|
|
ТЕХНІЧНИЙ СЕРВІС В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ Електронний посібник |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕХНІЧНОГО
СЕРВІСУ |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
2.3. Виробнича
база технічного сервісу 2.3.1. Склад і структура виробничої бази технічного сервісу АПК
Пункти
технічного обслуговування (ПТО)
виконують усі роботи з технічного обслуговування тракторів, автомобілів, комбайнів та інших
сільськогосподарських машин (рис. 2.48). Це комплекс технічних споруд і
будов, оснащених відповідним обладнанням, установками, пристроями, приладами,
інструментами і матеріалами для високоякісного і своєчасного виконання робіт. Пункт технічного обслуговування
складається з таких постів: змащування і заправки паливно-мастильними матеріалами; монтажно-слюсарних
робіт; контролю та технічної діагностики машин; обробки інформації та
оформлення документації.
Розподіл робіт між інженерною службою
сільськогосподарських підприємств залежить від багатьох конкретних умов.
Залежно від цього, у кожному районі
України у сфері технічного забезпечення роботи МТП склалися свої взаємовідносини між
господарствами та ремонтно-обслуговуючими підприємствами (РТП, СТОТ, СТОЖ та ін.).
Безпосереднє керівництво відділом
технічного обслуговування здійснює, як правило, заступник управляючого з
технічного обслуговування МТП. Господарства, що уклали договір на
забезпечення технічного стану машин, за територіальною ознакою поділяються на
2‒3
групи з однаковими кількісними складом і структурою МТП. На базі цих груп
створюються 2‒3
дільниці з діагностування і обслуговування машин. Безпосереднє керівництво
кожною з груп здійснює інженер-механік дільниці. Йому, як
правило, підпорядковані дві бригади (ланки) із закріпленими за ними
пересувними засобами (пересувними ремонтними майстернями). За кожною бригадою
(ланкою) закріплені кілька господарств чи підрозділів. До складу ланки
здебільшого входять майстер-наладчик, що її очолює, слюсар (він же водій) та
електрик (діагност). Крім зазначених виробничих
підрозділів, відділ технічного обслуговування може мати інженерно-контрольну
службу, службу технічної діагностики, диспетчерську службу, службу
централізованої доставки запчастин, вузлів і агрегатів. У договорі на виконання робіт
обумовлюються види робіт, що їх бере на себе відділ технічного
обслуговування. На рис. 2.50
зображено план пункту ТО на 20 тракторів з розміщенням обладнання.
Основою
ремонтно-обслуговуючої бази господарств,
крім її будівель та споруд, є обладнання та
оснащення майстерень, пункту ТО (рис. 2.48, 2.50), машинних дворів та інших об'єктів. Впровадження засобів
механізації та автоматизації, застосування нового сучасного технологічного
обладнання на робочих місцях ‒ необхідна умова забезпечення
високих економічних показників роботи колективів, які зайняті у сфері
технічного сервісу. Промисловістю налагоджено виробництво
приладів, інструменту, установок і стендів для технічного діагностування всіх
агрегатів, механізмів машин та виконання всіх операцій, передбачених системою
технічного обслуговування. Вказане обладнання може бути як універсальним для
діагностування і обслуговування всіх типів машин, так і спеціалізованим,
призначеним для обслуговування конкретних марок або агрегатів. Універсальним
є обладнання, що його використовують на всіх дільницях та об'єктах
ремонтно-обслуговуючої бази, а також обладнання ковальсько-зварювальної
дільниці майстерень.
Для правильного оснащення об'єктів
технологічним обладнанням та раціонального і ефективного використання,
пристрої та прилади об'єднано в комплекти стаціонарних засобів технічного
обслуговування відповідно для підрозділів (бригад, механізованих загонів
тощо), для центральних виробничих баз господарств та міжгосподарських СТО.
Така систематизація значно полегшує вибір основного обладнання для постів і
дільниць ТО під час їх створення і реконструкції.
• технічного обслуговування; • поточного ремонту, в якому
виконуються ремонтні роботи безпосередньо на машині; • ремонтних ділянок, в якому відновлюється
обмінний фонд агрегатів, вузлів і деталей. Деякі роботи практично можна
виконувати безпосередньо на машині й у цехах (електротехнічні, зварювальні,
малярні та ін.). Віднесення цих підрозділів до певного комплексу здійснюється
зазвичай із урахуванням переважаючого (за трудомісткістю) виду робіт, а також
з урахуванням організаційних міркувань стосовно конкретних умов і розміру
підприємства.
Форми
організації робіт з обслуговування і ремонту сільськогосподарської
техніки виникали і постійно вдосконалювалися. До технічного сервісу належать не лише
технічне обслуговування, а весь комплекс послуг, що надається виробникам та
переробникам сільськогосподарської продукції у придбанні, експлуатації,
обслуговуванні і ремонті машин та обладнання з боку заводів-виробників
сільськогосподарської техніки, ремонтно-обслуговуючих підприємств,
постачальних організацій. Ремонтно-обслуговуючі підприємства виступають як
посередники між заводами-виробниками техніки і споживачами послуг (орендаторами, кооператорами,
підприємствами переробних галузей та будіндустрії, особистими селянськими господарствами
тощо), працюючи з ними на підставі довгострокових угод. Водночас і завдання,
і можливості існуючих ремонтно-обслуговуючих підприємств мають бути значно
розширені для найповнішого забезпечення потреб споживача.
Значного розвитку набув фірмовий технічний сервіс (рис. 2.54,
2.55) сільськогосподарської техніки, за якого завод-виробник певних типів
машин (наприклад, сівалок, машин для хімічного захисту
рослин, кормозбиральних комбайнів
тощо) створює в основних зонах їх зосередження (використання) свої дільниці,
цехи, а згодом і станції технічного сервісу. На перших порах такі
підприємства створюють при РТП, ЦРМ великих господарств, ремонтних заводах
тощо.
У міру зростання обсягу робіт,
комплектування служб такі підприємства організовують і свою виробничу базу,
їх виробничий персонал із самого початку перебуває на утриманні
заводів-виробників машин. Вони забезпечують на договірних умовах з
господарствами технічне обслуговування, ремонт і постачання запасних частин
не тільки в гарантійний, але і у наступні періоди експлуатації машин. Така форма обслуговування споживача не
лише поліпшує використання засобів механізації, а й сприяє зацікавленості
заводів щодо підвищення надійності і технічного рівня машин.
Поряд з великими підприємствами, що
виконують широкий комплекс робіт з технічного сервісу сільськогосподарських
машин, відбувається розвиток дрібних ремонтно-обслуговуючих підприємств з
менш широким асортиментом послуг. Це, переважно, дрібні спеціалізовані
підприємства з ремонту шин (рис. 2.56), паливної апаратури (рис. 2.57),
електрообладнання, відновлення робочих органів ґрунтообробних машин тощо.
Такі підприємства створюють нове ринкове середовище, ліквідують монополізм, забезпечують нормальні
конкурентні ринкові відносини. Головна їх перевага ‒
гнучкість, мобільність, висока сприйнятливість до нових вимог ринку і новіших
технологій в умовах підвищеного комерційного ризику.
Створення таких економічно-самостійних
підприємств можливе як на основі державної і кооперативної власності, так і
власності громадян. До того ж, малим підприємством може стати практично
кожний підрозділ районного РТП – ремонтна майстерня, станція технічного
обслуговування, технічний обмінний пункт, автотранспортні підрозділи, в
госпо-дарствах – центральна ремонтна майстерня, машинний двір, пункт
технічного обслуговування тощо. Однією
з нових форм організації ремонтно-обслуговуючого виробництва є
внутрішньогосподарські кооперативи, що можуть
створюватися на базі ремонтних майстерень та пунктів технічного
обслуговування, або на базі всієї інженерно-технічної служби господарств.
Зокрема,
кооператив з інженерного обслуговування,
створений на базі ремонтної майстерні та бригадних пунктів технічного
обслуговування, містить спеціалізовані ланки, які здійснюють виробниче
обслуговування та плановий ремонт, технічне обслуговування і неплановий
ремонт техніки. Водночас техніка знаходиться у виробничих кооперативах. Первинний кооператив із інженерного
обслуговування, як посередник між виробничими кооперативами і обслуговуючими
підприємствами районного рівня, укладає з ними довгострокові угоди. З
первинними виробничими кооперативами укладають угоди на виконання робіт, а з
підприємствами районного рівня – на матеріально-технічне постачання та
виконання складних робіт з ремонту агрегатів та відновлення деталей. У більшості господарств, що перейшли
на таку форму організації виробництва, ТО-1 всіх машин первинні виробничі
кооперативи проводять самостійно. Складні види обслуговування (ТО-2,
ТО-3, СТО) та ремонт машин проводить кооператив з інженерного обслуговування. Кооператив з інженерного
обслуговування за певну оплату надає іншим кооперативам необхідне обладнання
для складання техніки, приміщення, допомогу фахівцями. Його виробничі функції
наведено на рис. 2.58. Водночас механізатори виробничих кооперативів беруть
безпосередню участь в обслуговуванні своїх машин – від технічного
обслуговування на бригадних пунктах і до капітального ремонту на
спеціалізованих підприємствах.
Вартість робіт з інженерного обслуговування,
виконаних первинним кооперативом, визначають за нормативною собівартістю.
Вона має бути нижчою, ніж на РТП. Якщо ж нормативна собівартість робіт буде
вищою або на рівні цін РТП, господарству доцільно укладати угоду з РТП, а
кадри цього кооперативу використати для роботи в інших первинних
кооперативах. Перехід на нову форму організації
робіт здійснюється тільки на добровільних засадах, і йому має передувати
значна підготовча робота. Детально визначають функції, права і обов'язки
кожного кооперативу, які принципово відрізняються від бригад, ферм та інших
внутрішньогосподарських підрозділів тим, що наділені великою самостійністю у
вирішенні всіх питань виробничої і фінансової діяльності. Джерелом придбання
засобів виробництва на перших етапах діяльності є оренда та власні грошові
внески членів кооперативу. Для використання сучасних досягнень, розширення
виробництва кооператив може залучати власні кошти його членів на
взаємовигідній основі.
Перехід
на орендний підряд як на нову форму виробничих відносин,
потребує поглиблення внутрішньогосподарської спеціалізації та вдосконалення
економічної служби. За існуючих форм організації у більшості господарств
механізатор виконує як роботи з виробництва сільськогосподарської продукції,
так і забезпечує роботоздатність техніки (ремонт, обслуговування, зберігання
тощо) (рис. 2.59).
За великої різноманітності операцій з
виробництва сільськогосподарської продукції, марок і типів машин, значного обсягу
робіт з технічного обслуговування і ремонту закріпленої техніки механізатор
не в змозі освоїти їх досконало. Певні види вказаних робіт об'єк-тивно
виконують з низькою якістю чи продуктивністю або із значними витратами.
Зазвичай, це технічне обслуговування і ремонт машин, для яких немає чіткої
системи матеріального стимулювання, їх зв'язку з кінцевим результатом. У свій час спеціалізація праці
механізаторів почала впроваджуватися під час переходу підприємств на цехову
структуру та створення в господарствах спеціалізованих ланок і бригад з
технічного обслуговування і ремонту машин (рис. 2.60). Тому недосконалість
системи оплати праці, поки що не дала очікуваної ефективності цих заходів.
Реформа системи ціноутворення,
підвищення вартості сільськогосподарської техніки вимагають нових підходів до
орга-нізації ремонтно-обслуговуючого виробництва, яке базувалося б на
економічних методах управління. Орендний підряд якраз і дає змогу поставити
оплату праці всього колективу і кожного працівника у залежність від
економічних показників роботи підрозділу. Водночас необхідне деяке
вдосконалення схеми сільськогосподарського підприємства на основі цехової
структури. Основними орендними цехами господарства мають бути цехи
рослинництва, тваринництва, матеріально-технічного забезпечення.
Взаємовідносини між орендними цехами та між господарством мають здійснюватися
на договірних засадах. Цех
рослинництва містить спеціалізовані бригади і ланки
з виробництва рослинницької продукції – рільничі, садово-городні тощо, яким
передані в оренду польові та кормові сівозміни, деякі
засоби виробництва (за домовленістю). До цього цеху переводять механізаторів, які
виконують польові роботи з виробництва рослинницької продукції. Очолює цех
головний агроном –
заступник керівника господарства з рослинництва. Цех
тваринництва складається з бригад з виробництва
тваринницької продукції, котрим передані в оренду ферми, худоба,
машини та обладнання. Основними виконавцями робіт є тваринники-оператори,
майстри машинного доїння та механізатори, що постійно обслуговують цей цех.
Очолює цех головний зооінженер – заступник керівника підприємства з
тваринництва. Цех
матеріально-технічного забезпечення об'єднує служби,
що забезпечують працездатність усієї сільськогосподарської техніки. Колективу
цеху передають в оренду машинний двір, ремонтні майстерні, пункти технічного
обслуговування, нафтогосподарства з їх обладнанням. Залежно від спеціалізації у
господарстві можуть бути створені й інші підрозділи – цех переробки,
зберігання та збуту продукції, цех будівництва та експлуатації будівель,
споруд та об'єктів і допоміжні служби (планово-фінансова, соцкультпобуту
тощо). Різноманітність робіт, що їх виконують
машини, вимагає диференційованого підходу до закріплення техніки за цехами та
службами і організації її використання. Залежно від особливостей господарств
можливий варіант, за якого вся мобільна техніка періодичного використання
закріплюється на умовах оренди за цехом матеріально-технічного забезпечення.
Цей цех забезпечує готовність техніки і за обгрунтованими цінами за
попередньо узгодженим планом механізованих робіт видає техніку «напрокат»
іншим підрозділам господарства.
За цехом рослинництва також на умовах
оренди закріплюють поля сівозміни, насіннєвий фонд, ресурси для забезпечення
родючості ґрунтів тощо. За ним може також закріплюватися стаціонарна та
напівстаціонарна техніка, зерноочисні пункти і комплекси (рис. 2.61),
поливальні машини, установки, системи. Цех матеріально-технічного
забезпечення здійснює їх ремонт і технічне обслуговування на договірних
умовах. У цеху тваринництва переважно
використовують стаціонарні машини і обладнання, встановлені у приміщеннях, а
також мобільні машини (рис. 2.62). Цю техніку передають цеху тваринництва в
оренду, а її обслуговування проводить цех матеріально-технічного забезпечення
за обґрунтованими цінами згідно з договорами.
У зв'язку з різним підходом до
закріплення машин за підрозділами господарства на цех матеріально-технічного
забезпечення покладено такі функції: обґрунтування потреби у техніці та
замовлення нових машин і обладнання ‒ технічне
обслуговування і ремонт техніки, переданої в оренду іншим підрозділам;
ремонт, обслуговування і забезпечення прокату техніки, орендованої цехом;
надання транспортних послуг, забезпечення матеріалами, нафтопродуктами,
електроенергією тощо. Таким чином, техніка, орендована цехом
матеріально-технічного забезпечення, знеособлюється відносно її користувачів ‒
механізаторів цеху рослинництва. Для забезпечення готовності машин і контролю
за використання певні їх групи можуть бути закріплені за робітниками цеху
матеріально-технічного забезпечення. У разі переходу підрозділів
господарства, зокрема й інженерно-технічної служби, на орендний підряд
практично відміняються усі норми виробітку та оплати праці, оскільки оплату
працівників визначають з прибутку за реалізовану продукцію чи послуги.
Він складається з низки технологічних
процесів технічного обслуговування і ремонту, матеріально-технічного
забезпечення, виготовлення деталей і технічного контролю. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||