БУДІВЕЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ		ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

ІІ. ЦИВІЛЬНІ БУДИНКИ ТА ЇХ КОНСТРУКЦІЇ

17. Основи планування населених місць

17.1. Структура й забудова міських поселень

17.2. Садибна забудова

17.3. Генеральні плани

17. Основи планування населених місць

17.1. Структура й забудова міських поселень

Проєктування населених місць ґрунтується на законах України, виконують відповідно до Державних будівельних норм

ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»

https://dbn.co.ua/load/normativy/dbn/b_2_2_12/1-1-0-1802

Міські та сільські поселення проєктують як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням територіально-адміністративного поділу та природномістобудівного районування (рис. 16.5.1; 17.1.1).

Рис. 17.1.1. Містобудівельне районування України

Залежно від проєктної кількості населення на розрахунковий строк, міські та сільські поселення поділяють на декілька груп поселень: найзначніші, значні, великі, середні та малі міста (табл. 17.1).

Таблиця 17.1

Групи міських та сільських поселень

*Групи поселень*	*Населення, тис. осіб*
*Групи поселень*	*міст*	*сільських поселень*
Найзначніші (найкрупніші)	Понад 1000
Значні (крупні)	Понад 500 до 1000	понад 5 понад 3 до 5
Великі	Понад 250 до 500	понад 1 до 3 понад 0,5 до 1
Середні	Понад 100 до 250 Понад 50 до 100	понад 0,2 до 0,5
Малі*	Понад 20 до 50 Понад 10 до 20 До 10	Понад 0,05 до 0,2 до 0,05
* До групи малих міст входять селища міського типу

Територію міста за функціональним призначенням і характером використання поділяють на селищну та виробничу, зокрема зовнішнього транспорту й ландшафтно-рекреаційну.

До селищної території входять ділянки житлових, громадських установ, будинків і споруд, у тому числі навчальних, проєктних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньоселищна, вулично-дорожня і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, зокрема комплексів наукових установ з дослідними підприємствами, комунально-складських об'єктів, підприємств із виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту й шляхів позаміського та приміського сполучення, внутрішньоміської вулично-дорожньої транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

Промислові підприємства, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, не вимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати в межах селищних територій або поблизу їх з дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені та водні простори в межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити: парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони.

Удосконалення і розвиток планувальної структури міста пов'язують з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і зонами охорони пам'яток історії, культури та природи.

Взаємне розташування зон має забезпечувати їх зв'язок, щоби створити населенню найсприятливіші умови діяльності та побуту. Крім того, передбачається можливість дальшого розвитку міста. Залежно від розмірів міста та місця його розміщення, окремі зони можуть бути в одному або кількох відокремлених місцях.

Рис. 17.1.2.

Роза вітрів

Проєктуючи міста, треба враховувати напрям панівних вітрів, що особливо під час визначення взаєморозташування виробничої та селищної території. Селищну територію завжди розміщують з навітряної сторони.

З цією метою використовують «розу вітрів» (рис. 17.1.2), на якій дано розподіл у частках напрямів вітрів за сторонами світу протягом розрахункового періоду (за даними багаторічних спостережень) для певного району. Найбільший вектор «рози вітрів» показує, з якої сторони горизонту дмуть панівні вітри.

Для попереднього визначення потреби у селищній території приймають укрупнені показники за табл. 17.2.

Таблиця 17.2

Показники для визначення селищної території

*Середня поверховість забудови*	*Територія на 1000 люд/га*
9 і більше	7
4-8	8
До 3 (без земельних ділянок)	10
До 3 (із земельними ділянками)	20
1 – 2 у сільських поселеннях	50

Під час визначення розміру селищної території виходять з потреби кожної сім'ї в окремій квартирі або будинку. Розрахункова житлова забезпеченість визначається диференційовано для міст загалом та їх районів на підставі прогнозованих даних про середній розмір сім'ї, з урахуванням застосовуваних типів житлових будинків, планувальних обсягів житлового будівництва, частки фонду, який створюють за рахунок коштів населення. Розміщення нового житлового будівництва в містах передбачають як на вільних територіях, так і в районах реконструкції.

Садибну забудову в містах розміщують: у межах міста на вільних територіях, зокрема ділянки, які раніше вважалися непридатними для будівництва, на територіях реконструйованої забудови, існуючої садибної забудови і тієї, що зберігається, враховуючи необхідність збереження характеру міського середовища, що склалося; у приміських зонах на резервних територіях, які входять у межі міста, за винятком зелених зон; у нових селищах і тих, що розвиваються, розміщених у межах 30 – 40-хвилинної транспортної доступності.

У межах селищної території формуються міський центр, житлові квартали, райони, житлові масиви. Міський центр охоплює головну площу, де розміщують установи загальноміського призначення.

Житловий квартал – первинний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею до 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення, і до 20 га – з неповним комплексом.

Житловий район (рис. 17.1.3) – структурний елемент селищної території площею 80 – 400 га, у межах якого формують житлові райони, розміщують установи та підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, природні та штучні межі.

Рис. 17.1.3. Схема забудови житлового району:

1 – громадський центр;

2 – школа;

3 – дитячий садок;

4 – комплекс підприємств обслуговування;

5 – спортивний майданчик;

6 – житлові будинки;

7 – готелі;

8 – будинки для осіб з потребами

Селищний район (житловий масив) – структурний елемент селищної території площею понад 400 га, у межах якого формують житлові райони. Межі його ті самі, що й для житлових районів. Ця структурна одиниця характерна для значних і найзначніших міст і формується як цілісний організм з розміщенням установ обслуговування районного та міського користування.

Житлові райони, що входять до складу селищної зони, формуються у взаємозв'язку з його плануванням і забудовою.

У житлових кварталах передбачають в'їзди на їх територію, а також за потреби – наскрізні проїзди в будинках на відстані не більше 300 м один від одного, а за периметричної забудови – не більше 180 м.

Для під'їзду до житлових будинків, установ і підприємств обслуговування, торгових центрів передбачають проїзди.

За розміщення будівель між ними додержують відповідних відстаней, які називають розривами. Відстань між житловими будинками, житловими та громадськими, а також виробничими будинками приймають на основі розрахунків інсоляції та освітленості відповідно до норм охорони навколишнього середовища й протипожежних вимог.

Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2 – 3 поверхи треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м, а заввишки 4 поверхи і більше – 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків – не менше 15 м.

У разі розміщення 9 – 16-поверхових житлових будинків суміжно з квартирами садибної забудови, що зберігається, відстань між садибним будинком і довгими сторонами багатоповерхового будинку приймається не меншою за висоту будинку, що зводиться.

Житлові будинки з квартирами на перших поверхах треба розміщувати з відступом від червоних ліній.

Червоною лінією називають границю, що відокремлює територію забудови від вулиці. Вдовж червоної лінії допускається розміщувати будинки з вбудованими у перші поверхи приміщеннями громадського призначення.

За малоповерхової забудови компактності розміщення блокових житлових будинків досягають тільки в разі забезпечення нормативних санітарно-гігієнічних вимог.

	*Це цікаво:*
	*https://drive.google.com/drive/folders/1kis70Y6CsADC0Dh2TauJaFLUJor3MDgv?usp=sharing*

Мінімальні розміри внутрішніх двориків визначають вимоги інсоляції у разі забезпечення відстані між вікнами квартир, розміщених з протилежного боку, не менше 15 м, а також протипожежні вимоги, зокрема забезпечення в'їзду пожежних машин. Проїзди у внутрішні дворики необхідно приймати (у світлі) не менше 3,4 м, заввишки не менше 4,25 м.

Забудову житлових районів вирішують з урахуванням найсприятливішої інсоляції, провітрювання та ізоляції від шуму й пилу. З цією метою: влаштовують зони відпочинку з майданчиками, розмір яких і відстані від них житлових і громадських будівель треба приймати не менш ніж у табл. 17.3; озеленюють проходи вздовж проїздів і перехідних шляхів і двори для дитячих ігор (рис. 17.1.4). Площу озелененої території житлового кварталу приймають не меншою 6 м² на одну людину.

Таблиця 17.3

Розташування майданчиків

*Майданчики*	*Питомі розміри майданчиків,* *м на 1 люд.*	*Найменші відстані* *від майданчиків до вікон* *житлових будинків, м*
Ігрові для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку	0,7	12
Для відпочинку дорослого населення	0,1	10
Для занять фізкультурою	2,0	10 – 40
Для господарських цілей	0,3	20
Для вигулу собак	0,3	40
Для стоянки автомашин	0,8	10 – 25, визначають за погодженням з органами Державного санітарного нагляду


*Рис. 17.1.4. Приклад озеленення житлових кварталів:*
*1 – житлові будинки;* *2 – дитячий садок;* *3 – дитячі ясла;* *4 – школа;*	*5 – кінотеатр;* *6 – спортивні майданчики;* *7 – майданчики для дітей;*	*8 – майданчики для дітей;* *9 – господарські майданчики;* *10 – стоянки для машин;* *11 – альтанки*

Розрахункову щільність населення на території житлового району рекомендується приймати від 110 – 170 люд/га в малих містах, до 190 – 220 люд/га в найзначніших містах.

17.2. Садибна забудова

Садибна забудова (рис. 17.2.1) передбачає розміщення малоповерхових житлових будинків на присадибній ділянці, а також забезпечує ведення прибудинкового господарства.

Рис. 17.2.1. Садибна забудова:

1 – житловий будинок;

2 – господарські будівлі;

3 – вулики;

4 – палісадник;

5 – майданчик для компосту;

6 – город

Розміри садибної забудови, функціональне зонування встановлюють, виходячи з величини міста, містобудівних умов району, забезпечення комфорту проживання, економічності рішення.

Ширину садиби по фронту вулиці приймають залежно від планувальної структури району, рельєфу місцевості, типів житлових будинків, господарських будівель і гаражів з урахуванням забезпечення компактності забудови та дотримання нормативних вимог між будівлями.

Житлові будинки на присадибних ділянках розміщують відповідно до проєкту забудови району з установленим відступом від червоних ліній. Огорожа ділянки не має виступати за червону лінію вулиці.

У районах садибної забудови, за потреби, крім вуличної мережі, формують мережу внутрішньоквартальних проїздів. Ширина їхньої частини з однією смугою руху – 3,5 м, з двома – 5,5 м. На односмугових проїздах передбачають роз'їзди. Довжина тупикових проїздів має бути не більше 150 м. Проїзна частина тупикових проїздів має закінчуватися кільцевими об'їздами радіусом по осі проїзду не менше 10 м або майданчиками для розвороту розмірами 12x12 м. До будинків передбачають проїзди завширшки 3,5 м на відстані не ближче 5 м від стіни, придатні для проїзду пожежних машин.

У посадках уздовж вулиць поряд з декоративними деревами висаджують і плодові. В містах і селищах міського типу на присадибних ділянках за дотримання санітарних, протипожежних і будівельних норм розміщують господарські будівлі та гаражі, вбудовані в житловий будинок, прибудовані до нього або у вигляді окремої будівлі.

Протипожежні розриви між будинками або господарськими будівлями, що стоять окремо відповідно до ступеня їх вогнестійкості, а також віддаленість місткості горючої рідини на присадибних ділянках приймають згідно з протипожежними вимогами (табл. 17.4).

Таблиця 17.4

Протипожежні відстані між будівлями

*Ступінь вогнестійкості будинку*	*Відстані, м,*	*за ступеня вогнестійкості будинків*
*Ступінь вогнестійкості будинку*	І, II	III	ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V
І, II	6	8	10
III	8	8	10
ІІІа, ІІІб, IV, ІІІ, V	10	10	15

Для догляду за будинками та здійснення поточного ремонту відстань між бічною межею ділянки та стіною житлового будинку або господарської будівлі приймають не менше 1 м. Відстань від сусідніх ділянок садибної забудови до стовбурів дерев, які висаджують, має бути не менша 4 – 6 м залежно від величини їх крони; а до чагарників 0,7 – 1 м.

Відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації мають бути розміщені у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, у тому числі й сусідніх садиб, сараї для утримання худоби та птиці – не ближче 12 м. Господарські будівлі та гаражі допускається об'єднувати на суміжних ділянках (рис. 17.2.2).


*Рис. 17.2.2. Побутові розриви в садибній забудові*

Садибна забудова з площею ділянок не менше 600 м² має забезпечуватися централізованим водопроводом, а малоповерхова забудова з площею приквартирних ділянок менше 300 м² – водопроводом і каналізацією.

17.3. Генеральні плани

Проєктування населених місць і будівництво їх здійснюється на основі генеральних планів з урахуванням чинних норм і взаємним узгодженням соціально-економічних, архітектурно-будівельних, санітарно-гігієнічних та інженерно-технічних завдань на перспективний строк 20 – 25 років.

Залежно від взаємного розміщення будинків відносно червоної лінії кварталу застосовують різні прийоми забудови: периметричну, групову, рядову, комбіновану.

За периметричної забудови будинки розміщують уздовж червоної лінії вулиці (рис. 17.3.1).

Рис. 17.3.1.

Приклад периметричної забудови житлового району, який складається з чотирьох кварталів

Групова забудова характеризується розміщенням будинків окремими групами та утворенням невеликих внутрішніх дворів. Застосовують її за значних розмірів житлових кварталів (рис. 17.3.2).

Рис. 17.3.2.

Планувальне рішення

житлового району

з груповим розміщенням будівель

За рядової забудови (рис. 17.3.3) будинки розміщують паралельними рядами незалежно від напрямку вулиць. Така система забезпечує зручні умови інсоляції, провітрювання та зв'язок з внутрішнім простором.

Рис. 17.3.3.

Планувальне рішення житлового району

з рядовою забудовою

Комбінована забудова передбачає сполучення периметричної, групової, рядової забудови, її найчастіше застосовують у практиці будівництва.

За садибної забудови можливі такі планувальні прийоми компонування будівель, як групова, одно-, дворядна, гніздова, блокова двоповерхова (рис. 17.3.4).

Рис. 17.3.4.

Планувальне рішення забудови блоковими двоповерховими будинками садибного типу

Генеральний план ділянки являє собою горизонтальну проєкцію ділянки, на якій розміщують будівлю, що проєктують, або групу будівель.

Генеральний план розробляють у складі робочих креслеників проєктів громадських будівель у масштабі 1:500; 1:1000 з детальними зображеннями всіх споруд, проїздів, доріг, озеленення, благоустрою території, з врахуванням технологічного зв'язку будівель, які проєктують, з іншими будинками, їх орієнтацією до сторін світу.

Під час розробки генерального плану велику увагу приділяють прив'язці будівлі до місцевості, озелененню та благоустрою території. Тому виконують такі кресленики генпланів: горизонтальна прив'язка, вертикальна прив'язка, благоустрій та озеленення, малі архітектурні форми. Крім того, розробляють кресленики з під'єднанням інженерних мереж.

Мережі водопостачання, каналізації, енергопостачання фіксують уздовж вулиць і доріг.

Вулично-дорожна мережа є часткою міської території, обмеженою червоними лініями, і призначена для руху транспорту та пішоходів.

За призначенням міські вулиці і дороги поділяють на магістральні та місцевого значення.

Магістральні вулиці і дороги проєктують у значних і найзначніших містах і являють собою основні траси міського транспорту. Вони можуть бути загальноміського та районного значення.

Вулиці та дороги місцевого значення поділяють на житлові, промислових і комунально-складських зон, пішохідні, проїзди й велосипедні доріжки.

Основними елементами міської вулиці є одна або кілька проїзних частин, захисні смуги, тротуари, пішохідні дороги, велодоріжки, трамвайні колії, смуги зелених насаджень, відкоси насипів і виїмок, підпірні стінки, технічні смуги, зупинки та кінцеві стоянки громадського транспорту і т. ін.

Межами міських вулиць і доріг та навколишньої території є червоні лінії, відстань між якими визначає ширину вулиці (дороги) в червоних лініях.

Ширину вулиць і доріг визначають розрахунком залежно від інтенсивності руху транспорту та пішоходів, складу елементів, які розміщують у межах поперечного профілю (проїзні частини, технічні смуги для прокладання підземних комунікацій, тротуари, зелені насадження тощо), з урахуванням санітарно-гігієнічних вимог і вимог цивільної оборони. Як правило, ширина вулиць і доріг у червоних лініях приймається: магістральних вулиць – 50 – 80 м; вулиць і доріг місцевого значення – 15 – 25 м.

Рекомендується брати типові вирішення поперечного профілю вулиць, які уточнюють під час проєктування (рис. 17.3.5).

Рис. 17.3.5.

Приклади типових профілів:

а – загальноміської магістралі;

б – магістралі районного значення;

в – житлової вулиці;

г, д – головного проїзду житлового району;

е – проїзду до окремих будинків;

1 – проїзна частина;

2 – бічні та місцеві проїзди;

3 – захисні смуги;

4 – тротуари;

5 – роздільні смуги та смуги озеленення;

6 – огородження тротуарів від проїзної частини;

т – телефонні кабелі;

в – водопровід;

в-к – водопровід і каналізація;

к – каналізація;

кз – кабель зв'язку;

ко – кабель освітлення;

гнт – газопровід низького тиску;

гст – газопровід середнього тиску;

ктк – колектор телефонних кабелів

Важливим чинником поліпшення навколишнього середовища є зниження міського шуму (табл. 17.5).

Таблиця 17.5

Характеристика рівнів шуму

*Території*	*Еквівалентний рівень шуму, ДБА*		*Максимальний рівень шуму, ДБА*
*Території*	*З 7 до 23 год*	*З 23 до 7 год*	*З 7 до 23 год*	*З 23 до 7 год*
Селищні зони населених місць	55	45	70	60
Для житлової забудови, що рекомендується	60	50	70	60
Території житлової забудови поблизу аеродромів і аеропортів	65	55	75	65
Зони масового відпочинку й туризму	50	35-40	85	75
Санітарно-курортна зона	40-45	30-35	60	50
Території заповідників і заказників	до 25	до 25	50	45

Боротьба з міським шумом ведеться: відповідним розпланувальним прийомом, за допомогою віддалення джерел шуму від забудови; використанням рельєфу та характеру земної поверхні, яка знижує шум; висаджуванням рослин уздовж магістралі.

Відповідно до природно-кліматичних особливостей України під час організації забудови передбачають захист дворів від несприятливих зимових вітрів, пилових бур, а також підвищення аерації влітку, захист від перегрівання, особливо в південних районах.

Економічність благоустрою під час вирішення генплану ділянки залежить від цілеспрямованого використання території. Тому, під час проєктування генеральних планів, на дільниці підраховують такі показники, як загальну площу генплану, га; площу забудови будівлями, м²; площу доріг і майданчиків з асфальтовим і твердим покриттям, м²; площу озеленення, м²; відсоток забудови та відсоток озеленення.

	*Важлива інформація:*
	*https://drive.google.com/drive/folders/1bS2599RduCp19FU7O4jn03R6xi76dXXo?usp=sharing*

Додаткові завдання до розділу ІІ (тема 17.3)

Контрольні запитання

1. Назвіть основні групи поселень залежно від проєктної кількості населення.

2. Як поділяють територію міста за функціональним призначенням і характером використання?

3. Як взаємно розташовують селищну й виробничу території?

4. Вкажіть структурні елементи селищної території.

5. Назвіть мінімальні розриви між будівлями.

6. Особливості садибної забудови.

7. Назвіть основні прийоми забудови населених міст.

8. Що являє собою генплан ділянки? Показники благоустрою її.

9. Назвіть елементи вулиць і доріг.

Попередня тема

На початок