|
СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН SULAWE SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION AND ANIMAL WELFARE МОДУЛЬ 1 СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО/ MODULE 1 SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION Електронний
посібник/The
electronic manual |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
3. ІННОВАЦІЙНІ ТА СТАЛІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИРОБНИЦТВІ
ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Нині низький рівень виробництва і споживання продуктів
тваринництва в Україні значно послаблює продовольчу безпеку держави і
становить загрозу для здоров’я нації. Однак ситуацію, що склалася в
тваринництві України, можна змінити лише на основі принципово нових
технологічних рішень. Проте вітчизняне сільське господарство для свого
подальшого розвитку потребує модернізації, оскільки існуючі форми його
ведення часто засновані на застарілих, високовитратних методах, технологіях і
технічних засобах. Технології виробництва молока. Розрізняють традиційну та промислову технології виробництва
молока, а також варіанти останньої: потоково-цехову, інтенсивну, інтегровану
(з екологічними, традиційними і вимогами добробуту). Традиційна технологія вбачає утримання корів у приміщеннях
привʼязно, групами за фізіологічним станом, доїння в
молокопровід, отелення в денниках чи в стійлі корівнику, годівля залежно від
сезону року та фізіологічного стану, переважно ручна праця на більшості
етапів, часткова механізація процесів. Основу промислової технології становить: створення зручних
приміщень для утримання худоби з сучасними машинами і обладнанням;
забезпечення нормального мікроклімату, наявність високопродуктивних тварин,
система племінної роботи, організація повноцінної годівлі, комплектування технологічних
груп тварин, доїння в доїльному залі, організація відтворення стада,
планувати отелення та рівномірне протягом року одержання молока, механізація
та автоматизація практично всіх процесів (роздавання кормів на кормові столи
мобільним кормороздавачем; видалення
гною у проходах приміщення – дельта-скреперною установкою, а потім самопливом
до гноєсховищ чи біогазових установок), ветеринарно-санітарні заходи та
раціональна організація праці тваринників. Особливої уваги у виробництві молока є правильна
організація годівлі корів, де визначена загальна потреба у кормах. Це
передбачає задоволення потреби дорослих тварин у кормових інгредієнтах, коли
їх жива маса залишається стабільною за отримання планової кількості продукції
(молока) без шкоди для їх здоров’я. Для цього проводять розрахунок загальної
потреби в кормах (у центнерах кормових одиниць), які забезпечать запланований
рівень продуктивності корів. Першочергово необхідно визначити потребу в
кормах для виробництва одного центнера молока (табл.) [1] . В подальшому на
основі цих даних, враховуючи запланований обсяг виробництва молока,
розраховують загальну потребу в кормах
(у центнерах кормових одиниць). Таблиця Норми витрат кормових одиниць на 1 ц молока
Наприклад: середньорічне поголів’я корів 200 голів,
очікуваний надій молока на корову 5000 кг, всього буде вироблено
500×200/100 = 10000 ц молока. Дані про план виробництва тваринницької продукції множимо
на нормативний показник затрат кормових одиниць на 1 центнер продукції
(табл.) і визначаємо загальну потребу кормових одиниць. Наприклад: для
виробництва 10000 ц молока потрібно (10000×1,05) = 10500 ц кормових
одиниць. Способи утримання корів
• у секціях, обладнаних комбібоксами, тобто поєднаних з
годівницею боксами (комбібоксовий спосіб). Цей спосіб посідає проміжне
положення між прив’язним і безприв’язним способами і має багато недоліків,
які властиві прив’язному утриманню; • у секціях, обладнаних індивідуальними боксами для
відпочинку корів (безприв’язнобоксовий спосіб); • у секціях без боксів. Способи доїння корів. За прив’язного утримання корів
переважно доять переносними апаратами у відра чи молокопровід, а також
використовують доїльні установки «Ялинка» і «Тандем». За безприв’язного утримання корів використовують доїльні
установки типу «Ялинка» і «Тандем». Процес доїння відбувається у залах або
приміщеннях, відокремлених від тих, де тварин годують або вони відпочивають. «Ялинка», «Тандем» «Карусель» – втілення конвеєрного типу
виробництва молока (рис. 1–3).
Доїльний зал «Карусель» має такі переваги: • висока інтенсивність роботи; • потокова технологія; • максимальна продуктивність з розрахунку обслуговується
поголів’я одним оператором в одиницю часу; • ефективна робота, яка не залежить від чисельності
зоотехнічних груп в стійловому приміщенні. Доїльний зал «Ялинка» забезпечує кращу візуалізацію тварин і
класичне під’єднання апаратів збоку, що робить її привабливою для господарств
з невеликим поголів’ям, спрямованих на конвеєрне виробництво. Автоматизована система управління стадом. Сучасне сільське господарство
йде шляхом автоматизації та комп'ютеризації виробництва. Одним із кроків у
цьому напрямі стало впровадження автоматизованої системи управління (АСУ).
Важливою частиною системи в управлінні стадом є транспондер, який дозволяє
отримати уявлення про продуктивність кожної корови або окремої групи тварин,
що необхідно для підтримки високих надоїв у стаді. Однак, комплексна система
управління стадом за допомогою датчика активності дозволяє обчислити
оптимальний час осіменіння .
Робота галузі свинарства передбачає чітку ритмічність виробничого процесу, що забезпечує рівномірне
протягом року отримання, вирощування і відгодівлю свиней. Виробництво свинини на промислових комплексах відбувається
за чотири-, три-, дво- і однофазною технологіями. Вибір технології
визначається розміром капіталовкладень, чисельністю поголів'я і структурою
виробництва. Чотирифазна система виробництва свинини: перша фаза
передбачає утримання підсисних свиноматок і вирощування поросят до 28-денного
віку, друга – дорощування відлучених поросят до досягнення живої маси 27–30
кг, третя – відгодівлю поросят сухими і вологими кормами протягом чотирьох
тижнів від маси 27–30 до 45–50 кг з розміщенням по 30 голів у станку,
четверта – відгодівлю поросят вологими кормами протягом 12 тижнів до маси
95–100 кг і з розміщенням по 15 голів у станку. Трифазна технологія: після підсисного періоду поросят із
маточних станків переводять у групу дорощування в спеціалізовані приміщення.
За досягнення живої маси 30–40 кг їх знову переводять у приміщення для
відгодівлі [15, 20]. Двофазна: поросят до відлучення утримують в станку з
матками, а потім переводять на відгодівлю великими групами на незмінну
підстилку до здачі на забій [15, 20].
Однофазна: холодне утримання – ангари, розміщують станки
для опоросів маток на піску, потім станки видаляють, маток переганяють в інше
приміщення, а поросят до відгодівлі тримають в ангарі. Або відтворення і
переміщення технологічних статевовікових груп свиней відбувається поперемінно
в межах одного комбінованого станка, який має секцію для підсисної свиноматки
з поросятами і секцію, де утримується свиноматка або ремонтна свинка протягом
холостого і поросного періодів.
Однією з альтернативних технологій безвигульного утримання
свиней є так звана «канадська технологія», яка полягає в утриманні свиней великими групами
на глибокій незмінюваній підстилці, годівлі сухими збалансованими комбікормами
за вільного доступу до води. Організація відтворення стада. Збільшення виробництва
свинини та підвищення рівня рентабельності галузі значно залежить від
організації відтворення стада, тобто процесу відновлення чи збільшення
поголів’я свиней. Дорослих
свиноматок парують через 4–7 днів після відлучення поросят. Молодих свинок у
віці 9–10 міс за досягнення ними живої маси 110–120 кг. Молодняк
кнурів-плідників у господарстві переводять в основне стадо у віці 10–11
місяців і 130–150 кг живої маси. Свиноматок після відлучення поросят, а також молодих
свинок, що підлягають штучному осіменінню, розміщують у станках для холостих
тварин. У цих тварин щодня визначають охоту, для чого всіх свинок з ознаками
статевого збудження (набряк і почервоніння зовнішніх статевих органів,
збуджена поведінка) виокремлюють в окремий станок і визначають у них початок
охоти з допомогою кнура- пробника.
До переваг методу штучного осіменіння свиней відносять:
зниження кількості кнурів в стаді; можливість використовувати кнура з високою
генетичною цінністю; спермодози продаються в промислових масштабах; значне
зниження ризику захворювань, що передаються статевим шляхом; можливість
використовувати тварин з різними фізичними характеристиками; одночасне
осіменіння великої кількості тварин у стаді. Штучне осіменіння проводять після встановлення стійкого
рефлексу нерухомості за одноразового режиму встановлення охоти через 7–9
годин, осіменяють перший раз о 17–19 ввечері, другий ‒ о 7–9 годині ранку. За дворазового встановлення
охоти після встановлення рефлексу нерухомості зранку чи ввечері перше
осіменіння проводять через 12 годин після встановлення рефлексу нерухомості,
друге осіменіння через 12 годин після проведення першого осіменіння [4]. Серед провідних показників успішного ведення галузі
свинарства на підприємстві є тривалість циклу відтворення (Тв), яка
розраховується за формулою [3]:
Наприклад. тривалість періоду поросності становить 115
днів, тривалість підсисного періоду становить 28 днів, а тривалість холостого
періоду становить 10 днів. Таким чином, тривалість циклу відтворення
становитиме: 115+28+10 = 153 (днів). Важливим є отримання даних про потенційно можливу кількість
опоросів (КОп) від однієї свиноматки після закінчення року, яка
розраховується за формулою: КОп = 365 / Тв. У нашому випадку від однієї
свиноматки за рік потенційно можливо отримати: 365 / 153 = 2,39 (опороси). В умовах виробництва необхідно брати до уваги, що не всі із
спарованих свиноматок матимуть повноцінний приплід. Це потребує визначення
кількості опоросів від однієї свиноматки за рік із урахуванням показника ‒ прохолосту. Розрахунок фактичної кількості опоросів (ФКОп) від однієї
свиноматки за рік, із врахуванням рівня прохолосту свиноматок проводять,
використовуючи формулу: ФКОп=Оп×Вз, де Вз – відсоток заплідненості. Отже, якщо відсоток прохолосту становить 15%, то,
відповідно, частка запліднених свиноматок становитиме 85% (100%‒15%). При цьому фактична кількість опоросів від
однієї свиноматки за рік становитиме: 2,39×0,85 = 2,03 (опороси). Для ефективного ведення галузі свинарства у господарствах
використовують гібридизацію. Оскыльки
доведено, що міжпородне схрещування і гібридизація підвищують багатоплідність
свиноматок до 14–16 поросят за опорос, середньодобові прирости поросят вищі
на 10–15%, живої маси 110–120 кг вони досягають за 5–6 місяців. При цьому
підвищуються віддача корму, якість продукції, вихід м’яса в процесі забою
досягає 60% . Біогазові установки дуже популярні в Європі, де
державні компенсації на їх будівництво досягають 90%, але в Україні вони не
набули поширення з причини своєї вкрай високої вартості. Крім того, основними
стримувальними чинниками поширення біогазових установок є відносно низькі
температури взимку на більшій частині території, що робить використання цих
установок нерентабельним. До того ж вони складні в проєктуванні і
будівництві, труднощі їх освоєння збільшуються з браком досвіду в українських
виробників.
Як приклад використання гною як джерела отримання газу розглянемо біогазові системи від групи
компаній Big Dutchman (Німеччина). Це підприємство поряд із впровадженням
інноваційних технологій і обладнання для птахівництва і свинарства займається
постачанням на ринок біогазових систем і спеціально для цього має у своєму
складі підрозділ «Відновлювані джерела енергії». Впровадження біогазових установок дає змогу створити
поновлювані джерела енергії поблизу від споживача. Крім того, отримане в
процесі зброджування екологічно чисте органічне добриво значно підвищує
врожайність сільськогосподарських культур. В Україні останнім часом також
проявився великий інтерес до біогазової установки.
Технологія виробництва, вибір засобів механізації його
процесів залежать від системи і способу утримання птиці. На спеціалізованих підприємствах переважають інтенсивна та
комбінована (напівінтенсивна) системи утримання. Кожна з них має кілька
способів утримання: підлогове (на глибокій підстилці, на планчастій або
сітчастій підлозі) і кліткове, вільновигульне і безвигульне, без пересадки і
з пересадкою.
Вільновигульний спосіб утримання полягає у тому, що птиця має необмежений
вихід на вигули та водоймища (для водоплавної). Пташники, навіси та будиночки
використовуються в цьому випадку тільки для ночівлі, захисту від непогоди та
відкладання яєць. В інтенсивному птахівництві цей варіант зберігається лише
стосовно утримання гусей. Перевагами такого способу є: низькі
капіталовкладення і можливість використання підніжного корму. Але при цьому
потрібні великі земельні площі, зростають трудомісткість обслуговування і
небезпека інфекційних захворювань. За утримання на підлозі з обмеженим використанням вигулів
птиця перебуває в приміщеннях і може (в сприятливу погоду) виходити на
огороджені майданчики із твердим покриттям, що розміщені вздовж пташника. Цей
варіант не набув поширення через низьку ефективність вигулів і високу
трудомісткість обслуговування (доводиться систематично очищати пташники від
підстилки та посліду і підтримувати у належному стані вигули). Крім того, в
сиру погоду підстилка у приміщенні зволожується і забруднюється внаслідок
занесення бруду ногами птиці з вигульних майданчиків.
Безвигульний спосіб передбачає варіанти утримання на глибокій
підстилці, сітчастих або планчастих настилах, а також комбіноване, коли
частину приміщення обладнують настилами, а іншу покривають глибокою
підстилкою. Підстилку завтовшки 20–30 см найчастіше закладають один раз перед
посадкою птиці у пташники. Застосовують й інший варіант: спочатку кладуть
підстилку шаром 7–15 см, а потім в міру забруднення додають її, поступово
доводячи шар до 25–30 см. Це звільняє пташниць від щоденного прибирання
забруднених місць. Глибока підстилка внаслідок біотермічних процесів, що
відбуваються у ній, виділяє багато тепла. Це мас суттєве значення в умовах
довгої й холодної зими. Підстилка має бути сухою, але без пороху. Для
підстилки використовують подрібнену солому, стружку і тирсу, волокнистий
торф, лушпиння насіння соняшнику, рисового зерна, подрібнені стрижні качанів
кукурудзи та інші матеріали. Норму внесення підстилки беруть із розрахунку
8–10 кг на дорослу птицю на рік або приблизно 2 кг за період вирощування
одного бройлера. Прибирають послід з підстилкою один раз на рік або після
завершення циклу вирощування бройлерів.
• необхідно мати достатню
кількість якісного підстилкового матеріалу; • значно погіршується мікроклімат у приміщеннях, а
постійний контакт птиці із забрудненою послідом підстилкою, що акумулює і
поширює епізоотичні бактерії, створює умови для виникнення різних
захворювань; • знижується ефективність засобів механізації та
автоматизації, підвищується собівартість продукції; • птиця часто несе яйця поза гніздами, при цьому
погіршуються харчові та інкубаційні властивості яєць як результат
забруднення, а на їх збирання витрачається багато часу.
Використання технології кліткового утримання курей потребує
кліткових батарей, що забезпечують індивідуальне (одномісні клітки),
дрібногрупове (2–6 голів у клітці) і великогрупове (по кілька десятків голів
у клітці) утримання. На відміну від підлогового утримання, за кліткового
переміщення птиці відносно обмежене. Це полегшує нагляд за нею і дає змогу
підвищити щільність посадки її з розрахунку на одиницю площі, значно
збільшити місткість пташника. У конструкціях кліткових батарей останнім часом відбулися
значні зміни, пов'язані із удосконаленням технології утримання птиці. Кліткові батареї є: - за кількістю кліток по вертикалі ‒ одно- , дво- і багатоярусні; - за кількістю кліток по горизонталі ‒ одно-, дво- і багато рядні; - за принципом взаємного розміщення кліток ‒ одно- та двобічні; - за принципом розміщення ярусів ‒ вертикальні й каскадні або ступінчасті. Перехід на кліткове вирощування та утримання дає змогу
ліквідувати сезонність виробництва; стимулювати ріст і розвиток молодняку, це
створює сприятливі умови для збереження поголів'я, підвищення продуктивності
птиці; знизити питомі витрати кормів; вдвічі-тричі збільшити ефективність
використання виробничих площ і технічних засобів та в 1,5 раза підвищити
продуктивність праці; поліпшити якість і знизити собівартість одержуваної
продукції. Удосконалення і впровадження потокових автоматизованих
технологій у виробництві яєць та м'яса птиці потребують максимальної
компактності виробничих приміщень та їх чіткого розміщення відповідно до
послідовності технологічного циклу.
- перехід від павільйонної до компактної блочної чи
моноблочної й багатоповерхової забудови, використання кліткового утримання
птиці із високою щільністю її посадки. Підлогове утримання застосовується
насамперед для водоплавної птиці, індиків, а також маточного стада і
вирощування ремонтного молодняку курей; - створення потоково-автоматизованих виробничих ліній
(приготування, доставка і роздавання кормів, збирання й сортування яєць,
прибирання та утилізація посліду тощо) на базі магістральних конвеєрів, що
з'єднують кліткові батареї і окремі пташники із відповідними
загальногосподарськими виробничими підрозділами; - різке підвищення надійності і рівня технічної
експлуатації технологічного обладнання, створення автоматизованих систем
централізованого диспетчерського управління виробництвом; - забезпечення надійного біологічного захисту птиці, який
ґрунтується на штучно створюваному оптимальному мікрокліматі і своєчасному
проведенні профілактичних заходів. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
