ЕКОНОМІКА, ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

1. ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.7. Собівартість продукції

1.7.1. Класифікація витрат підприємства

1.7.2. Сутність і види собівартості

1.7.3. Калькуляція собівартості продукції

1.7.4. Кошторис витрат

1.7.5. Напрями зниження собівартості продукції

1.7.1. Класифікація витрат підприємства

Виконання підприємством своїх функцій, реалізація поточних цілей, досягнення головної мети: задоволення ринкової потреби у його продукції та максимізація прибутку, пов’язані з певними витратами.

Витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Усі витрати підприємства поділяються на операційні, інвестиційні та фінансові (рис. 1.83).

Рис. 1.83. Види витрат підприємства

Найбільшими за питомою вагою і найскладнішими за структурою є операційні (поточні) витрати підприємства. Вони класифікуються за низкою ознак.

1. За визначенням відношення до собівартості продукції витрати поділяються на: витрати на продукцію, витрати періоду (рис. 1.84).

Рис. 1.84. Види витрат за визначенням відношення

до собівартості продукції

2. За ступенем однорідності витрати поділяються на: одноелементні (прості), комплексні (рис. 1.85).

Рис. 1.85. Види витрат за ступенем однорідності

3. За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на: прямі, непрямі (рис. 1.86).

Рис. 1.86. Види витрат за способом віднесення на окремі види продукції

4. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на: постійні, змінні (рис. 1.87).

Рис. 1.87. Види витрат за ступенем впливу

обсягу виробництва на рівень витрат

5. За часом виникнення витрати поділяються на: поточні витрати, витрати майбутніх періодів, майбутні витрати (рис. 1.88).

Рис. 1.88. Види витрат за часом виникнення

6. За видами витрати поділяються: за економічними елементами, за статтями калькуляції (рис. 1.89).

Рис. 1.89. Характеристика витрат за видами

	Елементи витрат на виробництво включають: • матеріальні витрати; • витрати на оплату праці; • відрахування на соціальні заходи; • амортизація; • інші операційні витрати.
На основі групування витрат за статтями калькуляції розраховують собівартість готових виробів, напівфабрикатів, окремих технологічних вузлів і деталей, а також обчислюють витрати за місцями їх виникнення (цехами, дільницями тощо). Перелік статей калькуляції може бути різним залежно від галузі промисловості.
	Для визначення повної собівартості продукції застосовується така орієнтовна номенклатура статей калькуляції: • Сировина та матеріали. • Зворотні відходи (вираховуються). • Купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.
• Транспортно-заготівельні витрати. • Паливо та енергія на технологічні цілі. • Основна заробітна плата виробничих робітників. • Додаткова заробітна плата виробничих робітників. • Відрахування на соціальні заходи. • Втрати внаслідок технічно неминучого браку. • Витрати на утримання та експлуатацію обладнання. • Загальновиробничі витрати. • Супутня продукція (вираховуються). • Інші виробничі витрати. • Адміністративні витрати. • Інші операційні витрати. • Витрати на збут.

Відмінність статей витрат калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає у тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому – усі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

1.7.2. Сутність і види собівартості

Собівартість продукції – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво й збут продукції (робіт, послуг).

Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати мають відшкодовуватись за рахунок доходу від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво й комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо.

Показник собівартості продукції є дуже важливим і використовується для обґрунтування багатьох економічних рішень, зокрема:

1) під час встановлення ціни на продукцію. У цьому разі собівартість є нижньою межею і базою для встановлення ціни на продукцію підприємства. Тому зниження собівартості продукції є важливим чинником, що дає змогу підприємству за діючих ринкових цін отримувати більший прибуток;

2) під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства показник собівартості продукції застосовується для контролю за використанням матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів;

3) під час схвалення рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного заходу. Захід вважається економічно ефективним, якщо внаслідок його впровадження собівартість продукції підприємства знижується.

Зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Для проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікується за низкою ознак.

1. За часом формування витрат розрізняють нормативну, планову, фактичну та кошторисну собівартості продукції (рис. 1.90).

Рис. 1.90. Види собівартості продукції за часом формування витрат

2. За ступенем охоплення підприємств розрізняють індивідуальну та галузеву собівартості продукції (рис. 1.91).

Рис. 1.91. Види собівартості продукції за ступенем

охоплення підприємств

На собівартість продукції впливає багато факторів, що обумовлені як специфікою галузей господарства країни, так і конкретними умовами, що склались на підприємстві. Підвищений рівень собівартості продукції підприємства порівняно із галузевою собівартістю свідчить про наявність негативного впливу низки факторів, що мають місце на цьому підприємстві. Такими факторами можуть бути: застаріле обладнання, неефективне використання робочого часу, низька продуктивність праці, невиправдано високі матеріаломісткість, витрати на доставку, адміністративні витрати, застосування непродуктивних технологій тощо.

3. За послідовністю формування витрат розрізняють цехову, виробничу та повну собівартості продукції (рис. 1.92).

Рис. 1.92. Види собівартості продукції за послідовністю

формування витрат

«Алгоритм» формування повної собівартості продукції зобразимо на схемі.

	Задача. Визначити цехову, виробничу та повну собівартості продукції, виготовленої підприємством у вересні, якщо:
• вартість витраченої сировини та матеріалів – 25 тис грн; • заробітна плата основних робітників – 10 тис грн; • нарахування на заробітну плату основних робітників – 3,75 тис грн; • витрати на утримання обладнання всіх цехів підприємства – 2,8 тис грн; • амортизація будівлі виробничого корпусу – 2,1 тис грн; • витрати на оренду приміщення офісу – 1,2 тис грн; • заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу – 4,5 тис грн; • нарахування на заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу – 1,69 тис грн; • витрати, пов'язані з дослідженням ринку – 2,2 тис грн.; • витрати на оплату енергії, спожитої підприємством під час виготовлення продукції – 1,5 тис грн.
Розв'язання Цехова собівартість: 25 + 10 + 3,75 = 38,75 тис грн Виробнича собівартість: 38,75 + 2,8 + 2,1 + 1,5 = 45,15 тис грн Повна собівартість: 45,15 + 1,2 + 4,5 + 1,69 + 2,2 = 54,74 тис грн

4. Відповідно до п. 11 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначають два види бухгалтерської собівартості:

1) виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) – це сума, за якою в обліку відображаються залишки незавершеного виробництва та готової продукції.

Виробничу собівартість продукції зменшують на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції, що використовується на підприємстві, в оцінці її можливого використання.

За виробничою собівартістю оцінюють такі види запасів, як:

• готова продукція;

• незавершене виробництво.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

2) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) – це сума, за якою в обліку відображаються вартість продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) може дорівнювати виробничій собівартості, а може й відрізнятися на суму нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат, якщо такі є.

«Формування собівартості реалізованої продукції зобразимо на схемі».

Зазначимо, що, крім виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції, є ще й так звані витрати звітного періоду. Вони включають адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

1.7.3. Калькуляція собівартості продукції

Калькулювання собівартості продукції – це процес обчислення собівартості одиниці продукції.

За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції (робіт, послуг), усього їхнього обсягу, собівартість виробництва за окремими структурними підрозділами підприємства, за різними виробничими процесами і загалом по підприємству.

Калькуляція – це розрахунок витрат у грошовому вираженні на виробництво одиниці виробу або партії виробів, а також на виконання робіт і послуг.

Рис. 1.93. Методичні завдання калькулювання собівартості продукції

Об'єкт калькулювання – це та продукція або робота, послуга, собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна й допоміжна продукція, послуги й роботи, що призначені для споживання як за межами, так і всередині цього підприємства. Для кожного об'єкта калькулювання обирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (маса, площа, об'єм, кількість у штуках тощо).

Під час калькулювання витрати підприємства групують за калькуляційними статтями. Статті калькуляції включають витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення.

Підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням своєї галузевої приналежності, продукції, що випускається, технологічного процесу та методу планування витрат на підприємстві. Свій вибір підприємство відображає в наказі про облікову політику.

Розглянемо орієнтовну номенклатуру калькуляційних статей витрат, пов'язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), та їх склад.

1. Сировина та матеріали.

2. Зворотні відходи (віднімається).

3. Купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

4. Транспортно-заготівельні витрати.

5. Паливо та енергія на технологічні цілі.

6. Основна заробітна плата виробничих робітників.

7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

8. Відрахування на соціальні заходи.

9. Втрати внаслідок технічно неминучого браку.

10. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

11. Загальновиробничі витрати.

12. Супутня продукція (віднімається).

13. Інші виробничі витрати.

1. Стаття «Сировина та матеріали»
До цієї статті включають вартість: • сировини та матеріалів, які входять до складу продукції (робіт, послуг), що виробляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами для її виготовлення; • допоміжних матеріалів, що використовуються для технологічних цілей; • купівельних матеріалів, що використовуються у процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу та пакування продукції; • малоцінних швидкозношувальних предметів, що використовуються у процесі виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг). Витрати за статтею «Сировина та матеріали» включають до собівартості окремих виробів (групи виробів) і замовлень прямим шляхом.

2. Стаття «Зворотні відходи» (віднімається) До цієї статті калькуляції потрапляє вартість зворотних відходів, яку віднімають від загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість.

Наприклад, у м’ясній і молочній промисловості до зворотних відходів належать вартість відходів, що утворюються під час переробки худоби (нехарчова обрізь, конфіскати туш, інші відходи, які змінили в процесі виробництва свій хімічний склад, не використовуються на харчові цілі) й молока (знежирене молоко, пахта, сироватка). Зворотні відходи розраховуються за технологічними нормами і встановленими цінами на підприємстві.

3. Стаття «Купівельні напівфабрикати і комплек-туючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій»

У наведеній статті калькуляції відображають вартість придбаних готових комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що вимагають витрат праці щодо їх обробки та складання під час укомплектування продукції, яка випускається. Крім того, до цієї статті включають вартість: • заготовок і деталей, придбаних у чорновому або обробленому вигляді; • послуг виробничого характеру, наданих іншими підприємствами (з часткової обробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, виробів тощо), якщо вони можуть бути прямо (безпосередньо) віднесені на собівартість окремих видів продукції (робіт, послуг). Вартість купівельних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру включають безпосередньо до собівартості окремих виробів (групи виробів) і замовлень прямим шляхом.

4. Стаття «Транспортно-заготівельні витрати» Транспортно-заготівельні витрати виділяють у самостійну статтю тільки тоді, коли для їх обліку застосовують окремий субрахунок і їх питома вага у вартості сировини, матеріалів та купівельних напівфабрикатів є достатньо великою.

У статті «Транспортно-заготівельні витрати» плануються витрати на доставку сировини (худоби, птиці) на підприємство, враховуються витрати на утримання приймальних пунктів, а також заробітна плата робітників, які зайняті прийманням сировини тощо. Такі витрати списують на собівартість продукції (робіт, послуг) і розподіляють за видами виробів одночасно та пропорційно списанню вартості витрачених на виробництво матеріальних цінностей.

5. Стаття «Паливо та енергія на технологічні цілі»
До цієї статті калькуляції включають вартість усіх видів палива та енергії (як таких, що отримуються зі сторони, так і таких, що виробляються самим підприємством), які безпосередньо витрачаються в технологічному процесі виробництва продукції (під час виконання робіт, надання послуг). Види енергії, що споживаються на виробництві: електроенергія, пара, штучний холод, гаряча вода тощо. Витрати палива та енергії на технологічні цілі залежно від напряму їх використання в собівартість продукції (робіт, послуг) включають: · прямо за фактичною собівартістю палива та енергії на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів, якщо вони спожиті під час виготовлення певних видів виробів; · непрямо, якщо паливо та енергія використані для виробництва різних виробів.

6. Стаття «Основна заробітна плата виробничих робітників» За цією статтею калькуляції планують та обліковують основну заробітну плату виробничих робітників, а також фахівців (спеціалістів), безпосередньо пов’язаних з виготовленням (виробленням) продукції.

Таку заробітну плату розраховують відповідно до прийнятих на підприємстві систем оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників-відрядників. У загальному випадку основну заробітну плату робітників виробництва прямо включають до собівартості відповідних видів продукції (груп однорідних видів продукції) на підставі первинних документів. Такими документами можуть бути наряди, змінні рапорти про виробіток, маршрутні листи тощо.

7. Стаття «Додаткова заробітна плата виробничих робітників» До додаткової заробітної плати виробничих робітників належать виплати, передбачені законодавством про працю та колективним договором за роботу понад установлені норми, за трудові досягнення та винахідництво, за особливі умови праці.

Сюди включають надбавки, доплати, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Як і у випадку з основною зарплатою, додаткову заробітну плату робітників, зайнятих виробництвом відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включають до собівартості окремих видів (груп однорідних видів) продукції (робіт, послуг). Якщо ж таке пряме віднесення ускладнене, «виробничу» додаткову зарплату включають до собівартості на основі кошторисної ставки цих витрат, розрахованих на одиницю продукції (робіт, послуг). Такий розрахунок здійснюють, виходячи з обсягу виробництва, переліку робочих місць та норм обслуговування. Витрати на виплату інших заохочувальних і компенсаційних виплат (премії та винагороди), які мають одноразовий характер, компенсаційних та інших виплат, не передбачених актами чинного законодавства, або в розмірі, що перевищує законодавчо встановлені норми, не включають до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до наднормативних витрат.

	8. Стаття «Відрахування на соціальні заходи» До цієї статті калькуляції включають нарахований єдиний соціальний внесок на суми основної та додаткової заробітної плати робітників виробництва у розмірах, установлених законодавством.
Однак включити єдиний соціальний внесок (ЄСВ) до собівартості продукції (робіт, послуг) можна тільки за умови, що виплати, на які він нарахований, також включаються до виробничої собівартості.

	9. Стаття «Втрати внаслідок технічно неминучого браку» Такі витрати як виняток виділяються в окрему статтю калькуляції та включаються до собівартості того виду продукції, за яким виявлено брак, тільки в окремих виробництвах.
У цій статті відображають вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) з технологічних причин та витрати на виправлення технічно неминучого браку, а також технологічні втрати.

10. Стаття «Витрати на утримання та експлуатацію обладнання» У статтю відносять тільки витрати, пов’язані з роботою технологічного обладнання цехів. Це, зокрема, витрати на утримання, амортизацію, ремонт та експлуатацію виробничого і підйомно-транспортного обладнання, цехового транспорту, робочих місць, витрати на відновлення інструментів, приладів і пристосу-

вань зі складу основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, суми сплачених платежів за користування нематеріальними активами тощо. Витрати, що розглядаються, розподіляють за видами продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою. Водночас розподіл може здійснюватися або пропорційно кошторисним ставкам, або з використанням обраної бази розподілу. Базою розподілу може слугувати, наприклад, заробітна плата, години роботи, обсяг діяльності, сума прямих витрат тощо. Вибір бази розподілу підприємство здійснює самостійно, виходячи з особливостей виробничого процесу. Обрану базу варто обумовити в наказі про облікову політику.

11. Стаття «Загальновиробничі витрати» Загальновиробничі витрати кожного цеху включають до собівартості продукції, яка виробляється тільки цим цехом (зокрема до собівартості робіт (послуг), що виконуються для інших цехів або непромислових господарств).

Проте на невеликих підприємствах, а також за безцехової структури управління загальновиробничі витрати розподіляють по підприємству в цілому. Загальновиробничі витрати, а також витрати на утримання та експлуатацію обладнання підприємства в цілому є сумою відповідних витрат цехів основного виробництва. А ось загальновиробничі витрати допоміжних цехів включають до собівартості продукції підприємства через собівартість робіт і послуг, що виконуються допоміжними цехами для основного виробництва.

12. Стаття «Супутня продукція» (віднімається)
За цією статтею калькуляції відображають вартість супутньої продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим) продуктом в єдиному технологічному процесі. Така продукція за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначається для подальшої переробки на підприємстві або відпуску стороннім підприємствам. Її вартість віднімають від собівартості основної продукції. Супутня продукція самостійно не калькулюється. Її вартість віднімають від собівартості основної продукції. Наприклад, у м’ясній промисловості вирахуванню підлягають вартість оброблених субпродуктів, харчового топленого жиру, кишкових фабрикатів, оброблених шкур, харчової і технічної крові, щетини, вушного волоса та іншої продукції, яку отримують у м'ясо-жировому виробництві під час переробки м’яса худоби, кролів, птиці. Під час калькулювання продуктів, отриманих у комплексних виробництвах, вартість супутньої продукції вилучають з підсумкової собівартості виробництва всього комплексу продуктів, а величину витрат, що залишилася після цього, вважають витратами на основний (цільовий) продукт. Супутню продукцію оцінюють за: • справедливою вартістю – у разі реалізації такої продукції стороннім покупцям; • ціною можливого використання, якщо така продукція використовується всередині підприємства. Водночас ціну можливого використання можна визначати як різницю між ціною матеріалу, що замінюється супутнім продуктом, і сумою додаткових витрат, пов’язаних з підготовкою його до використання. Крім того, допускає оцінку супутньої продукції за плановою (нормативною) собівартістю аналогічного продукту. Обраний метод оцінки потрібно зафіксувати в наказі про облікову політику підприємства. Якщо супутню продукцію призначено для подальшої переробки, її відображають як рух напівфабрикатів у виробництві.

	13. Стаття «Інші виробничі витрати» До цієї статті калькуляції потрапляють інші виробничі витрати, що не належать до жодної із зазначених вище статей витрат, зокрема витрати, пов’язані з епізодичними та періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів з їх перевірки на відповідність вимогам установлених стандартів або технічних умов.
Інші виробничі витрати прямим шляхом уключають до собівартості відповідних видів продукції. Якщо пряме включення неможливе, витрати розподіляють між окремими виробами пропорційно їх виробничій собівартості (без інших виробничих витрат).

Витрати, що не входять до собівартості реалізованої продукції. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) поділяються на: • адміністративні витрати; • витрати на збут; • інші операційні витрати.

Характеристику вказаних витрат наведено в Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

	Стаття «Адмiнiстративнi витрати» До адмiнiстративних витрат, зокрема належать витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загального-
сподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорону, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати, сума податків, зборів (обов'язкових платежів). Адмiнiстративнi витрати включаються до собівартості продукції, виходячи з кошторису цих витрат, або приймаються у відсотковому відношенні до виробничої собівартості.

	Стаття «Витрати на збут» До витрат на збут належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам,
працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг. Включаються до собівартості продукції, виходячи з кошторису цих витрат, або приймаються у відсотковому відношенні до виробничої собівартості.

Стаття «Інші операційні витрати» До інших операційних витрат включаються: собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування

до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності. Інші операційні витрати включаються до собівартості продукції, виходячи з кошторису цих витрат, або приймаються у відсотковому відношенні до виробничої собівартості.

Розрізняють такі методи калькулювання собівартості продукції.

1. Нормативний метод. Цей метод передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.

2. Параметричний метод. Витрати на проєктний виріб влдночас встановлюють, виходячи із ступеня залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу.

3. Розрахунково-аналітичний метод. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих – пропорційно до заробітної плати основних робітників.

4. Безнапівфабрикатний метод – метод формування внутрішніх витрат, за якого вартість напівфабрикатів власного виробництва не відноситься на собівартість продукції виробничих підрозділів.

1.7.4. Кошторис витрат

З метою врахування усіх видів економічно однорідних витрат на виробництво складається кошторис цих витрат.

Кошторис витрат – це загальна сума витрат підприємства за усіма видами ресурсів, які будуть використані у плановому періоді незалежно від місця виникнення.

Кошторис є зведеним планом витрат підрозділів основного виробництва, підрозділів виробничої інфраструктури та витрат на утримання адміністративно-управлінського персоналу.

Мета складання кошторису – встановити усю суму витрат на виробництво у плановому році.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: • матеріальні затрати; • витрати на оплату праці; • відрахування на соціальні заходи; • амортизація; • інші операційні витрати

	До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари
й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів. Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат. Частка матеріальних витрат у собівартості продукції найбільша – 60–90% залежно від галузі виробництва.
	До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються: заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
	До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
	До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
	До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу зазначених вище елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Кошториси складаються в цілому на рік зі щоквартальною або щомісячною розбивкою. Вони необхідні не лише для того, щоб знати величину собівартості, але й планувати її зниження за елементами витрат. Кошториси також використовуються для обчислення собівартості товарної, валової і реалізованої продукції, розрахунку величини прибутку, розробки балансу доходів і витрат підприємства.

Кошторис витрат на виробництво розробляється на основі кошторисів витрат окремих цехів. На їх підставі складається кошторис витрат на виробництво по підприємству в цілому. Зведений кошторис враховує усі операційні витрати планового періоду.

Кошторис, на відміну від собівартості, охоплює більш широкий спектр витрат. У ньому відображаються не тільки витрати на виробництво товарної продукції, а й витрати майбутніх періодів, вартість надання послуг, які не включаються в товарну продукцію, приріст залишків незавершеного виробництва.

Кошториси можуть розроблятись і за статтями витрат. Такі кошториси дозволяють узгодити їх з кошторисом загальновиробничих витрат, а також калькуляціями на окремі вироби підрозділу.

	Під час формування кошторисів використовуються два підходи:
• «з нуля» (якщо підприємство змінює профіль своєї роботи або лише розпочинає свою роботу);
• планування від досягнутого (якщо підприємство не змінює профілю своєї роботи).
Кошториси формуються з використанням різних методів:
• кошторисний – кошторис формується на основі розрахунку витрат у межах усього підприємства за даними інших розділів плану;
• зведений – кошторис формується шляхом сумування кошторисів витрат виробництва окремих підрозділів підприємства;
• калькуляційний – кошторис формується на основі планових розрахунків за всією номенклатурою продукції, робіт і послуг з розподілом комплексних статей на прості елементи витрат.

На вітчизняних підприємствах найпоширенішим є кошторисний метод, оскільки його використання забезпечує взаємозв’язок і приведення в єдину систему розрахунків зведеного кошторису.

1.7.5. Напрями зниження собівартості продукції

Рис. 1.94. Оптимізація витрат для зниження собівартості продукції

Зниження собівартості продукції може досягатись у результаті одночасної економії всіх витрат. Однак, часто економія одного виду витрат здійснюється за рахунок збільшення іншого. Наприклад, економія живої праці, як правило, супроводжується збільшенням амортизаційних відрахувань за рахунок придбання нових засобів праці.

Основними напрямами зниження собівартості продукції, робіт, послуг є: • науково-технічний прогрес; • вдосконалення організації виробництва й праці, розширення спеціалізації та кооперування; • підвищення продуктивності праці персоналу підприємства; • дотримання режиму економії на всіх ділянках виробничогосподарської діяльності організації

	• Науково-технічний прогрес: впровадження нової техніки; комплексна механізація та автоматизація виробничих і обслуговуючих процесів; вдосконалення технології; впровадження прогресивних видів матеріалів.
	• Вдосконалення організації виробництва й праці, розширення спеціалізації та кооперування. В організаціях, що спеціалізуються на випуску продукції з масово-потоковим виробництвом, собівартість продукції значно нижче, ніж у організаціях, що виробляють цю ж продукцію у невеликих обсягах.
	• Підвищення продуктивності праці персоналу підприємства. Зі зростанням продуктивності праці скорочуються витрати праці у розрахунку на одиницю продукції та зменшується питома вага заробітної плати у структурі собівартості.
	• Дотримання режиму економії на всіх ділянках виробничогосподарської діяльності організації. Послідовне здійснення в організаціях режиму економії проявляється, насамперед, у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат на обслуговування виробництва та управління, ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.

Зниження собівартості продукції досягається за рахунок різних чинників, тобто заходів, які викликають зміну її складових. Усі чинники поділяються на дві групи:

• загальноекономічні;

• виробничі (техніко-економічні).

Загальноекономічні не залежать від діяльності підприємства і визначаються на державному або галузевому рівнях, наприклад, зміна вартості енергоносіїв, нормативів відрахувань на соціальне страхування, пенсійне забезпечення, перегляд тарифних ставок, митних правил тощо

Виробничі (техніко-економічні) – це чинники, які залежать від діяльності конкретного підприємства. До них належать:

• підвищення технічного рівня виробництва;

• вдосконалення організації виробництва і праці;

• зміна обсягу і структури продукції.

Врахування техніко-економічних чинників дозволяє планувати оптимальний рівень витрат і завдання щодо їх зниження.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі.

Собівартість продукції

Запитання для самоконтролю

1. Поясніть важливість використання показника собівартості продукції для обґрунтування багатьох економічних рішень. 2. Охарактеризуйте види собівартості продукції за різними класифікаційними ознаками. 3. Охарактеризуйте сутність калькулювання собівартості продукції та етапи цього процесу. 4. Дайте визначення кошторису витрат та охарактеризуйте елементи витрат кошторису. 5. Назвіть напрями зниження собівартості продукції.

Попередня тема

На початок

Наступна тема