СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН SULAWE

SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION AND ANIMAL WELFARE

МОДУЛЬ 1 СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО/

MODULE 1 SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION

Електронний посібник/The electronic manual

ГОЛОВНА/HOME PAGE	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ/ THEORETICAL INFORMATION	АНОТАЦІЯ/ABSTRACT
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ/LIST OF REFERENCES		УКЛАДАЧІ/COMPILED BY

2. ВПЛИВ ТВАРИННИЦТВА, ЗДОРОВ’Я ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ НА БІОРІЗНОМАНІТТЯ, НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ, ЗМІНУ КЛІМАТУ ТА СТІЙКІСТЬ ДО АНТИМІКРОБНИХ ПРЕПАРАТІВ

2.2. Вплив розвитку тваринництва на стан здоров’я людини

2.2.1. Вплив епігенетичних процесів на здоров'я людини

2.2.2. Утворення та поводження з побічними продуктами тваринного походження

2.2.3. Поняття «єдиного здоров’я» як інтегрована система здоров’я людей і тварин

2.2.1. Вплив епігенетичних процесів на здоров'я людини

Епігенетика – досить молодий напрям сучасної науки. У перекладі з грецької приставка «епі» означає «над», «вище», «поверх». Якщо генетика вивчає процеси, які призводять до змін в наших генах, в ДНК, то епігенетика досліджує зміни активності генів, за яких первинна структура ДНК залишається незмінною.

Епігенетика схожа на «командира», який у відповідь на зовнішні стимули (як-от харчування, емоційні стреси, фізичні навантаження) віддає накази нашим генам посилити або, навпаки, послабити їх активність.

У вузькому сенсі слова епігенетику можна визначити як зміни в транскрипції генів, зумовлені модуляціями хроматину, які не є результатом змін в нуклеотидній послідовності ДНК. Тобто епігенетіка ‒ спадкування патерна експресії генів. Саме завдяки епігеному, «другому коду», наш організм здатний вибудовувати клітини різних типів ‒ волосся, печінки, мозку, ‒ хоча в них один і той самий геном. Отже, епігеном, це вказівки щодо того, як керувати геномом. Саме він відповідає за активацію і дезактивацію певних генів. Розвиток епігенетики як окремого напряму молекулярної біології почалося в сорокових роках минулого століття.

Епігенетичні механізми: метилювання ДНК

	Тоді англійський генетик Конрад Уоддінгтон сформулював концепцію «епігенетичного ландшафту», яка пояснює процес формування організму.
Конрад Уоддінгтон

В основний полімер хроматину можуть вводитися зміни через:

1) включення незвичайних гістонових білків (варіанти гістонів);

2) змінені структури хроматину (ремоделінг хроматину);

3) додавання хімічних «прапорців», міток до самих гістонових білків (ковалентні модифікації – метилювання, фосфорилювання, ацетилування);

4) додавання метильної групи безпосередньо на цитозин в матриці ДНК (метилування ДНК) може створювати сайти для приєднання білків, щоб змінити стан хроматину або вплинути на ковалентну модифікацію гістонів;

5) некодуючі РНК можуть «направляти» перехід спеціалізованих ділянок генома в більш компактний стан. Епігенетичні механізми впливу на геном не тільки відіграють найважливішу роль в роботі систем організму, але і можуть успадковуватися декількома поколіннями (трансгенеративна епігенетична спадковість).

Однак, на відміну від генетичної інформації, епігенетичні зміни можуть відтворюватися в 3–4 поколіннях, а за відсутності фактора, що стимулює ці зміни, зникають. Передача епігенетичної інформації відбувається в процесі мейозу (поділ ядра клітини зі зменшенням кількості хромосом удвічі) або мітозу (поділу клітин). У 2003 році американські вчені з Дюкского університету Р. Джіртл і Р. Уотерленд провели експеримент з вагітними трансгенними мишами агуті (yellow agouti (Avy) mouse), які мали жовту шерсть і схильність до ожиріння. Вони додавали в корм мишам фолієву кислоту, вітамін В12, холін і метіонін. Як результат з'явилося нормальне потомство без відхилень. Харчові фактори, які виступали донорами метильних груп, метилуванням ДНК нейтралізували ген агуті, що викликав відхилення: фенотип їх Avy потомства змінювався метилюванням CpG-динуклеотидів в локусі Avy. До того ж вплив дієти зберігався і в кількох наступних поколіннях: дитинчата мишей агуті, що народилися нормальними завдяки харчовим добавкам, і самі народжували нормальних мишей, хоча харчування у них було вже звичайне, не збагачене метильними групами. Вчені були змушені зробити сенсаційний висновок: викликані стресом епігенетичні зміни, які не зачепили послідовність нуклеотидів ДНК, можуть закріплюватися і передаватися наступним поколінням! Новозеландським вченим П. Глюкману і М. Хансону вдалося сформулювати логічне пояснення взаємозв'язку кількості їжі під час вагітності матері зі здоров'ям дитини. У 2004 році в журналі Science вийшла їх стаття, в якій вони сформулювали «гіпотезу невідповідності» (mismatch hypothesis). Відповідно до неї в організмі, що розвивається на епігенетичному рівні, може відбуватися прогностична адаптація до умов проживання, які очікуються після народження. Якщо прогноз підтверджується ‒ це збільшує шанси організму на виживання в світі, де він має жити, якщо ні ‒ адаптація стає дезадаптацією, тобто хворобою. Наприклад, якщо під час внутрішньоутробного розвитку плід отримує недостатню кількість їжі, в ньому відбуваються метаболічні перебудови, спрямовані на запасання харчових ресурсів про запас, «на чорний день». Якщо після народження їжі дійсно мало, це допомагає організму вижити. Якщо ж світ, в який потрапляє людина, виявляється більш благополучним, ніж прогнозувалося, такий «запасливий» характер метаболізму може призвести до ожиріння і діабету 2-го типу на пізніх етапах життя. Саме цей варіант ми сьогодні найчастіше і спостерігаємо.

Тваринництво вважається стратегічно важливою галуззю у загальній структурі сільськогосподарського виробництва і являє собою важливу галузь національної економіки, яка забезпечує задоволення потреб населення у продуктах харчування. Чисельність населення Землі постійно зростає, а отже, зростає необхідність у виробництві більшої кількості продукції і так само збільшується антропогенне навантаження на довкілля. І якщо раніше вважалося, що основними причинами забруднення природи є промисловість, автотранспорт, виробництво електричної енергії, то тепер поряд з усіма цими факторами називають і сільське господарство, зокрема, тваринництво. Діяльність великих промислових ферм та інтенсифікація тваринницької галузі загалом призводить до споживання великої кількості природних ресурсів та є причиною виникнення низки екологічних проблем, як-от: викиди забруднювальних речовин та зміна клімату, забруднення поверхневих та підземних вод (евтрофікація водойм), деградація ґрунтів, утворення та накопичення значної кількості побічних продуктів тваринного походження (гній, послід, падіж тварин), втрата біорізноманіття тощо.

Динамічні зміни в епігеномі як результат складної взаємодії генетичних факторів і факторів навколишнього середовища відіграють вирішальну роль в індивідуальному зростанні та розвитку. Численні дослідження на рослинах, гризунах і людях надали докази регуляторної ролі епігенетичних процесів у здоров’ї та хворобах. Зростає тиск щодо збільшення виробництва тваринництва у світлі зростаючих харчових потреб населення і викликів навколишнього середовища, але є обмежені пов’язані епігенетичні дані про худобу, щоб доповнити геномну інформацію та підтримати прогрес у поліпшенні селекції та управління здоров’ям. Основна маса доступних даних здебільшого характеризує епігенетичні маркери в тканинах/органах або щодо ознак і виявлення епігенетичних регуляторних механізмів, покладено в основу різноманітності фенотипу худоби.

2.2.2. Утворення та поводження з побічними продуктами тваринного походження

Однією з найбільших екологічних проблем тваринницьких ферм є утворення великої кількості гною та посліду внаслідок життєдіяльності тварин.

Кількість тваринних комплексів зростає з кожним роком у всьому світі. Не виключенням є і Україна, де станом на 2020 рік налічується близько 13 млн голів худоби, загальне поголів’я свиней становить 5,7 млн, курей – 1,5 млн. Якщо в середньому одна тварина утворює 10 кілограмів гною на добу, за рік може утворитися до 50 млн тонн гною. Поголів’я 1,5 млн курей дає на добу понад 100 тонн посліду. Усього в Україні щороку утворюється близько 500 тис. тонн пташиного посліду. Поточна ситуація свідчить про повний колапс із належним поводженням із побічними продуктами тваринного походження: через низькі штрафи та неефективний державний контроль за тваринницькими комплексами фермери неконтрольовано вносять гній на поля, без дотримання вимог щодо його витримування, стерилізації, норм і методів внесення в ґрунт, що призводить до забруднення ґрунтів та водних ресурсів продуктами життєдіяльності тварин, поширення забруднення та смороду на сусідні домоволодіння. Після підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом у 2014 році Україна зобов’язана адаптувати національне законодавство, зокрема, й у сфері поводження з гноєм від діяльності сільськогосподарських комплексів. У 2015 році в Україні прийнято Закон України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною». Згідно з цим законом гній класифікується як побічний продукт тваринного походження ІІ категорії.

Статтею 15 цього закону передбачено, що гній може бути використаний у таких цілях:
	· для виробництва органічних добрив або поліпшувачів ґрунту для розміщення на ринку відповідно до статті 19 Закону після оброблення шляхом стерилізації під тиском з постійним маркуванням отриманого матеріалу; · компостований або перетворений на біогаз з попереднім обробленням або без такого оброблення (якщо щодо таких побічних продуктів компетентним органом у порядку здійснення заходів державного контролю відповідно до вимог Закону не встановлено ризику поширення хвороб, зазначених у п.4 частини першої статті 11 цього Закону, а також інших хвороб, включених до переліку особливо небезпечних (карантинних) хвороб);
· перероблений на органічні добрива для внесення в ґрунт та на поліпшувачі ґрунту з попереднім обробленням або без такого оброблення (якщо щодо передбачених у цьому пункті побічних продуктів компетентним органом у порядку здійснення заходів державного контролю відповідно до вимог Закону не встановлено ризику поширення хвороб, зазначених у п. 4 частини першої статті 11 цього Закону, а також інших хвороб, включених до переліку особливо небезпечних (карантинних) хвороб); · використаний як паливо для спалення з попереднім обробленням або без такого оброблення; · оброблений стерилізацією під тиском або іншими рівноцінними методами та використаний для фармацевтичного, хірургічного, промислового або сільськогосподарського виробництва, крім виробництва кормів.

Побічні продукти тваринного походження, що належать до категорії II, в тому числі гній, також можуть бути видалені шляхом спалювання безпосередньо без попереднього оброблення або після такого оброблення стерилізацією під тиском з постійним маркуванням отриманого матеріалу. Суб’єкти господарювання, у процесі діяльності яких утворюються побічні продукти тваринного походження, відповідно до ст. 20 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» зобов’язані направляти утворені на їх потужностях побічні продукти тваринного походження (в тому числі туші тварин) на оброблення, переробку з метою подальшої утилізації або для здійснення операцій з видалення. Перш ніж побічні продукти тваринного походження будуть передані для їх обробки, переробки, утилізації чи видалення їх потрібно зберігати на спеціально облаштованих майданчиках, у бункерах, контейнерах, холодильних установках, конструкція яких запобігає потраплянню побічних продуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною, у ґрунт та водні об’єкти. Зберігання трупів тварин перед утилізацією в неналежних умовах може приваблювати мух та загрожувати поширенню патогенів.

На території України налічується 11 ветсанзаводів, проте більшість з них в аварійному стані, мають застаріле або непридатне для роботи обладнання, у зв’язку з чим утилізують в десятки разів менше побічних продуктів тваринного походження, ніж продукується. Крім того, дуже часто виробники намагаються уникнути додаткових витрат через некоректну утилізацію тварин, що в деяких випадках може призводити до поширення інфекційних патогенів дикими тваринами, потрапляння в ґрунтові води, відкриті водойми тощо. Робота обладнання з утилізації побічних продуктів тваринного походження супроводжується утворенням викидів забруднювальних речовин в атмосферу, як-от: двоокис вуглецю, двоокис азоту, пил органічний та метилмеркаптан. Метилмеркаптан ‒ безбарвний токсичний газ із сильним неприємним запахом, який утворюється внаслідок розкладання білків, гниття тваринних решток. Максимальна разова доза ГДК для атмосферного повітря населених місць становить 0,006 мг/м³. Навіть за невеликих концентрацій цей газ може викликати нудоту та головний біль, а за високих ‒ негативно впливає на центральну нервову систему. Також утворення великої кількості метилмеркаптану можливе внаслідок недотримання технологічного процесу утилізації тваринних відходів. Згідно з Регламентом ЄС №1069/2009 Європейського парламенту та ради «Про встановлення медичних правил щодо побічних продуктів тваринного походження та похідних продуктів, не призначених для споживання людиною», переробка побічних продуктів тваринного походження «стерилізація під тиском» має здійснюватися за температури не менше ніж 133°C протягом 20 хвилин без перерви за абсолютного тиску не менше 3 барів та розмір частинок відходів має становити не більше ніж 50 мм. Недотримання чітких вимог температури і тиску під час утилізації можуть спричинити до порушення денатурації білків, включаючи пріонів (інфекційні патогени), які можуть викликати губчасту енцефалопатію (ураження головного мозку з порушенням його функцій).

Ураження головного мозку за губчастої енцефалопатії

Минулі кризи, пов’язані зі спалахами ящуру, поширення трансмісивних губчастих енцефалопатій, як-от губчаста енцефалопатія великої рогатої худоби, та поява діоксинів у кормі показали наслідки неправильного використання деяких побічних продуктів тваринного походження.

Європейський досвід передбачає впровадження низки заходів з метою зменшення негативного впливу діяльності свинокомплексів на довкілля, зокрема, на атмосферне повітря.

1. Організація належного оброблення, зберігання і використання гною.

2. Розділення твердої та рідкої фракції відходів, проведення сепарації, яка допоможе значно скоротити викиди забруднювальних речовин. Відповідно, рідка фракція не міститиме зважених частинок і припиниться процес розкладання твердих частинок гною, що дасть змогу різко скоротити утворення неприємних запахів.

3. Для зменшення аміачних викидів із тваринного гною рідкої фракції необхідно здійснювати підкиснення (зниження рівня pH) з метою зв’язування аміаку сірчаною кислотою. Місцем зберігання рідкої фракції гною можуть слугувати закриті сховища (накопичувачі) із щільною кришкою або тентом. Це один із найпростіших методів зменшення викидів метану, сірководню та неприємного запаху з резервуару. Незважаючи на те, що такі покриття мають добре прилягати або бути герметичними для мінімізації повітрообміну, слід забезпечити незначну вентиляцію, щоб запобігти накопиченню горючих газів, зокрема метану.

4. Купи твердого гною або гноєсховища часто накривають матеріалом (торф, дерев’яна стружка). Метою накриття є забезпечення фізичного бар’єру, знижуючи вивільнення аміаку з купи гною в повітря і запобігання стіканню дощової води. Викиди аміаку з накритої купи твердого гною скоротиться до 50 % порівняно з ненакритою.

5. Забезпечення комбінації корму для свиней – основний фактор у зменшенні викидів у довкілля від їхнього вирощування. Загалом багатофазний режим годування, зазвичай, застосовується для відгодівлі свиней, а також використовуються кормові добавки з метою зменшення кількості гною.

6. Впровадження належної системи очищення повітря приміщень для утримання тварин, а також приміщень зберігання та обробки кормів за допомогою встановлення спеціальних фільтрів у припливно-витяжній вентиляції.

7. Найчастіше для очищення забрудненого повітря застосовують мокрі скрубери, біофільтри та багатоетапні системи очищення повітря. За допомогою мокрого скрубера досягається значне зменшення викидів аміаку в повітря, а також повітря очищується від пилу. Біофільтри застосовують для зменшення концентрації аміаку, пилу та неприємного запаху, здебільшого застосовують для приміщень, де немає підстилки.

Сухі фільтри використовують для зменшення викидів пилу. Очищення та знешкодження технологічних викидів слід передбачати у випадках, коли наявне перевищення ГДК шкідливих речовин в атмосферне повітря або у разі вимог органів державного нагляду. Відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи, організації та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря мають забезпечувати інструментально-лабораторні вимірювання параметрів викидів забруднювальних речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок. Ведення лабораторних спостережень за кількісними показниками зазначених вище речовин відображатиме фактичні дані щодо діяльності свиноферм, що дасть змогу адекватно оцінити вплив діяльності на умови проживання місцевого населення та обґрунтувати безпечні відстані розмірів санітарно-захисних зон. Забруднення поверхневих та підземних вод. За зберігання великої кількості побічних продуктів тваринного походження у лагунах можливе потрапляння гноївки у довкілля через розгерметизацію лагун, змив, перевищення лімітів наповнення лагун. Як наслідок – виникають супутні проблеми, як-от забруднення поверхневих та підземних вод азотом, фосфором та іншими речовинами. Крім того, гній або послід можуть вноситися у ґрунт із частотою та в обсягах, що перевищують норму та без попередньої витримки для перетворення у органічне добриво. За понаднормативного внесення гною та посліду у ґрунт, без дотримання норм та вимог, відбувається забруднення підземних та поверхневих вод. Також відбувається забруднення води внаслідок неналежної організації очищення стічних вод на фермах. Адже діяльність тваринницьких ферм супроводжується утворенням великих об’ємів гноївки та забруднених висококонцентрованих стічних вод, що створює значну загрозу навколишньому середовищу. Недостатньо очищені скиди у разі потрапляння у питну воду, впливають на колір, запах, присмак води та можуть стати причиною спалахів інфекційних захворювань людей. На промислових тваринницьких комплексах стічні води утворюються у приміщеннях для персоналу, як результат миття приміщень та обладнання для утримання тварин, приміщень для виготовлення чи зберігання кормів, стоків із дворів та відкритих бетонних ділянок, забруднених гноєм, тощо і відповідно поділяються на господарсько-побутові, виробничі і рідкий гній. Стічні води можуть містити залишки гною та сечі, залишки підстилки та відходи кормів, а також мийні та дезінфекційні засоби, технічну воду від миття тварин з наявністю жиру та вовни. До того ж, такі стічні води мають надзвичайно неприємний запах. Гній та послід багатий на азот, фосфор та інші поживні речовини, які у разі потрапляння у великих кількостях у воду роблять її саме непридатною для питного водопостачання, а також завдають шкоди водно-болотним угіддям та водним екосистемам. Зокрема, перенасичення поживних речовин у воді спричиняє евтрофікацію – надлишок азоту, фосфору та інших поживних речовин. Отже, починають активно рости та розмножуватися водорості, відбувається «цвітіння» водоростей, які живляться киснем у воді. За відсутності кисню гине риба та інші живі організми водойм. Забруднення підземних вод нітратами, що потрапляють з гною, може створити серйозну небезпеку для здоров’я населення.

В Україні кількість тваринницьких комплексів та ферм щороку збільшується, відповідно зростає і кількість тваринних відходів. На більшості тваринних комплексів гній зберігається у відкритих лагунах, що так само призводить до численних екологічних ризиків, а також викидів метану та інших забруднювальних речовин. Сьогодні працює лише шість біогазових заводів, які переробляють відходи тваринництва з утворенням біогазу, що свідчить про відсутність економічних стимулів в фермерів встановлювати таке обладнання, а також низьку екологічну свідомість та неналежний контроль за поводженням із гноєм з боку органів контролю.

Лише як результат дотримання санітарно-захисної зони та реалізації заходів з охорони атмосферного повітря можна в значній кількості зменшити викиди забруднювальних речовин від свинокомплексів та відповідно поліпшити санітарно-епідеміологічну та екологічну ситуацію на прилеглій до підприємства території. З метою запобігання забрудненню водних ресурсів від тваринницьких комплексів необхідно обладнати бетонні гноєсховища непроникними мембранами з щільного поліетилену або полівінілхлориду. Також, слід очищати стічні води від тваринницьких ферм та вносити органічні добрива з дотриманням законодавчих норм. Чи не найважливішим кроком до запобігання забрудненню від впливу тваринницьких комплексів є моніторинг підземних вод, який може слугувати способом швидкого виявлення та запобігання забрудненню. Щоб пити чисту воду та насолоджуватися краєвидами водотоків і бути здоровою нацією, потрібно дбати про водні екосистеми, не забруднювати їх та постійно моніторити для завчасного запобігання забрудненню.

Понаднормове внесення гною та посліду в ґрунт викликає не тільки його забруднення, але і несприйнятливість до добрив у майбутньому. Накопичення надлишку поживних речовин, призводить до зменшення родючості ґрунтів та скорочення кількості земель для сільського господарства. Тому важливо перед внесенням органічного добрива обов’язково досліджувати як сам гній на вміст поживних та шкідливих речовин, так і ґрунт, з метою уникнення негативних наслідків, які можуть виникнути як результат його понаднормового внесення.

2.2.3. Поняття «єдиного здоров’я» як інтегрована система здоров’я людей і тварин

Дослідницька платформа PBASS розроблена для вивчення та розуміння зв’язків між здоров’ям людини, здоров’ям тварин і певними соціально-економічними змінними. Ключовою перевагою цього дослідження є одночасний збір лонгітюдних даних про здоров’я людини, здоров’я тварин і соціально-економічну ситуацію з тих самих домогосподарств протягом певного часу. Цей підхід «єдиного здоров’я», який передбачає інтегровану систему здоров’я людей і тварин та економічну основу для оцінювання причин поганого здоров’я людини, було запропоновано раніше.

Дослідження припускає, що здоров’я людини та здоров’я тварин можуть бути пов’язані трьома основними шляхами: а) соціально-економічним шляхом, де поліпшене тваринницьке виробництво пов’язане зі здоровою худобою, що призводить до підвищення доходів домогосподарства та багатства, доступу до освіти та охорони здоров’я, б) харчовий шлях, коли наявність здорової худоби збільшує доступ до їжі тваринного походження, що так само знижує ризик недоїдання та захворювань, в) зоонозний шлях, коли більш здорова худоба має меншу ймовірність передавання зоонозних та харчових інфекцій. Наші дані можна зв’язати на рівні домогосподарств, що дає змогу ідентифікувати шляхи зв’язку між здоров’ям людей і тварин, визначити величину та напрям впливу кожного шляху та перевірити втручання в тваринницький сектор, які розширять можливості людини, зокрема здоров'я, добробут і багатство людини.

Є сильний зв’язок між кумулятивною кількістю захворювань людей у домогосподарстві (індекс захворюваності людей) та кумулятивною кількістю захворювань і смертей тварин (індекс захворюваності тварин) в тих самих домогосподарствах. Крім того, для поширених респіраторних і шлунково-кишкових захворювань домогосподарства з великою кількістю випадків кожного з цих синдромів у тварин мають велику кількість подібних синдромів у людей. Ми припускаємо, що спостережувані зв’язки між домогосподарствами з великою кількістю хвороб людей і домогосподарствами з великою кількістю хвороб тварин можуть бути зумовлені або зоонозним шляхом, коли патогени поділяються між людьми та тваринами, яких вони утримують, або зумовлені факторами, які збільшують кількість домашніх тварин. індекс хвороби. В останньому випадку хвороби можуть бути пов’язані з навколишнім середовищем, в якому живуть люди і тварини. Відомо, що кластеризація захворювань пов’язана із середовищем, яке підходить для виживання паразитів і векторів, які їх передають, і де невідповідність умов сприяє захворюванню. Хоча роль навколишнього середовища та факторів навколишнього середовища на хвороби людей і тварин не досліджується в цьому поточному дослідженні, це буде предметом подальшого аналізу. Хвороби людей і тварин можуть бути опосередковані через управління здоров’ям людей і тварин, харчування та медичну діяльність, яка, у свою чергу, опосередкована багатством, доходом, а також обмеженнями кредиту та ліквідності. Ця концепція соціальних та економічних детермінант здоров’я добре відома, оскільки більша ймовірність поганого здоров’я пов’язана з людьми з нижчим соціально-економічним статусом.

Ми знаходимо кореляцію між накопиченням активів у домогосподарстві та поведінкою, спрямованою на здоров’я, і кількістю тварин у власності. Сім’ї, які володіли великими стадами великої рогатої худоби, мали активи більшої вартості порівняно з сім’ями, які володіли меншою кількістю тварин. Можливо, що накопичення активів є результатом збільшення доходу від худоби, або накопичення активів і накопичення худоби є незалежними, але під впливом третього джерела доходу. Така динаміка буде досліджена з використанням багаторічних даних, доступних у цьому поздовжньому дослідженні. Накопичення активів було пов’язане зі збільшенням прибутку від тваринництва. Стосовно здоров’я, ймовірність звернення за медичною допомогою після хвороби людини зросла з кількістю великої рогатої худоби. Ці приклади демонструють потенційні шляхи, які можуть пов’язувати володіння худобою з доходом і багатством людей, а також доступом до медичної допомоги.

Гіпотези про те, що захворювання людини спричинені зоонозними інфекціями, будуть перевірені через визначення етіології спостережуваних синдромів людини та тварин, а також факторів ризику, пов’язаних із визначеними конкретними інфекційними захворюваннями. Нині проводиться лише обмежена діагностична робота для визначення етіології спостережуваних синдромів захворювань тварин, поки не можна буде визначити синдроми, пов’язані із найбільшим економічним впливом на домашнє господарство.

Збір даних про здоров’я людей і тварин на рівні домогосподарства проводиться принаймні що два тижні. Хоча двотижневий інтервал між візитами може бути пов’язаний із деяким погіршенням пам’яті, цей інтервал є оптимальним для збалансування ризику надмірної помилки в пам’яті, пов’язаної з довшими інтервалами між послідовними відвідуваннями домогосподарства, ризику втоми учасників за більш частих відвідувань, а також попит на ресурси, необхідні для спостереження за допомогою відвідувань додому. Використання безкоштовного телефонного номера як додаткового інструменту для спостереження за худобою дає змогу фермеру зв’язатися із ветеринарною бригадою щоразу, коли тварина захворіє. Цей інструмент спостереження дає змогу фіксувати активні клінічні випадки та зменшує ризик недооцінювання випадків захворювань, пов’язаних із упередженням пригадування. Згідно з цим дослідженням, приблизно про половину всіх зареєстрованих випадків захворювання та смерті тварин було повідомлено через безкоштовний номер, відносно недорогий та ефективний альтернативний інструмент спостереження. Використання інструментів на основі мобільних телефонів для спостереження за захворюваннями розширилося в останнє десятиліття. Застосування та успіх цих інструментів залежить від низки факторів, зокрема витрати на передавання даних, простоту використання збирачами даних і наявність інфраструктури, як-от хороша мобільна мережа. У нашому дослідженні успішне використання мобільних телефонів для повідомлень про захворювання можна пояснити високою часткою (>70%) володіння мобільними телефонами серед досліджуваних домогосподарств, потужним сигналом мобільної мережі (більшість домогосподарств отримують сигнали мобільної мережі) та використанням безкоштовної опції, яка знімає з фермера вартість телефонного дзвінка.

Попередня тема

На початок

Наступна тема