|
|
|
ОСНОВИ ДИЗАЙНУ ТА ЕСТЕТИЧНОГО ОФОРМЛЕННЯ ЗАКЛАДІВ РОЗМІЩЕННЯ Електронний посібник |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
РОЗДІЛ 2. ТЕХНІКИ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА В ДИЗАЙНІ ГОТЕЛІВ |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Вітраж як вид
декоративного мистецтва Вітражі – це далеко не просто віконне скло, а самостійний різновид
ужиткового мистецтва, спрямований на прикрашення інтер'єру та екстер'єру
різних споруд. Один із, напевно, найбільш старих вітражів було знайдено у
церкві Святого Павла в Великій Британії. Цей вітраж датовано приблизно 687
роком н.е. Варто зауважити, що вітраж – це спадщина далеко не тільки
європейців. Дуже довгий час вікна склили слюдою і різними каменями. Саме ж
скло вперше з'явилося у древніх єгиптян і було практично непрозорим. В епоху Ренесансу вітражі вже більше були схожі на цілі пейзажні картини.
Тут були люди і тварини, рослини і річки. Майстри намагалися максимально
реалістично передати малюнок у своїх вітражах. У слов'янський світ класичний
вітраж потрапив набагато пізніше і використовувався переважно в церквах,
рідше в будинках вельмож і купців. Вітраж Тіффані
Міжнародне визнання Тіффані принесли його вишукані вироби зі скла:
вітражі, абажури, біжутерія. Твори Луїса Комфорта Тіффані прикрашають храми і
приватні будинки. Найбільшу в світі колекцію його ювелірних і скляних виробів
розміщено в музеї Метрополітен у Нью-Йорку.
Техніка Тіффані стала найпоширенішою в усьому світі для створення
вітражів. Кар'єру художника Тіффані почав як живописець. А коли домігся визнання на
цій ниві, він став займатися склом. Вироблене в останній третині XIX
століття, скло не відповідало його вимогам, саме тому перші результати
діяльності у вітражному мистецтві Тіффані не задовольнили. Досліди зі склом
різних виробників не мали успіху. За підтримки своєї родини він придбав одну
зі скляних фабрик. Експериментуючи над
склом, за короткий період часу він домігся очікуваних результатів і почав
збирати вітражі вже зі скла власного виробництва. Приблизно в 1900 році Луїс
Тіффані став одним з найвідоміших виробників скла в світі. На його складах
було до 200 тонн скла з 5 тисячами різних відтінків. Все скло було класифіковане і
розкладене за спеціальною
системою. Ефект його скла полягає в тому, що воно не стільки пропускає
світло, скільки його переломлює. Тіффані – це, перш за все, колір. Як
живописець на палітрі, так і він у процесі виробництва скла змішував різні
тони і створював свої картини. Він надзвичайно ретельно підбирав кольори і,
якщо необхідного тону не було в одній пластині скла, Тіффані складав три або
чотири шматки скла один на одного, доки не отримував бажаного тону. Багато його робіт мають особливу привабливу силу,
хоча сучасному глядачеві вони можуть здаватися занадто яскравими і
перевантаженими. Коли намагаються пояснити цей ефект, мимоволі порівнюють
твори з мальовничими картинами. Творчість Тіффані завжди перебувала між
реалістичною манерою зображення і стилізованою, близькою до середньовічних
вітражів. Без розпису поверхні скла він
створював вітражі, які можуть зрівнятися тільки з картинами.
Спочатку він застосовував техніку мідної фольги для створення лампових
абажурів, і тільки пізніше ‒ для
вітражів. Сьогодні цей спосіб один з найпопулярніших у вітражному мистецтві. Однак
не треба плутати стиль Тіффані та його метод з'єднання скла. Сучасні вітражі
Тіффані ‒ це картина з вітражного скла,
елементи якої обклеєні мідними смужками і спаяними між собою оловом. Іноді техніку Тіффані помилково ототожнюють зі стилем Тіффані. Під
Тіффані-стилем мають на увазі яскраві лампи класичних форм з переважаючими
натуралістичними мотивами і строкаті вітражі насичених кольорів, що
зображують природні мотиви і пейзажі.
Плюси: піскоструминна обробка скла у
вигляді малюнка виглядає оригінально, ефектно, додає краси та
індивідуальності кожному інтер'єру. Мінуси: роботи слід проводити в
окремому приміщенні або на відкритому повітрі. Під час роботи слід подбати
про захист очей і відкритих ділянок тіла, оскільки рикошети піщинок можуть поранити
очі і встромитися в шкіру.
Мозаїчний набір використовували як фон, але можна застосовувати і самостійно,
суцільним килимом перекриваючи простір вікон. Як модулі за мозаїчного набору
нерідко використовують відлиті у форму фігурні деталі складного рельєфу,
кабошони, шліфовані вставки. Плюси: мозаїчний вітраж своїм
тематичним змістом служить цілям церковної і політичної пропаганди; пом'якшує
своїми яскравими фарбами суворий морок готичних храмів. Мінуси: складність очищення від
забруднень і трудомісткість під час виготовлення.
Плюси: створення міцної та жорсткої
конструкції будь-якого розміру; можливість індивідуалізувати інтер'єр; краса
і благородство чітких ліній, що базуються на геометричній пропорції. Мінуси: вага всієї конструкції
вітража досить велика, тому його не скрізь можна використовувати; жорсткий
металевий профіль виключає можливість створення деталізованого малюнка;
неможливо створити вітраж будь-якої іншої
форми, крім пласкої.
Плюси: неповторність малюнка
вітража; особлива виразність; естетика ручної роботи; можливість комбінувати
з іншими техніками виготовлення вітражів; швидкі терміни виготовлення;
відносно невисокі ціни; можливість художнього оформлення скла будь-яких форм
і розмірів. Мінуси: недостатня довговічність; не
рекомендовано використовувати в приміщеннях з підвищеною вологістю; має як
лицьовий, так і зворотний бік.
Плюси: захисні трафарети дають
можливість отримувати малюнок будь-якої складності і необхідної глибини.
Виходить об'ємний малюнок, навіть відчутний рельєф на склі. Мінуси: використання плавикової
кислоти для травлення вимагає використання захисних засобів та наявність
приміщення, що добре провітрюється.
Плюси: вітраж класика буде ідеально
доповнювати класичний стиль інтер'єру, в якому немає зайвих деталей,
характеризується правильністю форм, простотою і пропорційністю. Мінуси: класичний вітраж, з причини
його технічних особливостей, можна використовувати не скрізь. Наприклад, не
рекомендовано використовувати його як
вставки в двері, оскільки часті відчинення/зачинення призведуть до
розхитування елементів, а отже, і до поломки вітража.
Плюси: подібний вітраж краще
розміщувати в міжкімнатних дверях, дверцях меблів, оскільки така оправа в
змозі витримати навантаження відчинення/зачинення, а свинець в цьому випадку
провисає. Мінуси: як оправу для фацетного
вітража використовують мідну або латунну структуру, що пояснює його
дорожнечу.
Комбінований вітраж сьогодні дуже популярний:
він дозволяє досягти багатства фактур, оптичних ефектів, декоративної
насиченості під час створення абстрактних композицій, вирішення складних
образних завдань, створення атмосфери, побудованої на контрастах. Плюси: як результат протистояння між
матеріалом і майстром виходить ексклюзивний комбінований вітраж, який може
бути виготовлений тільки в одиничному екземплярі. Мінуси: виготовлення комбінованих
вітражів – це дуже складний процес, оскільки необхідно долати складнощі за
суміщення різних за властивостями матеріалів в єдиному виробі. Технологією ф'юзинг досягається незвичайний декоративний ефект вітражного
скла, яке чудово вписується в сучасний інтер'єр. Використовуючи цю технологію,
можна заповнювати великі отвори будь-якої форми і практично будь-якого
обсягу. Цю процедуру можна здійснювати декількома способами, але найбільш
поширений з них – це формування. Тобто для того щоб надати вже сплавленому
склу форму чаші, використовують молдинг (форму). Існують й інші методи, що
ґрунтуються на принципі технології ф'юзинг: комбіноване прочісування, за
якого використовують інструмент для деформації форми скла, поки воно гаряче;
вогневе полірування, за якого використовують піч для нагрівання скла, щоб як
результат додати йому гладкості і блиску. Залежно від завдання застосовуються 2-3 шари різних стекол. Майбутній
вітраж поміщають у спеціальну піч з високою температурою нагрівання 750-850˚С,
де все це спікається в єдине ціле. При цьому вітражу можна надати різну
товщину, форму і фактуру: об'ємну або ледь опуклу, з потрісканими шарами чи
ні, чіткими плямами або змішаними. За бажання вітражу можна додати певний
рельєф (молірування). Плюси: методом ф'юзингу можна
створювати окремі штучні вироби, наприклад вази, блюда, абажури, циферблати
для годинника. Ф'юзингові вітражі виглядають сучасно і естетично, заслужено
популярні в дизайні інтер'єру. Мінуси: внутрішній бік такого вітража
виглядає менш витончено, ніж лицьовий. Тому їх небажано встановлювати у
внутрішніх дверях або перегородках. Трохи менша довговічність порівняно з
класичним вітражем.
Основна перевага плівкового вітража полягає в тому, що у разі
виготовленні вітража за цією технологією використовують листове скло. Крім
того вітраж, виготовлений з цілісного скла, виходить досить легким та
ідеально рівним. Тому плівковий вітраж – це найоптимальніше рішення для
прикрашання склопакетів, міжкімнатних дверей, підвісних стель і корпусних
меблів. Якщо ж говорити про плівкові вітражі більш конкретно, то необхідно
зазначити, що це свого роду аплікація. Тільки замість звичного для всіх нас
кольорового паперу використовують лавсанову плівку. Тому віднести плівковий
вітраж до вітражів як таких не можна. Це швидше, псевдовітраж. Плюси: використання цілісного
листового скла – це не тільки зручно, але й безпечно в експлуатації. Мінуси: не має стійкості до
атмосферних явищ.
Заливний вітраж, техніка якого істотно відрізняється від розпису, передбачає
початкове нанесення полімерного контуру, який імітує протяжку техніки
Тіффані, на скло з подальшим заливанням рисунка. Плюси: заливні вітражі довговічні,
міцні, невибагливі, ефектні і красиві. Мінуси: дорожнеча високоякісних
полімерних і акрилових покриттів.
Після цього кожне скельце обертають по всьому периметру торця стрічкою мідної
фольги, ширина якої дещо більше ширини скла. Краї стрічки загинають на
площину і спаюють оловом з двох боків у місцях загинів. Товщина ліній пайки
може бути різною. На завершення вітраж, як і в класичній технології,
покривають патиною для надання йому красивого мідного кольору. Витонченість
ліній пайки, вигадлива деталізація і візуальний ефект забезпечили цій
технології створення вітражів широку популярність. Плюси: чудово підходить для малюнка
з тонкою деталізацією або ж коли потрібно створити складні об'ємні форми.
Легкість догляду. Мінуси: висока ціна і обмежена
кількість кольорів стекла. Розпис скляних поверхонь дозволяє створювати унікальні вироби, здатні прикрасити
інтер’єр житлового приміщення та офісу. Широкий вибір матеріалів і трафаретів
в спеціалізованих магазинах дає можливість робити це як професійним, так і
художникам-початківцям. Вітражні фарби являють собою декоративний
матеріал, стійкий до стирання, що не боїться води і сонячних променів. Вітражні фарби дозволяють декорувати дзеркальні поверхні, скляні вази,
посуд, фоторамки тощо.
Перед тим, як малювати вітражними фарбами, слід вибрати візерунок. Можна
взяти наявні у вільному доступі шаблони
і трафарети для копіювання. Далі всі роботи проводять поетапно і в певній
послідовності. Перед тим, як пофарбувати скло, його знежирюють спиртом. Якщо є талант і
навички художника, то маркером наносять візерунок. В іншому випадку можна
закріпити його на звороті виробу або перенести на лицьовий бік з трафарету
через копірку. Вітражні фарби наносять крапельним способом, а потім розподіляють пензлем
від центра до периферії рівномірним товстим шаром. Похибки потрібно відразу
виправляти ватними паличками, не даючи покриттю засохнути.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
