ЕКОНОМІКА, ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВАХХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.3. Організація допоміжних виробництв та обслуговуючих господарств підприємства

2.3.1. Зміст діяльності та значення виробничої інфраструктури підприємства

2.3.2. Організація роботи ремонтного господарства

2.3.3. Організація роботи інструментального господарства

2.3.4. Організація роботи енергетичного господарства

2.3.5. Організація роботи транспортного господарства

2.3.6. Організація роботи складського господарства

2.3.7. Організація тарного господарства

2.3.1. Зміст діяльності та значення виробничої інфраструктури підприємства

Успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і інфраструктури підприємства.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб, головне завдання яких зводиться до забезпечення нормального функціонування (без перерв і зупинень) основного виробництва і всіх сфер діяльності підприємства.

До виробничої інфраструктури належать підрозділи, які не беруть безпосередньо участь у створенні продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів (рис. 2.37).

Рис. 2.37. Склад виробничої інфраструктури підприємства

Інструментальне господарство організовується для забезпечення виробничого процесу високоякісним технологічним оснащенням (інструментом і пристосуванням).

Ремонтне господарство посідає особливе місце в усій системі виробництва, оскільки від технічного стану устаткування та інших елементів основних засобів залежить успішна робота всього підприємства.

Енергетичне господарство забезпечує підприємство всіма необхідними видами енергії і енергоносіїв, здійснює монтаж, експлуатацію і ремонт енергетичного обладнання у виробничих цехах і інших підрозділах підприємства.

Транспортне господарство, здійснюючи переміщення вантажів, вчасно забезпечує виробництво необхідними матеріалами і сировиною, заготовками та ін.

Для обліку, надійного і якісного зберігання сировини, матеріалів, технологічного оснащення, готової продукції організовуються складські господарства.

Структура і організація роботи даних підрозділів залежить від типу виробництва, методу організації робіт і специфіки технологічного процесу.

Значення допоміжних сегментів виробництва полягає в тому, що ефективна робота підприємства неможлива без високої надійності та якості обладнання, повноцінного і своєчасного забезпечення робочих місць інструментом та оснасткою, безвідмовної роботи енергетичних, транспортних та інших служб, кожна з яких виконує свої відповідальні завдання. Тому розподіл структурних підрозділів на основні та допоміжні є досить умовним, і не повинно скластися враження більшого або меншого значення цих структурних складових виробництва.

2.3.2. Організація роботи ремонтного господарства

Ремонтне господарство – сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що здійснюють комплекс заходів з технічного догляду за устаткуванням, нагляду за його станом та з ремонту.

Завданнями ремонтного господарства підприємства є:
	1. Підтримання устаткування в стані високої експлуатаційної готовності. 2. Скорочення тривалості простоїв устаткування у ремонті. 3. Зниження витрат на ремонт устаткування під час забезпечення його якості. 4. Планування строків виведення устаткування в ремонт та суворе їх дотримання. 5. Запобігання зносу устаткування та повне виключення аварійних ремонтів.

Рис. 2.38. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства

Вони здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Виконанню ремонтних робіт передує технічна, матеріальна й організаційна підготовка.

Рис. 2.39. Форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва

Загальні витрати на проведення ремонтів устаткування можуть складати до 12–18% від загальної суми цехових витрат або 6–8% від собівартості продукції. Раціональна організація ремонту обладнання, своєчасність і висока якість його проведення, визначають безперервність виробництва продукції, високу ефективність роботи заводу в цілому. Технічна зіпсованість навіть однієї одиниці обладнання може бути причиною простою всієї потокової лінії.

Ремонтні роботи поділяються на:
	• технічне обслуговування обладнання; • профілактичні планові заходи, які проводяться за графіком системи ТОР і містять такі операції: промивання вузлів; заміну оливи; контроль технологічної точності обладнання; огляди й регулювання; • планові ремонти обладнання, які поділяються на поточні, середні та капітальні.

Технічне обслуговування полягає в систематичному спостереженні за обладнанням і усуненні дрібних несправностей. Така операція здійснюється безпосередньо основними робітниками або разом із черговим ремонтним персоналом. Виконується в основному щодня. Включає обхід і перевірку правильності роботи обладнання, як правило, без його зупинки.

Профілактичні планові заходи проводяться планово слюсарями-ремонтниками. Як і періодичність усіх планових ремонтних операцій, строки їхнього виконання встановлюються залежно від фізичних властивостей, термінів служби елементів обладнання, тобто, коли вони спрацьовуються і вимагають заміни або відновлення колишніх властивостей.

Рис. 2.40. Ремонт обладнання

Ремонт устаткування – комплекс операцій для відновлення справності або працездатності устаткування шляхом заміни чи відновлення зношених і пошкоджених деталей та вузлів.

Рис. 2.41. Види планових ремонтів

Позаплановий (аварійний) ремонт – це ремонт, що пов’язаний з відмовами та аваріями устаткування.

У період проведення капітального ремонту часто здійснюється модернізація устаткування.

Модернізація устаткування – комплекс робіт з поліпшення експлуатаційних характеристик діючого устаткування заміною окремих складових частин досконалішими згідно з сучасними вимогами і нормами.

Витрати на всі види ремонтів відносяться до експлуатаційних витрат підприємства та включаються до складу цехових витрат виробництва (або витрат із утримання і експлуатації устаткування), а на модернізацію устаткування – за рахунок амортизаційних відрахувань або інвестиційних коштів.

Ремонтний цикл – це період часу роботи між двома капітальними ремонтами для діючого обладнання або період від введення в дію до першого капітального ремонту для нового обладнання. Цей час визначається на основі фізичних характеристик і умов роботи засобів праці.

Міжремонтний період характеризує час роботи обладнання між двома послідовними плановими ремонтами.

Міжоглядовий період визначає тривалість функціонування устаткування між двома поточними обслуговуваннями або поточним обслуговуванням і поточним ремонтом.

Структура ремонтного циклу – це кількість, склад і порядок чергування ремонтних і обслуговуючих операцій у період між двома капітальними ремонтами.

Наприклад, має місце така структура ремонтного циклу: К-ПО-П-ПО-П-ПО-С-ПО-П-ПО-П-ПО-С-ПО-П-ПО-П-ПО-К, де: К, С, П, ПО – відповідно капітальні, середні, поточні ремонти, поточні обслуговування.

Тривалість ремонтного циклу (в місяцях) і його структура установлена в харчовій промисловості за видами обладнання.

Для визначення величини трудомісткості й матеріалоємності ремонтів використовується, так звана, одиниця ремонтної складності, яка залежить від конструктивних та технологічних особливостей, встановлює, на скільки трудомісткість даної моделі обладнання та устаткування перевищує трудомісткість ремонтної одиниці.

За одиницю ремонтної складності механічної частини приймається ремонтоскладність умовного верстата із трудомісткістю виконання капітального ремонту в 50 нормогодин при відповідності його технічним умовам на ремонт. Для електричної частини за одиницю ремонтної складності приймається робота, трудомісткість якої дорівнює 12,5 нормо-годин.

Приклад. Категорія 10R зазначає, що верстат відноситься до 10-ої категорії складності ремонту, а трудомісткість виконання ремонтних робіт дорівнює 10 умовним ремонтним одиницям (УРО).

Річний план ремонтів складається відділом головного механіка (ВГМ) підприємства за участі інженерів-механіків відповідних цехів, узгоджується з начальником з виробництва та затверджується головним інженером заводу (підприємства).

Контроль за дотриманням виконання план-графіків ремонтних робіт устаткування покладається на відділ головного механіка.

Необхідні умови для організації планово-попереджувального ремонту – ретельний облік запасних частин і правильне визначення потреби в них, систематичне і своєчасне поповнення парку запасних деталей і вузлів. У харчовій промисловості проведення найважливіших і трудомістких робіт передбачають у міжсезонний період.

Ремонт харчового обладнання, ремонт ємностей та авто-цистерн різних сфер виробництва

Відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу розробляється план роботи ремонтно-механічного цеху включає такі розділи: виробничу програму, чисельність персоналу та заробітну плату, собівартість ремонтних робіт.

Виробнича програма складається в номенклатурному виразі та трудомісткості. Вона передбачає проведення міжремонтного обслуговування, періодичних планових ремонтів і модернізації.

2.3.3. Організація роботи інструментального господарства

Інструментальне господарство – сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, зайнятих виготовленням, відновленням і ремонтом інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, зберіганням та розподілом між цехами та робочими місцями.

Інструмент – це усі види технологічної оснастки: різальний, вимірювальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи, моделі та інші пристрої.

Рис. 2.42. Види інструменту

Інструментальне господарство є одним із найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25–30%, у серійному – 10–15%, у дрібносерійному та одиничному – близько 5% вартості устаткування.

Рис. 2.43. Підрозділи, які входять до складу інструментального господарства підприємства

Керує інструментальним господарством головний технолог підприємства, якому підпорядковані інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех і центральний інструментальний склад. Цехові інструментально-роздавальні комори підпорядковуються начальнику відповідного цеху.

Слюсар-інструментальник

Завдання інструментального господарства:
	• визначення потреби в інструменті; • організація власного виробництва оснащення; • придбання необхідного інструменту в спеціалізованих виробників (продавців); • забезпечення робочих місць оснащенням, організація належної експлуатації інструменту виробничими підрозділами підприємства.

Рис. 2.44. Класифікація інструменту

У середньому сумарний запас інструменту на підприємстві має дорівнювати десяти-двадцятидобовій потребі. Зрозуміло, що ця величина залежить від конкретних обставин роботи підприємства, особливостей постачання інструменту та оснастки.

2.3.4. Організація роботи енергетичного господарства

У процесі діяльності (надання послуг, виробництво продукції) підприємства є споживачами різних видів енергії: електричної, стиснутого повітря, води, пари, витрати, на які в собівартості робіт і послуг є значними.

Електрична енергія витрачається на виробничі потреби і для освітлення приміщень.

Стиснуте повітря застосовується для обдування деталей після миття, для пневматичних затискачів та ін.

Вода витрачається для виробничих і побутових потреб. Вода на виробничі потреби використовується для приготування охолоджувальної рідини, промивання деталей тощо.

Пара на виробничі потреби застосовується для підігрівання охолоджувальних сумішей, води у мийних машинах.

Тому, для забезпечення всіх підрозділів підприємства необхідними видами енергії, забезпечення правильної експлуатації і своєчасного ремонту енергетичного устаткування функціонує енергетичне господарство – комплекс технічних заходів та спеціалізованих підрозділів, що забезпечують підприємства всіма необхідними видами енергії та енергоносіїв відповідних параметрів.

Електричну енергію, гарячу воду підприємства отримують від місцевих енергосистем і теплоцентралей, або виробляють самостійно, а природний газ – від мережі територіального газопостачання. Окремі види енергії (наприклад, стиснуте повітря) через великі втрати в магістралях не доцільно передавати на великі відстані, тому на підприємствах розміщують компресорні станції недалеко від місць споживання стиснутого повітря.

Отже, до складу енергетичного господарства входять підстанції, трансформаторні і компресорні установки, нагрівальні і термічні печі, телефонні станції, вентиляційне устаткування, теплоцентралі, насосні станції, котельні, бойлерні, кондиціонери, холодильні установки тощо.

а)	б)	в)
Рис. 2.45. Склад енергетичного господарства: а) компресорний цех; б) котельня; в) вентиляційне устаткування

	Основними завданнями енергетичного господарства є:
• безперебійне постачання підприємства всіма видами енергії з найменшими витратами;
• впровадження нової енергетичної техніки і повне використання потужності енергоустановок;
• економний розхід енергоносіїв;
• спостереження і контроль за виконанням правил експлуатації енергетичного устаткування;
• своєчасна організація технічного огляду і ремонту енергетичного устаткування.

Керівництво енергетичним господарством на крупних підприємствах здійснює відділ головного енергетика, а на малих – головний механік.

Для чергового обслуговування енергетичного обладнання в цехах (підрозділах) підприємства працюють чергові електромонтери (електрики), які систематично проводять  перевірки, зовнішні огляди встановленого устаткування.

Потреби різних видів енергоносіїв визначають, виходячи з їх потужності, норм витрат і інших факторів.

Машиністка компресорних установок

2.3.5. Організація роботи транспортного господарства

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.

Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва.

а)	б)	в)
Рис. 2.46. Внутрішньоцеховий транспорт: а) електронавантажувач; б) візок; в) цеховий кран

Рис. 2.47. Вантажний транспорт для зовнішніх перевезень

	Основними завданнями транспортного господарства є:
• забезпечення своєчасного і безперебійного обслуговування транспортом основного і допоміжного виробництва;
• правильний вибір і найефективніше використання транспортних засобів;
• постійне підтримання транспортних засобів у робочому стані;
• прискорення транспортних перевезень для зниження собівартості послуг;
• скорочення тривалості виробничого циклу.

Організація транспортного обслуговування підприємства – це система заходів, спрямованих на забезпечення ефективної та раціональної організації транспорту, вантажопотоків і праці транспортних робітників.

Рис. 2.48. Основні функції транспортного господарства

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва.

Раціональна організація перевезень будується на основі вивчення вантажообігу і вантажопотоків у масштабі підприємства і його окремих цехів і складів.

Вантажний потік – кількість вантажів (у тоннах, кубічних метрах, штуках), що переміщуються за одиницю часу (годину, добу, місяць, квартал, рік) у заданому напрямі між окремими вантажно-розвантажувальними пунктами або через певний пункт.

Вантажообіг – загальна кількість вантажів, що переміщуються за одиницю часу (доба, місяць, квартал, рік), іншими словами, – це сума окремих вантажопотоків.

Потребу в транспортних засобах визначають на основі середньодобового вантажообігу з урахуванням його можливої нерівномірності.

Таблиця 2.2

Класифікація транспортних засобів

Класифікаційна ознака	Види транспорту
За видом і призначенням	• залізничний, річковий, автомобільний, авіаційний, механічний, трубопровідний, пневматичний та ін.;
За характером діі	• періодичної; • неперервної;
За видами виконуваних робіт	• міжцеховий (перевезення вантажів на території підприємства між цехами і складськими приміщеннями); • внутрішньоцеховий (переміщення вантажів між робочими місцями в ході технологічного процесу); • для зовнішніх перевезень (від зовнішніх постачальників і вивезення готової продукції споживачам або залізничні станції, порти).
За напрямом переміщення вантажів	• горизонтальний (транспортери, рольганги); • вертикальний (підіймачі, ліфти); • горизонтально-вертикальний (автонавантажувачі, крани-балки, мостові крани); • похилий (канатні і монорельсові дороги).
За рухомістю	• стаціонарні – за їх допомогою продукти виробництва переміщаються у визначених (горизонтальному, вертикальному або похилому) напрямах; • рухомі – виконують або вертикальні транспортування (підіймачі), або горизонтальні переміщення (візки, електрокари, автомобілі, автонавантажувачі тощо.

Організація перевезень здійснюється за напрямами вантажопотоків за стабільними графіками і маршрутами.

Перевезення вантажів мають разовий (за окремим замовленням) або постійний маршрутний (за твердим розкладом) характер.

Організація транспорту має забезпечити вимоги основного виробництва, рівномірне завантаження транспортних засобів, максимальне використання їх технічних характеристик та мінімальний пробіг.

Є такі основні схеми маршрутів перевезення вантажів – маятникова, кільцева та радіальна.

Рис. 2.49. Маятникова схема маршруту перевезення вантажів:

а) односторонній; б) двосторонній; в) віяловий

Маятникова система (рис. 2.49) передбачає зв'язок між двома пунктами. Водночас можливі такі варіанти повернення транспорту: порожняком – односторонній (рис. 2.49, а) і віяловий (рис. 2.49, в) маятники; з вантажем – двосторонній маятник (рис. 2.49, б).

Рис. 2.50. Кільцева схема маршруту перевезення вантажів:

а) зростаючий вантажопотік; б) згасаючий вантажопотік

Кільцева схема (рис. 2.50) передбачає послідовну доставку вантажів із одного пункту в інший з наступним поверненням транспорту в початковий пункт. Водночас можливі такі варіанти: зростаючий вантажопотік (рис. 2.50, а) і згасаючий вантажопотік (рис. 2.50, б).

Рис. 2.51. Радіальний маршрут

Радіальний маршрут – це комбінування різних маятникових маршрутів (рис. 2.51).

Рейс – це процес руху транспортного засобу від початкового пункту до кінця даного маршруту.

2.3.6. Організація роботи складського господарства

Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення.

Складське господарство підприємства – складна система, яка охоплює мережі складів зі спеціальними пристроями та обладнанням для переміщення, складування і зберігання матеріалів, ваговим та вимірювальним обладнаннями, обчислювальною технікою та протипожежними засобами.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах: матеріальні, виробничі, збутові.

Рис. 2.52. Види складів на підприємстві

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

Рис. 2.53. Функції складського господарства

Склад – це будівля, різноманітні пристрої, що призначені для приймання і зберігання різноманітних матеріальних цінностей, підготовки їх до виробничого споживання і безперебійного відпуску споживачам.

Структура складського господарства і види складів вибираються з урахуванням виробничої потужності, спеціалізації підприємства, номенклатури продукції, що випускається, видів і обсягів матеріальних запасів, а також розміщення всіх підрозділів на території підприємства.

Рис. 2.54. Основні завдання складського господарства

Рис. 2.55. Складські приміщення

Рис. 2.56. Класифікація складів

Склади розміщують так, щоб забезпечити мінімальний шлях переміщення матеріалів та виробів.

Складське обладнання для завантаження сховища насипом

2.3.7. Організація тарного господарства

Тарне господарство є самостійним підрозділом допоміжного виробництва. Воно дещо пов’язане зі складським господарством, зокрема, зі збутовим складом. Потреба тарного господарства зумовлена тим, що продукція реалізовується переважно у певному пакуванні.

Тара – це виріб, у якому поміщають сировину, матеріали, напівфабрикати, готову продукцію, що забезпечує збереження їхньої якості та кількості під час транспортування з місця заготівлі чи виробництва до місця зберігання або споживання.

Рис. 2.57. Види тари

Рис. 2.58. Призначення тари

Особливістю використання тари та пакування є маркування із зазначенням виду вантажу, його кількості, вимог до перевезення, відправника вантажу й отримувача, спеціальних вимог для зберігання тощо.

Запитання для самоконтролю

1.Стисло охарактеризуйте виробничу інфраструктуру. 2. Що таке ремонтне господарство, яке його завдання? 3. Назвіть і дайте характеристику основним видам планових ремонтних робіт. 4. У чому полягає сутність ремонтів та особливості їх організації? 5. Що таке ремонтний цикл та що входить у його структуру? 6. Основне призначення інструментального господарства. 7. За якими ознаками і як класифікуються інструменти, що використовуються у виробничому процесі? 8. Які види енергії використовуються на виробництві? 9. Розгляньте основне призначення, склад і структуру енергетичного господарства. 10. Дайте характеристику транспортному господарству підприємства. 11. Що таке вантажний потік і вантажообіг? 12. Дайте характеристику основним системам маршрутних перевезень. 13. З’ясуйте сутність і функції складського господарства. 14. Наведіть класифікацію складів. 15. Види та призначення упакування і тари.

Попередня тема

На початок

Наступна тема