НМЦ

БУДІВЕЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ

Електронний посібник

 

ВФПО

ІІ. ЦИВІЛЬНІ БУДИНКИ ТА ЇХ КОНСТРУКЦІЇ

 

10. Покриття

10.1. Види покриттів і вимоги до них

10.2. Похилі дахи, їх форми та основні елементи

10.3. Конструктивні елементи приставних кроков

10.4. Конструкції для перекриття залів. Підвісні стелі

10.5. Традиційні та новітні покрівлі

10.6. Водовідведення з похилих дахів. Слухові вікна. Огорожа на дахах

10.7. Покриття суміщеної та роздільної конструкції

10.8. Експлуатаційні дахи. Водовідведення з плоских дахів. Вихід на дах

10.9. Особливості конструкцій мансард

10.10. Просторові покриття

 

 

Покриття – це сукупність конструктивних елементів, які завершують будівлю й захищають її від зовнішнього середовища.

 

Покриття. Види. Вимоги

https://youtu.be/TK4Igey3-30

 

Покриття складаються з несучих елементів і огороджувальної частини.

Огороджувальна частина містить покрівлю – верхню водонепроникну оболонку й основу під неї у вигляді обрешітки з дерев'яних брусків або дощок; у вигляді шару цементного розчину або асфальту по залізобетонних плитах.

Несуча частина покриття складається з дерев'яних або залізобетонних кроков, кроквяних ферм або залізобетонних панелей. Несуча частина передає навантаження від покрівлі, снігу, вітру та власної маси на стіни й окремі опори.

Незважаючи на те, що покриття займає невелику частину об'єму будівлі, воно відіграє велику роль у забезпеченні надійності та комфортності проживання, особливо на верхніх поверхах.

Несуча частина покриття має бути міцною та стійкою, а огороджувальна (покрівля) – водонепроникною, малотеплопровідною, легкою, стійкою проти атмосферних і хімічних впливів.

Загалом покриття має бути довговічним, а методи його зведення – індустріальні та економічні (не тільки в період будівництва, але й під час експлуатації).

За конструкцією покриття є горищні й безгорищні, в яких об'єднується в одну конструкцію перекриття верхнього поверху та покрівлі.

Безгорищні покриття є неексплуатовані та експлуатовані (плоскі), які використовують для різних видів відпочинку (в санаторіях, лікарнях, закладах освіти).

За експлуатаційними умовами покриття можуть бути із зовнішнім або внутрішнім водовідведенням; вентильовані та невентильовані.

За теплотехнічними характеристиками покриття є холодні та утеплені. Найбільш поширений у будівництві дах з холодним горищем. У ньому може бути використано несучі елементи з дерева, сталі або залізобетону і будь-які покрівельні матеріали.

 

 

Дахи виробляють у вигляді похилих площин – схилів, покритих покрівлею з водонепроникних матеріалів.

Замкнутий простір між перекриттям верхнього поверху та покрівлею називають горищем.

Горищні дахи виконують з непрохідним горищем, якщо покрівля піднята над горищним перекриттям у середині будівлі на 0,2 м; з напівпрохідним горищем, якщо покрівля піднята над горищним перекриттям у середині будівлі до 1,6 м і з прохідним горищем – 1,9 м і більше.

Напівпрохідні та прохідні горища використовують для розміщення різних пристроїв інженерного обладнання (труб центрального опалення, вентиляційних коробів і шахт машинного відділення ліфтів) та протипожежних проходів. Для входу на горище роблять сходи або драбини, двері або вхідні люки.

Ухил дахів виражають у градусах ухилу до умовної горизонтальної площини через тангенс цього кута у вигляді дробу або відсотків. Залежно від величини кута ухилу площин (схилів) до горизонту розрізняють три групи дахів: круті (з ухилом більше 15%); пологі (від 4 до 15%); плоскі (2 – 3%). Величину ухилу вибирають залежно від ізоляційних властивостей покрівельного матеріалу, щільності його спряження та кліматичних умов району будівництва. Форма похилих дахів залежить від конфігурації будівлі в плані та архітектурного вирішення.

У районах зі сильними снігопадами величина ухилу визначається умовами сніговідкладення і видалення снігу; у районах з рясними дощами ухил покрівлі має забезпечувати швидке відведення води; у південних районах ухил покриття, а також вибір матеріалу покрівлі визначають із урахуванням сонячної радіації.

Похилі дахи (рис. 10.2.1) за формою в плані найчастіше є: односхилі, двосхилі, чотирисхилі (вальмові). Зустрічаються також трисхилі, напіввальмові, шатрові, багатошпильні, пірамідальні, конічні, склепінчасті та мансардні.

 

Рис. 10.2.1. Форми похилих дахів:

а – односхила;

б – двосхила;

в – склепінчаста;

г – чотирисхила (вальмова);

д – трисхила;

 

е – шатрова;

ж – мансардна;

з – напівшпильова;

і – напіввальмова;

к – пірамідальна;

л – купольна

 

Мансарда – це житлове приміщення всередині горища.

 

До основних елементів похилих дахів належать (рис. 10.2.2):

 

Рис. 10.2.2. Елементи похилих дахів:

1 – фронтон;

2 – слухове вікно;

3 – гребінь;

4 – розжолобок;

5 – шпиль;

6 – вальма;

7 – ребро

 

вальма – трикутні схили даху;

ребра – перетини суміжних схилів, які утворюють похилий кут, що виступає;

гребінь – верхнє горизонтальне ребро;

розжолобок (єндова) – перетин схилів у формі кута, що западає і забезпечує стік води;

фронтон – верхня трикутна частина зовнішньої стіни, що огороджує горище;

шпиль – частина стіни, що виступає над поверхнею схилів;

слухове вікно – вікно для освітлювання та провітрювання горища; для вентиляції слухові вікна і вікна, які влаштовують у фронтах і напівфронтонах піввальмових дахів, заповнюваних стулками типу «жалюзі», добре проникне повітря і не допустять потрапляння на горище дощової води. Слухові вікна розміщують на висоті 1-1,2 м від рівня горищного перекриття;

спуск – нижня частина похилу схилу;

обріз покрівлі – нижня кромка схилу.

За однакових ухилів усіх схилів будівлі з покрівлею одного типу, проєкції ліній перетину схилів проходять по бісектрисах зовнішніх і внутрішніх кутів контуру будівлі.

Під час побудови плану даху, необхідно керуватись цим правилом, а коли будинок має прямі кути, то проєкції ребер креслять у плані під кутом 45°. Побудову плану дахів для будівель різної конфігурації, які мають карниз на однаковому рівні по всьому периметру, показано на (рис. 10.2.3).

 

Рис. 10.2.3. Приклади побудови планів даху

 

 

Несучими конструкціями похилих дахів є приставні крокви, по яких вкладають обрешітку (лати), що є основою для покрівлі. Приставні крокви влаштовують у будівлях невеликої ширини, а також у будівлях, які мають внутрішні опори на відстані не більше 6 м.

Приставні крокви (рис. 10.3.1) являють собою просторову систему, яку складають: крокви, мауерлати, лежень, стояки, гребеневий прогон, розкоси, ригелі (схватки), верхні прогони, кобилки, обрешітка.

 

Рис. 10.3.1. Елементи приставних кроков:

а – односхилого даху;

б, в – двосхилих дахів;

1 – мауерлат;

2 – кроква (кроквяна нога);

3 – кобилка;

 

4 – обрешітка (лати);

5 – лежень;

6 – стояк;

7 – гребеневий прогон;

8 – верхні прогони;

9 – розкос

 

Конструктивна схема приставних кроков (рис. 10.3.2) залежить від ширини будівлі та розташування внутрішніх опор.

 

Рис. 10.3.2. Конструктивні схеми дахів з дерев'яних приставних кроков (розміри в, м):

а-д – односхилих дахів;

є-з – двосхилих дахів;

1 – кроква;

2 – мауерлат;

3 – розкос;

4 – стояк;

5 – верхній прогон;

6 – лежень;

7 – розпірка;

8 – ригель

 

Основним елементом приставних кроков є кроквяні балки (кроквяні ноги) з дощок, колод або брусів. Окремі елементи кроков між собою з'єднують за допомогою врубок або металевих кріплень (цвяхів, болтів, скоб) (рис. 10.3.3).

 

 

 

Як підсилити в небезпечних вузлах

 

Рис. 10.3.3. План кроков.

Деталі вузлів брущатих приставних кроков

1 – кроква;

2 – мауерлат;

3 – руберойд;

4 – скрутка з дроту;

5 – костиль;

6 – кобилка з дощок 40 мм;

7 – болт або нагель;

8 – прогон;

9 – стояк;

10 – розкос;

11 – металева скоба;

12 – лежень;

13 – схватка;

14 – наріжник;

15 – діагональна кроква;

16 – шпренгель;

17 – внутрішні стіни

 

 

Вузли кріплень кроквяної системи

https://youtu.be/i5jSqyAd8zA

 

Крокви (кроквяні балки, ноги) вкладають на мауерлати (підкроквяні бруси) в односхилих дахах або на мауерлати та прогони в двосхилих дахах (рис. 10.3.3, є). Відстань між кроквами в осях приймають від 1 до 2 м.

Мауерлати можуть бути з брусів, які укладають по всій довжині будівлі або по її периметру, а також у вигляді брусів-оцупків, укладених з певним інтервалом (лише під кроквами). Мауерлати антисептують і вкладають на кам'яні стіни на захисний шар з руберойду на висоті не менше 450 мм від верху горищного перекриття. На внутрішні опори вкладають прогони (лежні), по яких через 3 – 6 м один від одного встановлюють стояки, які підтримують верхні прогони. Стояки та прогони утворюють опорні рами під крокви.

Щоби дах не знесло вітром, кроквяні ноги (не рідше ніж через одну) закріплюють скруткою з дроту (Ø 4 – 6 мм) до закладеного в стіну йоржа або до залізобетонних елементів горищного перекриття (рис. 10.3.3).

Кроква за великої довжини несе значні навантаження і тому підтримується додатковими опорами в прольоті у вигляді розкосів, які спираються на лежень.

Якщо довжина крокви більша стандартної довжини лісоматеріалу, то її проєктують складеною. Кроква (діагональна або скісна) за напрямком ребра даху спирається у гребені на гребеневий прогін або прибоїни. Нижні кінці кроков не виходять за межі мауерлата. Тому на рівні карниза до нижнього кінця кроквяних ніг прибивають кобилки (короткі дошки завтовшки 40 мм), зверху яких настилають обрешітку з дошок і брусків, які є основою для покрівлі. Над карнизом обрешітку роблять суцільну, а вище – розріджену (рис. 10.3.1). У місцях перетину схилів (рис.10.3.3) влаштовують діагональні (скісні) ноги, на них спирають укорочені крокви (наріжники).

Розміри перерізу обрешітки, кроков, прогонів, розкосів визначають за розрахунком. Мауерлати роблять із колод Ø 180 – 200 мм, а брущаті – перерізом 140x160 або 160x180 мм.

Брущаті елементи приставних кроков економічніші від кроков із колод і дозволяють виконувати їх заготівлю в заводських умовах.

Дахи з приставних кроков потребують під час улаштування значних затрат праці. Більш індустріальним видом похилого даху є збірні дощаті крокви заводського виготовлення. Вони складаються з опорних ферм, які встановлюють похило, і виконують роль опор, кроквяних щитів і гребеневих ферм (рис. 10.3.4).

 

Монтаж даху

https://youtu.be/kUR1DbAzLVo

 

Рис. 10.3.4. Дерев'яні крокви індустріального типу:

1 – цегляні або бетонні стовпчики;

2 – крокви кроквяного щита;

3 – гребеневі фермочки;

4 – схватка;

5 – опорні ферми;

6 – мауерлат;

7 – скрутка з дроту;

8 – йоржі;

9 – два шари руберойду

 

Ферму спирають на цегляні або бетонні стовпчики і кріплять до них скрутками з дроту. Між опорою ферми та стовпчиком установлюють дерев'яні прокладки. Зверху ферми тримаються бобишками, прибитими знизу до кроквяних щитів. Кроквяні щити складаються з кроков, зв'язаних зверху обрешіткою, а знизу – діагональними зв'язками для забезпечення жорсткості їх під час монтажу. Крокви роблять із парних дошок, установлених із зазором. Парності крайніх дошок досягаються за стикування щитів між собою. Нижніми кінцями щити спираються на мауерлати, а верхніми – на опорні ферми. Потім установлюють гребеневі фермочки, кінці яких входять у зазор між дошками кроков, і скріплюють з ними цвяхами. По гребеневих фермочках укладають верхні щити з обрешітки.

Для кріплення карнизних обрешітних щитів у зазори дошок нижніх кінців ставлять кобилки.

З метою зменшення витрат деревини та збільшення довговічності й вогнестійкості, в практиці будівництва застосовують безлісні дахи. Їх виконують зі збірних залізобетонних та металевих кроков. Металеві крокви мають вигляд пруткових ферм (рис. 10.3.5).

 

Рис. 10.3.5. Безлісні дахи:

а, б – із залізобетонних елементів;

в, г – із металевих елементів;

1 – залізобетонна кроква;

2 – залізобетонна рамка;

3 – цегляний стовп 380*380 мм;

4 – металева пруткова ферма;

5 – металевий стояк;

6 – оцинкований профнастил

 

Для 2 – 4-кімнатних садибних будинків, 2 – 5-поверхових будинків та громадських споруд (рис. 10.3.5) застосовують металеві дахи, які цілком замінюють деревину та азбестоцементні хвилясті листи. В них покрівлю виконують зі сталевих оцинкованих листів профільованого профілю 12 м завдовжки, вкладених по металевих прогонах гнутого профілю. Для стояків використовують швелер гнутого профілю.

Кріплення стиків забезпечується замонолічуванням анкерів у порожнинах залізобетонних плит перекриття.

Застосування безлісних дахів дає можливість зекономити до 90% деревини.

 

 

 

Зали – це приміщення великих розмірів у громадських будівлях, які призначені для спортивної гри, зборів, демонстрації кінофільмів та іншої мети.

Несучими конструкціями таких приміщень можуть бути ребристі, попередньо-напружені плити, залізобетонні балки або кроквяні ферми.

Залізобетонні ребристі попередньо-напружені плити виготовляють 9 м завдовжки, 1,5 м завширшки з висотою ребра 0,4 м; панелі типу 2Т виготовляють 3 м завширшки (основні) і 1,5 м (добірні), прольотом 9, 12, 15 м (рис. 10.4.1).

 

Рис. 10.4.1. Плити-настили для прольотів 9,12, 15 м:

1 – монтажні петлі; 2 – поздовжні ребра; 3 – поперечні ребра

 

Для підвіски електроарматури в несучих поздовжніх ребрах плит передбачені отвори. Застосування таких плит дає змогу підвищити збірність будівництва й скоротити затрати праці під час улаштування перекриттів залів.

Залізобетонні кроквяні балки (рис. 10.4.2) виготовляють прольотом 9, 12, 18 м. Залежно від форм поперечного перерізу та обрису верхнього пояса вони є: односхилі таврового перерізу, двосхилі двотаврового перерізу, решітчасті прямокутного перерізу з отворами для пропуску повітроводу, електричного кабелю та інших комунікацій.

 

Рис. 10.4.2. Залізобетонні кроквяні балки та ферми:

а – односхила балка;

б – двосхила балка;

в – решітчаста балка;

г – сенментна розкісна ферма;

д – аркова безрозкісна ферма

 

У будівлях значної ширини, де внутрішні опори відсутні, дуже ефективними конструкціями похилих дахів є кроквяні ферми.

Кроквяною фермою (рис. 10.4.3; 10.4.4; 10.4.5) називають несучий елемент покриття, що являє собою плоску систему стрижнів, зв'язаних між собою. Вертикальні та похилі стрижні (стійки й розкоси) утворюють решітку ферми. Стрижні верхнього контуру ферми утворюють верхній пояс, а нижнього – нижній пояс.

Місця з'єднання стрижнів називають вузлами ферм, а відстань між сусідніми вузлами – панеллю.

Кроквяні ферми можуть бути дерев'яними, металодерев'яними, стальними, залізобетонними; трикутної, полігональної та сегментної форми.

Зверху кроквяних ферм укладають плити покриття або прогони, по яких кладуть кроквяні ноги і роблять обрештування з дерев'яних брусків або дошок.

Дерев'яні ферми (висячі крокви), залежно від прольоту, що перекривається, можуть мати різні схеми (рис. 10.4.3). У таких фермах з'єднання елементів виконують врубками або накладками, зкріпленими болтами.

 

Рис. 10.4.3. Дерев'яні ферми (висячі крокви) та дерев'яні вузли (розміри в метрах):

1 – кроква;

2 – ригель;

3 – підвісок;

4 – затяжка;

5 – розкіс;

6 – прогон;

7 – болт;

8 – скоба;

9 – дощаті накладки з обох боків;

10 – підкладка;

11 – підвісна стеля;

12 – руберойд

 

У металодерев'яних фермах конструкції, що працюють на стиск, виконані з дерева, а на розтяг – зі сталі (рис. 10.4.4).

 

Рис. 10.4.4. Металодерев'яна ферма з підвісним горищним перекриттям:

1 – нижній пояс ферми;

2 – стальний стояк ферми;

3 – розкіс;

4 – верхній пояс ферми;

5 – накладка;

6 – прогон під приставні крокви;

7 – крокви через 1,2 – 1, 5 м;

8 – покрівля по обрешітці;

9 – прогін підвісного покриття;

10 – балки з черепними брусками;

11 – бобишка;

12 – накладка;

13 – кутик;

14 – сипучий утеплювач;

15 – мінеральна повсть;

16 – пароізоляція;

17 – накат;

18 – болти;

19 – сталь штабова;

20 – черепний брусок прогону

 

Архітектурно-будівельні подробиці:

 

Балки РОSI - система для міжповерхового перекриття. Балки Роsi складаються з дерев'яних поясів і металевих розкосів Posi-Strut. Завдяки невеликій вазі деревини і високій міцності сталі, такими фермами можна перекривати значно більші прольоти, ніж за допомогою простих дерев'яних балок та прокласти необхідні комунікації в просторі між posi-розкосами.

Переваги РОЅІ-балок:

 - невелика вага виробу завдяки раціональному використанню матеріалів;

 - можливість прокладки комунікацій у самому просторі РОЅІ-балок;

 - висока несуча здатність та покращений розподіл навантажень;

 - великий безопорний проліт, у залежності від типу POSI-балки

 - можливість влаштування важких настилів, що дозволяє покращити звукову- , теплоізоляцію;

 - використання сталевих розкосів Posi-Strut в мансардних фермах, значно прискорює монтаж конструкції та збільшує несучу здатність.

 

Металеві ферми виготовляють із металевих парних кутиків або труб, які приварюють до косинок з листової сталі (фасонок) 10 – 12 мм завтовшки (рис. 10.4.5).

Ферми встановлюють на відстані 3 – 6 м одна від одної.

Для утворення стелі влаштовують горищне перекриття, яке виконують підвісним. Підвісні горищні перекриття складаються з прогонів, які підвішують до вузлів нижнього поясу висячих кроков або ферм, балок, що спираються на ці прогони, і міжбалкового заповнення (рис. 10.4.4; 10.4.5).

Для утеплення застосовують мінеральну вату, ніздрюваті плити та інші легкі матеріали.

Підвісні стелі влаштовують для поліпшення естетичних вимог і безпеки в приміщенні. Вибір стелі залежить від призначення приміщення, технічних властивостей та візуального ефекту.

 

Рис. 10.4.5. Трикутна стальна ферма:

1 – нижній стояк;

2 – стояк;

3 – розкоси;

4 – верхній пояс;

5 – залізобетонна подушка;

6 – косинки;

7 – прокладки;

8 – опорна плита ферми;

9 – стальна опора;

10 – легкобетонні плити;

11 – легкий утеплювач;

12 – пароізоляція;

13 – прогон, приварений до випущеної донизу фасонки

 

За допомогою підвісної стелі закривають труби, технічне обладнання, розміщене під перекриттям, залишаючи легкий доступ до систем комунікацій, вентиляції, кондиціювання. Підвісна стеля приховує тріщини, плями та інші дефекти в основній стелі.

Монтаж і демонтаж її простіший, швидший і менш трудомісткий, порівнюючи з іншими стелями. Крім того, надається можливість для встановлення світильників. Завдяки відбиванню світла, підвісні стелі ідеально регулюють освітленість приміщення, що економить витрати електроенергії. Підвісна стеля поглинає звук і знижує рівень шуму.

За конструкцією підвісна стеля є: каркасна, рейкова, касетна.

Найбільш поширена підвісна стеля каркасного типу з заповненням акмеграновими панелями типу «Амстронг». Для цієї стелі спеціально розроблені світильники денного світла.

Рейкову підвісну стелю влаштовують по дерев'яних або металевих рейках. До дерев'яних рейок закріплюють гіпсокартонні листи, а потім виконують опорядження стелі. Рейкові підвісні стелі з алюмінієвих панелей високоякісні, легко влаштовують, стійкі до вологи, гниття, не заряджаються статичним електрострумом і не мають обмежень у застосуванні.

Монтаж їх дуже простий. Несучі профілі кріплять шурупами та пластмасовими пробками до стелі. Потім до них кріплять панелі.

Касетні підвісні стелі виготовляють із листів оцинкованої сталі, покритої поліефірною порошковою фарбою й захисним лаковим шаром, а підвісні стелі під «хром» і «золото» виготовляють з алюмінію з анодним нанесенням дзеркального шару і покривають поліестровою плівкою. Білі та кольорові касетні підвісні стелі створюють різноманітний сучасний дизайн у приміщеннях будь-якого типу.

Касетні металеві підвісні стелі високоякісні, довговічні, легко монтуються і не мають обмежень у застосуванні.

 

Каркасний тип «Армстронг»

Рейковий тип

Касетна стеля

 

Натяжні стелі – це тонке полотно (плівка) завтовшки 0,15 мм, виготовлене з міцного вінілу, яке натягують на каркас (багет). До нас натяжні стелі привозять із Франції та Голландії. Легкі, довговічні, стійкі до вологи, вони ще й приховують нерівності, тріщини та інші дефекти основної стелі.

Багет кріплять по периметру кімнати на стіні або стелі. Він може бути видимим або прихованим, пластиковим або дюралюмінієвим. Натяжні стелі випускають 150 кольорів та відтінків, різних фактур: матові, глянцеві, які дозволяють досягти ефекту дзеркальності й тим самим візуально підвищити приміщення.

Конструктивні особливості натяжної стелі дозволяють установлювати її в приміщенні будь-якої конструкції, «охопити» стелею колону, створити багаторівневу стелю, будь-які геометричні форми, що досягається за допомогою розрізних багетів.

Між підвіскою та основною стелею можна помістити різні технічні засоби: вентиляційні прилади, системи кондиціювання, освітлення.

Для монтування підвісної стелі на стіні видовбують горизонтальну лінію, за нею встановлюють алюмінієвий або пластиковий багет. Закріплюють його за допомогою дюбелів і шурупів. Полотно підвішують на підвісах, розігрівають газогенератором (тепловою «гарматою») та натягують по всьому периметру кімнати. Після охолодження приміщення плівка вирівнюється, і стеля стає ідеально рівною, без зморшок.

У щілину між стіною та стелею, яка дорівнює 8 мм, ставлять спеціальний наповнюючий профіль. У потрібних місцях прорізують отвори, армують посилюючим кільцем та влаштовують світильники. Єдиним полотном затягують до 60 м2 стелі. Якщо приміщення більше, то протягують ребро жорсткості, до якого приварюють плівку.

Натяжні стелі можна мити із застосуванням будь-яких засобів, але тільки м'якою ганчіркою, бо щіткою можна розірвати плівку. Натяжні стелі витримують велику масу води (до 100 л/м2 стелі). Злити воду можна, відчинивши отвори для світильника або звільнивши кут стелі. Світильники кріплять до основної стелі. Можна використовувати світильники будь-яких типів, але потужність ламп розжарювання має бути не більше 60 Вт, галогенні – до 35 Вт. Натяжні стелі відповідають міжнародним вимогам пожежобезпечності та екології, нетоксичні, негорючі, пилонепроникні, волого- та кольоростійкі.

 

 

Покрівля – це верхній елемент покриття, який захищає будівлю від атмосферних опадів. Вона має бути водонепроникною, стійкою проти атмосферних і хімічних впливів, легкою, малотеплопровідною, вогнестійкою, недорогою під час влаштування і експлуатації.

Покрівля є: листова (з дахової сталі, азбестоцементних матеріалів); плиткова (з черепиці, дахової дранки та ін.); рулонна (м'яка) – з руберойду, ізолу та інших синтетичних матеріалів; мастикова – з бітумних та інших армованих склотканинною матеріалів.

У покрівлі з будь-якого матеріалу такі місця покрівлі, як карнизний звис, примикання до труб і парапетів завжди обробляють даховою сталлю.

Покрівля із хвилястих азбестоцементних листів (рис. 10.5.1) – довговічна, проста під час улаштування, вогнестійка, легка, економічна й зручна в експлуатації. Листи випускають розмірами 1,2x0,68 м і 5,5 мм завтовшки (звичайного профілю) і листи посиленого профілю завтовшки 8 мм з розмірами 0,99x1,75 м.

 

Рис. 10.5.1. Покрівля з хвилястих азбестоцементних листів:

а – загальний вигляд;

б – деталь кріплення листів;

в – деталь гребеня;

г – деталь карниза;

д – деталь примикання хвилястих азбестоцементних листів;

е – покриття розжолобка;

1 – хвилясті азбестоцементні листи;

2 – гребеневий лист;

3, 4, 5 – кутики;

6 – скоба;

7 – оцинкований цвях;

8 – шайба;

9 – мауерлат;

10 – лоток;

11 – дощатий настил;

12 – вирівнювальна планка;

13 – наріжник;

14 – вісь розжолобка;

15 – мауерлат;

16 – скоба підвісного жолоба;

17 – підвісний жолоб;

18 – обрешітка 50*50 мм;

19 – кобилка;

20 – руберойд;

21 – крокви;

22 – цементний розчин з волокнистими добавками;

23 – покриття карниза даховою сталлю (з навісним жолобом);

24 – прогін

 

Латами (обрешітка) під листи звичайного профілю є розріджений настил з дощок 30 – 50 мм завтовшки або брусків перерізом 50x60 мм з кроком 370 – 530 мм. Покрівлі мають ухил 19 – 30°. Монтаж листів ведуть горизонтальними рядами (від карниза до гребеня) з напуском 120 – 140 мм. Суміжні листи в горизонтальних рядах стикують внапуск на одну хвилю. У місцях стику чотирьох кутів підрізають краї двох середніх верхнього і нижнього ряду, щоби запобігти потовщенню в покрівлі. Закріплюють укладені листи цвяхами з оцинкованою головкою, під які підкладають шайбу з руберойду. Гребінь і ребра даху закривають фігурними листами (шаблонами), а розжолобки покривають оцинкованою сталлю (рис. 10.5.1).

Організоване відведення води з даху виконують за допомогою настінних або підвісних водостічних жолобів (рис. 10.5.1, а, г).

Покрівля з хвилястих азбестоцементних листів найбільш поширена.

Єврошифер (андулін) – це хвилясті листи різного кольору, виготовлені на основі бітуму, дрібної пробкової крошки, гуми, полімерів за підвищеного тиску та нагрівання.

У сучасному будівництві єврошифер застосовують для влаштування нової та ремонту старої шиферної покрівлі. Під час ремонту старої покрівлі її накривають єврошифером, не знімаючи старої (вона служить теплоізоляцією).

Найбільш поширені марки єврошиферу – андулін (Франція) та ондюра (СТІІА).

Єврошифер міцний, легкий, не руйнується, має високі ізоляційні та шумопоглинальні властивості, не ржавіє, не гниє, не покривається пліснявою.

Андулін прозорий протистоїть хімікатам, не боїться ударів, придатний до збирання дощової води для технічних потреб. Застосовують андулін 5 кольорів. Листи виготовляють розміром 5x0,94 м, вагою 6 кг. Їх легко ріжуть і закріплюють корозієстійкими цвяхами з поліетиленовими головками. Лист легкий у роботі, легко гнеться (еластичний), що значно спрощує покрівельні роботи.

 

 

Недоліком єврошиферу є те, що він боїться перепаду температури, а поліетилен, що входить до його складу, руйнується під впливом ультрафіолетових променів.

 

 

 

Давно відомо, що азбест, який входить до складу шиферу, шкідливий для здоров'я і заборонений в Європі. Насправді існує два види азбесту: амфібол і хризотіл. Амфібол дійсно заборонений у використанні, а хризотіл – азбест, особливо у сполученні з цементом в азбестоцементних виробах – нешкідливий.

Нова інформаційна технологія, на відміну від звичайної, дозволяє випускати кольорові та звичайні азбестоцементні листи (СЕ 51/177 – 5 хвильовий; СЕ 51/177 – 6 хвильовий; СХ 40/150 – 8 хвильовий) завдовжки від 0,62 до 3,5 метра.

Покрівлю з азбестоцементних хвилястих листів улаштовують по дерев'яних латах перерізом 60x60 мм з нахилом даху для СХ 40/150 не менше ніж 25%, для СЕ 51/177 – не менше ніж 20%. Відстань між кроквами має становити не більше 750 мм; обрешітку розкладають з кроком 500 – 750 мм. На карнизних ділянках влаштовують з дощок суцільну підбивку завширшки 500 мм, основу під розжолобок (єндова) – з двох дощок 60x250 мм, укладених під кутом, основу під гребінь-брус 60x120 мм і гребеневі дошки 60x150 мм, вкладені по кроквах впритул до гребеневого бруска.

Вкладання листів здійснюють горизонтальними рядами знизу догори (від карниза до гребеня) із заходом у поперечному напрямку тільки на хвилю, яку накривають.

Кожен укладений вище ряд напускають уздовж нахилу на 120 мм.

Під час укладання листів ураховують напрямок панівного вітру в цьому районі так, щоб відкриті краї листів поздовжніх стиків були з вітряного боку.

У рядових листах зрізують діагонально протилежні кути; а в карнизних, гребеневих і крайніх листах зрізують один кут. Зазори між зрізами мають становити 8 – 10 мм.

Для закріплення цвяхів та шурупів свердлять отвори діаметром на 2 – 3 мм більшим за діаметр цвяхів (шурупів).

Лист прикріплюють до лат цвяхами (шурупами) з використанням м'якої прокладки, при цьому між поверхнею листа й головкою елемента кріплення залишають віддаль 3 – 4 мм. Відстань між елементами кріплення не має бути меншою за 600 мм від краю листів. Елемент кріплення встановлюється на другу та п'яту хвилю 6-хвильового листа та другу й шосту хвилю 8-хвильового листа від краю, що перекриває.

Цей шифер дешевий, довговічний, водонепроникний, безпечний, гарний, міцний. Крім фарби на лицьовій поверхні він покритий знизу спеціальною прозорою плівкою, яка захищає його від агресивного зовнішнього середовища.

Покрівля з черепиці (рис. 10.5.2) – довговічна, вогнестійка, красива, але важка (має масу 60 – 70 кг/м2), вимагає крутих схилів (30 – 45°) і великих затрат праці під час влаштування.

Виготовляють її: пазову штамповану, пазову стрічкову, пази і гребені якої дозволяють одержати щільні з'єднання за напускання однієї на другу. Обрешітку під черепицею роблять із брусків перерізом 50x50 мм. Відстань між брусками залежить від розмірів і форми черепиці. Пазова черепиця знизу має виступи, якими їх закріплюють за обрешітку і додатково прив'язують через вушко м'яким дротом до цвяхів, прибитих до лат, або ж виконують кріплення за допомогою клямр. Гребінь, ребра схилів покривають спеціальною гребеневою жолобчастою черепицею (рис. 10.5.2, в).

 

Рис. 10.5.2. Покрівля з черепиці:

а – з пазової штампованої черепиці;

б – з плоскої черепиці;

в – покриття гребеня;

г – кріплення черепиці;

д – покриття розжолобка;

е – примикання до труби;

1 – черепиця;

2 – конькова черепиця жолобчаста;

3 – вітрова дошка;

4 – притисна дошка;

5 – скоба 30*60 мм;

6 – кроква;

7 – дріт;

8 – цвях;

9 – дощатий настил;

10 – дахова сталь;

11 – труба;

12 – воротник з розчину;

13 – розчин;

14 – обрешітка;

15 – ізоляція обрешітки;

16 – боковий підворотник зі сталі

 

З боку горища шви між черепицями заробляють глинопіщаним або складним розчином (плівкою). Щілини біля димових труб заробляють таким самим розчином, а зверху по схилу ставлять фартух з оцинкованої сталі. За організованого водовідведення жолоби роблять підвісними з оцинкованих стальних листів. За покрівлі з черепиці треба робити круті схили, а це дуже збільшує площу даху й підвищує її вартість.

Бітумна черепиця (КАТЕПАЛ) – це м'яка багатошарова бітумна покрівельна плитка з розмірами 35x45 см різної форми та кольорів.

Бітумну черепицю використовують як в новому будівництві, так і під час реконструкції покрівлі (в тому числі й зверху старої покрівлі) з ухилом не менше 10 градусів, а максимальний ухил не обмежується. Бітумна черепиця надійна, довговічна, морозостійка, пожежобезпечна, стійка до хімічних і біологічних впливів. Вона захищена прикатаною натуральною кам'яною крихтою, а камінь більш стійкий до зовнішніх впливів.

Плитку монтують по суцільній обрешітці, оскільки по ній безпечно рухатися під час монтажу. Вона сама служить тепло- і звукоізолятором. Плитка є і герметиком, оскільки 70% нижньої її поверхні покрито гумобітумною мастикою, яка під дією сонячних променів виплавляється в сусідню плитку, утворюючи суцільний килим.

Плитка не шумить під час дощу і не дає відходів під час монтажу.

Цементно-піщану черепицю виготовляють з цементу, натурального кварцового піску та пігментів на основі оксиду заліза. Така черепиця набирає міцності як результат твердіння цементу.

Якість цементно-вапняної черепиці залежить від якості сировини та дотримання технології виробництва. Колір такої черепиці визначають спеціальними барвниками. Барвники не впливають на міцність черепиці й стійкі до сонячних променів. Після формування на поверхню черепиці наносять спеціальний склад суміші, який ущільнює поверхню бетону й покращує зовнішній вигляд плитки. Випускають черепицю нефарбовану, сірого (бетонного) кольору.

Полімер-піщану черепицю виготовляють з композитного матеріалу, в якому цемент замінено на більш міцний полімер.

Основними матеріалами композитного матеріалу є: пісок – 70%, полімер – 25 – 30%, барвник – 5%. Така черепиця має всі властивості натуральної черепиці. Вона довговічна, зовні схожа на керамічну, вдвічі легша за керамічну черепицю і дешевша.

Сланцева черепиця – це природний особливий покрівельний матеріал темно-сірого, червонуватого, зеленого кольору. Кожна черепиця відколота від брили гірської породи. Сланцева черепиця на покрівлі служить вічно, нею можна покривати будівлі будь-якої форми.

Покрівлі з металевих листів (рис. 10.5.3) мають невелику масу (5 – 10 кг/м2), відносно невеликий ухил (16 – 22°), а також можливість надання їм будь-якої форми. Сталь сьогодні випускають із якісним захисним покриттям.

Найчастіше застосовують холоднокатану гарячеоцинковану сталь, покриту шаром цинку з обох боків.

Крім того, застосовують багатошарові полімерні покриття сталі, які не тільки захищають її від корозії, але й надають їй декоративні властивості (колір, фактуру, термостійкість, стійкість проти агресивного середовища і т. інше).

 

Рис. 10.5.3. Деталі металевої покрівлі:

а – звис схилу;

б – горизонтальні та вертикальні фальці;

в – деталі водостічних труб;

г – примикання покрівлі до стін;

д – те ж до труби;

е – гребінь;

1 – покрівля;

2 – картина настінного жолоба;

3 – покриття звису;

4 – гаки через 400 мм;

5 – костилі через 700 мм;

6 – жолоб;

7 – лоток;

8 – дощатий настил;

9 – клямери;

10 – водоприймальна воронка;

11 – карнизний штир з хомутом;

12 – коліна;

13 – міжколінна ланка;

14 – настінний штир з хомутом;

15 – коліно;

16 – розжолобок;

17 – труба;

18 – розпушка труби;

19 – обрешітка;

20 – крокви;

21 – цементний розчин;

22 – дошки 50 мм;

23 – вертикальний (стоячий) фальц

 

Проте, великі затрати металу та великі експлуатаційні витрати, роблять її неекономічною.

Основою під покрівлю з дахової сталі є обрешітка з брусків 50x50 мм або дощок, які прибивають до кроков на відстані 225 мм одну від одної. Для звису карниза роблять обрешітку з дощок 50 мм завтовшки. Покрівельні листи з'єднують у картини лежачим фальцом, а потім картини поздовжньо по схилу з'єднують стоячим фальцом. До обрешітки картини кріплять за допомогою клямер-стрічок із дахової сталі, які прибивають до лат під вертикальним фальцом через 1300 мм – за звичайних похилів, і через 650 мм – за похилів більше 30%. Клямери пропускають між відгинами картин, а потім загинають разом з влаштуванням вертикального фальцу (рис. 10.5.3, а).

Для відводу води з даху над карнизом влаштовують настінні жолоби, які відводять воду до воронок водостічних труб (рис. 10.5.3, в).

Серед металевих покрівель найкращою вважають мідну покрівлю. В період експлуатації з часом їх покривають малахітово-зеленою патиною (окислювач), яка стає її природним захисником.

Під патиною мідь може служити століттями. Мідна покрівля зручна в застосуванні завдяки пластичності (єдиним куском можна покрити ділянку покрівлі складної форми) та можливості зварювання. Протягом експлуатації ця покрівля не вимагає ніякого догляду.

Як покрівельний матеріал застосовують сплав алюмінію та цинку – алюцинк і алюміній. Алюміній легкий, що дозволяє застосовувати його по найлегшій обрешітці, довговічний, не боїться атмосферних впливів, можуть виконувати із кольоровим стійким полімерним покриттям.

Покрівлі з цинкотитанового сплаву за властивістю та довговічністю близькі до мідної покрівлі, але вдвічі дешевші й мають світлий колір. Вони поки мало застосовуються в Україні.

Покрівлю з металочерепиці часто застосовують у сучасному будівництві. Це листи з профільованої сталі, які імітують черепицю різного кольору: чорного, червоного, коричневого, зеленого.

Стальні листи захищають від корозії цинковим або алюмінієво-цинковим покриттям.

Металочерепицю застосовують для дахів з ухилом не меншим за 14° і кладуть по обрешітці з перерізом 45x70, 50x70 мм та кроком 350; 390; 400; 460 мм.

Випускають листи металочерепиці з шириною хвилі 195 – 200 мм і висотою 31 – 67 мм; листи завширшки 1030 – 1150 мм і завдовжки від 540 до 6060 мм. Листи металочерепиці вкладають ряд за рядом від карниза до гребеня, починаючи з правого краю даху. За наявності листів різної довжини, починають завжди з найдовшого листа.

Крайню нижню обрешітку використовують як напрямну для правильного розташування листів першого ряду.

Треба щоб перший лист у карнизі був розташований під кутом 90° до карниза.

Покрівлі з металочерепиці довговічні, красиві, міцні, легкі (м2 важить всього 5 кг, тоді як черепичні дахи мають вагу в 10 разів більшу). Покриття з гальванізованої сталі витримує будь-які кліматичні умови (рис. 10.8.4).

У районах, де деревина є місцевим будівельним матеріалом, улаштовують покрівлі з тесу або дранки. В останні роки покрівлі з дерева, соломи, очерету почали займати своє місце в будівництві.

Незважаючи на те, що ці покрівлі відомі ще з давнини, їх не застосовували в будівництві через складність у роботі, високі вимоги до кваліфікації майстрів та недовговічність природних матеріалів.

 

 

Тесову покрівлю роблять із дошок 19 – 25 мм завтовшки у два шари по латах із брусків 50x50 мм, укладених на відстані 600 мм один від одного. Дошки укладають суцільно або врозбіг з перекриванням швів.

 

 

Дранкову покрівлю роблять із соснових або ялинових дощечок 1,0 м завдовжки. Дранку укладають у кілька шарів по латах з обтесаних на один кант жердин 5 – 6 см завтовшки, з відстанню між ними 20 – 15 см. Перші три шари від звису даху укладають з короткої дранки, а наступні шари укладають з напуском 3/4 довжини дранки. Прибивають дранку цвяхами, так щоб цвяхи проходили через верхній край дранки, що лежить нижче.

Очеретова покрівля добре відома сьогодні у світі й одержала друге народження. Очерет – берегова рослина, що поширена на всій земній кулі. Висота рослини сягає 2 – 3 м. Ареал поширення – заплави річок, ставків та озер.

Сучасний матеріал з очерету виготовляють двох видів – очеретові в'язані плити та мати, стягнуті впоперек стебел оцинкованим дротом або поліпропіленовою ниткою. Очеретяні плити використовують для ізоляції стін, горищ, підлоги, як декор для оздоблення будинків. Очеретяні мати використовують для закріплення зовнішньої штукатурки.

 

 

За фізико-хімічними показниками, очеретяні плити відповідають таким вимогам:

- теплопровідність не більше 0,042 Вт/м-к;

- густина 156 кг/м3;

- вологість за масою 4%;

- водопостачання за об'ємом 18%.

За показниками теплопровідності дві очеретяні плити завтовшки 5 см замінюють цегляну кладку у дві з половиною цеглини.

Результати випробувань плити на горючість з нанесеним захисним шаром гіпсокартону та штукатурки показали, що зони поширення вогню за температурного впливу понад 700°С практично немає.

На підставі отриманих досліджень, очеретяні плити належать до 1 класу використання, рекомендовані для всіх видів будівництва без обмежень і відповідають вимогам санітарних норм та нормам пожежної безпеки.

Державне підприємство із сертифікації будівельних матеріалів, виробів та конструкції «СЕПРОКИЇВБУДПРОЄКТ» свідчить, що очеретяні теплоізоляційні плити випробувані та відповідають вимогам санітарних норм і нормам пожежної безпеки.

Очерет зберігає стійкість до води понад 50 років. Дах з очерету, за дотримання техніки монтажу, може прослужити понад 50 років, стільки ж само, скільки і традиційні дахи.

Очерет – один із кращих покрівельних матеріалів для приватних проєктів, заміських будинків, а також готелів, ресторанів та баз відпочинку.

Очерет – екологічно чистий і «дихаючий» матеріал. У таких будинках взимку – тепло, а влітку – прохолодно.

Використання очерету дозволяє не тільки здешевити будівельні роботи, але й додатково прикрасити інтер'єр будівлі, надає їй своєрідної екзотичності.

Покрівлі з м'яких рулонних матеріалів (рис.10.5.4) влаштовують із руберойду, наплавленого руберойду, склоруберойду по дощатій або бетонній основі, по цементній або асфальтовій стяжці.

Дощату основу роблять двошарову в складі суцільного захисного настилу 19 – 25 мм завтовшки, 50 – 70 мм завширшки, а вологістю не більше як 20% і розрідженого робочого настилу з дощок 25 – 35 мм завтовшки, що прибивають до кроквяних ніг паралельно гребеню. Дошки захисного шару прибивають до робочого настилу під кутом 45°. За такої конструкції настил не жолобиться і захищає від розриву рулонний матеріал, який приклеюють до нього на мастиці.

 

Рис. 10.5.4. Покрівлі з рулонних матеріалів:

а – тришарова покрівля;

б – розкатування рулонів;

в – дерев'яна основа покрівлі;

г – покриття гребеня;

д – примикання покрівлі до стіни;

1 – стяжка;

2 – пробки через 0,6 – 0,7 м;

3 – рейка;

4 – клямери (через 0,7 м);

5 – додатковий шар на цвяхах (через 10 см);

6 – цвяхи через 0,5 м;

7 – фартух із оцинкованої дахової сталі;

8 – мастика;

9 – ґрунтовка;

10 – рулонний матеріал;

11 – кроква;

12 – робочий настил;

13 – захисний настил із рейок 25*50 мм;

14 – панівний напрям вітру;

15 – додатковий шар рулонного матеріалу;

16 – парапетна плита;

17 – розчин;

18 – цвяхи через 10 см;

19 – брусок 40*60 мм;

20 – дерев'яна пробка через 0,9 м

 

Верхній шар покрівельного килима захищає нижній (підкладковий) від руйнівних атмосферних опадів. Нижній шар покрівельного килима за ухилу більшого 20% закріплюють до настилу мастикою та цвяхами.

Полотна рулонних матеріалів за ухилів понад 15% наклеюють перпендикулярно до гребеня, а за ухилів до 15% паралельно йому. Полотнища наклеюють з напуском наступних на попередні не менше 50 – 70 мм (підкладкові), 70 – 100 мм (верхні). Для бітумних рулонних матеріалів застосовують бітумні мастики.

Мінімальний ухил рулонних покрівель: двошарових – 5%; тришарових – 5 – 2,5%; чотири- та п'ятишарові килими можуть мати нульовий ухил (наприклад у розжолобках). Покрівлі із ухилом на 2,5% і менші обов'язково мають мати зверху захисний шар із гравію, втопленого в гарячу мастику.

Найбільш практичні та довговічні покрівлі з рулонних матеріалів під час улаштування їх по бетонній основі на цементній або асфальтовій стяжці. На вирівняну стяжку наклеюють чотири шари руберойду на гарячій або холодній бітумній мастиці.

Незважаючи на низьку вартість руберойду, покриття не буде дешевшим за такої великої кількості шарів руберойду. Крім того, руберойд недовговічний через низьку міцність картонної основи. Зараз руберойд усе частіше використовують як підстильний шар, а роль основного покрівельного матеріалу виконує євроруберойд.

Євроруберойд – це покрівельний матеріал, основу якого виконано зі склотканини або поліестера, просочуваного окисленим або модифікованим полімером-бітумом.

Євроруберойд має більший термін служби, порівнюючи з руберойдом, міцніший, еластичний, водонепроникний, тепло- і пожежостійкий, має кращий зовнішній вигляд, технологічний в укладанні.

Мастикова покрівля (рис. 10.5.5) є бітумна, бітумно-полімерна й полімерна.

 

Рис. 10.5.5. Мастикова покрівля:

1 – основа;

2 – поверхня, проґрунтована мастикою;

3 – бітумна мастика;

4 – напрямок водовідведення;

5 – полотнище склополотна;

6 – захисне фарбування;

І – ІV – послідовність укладання шарів

 

Мастика – це рідка, в'язка однорідна маса, яка після нанесення на поверхню і твердіння перетворюється в монолітне покриття. До складу мастики може входити розчинник, наповнювач і різні добавки.

Бітумні, бітумно-полімерні та полімерні мастики відрізняються від аналогічних рулонних матеріалів тим, що формуються в покриття (плівку, мембрану) на поверхні покрівлі й володіють такими самими властивостями. Їх застосовують як для нових покрівель, так і для ремонту всіх видів старих.

Мастики є різного кольору, для цього до них добавляють барвник.

Для збільшення міцності мастичної покрівлі її армують склополотном або склониткою. Армування підвищує міцність, але знижує еластичність мастичного покриття. Тому армування виконують найчастіше у вузлах примикання і спряження деталей покрівлі.

Основною перевагою мастикової покрівлі є відсутність місць стикування та швів у пароізоляційному покрівельному килимі.

На підготовлену основу по шару ґрунтовки розстеляють полотнища склополотна перпендикулярно стоку води) з напуском країв не менше 100 мм. Холодна бітумна мастика просочує розкладені полотнища й приклеює їх до основи. Потім по шару мастики вкладають ще два шари склополотна у взаємно перпендикулярних напрямках.

Захисним шаром мастикових покрівель є шар гравію, втоплений у бітумну мастику, який знижує теплову дію сонячної радіації.

 

 

Водовідведення з похилих дахів роблять зовнішнім неорганізованим і організованим.

Неорганізоване водовідведення забезпечує стікання води безпосередньо з обрізу покрівлі (рис. 10.6.2; 10.6.3). Його застосовують для малоповерхових будівель, розташованих з відступом від тротуару.

За організованого водовідведення воду відводять через жолоби й ринви (рис. 10.5.1, а, г; 10.5.3, а, в).

Жолоби, залежно від влаштування, є настінні, що утворюються відгином стальних листів на звисі даху; підвісні та виносні (у вигляді залізобетонних елементів, закладених у стіну) (рис. 10.5.1, а, г; 10.5.3, а, в).

Зовнішнє організоване водовідведення складається із жолоба, лотка, водоприймальної воронки та ринви. Ринву навішують на відстані не менше 130 мм від стіни й на 200 мм вище вимощення. Ринву виготовляють з оцинкованої сталі діаметром 130 мм і збирають з окремих з'єднувальних ланок, вставляють одна в одну.

Кількість їх визначають із розрахунку 2 см2 перерізу труби на 1 м2 покрівлі.

Ринви встановлюють на відстані 18 – 20 м одна від одної. Кріплять їх до стіни за допомогою костилів (рис. 10.5.3, в).

Для виходу на дах, провітрювання та освітлювання горища влаштовують слухові вікна із заскленими рамами і дерев'яними жалюзійними решітками (рис. 10.6.1).

 

Рис. 10.6.1. Слухові вікна:

а – трикутні;

б – напівкруглі;

в – прямокутні;

г – полігональні;

1 – засклена рама;

2 – жалюзійна решітка

 

Для забезпечення безпеки робіт під час очищення від снігу та ремонту покрівлі, на дахах житлових будівель у два і більше поверхи, а в громадських – понад 10 м влаштовують огорожу, заввишки не менш як 0,6 м.

Огородження влаштовують у вигляді парапету, балюстради або решітки (рис.10.6.2).

 

а)                                                б)

                                   в)

Рис. 10.6.2. Огородження дахів:

а – парапет; б – балюстрада; в – стальна решітка;

1 – парапет;

2 – оздоблення даховою сталлю або парапетна плитка;

3 – розжолобок;

4 – отвір для пропуску води;

5 – стік води;

6 – лоток

 

Найчастіше влаштовують решітчасте огородження. Решітку роблять із круглої сталі й прикріплюють до стальних стояків з підкосами або до цегляних стовпчиків. Стальні стояки та підкоси встановлюють поверх покрівлі й прибивають до лат даху. Під лапки стояків і підкосів для гідроізоляції ставлять прокладки з гуми.

 

 

Суміщеними дахами називають пологі (з ухилом до 5%) безгорищні покриття, в яких перекриття об'єднане з покрівлею. Конструкція суміщеного даху складається з (рис. 10.7.1; 10.7.2):

- несучої частини – плити перекриття (багатопорожнинної або суцільної);

- пароізоляції з шару бітумної мастики або рулонного матеріалу (руберойду, поліетиленової плівки), який приклеюють бітумною мастикою. Вона призначена захистити, розміщений вище теплоізоляційний шар від зволоження водяною парою, що проникає з опалюваного приміщення через плиту;

 

Рис. 10.7.1. Принципові конструктивні

схеми суміщених дахів:

 

1 – захисний шар;

2 – рулонний килим;

3 – стяжка;

4 – теплоізоляція;

5 – пароізоляція;

6 – несуча конструкція;

7 – оздоблювальний шар;

8 – теплоізоляційний несучий шар;

9 – повітряний прошарок

 

 

Рис. 10.7.2. Суміщені дахи:

а – конструктивна схема;

б – конструкція карнизного вузла з карнизної плити (неорганізоване водовідведення);

в – конструкція деформаційного шва суміщеного даху;

г – парапет;

д – конструкція гребеневого вузла;

е – карниз із цегли;

1 – захисний шар;

2 – рулонний килим;

3 – стяжка;

4 – теплоізоляція;

5 – пароізоляція;

6 – плита покриття;

7 – опоряджувальний шар;

8 – мінеральна повсть;

9 – покрівельний костиль через

600 мм;

10 – дерев'яна пробка;

11 – оцинковані цвяхи;

12 – карнизна плита;

13 – оцинкований металевий злив;

14 – дві додаткові смуги руберойду;

15 – фартух з оцинкованої сталі;

16 – верхній компенсатор з оцинкованої сталі;

17 – антисептована дошка 120*50 мм;

18 – антисептовані дерев'яні пробки 120*120*60 мм через 600 мм;

19 – цегляна стіна;

20 – нижній компенсатор; 21 – цегляна стіна;

22 – два додаткові шари руберойду зверху основного килима;

23 – керамзит;

24 – парапетна плита;

25 – патрубок для огородження Ø 25 мм;

26 – розчин;

27 – настінний жолоб з оцинкованої дахової сталі

 

- утеплювача з керамзиту, який забезпечує необхідний ухил даху, зверху якого вкладають жорсткі плити з мінеральної вати, легких ніздрюватих бетонів. Загальну товщину сипучого та плитного утеплювача визначають теплотехнічним розрахунком;

- вирівнювальні стяжки з цементного розчину або асфальтобетону 15 – 20 мм завтовшки. За сипкого утеплювача його шар дорівнює 20 – 30 мм завтовшки;

- стяжку армують сіткою з дроту діаметром 2 – 3 мм з розміром вічок 200 – 300 мм. Поверхню стяжки поділяють на квадрати 6x6 або 4x4 м температурно-осадовими швами 5 мм завтовшки. Зверху їх закривають у поздовжньому напрямку смужками з руберойду, які наклеюють на бітумній мастиці;

- покрівлі з трьох шарів руберойду. Для запобігання здиманню покрівлі нижній шар килима приклеюють до основи крапками або смугами, які становлять 25 – 35% приклеєної поверхні. Наступні шари покрівлі приклеюють по всій поверхні килима;

- захисного шару з гравію 5 – 10 мм, втопленого в бітумну мастику. Він захищає покрівлю від механічного пошкодження та дії сонячної радіації.

Недостатні експлуатаційні якості суміщених дахів обмежують застосування їх у сучасному будівництві.

Дахи горищного типу зі збірних залізобетонних елементів називають роздільними. Висота горища таких дахів не менша 1,6 м, у понижених місцях (біля карниза або під водозбірними лотками) – до 1,2 м.

За видом горища й покрівлі, дахи роздільної конструкції можуть бути:

 

3 – утеплювач;

4 – стіни горища;

5 – покрівельні ребристі панелі, які опираються на поперечні стіни;

6 – чотиришаровий рулонний килим;

7 – мастикова покрівля;

8 – ребристі панелі, які опираються на поперечні стіни;

9 – огородження;

10 – трикутний анкерний елемент;

11 – покрівельна ребриста панель;

Рис. 10.7.3. Конструктивні схеми залізобетонних дахів з холодним горищем:

а – з рулонною покрівлею;

б – з мастиковою покрівлею;

в – з безрулонною покрівлею та внутрішнім водовідведенням;

г – те саме зі зовнішнім водовідведенням;

1 – утеплене горищне перекриття;

2 – залізобетонна панель;

12 – водоприймальний лоток;

13 – водоприймальна воронка;

14 – елемент, який підтримує лоток;

15 – залізобетонний нащільник;

16 – опорна балка зі стовпчиком

 

- з холодним горищем і рулонною або мастиковою покрівлею (рис. 10.7.3, а, б). Горищне перекриття в таких дахах утеплене. Покрівля – холодна з ребристих або плоских плит, які спираються на зовнішні або внутрішні поперечні стіни. Покрівлю рулонну або мастикову укладають по вирівняній цементній стяжці. Для вентиляції горища в стінах передбачаються продухи;

- з холодним горищем і безрулонною покрівлею (рис. 10.7.3, в, г). Такі дахи влаштовують із зовнішнім або внутрішнім водовідведеннями. Горищне перекриття – утеплене. Покрівля – з ребристих плит і водозбірних лотків, виготовлених із водонепроникного бетону. Зовнішня поверхня їх покрита в заводських умовах гідроізоляційною мастикою. Ретельна заробка стиків і спряжень між панелями та плитами забезпечує водонепроникність і довговічність безрулонної покрівлі;

- з теплим горищем і рулонною або безрулонною покрівлею. Горищне перекриття зі збірних залізобетонних плит виконують без утеплення, а покрівельне покриття – утеплене. Стіни горища такої самої конструкції, як і зовнішні.

За рулонної покрівлі (рис. 10.7.4, а) дахи роздільної конструкції виконують із плоских керамзитобетонних плит або з утеплених (тришарових) ребристих плит з рулонним килимом із руберойду.

 

Рис. 10.7.4. Залізобетонні дахи з теплим горищем:

а – з рулонною покрівлею по плоских панелях;

б – з безрулонним покриттям із ребристих двошарових панелей ;

в – укладка покрівлі по керамзитобетонних плоских панелях ;

г – те саме по тришарових ребристих панелях;

д – стик панелей безрулонної покрівлі;

е – спирання панелей безрулонної покрівлі на водоприймальний лоток;

ж – те саме на зовнішню стіну;

1 – горищне перекриття (холодне);

2 – утеплені зовнішні стіни;

3 – утеплене покриття з рулонною покрівлею;

4 – водозбірний лоток з рулонною покрівлею;

5 – те саме з безрулонною покрівлею;

6 – безрулонне утеплене покриття;

7 – оголовок вентиляційної шахти;

8 – опорна панель;

9 – керамзитобетонна панель;

10 – стик з утепленим вкладишем;

11 – покрівля з руберойду;

12 – тришарова панель;

13 – двошарова покрівельна панель;

14 – бетонний нащільник;

15 – стик з герметиком;

16 – шар бетону;

17 – керамзитобетон;

18 – двошаровий водозбірний лоток;

19 – бетонний Г-подібний елемент

 

За безрулонної покрівлі (рис. 10.7.4, б) з ребристих плит і водозбірних лотків, у яких ребра й верхній покрівельний шар 50 мм завтовшки, виготовлені з водонепроникного бетону, а нижня частина (теплоізоляція) – з керамзитобетону. Зовнішня поверхня плит і лотків покривається гідроізоляційною мастикою.

Конструктивні вузли безрулонного даху (рис. 10.7.4, ж, д) виконують способом перекриття елементів. Так, поздовжній стик ребристих безрулонних плит накривають бетонним нащільником. Звис покрівельних плит (за спирання на водозбірні лотки) перекриває поздовжнє несуче ребро покладеного лотка. Місця спирання плит покрівлі на зовнішні стіни закривають Г-подібним бетонним елементом. Це забезпечує водонепроникність залізобетонних покриттів з безрулонною покрівлею.

Дахи з теплим горищем застосовують у житлових будівлях заввишки більше п'яти поверхів у разі використання горищного простору як повітрозбірної камери вентиляційної системи будівлі й тільки за несучих конструкцій із залізобетону.

Найбільш поширеною конструкцією є дах із холодним горищем. У ньому можуть бути використані несучі елементи не тільки з залізобетону, а й з інших матеріалів. Наявність вентильованого горищного простору полегшує боротьбу з перегрівом приміщень верхніх поверхів у спекотному кліматі і просушування конструкцій над приміщеннями з вологим або мокрим режимом.

 

 

Експлуатаційні дахи (рис. 10.8.1, а) – це плоскі покриття (похил 1 – 5°), призначені для розміщення спортивних майданчиків, кафе, садів та інших видів відпочинку.

 

Рис. 10.8.1. Експлуатаційні дахи:

а – схема даху;

б – примикання до стіни;

в – деформаційний шов у холодному покритті;

1 – залізобетонні плити;

2 – дренажний шар із гравію;

3 – гідроізоляційний килим;

4 – залізобетонна стяжка;

5 – утеплювач;

6 – пароізоляція;

7 – несуча конструкція;

8 – шар бетону з ухилом;

9 – компенсатор із литової оцинкованої сталі;

10 – бортовий камінь;

11 – жолоб;

12 – огородження;

13 – фартух з оцинкованої дахової сталі;

14 – антисептоване клоччя

 

Експлуатаційні дахи можуть бути горищні або безгорищні. Горище таких дахів використовують для розміщення інженерних комунікацій і нагляду за станом покриття.

Підіймання на експлуатаційні дахи забезпечено двомаршовими сходами з огородженням. На таких дахах підлоги виконують із бетонних плит розміром 400x400 мм, за товщини 40 мм, укладених по шару гравію 60 – 70 мм завтовшки і з крупністю зерен до 8 мм. Гідроізоляцію виконують бітумно-полімерними матеріалами по залізобетонній стяжці (рис. 10.8.1, б).

Найбільш якісними вважають рулонні матеріали на підкладці з полімерних еластичних волокон, з верхнім шаром із окисленого бітуму. Вибір їх визначають багатьма чинниками: конструкцією даху, розташуванням будинку, кліматичними особливостями.

Більш сучасними та дорогими гідроізоляційними матеріалами є полімерні мембрани.

Наприклад, ЕПДМ – еластомер, який дозволяє за короткий термін ізолювати велику площу даху.

Ширина полотна цього матеріалу – від 3 до 15 м, довжина – від 15 до 61 м. Між собою їх з'єднують за допомогою спеціальної клейкої стрічки. Переваги мембрани – еластичність, легкість (1 м2 важить 1,4 кг).

ТПО – мембрана – полімерний матеріал останнього покоління, особливо міцний. Застосовують цю мембрану в будівлях зі складною конфігурацією даху. Цвяхи з'єднуються зварюванням.

Ще застосовують для гідроізоляції плоского даху ПВХ (полівінілхлорид).

ПВХ – мембрана відзначається високою міцністю (зокрема стійкістю до проколювання) та різноманітною кольоровою гамою.

Найбільш відповідальним місцем на плоскому даху є примикання гідроізоляційного килима до вертикальних площин. Щоб вода не потрапила за край килима, його піднімають на 400 – 500 мм над рівнем поверхні даху (рис. 10.8.1, б).

За примикання до стін, килим посилюють двома додатковими шарами рулонного матеріалу. Поріг виходу на дах виконують із застосуванням накладного залізобетонного східця, який перекриває примикання килима.

Під час влаштування деформаційного шва над ним укладають двошаровий гідроізоляційний килим. У шов укладають компенсатор з оцинкованої листової сталі (рис.10.8.1, в).

На експлуатаційних дахах влаштовують стальні огорожі не менш як 600 мм заввишки, прикріплюючи їх до парапетного блоку, що не виступає над покрівлею, і 300 мм заввишки з кріпленням стояків огорожі до парапетного блока, який виступає над покрівлею (рис. 10.8.1, а).

Водовідведення з плоских дахів може бути:

- неорганізоване (рис. 10.7.2, б) – з вільним скиданням води зі звису карниза – найбільш дешеве, проте воно викликає утворення намерзлої криги та бурульок на карнизах стін;

- зовнішнє організоване (рис. 10.7.2, е) – з похилом даху в бік зовнішніх стін і системи жолобів, водоприймальних воронок і ринв;

- внутрішнє організоване (рис. 10.8.2) – з ухилом даху до понижених місць, де розташовані водоприймальні воронки зі стояками, що виходять у зливну каналізацію.

 

Рис. 10.8.2. Організоване внутрішнє водовідведення з дахів:

а – схема суміщеного даху з внутрішнім водовідведенням;

б – конструкція організованого внутрішнього водовідведення;

1 – зливовий патрубок;

2 – накривка-ковпак;

3 – воронка;

4 – покрівельний килим;

5 – верхній фланець;

6 – одношарова комплексна панель;

7 – азбестоцементна труба Ø 200 мм;

8 – пружна накладка;

9 – утеплювач;

10 – нижній притискний фланець

 

За такого водовідведення виключається можливість появи намерзлої криги на воронках і крижаних пробок у ринвах завдяки наявності висхідних потоків теплого повітря в трубах внутрішнього водовідведення. Внутрішні водостоки приєднують до мережі зливової каналізації, або влаштовують випускання води назовні (рис. 10.8.3).

 

Рис. 10.8.3. Влаштування відкритого випускання води за внутрішнього водостоку:

1 – відкритий випуск;

2 – водостічний стояк;

3 – каналізаційний стояк;

4 – відвідна труба в каналізацію;

5 – гідравлічний затвор

 

Водостічні воронки розташовують так, щоб максимальна довжина шляху води, яка стікає у воронку, не перевищувала 24 м і площа водоскиду на одну воронку (за Ø водовідвідного патрубка 100 мм) не перевищувала 80 м2. На покрівлі будівлі має бути не менше двох воронок. Водостоки треба розташовувати так, щоб відвідна труба проходила поряд зі стіною допоміжних приміщень (санвузлів, кухні).

Вихід на дах (рис. 10.8.4) здійснюється через надбудову (шахту) над сходовою кліткою. В будівлях з ліфтами – передбачають із приміщень, суміжних з машинним відділенням ліфтів. Передбачається один вихід на дах на 1000 м2 покриття.

 

Рис. 10.8.4. Конструкції виходу на дах:

а – шахта для виходу на суміщений дах;

б – конструкція шахти виходу на дах з напівпрохідним горищем;

1 – двері;

2 – жалюзійна решітка;

3 – цегляна стіна;

4 – фартух з дахової сталі;

5 – дверцята люка

 

 

Мансарда – це житлове приміщення, розташоване в об'ємі скатного даху. Особливістю мансардного приміщення є наявність похилих стін, незначна висота від підлоги до стелі в окремих частинах кімнати.

Використання горищного приміщення дозволяє значно збільшити загальну площу будинку без його істотного подорожчання.

Як правило в мансарді влаштовують кімнати для дітей, спальні, робочі кімнати, ігрові, кімнати для відпочинку.

Мансарду розміщують під двосхилим дахом з кутом ухилу кроков 45 – 60°, а також під ламаним дахом з двома різними ухилами кроков.

Дах ухилом 45° за ширини будинку 7 – 10 м – це звичайна кроквяна система. Стеля мансарди буде з ухилом.

Гострий силует даху з ухилом 60° застосовують досить часто в садових будинках завширшки 5 – 6 м. Однак, на його спорудження витрачається багато матеріалів, для кроков необхідні довгі бруски й дошки.

Ламаний дах зовні не такий ефектний, зате мансардні кімнати мають вертикальні стіни, на його спорудження витрачається менше матеріалу. Ускладнюються з'єднання кроков зі стояками й ригелями.

Щоб спорудити мансарду, ширина будинку має бути не менше за 4,8 м, висота мансардної кімнати  не меншою за 2,2 м, ширина 2,4 м.

Там, де стеля скошена, вертикальні стіни мають мати висоту 1,6 м.

Обшивають стіни мансарди ДСП і ДВП, вагонкою, фанерою. Під час утеплення скошених частин стелі покрівлю виконують по суцільній обрешітці.

 

Архітектурні подробиці:

Додаткові параметри для мансардних дахів:

https://drive.google.com/drive/folders/13bAboSsMC-hfL-_OXhUBIwyfWEsQPVOj?usp=sharing

 

Легку стелю з вагонки, фанери чи оргаліту прибивають до всіх кроков, а потім навішують стелю.

Стіни роблять, використовуючи підкроквяні стійки. До стійок прибивають поперечини з бруса, до яких кріплять стіни з вагонки, фанери чи оргаліту.

Простір зручно експлуатувати вже за висоти 1,6 м. За меншої висоти його можна використовувати для розміщення вбудованих шаф.

Затишок приміщенню надає освітлення. Освітлення мансарди визначається відношенням площі заскленої поверхні вікна до площі підлоги.

Для приміщень, які вимагають посиленого денного світла (наприклад дитяча кімната або кабінет), це співвідношення має бути не меншим ніж 1:8, в інших приміщеннях, де денне світло не потрібне у великій кількості (наприклад спальня) – не менше, ніж 1:12.

Утеплення стін, стелі, підлоги виконують за допомогою ДВП. Ці плити завтовшки 12 мм еквівалентні одній цеглині або дошці завтовшки 45 мм, гарні звукоізолятори, не пошкоджуються шкідниками, тому що антисептовані.

Для зменшення витрат на опалення будинку теплоізоляцію даху виконують із високоякісних мінераловатних плит. Між ізоляційним матеріалом і покрівельним покриттям утворюють проміжок не менший за 20 – 40 мм для забезпечення необхідної циркуляції повітря. Для цього нарощують крокви до потрібної товщини притискною рейкою (контррейкою) перерізом 50x30 мм. Товщина ізоляційного шару має бути меншою за глибину кроквяних пазух даху.

На внутрішньому боці даху влаштовують паронепроникний шар (паробар'єр), що перешкоджає проникненню вологи в будинок через теплоізоляційний матеріал.

Зверху кроков і утеплювача для ефективності та довговічності покрівлі з металочерепиці влаштовують гідроізоляцію із супердифузіційної мембрани, наприклад, Ютадах 95, 115, 135 (гідробар'єр), який притискають уздовж кроков контробрешіткою, а до контробрешітки кріпиться обрешітка.

Якщо дах не утеплюється, використовують гідроізоляцію ЮТАФОЛ Н 110 Стандарт з обов'язковим застосуванням з'єднувальних стрічок ЮТАФОЛ СП1 (АЛ) (рис. 10.9.1).

Дах мансарди обов'язково потрібно утеплювати легким пористим матеріалом, який захищає приміщення від охолодження взимку та перегріву влітку. Він же служить і звукоізоляційним матеріалом. Проте, покрівля з металочерепиці сама може створювати під час дощу та вітру сильний шум, від якого неможливо захиститись.

Натуральна черепиця  гасить шум, збільшує звукоізоляцію даху і створює комфортні умови для перебування в мансарді.

 

Рис. 10.9.1. Конструкція даху мансарди:

а – карниза;

б – гребеня;

в – покрівельного пирога;

1 – металочерепиця;

2 – обрешітка 30*100 або 50*50 мм;

3 – контробрешітка;

4 – гідроізоляція (супердифузійна мембрана ЮТАДАХ);

5 – кроква;

6 – теплоізоляція;

7 – паробар'єр (ЮТАФОЛ Н 110 стандарт, стрічка ЮТАФОЛ СП 1 (АЛ);

8 – рейка;

9 – стеля з гіпсокартону;

10 – металевий профіль;

11 – планка гребенева;

12 – стіна;

13 – мауерлат

 

Крім того, маючи велику теплоємність, покрівля з натуральної черепиці, нагрівшись удень на сонці, ввечері та вночі повільно й довго віддає своє тепло, створюючи повітряний потік, який провітрює і просушує конструкції даху.

Такою властивістю володіє тільки натуральна черепиця. Від цієї властивості залежить надійність і довговічність даху. Тому натуральна черепиця є ідеальним покриттям для мансарди. Нею покривають дахи як в Європі, так і в усьому світі.

В Центральній і Західній Європі 87% скатних дахів покриті натуральною черепицею. Вона навіть старіє благородно, не змінюючи своєї первинної краси.

Покрівля з черепиці виконує свою головну функцію – захищає будівлю та всі її конструкції від руйнівної дії навколишнього середовища. Керамічна черепиця високої якості завжди була й буде елітним покрівельним матеріалом.

 

 

Просторові покриття від площинних відрізняються тим, що тонка плита оболонки працює переважно на стиск, а розтяжні зусилля раціонально зосереджені в контурних елементах, причому всі ці елементи працюють у різних площинах. Основними видами просторових покриттів є оболонки, складки і шатра висячі й пневматичні.

Оболонки можуть бути одинарної і двоякої кривизни. Перші являють собою циліндричні чи конічні поверхні. Оболонки двоякої кривизни можуть бути оболонками обертання з криволінійною твірною (купол, гіперболічний параболоїд, еліпсоїд обертання і т. ін.).

За структурою оболонки є гладкі, хвилясті, ребристі й сітчасті (рис. 10.10.1). Вони можуть бути виконані як монолітними, так і збірними. У збірних конструкціях крім залізобетону використовують азбестоцемент, метал і пластик. Ребристими є оболонки, в яких тонка криволінійна стінка зміцнена ребрами.

 

Рис. 10.10.1. Оболонки:

а – циліндрична;

б – циліндрична багатохвильова;

в – суцільна діафрагма жорсткості;

г – рамна діафрагма;

д – аркова діафрагма;

е, ж – бочарне склепіння-оболонка;

и – схема монтажу бочарного склепіння

к – сітчасті оболонки;

1 – оболонка;

2 – діафрагма жорсткості;

3 – ребро жорсткості;

4 – підвіски;

5 – затяжки

 

Сітчасті оболонки складаються тільки з ребер зі стрижнів, проміжки між якими заповнюють матеріалом (склопластик, плівка і т. ін.).

Гладкі залізобетонні оболонки виконують монолітними. Під час виготовлення монолітних оболонок найбільш складним є підготовка криволінійної опалубки і влаштування риштування, що спричиняє значну витрату матеріалів і необхідність великих трудовитрат. Залізобетонні і металеві оболонки застосовують для прольотів до 100 м, а іноді й більше.

Складки і шатра – це просторові покриття, утворені плоскими взаємно пересічними елементами (рис. 10.10.2). Складки складаються з ряду повторюваних у певній послідовності впоперек прольоту елементів, що опираються по краях на діафрагми жорсткості. Шатра перекривають прямокутний у плані простір площинами, що сходяться догори з чотирьох боків. Товщина плоского елемента складки має бути не менше 1/200 прольоту, висота – не менше 1/20, а ширина грані – не менше 1/5 прольоту. Їх застосовують для будинків прольотом до 40 м.

 

 

 

 

г – шатро на прямокутній основі з плоским верхом;

д – складка складного профілю;

е – багатогранне складчасте склепіння;

Рис.10.10.2. Складки і шатра:

 

а – складка пилкоподібна;

б – те саме трапецієподібного профілю;

в – те саме, з однотипних трикутних площин;

ж – складка-капітель;

к – чотиригранне шатро;

л – складчастий купол;

м – збірна складка призматичного типу;

н – збірна накладка зі затягуваннями

 

Висячі покриття відрізняються найбільш економічною витратою металу, що працює тільки на розтяг (рис. 10.10.3). Витрата сталі на висяче покриття прольотом 70 – 80 м становить приблизно 10 – 15 кг/м2, тоді як застосування металевих ферм або рам для перекриття такого прольоту вимагало б витрати металу 80 – 120 кг/м2.

 

Рис.10.10.3. Висячі попередньо-напружені покриття полегшеного типу:

а – сідлоподібне по арках;

б – те саме з опиранням на вигнутий контур;

в – гіперболічний параболоїд (гіпар) із твердим контуром;

г – те саме з контуром у вигляді троса-підпору;

д – те саме по вертикальних арках;

е – покриття з опиранням на твердий опорний диск і похилу арку;

ж – тентове покриття

з опиранням на

твердий диск і стійку стінку;

и – те саме з обпиранням на несучі й стабілізуючі троси;

к – покриття, оперте по поздовжній осі на два головних троси прольотом 126 м;

1 – несучі троси;

2 – попередньо-напружені стабілізуючі троси;

3 – твердий опорний контур;

4 – відтяжка;

5 – стояки-відтяжки;

6 – опорні щогли;

7 – трос-підбір;

8 – опорні арки;

9 – опорний диск;

10 – тент;

11 – стійка стіна;

12 – опорний вузол;

13 – залізобетонні балки-розпірки;

14 – головні троси, що підтримують сітчасте покриття

 

Пневматичні покриття (рис. 10.10.4) дозволяють перекривати прольоти до 30 м, є трьох основних видів: повітроопорні оболонки, пневматичні каркаси і пневматичні лінзи. Їх використовують для влаштування спортивних споруд, польових лабораторій та інших видовищних споруд тимчасового і пересувного характеру.

 

Рис.10.10.4. Типи пневматичних покриттів:

а, б – повітроопорні;

в – пневматична лінза;

г – фрагмент стьоганої конструкції;

д, е – каркасні пневматичні склепінчасті покриття;

ж – пневматичний арковий купол;

1 – повітронепроникна оболонка;

2 – вікно-ілюмінатор з органічного скла;

3 – анкери-штопори для кріплення до ґрунту;

4 – шлюз;

5 – тяж – «прощібування»;

6 – стальний опорний пояс лінзи;

7 – розтяжка для надання повздовжньої стійкості і утримання тентом покриття

 

 

 

 

Попередня тема

На початок

Наступна тема