ЕКОНОМІКА, ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

3. ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

3.2. Планування виробничої програми підприємства

3.2.1. Склад та завдання планування виробничої програми підприємства

3.2.2. Планування натуральних та вартісних показників виробничої програми

3.2.3. Виробнича потужність підприємства, галузеві особливості її визначення

3.2.1. Склад та завдання планування виробничої програми підприємства

Виробнича програма – це розгорнуте за видами і сортами завдання підприємства щодо виробництва та реалізації продукції встановленої якості за певний період (рік, квартал, місяць)

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в розрахунковому періоді, який номенклатурою, асортиментом і якістю відповідає вимогам плану продажу. Вона зумовлює завдання щодо введення в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

Виробнича програма є вихідною базою для розробки інших розділів плану підприємства: для розрахунку потрібної кількості сировини за видами, обладнання та часу його роботи, чисельності працівників, витрат на виробництво тощо.

Виробничу програму розробляють за такими напрямами:
	• планування виробництва продукції в натуральних показниках; • планування номенклатури, асортименту, якості продукції і підвищення її сортності; • планування виробництва продукції в вартісному виразі (товарної та реалізованої продукції).

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами під час найкращого використання їх ресурсів та отримання максимального прибутку (рис. 3.10)

Виробнича програма складається з двох розділів:

• план виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі;

• план виробництва у вартісному виразі.

Для обґрунтованого і правильного формування виробничої програми підприємства в бізнес-плані необхідно представити таку інформацію:

• характеристика пропонованої продукції;

• оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

• стратегія маркетингу.

Рис. 3.10. Характеристика завдань виробничої програми

Ключовими пунктами виробничої програми є:обсяг виробництва, склад виробництва, розподіл ресурсів, терміни виробництва та якість (рис. 3.11).

Рис. 3.11. Перелік ключових пунктів виробничої програми

	Під час планування виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:
1. Перспективний план виробництва продукції і послуг.
2. Прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто: попиту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо.
3. Державний контракт, державне замовлення на продукцію підприємства (за їх наявності).
4. Результати вивчення поточного попиту на продукцію.
5. Договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках.
6. Заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва.
7. Заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства.
8. Дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

3.2.2. Планування натуральних та вартісних показників виробничої програми

Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає: - визначення номенклатури й асортименту продукції , яка випускається; - розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за календарними періодами року; - обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладено систему показників обсягу виробництва, до якої входять натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура продукції – це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачається планом виробництва продукції (наприклад, пиво, безалкогольні напої , квас). Асортимент – це сукупність різновидів продукції кожного найменування (наприклад, пиво «Жигулівське», «Оболонь» тощо).

Вимірниками обсягу продукції в натуральному вираженні є конкретні фізичні одиниці – штуки, тонни, метри, декалітри тощо. У практиці планування та обліку обсягу продукції в окремих випадках використовують умовно-натуральні (умовні банки консервів).

Обсяг продукції у вартісному вираженні на більшості підприємств різних галузей визначається показниками товарної, валової, чистої продукції.

Товарна продукція – загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для продажу або реалізації різним споживачам.

Валова продукція окрім елементів, які входять до складу товарної продукції, включає також зміну залишків незавершеного виробництва, вартість сировини і матеріалів замовника.

Чиста продукція – товарна продукція мінус матеріальні витрати і суми амортизаційних відрахувань, тобто вартість так званої праці. За своїм економічним змістом показник чистої продукції відображає заново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання виключно власного трудового потенціалу.

На підприємстві визначають і контролюють планові (очікувані) та фактичні обсяги реалізованої продукції.

Плановий (очікуваний) показник реалізованої продукції визначають, виходячи з обсягу товарної продукції, передбаченою виробничою програмою на відповідний рік з урахуванням змін, залишків не реалізованих на початок і кінець розрахункового періоду, фактичний – після оплати вартості одержаної споживачем (замовнику) продукції і надходження відповідних грошових сум на банківський рахунок постачальника.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із урахуванням якісної характеристики товарів.

3.2.3. Виробнича потужність підприємства, галузеві особливості її визначення

Основні засоби підприємства створюються і вводяться в дію з метою формування його певної виробничої потужності.

Виробнича потужність – максимально можливий річний обсяг випуску продукції заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найповнішого використання устаткування і виробничих площ, застосування прогресивної технології та організації виробництва.

Для визначення виробничої потужності використовують натуральні одиниці виміру.

Рис. 3.12. Класифікація виробничої потужності підприємства

Види виробничої потужності (рис. 3.12):

• проєктна – оптимальна, яка визначається у процесі проєктування реконструкції діючого або будівництва нового підприємства;

• поточна (фактично досягнута) – визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури та структури трудомісткості виготовлюваної продукції) або перевищенням проєктних показників. Водночас обчислюють середньорічну потужність;

• резервна – повинна формуватись і постійно існувати у певних галузях народного господарства: електроенергетиці і газовій промисловості – для покриття так званих пікових навантажень у електро- та газових мережах.

Чинники формування виробничої потужності (фактори):
	• кількість обладнання; • його технічна норма продуктивності; • номенклатура та асортимент; • режим роботи устаткування.

Загальна методика розрахунку виробничої потужності:

• виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою виготовлюваної профільної продукції; • виробнича потужність установлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, ліній, агрегатів) основного виробництва, з урахуванням заходів щодо ліквідації вузьких місць; • у розрахунки виробничої потужності включається: усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування виробничих цехів; устаткування, що знаходиться на складі і має бути введено в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; • виробнича потужність має обчислюватись за технічними або проєктними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування; • для розрахунку виробничої потужності слід приймати максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування.

У загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху, дільниці або групи однакового технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з формул:

або , (3.1)

де:

N_i – потужність і-го виробничого підрозділу;

a_i – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;

T_p–– річний фонд часу роботи устаткування;

m – середньорічна кількість устаткування;

t_і – трудомісткість виготовлення одиниці продукції в годинах.

Під час планування виробництва і визначення використання виробничої потужності необхідно розраховувати середньорічну виробничу потужність:

, (3.2.)

де:

N_п.р. – потужність на початку року;

N_н – потужність, яка вводиться;

N_л – потужність, яка ліквідується;

Т_н, Т_л – кількість місяців відповідно з моменту вводу або ліквідації і до кінця року.

Показники використання виробничої потужності:
	• коефіцієнт використання; • коефіцієнт екстенсивного використання; • коефіцієнт інтенсивного використання (інтенсивного навантаження); • коефіцієнт інтегрального використання.

Коефіцієнт використання виробничої потужності – визначається відношенням річного обсягу продукції до середньорічної виробничої потужності.

, (3.3)

де:

Q – обсяг виробництва;

М – потужність підприємства.

Ступінь приближення коефіцієнта до 1 показує, наскільки ефективно використовується виробнича потужність.

Коефіцієнт екстенсивного використання – (у використаному часі ефективного навантаження) – це відношення планового (фактичного) часу роботи обладнання до часу, який приймається під час розрахунку потужності.

, (3.4)

де:

Т_факт – тривалість роботи обладнання фактична, год;

Т_норм – тривалість роботи обладнання за нормою (за планом), год.

Коефіцієнт інтенсивного використання (інтенсивного навантаження) – це відношення планового (фактичного) випуску продукції за одиницю часу.

, (3.5)

де:

Ф_факт – фактична продуктивність обладнання, нат.од.;

Ф_норм – потужність обладнання за нормою, нат.од.

Коефіцієнт інтегрального використання розраховується за формулою:

, (3.6)

де:

К_ек – коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності);

К_ін – коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності).

Задача. Виробнича потужність підприємства 8,0 млн дал. пива в рік. У звітному році обсяг виробництва пива склав 7200 тис дал. У плановому році намічено збільшити обсяг виробництва на 10%. Визначити коефіцієнт використання виробничої потужності у звітному і плановому році. Порівняйте і проаналізуйте результати.

Розв’язання Визначимо коефіцієнт використання виробничої потужності у звітному періоді: . Визначимо обсяг виробництва у плановому періоді: Q1 =7200 1,1 = 7920 тис дал. Визначимо коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді: Отже, використання виробничої потужності передбачено збільшити з 90% до 99%, тобто на 9%. Чинники формування виробничої потужності (фактори) кількість обладнання; його технічна норма продуктивності; номенклатура та асортимент; режим роботи устаткування.

	Шляхи поліпшення використання виробничої потужності:
• ліквідація невідповідності між потужностями окремих дільниць;
• дотримання графіків введення технологічного процесу;
• підвищення якості ремонтних робіт;
• поліпшення організації постачання необхідної сировини, матеріалів, тари;
• чітка організація збуту;
• розширення ринку збуту продажі (чітка робота маркетингових служб).

	Запитання для самоконтролю
1. Що таке виробнича програма підприємства? 2. Охарактеризуйте вартісні показники виробничої програми. 3. Які фактори визначають виробничу потужність підприємства? 4. Які загальні методичні принципи визначення виробничої потужності різногалузевих підприємств? 5. Які шляхи поліпшення використання виробничої потужності?

Попередня тема

На початок

Наступна тема