|
|
|
БУДІВЕЛЬНІ
КОНСТРУКЦІЇ Електронний посібник |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ІІ. ЦИВІЛЬНІ БУДИНКИ ТА ЇХ КОНСТРУКЦІЇ |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
16. Основи проєктування житлових та громадських будівель 16.1. Поняття про проєкт. Склад, порядок,
розробка, погодження та затвердження проєктної
документації для будівництва 16.2. Типове та індивідуальне проєктування.
Прив'язка типових проєктів 16.3. Планувальні рішення багатоповерхових житлових будівель. Житлова
секція 16.5. Основи проєктування житлових будинків 16.6. Спеціалізоване житло для осіб похилого віку, маломобільних осіб та
гуртожитки. Техніко-економічні показники житлового будинку 16.7. Громадські будівлі, їх класифікація. Планувальні схеми
Будівлі споруджують за
попередньо розробленими проєктами. Запроєктувати будівлю – це означає визначити форму та розміри будівлі й
окремих її приміщень у відповідності з призначенням; надати будівлі
архітектурну виразність; передбачити найкращі експлуатаційні якості; вибрати
необхідні матеріали та конструкції, які забезпечують достатню міцність і
стійкість будівлі при найменших затратах праці й засобах на будівництво та
експлуатацію. Проєктування – складний багатогранний процес, який включає проєктно-конструкторські
та розрахункові роботи, кінцевою метою яких є здійснення замислу створення проєкту, що відповідає усім сучасним вимогам. Проєктом називають комплект технічних документів на будівництво (або реконструкцію), який складається з
графічного, текстового й демонстраційного матеріалу та кошторису. Графічний
матеріал являє собою креслення, які дають графічне зображення об'ємно-планувального
та конструктивного вирішення майбутньої будівлі та її архітектурного обрису.
До графічного матеріалу входять архітектурно-будівельні креслення, вузли й
деталі та креслення інженерного устаткування будівлі. Текстовий
матеріал включає пояснювальну записку з коротким описом та обґрунтуванням
прийнятих у проєкті рішень і техніко-економічні
показники. Демонстраційний
матеріал містить макети, розгортки, панорами. Кошторис – це документ, який визначає вартість майбутньої будівлі. Проєктну документацію розробляють суб'єкти господарської діяльності незалежно від
форм власності (проєктувальники), які мають
ліцензію на цей вид діяльності згідно з законодавством України. Проєктні та вишукувальні роботи виконуються на підставі договорів (контрактів),
укладених між замовниками та проєктувальниками. Замовник – це інвестор або інша юридична (фізична) особа,
яка за дорученням інвестора видає замовлення на виконання проєктно-вишукувальних
робіт і на будіництво об'єкта, укладає договори
(контракти), контролює хід будівництва, здійснює технічний нагляд, приймає
закінчені роботи, проводить розрахунки та здає об'єкти в експлуатацію. Інвестор – це юридичні (фізичні) особи України, іноземних держав, а також
держави, які приймають рішення про вкладання власних, запозичених або
залучених коштів у об'єкти будівництва та забезпечують фінансування їх
спорудження. Не допускається розроблення проєктної документації без інженерних вишукувань
на нових земельних ділянках, а при реконструкції об'єктів – без уточнення
раніше виконаних інженерних вишукувань. Проєктування об'єктів здійснюється з дотриманням законодавства України на підставі
вихідних даних.
- архітектурно-планувального
завдання (АПЗ); - технічних умов щодо
інженерного забезпечення об'єкта (ТУ); - завдання на проєктування.
-
назва та місцезнаходження
об'єкта; -
підстава для проєктування; -
вид будівництва; -
дані про інвестора; -
дані про замовника; -
джерело фінансування; -
необхідність
розрахунків ефективності інвестицій; -
дані про генерального проєктувальника; -
дані про генерального
підрядника; -
стадійність проєктування з визначенням затверджувальної
стадії; -
інженерні вишукування; -
вихідні дані про
особливі умови будівництва; -
основні
архітектурно-планувальні вимоги й характеристика запроєктованого
об'єкта; -
черговість проєктування та будівництва; -
дані про вид палива та
попередні погодження щодо його використання; -
потужність або
характеристика об'єкта, виробнича програма; -
вимоги до благоустрою
майданчика; -
вимоги до інженерного
захисту територій та об'єктів; -
вимоги щодо розроблення
розділу «Оцінка впливів на навколишнє середовище»; -
вимоги до
енергозбереження та енергоефективності; -
дані про імпортні
технології та науково-дослідні роботи, які пропонує застосувати замовник; -
вимоги до режиму
безпеки та охорони праці; -
призначення нежитлових
поверхів; -
перелік будинків та
споруд, що проєктуються у складі комплексу. Завдання на проєктування
затверджує інвестор або за його дорученням замовник, а погоджує проєктувальник. Орієнтовні склад і
характеристика приміщень, їх функціональні особливості розробляють у складі
планово-технологічного завдання як додаток до завдання на проєктування. Місця розташування об'єктів
визначаються місцевими органами містобудування й архітектури на підставі
дозволу на будівництво виконавчих органів місцевого самоврядування, а також
затверджених чинних містобудівних документів. Кількість стадій проєктування визначає замовник та проєктувальник
в залежності від категорії складності об'єктів цивільного призначення (табл.
16.1). Таблиця 16.1 Категорії складності об'єктів цивільного призначення залежно від їх
архітектурної та технічної характеристики
До архітектурно і технічно
особливо складних об'єктів V категорії складності відносять багатоповерхові
житлові комплекси зі складною об'ємно-просторовою
структурою та приміщеннями громадського призначення; готелі вищого розряду;
радіоцентри, телецентри, телеграфи, центри супутникового зв'язку, храми,
спортивні центри, підземні лінії метрополітену.
-
в одну стадію – робочий
проєкт (РП); -
у дві стадії – для об'єктів цивільного
призначення – ескізний проєкт (ЕП), а для об'єктів
виробничого призначення – техніко-економічний розрахунок (ТЕР) та для обох –
робоча документація (Р).
-
проєкт (П); -
робоча документація (Р).
-
для об'єктів цивільного
призначення – (ЕП), а для об'єктів виробничого призначення –
техніко-економічне обґрунтування (ТЕО); - проєкт
(П); - робоча документація (Р). Ескізний проєкт
(ЕП) розробляється для принципового визначення вимог до містобудівних,
архітектурних, художніх, екологічних та функціональних рішень об'єкта,
підтвердження можливості створення об'єкта цивільного призначення. У складі ескізного проєкту для обґрунтування прийнятих рішень можуть
додатково виконуватися інженерно-технічні розробки, схеми інженерного
забезпечення об'єкта, розрахунки кошторисної вартості та обґрунтування
ефективності інвестицій. Ескізний проєкт
після погодження органами містобудування та архітектури, схвалення при тристадійному проєктуванні або
затвердження при двостадійному проєктуванні
інвестором, є підставою для розробки наступної стадії. Техніко-економічне
обґрунтування (ТЕО) розробляється для об'єктів виробничого призначення, що
потребують детального обґрунтування відповідних рішень та визначення
варіантів і доцільності будівництва об'єкта. Для технічно нескладних об'єктів
виробничого призначення застосовують техніко-економічні розрахунки (ТЕР). Проєкт (П) розробляється для визначення містобудівних, архітектурних, художніх,
екологічних, технічних, технологічних інженерних рішень об'єкта, кошторисної
вартості будівництва й техніко-економічних показників. Проєкт розробляється на підставі завдання на проєктування,
вихідних даних і схваленої при тристадійному проєктуванні попередньої стадії. Проєкт розробляється в чіткій і лаконічній формі, без надмірної деталізації, в
складі та обсязі, достатньому для обґрунтування проєктних
рішень, визначення обсягів основних будівельно-монтажних робіт, потреб в
обладнанні, будівельних конструкціях, матеріальних, паливно-енергетичних,
трудових ресурсах, положень з організації будівництва, а також визначення
кошторисної вартості будівництва. Проєкт після погодження та затвердження є підставою для розробки наступної
стадії проєктування. Робочий проєкт (РП) розробляється для визначення конкретних містобудівних, архітектурних,
художніх, екологічних, технічних, технологічних, інженерних рішень об'єкта,
кошторисної вартості будівництва, техніко-економічних показників і виконання
будівельно-монтажних робіт (робочі креслення). РП застосовується для технічно нескладних
об'єктів, а також об'єктів з проєктами масового
використання. РП розробляється на підставі
завдання на проєктування та вихідних даних. РП складається з двох частин – затверджувальної та робочих креслень. Затверджувальна
частина підлягає погодженню, експертизі та затвердженню, а робочі креслення
розробляються для будівництва об'єкта. Затверджувальна
частина складається з пояснювальної записки, кошторисної документації,
розділу організації будівництва та креслень. До складу пояснювальної записки
входить розділ «Оцінка впливів на навколишнє середовище (ОВНС)». Робоча
документація (Р) розробляється для виконання будівельно-монтажних робіт на підставі
затвердженої попередньої стадії.
Ескізний проєкт
(ЕП), техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), техніко-економічний розрахунок
(ТЕР), проєкт (П), робочий проєкт
(РП) (затверджувальна частина) погоджуються з місцевими
органами містобудування та архітектури. На затверджувальній
стадії погоджується напрямок мереж інженерних комунікацій. Затвердженню підлягає тільки
одна стадія, визначена в архітектурно-планувальному завданні. Проєктувальник несе відповідальність за якість проєктних
рішень і додержання вимог нормативних документів. Проєктна документація на всіх стадіях не підлягає погодженню з підрядником
(організацією, яка виконує будівельно-монтажні роботи), якщо це не
передбачено завданням на проєктування. Робоча
документація, виконана відповідно до затверджувальної
стадії, погодженню не підлягає, крім інженерних мереж, які погоджуються з
місцевими експлуатуючими службами, якщо така вимога міститься в поданих ними
технічних умовах. Ескізний проєкт
(ЕП), техніко-економічний розрахунок (ТЕР), проєкт
(П), робочий проєкт (РП) (затверджувальна
частина) до їх затвердження підлягають обов'язковій комплексній державній
експертизі згідно з законодавством, незалежно від джерел фінансування
будівництва. Комплексна
державна експертиза проводиться службами Укрінвестекспертизи як відповідальним виконавцем із
залученням представників органів державного нагляду з питань
санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, екології, пожежної
безпеки, охорони праці та енергозбереження. Перелік об'єктів, затвердження проєктів яких не потребує висновку комплексної державної
експертизи, визначається Держбудом України. На підставі висновків державної
експертизи інвестор (замовник) приймає своє рішення про затвердження проєктної документації. Відповідно до зауважень
комплексної державної експертизи, які пов'язані з порушенням законодавства й
нормативних вимог, замовник і проєктна організація
зобов'язані внести зміни та доповнення в проєктну документацію. Подання проєктної
документації (ТЕО, ТЕР, ЕП, П, РП) на погодження, експертизу та затвердження
є обов'язком замовника. Затвердження проєктної документації інвестором (замовником) є фактором
прийняття під його повну відповідальність рішень, передбачених у
документації. Проєктна документація (ЕП, ТЕР, П, РП) затверджується за наявності позитивного
комплексного висновку державної експертизи.
Для будівель масового будівництва
(житлових, поліклінік, шкіл, кінотеатрів тощо)
складають типові проєкти. Типовим називають проєкт,
призначений для багаторазового
застосування. Типові проєкти будівель однакового
призначення виконують на основі уніфікації архітектурно-планувальних і
конструктивних рішень із застосуванням індустріальних конструкцій та
серійного випуску обладнання. Затверджені Державним комітетом України в
справах містобудування і архітектури типові проєкти
поширює «Проєктно-видавниче колективне підприємство
«Укртиппроєкт». Це підприємство видає каталог
типових проєктів, який дає інформацію про діючі
типові проєкти. Типові проєкти
житлових і громадських будівель розробляють серіями. Будівлі однієї серії різняться кількістю
квартир, місткістю, пропускною здатністю, але їх проєктують
на основі одних і тих самих об'ємно-планувальних і
конструктивних схем із застосуванням уніфікованих типових виробів і деталей,
що містяться в спеціальних територіальних каталогах. Це дає можливість
комплексно забудовувати територію. Індивідуальне
проєктування застосовують для унікальних громадських будівель (вокзалів, театрів, музеїв тощо) і для
будівель садибного типу.
-
блок-секцій, які являють
собою типовий відсік будівлі різної поверховості, довжини та конфігурації. З
таких секцій компонують житлові будинки з різним складом квартир; -
єдиного каталогу уніфікованих індустріальних
виробів, з яких монтують будівлі різного призначення, різноманітні за об'ємно-планувальними й архітектурними вирішеннями; -
типових проєктів
громадських будівель певної місткості (закладів освіти, комбінатів побутового
обслуговування). У процесі проєктування
може бути розроблено кілька варіантів вирішень будівлі. Це найправильніший
метод проєктування. Як результат порівняння
варіантів забезпечується вибір найраціональнішого вирішення. Тепер у практиці проєктування будівель успішно використовують систему
автоматизованого проєктування (САПР). Типові проєкти громадських будівель розробляють без урахування конкретних умов будівництва. Такі проєкти місцеві проєктні
організації прив'язують, тобто пристосовують до конкретного будівельного
майданчика.
розробку генерального плану ділянки, планової та
вертикальної прив'язки будівлі, що проєктують;
уточнення висоти цокольного поверху залежно від рельєфу місцевості; переробку
конструкцій фундаментів, якщо це необхідно, у зв'язку з гідрогеологічними та
топографічними умовами ділянки; уточнення товщини огороджувальних
конструкцій, кількості приладів опалення залежно від розрахункової зимової
температури; проєктування під'єднання до мереж
водопостачання, теплофікації, каналізації; заміну окремих конструктивних
елементів на індустріальні конструкції й деталі, які випускають підприємства
місцевої будіндустрії; уточнення кошторисної
вартості об'єкта відповідно до умов прив'язки. Кресленики
типового проєкту в процесі прив'язки корегують. За невеликих змін у відповідні аркуші проєкту
вносять необхідні уточнення. За значної заміни, наприклад стрічкового
фундаменту на пальовий, виконують розрахунки й розробляють нові кресленики.
Після завершення прив'язних робіт відкориговані кресленики передають
замовнику (забудовнику).
секційні,
коридорні, галерейні. У масовому
будівництві застосовують переважно секційні будинки. Житловою
секцією називають групу
квартир, об'єднаних однією сходовою кліткою та виходом із квартир
безпосередньо на сходову клітку. Планування більшості
багатоквартирних будинків являє собою набір із торцевих і рядових секцій
(рис. 16.3.1 а, б, в, г). Будівництво багатоповерхових житлових будинків
ведеться на основі типових блок-секцій (рис. 16.3.2 а, е), тобто автономних
відсіків з однією або декількома житловими секціями. За розміщенням у будівлі
блок-секції називають рядовими, торцевими, кутовими, у вигляді трилисника,
хрестовини тощо. Із таких секцій компонують будинки різноманітної довжини та
конфігурації (рис. 16.3.2 ж).
Застосування типових
блок-секцій дає змогу зробити різноманітну житлову забудову. Секційні багатоповерхові
житлові будинки можуть бути як багатосекційні (рис. 16.3.3 б), так і
односекційні (рис. 16.3.3 а) з однією сходовою кліткою, навколо якої
розташовують квартири. За конфігурацією вони можуть бути дуже різноманітні
(прямокутні, парноблокові, трипроменеві,
хрестоподібні). Секційні будинки придатні для всіх кліматичних зон і тому
мають поширення в практиці будівництва великих міст.
Житлові будинки коридорного типу (рис. 16.3.4 а, б) мають вихід із квартир у
спільний коридор, який веде до сходових кліток. Квартири в цих будинках
розміщують по обидва боки коридора. Щоб краще ізолювати квартири та зменшити
проникнення шуму роблять зміщення коридора. Конфігурація таких будівель
прямолінійна з одним або декількома зміщеннями. В цих будинках зменшується
кількість сходових кліток, що робить їх більш економічними, порівняно зі
секційними. Проте, однобічна орієнтація житлових приміщень і відсутність
наскрізного провітрювання обмежує сферу застосування коридорних будинків.
У будинках галерейного типу (рис. 16.3.4, в) квартири розміщують по один бік
поверхової галереї (відкритої або заскленої), що веде до сходів. Конфігурація
цих будинків – прямокутна або замкнута. Такі будинки будують переважно у південних районах, де необхідна
орієнтація квартир, яка би виключала перегрів і необхідність наскрізного
провітрювання. Крім розглянутих планувальних типів житлові будинки можуть бути коридорно-секційні та галерейно-секційні.
Важливу роль у соціальній
перебудові сільських населених місць мають будинки садибного типу. Сільський садибний будинок – це
односімейний житловий будинок загальною площею, як правило, до 250 м2, розташований на земельній ділянці в сільській
місцевості разом зі спорудами господарського призначення, садом і городом. Будинки садибного типу
найчастіше застосовують у сільському та селищному будівництві, а в останній
час і у містах – в індивідуальному будівництві.
-
одноповерхові – з однією або двома
квартирами, що мають від однієї до п'яти кімнат (рис. 16.4.1);
-
двоквартирні (блокові) будинки розміщують на
об'єднаній земельній ділянці. Вони мають ізольований вхід у кожну квартиру
(рис. 16.4.2);
-
двоповерхові з квартирами в двох рівнях
(рис. 16.4.2). -
одноповерхові з мансардою (рис. 16.4.3),
тобто вони мають частину житлових приміщень в об'ємі горища. У багатьох проєктах садибних будинків передбачають гараж з
необхідними господарськими приміщеннями;
Зв'язок між поверхами в
таких будинках виконують внутрішні сходи. Планувальні схеми цих квартир дуже
різноманітні. Квартиру поділяють на тиху й шумну частини – знизу загальна
кімната, кухня, їдальня, нагорі – спальні та санвузол. Із кожної квартири
одноквартирних і блокових будівель допускається проєктувати
вихід на присадибну ділянку.
До житлових будинків належать квартирні
будинки (для тривалого проживання людей), гуртожитки (для тимчасового
проживання) готелі, спальні корпуси (для короткочасного проживання) та інші. Житлові будинки проєктують згідно з вимогами Державних будівельних норм
України ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення». Проєктоване житло за рівнем комфорту та соціальної спрямованості поділяють на дві категорії: І і II. Житло І категорії (комерційне) – це житло з нормованими нижніми та
ненормованими верхніми межами площ квартир і двоквартирних житлових будинків
(чи котеджів), які забезпечують рівень комфорту проживання не нижче
мінімально допустимого. Житло II категорії (соціальне) – це житло з нормованими нижніми та
верхніми межами площ квартир і житлових кімнат гуртожитків відповідно до
чинних санітарних норм, які забезпечують мінімально допустимий рівень
комфорту проживання.
-
із присадибними
ділянками, безпосередньо зв'язаними з кожною квартирою – малоповерхові
будинки; -
без індивідуальних земельних ділянок, їх
умовно називають будинками міського типу. Під час проєктування
житлових будинків ураховують природно-кліматичні чинники. За цими ознаками, згідно з Державними
будівельними нормами (ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»),
територію України розділено на дві кліматичні зони (рис. 16.5.1). Для кожної
кліматичної зони проєкти житлових будівель
розробляють з урахуванням інсоляції, освітлення, провітрювання.
Інсоляція – це пряме сонячне опромінення не менш 3 годин на
день (з 22 березня до 22 вересня). Недостатня або надмірна інсоляція створює
несприятливі умови для проживання.
Природне освітлення мають мати
житлові кімнати, кухні, неканалізовані вбиральні, вхідні тамбури, сходові
клітки та загальні коридори в житлових будинках коридорного типу, також приміщення
громадського призначення в гуртожитках і житлових будинках для осіб похилого
віку і сімей з інвалідами. Відношення площі світлових
прорізів житлових кімнат і кухонь до площі підлоги
цих приміщень має бути в межах від 1:5,5 до 1:8. Для мансардних поверхів зі
світловими прорізами в площині похилих огороджувальних конструкцій – не менше
1:10. У житлових будинках коридорного
типу довжина загальних коридорів не має перевищувати, в разі освітлення через
світлові прорізи в зовнішніх стінах, з одного торця – 24 м, з двох торців –
48 м. За більшої довжини коридорів, потрібно передбачати додаткове природне
освітлення через світлові кишені. Відстань між двома світловими кишенями має бути
не більше 24 м, між світловою кишенею і світловим прорізом у кінці коридора –
не більше 30 м. Ширина кишені має бути не менше половини її глибини. Приміщення, що мають природне
освітлення, мають бути забезпечені провітрюванням через стулки вікон,
кватирки або інші пристрої. У будинках, що проєктують у ІІ кліматичній зоні, квартири мають бути
забезпечені наскрізним або кутовим провітрюванням (рис. 16.5.2). Допускається
провітрювання однобічно розміщених одно- і двокімнатних квартир через бічні
прорізи еркерів. У будинках коридорного типу, допускається провітрювання
одно- і двокімнатних квартир через загальні коридори, завдовжки не більше 24
м, які мають пряме природне освітлення і наскрізне або кутове провітрювання.
Висота житлових поверхів від
чистої підлоги поверху до чистої підлоги вищого поверху в житлових будинках
має бути не менше 2,8 м. Висота житлових приміщень від
чистої підлоги поверху до стелі – не менше
2,5 м. У районах зі середньомісячною температурою липня +21°С і
більше, висоту житлових поверхів приймають не менше 3,0 м, а висоту житлових
приміщень – не менше 2,7 м. Висоту внутрішньоквартирних
коридорів, санвузлів та інших підсобних приміщень допускається знижувати до
2,1 м. Ширина коридора в житлових
будинках між сходами чи торцем коридора і сходами має бути не менше: за
довжини коридора до 40 м – 1,6 м; понад 40
м – 1,8 м. Ширина галереї має бути не меншою 1,6 м. Сходові клітки багатоквартирних
житлових будинків мають розміщувати всередині будинків біля зовнішніх стін. Кількість підйомів у одному
сходовому марші, або на перепаді рівнів, має бути не менше трьох і не більше
18. Найменша ширина маршу в секційних, коридорних і галерейних будинках 1,05
– 1,2 м; найбільший похил маршів у секційних двоповерхових житлових будинках
1:1,5; триповерхових і більше, а також коридорних і галерейних житлових
будинках 1:1,75. Марші сходів, які ведуть у підвальні та цокольні поверхи,
допускаються завширшки 0,9 м, а їх ухил – не більше 1:1,25. В одноквартирних, двоквартирних
і зблокованих житлових будинках заввишки до трьох поверхів ширина маршу
внутрішніх сходів має бути не менше 0,9 м, а найбільший його ухил – 1:1,25.
Позначка підлоги приміщень, при
вході до будинку, має бути вище позначки тротуару перед входом не менше ніж
на 0,15 м. Позначки низу віконних прорізів приміщень квартир перших поверхів
(за винятком квартир з виходом на квартирну ділянку), як правило, приймають
не нижче за 1,8 м від планувальної позначки землі. Вхідні сходи мають
дублюватися пандусами для пересування дитячих та інвалідних колясок. Дахи слід проєктувати
з організованим водостоком. Допускається передбачати неорганізоване
водовідведення з дахів одно-, двоповерхових будинків за умови влаштування
козирків над сходами. Одноквартирний (односімейний)
житловий будинок і квартиру в багатоквартирному житловому будинку слід проєктувати, виходячи з умови їх заселення однією сім'єю.
У квартирах має бути
передбачено такі приміщення: житлові кімнати та підсобні приміщення – кухня,
передпокій, санвузли, внутрішньоквартирні коридори,
вбудовані комори, антресолі, літні приміщення тощо (рис. 16.4.1). Типи квартир за кількістю
житлових кімнат і їх площі в житлових будинках II категорії приймають за
табл. 16.2. Типи квартир і їх площі залежно від кількості
житлових кімнат
Рівень комфорту і склад
приміщень квартир і одноквартирних будинків у будівлях житла І категорії
визначає завдання на проєктування, при цьому нижня
межа площі квартир має бути не нижче від відповідних показників квартир,
наведених у табл. 16.2. Площа загальної кімнати в
однокімнатній квартирі має бути не меншою 15 м2, в інших квартирах – не менше 17 м2. Мінімальна площа спальні на
одну особу – 10 м2, на дві – 14 м2. Мінімальна площа кухні в
однокімнатній квартирі – 7 м2, у дво- та більше – 8 м2. Мінімальна площа робочої
кімнати або кабінету – 10 м2. Житлові кімнати у квартирах II
категорії не можуть бути прохідними, за винятком чотири-, п'ятикімнатних,
у яких через загальну кімнату може передбачатися вхід до однієї зі спалень або
робочої кімнати (кабінету). В однокімнатних квартирах
замість кухонь допускається передбачати кухні-ніші
за умови їх обладнання електроприладами та влаштуванням у них примусової
вентиляції. В однокімнатних квартирах
допускається суміщений санвузол (ванна, умивальник, унітаз). У дво-,
трикімнатних квартирах обох категорій слід передбачати роздільні санвузли
(ванна з умивальником і вбиральня з унітазом та умивальником). У квартирах,
де чотири й більше кімнат, має бути не менше двох суміщених санвузлів, кожен
з яких має бути обладнаний: вбиральня з умивальником та унітазом і ванна
кімната з ванною, умивальником та унітазом. Мінімальні розміри площі
санвузлів (рис. 16.5.3): -
суміщений санвузол (обладнаний ванною,
умивальником, унітазом, місцем для пральної машини) – 3,8 м2; -
ванна кімната (обладнана ванною,
умивальником, місцем для пральної машини) – 3,3 м2; -
туалет (вбиральня, обладнана унітазом і
умивальником) – 1,5 м2; -
туалет (вбиральня, обладнана унітазом без
умивальника) – 1,2 м2.
Ширина підсобних приміщень
квартир має бути не менше: кухні – 1,8 м, передпокою – 1,5 м, коридорів, що
ведуть до житлових кімнат – 1,1 м. З метою недопущення проникнення
сторонніх осіб до квартир, розміщених на першому поверсі, вікна та лоджії
можуть мати захист металевими ґратами, що відчиняються зсередини, за умови
забезпечення нормованих значень коефіцієнта природної освітленості та умов
евакуації з приміщень. З кожної квартири одно-,
двоповерхових окремо розміщених і зблокованих житлових будинків
рекомендується, а з квартир першого поверху багатоповерхових житлових
будинків допускається передбачати додатковий вихід на приквартирну
ділянку. У житлових будинках секційного
типу з умовною висотою не нижче 26,5 м включно, квартири можуть мати вихід на
одну сходову клітку. З третього поверху і вище таких
будинків слід проєктувати другий евакуаційний
вихід. У житлових будинках коридорного
та галерейного типу з умовною висотою до 26,5 м включно за загальної площі
квартир на поверсі 500 м2 і більше, загальні коридори (галереї) мають мати вихід не менше ніж на
дві сходові клітки. У житлових будинках з умовною
висотою понад 26,5 м за загальної площі квартир на поверсі 500 м2 і більше слід передбачати не менше двох незадимлюваних сходових кліток. У будинках заввишки три поверхи
і більше виходи назовні з підвальних, цокольних поверхів і технічного
підпілля не мають сполучатися зі сходовими клітками житлової частини будинку,
а мають влаштовуватися безпосередньо назовні.
Спеціалізоване житло для осіб похилого
віку розміщують у житлових будинках з обслуговуванням і відокремлених
будинках-інтернатах, що проєктують за нормами
згідно з вимогами ДБН В.2.2-17 «Доступність будинків і споруд для
маломобільних груп населення» (Порівняльна таблиця ДБН В.2.2-17Доступність
будинків і споруд для маломобільних груп населення ДБН В.2.2-17:20ХХ http://zniiep.com.ua/12.10.2018.pdf ). Площа квартир для осіб похилого
віку має бути збільшена на 5%, а для сімей з інвалідами на 10 – 12 м2 проти показників,
зазначених у табл. 16.2. У цих будинках у коридорах, при
вході до будинку, підході до ліфта та сміттєпроводу не має бути сходинок і
порогів. Проєктують пандуси завширшки не менше 1,2
м з похилом не більше 1:20 або підйомники. Ширина позаквартирних
коридорів має бути не менше 1,8 м, дверей – не менше 0,9 м. При входах до
будинку передбачають тамбури завглибшки не менше 1,5 м. Обов'язково в
квартирах улаштовують лоджії або балкони завширшки не менше 1,5 м.
- кухні – 2,3 м за однобічного
і 2,9 за двобічного або кутового розміщення обладнання; - передпокою 1,6 м; - внутрішньоквартирних
коридорів 1,15 м; - розміри ванної кімнати або
суміщеного санвузла – 2,3x2,3 м; - вбиральні з умивальником –
1,6x2,2 м; - вбиральні без умивальника –
1,2x1,6 м. У спеціалізованих квартирних
будинках для осіб похилого віку та маломобільних осіб передбачають центри
громадського, спеціального та медичного обслуговування, приміщення
адміністративно-господарського призначення загальною площею з розрахунку від
4,2 до 5,2 м2 на одну особу. За потреби допускається
проєктувати гуртожитки для робітників і
службовців. Гуртожитки для молоді, що навчається, мають бути місткістю не
більше 500 осіб. Комплекс гуртожитків понад 500 осіб допускається розміщувати
в студентських містечках при закладах освіти (рис. 16.6.1).
Житлові кімнати гуртожитків проєктують із розрахунку заселення не більше трьох осіб
за площі не менше 8 м2 на кожного мешканця, а для аспірантів – на одну – дві особи за площі не
менше 10 м2 на кожну. Кімнати
облаштовують убудованими шафами (рис. 16.6.2).
Житлові кімнати гуртожитків, як
правило, групують з підсобними приміщеннями (кухнями, передпокоями,
санвузлами) у житлові осередки місткістю не більше ніж на 10 осіб, а в
гуртожитках аспірантів – не більше ніж на 6 осіб. Кухні та кухні-ніші гуртожитків
проєктують із розрахунку: на дві-п'ять осіб – не
менше 8 м2, на шість осіб і
більше – за нормою площі 1,5 м2 на особу. Обладнання санвузлів у
гуртожитках для одинаків проєктують із розрахунку
один душ або ванна, один умивальник і один унітаз не більше, ніж на
чотирьох-шістьох осіб, а в гуртожитках для сімейної молоді – один душ або
ванна, один унітаз і один умивальник не більше, як на три особи.
Площу
квартир визначають як суму площ
усіх приміщень за винятком лоджій, балконів, веранд, терас, холодних комор і
зовнішніх тамбурів. Загальну
площу квартир визначають, як суму площ усіх приміщень квартири (за винятком вхідних
тамбурів в одноквартирних будинках), вбудованих шаф і літніх приміщень,
підрахованих із такими знижувальними коефіцієнтами: -
для балконів і терас – 0,3; -
для лоджій – 0,5; -
засклених балконів – 0,8; -
веранд, засклених лоджій і холодних комор –
1,0. Площу, яку займає піч, до площі
приміщень не вносять. Площу під маршем внутрішньоквартирних сходів, за висоти від підлоги до
низу конструкцій, що виступають, 1,6 м і більше, вносять до площі приміщень,
де розташовані сходи. Загальну
площу приміщень гуртожитків і спеціалізованих житлових будинків для осіб
похилого віку та маломобільних осіб визначають, як суму
площ житлових кімнат, підсобних приміщень (зокрема вбудованих шаф), приміщень
громадського призначення, а також літніх приміщень, підрахованих зі знижувальними
коефіцієнтами: для балконів і терас – 0,3;
для лоджій – 0,5; засклених балконів – 0,8; веранд, засклених лоджій і
холодних комор – 1,0. Житлову
площу квартирних будинків і гуртожитків визначають, як суму площ житлових кімнат без
урахування вбудованих шаф. Загальну
площу квартир житлових будинків визначають, як суму загальних площ квартир цих будинків. Загальну
площу приміщень громадського призначення, вбудованих у житлові будинки, підраховують окремо, згідно з вимогами
ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення». Площі горища, технічного
підпілля (технічного горища), позаквартирних
комунікацій, а також тамбурів сходових кліток, ліфтових та інших шахт,
ґанків, зовнішніх відкритих сходів до загальної площі будинків не вносять. Площу
житлового будинку визначають як суму площ поверхів
будинку, виміряну в межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, а також площ
балконів і лоджій. Площу сходових кліток, ліфтових
та інших шахт вносять до площі поверху з урахуванням їх на рівні цього
поверху. Площу горищ і технічних
поверхів та підвалів до площі будинку не вносять. Площу
приміщень житлових будинків визначають за їх розмірами, вимірюваними між опорядженими поверхнями стін
і перегородками на рівні підлоги (без урахування плінтусів). Під час визначення площі мансардного приміщення враховують площу цього приміщення з висотою
похилої стелі не менше 1,5 м за нахилу 30° до горизонту; 1,1 м за 45°; 0,5 м
за 60° і більше. За проміжних значень висоту визначають за інтерполяцією.
Площу приміщення з меншою висотою враховують у загальній площі з коефіцієнтом
0,7, при цьому мінімальна висота стіни має бути 1,2 м за нахилу стелі 30°;
0,8 за нахилу від 45° до 60°; не обмежується за нахилу 60° і більше. Площу
забудови будинку визначають як площу горизонтального перерізу за зовнішнім обводом будинку
на рівні цоколю з виступними частинами. Площу під
будинком, розміщеним на стовпах, а також проїзди під будинком, вносять до
площі забудови. Будівельний
об'єм житлового будинку визначають, як суму будівельного об'єму
вище позначки 0,000 (надземна частина) і нижче цієї позначки (підземна
частина). Будівельний об'єм надземної та підземної частини будинку визначають у
межах обмежувальних поверхонь із внесенням огороджувальних конструкцій,
світлових ліхтарів тощо, починаючи з позначки чистої підлоги кожної з частин
будинку, без урахування проїздів і просторів під будинками на опорах. Будівельний
об'єм надземної частини визначають, як добуток площі поперечного перерізу будівлі на довжину
будівлі за зовнішнім обводом. Будівельний
об'єм підземної частини визначають, як добуток площі горизонтального перерізу за зовнішнім
обводом (плану підвалу) на висоту підвалу. Висоту підвалу вимірюють від підлоги підвалу до підлоги першого
поверху. Під час
визначення поверховості надземної частини будинку до кількості поверхів відносять усі надземні
поверхи (зокрема мансардний), у тому числі технічний і цокольний, якщо верх
його перекриття є вище середньої планувальної позначки землі не менше ніж на
2 м. За різної кількості поверхів у
різних частинах будинку на ділянці з ухилом поверховість визначають окремо
для кожної частини будинку. Технічний
поверх, розміщений над верхнім поверхом, під час визначення
поверховості будинку не враховують.
Громадські будівлі призначені
для тимчасового перебування людей у зв'язку зі здійсненням у них різних
функціональних процесів.
будинки для освіти, виховання та підготовки кадрів
(дитячі садочки, школи, профтехучилища, заклади освіти); будинки для
навчально-дослідницьких, проєктних і громадських
організацій та управління (проєктні інститути,
будинки органів управління, громадських організацій, комерційного
призначення); будинки та споруди для охорони здоров'я і відпочинку (аптеки,
санаторії, лікувальні будинки); фізкультурно-оздоровчі та спортивні будинки й
споруди (відкриті та закриті); культурно-освітні будівлі та видовищні
(бібліотеки, музеї, клуби, театри, кінотеатри); будинки для підприємств
торгівлі, громадського харчування й побутового обслуговування; будинки для
транспорту (вокзали, транспортні агентства); будинки для комунального
господарства (готелі, бані, банно-оздоровчі комплекси) та багатофункціональні
будинки й комплекси, що охоплюють приміщення різноманітного призначення.
Громадські будівлі характеризує також зовнішній вигляд, оскільки основним
структурним елементом у них часто є одна або кілька великих приміщень
(залів). Ці будівлі часто є центром формування забудови.
до І класу належать будівлі, що задовольняють
підвищені вимоги, а до IV класу – ті, що задовольняють мінімальні
експлуатаційні вимоги довговічності та ступеня вогнестійкості. Проєктуючи громадські будівлі, керуються будівельними нормами, які встановлюють
склад приміщень, розміри їх та інші вимоги залежно від призначення будівлі. Ефективність будівництва
громадської будівлі визначають її об'ємно-планувальним
вирішенням, яке означає розміщення заданих розмірів і форми в одному комплексі,
підпорядковане функціональним, технічним, архітектурно-художнім та
економічним вимогам. Громадські будівлі поділяють на
одно-, мало- та багатоповерхові. Приміщення, за способом зв'язку
їх між собою, можуть бути непрохідними (ізольованими) й прохідними (неізольованими). Непрохідні приміщення між собою сполучаються за
допомогою третього приміщення (коридора, сходової клітки, холу тощо). Для обґрунтованого розміщення
приміщень у будівлі створюють функціональну або технологічну схему, що являє
собою умовне графічне зображення всіх приміщень і зв'язку між ними. Під час проєктування прагнуть, щоб зв'язки між приміщеннями,
функціонально зв'язаними між собою, були найкоротшими, а також ураховують
питання більш вигідного розміщення приміщень, в яких перебувають великі
скупчення людей. Призначення громадських
будівель характеризується їхніми планувальними схемами,
які можуть бути: коридорні,
анфіладні, концентричні, змішані.
Коридорна
схема (рис. 16.7.2 а, б) – з
розміщенням приміщень з одного або з обох боків коридора. Така схема
найпоширеніша й доцільна в адміністративних, навчальних, лікувально-профілактичних
та інших будинках. Схема з двобічним розміщенням приміщень економічна,
оскільки довжина коридора й периметр будівлі при цьому значно скорочуються.
Проте вона потребує спеціальних об'ємно-планувальних
і конструктивних вирішень для забезпечення потрібного освітлення, оскільки
норми обмежують довжину коридора.
За однобічного розміщення приміщень
забезпечується добра освітленість коридору бічним світлом. Таку схему
застосовують у тих будівлях, де коридор використовують крім зв'язку й для
інших потреб, як рекреаційний коридор у закладах освіти, поліклініках,
клубах. За двобічного розміщення приміщень ширину коридора призначають у
межах 1,4 – 2,8 м, а за однобічного – понад 3 м. Часто під час планування
приміщень використовують метод чергування однобічного й двобічного розміщення
приміщень. Анфіладна
схема планування (рис.
16.7.3) характеризується безпосереднім сполученням між собою суміжних
прохідних приміщень. Ця схема характерна для будівель музеїв, виставкових
павільйонів, універмагів. У чистому вигляді така схема трапляється рідко.
Концентрична (рис. 16.7.4) –
характерна для будівель, які мають одне або кілька великих приміщень (зали), навколо
яких групують всі інші. Таке рішення використовують для планування
кінотеатрів, спортивних комплексів, цирку тощо.
Змішана
схема (рис. 16.7.5)
планування будівель охоплює одночасно кілька схем. Наприклад, планування
клубу – концентричне, тому що приміщення розміщені навколо залу, але фойє
залу – анфіладне; розміщення кімнат для роботи гуртків – коридорне.
Громадські будівлі, незалежно
від призначення, складаються з однакових структурних елементів. До таких
елементів відносять: робочі приміщення, зали, санітарні та вхідні вузли. Основні входи до громадських
будинків мають мати зручні підходи та оптимальні розміри, які враховують
можливості всіх розрахункових категорій відвідувачів. Кількість входів (виходів)
визначають розрахунком залежно від пропускної спроможності будинків, а також
експлуатаційними вимогами. Для маломобільних осіб один з
основних входів має бути обладнаний пандусом або іншим пристроєм, що
забезпечує можливість підняття маломобільної особи на рівень входу до
будинку, його першого поверху або ліфтового ходу. Такий вхід захищають від
атмосферних опадів, перед ним улаштовують майданчик розміром не менше 1x2,5 м
з дренажем. Позначка рівня підлоги
приміщень біля входу до будинку має бути вища від позначки тротуару перед
входом не менше ніж на 0,15 м. Вхідні вузли служать для
забезпечення організованого входу й виходу з будівлі людей. На розміщення,
склад, розміри вхідних вузлів та визначення їх кількості, впливають призначення
та місткість будівлі. Головною вимогою при цьому є
забезпечення безперешкодних і комфортних умов заповнення людьми будівель та
евакуації в аварійних умовах. Вхідний
вузол складається з тамбурів,
вестибюля, гардеробної, обслуговчих приміщень і головних сходів, які примикають до
вестибюля, та підйомників (рис. 16.7.6).
Тамбур – це невелике прохідне приміщення при вході в
будівлю. Якщо передбачено двоє дверей – тамбур одинарний, якщо троє дверей –
потрійний. Тамбур призначений для того, щоб не допускати охолодження будівлі
взимку. Тамбури можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Ширина тамбура має перевищувати
ширину прорізу не менше ніж на 0,15 м з кожного боку, а глибина тамбура має перевищувати
ширину полотна дверей не менше ніж на 0,2 м. Мінімальна глибина тамбура – 1,2
м. Вестибюль (рис. 16.7.7) з гардеробними приміщеннями служить для розподілення
людських потоків при вході та виході. При вході людські потоки прямують до
коридорів, сходів і підйомників. Розміри приміщень вестибюльної
групи приймаються з урахуванням максимальної пропускної спроможності,
коефіцієнта змінності, необхідності забезпечення вхідного контролю та
охорони, інших особливостей експлуатації будинку різного призначення.
У будинках та спорудах, що обслуговують
маломобільних осіб, площу приміщень вестибюльної групи збільшують з
урахуванням людей, які супроводжують їх, з розрахунку 0,5 м2 на кожну маломобільну особу. Висота приміщень надземних
поверхів від чистої підлоги поверху до стелі приймається відповідно до
технологічних вимог, але не менше 3 м. Гардероб розташовують з одного або двох боків вестибюля.
Це залежить від призначення та місткості будівлі. Місткість гардеробних
приймається відповідно до вимог будівельних норм за видами будинків і споруд.
Площу гардеробних для верхнього
одягу за бар'єром приймають з розрахунку на одне
місце не менше 0,08 м2, коли використовують вішаки консольного типу, і 0,1
м2, коли використовують
звичайні та підвісні вішаки. У разі зберігання в гардеробній,
крім верхнього одягу, сумок та портфелів площу за бар'єром допускається
збільшувати на 0,04 м2 на одне місце. Глибина гардеробної за бар'єром
не має перевищувати 6 м. Між бар'єром та вішаками передбачають прохід не
менше 1 м. Склад і розміри обслуговчих приміщень
залежить від призначення будівлі. Наприклад, у клубах до вестибюля примикають
білетні каси, кімната адміністратора. Сходи відкриті в напрямку до вестибюля. Їх часто блокують з ліфтами. Цим
забезпечують зручну орієнтацію для відвідувачів. Розміри сходів (їхня ширина) і
кількість залежать від кількості поверхів у будівлі, населеності поверхів та
призначання будівлі. Якщо в будівлі функціонують інтенсивні людські потоки
(торговельні, транспорту, видовищні та ін.), то застосовують ескалатори.
Нерідко замість сходів роблять пандуси, тобто похилі пологі поверхні без
східців. Санітарні
вузли (рис. 16.7.8)
розміщують на кожному поверсі біля сходових кліток, вестибюлів, на шляху руху
людських потоків на одній вертикалі.
Склад санітарних вузлів
громадських будівель залежить від призначення будівлі. До складу санітарного
вузла входять вбиральні, умивальники й душові (для лікувальних, спортивних та
інших будівель). Вбиральні розташовують на
відстані не більше як 75 м від найвіддаленіших місць перебування людей.
Кількість санітарних приладів визначають на підставі норм. Для адміністративних
будівель ці норми такі: один унітаз і один пісуар на 50 чоловіків, один
унітаз на 20 жінок і один умивальник на 6 унітазів (але не менше як один на
вбиральню). При спортивних залах обладнують
душові з однією сіткою на 10 осіб зміни, при басейнах – з однією сіткою на 3
осіб. Унітази розміщують у кабінах розміром 1200x900
мм з дверима, що відчиняють назовні. Вхід до вбиральні роблять через
тамбур. Стіни санітарних вузлів на висоту 1,5 м облицьовують плиткою. Підлогу
роблять водонепроникну з ухилом до трапів (водоприймачів). У душових тамбуром
є роздягальня.
Усі ці приміщення мають мати
природне освітлення, добре провітрюватись. Площа приміщення залежить від
їхнього призначення, потрібної місткості й габаритів обладнання. Так,
наприклад, площа класних кімнат у школах і середніх спеціальних закладах
освіти має бути не менш, як 2 м2 на одного учня; площа кабінету інформатики розрахункової техніки – не
менше 6 м2 на одне робоче місце
біля дисплея; площа навчальних майстерень - на менше, як 6 м2 на одного учня, кабінету креслення не менше, як
2,4 м2 на одного учня. Приміщення, в яких потрібне
рівномірне природне освітлення всіх робочих місць, проєктують
витягнутим уздовж зовнішніх стін. До них відносять класи, аудиторії,
креслярські зали. Для них беруть співвідношення глибини до ширини 1:1,5; 1:2;
1:2,5. До лекційних залів, а також
залів для глядачів і зборів ставлять вимоги щодо забезпечення видимості та
прослуховування, а також надійної евакуації людей із них. Для цього місця в
залі розділяють поздовжніми та поперечними проходами й передбачають декілька
виходів. Потрібної видимості досягають
розрахунком розмірів залів із урахуванням кількості місць для глядачів. Для
кінотеатрів глибину залів визначають з урахуванням граничної видимості 42 м.
За більшої глибини порушується синхронне сприймання глядачем звуку. Площу залу для глядачів
приймають із розрахунку 1,0 м2 на одне місце для кінотеатру; 0,65 м2 для клубів; 0,7 м2 на одне місце для театрів, концертних залів. Громадські будівлі та споруди проєктують за нормами згідно з вимогами ДБН В.2.2-9-19
«Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення». Під час проєктуванні
громадських будівель визначають загальну площу, корисну площу, розрахункову
площу, площу приміщень, будівельний об'єм будівлі, площу забудови та
поверховість будівель. Загальну
площу громадських будівель визначають як суму площ усіх поверхів (зокрема технічний, мансардний, цокольний,
підвальний). Площу
поверхів будівель треба вимірювати в межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін. Площу
антресолей, переходів, засклених веранд, галерей та балконів у залах для
глядачів треба вносити в загальну площу будівлі. Площу
багатоповерхових приміщень треба вносити до загальної площі будинку в межах тільки одного поверху.
Якщо зовнішні стіни мають ухил, площу поверху вимірюють на рівні підлоги. Корисну
площу визначають, як суму
площ усіх, розміщених у будівлі приміщень, а також балконів і антресолей у
залах, фойє, за винятком сходових кліток, ліфтових шахт, внутрішніх відкритих
сходів і пандусів. Розрахункову
площу визначають, як суму
площ усіх приміщень, розміщених у будівлі, за винятком коридорів, тамбурів,
переходів, сходових кліток, ліфтових шахт, внутрішніх відкритих сходів, а
також приміщень, призначених для розміщення інженерного обладнання та
інженерних мереж. Площі коридорів, які використовують як рекреаційні
приміщення, вносять у розрахункову площу. Площу
горища (технічного горища),
технічного підвального простору, якщо висота від підлоги до низу конструкцій,
що виступають, менше 1,9 м, а також лоджій, тамбурів, зовнішніх балконів,
ґанків, зовнішніх відкритих сходів до загальної, корисної та розрахункової
площі будинку не вносять. Площу
приміщень, будівельний об'єм, площу забудови та поверховість громадських
будівель визначають так, як і в житлових будинках. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
