|
|
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ Електронний посібник |
||
|
|
1.
ТЕОРЕТИЧНА ПІДГОТОВКА |
||
|
1.Фізична культура і спорт у системі
загальнолюдських цінностей 2. Фізична
культура і система фізичного виховання у закладах освіти 3. Фізична культура і основи
здорового способу життя здобувача
освіти 4. Фізична підготовка в системі фізичного удосконалення людини 5. Контроль і самоконтрольу
процесі фізичного удосконалення 1. Фізична культура і спорт у системі загальнолюдських цінностей Система фізичного виховання тісно пов'язана з системами
освіти, охорони здоров'я, оборони, матеріального виробництва, культури, науки
і розвивається під впливом змін, що відбуваються в них, входить до
суспільного виробництва і впливає на нього опосередковано через суб'єкта
виробничих відносин – людину. Вона задовольняє не тільки біологічні потреби в рухах,
але і соціальні (формування особи, вдосконалення суспільних відносин). Зрозуміло, що,
підпорядковуючись біологічним
законам, за достатньої рухової
активності фізичний розвиток особи може відбуватися природним шляхом
без педагогічного втручання
в цей процес. Але рівень рухової активності сучасної людини недостатній для забезпечення належного рівня її фізичних
можливостей. Лише система фізичного
виховання, реалізуючи свої специфічні функції, може цілком задовольнити потреби
людей в руховій активності,
забезпечивши їм високий рівень здоров'я і фізичної дієздатності. Реалізуючи свої
педагогічні функції,
система фізичного виховання
здатна також вирішувати завдання морального,
естетичного, інтелектуального
розвитку, досягаючи успіху там, де виявляються неефективними інші системи. Разом з тим, у самій
системі фізичного виховання віддзеркалюється все
те, що пов'язане з соціальним, економічним і духовним життям суспільства. Що вище рівень соціально-економічного
розвитку суспільства, то повніші цінності фізичної культури в житті його громадян,
вища частка національного доходу, що її використовують на фізичне виховання, вищий рівень здоров'я і довголіття людей. Заходи цільової комплексної програми Міністерства освіти і науки України «Фізичне виховання – здоров'я нації»
від 1 вересня 1998 року визначають
основні завдання з питань формування, зміцнення та зберігання здоров'я громадян, розвитку процесу фізичного виховання та спорту, створення для цього необхідних соціально-економічних,
правових та організаційних
умов. Першочерговим завданням діяльності педагогічних колективів закладів освіти є орієнтація здобувачів освіти на формування здорового
способу життя та провідної
ролі в ньому фізичної культури та спорту. Особливе місце в структурі оздоровчих заходів системи освіти займає рухливий режим – фізична культура, спорт, активний
відпочинок. Фізичне виховання
у закладі освіти – це безперервний освітньо-виховний процес, який вирішує завдання оздоровлення, різноспрямованого фізичного розвитку, професійно-прикладної
фізичної підготовки та удосконалення спортивної майстерності здобувачів освіти впродовж навчання. Умови функціонування
системи фізичного виховання Головною умовою є бажання громадян реалізувати свої права на фізичний і духовний розвиток. Правда, бажання займатися фізичними вправами може виникати імпульсивно, на ґрунті біологічної потреби до руху, або
внаслідок певних «репресивних дій» з боку керівників занять. Але такі дії не пробуджують свідомість, тому активність, що проявляється як їх наслідок, швидко згасає. Тільки ефективною популяризацією з використанням відомих форм, методів і засобів можна досягти бажаного успіху – залучити більшість громадян держави до систематичних занять
фізичними вправами. Другою
такою умовою є належна матеріально-технічна база та фінансове
забезпечення галузі. Сучасна база має складатися з відповідних приміщень та інвентарю, який відповідав би фізичним, естетичним і гігієнічним потребам людини, а також надавати умови для рекреації і відпочинку окремих громадян різного віку, їх груп
та сімей. Третьою, визначальною
умовою є забезпечення галузі «Фізична культура і
спорт» висококваліфікованими фахівцями-професіоналами. Фахівці об'єктивно
існують у системі і є носіями всіх її цінностей. Вони урухомлюють систему, формують її ідеологію, науково-методичні, програмно-нормативні
та організаційні основи; займаються просвітництвом; беруть участь у створенні, вдосконаленні та оновленні матеріально - технічної бази. Таким фахівцем є викладач
фізичної культури. Педагогічні кадри нової генерації покликані поєднувати високий професіоналізм із глибоким усвідомленням сучасних суспільних потреб,
тому у формуванні особистості
викладача ми вбачаємо два
головних аспекти – професійний і загально-культурний.
Мета – це очікуваний
результат діяльності, до якого
прагне людина. Вона, як і
система загалом, випливає
з певних потреб окремої людини, групи, людей, всього суспільства. Усвідомлення цих потреб та забезпечення належних умов для їх задоволення
є гарантом формування правильної
мети. Якщо мета не відповідає
потребам людини чи суспільства загалом, або якщо для її реалізації не створено належних умов, то така мета не
буде досягнута, оскільки
поставлена неправильно. Першою потребою, яка спонукає людину до руху, є біологічна потреба, пов'язана з
розвитком рухового апарату в певному віці. Вона з'являється в ранньому дитинстві і поступово згасає, починаючи з підліткового періоду розвитку. Однак біологічна потреба рухатися живе в людині протягом усього життя та її слід постійно
задовольняти. Надзвичайної
шкоди дорослі завдають розвитку дитини (свідомо чи несвідомо), якщо обмежують її рухову активність. Другою є
потреба у всебічному гармонійному
розвитку особистості. У цьому однаково зацікавлені і кожна окремо взята особа, і суспільство
загалом (див. «Завдання фізичного виховання»). Третя потреба пов'язана зі здоров'ям. Заняття фізичними вправами сприяють поліпшенню фізичного і духовного здоров'я. Четверта потреба полягає у підготовці членів суспільства до високопродуктивної праці та
оборони своєї Батьківщини.
Ця потреба була однією з об'єктивних причин виникнення фізичного виховання в первіснообщинному суспільстві і, сьогодні є
вельми вагомою. Вона визначає
прикладність фізичного виховання, його практичну роль у суспільстві. Основні завдання
фізичного виховання Будь-яку
мету реалізують шляхом її
конкретизації в загальному
комплексі послідовних, тісно взаємопов'язаних завдань. У цьому контексті завдання можна розглядати як малі, конкретні кроки, що призводять до кінцевого результату. У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об'єднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні. Освітні завдання Ця група специфічних
завдань, що їх вирішують у процесі фізичного виховання, полягає в тому, щоб: • зробити надбанням
кожного базові науково-практичні
знання, нагромаджені у сфері фізичної культури: • забезпечити раціональне
формування індивідуального
фонду рухових умінь і навичок та довести їх до необхідного рівня досконалості; • навчити кожного застосовувати
набуті знання і навички у повсякденному житті для самовдосконалення. Освітня спрямованість
фізичного виховання реалізується, перш за все, шляхом планомірного
передавання викладачем і наступним засвоєнням здобувачами освіти певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і поглибленням. Сучасні програми фізичного виховання мають передбачати досить широке коло фізкультурно-спортивних
знань, що охоплювали б усі чинники розумної організації і забезпечення життєдіяльності, які в сукупності мають назву «здоровий спосіб життя». Це знання
про суть фізичної культури,
її значення для особи і суспільства, принципи і правила
раціонального використання
її цінностей; знання суто прикладного
характеру, які є передумовою
усвідомленого засвоєння рухових умінь, формування навичок, ефективного використання фізичних можливостей у житті та фізкультурно-гігієнічні
знання. Ґрунтуючись на відповідних знаннях, у процесі фізичного виховання вирішуються і завдання із системного формування, і вдосконалення рухових умінь та навичок. Без набуття рухових
умінь і навичок неможливо домогтися успіху у практичній діяльності. Навіть незвичайні фізичні задатки людини, які вона отримала від природи, так і залишаться потенціями, якщо не реалізувати їх у діяльності, пов'язавши з раціональними способами виконання
рухових дій. Формуючись як цілісно відрегульовані засоби управління рухами, рухові уміння і навички є складовими реально проявлених рухових здібностей. Природна послідовність у формуванні індивідуального
фонду рухових вмінь і навичок така: на базі вроджених рухових можливостей і елементарних рухів формуються відносно прості рухові уміння, які, закріплюючись, трансформуються
у навички. Зі збільшенням кількості і різноманітності набутих рухових умінь і навичок зростає можливість швидкого становлення нових практичних умінь, що відповідають вимогам життя. Оздоровчі завдання Група оздоровчих
завдань спрямована на: • забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку. «Фізичними» прийнято називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні властивості,
завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність; • зміцнення і збереження
здоров'я. Завдання із зміцнення здоров'я вирішують у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих,
розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. • забезпечення творчого
довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань. Виховні завдання Виховні завдання,
які має вирішувати у процесі фізичного виховання кожен педагог, забезпечують соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси. Реалізація виховних
завдань сприяє втіленню віковічної мрії людства про гармонію у вихованні, якою вона представлялася кращим мислителям у різні часи та епохи. Підготовку всебічно
розвинених членів суспільства вважав метою виховання Фур'є. В новому світі, за його прогнозами, виросте нова людина, фізично розвинена, творчо активна, знайома з декількома ремеслами, основами наук і мистецтв. Об'єктивною основою органічного взаємозв'язку всіх сторін виховання
є єдність фізичного і
духовного розвитку людини. Вирішення виховних
завдань передбачає: • розвиток інтелекту
й утвердження життєвого оптимізму; • патріотичне та моральне
загартування молоді, виховання волі; • виховання любові
до праці; • розширення сфери
естетичного впливу навколишнього середовища на
особу. Інтелектуальний розвиток
здобувачів освіти у процесі фізичного виховання Вчені різних
профілів не раз стверджували,
що інтелектуальний розвиток вимагає відповідного фізичного стану. Освітня суть фізичного
виховання тісно пов'язана і з вихованням пізнавальної активності, і
таких якостей розуму, як допитливість, динамічність, гнучкість і гострота, для чого у фізичному вихованні багато можливостей. Реалізуючи ці можливості, потрібно поряд з передачею знань оптимізувати пізнавальні процеси безпосередньо в ході занять фізичними вправами, спонукуючи здобувачів освіти до осмислення рухових завдань, їх аналізу і корекції. Моральне виховання
здобувачів освіти у процесі фізичного виховання Великі можливості
має навчально-рухова діяльність для вирішення завдань морального виховання, що зумовлено її змістом, який
охоплює розмаїття інтелектуальних, пізнавальних, емоційних і моральних компонентів, та формами організації,
в яких поведінка здобувача освіти відкрита для спостереження викладачем у різноманітних ситуаціях і емоційних станах
(часто на межі людських можливостей). Методика формування моральної свідомості і поведінки має бути звернена до духовної суті здобувачів освіти. Сам зміст навчально-рухової діяльності вивчає ситуації, які можна використовувати для виховання почуття поваги в слабкого, почуття обов'язку і відданості, почуття відповідальності, власної гідності, гордості, совісті, сором'язливості тощо. Виховання волі
в процесі занять фізичними
вправами Більшість з того, що розуміють під «фізичним вихованням», є водночас і вихованням волі. У процесі вивчення рухів, удосконалення фізичних здібностей обов'язково приводяться в дію, виявляються і розвиваються вольові риси особи. Без цього неможлива реалізація жодного завдання на шляху до фізичної досконалості. Серед вольових
якостей, які найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання є: цілеспрямованість (підпорядкування
всіх сил для досягнення бажаного результату); наполегливість
і впертість, що проявляються
під час подолання труднощів; витримка (здатність регулювати власні почуття і настрої); рішучість і сміливість (здатність швидко приймати рішення і діяти всупереч небезпеці); ініціативність (долання труднощів нетрадиційними засобами і методами). Формування вольових
якостей сприяє становленню здобувачів освіти як суб'єктів діяльності здатних вільно, в рамках усвідомленої необхідності, визначати свою поведінку й діяльність і нести відповідальність за її результати. Фізичне і господарсько-трудове
виховання здобувачів освіти Забезпечуючи підвищення функціональних можливостей організму, фізичне виховання створює найважливіші передумови високої працездатності для всіх видів праці. Але роль фізичного виховання в господарсько-трудовому вихованні
цим не обмежується. По-перше, фізичне
виховання, окрім загально підготовчого, має прикладне значення для господарсько-трудової
діяльності, формуючи рухові навички і вміння, що безпосередньо
застосовуються в ній. У цьому випадку фізичне виховання є, по суті, однією з форм практичного
господарсько-трудового виховання.
Разом з тим, фізичне виховання, розвиваючи фізичні здібності і створюючи великий запас рухових
навичок і вмінь, гарантує високу продуктивність в будь-якому
виді праці. По-друге, у процесі
фізичного вдосконалення,
яке досягається роками наполегливої
праці, формується позитивне ставлення до праці взагалі. По-третє, деякі
види фізичної праці є складовою процесу фізичного виховання, тобто за певної організації дають ефект, схожий з ефектом фізичних вправ, сприяючи розвитку фізичних якостей і зміцненню здоров'я, або у формі обслуговуючої праці підвищують ефективність навчально-тренувальних
занять (підготовка і прибирання
місць занять, догляд за спортивним
спорядженням, виготовлення
спортивного інвентарю та приладів,
будівництво спортивних споруд тощо). Велике значення в господарсько-трудовому
вихованні мають
спортивно-трудові літні табори відпочинку, організовані на час канікул дитячими спортивними школами або регіональними управліннями освіти. Вплив занять фізичними
вправами на естетичне виховання здобувачів освіти Фізичне виховання
розширює сферу естетичного
впливу навколишнього середовища на особу. В процесі
занять фізичними вправами
в контексті зв'язку з естетичним вихованням можна вирішувати такі завдання: •
виховувати здатність сприймати,
відчувати й оцінювати
красу в сфері фізичної культури та в інших галузях її прояву; •
формувати естетично зріле прагнення до фізичної досконалості; •
формувати естетику поведінки
і міжлюдських стосунків у
фізкультурній діяльності; •
виробляти активну позицію в утвердженні прекрасного, непримиренності
до потворного, бридкого. Головними засобами
естетичного виховання в процесі занять фізичними вправами є: •
краса фізичної
зовнішності людини:
правильна будова тіла, гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави, пластична
виразність тіла, цілеспрямовані досконалі рухи; •
складнокоординаційні
рухи, розміреність зусиль,
динаміка ритмів та інші риси раціональних
рухових дій; •
гімнастичні виступи, спортивні
змагання, фізкультурні паради, які за дією естетичного впливу межують з мистецтвом; •
естетичні елементи навколишнього
природного середовища в якому
відбуваються заняття; • сама
атмосфера та умови занять (одяг,
музика, хореографія, пісні, злагоджені дії, художнє оформлення споруд, гігієнічні умови). Для вирішення завдань естетичного виховання у процесі занять фізичними вправами слід забезпечити відповідну естетичну спрямованість у застосуванні засобів і методів педагогічного впливу, підкреслюючи естетичні властивості фізичної культури, концентруючи на них увагу. 2. Фізична культура і система фізичного виховання у закладах освіти Що таке
фізична культура та спорт? Фізична культура та спорт – це засіб створення
гармонійно розвинутої особистості. Вони допомагають зосередити всі внутрішні ресурси організму на досягненні поставленої цілі, підвищують працездатність, дають змогу втиснути
в рамки короткого робочого дня виконання
всіх справ, які було заплановано, формують потребу в здоровому способі
життя. Фізична культура – це частина загальної
культури суспільства,
одна зі сфер соціальної діяльності, спрямована на підтримку здоров'я, розвиток фізичних здатностей людини та використання їх відповідно до потреб громадської
практики. Фізична культура – найбільш широке поняття. Вона охоплює всі досягнення, які було нагромаджено
в процесі соціально-історичної
практики: рівень здоров'я,
спортивної майстерності,
науки, творів мистецтва, які пов'язані з фізичним вихованням, а також матеріальні (технічні) цінності (спортивні знаряддя, інвентар тощо). Під фізичною
культурою розуміють сукупність
усіх притаманних даному суспільству цілей, завдань, засобів, форм заходів, під впливом яких
відбувається фізичний розвиток та удосконалення людини. Сюди належать фізичне виховання та спорт. Фізичне виховання
– це педагогічний процес, спрямований на удосконалення форм та функцій організму людини, формування навиків руху, вмінь, пов'язаних з ними знань, а також виховання фізичних якостей. Фізичне виховання пов'язане з іншими сторонами виховання –
моральною, естетичною, трудовою. Спорт – це домінуюча форма проявлення фізичної культури, це слово часто використовують як синонім до поняття «фізична культура».
Спорт можна розглядати як
систему результатів фізичної
культури, оскільки цей термін означає
рух у напрямку до фізичних
досягнень на основі
правил, норм, тренувань та змагань.
Термін «спорт» використовують
стосовно різних сфер залежно від того, які цілі ставить перед собою
той, хто займається, або той хто бере
участь в тих чи інших спортивних заняттях. Це дитячий та юнацький спорт, масовий спорт (спортивне заняття під час відпочинку, у вільний від навчання час), а також спорт високих досягнень – професіональний (юніори та дорослі спортсмени). Загострення конкуренції на міжнародній спортивній арені зробило спорт однією з активних сфер людської діяльності. Фізична культура об'єктивно являє собою сферу масової самодіяльності. Вона є важливим чинником становлення активної життєвої позиції. Дослідженням встановлено, що у здобувачів освіти, залучених до систематичних
занять фізичною культурою та спортом і демонструючи достатньо високу активність, вироблюється своєрідний
стереотип режиму дня, підвищується впевненість поведінки, спостерігається формування «престижних установок», високий життєвий тонус. Вони більш комунікабельні, виражають готовність до співробітництва, радіють соціальному визнанню, менше бояться
критики. В них спостерігається більш
висока емоційна стабільність, витримка, оптимізм, енергія, серед них більше наполегливих людей, які можуть повести за собою колектив.
Цій групі здобувачів освіти в більшій мірі притаманні відчуття відповідальності, зібраність, добросовісність. Вони успішно взаємодіють в роботі, яка потребує постійності, вільно вступають в контакти, серед них частіше проявляються лідери, в них кращий
самоконтроль. Ці дані
підкреслюють основний позитивний вплив систематичних занять спортом і фізичною
культурою на характерологічні особливості
особистості здобувачів освіти. Виховання фізичних
якостей має в основі постійне прагнення зробити надможливе для себе, здивувати оточуючих своїми можливостями. Але для цього від самого народження потрібно постійно та регулярно виконувати правила фізичного виховання. Основним етапом у вихованні цих якостей є освітній період в житті людини (7–25 років), впродовж якого відбувається закріплення навчального матеріалу для його подальшого використання в житті. Напрями використання
засобів фізичної культури та спорту Конкретні напрями
та організаційні форми використання масових оздоровчих, фізкультурних та спортивних заходів в умовах закладів освіти залежать від статі, віку,
стану здоров'я, рівня фізичної та спортивної підготовленості тих, хто займається, а також від спортивної бази, традицій закладу освіти та інших умов. Можна виділити гігієнічний, оздоровлювально-рекреативний
(рекреація – відновлення), загальнопідготовчий, спортивний,
професіонально-прикладний, лікувальний
напрям. Під гігієнічним
напрямом розуміють використання засобів фізичної культури для відновлення працездатності та закріплення здоров'я як в умовах гуртожитку, так і вдома: ранкової гігієнічної гімнастики, загартовування, правильного режиму труда та відпочинку, прийому їжі у згоді з вимогами гігієни, оздоровчих прогулянок, бігу, спортивних ігор, ходьби на лижах та інших фізичних вправ. Оздоровчо-рекреативний напрям передбачає використання фізичної культури та спорту у разі колективної організації відпочинку та культурного дозвілля
у вихідні дні і в період канікул для відновлення після роботи та закріплення здоров'я. До засобів цього напряму належать туристичні походи, екскурсії, рухливі ігри, спортивні заходи, які можуть бути організовані на базі студентських гуртожитків, оздоровчо-спортивних
таборів, будівельних загонів, під час навчальної практики. Загальнопідготовчий напрям забезпечує всебічну фізичну підготовленість і підтримку її впродовж багатьох
років на рівні вимогі тестів відповідно до віку. Засобами підготовки за цим напрямом є вправи, які входять
в тести: ранкова гігієнічна
гімнастика, легка атлетика, плавання,
лижний спорт, туризм, ігри.
Для планомірної роботи за
цим напрямом організують групи, спеціальні секції, проводять спортивні змагання. Спортивний напрям
передбачає спеціалізовані
систематичні заняття
одним з видів спорту в навчальних
групах спортивного вдосконалення,
спортивних секціях
спортивного клубу або індивідуально,
участь у спортивних змаганнях
з метою підвищення або збереження рівня спортивної майстерності. Професійно-прикладний напрям передбачає використання засобів фізичної культури та спорту в системі
НОТ і для підготовки до роботи
за вибраною професією з урахуванням особливостей професії. Лікувальний напрям полягає у виконанні фізичних вправ, загартовувальних чинників та гігієнічних заходів у системі лікувальних засобів з відновлення здоров'я або окремих функцій
організму, знижених або втрачених як результат захворювань і травм. Засобами є
раціональний режим життєдіяльності,
чинники природи, загартовування, лікувальний масаж, механотерапія, трудотерапія, широке коло різноманітних фізичних вправ. Використання засобів фізичної культури в лікувальних цілях слід супроводжувати
систематичним лікарським
контролем та чітким урахуванням
індивідуальних особливостей
пацієнта. Форми фізичного
виховання здобувачів освіти Фізичне виховання
у закладі освіти проводять протягом всього періоду навчання здобувачів освіти і відтворюють у різних формах, які взаємозв'язані, доповнюють одна
одну і являють собою єдиний
процес фізичного виховання. Навчальні заняття
являють собою форму фізичного
виховання у закладах освіти.
Їх планують у навчальних планах з усіх спеціальностей, їх проведення забезпечують викладачі кафедр фізичного виховання. Самостійні заняття
здобувачів освіти фізичною культурою, спортом, туризмом призводять
до поліпшення освоєння навчального матеріалу, дозволяють збільшити загальний час заняття фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення, є
одним зі шляхів впровадження фізичної культури та спорту в побут та відпочинок здобувачів освіти. У сукупності з навчальними заняттями правильно
організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну неперервність та ефективність фізичного виховання. Ці заняття можна проводити в навчальний час за завданням викладачів або в секціях. Фізичні вправи в режимі дня спрямовано на укріплення здоров'я, збільшення розумової та фізичної працездатності, оздоровлення умов навчальної праці, побуту, відпочинку здобувачів освіти, збільшення бюджету часу
на фізичне виховання. Масові оздоровчі,
фізкультурні та спортивні
заходи спрямовано на широке
приваблення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою та спортом, поліпшення
стану здоров'я, вдосконалення
фізичної та спортивної підготовленості здобувачів освіти. Їх організовують
у вільний від навчальних занять час, у вихідні
та святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під
час навчальних практик, у студентських
будівничих бригадах. Ці
заходи проводить спортивний клуб закладу освіти на основі широкої ініціативи та самодіяльності здобувачів освіти за методичного керівництва
кафедри фізичного виховання та активної участі профспілкової організації закладу освіти. Програмне забезпечення
курсу фізичного виховання Зміст курсу фізичного
виховання регламентовано навчальною програмою «Фізичне виховання». На основі навчального матеріалу програми вирішують завдання фізичного виховання здобувачів освіти. Він складається з теоретичного
та практичного розділів. Зміст
теоретичного розділу програми
передбачає отримання здобувачами освіти знань з основ теорії та
методики фізичного виховання.
Теоретичні знання подано
у формі лекцій, систематичних бесід, практичних занять, а також у вигляді самостійного вивчення здобувачами освіти навчальної та спеціальної літератури. Лекційний курс розраховано
на 4 роки навчання та складається
з 20 тем. Перші 4 теми в обсязі
10 годин викладають на першому
курсі, так само викладають
теми на інших курсах. Практичний розділ
програми має в своєму складі навчальний матеріал для всіх навчальних відділень і спрямований на вирішення конкретних завдань фізичної підготовки здобувачів освіти. У змісті занять всіх навчальних відділень є розділи: • гімнастика; • легка
атлетика; • плавання; • туризм; • спортивні ігри
(баскетбол, волейбол, футбол). Зміст практичних
занять всіх відділень охоплює також матеріал з професійно-прикладної
фізичної підготовки, який визначає кожний заклад освіти відповідно до профільних спеціальностей. Разом з навчальним матеріалом для всіх навчальних відділень програма охоплює матеріал для спеціального навчального відділення і матеріал за видами
спорту для навчального відділення
спортивного вдосконалення. Програма
визначає особливості навчання в кожному навчальному відділенні з урахуванням спрямованості їх роботи. 3. Фізична культура і основи здорового способу життя здобувача освіти Законом України «Про фізичну культуру і
спорт», цільовою комплексною програмою
«Фізичне виховання – здоров'я нації»
передбачено реформування фізичного виховання, поставлено
завдання сприяти фізичному, психічному здоров'ю, зокрема, молоді, окреслено пріоритети здорового способу життя.
Все це потребує активізації зусиль усіх ланок системи освіти, формування позитивної громадської думки. Фізичне виховання є важливим засобом у системі освіти та виховання, формування у здобувачів освіти основ
здорового способу життя, організації
корисного дозвілля та
активного відпочинку, розвитку
й відновлення фізичних і духовних сил, реабілітації та корекції здоров'я, розвитку позитивних моральних і вольових якостей, виховання потреби в систематичних заняттях фізичними вправами, прагнення до фізичного удосконалення, готовності до праці й захисту Вітчизни. Свідоме ставлення здобувачів
освіти до власного організму – запорука здоров'я Сухомлинський В.О.
писав, що від гармонії фізичного розвитку, здоров'я й праці залежить багатогранність духовного світу
особистості – моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, багатство потреб, запитів, інтересів. Фізична культура має сформувати свідоме ставлення здобувачів освіти до власного організму, виробити вміння берегти здоров'я, зміцнювати його правильним режимом праці, відпочинку, гімнастикою,
спортом, загартовувати фізичні
й нервові системи, запобігати захворюванням. Крім занять слід
використовувати різноманітні
позаурочні форми навчання та методи залучення здобувачів освіти до занять фізичною
культурою: • у фізичних гуртках
і спортивних секціях; • у групах загальної
фізичної підготовки; • у групах лікувальної
фізичної культури; • у спеціальних медичних
групах. Керівники закладів
освіти спільно з органами
охорони здоров'я мають щороку проводити медичний огляд здобувачів освіти, контролювати додержання санітарно-гігієнічних
норм. Формування здорового способу життя засобами фізичної культури Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) є сьогодні загальновизнаним надійним, дієвим засобом збереження і зміцнення здоров'я студентської молоді. Розглядаючи ЗСЖ як
комплекс оздоровчих заходів,
спрямованих на зміцнення здоров'я, продовження творчого довголіття, до компонентів ЗСЖ його дослідники відносять: • фізичну підготовку; • загартування; • особисту гігієну; • раціональне харчування; • гігієнічно обґрунтований
режим дня; • аутогенне тренування; • усунення шкідливих
звичок. Відповідальність за здоров'я здобувачів освіти, а відтак формування у них ЗСЖ, покладено
на викладача фізичної культури. Завданнями занять з фізкультури є: фізична,
теоретична, методична, технічна підготовка
здобувачів освіти, відведення в структурі занять
часу на методичну підготовку
і тестовий контроль. Методична
підготовка спрямовується
на спонукання здобувачів освіти до самостійних оздоровчих занять за місцем проживання, формування в них знань, умінь і навичок, необхідних для суб'єктної оздоровчої діяльності. До таких занять, умінь
належить здатність самостійно визначати мету, планувати ефективні засоби і методи, регулювати, коригувати свою оздоровчу діяльність, обладнувати місце занять та використовувати інвентар, контролювати (перевіряти, оцінювати, вести облік), аналізувати досягнутий
результат і робити висновки. Сучасна природа негативних явищ, у чому їх причина Найголовнішими
причинами, за дослідженням вчених,
є примітивні соціальні, культурні запити здобувачів освіти (37%), до власного інтелектуального розвитку (78%), до набуття культурних навичок (73%), до свого здоров'я (47%). У країні зростає кількість дітей-інвалідів.
Медики зафіксували зріст гіпертонії у здобувачів освіти (на 3%), хвороби кісток (на 60%). Не дивно, що лише 15–20% практично здорові. За останнє десятиріччя в Україні склалася критична ситуація стосовно функціонального стану молоді. Значна кількість здобувачів освіти має низький рівень
стану здоров'я і незадовільну
фізичну підготовку. Дані призовних комісій військових комісаріатів свідчать про те, що до служби в лавах Збройних сил України придатний тільки один із 4-х призовників. У зв'язку з цим уряд затвердив Цільову комплексну програму «Фізичне виховання – здоров'я
нації». 4. Фізична підготовка в системі фізичного удосконалення людини Фізична культура є одним із засобів фізичного
вдосконалення людини. Позитивний вплив фізичного виховання на організм людини буде лише в тому випадку, коли його теорія спиратиметься
на природничо-наукову основу, яка тісно пов'язана з фізіологією, гігієною, анатомією, та іншими науками,
особливо з галузями тих наук, які
розробляють питання фізичного виховання, – фізіологією фізичних вправ, гігієною фізичних вправ, лікарським контролем тощо. Теорія фізичного
виховання спирається на дані вказаних вище наук, використовує розкриті ними закономірності
для розробки найбільш ефективних засобів та методів фізичного виховання. Науковий підхід до використання фізичних вправ потребує знання та врахування їх впливу на організм людини. Вивчення фізіологічного
впливу на організм фізичних вправ допомагає оцінити їх ефективність та поліпшити структуру тренувального
процесу. У процесі тренування відбуваються різні зміни в організмі, які призводять до вдосконалення діяльності його органів та систем та збільшення
працездатності. Єдність фізичної
та психологічної діяльності
людини Систематичні заняття фізкультурою та
спортом, крім зовнішніх ознак фізичної досконалості, створюють умови, сприятливі для діяльності внутрішніх органів. Заняття фізичними вправами призводять до розвитку і вдосконалення не тільки м'язової системи, але й всіх систем організму. М'язова робота сприятливо впливає на діяльність нервової системи. Під час виконання фізичних вправ проявляється єдність фізичної та психічної діяльності людини. Всяке навчання
руху, оволодіння новими фізичними вправами є виробленням умовних рефлексів. У процесі виконання фізичних вправ в організмі виникає велика кількість умовно-рефлекторних зв'язків між корою головного мозку, внутрішніми органами та руховим апаратом. Коли людина навчається новій вправі, то спочатку вона виходить неточною,
супроводжується низкою непотрібних
рухів. Але в процесі постійного тренування рухи стають більш чіткими. У головному мозку при цьому виникають нові зв'язки між нервовими клітинами, що керують роботою м'язів, які беруть
участь в цій вправі. В подальшому людині вже не потрібно сильно напружувати увагу, для того щоб правильно зробити вправу, вона виходить легко та невимушено. Фази рухових
навичок Як
результат систематичного тренування у людини формуються рухові навички через утворення умовних рефлексів. Під час створення рухових навичок можна виділити декілька фаз. Перша
фаза формування рухових навичок називається фазою генералізації, її особливістю є широка
іррадіація процесу збудження в корі великих півкуль головного мозку. Цю фазу чітко можна спостерігати в
початковому періоді навчання
в будь-якій спортивній діяльності. Про ступінь генералізації процесу збудження в рухових клітинах кори великих півкуль можна дізнатися за характером рухів людини, яка вперше виконує будь-яку вправу на гімнастичному снаряді, яка вперше стає на лижі. В цій фазі спостерігають
багато непотрібних недостатньо координованих рухів. Друга
фаза формування рухових навичок характеризується обмеженням іррадіації збудження та поступовим зростанням його концентрації. Створення умовних рефлексів пов'язане зі здатністю процесу збудження концентруватися. Тому
концентрація збудження,
яка виникає у другій фазі, зумовлює становлення рухових умовних рефлексів. В цій фазі відбувається
формування динамічного
стереотипу, який являє
собою систему умовних рефлексів.
Рухи стають більш точними, ліквідуються зайві скорочення м'язів. Гальмуванню зайвих рухів сприяють словесні вказівки педагога, спрямовані
на підкріплення правильних
рухів. У великому значенні
мовних подразників проявляється специфіка вищої нервової діяльності людини та так званої другої сигнальної системи. Процес створення динамічного стереотипу, який покладено в основу рухових навичок, у другій фазі ще не закінчений. Третя фаза формування
рухових навичок характеризується стабілізацією системи рухомих умовних рефлексів як результат їх зміцнення. В цій фазі процеси
збудження та гальмування чергуються в чіткій послідовності та локалізуються
в окремих визначених ділянках кори головного мозку.
Як результат рухи стають точними,
економічними, висококоординованими,
виконуються в заданому темпі, з необхідною амплітудою. Водночас з формуванням
рухових навичок відбувається формування і вегетативних умовних рефлексів. Діяльність внутрішніх органів та рухомого апарату стають більш узгодженими. Діяльність скелетних м'язів, органів кровообігу, дихання та інших систем організму відбувається на більш високому рівні. Тривалість окремих фаз в процесі навчання може бути різною залежно від віку, загальної
фізичної підготовленості
та запасу попередніх рухомих
навичок того, хто навчається. Тривале повторення рухомих навичок укріплює умовно-рефлекторні зв'язки та призводить до автоматизації рухів. Створення автоматизованих рухів як окремих компонентів рухомих навичок розцінюється сприятливо, оскільки вони економніші і не потребують великої напруги. Удосконалення функціонального
стану організму За
систематичного тренування перебудовуються
окремі органи та системи організму. Організм тренованого спортсмена
відрізняється високою загальною працездатністю та спеціальною працездатністю в певному виді спорту. Тренований спортсмен спроможний
швидко включатися в
роботу, утримувати інтенсивну
м'язову діяльність впродовж зазначеного часу та доволі швидко відновлювати свої сили. У міру наростання тренованості
спортсмена спостерігається поліпшення
його спортивних результатів і паралельно удосконалюється функціональний
стан організму. Якщо тренованій
та нетренованій людині запропонувати однакову м'язову роботу, то у тренованої
зміни всіх фізіологічних функцій будуть менш вираженими.
При цьому буде менший розхід енергії, а як результат,
і на покриття енергетичних
затрат знадобиться менше посилення дихання та кровообігу. Приріст пульсу та збільшення артеріального тиску будуть менші. Це все стосується і змін у крові, сечі, температури тіла та інших фізіологічних показників. Таким чином, одна і та сама робота є для тренованої людини легшою, ніж для нетренованої. Інше співвідношення
фізіологічних змін відбувається під час виконання максимальної роботи. Зрозуміло, що нетренованій людині не під силу виконувати таку саму за силою
та тривалості роботу, як тренованій.
Після виконання великих навантажень функціональні зміни у тренованих більше, ніж у нетренованих. За правильної побудові методики тренування настає поступове наростання тренованості, яке призводить до
створення у спортсменів
так званої «спортивної форми». В стані спортивної форми спортсмен показує найбільш високі для себе спортивні результати. Спортивна форма характеризується
високою працездатністю, високим рівнем розвитку рухомих якостей, великим запасом функціональних
можливостей організму, хорошою морально-вольовою та технічною підготовленістю
спортсмена. В стані спортивної
форми спортсмен відмічає чудове самопочуття, бадьорість, потребу у тренуванні
та потяг до участі у змаганнях,
до виявлення своїх можливостей. Зрозуміло, що
значні зміни під час тренування відбуваються в м'язах. М'язи, які працюють,
краще забезпечуються кров’ю, внаслідок чого поліпшується їх трофіка, збільшується
обмін речовин у м'язах, збільшується маса м'язів, їх об'єм, швидкість
скорочення, збільшується їх еластичність та спроможність до розтягування. Об’єктивно про вплив
занять фізкультурою та спортом на м'язи ми можемо судити, визначаючи силу м'язів за допомогою динамометрів. Під час виконання
фізичних вправ використання енергії збільшується прямо пропорційно кількості роботи, що її виконують.
Підвищене використання енергії перебуває у прямому зв'язку з інтенсивним обміном речовин. Для вивільнення в організмі енергії потрібні в достатній кількості енергетичні речовини, а для їх окиснення кисень. Як відомо, кисень доставляється в ткані кров'ю, куди він потрапляє
з легень. За окиснення енергетичних речовин у м'язах створюється вуглекислий газ, який також потрапляє в кров, а потім виділяється легенями. Тому виконання інтенсивної м'язової роботи призводить до посилення функції серцево-судинної, дихальної, вивідної та інших систем організму. Взаємодія організму
з навколишнім середовищем У процесі фізичного виховання удосконалюється взаємодія організму із навколишнім середовищем. Реакція організму на зовнішні подразники стає більш адекватною. Використання чинників природи (сонце, повітря, вода) для загартування організму є важливою частиною фізичного виховання та має велике значення для поліпшення стану здоров'я. Сприятливий вплив чинників навколишнього середовища на організм саме під час фізичних вправ є найбільш ефективним. Таким
чином, в процесі фізичного
виховання формуються рухові навички, розвиваються фізичні, моральні, вольові якості, поліпшуються функції всіх органів і систем, збільшується стійкість організму до несприятливих чинників навколишнього середовища, поліпшується працездатність людини. 5. Контроль і самоконтрольу процесі фізичного удосконалення Однією з відмінних
рис системи фізичного виховання є обов'язковий лікарський контроль за особами, що
займаються фізкультурою
та спортом. Нарівні з розвитком
фізкультурного руху розвивалася
і удосконалювалася система лікарського
контролю. Лікарський контроль є галуззю медицини, яка вивчає стан здоров'я і спеціальну працездатність, тих,
хто займається фізичними вправами, і спирається на дані фізіології, гігієни та низку клінічних медичних дисциплін. Контроль лікаря Основним завданням
лікарського контролю є сприяння
найбільш правильному використанню
засобів фізкультури і
спорту для зміцнення здоров'я
і всебічного розвитку організму. Завданням лікарського контролю є вивчення
змін у стані здоров'я, фізичному розвитку і працездатності людини під впливом
систематичного фізичного тренування. Як вже відмічалося, систематичне застосування фізичних вправ значно впливає на організм, розвиваючи його функціональні можливості. Однак в деяких випадках, за неправильної методики і порушення
режиму тренування, можуть
виникнути несприятливі зміни в стані організму. Тому одним із завдань лікарського контролю є розробка заходів запобігання їм та усунення, обґрунтування і перевірка ефективності режиму і
методів тренування. Лікар-фахівець з лікарського контролю, на відміну
від лікарів інших спеціальностей, має не тільки визначити стан здоров'я фізкультурника або спортсмена,
але і встановити рівень його тренованості, залежно від чого
і планувати величину подальших
фізичних навантажень.
Таким чином, лікар є активним
учасником планування тренувального процесу спортсменів. Загалом лікарський контроль сприяє поширенню фізичної культури і спорту в країні, забезпечує правильне ставлення фізичного виховання, сприяє вдосконаленню засобів і методів фізичного виховання. Комплексна методика контролю Відповідно до завдань
лікарського контролю вчені
розробили спеціальну комплексну методику обстеження спортсменів, яка дозволяє визначити стан їх здоров'я, фізичний розвиток, тренованість. Лікарський контроль за фізичним
вихованням населення містить такі розділи: 1) лікарські обстеження всіх осіб, що займаються
фізичною культурою і спортом; 2) лікарсько-педагогічні
спостереження в процесі навчально-тренувальних занять і змагань; 3) диспансерне обслуговування окремих груп спортсменів; 4)
медико-санітарне забезпечення
масових видів фізичної культури (виробничої гімнастики, заняття з особами середнього і
немолодого віку); 5)
медико-санітарне забезпечення
змагань; 6) профілактику спортивного травматизму; 7) запобіжний і поточний
санітарний нагляд за місцями і умовами проведення фізкультурних занять
і змагань; 8) лікарську консультацію
з питань фізкультури і
спорту; 9) санітарно-освітню роботу з тими, хто займається
фізкультурою та спортом; 10) агітацію і популяризацію фізкультури і спорту серед населення. Медичні обстеження Лікарське обстеження
осіб, що займаються фізкультурою і
спортом, охоплю первинні,
повторні і додаткові медичні спостереження. За первинного лікарського обстеження, яке проводять до
початку занять, вирішують питання
допуску до них. Повторні обстеження
проводять для виявлення впливу занять на організм. При цьому враховують зміни у функціональному стані організму, динаміці фізичного розвитку, ступені наростання тренованості. Додаткові обстеження
проводять у разі розв'язання питання про допуск
до змагань після перенесених захворювань і
травм, а також за напрямом
викладача фізичного виховання. Лікарське обстеження, зазвичай, охоплює загальне клінічне обстеження, антропометричні вимірювання, проведення функціональних проб
з дозованим фізичним навантаженням. За потреби проводять
консультації лікарів-фахівців
(хірурга, невропатолога, окуліста
та інших), а також більш поглиблене дослідження із застосуванням рентгенологічного,
електрокардіографічного, осцилографічного
та інших методів дослідження. Реєстрація медичних
обстежень Дані медичного
обстеження реєструють у лікарсько-контрольній карті фізкультурника. Особи, що займаються за освітніми програмами фізичного виховання на основі даних про стан здоров'я, фізичного розвитку і рівня фізичної підготовленості поділяють на
три групи: основну, підготовчу і спеціальну. В основну групу входять особи без відхилень в стані здоров'я, а також особи, що мають незначні відхилення в стані здоров'я з достатньою фізичною підготовленістю. В основній групі особи займаються в повному обсязі за навчальними програмах фізичного виховання, допускаються до
занять в одній з спортивних
секцій і до участі у змаганнях. У підготовчу групу входять особи, що мають незначні відхилення в стані здоров'я і фізичному розвитку, без достатньої фізичної підготовки. Ця група займається
за навчальними програмами
фізичного виховання. У спеціальну групу зараховують осіб, що мають значні
відхилення в стані здоров'я постійного або тимчасового характеру, допущені до виконання навчальної і виробничої роботи. У спеціальній групі заняття проводять за спеціальними навчальними програмами. Перехід з однієї медичної групи в іншу відбувається за даними педагогічних і лікарських спостережень, після додаткового обстеження. Осіб, що
вступили на шлях спортивного вдосконалення, учнів спортивних шкіл, членів колективів фізкультури на групи не поділяють. Вони отримують індивідуальні рекомендації про характер і режим тренування. Лікарсько-педагогічний нагляд Крім комплексного обстеження, яке лікар проводить
в умовах кабінету і лабораторій, вельми важливі спостереження лікаря за
спортсменами безпосередньо в умовах
тренування і змагань. Ці так звані лікарсько-педагогічні спостереження
охоплюють оцінювання організації і методики проведення
занять з урахуванням віку,
статі, стану здоров'я, загальної фізичної підготовленості і тренованості,
відповідності фізичного навантаження функціональним можливостям організму того, хто займається. Обслуговування спортивних
заходів Як вже вказувалося, складовою частиною лікарського контролю є медико-санітарне
забезпечення змагань і масових фізкультурних заходів. Для обслуговування спортивних заходів і змагань місцевий відділ охорони здоров'я призначає головного лікаря змагання і медичний персонал. Травматизм Лікар бере активну
участь у заходах щодо запобігання
травмам, що можуть виникнути під час занять фізичною культурою і спортом. Консультації лікаря Одним з розділів лікарського контролю є
лікарські консультації з питань фізичної культури і спорту. Лікарі-фахівці
з лікарського контролю і лікувальної
фізкультури, а також лікарі загальнолікувальної мережі дають лікарські консультації з питань фізичної культури і спорту населенню, викладачам фізичного виховання, тренерам, фізкультурникам
і спортсменам. Система організації лікарського
контролю за фізичним вихованням
є частиною єдиної системи медичного обслуговування населення із залученням до цієї роботи всієї
мережі лікувально-профілактичних
установ. Це дозволяє широко охопити лікарським контролем різні контингенти осіб, що систематично займаються фізичними вправами, починаючи з дитячого і закінчуючи немолодим віком. Лікарсько-фізкультурні диспансери Лікарсько-фізкультурні диспансери (республіканські, обласні, міські, районні) є організаційно-методичними
центрами, що керують і допомагають лікувально-профілактичним
установам в правильній організації і методиці лікарського контролю за тими, хто займається фізичною культурою і спортом. Самоконтроль Самоконтролем
називають регулярне спостереження фізкультурником і
спортсменом за станом свого здоров'я
внаслідок занять фізичною
культурою і спортом. Самоконтроль не може замінити лікарський контроль, а
є лише його доповненням. Завдяки
самоконтролю спортсмен отримує можливість
контролювати виконання
правил особистої гігієни,
аналізувати режим і методику тренування,
а також дозування фізичного навантаження. Ціль та завдання Навчання спортсмена самоконтролю має за мету: навчити його більш уважно
ставитися до свого здоров'я; прищепити навички особистої гігієни; навчити найпростіших методів
самоконтролю; навчити реєструвати
і оцінювати отримані дані; встановити більш тісний зв'язок з лікарем і тренером, навчити використовувати дані самоконтролю для визначення
фізичного розвитку, рівня тренованості і стану здоров'я. Для кваліфікованих спортсменів, що регулярно тренуються і часто виступають
на змаганнях, обсяг і
методика самоконтролю має ширший
характер, ніж для новачків.
Навчання методиці
самоконтролю може бути індивідуальне
і колективне. Бажано, щоб навчанню самоконтролю
передувало ознайомлення з основами анатомії і фізіології, а також з впливом фізичних вправ на організм людини. Дані, що
їх отримують у процесі самоконтролю, потрібно поділити на суб'єктивні і об'єктивні. Для реєстрації результатів самонагляду і об'єктивних спостережень потрібно користуватися щоденником самоконтролю. Щоденник
можна заповнювати як в дні тренування, так і у період відпочинку. Суб'єктивні показники
самоконтролю Настрій. Дуже
суттєвий показник, що відображає психічний стан здобувачів освіти. Заняття завжди мають приносити задоволення. Настрій можна вважати добрим, коли людина упевнена в собі, спокійна, життєрадісна; задовільним – за нестійкого емоційного стану і незадовільним, коли людина засмучена, розгублена, пригнічена. Самопочуття є
одним з важливих показників
оцінювання фізичного
стану, впливу фізичних вправ на організм. У здобувачів освіти погане самопочуття, зазвичай, буває під час захворювань або за невідповідності функціональних можливостей організму рівню виконуваного фізичного навантаження. Самопочуття буває добрим (відчуття сили і бадьорості, бажання займатися), задовільним (млявість, занепад сил), незадовільним (помітна слабкість, стомлення, головний біль, підвищення частоти серцевих скорочень і артеріального тиску у спокої тощо). Стомлення – це фізіологічний стан організму, що виявляється в зниженні працездатності як результат проведеної
роботи. Воно є засобом тренування і підвищенням працездатності. У нормі стомлення має проходити через 2–3 години після занять. Якщо воно тримається довше, це свідчить
про неадекватність підібраного
фізичного навантаження. Із стомленням слід боротися тоді, коли воно починає переходити в перевтому, тобто коли стомлення не зникає на наступний ранок після тренування. Сон. Найбільш ефективним засобом відновлення працездатності організму після занять фізичними вправами є сон. Сон має вирішальне значення для відновлення нервової системи. Сон глибокий, міцний, такий, що наступає відразу
– викликає відчуття бадьорості, прилив сил. Характеризуючи
сон, спостерігають тривалість
і глибину сну, його порушення (важке засипання, неспокійний сон, безсоння, недосипання тощо). Апетит. Що
більше людина рухається, займається фізичними вправами, то краще вона має харчуватися, оскільки потреба організм в енергетичних речовинах збільшується. Апетит, як відомо, нестійкий, він легко порушується за нездужань і
хвороб, перевтоми. За великого інтенсивного
навантаження апетит може різко знизитися.
Отже, на підставі апетиту, студент може судити про відповідність фізичних навантажень індивідуальним можливостям організму. Апетит оціненюють як добрий, задовільний, знижений і поганий. Працездатність. Оцінюють
як підвищену, нормальну і
знижену. За правильної організації навчально-тренувального
процесу в динаміці працездатність має збільшуватися. Об'єктивні показники
самоконтролю Пульс.
Частоту
серцевих скорочень (ЧСС) розглядають як один з головних
і найдоступніших показників,
що характеризують стан серцево-судинної системи та її реакції на фізичне навантаження. Частота
пульсу здорової нетренованої
людини в стані спокою зазвичай коливається у жінок в межах 75–80
уд/хв, у чоловіків – 65–70 уд/ хв. У спортсменів частота пульсу зменшується
до 50–60 уд/хв, до того ж це зменшення спостерігають із зростанням тренованості. ЧСС визначають пальпаторним методом на сонній або променевій артеріях після 3 хвилин відпочинку, за 10, 15 або 30 секунд, після чого перераховують отримані величини в хвилину. Вимірювання ЧСС проводять відразу ж в перші 10 секунд після роботи. Для контролю важливо,
як реагує пульс на навантаження
і чи швидко знижується після навантаження. Ось за цим показником здобувач освіти має стежити,
порівнюючи ЧСС у спокої і
після навантаження. За малих і середніх навантажень нормальним вважають відновлення ЧСС через
10–15 хвилин. Якщо ЧСС
у спокої вранці або перед кожним заняттям у здобувача освіти постійна, то можна говорити про добре відновлення організму після попереднього заняття. Якщо показники ЧСС вищі, то організм не відновився. Значне почастішання або уповільнення пульсу на тлі погіршення самопочуття – один з
симптомів стомлення, перевтоми або порушення стану здоров'я. Вага.
Для
визначення нормальної
ваги використовують різні
вагозростові індекси. На практиці широко використовують індекс Брока. Нормальна
вага тіла для людей зростом: від 155
до 165 см = довжина тіла
– 100; 165–175 см = довжина тіла – 105; 175
і вище за см = довжина тіла – 110. Артеріальний тиск
(АТ). Тиск (макс) систоли – це тиск в період систоли (скорочення) серця, коли воно досягає найбільшої величини впродовж серцевого циклу. Діастолічний тиск (хв) – визначається
до кінця діастоли (розслаблення) серця, коли він впродовж серцевого циклу досягає мінімальної величини. Формула
ідеального тиску для
кожного віку: макс.
АТ = 102 + (0, 6 х к-сть років); мін. АТ
= 63 + (0, 5 х к-сть років). Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує вважати нормальними цифрами артеріальний тиск для систоли (макс.) – 100–140 мм рт. ст.; для діастоли
80–90 мм рт. ст. Функціональні проби і тести Рівень функціонального стану організму
можна визначити за допомогою функціональних проб і
тестів. Ортостатична проба. Підраховують пульс в положенні лежачи після 5–10 хвилин відпочинку, далі треба встати і виміряти пульс в положенні
стоячи. За різницею пульсу лежачи
і стоячи судять про функціональний
стан серцево-судинної і нервової
систем. Різниця до 12 уд/хв
– добрий стан фізичної тренованості, від 13 до 18 уд/хв – задовільний, 19–25 уд/хв – незадовільний, тобто відсутність фізичної тренованості, більше 25 уд/хв – свідчить про перевтому або захворювання. Проба
Штанге (затримка дихання
на вдиху). Після 5-ти хвилин відпочинку сидячи зробити 2–3 глибокі вдихи і видих, а потім, зробивши повний вдих затримують
дихання, час наголошується
від моменту затримки дихання до її припинення. Середнім показником є здатність затримати дихання на вдиху для нетренованих людей на
40–55 секунд, для тренованих – на 60–90
секунд і більше. З наростанням
тренованості час затримки
дихання зростає, у разі захворювання або перевтоми цей час знижується до 30–35 секунд. Ця
проба характеризує стійкість
організму до нестачі кисню. Проба
Генчі (затримка
дихання на видиху). Виконується так само, як і проба Штанге, тільки затримка дихання проводиться після повного видиху. Тут середнім показником є здатність затримати дихання на видиху для нетренованих людей на 25-30 сек, для тренованих
на 40–60 сек. і більше. Найбільш обґрунтовані оцінки загальної витривалості за тестом
К. Купера. Це 12-хвилинний біг
з подоланням максимальної
відстані (км). Запитання для самоконтролю 1. Назвіть умови функціонування
системи фізичного виховання. 2. Який вплив фізичної культури і спорту на формування студентської молоді? 3. Дайте характеристику освітнім і оздоровчим завдання фізичного виховання. 4. Охарактеризуйте вплив
занять фізичними вправами
на естетичне виховання здобувачів освіти. 5. Що таке фізкультура
і спорт? 6. Дайте характеристику змісту курсу фізичного виховання. 7. Дайте визначення
здоровому способу життя. 8. Дайте характеристику компонентів здорового способу життя. 9. Основні завдання лікарського контролю. 10. Самоконтроль та його
значення. |
|||
