короткими дотиками, не відпускати далеко від себе. У боротьбі за м’яч, який летить, футболісти часто
використовують стрибки, які виконують відштовхуючись однією або двома ногами.
Для того, щоб заволодіти м¢ячем, футболісту часто доводиться вступати в єдиноборство, плечем або
корпусом відтісняти суперника, чинити опір таким же його діям. Головним елементом техніки футболіста є володіння м¢ячем: зупинки і передачі м¢яча, ведення і обведення, удари
по м¢ячу, відбирання м¢яча, вкидання м¢яча.
Удари по м¢ячу ногою виконують різними
частинами стопи: серединою підйому (або прямим підйомом), внутрішньою або
зовнішньою частинами підйому, внутрішньою стороною стопи, носком або п¢ятою. Рідше використовуються удари зовнішньою стороною
стопи, підошвою і стегном. Удари ногою можуть виконуватися по нерухомому м¢ячу, який котиться, летить та який відскочив. Для
виконання сильного і точного удару необхідна широка амплітуда руху стопи і
максимальна швидкість частини ноги, яка наносить удар. Перед ударом вага тіла
переноситься повністю на опорну ногу. Всі ланки ноги, якою робиться удар,
мають бути закріплені, що дозволяє вкласти в удар масу всього тіла. Після
нанесення удару нога, якою виконують удар, продовжує рух уперед, неначе
супроводжуючи м¢яча.
Удар серединою
підйому вважається основним і найскладнішим. Він дає можливість
направляти м¢яч сильно, точно і на різній висоті. Під час удару нога,
якою робиться удар, з відтягнутою стопою торкається м¢яча серединою підйому (рис. 2).
Під час удару внутрішньою
частиною підйому м¢яча торкається частина стопи, яка прилягає до великого пальця і трохи вище
його (рис. 3). Опорна нога, ледь зігнута в коліні, ставиться збоку і дещо
позаду м¢яча, а нога, якою б¢ють, у цей час відводиться назад, виконуючи замах.
Різновидністю цього удару є так званий кручений удар. Для закручування м¢яча ліворуч удар наноситься трохи збоку (правою ногою - по лівій стороні м¢яча) зміщуючи точку дотику на 3–5 см (рис. 4.). За більшого
зміщення точки удар виходить слабким і неточним.
Удар зовнішньою
частиною підйому виконують частиною стопи, яка прилягає до мізинця (рис.
5). У момент замаху і дотику до м¢яча стопа повернута всередину. Це один із точніших ударів, тому що
використовується більш широка площина дотику ноги
до м¢яча. Удар внутрішньою стороною стопи (або
«щічкою») виконується ногою, розвернутою носком назовні (рис. 6). Замах при
цьому невеликий, але удар також виходить точним. Удар зовнішньою стороною стопи
відрізняється від удару зовнішньою частиною підйому тим, що носок не
відтягується вниз і точка дотику до м¢яча знаходиться дещо ближче до п¢ятки. Удар слабший, але точний. Часто застосовується
під час удару по м¢ячу, який котиться
збоку.
Найскладнішими для початківців є удари з льоту і напівльоту. Вони
потребують точного розрахунку і правильної поставки ударної частини стопи по
відношенню до траєкторії польоту м¢яча. Для того, щоб м¢яч полетів низько, необхідно гомілку і стопу в момент дотику до м¢яча утримувати в вертикальному положенні.
Якщо удар виконується по м¢ячу, який
знаходиться попереду гравця, то траєкторія його польоту буде висока. Чим
ближче до землі був м¢яч, що відскочив, на момент дотику з ударною ногою і чим довше ударна нога
утримувала зігнуте в тазостегновому і колінному суглобах положення, тим нижче
до землі полетить м¢яч. Ударами з льоту користуються тоді, коли часу на обробку м¢яча і удар критично мало, наприклад під час удару по
воротах, захисту своїх воріт та деяких передачах партнеру (в один дотик).
Удари
по м¢ячу
головою використовують у
випадку, коли м¢яч
летить високо або коли ногою його вдарити неможливо (невигідно). Удари головою
виконуються без стрибка, в стрибку і в падінні, лобом і боковою частиною
голови. Удари лобом без стрибка, якщо м¢яч
летить назустріч гравцю, виконуються за рахунок перенесення ваги тіла вперед,
випрямлення ноги, яка стоїть позаду (рис. 7) і закінчується різким рухом
голови, після чого тіло продовжує рухатися вперед за м¢ячем. Сила удару залежить від величини замаху і швидкості
руху головою. Удар використовується для передачі м¢яча і враження воріт суперника. Удар боковою
частиною голови виконується різким розгинанням протилежної від м¢яча ноги і випрямленням тулуба назустріч м¢ячу (рис. 8).
Удари головою найефективніші у високому стрибку (рис. 9). Такі удари можуть виконуватися як
лобом, так і боковою частиною голови. Якщо м’яч летить невисоко і вигідніше зіграти головою,
використовується горизонтальний стрибок (падіння) з ударом по м’ячу лобом або
боковою частиною голови. Приземлення пом¢якшується амортизацією на зігнуті руки.
На близькій відстані використовують переводи м¢яча, відкидання і скидання
головою, грудьми, ногою. 6.3.2. Передачі та зупинки м’яча Передачі м¢яча. Головні вимоги до передач - точність,
швидкість, раптовість і прихованість за будь-якої протидії суперника. На
відміну від ударів передачі виконуються невеликим замахом і з меншою силою. Зупинки м¢яча.
Щоб оволодіти м¢ячем, необхідно вміти його зупиняти. Зупинку м¢яча можна виконувати ногою, тулубом або головою. Важливо
при цьому навчитися поступальним рухом погасити швидкість руху м¢яча в момент його торкання до тіла гравця. Найбільш важкі
для виконання зупинки в русі. Зупинка м’яча ногою - технічний прийом,
який використовується найчастіше. Фази прийому, загальні для всіх способів: підготовча фаза - опорна нога направлена в бік м’яча, який наближається
так, щоб м’яч опинився паралельно цій нозі, дещо зігнутій у коліні. Нога, яка
зупиняє м’яча, піднята від землі, розслаблена до контакту з ним; основна фаза - поступальний рух ноги, яка зупиняє м’яча, ступінь
амортизації залежить від сили удару м’яча в ногу. За більшої швидкості руху
м’яча ногу необхідно дещо висунути вперед і за мить до контакту з м’ячем різко почати рух назад, поступово сповільнюючи,
гасячи швидкість м’яча. Якщо швидкість невелика, то зупинка м’яча виконується
тільки за рахунок розслаблення; завершальна фаза - прийняття вихідного положення для наступних дій. Зупинка
внутрішньою стороною стопи (рис. 10) застосовується частіше від інших. Ногу повертають носком
назовні так, щоб в момент торкання м¢яча на нього діяла вся стопа. Тулуб трохи нахиляється
вперед, вага тіла переноситься на опорну ногу. Нога, яка виконує зупинку, має
бути розслабленою до моменту дотику з м¢ячем, після чого вона виконує поступальних рух і гасить
політ м¢яча.
Зупинка зовнішньою стороною стопи виконується ледь розслабленою ногою, зігнутою в коліні,
носком, повернутим до м¢яча (рис. 11). Зупинка серединою підйому виконується виставленою вперед ногою: м¢яч, що опускається, зустрічають серединою підйому, і нога
з м¢ячем швидким рухом опускається на землю, гасячи швидкість
польоту м¢яча. Зупинка грудьми (рис. 12) - один із
надійніших способів зупинки м¢яча. Ноги, зігнуті в колінах, у зручному положенні (одна трохи позаду).
Тулуб трохи нахилений вперед. На момент торкання м¢яча тулуб згинається і відводиться назад, амортизуючи відскок м¢яча від грудей, руки відведені в сторони. На момент дотику до м¢яча потрібно дати м¢ячу або скотитися (сковзнути) по животу, або невеликим
відскоком вперед направити його в ноги для наступних дій.
Зупинка м¢яча головою ( рис. 13) найважча, але гравець, який володіє нею набуває суттєві
переваги в боротьбі за верхові м¢ячі. Передчасно зробивши назустріч м¢ячу рух тулубом і головою, гравець приймає м¢яча на лоб. У момент дотику до м¢яча ноги згинаються, а головою і тулубом роблять
поступальні рухи, скидаючи м¢яч в потрібному напрямку. Застосовуються і інші способи зупинки м¢яча (рис. 14).
6.3.3. Ведення і обводка (дриблінг)
Ведення м¢яча і обводка
(дриблінг). Ведення виконується під час бігу
легкими торканнями м¢яча поперемінно зовнішньою і внутрішньою частинами стопи. Торкання м¢яча виконуються з такою силою, щоб м¢яч не виходив з-під контролю гравця. Ввійшовши в контакт з суперником, м¢яч не можна відпускати більше ніж на 30– Найпоширеніші
помилки: м’яч відскакує від гравця занадто далеко через те, що удари-поштовхи
по м’ячу наносяться носком через недостатній розворот стопи всередину або
зовні; удари-поштовхи виконуються занадто сильно. Виправити помилки
можна використовуючи наступні вправи: 1. а) Намалювати
на землі «вісімку». Спочатку вести м’яча зовнішньою частиною підйому правої
ноги по ходу годинникової стрілки, потім (друге коло) внутрішньою частиною
підйому тієї ж ноги проти годинникової стрілки; б) те ж, у
зворотному напрямку лівою ногою. Звертати увагу на правильне положення стопи
ноги, яка виконує поштовхи м’яча. 2. Ведення м’яча в
повільному темпі поміж перешкодами; ударяючи м’яча внутрішньою та зовнішньою
частинами підйому однієї (сильнішої) ноги (наприклад, правої): відхід ліворуч
– внутрішньою частиною підйому, відхід праворуч – зовнішньою частиною
підйому.
Для оволодіння
навиками ведення м’яча ефективні спеціальні ігри. Ці вправи необхідно
повторювати частіше не тільки під час навчальних занять, але і під час
вільного часу. Нижче наведені приклади таких вправ. 1. Група з трьох
гравців. Двоє займають місця у воротах. Третій гравець на швидкості обводить
перешкоди (набивні м’ячі), виконує удар по воротах і займає позицію воротаря
одного із гравців, який потім веде м’яча в бік другого гравця, обводить
перешкоди, б’є по воротах і міняється з ним місцями. Умова: торкатися
перешкод не дозволяється. Визначається хто менше зробив помилок. 2. Розміщення те ж
саме. Гравець веде м’яча в квадраті 10 х 10, часто змінюючи напрямок руху
ліворуч, праворуч, зі зміною ритму – від середньої швидкості до раптового
сигналу, і по умовному сигналу упродовж 1–2 с виконує удар по воротах. Потім
знову виконує ведення; через 10 ударів зміна позицій зі своїми партнерами.
Визначається хто більше заб’є голів. 3. Гравець опікує
(позаду на відстані Контрольні вправи.
Визначити коридор довжиною Умова: 1) м’яч не має
виходити за бокові лінії коридору; 2) необхідно на
кожному відрізку торкнутися м’яча. Обведення захисника під час атаки виконують несподіваною зміною швидкості бігу, зміною напрямку руху,
застосуванням фінтів тулубом, ногою, головою, ногою з м¢ячем. В основу фінтів мають бути покладені дійсні елементи
гри, на початковій стадії виконані з тією ж швидкістю, з якою виконується сам
елемент.
Вкидання м¢яча з-за бокової лінії поля виконується двома руками. Ноги під час вкидання
ставлять трохи нарізно або разом, під час замаху тулуб сильно відхиляється
назад, а м¢яч опускається назад за голову. Укидання виконується
енергійним розгинанням тулуба, вирівнюванням ноги, яка стоїть позаду і кидковим рухом рук, направлять м¢яч по траєкторії в потрібному напрямку (рис. 15).
6.3.5. Техніка гри у захисті
Техніка гри в захисті. Під час виконання
захисних функцій гравцю потрібно володіти деякими прийомами захисту:
перехватом м¢яча, відбором, вибиванням м¢яча та іншими. Для захисників характерні перебіжки спиною
вперед, пересування приставними кроками. Перехват м¢яча, який направлений на суперника, якого опікують,
потребує правильного вибору місця між м¢ячем і суперником. Правило таке: потрібно зайняти позицію,
яка дозволить вийти на м¢яч раніше, ніж це зробить суперник. Відбирання м¢яча у суперника краще виконувати тоді, коли він тільки
заволодів м¢ячем, і ще не повністю контролює його. При цьому
використовують поштовхи тулубом, вибивання м¢яча (у падінні і без падіння). Не можна допускати рухів,
які можуть нанести травму супернику і самому собі. Відбирання м¢яча у суперника, який заволодів м¢ячем, виконується енергійними спробами вибити у нього м¢яч, інколи використовується підкат (збоку, спереду,
ззаду). Техніка підкату: в падінні на лівий чи правий бік ногою дотягнутися
до м¢яча і вибити його з-під ніг суперника (рис. 16).
Воротар - єдиний гравець, який може брати м¢яч руками під час гри. Цим пояснюють деякі особливості техніки гри воротаря. Елементами техніки
гри воротаря: ловіння м¢яча, відбивання м¢яча руками, зупинки, переводи, відбір і ведення м¢яча, викидання м¢яча рукою і вибивання його ногою. Головне місце в техніці
рухів воротаря займає ловіння м¢ячів, які летять низько, напіввисоко і високо. Всі
ці різновиди ловіння м¢яча виконуються без падіння, в падінні, в стрибку і в кидку. Під час ловіння м¢ячів, які котяться по землі, воротар розташовується
обличчям до м¢яча, стає на одне коліно або на зімкнуті майже прямі ноги
і сильно нахилившись підхоплює м¢яч руками знизу (рис. 17).
Якщо м¢яч котиться або летить збоку від воротаря і він не
встигає добігти до м¢яча, виконується ловіння в падінні: енергійним поштовхом ніг виконується
кидок до м¢яча, руки витягуються, долоні повертаються назустріч м¢ячу (рис. 18). Після торкання до м¢яча воротар, згинаючи руки захоплює м¢яч, притискає його до себе і накриває. Падати краще на
бік. Під час падіння спочатку землі торкається гомілка, потім стегно і тулуб.
Ловіння
напіввисоких м¢ячів, які летять на рівні поясу і нижче: воротар виставляє
вперед руки з ледь опущеними долонями. У момент дотику м¢яча з
долонями тулуб згинається, згинаються в ліктях руки; м¢яч захвачується руками і притискається до грудей. Це
найпростіший і найнадійніший спосіб упіймати м¢яча.
Ловіння м¢ячів, які летять дещо вище грудей виконується виставленими вперед руками з
ледь піднятими долонями, розведеними на ширину, яка не дозволяє м¢ячу просковзнути між руками.
Як тільки м¢яч торкнеться долонь, руки амортизуючим
рухом згинаються і направляють м¢яча до грудей, де він захвачується і притискається до грудей. Аналогічним
рухом виконується ловіння м¢ячів, що летять дещо збоку від воротаря. Ловіння високих м¢ячів виконується в стрибку або в кидку як з
місця, так і з розбігу. Відштовхнувшись (однією або двома ногами), на льоту
воротар витягує руки лодонями вперед назустріч м¢ячу. Після дотику м¢яча до долонь руки згинаються і м¢яч притягується до тулуба. М¢ячі, що летять далеко вбік від воротаря, ловлять стрибком
убік - угору. Під час падіння на землю воротар групується. Відбивання м¢яча (рис. 19) застосовується тоді, коли заволодіти ним немає можливості.
Відбивання виконується кулаками, однією або обома руками назустріч м¢ячу, що летить.
Вибивання м¢яча в поле після його ловіння виконується ударом внутрішньою частиною або
серединою підйому. Удар виконується по м¢ячу, який випускається з рук або в момент його відскоку
від землі. М¢яч, який зловив, воротар може також викидати в поле руками. Викидання може бути
виконане однією рукою від плеча, збоку або знизу (рис. 20). Рідше
використовується викидання двома руками. 6.4. Тактика футболу Тактика – це організація індивідуальних і колективних
дій, тобто взаємодія гравців команди по зазначеному плану, яка дозволяє
успішно вести боротьбу проти конкретного суперника в ході змагань. Суть гри в футбол полягає в обопільному прагнені двох протидіючих команд вразити м¢ячем ворота суперника, не даючи забити м¢яч в свої ворота. Для досягнення цієї мети недостатньо,
щоб гравці команд кожний окремо добре володіли м¢ячем: потрібні цілеспрямовані і суворо узгоджені дії всієї
команди. Для цього кожен гравець має точно знати своє місце в ігровій
побудові команди, конкретні функції, закріплені за ним на відведеному місці,
свій маневр в кожний момент гри, порядок взаємодії з іншими гравцями команди
в тій або іншій ігровій ситуації. У процесі гри команда атакує, переходить від атаки до
захисту, обороняється, переходить від оборони до атаки. При цьому
відбуваються індивідуальні, групові і командні тактичні дії. Футбольний матч – це практично безперервна зміна
функцій гравців і команди в цілому. Футболісти мають грамотно
виконувати індивідуальні дії без м’яча та з м’ячем
як у нападі, так і в захисті, а також взаємодіяти з партнерами. Техніка і тактика – це два головних складових елементи,
з яких складається гра в футбол. Тактичні завдання на футбольному полі вирішуються
індивідуальними діями гравців, груповими і командними взаємодіями. Тактична гра будується на поєднанні індивідуальних дій
з награними комбінаціями та імпровізацією. Комбінація – це дія двох або більше футболістів,
направлених для вирішення конкретних ігрових завдань в нападі, захисті,
розігруванні стандартних положень тощо. Кожен футболіст незалежно від того, на якому місці він
грає, має діяти успішно і з користю для своєї команди. І тут недостатньо лише
самому добре володіти мʼячем. Потрібно
розуміти командну гру, бачити партнерів і суперників, передбачати розвиток
ігрової ситуації, своєчасно звільнятися від опіки суперника і виходити на
вільне місце для отримання мʼяча, вміти
обігравати суперника, вибирати найвигіднішу позицію для атаки, вміти вразити
ворота суперника. Індивідуальні дії гравця в нападі – це ведення,
обведення, передачі, фінти, удари по воротах. Застосування цих дій у грі
різне залежно від місця, зайнятого гравцем. Наприклад, крайній нападаючий
частіше організовує атаки по флангу футбольного поля, прагне розтягнути
оборону суперника і створити партнерам сприятливі умови для прориву по центру
або протилежному краю. Групові дії нападаючих використовуються проти
організованої оборони суперника, коли чисельну перевагу гравців, які
захищаються можна подолати тільки узгодженими діями гравців цілої лінії чи
флангу. Використовуючи різні передачі – короткі, середні і довгі, повздовжні,
поперечні і діагональні, низькі і високі, прострільні
та інші, група гравців прагне створити чисельну перевагу в якійсь частині
штрафного майданчика суперника, обіграти його захисників і атакувати ворота. Командні дії залучають до атаки максимальну кількість
футболістів і частіше приносять успіх. Розрізняють дві системи командних
атакуючих дій: швидкий прорив і позиційний напад. Під час швидкого прориву, відібравши мʼяч у суперника, гравці нападу максимально
швидко пересуваються з мʼячем у зону нападу,
прагнуть у найкоротший строк наблизитися до воріт і атакувати їх до
повернення захисників. Успіх залежить від уміння швидко відправити мʼяч у найменш безпечному напрямку,
перспективному для розвитку швидкого прориву, в умінні невеликою кількістю
гравців підтримати розвиток атаки і виконати удар по воротах. Тут не
застосовуються короткі передачі і багатоходові комбінації: прорив іде по найкоротшому
шляху і максимально швидко. Позиційний напад використовується тоді, коли не вдалося
швидко створити чисельну перевагу на половині поля суперника, коли супернику
вдалося організувати захист своїх воріт. Застосовуючи неквапливий розіграш мʼяча на своїй половині і в центрі поля,
команда шукає вразливі місця в захисних побудовах суперника, намагається їх
порушити, готує атаку – несподіваний вивід атакуючого гравця ( або гравців)
на ударну позицію. Командні тактичні дії реалізуються в рамках тієї чи іншої
системи гри, яка передбачає розподіл функцій уcix
гравців, відповідне їх розміщення на полі по лініях. З поліпшенням системи
тренування футболістів та під впливом інших факторів на зміну одним тактичним
системам приходили нові– більш досконалі (рис. 21).
Найчастіше
у футболі застосовували в основному системи 1+4+3+3 та 1+4+4+2. Залежно від
класу гри команди, підготовленості суперника, важливості матчу, рахунку в
ньому, вдаються до систем 1+4+2+4, 1+1+4+3+2 i навіть - 1+3+4+3. Не раз під час змагань,
домагаючись ycпixy або утримання рахунку гри,
команди переходять від однієї системи нападу чи захисту - до іншої. Як і в нападі,
тактика гри в захисті будується на основі індивідуальних, групових дій і
командних взаємодій гравців всієї команди. Головні завдання захисних дій - протистояти супернику і не
дозволити йому заволодіти ігровим простором, зривати підготовлені ним атаки,
не дозволяти бити по воротах з близької відстані, використовувати будь-яку
можливість для оволодіння м¢ячем і початку контратаки. Індивідуальні дії
гравців, команди, яка захищається, насправді, витікають із
перерахованих завдань. Захисник повинен вміти: швидко бігати і займати своє
місце в захисній побудові команди; відбирати м¢яч у атакуючих;
переривати їх передачі; впливати (дозволеними прийомами) на гравця суперника,
який володіє м¢ячем, намагаючись
відтіснити його до бічної лінії і не дати йому зробити прицільну передачу;
надійно тримати свого підопічного не даючи йому отримати (обробити) м¢яча, вийти на ударну
позицію; підстраховувати своїх партнерів і надавати їм допомогу; за
необхідності переключатися на вивільненого гравця суперника, який
представляє потенційну загрозу. Групові дії
захисників виходять з тих же завдань і відрізняються кількістю
залучених гравців і злагодженістю їх дій під час вирішення ситуацій, що
склалися. Групові дії в захисті спрямовані на протидії
комбінаційній гpi протилежної команди за допомогою
тактично правильного вибору позиції, страхування, руйнування групових
комбінацій нападаючих, створення штучного положення «поза грою»,
побудови «стінки» тощо. Командні взаємодії гравців у захисті
передбачають участь практично всіх гравців команди. Використовують
персональну (гравець на гравця), зонну (гравець контролює зону) і комбіновану
побудову захисту. На своїй половині в безпосередній близькості від воріт
захисні побудови ущільнюються (так званий зконцентрований
захист), а на стороні суперника і подалі від своїх воріт застосовується розконцентрований захист.
Комбінований захист дозволяє застосовувати в кожний даний момент гри переваги
тієї чи іншої системи захисту. Наприклад, якщо завчасно відомо, що в команді
суперника один із гравців виділяється високою технікою і підвищеною
мобільністю на полі, то проти такої команди можна спланувати зонну систему
захисту, а для нейтралізації лідера атак суперника відрядити одного із
захисників, доручивши йому особисту опіку цього небезпечного гравця. Таким же
чином планують гру проти сильних крайніх нападаючих: тримати їх персонально
доручають крайнім захисникам. Інколи з цією ж метою в гру вводять «вільного
захисника» доручаючи йому підстраховувати своїх партнерів на найнебезпечніших
напрямках. Важлива частина
командної взаємодії - налагодження зв¢язку між захисниками і
воротарем. Воротар краще за гравців бачить поле, йому зручніше керувати
захисними діями всієї команди. Тому захисники мають дуже чуттєво реагувати на
зауваження воротаря. При всьому цьому
важливо пам¢ятати, що найкращим
захистом є напад. Команда не може виграти, якщо вся увага буде зосереджена на
захисті, якщо її гравці не будуть організовувати атаки і забивати голи.
Будь-які захисні побудови і дії потрібно розглядати як базу для організації
атаки. 6.5. Методика навчання й вдосконалення Одним із основних
завдань технічної підготовки футболіста є доведення його спеціальної рухової
діяльності до якомога вищого
рівня автоматизму, адже під час гри увага має бути спрямована не на деталі
виконання того чи іншого прийому, а на його тактичний аспект. Щонайважливіше
значення має також адаптація до можливих ігрових ситуацій, уміння
застосовувати технічні прийоми в різних поєднаннях. Для вирішення цих завдань
використовують увесь комплекс методів фізичного виховання. Навчання техніки переміщень i вдосконалення у ній тісно пов'язана з вихованням таких рухових
якостей, як швидкість, спритність, стрибучість, швидкісна витривалість.
Підбір вправ має відповідати специфіці ігрових переміщень. У процeci навчання використовується багато засобів
загальної фізичної підготовки (легка атлетика, рухливі i спортивні ігри
тощо). Для технічного вдосконалення
найефективнішими є такі вправи: стартові прискорення з бiгy
різними способами по прямій, зi зміною напрямку,
після поворотів i зупинки, стартові прискорення iз
різних вихідних положень; «човниковий» бiг; стрибки
на одній та двох ногах у різних напрямках i послідовності тощо. Навчання ударів по м'ячу і вдосконалення у них доцільно починати з
ударів внутрішньою частиною ступні (передачі м'яча) i внутрішньою частиною
підйому (удари в ціль). Потім опановують удари середньою i зовнішньою
частиною підйому, пізніше – носком i п'яткою. Найперше вчаться
ударам по нерухомому м'ячу, потім – по м'ячу, який котиться від гравця,
назустріч йому, з правої i з лівої сторони. Відтак оволодівають ударами по
м'ячу, що летить. Особливу увагу необхідно звернути на
виконання останнього бігового кроку перед постановкою опорної ноги біля
м'яча. Активний поштовх для подовження цього кроку викликає збільшення
амплітуди i сили замахування ноги, якою завдають удару по м'ячу. У процесі навчання для закріплення основ
техніки так званої школи ударів, використовують вправи з деяким варіюванням
сили удару i швидкості (без досягнення максимальних величин). На етапі
вдосконалення розвиток влучності, сили й швидкості здійснюють одночасно. Разом з оволодінням ударами ногою
опановують зупинки м'яча, який котиться, внутрішньою стороною ступні й
підошвою, а потім зупинки м'ячів, які летять, стегном, тулубом, підйомом. Навчання
ударам по м'ячу головою необхідно починати з вивчення удару середньою
частиною голови без стрибка. Найефективніші вправи в парах, коли один iз партнерів накидає м'ячі, які летять з різною
траєкторією, а другий - виконує удар. Далі оволодівають ударами в
стрибку. Для розвитку чуття «м'яча» використовують варіанти жонглювання: в
парах, трійках, на місці, в pyci, декількома
м'ячами тощо. Вправи на розучування техніки ударів по м’ячу. Удари ногами 1. Удари по м’ячу в стінку. За 2-3 м від стінки гравці виконують удари по нерухомому
м’ячу низом з місця. 2. У парах. Два футболісти за 3-4 м одне від одного по черзі низом роблять передачі
після зупинки м’яча. 3. З розбігу. Гравці після двох-трьох кроків бігу в
повільному темпі б’ють по м’ячу низом у стінку. 4. З подачі партнера. Учень стає збоку від партнера і
внутрішньою стороною стопи низом спрямовує до нього м’яч. Партнер з розбігу
б’є по м’ячу низом в стінку. 5. Футболісти займають позицію з інтервалом 9-10 м і по черзі посилають м’яч одне одному з невеликого
розбігу. Спочатку вправу виконують після зупинки м’яча, потім в одне
доторкання. 6. Гравці з відстані 10-12 м прагнуть потрапити в мішень, позначену на стінці.
Виконується правою і лівою ногою. 7. Удар по воротах. Воротар рукою низом посилає м’яч
назустріч футболісту, який з розбігу завдає сильного удару по воротах з 10-15 м. 8. Футболісти в парах передають м’яч одне одному в одне
доторкання на відстані 10-15 м. 9. Гравці на відстані 10-15 м по черзі передають м’яч одне одному різаним ударом
в обвід стінки завширшки 10. М’яч встановлюється за 15-20 м від воріт,
попереду від м’яча на відстані 6 м ставиться стінка завширшки 3 м. Гравці
різаним ударом посилають м’яч у ворота. 11. Удари по м’ячу з льоту і напівльоту.
Гравець кидає м’яч партнеру, який розташований на відстані 5-6 м; після першого чи другого відскоку від землі партнер
б’є по м’ячу з льоту заданим способом. 12. Два гравці безперервно передають м’яч одне одному з одноразовим
відскоком від землі. Удари головою 1.
Гравець підкидає м’яча руками над собою і наносить по ньому
удар головою в напрямку до стінки. 2.
Гравець підкидає м’яч руками над собою і вдаряє
по ньому вгору, намагаючись зробити якнайбільше ударів. 3.
Один гравець, ударяючи м’яча об підлогу, направляє його іншому. Після відскоку м’яча другий гравець б’є по ньому головою у бік першого. 4.Два
гравці по черзі накидають м’яч по дузі третьому. Третій у стрибку ударом по м’ячу головою направляє його то вправо, то вліво. 5.
Гравці стають у колону по
одному. Перший, з відстані 6.
Два гравці стають поруч. Третій накидає м’яч по крутій траєкторії між ними. Вони в боротьбі за м’яч ударом головою направляють
його третьому. 7.
Перший гравець стає в 7-8 м від цілі, другий збоку накидає йому м’яч. Перший ударом
головою направляє його в ціль. 8.
Гравець стає в 7-8 м від воріт. Двоє інших,
розташувавшись по обидва
боки від воріт, по черзі посилають м’яч по напіввисокій траєкторії так, щоб вони пролетіли біля першого гравця. Він ударом голови намагається забити м’яч у ворота. Вивчаючи удари i зупинки, доцільно використовувати допоміжне
обладнання - тренувальну стінку й батути (вертикальні i
похилі). Це дає змогу виконувати конкретні завдання на різних етапах
навчального процесу, точніше дозувати силу ударів, краще оволодівати
прийомами техніки, збільшити кількість повторень, оперативніше фіксувати
помилки i виявляти їx причини. Вправи на розучування
зупинки м’яча. Зупинка ногами
1. Гравці стають попарно на
відстані 5-6 м обличчям одне до одного і по черзі виконують удар по м’ячу і
зупинку м’яча, що котиться назустріч їм. 2. За 3-4 м від стінки гравці
направляють у неї м’яч низом, а коли він відскакує, зупиняють заданим
способом. 3. Два гравці, відстань між
якими 5-6 м, по черзі низом передають його третьому. Він має робити рух
вправо чи вліво і зупинити м’яч. 4. Гравець підкидає м’яч трохи
вище голови так, щоб він опускався поруч із плечем зупиняючої ноги, і зупиняє
м’яч заданим способом. 5. Відстань між двома гравцями - 6. Два гравці по черзі
посилають м’яч одне одному ударом з рук по крутій траєкторії. Після відскоку
м’яч зупиняють заданим способом. 7. Гравець жонглює м’ячем, потім підбиває його вгору і зупиняє, не даючи
упасти на землю. Вправи для вдосконалення зупинки (прийому) м’яча внутрішньою стороною
стопи, під підошву, серединою підйому 1. Біля стінки один гравець виконує сильний удар
серединою підйому на висоті близько 2.
На майданчику 10×30 м розміщені
три гравці. Один знаходиться
на задній лінії майданчика, другий – на передній. Третій з м’ячем на відстані 25– 3.
У парах. Відстань між гравцями 25– 4.
а) перший гравець передає
м’яча низом або повітрям своєму партнеру, якому третій гравець заважає прийняти м’яча і довести до першого гравця. Після 20 передач ролі змінюються. Визначити, хто менше всіх
зробить помилок; б)
першого гравця опікує другий гравець. Третій «відкривається» і отримує м’яча від першого
гравця і має нанести удар
по воротах. Після 10 передач ролі змінюються. Зупинка грудьми
1. Гравець зупиняє м’яч грудьми після кидка партнера. 2. Два партнери по черзі накидають одне одному м’яч по
різних траєкторіях і зупиняють його грудьми. 3. Гравці по черзі з напівльоту
направляють м’яч спочатку руками, а потім ногою одне одному і зупиняють його
грудьми з поворотом на 45-90°. Зупинка головою 1. Гравець підкидає вгору м’яч і зупиняє його головою. 2. Двоє гравців, відстань між ними 2-3 м, по черзі накидають одне одному м’яч руками трохи
вище голови і зупиняють його. 3. Гравець з напівльоту посилає м’яч
по невисокій траєкторії партнеру, що зупиняє м’яч головою, бере його в руки
і, у свою чергу так само посилає м’яч назад. 4. Оволодіваючи веденням м'яча, спочатку вивчають прямолінійне ведення середньою
и зовнішньою частиною підйому ноги, носком, потім - ведення зі зміною напрямку. Відомо, що рівень техніки ведення,
якого досягнуто на певній швидкості, не зберігається під час переходу на
більшу швидкість. Тому необхідно після декількох успішних повторень
засвоєного поступово переходити до виконання вправ на швидкості, близькій до
максимальної. При цьому ставиться завдання не «відпускати» м'яч від себе
далі, ніж на один–два метри. Вправи на розучування ведення м’яча 1. Ведення м’яча
різними способами по прямій лінії. 2. Ведення м’яча по
коридору завширшки 50-60 см зі зміною
способу ведення, ведучої ноги (правої і лівої) і темпу. 3. Гравець веде
м’яч по колу в зоні, обмеженій двома концентричними колами, роблячи на кожний
крок одне доторкання до м’яча. 4. Ведення м’яча по
прямій з прискоренням. 5. 7-8 гравців з м’ячами здійснюють ведення в центральному
колі, змінюючи напрямок і темп руху. Завдання - уникнути зіткнення. 6. Естафета. Дві
команди в колонах розташовані на лінії старту. Всі учасники по черзі обводять
6 стійок, відстань між якими складає 2-3 м. Перша стійка - за Навчаючи фінтам, варто широко
використовувати рухливі ігри. Паралельно з цим доцільно оволодівати прийомом
відбирання м'яча. Для вивчення найбільш ефективні єдиноборства та iгpoвi вправи з кількісним розподілом учасників на
протидіючі сили - 2×1; 2×2; 3×2; 4×2
та в інших варіантах. Вправи на розучування відволікаючих дій
(фінтів) 1. Гравець веде м’яч, повільно виконуючи рухи,
що вивчаються. 2. Гравець веде м’яч, перед стійкою виконує
фінт і продовжує рух з м’ячем. 3. Один гравець веде м’яч перед іншим, що діє
пасивно, робить фінт і продовжує рух. 4. Один гравець виконує фінт проти іншого гравця,
що повільно наближається і діє пасивно. Потім, у міру засвоєння прийому,
другий протидіє першому більш активно Вправи на розучування вкидання м’яча з-за
бокової лінії 1. Гравці кидають м’яч двома руками через голову в стінку.
Перебуваючи від неї за 2-3 м. 2. Кидки м’яча двома руками з-за голови одне одному. 3. Два гравці вкидають одне одному м’яч, зробивши два-три
кроки і з розбігу. 4. Два гравці вкидають м’яч одне одному по коридору на
відстані 10-15 м. 5. Вкидання м’яча на
точність у кола, які розташовані на полі. Навчання прийомам воротарської
техніки
проводять у такій послідовності: переміщення i стрибки вгору, в сторону,
ловіння м'ячів, які котяться, летять на різній висоті (спочатку без падіння,
потім у стрибку i відтак - у стрибку з падінням); відбивання,
переведення м'ячів, які летять низько, високо; кидки м'яча. Для вивчення
ловіння м'яча обома руками на місці (в pyci, в
стрибку) виконується cepія удаpiв
(кидків рукою) на відстань 6-8 м від воротаря траєкторією польоту м'яча
на нього або в сторону (на 1-1,5 м). Поступово збільшують силу ударів
(кидків), потім - відстань, відтак видозмінюють траєкторію.
Паралельно з ловінням опановують кидки м’яча рукою, на початку навчання
виконують завдання на технічність i точність кидків, згодом - на дальність (з різною траєкторією) i
точність. Оволодінню технікою ловіння й кидків м'яча
сприяє широке використання рухливих (з елементами кидків i ловіння) i
спортивних iгop (баскетболу й гандболу). Значну
увагу необхідно приділяти ловінню м'яча з падінням. Після ознайомлення з
технікою падіння «перекочуванням» в сторони вивчають техніку ловіння м'яча, який котиться i низько летить на відстані
1,5-2 м від воротаря. На початку навчання
ловінню м'яча в падінні з фазою польоту використовують вправи, які слугують
засвоєнню всіх компонентів складної структури падіння (переміщення,
відштовхування, ловіння м'яча у фазі польоту, групування, приземлення). Пізніше
виконують ловіння м'ячів, які котяться i летять з різною траєкторією на
відстані 2-2,5 м від воротаря. Для навчання
переведення і відбивання м'яча використовують тi ж
вправи, що й для оволодіння їм та ловіння. Один з найважливіших принципів тактики у
футболі - це оптимальне поєднання колективних дій з
використанням технічних i фізичних якостей кожного спортсмена. У гpi беруть участь дві команди по 11 осіб (якщо
футболістів більше, то в процесі гри окремих iз них
замінюють). Якщо такої кількості гравців немає, можна складати команди з 10,
9 або 8 осіб у кожній. Примірний розподіл функцій десяти гравців у команді - воротар, чотири захисники, два
півзахисники i три нападаючі, дев'яти гравців - воротар, чотири захисники, два
півзахисники i два нападаючі, восьми - воротар, три захисники, два півзахисники i
два нападаючі. Організованість у діях колективу досягається чітким
визначенням завдань кожного футболіста. Воротар тримає останній рубіж оборони. Biн має володіти технікою гри, своєчасно i правильно
вибирати місце свого розташування, швидко оцінювати обстановку, миттєво
визначати напрямок, траєкторію i швидкість руху м'яча, рішуче и уміло
керувати обороною. Воротарю необхідно успішно поєднувати гру «в воротах» з
діями «на виходах». Часто воротар є першим організатором атаки. Захисники
мають володіти усіма
елементами техніки гри, впевнено протистояти супернику з м'ячем
i без нього, узгоджувати дії під час організації оборони й атаки. Основні
вимоги до захисників: результативно діяти в зоні
колективно й індивідуально; своєчасно перешкоджати передачам i ударам по
воротах, ефективно боротися за верхові м'ячі; правильно страхувати партнерів
i воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положення «поза грою». У пpoцeci
організації атаки захисники мають: відкриватися для отримання м'яча від
воротаря; оволодівши м'ячем, своєчасно i точно
виконувати передачу партнерам; несподівано відкриватися на фланзі або
підключатися до атаки в центрі; вміло виконувати подачу або «простріл» з
флангу; завершувати атаку ударом по воротах. Гравці середньої лінії повинні вміти на достатньо високому piвнi тактико-технічної майстерності організувати атаки,
завершувати їx i переходити до дій в обороні. Основні дії в нападі: організований перехід від захисту до нападу
й подальше його розгортання; забезпечення розвитку несподіваних атак за
допомогою переведення м'яча на фланг i швидкісного маневру у відкриту зону;
контролювання середини поля i активна участь у завершенні атак. Основні дії в захисті: участь у протистоянні швидкому розвиткові
атаки суперника завдяки контролю за найближчим у певній зоні або персонально
закріпленим гравцем; протидія передачам i ударам по воротах; страхування
партнерів i взаємодія з ними. Нападаючі мають оптимально поєднувати індивідуальні і групові
дії, правильно вибирати позиції, ефективно завершувати атаки в умовах
постійної боротьби за м'яч. Основні дії в процесі наступу: розміщення на межі
положення «поза грою» i своєчасний відхід назад для отримання м'яча;
швидкісний маневр на фланзі з наступною передачею або «прострілом» м'яча у
штрафний майданчик; активна участь у завершенні атаки. Під час переходу до
оборони нападаючі взаємодіють iз захисниками,
вступають в єдиноборство з найближчим суперником, який володіє м'ячем. Безпосередньо до функцій захисників вдаються
епізодично. Завдання нападаючих - постійно загрожувати воротам суперника.
Для цього слід грати сміливо, різноманітно,
поєднуючи індивідуальну активність з колективними діями: обводити суперника
як самостійно, так i з допомогою партнерів; частіше практикувати швидкі
маневри для відриву від переслідувачів і створення гольової позиції; використовувати
всі можливості для достатньо влучних ударів по воротах. Перед початком матчу уточнюють завдання
команді, підкреслюють необхідність як гри в прискореному темпі, використання
коротких та середніх передач м’яча, так i застосування, коли це доцільно,
довгих. Півзахисники мають активно допомагати нападу,
підключатися до атак на ворота суперника. Нападаючі мають вдаватись головним
чином до флангових проривів, частіше завдавати ударів по воротах. Захисникам
необхідно пильно стежити за своїми підопічними, особливо фланговими гравцями,
i підстраховувати один одного. Усіма силами збивати швидкий темп суперника. Кваліфіковане керівництво футбольним
колективом у процесі змагань, яке включає підготовку спортсменів до гри,
управління ними під час зустрічі і наступний її аналіз, - справляє істотний вплив на результат
кожного матчу, а за рівного класу команд-суперників i інших обставин може
бути вирішальним. Важливе значення в управлінні командою під
час матчу має правильно організована перерва між таймами. Аналізують
проведену зустріч наступного дня перед тренуванням або черговим матчем.
Обговорюючи плани майбутньої гри, необхідно враховувати підготовленість
суперників. 6.7. Із правил
футбольних змагань У футбол можна грати на майданчику довільних розмірів і
з різною кількістю гравців у команді. Спортивні ж змагання з футболу
проводяться відповідно до затверджених правил, в яких регламентуються розміри
футбольного поля, воріт, дії команд і гравців. Розміри футбольного поля наведено на (рис. 22). Поле
має бути рівним, вільним від стронніх предметів,
які можуть представляти небезпеку для гравців (обломки, каміння, скло тощо).
Розмітка поля виконується чітко видимими лініями (ширина ліній входить у
розміри поля).
Футбольне поле для офіційних матчів – це
прямокутник розміром від 100 до М’яч для гри має кулясту форму. Виготовляється зі шкіри
або замінників – безпечних для гравців матеріалів. Окружність м’яча 68-71 см, маса 396-453 г. У грі беруть участь
дві команди по 11 осіб, включаючи воротаря. Тільки воротар має право грати
руками, і лише в межах свого штрафного майданчика. Упродовж гри воротар може
бути замінений будь-яким польовим гравцем, про що повідомляється суддя матчу.
Змінювати польових гравців запасними можна в такій кількості, яка дозволена
положенням про дані змагання. У товариських іграх заміни виконуються за
домовленістю між гравцями (капітанами команд). Для команд
дорослих проводяться два тайми по 45 хв. з 10-хвилинною перервою між ними.
Для підлітків і юнаків час гри дещо менший: для 14-15-літніх - 2×30 хв,
для 16-17-літніх - 2×40 хв.
Футболіст має бути одягнений у форму своєї команди, мати охайний вигляд,
чисті бутси, футболку і шорти (труси). Не дозволяється грати без щитків. Одяг
воротаря має відрізнятися від екіпірування польових гравців. Одяг гравців і
воротаря не повинен мати предметів, які небезпечні для інших учасників
зустрічі (значки, ланцюжки, каблучки тощо). До гри допускаються команди в
одноманітному взутті (бутси, кеди). Вибір сторін поля
і право першого удару визначається жеребкуванням перед початком гри. Гра
починається в центрі поля командою, яка отримала право першого удару. Першим
ударом м¢яч
направляється в сторону команди суперника: не можна першим ударом відкидати м¢яча на свою половину поля. Під час виконання першого удару
всі гравці обох команд мають знаходитися на своїй половині поля, а гравці
команди, яка не виконує перший удар, розташовуються за межами центрального
кола, радіус якого Виконавши
перше торкання, гравець повторно не може торкатися м¢яча, поки якийсь інший гравець його не торкнеться. Не
можна також першим ударом направляти м¢яч у ворота суперника: під час влучення такий м¢яч не зараховується. Якщо
гра зупинена з причини, не передбаченій правилами, призначається спірний м¢яч. Суддя підкидає м¢яч між двома гравцями різних команд. М¢яч має упасти на землю, і лише після цього його може
торкнутися будь-який із цих двох гравців. М¢яч вважається в грі
весь час, доки не пролунає сигнал судді про зупинку матчу або м¢яч не вийде за межі поля. Гравець
вважається в положенні «поза грою»,
якщо в момент удару по м¢ячу іншим гравцем
своєї команди він знаходиться перед воротами суперника і перед ним менше двох
гравців команди, яка обороняється (воротар і захисник, два захисники). Однак положення «поза грою» не фіксується, якщо гравець
знаходився на своїй половині поля; м¢ячем зіграв гравець команди, яка захищається, виконувався
кутовий удар або вкидання з-за бокової лінії. У
футболі дозволено штовхання і блокування гравців (плечем, корпусом), але лише
за встановленими правилами. За неправильні дії гравців карають штрафним або
вільним ударом. Штрафний
удар призначається, якщо
гравець здійснив навмисне порушення правил. Удар виконується з місця
порушення, м¢яч має
лежати нерухомо до удару по ньому. Якщо таке порушення здійснено в штрафному
майданчику, призначається пенальті - 11-метровий штрафний удар. Під
час виконання 11-метрового штрафного удару всі гравці, крім воротаря і того,
хто виконує удар, мають вийти за межі штрафного майданчика і дуги. Воротар до
моменту удару не має права зсувати ноги з лінії. Гравець має направити м¢яч вперед і не може торкатися його вдруге до тих пір,
поки до м¢яча не
доторкнеться будь-який інший гравець. 11-метровий штрафний удар, призначений
в момент закінчення ігрового часу (чи першого тайму), пробивається: для цього
додається час. Вільний
удар призначається, коли
груба гра не несе навмисного характеру. М¢яч забитий безпосередньо з вільного удару, не
зараховується: необхідно, щоб м¢яча
торкнувся хтось із гравців своєї або іншої команди. За
систематичні порушення правил гри, прояв незадоволення рішеннями суддів
(жестами, словами) гравцю робиться попередження, а у випадку продовження
подібних порушень відбувається вилучення з поля. З поля також вилучаються
гравці, які жорстко і навмисно порушують правила. М¢яч, що вийшов з поля за бокову лінію, віддається гравцю
протилежної команди для вкидання в тому місці, де м¢яч перетнув її. Під час викидання не можна відривати ноги
від землі до того часу, доки м¢яч не
вилетів із рук викидаючого. Кидати м¢яча собі під удар не дозволяється: викидаючий
не має права грати м¢ячем
вдруге, поки м¢яча не
торкнувся один із гравців у полі. М¢яч, який вийшов за лінію від нападаючого, вводиться в
поле ударом від воріт з будь-якої точки воротарського
майданчика. М¢яч, що
влетів у ворота суперника після удару від воріт, не зараховується.
Пробивається він з тієї сторони футбольного поля, де м¢яч вийшов за його межі. Кутовий удар. Перед ударом м¢яч має лежати нерухомо в кутовому секторі поля. М¢яч, забитий безпосередньо з кутового удару, зараховується. Перемагає
та команда, яка упродовж гри забила більшу кількість мʼячів
у ворота суперника. Запитання для самоконтролю 1. Які є технічні прийоми у футболі? 2. Які є види ударів по м’ячу? 3. Які існують удари по м’ячу ногою? 4. Чим відрізняється удар від передачі м’яча, види передач
м’яча? 5. Які основні прийоми техніки гри воротаря? 6. Які існують зупинки м’яча? 7. Які є основні поняття тактики гри в футбол? 8. Які особливості тактики гри в нападі? 9. Які особливості тактики гри в захисті? 10. Основні правила гри в футбол (склад команд, тривалість
матчу, розміри футбольного поля, екіпірування футболіста). 11. Основні правила гри в футбол (порушення правил та
покарання). |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
