|
|
ОСНОВИ ДИЗАЙНУ ТА ЕСТЕТИЧНОГО ОФОРМЛЕННЯ ЗАКЛАДІВ РОЗМІЩЕННЯ Електронний посібник |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
РОЗДІЛ 1. ДИЗАЙН ПРЕДМЕТІВ ІНТЕР’ЄРУ |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Слово «дизайн» використовують сьогодні майже повсюдно: від дизайну зачіски
до інженерного дизайну, від дизайну кінодекорацій до дизайну кондитерських
виробів, від фітодизайну та ландшафтного дизайну до дизайну середовища і
навіть ТБ-дизайну. Трапляються словосполучення: «дизайнерський одяг»,
«дизайнерська меблі», «дизайнерський світильник» тощо. Професія дизайнера
розчиняється в різних видах діяльності. Дизайн став модною професією, оскільки декілька поколінь творчих
особистостей зробили його привабливим, продемонстрували можливості дизайнерів
в організації життя, розвитку культури.
У своїй роботі дизайнер користується всім арсеналом проєктних засобів: функціональним
аналізом, компонуванням, створенням просторової або графічної композиційної
структури, стилізації тощо. Однак всі ці засоби підпорядковані виявленню
загальнокультурного, художньо-образного розуміння дизайнером всього комплексу
проблем предметного світу та світу комунікації.
Естетичність вибору – це чуттєве сприйняття образу,
яке формується тільки за умови гармонійного поєднання матеріалів, кольорів,
форм, ритму та пропорцій. Зовнішній вигляд виробу, його естетичні якості досить часто пов’язують з
його декоративним оформленням. Але будь-які додаткові художні прикраси
збільшують його вартість. До того ж, в історії дизайну відомо багато
прикладів, коли за надмірним декором та підкресленими формами предмета важко
було зрозуміти його конструкцію та функціональне призначення. Щоб уникнути
цього, естетичність досягається формою виробу, його конструкцією загалом та
окремих його частин і деталей. Функціональність
виробу визначає відповідність його
своєму призначенню. Визначаючи
показники економічності виробів, розглядають
основні витрати на розробку, виготовлення й експлуатацію виробів. Розрахунки економічності пошукового макета, моделі або виробничого зразка
дизайнери здійснюють на основі собівартості проєкту та витрат часу на серійне
виготовлення виробу. Принципи дизайну Ми живемо в предметному середовищі, яке сприймаємо чуттєво: дотиком,
запахом, смаком, зором і слухом. Предметне середовище ‒ це сукупність природних або штучно створених і декоративно
оздоблених форм, що перебувають у безперервній взаємодії з людиною. Предметне
середовище гармонізується засобами дизайну. Слово «дизайн», зазвичай, пов’язують із багатьма речами, які нас
оточують, і переважно це гарні, привабливі речі із сучасними формами та
кольором.
Дизайн є невід’ємною складовою процесу
проєктування, методом компонування предметних елементів та зв’язків у
системах «людина ‒ середовище» для отримання
позитивних техніко-естетичних (споживацьких) властивостей об’єкта, що його
проєктують. У дизайні виокремлюють основні
функції та принципи. Функції дизайну: рекламна, естетична, споживча.
Під змістом предмета розуміють сукупність ознак, які визначають,
виділяють його з-поміж інших. У змісті виробу важливу роль відіграє його
призначення. За призначенням вироби поділяють на декоративні, ужиткові
(утилітарні, ужиткові) та декоративно-ужиткові. Цілісності форми можна досягти шляхом
відбору таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за
яких її сприйматимуть як єдиний «організм». Головними ознаками цілісності є
неподільність, взаємозв’язок і узгодженість усіх елементів композиції. Неподільність композиції полягає
в тому, що, прибравши елемент або його частину, ми руйнуємо гармонію,
єдність, через що виникає відчуття незавершеності твору. Розглянемо єдність змісту та
форми. Провідну роль відіграє зміст. Він зумовлює зміни форми. Але й форма
впливає на зміст: вона може сприяти розвитку або гальмувати його. Під формою
предмета розуміють взаємне розташування контурів предмета й точок у твірних
лініях. Форму має будь-який предмет: об’ємний чи плоский, природний або
штучно створений. Коли людина цілеспрямовано створює форму, говорять про
дизайнформу. Принцип єдності змісту та форми визначає залежність форми від
змісту, а саме від функціональності, стилю інтер’єру та матеріалу.
У 1958 р. один англійський учений провів з групою людей невеличкий експеримент.
З набору чотирикутників він запропонував вибрати той, пропорції якого
здаються найкращими. Чотирикутники були розміщені на горизонтальній площині
послідовно за збільшенням величини відношення горизонтальної сторони х до
вертикальної z. Більшість опитаних вибрала «головний чотирикутник» зі
співвідношенням сторін 21 : 34. Сусідні фігури також були оцінені досить
високо, а більш віддалені від «головного прямокутника» отримали найменшу
кількість «голосів».
Розмір об'єкта залежить від відносних розмірів інших об'єктів в
навколишньому середовищі і самого середовища. Так, наприклад, невеличка
картинка на великій стіні виглядає втраченою, водночас одна велика або група
маленьких виглядають пропорційно.
Можна створити привабливий і гармонійний фрагмент з квадратів, чиї боки
завдовжки ‒ послідовні числа Фібоначчі;
якщо з'єднати протилежні краї цих квадратів, отримаємо спіраль. Математикам і людям мистецтва співвідношення 21 : 34 (або 0,61803 : 1,0)
добре відоме як «золотий перетин». Художники епохи Відродження використовували це правило у своїх картинах,
вважаючи його ідеальним виразом пропорційності в природі. Система пропорції може бути корисним інструментом для гармонійної
композиції, але інтер'єри тривимірні, не плоскі, як картини або фотографії.
Також потрібно мати на увазі, що наше сприйняття речей часто є неточним:
відстань, ракурс і навіть культурні традиції можуть впливати на сприйняття
навколишнього середовища і вплинути на пропорцію.
ПОВТОРИ Метричний повтор ‒ це
багаторазове повторення певних елементів з однаковим інтервалом. Метричний повтор є і засобом композиції, і її закономірністю.
Кваліфіковане використання метричного повтору допомагає успішно вирішувати
завдання не лише композиційні, але й функціональні.
Як принцип дизайну ритм можна визначити як повторення візуальних образів
у просторі. Ритм створює візуальну єдність та рух. Повторення будівельних
елементів створює ритм у трьох вимірах. Наприклад, колони, стельові балки,
вікна, сходи створюють відчуття руху та роблять простір цікавим. Найпростішою
формою повторення є регулярне розміщення однакових елементів на лінійному
шляху. Шибки можуть створювати просту сітчасту модель, яка забезпечує
приємний фоновий ритм.
СИМЕТРІЯ І АСИМЕТРІЯ Симетрія ‒ це певний порядок, математична
закономірність, з якою розміщено елементи, що повторюються на площині чи в
просторі. Найчастіше симетрію застосовують там, де потрібно передати стан спокою,
статичності, рівноваги. Інколи симетричні елементи композиції використовують
як допоміжний засіб виразності, щоб посилити переважно асиметричну
(динамічну, ритмічну) композицію. Для сприйняття симетричності форми важливі всі елементи: тон, графіка,
колір, освітлення, світлотінь, фактура тощо.
Види симетрії
КОНТРАСТ Під контрастом розуміють протиставлення, різку відмінність між однорідними
ознаками. Так, низьке може протиставлятися високому, легке ‒ важкому, світле ‒ темному, складне ‒ простому.
Контраст активізує будь-яку форму, але для досягнення гармонії його
необхідно доповнити певними нюансами, щоб він не був занадто різким. Парадоксально,
але слабкість контрасту полягає в його силі. Використовуючи його в композиції
конкретного предмета інтер’єру, слід подбати про те, щоб він не виявився
надмірним, тобто дотриматися певного ступеня, міри контрасту. За вмілого використання контраст може відіграти головну роль у
композиції. Контраст підсилює, підкреслює форму. Вибір ступеня контрасту
визначається на основі художнього чуття й практичного досвіду дизайнера та
значною мірою залежить від призначення й стилю інтер’єру. Контраст в інтер’єрі
може бути виражений поєднанням протилежних предметів, кольорів або фактур.
Створюючи контрастний інтер’єр, важливо уникати надлишку контрастних
елементів (предметів, колірних відтінків, фактур). НЮАНС
Найбільш вдало контрасти та нюанси проявляються у фактурах, протиставлені
один одному: дзеркало на тлі матової стіни, гладка оббивка дивана у поєднанні
з хутряним покривалом, візерунок на однотонному тлі, використання більш
насиченого кольору в малій кількості.
Колірне коло є одним з важливих інструментів для складання правильних
колірних поєднань в інтер'єрі. Ісак Ньютон першим систематизував спектр,
розклавши білий промінь світла на червоний, помаранчевий, жовтий, зелений,
блакитний, синій, фіолетовий. Це була перша кольорова гамма.
Первинні кольори ‒ вся колірна гамма, за винятком
білого, утворюються з основних кольорів. Синій, жовтий і червоний (трикутник
в центрі кола) є первинними тонами. Комбінації цих трьох кольорів утворюють
вторинні кольори. Вторинні кольори ‒ шість наступних кольорів кола
отримані шляхом змішування двох основних (первинних) кольорів. Наприклад,
фіолетовий отриманий як результат змішування червоного і синього, а зелений ‒ синього і жовтого, а ось помаранчевий ‒ це сполучення червоного і жовтого. Третинні кольори утворюються за змішування одного з первинних кольорів з вторинним
кольором. Разом виходить 12 кольорів. Також отримати третинний колір можна,
змішуючи основний тон з великою кількістю іншого основного тону для створення
теоретичного кольору. Наприклад, одна частина синього тону з двома частинами
червоного створить червоно-фіолетовий колір. Відтінки виходять з основного кольору. Наприклад, синій має
світло-блакитний і темно-синій відтінок. Тон є результатом додавання білого і чорного (сірого) до основного
кольору. Тон, на відміну від чистого пігменту, робить колір більш м'яким і
приємним для очей.
Шкала визначення пропорцій кольору ‒ безпечне співвідношення для поєднань кольору в інтер'єрі 70/20/10. 70% ‒ третинні відтінки в нейтральній базі; 20% ‒ вторинні кольори; 10% ‒ первинний колір. Різні колірні
схеми Схеми і тріади є набором сполучень кольорів в інтер'єрі, які працюють
разом, щоб створити візуально привабливу палітру. Сполучення кольору,
наведені в колористичних схемах, можна вважати класичними. Звичайно, можливі
комбінації кольорів безмежні. Але досвідчені дизайнери відчувають, яку зі
схем застосувати на практиці. Монохромна схема
Монохромні композиції є найпростішими, однак, їх не бажано
використовувати, створюючи інтер'єр, оскільки монополія одного кольору
викликає дискомфорт і може навіть стати причиною психофізичного розладу.
Втім, часткове використання монохроматичних схем під час фарбування стін
інтер'єрів, зазвичай, може стати правильним рішенням за умови вдалого вибору
основного (базового) тону з урахуванням розмірів приміщення, його
освітленості і функціональності. До того ж, навіть контрастні пари, взяті на периферії колірного кола, не
конфліктуватимуть і замість дискомфорту монотонності викликатимуть відчуття
спокою та гармонії. Тому таку схему варто використовувати дуже обережно, зі
знанням справи. Класична
тріада
Тріада не така контрастна, як комплементарна схема, але виглядає більш збалансованою.
Тому в інтер’єрі така схема виглядає дуже жваво, насичено і гармонійно. З нею
найлегше експериментувати, проте, важливо зберігати відчуття міри. Аналогова тріада
При цьому правильно один колір можна обрати як домінантний, другий ‒ доповнювальний, а третій ‒ для
акцентування. Контрастна тріада, або розділена комплементарна гармонія
Роздільна комплементарна схема має більше нюансів, ніж комплементарна,
тому є більш складною у балансуванні. У такій схемі рекомендовано
використовувати один теплий колір проти діапазону холодних кольорів
(наприклад, червоний проти синього та синьо-зеленого). Це одна з найбільш гармонійних груп на колірному колі. Схеми можуть бути
простими, контрастними і збалансованими водночас. Роздільна комплементарна
схема відповідає за нестандартні, візуально «інтригуючі» комбінації
контрастних кольорів з хорошим балансом. Комплементарні сполучення
Використовуючи контрастну колірну схему, важливо вибрати домінуючий колір
і використовувати додатковий колір для акцентів. Наприклад, основний колір
для фону і додатковий колір, щоб виділяти важливі елементи. Водночас комплементарна колірна схема найбільш контрастна з усіх колірних
схем і найбільш сильно привертає увагу, але в ній важче досягти балансу
кольорів, ніж у монохроматичній або аналоговій схемах, особливо у разі
використання м'яких, теплих відтінків. Цю схему варто використовувати для вітальні чи їдальні. Прямокутна схема
Прямокутне поєднання кольорів характеризується важкістю досягнення
гармонії. При цьому, якщо використовувати в композиції всі чотири кольори у
рівних пропорціях, схема здаватиметься розбалансованою. Отже, слід правильно
визначити домінуючий і «підлеглі йому» кольори для розстановки акцентів. Інтер’єр, виконаний за такою схемою, завжди впевнено заявляє про себе,
оскільки складається з пари первинно-вторинного кольорів і пари акцентних.
При цьому дуже важливо стежити за балансом теплих і холодних кольорів. Квадратна схема
Оскільки квадратна тетрада складається з двох пар додаткових
(комплементарних) кольорів, то її також називають подвійною комплементарною
схемою (як і прямокутну). Інтер’єр, виконаний за такою схемою, дуже подібний до прямокутного
варіанта поєднання кольорів, втім є більш різким, тому ще більш «зухвало»
заявляє про себе. Як і у попередньому випадку, дуже важливо стежити за
балансом теплих і холодних кольорів. Властивості
кольору Таблиця 1.2.1 Відповідності
і вдалі комбінацій кольорів для оформлення інтер’єру та екстер’єру
Прийоми
кольорового рішення інтер’єрів закладів розміщення Кольорове рішення готелів досить різноманітне. Нижче
наведено найбільш характерні прийоми кольорового рішення інтер’єру, що
відповідають сучасним вимогам архітектури готелів.
Так, наприклад, фарбуванням підлоги і стелі в один
колір (частіше білий) можна досягти враження єдності об’єму групи приміщень.
Вибір кольорових акцентів має відповідати функціям приміщень.
Червоний колір часто використовують у зоні чергового адміністратора як такий,
що привертає увагу; спокійний синьо-блакитний колір використовують у
вестибюлі тощо.
Важливе значення колір має в архітектурі всього
комплексу. Так, зв’язок внутрішнього простору із зовнішнім можна вирішити застосуванням
у фарбуванні інтер’єру кольорів, які найбільш характерні для колориту самого
готелю і навколишньої забудови. Велика насиченість колірних тонів у
фарбуванні інтер’єру і контрастність поєднань підсилюють кольорове звучання
ансамблю. Якщо кольором виділити основні конструктивні
елементи (підлогу, стелю або несучі конструкції), а другорядні елементи
(перегородки, стовпи) пофарбувати в нейтральні кольори, то внутрішній і
зовнішній простір може сприйматися як єдине середовище. Для сучасних номерів характерне раціональне
використання площ. У невеликих приміщеннях не має бути враження тісноти.
Велике значення в цьому належить кольору. Прийоми використання кольору для композиційного
зв’язування різних зон номера, а
також номера з іншими приміщеннями, досить
різноманітні.
Перший прийом застосовують для великих номерів. У
цьому випадку стіни передпокою і санвузла фарбують у насичені кольори
(червоний, синій, зелений тощо), стіни кімнати – у світлі тони малої
насиченості. Для номерів невеликої площі (9-12 м2) доцільно
застосовувати єдину колірну гаму, що сприяє композиційному поєднанню різних
зон, від чого номер візуально здається більш просторим. Вибираючи колірне рішення номера, необхідно брати до уваги колір
громадських приміщень житлового поверху. Часто колірна композиція будується
на контрастному поєднанні кольорів і яскравостей. Якщо в номерах застосовують
м'які поєднання тонів, а в коридорах і холах – насичені тони, то номер
справляє враження тьмяного, нецікавого. В інших випадках ставиться завдання об'єднати
кольором приміщення житлового поверху для того, щоб номери можна було
розглядати не як ізольовані замкнуті осередки, а як частину житлового
поверху. У коридорах і житлових кімнатах часто застосовують м'які, спокійні
кольори – жовтий, ясно-зелений, бежевий тощо; у передпокоях використовують
насичені кольори, які можна розглядати як кольорові акценти всього комплексу.
Такий спосіб дозволяє досягти композиційного об'єднання холів, коридорів і
номерів. І, нарешті, застосовують ще один прийом – однотонну
композицію, побудовану на поєднанні кольорів, близьких за кольоровим тоном.
Колір є одним з основних засобів у створенні індивідуальних архітектурних
рішень інтер’єрних типових приміщень.
Теплу гаму кольорової обробки інтер’єру варто вибирати
в готелях, розташованих у регіонах з холодним кліматом, а також у
приміщеннях, у яких світлові прорізи звернені на північ. Необхідно враховувати залежність кольорового рішення
від призначення приміщення і часу впливу цього середовища на людину. Відповідно
до цього до колірного рішення приміщень готелів висувають такі вимоги:
Колір доцільно застосовувати для орієнтування
гостей. Для цього біля чергового адміністратора, в ліфтових холах і біля
сходів варто використовувати «помітні» кольори, що привертають увагу
приїжджих. Коридори різних поверхів рекомендовано фарбувати у кольори,
контрастні за яскравістю або колірним тоном. Хроматичні контрасти слід
будувати на використанні насичених кольорів. Крім функціональних завдань, які необхідно
враховувати під час колірного рішення інтер’єру, необхідно також домагатися
гармонійного поєднання кольорів усіх елементів інтер’єру. З численних варіантів колірної композиції інтер’єру
вестибюльної групи найбільш рекомендованою є композиція, побудована на
поєднанні світлих і нейтральних тонів загального фону з насиченими і
яскравими колірними акцентами.
Варто використовувати різні властивості кольорів з
метою коректування розмірів і пропорції номерів. Під час проєктування колірного рішення готелів
необхідно враховувати сприйняття кольору за природного і штучного освітлення.
При цьому потрібно враховувати здатність кольору знижувати насиченість і
змінювати колірний тон як за інтенсивного, так і за слабкого освітлення;
знижувати насиченість світла предмета на яскравому фоні; змінювати колірний
тон залежно від кольоровості випромінювання джерела світла.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||