ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Електронний посібник

3. ЗЕРНОВІ БОБОВІ КУЛЬТУРИ

3.3. Соя

3.3.1. Господарське значення сої

3.3.2. Ботанічна характеристика сої

3.3.3. Біологічні особливості сої

3.3.4. Сучасна технологія вирощування сої

3.3.5. Особливості виробництва екологічно чистої продукції сої

3.3.1. Господарське значення сої

Соя є однією з основних зернобобових культур у світі. Її зерно збалансоване за протеїном і перетравними амінокислотами. У насінні сої міститься 30 – 55 % білка, 13 – 26 % жиру 20 – 32 % крохмалю. У золі багато калію, фосфору кальцію, а також вітамінів (А, В_1, С, В₂, Є, К, D_1, D₃, РР).

Продовольче значення сої. Вирощуючи цю культуру, одержують два врожаї – білка і рослинної олії. Жодна рослина в світі не може за 3 – 4 місяці виробити стільки білка і жиру. Немає рівних сої щодо кількості виготовлених з неї продуктів. Соєвий білок і олію можна знайти на полицях супермаркетів розвинених країн у складі більш ніж 1000 харчових продуктів, починаючи від приправ до салатів, соєвого м'яса, хліба і закінчуючи смачними готовими стравами.


Рис. 63. Соєве борошно	Рис. 64. Сири соєві

Рис. 65. Соєві котлети	Рис. 66. Соєве м’ясо

Рис. 67. Соєвий соус	Рис. 68. Ковбаса соєва

Рис. 69. Напіфабрикати із сої	Рис. 70. Консервовані паростки сої

Рис. 71. Битки соєві	Рис. 72. Соєвий фарш

Рис. 73. Гуляш соєвий	Рис. 74. Соєвий десерт

Великий вміст білка і надзвичайно цінна його збалансованість за амінокислотним складом, роблять сою чудовим замінником продуктів тваринного походження у харчуванні людини. Із сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, замінники яєчного порошку, кондитерські вироби, ковбаси, консерви та ін. Їх використовують як дієтичний продукт харчування, що має антисклеротичні речовини. Особливістю хімічного складу сої є вміст у ній фосфатидів – лецетину і цефаліну, необхідних для живлення нервової тканини.

Поряд з тим в насінні сої є антипоживні речовини: інгібітори трипсину, хемотрипсину, сапоніни, гемаглютиніни тощо. Ці інгібітори можна успішно інактивувати методом теплової обробки, який широко застосовується у світовій практиці під час одержання повножирових і знежирених соєвих продуктів, призначених як для харчових, так і для кормових потреб. Найдоступнішим і ефективнішим способом промислової переробки є виготовлення соєвого молока. З 1 кг сухого насіння установка, названа "соєвою коровою", виробляє 8 літрів молока. Під час додавання невеликої кількості цукру, солі та харчової соди можна досягти майже повної смакової ідентичності з коров'ячим молоком. На відміну від тваринного жиру, що перетворюється в організмі у холестерин, соєве молоко містить рослинні жири, що захищають від інфаркту.

Соєве молоко є основним компонентом у виготовленні сиру-тофу. Головний білок сої – гліцинін під час закисання має властивість згортатися. Сир-тофу одержують коагуляцією (зсіданням) соєвого молока майже так само, як виробляють звичайний сир з коров'ячого молока.

Після віджиму соєвого молока на фільтрі-пресі "соєвої корови" залишається окара . Вона є джерелом харчової клітковини і містить значну кількість поживних речовин сої. У результаті дуже тонкого розмелу сої окара нагадує вологе борошно, її можна додавати у звичайне борошно і використовувати під час виготовлення хлібобулочних виробів, печива, підливок, соусів тощо, що збільшує вміст у них білка і клітковини. Окара може використовуватись у випічці замість яєць, її можна висушувати і зберігати для використання надалі.

Соя широко використовується під час виробництва м'ясних продуктів у вигляді соєвого борошна, концентрату, ізолятів.

Соя – важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві рослинної олії, її використовують на харчові цілі і для виробництва промислової продукції – лаку, фарб, мила, пластмаси, клею, штучних волокон. Нині 60 % зерна сої переробляється на олію. Рослинна олія є добрим джерелом незамінимих жирних кислот – лінолевої і лінолеїнової (омега-6 і омега-3).

Рис. 75. Олія соєва

Рис. 76. Виробництво

промислової продукції з соєвої олії

Соя – цінна кормова культура, її можна згодовувати тваринам у вигляді макухи, соєвого шроту, дерті, молока, білкових концентратів, сіна, силосу, соломи. Цінними кормовими якостями володіє зелена маса сої, яка використовується для згодовування тваринам у свіжому вигляді, приготування трав’яного борошна, гранул. Макуха може застосовуватися як універсальний білковий концентрований корм.


Рис. 77. Макуха соєва	Рис. 78. Соєвий комбікорм для птиці

Рис. 79. Використання сої на силос	Рис. 80. Згодування злаковосоєвої суміші ВРХ

Якщо до комбікормів додавати 10 % соєвого шроту це значно підвищує продуктивність тварин і зменшує витрату кормів.

Соя має агротехнічне значення. Вона засвоює азот з повітря, залишає після себе 60 – 90 кг/га біологічно фіксованого азоту, очищає поле від бур'янів, поліпшує структуру й родючість ґрунту, є добрим фітосанітаром, використовує важкорозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення, тому є добрим попередником для наступних культур сівозміни.

Соєвий білок використовують як сировину для приготування препаратів, що стимулюють центральну нервову систему, застосовують під час лікування діабету і променевої хвороби, для виготовлення кровозамінників.

Рис. 81. Фіксація азоту бульбочковими бактеріями

Рис. 82. Добрий попередник

для наступних культур

Історія і поширення

Вирощування сої було однією з умов і процвітання стародавніх цивілізацій. Важливим досягненням наших предків було вирощування сої – вона збагатила білками їхній раціон харчування, ставши чудовим замінником м’яса та молока. Батьківщиною сої вважається Південно-Східна Азія. В Китаї вона відома понад 6000 років до н.е. Понад 4000 років до н.е. сою вирощували в Кореї, Індії, Японії та інших країнах. Пріоритет відкриття поживних властивостей цієї культури належить китайцям. У Китаї вона віддавна є замінником м'ясних і молочних продуктів. В Європі сою почали вирощувати лише у ХVIII столітті, а в Україні – з 70 років XIX століття. Нині цю культуру вирощують у понад 60 країнах світу.

За площею посіву соя займає перше місце серед зернобобових культур. В останні роки площа посіву сої становила близько 110 млн га, при середній врожайності 25 ц/га. Найбільше сою вирощують: США, Бразилія, Китай, Аргентина, Індія. У третьому тисячолітті (з 2006 року) за обсягами виробництва цієї стратегічної білково-олійної культури Україна увійшла до 9 найбільших країн-виробників у світі, а у Європі є головним виробником сої. В Україні впродовж кількох останніх років площі під посівом сої збільшилися до 1,9 млн/ га. Середня врожайність за ці роки 19,5 – 20 ц/га.

3.3.2. Ботанічна характеристика сої

Соя (Сlусіnе hіsріdа) – однорічна культура.

Рис. 83. Соя: 1 – рослина у фазі першого трійчастого листка: сім'ядолі (а),

примордіальні листки (б), перший трійчастий листок (в); 2 – рослина у фазі цвітіння – утворення бобів;

3 – частина стебла з листками і квітками; 4 – насіння; 5 – достиглі боби

Коренева система стрижнева. Головний корінь короткий, від нього у верхній частині відходять бічні корінці, які становлять близько 60 % маси кореня.

Стебло прямостояче, сильно розгалужене, опушене. Залежно від того, під яким кутом відхиляються гілки від головного стебла, кущ буває стиснутий, напіврозлогий і розлогий.

Листки складні, трійчасті, листочки широкояйцеподібні, овальної, загостреної та клиноподібної форми, опушені.

Квітки малі, білого або фіолетового кольору, на коротких квітконіжках, розміщуються в пазухах листків і зібрані в грона, звичайно по три – чотири (буває по 13 – 20).

Боби вузькі, прямі або зігнуті, різної величини (3 – 6 см), світлі, коричневі, бурі, містять дві – три насінини. Плоди опушені.

Насіння за розміром буває крупне, середнє, дрібне; за кольором – коричневе, жовте, чорне, а також двоколірне; за формою – кулясте, овальне, плоске, опукле. Маса 1000 насінин – від 50 до 425 г.

Рід соя Сlусіпе об'єднує понад 40 видів, майже половина з яких росте в тропічній Африці.

На території України вирощують чотири види сої, але найпоширеніший лише один – Сlусіпе hispida Махіm, який має промислове значення (2п – 38 – 40).

В.Б. Єнкін виділяє шість підвидів сої: напівкультурний (ssp. gracilis Enk.), індійський (ssp.indica Enk.), корейський (ssp. korajensis Enk.), маньчжурський (ssp.manspurica Enk.), слов`янський (ssp. Slovonica Kov. Ef Pinz.).

Найбільше значення мають маньчжурський і слов'янський підвиди, до яких належать всі сорти, які вирощують в Україні.

Маньчжурський підвид середньостиглий, висота і грубість куща його середні, китиця малоквіткова, розміри листків, бобів і насіння середні. Поширений у Північно-Східному Китаї, Японії, США, Україні, а також на Корейському півострові.

3.3.3. Біологічні особливості сої

Вимоги до температури. Соя – теплолюбна культура, її вирощують на великій території – від екватора і майже 54°північної широти. Мінімальна температура проростання насіння 7 – 8 °С, достатня – 12 – 14 °С, оптимальна – 15 – 20 °С. Сходи витримують приморозки до мінус 2 – 3 °С. Сою висівають за переходу температури повітря вище 15 °С. До тепла соя вимоглива впродовж вегетації, особливо під час цвітіння і достигання. Оптимальна середньодобова температура росту в цей період 18 – 25 °С. Тривалість вегетаційного періоду – до 170 днів.

Рис. 84. Вимоги сої до умов вирощування

Вимоги до вологи. Соя відноситься до середньостійких до посухи рослин. Менше вологи соя використовує у періоду від сходів до початку цвітіння. Під час проростання, насіння сої поглинає 130 – 160 % вологи від своєї маси. Найбільше вологи рослинам потрібно під час цвітіння і росту бобів. Нестача води призведе до опадання бутонів, квіток, плодів, зменшення маси насінин і врожаю. Транспіраційний коефіцієнт сої високий – 520 – 600.

Вимоги до світла. Соя відноситься до культур короткого дня і дуже чутлива до зміни тривалості освітлення. Вирощування її у північних районах призводить до збільшення тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності. На півдні, де світловий день коротший, соя розвивається швидше, що призводить до скорочення вегетаційного періоду.

На зріджених посівах боби формуються на незначній висоті від землі, що призводить до втрат під час збирання.

У міру загущених посівів рослини менше гілкуються, боби розміщуються на стеблі вище, втрати під час збирання зменшуються до мінімуму.

Вимоги до ґрунту. Найпридатніші для сої ґрунти з нейтральною реакцією (рН 6,5 – 7,0), родючі з високим вмістом органічних речовин. Непридатні для неї солонуваті важкі і дуже легкі, кислі і заболочені ґрунти.

Враховуючи вимоги сої до умов вирощування, ґрунтові й гідротермічні ресурси України, найкраща зона вирощування сої на незрошуваних землях включає Вінницьку, Черкаську, Чернігівську, Кіровоградську, Хмельницьку, Тернопільську, Закарпатську, Київську області та райони з кращою вологозабезпеченістю Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Харківської областей.

У південних і східних областях соя може з успіхом вирощуватись на зрошуваних землях. Сорти ультраскоростиглі і скоростиглі можна вирощувати у сприятливих районах Полісся.

Таблиця 3

Фази розвитку і етапи органогенезу сої

Фази розвитку	Етапи органогенезу	Елементи продуктивності	Проведення агрозаходів
Проростання, сходи	І. Формування конуса наростання	Густота стояння рослин	Внесення гербіцидів
Перший справжній листок	ІІ. Формування справжнього листка, міжвузля стебла	Кількість листків і міжвузля	Боронування. Внесення гербіцидів
Гілкування	ІІІ. Збільшення розмірів конуса наростання, формування суцвіття	Кількість листків і міжвузля	Внесення інсектицидів. Міжрядне розпушування
	ІV. Процес диференціації генеративного середовища у закритій бруньці	Кількість квіток і суцвіть	Міжрядне розпушування з підживленням
	V. Формування органів квітки	Кількість квіток і суцвіть
Бутонізація і цвітіння	VІ. Мікро- і мегаспорогенез	Кількість бутонів, квіток і плодів	Обробіток інсектицидами, фунгіцидами
	VІІ. Формування чоловічого і жіночого гаметофітів		Внесення мікроелементів, стимуляторів росту, антистресантів
	VІІІ. Видима бутонізація
	ІХ. Цвітіння
	Х. Початкова диференціація зародка насінини	Кількість бобів на рослині, насінин у бобу. Маса 1000 насінин	Обробіток інсектицидами
	ХІ. Речовини із оплодня перетікають у сім`ядолі
	ХІІ. Дозрівання насінини. Прості речовини насінини перетворюються у складні, запасні		Десікація. Збирання врожаю

Рис. 85. Фази росту й розвитку сої

3.3.4. Сучасна технологія вирощування сої

Рис. 86. Базові елементи технології вирощування сої

Технологія і організація робіт з виробництва сої

Попередники. Необхідно врахувати, що на перших етапах росту у сої сильно розвивається коренева система, а ріст рослин сповільнений. Це обумовлює її низьку конкурентоздатність у боротьбі з бур'янами. Тому кращими попередниками для сої є малозабур'янені поля після озимих і ярих зернових культур. Ці культури швидше за інші звільняють поля, що дозволяє провести багаторазові обробітки у системі основної підготовки ґрунту. Розміщують сою також після просапних – кукурудзи, картоплі, буряка, овочевих культур. На попереднє місце повертають не раніше, ніж через 3 – 4 роки.

Рис. 87. Місце в сівозміні сої

Не варто висівати сою після соняшника і зернобобових культур. Соя, як бобова культура, є цінним попередником для інших культур сівозміни.

Обробіток ґрунту. Після зернових попередників поле лущать дисковими лущильниками на глибину 6 – 8 см.

Рис. 88. Дискова борона Challenger 1500

Своєчасне лущення ефективне у боротьбі з однорічними бур'янами, особливо теплолюбними. Такі бур'яни як півняче просо, щириця, мишій та ін. погано проростають за низької температури, тому не знищуються навесні під час передпосівної підготовки ґрунту.

На забур'янених осотом площах перше лущення здійснюють дисковими лущильниками на глибину 6 – 8 см, друге полицевими лущильниками на глибину 12 – 14 см. Сучасна енергоощадна технологія передбачає використання комбінованих агрегатів для основного обробітку ґрунту, який виконує декілька операцій за один прохід.

Рис. 89. Комбінований агрегат фірми Амазоне

(лущення стерні, заробка пожнивних решток, знищення підплужної підошви)

Рис. 90. Комбінований агрегат

Проти пирію використовують подвійне дискування на глибину 10 – 12 см важкими боронами БДТ-3; БДТ-7.

На дуже забур'янених площах найвищу ефективність у боротьбі з бур'янами забезпечує внесення гербіцидів суцільної дії (трефлан, раундап, ураган та ін.) за 2 – 3 тижні до оранки.

Глибина зяблевої оранки під сою 28 – 30 см. Після просапних попередників орють на 25 – 27 см без попереднього лущення. Глибока оранка сприяє розвитку кореневої системи і збільшує кількість бульбочкових бактерій. Кращий строк зяблевої оранки – кінець вересня – початок жовтня. Зяблевий обробіток ґрунту проводять полицевими плугами різних модифікацій: ПЛП-6-35, Gregoire Besson (8+1), Lemken Euro Diamant (7 k), Case (7 k), Rabe (8 k).

Зверніть увагу

В Україні останнім часом вирощують сою на зерно за енергоощадною, грунтозахисною технологією (ноу-тілл, міні-тілл), яка передбачає скорочення матеріальних, енергетичних, трудових і фінансових ресурсів у розрахунку на одиницю виробленої продукції.

Рис. 91. Плуг Gregoire Besson

Від початку весняного обробітку ґрунту до сівби проходить 30 – 40 днів, що дозволяє якісно підготувати ґрунт і провести боротьбу з бур'янами за допомогою агротехнічних заходів.

Запам’ятайте

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є збереження вологи, знищення бур’янів, створення сприятливих умов для проростання та одержання своєчасних і дружних сходів.

Варто зауважити, що найсуттєвішою вимогою до будь-якої системи підготовки ґрунту є ефективна боротьба з бур’янистою рослинністю.

Весняний обробіток ґрунту розпочинають як тільки настане фізична стиглість ґрунту. Він включає раньовесняне розпушування, вирівнювання ґрунту, декілька культивацій з боронуванням. Важливе значення під час весняного обробітку ґрунту під сою має вирівнювання, мета якого створити якомога сприятливіші умови для рівномірного розподілу гербіциду по площі, для швидшого прогрівання орного шару, крім того вирівняна поверхня ґрунту спричиняє рівномірнішому, за глибиною загортання насіння та якості збирання.

Внаслідок різноманітності ґрунтових і погодних умов весняний обробіток ґрунту навіть в одному господарстві під сою в різні роки неоднаковий.

Зверніть увагу

Час, набір знарядь, глибина і послідовність його проведення в кожному конкретному випадку коригують залежно від ґрунтово-кліматичних, метеорологічних та інших умов.

Під час традиційного весняного обробітку ґрунту шлейфування і боронування проводять під кутом 45° до напрямку оранки боронами СГ-21+БЗТС-1,0+ШБ-2,5 а також боронами пружинними БП-8, БП-24 або «Флексі Койл», СТ-15 в агрегаті зі спіральними клиноподібними котками. У цьому випадку добре вирівнюється та розпушується верхній шар ґрунту і водночас зменшуються зусилля й витрати пального на виконання цього заходу.

Передпосівний обробіток ґрунту здійснюють на глибину сівби.

Рис. 92. Передпосівне боронування – закриття вологи гусеничним трактором

Challenger MT 865C із важкою шлейфовою зубовою бороною McFarLane WDL-2000

Рис. 93. Культиватор передпосівного обробітку ґрунту

під сою NEPTUN II

Сучасні енергоощадні технології базуються на системі мінімалізації обробітку ґрунту

Зверніть увагу

Високу якість підготовки ґрунту забезпечують комбіновані агрегати Комбінатор, Компактор, Європак. Вони добре розробляють ґрунт і вирівнюють поле, що дуже важливо під час збирання врожаю (елементи енергоощадження).

Боби розмішуються не високо над ґрунтом і під час скошування застосовують низький зріз. На погано вирівняному полі низько скосити неможливо і частина бобів може залишатися на стеблах не зібраними.

Удобрення. Під сою вносять мінеральні та органічні добрива. Органічні добрива під сою доцільніше вносити під попередник. Післядія органічних добрив триває 3 – 4 роки, а поля менш забур'янені, ніж у рік внесення органіки.

Рис. 94. Система удобрення сої

Перш за все необхідно застосовувати бактеріальні добрива, ризоторфін. Обробляють насіння в день сівби. На 1 ц насіння використовують також 0,6 л води. Висівають оброблене насіння в той же день, тому що під час тривалого зберігання життєздатність бактерій різко зменшується. Приріст урожаю зерна сої від ризоторфіну становить 3 – 4 ц/га.

Інститут фізіології рослин і генетики НАН України виготовляє рідке бактеріальне добриво під сою, застосування якого підвищує врожайність зерна на 2,5 – 6,5 ц/га, а в умовах штучного зрошування – близько 9 ц/га. Разом із зростанням продуктивності рослин збільшується вміст білка в зерні на 1,5 – 4,0 %.

Азотфіксуючі бактерії проникають у корені сої через кореневі волоски. У місці їх проникнення із тканини кореня через 7 – 12 днів після появи сходів формуються бульбочки. Через два тижні після сходів азотофіксуючі бактерії починають засвоювати азот з повітря і можуть повністю забезпечити рослину цим елементом живлення. Під час сходів і впродовж тижня після сходів проросток використовує поживні речовини з насіння. Внесення високих норм азоту до сівби пригнічує розвиток бульбочок.

Найбільше азоту соя засвоює від фази бутонізації до цвітіння, коли інтенсивно наростає вегетативна маса. У цей період фіксація атмосферного азоту максимальна. Значна частина азоту використовується під час наливу зерна. Під час наливу азот також поступає в зерно з інших органів рослини.

Рис. 95. Підживлення сої

Якщо ж не створено оптимальних умов азотфіксації, то рослина може засвоїти азот лише з ґрунту і добрив. Упродовж вегетації необхідно проводити візуальний контроль за станом бульбочок. У випадку їх незадовільного стану – бульбочки не формуються, дрібні, сірого кольору – стає зрозуміло, що ефективність симбіозу недостатня для повного забезпечення рослин азотом. Лише в таких умовах доцільно внести корективи у систему удобрення сої і провести 1 – 2 підживлення аміачною селітрою (N_30-45). Як було зазначено вище, азот використовується соєю в другій половині вегетації, тому підживлення у фазах бутонізації, цвітіння не будуть пізніми.

Важливою передумовою ефективної азотфіксації є забалансоване живлення рослин сої та забезпечення їх мікроелементами.

Рис. 96. Крапельний полив разом з підживленням мікроелементами

Бор, молібден, кобальт, сірка, марганець – їх збалансований та правильний підбір у позакореневому підживленні є гарантією гарного врожаю. Під час позакореневого підживлення використовують крім азотних добрив, сучасні хелатні форми добрив з мікроелементами та стимуляторами росту (Альфа Гроу, Акварін, Гербігрін, Екозорф, Еколист, Келік, Наноактиватор, Агрогумат, Квантум, Разормін, Реаком Плюс, Флоран, Нутрівант, Кристалон, Вуксал ).

Запам’ятайте

Норми мінеральних добрив встановлюють залежно від вмісту поживних речовин в ґрунті, рівня запланованого врожаю, попередника та його удобрення тощо.

Фосфорні і калійні добрива (Р_45-60К_45-60) вносять під зяблеву оранку. Азотні добрива, як правило, під час дотримання вимог агротехніки не застосовують. Стартову дозу азоту дають під культивацію лише на бідних ґрунтах та після гірших неудобрених попередників, а повну норму вносять у випадку неефективної роботи бульбочок.

Підготовка насіння. Сорти.

Рис. 97. Прийоми підготовки насіння до посіву

Сіють доброякісним насінням, відсортованим і вирівняним. Ретельно наносять на очищене від домішок та пилу насіння препарату, що містить у своєму складі фунгіцид та інсектицид, у результаті дозволяє проконтролювати цілий комплекс хвороб та шкідників. Для знезараження від збудників хвороб та шкідників насіння обробляють препаратами: Скарлет (0,4 л/т), Бенорад (3,0 л/т), Металакс (2,0 – 2,5 л/т), Максим (1,0 л/т), Февер (0,20 – 0,4 л/т), Табу (0,4 – 0,6 л/т).

Зверніть увагу

Вибір протруйника залежить від виявленої патогенної мікрофлори (зовнішня і внутрішня інфекція) насіння.

Для кращої фіксації азоту насіння сої обробляють інокулянтами (культурою бульбочкових бактерій): Оптімайз, Нітрофікс, Ризогумін, Ризобофіт, Хайстік, Хайкоут Супер, Легум Фікс та ін. (200 г/н.га). Інокуляцію проводять у день сівби, запобігаючи попадання прямих сонячних променів на насіння. Насіння також обробляють мікродобривами, біопротекторами, біостимуляторами, фосфатмобілізаторами, бактеріями-антоганістами. Для 6протруєння насіння сої використовують протруйні машини: ПСШ-5, ПНШ-5 «Господар», Gramax-5, Trans-Mix 20, CC-20, CC-50, CC-250.

Нині до Державного реєстру сортів рослин, придатних для вирощування на території України відповідно до грунтово-клімантичних умов регіонів, занесено 180 сортів сої.

В умовах України краще вирощувати такі сорти сої: Анастасія, Атланта, Артеміда, Білявка, Ворскла, Галина, Десна, Ірина, Мавка, Смуглянка, Срібна Рута, Сяйво, Святкова, Таврія, Полтава, Примус, Моравія, Танаїс, Медісон, Колбі, Легенда, Либідь, Черемош, Хорол, Корсак, Шарм, Радсодія, Ранок, Галі, Дені.

Сорти зарубіжної селекції: Ентерпрайс, Сілесія, Брюненсіс, Максус, Опус, Киото, Кофу, Каната, Кассиди, Саска, Сінара, Сігалія, Султана, Галлек, Опалін.

Запам’ятайте

Під час вибору сорту найважливішим критерієм є скоростиглість, урожайність, висота прикріплення нижнього боба.

ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНИХ СОРТІВ СОЇ


Рис. 98. Сорт Анастасія	Рис. 99. Сорт Атланта	Рис. 100. Сорт Білявка

Рис. 101. Сорт Мавка	Рис. 102. Сорт Смуглянка	Рис. 103. Сорт Срібна Рута

Рис. 104. Сорти канадської селекції

Сівба

Способи сівби. Сою на зерно і корм сіють широкорядним та звичайним рядковим способом.

Останніми роками в Україні посіви зі звуженими міжряддями займають близько третини посівів. За технології No-till кращим способом сівби сої є суцільний. Він забезпечує більш сприятливу площу живлення та освітленість рослин сої.

Глибина сівби. У зв'язку з тим, що під час проростання соя виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту, вона досить чутлива до глибини загортання насіння.

Оптимальна глибина загортання насіння 4 – 5 см. На важких запливаючих ґрунтах, в умовах достатнього зволоження сіють на глибину 3 – 4 см. За умов недостатнього зволоження глибше – 5 – 6 см.


Рис. 105. Посів сої широкорядним способом	Рис. 106. Посів сої звичайним рядковим способом

Сіють сівалками СПС-12, Оптіма, Амазоне або кукурудзяними КІНЗЕ, Астра СЗ-5,4, СЗ-10,8, Солітер 12, Ніка-4, Ніна (Гаспардо), Ультіма (Кокерлінг), Мегасід (Рабе).

Норма висіву. Оптимальна густота стояння рослин перед збиранням за достатнього зволоження у зоні Лісостепу є 700 – 800 тис/га, недостатнього зволоження – 500 – 600 тис/га.

На посівах з оптимальною густотою боби прикріплюються на висоті 15 – 17 см і вище, на зріджених – на 3 – 5 см, що призводить до значних втрат під час збирання. За деякими даними густі посіви достигають швидше.

Необхідно врахувати, що польова схожість на 20 – 30 % може бути нижчою від лабораторної.

Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 80 – 150 кг/га.

Строки сівби. Сіяти сою починають, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогрівається до 12 – 14 ^оС. У господарствах північного Лісостепу оптимальний строк сівби сої на зерно – перша декада травня, допустимий до 20 травня. Під час пізнішої сівби тут можуть не достигнути навіть ранньостиглі сорти. У південно-західному Лісостепу краще сіяти сою в останній декаді квітня і на початку травня. У західних областях і на Поліссі кращий строк сівби – перша половина травня. У Південному Степу сою можна сіяти 15 – 20 квітня.

У роки з ранньою весною сіють раніше, як тільки ґрунт прогріється до оптимальної температури. Пізні, середньопізні і середньостиглі сорти необхідно висівати в першу чергу, а середньоранні і ранньостиглі – у кінці оптимальних строків.

Під час дуже ранньої сівби в холодний ґрунт сходи затримуються, знижується польова схожість, насіння пошкоджується шкідниками і хворобами, урожай зерна зменшується.

Фітал – фунгіцид

Догляд за посівами. Догляд за посівами сої проводиться відповідно до фаз розвитку та етапів органогенезу культури.

Зразу ж після сівби поле коткують для поліпшення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд залежить від вибору прийомів сучасної технології.

Наявність бур’янів у посівах сої є вирішальним фактором, який впливає на продуктивність сої та прибутковість господарства, що займається вирощуванням сої. Соя – культура чутлива до забур’янення, і насамперед через ріст підземної частини (кореневої системи) на ранніх стадіях розвитку. Урожайність сої від забур’яненості знижується на 30 – 40 %. Найпоширеніші бур’яни сої: малорічні – лобода біла, щириця звичайна, паслін чорний, гірчиця польова, куряче просо, амброзія полинолиста, портулак городній, циклохена; багаторічні – осот рожевий, латук, берізка польова, гірчак повзучий. Контроль забур’яненості посівів сої здійснюється агротехнічними та хімічними методами боротьби.

Агротехнічні заходи боротьби з бур’янами. На посівах сої проводять досходове та післясходове боронування у фазі першого справжнього листка. Як тільки позначаться рядки проводять неглибокий міжрядний обробіток шарування (на широкорядних посівах). Міжряддя розпушують 2 – 3 рази до змикання рядків.

На сильнозабур'янених площах досягти успіху агротехнічними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя відноситься до культур, які дуже негативно реагують на забур'янення посівів, практично не витримуючи конкурентної боротьби з бур'янами. Залежно від рівня та видового складу бур’янів у досходовий та післясходовий період обробляють одним із рекомендованих високоефективних, сучасних гербіцидів – Базагран (1,5 – 3,0 л/га), Пульсар (0,75 л/га), Стомп 330 (3,0 – 6,0 л/га), Фронтьєр Оптіма (0,8 – 2,0 л/га), Ачіба (1,0 – 3,0 л/га), Хармоні (6 – 8 г/га), Гезагард (3,0 – 5,0 л/га), Примекстра Голд (4,5 л/га), Трофі (1,5 – 2,0 л/га), Фюзілад Форте (1,5 – 2,0 л/га), Трефлан (2,5 – 5,0 л/га), Харнес Новий (1,5 – 3,0 л/га), Фабіан (1,5 – 3,0 л/га), Міура (0,5 – 1,2 л/га), Глаксі топ (1,5 – 2,5 л/га), Селект (0,4-0,8 л/га). Для внесення бакових сумішей використовують сучасні оприскувачі вітчизняного та зарубіжного виробництвa: ОПШ-2000, ОНШ-600, Металфор 18, Харді 36, Apachi 27, Jacto 3000, Tecnoma Laser 36.

Запам’ятайте

Під час внесення гербіцидів часто використовують бакові суміші, до складу яких входять гербіциди + інсектициди+ фунгіциди та прилипачі, стимулятори росту, антистресанти, сучасні хелатні форми мікродобрив з мікроелемнтами. (Елементи енергоощадної технології).

Рис. 107. Внесення бакових сумішей на посівах сої

Соя уражається значною кількістю хвороб. Найпоширеніші хвороби на сої: фузаріоз, церкоспороз, аскохітоз, антракноз, склеротиніоз, борошниста роса, несправжня борошниста роса (переноспороз), бактеріальний опік, зморшкувата та жовта мозаїка, пліснява і іржа. Економічно ефективна та екологічно обґрунтована боротьба з ними потребує дотримання принципів інтегрованого захисту рослин. Основними хімічними заходами боротьби з хворобами є протруєння насіння та обробка фунгіцидами під час вегетації.

Зважаючи на потреби сучасного ринку, низка компаній пропонують аграріям набір інноваційних фунгіцидів. Для захисту сої від хвороб рекомендують використання Абакусу (1,5 л/га), Коронету 0,6 – 0,8 л/га, Амістару Екстра (0,5 – 0,75 л/га), Аканто Плюс (0,5 – 0,75 л/га), Імпакт К (0,8 л/га), Фітал (2,5 – 3,0 л/га), Рекс Дуо (0,5 л/га), Фортеця (0,5 – 1,0 л/га), якими обприскують рослини у період вегетації.

Рис. 108. Фузаріоз сої

Рис. 109. Бактеріальний опік:

1 – уражене листя (різні типи прояву хвороб);

2 – аскохітоз (уражений лист); 3 – аскохітозна пляма; 4 – пікноспори.

5 – зморшкувата мозаїка (уражене листя); 6 – жовта мозаїка (уражене листя).

Рис. 110. Несправжня борошниста роса, або пероноспороз:

1, 2 – ознаки захворювання з верхнього і нижнього боку листка;

3 – развиток хвороби на листку при сильному ураженні;

4 – уражене зерно; 5 – конідієносець; 6 – конідії; 7 – ооспори

Рис. 111. Борошниста роса:

1 – уражене листя; 2 – клейстотецій; 3 – рожева пліснява ( уражене листя); 4 – конідієносці з конідіями.

5 – іржа (уражені листя); 6 – уредініоспори; 7 – теліоспори

В Україні відомо до 115 видів шкідників сої, більшість із них поліфаги, що здатні в окремі роки знищити до 80 – 90 відсотків врожаю. Для захисту від шкідників (люцернова совка, совка-гама, акацієва вогнівка, бульбочкові довгоносики, соєва чорно-смугаста блішка, соєва плодожерка, павутинний кліщ, дротяники, паросткова муха, личинки пластинчастовусих жуків, клопів-щитників, клопи-сліпняки, реп’яшниця, попелиця) застосовують Бі-58 новий

(0,5 – 1,0 л/га), Золон (2,5 – 3,0 л/га), Децис Люкс (0,3 л/га), Енвідор, Конект (0,4 – 0,5 л/га), Актелікт (1,2 – 2,0 л/га), Ампліго (0, – 0,3 л/га), Карате Зеон (0,12 л/га), Форс (6,0 – 8,0 кг/га), Вертимек (0,6 – 1,0 л/га), Кораген (150 – 175 мл/га), Нурел Д (0,7 – 1,5 л/га), Ніссоран (0,5 кг/га), Санмайт (0,9 л/га).


Рис. 112. Акацієва вогнівка	Рис. 113. Личинка акацієвої вогнівки

Рис. 114. Павутинний кліщ	Рис. 115. Реп’яшниця

Рис. 116. Клоп-щитник	Рис. 117. Люцерновий-клоп

Рис. 118. Соєва плодожерка	Рис. 119. Бульбочковий довгоносик

Рис. 120. Совка-гама	Рис. 121. Блішка смугаста соєва

Рис. 122. Дротяник	Рис. 123. Паросткова муха

Збирання

Запам’ятайте

Жнива на соєвій плантації розпочинаються під час настання повної стиглості, ознакою якої є опадання, підсихання і побуріння стебел і бобів, відокремлення насіння від їх стулок, зниження вологості до 14 – 16.

Основний спосіб збирання – пряме комбайнування на низькому зрізі (4 – 6 см).

Щоб прискорити достигання пізньостиглих сортів, а в холодні роки – і середньостиглих, застосовують десиканти. Сою обприскують у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів препаратом Баста, Реглоном Супер, Альфа-Дикват, Регістан, Регалон С, Дикват, Листопад. Десикація дає можливість на 10 – 12 днів раніше почати збирання зерна.

Рис. 124. Десикація сої

Рис. 125. Дія десиканта на рослини сої

Для зменшення дроблення насіння, обороти барабана знижують до 550 – 650 в хвилину під час вологості понад 14 % і до 400 – 500 – за меншої вологості.


Рис. 126. Збирання сої	Рис. 127. Транспортування насіння сої

Сою збирають зерновими комбайнами вітчизняного виробництва «Славутич», «Дон-1500», «Лан», а також зарубіжними комбайнами «Джон Дір», «Клас», «Масей Фергюсон», «Сампо», «Кейс», «Нью Холонд» і тощо.

Зерно після збирання негайно очищають і просушують. Вологість насіння під час зберігання має становити 10 – 11 %.

3.3.5. Особливості вирощування екологічно чистої продукції сої

Попит на органічну сою з кожним роком зростає як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. В органічному виробництві України соя посідає одне із провідних місць серед усіх сільськогосподарських культур. Сою використовують для виробництва продуктів харчування та кормів для тварин. Органічний сир тофу та інші продукти із сої є популярними замінниками м’яса, попит на які зростає в багатьох країнах, в зокрема і в Україні.

Рис. 128. Базові елементи технології вирощування органічної сої

Технологія виробництва органічної сої розпочинається із правильного розміщення її у сівозміні. Розміщуючи сою у сівозміні, слід дотримуватись звичайних правил та пауз (3 – 4 роки) для уникнення розповсюдження хвороб, шкідників та бур’янів. Уникати розміщення посівів сої поблизу автомобільних доріг. Використовувати енергоощадні технології обробітку ґрунту. Для удобрення сої не застосовують мінеральні добрива. Найчастіше під час вирощування органічної сої застосовують зелені добрива (озиме жито, редька олійна), післяжнивні рослинні рештки, біогумус, добрива з мікроелементами органічного походження (Гумісол Плюс бобові, Хелпрост соя, Еколайн органічний, Еколайн Бор, Урожай Органік). Насіння сої для кращого утворення бульбочкових бактерій обробляють органічними іннокулянтами, такими як Біомаг-Соя, Біоінокулянт-БТУ, Ековітал, Різолайн. Для боротьби з бур’янами використовують запобіжні та механічні заходи (просторова ізоляція, якісне насіння, система обробітку ґрунту, добрива, густота посіву, гуміфікація рослинних решток).

Для боротьби із шкідниками та хворобами під час вирощування органічної сої в Україні є перелік сертифікованих засобів захисту рослин, затверджений українським сертифікаційним органом «Органік Стандарт».

Із біологічних засобів захисту проти шкідників використовують совочні види трихограми, які вносять тричі за вегетацію.