СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН SULAWE

SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION AND ANIMAL WELFARE

МОДУЛЬ 1 СТАЛЕ ТВАРИННИЦТВО/

MODULE 1 SUSTAINABLE LIVESTOCK PRODUCTION

Електронний посібник/The electronic manual

1. КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ, СТАЛОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

ТА СТАЛОГО УПРАВЛІННЯ ТВАРИННИЦТВОМ

 

 

 

1.1.1. Передумови виникнення концепції сталого розвитку

 

 

 

 

arrow_direction_spin_down_md_nwm_v2

Сталий розвиток (sustainable development) – розвиток, що дає змогу задовольнити потреби сучасного покоління без шкоди для майбутніх поколінь.

 

 

 

Деякі вчені застосовують термін стійкий (або збалансований) розвиток як такий, що більше відповідає суттєвості розвитку як процесу змін з утриманням еколого-економічного та соціального балансу.

 

g3

 

Основою сталого розвитку є економічні та екологічні інтереси суспільства. Порушення рівноваги між ними впливає на погіршення якості життя. Дослідженнями встановлено, що на сучасному етапі розвитку людство використовує таку кількість ресурсів, що для підтримання існування прийдешнім поколінням доведеться використовувати 2,6 планети, як-от наша Земля.

 

 

 

 

Інакше кажучи сталий розвиток – це розвиток людської цивілізації, що відповідає ємності біосфери планети Земля.

Натхненням для концепції сталого розвитку стало управління лісами. Люди потребували деревини в течії тисячоліть і активно її експлуатували. Проте в якийсь момент людство усвідомило, що запорука постійного користування лісового угіддя – у встановленні такого темпу вирубки та посадки, за якого можливе відновлення.

На конференції ООН 1972 року було вперше порушено питання взаємозв’язку між економічним розвитком та його екологічними наслідками. У 1980 році прийнято Всесвітню стратегію охорони природи, що стало передумовою міжнародних механізмів запобігання екологічної кризи у зв’язку з антропологічним впливом.

Прем’єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд, яка очолювала Всесвітню комісію з довкілля, у 1987 році проголосила доповідь «Наше спільне майбутнє», яка стала терміновим закликом Генеральної Асамблеї Об’єднаних Націй, а концепцію сталого розвитку проголошено головною парадигмою Організації Об'єднаних Націй. Світова спільнота та ключові наукові кола цивілізованого світу прийняли цю концепцію як дороговказ світових змін. В доповіді проголошено широке визначення парадигми сталого розвитку, а саме «...процес зміни, в якому експлуатація ресурсів, спрямованість інвестицій, орієнтація технологічного розвитку та організаційні зміни перебувають у гармонії та підсилюють як сучасний, так і майбутній потенціал для задоволення людських потреб і прагнень».

У 2007 році Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун проголосив: «Ми вважаємо, що майбутнє в наших руках. Разом ми маємо переконатися, що наші діти не питатимуть нас, чому ми не робили правильні вчинки, та не страждатимуть від наслідків».

 

 

с3с4

На шляху до сталого розвитку в предметному розумінні було прийнято низку принципових документів щодо природокористування:

1959 р. – Договір про Антарктиду;

1963 р. – Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою;

1971 р. – Програма ЮНЕСКО «Людина і біосфера»;

1975 р. – Конвенція про запобігання забрудненням моря скидами відходів та інших матеріалів;

1977 р. – Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

1980 р. – Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані;

1980 р. – Всесвітня стратегія охорони природи, яка висунула принципово нове положення: збереження природи нерозривно пов’язано з питаннями розвитку, а розвиток суспільства має відбуватися за умов збереження природи;

1986 р. – Протокол про скорочення викидів сірки на 30%;

1987 р. – звіт комісії ООН під керівництвом Гру Харлем Брунтланд «Наше спільне майбутнє», в якому сталий розвиток визначався як розвиток суспільства, що задовольняє потреби сьогодення, не приносячи при цьому в жертву здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби;

1988 р. – Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар;

1988 р. – Декларація людських прав індивідів та народів;

1989 р. – Протокол про обмеження викидів окислів азоту або їх транскордонних потоків;

1990 р. – Стратегія збалансованого життя «Турбота про Землю», що підготували Міжнародна спілка охорони природи спільно з Програмою ООН з навколишнього середовища (UNEP) та Всесвітнім фондом дикої природи (WWF), де сталий розвиток розглядається як «поліпшення якості життя людини в межах потенційної місткості екосистем, що забезпечують життєдіяльність»;

1992 р. – Конвенція ООН про біологічне різноманіття;

1992 р. – Конвенція ООН про зміну клімату;

1992 р. – Порядок денний на XXI століття.

1992 р. – Декларація Ріо-92, де офіційно задекларовано принципи стратегії сталого розвитку «Sustainble development», який означає розвиток, погоджений зі станом Природи і її законів (дослівно це довготривалий розвиток).

 

с1

Сталий розвиток – це всеосяжна концепція, в центрі якої – людина, тобто мається на увазі поліпшення рівня життя в межах тривалої здатності екосистеми задовольняти всі людські потреби.

 

Тому сталий розвиток є основою для розв’язання ключових глобальних проблем, як-от, бідності та голоду, здоров’я людини, нерівності, безробіття, зміни клімату, втрати біорізноманітності, водопостачання та санітарії, енергетики, урбанізації та інших.

 

 

 

 

Парадигма сталого розвитку містить вимоги до користування планетарними ресурсами з дотриманням захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової і національної дискримінації, а також спрямована на підвищення рівня життя населення.

 

 

1.1.2. Концепції сталого розвитку

 

 

 

 

гідли

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру для того, щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані із сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати змогу реалізувати свої надії на благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф – злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно узгодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема щодо використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення мають бути узгоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

 

Концепція сталого розвитку з’явилася як результат об’єднання трьох основних складових: економічної, соціальної та екологічної.

 

 

 

 

Економічна складова – оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних – природо-, енерго- і матеріалоощадних технологій, зокрема видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію викидів, переробку і знищення відходів.

Соціальна складова – орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, зокрема на скорочення кількості руйнівних конфліктів між людьми. Для досягнення сталості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо-, та й міжпоколінної справедливості.

 

 

 

 

 

1.1.3. Стале сільськогосподарське виробництво

 

 

 

 

Сталий розвиток, як наукова парадигма, має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери та біорізноманіття.

2015 р. – Організація Об’єднаних Націй сформувала Цілі сталого розвитку або Глобальні цілі, реалізувати яких заплановано до 2030 року.

2019 р. – Указом Президента України закріплено Цілі сталого розвитку для нашої держави як орієнтири для розроблення програмних і прогнозних документів розвитку України.

 

 

 

 

гідли

Концепція сталого розвитку базується на п’яти принципах:

1. Принцип екологізації.

2. Принцип ресурсної ємності.

3. Принцип соціальної рівноправності.

4. Принцип сталого споживання та виробництва.

5. Принцип коеволюції.

 

Згідно з принципом коеволюції людство, для того, щоб забезпечити своє майбутнє, має не тільки змінювати біосферу, пристосовувавши її до своїх потреб, але і змінюватися саме, пристосовуючись до об’єктивних вимог природи.

 

arrow_direction_spin_down_md_nwm_v2

Стале сільськогосподарське виробництво – це такий спосіб ведення сільського господарства, який спрямований на оптимізацію практик і технологій для досягнення довгострокової стабільності сільськогосподарського підприємства, захисту навколишнього середовища та безпеки споживачів.

 

 

 

 

 

 

Переваги сталого сільськогосподарського виробництва охоплюють усі три стовпи сталого розвитку.

 

с1

Економічні плюси включають:

• зменшення витрат завдяки використанню методів точного землеробства;

• забезпечення продовольчої безпеки за рахунок підвищення врожайності культур;

• економію енергії завдяки відмові від копалин, коли це можливо.

с1

Перевагами сталого сільського господарства у соціальній сфері є:

• підвищення заробітної плати;

• зниження соціальної нерівності;

• поліпшення здоров’я населення завдяки зменшенню хімічного забруднення.

 

Стале сільськогосподарське виробництво спрямоване на зменшування забруднення природи, поліпшення умов існування живих істот та гуманного використання природних ресурсів.

 

с1

Стале сільське господарство корисне для екології тим, що воно:

• захищає природні екосистеми;

• підтримує біорізноманіття та створює умови для худоби, наближені до природних;

• допомагає у збереженні ґрунту, запобігаючи його ерозії та виснаженню поживних речовин;

• мінімізує забруднення води та повітря;

• зберігає невідновлювані ресурси.

Крім значних переваг, є певні складнощі, з якими стикаються фермери, впроваджуючи методи сталого сільського господарства. Серед інших до таких проблем належать відсутність досліджень, урядових ініціатив та матеріальної бази, потрібних для конкретних рішень.

Переваги сталого сільського господарства у довгостроковій перспективі мають деякі недоліки у короткостроковій, наприклад, збільшення трудовитрат завдяки мінімальну використанню обладнання, що працює на паливі. Також зменшується термін зберігання врожаю через відмову від хімікатів. Крім того, обмеження для захисту земель знижують обсяги виробництва.

 

На початок

Наступна тема