ЕКОНОМІКА, ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВАХХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.4. Наукова організація праці та нормування праці на підприємстві

2.4.1. Завдання наукової організації праці на підприємстві

2.4.2. Основні напрями наукової організації праці

2.4.3. Суть і значення нормування праці

2.4.4. Види норм праці

2.4.5. Класифікація затрат робочого часу виконавця

2.4.6. Методи нормування праці

2.4.7. Режим роботи підприємства та його особливості в окремих галузях харчової промисловості

2.4.1. Завдання наукової організації праці на підприємстві

Одним із найсуттєвіших факторів ефективності діяльності підприємства є науково обґрунтована організація праці.

Наукова організація праці (НОП) – це процес вдосконалення організації праці на основі досягнень науки і передового досвіду. Терміном «НОП» характеризують зазвичай поліпшення організаційних форм використання живої праці в рамках окремо взятого трудового колективу (наприклад, підприємства).

Організація праці на підприємстві – це система виробничих взаємозв’язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу.

Впровадження наукової організації праці (НОП) спрямоване на рішення економічних, соціальних і психофізіологічних завдань.

Рис. 2.59. Завдання наукової організації праці

Економічні, психофізіологічні і соціальні задачі НОП тісно пов’язані між собою. Впровадження наукової організації праці дає найкращий результат тільки тоді, коли її застосування носить комплексний характер по всьому підприємству загалом.

Економічні завдання передбачають, що широке впровадження НОП повинно, з одного боку, сприяти найбільш повному використанню техніки, матеріалів, сировини, енергетичних ресурсів, а з іншого – забезпечувати підвищення ефективності живої праці. Врешті-решт НОП спрямована на прискорення темпів зростання продуктивності суспільної праці в цілому та на зростання прибутків підприємств.

Соціальні завдання спрямовані на виховання в процесі праці людини, для якої творча праця, яка справедливо оплачується, є першою життєвою потребою і самореалізацією; вона задовольняє як первинні, так і вторинні мотиваційні потреби людини (ієрархія потреб за Маслоу).

Психофізіологічні завдання полягають у створенні найсприятливіших виробничих умов, які забезпечують збереження в процесі праці здоров'я та працездатності людини – головної виробничої сили суспільства.

2.4.2. Основні напрями наукової організації праці

Основні напрями підвищення рівня організації праці та її ефективності на підприємстві:

1) розподіл і кооперування праці, що передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи

Розподіл праці – це розмежування діяльності людей у процесі сумісної роботи. Мета розподілу праці в тому, щоб забезпечити такий розподіл праці між виконавцями, який сприяє спеціалізації працівників, надбанню ними необхідних знань і навичок, встановленню їх відповідальності за довірену справу і утворенню чіткої взаємодії між працівниками в процесі колективної праці.

Розподіл праці на підприємствах знаходить своє відображення в розстановці робітників по цехах, а в середині цеху – по ділянках, лініях і робочих місцях, спеціалістів, службовців, керівників по відділах (групах, бюро) заводоуправління, апарату управління цехом.

Правильний розподіл праці і закріплення виконавців за робочими місцями обумовлює дотримування таких вимог: коло функцій і обов’язків кожного працівника точно регламентується; кожний працівник несе відповідальність за стан робочого місця, що за ним закріплено; має бути належним облік виконаної роботи, отриманих матеріальних цінностей для виготовлення продукції і обслуговування робочого місця.

Кооперування – це участь працівників в одному або декількох, але зв’язаних між собою процесах виробництва. Головне завдання кооперування праці – забезпечення найбільшого узгодження в роботі окремих працівників або груп працівників для ефективного виконання виробничого завдання. Кооперування праці забезпечує неперервність виробничого процесу і скорочує його тривалість.

Розрізняють кооперування міжцехове (між цехами і службами підприємства), внутрішньоцехове (між ділянками, бригадами, ланками, групами робітників, окремими робітниками) (рис. 2.60).

а)	б)
Рис. 2.60. Кооперування внутріцехове: а) між окремими робітниками; б) виробнича ланка

Однією із форм кооперування праці є бригадна організація праці. Бригадна організація праці має в порівнянні з індивідуальною низку переваг: сприяє поліпшенню трудової дисципліни, скорочує тривалість виробничого циклу, забезпечує колективну відповідальність за якість продукції, спрощує облік результатів праці, знижує трудомісткість нормування і розрахунків заробітної плати, утворює умови для колективної взаємодопомоги в роботі.

2) нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норми витрат праці на виробництво продукції та послуг, як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва

Норми праці, а також методи і технічні засоби, що застосовуються в практиці технічного нормування, широко використовують для найрізноманітніших цілей в організації праці: вибору раціональних форм розподілу і кооперування праці, забезпечення правильної розстановки робітників, визначення їх чисельності, організації багатоверстатного обслуговування, комплектування бригад, вдосконалення організації і обслуговування робочих місць, розробки раціональних режимів праці і відпочинку та ін.

3) організація та обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини

Рис. 2.61. Робоче місце токаря, слюсаря

Раціональна організація робочого місця є необхідною умовою безперебійної і високопродуктивної праці.

Організація робочого місця – це система заходів щодо утворення найблагоприємніших умов для ліквідації втрат робочого часу, ефективного використання засобів виробництва за мінімальних фізичних навантажень і нервової напруги робітника.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення засобів і предметів праці та місцезнаходження робітника, зручність роботи і раціональне використання виробничої площі, ліквідація зайвих рухів і затрат робочого часу (рис. 2.62). З цією метою предмети праці, інструменти, тару і знаряддя праці розташовують так, щоб ними було зручно користуватися, вони мають знаходитися на постійному місці в зоні оптимального досягання рук робітника і оптимального поля бачення. Важливе значення мають забезпечення зручної пози робітника під час роботи, утворення безпечних умов праці і нормального освітлення робочого місця, а також розташування органів управління, машиною, пристроями, засобами контролю і зв’язку.

а)	б)
Рис. 2.62. Планування робочого місця: а) у рибному цеху: 1 – м'ясорубка; 2 – пристрій для очищення риби; 3 – холодильна шафа; 4 – виробничий стіл; 6 – виробничий стіл для очищення риби; 7 – мийна ванна; 5, 8 – візок-стелаж; б) в овочевому цеху: 1 – картоплечистка; 2 – підтоварник; 3 – ванна мийна; 4 – стіл для дочистки картоплі та коренеплодів; 5 – стелаж пересувний; 6 – овочерізальна машина МУ-1000; 7 – стіл виробничий; 8 – стіл для очищення цибулі

Оснащення робочого місця – забезпечення його технічними засобами, організаційним оснащенням і технічною документацією. Технічні засоби – це технологічне обладнання, допоміжне обладнання (транспортери, підйомні засоби тощо), інструменти і пристрої, контрольні прилади і пристрої. Вони мають забезпечувати максимальне звільнення робітника від тяжкої фізичної праці і застосування раціональних прийомів праці, зручність робочої пози і легкість управління, безпечність роботи, благоприємні санітарно-гігієнічні умови праці, а також відповідати вимогам технічної естетики.

Організаційне оснащення робочого місця включає виробничі меблі (стільці, підставки тощо), засоби для зберігання інструментів, запасних частин, матеріалів (робочі столи, тумбочки, шафи), виробничу тару (ящики, піддони, контейнери), засоби сигналізації і зв’язку, огороджувальні устрої (рис. 2.63).

До технічної документації відносять інструктивну, довідкову документацію, креслення та ін.

Рис. 2.63. Оснащення робочого місця слюсаря та овочевого цеху

Обслуговування робочого місця включає своєчасне доведення завдання і документації до бригад і робітників, забезпечення роботи обладнання в робочому стані, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами, тарою і енергією, вивіз готової продукції і видалення відходів виробництва, контроль за якістю сировини і готової продукції, підтримання на робочому місці порядку, чистоти, здорових і безпечних умов праці.

4) поліпшення умов праці, що передбачає усунення шкідливостей виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи гігієни, охорони та безпеки праці

Створення працівникам сприятливих санітарно-гігієнічних, психофізіологічних і естетичних умов праці – одне з найважливіших завдань організації праці.

Рис. 2.64. Небезпечні умови праці

Санітарно-гігієнічними умовами праці є температура повітря і його вологість, наявність у ньому шкідливих сумішей і газів, виробничий шум, освітлення, вібрація, контакт з розчинами солей, луг, теплове випромінювання, гігієна працівників тощо. Параметри санітарно-гігієнічних факторів встановлені санітарними нормами проєктування промислових підприємств і іншими нормативними документами.

Рис. 2.65. Гігієна працівників на підприємстві

Психофізіологічні умови праці характеризуються важкістю праці і напругою уваги, ритмом роботи і монотонністю праці, робочим положенням під час виконання роботи. Основним напрямом усунення важких робіт, що вимагають великих фізичних зусиль, є механізація праці.

Рис. 2.66. Виробнича естетика

Естетичні умови праці (виробнича естетика) передбачає художнє оформлення виробничого обладнання, приміщень і оснащення робочих місць, поліпшення форми і якості робочого одягу, музичне супроводження, благоустрій і озеленення цехів і території, забезпеченість гардеробами, душовими, їдальнями, їх художнє оформлення.

5) ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці та відпочинку

Оптимізація режимів праці і відпочинку – це встановлений на підприємстві порядок чергування часу роботи і часу відпочинку протягом робочого дня, тижня, місяця, року. Його визначають встановлена тривалість робочого дня, час початку і закінчення роботи, час надання і тривалість обідньої перерви, періодичність і тривалість перерв на відпочинок.

Виходи робітників на роботу регулюються графіками. Графіки складаються для неперервного і перервного виробництва, залежно від тривалості зміни і кількості робочих днів на тиждень.

Неперервна робота характерна для холодильників, компресорних котельних та інших цехів допоміжного виробництва.

6) планування та облік праці

Планування трудових показників здійснюється у вигляді розробки плану з праці, який є найважливішим розділом плану економічного і соціального розвитку підприємства.

		Здійснюється з метою:
• забезпечення неухильного зростання продуктивності праці і перевищення темпів її зростання над темпами зростання середньої заробітної плати; • досягнення економії праці і фонду заробітної плати; • дотримання правильних співвідношень у заробітній платі окремих категорій працівників відповідно до кількості і якості їх праці за встановленого розміру загального фонду заробітної плати; • посилення матеріальної зацікавленості кожного працівника і колективу загалом в поліпшенні технічно-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства; • забезпечення потреби в кадрах необхідної кваліфікації, а також підвищення кваліфікації працівників підприємства.

7) мотивація праці

Рис. 2.67. Мотивація персоналу

Мотивація праці – це спонукання до виконання певної роботи та вирішення поставлених завдань для досягнення власних цілей і цілей підприємства.

Мотивація може бути позитивною та негативною. Позитивна мотивація передбачає такі заохочення, які викликають у працівників гарний настрій та позитивні емоції. Такими заохоченнями можуть бути бонуси, надбавки до окладів, безкоштовне навчання та відвідування курсів. Негативна мотивація передбачає покарання у вигляді позбавлення премій та переведення на більш низьку посаду.

8) зміцнення дисципліни праці

Дисципліна праці передбачає добросовісне виконання працівниками трудових функцій, службових обов’язків, розпоряджень і наказів керівників, суворе дотримання інструкцій норм поведінки, розпорядку робочого дня і прояв при цьому можливо більшої ініціативи, старання, творчості. Дисципліна праці включає трудову, технологічну і виробничу дисципліну.

	Трудова дисципліна передбачає дотримання працівниками встановленого розпорядку дня, обідньої перерви, перерви на відпочинок тощо. Показником стану трудової дисципліни є ступінь корисного використання робочого часу
	Технологічна дисципліна передбачає точне дотримання режимів, послідовності і способів технологічних процесів. Порушення технологічних процесів призводять до браку в роботі, зниження якості продукції, аварій і поломок обладнання
	Виробнича дисципліна передбачає чіткий розподіл виробничих завдань, своєчасне забезпечення виконавців всім необхідним для роботи, бережливе відношення до обладнання, економне використання сировини, матеріалів, енергії, інструментів, безумовне виконання розпоряджень і вказівок керівників, дотримання правил техніки безпеки, виробничої санітарії і пожежної охорони

Організація праці і дисципліна праці взаємопов’язані. Висока організація праці полегшує впровадження організації праці. Недоліки в організації праці розхитують дисципліну. Укріплення дисципліни праці необхідно досягати як посиленням заходів впливу на працівників, які порушують дисципліну, так і вдосконаленням всієї системи організації виробництва і праці.

Коли методи переконання на порушників дисципліни не досягають мети, використовують примусові методи: притягування до адміністративної і матеріальної відповідальності на основі діючих норм права, а також застосування економічних санкцій.

2.4.3. Суть і значення нормування праці

Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних затрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими робітниками (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Необхідними визнаються витрати, відповідні ефективному для конкретних умов виробництва використанню трудових та матеріальних ресурсів в умовах дотримання науково обгрунтованих режимів праці та відпочинку.

Встановлення норми часу на виготовлення одиниці продукції за одиницю часу, за визначених організаційно-технічних умов, і є суттю нормування праці.

Норми праці є основою для визначення чисельності робітників, необхідних для виготовлення заданого обсягу продукції по підприємству, цеху, ділянці. Вони потрібні для правильної організації і планування заробітної плати, встановлення відрядних розцінок. Норми обслуговування і нормовані завдання використовуються при організації праці погодинників. Норми праці широко використовують при розрахунках продуктивності обладнання і виробничих потужностей, розподілу планових завдань по змінам і підрозділам підприємства. Нормування праці являється важливим засобом росту продуктивності праці, вивчення передового досвіду, підвищення кваліфікації.

Нормування праці здійснюються для визначення:
	а) мінімально допустимого обсягу роботи (норми праці), що його має виконати працівник за певний відрізок часу (годину, зміну) в умовах господарської діяльності підприємства; б) максимально допустимого часу, необхідного для виконання конкретної роботи або операції.

2.4.4. Види норм праці

Під час нормування праці працівників застосовуються такі види норм праці: норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, норма (норматив) чисельності, нормоване завдання.

Нормативи праці – це розрахункові значення (розмір) затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу тощо, а також чисельність працівників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій або обсягу робіт, прийнятого за одиницю виміру залежно від конкретних організаційно-технічних умов та факторів виробництва.

	Норма часу – це розмір затрат робочого часу, встановлений для виконання одиниці роботи працівником або групою працівників /наприклад, бригадою/ відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах.
	Норма виробітку – це встановлений обсяг роботи /кількість одиниць продукції/, який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації мають виконати /виготовити, перевезти тощо/ за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах.
	Норма обслуговування – це кількість виробничих об'єктів /одиниць обладнання, робочих місць, об'єктів тощо/, які працівник чи група працівників /наприклад, бригада/ певної кваліфікації мають обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Норми обслуговування призначаються для нормування праці працівників, зайнятих обслуговуванням устаткування, виробничої площі, робочих місць тощо. Різновидом норм обслуговування є норма управління, що визначає чисельність працівників, підпорядкованих одному керівникові.
	Норма (норматив) чисельності – це встановлена чисельність робітників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або обсягів робіт. За нормами (нормативами) чисельності визначаються також затрати праці за професіями, спеціальностями, групами або видами робіт, окремими функціями, в цілому по підприємству або цеху, його структурному підрозділі.
	Для підвищення ефективності праці погодинно оплачуваних працівників їм встановлюються нормовані завдання на основі зазначених вище видів норм праці. Нормоване завдання – це встановлений обсяг роботи, який працівник або група працівників /наприклад, бригада/ мають виконати за робочу зміну, робочий місяць /відповідно змінне та місячне нормоване завдання/ або за іншу одиницю робочого часу погодинно оплачуваних роботах.

2.4.5. Класифікація затрат робочого часу виконавця

З точки зору нормування праці виробничий процес є затратами часу на виготовлення продукції. З цією метою здійснюється класифікація затрат робочого часу, на основі якої встановлюється структура норм часу й аналізується ефективність використання часу.

Усі види затрат часу виконавця ділять на необхідні або такі, що нормуються, та зайві або такі, що не нормуються. До перших відноситься час роботи і час перерв на відпочинок та особисті потреби (рис. 2.68).

Рис. 2.68. Структура робочого часу

		Час роботи включає:
підготовчо-заключний час Тпз – час, що затрачається робітником на підготовку до роботи і на виконання дій, пов’язаних з їх закінченням. (Отримання завдання і матеріалів, документації, випробовування обладнання, здача роботи майстру); основний час То – час, що витрачається на зміну предмета праці (форму, розмір, зовнішній вигляд, переміщення), а також час на активне спостереження за роботою обладнання. Ці затрати часу повторюються під час виготовлення кожної одиниці чи партії продукції; допоміжний час Тд – час, який витрачається на дії, що забезпечують виконання основної роботи (завантаження машини сировиною, вигризка продукції, підвезення сировини і матеріалів до робочого місця, запуск та зупинка механізму, вимірювання деталі тощо). Водночас розрізняють допоміжний час, що перекривається часом роботи машини і той, що не перекривається часом роботи машини. Під час встановлення норм враховують лише час, що не перекривається часом роботи машини; час обслуговування робочого місця Тобс – час, що витрачається на догляд за робочим місцем на протязі зміни (змазка та чистка обладнання, прибирання робочого місця тощо). До затрат робочого часу, що не нормується відносяться: час роботи не обумовлений виробничим завданням; перерви, обумовлені порушеннями трудової дисципліни; перерви з організаційних, технічних та технологічних причин; час роботи не обумовлений виробничим завданням – час виконання роботи, на яку не було видано завдання (виправлення браку).
Час перерв.
Час перерв, що залежать від робітника включає: · час на відпочинок – Твід (цей час регламентується залежно від умов праці); · час на особисті потреби – Тосп (на харчових підприємствах становить 10 хв на зміну); · перерви обумовлені порушеннями трудової дисципліни – Птд (запізнення на роботу, несвоєчасне закінчення роботи, сторонні розмови та ін.). Час перерв, що не залежать від робітника, включає: · перерви з організаційних причин – Порг (затримки в постачанні сировини, матеріалів, тари, енергії); · перерви з технічних причин – Птех (поломки обладнання); · перерви з технологічних причин – Птл (невідповідність тактів роботи обладнання технологічної лінії). Класифікація затрат робочого часу проводиться для розробки технічно обґрунтованих норм праці, для виявлення резервів раціонального використання фонду робочого часу працівника. Між нормою виробітку і нормою часу існує тісний зв’язок. Спочатку визначають норму часу. Основою для визначення технічно обґрунтованої норми часу є розглянута вище класифікація затрат робочого часу. В норму часу включають лише ті витрати часу, які необхідні для виконання даної роботи. Норма часу не включає: час обідньої перерви; витрати часу, пов’язані з недостатньою кваліфікацією; перерви в роботі через організаційні, технічні та технологічні причини; перерви, обумовлені порушеннями трудової дисципліни; час роботи не обумовлений виконанням виробничого завдання.

Технічно обґрунтована норма часу Нч розраховується за формулою:

, (2.17)

де:

Тпз – підготовчо-заключний час, хв;

То – основний час, хв;

Тд – допоміжний час, хв;

Тобс – час обслуговування робочого місця, хв;

Твід – час на відпочинок, хв;

То.п – час на особисті потреби, хв.

Сума основного і допоміжного часу складає оперативний час – Топ

. (2.18)

Основний і допоміжний час визначають за допомогою методів технічного нормування або за встановленими нормативами, а час на відпочинок і особисті потреби і час на обслуговування робочого місця – у відсотках до оперативного часу.

Технічно обґрунтована норма виробітку Нв за зміну визначається за формулою:

, (2.19)

де:

Тзм – тривалість зміни, хв;

Нч – норма часу на виготовлення одиниці продукції, хв.

Між нормою часу і нормою виробітку існує обернено пропорційна залежність.

2.4.6. Методи нормування праці

У практиці нормування праці застосовують такі методи:
	• сумарний (дослідно-статистичний); • розрахунково-аналітичний; • мікроелементний (рис.2.69).

За допомогою аналітичного методу установлюються технічно обґрунтовані та оптимальні норми праці, які є прогресивними. На основі сумарного (дослідно-статистичного) методу встановлюються дослідно-статистичні норми, які широко застосовуються на практиці у зв’язку з простотою розрахунку.

Рис. 2.69. Методи нормування та вивчення затрат робочого часу

Аналітичний метод нормування праці передбачає вивчення трудового процесу, організації праці на робочому місці, ефективності використання техніки та робочого часу. Робота, що підлягає аналітичному нормуванню, розбивається на її складові технологічні та трудові елементи, котрі ретельно аналізуються. Потім на основі аналізу проєктуються раціональні прийоми та методи виконання цих елементів і проводиться відповідний їм розрахунок необхідних затрат робочого часу.

Аналітичний метод має два різновиди:
	• аналітично-дослідницький; • аналітично-розрахунковий.

Аналітично-дослідницький метод нормування передбачає всебічне вивчення процесу праці під час розробки норм. При цьому методі вивчається виробнича операція і затрати робочого часу за окремими елементами операції на робочому місці шляхом безпосереднього спостереження. Операцію ділять на прийоми, вивчають кожен прийом окремо безпосередньо на робочому місці. Він застосовується у масовому і крупносерійному виробництві. В деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості він є основним методом нормування праці.

Аналітично-розрахунковий метод передбачає встановлення норм за допомогою нормативів часу. Нормативами часу називають встановлену тривалість виконання окремих елементів операції або робіт. Нормативи встановлюються в умовах раціональної організації виробництва під час повного використання устаткування, предметів праці і робочого часу робітників. Аналітично-розрахунковий метод використовується під час нормування праці в серійному виробництві, під час нормування робіт у ремонтно-механічних майстернях тощо.

Під час використання сумарного методу норми розраховуються на операції в цілому без аналізу та проєктування їх структури. На основі такого методу норми встановлюються нормувальником чи майстром на основі особистого досвіду, тобто ґрунтується на вже досягнутому рівні виробництва і не стимулює росту продуктивності праці. Норми, які встановлені сумарним методом нормування праці, називають досвідно-статистичними і використовують лише в індивідуальному виробництві.

Відповідно до мети дослідження виділяють такі методи:
	• хронометраж; • фотографія робочого часу; • фотохронометраж.

Хронометраж робочого часу – це вид спостережень, за якого вивчають циклічно повторювані елементи оперативної роботи, а також окремі елементи підготовчо-завершальної роботи та роботи з обслуговування робочих місць. Хронометраж робочого часу полягає в описі робочої системи, особливо, технології виробництва, методу та умов праці, а також у визначенні відносної кількості, параметрів впливу, ступеня результативності та фактичного часу для окремих етапів робочого процесу. Фактичний час потім оцінюють для визначення необхідного часу для певних етапів процесу. Хронометражні спостереження слід проводити через 45–60 хвилин після початку роботи і за 1,5–2 години до закінчення робочого дня.

	Виділяють такі методи хронометражу робочого часу:
паперовий метод. Цей метод найбільш незручний. Він вимагає записувати на папір те, чим ви займалися кожні 15 хвилин;
мобільний метод. Цей метод передбачає використання різних додатків для мобільних телефонів під час розроблення хронометражу. Цей спосіб найзручніший, так як мобільний телефон завжди поруч;
метод диктофона. За цього способу хронометражу необхідно робити голосовий запис, переключаючись з однієї справи на іншу. Після закінчення робочого дня аудіозаписи прослуховуються і на папері підбиваються підсумки;
віддалений метод. Під час хронометражу цим методом встановлене програмне забезпечення складає графічний звіт про затрати часу;
оnlіne-метод. Цей метод передбачає підключення веббраузера до вебресурсу, де є оnlіne-сервіс для хронометражу. Цей спосіб дозволяє виробляти хронометраж скрізь, де є доступ до інтернету, і за допомогою будь-якого пристрою, що має встановлений браузер.

Фотографія робочого часу (ФРЧ) застосовується для встановлення структури його затрат протягом робочої зміни або її частини. За ФРЧ фіксуються затрати часу на всі види робіт із перервами, які спостерігалися протягом певного відрізка часу. Порядок проведення фотографії робочого часу. Основними етапами фотографії робочого часу є: • підготовка до спостереження; • проведення спостереження; • оброблення результатів спостереження; • аналіз результатів спостереження; • розроблення заходів щодо поліпшення.

У ході підготовки до спостереження необхідно вивчити технологічний процес, організацію робочого місця, порядок його обслуговування, поділ і кооперацію праці між різними групами робітників. Особливе значення має правильний вибір робітника для проведення спостереження. Важливим елементом підготовки є ознайомлення робітника зі змістом і призначенням фотографії робочого часу.

Проведення спостереження ведеться за поточним часом із точністю не більше 30 секунд. Запис результатів спостереження ведеться в спеціальній формі всіх без винятку затрат робочого часу.

Оброблення результатів спостереження складається з таких робіт: перевірка результатів запису спостережень, відповідність суми затрат робочого часу загальної тривалості спостереження, наявність помилок у записі; обчислення тривалості затрат робочого часу за окремими вимірами; ставлення індексів за кожною дією робітника; складання за результатами спостереження зведення однойменних витрат; складання фактичного та нормативного балансу робочого часу.

Аналіз результатів спостереження складається у визначенні нераціональних витрат і втрат робочого часу. Установлюються їхні причини. На основі фактичного та нормативного балансу затрат робочого часу встановлюються частки оперативного часу, часу на обслуговування тощо. Зіставлення фактичного та нормативного балансів дозволяє визначити можливий ріст продуктивності праці за рахунок усунення втрат і непродуктивних затрат робочого часу.

На цій підставі розробляється план заходів щодо поліпшення використання робочого часу із вказівкою строків їхнього виконання, очікуваного ефекту, необхідних витрат, джерел фінансування та відповідальних за виконання.

2.4.7. Режим роботи підприємства та його особливості в окремих галузях харчової промисловості

Трудові відносини важко регулювати, не встановивши режим роботи. Від того, наскільки раціонально і правильно чергується час праці та відпочинку, залежить продуктивність та інтенсивність виробництва.

Режим робочого часу – це установлений законодавством або локальним нормативно-правовим актом порядок розподілу і використання робочого часу протягом доби, тижня, інших календарних періодів.

Режими робочого часу складається з таких елементів:
	• час початку і закінчення роботи; • час і тривалість перерв; • тривалість і правила чергування змін.

Окрім цього, до режиму роботи також відносять структуру робочого тижня, графіка змінності, графіки роботи, вахтовий метод робіт, установлення неповного робочого часу та часу відпочинку.

Рис. 2.70. Перерви в роботі

Режим робочого часу не однаковий для всіх підприємств і залежить від багатьох чинників, зокрема від:
	• характеру виробництва; • тривалості робочого часу; • категорій працівників; • умов виробництва тощо.

На одному підприємстві, в установі, організації для різних категорій працівників можуть бути установлені різні режими роботи. Режим роботи визначає роботодавець і вказує його в документі підприємства.

Це можуть бути колективний договір і Правила внутрішнього трудового розпорядку.

У колективному договорі зобов’язання сторони роботодавця щодо організації робочого часу (графік роботи) формуються з урахуванням відповідних законодавчих норм.

Режим праці й відпочинку – це порядок чергування та продовженості періодів роботи й відпочинку.

Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, робота у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

	Так, статтею 50 КЗпП передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год на тиждень. Підприємства та організації під час укладення колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу.
Рис. 2.71. Трудове законодавство

Правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця та виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил, визначається трудовий розпорядок на підприємствах, в установах та організаціях (ст. 142 КЗпП).

	У правилах внутрішнього трудового розпорядку, зокрема, установлюються:
• тривалість щоденної роботи (зміни) – за п’ятиденного (шестиденного) робочого тижня (ст. 52 КЗпП вона може передбачатися також графіками змінності);
• час початку й закінчення щоденної роботи, зміни (ст. 57 КЗпП вона може також передбачатися графіками змінності);
• порядок рівномірного чергування працівників у змінах – за змінних робіт (ст. 58 КЗпП);
• час початку та закінчення перерви для відпочинку і харчування (ст. 66 КЗпП).

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте суть організації праці та її завдань. 2. Які основні напрями НОП? 3. У чому полягає розподіл та кооперування праці? 4. Розкрийте суть організації та обслуговування робочих місць. 5. Які є види дисципліни праці? Розкрийте їх зміст. 6. Яка суть та значення нормування праці? 7. Назвіть види норм та охарактеризуйте їх. 8. Які види часу включаються у виробничий процес? 9. Охарактеризуйте методи нормування праці. 10. Розкрийте суть хронометражу робочого часу. 11. Розкрийте суть фотографії робочого часу. 12. Що таке режим роботи підприємства, з яких елементів складається?

Попередня тема

На початок

Наступна тема