ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Список використаних

джерел

Укладачі

5. ВОЛЕЙБОЛ

5. Волейбол

5.1. Історія розвитку волейболу

5.2. Техніка гри

5.2.1. Подача м’яча

5.2.2. Передача м’яча

5.2.3. Нападаючий удар

5.2.4. Блокування

5.3. Тактика гри

5.4. Фізичні вправи та рухливі ігри для розвитку фізичних якостей

5.5. Характер гри

5.6. Загальні правила гри

ВСТУП

Волейбол ‒ одна з найпоширеніших і найулюбленіших ігор у нашій країні. Її популярність пояснюється можливістю кожного учасника виявити в грі свої фізичні якості, спортивне вміння задля досягнення колективного успіху. Колективний характер гри розвиває такі якості: товариськість, дружбу, прагнення до взаємодопомоги. Волейбол сприяє всебічному фізичному розвитку тих, хто ним займається, вдосконаленню умінь і навичок, необхідних кожній людині для її трудової діяльності. Вміло організовані заняття з волейболу сприяють вирішенню важливих виховних завдань.

Особливості й переваги цієї гри вимальовуються як із зовнішньої сторони (відносна простота обладнання місць для гри, емоційність), так і в багатому внутрішньому змісті (краса та різноманітність тактичних дій, виконання складних рухів, які потребують високої координації, сміливості, гнучкості, сили, акробатизму та ін.).

Систематичні заняття з волейболу сприяють зміцненню опорно-рухового апарату людини, посиленню обміну речовин, вдосконаленню різноманітних функцій організму. Саме тому волейбол широко використовується як один із оздоровчих засобів у закладах освіти.

Крім того, у тих, хто займається волейболом, розвиваються такі риси характеру: рішучість, наполегливість, ініціативність, сміливість, самовідданість, дисциплінованість. Завдяки своїй емоційності гра у волейбол стала засобом не тільки фізичного розвитку, а й активного відпочинку.

5.1. Історія розвитку волейболу

Волейбол зародився в 1895 у США; ініціатором гри вважається Вільям Морган (штат Массачусетс). Подальше поширення волейбол одержав у Японії, Китаї, на Філіппінах. У Європі у волейбол уперше стали грати в Чехословаччині (1907).

У 1947 утворена Міжнародна федерація волейболу (ФІВБ).

Офіційними змаганнями ФІВБ для жінок і чоловіків є першості світу (з 1949), континентів, зокрма Європи, – з 1948, а також змагання на Кубок світу – для національних команд (з 1965) і Кубок Європи – для клубних команд (з 1961).

З 1964 жіночі і чоловічі змагання з волейболу включені в програму Олімпійських ігор.

Найбільше поширення волейбол одержав у колишньому СРСР, Чехословаччині, Польщі, Японії, Мексиці, Бразилії.

На території колишнього СРСР «летючий» м’яч розпочав свою ходу 1920–1921 років. У СРСР перші правила гри затверджені в 1926 році. У 1932 році створена Всесоюзна секція волейболу. Першу офіційну першість СРСР проведена в 1933 серед збірних команд міст. У 1948 році Федерація волейболу СРСР вступила у ФІВБ. Радянські волейболісти –багаторазові переможці найбільших міжнародних змагань. Жіноча команда СРСР вигравала першість Європи в 1949, 1950, 1951, 1958, 1963, 1967 і першість світу в 1952, 1956, 1960, 1970 роках; радянські волейболістки –переможці Олімпійських ігор у 1968 році. Чоловіча збірна СРСР – чемпіон Європи в 1950, 1951, 1967 і світу в 1949, 1952, 1960, 1962 роках, переможець Олімпійських ігор у 1964 і 1968 роках. Радянські волейболісти неодноразово вигравали змагання на Кубок Європи для клубних команд – чемпіонів країн.

До України ж ця гра завітала в 1925 році. У тодішньому Харкові мешкав професор В.Блях. Це був спортивний чоловік: якось у Москві він випадково потрапив на цю гру й не на жарт зацікавився таким дійством. Щось подібне вирішив організувати в Харкові. Професора підтримали його колеги, учні. За кілька днів у місті було зведено перші волейбольні майданчики. Почалися масові змагання, які, власне, і поклали початок розвитку волейболу в Україні.

У лютому 1926 року при Губернській раді фізкультури створено організаційну групу з розповсюдження та розвитку цього виду спорту. Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила. На той час у Харкові вже налічувалося близько ста команд. Створилися перші колективи в Дніпропетровську, Одесі, Києві.

У 1927 році в Харкові розіграно першість України. У змаганнях взяли участь колективи з 11 міст. Перемогу святкували дніпропетровці. Цей турнір, висловлюючись сучасною термінологією, став доброю перевіркою сил перед стартом Всесоюзної спартакіади, яка відбулася в серпні 1928 року.

У фінальному матчі українці з рахунком 2:0 переграли господарів майданчика – москвичів. Таким чином, наші гравці стали першими тріумфаторами у всесоюзних змаганнях. Жіночий колект.ив посів друге місце.

У квітні 1933 року в Дніпропетровську стартувало так зване волейбольне свято – згодом воно трансформувалося на чемпіонат СРСР.

На Олімпійських іграх 1964 року харків’яни Юрій Венгеровський, Юрій Поярков, одесит Едуард Сибіряков у складі радянської команди здобули золоті медалі. На той час, до речі, Поярков був уже дворазовим чемпіоном світу, а Венгеровський і Сибіряков мали по одному такому титулу.

Через чотири роки в спекотному Мехіко семеро українських волейболістів зійшли на найвищу сходинку п’єдесталу. Це – харків’яни Василіус Матушевас, Юрій Поярков, луганець Володимир Бєляєв, одесити Євген Лапинський, Віктор Михальчук, кияни Володимир Іванов, Борис Терещук. До них можна сміливо приєднати й Едуарда Сибірякова – вихованця вітчизняного волейболу, котрий у ті роки захищав кольори одного з московських клубів. Усього ж Україна має 14 олімпійських чемпіонів, 11 чемпіонів світу, 27 переможців європейських форумів.

На жаль, в останні роки українські клуби і національна збірна команда України втратила свої позиції на міжнародному рівні

У нас є певні успіхи у дитячих та молодіжних командах, які представляють Україну на міжнародних змаганнях. Так у 2002р. збірна команда України стала срібним призером Європи серед юніорок, а в 2005 р. збірна команда України виграла золоті медалі чемпіонату Європи серед дівчат.

Тому є підстави вважати, що клубні команди і національна збірна мають можливість для підйому рівня українського волейболу.

5.2. Техніка гри

Tехніка гри в волейболі – це раціональне використання всього комплексу прийомів, які волейболісти застосовують у ході гри.

До основних технічних прийомів гри відносять: подачі (верхні, нижні, бокові, силові), передачі (верхні, нижні), нападаючі удари (прямі і бокові), блокування подачі.

5.2.1. Подача м’яча

Подача – технічний прийом, за допомогою якого м'яч вводять у гру. У сучасному волейболі подача використовується не тільки для початку гри, а і як ефективний засіб атаки, за допомогою якого ускладнюють підготовку суперника до тактичних комбінацій у нападі.

Залежно від руху руки, яка виконує удар, і розміщення тулуба гравця щодо сітки розрізняють подачі: нижні (прямі та бокові), верхні (прямі та бокові).

Нижня бокова подача найпростіша у виконанні та не потребує великих м'язових зусиль, тому саме з неї рекомендується починати вивчення подач. Треба стати боком до сітки, ноги ледь зігнути в колінах і розставити трішки ширше плечей, ліву руку, яка підтримує м'яч, ледь зігнути в лікті й тримати на рівні тулуба. Відводячи праву руку, яка б'є по м'ячу вниз – у сторону, потрібно перенести вагу тіла на праву ногу. Підкинувши м'яч невисоко перед собою, гравець робить правою рукою зустрічний рух до м'яча, поступово переносячи вагу тіла на ліву ногу. У момент удару по м'ячу рука має бути випрямленою і напруженою – м'яч торкається всією поверхнею ледве зігнутої долоні (рис. 1).

Рис. 1. Нижня бокова подача

Нижня пряма подача. Гравець із м'ячем стає лицем до сітки за лицьовою лінією майданчика. Ноги на ширині плечей напівзігнуті, ліва – попереду. М'яч лежить на долоні лівої руки, яка знаходиться попереду – унизу на рівні пояса. Погляд гравця спрямований у бік суперника. Праву руку відводять для замаху назад, вагу тіла переносять на ногу, що стоїть позаду, погляд переводять на м'яч. Лівою рукою гравець підкидає м'яч угору на відстані близько 0,4–0,6 м. Розгинаючи ногу, що стоїть позаду, гравець вагу тіла переносить на ногу, яка стоїть попереду, праву руку веде вниз-уперед, повертаючи плечі наліво, і ледве напруженою кистю робить удар по м'ячу знизу. Слід звернути увагу на те, щоб удар по м'ячу виконувався випрямленою рукою, а м'яч вилетів під кутом близько 45° (рис. 2).

Рис. 2. Нижня пряма подача

У сучасному волейболі застосовують верхні прямі і бокові-силові, націлені і планеруючі подачі. В останній час виконують подачу в стрибку, під час якої основа рухів, як під час нападаючого удару з задньої лінії. Верхня пряма подача часто застосовується гравцями команд будь-якого спортивного розряду. Виконується вона таким чином: гравець стає обличчям до сітки, розподіливши вагу тіла рівномірно на обидві ноги, можна одну ногу на півкроку поставити вперед. М'яч підкидується лівою рукою угору перед собою на висоту 1–1,5 м, правою рукою роблять замах вгору-назад, вагу тіла переносять на праву ногу, яку згинають у колінному суглобі, тулуб прогинають. Ударний рух починається розгинанням правої ноги, перенесенням ваги тіла на ліву ногу. Права рука швидко рухається до м'яча, випрямляючись рука наносить удар долонею по м'ячу.

Рис. 3. Верхня пряма подача

Верхня пряма подача. Виконуючи її, треба стати обличчям до сітки, ліву ногу виставити вперед, праву руку підготувати до замаху; лівою рукою, тримаючи м'яч на рівні грудей, підняти його до рівня голови й підкинути. Одночасно з цим, зігнуту в лікті, праву руку занести за голову, тулуб трошки відкинути назад, центр ваги перенести на праву ногу. Під час удару праву руку швидко розгинають, тулуб подається вперед, вагу тіла переносять на ногу, яка стоїть попереду. Кисть руки, яка б'є по м'ячу, накладають на нього трохи зверху (рис. 3).

Подача зверху, види https://www.youtube.com/watch?v=ghAD5O_0CGo

Верхня бокова подача. Під час її застосування м'яч набирає значну початкову швидкість, у результаті чого гравцям команди-суперниці важче прийняти його. Перед подачею гравець приймає вихідне положення (рис. 4).

Рис. 4. Верхня бокова подача

Під час підкидання м'яча перед собою ліва рука знаходиться на рівні голови, права нога, зігнута у коліні, виставлена вперед і опирається на всю стопу; тулуб відхиляють у бік опорної ноги, а праву руку відводять назад-униз. З моменту підкидання і до удару по м'ячу необхідно уважно слідкувати за його польотом. Розрахувавши, коли він опуститься до рівня кисті витягнутої руки, маховим рухом правої руки наносять удар по ньому й одночасно переносять вагу тіла на ліву ногу. Права рука й м'язи тулуба в момент удару напружуються, кисть руки накриває м'яч дещо зверху.

Методика та послідовність вивчення і вдосконалення техніки подачі

1. Імітація виконання подачі.

2. Вивчення підкидання м'яча.

3. Подачі в сітку на відстані 5–6 м.

4. Подачі на партнера на відстані 7–8 м.

5. Те ж саме через сітку.

6. Подачі через сітку з прийомом м'яча над собою.

7. Подачі в ліву і праву частини майданчика.

8. Багаторазове виконання подачі на точність.

9. Багаторазове виконання подачі на силу.

10. Чергування подач на точність і силу.

Практичні поради

1. Навчися подавати точно і сильно.

2. Якщо під час подачі робиш крок уперед, то ставай на метр далі від лицьової лінії.

3. М'яч не просто вводь у гру, а спрямовуй у найуразливіші місця.

4. Не поспішай подавати м'яч, але й не забувай, що в твоєму розпорядженні 8 с.

5. Виконуючи подачу, не допускай помилок, особливо, якщо твій попередник її зробив раніше.

6. Виконавши подачу, відразу активно включайся в гру.

5.2.2. Передача м’яча

Передача м'яча партнеру є основним прийомом у волейболі. Вона дуже часто вирішує результат гри. Розрізняють верхні й нижні передачі. Спостерігаючи за грою, волейболісти приймають так звану стійку: трохи згинають ноги в колінах, руки, дещо зігнуті в ліктях, тримають на рівні талії (рис. 5).

Таке положення необхідне тому, що завдяки йому можна вільно рухатися в будь-якому напрямку й викопувати необхідні для передачі рухи (рис. 6).

Рис. 5. Положення в стійці: а) високе, б) середнє, в) низьке	Рис. 6. Положення пальців в момент передачі м'яча зверху

Передача м’яча двома руками зверху

Щоб правильно і якісно виконати передачу м'яча двома руками зверху, гравцю необхідно зайняти зручне для виконання цього прийому гри вихідне положення (в. п.).

Ноги, трохи зігнуті в колінах, розставлені на ширину плечей, одна попереду. Руки зігнуті в ліктях на висоті плечей злегка розведені, кисті рук утворюють своєрідну «воронку» за формою м'яча. Основне зусилля під час виконання передачі виконують вказівні і середні пальці, решта пальців виконує допоміжну функцію (рис. 7).

Рис. 7. Передача м’яча двома руками зверху

Передачі виконують на різну відстань і висоту. Розрізняють передачі: короткі – в межах однієї зони, середні – із зони в зону, довгі – через зону. А також низькі – до 1 м висотою, середні – до 2 м, високі – понад 2 м.

Точну, цілеспрямовану передачу забезпечують погоджені дії: розгинання ніг, тулуба і рук, при цьому м'ячу надається поступальний рух вгору-вперед. У заключній фазі передачі повністю розгинаються ноги, тулуб і руки, а кистями супроводжують м'яч.

Рис. 8. Верхня передача за голову

За напрямком передачу можна виконувати вперед, над собою, назад (за голову), і в сторони.

Для виконання передачі назад необхідно зайняти в. п. так, щоб м'яч опинився над головою, поставити руки над собою і за рахунок незначного прогину в грудній частині хребта і відведення плечей назад виконати передачу.

У момент передачі ноги й руки повільно розгинаються й легким рухом пальців м'яч відбивається у потрібному напрямку (рис. 8).

Передача в стрибку виконується в найвищій точці за рахунок розгинання рук в ліктьових і променево-зап'ястних суглобах.

В деяких випадках використовується передача зверху з падінням на спину (рис. 9).

Рис. 9. Передача зверху з падінням на спину

Передача після імітації нападаючого удару називається «відкидкою» м'яча. В окремих випадках передачу здійснюють однією рукою.

Навчання передачам м'яча https://www.youtube.com/watch?v=i43zg_6uX8k

Методика та послідовність вивчення і вдосконалення передачі зверху

Верхня передача м'яча є основним прийомом організації атакуючих дій.

Тому вправи для вивчення та вдосконалення передач м'яча необхідно включати в кожне навчально-тренувальне заняття.

Вправи, які допоможуть засвоїти верхню передачу м'яча:

1. Розташуватися парами лицем один до одного. Один з гравців накидає чітко м'яч, інший повертає його верхньою передачею.

2. Утворити один чи кілька кіл. У центрі кожного кола знаходиться гравець, який найкраще володіє верхньою передачею. Він по черзі подає м'яч кожному з гравців, які в свою чергу мають точно повернути м'яч у центр.

3. Стати біля стіни в колону по одному. Гравець, який стоїть попереду, направляє м'яч у стіну й переходить у кінець колони. Наступний за ним отримує м'яч, який відскакує від стіни, і знову направляє його в стіну і т. д.

4. Та ж сама, що й вправа 3, але передачу виконують не на стіну, а на направляючого, на місці якого мають побувати всі гравці.

5. Вишикуватися в дві колони, направляючі яких стоять обличчям один до одного на відстані 2–3 й більше метрів. Виконавши зустрічну передачу, направляючі переходять у кінець своєї колони, і так по черзі всі гравці.

6. Та ж сама, що й вправа 5, але направляючі, передавши м'яч, переходять у кінець протилежної колони.

Вправи для вивчення передачі на місці та після поворотів:

-передачі з в. п. – сидячи на лаві (партнер накидає м'яч);

-передача над собою (висота 1м);

-передача біля стінки на кількість разів;

-передача в парах;

-чергування передач над собою і партнеру;

-передача із зони 3 в зону 4;

-передача над собою з поворотом на 90° вправо, вліво і по кругу ;

-передача м'яча назад із зони 3 в зону 2;

-передача м'яча над собою після повороту на 180°.

Контрольна вправа. Стоячи біля стінки на відстані 2,5–3 м необхідно виконати вправу в такій послідовності: передача в стінку, від стінки над собою, поворот на 180°, передача за голову в стінку, знову поворот і передача в стінку – це буде один цикл. Якщо гравець виконає без втрати м'яча 5–6 таких циклів, можна вважати, що він оволодів передачею зверху на місці.

Контрольна вправа. Група гравців з 10–12 осіб виконують передачі з переміщенням за м'ячем за схемою 6–3–4–6 (на одному майданчику) 6–3–2–6 (на другому майданчику).

Якщо під час виконання цієї вправи вони виконують завдання без втрати м'яча 2–3 круги, якість передачі на оцінку «добре».

Тренування передач зверху https://www.youtube.com/watch?v=easMkEJIyV0

Нижня передача

Її використовують волейболісти в тих випадках, коли м'яч летить після подачі суперника, її можна виконувати однією і двома руками. Частіше використовують нижню передачу двома руками, підставляючи під м'яч передпліччя. Треба прийняти положення випаду (виставити вперед або в бік одну ногу, зігнуту в коліні й тазостегновому суглобі), з'єднати кисті рук і підставити передпліччя під м'яч, що наближається. Положення рук має бути таким, яке зображено на рис. 10 – момент зіткнення м'яча з руками.

Для прийому силових і планеруючих подач, нападаючих ударів застосовують приймання м'яча двома руками знизу (рис. 11).

Рис. 10. Момент зіткнення з м'ячем	Рис. 11. Прийом м’яча двома руками знизу

Прийом м'яча знизу https://www.youtube.com/watch?v=ZhHeaR1OBQM

На рис. 12–14 зображено кілька технічних прийомів.

Рис. 12. Нижня передача з падінням на руки

Рис. 13. Передача двома руками знизу з падінням	Рис. 13. Нижня передача однією рукою знизу з падінням на бік

Методика та послідовність вивчення і вдосконалення приймання м'яча двома руками знизу

Рис. 14. Нижня передача однією рукою

Вихідне положення гравця під час прийому м’яча знизу наступне: ноги зігнуті одна попереду, руки прямі розвернуті назовні, кисті зімкнуті і направлені вниз. М'яч приймають на передпліччя, руки в ліктьових суглобах не згинають, рух руками виконують тільки в плечових суглобах. Приймання м'яча знизу однією рукою застосовується лише тоді коли м'яч падає або летить далеко від гравця. Цим способом користуються після попереднього переміщення у випаді, падінні. Удар виконують кистю з міцно стиснутими пальцями, або кулаком.

Вправи для вивчення техніки прийому м'яча двома руками знизу

1. Імітація прийому м'яча двома руками знизу на місці та після переміщення.

2. Гравці розміщуються парами на відстані 3–4 м. Один накидає м'яч, другий приймає двома руками знизу і повертає партнерові.

3. Передача над собою на місці і після поворотів на 90º.

4. Передача біля стінки на кількість разів.

5. Передача в парах – один зверху – другий знизу

6. Передача в парах – прийом знизу, передача зверху

7. Передача в парах, переміщуючись приставними кроками, а також вперед, назад.

8. Прийом подачі.

9. Прийом нападаючого кистьового удару з місця в парах.

10.Те ж саме, виконуючи прийом над собою і двома зверху передача партнеру під удар.

Це і буде контрольною вправою для оцінки прийому – і передачі знизу. Для позитивної оцінки необхідно зробити 6–8 прийомів.

Практичні поради під час виконання передач зверху

1. Пам'ятай, що точна передача – основа всієї гри. Постійно вдосконалюй першу і другу передачі.

2. Готуючись до виконання передачі, оціни обстановку на своєму майданчику і на боці суперників.

3. Виконавши передачу м'яча, не стеж за ним, а негайно готуйся до наступних дій.

4. Намагайся виконувати всі передачі зверху з опорної стійки.

5. Не передавай м'яч у спину партнерові, передачу з глибини майданчика намагайся спрямувати в зону нападу.

6. Вчися бачити не тільки м'яч, а і весь майданчик. Спостереження за грою – основа тактичного мислення.

Практичні поради під час виконання передач знизу

1. Завжди будь готовий прийняти м'яч.

2. Приймаючи подачу, не забувай, що кожен гравець має контролювати свою зону.

3. Готуючись до прийому м'яча, завчасно визначити, куди найдоцільніше спрямувати його. Якщо знаходишся на правій стороні майданчика, тримай праву ногу спереду, на лівій – ліву.

4. М'яч з подачі або нападаючого удару намагайся прийняти без падіння.

5. «Важкий» м'яч після другого дотику не перебивай через сітку, а намагайся повернути на свій майданчик.

6. Не поспішай прийняти м'яч, який не встиг відскочити від сітки, займи низьке положення і почекай, доки м'яч відскочить, а тоді приймай його.

5.2.3. Нападаючий удар

Нападаючим називають удар по м'ячу, який виконується в стрибку. Гравці команди, які вміють його виконувати, завжди мають перевагу перед суперниками, бо такий удар значно ускладнює прийом і передачу м'яча партнеру. Нападаючі удари бувають прямі і бокові.

Прямі удари – виконують обличчям до сітки (рис. 15), бокові удари – плечем (боком до сітки) (рис. 16).

Рис. 15. Прямий нападаючий удар

Нападаючий удар https://www.youtube.com/watch?v=IaNDHJy-nhc

Прямий нападаючий удар виконується після розбігу та в стрибку з місця. Виділяють три фази нападаючого удару з розбігу:

1. Розбіг і відштовхування.

2. Ударний рух по м'ячу.

3. Приземлення.

Боковий удар застосовується тоді, коли м'яч знаходиться далеко від сітки.

Рис. 16. Боковий нападаючий удар

Методика та послідовність вивчення і вдосконалення нападаючих ударів

Вивчення нападаючого удару необхідно починати з його імітацій, як на місці так і після розбігу і стрибка.

Орієнтовні вправи.

1. Удари кистю по м'ячу, який тримає партнер двома руками над головою.

2. Удари кистю по підкинутому м'ячу під сітку у напрямі партнера, стоячи на відстані 3–4 м від сітки. Після 4–5 ударів відходити на крок від сітки і так дійти до лицьової лінії.

3.Те ж саме, але удари виконувати з лицьової лінії і спрямовувати їх так, щоб м'яч після відскоку від підлоги перелітав через сітку. Після 4–5 ударів зробити крок до сітки і так далі, дійти до середньої лінії.

4. Удари з розбігу по м'ячу на армотизаторах.

5. Нападаючі удари з передачі в зонах 4, 2.

6. Нападаючі удари в зону 2 після передачі із зони 3 за голову.

7. Нападаючі удари після прийому і передачі.

8. Нападаючі удари із зон 4 і 2 після далеких передач (1,5–2 м від сітки).

9. Нападаючі удари з задньої лінії.

10. Нападаючі удари в протидії з одиночним і груповим блокуванням.

Практичні поради під час виконання нападаючих ударів

1. Якісний стрибок – основа нападаючого удару.

2. Виконуй удар з будь-якої передачі, якщо м'яч знаходиться вище сітки.

3. Готуючись до нападаючого удару, спостерігай за майданчиком суперника, визнач, хто буде тебе блокувати.

4. Не виконуй підряд два удари з однаковою силою і в одному і тому самому напрямі.

5. Якщо вирішив виконувати слабкий або обманний удар, то стрибай так само високо і різко як при сильному.

Виконання нападаючого удару повністю залежить від передачі м'яча. Техніка цього прийому гри складається з комбінацій рухів: спочатку гравець розганяється, потім, відштовхнувшись біля сітки угору в стрибку, виконує нападаючий удар (рис. 15). У момент удару по м'ячу рука, як правило, напружена, пальці притиснуті один до одного, кисть б'є по м'ячу дещо зверху, торкаючись до нього всією поверхнею долоні.

Для більшої ефективності удар по м'ячу має виконуватися в найвищій точці стрибка, а не тоді, коли гравець починає опускатися на майданчик.

Помилки у виконанні цього удару легко усуваються, повторюючи рухи за допомогою вправ, які наводяться нижче. Крім того, треба вчитися високо стрибати, виконуючи спеціально підготовлені вправи.

Вправи для розвитку стрибкових якостей

1. Стрибки в русі, відштовхуючись по черзі правою й лівою ногами, розмахуючи при цьому руками.

2. Та ж сама, що й вправа 1, але з підтягуванням стегна відштовхуючої ноги.

3. Підскоки на місці з маховими рухами рук.

4. Стрибки по східцях, відштовхуючись однією чи обома ногами, виконуючи махи руками.

5. Стрибки на підвищення, відштовхуючись однією чи обома ногами, виконуючи махи руками.

6. Легкоатлетичні стрибки у висоту з розбігу.

Вправи на освоєння техніки нападаючого удару

1. Метання каміння або тенісних м'ячів без стрибка.

2. Така ж сама, як і вправа 1, але через волейбольну сітку.

3. Удари по м'ячу в сітку або через сітку в конкретне місце протилежного боку майданчика.

4. Така ж сама, як і вправа 3, але з підходом до м'яча на один–два кроки.

5. Імітація ударів у стрибку (з місця, з розбігу) – хлопок долонею по сітці.

6. Нападаючі удари через сітку з точних передач м'яча.

5.2.4. Блокування

Блокування – це захисний прийом гри, який використовується для протидії нападаючим ударам суперника, а нині його застосовують і для контратакуючих дій.

Блоком волейболіст не тільки перегороджує шлях м'яча на свій майданчик, але й ніби атакує на чужому боці. Прийом потребує швидкої реакції, вміння швидко переміщатися, високо стрибати; потрібна й сила, щоб утримати нападаючий удар.

Найважливішим у техніці блокування є своєчасне й точне розміщення рук напроти м'яча, пробитого нападаючим ударом. Для правильного виконання цього елементу техніки необхідно дотримуватися певних умов (наприклад, під час постановки блоку робити стрибок на відстані півметра від сітки й виставляти кисті рук вперед–угору). Торкання руками сітки вважається помилкою. Щоб уникнути цього, треба відштовхуватися вгору, а не вперед-угору.

Розрізняють одиночне і групове блокування.

Блокування, виконане одним гравцем – одиночне (рис. 17), двома (рис. 18), або трьома – групове (рис. 19).

Рис. 17. Одиночне блокування

Рис. 18. Групове блокування	Рис. 19. Потрійний блок, який застосовується проти сильних нападаючих

Перед початком дії блокуючий займає в. п.: ноги зігнуті, ступні на ширині плечей, руки перед грудьми. Після визначення напряму передачі для удару, блокуючий на відстань 1–2 м переміщується приставними кроками, на більшу відстань – бігом вздовж сітки, а на останньому кроці – стрибку повертається обличчям до сітки і виконує блокування.

Стрибок блокуючого виконується пізніше ніж стрибок нападаючого. Під час блокування пальці рук напружено розчепірені, відстань між кистями не перевищує поперечника м'яча.

Методика та послідовність вивчення і вдосконалення блокування

Навчаючи блокуванню, необхідно звернути особливу увагу на правильний вибір місця для відштовхування і стрибка, своєчасний стрибок і винесення рук над сіткою. Щоб оволодіти технікою блокування необхідно навчитись:

а) приймати положення готовності;

б) переміщуватись приставними і звичайними кроками, а також бігом;

в) відштовхуватись двома ногами, виконувати стрибок вертикально вгору і виносити кісті рук над сіткою.

Блокуючий повинен вміти високо стрибати з місця і після переміщення.

Підготовчі вправи для розвитку стрибка під час блокування

1. Присідання на місці, різко згинаючи і розгинаючи ноги. Те ж саме з обтяжуванням.

2. Присідання поперемінно на правій і лівій нозі.

3. Підскоки на двох ногах на місці з одночасним виносом рук.

4. Гравці в парах виконують підскоки і торкаються один одного долонями над сіткою.

Вправи для вдосконалення блокування в умовах, наближених до гри

1. На одному боці майданчика три блокуючих виконують одиночне блокування в зонах 2, 3, 4. На другому боці нападаючі гравці в зонах 4, 3, 2.

2. Те ж саме в груповому блокуванні. Гравець зони 3 переміщується в зону4 або 2 залежно від того, з якої зони йде атака. Коли ж атакує гравець зони 3 блокуючи з зон 4 і 2 переміщується в зону 3 і організовують потрійний блок.

Практичні поради блокуючим

1. Під час блокування дивись не на м'яч, а на суперника, який завершує атаку.

2. Виконуючи блокування, стрибай після нападаючого.

3. Завчасно визнач, хто в команді суперника успішно грає в нападі.

4. Не забувай, що після блокування ти маєш право ще раз доторкнутися до м'яча.

5. Приземлюйся після блокування на зігнуті ноги, не розводь рук після групового блоку, щоб не заважати партерам. Приземлившись, швидко включайся в наступні ігрові дії.

5.3. Тактика гри

Тактика гри – це доцільні індивідуальні й групові дії гравців спрямовані на досягнення високого результату в змаганнях. Тактику як і техніку гри, розділяють на тактику нападу і тактику захисту. Тактика гри складається з індивідуальних дій, групових і командних дій.

Тактика подач

Перед виконанням подачі гравець має вирішити, яким способом і в якому напрямі подавати м'яч: спрямовувати його на гравця, який припускається неточностей чи в незахищену зону майданчика, або в зону, де команда суперника використовує вихід гравця із задньої лінії для передачі.

Для цього гравець, який подає м’яч має враховувати розміщення гравців команди суперника, систему гри і свої можливості.

Тактика прийому подач

Перед тим, як приймати подачі, гравець має визначити своє місце на майданчику залежно від характеру наступної подачі суперника. Для тактично грамотних дій, що застосовуються для прийому м'яча з подачі, необхідно знати:

1. Якщо м'яч з подачі летить між двома гравцями його має прийняти гравець, до якого м'яч наближається з правого боку.

2. Якщо два гравці розміщуються не на одній лінії, то доцільно м'яч приймати тому, хто знаходиться ближче до м'яча.

3. Якщо м'яч летить вище від піднесених рук гравця, то його має приймати гравець другої лінії.

Тактика прийому нападаючих ударів

Для правильного вибору місця для прийому м'ячів від нападаючих ударів гравець насамперед визначає, з якої зони супротивник виконує нападаючий удар. Після цього гравець визначає напрям нападаючого удару і перебуває в положенні готовності до переміщення в зону удару Вибір місця захисником залежить від висоти стрибка нападаючого і від того, на якій відстані м’яч знаходиться над сіткою.

Залежно від характеру нападаючого удару гравець визначає спосіб прийому м'яча і можливий його напрям.

Тактика блокування

У сучасному волейболі підвищилась роль індивідуального блокування, коли кожен гравець персонально відповідає за нейтралізацію гравця команди суперника відповідної зони протилежної сторони. Практика показує, що саме така тактика блокування сприяє ефективній боротьбі із складними тактичними комбінаціями суперника.

Блокуючий має передбачити, з якої зони виконуватиметься нападаючий удар, встановлювати доцільність блокування, визначити момент стрибка на блок і правильно поставити руки відповідно до напряму удару.

Групові тактичні дії в захисті складаються із взаємодії двох–чотирьох гравців. Гравці передньої лінії, які не беруть участі у блокуванні, а також гравці задньої лінії, зони яких закриті блоком, забезпечують страхування.

Командні тактичні дії в захисті – це розміщення і взаємодія всіх гравців команди в момент атакуючих дій суперника. У сучасному волейболі застосовуються дві системи гри в захисті: «кутом вперед» і «кутом назад».

Під час ведення гри за системою «кутом вперед» гравець зони 6 знаходиться в зоні проведення атак суперника і готовий прийняти м'яч від блоку, обманного удару.

При цій системі гри страхування поліпшується підсиленням її одним із гравців передньої лінії, які не беруть участі в блокуванні. Застосування цієї системи захисту доцільно в тому випадку, якщо команда добре блокує і може

нейтралізувати сильні удари гравців суперника, спрямовані в зону 6.

Система гри в захисті «кутом назад» забезпечує захист задньої лінії центральної частини майданчика за рахунок гравця зони 6, який розміщується безпосередньо біля лицьової лінії. Особливо ефективна ця система захисту від атак нападаючими суперника, які виконують удари поверх блоку, або з далеких від сітки передач, зокрема із задньої лінії без блоку.

5.4. Фізичні вправи та рухливі ігри для розвитку фізичних якостей

Основу фізичної підготовки волейболістів складають: добре розвинута сила, швидкість, стрибкові якості, спритність, витривалість. Розвиток всіх цих якостей повинно мати спеціальну направленість. Волейболістові, наприклад, непотрібно розвивати абсолютну силу, тобто здатність піднімати велику вагу. Сила йому потрібна для виконання високих стрибків, потужного нападаючого удару, ривків за м'ячем тощо.

Розвивати фізичні якості гравцям можна як кожну окремо, так і декілька одночасно. Наприклад, виконання прискорень з наступними стрибками допомагає розвивати і швидкість, і стрибучість.

На занятті краще працювати над розвитком однієї–двох фізичних якостей, а потім переходити до роботи над технікою і тактикою. Якщо заняття цілком присвячені фізичній підготовці, то потрібно працювати над розвитком трьох–чотирьох якостей.

Вправи потрібно виконувати серіями по 10–15 повторень з хвилинним відпочинком між ними. Розвиваючи стрибкові якості в серію можна включати і до 30 стрибків.

Знайомство з розвитком фізичних якостей почнемо із стрибучості. Стрибучість – одна з головних якостей волейболіста.

Ті, хто навчиться високо стрибати, краще будуть виконувати нападаючі і захисні дії.

Вправи для розвитку стрибучості

1. Стрибки через скакалку.

2. Стрибки з розбігу і з місця з діставанням рукою предметів, які підвішені на різноманітній висоті.

3. Вистрибування на предмети різної висоти.

4. Серії стрибків – ноги разом з опорою руками біля гімнастичної стінки. Не згинати ноги в колінах, відштовхуватися тільки передньою частиною стопи.

5. Стрибки вгору з поворотом ліворуч.

6. Стрибки вгору з активним махами руками.

7. Серії стрибків на м'якій опорі (пісок, мати).

8. Вистрибування з напівприсіду з невеликим обтяженням на плечі (6–8 повторень).

9. Багаторазові стрибки біля сітки з імітацією блокування.

10.Пересування із зони 4 в зону 2 і назад з імітацією нападаючого удару і блоку.

Сила

Вправи на силу підбирають для різноманітних м'язових груп – як для рук, так і для тулуба і ніг.

Силу розвивають за допомогою неодноразового повторення вправ до часткового стомлення м'язів (по 10–12 разів).

Вправи для розвитку сили

1. Стоячи обличчям один до одного і тримаючись за руки, один намагається підняти руки вгору, інший виконує протидію.

2. Стоячи спиною до стіни почергово правою і лівою руками розтягувати амортизатор.

3. Ходьба випадами з поворотами тулуба.

4. Ходьба з махами ніг.

5. Ходьба на руках і ногах.

6. В упорі лежачи почергово згинання рук, переносячи вагу тіла на зігнуту руку.

7. В упорі лежачи піднімати різнойменні руку і ногу.

8. Згинання рук в упорі лежачи, партнер тримає за ноги.

9. Стійка ноги порізно. Набивний м'яч в руках внизу – колові оберти тулуба, піднімаючи руки вгору.

10. Піднімання тулуба з упора лежачи.

11. Ходьба з партнером на спині.

12. Нахили тулуба з положення стоячи на колінах.

13. Біг з партнером на руках.

14. Колові оберти ніг в упорі сидячи.

15. Присідання з партнером, стоячи спиною один до одного.

16. Присідання з партнером на плечах.

17. Кидки набивного м'яча двома руками з-за голови.

18. Сильний нападаючий удар по м'ячу, який закріплений в амортизаторах.

19. Стрибки в нарах біля сітки, торкаючись долонями.

Швидкість

Швидкість обумовлена виконанням рухових дій у мінімально короткий для даної ситуації час.

Вправи, які розвивають швидкісні якості, не потрібно виконувати в стані втоми, тому краще їх використовувати у першій половині заняття.

Як правило, швидкість волейболіста визначають під час бігу на короткі дистанції – до 30 м або під час виконання «човникового» бігу: гравець пересувається від лицьової лінії послідовно до кожної відмітки (1, 2, 3, 4 і т.д.), торкаючись її рукою і повертається назад.

Вправи для розвитку швидкісних якостей

1. Ривки та прискорення з різноманітних вихідних положень (сидячи, лежачи, стоячи) за сигналом.

2. Ривки зі зміною напрямку руху.

3. Імітаційні вправи (наприклад, виконання рухів як при нападаючому ударі).

4. Швидкі переміщення з наступною імітацією передачі м'яча чи блокування.

5. Швидкі переключення від одних дій до інших (наприклад, перекид вперед після декількох передач м'яча).

6. Гравці в парах розташовані на бокових лініях, один підкидає м'яч і біжить до протилежної лінії, інший біжить і підбиває м'яч двома руками знизу. Підбивши м'яч, гравець ловить його і підкидає вгору.

Спритність

Особливістю волейболу є те, що ігрові прийоми і дії змінюються залежно від ситуації в грі. Тому волейболістові необхідно володіти спритністю, яка б дозволяла виконувати швидкі й чіткі рухи в різноманітних умовах.

Для розвитку спритності рекомендуються будь-які вправи і рухи, схожі з тими, які зустрічаються у грі.

Вправи для розвитку спритності

1. Ходьба по гімнастичній колоді, виконуючи рухи руками в різних напрямках.

2. Стрибки з місця і з розбігу з поворотом на 180, 270, 360 градусів.

3. Перекиди вперед, назад.

4. Біг з стрибком вперед, падінням на руки і перекатом через груди.

5. У парах. Гравець в упорі лежачи лівою і правою рукою почергово відбиває м'яч, який підкидає партнер.

6. Падіння назад з поворотом і відштовхнувшись ногами, прийняти м'яч, після чого, різко повернувши голову в бік падіння, повернутися і м'яко через груди перейти в упор лежачи.

7. Стоячи спиною до стіни на відстані 2 м, кинути м'яч за голову, повернутися і піймати його.

8. У парах. Гравець приймає м'яч стопами і різким рухом ніг вперед у стрибку кидає м'яч партнерові.

9. Гра в колі двома, трьома м'ячами.

10.Підскоки на правій та лівій нозі з передачею м'яча над собою.

11.Імітація нападаючого удару в стрибку з переключенням на блокування.

12.Ходьба по гімнастичній лаві з одночасною передачею м'яча над собою.

13.Гра в захисті – одного проти двох.

14.У парах. Гравець виконує передачу над собою, а потім партнерові і робить перекид. Те ж виконує партнер.

Витривалість

Розвиток витривалості залежить від рухових можливостей людини. Більш витривалі краще і швидше оволодівають новими формами рухів і вже набуті навички доводять до вищого ступеня удосконалення. Витривалість можна підвищувати безпосередньо під час гри у волейбол. Спочатку потрібно грати не менше ніж 3 партії. Потім 5 партій, але з меншою інтенсивністю, ніж на змаганнях. А також включають ігри з 3-х партій з підвищеною інтенсивністю без пауз і зупинок (як тільки м'яч виходить із гри, миттєво вводять інший).

Спеціальну для волейболіста витривалість можна визначити за допомогою імітації блокування з виносом рук над сіткою. Як тільки кисті перестануть з'являтися над сіткою, стрибки необхідно зупинити. Чим більше виконано стрибків, тим кращий результат.

Вправи для розвитку витривалості

1. Серії стрибків – 20–25 с: у першій серії стрибки виконують з максимальною частотою, після хвилинного відпочинку – серія стрибків на максимальну висоту і т.д.

2. Переміщення в низький стійці в різних напрямках – 1–1,5 хв, потім відпочинок 30 с. І так декілька серій, можна з обтяженням 2–5 кг.

3. Імітація нападаючого удару (блоку) біля сітки і падіння. Серія – 10 стрибків і 10 падінь.

4. Біг з прискоренням і зміною напрямку – 1 хв.

5. Падіння на груди чи на спину, з наступним переворотом. 6–10 падінь у серії.

6. Виконання декількох подач підряд на силу.

7. У парах. Гравець накидає м'яч ближче, далі, ліворуч, праворуч, партнер підбігає під м'яч і виконує передачу.

8. Виконання серії нападаючих ударів.

9. Прийом 8–10 нападаючих ударів.

5.5. Характер гри

Від моменту своєї появи волейбол переживає бурхливий розвиток. Це виявляється в зростанні кількості і волейболістів, і країн-членів міжнародної федерації волейболу. Гра вельми поширена на світовій спортивній арені. Вона поєднує в собі спорт і відпочинок, є засобом для підтримування здоров'я та відновлення працездатності.

Волейбол стає дедалі більш колективною грою. Гравці починають застосовувати силові подачі, широко вводять у гру оманливі удари, значну увагу приділяють техніці передачі; зростає роль захисту, гра стає динамічнішою.

Волейбол тільки зовні простий. Насправді ця гра дуже тонка. Настрій команди, вдале варіювання складу, уміло обрана тактика – від усього цього не менше, ніж від класу гравців, залежить загальний успіх. I хоча, можливо, у сучасному волейболі немає такої кількості яскравих гравців, як 30 років тому, нинішні гравці мають більш високий клас, грають ефективніше.

Волейбол - одна з найпоширеніших ігор на пострадянському просторі. Масовий, справді народний характер волейболу пояснюється його високою емоційністю та доступністю, що ґрунтується на простоті правил гри й нескладному обладнанні. Особливою перевагою волейболу як засобу фізичного виховання є його специфічна якість - можливість самодозування навантаження, тобто відповідність між підготовленістю гравця і його навантаженням. Це робить волейбол грою, доступною для людей різного віку.

Характер гравця. Волейбол ставить високі вимоги до функціональних можливостей студентів. У волейболі бувають раптові й швидкі пересування, стрибки, падіння та інші дії. У зв'язку з цим волейболіст повинен мати миттєву реакцію, високу швидкість пересування на майданчику, швидкість скорочення м'язів, стрибучість та інші якості в певних їх сполученнях. Систематичний розвиток фізичних якостей сприяє успішному опануванню прийомів техніки гри й тактичних взаємодій. У підлітків, у яких міцніють і вдосконалюються техніко-тактичні навички, фізичне виховання створює основу для підвищення рівня володіння технікою і тактикою. У юнацькому віці значна увага приділяється силовій підготовленості та спеціальній витривалості. Фізична підготовка складається із загальної і спеціальної, між якими існує тісний взаємозв'язок.

Психологічна підготовка до гри у волейбол здійснюється в єдності з фізичним, технічним і тактичним.

Для волейболу характерна висока емоційна й інтелектуальна насиченість. Емоційний стан волейболістів значно впливає на їхню ігрову діяльність. Володіння собою та емоційна стійкість допомагають волейболістові зберігати точність рухів, ясність тактичної думки. Високе емоційне піднесення та добра морально-вольова готовність нерідко ведуть до перемоги над сильнішим суперником. Вольові якості волейболістів виявляються в подоланні труднощів, зумовлених особливостями гри.

Цілеспрямованість і наполегливість виявляються в активному й неухильному прагненні підвищувати спортивну майстерність, у працьовитості на навчально-тренувальних заняттях.

Витримка, сміливість і володіння собою виявляються в подоланні негативних емоційних станів. Вони часто пов'язані з певним ризиком під час швидких пересувань, стрибків, кидків у моменти прийняття м'яча.

Рішучість і дисциплінованість виявляються в здатності волейболістів приймати правильне рішення, сміливо брати на себе відповідальність у складних ігрових ситуаціях, вносити в гру творчість та ініціативу; в умінні підпорядковувати свої дії завданням колективу на основі усвідомлення необхідності виконувати свій обов'язок. Усі ці риси характеру нерозривно пов'язані та взаємозумовлені.

Психологічна підготовка волейболістів визначається характером ігрових дій і особливостями змагань. Виконання більшості прийомів гри пов'язано зі швидкістю реакції, швидким переключенням з одних рухів на інші, з правильним орієнтуванням на майданчику. Складність ігрових дій полягає в тому, що весь арсенал прийомів доводиться застосовувати в різних сполученнях і умовах, абсолютно відмінних за швидкістю й характером. У грі волейболіст постійно виконує дії в умовах гострого дефіциту часу, тому від нього потрібні швидка оцінка ситуації і максимальна швидкість рухів-реакцій.

Ефективність техніко-тактичних дій великою мірою визначається гарним периферичним зором волейболістів, високим рівнем розвитку в них інтенсивності, стійкості, розподілу та переключання уваги. Волейболіст мусить одночасно сприймати велику кількість об’єктів, миттєво перемикати й розподіляти увагу. Наприклад, він стежить за польотом м'яча з подачі, потім приймає його. При цьому спортсмен розподіляє увагу: визначає відстань до м'яча і до партнерів; стежить, як пересуваються свої гравці та суперники.

Гра в нападі з першої передачі, вихід гравця від задньої лінії до сітки для організації атак, різні варіанти захисних і атакуючих дій – усе це зумовлює високі вимоги до мислення волейболістів. Їм необхідно вміти швидко й точно орієнтуватися та оцінювати дії партнерів і суперників в ігрових ситуаціях, самостійно приймати ефективні тактичні рішення, розгадувати задуми суперника та передбачати результати. Саме в тактичних діях волейболістів реалізуються їхнє творче мислення, пам'ять, уява.

Одна з важливих психологічних особливостей рухової діяльності волейболістів – це точні й диференційовані просторові, часові та м'язові сприйняття.

Таким чином, вправи, пов'язані з психологічною підготовкою юних волейболістів, мають посідати одне з головних місць у навчально-тренувальному процесі.

5.6. Загальні правила гри

Інвентар для гри у волейбол досить простий: сітка, волейбольні стійки (або стовпи) і волейбольний м'яч. Майданчик для гри можна також легко обладнати. Потрібно вибрати місце з рівною поверхнею (розміром близько 15 × 24 м), очистити його від сміття, каміння й скла, вкопати стовпи на відстані 11 м один від одного й розмітити. Розмір волейбольного майданчика становить 9 × 18 м. Сітку для жінок натягують на висоті 2 м 24 см, для чоловіків – 2 м 43 см (рис. 20).

Рис. 20. Майданчик для гри

Якщо ви граєте просто для розваги чи відпочинку, сітку можна натягнути між деревами, а розміри майданчика можуть бути й меншими.

Спортивна форма для гри у волейбол не має сковувати рухів і водночас не має бути занадто вільною, оскільки вона заважатиме рухатися і навіть може стати причиною травми.

У теплу пору року зручно грати в легкій спортивній формі – трусах і майці. Якщо температура повітря нижча + 15°С, варто надівати тренувальний костюм. Спортивним взуттям для гри можуть бути кеди чи кросівки.

Сутність гри у волейбол полягає в тому, що гравці однієї команди, передаючи руками один одному м'яч, прагнуть третім дотиком (ударом або передачею) спрямувати його через сітку так, щоб він упав на боці суперника, або щоб у відповідних діях суперник помилився.

Для гри у волейбол використовують майданчик, який має бути рівним і абсолютно горизонтальним, із вільною зоною за його межами завширшки до 3 м. Ігровий майданчик обмежений двома бічними та двома лицьовими лініями. На ньому позначають середню, дві триметрові лінії та зону для подачі. Ширина ліній складає 5 см. Збоку на рівні обмежувальних ліній майданчика поперек сітки вішають дві смуги з матерії та дві гнучкі «антени» діаметром 10 мм і завдовжки 1,8 м. Частина майданчика, розташована між лінією нападу, середньою лінією і бічними лініями, називається площею нападу.

Форма гравців. Команда має грати в чистій, охайній і однаковій за кольором формі: майка, труси та м'яке спортивне взуття без підборів. Кожний гравець повинен мати на майці номер (на грудях і спині), а капітан команди на майці ліворуч - нашивку, що відрізняється від кольору майки.

Склад команди – від 6 до 12 гравців. Основними вважаються 6 гравців, які починають гру в кожній партії. Кожна команда має право призначити серед 12 гравців одного спеціалізованого захисного гравця «Ліберо». Він обмежений у діях як гравець задньої лінії, і йому не дозволяється виконувати атакуючий удар з будь-якого місця, якщо в момент торкання м’яч знаходиться повністю вище верхнього краю сітки. Він не може подавати, блокувати або здійснювати спробу блокування.

Гра починається з подачі. Право на подачу визначається жеребкуванням, у якому беруть участь суддя і капітани команд. Той, хто виграв жереб, має право вибору подачі або майданчика. Подачу виконують після свистка судді, на неї дається 8 с.

Команда втрачає очко та право на подачу, якщо:

ü м'яч не долетів до сітки, пролетів під сіткою, пролетів за обмежувальними стрічками або антенами;

ü м'яч торкнувся гравця своєї команди чи стороннього предмета;

ü м'яч упав за межі майданчика;

ü подачу виконано не з місця, поза чергою, двома руками, кидком.

У тому випадку, коли команда виграє право на подачу, гравці виконують перехід, зміщуючись за годинниковою стрілкою. Якщо виграно очко, зміна не відбувається і подачу повторно виконує гравець першої зони з місця подачі.

М'яч можна відбивати руками не більш як тричі (для кожної команди), після чого він має бути направлений на сторону суперника. Гравець не має права торкатися м’яча двічі підряд (за виключенням блокування). Удари, прийняття м’яча та передачі слід виконувати уривчастим дотиком. Перенесення рук над сіткою і дотик при цьому до м'яча на боці суперника є помилкою (за винятком блокування). Блокуючи, гравець не має права торкатися м'яча на боці суперника, перш ніж той спрямує м'яч на бік протилежної команди. Блокування подачі не дозволено.

Якщо м'яч зачепив сітку в зоні обмежувальних стрічок, він вважається правильним і залишається в грі. Дотик гравця до сітки - помилка. Гравець може наступати на середню лінію, але не переступати її.

Гравці задньої лінії можуть перебивати м'яч на бік суперника ударом чи передачею, причому після удару їм дозволено приземлятися у зону нападу, не наступаючи при цьому на ліню, що обмежує цю зону.

У кожній партії команда має право заміни основних гравців запасними. Команда може зробити шість замін у кожній партії. Запасний гравець має зайняти місце гравця, якого він міняє. Після заміни основний гравець повертається тільки один раз у гру замість запасного гравця, який замінив його, за умови, що за участю останнього було розіграно не менш ніж одне очко. Команда має право робити дві перерви в кожній партії тривалістю до 30 с кожна.

Підрахунок очок. Кожен розіграш м’яча приносить очко одній з команд. Гра складається з трьох чи п'яти партій, що визначається домовленістю між гравцями або положенням про змагання. У кожній партії переможцем вважають команду, яка першою набрала 25 очок. Якщо рахунок у партії стає 24 : 24, то гра в ній продовжується до різниці у два очка (26 : 24, 27 : 25, 28 : 26 і т. д.). Вирішальна партія проводиться до 15 очок (з різницею не менше 2 очок). Після кожної партії команди міняються сторонами майданчика. У вирішальній партії команди міняються сторонами майданчика після того як одна з команд набере 8 очок. Загальна перемога - за тією командою, яка виграє дві парії з трьох або три з п'яти.

Під час гри (і після неї) гравці мають поводитися тактовно щодо партнерів і суперників. Заперечувати рішення суддів або робити їм зауваження вони не мають права.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрити зміст гри у волейбол.

2. Дати визначення поняттю «техніка гри».

3. Перелічити та дати стислу характеристику подачам.

4. Які є види передач? Дати їх стислу характеристику.

5. Дати стислу характеристику поняттю «нападаючий удар».

6. Які є види блокувань?

7. Дати визначення поняттю «тактика гри».

8. Перелічити фізичні якості волейболіста.

9. Дати стислу характеристику загальним правилам гри у волейбол.

10. Розкрити зміст методики та послідовності вивчення технічних прийомів у волейболі.

Список літератури

Попередня тема

На початок

Наступна тема