СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН SULAWE

SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION AND ANIMAL WELFARE

МОДУЛЬ 2 БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН/MODULE 2 ANIMAL WELFARE

Електронний посібник/The electronic manual

ГОЛОВНА/HOME PAGE	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ/THEORETICAL INFORMATION	АНОТАЦІЯ/ABSTRACT
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ/LIST OF REFERENCES		УКЛАДАЧІ/COMPILED BY

5. ЗАБІЙ ТВАРИН, ЕВТАНАЗІЯ

5.1. Забій тварин та евтаназія

Вступ

Для людей споживання м'яса є невід'ємною часткою культури харчування. Для постачання населення м'ясом широко застосовується система централізованого промислового забою сільськогосподарських тварин. Це означає, що велика кількість худоби перевозиться з ферм та інших виробничих потужностей на бойні. Незважаючи на загальну індустріалізацію забою худоби, фермери продовжують самостійно забивати величезну кількість худоби через потреби своїх громад. У деяких культурах тварин дозволяється вбивати лише після того, як вони прожили певний відрізок власного життя, проте за більшості виробничих систем їх вбивають відразу ж після досягнення максимальних або необхідних розмірів (наприклад, зазвичай, в м'ясній промисловості ягнят, м'ясну худобу, поросят і птицю забивають ще до того, як вони досягнуть статевозрілого віку).

Правові аспекти забою тварин

Щороку тварин вбивають на бойнях по всьому Європейському Союзу ‒ майже 360 мільйонів свиней, овець, кіз і великої рогатої худоби та понад 4 мільярди птиці. Крім того, тварин вбивають для потреб європейської хутряної промисловості ‒ 25 млн тварин, а в інкубаторних цехах ‒ 330 млн одноденних курчат. Боротьба з інфекційними хворобами також може вимагати знищення мільйонів тварин.

Регламент Ради (ЄС) № 1099/2009 від 24 вересня 2009 року про захист тварин під час умертвіння регулює всі питання, що стосуються, з-поміж іншого, добробуту, умертвіння, методів оглушення та стримування тварин, а також засобів і обладнання, що використовуються на забій. Основна передумова цього Регламенту полягає в тому, що: під час убивства та діяльності, пов’язаної з убивством, тварин позбавляють від непотрібного болю, тривоги та страждань.

Визначення та мета забою тварин

Забій і умертвіння є невід'ємними елементами процесу розведення і використання сільськогосподарських тварин. Вбивство тварин завжди викликало і викликає багато етичних і правових сумнівів. Захист добробуту тварин під час забою або вбивства є проблемою, яка викликає соціальні занепокоєння та впливає на ставлення споживачів до продуктів тваринного походження, зокрема вегетаріанців і веганів, які утримуються від споживання м’яса. Крім того, захист добробуту тварин під час забою сприяє поліпшенню якості м'яса та опосередковано позитивно впливає на безпеку праці на бойнях.

Забій тварин — це процес вбивства тварин для отримання м'яса або інших продуктів. Він, зазвичай, здійснюється на бійнях, де дотримуються певних правил для мінімізації страждань тварин.

Під час забою тварини можуть відчувати страх, стрес і біль. Щоб зменшити ймовірність цього багато країн вже вжили певних заходів для контролю за процесом забою. Однак у багатьох країнах таких спроб ще не зроблено, або ж лише нещодавно цей сектор почали розглядати як проблематичний з соціальної та правової позиції. Намагаючись отримати тварин бажаного розміру та ваги, ми часто змінюємо природну структуру стад (отар, стада тощо). Багато виробничих систем групують тварин за статтю, розміром і віком, щоб уможливити рівномірне та стандартизоване виробництво. Це означає, що багато тварин не вступають у соціальні відносини зі своїми родичами, що є нормальним для сімейних груп їхнього виду.

Деяких сільськогосподарських тварин забивають «вдома», тобто там, де їх виростили. Сотні мільйонів курей, качок, індиків, ягнят, кіз, корів і поросят щороку забивають на сімейних і підсобних фермах. У цьому контексті викликає занепокоєння (часто непідготовлений) контроль за методами забою з боку самих фермерів. Тоді як промислові бійні можуть виділяти кошти на придбання необхідного обладнання, наймання та навчання кваліфікованого персоналу для забезпечення застосування найкращих практик, процес забою на особистих селянських господарствах (навіть з тисячолітньою традицією) не охоплює (або лише незначною мірою) необхідних кваліфікаційних елементів. За такого типу забою люди, зазвичай, не бажають вдосконалювати методи забою, які в деяких випадках можуть значно поліпшити добробут тварин і зробити людську працю легшою та безпечнішою.

	Методи забою на сімейних фермах і в ізольованих районах не змінювалися протягом тисячоліть:
- дрібних тварин (ягнят, птицю), зазвичай, вбивають шляхом знекровлення (декапітації) або обезголовлення;
- великих тварин (велику рогату худобу, овець, кіз, свиней) часто зв'язують мотузкою, щоб відрізати їм голову;
- великим тваринам стріляють через голову, а потім кров часто зливають; для знерухомлення тварини часто використовують спеціальні різаки (ножі або маленькі кинджали для перерізання спинного мозку).

Інструменти, необхідні для цих методів, широко доступні. Однак для великих видів тварин необхідна іммобілізація кайданами, мотузками, кільцями, вбитими в підлогу, або прив'язуванням тварини до стовпа чи дерева, щоб забезпечити безпеку людини, яка здійснює забій. У багатьох країнах, що розвиваються, для убезпечення великих жуйних тварин (великої рогатої худоби, буйволів) досі використовують добре заточений гострий ніж (часто його називають «пунтілья» або іспанський спис). Цим ножем перерізають спинний мозок тварини у великому потиличному отворі (частина хребта між черепом і шиєю). Відразу після введення ножа і перерізання спинного мозку тварина виснажується і втрачає здатність рухатися. Однак вона залишається при свідомості, поки не помре від повного знекровлення. Такий спосіб забою тварин має бути заборонений, оскільки він є негуманним. У випадку природного забою, процес, швидше за все, погано контролюється і може здійснюватися людьми, які не мають належної підготовки (або взагалі не навчені). Все це збільшує потенційний ризик прихованих страждань для тварин, забитих таким чином.

«Забій» ‒ це вбивство тварин заради їжі. Забій, зазвичай, відбувається у два етапи.

1) Оглушення ‒ тварина «миттєво» втрачає чутливість.

Оглушення свиней

Багато хто визначає «оглушення» як «час, близький до часу, необхідного нервовій системі, щоб відчути та інтерпретувати (больовий/загрозливий) стимул до шкіри, м'язів або кровоносних судин і перетворити його на больовий сигнал». У багатьох видів тварин цей час був визначений за допомогою нейроелектрометрії. Для досить інтенсивних больових подразників цей час вважається еквівалентним 300 мілісекундам (1/3 секунди).

Отже, будь-яке лікування, яке може призвести тварину до десенсибілізованого стану менш ніж за 300 мс, вважається таким, що може спричинити втрату свідомості до того, як тварина «усвідомить», що її оглушили.

2) Умертвіння ‒ будь-яка процедура, яка унеможливлює фізіологічне одужання тварини і призводить до смерті (після наркозу).

Зазвичай, це стосується розриву великої кровоносної судини, що призводить до раптового зменшення об’єму циркулюючої крові та незворотної дисфункції головного та спинного мозку. Викликати «миттєву» втрату свідомості за допомогою найпоширеніших методів (механічного або електричного струму) практично неможливо. Це пов’язано з тим, що зміна активності нервової тканини, що спричиняє втрату свідомості, займає лише короткий час.

У будь-якому випадку, якщо тварину можна десенсибілізувати менш ніж за 300 мілісекунд, це вважається «найкращим можливим результатом». Це означає, що тварина втрачає свідомість ще до того, як відчує біль.

У багатьох країнах «найкращим можливим» варіантом анестезії є використання професіоналів, які усвідомлюють ризики, пов’язані з розвитком болю, розуміють важливість своєї роботи та цінують виконану роботу.

Вважається, що найкращий спосіб забою худоби ‒ це відразу посадити її в клітку і негайно вбити. Цей принцип покладено в основу сучасної практики забою тварин і визнаний законодавством багатьох країн.

Методи забою тварин.

Є кілька способів миттєво втратити свідомість:

- оглушення спеціальним пістолетом з висувним стволом;

- оглушення непроникаючими ударами;

- електричне оглушення;

- газове оглушення.

Оглушення спеціальним пістолетом з висувним стволом: (як результат відбувається проникаюче оглушення) через череп. Передача енергії генерує ударну хвилю енергії, яка проходить через нервову тканину головного мозку і передню частину спинного мозку. Ця енергетична хвиля викликає деполяризацію нервових сигналів, оглушуючи тварину майже за 150 мілісекунд. Крім того, рани, спричинені проникаючим стрижнем, спричиняють незворотні пошкодження лобової кори та середнього мозку, що призводить до того, що тварина не приходить до тями. Здебільшого тварина оглушується пістолетом з проникаючим стрижнем, а потім знекровлюється. Оглушення проникаючим стрижнем ‒ це тимчасовий стан, і тварина має бути вбита без зволікання, щоб вона не могла прийти до тями. Тварини, ефективно оглушені дротиком (ефект оглушення визначається наявністю або відсутністю декількох ознак), навряд чи відновлять функцію мозку. Ретельне спостереження за твариною на всіх етапах від оглушення до заколювання дає змогу швидко виявити такі ознаки відновлення функцій мозку (випадки відновлення рідкісні) і вчасно повторно оглушити.

Якщо тварина незворотно оглушена колючим стрижнем, процес заколювання (за допомогою декапітаційного ножа) вже не має значення для благополуччя тварини. Його єдина роль ‒ знекровлення туші. За ефективного початкового оглушення і подальшого ретельного спостереження за твариною немає необхідності в строгому інтервалі між оглушенням і заколюванням.

Дослідження ефективності методів оглушення тварин за допомогою пістолета з висувним проникаючим стрижнем показало, що проблеми, пов'язані з відновленням свідомості тварин після оглушення, охоплюють неправильне їх зберігання (вологі умови), поганий догляд за ударником пістолета, відсутність досвіду людини (наприклад, удари іноді наносяться дуже високо по лобі), осічки пістолета через забруднення спускового гачка, а також, можливо, внаслідок дуже товстих і важких кісток черепа тварини.

Станок для оглушення

Для ефективного оглушення важливо, щоб пістолет з висувним проникаючим стрижнем був правильно розташований. Для цього тварина має бути зафіксована. У багатьох країнах знерухомлення тварини під час забою є законодавчою вимогою. Ця вимога ґрунтується на визнанні того, що правильна і ретельна процедура оглушення важлива для забезпечення ефективності та захисту тварини від страждань, які вона може відчути, якщо оглушення виявиться неефективним. Для того щоб знерухомити тварин у статичному стані без використання непотрібних джгутів, прив'язей або спеціальних вузьких огорож, необхідно, щоб конструкція всього обладнання та підрозділів відповідала конструкції, матеріалам і навичкам людей у цій країні або системі управління. Все це має бути спроєктовано так, щоб стрес, якому піддаються тварини, був якомога меншим.

За непроникаючого станінгу (удару) грибоподібна головка інструменту передає енергію через череп (не проникаючи в нього), як результат хвилі ударної енергії проходять через нервову тканину головного мозку і передню частку спинного мозку. За правильного використання цей метод може ввести тварину в стан наркозу за 150 мілісекунд. Цей метод може бути використаний під час релігійного забою, особливо там, де оглушення проникаючими ударами вважається таким, що суперечить релігійній вимозі, згідно з якою тварина має бути «цілою і неушкодженою» після знекровлення.

Перкуссія (удар) – силовий удар одним твердим тілом по іншому. Коммоція (струс) – тимчасова втрата свідомості або недієздатність як результат удару по голові.

Ударні інструменти для оглушення генерують силу (енергію), а струс – результат цього. Коммоція – тимчасовий стан, після якого до тварини може повернутися свідомість, відповідно в період тимчасової втрати свідомості необхідно щонайшвидше здійснити весь подальший процес, що призводить до смерті тварини. Розташування інструменту за ударного (непроникаючого) оглушення великої рогатої худоби: голівка «глушильника» розташовується на точці перетину двох уявних ліній, що сполучають верхній кут ока з основою рогових горбків. За деяких релігійних типів забою тварин допускається лише оглушення непроникаючим ударом.

Ударне оглушення/забій невеликих сільськогосподарських тварин: в разі птиці (до розмірів індичок), кроликів, невеликих ягнят і козенят використання відповідного ударного інструменту може призвести до негайної втрати свідомості і серйозного пошкодження нервових тканин мозку, що неминуче спричиняє за собою смерть. Подібний метод відомий як оглушення/забій.

Електричне оглушення: електрика може індукувати некоординовану електричну активність (епілептиформна активність) в мозку, внаслідок чого тварина втрачає свідомість. Вважається, що якщо подібну епілептоформну активність індукувати за менш ніж 300 мсек, то тварина не встигне відчути процес оглушення. Подібна епілептоформна активність – тимчасовий стан і так само як за несвідомого стану, викликаного дією описаних вище механічних інструментів, після електричного оглушення тварина має бути убита без зволікання (зазвичай методом знекровлення), щоб унеможливити повернення свідомості. Електричне оглушення призводить до негайної втрати свідомості і вважається за передову практику, оскільки, якщо тварина перебуває в знечуленному стані, то ми не ризикуємо заподіяти їй страждання. Електричний метод вбивства тварин, не зважаючи на те, що він застосовується в деяких країнах для убивання собак, не гарантує того, що тварина буде приведена в знечулений стан, і може стати причиною передсмертної агонії. Не слід плутати ці два різних способи використання електрики. В основу електричного оглушення покладено передачу електричної енергії в нервові тканини голови. Кількість електричної енергії, що доставляється в мозок, залежить від сили струму і електричної напруги (вольтажу). Для того щоб зменшити опірність, необхідно забезпечити хороший електричний контакт між щипцями інструменту і шкірою. Якщо ми хочемо досягти швидкого оглушення, то електрика має поступати безпосередньо в голову.

Розташування інструменту за електричного оглушення овець і кіз: по обидва боки голови між оком і вухом тварини.

Розташування інструменту за електричного оглушення свиней: електроди мають розташовуватися з обох боків на голові, прямо під вухами.

Птицю, зазвичай, забивають, використовуючи автоматизований метод електричного оглушення з використанням «водяної лазні»: за такого способу електричного оглушення птицю підвішують за ноги на автоматизованій потоковій лінії так, щоб голова її проходила через «водяну лазню» ‒ спеціальну ванну з водою, в якій голова птиці приходить в контакт з електрикою. Мільйони сільськогосподарських птиць щороку вбивають саме таким способом – електричне оглушення з подальшим знекровленням. Якщо не стежити за правильним функціонуванням системи і за тим, щоб вся птиця була однаково ефективно оглушена, то використання таких автоматизованих потокових систем може стати причиною страждань тварин.

Газове оглушення – це метод оглушення/забою, який дає змогу не лише спочатку оглушити тварину, але і призводить як результат до незворотних змін в її організмі і, як наслідок, до смерті.

Дія високих концентрацій CO₂ (вуглекислого газу) і газоподібного аргону викликає у птиці і свиней стан оглушеності, за яким слідує швидка смерть як результат аноксії.

За високих концентрацій CO₂ діє як анестезуюча речовина (наркозний газ), але протягом певного проміжку часу до того, як настане оглушення, тварина може відчути аверсію до деяких сенсорних властивостей газу (кислотність, холод). Аргон ніяк не виявляє себе (він інертний, а отже, не відчувається тваринами) і може призвести до смерті як результаті аноксії. Оскільки CO₂ не може акумулюватися в цій атмосфері, то у тварини не виникає відчуття «паніки» з приводу низького вмісту кисню (O₂). Аверсивні (неприємні) властивості CO₂ і відносно висока вартість аргону порушують низку питань етичного і економічного характеру, зв'язаних з використанням цих методів. Проте, не дивлячись на це, їх продовжують широко використовувати в процесі промислового забою птиці і свиней. Ці методи не годяться для більших видів тварин і для тварин, тіло яких вкрите дуже густою шерстю. У разі великих тварин застосування газу непрактичне, а що стосується тварин з густою шерстю, то повітря, що утримується між волосками шерсті, перешкоджає використовуваному для оглушення газу досягти достатньо високих концентрацій.

Під час забою необхідно вжити всіх заходів, які дадуть змогу уникнути заподіяння болю і мінімізувати занепокоєння тварин. Для цього важливе дотримання основних принципів благополуччя, які мають бути розроблені для кожної бійні як операційні процедури, які регламентують правила поведінки та поводження з тваринами.

Визначення поняття евтаназії

Евтаназія – це навмисне прискорення смерті живої істоти з метою припинення її страждань, викликаних невиліковною хворобою, серйозними травмами або іншими обставинами, що суттєво погіршують якість життя.

Евтана́зія (грец. Ευ – добре + грец. Θάνατος – смерть) – припинення життя людини у швидкий та безболісний спосіб [1]. Її застосовують для людей, котрі мають невиліковне захворювання й більше не хочуть терпіти біль. Термін «евтаназія» вперше вжив Ф. Бекон у XVII ст., щоб визначити «легку смерть».

У контексті тварин евтаназію, зазвичай, здійснюють ветеринарні лікарі для припинення страждань тварини, коли інші методи лікування не можуть забезпечити полегшення та одужання.

Евтаназія тварин є складним і емоційно насиченим процесом, який охоплює етичні, медичні та правові аспекти, і завжди має проводитися з максимальною увагою до благополуччя тварин.

2. Історичний контекст та розвиток практики евтаназії.

Історичний контекст і розвиток практики евтаназії тварин тісно пов'язаний з еволюцією ставлення суспільства до тварин, їх прав та благополуччя.

У стародавніх цивілізаціях, як-от Єгипет, Греція та Рим, ставлення до тварин було здебільш утилітарним. Тварин використовували як інструменти праці, джерела їжі для ритуальних цілей. Ідея полегшення страждань тварин через евтаназію не була поширена, і в багатьох випадках страждання тварин сприймали як неминучу частину їхнього існування.

У середні віки тварин часто розглядали як власність, і питання про їхні страждання майже не порушували. Проте з розвитком релігійних та моральних вчень з’являються перші згадки про співчуття до тварин, хоча ідея евтаназії для полегшення їхніх страждань ще не сформувалася.

XVIII-XIX ‒ ст. початок змін, у цей період зароджуються рухи за права тварини, зокрема в Європі та Північній Америці. Філософи та мислителі, зокрема Джені Бентам, висловили думку, що тварини здатні страждати і тому заслуговують на гуманне ставлення. З’являються перші закони, що захищають тварин від жорсткого поводження, хоча практику евтаназії ще не було широко впроваджено.

У ХХ ст. відбулося становлення евтаназії як медичної практики.

З розвитком ветеринарної медицини та підвищенням усвідомлення етичних аспектів догляду за тваринами евтаназія стає більш поширеною практикою. У багатьох країнах запроваджуються законодавчі акти, що регулюють процес евтаназії тварин, визначають умови, за яких її може бути проведено, та методи, що забезпечують максимально безболісне і гуманне припинення життя тварини.

Після Другої світової війни, коли моральні аспекти лікування людей і тварин стали більш ретельно обговорювати, ветеринарна практика евтаназії отримує широке визнання. Евтаназію почали розглядатися не лише як необхідний захід у разі невиліковних хвороб, але і як спосіб зменшити страждання тварин в інших складних ситуаціях.

У сучасному світі евтаназія тварин є етично та юридично регульованою процедурою. З розвитком науки та прав тварин і підвищенням обізнаності суспільства щодо їх благополуччя, евтаназія розглядається як останній захід, коли інші методи лікування або реабілітації вже не є ефективними. У багатьох країнах створено суворі норми і стандарти для проведення цієї процедури, щоб забезпечити її гуманність і мінімізувати страждання.

В останні десятиліття відбувається посилення інтересу альтернативних підходів до догляду за тваринами, зокрема, до паліативної допомоги. Це відображає загальну тенденцію до пошуку гуманніших способів поводження з тваринами та подальше вдосконалення етичних стандартів у ветеринарній медицині.

3. Етичні аспекти евтаназії тварин

Етичні аспекти евтаназії тварин – це складна і чутлива тема, яка викликає багато дискусій. Основні питання, що стосуються цієї теми, можна розділити на кілька категорій.

1. Якість життя тварини. Одна з основних причин для евтаназії – це погіршення якості життя тварини через хворобу або травму. Якщо тварина страждає від невиліковної хвороби або болю, який не можна полегшити, евтаназія може бути визнана етичною як спосіб зменшення страждань.

2. Етичні обов'язки власника тварини. Власники тварин мають моральний обов'язок забезпечити їм адекватний догляд і полегшення страждань. У деяких випадках рішення про евтаназію може бути виявом цього обов'язку, особливо якщо лікування не дає бажаних результатів або є надто затратним.

3. Контекст і мотиви. Важливо розглядати контекст рішення про евтаназію. Чи це рішення прийняте з гуманітарних міркувань або через зручність для власника? Мотиви мають бути зосереджені на благополуччі тварини.

4. Прийнятність і законодавство. Законодавство щодо евтаназії тварин варіюється залежно від країни та регіону. Законодавчі норми можуть визначати, коли і як може бути проведена евтаназія, а також яких критеріїв слід дотримуватися для прийняття цього рішення.

5. Процедурні питання. Методи евтаназії мають бути такими, щоб мінімізувати страждання тварини. Ветеринарні фахівці, зазвичай, використовують спеціальні препарати, які забезпечують безболісне і швидке закінчення життя.

6. Емоційний вплив на власника. Прийняття рішення про евтаназію може бути важким і викликати значний емоційний стрес у власників тварин. Психологічна підтримка та консультації можуть бути корисними в таких ситуаціях.

Ці аспекти можуть бути предметом складних моральних і практичних питань, які часто потребують індивідуального підходу і врахування конкретних обставин.

Евтаназія тварин вважається виправданою в деяких випадках, коли обставини і критерії вказують на те, що це може бути гуманним вибором. Ось кілька основних ситуацій, коли евтаназія може бути виправданою.

1. Невиліковні хвороби. Якщо тварина страждає від хвороб або станів, які не мають шансів на лікування і призводять до значного фізичного або емоційного болю, евтаназія може бути виправданою. Це можуть бути серйозні травми, ракові захворювання на останніх стадіях або інші хвороби, що викликають страждання.

2. Хронічний біль або страждання. Якщо тварина постійно страждає від болю, який не можна полегшити або контролювати за допомогою доступних методів лікування, евтаназія може бути розглянута як спосіб припинення страждань.

3. Погіршення якості життя. Ветеринарні лікарі використовують термін «якість життя», щоб описати загальний стан тварини з погляду комфорту та здатності до нормальної життєдіяльності. Якщо стан тварини значно погіршився і вона більше не може виконувати основні життєві функції, евтаназія може бути розглянута як гуманний варіант.

4. Відсутність шансів на поліпшення. Якщо ветеринарний лікар визначає, що лікування або хірургічні втручання не можуть поліпшити стан тварини або що жоден з можливих варіантів не дає шансів на відновлення, евтаназія може бути виправданою.

5. Вибір власника. У ситуаціях, коли тварина не може більше насолоджуватися своїм життям або зазнає страждань, власники тварин мають моральний обов'язок ухвалити рішення про її гуманну смерть. Це рішення має бути ухвалене з урахуванням рекомендацій ветеринара і в інтересах тварини.

6. Ветеринарні рекомендації: рішення про евтаназію, зазвичай, ухвалюється на основі консультацій з ветеринарним лікарем, який може оцінити стан тварини і надати професійні рекомендації.

Висновки:

Кожен випадок евтаназії потребує індивідуального підходу і ретельного обмірковування.

Важливо враховувати всі обставини і думку ветеринарного лікаря, а також моральні і етичні аспекти.

Основна різниця між евтаназією та іншими формами припинення життя полягає в намірі і гуманності процесу. Евтаназія спрямована на полегшення страждань і проводиться з максимальною увагою до комфорту тварини, тоді як інші форми можуть бути менш гуманними або мати інші цілі.

Попередня тема

На початок

Наступна тема