ОСНОВИ ДИЗАЙНУ ТА ЕСТЕТИЧНОГО

ОФОРМЛЕННЯ ЗАКЛАДІВ РОЗМІЩЕННЯ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ 1. ДИЗАЙН ПРЕДМЕТІВ ІНТЕР’ЄРУ

1.6. Лісові матеріали в оздобленні інтер’єру

1.6.1. Декоративні властивості деревини. Види деревини за ступенем важливості. Недоліки деревини. Декоративні елементи, для яких використовують дерево. Замінювачі натуральної деревини

1.6.2. Декоративне покриття підлоги. Килимові покриття та їх види. Ламінована підлога. Підлога з пресованого пробкового матеріалу. Підлога зі штучного паркету. Паркетна дошка

1.6. Лісові матеріали в оздобленні інтер’єру

Дерево не належить до дуже примхливих матеріалів, тому робота з ним не становить великих труднощів. Однак слід пам'ятати, що деревина не пробачає грубих помилок, які неодмінно позначаться на якості.

Основна перевага деревини в тому, що вона має низку властивостей, які вигідно відрізняють її від інших природних і синтетичних матеріалів. Це досить міцний і доступний матеріал, який легко піддається механічній обробці, має низьку теплопровідність, приємний запах і не виділяє речовин, шкідливих для здоров'я людини. Тому його часто застосовують як для обробки приміщень, так і для виготовлення меблів.

Кожна порода деревини має свій впізнаваний і неповторний малюнок. У процесі обробки дерева, його забарвлення, тонування, лакування або вощіння можна або підкреслити малюнок (текстуру) дерева, або майже повністю його приховати.

Дерево ‒ це не пластилін і не глина, але й у нього є певний запас пластичності. Спеціально вимочена деревина в умілих руках майстра може приймати дуже вигадливу форму.

Крім знань про приналежність деревини до заболоних або ядерних порід, необхідно мати уявлення і про макроструктуру того чи іншого виду дерева. Слід чітко уявляти, скільки у цієї породи дерева може бути різних сучків, наростів, нерозвинених пагонів, оскільки саме ці утворення відхиляють річні кільця в процесі росту дерева і утворюють різні завилькуватості, які й визначають малюнок і текстуру деревини.

Обираючи деревину для виготовлення виробу, слід враховувати її фізичні та технологічні властивості. До фізичних належать такі властивості, що виявляються під час взаємодії деревини з навколишнім середовищем. Деякі фізичні характеристики деревини можна визначити за допомогою органів чуття, а деякі ‒ застосовуючи спеціальні прилади.

Зовнішній вигляд деревини (колір, блиск, текстура) та її запах ‒ це фізичні властивості деревини, які можна оцінити за допомогою органів чуття. Колір залежить від породи, віку, місцевості й умов, у яких росло дерево. Деревина може мати різні відтінки.

Наприклад, у дуба близько 20 кольорових відтінків, а у горіха ‒ до 40! Колір враховують під час створення меблів і витворів мистецтва.

Блиск залежить від щільності деревини, кількості та розміру серцевинних променів та площини розрізу. Гарний блиск мають дуб, бук, клен та інші листяні породи. Блиск деревини враховують, коли виготовляють частини виробу, який не фарбують.

Запах залежить від вмісту ефірної смоли, дубильних речовин. Найсильніший запах мають хвойні породи дерев ‒ сосна, ялина, смерека, а серед листяних ‒ дуб.

Текстура ‒ це природний малюнок, який утворюється на поверхні деревини після розрізання її волокон. Кожна порода деревини має власну текстуру. Текстура визначає декоративну цінність виробу з деревини. Прозорі лакові покриття надають текстурі глибини, посилюють її виразність.

Щоб забезпечити споживчі та виробничі вимоги, слід враховувати такі фізичні властивості деревини, як густина, реакція на вологу, здатність змінюватися під дією механічного впливу, проникність для різних рідин та газів, теплопровідність, акустичні властивості тощо.

Вологість деревини. У дереві, яке росте, міститься велика кількість вологи, потрібної для його нормального розвитку. У деревині свіжозрубаного дерева, залежно від умов зберігання, може міститися та сама кількість вологи, що й у живому. Вологість деревини вимірюють за допомогою спеціальних пристроїв.

Розрізняють такі ступені вологості деревини:
	– мокра, яка тривалий час лежала у воді (вологість понад 100 %); – свіжозрубана (50-100 %); – повітряно-суха, що довго пролежала на відкритому повітрі (15-20 %); – кімнатно-суха (8-10 %); – абсолютно суха (близько 0 %).

До властивостей, що характеризують реакцію деревини на вологу, належать: вологопоглинання, вологопровідність, усихання, розбухання, жолоблення і розтріскування.

Вологопоглинання ‒ здатність деревини поглинати вологу з навколишнього середовища. Це негативна властивість деревини.

Вологопровідність ‒ це властивість деревини проводити воду із зон з підвищеною вологістю в зони зі зниженою.

Усихання ‒ зменшення об’єму і форми деревини під час висихання.

Розбухання ‒ збільшення об’єму деревини у процесі її зволоження.

Звукові властивості деревини ‒ це здатність деревини поглинати, проводити, резонувати звуки, відбивати їх.

Італійський майстер Антоніо Страдіварі робив свої скрипки з ялини. Її деревина дуже щільна й однорідна ‒ саме цим пояснюють дивовижний звук скрипок старих майстрів.

Резонансна здатність ‒ це здатність деревини звучати і посилювати звук. Цю властивість використовують, виробляючи музичні інструменти.

Вади деревини ‒ це недоліки окремих ділянок деревини, що знижують її якість і обмежують можливість її ручної або механічної обробки.

Вади і пошкодження деревини можуть бути наслідком неправильного росту дерева, руйнування його тканин грибками, комахами, механічною дією, а також виникнути через неправильне зберігання пиломатеріалу.

Серед основних вад деревини, на які варто звертати увагу під час добору матеріалу, можна вказати такі: тріщини; сучки; вади форми стовбура і вади будови деревини; хімічні забарвлення; ураження грибком; біологічні ушкодження; сторонні вкраплення, короблення.

	Сучки ‒ це основна вада деревини майже в усіх пиломатеріалах. Вони утворюються внаслідок відгалуження гілок від стовбура.
	Тріщини ‒ це поздовжні розриви деревини Ділянка деревини з тріщинами непридатна до використання.

До вад форми стовбура належать: збіжистість, закомелистість, овальність, нарости і кривизна.

Збіжистість ‒ вада деревини, за якої діаметр стовбура дерева зменшується більш як на 1 см на кожен метр висоти стовбура.

	Закомелистість ‒ це різке збільшення діаметра нижньої частини стовбура. Вона утруднює використання матеріалу, збільшує кількість відходів, викликає появу скошення волокон у пиломатеріалах.
	Наріст ‒ місцеве потовщення стовбура дерева. Може бути гладким або з нерівною поверхнею і завилькуватою будовою деревини, яку називають капами. Нарости вважають умовною вадою. У деревині, яку використовують як конструкційний матеріал, це вада.
	Для художньої обробки меблів завилькуваті капи ‒ цінна частина деревини.
	Кривизна ‒ це викривлення стовбура дерева по всій довжині. Вона зменшує корисний вихід пиломатеріалів і шпону.
	Завилькуватість ‒ це звивисте або безладне розташування волокон. Завилькуватість знижує міцність під час розтягування, стискування та вигину й підвищує міцність під час сколювання й вигину ударянням.

Вона створює красиву текстуру і високо цінується в декоративному оздобленні, тому її вважають умовною вадою.

Рак ‒ заглиблення або здуття, яке виникає на поверхні стовбура дерева, що росте, під впливом грибків або бактерій. Дерево в місці ураження припиняє рости, внаслідок чого утворюється западина або темна відмерла ділянка стовбура.

Деякі ураження грибами лише змінюють забарвлення деревини, не впливаючи на її фізико-механічні властивості; інші ж руйнують структуру, утворюючи гнилі.

Біологічні вади деревини ‒ це ушкодження, викликані комахами. їх називають червоточиною. На деревині червоточини мають вигляд вкраплень, темних заглибин, канавок.

Біологічно уражена деревина як конструкційний матеріал не придатна для використання.

Працюючи з деревиною, слід брати до уваги, що вона змінює вологість.

На всихання та набухання деревини впливає вологість повітря, яка залежить від пори року. До того ж зміни у розмірах відбуваються переважно впоперек волокон, і лише незначні зміни ‒ уздовж. Якщо цього не врахувати, то деталі з часом пожолобляться, з’єднання втратять міцність, рухомі ‒ функціональність.

Цих недоліків можна позбутися, якщо відвести час на адаптацію деревини до вологості майстерні чи приміщення, у якому виготовлятимуть виріб, потримавши їх кілька днів перед тим, як починати працювати.

«Деревина»

1.6.1. Декоративні елементи, для яких використовують дерево. Види деревини за ступенем важливості. Недоліки деревини. Декоративні елементи, для яких використовують дерево. Замінювачі натуральної деревини.

Нині будівельний ринок пропонує безліч елементів, які виконують з деревного матеріалу.

Дерев’яне оздоблення інтер’єру можна виконувати:
	– спилами; – корою; – ламінатом; – дошками (очищеними від кори і з корою); – блок-хаусом; – дерев’яною вагонкою; – дерев’яними декоративними панелями з різьбленням.

Для досягнення бажаного результату і втілення дизайнерської ідеї дерев'яні елементи в правильних пропорціях поєднують з іншими матеріалами: металом, шкірою, шерстю, склом. Як наслідок інтер'єр наповнюється природними мотивами, що збагачує будь-який дизайн.

Найчастіше дерево використовують в інтер'єрі саме для обробки поверхонь (підлога, стіни, стеля). Цей матеріал можна поєднувати з різними кольорами, надавати йому будь-які форми і фактури, не забуваючи про рівень потрібного комфорту. Дерево надає інтер'єру доглянутого вигляду, а також ізолює простір від холоду – через цю особливість його і стали широко використовувати в житлових приміщеннях. У кімнатах, оброблених деревом, менше пилу, тому такий варіант ідеальний для дітей і людей, схильних до алергічних нападів.

Для обробки стелі часто використовують дерев'яні панелі, балки або грубо оброблені колоди. Стеля, оздоблена деревом, характерна для скандинавських інтер'єрів, стилів лофт, кантрі або прованс. Такі стельові рішення необхідно гармонійно поєднувати зі стінами, правильно підбирати кольори. Найбільш ефектно виглядають темні балки на тлі білої стелі або зруби в натуральному кольорі.

Дерево використовують і для обробки інших елементів житлових приміщень. Стильно виглядають дерев'яні віконні рами в класичних і готичних інтер'єрах, дерев'яні сходи з красивими балясинами – невід'ємний атрибут будинку в стилі шале, а камін, справжній або штучний, можна прикрасити оциліндрованим брусом або просто полінами. Двері з дерев'яного масиву – предмет інтер'єру, який зможе надати дизайну приміщення більш закінченого вигляду. Найчастіше дерево використовують у міжкімнатних дверях з додаванням декоративних вставок зі скла, металу або пластику.

Дерев'яні меблі здебільшого масивні, виглядають респектабельно і розкішно, але коштують недешево. Комоди, шафи, обідні столи і дивани зі вставками з дерева доповнять практично будь-який інтер'єр. Такі меблі пасують для сучасних стилів, таких як: конструктивізм; поп-арт; хай-тек; мінімалізм.

Дієвий прийом в інтер'єрі – штучне зістарювання меблів з дерева. Такий підхід використовують у багатьох стилях (еко, шале, шеббі-шик), що дозволяє отримати унікальну фактуру, яка доповнює інші елементи дизайну або стає акцентом. Використання меблів з дерева допускають навіть у ванній кімнаті.

Для цих цілей підійдуть невеликі предмети з натурального дерева: декоративні світильники з дерев'яними вставками, керамічні вази, вставлені в своєрідний чохол з дерева, рамки для фото або живопису, сувеніри та статуетки.

Без дерева неможливо уявити ні аскетичне житло, ні розкішний будинок для великої родини. Цей матеріал стає складовою різних предметів, звичних в побуті, надаючи їм унікальну красу і колорит.

Сьогодні дерев’яні фактури трапляються в найнеочікуваніших втіленнях. Наприклад, в стилі хай-тек. Поєднавши традиційне дерево з ультрасучасними меблями і предметами декору, можна вполювати одразу двох зайців. З одного боку, осучаснити традиційний матеріал, а з іншого ‒ зробити більш затишними стримані мінімалістичні меблі.

Використовуючи дерево в інтер’єрі, керуються певними правилами. Насамперед дотримуються балансу.

Масивними дерев’яними елементами легко перевантажити простір. Тут діє простий принцип: що більше дерева, то менше меблів та інших предметів декору. Ця фактура привертає багато уваги, тому вимагає легкості обстановки і правильного розставлених акцентів.

Вигляд дерев’яного облицювання залежить від типу обробки. Це можете бути лак, морилка або фарба. Лаконічно і спокійно виглядають пастельні відтінки. Наприклад, використання фарбованого у світлий колір дерева дозволяє, залишивши текстуру, зробити інтер’єр легким і невимушеним, як в стилі прованс чи скандинавському.

Світлі сорти дерева не обтяжують простір і не зобов’язують. Тому ними сміливо можна оформлювати мінімалістичні інтер’єри, де немає нічого зайвого.

Якщо дерево темне, меблі і декор мають бути відповідними. Легкі предмети губитимуться на фоні такого облицювання. Саме з цієї причини в класичних інтер’єрах з великою кількістю темного дерева в оздобленні часто використовують шкіряні меблі, залізні елементи, темний текстиль тощо.

Однак грань дуже тонка: занадто перевантажений інтер’єр виглядатиме вульгарно, а краса дерева нівелюється.

Вдало фактура темного дерева працює в інтер’єрах стилю лофт. Тут його найчастіше використовують для облицювання підлоги і стелі. Його теплий вигляд збалансовує наявну в лофті грубість ‒ необроблені цегляні стіни, бетон і залізо.

Замінювачі натуральної деревини

Перспективи розвитку деревообробної промисловості, зазвичай, пов’язують із розробкою і широким застосуванням деревинних композиційних матеріалів (ДКМ). Вони мають комплекс властивостей і особливостей, що відрізняються від традиційного конструкційного матеріалу деревообробки (масивної натуральної деревини) і в сукупності відкривають широкі можливості для розробки нових матеріалів та технологічних процесів.

Лісоматеріали – це матеріали із деревини, що зберегли її природну фізичну структуру і хімічний склад. Тобто, це натуральна деревина без будь-яких змін. ДКМ – це матеріали, які отримують шляхом оброблення натуральної деревини тиском за підвищених температур, просочуванням хімічними речовинами, склеюванням тощо. Тобто це матеріали із деревини, під час оброблення якої змінюється її природна фізична структура та хімічний склад. Ці два види деревинних матеріалів розрізняють залежно від будови деревини у кінцевому продукті.

Більшість сучасних ДКМ – це композиції, вироби з яких мають певне поєднання експлуатаційних властивостей, наприклад, деревинностружкова плита, фанера тощо. У всіх випадках – це система різних матеріалів, кожна із складових якої має своє конкретне призначення у готовому виробі. Ні шпон, ні клей не можуть виконувати своєї функції незалежно, а у фанері їх використовують разом і їх розглядають як єдину композицію. Отже, вираз «композиційний матеріал» містить у новій формі дуже стару і просту думку про те, що спільна робота різнорідних матеріалів дає ефект, рівнозначний створенню нового матеріалу, властивості якого і кількісно, і якісно відрізняються від властивостей кожного з його складових.

Для ДКМ характерні такі ознаки:
	– не трапляються в природі, оскільки їх створила людина; – на противагу натуральній деревині, мають поліпшені експлуатаційні та інші властивості; – основний компонент – лігноцелюлозний матеріал.

ДКМ можна поділити на дві великі групи: деревину модифіковану і деревинну композицію.

Модифікована деревина – це натуральна масивна деревина, піддана відповідній обробці, під дією якої змінюється природна будова деревини. А деревинна композиція – це поєднання деревини і в’яжучої речовини (в’язівника), комбінація деревинних і недеревинних матеріалів.

ДКМ можуть складатися тільки з деревини (наприклад, ущільнена деревина), з двох компонентів (фанера, різноманітні плити тощо), з трьох і більше компонентів (плити, обличковані синтетичним шпоном, антифрикційні матеріали тощо).

Для ДКМ, що складаються з двох і більше компонентів, характерними є такі ознаки:

– складаються із компонентів, які відрізняються за своїм хімічним складом та істотно не взаємодіють між собою; – однорідні у макромасштабі і неоднорідні у мікромасштабі (компоненти відрізняються за властивостями, між ними існує явна межа розділу); – мають нові властивості, що відрізняються від властивостей їх компонентів (індивідуальність кожного з них зберігається); – склад і форма компонентів матеріалу визначені наперед; – компоненти наявні в кількостях, що забезпечують задані властивості матеріалу (тобто властивості композиційного матеріалу можна проєктувати заздалегідь).

Класифікація ДКМ

Деревинні композиційні матеріали
	За складом компонентів	За струк-турою і розта-шуванням компо-нентів	За видом напов-нювача	За пара-метрами напов-нювача	За прир-одою в’яжу-чого		За методом отримання	За щіль-ністю мате-ріалу	Галузь засто-сування
	Одно- компонентні
			Деревинні	Масивні	Без в’яжучого		Просочені	Легкі
		Каркасні
	Дво- компонентні
			Рослинні	Листові	З в’яжучим		Пресовані	Важкі
		Шаруваті
	Багато- компонентні
			Деревинно -рослинні	Частинчасті			Просочено-пресовані
		Матричні
				Волокнисті
		Комбіновані				Полімерні
				Порошкоподібні		Неорганічні
					Металізовані
		На основі комбінації різних на-повнювачів

Характеристика основних ДКМ

Фанера ‒ кілька склеєних між собою листів лущеного шпону.
	Зазвичай фанеру формують з 3-5 листів шпону за взаємно перпендикулярного розташування волокон деревини в суміжних листах. Склеювання здійснюють:
– синтетичними термореактивними клеями: – феноло-формальдегідними, карбамідними тощо; – природними клеями: –альбуміновими, казеїновими та ін.

Зазвичай для виробництва фанери використовують березовий шпон. Розрізняють фанеру загального та спеціального призначення. Фанеру застосовують в машинобудуванні, меблевому і тарному виробництві.

ДВП (деревоволокнисті плити)
	ДВП (деревоволокнисті плити) ‒ листковий матеріал, виготовлений шляхом гарячого пресування або сушіння килима з деревних волокон з введенням за необхідності в'язівників та спеціальних добавок.

Існують два способи виробництва ДВП: мокрий ‒ без додавання сполучної речовини; сухий, що вимагає введення в подрібнену деревину синтетичної смоли. Розрізняють надтверді, тверді, напівтверді, ізоляційно-обробні та ізоляційні деревоволокнисті плити (ДВП).

ДСП (деревинно-стружкова плита)
	ДСП (деревинно-стружкова плита) ‒ листковий матеріал, виготовлений шляхом гарячого пресування деревних частинок, змішаних з речовиною.

Для склеювання застосовують формальдегідні, фенол-формальдегідні та інші смоли. Деревостружкові плити (ДСП) доводять до номінальних розмірів шляхом шліфування.

Сировиною для виробництва ДСП служать: стружка; відходи лісопильного виробництва: рейки, обапол та обрізки після відторцювання дощок тощо; спеціально рубана тріска. ДСП застосовують у меблевому виробництві, будівництві, радіопромисловості тощо.

Каширована ДСП
	Каширована ДСП ‒ звичайна шліфована ДСП, покрита паперово-смоляними плівками (з оздобленням або без оздоблення лаками) з попереднім нанесенням на плиту ДСП клейового складу. Умови, за яких відбувається процес каширування: температура 20-150°С і тиск 5-7 МПа.

Принципова відмінність кашированої ДСП від ламінованої ДСП полягає в тому, що під час каширування готове декоративне покриття приклеюють на ДСП, а під час ламінування його роблять під час пресування внаслідок хімічних процесів і невіддільно від плити-основи. Каширування ‒ це процес нанесення на поверхню (у такому випадку це ДСП), з нанесеним на неї клеєм, рулонних облицювальних матеріалів у вигляді безперервного полотна. Для кашированої ДСП використовують плівки на основі паперу, в просочувальні смоли до яких додані пластифікатори (акрилові емульсії), що забезпечують можливість після виготовлення змотати їх у рулон.

Ламіновані ДСП
	Ламіновані ДСП ‒ звичайна шліфована ДСП, покрита за допомогою фізико-хімічного процесу паперово-смоляними плівками. Процес виготовлення ЛДСП здійснюється під дією температури (140-210°С) і тиску (25-28 МПа).

Як результат цього процесу декоративно-захисний шар на плиті ламінованої ДСП утворюється внаслідок розтікання смоли по поверхні плити з подальшим затвердінням і утворенням міцного покриття.

Крім звичайної (гладкої) ламінованої ДСП, існує ще тиснення ДСП. Тиснення ‒ це імітація на поверхні плити структури деревини або інших матеріалів. Найпоширеніші види тиснення, застосовувані у виробництві ламінованого ДСП: шагрень велика, шагрень дрібна і «деревні пори». Тиснення на поверхні паперу роблять за допомогою спеціальних прес-прокладок, які через спеціальний теплопровідний демпферний матеріал встановлюють на плити преса.

МДФ ‒ є найпопулярнішим під час виготовлення меблевих фасадів. Він являє собою спресовану дрібнодисперсну фракцію дерева. Це плитковий матеріал, виготовлений з висушених деревних волокон, оброблених спеціальними сполучними речовинами з подальшим гарячим пресуванням до щільності 700-870 кг/м³.

МДФ
	МДФ виник як подальший розвиток сухого способу виробництва ДВП (деревоволокнистих плит) з урахуванням удосконалених під час виготовлення ДВП технологій.

Абревіатура МДФ є калькою з англійського MDF ‒ Medium Density Fiberboard. У МДФ розвинена поверхня деревних волокон і скорочений цикл пресування ефективно поєднуються з міцністю за рахунок участі зв'язувальних речовин у міжволоконній взаємодії. Технологія виробництва виключає використання шкідливих для здоров'я епоксидних смол і фенолу. Саме тому МДФ успішно використовують під час виготовлення корпусних меблів. Фасади з МДФ дуже різноманітні. Матеріал дозволяє робити красиву фільонку, закруглені кути.

ОСП (ОSB)
	ОСП (ОSB) – це деревна плита, для виготовлення якої використовують стружку спеціальної форми, яку перед формуванням плити орієнтують в певних напрямках.

Плита складається з трьох шарів. У зовнішніх шарах стружка орієнтована в одному напрямку в площині плити, а в середньому шарі – перпендикулярна зовнішнім шарам в тій самій площині.

Назва отримана транслітерацією англомовної назви – Oriented Strand wood construction Boards (OSB). Нарівні з нею використовують український термін і відповідну абревіатуру – Орієнтовано-Стружкова Плита (ОСП).

Вона є композитом, заснованим на відходах деревообробки. ДСП і ОСП виготовляють у вигляді листів або плит різної товщини і розмірів. В обох випадках плити формують з деревної стружки з використанням формальдегідних смол. На цьому основні подібності між ними закінчуються.

Головна відмінність OSB від ДСП ‒ це особлива форма і орієнтація стружки. Оскільки OSB складається з великих стружок, які, завдяки своїй орієнтації утворюють певну структуру, від цих листів можна очікувати більш високих показників міцності.

ДКМ широко застосовують в оздобленні інтер’єрів.

1.6.2. Декоративне покриття підлоги. Килимові покриття та їх види. Ламінована підлога. Підлога з пресованого пробкового матеріалу. Підлога зі штучного паркету. Паркетна дошка

Види килимового покриття

Головна відмінність килима від ковроліну в тому, що він має закінчений малюнок і оброблені краї. Килим, яким би великим він не був, закриває лише певну частину підлоги, водночас ковроліном вкривають абсолютно всю поверхню від стіни до стіни. І, звичайно, не потрібно забувати, що під час виготовлення ковроліну здебільшого використовують синтетичні волокна.

Основних килимових покриттів залежно від способу виробництва чотири:
	– ткані; – голкопробивні; – флоковані; – тафтингові.

Історія тканих килимів починається з глибокої давнини. Ворс в тканих килимах утворюється шляхом переплетення однотонної і різноколірної пряжі і зав'язування вузликів на міцній основі, кінці яких потім підстригають.

Зараз ткані килимові покриття виготовляють вручну або на спеціальних верстатах. Як пряжу використовують вовняні, синтетичні або сумішеві (від 10 до 30% вовни) нитки.

Під час виготовлення голкопробивних покриттів волокна укладаються на основу і вбиваються в неї голками із спеціальними щербинами. Захоплені цими щербинами, вони химерно переплітаються, надаючи виробу вигляду повстяного. З вивороту волокна можуть бути додатково закріплені вторинною основою. Голкопробивні килимові покриття мають високу зносостійкість, їх найчастіше застосовують в офісах, готелях, виставкових залах.

Процес флокування полягає в тому, що ворсинки завдовжки приблизно 3 міліметри за допомогою електростатичного поля щільно «вибудовують» на поліхлорвініловій основі і закріплюють.

Але найпоширенішим способом виготовлення килимових покриттів, безумовно, є тафтинг. Свою назву цей спосіб отримав від англійського tuft ‒ шмагати, ростити пучками.

Ручне простьобування ‒ дуже трудомісткий процес, саме тому широке застосування тафтингові килимові покриття отримали тільки після того, як в 1950 році американець Коббл створив для цього тафтінговий автомат, що нагадує величезну швейну машинку.

Виходячи з короткого опису процесу, можна назвати і основні компоненти тафтингового покриття ‒ це первинна основа, ворсова пряжа, «приклей» і вторинна основа.

Почнемо з первинної основи. Це може бути ткане і неткане полотно. Раніше як первинну основу переважно використовували джутову тканину, проте, зараз її майже цілком замінили синтетичні матеріали. Оптимальним замінником джуту виявився поліпропілен. Неткане полотно для підкладки може бути виготовлено з поліестеру. Такі підкладки використовують для покриттів, які потім піддають формуванню, або для килимової плитки на бітумній основі.

Як матеріал ворсу найчастіше використовують пряжу зі штучних волокон ‒ так звані нитки безперервного прядіння, що їх виготовляють з поліаміду, поліпропілену, поліестеру, рідше з інших полімерів. Кожен вид волокон має свої переваги і недоліки.

«Тафтинговий килим» Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=iqN3R__5Vo0

Для покриттів з поліамідних волокон (нейлону) характерні висока зносостійкість, м'якість, їх легко чистити. Такі волокна термостійкі, пожежобезпечні і забезпечують широкий вибір кольорів і малюнка. Однак поліамідні волокна дорого коштують, вбирають воду і накопичують статичну електрику.

Покриття, виготовлені з поліпропіленових волокон, імітують шерсть, не вицвітають на сонці, відштовхують вологу, не накопичують статичну електрику і, що важливо, мають низьку вартість. Але з них важко виводити жирні і масляні плями, стійкість до стирання у них невисока.

Поліестерові волокна забезпечують покриттю яскраві і контрастні кольори, хорошу стійкість до забруднень і порівняно непогано їх чистити. Утім, термін служби у таких покриттів менше, ніж у поліпропіленових. Їх застосовують для виробництва середньо-і високоворсового покриттів побутового призначення, вони і мають середню ціну.

Ворс з поліакрилів має хорошу зносостійкість і чудовий на дотик, але він погано забарвлюється і погано протистоїть забрудненням. Найчастіше поліакрилатну пряжу використовують як добавку до інших волокон.

До найважливіших характеристик килимових покриттів, визначаючи їх стійкість до зношування, фахівці відносять вагову щільність ворсу, тобто вага ворсу на одиницю площі, щільність плетіння, що являє собою добуток щільності рядів (кількість голок на дюйм) і поздовжнього кроку плетіння (відстань між рядами), спосіб забарвлення і, звичайно, матеріал ворсу і вид ворсового плетіння.

Виробники ковролінів цілком однозначно стверджують: що вище вагова щільність ворсу покриття, то довше воно прослужить. Однак при цьому не варто забувати, що зносостійкість ковроліну також безпосередньо пов'язана і з довжиною його ворсу. Адже за однакової щільності плетіння що він довший, то більша вагова щільність необхідна, щоб показник зносостійкості залишався на минулому рівні. Саме тому всі підлогові покриття, що їх випускають, ділять на коротковорсові (до 5 мм), средньоворсові (5-15 мм) і високоворсові (15-40 мм). Природно, що вартість високоворсових покриттів за інших рівних умов буде найвищою.

На експлуатаційні властивості килима, окрім матеріалу і щільності, істотно впливає і структура ворсу. Від його будови і способу з'єднання з основою залежать зовнішній вигляд, довговічність і стійкість покриття до зносу.

	Однорівневий петельний	За видом ворсу тафтингові килимові покриття ділять на петельні, розрізні і петельно-розрізні, які в свою чергу поділяють на підгрупи за висотою, видом та формою ворсу.
	Багаторівневий петельний
	Скрол
	Велюр
	Кат-луп
	Фрізе
	Саксоні

Петельні килимові покриття
Петельний однорівневий	Петельний багаторівневий	Скрол

Петельні однорівневі покриття мають петлі однієї висоти. У них висока зносостійкість ‒ петля добре тримає форму і на покритті не залишається протоптаних доріжок і слідів від меблів. Велика петля надає килимам виду дорогого престижного покриття, а дрібна забезпечує покриттю високу міцність і довговічність. Такі покриття легко чистити, оскільки бруд і пил залишаються на поверхні, не проникаючи всередину. Однак ці покриття досить жорсткі.

Петельні багаторівневі килими складаються з петель різної висоти. Вони дозволяють отримати на підлозі вишуканий об'ємно-графічний малюнок. Бруд на них практично непомітний, але чистити їх вже складніше, ніж однорівневі. Зносостійкість у таких покриттів залишається досить високою: вони добре підходять і для житлових приміщень, і для невеликих офісів.

Скрол – це різновид багаторівневого покриття. Він являє собою суміш з петель, які можуть бути обрізаними і необрізаними, включати однакові ворсинки або кілька кольорів пряжі. Таке покриття додає ковроліну краси і екстравагантності. Скрол має високу зносостійкість, за рахунок чого його можна покласти навіть у коридорі.

Килимові покриття з розрізним ворсом
Велюр	Фрізе	Саксоні

У розрізних покриттів петля розрізається ще в процесі їх виготовлення. Поверхні при цьому виявляються м'якими, ніжними, але такі килими порівняно швидко втоптуються і забруднюються. Саме тому найчастіше їх використовують у житлових приміщеннях, де знімають взуття.

Один з найбільш відомих і популярних типів ворсу ‒ саксоні. Саксоні є видом покриття, що його виготовляють з крученої пряжі. Для отримання рівної поверхні ворс на ньому не потрібно стригти. При цьому, на відміну від велюру, поверхня характеризується особливим «зернистим» видом. За рахунок кручення ворс стає більш високим. Саксоні має елегантний зовнішній вигляд, а також комфортабельність.

Не менш популярним є покриття плюш, яке виробляють шляхом розрізання злегка скрученої нитки, після чого верхні частини ворсинок розпушують, і поверхня стає однорідною. Таке покриття з м'яким і високим ворсом чудово підходить для спальні.

Велюр – це однорівневе покриття. В ході його виробництва волокно не перекручують, а верхівки ворсинок розпускають, тому поверхня стає ніжнішою та приємною на дотик. Колірна гамма цього покриття відрізняється однотонністю, внаслідок чого брудні плями дуже добре видно. Велюр найкраще використовувати для спальні або вітальні.

Фрізе – це спеціальний високий перекручений ворс. Його ворсинки нагадують «кучері», які здатні зберігати свою форму завдяки термічній обробці.

Найбільш популярним видом фрізе є двофакторний ковролін з петельного ворсу, який виготовляють з волокон різної товщини. Такий матеріал надзвичайно стійкий до зминання.

Кат-луп (cut-loop) – це ще один різновид багаторівневого виробу
	Кат-луп (cut-loop) – це ще один різновид багаторівневого виробу, поєднує в собі петлю і розрізну петлю. Тут ефект об’єму досягається за рахунок стрижених петель або острівців. Такий вид покриття використовують в спальні.

Шаггі – це ковролін з довгим і товстим ворсом
	Його петлі скручені. Вони заточені як олівець, а не просто розрізані. Ворсинки при цьому не з'єднуються, і створюється ефект килима. Це найвищий ворс серед усіх видів покриття. Між стібками досить велика відстань, так що ворсинки падають.

Це затишне і дуже гарне покриття, але його слід стелити в кімната, з низькою інтенсивністю руху, оскільки його важко чистити. На виготовлення ковроліну йде велика кількість пряжі, тому покриття не дешеве.

Килимова плитка
	Найбільш простим матеріалом в установці і експлуатації порівняно з рулонним покриттям є килимова плитка, яка являє собою зносостійке килимове покриття зі спеціальною основою, нарізане на квадрати (50х50 см).

Основу в килимових плитках роблять з бітуму чи з полівінілхлориду та армують скловолокном. Зовні килимова плитка виглядає як рулонний килим.

	Але порівняно зі звичайними покриттями для підлоги килимове покриття цього типу має низку суттєвих переваг:
– зручність під час транспортування і зберігання; – мінімальна кількість відходів (2-3%); – широка колірна гамма і можливості створення різноманітного дизайну; – простота встановлення і заміни окремих фрагментів в місцях зносу в процесі експлуатації; – багатошарова основа килимової плитки надає їй високі тепло- і звукоізоляційні властивості;
– висока зносостійкість; – більша стійкість до бруду і вологи; – немає змін лінійних параметрів під впливом тепла і вологи (усадка покриттів від 0,05%-0,2%); – повністю знімає статичну електрику;
– антисептичні властивості ‒ спеціальні добавки перешкоджають розмноженню бактерій і мікробів; – протибрудові добавки запобігають проникненню бруду в структуру килимового покриття; – можливість легкого доступу до проводів і комунікацій, укладених під покриттям.

«Килими»

ПВХ-покриття, або «комерційний лінолеум», з одного боку, має високу зносостійкість, цей матеріал добре справляється з великим потоком відвідувачів, а з іншого, завдяки широкому вибору дизайну та можливості використання в процесі укладання техніки аплікації вдається створювати підлоги, що гармонійно поєднуються із загальною концепцією приміщення.

Найбільш універсальними вважають гетерогенні ПВХ-покриття, що складаються з основи, роль якої відіграє спінений вініл або поліестр, армованої сітки зі скловолокна і пофарбованого верхнього шару, на який найчастіше наносять прозору захисну плівку з поліуретану.

Найбільш універсальними вважають гетерогенні ПВХ-покриття, що складаються з основи, роль якої відіграє спінений вініл або поліестр, армованої сітки зі скловолокна і пофарбованого верхнього шару, на який найчастіше наносять прозору захисну плівку з поліуретану. Гомогенний вид штучного покриття, що являє собою полівінілхлорид, пофарбований на всю глибину, ідеально підходить для підлог, що піддаються інтенсивному впливу.

У деяких випадках шар ПВХ може бути додатково посилений наповнювачем, що являє собою подрібнені в крихту карбіди або оксиди металів. Такі покриття мають підвищену стійкість до стирання, хороше звукопоглинання, що досягається за рахунок спіненої вінілової основи, а також прекрасну амортизаційну здатність, що створює комфортні умови під час ходьби і зменшує навантаження на різні групи м'язів.

Для приміщень з підвищеними вимогами до шумоізоляції потрібно придбати акустичні ПВХ-покриття з додатковою спіненою підкладкою, що дозволяють ефективно поглинати шуми, створюючи комфортну атмосферу для спілкування відвідувачів.

Паркет і ламінат

Паркет ‒ один з найпоширеніших видів покриття підлоги з натуральної деревини. У вітчизняній практиці найбільш часто використовують паркет з дуба, бука або ясеня, горіха, завдяки твердості, міцності і довговічності їх деревини. Вважають, що краще використовувати паркет з місцевих порід деревини, оскільки вони більш адаптовані до кліматичних умов тієї чи іншої смуги. Паркет не вимагає складного догляду і за дотримання правил експлуатації може простояти довгі роки.

Паркет (від фран. рarquet) – підлога зі струганих планок-клепок із натуральної деревини (переважно з твердих порід), яка викладена в формі малюнка. Види паркету: штучний, набірний або мозаїчний, щитовий і паркетні дошки.

Паркет переважно класифікують за такими ознаками.

1. За кольором паркетні породи деревини можна умовно розділити на кілька колірних груп: світлі, жовті, рожеві, червоні, коричневі, темні. Крім того, сучасні матеріали дозволяють додати дерев'яній підлозі будь-який колір. Також можна скористатися зміною ступеня блиску лаку: матовий, напівматовий, глянцевий.

2. За видом розпилу. За радіального розпилу річні кільця розташовано перпендикулярно поверхні планки, що надає покриттю однорідного вигляду. Цей вид розпилу цінують найбільш високо. Планки радіального розпилу однорідні за кольором і текстурою деревини, волокна мають вигляд паралельних ліній. За тангенціального розпилу площина розрізу проходить за дотичною до річного шару стовбура, тому на планках тангенціального розпилу бачимо малюнок річних кілець, а волокна деревини виглядають як хвилеподібні лінії.

3. За селекцією.

Радіальний ‒ паркет вищого сорту тільки радіального розпилу. Має практично рівну текстуру, яка пожвавлюється серцевинними променями, що виходять на поверхню пластини. Вади деревини і механічні пошкодження не допускаються. 

Стандартний ‒ паркет вищого сорту без відбору за розпилом. Паркет тангенціального й умовно радіального розпилу, має досить рівну колірну текстуру. Заболонь, сучки, механічні пошкодження не допускаються. 

Натуральний ‒ паркет без відбору за розпилом, має натуральний малюнок дерева. Допускається заболонь, здорові сучки діаметром до 5 мм, будь-який нахил волокон, прожилки, перепади за кольором. Вади практично не допускаються. 

Рустик – паркет, що відповідає першій категорії якості. Допускаються світлі і темні сучки діаметром до 5 мм, тріщини усушки, механічні пошкодження усуваються під час шліфування. З вад деревини не допускаються ушкодження комахами і гниль.

Селект ‒ паркет вищого сорту, відібраний за видом розпилу і додатково сортований за кольором деревини. Вади деревини і механічні пошкодження не допускаються.

4. За способами укладання. Тільки серед традиційних способів налічується більше трьохсот (найпоширенішими є «ялинка», «палуба», «прямий квадрат» та їх модифікації). Паркетні підлоги можна настилати як з штучного паркету (окремих планок), так і монтувати з паркетних щитів і паркетних дощок. Останнім часом має великий попит художній паркет ‒ це укладання паркетних планок у вигляді всіляких візерунків, орнаментів, фігур з використанням різних порід, фактури і відтінків деревини. Сьогодні обмежень щодо малюнка вже практично не існує.

Ламіновані підлогові покриття. Велика частина ламінату, що його випускають, має малюнок натуральної деревини, рідше ‒ каменю, керамічної плитки тощо. Покриття з ламінату відрізняються високою твердістю і зносостійкістю.

Будь-які забруднення (фарба, жир та ін.) видаляють з ламінату водою, мийними засобами або розчинниками, не впливаючи на його декоративні якості. Ламінат, на відміну від дерев'яного паркету, не вигорає на сонці і не вимагає циклювання, шліфування і покриття лаком.

	Ламінат складається з:
		– лицьового декоративного шару (бумопласта), отриманого гарячим пресуванням;
		– декількох шарів паперу, просочених смолою меламіну;
		– несучого шару (основи), зазвичай, з твердої деревоволокнистої плити;
		– компенсуючого шару бумопласта з 2-3 шарів крафт-паперу.

Паркетна дошка ‒ це тришарове покриття, верхній шар якого складається з цінних порід дерева, а два нижніх ‒ з недорогих. Шари склеюють за допомогою спеціального клею за високого тиску. Завдяки багатошаровості паркетна дошка відрізняється підвищеною міцністю. Зверху її покривають декількома шарами лаку і вона не вимагає додаткової обробки після встановлення.

Це підлогове покриття добре витримує перепади вологості повітря і коливання температури. Накривати підлогу паркетною дошкою можна, навіть якщо в приміщенні постійно підвищена вологість.

Складається вона з натурального дерева, а отже, відрізняється екологічністю. На фоні засилля синтетичних матеріалів це важлива перевага. Інші плюси паркетної дошки як підлогового покриття ‒ підвищена зносостійкість, ударостійкість і стійкість до подряпин.

Вимоги до покриття підлоги в готелях

Основним показником якості покриття підлоги є звукопоглинання, неслизькість, стійкість до стирання, водо-, тепло-, вогне- та термостійкість, стійкість до хімічних мийних засобів.

Матеріали та конструкцію покриття підлоги обирають залежно від профілю та розряду готелю, призначення приміщення.

Ворс або петля? Існує поширена порада: петля або покриття з комбінованим ворсом слід використовувати в місцях підвищеної прохідності (коридори, вестибюлі, холи, ресторани); розрізний ворс ‒ у номерах. Обґрунтовано це тим, що петельні килимові покриття більш зносостійкі і практичні, вони сприяють нормальному пересуванню прибиральної техніки на колесах, багажу, візків рум-сервісу і водночас мають хороші експлуатаційні характеристики, а розрізний ворс дає максимальний комфорт там, де це необхідно, тобто в номерах.

Однак за поєднання покриттів з різною текстурою і висотою ворсу потрібно враховувати, що гість не має відчувати ніякого дискомфорту у разі переходу з коридору в номер і назад. Часто і для коридору, і для номерного фонду вибирають більш комфортне покриття з розрізним ворсом, але різної щільності.

Одна з основних вимог до покриттів для готелів ‒ це комфорт. Тому у килимової плитки або ковроліна має бути досить високий ворс (у середньому 6-9 мм), бажано розрізний.

Вибираючи килимове покриття, слід звертати увагу на його щільність (г/м^2). Це один з найважливіших показників для килимових покриттів, від якого безпосередньо залежить термін служби матеріалу та його ціна.

Тип використовуваного покриття слід розрізняти за зонами прохідності. Вважається, що в місцях з підвищеною прохідністю слід укладати килимові покриття з високою щільністю, розраховані на велику прохідність ‒ не менше 1250г/м². У номерному фонді допускається використання килимових покриттів з меншою щільністю: 950-1000 г/м².

Пожежобезпечність. Пожежобезпечним вважають покриття, що має клас пожежної безпеки КМ4 і КМ3 для зальних приміщень (до них належать, наприклад, номери, конференц-зали тощо. Ця вимога залежить від місткості кожного конкретного приміщення), а на шляхах евакуації ‒ від КМ2 до КМ4 (залежно від поверховості або висоти будівлі).

Функціональність кольору. Існує залежність колірного рішення інтер'єру від призначення приміщення і впливу цього колірного середовища на людину. Якщо в номері може бути однотонне покриття, то в коридори і громадські зони з високою прохідністю (зокрема ресторани) обирають покриття більш насичене за кольором, з максимальною наповненістю малюнком. Якщо щось пролилося або впало, на однотонному покритті це буде занадто помітно, а яскраві малюнки приховують ці нюанси. Класичний варіант ‒ це розрізний ворс, специфічний яскравий малюнок ‒ квіти, візерунки.

Основу вибору матеріалів для покриття підлоги закладено вже на етапі архітектурного проєктування. В першу чергу вибір зумовлений особливістю місця встановлення: зовні перед входом, всередині технологічних приміщень (кухня, санітарні та підсобні ділянки тощо) або гостьових зон. Одні підлогові вироби більше підходять для кухонь і санітарних приміщень, інші ‒ слід використовувати у фойє і холах, а треті ‒ призначені суто для обідніх залів.

У зоні очікування доцільні комбінації каменю і керамічних поверхонь з килимовими покриттями. У разі вибору як оздоблювального матеріалу природного каменю фахівці рекомендують використовувати граніт.

У зоні очікування доцільні комбінації каменю і керамічних поверхонь з килимовими покриттями. У разі вибору як оздоблювального матеріалу природного каменю фахівці рекомендують використовувати граніт. Інші породи каменю не мають достатньої зносостійкої поверхні, опірності кислотам і різноманітним рідинам ‒ засобам для чищення, кольоровим напоям, сокам. Мармурові покриття, піщані і вапнякові породи не підходять. Їх використовують у виняткових випадках, якщо попередньо спеціально обробляють і просочують. Цю процедуру треба часто повторювати. Це призводить до додаткових витрат і необхідності застосування спеціальних рідин службою прибирання готелю, які дозволені, зазвичай, готелям високих категорій.

Альтернативою є шліфована або полірована плитка (підлогові панелі) з фаянсу, зовнішній вигляд якої аналогічний натуральному каменю. Сьогодні є широкий вибір таких покриттів з різною структурою поверхні і кольорами і дуже хорошими можливостями суміщення з елементами внутрішньої обробки і дизайну. Використання форматів 40х60 або 45х45 см створює враження натурального каменю, особливо якщо застосовують шліфовану, а не поліровану поверхню. Такі оздоблювальні матеріали просто наклеюють, тому їх легко замінити під час проведення ремонтних робіт.

Для оформлення вестибюльних зон можна застосовувати і дерев'яні покриття, підлоги з ламінату та покриття зі штучних матеріалів. Не можна використовувати звичайний паркет.

Не слід стелити біля входу килими або килимові покриття на вовняній основі, такий килим піддаватиметься впливу вологості і буде «скочуватися грудками». Велику увагу в лобі варто приділити акустиці. Використання кам'яних підлог, скляних перегородок і гіпсокартонних стель часто створює неприємну акустику з утворенням відлуння. Подібний ефект можна зменшити, якщо використовувати текстиль, меблі та акустичні елементи стелі, що пригнічують гучність у фойє.

Підлогове покриття за стійкою бару має бути еластичним, водонепроникним і антислизьким. Дуже важливим є підключення мереж і комунікацій, монтаж захищених роз'ємів. За стійкою бару можна використовувати плитку, дерево або натуральний камінь, головне, що вони мають бути закріпленими і замінними. 

	Для гостьових зон найбільш популярним нині є керамограніт, він чітко передає натуральну текстуру і колір копійованих поверхонь, а також вирішує завдання звуко- і теплоізоляції приміщень.
	У конференц-залі особливу увагу слід приділяти звукоізоляції. Дерев'яні підлоги мають погану звукоізоляцію, яка проявляється у високому ступені відбивання звуку і створенні ефекту гучних кроків.

Як підлогове найкраще підійде килимове покриття з високою щільністю.

Сходи мають бути обладнані зносостійкими матеріалами, наприклад, зносостійким килимом без довгого ворсу і бахроми.

У ванних кімнатах найчастіше використовують керамічну плитку. Але за всіх своїх незаперечних якостей вона стає небезпечною у разі потрапляння на неї води. Замість неї можна використовувати вініл, лінолеум і герметичну пробку.

У тренажерних і фітнес-залах застосовують спеціально розроблені спортивні покриття, які забезпечують ефективність і безпеку заняття спортом на настилах всіх типів, зокрема бетонних підставах.

Найбільш затребувані рулонні спортивні покриття: натуральний лінолеум, ПВХ-покриття (гомогенне і гетерогенне), а також каучукове. Також рекомендують покриття з поліуретанової заливкою ‒ безшовне універсальне, зі складною багатошаровою структурою.

Також рекомендують покриття з поліуретанової заливкою ‒ безшовне універсальне, зі складною багатошаровою структурою. Воно утворює рівну, гладку, водонепроникну поверхню, що відповідає всім вимогам безпеки і має оптимальні показники пружності і жорсткості. Її основою служить еластична підкладка, виготовлена з високоякісної, без домішок металів гумової стружки і декількох шарів поліуретану. Функціональне призначення приміщення є найважливішим критерієм для вибору підлогового покриття.

Питання для самоконтролю

1. Які технологічні властивості деревини важливі для її використання? 2. Назвіть основні вади деревини та причини їх виникнення. 3. Від чого залежить тривалість використання виробів із деревини? 4. Які показники потрібно врахувати, обираючи килимове покриття для внутрішніх приміщень закладу розміщення? Чи існують відмінності у вимогах до килимового покриття готельних номерів і приміщень суспільного призначення? 5. Визначте доцільність застосування паркету та ламінату для покриття підлоги в готельних номерах? Чи належать ці види покриття до екологічних? 6. Для яких стилів інтер’єру доцільним є застосування натурального паркету?

Попередня тема

На початок

Наступна тема