Навчально-методичне забезпечення навчального процесу включає: державні стандарти освіти; навчальні плани; навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої й інших видів практик; підручники і навчальні посібники; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальних дисциплін; контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять; контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу; методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових і дипломних проектів (робіт) [6].

Які складові навчально-методичного забезпечення є державними, а які – вищого закладу освіти?

До державних складових навчально-методичного забезпечення відносяться: державні стандарти освіти; навчальні плани; навчальні програми з усіх нормативних навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої й інших видів практик; підручники і навчальні посібники з грифом Міністерства освіти.

До складових навчально-методичного забезпечення, які розробляються вищим закладом освіти відносяться: робочі навчальні плани та програми; навчальні програми з вибіркових навчальних дисциплін; навчальні посібники без грифу Міністерства освіти; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни; контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять; контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу; методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових і дипломних проектів (робіт); інші матеріали, які визначає викладач, кафедра (предметна або циклова комісія), вищий заклад освіти [6].

1.2. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ СТАНДАРТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Які складові державних освітніх стандартів?

Відповідно до положень Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1.0 – 2003) Законом України «Про вищу освіту» (Стаття 9. Стандарти освітньої діяльності) [12] встановлено, що

1. Стандарт освітньої діяльності – це сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи.

2. Стандарти освітньої діяльності розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності з урахуванням необхідності створення умов для осіб з особливими освітніми потребами та є обов’язковими до виконання всіма вищими навчальними закладами незалежно від форми власності та підпорядкування, а також науковими установами, що забезпечують підготовку докторів філософії та докторів наук.

3. Стандарти освітньої діяльності розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Що розуміється під стандартом вищої освіти?

Відповідно до Стаття 10 (Стандарти вищої освіти) Закону України «Про вищу освіту» [12]

1. Стандарт вищої освіти – це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності.

2. Стандарти вищої освіти розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності відповідно до Національної рамки кваліфікацій і використовуються для визначення та оцінювання якості змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів (наукових установ).

До системи стандартів вищої освіти належать: державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти, стандарти вищої освіти ВНЗ (рис.1.).

Державний стандарт вищої професійної освіти охоплює перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями і напрямами та спеціальностей, з яких здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти і до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти ґрунтуються на державному стандарті та є системою нормативних (освітньо-кваліфікаційні програми підготовки та засоби діагностики якості вищої освіти) документів за певними напрямами підготовки та спеціальностями фахівців з вищою освітою. стандарти вищої освіти вищого навчального закладу, запроваджені з метою врахування вимог до особливостей підготовки фахівців з конкретних спеціалізацій та мобільності системи підготовки фахівців щодо задоволення вимог конкретного замовника.

Рис.1. Складові системи стандартів професійної освіти

Стандарти вищої освіти вищого навчального закладу містять перелік спеціалізацій за спеціальностями, варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки, варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти, а також навчальні плани та програми навчальних дисциплін [11; 12; 29].

Які вимоги до освітньої програми за стандартом вищої освіти?

Відповідно до Стаття 10 (Стандарти вищої освіти) Закону України «Про вищу освіту» [12] стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми:

1) обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

2) перелік компетентностей випускника;

3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

4) форми атестації здобувачів вищої освіти;

5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).

1.3. НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН: СТРУКТУРА, РОЗРОБЛЕННЯ

Яка структура навчального плану?

Відповідно до Стаття 10 (Стандарти вищої освіти) Закону України «Про вищу освіту» [12] вищий навчальний заклад на підставі освітньо-професійної (освітньо-наукової) програми за кожною спеціальністю розробляє навчальний план, який визначає перелік та обсяг навчальних дисциплін у кредитах ЄКТС, послідовність вивчення дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю. Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план, що затверджується керівником вищого навчального закладу.

Навчальний план складається за змістом і на підставі освітньо-професійної програми (ОПП) та структурно-логічної схеми підготовки фахівців і визначає:

♦ графік навчального процесу;

♦ план навчального процесу;

♦ зведений бюджет часу;

♦ перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін;

♦ послідовність їх вивчення;

♦ конкретні форми проведення занять та їх обсяг;

♦ форми проведення підсумкового контролю;

♦ обсяг часу, передбачений на самостійну роботу студентів [6; 7].

Яка процедура розроблення навчального плану?

Навчальний план розробляється навчально-методичним відділом (управлінням) ВНЗ на суцільному аркуші та візується його керівником. Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план. Методична допомога щодо складання навчального плану надається Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, сім’ї та молоді України [6; 7].

Які вимоги до представлення графіку навчального процесу?

У графіку навчального процесу обов'язково визначаються роки (курси) навчання за відповідною освітньо-професійною програмою, на кожний з яких передбачається обсяг теоретичного навчання, види та термін практик, екзаменаційних сесій, канікул, державної атестації. Вводяться відповідні позначки для названих складових. Наводиться таблиця зведеного бюджету часу (в тижнях), яка залежно від схеми підготовки фахівців може мати декілька варіантів.

Як приклад, у таблиці наведено зведений бюджет часу навчального плану, що передбачає підготовку фахівців за схемою бакалавр - спеціаліст або бакалавр - магістр з терміном навчання 5 років. Наведені в таблиці 1числа є умовними.

Таблиця 1

Зведений бюджет часу (в тижнях) при підготовці бакалаврів (4 роки)

і спеціалістів або магістрів (1 рік)

Курс	Теоре-тичне навчання	Екзаме-ни	Практика	Вип.роб./ Дип.проектув.	Держ. атестація	Кані-кули	Всього
1	35	6	2			9	52
2	35	6	3			8	52
3	35	6	3			8	52
4Б/4С	30	5	3	4	2	2/8	46/52
5	18	3	5	15	2	2	45
Разом	135/157	23/26	11/16	4/15	2/2	27/35	202/253

Які вимоги до представлення плану навчального процесу?

План навчального процесу обов'язково повинен включати відомості про:

• нормативну частину відповідно до освітньо-професійної програми;

• вибіркову частину програми (цикли дисциплін самостійного вибору ВНЗ та вільного вибору студента);

• назви навчальних дисциплін;

• семестровий контроль (екзамени, заліки);

• курсове проектування;

• розподіл загального обсягу годин на аудиторні (лекції, лабораторні, практичні) та самостійну роботу студентів;

• кількість аудиторних годин по курсах і семестрах;

• кількість тижнів у кожному семестрі;

• загальну кількість годин тижневого навантаження;

• кількість екзаменів;

• кількість заліків;

• кількість курсових проектів (робіт).

1.4. НАВЧАЛЬНА ТА РОБОЧА ПРОГРАМИ ДИСЦИПЛІНИ:

СТРУКТУРА, ОФОРМЛЕННЯ

Що розуміють під поняттям «навчальна програма дисципліни»?

Навчальна програма дисципліни є складовою стандарту вищої освіти вищого навчального закладу. Вона визначає роль і значення відповідної навчальної дисципліни у підготовці та майбутній професійній діяльності фахівця; основні риси творчої діяльності, необхідні для успішної роботи фахівця, а також характер навчально-пізнавальних проблем і завдань, що сприяють формуванню цих рис; найважливіші світоглядні ідеї та категорії, що підлягають засвоєнню на конкретній змістовній основі; зміст навчання з дисципліни; очікувані результати навчання, тобто систему умінь, якими повинні оволодіти студенти, а також рівні їх сформованості [17].

Зазначені компоненти навчальної програми є конкретним відображенням цілей навчання, на досягнення яких має бути спрямовані зусилля педагогів і студентів у процесі навчання.

Навчальні програми дисциплін розробляються згідно з вимогами відповідних освітньо-професійних програм (ОПП) підготовки фахівців та навчальних планів. Програми навчальних дисциплін мають містити відповідні змістовні модулі, забезпечувати формування певних здатностей та умінь, зазначених в ОПП.

При розробленні навчальних програм треба врахувати основні перспективні напрями розвитку відповідної науки й галузі техніки; новітні досягнення науки, техніки і технологій; забезпечити наступність та необхідні міждисциплінарні зв’язки, мотивацію навчання, виховання інтересу до спеціальності, розуміння суспільної значущості своєї праці.

Яка структура навчальної програми?

Навчальна програма складається з:

• пояснювальної записки, де визначено мету та завдання навчання дисципліни, охарактеризовано структуру навчальної програми, вказано особливості організації навчання дисципліни у ВНЗ, критерії оцінювання навчальних досягнень, а також наведено рекомендації щодо викладання навчального матеріалу за програмою, орієнтовний перелік програмного забезпечення, орієнтовний розподіл навчальних годин на вивчення розділів програми;

• змісту навчального матеріалу та вимог щодо рівня навчальних досягнень студентів;

• перелік рекомендованої навчальної літератури;

• перелік методичної літератури.

Яка структура робочої програми навчальної дисципліни?

Робоча програма навчальної дисципліни має такі обов'язкові складові: титульний аркуш; шмуцтитул; передмову; структуру змісту навчальної дисципліни; орієнтовний перелік тем лабораторних або (і) практичних чи семінарських занять (залежно від того, що передбачено навчальним планом); орієнтовний зміст курсової роботи (проекту) та програми навчальної практики (якщо ці види навчальної діяльності студента передбачено навчальним планом); орієнтовний перелік за модулями (розділами, блоками змістових модулів) тем індивідуальних завдань; орієнтовний розподіл за модулями (розділами, блоками змістових модулів) балів, присвоєних студентам (слухачам); критерії та шкала оцінювання результатів навчання; перелік необхідних матеріально-технічних та дидактичних засобів навчання (основне устаткування, машини, прилади, матеріали, методичне забезпечення); список літератури.

Які основні вимоги до оформлення робочої програми навчальної дисципліни?

Текст робочої програми навчальної дисципліни необхідно викладати державною літературною мовою, лаконічно, чітко, без вживання складних мовних зворотів, жаргонних і некоректних виразів на друкарських аркушах формату A4. Сторінки повинні мати поля: зліва - 20 мм, справа - 20 мм, зверху - 20 мм, знизу - 20 мм. У програмі необхідно використовувати сучасні наукові поняття, позначення та визначення, встановлені відповідними стандартами, а за їх відсутності – загальноприйняті в науковій та спеціальній літературі. Модулі програми навчальної дисципліни та змістові модулі поділяють (за необхідності) на розділи, підрозділи і пункти, їх розміщують за логічною послідовністю, своїм номером і назвою. Розділи, підрозділи і пункти нумерують арабськими цифрами. Номер підрозділу складається з номера розділу і підрозділу, розділених крапкою, Наприклад "1.2" (другий підрозділ першого розділу) або "3.2.1" (перший пункт другого підрозділу третього розділу). Усі сторінки нумерують почергово від титульної до останньої без пропусків, повторень, комбінованого позначення цифрою та літерою (наприклад, 12а). Першою вважають титульну сторінку, але на ній цифра "1" не ставиться, на наступній сторінці ставиться "2" і т.д. Порядковий номер сторінки друкують посередині її нижнього поля. Орієнтовний загальний обсяг програми навчальної дисципліни має становити 0,5-1,0 умовний друкарський аркуш [21; 22].

Який порядок розгляду та затвердження робочої програми навчальної дисципліни?

Початковими документами для складання робочої програми дисципліни є навчальний план відповідної спеціальності та типова програма дисципліни (якщо вона є). В робочій програмі може бути змінено послідовність, методику і ступінь повноти викладання окремих розділів, тем і питань залежно від особливостей спеціальності, забезпечення навчально-методичною літературою, графіка навчального процесу тощо. Ці зміни повинні становити не більше 20% у порівнянні з типовою навчальною програмою і в тексті їх необхідно виділити курсивом. Робочу навчальну програму складає лектор. Робоча навчальна програма обов'язково розглядається на засіданні кафедри (циклової комісії), схвалюється методичною комісією і затверджується заступником директора ВНЗ, реєструється в навчальному відділі ВНЗ. З метою виключення дублювання окремих тем і розділів рекомендується обговорювати зміст робочих навчальних програм споріднених курсів на спільних нарадах відповідних циклових комісій. Для подання програми на розгляд циклової комісії необхідні: комп'ютерний рукопис; дві рецензії провідних фахівців.

Які терміни затвердження робочих програм?

Робочі навчальні програми щорічно повинні затверджуватись до 1 вересня. Корективи вносяться з урахуванням останніх змін у законодавстві, нових нормативних актів і документів, досягнень науки. Доповнення і зміни в програмі на навчальний рік, які вносяться цикловою комісією без перерозподілу годин за видами занять, оформлюються згідно додатку та підписуються завідувачем циклової комісії і педагогічним працівником, який веде дисципліну, з вказівкою дати і номера протоколу засідання циклової комісії.

Які етапи у розробленні навчальної та робочої навчальної програми?

Перший етап розробки пов’язаний із визначенням призначення навчальної дисципліни у підготовці фахівця та мети її вивчення. Для цього аналізується освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) фахівця і визначаються ті її вимоги, які можуть бути забезпечені при вивченні цієї дисципліни. Мета вивчення дисципліни має бути подана у вигляді системи здатностей, типових завдань діяльності [17].

Завдання навчальної дисципліни обумовлюється об’єктом вивчення та значенням цього об’єкту для професійної діяльності фахівця. Завдання вивчення дисципліни мають бути подані у вигляді системи знань та умінь із зазначенням певного рівня їх сформованості (відповідно до ОПП).

Другий етап формування навчальної програми пов’язаний із визначенням її складу і структури. Головними системоутворювальними елементами при визначенні структури дисципліни є об’єкт вивчення, його відношення до професійної діяльності фахівця, а також міждисциплінарні зв’язки.

Структурування навчальної дисципліни за розділами, темами здійснюється на основі виділення інформації, необхідної і достатньої для всебічної характеристики об’єктів вивчення предмета з точки зору професійної діяльності. Структурування дисципліни пов’язано з виявленням внутрішніх зв’язків. На основі взаємозв’язків між темами здійснюється систематизація, виявлення відсутнього навчального матеріалу, забезпечення послідовності вивчення певних тем. Структура навчальної дисципліни віддзеркалюється у змісті навчального матеріалу програми і тематичному плані робочої навчальної програми.

Третій етап роботи пов’язаний із визначенням вимог до знань та умінь. Вони мають бути сформульовані таким чином, щоб після закінчення вивчення теми можна було перевірити рівень засвоєння студентами відповідних знань та оволодіння необхідними уміннями. Визначення вимог до знань і умінь з кожної теми сприяє реалізації контролюючої функції навчальних програм і є підставою для наступного планування змісту практичних занять, лабораторних робіт і комп’ютерного практикуму, семестрових індивідуальних завдань та самостійної роботи студентів (СРС).

Четвертий етап пов’язаний із плануванням практичних (семінарських) занять, лабораторних робіт практикуму. При визначенні певних видів цих занять потрібно враховувати зазначений в ОПП рівень сформованості необхідних умінь, а також особливості кожного виду навчальних занять¹ .

___________________________________________________________________________________________________

¹ Практичне заняття – вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача шляхом виконання певних відповідно сформульованих завдань закріплюють теоретичні положення навчальної дисципліни і набувають уміння їх практичного застосування.

Семінарське заняття – вид навчального заняття, на якому викладач організує дискусію з попередньо визначених проблем з метою поглиблення знань теоретичного матеріалу, формування умінь вести наукову дискусію тощо.

П’ятий етап розроблення навчальних програм пов’язаний із визначенням обсягу і змісту самостійної роботи студентів, у тому числі із визначенням семестрових індивідуальних завдань та витрат часу на їх виконання з урахуванням складності та трудомісткості. З метою забезпечення ефективності СРС необхідно передбачити її чітке планування, розмаїття видів, посилення професійної спрямованості завдань, формування навичок та умінь самостійної роботи.

Шостий етап пов’язаний із визначенням контрольних заходів, їх розподілом за темами. Необхідно визначити цілі та завдання цих заходів, розробити контрольні завдання для перевірки рівня засвоєння студентами відповідних знань та оволодіння уміннями, передбаченими програмою дисципліни.

На заключному етапі розробники навчальної програми на основі дидактичних принципів і набутого досвіду мають надати рекомендації з раціонального розподілу навчального часу за темами, певними видами аудиторних занять та СРС для різних форм навчання.

1.5. ВИМОГИ ДО ПРОГРАМ ПРАКТИКИ

Які вимоги до розроблення програми практики?

Вимоги до розроблення програми практик регламентується Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів (наказ МОНУ від 08.04.1993 N 93). Зміст програми практик затверджується (цикловою) комісією згідно з навчальним планом. На кожній ланці практики необхідно, щоб програми мали рекомендації щодо видів, форм, тестів перевірки рівня знань, умінь, навичок, яких студенти мають досягти. Ці вимоги об'єднуються в наскрізній програмі основному навчально-методичному документі практики. Зміст наскрізної програми повинен відповідати даному Положенню, наказам і рішенням колегії Міністерства освіти України щодо практики студентів, навчальному плану спеціальності і кваліфікаційній характеристиці спеціалістів. На основі цієї програми розробляються робочі програми відповідних видів практики. Наскрізна і робочі програми практики затверджуються керівником вищого навчального закладу. За умови, коли галузеві міністерства і відомства мають вищі навчальні заклади, наскрізні (типові) програми практик за спеціальностями можуть розроблятись і затверджуватись ними [21; 22].

___________________________________________________________________________________________________

Лабораторне заняття – вид навчального заняття, на якому студент під керів¬ництвом викладача проводить натурні або імітаційні експерименти або дослідження з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень, набуває уміння роботи з лабораторним обладнанням, оснащенням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, оволодіває методикою експерименталь¬них досліджень в конкретній предметній галузі та обробки отриманих результатів.

1.6. МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ З НАПИСАННЯ

КУРСОВОГО ТА ДИПЛОМНОГО ПРОЕКТУ (РОБОТИ)

Які вимоги до структури методичних матеріалів для студентів з написання курсового і дипломного проектів (роботи)?

Відповідно до правових та нормативних документів з видавничої справи (додаток А) у методичних рекомендація для студентів з підготовки і захисту курсових і дипломних проектів (робіт) необхідно висвітлити такі питання:

1.Планування роботи, де вказуються етапи роботи над курсовою і дипломною проектами (роботами), визначаються конкретні завдань, які необхідно розв’язати на кожному із них. Планування передбачає розподіл, часу для написання роботи, дотримання визначених термінів та обсягів. Для виконання курсової (дипломної) роботи слід виділити щонайменше шість етапів: (1) вибір та затвердження теми; (2) пошуки та вивчення літератури; (3) складання та погодження з науковим керівником плану курсової або дипломної роботи; (4) підбір та опрацювання фактичного та статистичного матеріалу; (5) написання роботи; (6) захист роботи.

2. Оформлення основних елементів структури курсової, дипломної роботи та, що включає розкриття таких основних елементів: (1) титульний аркуш, (2) зміст, (3) за необхідності – перелік умовних позначень, (4) вступ, (5) основну частину, (6) висновки, (7) список використаних джерел і, за потреби, (8) додатки.

3. Оформлення ілюстрацій, таблиць, формул, додатків та списку використаних джерел.

4. Процедури подання роботи до захисту.

5. Процедура захисту роботи.

6. Вимоги до ілюстративного матеріалу під час захисту роботи.

7. Критерії оцінки курсових та дипломних робіт.

8. Зразки оформлення:

• титульного аркуша курсового та дипломного проект (роботи);

• відзивів наукового керівника та рецензентів;

• бібліографічного опису [8; 21; 22].

1.7. НАВЧАЛЬНА КНИГА:

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ВИМОГИ, СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ

Які функції виконує навчальна книга?

Серед найважливіших функцій, яким має бути підпорядкована навчальна книга є:

• управління процесом засвоєння змісту освіти розкриває дидактико-методологічний зміст програми навчання. Це одна із основних функцій навчальної книги, яка визначає добір, акцентування, ранжирування всього навчального матеріалу. Завдяки цій функції навчальна книга стає для викладача засобом планування, підготовки та реалізації навчально-виробничого процесу;

• інформаційна – відбиває сутність навчальної книги як носія змісту освіти, що викладений за допомогою друкованого слова, ілюстрацій тощо. Формування інформаційної функції навчальної книги в процесі його створення передбачає насамперед високий науковий рівень навчального матеріалу;

• систематизаційна – викликає до життя кінцевий результат навчання – необхідність цілісного засвоєння навчального матеріалу;

• трансформування – перенос теоретичних знань, наукових методів, характеристики професійної діяльності у навчальну книгу з метою їх найкращого засвоєння;

• стимулювальна – навчальна книга має сприяти швидкому та якісному самостійному засвоєнню навчального матеріалу, вміщеному в ньому. Тому виклад матеріалу підручника слід будувати з урахуванням психологічних та педагогічних закономірностей засвоєння знань, застосовувати різні прийоми стимулювання та організації мислення студента;

• координаційна – дає змогу встановити взаємозв’язки з іншими джерелами та засобами інформаційно-предметного забезпечення;

• закріплення матеріалу та самоконтроль – функція, яка сприяє раціональній організації навчальної діяльності, самостійному оволодінню знаннями та вміннями. Вона забезпечує стійке засвоєння знань та вмінь, якого досягають за допомогою повторень, вправ, систематизацій тощо;

• раціоналізації – заощадження та оптимізації часу студента та викладача;

• самоосвіти – забезпечення умов для ознайомлення студентів з усіма можливими джерелами і засобами для самостійного оволодіння знаннями та вміннями;

• виховна – передбачає формування в студентів наукового світогляду, творчого мислення, екологічної культури, дбайливого ставлення до професійних знань та формування емоційно-мотиваційної сфери навчання.

Які методи використовують для викладення навчального матеріалу у підручниках, навчальних посібниках?

Таких методів відомо кілька: індуктивний, дедуктивний, евристичний, алгоритмічний.

Індуктивний метод – це метод, коли навчальний матеріал подаються від конкретних фактів до узагальнення. Цей метод сприяє розвитку синтезуючого мислення завдяки систематичному показу процесу інтеграції знань від окремих фактів і відношень до дедалі ширших узагальнень і встановлення закономірностей.

Дедуктивний метод – це викладення навчального матеріалу від узагальнень, загальних правил та закономірностей до їх конкретизації на окремих прикладах і ситуаціях. Цієї позиції дотримувалися П. Гальперін, Н. Тализіна, В. Давидов. Цей метод покладено в основу концепції, створеної англійськими дидактами К. Томасом, Дж. Девісом, Д. Бердом та ін.. Вона відома як Ruleg – «правило – приклад». На користь цього методу аргументи: 1) навчальна діяльність не може повторювати хід і структуру наукової діяльності – вона має свою специфічні структуру, яка розгортається адекватно за дедуктивної подачі матеріалу; 2) дедуктивний підхід до викладання навчального матеріалу істотно зменшує фізичний обсяг навчальної книги порівняно з індуктивним.

Під евристичним методом викладання матеріалу мають на увазі таке подання інформації, коли правила та послідовність дій щодо їх застосування в конкретних обставинах не вказується і студент самостійно, нерідко шляхом численних спроб і помилок, має знайти їх. До цього методу відносять і проблемне навчання. За евристичним методом викладання автори зазвичай наводять визначення різних понять і законів, доведення теорем, формул для розрахунків тощо, але способу застосування цих понять часто не наводять, що є причиною значних ускладнень під час практичного використання і великої кількості помилок, яких студенти припускаються, коли намагаються їх застосувати, навіть за умов задовільного знання відповідних правил.

При алгоритмічному викладенні інформації після формулювання основних понять автори наводять якомога точніший, докладніший опис (алгоритм) дій щодо застосування цих понять до розв’язання практичних задач.

Які основні науково-методичні вимоги до навчальної книги?

Основні вимоги до навчальної книги такі:

• точність, послідовність, переконливість;

• фундаментальність, науковість і доступність викладу матеріалу;

• цільова спрямованість (наскільки послідовно і точно навчальна книга виконує дидактичні функції);

• системність у формулюванні основних понять, у доборі, послідовності розміщення і способів презентації питань навчальної дисципліни;

• професійність – необхідність добору навчального матеріалу книги з урахуванням майбутнього фаху;

• добір фактичного матеріалу (факти, наведені в навчальній книзі, не повинні бути випадковими, вони мають розкривати найтиповіші явища);

• безперервність (послідовність) окремих видів підготовки протягом усього терміну навчання з урахуванням профілю майбутньої спеціальності.

Який алгоритм роботи викладача над створенням навчальної книги?

Загальні рекомендації щодо алгоритму роботи над створенням навчальної книги такі:

• визначити роль та місце навчальної дисципліни в підготовки фахівця з урахуванням кваліфікаційних вимог, навчальної програми; конкретизувати завдання навчання й виховання у процесі викладання дисципліни;

• визначити характер й обсяг знань, які мають бути засвоєні студентами у процесі вивчення всього курсу, його тем і окремо кожного питання теми;

• з’ясувати обсяг знань, які вже отримані студентами з інших дисциплін, використати ці відомості для визначення характеру та обсягу знань із кожного питання теми, з кожної теми і дисципліни в цілому;

• визначити логічну та дидактичну послідовність подання навчальної інформації для набуття знань, умінь, навичок;

• розробити структуру навчальної книги, розподілити програмний матеріал на структурні елементи (розділи, параграфи);

• розробити план-проспект навчальної книги, оцінити його;

• розробити зміст параграфів; розподілити зміст параграфів на частини і добрати для кожної частини параграфа відповідну форму викладу (текст, ілюстрації, таблиці тощо);

• змоделювати апарат організації засвоєння навчальної інформації студентами при вивченні параграфів;

• вибрати оптимальне поєднання методів викладення навчального ма¬теріалу за принципами «індуктивно-дедуктивно», «евристично-алгоритмічно»;

• оформити розділи навчальної книги, розмістити параграфи з урахуванням послідовності та логічного викладу навчальної інформації.

Яка структурна схема навчального посібник, підручника?

Структура навчальної книги регламентується методичними рекомендаціями щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів (Режим доступу: uazakon.com/document/fpart41/idx41934.htm)

Посилання:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вченої ради

Науково-методичного центру

вищої освіти

Протокол N 6 від 29.07.05

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо структури, змісту та обсягів

підручників і навчальних посібників

для вищих навчальних закладів

Методичні рекомендації розроблені з урахуванням законів України "Про видавничу справу" ( 318/97-ВР ), "Про вищу освіту" ( 2984-14 ) та Указу Президента України N 1013/2005 ( 1013/2005 ) від 04.07.05 р., якими необхідно керуватися під час підготовки

підручників та навчальних посібників.

1. Загальні положення

Підручники та навчальні посібники - основні книги для навчальної діяльності студентів. Підручник - навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, відповідає програмі дисципліни та офіційно затверджене як такий вид видання. Навчальний посібник - навчальне видання, що частково або повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання. Вони затверджуються Міністерством освіти і науки як нормативні видання з відповідним грифом. Присвоєння грифа означає, що підручник або навчальний посібник відповідає встановленим вимогам: змісту навчальної програми дисципліни, виконання умов щодо обсягу, належне технічне оформлення.

При створенні підручників та навчальних посібників необхідно враховувати наступне:

- навчальні книги повинні мати високий науково-методичний

рівень, містити необхідний довідковий апарат;

- підручники та навчальні посібники мають бути написані в доступній формі, навчальний матеріал має бути пов'язаний з практичними завданнями, в книзі повинні просліджуватися тісні

міжпредметні зв'язки;

2. Структура навчальної книги

Структура підручників та навчальних посібників:

- зміст (перелік розділів);

- вступ (або передмова);

- основний текст;

- питання, тести для самоконтролю;

- обов'язкові та додаткові задачі, приклади;

- довідково-інформаційні дані для розв'язання задач (таблиці,

схеми тощо);

- апарат для орієнтації в матеріалах книги (предметний,

іменний покажчики).

2.1. Зміст

Зміст це перелік приведених у книзі заголовків рубрик. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки у тексті. Скорочувати заголовки у змісті або давати їх в іншій редакції порівняно із заголовками у тексті не дозволяється.

До змісту, як правило, необхідно включати всі заголовки рукопису, за винятком підзаголовків, розташованих у підбір з текстом. Позначення ступенів прийнятої рубрикації ("частина", "розділ", "параграф" та їхні порядкові номери) пишуться в один рядок з відповідними заголовками і відділяються від них крапкою. Всі заголовки у змісті починаються з прописної літери без крапки на кінці. Останнє слово кожного заголовка з'єднують крапками з відповідним номером сторінки у правому стовпчику змісту.

Номери сторінок у змісті рекомендується проставляти простим олівцем.

2.2. Вступ (передмова)

Вступ (передмова) у навчальній книзі повинен відповідати таким основним вимогам: характеризувати роль та значення дисципліни (виду занять) у підготовці фахівця, показувати місце даного курсу (його частин) серед інших дисциплін, містити формулювання основних задач, що стоять перед студентом при вивченні навчальної дисципліни. Обсяг передмови - 0,1-0,2 авт.арк.

2.3. Основний текст

Основний текст підручника (навчального посібника) - це дидактично та методично оброблений і систематизований автором

навчальний матеріал.

Викладання матеріалу в навчальній книзі повинно відрізнятися об'єктивністю, науковістю та чіткою логічною послідовністю. Композиція підручника, термін, прийоми введення до тексту нових

понять, використання засобів наочності повинні бути направлені на те, щоб передати студентові певну інформацію, навчити його самостійно користуватися книгою, захопити його, викликати інтерес до предмета, що вивчається.

2.4. Питання, тести, задачі, завдання

Питання та завдання (для самоперевірки та контролю засвоєння знань) у навчальній книзі дозволяють забезпечити більш ефективне опрацювання студентом навчального матеріалу у процесі самостійної роботи. Такі контрольні питання та завдання, що розміщуються наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа) мають сприяти формуванню практичних прийомів і навичок логічного мислення.

Необхідно пам'ятати, що методично вірно поставлені питання та завдання є запорукою того, що процес засвоєння знань у ході самостійної роботи з книгою приведе до їх практичного

застосування. У ході виконання контрольних завдань бажано передбачити використання обчислювальної техніки, аудіовізуальних засобів навчання, забезпечити умови обов'язкового використання нормативної та довідкової літератури.

Під час написання навчальних книг необхідно орієнтувати студента на активну пізнавальну діяльність, самостійну творчу працю та вміння розв'язувати задачі. У кожному підручнику, посібнику мають бути приклади, питання, задачі

2.5. Ілюстрація у навчальній книзі

Вибір виду ілюстрацій залежить від мети, яку ставить перед собою автор.

Можна сформулювати такі загальні рекомендації авторам по ілюструванню навчальних книг:

- ілюстрації мають використовуватися тільки у тих випадках, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють інформацію, що міститься у книзі. Наявність їх дозволяє авторам передати більш чітко, точно та образно програмні матеріали, що викладаються;

- вигляд ілюстрацій має відповідати ступеню підготовленості студентів. Так, у підручниках для студентів молодших курсів ілюстрації мають відрізнятися більшою образністю, ніж ілюстрації

для студентів старших курсів, які можуть вільно читати креслення та складні схеми.;

- під час підготовки ілюстрацій слід враховувати можливості відтворення типографією та інші фактори. Ось чому на цьому етапі важливою є спільна робота автора та редактора. Автор повинен чітко уявляти, як буде виглядати майбутнє видання;

- ілюстрації у вигляді схем не повинні повторювати матеріалу основного тексту або містити зайву інформацію, що відволікає читача від засвоєння теми;

- подані в підручниках та посібниках технічні креслення, що пояснюють устрій та принципи роботи машин, їх механізмів та вузлів не повинні містити малозначущих подробиць;

- однотипні ілюстрації у підручнику мають бути виконані однією технікою;

- у статистичних даних доцільно використовувати графіки та діаграми, які є ефективним засобом передачі інформації між величинами і явищами, що вивчаються;

- доцільно використовувати кольорові ілюстрації, які не тільки збагачують інформацію, а й акцентують увагу читачів на основних ідеях ілюстрованого матеріалу.

2.6. Бібліографічний опис

У підручниках (навчальних посібниках) мають бути приведені джерела, звідки запозичено фактичний матеріал, що вказуються у відповідних посиланнях та у бібліографічному списку.

У підручниках (посібниках) необхідно використовувати лише дані, допущені до опублікування у відкритому друці.

У розділі "Бібліографічний список" підручника (посібника) необхідно вказати основну використану та рекомендовану літературу для поглибленого вивчення курсу.

Основними елементами бібліографічного опису є прізвища автора, назва твору, місце випуску, назва видавництва, рік випуску, кількість сторінок. Бібліографічні посилання необхідно

давати на останнє видання даного твору або зібрання творів.

2.7. Покажчики

Покажчики мають стати обов'язковим структурним елементом підручників та навчальних посібників. Вони полегшують користування книгою. До предметного покажчика необхідно включати основні терміни і поняття, що зустрічаються у книзі, а до іменного - прізвища та ініціали тих осіб, відомості про яких можна знайти в книзі. Поруч з терміном у предметному покажчику або прізвищем у іменному покажчику через кому проставляються номери сторінок, на

яких цей термін або прізвище зустрічаються.

Терміни у предметному покажчику та прізвища в іменному покажчику пишуться в один стовпчик та розташовуються строго в алфавітному порядку.

Групу термінів або прізвищ, що починаються з однієї літери, відділяють від наступної групи пробілом.

2.8. Додатки

характером та змістом повинні стосуватися всієї книги в цілому або її окремимих частин, а не окремих часткових питань.

Не допускається включати до книги додатки, що не мають безпосереднього відношення до теми книги.

3. Обсяг навчальних видань

Обсяг навчальної книги визначається в авторських аркушах.

Авторським аркушем називається одиниця обсягу літературного твору, що дорівнює 40 тис. друкованих знаків. Друкованими знаками вважаються всі видимі друковані знаки (літери, розділові знаки, цифри тощо) та кожен пробіл між словами.

У практичній роботі на попередньому етапі автор може брати за один авторський аркуш 22 сторінки комп'ютерного тексту, надрукованого через 1,5 інтервали шрифтом Times New Roman N 14 на стандартному аркуші формату А.4.

Обсяг підручників та навчальних посібників повинен визначатися кількістю годин за навчальним планом, що відводиться на вивчення дисципліни, реальним бюджетом часу студента для самостійного вивчення навчального матеріалу та продуктивністю засвоєння інформації студентом.

Обсяг навчального видання рекомендується визначати за

формулою:

V _п/нп/ = К _п/нп/ * 0,14 (T_a + T _cpc),

де V _п/нп/ - обсяг підручника (навчального посібника) в авторських аркушах;

К _п/нп/ - коефіцієнт виду видання:

підручника /К _п/, навчального посібника /К _нп/.

Для підручника К _п = 1, а для навчального посібника 0,5 < К _нп < 1.

Величина К нп визначається тією часткою навчальної програми, яку замінює або доповнює навчальний посібник.

Наприклад, автори планують написати навчальний посібник, який на їхню думку, буде замінювати приблизно 50% існуючого підручника.

У цьому випадку К _нп = 0,5. Якщо підручника немає, а автори створюють навчальний посібник, що забезпечує 70% програми, то К _нп = 0,7 і т.д.

0,14 /авт.арк./год/ - коефіцієнт, що враховує продуктивність засвоєння 1 авт.арк. навчальної інформації студентом за одну годину самостійної роботи з літературою, розв'язання задач, прикладів тощо.

T_a - кількість годин у навчальному плані, відведених на дисципліну для аудиторних занять;

T _cpc - кількість годин у навчальному плані, відведених для самостійної роботи студентів.

При наявності підручників з дисципліни навчальні посібники слід випускати для доповнення або заміни на основі нових методичних підходів будь-якої частини підручника, не допускаючи його дублювання.

Підготовка та випуск навчальних книг, які орієнтовані на активізацію самостійної творчої роботи студента, на формування професійно значущих умінь дозволяють створити необхідні умови для успішної навчальної діяльності.

Директор Науково-методичного

центру вищої освіти К.М.Левківський

Структура підручників та навчальних посібників така:

• назва;

• анотація;

• зміст (перелік розділів);

• передмова;

• вступ;

• основний текст;

• післямова;

• додатки;

• словник базових та основних понять;

• література;

• питання, тести для самоконтролю;

• предметний, іменний покажчики (апарат для орієнтації в матеріалах книги) [15; 16; 21; 22 ; 23; 24; 27].

Що таке анотація?

Анотація – узагальнений короткий виклад основного змісту роботи складається з: опису бібліографічних ознак книжки (автор, назва і т.ін.); короткого переказу матеріалу; вказівок, кому цю книжку адресовано (табл. 2). Рекомендований середній обсяг анотації – 500 друкованих знаків. Анотацію навчальної книжки розміщують на звороті титульного аркуша або на другій сторінці обкладинки.

Таблиця 2

Складові анотації

Запитання, на які має відповісти анотація	Текстуальне оформлення анотації
Про що?	У книзі (вказується жанр навчальної книги) розкриваються питання …, розв’язуються завдання …, подається огляд …, інформується …; У книзі … розглянуто питання …, головна (особлива) увага звернена на …, зосереджено (на чому?) …, описано метод …, викладена теорія … Автор аналізує, розкриває, стверджує, пропонує
Із яких частин ?	Книга містить ….. частини. У книзі пропонуються такі розділи…
Як? Які?	У книзі детально висвітлено, розкрито……наведено численні приклади, маловідомі факти, подано системний виклад…. робляться … спроби
Для кого?	Книга призначена для …, а також для…

Які особливості подачі Змісту навчальної книги?

Зміст — це перелік заголовків рубрик у книзі. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки у тексті. Скорочувати заголовки у змісті або давати їх в іншій редакції порівняно із заголовками у тексті не дозволяється. До змісту, як правило, необхідно включати всі заголовки рукопису, за винятком підзаголовків, розташованих у підбір з текстом. Позначення ступенів прийнятої рубрикації ("частина", "розділ", "параграф" та їх порядкові номери) пишуться в один рядок з відповідними заголовками і відділяються від них крапкою. Всі заголовки у змісті починаються з великої літери без крапки на кінці. Останнє слово кожного заголовка з'єднують крапками з відповідним номером сторінки у правому стовпчику змісту. Номери сторінок у змісті рекомендується проставляти простим олівцем.

Які особливості подачі Передмови в навчальній книзі?

Передмова у навчальній книзі повинна відповідати таким основним вимогам: характеризувати роль та значення дисципліни (виду занять) у підготовці фахівця, показувати місце даного курсу (його частин) серед інших дисциплін, містити формулювання основних завдань, що стоять перед учнями при вивченні навчальної дисципліни.

Обсяг передмови – 0,1 – 0,2 авт.арк.

Що таке Вступ у навчальній книзі і які вимоги до Вступу?

Вступ – важлива складова частина основного тексту, це короткий історичний нарис, який готує студента до розуміння сучасного стану проблеми; виклад початкових понять та пояснення основної термінології, аналіз поглядів, літературних джерел.

Основні вимоги до вступу:

• текст його має розкривати предмет дисципліни, якій присвячено книжку, історію її становлення й розвитку, зв’язки з іншими галузями знань;

• має висвітлювати послідовність, наступність використання знань, набутих під час вивчення попередніх дисциплін, і тих, що вивчатимуться;

• особливу увагу потрібно приділити питанням використання знань, які студент ще має отримати після вивчення цієї дисципліни, для розв’язання практичних завдань у майбутній професійні. Мають бути вказані основні заходи, яких потрібно вжити для реалізації взаємозв’язків між дисциплінами в процесі вивчення підручника.

Вступ має бути написаний проблемно, образно, цікаво. Його потрібно розміщувати одразу за передмовою, він має органічно поєднуватися зі змістом навчальної книги.

Які особливості подачі Основного тексту навчальної книги?

Текст – головний структурний елемент навчальної книги. Він розкриває зміст програми, забезпечує аргументоване, послідовне, повне її втілення і є головним носієм навчальної інформації.

Основний текст підручника (навчального посібника) — це дидактично та методично оброблений і систематизований автором навчальний матеріал. Викладання матеріалу в навчальній книзі має характеризуватися: - об'єктивністю, науковістю – та чіткою логічною послідовністю. Композиція підручника, подання термінів, прийоми введення до тексту нових понять, використання засобів наочності повинні бути направлені на те, щоб передати слухачеві певну інформацію, навчити його самостійно користуватися книгою, викликати інтерес до предмета, що вивчається.

Що таке апарат організації засвоєння у навчальній книзі?

Апарат організації засвоєння – структурний компонент підручника, який активізує та спрямовує пізнавальну діяльність студенів на опанування дисципліни. Його головне призначення у навчальному виданні можна визначити так: навчити студентів вчитися. До апарату організації засвоєння належать:

• інструктивно-методичні матеріали, що містять: інструктивно-методичну передмову до навчального видання та до окремих розділів; зразки дій і розв’язання задач(у тому числі роботи з різними видами літератури, приладами, обладнанням, пристроями; пам’ятки; відповіді; інструкції); вказівки до виконання навчальних завдань; поради і вказівки щодо самоосвіти;

• таблиці для організації засвоєння;

• питання-завдання різних видів;

• вправи для організації самостійних робіт, які необхідні для засвоєння навчального матеріалу і формування вмінь, що розвивають мислення;

• підписи до ілюстрацій, що допомагають правильно сприймати ілюстративний матеріал, розуміти його, запам’ятовувати та застосовувати, забезпечують зв’язок наочно-образного та логічного мислення під час розв’язання пізнавальних та прикладних завдань, а також полегшують виконання самостійних робіт з ілюстративним матеріалом.

Які особливості подачі питань і завдань у навчальній книзі?

Питання та завдання (для самоперевірки та контролю засвоєння знань) у навчальній книзі дозволяють забезпечити більш ефективне опрацювання слухачем навчального матеріалу в процесі самостійної роботи. Такі контрольні питання та завдання, що розміщуються наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа), мають, сприяти формуванню практичних прийомів і навичок логічного мислення, та завдання, що розміщуються наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа), мають, сприяти формуванню практичних прийомів і навичок логічного мислення. Необхідно пам'ятати, що методично правильно поставлені питання та завдання є запорукою того, що засвоєння знань у процесі самостійної роботи з книгою приведе до їх практичного застосування. У ході виконання контрольних завдань бажано передбачити використання обчислювальної техніки, аудіовізуальних засобів навчання, забезпечити умови обов'язкового використання нормативної та довідкової літератури. Під час написання навчальних книг необхідно орієнтувати слухача на активну пізнавальну діяльність, самостійну творчу працю та вміння розв'язувати задачі. Рекомендуємо формулювати запитання з врахуванням рівнів формування мисленнєвих навичок студентів (табл. 3). Перші три мисленнєві навички (знання, розуміння, застосування) – навички низького рівня; аналіз, синтез, порівняльна оцінка – навички високого порядку. Відповідно й формулюються запитання для кожного рівня (табл.4).

Таблиця 3

Система формування навичок мислення студентів

Мисле-ннєві навички	Визначення	Що робить студент
Знання	Запам’ятовування специфічної інформації	Реагує, сприймає, згадує, впізнає
Розумін-ня	Розуміння заданого матеріалу незалежно від іншого матеріалу	Пояснює, перекладає, показує, інтерпретує
Застосу-вання	Використання методів, концепції, принципів і теорій у нових ситуаціях	Розв'язує нові проблеми, демонструє використання знань, конструює
Аналіз	Поділ інформації на складові	Обдумує, розкриває, перераховує, розмірковує, порівнює
Синтез	Складання цілого із окремих частин	Комбінує, складає, придумує, творить
Порів-няльна оцінка	Визначення цінності матеріалів і методів, коли задано цілі, стандарти та критерії	Оцінює, обговорює

Таблиця 4

Приклади запитань і завдань для перевірки навичок мислення студентів

Мисле-ннєві навички

Приклади запитань і завдань

Знань

1. Дайте визначення…..

2. На які дві категорії можна розділити…..

Розумі-ння

Чому на географічних картах використовуються символи?

Застосу-вання

1. Ознайомившись із використанням знаків на картах, складіть план маршрутів для відвідування трьох історичних пам’ятників.

2. Придумайте три практичні ситуації, в яких ви зможете використати вивчений спосіб визначення.

Аналіз

Серед тверджень статті, яку розбирали, вкажіть три, які є фактами, і три, які є думками.

Синтез

1.Придумайте будь-яку країну і намалюйте її карту, використовуючи не менше 15 географічних символів.

2. Запропонуйте різні способи рішення проблеми озеленення (на прикладі конкретної зони).

Порів-няльна оцінка

1. Чи виправдано насилля для виправлення несправедливості? Поясніть свою позицію.

2. В яких випадках демократичний устрій держави менш ефективний, ніж диктатура?

Як подається ілюстративний матеріал у навчальній книзі?

Вибір виду ілюстрацій залежить від мети, яку ставить перед собою автор. Можна сформулювати такі загальні рекомендації авторам щодо ілюстрування навчальних книг:

• ілюстрації мають використовуватися тільки у тих випадках, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють інформацію, що міститься у книзі. Наявність їх дозволяє авторам зробити більш чітким, точним та образним виклад програмного матеріалу;

• під час підготовки ілюстрацій слід враховувати можливості відтворення типографією та інші фактори. Ось чому на цьому етапі важливою є спільна робота автора та редактора. Автор повинен чітко уявляти, як буде виглядати майбутнє видання;

• ілюстрації у вигляді схем не повинні повторювати матеріалу основного тексту або містити, зайву інформацію, що відволікає читача від засвоєння теми;

• однотипні ілюстрації у підручнику мають бути виконані в єдиному стилі;

• при поданні статистичних даних доцільно використовувати графіки та діаграми, які є ефективним засобом передачі інформації про величини і явища, що вивчаються;

• доцільно використовувати кольорові ілюстрації, які не тільки збагачують інформацію, а й акцентують увагу читачів на основних моментах ілюстрованого матеріалу.

Що подається у Післямові навчальної книги?

Особливу роль у книжці відіграє післямова. У післямові (доцільний обсяг 0,2…0,5 авт.арк.) роблять висновки з навчального матеріалу. Післямова містить:

• загальну характеристику навчальної дисципліни;

• деякі додаткові наукові відомості з дисципліни, що не увійшли в основний текст, характеристики окремих теорій;

• вказівки на межі застосування закономірностей, що наведені у книжці;

• перспективи розвитку науки;

• відомості про особливості (наступність) застосування отриманих знань.

Саме у післямові треба показати, як використовувати набуті знання під час вивчення наступних навчальних дисциплін.

Що включають у Додатки навчальної книги?

Додатки є важливим засобом збагачення змісту навчальної книги. У вигляді додатків доцільно давати різні матеріали, що доповнюють або ілюструють основний текст. Додатки за своїм характером та змістом повинні стосуватися книги в цілому або її окремих частин, а не окремих часткових питань. Недопустимо включати до книги додатки, що не мають безпосереднього відношення до теми книги.

Що включає Словник базових та основних понять?

Базові та основні поняття, наведені в алфавітній послідовності, утворюють словник ключових (базових) та основних понять. Такий словник розташовують за післямовою.

Базові та основні поняття відіграють дуже важливу роль. Їх виокремлення запобігає змішуванню головного з другорядним у навчальній дисципліні, а також дає можливість встановити супідрядність понять і їх залежність між собою.

Лаконічна за формою та чітка за змістом інформація сприяє інтенсивному відновленню в пам’яті основного змісту підручника. Вміщення словника базових та основних понять до сучасного підручника є обов’язковим.

Як подається бібліографічний опис?

У підручниках (навчальних посібниках) мають бути приведені джерела, з яких отримано фактичний матеріал, що вказуються у відповідних посиланнях та у бібліографічному списку. У підручниках (посібниках) необхідно використовувати лише дані, допущені до опублікування у відкритому друці. У бібліографічному списку підручника (посібника) необхідно вказати основну використану та рекомендовану літературу для поглибленого вивчення курсу. Основними елементами бібліографічного опису є прізвища автора, назва твору, місце випуску, назва видавництва, рік випуску, кількість сторінок. Бібліографічні посилання необхідно давати на останнє видання вказаного твору або зібрання творів.

Що включають у Покажчики навчальної книги?

Покажчики (предметні, іменні, предметно-іменні тощо) є обов’язковим структурним елементом навчальної книжки. Вони полегшують користування книгою. До предметного покажчика необхідно включати основні терміни і поняття, що зустрічаються у книзі, а до іменного — прізвища та ініціали тих осіб, відомості про яких можна знайти в книзі. Поруч з терміном у предметному покажчику або прізвищем у іменному покажчику через кому проставляються номери сторінок, на яких цей термін або прізвище зустрічаються. Терміни у предметному покажчику та прізвища в іменному покажчику пишуться в один стовпчик та розташовуються строго в алфавітному порядку. Групу термінів або прізвищ, що починаються з однієї літери, відділяють від наступної групи.

Як обраховується обсяг навчальних видань?

Обсяг навчальної книги визначається в авторських аркушах. Авторським аркушем називається одиниця обсягу літературного твору, що дорівнює 40 тис. друкованих знаків. Друкованими знаками вважаються всі видимі друковані знаки (літери, розділові знаки, цифри тощо) та кожен пробіл між словами. У практичній роботі на попередньому етапі автор може брати за один авторський аркуш 22 сторінки комп'ютерного тексту, надрукованого через 1,5 інтервалу шрифтом Times NewRoman № 14 на стандартному аркуші формату А.4 [15; 16; 21; 22 ; 23; 24; 27].

Обсяг підручників та навчальних посібників повинен визначатися кількістю годин за навчальним планом, що відводиться на вивчення дисципліни, реальним бюджетом часу слухача для самостійного вивчення навчального матеріалу та продуктивністю засвоєння інформації слухачем. Обсяг навчального видання рекомендується визначати за формулою К. І. Заблонського:

W = n • 0,7 •0,25

де n – кількість лекційних годин, що передбачені навчальним планом на вивчення дисципліни; 0,7 – відношення між часом на самостійну роботу студента над курсом поза межами розкладу занять і кількістю годин, передбачених навчальним планом на цю дисципліну; 0,25 – обсяг тексту підручника в друкованих аркушах, який студент може прочитати і засвоїти за годину.

Окрім Формули К. І. Заблонського можна для визначення обсягу підручників та навчальних посібників використовувати таку формулу:

V_{п/нп/=Кп/нп/}×0,14(Т_а+Т_срс)

де V_п/нп/— обсяг підручника (навчального посібника) в авторських аркушах; — коефіцієнт виду видання: підручника /К_п / , навчального посібника /К_нп / . Для підручника К_п = 1, а для навчального посібника 0,5<K_нп<1.

Величина К_нп визначається тією часткою навчальної програми, яку замінює або доповнює навчальний посібник. Наприклад, автори планують написати навчальний посібник, який, на їхню думку, буде замінювати приблизно 50 % існуючого підручника. У цьому випадку К_нп = 0,5.

Якщо підручника немає, а автори створюють навчальний посібник, що забезпечує 70 % програми, то Кнп = 0,7 і т.д. 0,14 авт. арк./год — коефіцієнт, що враховує продуктивність засвоєння 1 авт. арк. навчальної інформації студентом за одну годину самостійної роботи з літературою, розв'язання задач, прикладів тощо. Т_а — кількість годин у навчальному плані, відведених на дисципліну для аудиторних занять; Т_срс — кількість годин у навчальному плані, відведених для самостійної роботи студентів. За наявності підручників з дисципліни навчальні посібники слід випускати для доповнення або заміни на основі нових методичних підходів будь-якої частини підручника, не допускаючи його дублювання.

Які основні одиниці обліку видавничої продукції та як вони обчислюються?

Видання – твір (документ), який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їх видавничого оформлення і поліграфічного виконання. Примірник - кожна самостійна одиниця видавничої продукції. Тираж (наклад) - кількість виготовлених примірників видання. Запуск – окремий випуск певної частини тиражу одного видання. Друкований знак - елементарне графічне зображення тексту (літера, цифра, розділовий, математичний, нотний чи тому подібний знак) і кожний проміжок між словами. Авторський аркуш - одиниця обсягу твору, що дорівнює 40000 друкованим знакам чи 40 кілобайтам (у форматі txt) комп'ютерного тексту. Авторському аркушеві дорівнюють 700 рядків віршованого твору та 3000 см ілюстрованого матеріалу (за його фактичними розмірами у виданні). Обліково-видавничий аркуш - одиниця обсягу видання, що дорівнює авторському аркушу, включаючи елементи, які не є продуктом творчості автора (колонцифри, зміст, вихідні відомості, видавнича передмова тощо), та є статистично-економічним показником видавничої діяльності і призначена для вимірювання обсягу тексту й ілюстрованого матеріалу всього видання. Для визначення орієнтовного обсягу оригіналу в обліково-видавничих аркушах користуються наведеними нижче емпіричними даними:

Обсяг оригіналу (авт.арк.)	Обсяг, що додається (авт.арк.)	Обсяг оригіналу (обл.-вцд.арк.)
До 7	0,2 - 0,25	обсяг в авт.арк. + 0,2 - 0,5
7-12	0,26 - 0,30	7,26-12,30
12-15	0,31 - 0,40	12,31 -15,40
15-25	0,41 - 0,50	15,41 -25,50

Обсяг видання в обліково-видавничих аркушах - кількість обліково-видавничих аркушів в одному примірнику цього видання. Паперовий аркуш – одиниця для розрахунку кількості паперу, потрібного для видання твору; визначають у сантиметрах ширини і довжини (пр. 60 х 90 см). Один паперовий друкований аркуш містить два фізичні друковані аркуші. Облік паперу здійснюється в одиницях маси (кг), в одиницях площі та в метричних стопах (тис. арк.).

Друкований аркуш (фізичний) – одиниця фізичного обсягу видання, що дорівнює половині паперового аркуша будь-якого стандартного формату. Умовний друкований аркуш – умовна одиниця обсягу видання, що дорівнює друкованому аркушу форматом 60x90 см та призначена для розрахунку й порівняння друкованого обсягу видань різних форматів. Вираження друкованих аркушів в умовних друкованих аркушах здійснюється за коефіцієнтами переведення (К^пр) які визначають як співвідношення площі паперового аркуша даного формату (П^а) до площі умовного друкованого аркуша (П^у.а. = 5400 см²) за формулою: К^пр=П^а:П^у.а. Коефіцієнти переведення друкованих аркушів різних стандартів наведені в таблиці 5

Таблиця 5

Коефіцієнти переведення друкованих аркушів різних стандартів

Формат паперу, см	Площа друкованого аркуша, см2	Коефіцієнт переведення
60x90	5400	1,00
60x84	5040	0,93
70x90	6300	1,17
75x90	6750	1,25
70x100	7000	1,30
70x108	7560	1,40
84x108	9072	1,68

Обсяг видання в друкованих аркушах – кількість усіх друкованих аркушів в одному примірнику цього видання. Обліково-видавничий аркуш-відбиток – одиниця обліково-видавничого аркушату видавничої продукції в усьому тиражі. Обліково-видавничий аркушат видання – кількість обліково-видавничих аркушів у тиражі цього видання, виражена добутком обсягу одного примірника цього видання в обліково-видавничих аркушах на його тираж. Друкований аркуш-відбиток – одиниця друкованого аркуша видавничої продукції в усьому тиражі. Друкований аркуш видання – добуток обсягу одного примірника в друкованих аркушах на тираж цього видання.

Які вимоги до авторського текстового оригіналу?

Авторський текстовий оригінал містить: титульний аркуш, зворот титульного аркуша, анотацію, відомості про осіб, які працювали над виданням, основний текст видання із заголовками, передмовою, висновком, бібліографічним списком (не більше 5 відсотків загального обсягу). Зміст у рукописах — обсягом більше 3 друкованих аркушів. При посиланні в основному тексті на джерела, які вказані в бібліографічному списку, цифри відповідно до порядкових номерів джерел у ньому слід замкнути у квадратні скоби, наприклад: [12]; вказівка на сторінку дається у варіанті [13, 17], перша цифра – номер джерела, друга – сторінка. При великому обсязі приміток в основному тексті, а також бібліографічних посилань на невключені до загального списку джерел можна розмістити по порядку. Текст оригіналу повинен бути надрукований у форматі Microsoft Word (*.doc, *.rtf). Список посилань, загальний бібліографічний список друкується в алфавітному порядку [9; 10].

Як надаються грифи навчальній книзі?

Рукописи підручників і навчальних посібників, які мають дві зовнішні позитивні рецензії, розглянуті вченими радами вищих навчальних закладів, відповідними науково-методичними комісіями Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України, подаються на затвердження колегії міністерства, навчально-методичні посібники — заступникові міністра. Згідно з наказом Міністерства освіти України № 170 від 02.06.98 р. підручникам, посібникам та іншій навчально-методичній літературі для вищих навчальних закладів надаються грифи, які встановлюють призначення, вид навчальної книги й зазначаються на титульній сторінці, а на звороті її вказуються, ким і коли прийнято рішення про надання грифів. Колегією Міністерства освіти і науки України: “Затверджено Міністерством освіти і науки України” — надається підручникам, що потребують перевидання; “Допущено Міністерством освіти і науки України” — надається підручникам і навчальним посібникам з дисциплін, передбачених галузевою компонентою державних стандартів вищої освіти; Заступником міністра освіти і науки України: “Рекомендовано Міністерством освіти і науки України” — надається навчальним посібникам з дисциплін, передбачених компонентою вищого навчального закладу державних стандартів вищої освіти, словникам, довідникам. Рукописи, яким надані грифи, вносяться до видавничих планів.

Що таке макетна анотована каталожна картка і які правила її оформлення?

Макет анотованої каталожної картки включає бібліографічний запис, що складається із заголовка, бібліографічного опису, анотації, авторського знаку, комплексного книготоргового індексу-шифру (або позначки "Безкоштовно") й індексу ББК[9; 10]. Заголовок і бібліографічний опис складають за ГОСТ 7.1-84.

В макеті картки заголовок бібліографічного запису наводять окремим рядком перед бібліографічним описом. У бібліографічний опис не включають відомості, які відсутні на елементах оформлення видання. Анотацію до макета наводять відповідно до ГОСТ 7.9-77.

Авторський знак розміщують на рівні другого рядка бібліографічного опису, зліва. Комплексний книготорговий індекс-шифр (або позначку "Безкоштовно") розміщують після анотації з нового рядка у нижньому лівому куті макету картки. Повний класифікаційний індекс (ББК)1 розміщують після анотації з нового рядка під індексом УДК (за його наявності) в нижньому правому куті макета картки. Макет картки має містити не більше 16 рядків, з усіма елементами бібліографічного запису включно. Висота макета картки - 75 мм, ширина - 125 мм. При наборі макету анотованої каталожної картки застосовують такі кеглі шрифту (табл. 6).

Таблиця 6

Кеглі шрифту, які застосовуються при наборі макету каталожної картки

1.8. ЕЛЕКТРОННИЙ ПІДРУЧНИК:

КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ВИМОГИ ДО РОЗРОБЛЕННЯ

Що таке електронний підручник?

Електронний підручник – це освітній продукт, який відрізняється від традиційного підручника на друкованій основі лише тим, що переглянути його модна лише за допомогою комп’ютера чи електронної книги; відповідає вимогам Державного стандарту. Приклад такого підручнику для вищої школи подано на сторінці: www ena.lp.edu.ua:8080/handle/ntb/18821

Які типи електронних підручників?

Електронні підручники поділяють на три типи: відсканований паперовий підручник; традиційний підручник з гіпертекстовими вставками; спеціально розроблений електронний підручник. Незалежно від типу, в електронному підручнику має бути застосований принцип квантування, тобто навчальний матеріал має бути поділений на розділи, які так само – на модульні кадри з текстовою складовою та візуалізацією. Кожен модель складається з теоретичного блоку, контрольних запитань з теорії, вправ і тестів, контекстної довідки тощо. Між собою модулі пов’язані гіпертекстовими посиланнями, щоб студент за принципом розгалуження міг оперативно переходити від одного модуля до іншого. Доцільно, щоб електронний підручник містив і графічний і ілюстративний матеріал.

В яких форматах завантажені електронні підручники?

Електронні підручники, завантажені до електронних книг, можна відтворювати і розповсюджувати у файлах різних форматів, зокрема: звичайного тексту, тексту з оформленням (HTML), відкритого формату (FlipBook, OpenDocument, SGML, XML, FictionBook, TeX, PDF, HTMLHelp Microsoft, PostScript, ExeBook, Mobipocket та ін.), растрові графіки (TIFF, JPEG, DjVu) та у вигляді мультимедійних книг (SWF, EXE).

Деякі електронні книги виробляють одночасно з підготовкою друкованого підручника чи виготовляють зі вже існуючих друкованих підручників шляхом сканування тексту, іноді з використанням спеціальних відкритих сканерів, які не пошкоджують оригінальне друковане видання.

Що таке «відкритий» підручник?

Нині в США з’явився формат «відкритого» підручника, які можуть бути адаптовані для спільного використання. Це не має стосунку до принципу Вікіпедії, оскільки до публічно доступної версії матеріалу жодних змін не вноситься, адже в інформаційному просторі поширюється редакційна модифікована версія підручника і користувачі можуть доповнювати лише той примірник, з яким працюють вони. Різниці між паперовим і цифровим контентами практично не існує; цифровий контент користувача близький, а іноді й ідентичний цифровому продукту творця контенту. Користувачеві надано змогу видалити непотрібні розділи, додати свій матеріал і відредагувати текст. Unedited або "переписаний" підручник видавець може за низькою ціною відправляти у форматі PDF для друку в чорно-білому або в кольоровому вигляді.

Які основні вимоги до методики створення електронного підручника?

Основні вимоги до методики створення електронного підручника такі:

1. Навчальний матеріал повинен бути розбитий на блоки.

2. Кожен блок повинен містити детальні ілюстрації.

3. Ілюстрації повинні підбиратися таким чином, щоб більш детально і просто пояснити матеріал, який важко сприймається слухачами.

4. Основний матеріал блоку повинен об’єднуватися в одне ціле за допомогою гіперпосилань. Гіперпосилання можуть зв’язувати і окремі блоки електронного підручника.

5. Доцільно доповнити матеріал підручника підказками, які автоматично з’являються.

Які вимоги до складових електронного підручника?

Презентаційна частина електронного підручника – це аналог вступу друкованої навчальної книги. В цьому розділі наводиться коротка характеристика змісту електронного підручника, надаються рекомендації з використання даного програмного продукту, назва освітньої установи, назва предмета, інформація про авторів і т.д. Основний зміст електронного підручника розбивається на окремі блоки або модулі. Блок аналогічний розділу в звичайному підручнику. Він повинен складатися із одного або декількох файлів (об’єм кожного не більше 100 Кб).Перехід із одного блоку або модуля можливий двома шляхами. При проходженні проміжного тестування, після закінчення вивчення попереднього блока або через меню. Якщо блок складається із великої кількості файлів, то доцільно розробити його внутрішнє меню. Дуже важливо забезпечити доступ до довідників, словників термінів з кожної сторінки підручника. Для цього потрібна навігаційна система. Навігаційна система відображається на так званих навігаційних панелях. Для зручної навігації по електронному підручнику в текст вставляються гіперпосилання. Гіперпосилання – це слово або фраза, підкреслені або виділені яскравим кольором, при натисканні на них здійснюється швидкий перехід до потрібних фрагментів тексту. Наприклад: в абзаці тексту введено визначення певного поняття. Тоді в подальшому, при згадуванні цього поняття, його можна вказати , як гіперпосилання, тобто при натисканні на слово, буде здійснюватися швидкий перехід на той абзац в якому наведено його визначення. Всі гіперпосилання розставляються за вказівкою автора підручника.

Які вимоги до оформлення електронного підручника?

Вимоги до паперового варіанту. Паперовим варіантом може бути видані типографським способом матеріали навчальної книги або роздрукований на принтері, підготовлений до типографського друку, електронний варіант. Паперовий варіант навчальної книги необхідний для того, щоб розробник мав уявлення про те яким повинен бути кінцевий варіант електронного підручника. Для реалізації гіперпосилань у електронному підручнику необхідно виділити в паперовому варіанті (наприклад, підкреслити, виділити маркером) частину тексту-посилання та вказати абзац тексту (сторінку паперового носія, номер абзацу, а також виділити перше слово цього абзацу), на який буде здійснюватися перехід посиланням.

Вимоги до електронного варіанту. Текст електронного варіанту навчального ресурсу повинен бути набраним або збережений в форматі текстового редактора Word for Windows і відповідати наступним вимогам:

1. Формат сторінки А4 (210 х 297);

2. Поля : верхнє – 2 см, нижнє – 2 см, ліве – 3 см, праве – 1 см.

3. Шрифт тексту – Times New Roman;

4. Розмір шрифту – 14;

5. Початок абзацу – відступ з нового рядка;

6. Міжрядковий інтервал – одинарний, вирівнювання по лівому краю.

При оформленні заголовків документа повинні використовуватися відповідні стилі. Так, якщо заголовок розділу має стиль «Заголовок 1», то заголовок підрозділу (або частини) повинен мати стиль «Заголовок 2». Заголовки не повинні бути набрані стилем «Обычный». Основний текст – стиль «Основний текст». Крім тексту, електронний варіант підручника може містити графіку, таблиці та інші елементи. Решта нетекстових елементів оформляються у вигляді картинок.

Як оформляється графіка в електронній навчальній книзі?

Кольорові рисунки в електронній навчальній книзі мають додаватися окремо у вигляді графічних файлів з розширенням jpg, bmp, gif. При цьому підпис і номер рисунка в вихідному файлі мають відповідати назві файлу з рисунком. Видиме вікно електронного посібника має ширину 23 см і довжину 15 см. Чорно-білі рисунки можуть бути вставлені в текст вихідного файлу і не повинні виходити за межі полів сторінки. Графічні елементи, що складаються з декількох компонентів, мають бути згруповані. Всі підписи всередині графічних елементів мають бути виконані елементом надпис, згруповані разом з іншими елементами, розміщені по лівому краю сторінки. Підписи під рисунками друкуються звичайним текстом

Як оформляються таблиці в електронній навчальній книзі?

Розмір таблиці може бути довільним, але не повинен виходити за межі полів сторінки. Таблиця повинна розміщуватися по лівому краю сторінки. Не допускається поворот таблиць.

1.9. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ВКАЗІВКИ:

СТРУКТУРА, ВИМОГИ

Чи є різниця між методичними рекомендаціями та методичними вказівками?

Методичні рекомендації та методичні вказівки – видання, в яких викладається методика навчальної роботи та пояснюється характер дій при виконанні різних видів завдань. Методичні вказівки, як правило, призначаються для студентів, а методичні рекомендації — для викладачів, учителів, слухачів курсів, аспірантів, магістрантів [21; 22; 23].

Які особливості подачі матеріалу у методичних рекомендацій для викладачів?

У структурі методичних рекомендацій необхідно визначити:

1. Вступ (пояснювальна записка). Подається обґрунтування вибору теми, її новизна, короткий аналіз змісту, призначення розробки. Розшифровуються специфічні поняття і терміни; місце роботи в системі діяльності вчителя чи учня; методологічні знання, що сприяють організації роботи з рекомендаціями.

2. Основна частина. У вигляді кількох параграфів, пунктів висвітлюється суть дослідження, а саме: а) педагогічна ідея; б) її методичне втілення; в) практична реалізація.

3. Висновки. Коротко формулюються основні результати, вказуються умови реалізації, можливості застосування. Характерною ознакою методичної розробки є наявність рекомендацій щодо її використання.

4. Перелік використаної літератури. Оформляється згідно із загальноприйнятими правилами.

У додатку Б подано орієнтовні проблеми для методистів із розроблення методичних рекомендацій для викладачів ВНЗ.

Як оцінюється якість методичних рекомендацій?

Оцінка якості здійснюється за такими критеріями (табл. 7)

Таблиця 7

Оцінка якості методичних рекомендацій

Цінність методичних рекомендацій

Науковотеоретична

Методологічна

Методична

Текстуальна

Ступінь новизни запропонованої методики

Реалізація основних функцій науки (описання, пояснення, передбачення)

Ступінь обґрунтованості методичних положень і висновків

Достовірність отриманого знання

Ступінь новизни методів, прийомів, методик

Актуаль-ність застосування методів

Методична різноманітність

Ступінь новизни та ефективність рекомендацій

Рекомендації для подальших розробок

Рекомендації для розвитку методики викладання навального предмета

Рівень технологічності рекомендацій

Рівень інформативності

Оригінальність викладу

Мова і стиль викладу

Відповідність нормам і вимогам до тексту

Якість оформлення роботи

1.10. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС (НМК) ДИСЦИПЛІНИ:

МЕТА ТА СКЛАДОВІ

Що включає НМК дисципліни і яка його мета?

НМК – це певна, чітко визначена сукупність навчально-методичних документів, представлених моделлю освітнього процесу, яка реалізується на практиці [7; 11]. Мета призначення НМК дисципліни полягає в тому, щоб забезпечити цілісний навчальний процес з певної дисципліни в єдності цілей навчання, змісту, дидактичного процесу й організаційних форм навчання.

Яка модель представлення НМК?

Традиційний НМК (на рис.2) складається з двох частин: 1) матеріали з планування вивчення дисципліни; 2) матеріали методичного забезпечення вивчення навчальної дисципліни.

Перша частина представлена робочою програмою навчальної дисципліни, яка включає: пояснювальну записку, тематичний план, теми і плани лекцій, практичних, семінарських і лабораторних занять, завдання для самостійної роботи, питання для поточного контролю, тести, питання до іспиту (заліку), тематику курсових робіт (якщо їх написання передбачається при вивченні дисципліни), тематику кваліфікаційних (випускних) робіт.

До другої частини відносяться методичні матеріали: підручники, опорні конспекти лекцій, інструктивно-методичні матеріали (алгоритми, плани, інструкції) до практичних, семінарських і лабораторних занять, до проведення ділових ігор і розв’язання ситуаційних задач, до самостійної роботи, до роботи з тестами, підготовки до іспитів, а також з виконання і захисту курсових та кваліфікаційних (випускних) робіт.

Які особливості НМК дисципліни за Європейською кредитною трансферно-накопичувальною системою (ЄКТС)?

Модель навчально-методичного комплексу, що відповідає Європейській кредитно трансферно-накопичувальній системі (ЄКТС):

• матеріали щодо планування навчального процесу (робоча програма навчальної дисципліни, опис якої включає такі складові: пояснювальна записка (мета, завдання дисципліни, компетенції, яких має набути студент у результаті вивчення навчальної дисципліни); змістово-діяльнісна структура навчальної дисципліни (якщо вивчення теми, відповідно тематичного планування дисципліни, передбачає лекційне, семінарське заняття та самостійну роботу, то це й повинно бути відображено у змістово-діяльнісній структурі. Відповідно до кожного виду заняття прогнозуються результати навчання: розуміти, знати, уміти); зміст лекційного курсу (теми і плани лекцій, рекомендована література); зміст практичних та семінарських занять (теми і плани, рекомендована література); лабораторні роботи (теми і завдання); самостійна робота (зміст завдань та запитань, рекомендована література); тематика ІНДЗ, засоби діагностики навчальних досягнень студентів (питання, тести для модульного контролю знань, завдання різного ступеня складності для поточного контролю змістових модулів);

Рис. 2. Модель традиційного навчально-методичного комплексу дисципліни

• матеріали з організації і проведення навчального процесу (підручники, опорні конспекти лекцій і інструктивно-методичні матеріали до практичних і семінарських занять, лабораторних робіт з прикладами виконання завдань, методичні рекомендації до звітів, інтерактивні мультимедійні матеріали для розв’язання ситуаційних задач і методичні рекомендації з їх використання, інструктивно-методичні матеріали до самостійної роботи, додаткові навчальні та довідникові матеріали, літературу до вивчення дисципліни, критерії оцінювання навчальних досягнень студентів у процесі всіх видів навчальної діяльності та ін.).

1.11. ПЕДАГОГІЧНІ ТЕСТИ:

ОСНОВНІ ВИМОГИ ТА МЕТОДИКА РОЗРОБЛЕННЯ

Який зміст поняття «педагогічний тест»?

Тест — сукупність запитань, які переважно вимагають однозначної відповіді, укладений за певними правилами та процедурами, передбачає попередню експериментальну перевірку й відповідає таким характеристикам ефективності, як валідність і надійність. У педагогіці тестом називають специфічну уніфіковану форму контролю знань і навичок. Термін почали використовувати в зарубіжній методиці для позначення будь-якого контрольного завдання як синонім до поняття «контрольна робота», «опитування», «залік», «екзамен» [1; 2; 13; 14].

Американські тестологи визначають дві групи тестів: об'єктивні та суб'єктивні. В об'єктивних тестах правильність відповіді визначається за допомогою ключа відповідей; у суб'єктивних — оцінка випливає з оцінювальних суджень експертів. У вітчизняній і російській методиці термін «об'єктивний тест» і «суб'єктивний тест» не використовують, а термін «тест» уживають у вузькому значенні — «розташований за певними вимогами комплекс завдань, які пройшли попередню апробацію, дають можливість виявити в тестованих ступінь компетенції, результати якої оцінюються відповідно до попередньо визначених критеріїв» (Б. Глухов).

Головна відмінність тесту від контрольної роботи полягає в тому, що він передбачає вимірювання. Іншою важливою особливістю є те, що тести проходять процедуру стандартизації. Тест, як правило, складається з двох частин: інформаційної та операційної. Інформаційна частина містить ясно й просто сформульовану інструкцію і приклади правильного виконання завдань. Операційна частина складається з певної кількості завдань або запитань.

Як класифікуються тести?

Залежно від критеріїв визначають такі види тестів (зразок однієї з класифікацій):

1. За метою використання: а) тест загальних умінь; б) тест успішності; в) діагностичний тест; г) тест визначення здібностей.

2. За характером здійснення контролю: а) тест поточного контролю успішності; б) тест проміжного контролю успішності; в) тест підсумкового контролю успішності.

3. За спрямованістю тестових завдань: а)дискретний; б) інтегральний, або глобальний.

4. За подібністю з нормами або критеріями: а) нормативне зорієнтований; б) критеріально зорієнтований.

5. За формальними ознаками (за структурою та способом оформлення тесту): а) з вибором однієї чи кількох правильних відповідей; б) на встановлення відповідності (утворення логічних пар); в) відкриті завдання з короткою чи розгорнутою відповіддю.

В чому особливості тестових завдань з вибором однієї правильної відповіді?

Цей формат апробовано ще в 50-роках минулого століття. Він і сьогодні найуживаніший.

Наприклад: Укажіть твір, який розповідає про життя акторів провінційного театру:

А “Назар Стодоля” Т.Шевченка.

Б “Наталка Полтавка” І.Котляревського.

В “Патетична соната” М.Куліша.

Г “Талан” М.Старицького.

В чому особливості тестових завдань з вибором кількох правильних відповідей?

У тестових завданнях цього формату необхідно вибрати деяку кількість (наприклад, два, три чи чотири) відповідей із запропонованого списку варіантів. Тестове завдання такого формату так само, як і попереднього, діагностує знання, розуміння і застосування.

Наприклад: Позначте рядки, у яких усі слова пишуться з апострофом:

А пів…яблука, горохв…яник, зарум…янитися, дріб…язковий;

Б вольтер…янець, напів…ява, відв…язати, круп…яний;

В вм…ятина, верф…яний, люб…язний, варшав..янка;

Г в…юнкий, духм…яний, торф…яний, підв…язати;

Д невід…ємний, розм….якнути, медв…яний, від…їжджати;

Е верб…я, краков…як, кіновар…ю, з…юрбитися.

Які особливості тестових завдань на встановлення відповідності?

Цей формат належить до категорії логічних пар і називається ще форматом розширеного вибору. Завдання цього типу складається з інструкції-завдання та двох колонок, у яких частини матеріалу позначено буквами (ліворуч) і цифрами (праворуч). Треба співвіднести цей матеріал і поряд з буквою записати цифру (декілька рядків із цифрами зайві).

Наприклад: Установіть відповідність між реченнями та їх характеристиками:

Що включає тест стандартизований?

Тест стандартизований — інструмент оцінювання, що вимірює стандартний набір широко визначених результатів навчання, використовує стандартні інструкції та стандартну методику оцінювання, а також дає змогу порівнювати результат окремого студента з результатами інших студентів, які виконували той самий тест за аналогічних умов. Ці тести прив’язані переважно до норм, що призначені для порівняння рівня успішності певного навчального закладу з рівнем успішності репрезентативної вибірки групи студентів (наприклад, на національному чи регіональному рівнях). Раніше у світовій практиці такі тести ґрунтувалися на завданнях на вибір відповіді, передусім на завданнях з вибором однієї відповіді. Останнім часом тести модифікують, уключаючи завдання на надання відповіді, а також групують у кластери для подальшої інтерпретації. Найбільш відомими у світі є стандартизовані тести SAT, ORE, GMAT, LSAT, MCAT, TOEFL тощо.

Добре розроблені стандартизовані тести на перевірку успішності, як правило, мають такі характеристики:

1. Зміст тесту ґрунтується на матеріалах широко використовуваних підручників і методичних посібників.

2. Тестові завдання ґрунтуються на чіткому наборі специфікацій.

3. Тестові завдання апробовано, переглянуто, проаналізовано на предмет складності й дискримінаційної здатності, завдання з незадовільними статистичними характеристиками перероблено або вилучено з тесту.

4. Остаточний набір завдань відібрано на основі специфікації тесту.

5. Інструкції щодо проведення тесту й виставлення оцінок (балів навчальних досягнень) жорстко описані.

6. Тест проводять із вибраною групою студентів, щоб установити національні та/або регіональні норми для інтерпретації результатів тестів.

7. Остаточний варіант тесту публікують разом із методичним посібником, який описує статистичні характеристики тесту й методику його проведення й оцінювання, а також інтерпретацію та використання результатів.

В чому особливості тесту поточного та проміжного контролю успішності?

Тест поточного та проміжного контролю успішності — вимірює приріст знань, умінь, навичок за певний навчальний період (місяць, чверть, семестр). Такі тести перевіряють перш за все навчальний матеріал, який вивчається, та пов'язані з конкретними навчальними завданнями досягнення, які очікуються на кінець навчання. Так виявляється наступність між тестами поточного та підсумкового контролю й реалізуються такі важливі вимоги до контролю, як їх систематичність, поетапність, об'єктивність.

Як перевіряється якість тестів?

Для перевірки якості тесту зазвичай використовують такі показники, як надійність й валідність [1; 2; 3; 4; 5].

Надійність тесту визначають як корельованість результатів, отриманих при декількох спробах тестування або при проходженні еквівалентних (паралельних) форм тесту, а також як корельованість результатів виконання різних частин тесту (у цьому випадку складність завдань має бути рівномірною). Її вважають достатньою, якщо відповідний показник є не меншим, аніж 0,8.

Валідність тесту визначають як відповідність його результатів незалежним оцінкам знань суб’єктів навчання (чи інших контрольованих властивостей).

Крім цього при розробленні тестів необхідно визначати якість окремих завдань. Серед показників їхньої якості важливе місце займають:

• рівень складності (pi), який визначають через середнє арифметичне балів, отриманих всіма суб’єктами навчання за відповідне завдання;

• коефіцієнт кореляції (Ri), що показує, наскільки корелюють між собою успішність виконання цього завдання й підсумкові бали суб’єкта навчання за весь тест;

• коефіцієнт (індекс) дискримінації (Ii), який вказує на спроможність за результатами виконання цього завдання вирізняти групи суб’єктів навчання, які успішно й невдало виконали тест у цілому (найчастіше для його розрахунку беруть 1/3 кращих та 1/3 гірших за підсумковими результатами).

Після визначення цих характеристик необхідно видалити тестові завдання, що є занадто складними (pi < 0,2) або надто легкими (pi > 0,9), а також завдання з низькими коефіцієнтами кореляції (різні автори пропонують брати порогове значення у межах 0,15 – 0,30).

Які проблеми розв’язує педагогічне тестування?

До переваг тестування зазвичай зараховують таке [3; 4; 5; 30]:

• об'єктивність порівняно з іншими формами контролю;

• справедливість;

• повніше охоплення всього навчального матеріалу;

• точність оцінювання;

• економічна ефективність;

• порівняно малі витрати часу на контроль.

Втім, ці переваги існують лише при дотриманні технології розроблення тестів.

Які недоліки педагогічного тестування?

Крім переваг, тестування як форма контролю, має також і певні недоліки. До них зазвичай [1; 2; 3; 4; 5; 13; 14; 30] зараховують такі:

• тривалість, трудомісткість, висока собівартість розроблення;

• звичайний тест не виявляє причин незадовільних відповідей;

• тестування не дає змоги перевіряти рівні знань, що пов'язані із творчістю, глибоким аналізом проблем тощо;

• результати тестування містять випадкову складову.

Який алгоритм створення тестових завдань?

Алгоритм складається з наступних кроків:

1. Виберіть твердження, знання якого потрібно перевірити.

2. Виберіть у твердженні поняття, яке буде правильною відповіддю.

3. Поставте питання до обраного поняття, використовуючи твердження.

4. Виберіть неправильні варіанти відповіді (дистрактори) (цей крок можна повторити кілька разів): виберіть у питанні інше поняття; замініть його спорідненим, яке має н алежати до того ж класу (спосіб класифікації – довільний); запишіть відповідь на змінене питання як дистрактор.

1.12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО УЗАГАЛЬНЕННЯ ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

Який алгоритм діяльності методиста з узагальнення передового педагогічного досвіду?

Передовий педагогічний досвід – це така навчально-виховна чи організаційно-педагогічна діяльність, у процесі якої стабільні позитивні результати у розв’язанні актуальних педагогічних проблем забезпечуються використанням оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання або інтеграції вже відомих форм, методів, прийомів, засобів [7; 11].

Методисту, який вивчає досвід роботи викладача, необхідно:

1. Вивчити літературу з даної проблеми. Уточнити питання, які можуть бути розроблені на основі формування передового досвіду.

2. Відвідайте серію занять викладача, з’ясувати, яка науково-методична основа його роботи, методика організації уроків.

3. Здійснити моніторинг якості викладання.

4. Проаналізувати спільно з викладачем досвід його роботи: основні педагогічні задачі, які він вирішує; наукову обґрунтованість досвіду; рівень новизни досвіду; можливість застосування досвіду в інших умовах.

5. Допомогти викладачеві описати систему його роботи, систематизувати матеріали з досвіду роботи: конспекти занять, сценарії позакласних заходів, методичні розробки, дидактичні картки тощо.

6. Підготувати науково-методичний аналіз досвіду роботи. Обговорити висновки і пропозиції на цикловій комісії, педагогічній раді, вченій раді ВНЗ.

7. Визначити форми узагальнення і впровадження цього досвіду у ВНЗ, регіоні.

Які вимоги до оформлення матеріалів передового педагогічного досвіду?

У матеріалах перспективного педагогічного досвіду має бути: титульний лист; зміст досвіду; виписка з рішення засідання циклової комісії та педагогічної ради ВНЗ; анотація на досвід; модель організаційно-педагогічної діяльності ВНЗ з поширення перспективного педагогічного досвіду; характеристика на автора досвіду (надається адміністрацією навчального закладу); опис змісту досвіду; додаток до досвіду роботи [9; 22]. Досвід необхідно викладати державною літературною мовою, лаконічно, чітко, без вживання складних мовних зворотів, жаргонних і некоректних виразів на друкарських аркушах формату A4. Сторінки повинні мати поля: зліва – 20 мм, справа – 20 мм, зверху – 20 мм, знизу – 20 мм.

Які особливості представлення структури змісту досвіду?

У змісті досвіду має бути:

Вступ – коротке обґрунтування актуальності досвіду, оцінка сучасного стану проблем, ціль роботи над проблемою, взаємозв'язок із сучасними науковими дослідженнями, можливості педагогічного досвіду в усуненні недоліків, утруднень, протиріч масової педагогічної практики. Нормативно-правова база (короткий огляд документів з проблеми).

Теоретична основа досвіду – короткий анотований огляд літератури).

Технологія досвіду – узагальнені схеми (моделі) реалізації педагогічних, ідей у системі навчання; формулювання провідної ідеї досвіду (короткий витяг із нормативного документа чи теорії з проблеми);

формулювання гіпотези педагогічного дослідження (прогнозовані шляхи досягнення результату, обґрунтування цінності досвіду); постановка цілей і задач досвіду; розкриття сутності досвіду (короткий виклад інформації щодо дослідження проблеми); ілюстративний опис узагальнень моделі реалізації досліджуваної технології (форм, методів, прийомів).

Результативність досвіду – результати анкетування; експертна оцінка уроку (педагогічної діяльності в цілому); результати контрольних зрізів з дисципліни; результати тестування студентів з метою вивчення розвитку професійних компетентностей. Результативність діагностичної роботи з вивчення досвіду таблицями, діаграмами, з коротким аналітичним коментарем.

Висновки (розміщаються на окремому листі) – дають оцінку результатам роботи, розкривають можливості їхнього використання, відзначають наукову новизну і соціальну цінність проблеми.

Рекомендації – визначають подальші шляхи роботи для глибокого вивчення проблеми, основну увагу звертають на пропозиції щодо ефективного використання результатів дослідження. Рекомендації повинні носити конкретний характер і бути цілком підтверджені даною роботою.

Список рекомендованої літератури з проблеми.

Додатки містять матеріал, що необхідний для розкриття повноти досвіду. У додатках можуть бути включені ілюстрації, дидактичний матеріал, фотографії, описи методик, комп'ютерних програм, авторських програм варіативного компонента, індивідуальних програм для для студентів з дисципліни, розроблених у процесі виконання роботи, творчі роботи студентів, а також таблиці, діаграми, що ілюструють результативність досвіду. Варто звернути увагу на обов'язкове включення системи розробок занять з визначеної теми, що є міні-моделлю, проекцією педагогічних ідей у системі навчання. Систему розробок занять рекомендується супроводжувати методичним аналізом теми, що складається з наступних компонентів: основна ідея теми, основні змістовні лінії теми, основна мета, основні вимоги до знань і умінь, методи роботи.

Які критерії передового педагогічного досвіду?

Критерії передового педагогічного досвіду такі [7; 11]:

• Актуальність і перспективність. Даний педагогічний досвід по своїй суті новий і відрізняється від масового, сприяє вирішенню основних завдань, що стоять перед системою вищої освіти на сучасному етапі її розвитку, актуальних проблем педагогічної теорії та практики, знаходить застосування у масовому досвіді, збагачує його і має перспективу для подальшого його поширення.

• Висока результативність і оптимальність. Мають місце значні зрушення в системі роботи педагогічних кадрів, в студентів, у рівні їх вихованості, високий рівень навчально-виховного процесу, результативність досвіду вище за масові показники ефективності та якості, стабільність, стійкість результатів у змінених умовах роботи. Високі результати у роботі досягаються при найменших затратах сил викладачів, студентів, матеріальних засобів ВНЗ, громадськості тощо.

• Наукова обґрунтованість. Передовий досвід враховує закономірності процесу виховання й навчання студентів. Відступ від цих об’єктивно існуючих закономірностей веде до суб’єктивних і помилкових суджень і висновків.

• Можливість творчого наслідування іншими викладачами. Готовність досвіду до творчого використання при наявності в ньому продуктивної педагогічної ідеї, доступність і наступність досвіду, що дозволяє розвивати й удосконалювати власну практику, теоретична і практична готовність педагогічних кадрів до творчого використання провідних ідей досвіду.

• Наявність елементів новизни й оригінальності. Вперше запропоновано систему, чи її удосконалено.

Яка специфіка діяльності педагогічних працівників з вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду?

Особливості такої роботи подано в табл. 8.

Таблиця 8

Особливості діяльності педагогічних працівників ВНЗ

із вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду

Педагогічні працівники	Мета роботи	Зміст роботи
Викладач	Необхідна складова частина роботи викладача щодо підвищення педагогічної і методичної майстерності	Осмислення і самоаналіз власного досвіду. Ознайомлення з досвідом інших викладачів. Творчий обмін досвідом. Самоузагальнення: підготовка опису досвіду роботи, методичних розробок. Удосконалення навчально-виховного процесу на основі застосування передового досвіду.
Адміністрація ВНЗ	Підвищення ефективності управління навчально-виховною і методичною роботою у ВНЗ	Висвітлення позитивного досвіду роботи окремих викладачів. Науково-методичний аналіз передового педагогічного досвіду. Організація обміну досвідом роботи. Підготовка узагальнення досвіду роботи для методичного кабінету ВНЗ. Самоузагальнення досвіду роботи адміністрацією ВНЗ. Підготовка матеріалів досвіду роботи для акредитації та ліцензувування.
Методисти ВНЗ, керівники циклових комісій	Надання ефективної методичної допомоги викладачам. Розроблення актуальних науково-методичних проблем. Підготовка узагальнення досвіду роботи	Виявлення передового педагогічного досвіду на основі аналізу науково-методичної роботи. Планове вивчення передового педагогічного досвіду. Допомога викладачам в осмисленні, описі та узагальненні досвіду їх роботи. Підготовка науково-методичного аналізу досвіду роботи. Узагальнення передового педагогічного досвіду. Організація пропаганди передового педагогічного досвіду. Розроблення методичних рекомендацій щодо застосування передового педагогічного досвіду. Організація практичного навчання інноваційними методам навчання і виховання

1.13. МУЛЬТИМЕДІА: ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ

Що таке мультимедіа?

Поняття мультимедіа об’єднує різноманітні інформаційні об’єкти – такі як текст, графіка, відео, анімація та звук [32], які можуть використовуватися як студентами, так і викладачами при проектуванні власних розробок. При цьому ними застосовуються інструментальні засоби розробки навчальних мультимедіа-матеріалів для формування гіперпосилань між фрагментами змістовних частин, забезпечення інтерактивності та створення багатошарових модульних структур, які включають цифрові фотографії, скановані зображення, фрагменти фільмів і текстів.

Що таке презентація?

Презентація (як комп’ютерний документ) – послідовність змінювальних один одного слайдів, тобто електронних сторінок. Демонстрація такого документу може відбуватися на екрані монітору комп’ютера чи на великому екрані за допомогою спеціальних пристроїв – мультимедійного проектора, мультимедійного плато, телевізора, тощо.

Для зручності пропонуємо використовувати Шаблони презентацій (базу розробок) ⁄⁄ Режим доступу pedsovet.su/load/320

Що таке зразок слайдів?

Що таке зразок слайдів? - PowerPoint - Office.com⁄⁄ Режим доступу

https://support.office.com/.../

Зразок слайдів – це верхній слайд в ієрархії слайдів, який зберігає відомості про тема та макет слайдів у презентації, включно з відомостями про тло, колір, шрифти, ефекти, розміри покажчиків місця заповнення та розміщення.

Кожна презентація містить щонайменше один зразок слайдів. Ключова перевага змінення та використання зразків слайдів полягає в тому, що можна здійснювати універсальні зміни стилів для кожного слайда у презентації, включно з тими, які було додано до презентації пізніше. Використання зразка слайдів заощаджує час, оскільки не потрібно вводити однакові відомості в кілька слайдів, а лише в один. Зразок слайдів особливо зручний під час створення дуже довгих презентацій із великою кількістю слайдів.

Оскільки зразки слайдів впливають на вигляд усієї презентації, створення або змінення зразка слайдів або пов’язаних макетів відбувається в режимі зразка слайдів.

Як класифікують презентації?

В літературі не існує загальновизнаної класифікації презентацій за типом змісту та оформленням. Наприклад, Л. Ястребов [32] пропонує класифікувати презентації за ступенем їх «оживлення» різними ефектами. Він виділяє такі групи презентацій:

1. Офіційна презентація – різного роду звіти, доповіді тощо перед серйозною аудиторією, в якій необхідним є строгий дизайн, витриманість, єдиний шаблон оформлення для всіх слайдів, вимагається чітке структурування та розміщення на слайдах всіх тез доповіді.

2. Офіційно-емоційна презентація. Така презентація використовується для двох цілей: передати слухачам деяку офіційну інформацію та надихати їх, переконати в чомусь. Наприклад, таку презентацію можна зробити на батьківські збори.

3. «Плакати». В цьому випадку презентація складається тільки з ілюстративного матеріалу. На слайдах – тільки ілюстрації з мінімумом підписів, комп’ютер використовується як звичайний слайд-проектор. Вся робота по поясненню змісту покладається на доповідача. Дуже бажаний єдиний шаблон оформлення.

4. «Подвійна дія». На слайдах презентації крім зображень використовується текстова інформація. Вона може або пояснювати вміст слайду або його «розширювати».

5. Інтерактивний семінар створюється для проведення семінару в режимі діалогу з аудиторією. Стають допустимими різноманітні анімації, рухомі малюнки, фотографії, що обертаються, об’єкти навігації, і особливо – розгалуження презентації: в залежності від відповідей слухачі, їх реакції на запитання і твердження.

6. Електронний роздатковий матеріал. Матеріал презентації має викладатися вичерпно докладно, оскільки у слухача немає можливості перепитувати доповідача. Додатковий матеріал може міститися у гіперпосиланнях або у спеціальних Замітках до слайду. Якщо презентація призначена для самостійної роботи, її інтерфейс, навігація по слайдах, можливості розгалуження повинні бути добре продумані та обґрунтовані.

7. «Інформаційний ролик». Ролик має демонструватися самостійно і незалежно від доповідача, причому автоматично повертатися до його початку. Весь показ проходить в автоматичному режимі. Презентація містить матеріали інформаційно-рекламного характеру, наочні матеріали, розраховані на швидке сприйняття. Наприклад, така презентація може використовуватися на виставках.

Які основні принципи дизайну презентації і слайдів?

Для успішної реалізації завдань дизайну необхідно дотримуватися законів композиції, колористики та ергономіки:

- композиція (лат. compositio – складання, зв’язування) – наука про узгодження складових об’єкта для надання йому зовнішньої привабливості та функціональності, а також і результат такого узгодження;

- колористика – наука про колір, його властивості, особливості сприйняття кольорів людьми різних вікових і соціальних категорій тощо;

- ергономіка (грец. ε¨ ργον – робота, νόμος – закон) – наука про ефективність використання людиною пристроїв, засобів, інструментів на основі врахування особливостей побудови та функціонування людського організму.

Їх вимоги визначають основні принципи дизайну будь-яких об’єктів, у тому числі презентацій і їхніх складових – слайдів.

Які вимоги до структури та змісту навчального матеріалу при складанні презентацій?

Структура та зміст навчального матеріалу при складанні презентацій має враховувати:

• стислий виклад матеріалу, максимальна інформативність тексту;

• використання слів і скорочень, уже знайомих студенту;

• відсутність нагромадження, чіткий порядок у всьому;

• ретельно структурована інформація;

• наявність коротких та лаконічних заголовків, маркованих та нумерованих списків;

• важливу інформацію (наприклад, висновки, визначення, правила тощо) треба подавати великим та виділеним шрифтом і розміщувати в лівому верхньому кутку слайда;

• другорядну інформацію бажано розміщувати внизу слайда;

• кожному положенню (ідеї) треба відвести окремий абзац;

• головну ідею треба викласти в першому рядку абзацу;

• використовуйте табличні форми подання інформації (діаграми, схеми) для ілюстрації найважливіших фактів, що дасть змогу подати матеріал компактно й наочно;

• графіка має органічно доповнювати текст;

• пояснення треба розміщувати якнайближче до ілюстрацій, із якими вони мають з'являтися на екрані одночасно;

• інструкції до виконання завдань необхідно ретельно продумати щодо їх чіткості, лаконічності, однозначності;

• використовуйте емоційний фон (художня проза запам'ятовується краще, ніж спеціальні тексти, а вірші — краще, ніж проза);

• усю текстову інформацію потрібно ретельно перевірити на відсутність орфографічних, граматичних і стилістичних помилок;

• продуктивність навчання збільшується, якщо одночасно задіяні зоровий і слуховий канали сприйняття інформації Тому рекомендується там, де це можливо, використовувати для тексту й графічних зображень звуковий супровід.

Окрім того, існують ще додаткові вимоги до змісту презентації (за Д.Льюїсом) [32]:

• кожен слайд має відображати одну думку;

• текст має складатися з коротких слів та простих речень;

• рядок має містити 6—8 слів;

• усього на слайді має бути 6—8 рядків;

• загальна кількість слів не повинна перевищувати 50;

• дієслова мають бути в одній часовій формі;

• заголовки мають привертати увагу аудиторії та узагальнювати основні положення слайду;

• у заголовках мають бути і великі, і малі літери;

• слайди мають бути не надто яскравими – зайві прикраси лише створюють бар'єр на шляху ефективної передачі інформації;

• кількість блоків інформації під час відображення статистичних даних на одному слайді має бути не більше чотирьох;

• підписи до ілюстрації розміщуються під нею, а не над нею;

• усі слайди презентації мають бути витримані в одному стилі.

Які вимоги до використання шрифту у презентації?

1. Кожен шрифт (гарнітура + написання) має одне змістове навантаження. Для сталої гарнітури традиційними є такі: напівжирний шрифт – назви структур документа, курсив – логічний наголос, зокрема, на формулюванні основних положень, означень тощо, “прямий” звичайний – основний масив інформації.

2. Тексти презентацій, які використовують у психологічно напруженій нестандартній ситуації, треба подати гарнітурою зі спрощеним алгоритмом розпізнавання, наприклад, шрифтом Arial. Це доцільно під час роботи з інструкціями правил безпеки, нормативними актами, угодами з правовими чи майновими наслідками, умовами олімпіадних завдань тощо.

3. Уникайте використання більше трьох різних шрифтів на одному слайді. Інакше читач передчасно втомиться, постійно намагаючись вибрати алгоритм розпізнавання шрифту. Виняток становить інструкція з використання шрифтів.

4. Математичні формули подаються гарнітурою, близькою до стандартної (Times New Roman), причому всі змінні – курсивом, решта – дужки, знаки математичних дій, усталені назви функцій (sin, cos тощо) – звичайним “прямим” шрифтом.

Які особливості використання кольорів і форм у презентації?

Під час вибору основного кольору слід зважати на так звану психологічну характеристику кольорів. Вона виражає вплив кольорів на психічний стан людини. Цей вплив може відрізнятися залежно від віку, соціального статусу та настрою людини.

• Стимулюючі (теплі) кольори сприяють збудженню й діють як подразники (за спаданням інтенсивності впливу: червоний, оранжевий, жовтий);

• Холодні кольори заспокоюють, викликають сонливий стан (у такому порядку: фіолетовий, синій, блакитний, синьо-зелений, зелений);

• Нейтральні кольори: світло-рожевий, жовто-зелений, коричневий.

• Поєднання двох кольорів — кольору знака й кольору фону – суттєво впливає на зоровий комфорт, причому деякі пари кольорів не тільки стомлюють зір, а й можуть спричинити стрес (наприклад: зелені символи на червоному фоні).

• Найкраще поєднання кольорів шрифту та фону: білий на темно-синьому, чорний на білому, жовтий на синьому. Кольорова схема має бути однаковою для всіх слайдів.

• Будь-який малюнок фону підвищує стомлюваність очей і знижує ефективність сприйняття інформації.

• Чіткі, яскраві малюнки, які швидко змінюються, миготять, легко «вхоплює» підсвідомість, і вони краще запам'ятовуються.

• Будь-який другорядний об'єкт, що рухається (анімований), знижує якість сприйняття матеріалу, відвертає увагу, порушує її динаміку.

• Показ слайдів із фоновим супроводженням нерелевантних звуків (пісень, мелодій) викликає швидку втомлюваність, сприяє розсіюванню уваги і знижує продуктивність навчання.

• Людина спроможна одночасно запам'ятовувати не більше трьох фактів, висновків, визначень.

У більшості випадків кольори мають таку психологічну характеристику:

- червоний колір – енергійний, агресивний, збуджуючий, на певний час активізує всі функції організму, піднімає настрій;

- жовтий колір – зменшує втомлюваність, стимулює органи зору і нер вову систему, сприяє розумовій діяльності та вирішенню проблем;

- зелений колір – фізіологічно найбільш сприятливий для людини, зменшує напругу і заспокоює нервову систему, на тривалий час збільшує працездатність, сприяє критичному і вдумливому підходу до вирішення проблем, зменшенню кількості помилок у прийнятті рішень;

- блакитний колір – знижує значення більшості фізіологічних властивостей організму – пульсу, тиску, тонусу м’язів, сприяє виникненню відчуття розчарування та підозри;

- синій колір – за дією схожий з блакитним, з більш вираженим ефектом, коли заспокоєння може переходити в пригнічення;

- фіолетовий колір – у чомусь поєднує властивості синього й червоного, може викликати неврівноваженість, відчуття незахищеності.

Наведені характеристики впливу деяких кольорів на психічний стан людини можуть також відрізнятися залежно від інтенсивності кольорів. За умови зменшення інтенсивності та яскравості кольору зменшується інтенсивність його дії на психіку людини.

Рис.1. Кольоровий круг

Таблиця

Поєднання кольорів, символів і тла

Колір тла	Колір символів
Добре поєднуються	Погано поєднуються
Чорний	Білий, помаранчевий, червоний, жовтий	Синій, фіолетовий, зелений
Білий	Чорний, синій, червоний, зелений	Жовтий, бірюзовий, блідо-зелений
Червоний	Чорний, білий, жовтий, бірюзовий,	Синій, зелений, фіолетовий,
Помаранчевий	Чорний, білий, жовтий	Червоний, фіолетовий, зелений, темно-бірюзовий
Жовтий	Чорний, зелений, синій, червоний, блакитний	Білий, помаранчевий, бліді відтінки всіх кольорів
Зелений	Білий, бірюзовий, червоний,	Чорний, синій, фіолетовий,
Блакитний	Чорний, білий, жовтий, червоний,	зелений, фіолетовий, бірюзовий,
Синій	Білий, червоний, жовтий, помаранчевий	Фіолетовий, чорний, зелений
Фіолетовий	Білий, червоний, помаранчевий, жовтий, бірюзовий	Чорний, зелений, синій

Що розуміють під поняттям «теми презентації»?

У будь-який момент роботи над презентацією користувач може змінити стиль її оформлення. Для цього використовуються так звані теми презентації. Професійні дизайнери – розробники тем враховували основні принципи дизайну слайдів, і тому користувачу-початківцю PowerPoint 2007 з метою уникнення помилок краще використовувати вже існуючі теми. Для використання певної теми оформлення презентації слід виконати такий алгоритм:

1. Створити нову презентацію одним з відомих вам способів або відкрити існуючу.

2. Вибрати на Стрічці вкладку (Дизайн)Конструктор.

3. У групі Теми вибрати в списку потрібну тему оформлення. Вибравши певну тему, користувач у подальшому може змінити кольори, шрифти ефекти та стилі тла. Для зміни кольорової гами оформлення слайдів слід виконати Конструктор  Теми  Кольори і в списку з наборами кольорів вибрати потрібний Для зміни шрифтів, що використовуються для заголовків і для основноготексту в презентації, слід послідовністю дій Конструктор  Теми  Шрифти відкрити список з наборами шрифтів і в цьому списку вибрати потрібний.

4. Змінити оформлення презентації можна також змінюючи тло слай-дів. Для цього використовують елементи керування групи Тло на вкладці Конструктор. У цій групі два елемента керування – кнопка відкриття списку Стилі тла та прапорець Приховати зображення тла. Вибір кнопки відкриває список із 12 зразків оформлення тла презентації, а встановлення позначки прапорця приховує графічні об’єкти (лінії, фігу-ри, рисунки), які є елементами оформлення тла. Розширені можливості з налаштування тла слайдів презентації користувач може отримати, від-кривши вікно Формат тла.

5. Аналогічно текстовому процесору Word 2007, у PowerPoint 2007 ко-ристувач може розробити власні теми оформлення слайдів презентації, визначивши для них набори кольорів, шрифтів і стилі тла, та зберегти їх для подальшого використання.

Для вироблення навички створення презентацій виконайте вправу: Створення презентації ⁄⁄ Режим доступу powerpoint-xp.com/power/Index3.htm

1.14. МОВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

АНАЛІЗ ТИПОВИХ ПОМИЛОК У НАВЧАЛЬНИХ ВИДАННЯХ

Які вимоги до мови якісного рукопису?

Для підготовки якісного рукопису необхідно дотримуватися таких вимог до його мови:

• навчальний матеріал має бути викладений науковим стилем сучасної української літературної мови з урахуванням термінів із споріднених галузей науки;

• мова підручника має бути зрозумілою, чіткою;

• не допускається примітивне спрощення та наукова вульгаризація змісту;

• іноземні слова можна вживати лише тоді, коли немає відповідника у рідній мові.

Які найпоширеніші мовні вади та огріхи допускають у навчально-методичних виданнях?

Найпоширенішими є:

• неправильний переклад усталених лексем та мовних конструкцій наукового стилю: «уявляє собою», «представляє собою» – прикра вада тексту;

• поширеною помилкою є вживання слів у невластивому їм значенні: задачі дослідження замість завдання;

• неправильне використанні слів: рішення – вирішення – розв’язання; область – сфера – галузь – зона; вираз – вираження; вид – вигляд; середа – середовище; точка – крапка; рисунок – малюнок; зв'язок – сполука; загальний – спільний; єство – сутність; додавання – доповнення (наприклад, рішення задачі, рішення питання, область використання, область поширення, в області промисловості; алгебраїчне вираження; у виді рідини; повітряна середа; матеріальна крапка; зв'язок водню з киснем; спільний вигляд; єство проблеми; вносити додавання до тексту);

• неточності у використанні термінології. Необхідно відрізняти терміни і професіоналізми, насамперед вузькоспеціальні. Терміни перекладаються відповідно до літературної мови, закріпленої в академічних словниках, професіоналізми, якщо можна, замінюються термінами або передаються опосередковано. Ігнорування цих вимог призводить до появи у українськомовних текстах слів «многоколонний», «незжатий» (файл), «відточія» та ін. Причини їх виникнення – невдале калькування внаслідок відсутності мовної культури. Наприклад, російське слово «отточие» (довгий рядок крапок) не може бути перекладене як «відточія», адекватним варіантом перекладу буде, скоріше, словосполучення – «рядок крапок»;

• помилки в абревіатурах та скороченнях. Автор часто, вживаючи абревіатури та скорочення на кшталт «вуз», «районо», «зам.», 2стр.», не усвідомлює їх іншомовності та необхідності перекладу. Абревіатури типу ООО, ОАО, ЗАО, МЧС, ФРГ, ГОСТ, ГСТУ потребують розшифрування та перекладу кожного компонента;

• помилки при перекладі власних імен;

• не привальне вживання дієприкметників. Наприклад, «виконуємо робота», «розробляєма проблема», «результуюча функція», «інтегруючий показник», «спливаюча палітра», «використовуваний прилад», «відображуваний матеріал», «застосовуваний метод» та ін.;

• поширеною помилкою багатьох авторів є нерозуміння того факту, що автор, який більше знає про предмет мовлення, ніж говорить, не завжди в змозі зрозуміти, що в його творі буде неповним або нерозв’язаним.

1.15. РЕЦЕНЦІЯ НА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

Які Вимоги до рецензії на навчально-методичну літературу?

Рецензія містить три частини: загальна, основна та заключна.

У загальній частині: місце видання серед інших, опублікованих раніше; що нового в ньому, чим відрізняється, чи не дублює праці інших авторів; актуальність теми та доцільність видання твору; відповідність матеріалу сучасним досягненням науки, додержання дидактичних принципів; відповідність ілюстрованого матеріалу викладеному; відповідність матеріалу діючим нормативно-технічним документам, використання найновіших джерел.

В основній: докладний перелік й аналіз помічених рецензентом недоліків оригіналу (неточні та неправильні означення і формулювання, смислові та стилістичні неточності), місця, що можна скоротити, вилучити.

Заключна: чітко вказати, чи може бути виданий (для навчальної літератури – вказати, як навчальний посібник, як підручник).

Попередня тема

На початок

Наступна тема