ОБСТЕЖЕННЯ ТА ОЦІНКА СТАНУ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Електронний підручник

ГОЛОВНА	ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ	АНОТАЦІЯ	ДОДАТКИ
СИЛАБУС	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		УКЛАДАЧІ

1. СУТНІСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА МОДЕЛЕЙ «ЗДОРОВ’Я» ТА «ХВОРОБИ. МЕДСЕСТРИНСЬКИЙ ПРОЦЕС

ПРИ ОБСТЕЖЕННІ ПАЦІЄНТА З ДОТРИМАННЯМ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ ЧЕРЕЗ COVID 19

ІНСТРУКЦІЯ № 1

ТЕОРЕТИЧНА КОНКРЕТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ. ВІДПОВІДІ НА КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.1. Поняття «гомеостазу». Участь залоз внутрішньої секреції в підтримці гомеостазу

1.2. Сутність та характеристика моделей «здоров’я» та «хвороби». Фактори, що впливають на фізичне здоров’я. Моделі здоров’я

1.3. Теорія Сельє. Характеристика фізіологічних, психологічних показників стресу. Медсестринський процес під час обстеження пацієнта зі стресом. Медсестринська допомога в разі стресу

1.4. Особливості роботи сестри-бакалавра з пацієнтами похилого віку

ПРАКТИЧНА РОБОТА СТУДЕНТІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА

Практичний навик 1. Оцінювання загального стану пацієнта

Практичний навик 2. Визначення зросту дорослої людини

Практичний навик 3. Визначення маси тіла

Практичний навик 4. Визначення окружності грудної клітки

СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ

ТЕОРЕТИЧНА КОНКРЕТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ. ВІДПОВІДІ НА КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.1. Поняття «гомеостазу». Участь залоз внутрішньої секреції в підтримці гомеостазу

Всі органи, системи та апарати органів пов'язані між собою анатомічно і функціонально в єдине ціле – організм, головна функція якого – життя. Складна система людського організму має здатність регулювати своє існування. Саморегуляція людського організму спрямована на підтримання сталості внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальне протікання процесів життєдіяльності, і на адаптацію організму до умов зовнішнього середовища, що забезпечує виживання людини як індивідуума і як біологічного виду. Системи саморегуляції діють на всіх рівнях організації цілісного організму. Організм є сумою складових його органів, тканин і клітин, і від їх оптимального функціонування залежить оптимальне функціонування організму як цілого. У той же час адаптивні можливості цілісного організму створюють найсприятливіші умови для життєдіяльності окремих структур.

Вперше думку про саморегуляцію як основу фізіологічної стабільності було сформульовано французьким фізіологом Клодом Бернаром у 1857 р.: "Сталість внутрішнього середовища є обов'язковою умовою вільного життя". Сталість якісного і кількісного складу живої системи отримало назву гомеостазу (від грец. Homoios –подібний, той же самий; stasis – стан, нерухомість), воно властиво не тільки біологічним, але і більшості соціальних систем.

У фізіології під гомеостазом розуміють відносну динамічну постійність внутрішнього середовища (обміну речовин, водно-електролітного і кислотно-лужної рівноваги), необхідне для сталого функціонування основних фізіологічних систем організму (кровообігу, дихання, терморегуляції, обміну речовин та ін.). Внутрішні механізми регуляції, що забезпечують оптимальний рівень функціонування клітин, органів і систем цілісного організму, отримали назву гомеостатичних.

Однією з найважливіших систем підтримки гомеостазу є серцево-судинна система. Її функція полягає не тільки в підтримці заданого об'єму крові і розподілі її судинами, а й у зміні кровопостачання відповідно до зміни потреб тканин у кисні за різних навантажень. Система дихання також виконує важливі гомеостатичні функції: вентиляцію, легеневий кровообіг, дифузію газів через альвеолярно-капілярну мембрану, транспорт газів кров'ю і тканинне дихання. Забезпечення газообміну між організмом і довкіллям має адекватно змінюватися залежно від обмінних процесів і пов'язаної з нею швидкості споживання клітинами кисню. Головна функція ниркової системи – екскреторна (видільна). Вона спрямована на збереження водно-електролітного (водно-сольового) балансу, кислотно-лужної рівноваги і видалення з організму продуктів обміну речовин. Водно-електролітний баланс займає у підтримці гомеостазу найважливіше місце. Вода становить основну масу більшості живих організмів, входить до складу клітин і міжклітинного простору, є розчинником більшості речовин, що беруть участь в обмінних процесах, і сама бере участь у біохімічних реакціях. Всі біохімічні рідини – це водні розчини солей і колоїдів, що володіють властивостями електролітів. Функції цих розчинів різноманітні: участь у біохімічних реакціях, збереження осмотичного тиску, підтримання кислотно-лужної рівноваги (збереження сталості pH рідких середовищ організму як основи для протікання біохімічних реакцій).

Процеси гомеостазу спрямовані насамперед на підтримання сталості внутрішнього середовища організму, а регуляція зовнішніх дій – на підтримку рівноваги організму з довкіллям. Разом вони утворюють складну систему, що дозволяє організму задовольняти свої потреби, жити і продовжувати свій біологічний вид.

1.2. Сутність та характеристика моделей «здоров’я» та «хвороби». Фактори, що впливають на фізичне здоров’я. Моделі здоров’я

Основним завданням медицини є збереження здоров'я людини й відновлення порушених фізіологічних функцій або корекція анатомічного пошкодження організму людини. Питання здоров'я вивчають науки санологія та валеологія.

Санологія вивчає механізми процесів відновлення порушених функцій, процес одужання.

Валеологія – наука про здоров'я – вивчає механізми підтримання і збереження здоров'я, способи подовження тривалості життя та збереження працездатності.

Дискурсивний підхід дає можливість розглядати моделі «здоров'я» і «хвороби» «благополуччя» і «неблагополуччя», як продукт і основу певних оздоровчих систем, психотерапевтичних теорій та індивідуальних практик здоров'я.

Формулювання визначення ВООЗ (1948):

«Здоров'я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби або ушкоджень». Здоров’я складається:

- психосоматичного-соматичного, фізичного, тілесного;

- психологічного-психічного, особистісного, емоційного;

- соціального здоров’я – здоровий соціум, психосоціальне здоров’я.

Повноцінна особистість – це зріла особистість, здорова особистість, гармонійно розвинена особистість.

Фактори, що впливають на фізичне здоров’я:

- біологічні фактори (обтяжена спадковість, вади розвитку); - соціально-економічні фактори; - фактори довкілля (забруднення середовища, несприятливі клімато-географічні умови); - відсутність гігієнічних навичок; - порушення режиму сну, навчальних занять, праці та відпочинку; - неправильне харчування; - шкідливі звички; - неблагополучний психологічний клімат у колективі, сім'ї; - недостатня рухова активність (гіпокінезія) та ін.

Моделі здоров’я:

1. Архаїчна (здоров'я як прихильність духів);

2. Патріархальна (здоров'я як наслідок чистоти роду);

3. Адаптаційна (здоров'я як пристосованість до соціуму) (табл. 2);

4. Християнська (здоров'я як єдність із Богом);

5. Медична (здоров'я як відсутність хвороби) (табл. 1);

6. Системна (здоров'я як благополуччя);

7. Антропоцентрична (здоров'я як особистісна зрілість).

Таблиця 1

Медична модель (здоров'я як відсутність хвороби)

№ з/п	Категорії	Характеристика
1	Основна цінність	Добре тілесне і психічне самопочуття
2	Людина	Машина, яку можна відремонтувати. Психіка і тіло розділені
3	Здоров'я	Відсутність хвороб
4	Хвороба	Порушення, ушкодження чи помилка у функціонуванні органа або системи органів
5	Причини здоров'я/ хвороби	Зовнішні або органічні; вплив психіки, особистості на функціонування організму ігнорується
6	Локалізація	Тіло і психіка окремого індивіда
7	Шляхи зміцнення здоров'я	Усунення негативних симптомів
8	Роль людини у випадку захворювання	Пасивна, у випадку порушень у функціонування організму необхідно негайно звертатися до лікаря і виконувати всі його настанови
9	Психологічна допомога	Медична модель психотерапії спрямована на звільнення від негативних симптомів

Панівною у картині світу багатьох сучасників (особливо це стосується людей старшого віку) є медична модель здоров'я як відсутність хвороби: стан людини може визначити лікар, поставивши діагноз – психіатричний для нервово-психічних чи поведінкових розладів, чи соматичний для фізичного стану.

Ця модель найширше пропагувалася впродовж минулого століття, як єдино правильна і можлива. Значна частина досліджуваних нами саме так структурують свій досвід: здоров'я – це «відсутність хвороби», «нічого не болить», «не болить голова», «немає температури» тощо, а благополуччя –«відсутність конфліктів і проблем».

Уявлення про здоров'я і благополуччя в досліджуваних здебільшого поверхневі, шаблонні, вичитані з підручників, неосмислені, і не зв'язані з реальним життям: «позитивний стан», «хороший настрій», «щастя» тощо; тоді як асоціації до слів «хвороба», «неблагополуччя» значно колоритніші: «сум», «горе», «біда», «погано на душі», «все дратує», «зло», «прокляття», «чорна смуга в житті» тощо. Є інші моделі здоров’я.

Адаптаційна модель здоров'я передбачає повноцінне повноцінного функціонування в соціумі, необхідність слідувати традиціям, шанувати думку оточуючих, не виділятися. В усі віки була яскраво виражена в національній картині світу (як заграють, так і танцюй. Між попами піп, між дяками дяк, між вовками вий по-вовчи, між свиньми хрюкай по-свинячи), проте панівною вона стала у ХХ столітті. Одна з причин цього – атеїзм та втрата визначальної української цінності «жити по правді». Скажи правду, та одного Бога (гріха) бійся. По правді живи, по правді й умреш. Хто по правді жиє, тому й Бог дає тощо.

Соціум в уявленнях українців завжди сприймався як несприятливий, ворожий людині, можливо, тому й необхідно було до нього пристосовуватися: великий світ, та нема де дітися. При добрій годині і куми побратими, а при лихій нема й родини. Бідному ніхто не подарує тощо.

Сьогодні домінує визначення понять «здоров'я» і «благополуччя» в контексті соціальних норм і цінностей. Благополучною вважається успішна в соціумі людина, котра адекватно діє і повноцінно реалізується в ньому. Основним параметром здоров'я є нормальність, відповідність нормам, притаманним певній культурі. Те, що виходить за межі соціальних уявлень про здоров'я, у соціумі отримує характеристику «ненормальний», «особа з інвалідністю», «неповноцінний» тощо.

Таблиця 2

Адаптаційна модель (здоров'я як пристосованість до соціуму)

№ з/п	Категорії	Характеристика
1	Основна цінність	Соціум
2	Людина	Продукт суспільних стосунків, соціальний конструкт
3	Здоров'я	Пристосованість до соціуму, адекватне функціонування
4	Хвороба	Непристосованість до соціуму, форма соціальної дезадаптації
5	Причини здоров'я/хвороби	Нездоровий соціум, порушення міжособистісних стосунків
6	Локалізація	У сфері стосунків і зв'язків індивіда з оточенням
7	Шляхи зміцнення здоров'я	Успішна адаптація і всебічна гармонізація стосунків суб'єкта з оточуючим його світом
8	Роль людини у випадку хвороби	Випробування різних систем оздоровлення, чудодійних препаратів і засобів
9	Психологічна допомога	Біхевіоральна терапія, психотерапія А. Адлера, коучінг

У науці існує два підходи до визначення стану здоров'я: негативний і позитивний.

Негативний підхід визначення здоров'я розглядає останню як просту відсутність патології та відповідність нормі. Тут норма розглядається як синонім здоров'я, а патологія – хвороби. Однак поняття норми і патології ширше понять здоров'я і хвороби. Норма і патологія завжди континуальні, оскільки охоплюють безліч взаємоперехідних станів. Здоров'я і хвороба – це дискретні, чітко окреслені у своїх межах стани. Вони пов'язані не з об'єктивними відхиленнями від норми, а з суб'єктивним станом доброго або поганого самопочуття, що впливає на виконання нами повсякденних функцій у діяльності, спілкуванні та поведінці.

Характеристика загального самопочуття виявляється центральною ланкою розмежування здоров'я і хвороби. Здорова людина благополучно себе почуває і тому може виконувати повсякденні соціальні функції. Хвора людина володіє поганим самопочуттям і тому не здатна виконувати повсякденні соціальні функції. При цьому дійсна наявність або відсутність різних відхилень від норми на біологічному рівні існування часто не стає визначальним для віднесення себе до здорового або хворого.

Позитивне визначення здоров'я не є просто відсутність хвороби, а розкриває його автономний від хвороби зміст.

Загальне визначення здоров'я, запропоноване Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), включає такий стан людини, за такого:

- збережені структурні та функціональні характеристики організму; - існує висока пристосованість до змін у звичному природному та соціальному середовищі; - зберігається емоційне і соціальне благополуччя.

Ряд вітчизняних авторів (А.М. Громбах, А.Ш. Тхостов, В.В. Лебединський, Б.Д. Карвасарський) представили показники психічного здоров'я, згідно з якими виділяються чотири групи людей:

1) абсолютно здорові (скарг немає);

2) легкі функціональні порушення, епізодичні скарги астено-невротичного характеру, пов'язані з конкретними психотравмуючими подіями, напруга адаптаційних механізмів під впливом негативних мікросоціальних факторів;

3) особи з доклінічними станами і клінічними формами в стадії компенсації, стійкі астено-невротичні скарги поза рамками важких ситуацій, перенапруження механізмів адаптації (в анамнезі у таких людей неблагополучна вагітність, пологи, діатези, травми голови і хронічні інфекції);

4) клінічні форми захворювання у стадії субкомпенсації, недостатність або руйнування адаптаційних механізмів.

Критерії психічного здоров'я за визначенням ВООЗ:

- усвідомлення і відчуття безперервності, постійності свого "Я"; - почуття сталості переживань в однотипних ситуаціях; - критичність до себе і результатів своєї діяльності; - відповідність психічних реакцій силі та частоті середовищних впливів; - здатність управляти своєю поведінкою відповідно до загальноприйнятих норм; - планувати своє життя і реалізовувати свої плани; -змінювати поведінку залежно від життєвих ситуацій і обставин.

Норма – це біологічний оптимум, інтервал, у межах якого функціонування всіх внутрішніх органів та систем організму людини є найефективнішим і найузгодженішим.

Для характеристики суспільного здоров'я можна використовувати 3-и групи показників:

- демографічні (народжуваність, смертність, приріст населення, середня тривалість життя);

- показники фізичного розвитку населення;

- показники захворюваності, інвалідності, травматизму.

Комплексним показником оцінювання стану здоров’я може бути середня очікувана тривалість майбутнього життя – величина, що акумулює повікові показники смертності та є надійнішим показником суспільного здоров’я порівняно з показником загальної смертності. Середня тривалість майбутнього життя – це кількість років, які в середньому має прожити певне покоління народжених або певна кількість однолітків за умови, що протягом цього майбутнього життя при переході з однієї вікової групи в наступну коефіцієнти смертності будуть такими ж, як і на момент складання таблиць смертності.

Хвороба – порушення життєдіяльності організму під впливом шкідливих подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища. При цьому знижується пристосованість живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються його захисні сили.

У визначенні хвороби існують дві точки зору: хвороба є будь-який стан, діагностований професіоналом; хвороба є суб'єктивним відчуттям самого хворого. У першому випадку хвороба розглядається як оцінюваний за об'єктивними ознаками розлад функціонування. Але з приводу багатьох хвороб люди не звертаються до професіоналів, та й об'єктивних стандартів функціонування людини не існує (у багатьох випадках професіонали не можуть прийти до єдиного розуміння хворобливого стану). Другий підхід теж має свої обмеження: повідомлення пацієнта про стан швидше відображає його проблеми, а не саме розлад. До того ж за низки важких соматичних станів змін самопочуття може і не виникнути.

У сучасній медицині існує дві моделі хвороби: біомедична і біопсихосоціальна.

В основі існуючої з XVII ст. біомедичної моделі хвороби лежить вивчення природних факторів як зовнішніх причин захворювання. Біомедичну модель хвороби характеризують чотири основних ідеї:

- теорія збудника;

- концепція трьох взаємодіючих сутностей – "господаря", "агента" і оточення;

- клітинна концепція;

- механістична концепція, згідно з якою людина – це насамперед тіло, а його хвороба – поломка будь-якої частини організму.

У рамках цієї моделі немає місця для соціальних, психологічних і поведінкових причин розвитку хвороби.

Дефект (зокрема і психічний), якими б факторами він не викликався, завжди має соматичну природу, тому й відповідальність за лікування тут цілком і повністю покладається тільки на лікаря, а не на хворого.

Біопсихосоціальна модель хвороби сформувалася наприкінці 1970-х рр. Вона грунтується на системній теорії, згідно з якою будь-яка хвороба є ієрархічний континіум від елементарних частинок до біосфери, в якому кожен нижчележачий рівень виступає компонентом вищого рівня, включає його характеристики і відчуває на собі його вплив. У центрі цього континіуму знаходиться особистість з її переживаннями і поведінкою. Відповідальність за одужання в біопсихосоціальній моделі хвороби повністю або частково покладається на самих хворих людей.

В основі моделі лежить діада "діатез-стрес", де діатез – це біологічна схильність до певного хворобливого стану, а стрес – психосоціальні фактори, що актуалізують цю схильність. Взаємодія діатезу і стресу пояснює будь-яке захворювання (стрес дивись нижче).

В оцінюванні стану здоров'я в рамках біопсихосоціальної моделі провідну роль відіграють психологічні фактори. Суб'єктивно здоров'я виявляється в почутті оптимізму, соматичного і психологічного благополуччя, радості життя. Це й суб'єктивний стан обумовлюють психологічні механізми, що забезпечують здоров'я:

- прийняття відповідальності за своє життя; - самопізнання як аналіз своїх індивідуальних тілесних і психологічних особливостей; - саморозуміння і прийняття себе як синтез (процес внутрішньої інтеграції); - вміння жити в теперішній час; - осмисленість індивідуального буття, як наслідок – усвідомлено вибудувана ієрархія цінностей; - здатність до розуміння і прийняття інших; - довіра до процесу життя.

У рамках біопсихосоціальної парадигми хвороба розглядається як розлад, що загрожує дисфункцією – нездатністю психобіологічних механізмів виконувати свої функції в певному соціокультурному просторі. При цьому хворобою вважається не кожен розлад функціонування, але тільки той, який стає причиною значної для особистості загрози існуванню в конкретних умовах середовища. Отже, хвороба – це далеко не всякий розлад, а тільки такий, який потребує зміни ("є потреба в лікуванні"). Потреба в лікуванні вважається існуючою доти, доки наявні ознаки відхилень (розлади) завдають шкоди професійній працездатності, повсякденній діяльності, звичним соціальним відносинам або заподіюють яскраво виражене страждання.

Оскільки стан хвороби передбачає особливий соціальний статус людини, що не здатна виконувати соціальні функції в очікуваному обсязі, хвороба завжди виявляється пов'язаною з роллю хворого і обмеженнями рольової (соціальної) поведінки.

Сьогодні кращим стає термін "психічні, особистісні та поведінкові розлади", що охоплюють різні види порушень, включаючи хворобу у вузькому сенсі слова.

Однією з найважливіших біосоціальних категорій, інтегруючих уявлення про певний вид (тип) життєдіяльності людини, є спосіб життя. Нині доведено, що із суми всіх факторів (екології 20%, спадковості 20%, рівня медицини 10%), що детермінують здоров'я людини, 50–55% припадає на спосіб життя.

Спосіб життя включає три категорії: рівень життя, якість життя і стиль життя.

Рівень життя – це ступінь задоволення матеріальних, культурних, духовних потреб (в основному економічна категорія).

Якість життя характеризує комфорт у задоволенні людських потреб (переважно соціологічний аспект).

Стиль життя – поведінкова особливість життя людини, тобто певний стандарт, під який підлаштовується психологія і психофізіологія особистості (соціально-психологічна категорія).

«Третій» стан – це стан людини, проміжний між здоров'ям і хворобою, що сполучає в собі і те й інше, але в той же час ні тим, ні іншим не є.

Ці стани можуть бути обумовлені різними факторами, пов'язаними переважно з сучасним ритмом життя, тривалим впливом гіподинамії, психоемоційних навантажень, поганих виробничих, екологічних, соціально-побутових умов, неправильного харчування та ін., що пред'являють підвищені вимоги до організму, виснажують його адаптаційні можливості, що знижує працездатність. Такий стан характерний для «критичних» вікових періодів (статевого дозрівання, перед- і післяпологового, клімактеричного, старечого), для осіб, що зловживають алкоголем, тютюнокурінням та ін.

Ці стани можуть проявлятися поруч загальних симптомів – погіршенням самопочуття, періодичними нездужаннями, зниженням працездатності, задишкою за помірного навантаження, підвищеною втомлюваністю, дратівливістю, головним болем, сухістю шкіри, втратою апетиту, схильністю до запорів, гіпотонією та ін. Цих людей не буде лікувати жоден лікар (тому немає хвороби), але вони не можуть бути повноцінними працівниками та громадянами. У цьому стані організм витрачає енергію не так на творчу роботу, як на збереження життя. У такому стані витоки всіх хвороб, але є можливість відновлення вищого рівня здоров'я, як правило, за рахунок мобілізації можливостей самого організму. Саме тому є «третій» стан.

1.3. Теорія Сельє. Характеристика фізіологічних, психологічних показників стресу. Медсестринський процес під час обстеження пацієнта зі стресом. Медсестринська допомога в разі стресу

Термін «стрес» використовують досить часто, оскільки багато хто відчуває його з дня на день протягом усього життя. Як це не парадоксально, але він необхідний для нормального розвитку і виживання. Визначення "стресу" дав Г. Сельє в 1971 році.

«Це неспецифічна фізіологічна і психологічна реакція організму на будь-яку поставлену до нього вимогу (стресор)» Люди реагують на життєві події, ґрунтуючись на особистому досвіді й особистій інтерпретації цих подій. Реакція людини на стрес залежить від характеру стресора, віку і статі особливостей характеру людини, довкілля. Посилення чи послаблення стресу залежить від того, як кожен з нас його сприймає.

Реакція може бути фізіологічною на стрес, якщо ж стресор продовжує діяти, можливий розвиток тяжкого захворювання чи психічного розладу (психологічна). Людина втрачає здатність опиратись хворобі, рівень її енергії, що дозволяє їй підтримувати адаптацію, а точніше фізіологічні реакції, виснажуються і може наступити смерть.

Медсестринський процес під час обстеження пацієнта із стресом

І. Медсестринське обстеження пацієнта та визначення стану його здоров’я.

Проводячи медсестринське обстеження пацієнтів з різними захворюваннями, слід дотримуватись правил безпеки через Covid 19 - це передбачає одягання засобів індивідуального захисту (халат/комбінезон, шапочка, маска/щиток, рукавички).

Включає: збір необхідної інформації, аналіз зібраної інформації, визначення явних і потенційних проблем пацієнта і його потреб у догляді.

Під час оцінювання стану пацієнта потрібно вміти виявляти фізіологічні, психологічні та духовні показники стресу.

Фізіологічні показники стресу – підвищення чи зниження артеріального тиску, прискорені пульс і дихання, розширені зіниці, спітнілі долоні, холодні кисті й стопи; поникла поза, втома, плач, нудота, блювота, пронос, зміна апетиту, здуття живота, зміна маси тіла, зміна частоти сечовипускання, патологічні зміни під час лабораторних, інструментальних і апаратних досліджень, занепокоєння, важке засипання і часте пробудження.

Психологічні показники стресу – тривога, депресія, млявість, зловживання лікарськими засобами, зміна звичок, пов’язаних з харчуванням, сном, улюбленим заняттям, психічне виснаження, втрата самоповаги, дратівливість, відсутність мотивації, емоційні спалахи і часта плаксивість, зниження працездатності і якості роботи, схильність до помилок, погіршення пам'яті, уваги до деталей, неуважність ("мрії наяву" чи "витання в хмарах"), нездатність зосередитися на виконанні завдання, прогули, часті захворювання, апатія, втрата інтересів, схильність до нещасних випадків.

Деякі автори відзначають і духовні показники стресу – гнів на Вищі сили, сприйняття агресора як покарання "зверху", пошук сенсу життя.

ІІ. Медсестринська діагностика.

Включає: обробку одержаних даних, встановлення сестринського діагнозу, підтвердження діагнозу, документація діагнозу.

	Можливі медсестринські діагнози за наявності стресу:
	– тривога, хвилювання; – стан людини у зв'язку із втратою; – недостатнє пристосування до конфліктних ситуацій в сім’ї; – змінені процеси взаємовідносин у сім’ї за кризових станів; – порушені соціальні взаємозв'язки; – індивідуальна нездатність адаптуватися до стресів; – стрес-синдром внаслідок зміни довкілля.

ІІІ. Планування медсестринських втручань із задоволення потреб пацієнта.

Включає: встановлення мети і завдань догляду, визначення типів сестринських втручань, які необхідні для задоволення кожної з потреб, обговорення з пацієнтом плану догляду, ознайомлення інших з планом догляду.

ІV. Виконання плану медсестринського догляду.

Включає: координування роботи і надання сестринського догляду відповідно до узгодженого плану.

Поради медичній сестрі бакалавру для зменшення рівня стресу під час виконання догляду за пацієнтом:

· розмовляйте з кожним пацієнтом;

· слухайте уважно;

· спостерігайте за його поведінкою;

· пояснюйте мету майбутніх обстежень, процедур плану догляду;

· заохочуйте пацієнта задавати запитання з приводу його захворювання, прогнозу, догляду;

· допомагайте зрозуміти події, що відбуваються у відділенні;

· попереджайте можливу стурбованість;

· пропонуйте пацієнту висловлювати свою думка про догляд;

· залучайте членів його родини у процес догляду;

· складайте реальний план догляду.

V. Оцінювання ефективності та якості медсестринського догляду.

Включає: порівняння досягнутого із запланованими результатами догляду, оцінювання ефективності запланованого сестринського втручання, подальше оцінювання і планування, якщо очікувані результати не були досягнуті, критичний аналіз всіх стадій цього процесу і внесення необхідних поправок.

Позитивні сторони медсестринського процесу

- Забезпечує індивідуальний безперервний догляд за пацієнтом.

- Містить інформацію, необхідну для всіх членів сестринської бригади.

- Ставиться до пацієнтів як до особистостей.

- Сприяє участі людини у її власному догляді.

- Дає загальну економію часу, шляхом відмови медсестри від непотрібних рутинних маніпуляцій.

- Дає можливість підняти рівень медичної допомоги.

- Усвідомлює ефективність різноманітних видів сестринських втручань.

- Гарантує якість надання допомоги, професіоналізм медичної сестри, безпеку і надійність медичного обслуговування.

1.4. Особливості роботи сестри-бакалавра з пацієнтами похилого віку

Необхідно задовго до того, як людина досягне старості, ознайомити її з поступовими змінами, які відбуваються в організмі, і дати рекомендації про перебудову способу життя – це робота медичних сестер, які контактують з пацієнтами на амбулаторному прийомі, в стаціонарі та вдома. Люди похилого віку по-різному сприймають старість з її обмеженнями. Одні продовжують вважати себе повними сил, і не вважають за потрібне змінювати спосіб життя. Повідомлення, що фізичні недомагання, – прояв старіння організму, сприймають як особисту образу. Інші, критично аналізують зміни в своєму стані, приходять до висновку про наближення старості й прагнуть змінити режим праці, відпочинку і харчування. Деякі люди старіють навіть тоді, коли умови життя сприятливі для розвитку індивідуальності й творчого довголіття. Тож даючи рекомендації, медична сестра має наголошувати, що передчасний фізичний і духовний спокій є одним з факторів, який наближає хворобливу старість, старіння і смерть. Необхідно боротись за людину, яка не бажає старіти, але правильно оцінює свої можливості.

Пацієнти похилого віку погано пристосовуються до нового, незвичайного середовища. Відомі випадки, коли у пацієнтів похилого віку, які раніше добре орієнтувались у просторі та часі, при госпіталізації в стаціонар значно погіршувався стан, незважаючи на адекватне лікування.

Твердження про те, що старий, зокрема хворий, який не потребує ургентної стаціонарної допомоги, має якомога довше знаходитися в родині, залишається незмінним, але до певної межі, тому що іноді вдома створюються надзвичайно важкі умови через неможливість забезпечити відповідний догляд.

Часто госпіталізація в лікарню необхідна після перенесеного гострого захворювання або ускладнення, такого як мозковий інсульт у підгострий період, для проведення реабілітаційної терапії тощо. Період очікування госпіталізації може бути використаний родиною пацієнта для його підготовки. Близькі мають переконати пацієнта, що госпіталізація проводиться тільки для усунення наявних у нього порушень, після чого він повернеться додому.

Важливим пунктом під час обстеження похилого пацієнта є відносини між медичною сестрою і пацієнтом. У центрі діяльності медичної сестри повинен бути сам пацієнт. Можна дуже добре виконувати різні лікувальні маніпуляції, вчасно давати ліки, вимірювати і записувати температуру пацієнта, але виконувати сестринські втручання за ним байдужо, оскільки в центрі уваги в таких випадках знаходиться робота, а не сам пацієнт, який чекає турботи і уваги особисто до себе. Надзвичайно важливими є спеціальні професійні знання.

І етап. Обстеження – це, перш за все, отримання інформації про стан здоров’я пацієнта і створення інформаційної бази – ретельне цілеспрямоване розпитування, яке включає виявлення проблем, історії теперішньої хвороби, перенесених захворювань, історії життя, алергологічного анамнезу, а також виявлення інших проблем, які турбують пацієнта. Джерелом інформації може бути не тільки сам пацієнт, а й члени сім’ї, друзі, колеги по роботі, медичні працівники, працівники соціальної служби, медична документація (амбулаторна картка, виписка із медичної карти стаціонарного хворого тощо) – вони дають інформацію про стан здоров’я пацієнта в минулому, методи лікування, про досягнуті результати. Спеціальна медична література допомагає медичній сестрі підвищити свій рівень знань з цього питання і поповнити інформаційну базу про пацієнта. Робота з людьми похилого віку потребує від медичної сестри великого терпіння, поблажливості, гарного почуття гумору та досконалого володіння мистецтвом спілкування. Під час знайомства з пацієнтом, який поступає в стаціонар необхідно завоювати його довіру.

Медична сестра під час обстеження пацієнтів похилого віку не повинна звертатись «бабуся», «дідусь», краще їх називати на ім’я та по батькові, щоб підкреслити цим свою повагу до них, враховувати особливості їх психіки: вони часто бувають дратівливими. Не потрібно ні в якому разі відповідати їм теж роздратовано, грубо чи прямолінійно: для зменшення їх дратівливості потрібно говорити м’яко і змінювати тему, яка викликає дратівливість. Пацієнти похилого віку в стаціонарі часто страждають на депресію. Для боротьби з нею медична сестра має спробувати активізувати пацієнтів: можуть бути досягнуті хороші результати під час розпитування його про родину, дитинство, місця, де він жив в юності, про колишню роботу, хобі. Медичній сестрі потрібно якомога частіше підбадьорювати пацієнта, справа в тому, що пацієнти похилого віку страждають розладом короткочасної пам’яті, а події, які відбувались давно пам’ятають дуже добре, і просто оживають під час подібних розповідей. Але необхідно пам’ятати, що ці розповіді мають бути насправді для медичної сестри цікавими, тому що коли пацієнт відчує, що це спілкування формальне, він втратить до неї будь-який інтерес. До інформації, яку розповідає пацієнт, слід ставитись критично, тому що часто вони поєднують свої думки з різними вигадками, тому сміливо під час складання плану догляду можна рекомендувати включити різні дитячі ігри, наприклад мозаїку, шахи і побачите, що багато хто з них з радістю будуть у них грати. Медична сестра не може доводити до відома інших пацієнтів усе, що обговорює медичний персонал. Для недовірливого пацієнта часто досить необережного слова, жесту, щоб він зробив неправильні висновки про стан свого здоров'я. Неприпустимим є обговорення інших пацієнтів або членів медичного колективу з пацієнтом. Важка травма може бути завдана пацієнту, якщо він дізнається, що його таємні думки й особливості життя, організму, довірені лікареві або медичній сестрі, стали відомими іншим.

Під час об’єктивного обстеження пацієнтів похилого віку необхідно пам’ятати про вікові зміни в різних органах і системах.

ПРАКТИЧНА РОБОТА СТУДЕНТІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА

Практичний навик 1. Оцінювання загального стану пацієнта

Попередня підготовка:

1. Привітатись з пацієнтом, представитись.

2. Пояснити мету і хід обстеження, отримати згоду.

Основні етапи виконання:

1. Руки вимити з милом, висушити одноразовим рушником, обробити антисептиком за стандартною методикою.

2. Запропонувати пацієнту набути зручного положення (сидячи /лежачи в ліжку).

3. Провести бесіду, під час якої медична сестра з'ясовує біографічні дані, необхідні для оцінювання стану пацієнта, а також отримує інформацію про його самопочуття, про ті чи інші потреби, реакції, відчуття, особливості адаптації, тобто суб'єктивну інформацію, яку надає пацієнт щодо проблеми, пов'язаної з його здоров'ям (початок і перебіг хвороби, методи лікування, наслідки, анамнез життя, спадковість, алергологічний, сімейний анамнези, перенесені захворювання тощо).

Джерелом такої інформації може бути не тільки пацієнт, але й члени його сім’ї або медичні працівники.

4. Провести об’єктивне обстеження пацієнта:

У теплому приміщенні послідовно оголюючи пацієнта, оглянути всі частини тіла.

Правила огляду: бажано проводити за прямого денного (за штучного маскується жовтяниця) та бокового освітлення легше побачити пульсацію судин, перистальтику кишечника. Проводити огляд (загальний і місцевий) – спостерігати за виразом обличчя, диханням, положенням у ліжку, виміряти температуру тіла, артеріальний тиск (далі – АТ), підрахувати частоту дихальних рухів, визначити пульс, наявність набряків тощо; провести перкусію, пальпацію, аускультацію в межах компетенції медичної сестри.

Оцінити будову тіла людини, визначити конституційний тип за епігастральним кутом (мал. 1) – сукупність функціональних і морфологічних особливостей оранізму, що склалися на основі спадкових та набутих властивостей і визначають його реакцію на вплив екзо- і ендогенних факторів. Розрізняють нормостенічний, астенічний і гіперстенічний конституйний типи. Частіше визначається змішаний тип.

Мал. 1. Визначення епігастрального кута

Дослідити шкіру: колір (в нормі тілесний, видимі слизові рожевого або блідо-рожевого забарвлення), наявність висипки, її характеристика.

Оглянути руки і ноги (О- і Х-подібні ноги).

Обстежити суглоби і локомоторний апарат.

Оглянути голову: обличчя (червоне, набрякле, з синюшним відтінком);

- очі (екзофтальм, енофтальм, косоокість, «мішки» під очима, ксантоми, западання очних яблук у разі зневоднення тощо);

- ніс – оцінюють форму, розміри, місцеве забарвлення шкіри, стан носового дихання;

- вуха – має значення їх забарвлення (ціанотичне);

- рот (сухі губи, герпетичні висипання, ціаноз), кровоточивість ясен, виразки під час огляду язика звертають увагу на величину і форму, стан сосочків.

Оглянути шию: висоту (коротка, довга); судини шиї (вени набухлі, «танок каротид»; стан щитоподібної залози.

Оглянути грудну клітку: симетричність (асиметрію спостерігають у разі пневмотораксу, ексудативного плевриту, «серцевий горб»); участь в акті дихання; особливо у жінок – стан молочних залоз з подальшою їх пальпацією.

Оглянути живіт: у лежачому і вертикальному положенні: стан шкіри, визначити форму і величину, наявність випинань, «голови медузи», рухомість черевної стінки під час дихання.

5. Всі виявлені ознаки записати в карту сестринського обстеження пацієнта.

6. Оцінювання загального стану пацієнта ґрунтується на комплексній оцінці його свідомості, рухової активності, положенні в ліжку.

Свідомість пацієнта оцінюють як ясну, ступор, сопор, кому, делірій, сутінковий стан.

Ясна – якщо хворий адекватно відповідає на запитання, орієнтується на місцевості, у часі і своїй особі.

Ступор (стан оглушення) – часткова втрата свідомості зі збереженням словесного контакту на фоні підвищеного порога сприйняття всіх зовнішніх подразників і зниження власної активності.

Сопор – втрата свідомості з відсутністю словесного контакту за збереження координованих захисних реакцій на больові подразники. Рефлекси зіничні, рогівкові, ковтальні збережені, порушується контроль над сфінктерами.

Кома – повна втрата свідомості з тотальною втратою сприйняття довкілля і самого себе.

Марення – гостре різке потьмарення свідомості з грубою дезорієнтацією в довкіллі і власній особі.

Сутінковий стан – дезорієнтація, поява страшних галюцинацій, злість, страх, агресія

Для швидкого і якісного визначення ступеня порушення свідомості використовуються спеціальні шкали (табл. 3). Так, за шкалою Глазго визначають стан коми. Стан свідомості визначають залежно від реакції потерпілого на звук, больові подразники. Відповідь оцінюють за відкриванням очей, руховим і вербальним контактами. На кожну відповідь за визначеним подразником вираховують певну кількість балів. Бали за кожним із трьох критеріїв додають і виводять загальну оцінку.

Максимальна сума балів – 15. Мінімальна – 3.

За травми легкого ступеня стан свідомості – 13–15 балів.

За травми середнього ступеня тяжкості, або тяжкій без загрози життю – сума дорівнює 8–12 балів.

За травм тяжкого ступеня із загрозою для життя – сума дорівнює 3–7 балів.

Таблиця 3

Шкала Глазго (оцінювання свідомості)

Критерії	Характеристика	Бали
Відкривання очей	Спонтанно	4
	На голос	3
	На біль	2
	Без відповіді	1
Вербальна відповідь	Орієнтований, може розмовляти	5
	Дезорієнтований, може розмовляти	4
	Сплутані відповіді	3
	Відповіді невлад	2
	Без відповіді	1
Рухові реакції	Адекватно за командою	6
	На біль цілеспрямовано	5
	На біль нецілеспрямовано	4
	Згинання на біль	3
	Розгинання на біль	2
	Немає рухів	1

Оцінити мову пацієнта – її порушення частіше бувають у разі паралічу.

Спостерігати за ходою пацієнта (хиткість, кульгавість тощо).

Якщо пацієнт лежачий, то звертають на його положення в ліжку: активне, пасивне чи вимушене.

На основі повного обстеження пацієнта оцінити його загальний стан:

- задовільний;

- середньої тяжкості;

- тяжкий;

- надміру тяжкий.

Заключний етап: вимити і висушити руки, обробити антисептиком, зробити записи в медичній документації.

Практичний навик 2. Визначення зросту дорослої людини

Попередня підготовка: - привітатись з пацієнтом, представитись; - запропонувати пацієнту зняти верхній одяг і взуття; - пояснити мету і хід обстеження, отримати згоду.

Основні етапи виконання:

1. Руки обробити антисептиком за стандартною методикою.

2. Постелити на площину ростоміра одноразову паперову серветку.

3. Стати збоку від ростоміра і підняти планку вище від передбачуваного зросту пацієнта.

4. Запропонувати (допомогти) пацієнтові стати на площину ростоміра так, щоб п'яти, сідниці, потилиця щільно торкалися планки ростоміра; голову розмістити в таке положення, щоб козелок вуха і зовнішній кут ока знаходились на одній горизонтальній лінії.

5. Опустити планку ростоміра на тім’я пацієнта і визначити зріст за показником нижнього краю планки.

6. Повідомити пацієнтові результат виміру.

7. Дозволити зійти з площини ростоміра.

8. Надягнути рукавички, викинути паперову серветку, яка лежала на площині ростоміра у промаркований контейнер. Зняти рукавички. Руки обробити антисептиком.

9. Отриманий результат занести у відповідну медичну документацію.

Довжина тіла дорослої людини мало змінюється, тому немає потреби визначати її частіше, ніж один раз на півроку – рік. Під час визначення довжини тіла слід пам’ятати, що вранці після сну вона на 1–3 см більша, ніж наприкінці дня. Після важкої фізичної праці довжина тіла може зменшуватись на 3–5 см. Це відбувається внаслідок ущільнення міжхребцевих дисків і збільшення природних вигинів хребта – лордозів та кіфозів.

Практичний навик 3. Визначення маси тіла

Попередня підготовка:

- привітатись з пацієнтом, представитись;

- пояснити пацієнту порядок підготовки до процедури: вранці, натще, після відвідування туалету, у звичному одязі;

- отримати згоду на виконання процедури.

Основні етапи виконання:

1. Руки обробити антисептиком за стандартною методикою.

2. Постелити на площину ваг одноразову паперову серветку.

3. Відкрити затвор, розміщений над панеллю ваг і врівноважити ваги нульовим положенням гир. Закрити затвор.

4. Запропонувати пацієнтові обережно стати (без взуття) у центр площини ватів обличчям до шкали. Ослабленому пацієнту допомогти стати і набути стійкого положення, тому що стоячи на зігнутих ногах він може втратити рівновагу та впасти. Якщо пацієнтові важко стояти, його садять на табурет, попередньо встановлений на вагах і врівноважений.

5. Відкрити затвор і перемішувати гирю на нижній планці коромисла вліво доти, доки приблизно не буде визначена маса тіла. Перемістити малу гирю верхньої планки до досягнення рівноваги і визначити масу тіла з точністю до 100 г.

7 Закрити затвор. Дозволити (допомогти) пацієнту зійти з площини ваг.

8. Підсумувати показники нижньої (одна поділка відповідає 1 кг) і верхньої (одна поділка відповідає 100 г) планок.

9. Відрахувати приблизну масу одягу пацієнта із загальної маси (у разі використання табурета – масу табурета).

10. Повідомити пацієнтові результат зважування.

11. Надягнути рукавички, викинути паперову серветку, яка лежала на площині ваг у промаркований контейнер. Зняти рукавички. Руки обробити антисептиком.

12. Отриманий результат занести у відповідну медичну документацію.

Як правило, стаціонарних пацієнтів зважують один раз на тиждень. Частіше (двічі на тиждень, щодня) зважують пацієнтів з набряками, яким призначена сечогінна терапія, пацієнтів з ожирінням чи виснаженням для спостереження за динамікою лікування.

Практичний навик 4. Визначення окружності грудної клітки

Попередня підготовка: - привітатись з пацієнтом, представитись; - пояснити мету і хід обстеження, отримати згоду; - запропонувати пацієнту зняти одяг з верхньої частини тулуба, за необхідності допомогти йому.

Основні етапи виконання:

1. Руки обробити антисептиком за стандартною методикою.

2. Попросити пацієнта стати обличчям до вас, опустити руки, дихати спокійно.

3. Сантиметрову стрічку накласти на грудну клітку так, щоб ззаду вона проходила під нижніми кутами лопаток, а спереду – нарівні IV ребра (у чоловіків під сосками).

4. Виміряти окружність грудної клітки: у стані спокою, за максимального вдиху і після повного видиху. Зафіксувати три показники. Різницю двох останніх вимірів називають екскурсією грудної клітки.

Показники в межах 8–10–12 см свідчать про добрий розвиток дихального апарату. У людей, які не займаються фізичною працею і фізкультурою, а також у людей із захворюваннями органів дихання екскурсія грудної клітки становить не більше, ніж 5–7 см.

5. Повідомити пацієнтові результати виміру.

6. Продезінфікувати сантиметрову стрічку засобом для швидкої дезінфекції методом зрошення (відповідно до рекомендованого виробником режиму).

7. Руки обробити антисептиком для зниження ризику інфекції після процедури.

СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ

СИТУАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ 1.

Оцініть свідомість пацієнта: часткова втрата свідомості зі збереженням словесного контакту на фоні підвищеного порога сприйняття всіх зовнішніх подразників і зниження власної активності.

Відповідь

СИТУАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ 2.

Оцініть свідомість: втрата свідомості з відсутністю словесного контакту за збереження координованих захисних реакцій на больові подразники. Рефлекси зіничні, рогівкові, ковтальні збережені, порушується контроль над сфінктерами.

Відповідь

СИТУАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ 3.

Оцініть свідомість: у пацієнта виникла дезорієнтація, поява страшних галюцинацій, злість, страх, агресія.

Відповідь

ТЕСТ

На початок

Наступна тема