|
|
ІСТОРІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН Електронний посібник |
||
|
2. Історичні
закономірності земельних відносин як явище суспільного життя. 1.Роль навчальної дисципліни «Історія земельних відносин» у формуванні фахівця ОКР «молодший спеціаліст» та її зв’язок з іншими дисциплінами Розвиток суспільства на всіх етапах пов'язаний з землею, яка
була та залишається засобом для існування людей і джерелом суспільного багатства. Вивчення історії земельних відносин та землеустрою дає можливість з найбільшою науковою обґрунтованістю та повнотою зрозуміти суть земельного впорядкування як явища суспільного життя. Земельні відносини та землевпорядкування кожної держави історично розвиваються
та змінюються разом з розвитком
виробничих сил суспільства.
Кожному суспільному способу виробництва
відповідає своя основна
форма земельної власності,
свій тип земельних відносин та земельного влаштування. Відповідно до історичних особливостей суспільного
способу виробництва в
кожну дану епоху здійснюється землевпорядкування, яке
є системою заходів по організації
землі як засобу виробництва. Дисципліна «Історія земельних відносин» вивчає шляхи розвитку
земельних відносин на різних етапах розвитку суспільства. Вивчення історії земельних відносин є необхідним елементом підготовки висококваліфікованих
спеціалістів у галузі землеустрою, земельного кадастру та земельних
відносин, оскільки використання і охорона земель повинні ґрунтуватись на аналізі їхнього розвитку та об’єктивній оцінці раніше існуючих уявлень про суть земельних відносин і землеустрою, їхній зміст і форми прояву. Предметом вивчення є земля
як засіб виробництва і об'єкт соціально-економічних зв'язків, суспільні відносини, які виникають в процесі її розподілу і використання, а також основний зміст заходів по землевпорядкуванню. Знання історії своєї спеціальності, крім того, є елементом професійної культури. Історія земельних відносин і землевпорядкування
служить необхідною науковою передумовою для тих дисциплін, які озброюють інженера-землевпорядника
спеціальними знаннями. В процесі підготовки землевпорядних кадрів наукова дисципліна «Історія земельних відносин» опирається на теоретичні розробки політекономії, історії держави, передбачає одержання теоретичних знань про зміст земельних відносин і землевпорядкування, закономірності
і тенденції їх розвитку. Історія земельних відносин тісно пов’язана із земельним правом, землевпорядним
проектуванням, історією держави, економічною теорією, геодезією, земельним кадастром. В процесі історичного розвитку суспільства розвивались земельні відносини та заходи землевпорядкування, а також поглиблювались і розвивались методи обліку кількості та якості земель. На
кожному етапі розвитку суспільства приймались законодавчі акти і нормативні документи, які регулювали відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею, змінювались
форми власності на землю та органи управління земельними відносинами. 2.Історичні закономірності земельних відносин як явище суспільного життя Історія земельних відносин і землевпорядкування вивчає закономірності історичного розвитку суспільних відносин у царині користування і володіння землею
і форми земельного впорядкування
в різні періоди історії. Історичні закономірності вивчають шляхом
ознайомлення з конкретними
фактами, подіями, заходами і документами, які характеризують на кожному історичному етапі форми володіння і користування землею, форми і види землевпорядкування та їх фактичне здійснення,
господарські і політичні результати. Вивчення історії земельних відносин і землевпорядкування дає можливість зрозуміти суть землевпорядкування
як явища суспільного життя з найбільшою науковою обґрунтованістю і повнотою. В процесі суспільного виробництва разом із земельними відносинами складаються також певні форми
землевпорядкування як всього
комплексу господарств, так і одного господарства. Земельні відносини і форми землевпорядкування тісно пов'язані між собою. З виникненням
приватної
власності і
класів, розпадом первіснообщинного ладу, а надалі
з розвитком нових суспільно-економічних формацій з'єднання і взаємопристосування
землі, різних засобів виробництва і живої праці між
собою перетворюються у форму свідомої
діяльності людей за цілеспрямованою
організацією використання
земель і регулюванням земельних
відносин. Ця діяльність одержала різні назви: спочатку землевимірювання і межування, а
потім землевпорядкування. У будь-якому класовому суспільстві землеустрій покликаний втілювати в життя інтереси пануючого класу, будучи в його руках головним знаряддям для здійснення земельної політики, спрямованої на охорону і зміцнення прав власності на землю й організацію
її використання в інтересах цього класу. Основою виробничих відносин
феодального суспільства була власність
феодала на землю, що захопили
родова знать, усі
начальники і духовенство, а також їхні наближені в період розпаду рабовласницького ладу. На цій підставі феодали привласнювали весь додатковий
продукт шляхом експлуатації залежних
селян. Поряд з феодальною існувала
одноосібна власність
селянина і ремісника, заснована на їхній особистій праці. Основу землеволодінь
складали землі
дворянства, духовенства, а також надільні селянські землі, що феодал віддавав селянам на кабальних умовах у користування з правом спадкування, втягуючи у такий спосіб селян у залежність на довгі роки, а за користування землею селяни
платили земельну ренту: відробіткову
ренту (панщину), ренту продуктами натурального господарства
(оброк), а також грошову
ренту. Держава охороняла
право власності феодалів
на землю і всіляко сприяла
її зміцненню, жорстоко придушуючи виступи селян. Загальними вимогами, що висувалися в ході селянських виступів в епоху феодалізму, було скасування кріпосного права і надання більшої самостійності у володінні і користуванні землею
на основі її
справедливого розподілу. Землевпорядні дії середньовіччя вже носили державний характер і
були пов'язані у першу чергу з обліком (кадастром)
земель, їхнім поділом між землевласниками і закріпленням меж земельної власності. Із розвитком капіталістичного способу виробництва землевпорядні дії стали набувати більш державного, класового характеру і були спрямовані не тільки на зміцнення прав земельної власності, але і на організацію
використання земель у господарствах
капіталістичного типу з метою застосування
прогресивних систем землеробства,
сучасних високопродуктивних
машин та механізмів, що в
кінцевому підсумку було спрямовано на експлуатацію землі і людини. Специфічні особливості мали земельні відносини і
на території України у період формування та розвитку Київської Русі (початок XII ст.). Якщо Київська Русь виникла як ранньофеодальна держава, то період
від середини XVII до XVIII століття в
Україні відноситься вже до пізнього феодалізму. Особливість феодальної економіки полягає у поєднанні володіння феодала (феодальної держави) на землі з господарюванням селянина на дрібній
земельній ділянці, переданій йому феодалом у користування. Ці ознаки феодалізму зберігалися на землях України також у XVII–XVIII столітті, однак вони вже відрізнялися від ознак феодалізму часів раннього періоду. У середині і другій половині XVII століття відбулися визвольні війни українського народу проти польсько-шляхетського панування. У Лівобережній Україні, Слобожанщині й у Запоріжжі
спостерігався інтенсивний
розвиток продуктивних
сил, а також позитивних змін у сільському господарстві. Ці землі поступово стають складовою всеросійського ринку. Панівне
становище в економічному і політичному
житті, як і раніше, займає клас феодалів
(старшини, шляхта, духовенство), що володів землями, маєтками. Водночас Правобережна Україна, Східна Галичина, Закарпаття і Північна Буковина перебували під верховенством Речі Посполитої, Угорщини, султанської Туреччини. Шляхетський уряд Речі Посполитої на захоплених
українських землях запровадив
свої закони, суд, органи влади, адміністративно-політичний устрій.
Завдяки пожалуванням, самовільному захопленню шляхта володіє великими масивами землі. Одним із соціальних здобутків визвольної війни 1648–1654 рр. було тимчасове
послаблення феодально-кріпосницької
системи в Україні. Значною мірою сприяли цьому ліквідація великого феодального землеволодіння
польських магнатів і шляхти, маєтки яких перейшли у розпорядження Війська Запорізького. На цих землях утворилися так звані вільні військові села, якими відала гетьмансько-старшинська адміністрація.
Для селян та міщан відкрилися
широкі можливості для
переходу у козацький стан, який
користувався значними привілеями, зокрема звільнявся від низки податків та повинностей. Вільні
військові села, входячи
до складу володіння Війська
Запорізького, являли собою зовсім
нове явище – державну феодальну власність, тобто підлягали місцевим і центральним органам гетьмансько-старшинської
адміністрації. Однією із форм набуття земельних ділянок, що широко практикувалася, була займанщина: селяни і козаки явочним порядком займали вільні землі, обробляли їх і навіть продавали. Інститут займанщини не був юридично оформлений, він діяв як форма звичаєвого права.
У такій самій формі існували громадські землі, якими розпоряджалась рада громади (общини). Передусім необхідно звернути увагу на гарантії, що були надані
Україні у рішеннях Переяславської Ради 1654 р., які
певною мірою впливали на зміни у сільському господарстві. Так, гетьману Богдану Хмельницькому від імені російського
царя було вручено ознаки гетьманської влади і запевнення, що будуть збережені всі права і вільності населення України. Ця гарантія мала стати виявом споконвічних прагнень і сподівань українського народу. Отже, Україна,
яка раніше була колонією Речі Посполитої, одержувала автономію. Підтверджувалися
права і привілеї старшини,
шляхти, козацтва, забезпечувалися «права і вільності»
Війська Запорізького, зберігалися власні збройні сили, традиційне судочинство, встановлювався 60-ти-сячний козацький
реєстр. Питання для самоконтролю 1. Що вивчає дисципліна «Історія земельних відносин»? 2. Що є предметом вивчення даної дисципліни? 3. З якими
дисциплінами пов’язана «Історія
земельних відносин»? 4. Якими способами вивчаються земельні відносини? 5. Охарактеризуйте виробничі відносини
феодального суспільства. 6. Характер
землевпорядних дій в період капіталізму. 7. Особливості земельних відносин та землевпорядкування в
Київській Русі. 8. Розвиток земельних відносин в різних регіонах України. |
|||
