ОСНОВИ ДИЗАЙНУ ТА ЕСТЕТИЧНОГО

ОФОРМЛЕННЯ ЗАКЛАДІВ РОЗМІЩЕННЯ

Електронний посібник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			УКЛАДАЧІ

РОЗДІЛ 1. ДИЗАЙН ПРЕДМЕТІВ ІНТЕР’ЄРУ

1.5. Оздоблювальні матеріали в обробці стін

1.5.1. Скло як обробний матеріал

1.5.2. Фарби, лаки, фарбники

1.5.3. Мінеральні в’язівники, метали, пластмаси

1.5.4. Керамічна плитка та природні камені

1.5.1. Скло як обробний матеріал

Скло використовують як обробний матеріал, матеріал для оздоблювальних панно і перегородок; для виготовлення світильників, об’ємних декоративних композицій і фонтанів; виготовлення утилітарних виробів.

Скло давно широко застосовують як матеріал для заповнення світлових отворів; зі скла роблять облицювальні плитки для стін і підлоги. Скло належить до групи облицювального матеріалу.

Промисловість випускає різноколірні пресовані плитки, гладкі або з рельєфним малюнком, великі листи забарвленого скла, що закріплюються по кутах фігурними скляними розетками, для обробки стін, а також спеціальні міцні плитки для покриття підлоги. Зі скла виготовляють карнизи, елементи пілястрів і колон, балясину для поручнів.

Скло застосовують у всій різноманітності його декоративних якостей ‒ забарвлене і безбарвне, гладке, поліроване і грановане. Скло для покриття застосовують у вигляді великих литих плит (ситал), пресованих плиток і у вигляді мозаїчних плиток. Плитки можуть бути рівномірно забарвлені або з прожилками і з певним, наперед задуманим художником кольоровим малюнком в самій масі скла.

Особливий інтерес становить склопрофіліт ‒ матеріал зі скла, що служить для створення прозорих світлопропускних стін. Виробляють його різних кольорів і різноманітної дрібнозернистої фактури, застосовують в інтер'єрах будівель і для зовнішніх стін.

Наприклад, в Палаці культури «Україна» в Києві склопрофіліт застосовано в обробці касового вестибюля, а частина зовнішніх стін і внутрішні перегородки виконані у вигляді золотистих панелей.

В інтер'єрі стало звичним застосування склоблоків. Їх довгий час використовували як звичайний будівельний матеріал в промисловій архітектурі і для сходових маршів у житлових будівлях.

Останніми роками випускають склоблоки різних неяскравих кольорів ‒ блакитного, злегка золотистого, блоки з різним рельєфним малюнком. Ці якості дозволили використовувати склоблоки як новий будівельний матеріал, що має художньо-естетичні властивості і дозволяє по-новому вирішувати інтер'єри.

Скло як облицювальний матеріал почали застосовувати тільки в XX столітті. Плитки з молочного скла або чорного марбліта досить широко використовують у разі облицьовування стін санвузлів та інших місць загального користування. Складні за конфігурацією різні плитки, стінки наочно підтвердили, що застосування скла для обробки стін дає високий художній ефект, оскільки такому облицьовуванню може бути додана будь-яка фактура, будь-яка рельєфність, практично будь-який колір, глянсова або матова поверхня.

Дуже поширені вітражі з кольорового скла.

1.5.2. Фарби, лаки, фарбники

Лакофарбні покриття широко застосовують для обробки дерев'яних поверхонь і захисту металоконструкції від корозії. Для внутрішнього оздоблення готелю найбільш придатні синтетичні, полівінілацитатні та інші водоемульсійні фарби. Вони дешевше, гігієнічніше та міцніше масляних. Наносять їх валиком чи розпилювачем на будь-який матеріал. Нові водоемульсійні фарбники мають велику палітру за кольором і фактурою та створюють у поєднаннях з різними штучними та природними матеріалами різноманітніші кольорові композиції.

У сімействі будівельних і спеціальних фарб найбільш поширені чотири групи фарб:
	– емульсійні; – алкідні; – клейові; – силікатні.

У свою чергу їх поділяють за видом розчинників, наприклад, масляні, нітроцелюлозні, водорозчинні тощо. Але перших чотирьох класифікаційних груп цілком достатньо, щоб з марковання визначити сферу використання фарби, її основні властивості та можливості.

Фарби емульсійні і дисперсні, водорозчинні. Ці види фарб ‒ одні з найбільш екологічних. Річ у тім, що основою для них є чиста вода, яка, випаровуючись, не шкодить нікому ні під час роботи, ні в процесі висихання. Особливістю таких фарб є їх внутрішня структура – акрилові смоли та їх похідні або молекули полівінілхлориду не розчиняються у воді, вони перебувають у зваженому стані у вигляді емульсій або дисперсій (крихітних кульок).

Після нанесення на поверхню, ці кульки розмазуються по ній, зливаються і утворюють монолітну плівку, механічно міцну і стійку до зовнішніх впливів іншого роду. Після висихання компоненти плівки індиферентні до води і більше в ній не розчиняються. Деякі фарби, правда, можна змити із застосуванням звичайних побутових засобів і теплої води, але більшість з водоемульсійних фарб створюють поверхневі покриття, які можна спокійно мити, деякі навіть із застосуванням легких абразивів.

Призначені водорозчинні емульсійні, дисперсійні та латексні фарби практично для всіх видів матеріалів: цегли, бетону, дерева, гіпсокартону, шпаклівки та штукатурки, металу, фанери і плит ДВП, ДСП, OSB.

Відмінність емульсії від дисперсії досить ілюзорна ‒ і один, і інший стан визначає змішування двох рідин, які не взаємодіють на хімічному рівні.

Ось тому і дисперсні, і емульсійні фарби перед вживанням слід ретельно перемішува

На раніше пофарбовані глянцевими фарбами та лаками, а також складні в плані обробки поверхні скла, кахлю, кераміки наносити їх слід з певною обережністю, тільки якщо в інструкції до конкретного виду фарби ці матеріали вказані. Здебільшого емульсійні фарби використовують для фарбування досить пористих матеріалів. Ці фарби можна використовувати як основу для фарбування алкідними фарбами і лаками.

Залежно від зважених у воді речовин емульсійні фарби підрозділяють на:
	– акрилові; – полівінілацетатні; – латексні; – силіконові.

Усі фарби цієї групи практично позбавлені запаху, швидко сохнуть і пожежобезпечні.

Застосовують емульсійні фарби як для внутрішніх, так і зовнішніх робіт. Але перед покупкою звертайте увагу на їх призначення: застосувавши інтер’єрну фарбу для фасаду, можна через кілька місяців приступати до повторної обробки. Основні види фарб для внутрішніх робіт: акрилові, латексні, полівінілацетатні.

Акрилові фарби на основі сополімерів акрилу менш щільні і дозволяють матеріалу дихати. Хоча їх теж наносять на сухий матеріал, але умови застосування спрощені. Навіть якщо шпаклівка чи штукатурка ще не повністю висохла, фарба дозволить це зробити найближчим часом.

Латексні фарби мають у своєму складі, крім сополімерів, акрилу каучукові з’єднання, внаслідок чого утворюють щільну міцну плівку, яку можна мити кілька тисяч раз, використовуючи тканину і м’які щітки.

Такі склади використовують для обробки стін у вологих приміщеннях, кухнях, фасадних робіт. Відмінно виглядають на шпалерах, дереві, металі, деякими марками латексних фарб можна фарбувати скло, кахель, пластик.

Фарби на основі ПВА (полівінілацетату) застосовують виключно для внутрішніх робіт. Плівка, утворена ними, хоча і досить декоративна, має невисоку щільність і боїться води та підвищеної вологості. Відмінно пропускаючи пари і забезпечуючи вільний газообмін, вона, тим не менш, пропускає вологу. Використовувати її можна тільки в приміщеннях зі сухим і нормальним мікрокліматом.

Силіконові емульсії і дисперсії створено на основі силіконових смол. Вони відмінно протистоять воді, але водночас паропроникні. Виняткова еластичність дозволяє шару фарби витримувати значні та швидкі температурні перепади і механічні напруги. Мають відмінну адгезію до більшості мінеральних матеріалів і металів, а також до старих покриттів з будь-якого виду фарби. Єдиний їхній недолік ‒ висока ціна.

У чистому вигляді основи емульсійних та дисперсійних фарб трапляються рідко. Найчастіше в одній фарбі можна знайти і силікон, і акрил, і латекс і ще кілька полімерів. Від того, якого компонента найбільше і походить назва та визначають основні властивості фарби.

Алкідні фарби

Найпоширеніші фарби для зовнішніх робіт і захисту поверхонь, розміщених під відкритим небом. Широко застосовують і під час обробки інтер’єрів, зокрема, для фарбування підлог, сходів та інших поверхонь, що перебувають під значними механічними навантаженнями.

Основною сполучною речовиною є алкідна смола в різних різновидах. Розчинники – оліфа, уайт-спірит, сольвент інша органіка. Після висихання утворюють дуже міцні водостійкі та хімічно інертні поверхні різного ступеня блиску. Особливістю таких фарб є те, що за багаторічної експлуатації під прямими променями сонця вони дещо змінюють колір і можуть покриватися мережею мікротріщин. На основі алкідних смол виготовляють також олійні фарби або емалі.

Олійні фарби на основі алкідних смол виготовляють із застосуванням натуральної або синтетичної оліфи. Відмінною особливістю є тривалий (до кількох діб) час висихання. При цьому з поверхні випаровуються помірно токсичні речовини, внаслідок чого олійні фарби використовують для роботи зовні або в добре вентильованих приміщеннях.

Утворюють після висихання дуже міцні покриття на всіх видах мінеральних матеріалів, дереві та металі. Не бояться ультрафіолету і води, дуже низька паропроникність.

Емалі ‒ практично той самий склад, але з додаванням лаку. Як результат виходить глянцева або напівглянсова поверхня високої щільності, не пропускає вологу, не вступає в хімічні реакції і не змінює кольору протягом багатьох років.

Силікатні фарби виготовляють на основі рідкого скла, вони мають унікальні властивості, помірну паропроникність, стійкі до температурних перепадів, але поверхневий шар досить пухкий і не захищає від проникнення вологи у масив матеріалу основи. Зазвичай використовують по штукатурці. Метали і кераміку фарбувати силікатними фарбами не рекомендовано за винятком спеціальних термостійких складів.

Клейові фарби

За своїми властивостями та сферою застосування схожі з акриловими емульсіями, але менш стійкі до вологи і придатні тільки для сухих приміщень. Зазвичай їх продають у вигляді сухих сумішей, які перед використанням розбавляють водою. У приміщеннях, де можливо навіть короткочасне підвищення вологості, стіни перед фарбуванням необхідно обробити антисептиками. За різновидами клею їх можна розділити на казеїнові і декстринові.

Казеїнові фарби. Відрізняються досить високою міцністю покривного шару і придатні навіть для фасадних робіт.

Декстринові фарби. Призначені для інтер’єрів, вони погано переносять підвищену вологість, але в нормальних умовах експлуатації цілком довговічні і зручні.

Останнім часом акрилові і латексні склади практично повністю витіснили з ужитку як казеїн, так і декстрин.

Спеціальні фарби

Вибираючи види фарб для зовнішніх робіт і обробки інтер’єрів, не можна оминути увагою і склади спеціального призначення, з-поміж яких можна виділити структурні, здатні створити незвичайну фактуру поверхні і складний відтінок, і декоративні фарби, що імітують різні види натуральних і штучних матеріалів.

Структурні фарби
	Після покриття такими фарбами виходить рельєфна плівка високої міцності. Вона може бути шорсткою, виглядати як уражене жуками дерево, імітувати водні бризки або бути покрита складнішим об’ємним малюнком.

Такі фарби додатково, після висихання, можна покривати акриловими або латексними фарбами або напівпрозорими фарбами. Але зазвичай їх колерують в повному обсязі і вони самі відіграють роль кольорової декорації.

Декоративні фарби
	Фарби декоративні призначені для створення імітаційних поверхонь під старе дерево, шкіру, шовк, натуральний камінь. Часто вони створюють металевий або перламутровий блиск, райдужний перелив.

Спеціальні фарби
	Різні види спеціальних фарб дозволяють створювати деякі інноваційні ефекти, наприклад флуоресцентні промені сторонніх джерел, а фосфоресцентні самі є джерелом світла, віддаючи накопичену за день енергію у вигляді яскравого світіння впродовж кількох десятків хвилин.

Поступово стають модними фарби з різними ароматами, але їх можна вважати екзотикою ‒ запах зберігається протягом всього декількох днів після фарбування. Також не надто поширені і магнітні фарби, які після висихання поводяться як металеві поверхні, правда, тільки відносно декоративних магнітиків.

Лаки ‒ розчини природних і штучних смол в летючих розчинниках і таких, що висихають.

За виглядом розчинників лаки є спиртові, скипидарні, масляні. Різними за складом лаками обробляють поверхні дерев'яні, металеві тощо.

Лаки ‒ розчини природних і штучних смол в летючих розчинниках і таких, що висихають. За виглядом розчинників лаки є спиртові, скипидарні, масляні. Різними за складом лаками обробляють поверхні дерев'яні, металеві тощо.

У 50-х роках XX сторіччя у Німеччини з'явилися порошкові фарби. Відтоді технологія із застосуванням цих фарб швидкими темпами поширилася по всій Європі, а потім і в інших регіонах світу. Сьогодні 45% їх виробництва припадає на Європу, 24% ‒ на Близький Схід, 22% ‒ на Північну Америку.

Підставою для цих позитивних перспектив є екологічні і економічні переваги лакофарбних порошкових матеріалів. На відміну від традиційних рідких лакофарбних матеріалів, вони не містять органічних та інших летючих речовин, що забезпечує їх екологічну повноцінність. Нині порошкові фарби ‒ практично єдиний вид лакофарбних матеріалів, що забезпечує безвідходну технологію отримання покриттів.

Окрім численних переваг, під час їх нанесення і використання вони дозволяють отримувати високоякісні покриття ‒ стійкі до корозії, ударовитривалі і, зазвичай, не потребують попередньої ґрунтовки поверхонь.

Порошкові фарби дають можливість забезпечувати покриття, наприклад, з металевим ефектом, текстуруванням, з різним глянцем (від повністю дзеркальних до матових). У готелях порошкові фарби широко використовують для забарвлення радіаторів, сталевої фурнітури, металевих панелей, використовуваних для обшивки різних будівельних конструкцій. Підбір цих панелей за кольором, блиском і відтінком або заміна їх у разі потреби ‒ достатньо трудомістка і дорога процедура.

1.5.3. Мінеральні в’язівники, метали, пластмаси

Мінеральні в’язівники отримують шляхом випалення в обпалювальних печах природних кам'яних матеріалів (гіпсу, ангідриду, доломіту, магнезиту, вапняків). Отриманий матеріал (клінкер) подрібнюють за допомогою спеціального устаткування. В’язівники, що тверднуть на повітрі, називають повітряними, а такі, що тверднуть у воді, ‒ гідравлічними.

Повітряні в’язівники: вапно, будівельний гіпс.

Ці традиційні матеріали, так само, як технології, поступаються сучасним високоякісним європейським обробним матеріалам і технологіям, які дозволяють проводити обробні роботи значно швидше і кращої якості. Нині дефіцит таких матеріалів на ринку не відчувається.

Фізико-механічні властивості каменю такі:
	– щільність не менше 2400 кг/м3; – водопоглинання ~ 1%; – кислотність ‒ не менше 95%;

Метали

Як обробний матеріал метал найчастіше трапляється у вигляді різних накладок або дрібних деталей з кольорових металів. Найкрасивіше виглядають в інтер'єрі метали теплих тонів: мідь, бронза, латунь.

Метали білих і сірих тонів, які використовують для обробки машин, в інтер'єрі майже не застосовують, оскільки в них є певна жорстка незатишність.

Дефіцитність кольорових металів не дозволяє застосовувати їх у великих кількостях. Застосовують метод напилення, яким можна нанести шар майже будь-якого металу на металеві і неметалічні поверхні такі, як гіпс, стекло, кераміку, шифер, дерево тощо. Товщина покриття 0,01-0,5 мм і вище.

У процесі металізації поверхня виходить матова, шорстка, під час подальшої обробки можна надати вигляду полірованого, блискучого листового або литого металу, а за бажання і старого окисненого. Такого роду обробки, аж до золочення, широко застосовують, вони своїм виглядом вражають уяву, проте, зазвичай, золота у складі немає. Замість золота для цього застосовують поталь (сплав міді і цинку), золото тальмі (84,4 частини міді, 18,2 ‒ цинку і 1,7 частини олова), «французьке золото», «американське золото». Але наносять на поверхню ці метали методом золочення або фарбування. Відомі приклади застосування цих металів в живописі, але «золото» при цьому використовують як один з кольорів.

Алюміній сам по собі має невиразний колір. Йому можна додати будь-який колір шляхом анодування, ематалірування. Метал іноді застосовують для створення декоративних панно.

Порівняно новим прийомом використання металу в інтер'єрі є вибивання ‒ створення рельєфного малюнка на тонкому матовому металевому листі. Є багато інших методів обробки металів.

Пластмаси

Основні фізичні властивості пластмас:
	- щільність ‒ 10-2200 кг/м3; - міцність під час стиснення ‒ 120-200 МПа; -водопоглинання низьке ‒ 1%.
Недоліками пластмас є:
	- невисока теплостійкість (70-200°С); - підвищена повзучість; - високий коефіцієнт термічного розширення; - швидке старіння під впливом світла, повітря, температури.

На вигляд в інтер'єрі вони зазвичай повторюють матеріали, замість яких їх застосовують. Часто мають забарвлення деревини, кераміки, мозаїки, фарбованого металу тощо.

Найширше застосовують у побутовій техніці, яку випускають європейські фірми, акрилові матеріали. Ці високоякісні пластмасові матеріали використовують для виробництва душових кабін і ванн, побутових холодильників та іншого побутового устаткування. Колірна гамма акрилових матеріалів різнобарвна ‒ від білого до світло-рожевого.

Крім того, пластмаси використовують під час виготовлення вікон і дверей.

1.5.4. Керамічна плитка та природні камені

Сучасні оздоблювальні матеріали рясніють своїм різноманіттям. Незважаючи на це, керамічна плитка вже декілька століть не лише не втрачає своєї актуальності, але й посідає міцні лідируючі позиції.

Як відомо, перші зразки матеріалу, схожого на керамічну плитку, науковці датують третім тисячоліттям до нашої ери. Давня плитка відрізнялася великою товщиною, приблизно завтовшки з цеглу. Її використовували під час оздоблення храмів і палаців.

Як відомо, перші зразки матеріалу, схожого на керамічну плитку, науковці датують третім тисячоліттям до нашої ери. Давня плитка відрізнялася великою товщиною, приблизно завтовшки з цеглу. Її використовували під час оздоблення храмів і палаців. На «глиняну цеглу» наносили шар глазурі завтовшки 1 см. Дещо пізніше на території Давнього Ірану було знайдено зразки керамічної плитки, максимально схожої на сучасніший її аналог ‒ глиняні пластини розміром 15х15 см. Товщина сучасної керамічної плитки – 2-2,5 см.

У чому ж секрет багатовікової популярності керамічної плитки? З-поміж переваг керамічної плитки виділяють такі.

Екологічність і безпечність – під час її виготовлення використовують сорти натуральної глини, з яких у процесі випалювання зникають усі можливі токсини і алергени.

Поверхня керамічної плитки є біологічно інертною – обпалювання за високої температури дозволяє знищити всі бактерії, а глазурована поверхня дозволяє легко відмити кахлі від подальшого забруднення.

Цей матеріал чудово себе почуває під час контакту з водою – не деформується і зберігає зовнішній вигляд.

Керамічна плитка – один з найбільш міцних матеріалів, який, крім того, має високий рівень пожежної безпеки.

Якщо керамічну плитку підібрати правильно, з огляду на особливості приміщення, а також укласти згідно з технологією, вона прослужить довгі роки.

Сучасна керамічна плитка має безліч розмірів, малюнків і фактур, що дозволяє використати її практично в будь-якому дизайн-проєкті.

Серед недоліків керамічної плитки відмічають її крихкість – вона не витримує ударів важкими і твердими предметами, особливо якщо її укладання відбулося із порушенням технології. Це і є ще однією особливістю керамічної плитки – спеціальна технологія укладання, починаючи із формування ідеально-рівної основи. Крім того, керамічна плитка є нееластичним матеріалом, що обмежує сферу її застосування – кахлі не можна укладати на криволінійні поверхні.

З огляду на технологічні особливості виробництва керамічну плитку поділяють на такі види. Керамічна плитка може бути глазурованою ї неглазурованою.

Глазурування – це покриття керамічної плитки шаром кольорового скла, який надає кахлям блиску, певного кольору чи орнаменту. Окрім її естетичних якостей, глазурування поліпшує і технічні властивості плитки: водонепроникність і міцність.

Відрізняється також і основа (утель) плитки. Вона може бути пористою чи щільною. Від рівня пористості утеля залежить ступінь вологопоглинання плитки.

Керамічну плитку виготовляють двома способами: пресування і екструзії. Пресовану керамічну плитку отримують шляхом потрапляння під прес із високим тиском форм із подрібненою до стану порошку сировиною.

Екструзія – це технологічний процес, за якого пастоподібну масу продавлюють через отвір відповідної конфігурації для надання плитці певної форми.

Класичну майоліку (керамічну плитку з ажурним візерунком) виготовляють способом пресування, покриття непрозорою глазур’ю та подвійного обпалювання. Зазвичай, майоліку використовують під час оздоблення внутрішніх стін будівлі.

Тералля також проходить подвійне обпалювання. Як сировину для її виготовлення використовують деякі сорти глини, пісок і флюси. Цей вид плитки має білий колір, на який перед покриттям глазур’ю можна нанести малюнок.

Тераллю, зазвичай, також використовують для облицювання стін приміщення.

Котто – неглазурована керамічна плитка, для виготовлення якої використовують глини, характерні для родовищ Середземноморського регіону. Завдяки спеціальній технології виготовлення, цей вид плитки має посилені характеристики.

Через це її можна використовувати як підлогове покриття. Для котто характерні теплі червоно-коричневі відтінки та оригінальна фактура з нерівною поверхнею і краями.

Керамограніт (грес) завдяки своїй вдосконаленій технології та рецептурі, за міцністю та стійкістю до зносу наближений до природного граніту. Його виготовляють із каоліну зі суміші білої вогнетривкої глини, польового шпату і піску, методом напівсухого пресування.

Керамічний граніт має дуже низьку пористість, що робить його невразливим у разі контакту з водою, кислотами й лугами. Керамограніт здатен витримати сильні термічні навантаження.

Клінкер – неглазурована чи глазурована керамічна плитка, яка має низьку пористість і високий рівень стійкості до зносу, її виготовляють із сильно спеченої натуральної глини.

Клінкер, завдяки своїм якостям, можна використовувати в оздобленні стін і підлоги. У натуральному вигляді цей тип плитки має помаранчево-коричневі відтінки. Інші кольори отримують за допомогою глазурі.

З огляду на призначення, керамічну плитку поділяють на плитку для внутрішніх і зовнішніх робіт, а також підлогову і настінну. Цей поділ керамічної плитки зумовлений її технічними характеристиками.

Набір позитивних якостей зумовлює широту застосування керамічної плитки в інтер'єрі та екстер'єрі приміщень. У готелях з плитки найчастіше виконують підлогове покриття в холах і лобі, а також підлогу та стіни в басейнах і санвузлах. Також плиткою можна облицьовувати зовнішні і внутрішні сходи, відкриті тераси.

Основне місце застосування керамічної плитки в готелях, як і громадських приміщеннях загалом, ‒ покриття для підлоги. Для цього можна використовувати різні види плитки або керамічний граніт. Підлога має бути красивою, зручною і міцною. При цьому площа, яку необхідно покрити, зазвичай досить велика, і для громадських приміщень підбирають матеріал, в якому ефективно поєднуються практичність, естетика і вартість.

Через це звичні до недавнього часу формати плитки доповнюються новими варіантами. Крім 20х20 см і 30х30 см, все частіше застосовують формат 45х45 см і 60х60 см, а також витягнуту плитку розміром 20х80 см. Більший формат дозволяє швидше укладати плитку, крім того, він візуально збільшує приміщення. Однак плитка більшого розміру і коштує дорожче, оскільки передбачає складніший технологічний процес виробництва.

Для оздоблення стін виробники зазвичай пропонують більший вибір різних забарвлень, ніж для плитки для підлоги. Традиційно найбільш популярна для громадських приміщень плитка спокійних кольорів. Набирають популярність імітації натурального каменю, граніту, дерева, а також металу і пластика. Пропонуються поверхні, немов сточені погодою і часом.

Досить популярна декорація стін в громадському приміщенні за допомогою мозаїки. Не останню роль в цьому відіграло і те, що вона стала доступнішою за ціною. Можна виконати мозаїку з поєднанням кераміки, скла, каменю, металу, дерева.

Таким методом зазвичай виконують простінки, ніші, колони, розставляють акценти в приміщенні, концентрують увагу. Наприклад, мозаїчне оздоблення стіни може бути виконано позаду стійки реєстрації в готелі. Мозаїка буде відмінною прикрасою і в інтер'єрі санвузла, басейну, бару чи ресторану.

«ТОП 5 трендів у керамічній плитці. Вибір плитки на довгі роки» Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=BaVEzQLy-iE&t=197s

Вибір виду, забарвлення і структури плитки визначають плануванням інтер'єру приміщення. У разі будівництва готелю можна застосовувати мережеві вимоги, єдині для тієї чи іншої марки в усьому світі. Зауважимо лише, що подряпини сильніше помітні на глянцевій поверхні, матова краще приховує їх.

У країнах, де природний камінь є місцевим будівельним матеріалом (наприклад, мармур в Греції), а також в спекотних місцях Африки і Латинської Америки під час обробки стін і підлоги ванних кімнат готельних номерів широко застосовують плити з цього матеріалу.

Іноді такими плитами обробляють і житлові приміщення, що створює прохолоду в жарку пору року.

Для внутрішнього оздоблення з природного каменю виробляють особливо тонкі плити, які кріплять розчином на стіну без застосування спеціальних закріплень. Плити завтовшки 6-20 мм виробляють шляхом розрізання блоків природного каменю (мармур, вапняк, туф тощо) алмазним диском. Тонкі облицювальні плити з мармуру виробляють полірувальними та тонкошліфуваль-ними. Облицювання з дорогих та довговічних природних матеріалів застосовують для великих за площею приміщень готелів та ресторанів.

У будівництві застосовують камінь таких видів: природний необроблений (галька, валуни, плити, дрібні камені); роздроблені (крихта, бут); пиляні (плити, брекчія); реконструйований (роздроблений або мелений із застосуванням в’яжучих матеріалів); штучний (бетон, цеглина); імітований (штукатурка).

Фізико-механічні властивості каменю такі:
	– щільність не менше 2400 кг/м3; – водопоглинання ~ 1%; – кислотність ‒ не менше 95%;

Естетичні властивості каменю визначають блиск, злам, колір, фактура.

Блиск у каменю може бути різний: металевий (пірит); скляний (гірський кришталь); перламутровий (хвилястий гіпс). Це природний блиск, але каменю можна додати і штучного блиску.

Найчастіше природні камені застосовують для оформлення інтер'єрів готельних номерів з камінами, для надання цим приміщенням враження старовини, вишуканого ретро.

«Італійський мармур у керамічній плитці» Джерело: https://vse.ee/beja

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте доцільність використання різних видів фарби в інтер’єрі закладів розміщення. Для оздоблення яких приміщень варто застосовувати фарбу? 2. Чому керамічна плитка є домінуючим матеріалом в оздобленні санвузлів готельних номерів? 3. Чому метали не знайшли широкого застосування в оздоблення інтер’єрів? Як які елементи оздоблення ви б рекомендували застосовувати метали? 4. Для яких стилів інтер’єру ви порекомендували б застосовувати вироби з пластмаси? 5. Для яких стилів інтер’єру характерним є застосування значної кількості елементів зі скла?

Попередня тема

На початок

Наступна тема