Основна продукція льону-довгунцю – волокно утворюється у стеблах. Від урожаю і якості стебел залежить вихід і якість волокна, якого, залежно від сорту та умов вирощування, може бути 20–30 %. У довгих і тонких стеблах воно кращої якості, ніж у товстих і коротких.

Якість і міцність льоноволокна набагато вища, ніж у конопель, джута, канатника. За міцністю воно в два рази перевищує бавовняне і в три рази – шерстяне. На текстильних підприємствах із волокна виробляють різні тканини, що відзначаються тривалим строком носіння, дуже гігієнічні, антистатичні, стійкі проти гниття. Це дуже цінний лляний батист, одяг, полотно. Із волокна гіршої якості виготовляють брезенти, мішковину, пакувальні тканини, мотузки, шпагат, нитки, пожежні рукави.

Рис. 351. Вироби з лляного волокна

Рис. 352. Вироби із лляного волокна

Відходи текстильного виробництва – костриця (деревина стебел після від'єднання волокна) використовується для виробництва тепло- і звукоізоляційних матеріалів, паперу, целюлози, меблевих плит, а також як паливо.

Рис. 353. Технічне значення льону-довгунцю

У насінні льону-довгунця міститься 35–39 % висихаючої олії і до 23 % білка.

Олія – цінний харчовий продукт, використовується у харчовій, маргариновій, кондитерській промисловості.

Рис. 354. Продукти, до яких входить лляна олія

Завдяки швидкому висиханню, вона є добрим компонентом для виготовлення фарб, оліфи, лаків. Використовують її також у миловарній, фармацевтичній, електротехнічній, паперовій, гумовій та інших галузях промисловості. Насіння льону використовують у медицині і ветеринарії.

Рис. 355. Лікувальні властивості льону-довгунцю

Макуха – побічний продукт переробки насіння льону на олію – цінний концентрований корм, що містить 6–12 % олії, 32–36 % легкоперетравних білків. За поживністю 1 кг макухи прирівнюється до 1,2 к.о. Її використовують як важливий компонент під час виготовлення комбікорму.

Рис. 356. Кормове значення льону

Рис. 357. Історія походження льону-довгунцю

Льон – це найстародавніша культурна рослина, яку однією з перших почала використовувати людина. Знайдено стебла льону, нитки, мотузки та ін. у будівлях, що відносяться до кам'яного віку. Разом з коноплями льон одягав, годував, зігрівав древню людину. Із прадавніх часів, ще до заснування Київської держави, льон для одержання волокна, олії і виготовлення полотна вирощували всі племена, що населяли територію сучасної України. Швидке збільшення посівних площ льону відбулось у XIII столітті.

Льон прядивний здавна вирощували і в інших країнах світу – Китаї, Індії, Єгипті, Сирії та ін. Вирощують його в країнах Європи. Найбільшого розквіту льонарство досягло у 60–80 роки минулого століття. У світі тоді було близько 1,5 млн гектарів льону-довгунцю, в Україні щорічно засівали ним 230–240 тис. га. Урожайність була в межах 5–6 ц/га, насіння 3–4 ц/га. Галузь льонарства в Україні була добре розвинута, причому має повністю завершений цикл – від вирощування до одержання готових виробів.

Урожайність волокна в багатьох господарствах і навіть районах становила 8–10 ц/га. Урожайність насіння 5–8 ц/га. Проте починаючи з 1993 року, стан льонарства в Україні значно погіршився. Посівні площі на Україні у 2016–2018 становили 2183 га, а врожайність 4–5 ц/га волокна.

Льон-довгунець поширений у регіонах з вологим і помірним кліматом. Вирощують його переважно у Чернігівській, Київський, Житомирській, Рівненській, Волинській, Сумській областях.

7.1.2. Ботанічна характеристика та біологічні особливості льону-довгунцю

‘

Рис. 358. Різновиди льону

Рис. 359. Льон-довгунець

Коренева система стрижнева, проникає в ґрунт на глибину до 1,5 м. Вона слаборозвинута, її маса не перевищує 8–10 % маси всієї рослини, тоді як у більшості польових культур вона досягає 25 % і більше. При цьому основна частина (80 %) маси коріння розташовується в орному шарі ґрунту. Тому важливе значення під час вирощування льону-довгунцю має оранка на глибину орного шару. Засвоювальна здатність кореневої системи невелика, за нестачі легкозасвоюваних поживних речовин різко знижується врожайність.

Стебло зелене, під час достигання жовтіє. Загальна довжина 70–130 см, технічна довжина (відстань від місця прикріплення сім'ядольних листків до початку розгалуження суцвіття) – 50–100 см. Волокно у вигляді волокнистих або луб'яних пучків, кільцем розміщених у корі стебла, складається з окремих одноклітинних елементарних волокнин, склеєних між собою пектиновою речовиною. Елементарні волокнини мають довжину 20–30 мм, товщину 20–30 мікронів. Пучки з'єднуються між собою і утворюють стрічку технічного волокна, яка є тим довшою, чим довша технічна частина стебла.

Рис. 360. Утворення волокна у стеблах льону

Кількість і якість волокна залежить від місця розташування в стеблі. У стеблі льону-довгунцю міститься 25–30 % волокна. Біля основи стебла волокно товсте, грубе, низької якості і становить 12 % маси відповідної частини стебла. У напрямку до середньої частини стебла вміст волокна зростає до 35 %. Це тонке, міцне, довге волокно найвищої якості, з високою прядивною здатністю. У верхній частині стебла вміст волокна зменшується до 28–30 %, якість його нижча – кількість елементарних волокнин у пучку зменшується і волокно стає менш міцним.

Високоякісне волокно має бути довгим, міцним, тонким, еластичним, м'яким, блискучим, чистим від костриці та ін. Якість довгого волокна оцінюють відповідним номером. Відповідно до стандарту, його поділяють на такі номери: 8,9,10,11,12,13,14,15,16,18,20,22,24. Волокна вищих номерів менше витрачається на виробництво 1 м² тканини.

Рис. 361. Види номерів лляного волокна

Листки у льону сидячі без черешків, лінійно-ланцетної форми, зелені, розміщені на стеблі почергово поспіралі. Покриті слабким восковим нальотом.

Суцвіття коротке, зонтикоподібне, становить 10–15 % загальної висоти рослин.

Квітка п'ятірного типу. Віночок блакитний або білий. Діаметр віночка 15–21 мм. Льон переважно самозапильна культура. У теплі сонячні дні квітки розпускаються о 5–6 годині ранку, а до 9–10 години їх пелюстки опадають. У хмарні дні квітки розпускаються на 1–2 години пізніше.

Рис. 362. Квіти льону

Плід – кругла дрібна коробочка, поділена перетинками на 5 гнізд, кожна з них перегороджена неповною перетинкою. У кожному напівгнізді міститься по одній насінині. У загущених посівах на рослині формується 1–3 коробочки, а на зріджених – до 12 і більше.

Насінина – яйцеподібна, з дещо звуженим і злегка зігнутим носиком, плоска, гладенька, блискуча, слизька, коричнева, рідше світло-жовта. Маса 1000 насінин коливається від 3,5 до 6,6 г. Насіння має добру сипучість і сильно ослизнюється у воді.

Рис. 363. Основні фази росту і розвитку льону-довгунця

Фази росту.

Від сівби до збирання фізіологічно стиглого врожаю рослини проходять такі фенологічні фази: сходи, ялинка, бутонізація, цвітіння, дозрівання.

Фаза сходів. Висіяне в ґрунт насіння за оптимальної температури проростає через 5–8 днів. Сім'ядольні листочки виходять на поверхню по ґрунту, між ними міститься брунька, з якої розвивається пізніше стебло з листками, квітками і коробочками. У цей період інтенсивно росте коренева система. За 6–7 днів головний корінь заглиблюється в ґрунт на 15–22 см, а у верхній його частині формується густа сітка бічних корінців. За потреби у фазі сходів проводять боротьбу з льоновою блохою.

Фаза ялинки. Ріст дуже повільний. Тривалість фази 15–20 днів. Інтенсивно росте і розвивається коренева система. У фазі ялинки рослини досягають висоти 5–10 см і мають 5–6 пар справжніх листочків. За потреби посіви обробляють гербіцидами для знищення бур'янів.

Ці дві фази характеризуються повільним ростом стебла у висоту і швидким ростом кореневої системи. Після фази ялинки наступає період інтенсивного росту стебла (рослина збільшується у висоту на 2,5–5,0 см за добу), який продовжується і в фазі бутонізації.

Фаза бутонізації. Приріст льону в висоту досягає 3–5 см за добу. У цей період в стеблах формується волокно і генеративні органи, що забезпечують урожай насіння. Інтенсивний ріст рослин триває 12–20 днів. Загальна висота рослин досягає 50–60 см. Достатнє забезпечення поживними речовинами і вологою, відсутність бур'янів у цей період – основа формування високого врожаю волокна і насіння.

Фаза цвітіння. Починається зацвітанням 10 % рослин і триває 5–10 днів. Ріст рослин льону у висоту сповільнюється (ростуть тільки суцвіття), а під кінець фази цвітіння повністю припиняється. Закінчується формування волокна в стеблах.

Фаза дозрівання. Характеризується швидким здерев'янінням стебла і формуванням та достиганням насіння. Розрізняють зелену, ранню жовту, жовту і повну стиглість льону. Не можна льон збирати у фазі зеленої стиглості, оскільки зменшується урожайність, погіршується якість волокна, насіння має нижчу схожість. У ранній жовтій і жовтій фазах льон достигає на волокно; у жовтій і повній – на насіння. Вегетаційний період льону-довгунцю становить 75–90 днів.

Рис. 364. Вимоги льону до умов вирощування

Вимоги до температури. Льон-довгунець до тепла маловимогливий, культура помірного клімату, яка потребує помірно теплої, навіть прохолодної погоди без різких коливань температури дня і ночі. Вирощування льону в умовах жаркої погоди (понад 22 °С) негативно впливає на ріст стебла у висоту, погіршується якість волокна.

Вимоги до вологи. Насіння льону починає проростати за температури 3–5 °С, дружні сходи з'являються під час прогрівання ґрунту до 7–9 °С. Молоді сходи можуть витримувати приморозки до мінус 3,5–4 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин становить: у період сходів 9–12 °С, у фазі ялинки 14–16 °С, у фазі цвітіння-формування насіння 16–18 °С.

Льон-довгунець дуже вимогливий до вологи. Можна вирощувати лише в зоні достатнього зволоження. Під час проростання насіння поглинає воду в кількості, що рівна його масі. Найбільше води потребує під час інтенсивного росту стебла і цвітіння.

Нестача в ґрунті води під час бутонізації та цвітіння призводить до відмирання верхньої частини стебел і навіть загибелі посівів.

Після цвітіння льон стає менш вимогливим до вологи. Навпаки, часті дощі в цей період можуть спричинити розвиток грибкових захворювань, вилягання і підгнивання рослин льону. При цьому ускладнює механізоване збирання, втрачається частина врожаю, погіршується його якість.

Разом з тим рослини не витримують і надмірного вмісту води в ґрунті. Льон погано росте на перезволожених ґрунтах та на полях з близьким заляганням ґрунтових вод.

Транспіраційний коефіцієнт льону-довгунцю 400–430.

Вимоги до світла. Льон відноситься до культур маловимогливих до світла. Довгий день і відносно невелика інтенсивність сонячного світла – обов'язкова умова для нормального росту і розвитку рослин цієї культури.

Рання сівба і зменшення внаслідок цього тривалості дня сповільнюють процеси розвитку рослини, завдяки чому стебла стають довшими. Найкращою для льону є хмарна погода, густі посіви, за яких виростають тонкі малорозгалуженя стебла, що містять значну кількість волокна високої якості. Під час інтенсивного сонячного освітленні посилюється гілкування, що зменшує технічну довжину стебла.

Вимоги до ґрунту. Льон-довгунець потребує структурного родючого і окультуреного ґрунту з слабокислою реакцією (рН 5,9-6,5). Найкраще росте на дерново-підзолистих суглинистих або суглинисто-супіщаних ґрунтах. Льон також дає добрі врожаї на удобрених, дерново-підзолистих супіщаних і дерново-буроземних ґрунтах.

Малопридатні для нього легкі піщані й супіщані ґрунти, оскільки вони бідні на поживні речовини і погано утримують вологу. На піщаних ґрунтах льон страждає від посухи.

Важкі глинисті ґрунти, повільно прогріваються навесні, після дощу утворюють кірку, яка є перешкодою для виходу на поверхню ґрунту ніжних проростків льону. Не рекомендується сіяти льон на кислих торфових ґрунтах. На вапнякових ґрунтах формується грубе і крихке волокно.

7.1.3. Технологія вирощування льону-довгунцю

Рис. 365. Попередники під льон-довгунець

Попередники. Кращими попередниками льону-довгунцю є озимі зернові, що розміщуються після багаторічних трав, або ярі зернові після удобрених просапних культур (картопля, кукурудза, цукровий буряк). Можна розміщувати льон також після зернових бобових, просапних культур і багаторічних бобових трав. В умовах високої культури землеробства на родючіших ґрунтах багаторічні бобові трави як попередник льону поступаються іншим попередникам. Вони збагачують ґрунт на рухомий азот, який є причиною вилягання посівів, інтенсивнішого гілкування, формуються грубіші стебла.

У сівозміні льон розміщують так, щоб на попереднє місце він повертався не раніше як через 6–7 років. При частому вирощуванні на одному полі настає "льоновтома" ґрунту, яка виникає внаслідок нагромадження у ґрунті патогенних грибів, бактерій, вірусів, різних токсичних речовин, виснаження ґрунту, засмічення специфічними бур'янами (підмаренник чіпкий, повитиця льонова, пажитниця льонова та ін.), і сильне пошкодження хворобами (фузаріоз, антракноз, поліспороз) та шкідниками.

Рис. 366. Елементи сучасної технології вирощування льону

Обробіток ґрунту. Високоякісний обробіток ґрунту забезпечує оптимальний водний, поживний і повітряний режими для рослин. Він має максимально можливо очистити поле від бур'янів, створити дрібногрудкувату структуру ідеально вирівняти поверхню ґрунту. Спосіб обробітку вологості. Обробіток ґрунту поділяють на основний і передпосівний.

Основний обробіток залежить від попередника. Після багаторічних бобових трав поле орють плугом з передплужником на глибину 2–22 см, а якщо орний шар має більшу товщину – на 25–27 см.

Після зернових попередників ґрунт під льон рекомендується обробляти за типом поліпшеного зябу. Стерню лущать на глибину 6–8 см лущильниками ЛДГ-10, БДТ-7, John Deere 637, Amazone Catros та ін. Зяблеву оранку проводять у ранні строки, з появою сходів бур'янів на глибину орного шару – 20–22 см, 25–27 см (ПЯ-3-35; ПНЯ-4-40; ПН-4-40; ПЧ-2,5+ПСТ-2,5, сучасні оборотні плуги Rabe Kormoran, Lemken Diamant).

Більшу ефективність в очищенні верхнього шару ґрунту від бур'янів забезпечує напівпаровий спосіб. Суть його полягає у проведенні оранки з одночасним боронуванням (у суху погоду – коткуванням) відразу після збирання попередника – не пізніше 15 серпня. Для рівномірного розподілу і загортання дернини передплужники встановлюють на 32–34 см попереду основних корпусів плуга на глибину 8–10 см. Глибина оранки не має перевищувати глибини орного шару.

Під час оранки важливо не вивернути підзол (неродючий шар ґрунту) на поверхню ґрунту, тому що навіть незначна його кількість в орному шарі зменшує польову схожість насіння, густоту стеблостою і сприяє захворюванню рослин фузаріозом.

У міру проростання бур'янів ґрунт 2–3 рази культивують за допомогою сучасних культиваторів з одночасним боронуванням. Першу культивацію проводять на глибину 10–12 см, другу – на 8–10 см, третю – на 6–8 см. Насіння бур'янів проростає з верхнього шару ґрунту і знищується наступною культивацією. На поверхню вигортається нове насіння, яке теж проростає і знищується. Одночасно таким обробітком виснажуються та знищуються вегетативні органи кореневищних та коренепаросткових бур'янів. Останню культивацію проводять за 2–3 тижні до настання морозів, щоб вигорнуте з нижніх шарів ґрунту насіння бур'янів встигло прорости і сходи були знищені морозами.

Під час розміщення льону після картоплі або коренеплодів поле орють на зяб без попереднього лущення, або обмежуються поверхневим мілким обробітком ґрунту.

Рис. 367. Особливості основного обробітку ґрунту

Передпосівний обробіток полягає у збереженні в ґрунті вологи, створенні вирівняної поверхні поля, твердого ложа для насіння, що забезпечує рівномірне загортання насіння на глибину 1,5–2,0 см. Ранньовесняний обробіток починають з настанням фізичної стиглості ґрунту. Використовують зчіпку важких або середніх борін у 2–3 сліди, щоб добре розпушити верхній шар ґрунту.

Рис. 368. Особливості передпосівного обробітку ґрунту

Через 5–7 днів після ранньовесняного обробітку, коли проростуть бур'яни, проводять передпосівний обробіток ґрунту. Його проводять сучасними культиваторами.

На легких, надмірно розпушених ґрунтах для забезпечення рівномірного загортання насіння поле перед сівбою коткують. Це підвищує польову схожість на 10 %. Якість обробітку ґрунту має важливе значення для одержання дружніх та вирівняних сходів.

Сучасна технологія вирощування льону передбачає використання комбінованих агрегатів такими, як АПОГ-6, АРВ-8,1-01; «Україна»-АПБ-6, «Унімат», «Європак Б 622» (фірма «Франц Кляйне»), Carrier CR 650, Lemken Korund, що дає можливість зменшити кількість технологічних операцій. За один прохід вони культивують, вирівнюють, подрібнюють грудочки, ущільнюють ґрунт і створюють оптимальні умови для проростання насіння. Жоден агротехнічний захід не впливає на польову схожість насіння і вирівняність стеблостою так, як передпосівний обробіток.

Удобрення. Льон-довгунець вимогливий до добрив, що пояснюється відносно малими розмірами кореневої системи, низькою її фізіологічною активністю, високим виносом елементів живлення урожаєм та коротким вегетаційним періодом.

Рис. 369. Система удобрення льону-довгунцю

Мінеральні добрива вносять безпосередньо під льон-довгунець. Приріст урожаю волокна від повного мінерального добрива становить від 3 до 8 ц/га. Ефективність добрив збільшується за правильного співвідношення окремих елементів живлення. Важливо дотримуватись оптимального співвідношення між основними елементами живлення так, щоб на одну частину діючої речовини азоту припадало не менше двох-трьох частин фосфору та трьох-чотирьох калію. На ґрунтах з недостатнім вмістом азоту оптимальним співвідношенням N:Р:К є 1:2:2. На родючіших ґрунтах частка азоту зменшується до 1:2:3 або навіть 1:2-3:3-4.

Норма внесення добрив залежить від родючості ґрунту, попередника і програмованого рівня врожайності. На окультурених ґрунтах із вмістом Р₂О₅ понад 15 мг на 100 г ґрунту для одержання 8–10 ц/га волокна рекомендується вносити Р_30-60. При невеликому вмісті фосфору (<15 мг на 100 г ґрунту) норму фосфорних добрив збільшують до Р_90-20.

На ґрунтах з недостатнім вмістом калію (10–15 мг К₂О на 100 г ґрунту) норма калійних добрив становить К_120-140.На добре забезпечених калієм ґрунтах норма добрив менша К_60-90.

Середня загальна норма мінеральних добрив становить N_20-40Р_40-90К_60-120. Для одержання високих урожаїв за інтенсивної технології рекомендується вносити N₆₀Р_90-90К_120-180.

Азотні добрива не рекомендується вносити під час розміщення льону після багаторічних бобових трав, або просапних культур, під які вносились високі норми (40–50 т/га) органічних добрив.

Азотні добрива вносять під весняну культивацію. Фосфорні і калійні для підвищення їх ефективності, необхідно вносити восени під зяблеву оранку. Під час оранки вони рівномірніше розподіляються в ґрунті, що сприяє формуванню вирівнянішого стеблостою. Частину фосфорних добрив (Р10-15) вносять у рядки під час сівби.

Льон-довгунець добре використовує фосфор із суперфосфату, а на кислих ґрунтах – із фосфоритного борошна.

Зверніть увагу

Із калійних добрив (калійна сіль, хлористий калій) при осінньому внесенні вимивається хлор, шкідливий для льону-довгунця. Не можна вносити каїніт, бо він містить багато хлору, який негативно впливає на врожай і якість волокна.

Через наявність хлору ці види добрив не рекомендується вносити навесні. Крім того, під час весняного внесення калійних і фосфорних добрив під культивацію, гранули добрив будуть розміщені у шарі ґрунту 0 – 12см.

Це обмежує можливість засвоєння елементів живлення кореневою системою льону, особливо враховуючи її невеликі розміри. На легких за гранулометричним складом ґрунтах внесені навесні добрива можуть підвищувати концентрацію ґрунтового розчину у верхньому шарі ґрунту, що в посушливі роки різко зменшує продуктивність льону.

Цінним добривом для льону є каліймагнезія (К2О – 26–28 %, МgО – 8–10 %), особливо на супіщаних і легкосуглинистих ґрунтах, які мають низький вміст магнію.

Крім азоту, фосфору і калію рослинам льону у невеликій кількості потрібні мікроелементи, бор, марганець, молібден, цинк, мідь, кобальт. Вони підвищують урожай волокна і насіння, поліпшують якість продукції, зменшують захворювання льону фузаріозом, бактеріозом, іржею, посилюють стійкість рослин до вилягання і впливу несприятливих погодних умов. Нестача бору в рослинах льону викликає захворювання, яке проявляється у відмиранні верхньої точки росту стебел та кінчиків кореня. Знижується стійкість рослин до хвороб. Квітки не утворюються або з'являється пустоцвіт, осипається зав'язь. Під впливом бору врожайність волокна зростає на 0,5–1,0 ц/га, насіння – на 1,0–1,5 ц/га. Для обробки насіння використовують борну кислоту (100–150 г/ц), для обприскування посівів - по 200-300 г/га. Особливо ефективні борні добрива під час вирощування льону на родючих вапнякових ґрунтах.

Під час вирощування льону на осушених низинних торфових ґрунтах обов'язково вносять мідь у вигляді сульфату міді (100–200 г/ц), мідного купоросу по 50–100 г/ц насіння, або для підживлення льону по 1–2 кг/ га у вигляді 0,02 % –0,05 %-го розчину. Можна вносити його перед сівбою по 20–25 кг/га. За нестачі міді в рослинах розкладається хлорофіл, знижується інтенсивність дихання, стійкість проти грибкових і бактеріальних захворювань.

Запам`ятайте

Сучасна система удобрення льону-довгунцю передбачає внесення інноваційних, комплексних, легкодоступних (хелатних форм) мінеральних добрив збалансованих амінокислотами, фітогормонами таких як гумісол, марс, ендофіт, агат, мікрокат, райкат, разормін.

Підготовка насіння. Сорти. Для сівби використовують очищене, відсортоване насіння льону з чистотою 98–99 % та схожістю 90–95 %. Воно має бути знезаражене від хвороб, чистим від бур'янів та інших домішок, однорідним за розміром і добре виповненим, коричневого кольору, блискучим, гладеньким, незатхлим і незгірклим.

Для підвищення схожості та енергії проростання проводять повітряно-тепловий обігрів насіння впродовж 4–5 днів на сонці. Його насипають тонким шаром 5–10 см на току, або на брезенті і кілька разів на день перелопачують. Протруєне насіння повітряно-тепловому обігріванню не піддають.

Протруюють насіння протруйниками вітавакс 200 ФФ, роялфо, раксіл ультра, максим, вінцинт, юнта квадро, ламардор для захисту від ураження антракнозом і плямистостями, суспензією препарату (5–10 л води на 1 т насіння). Для підвищення стійкості рослин льону до хвороб (бактеріоз, поліспороз) доцільно до протруйника додати мікроелементи. Часто для захисту сходів від льонової блохи насіння обробляють також інсектицидами гаучо, круізер.

Рис. 370. Сучасні прийоми підготовки насіння до посіву

Для вчасного збирання і покращення умов вилежування трести (серпень) перевагу слід віддавати ранньо- та середньостиглим сортам льону з тривалістю вегетаційного періоду до 90 днів. В Україні зареєстровано наступні сорти льону: Глазур, Глінум, Глухівський ювілейний, Чарівний, Гладіатор, Глобус, Есмань.

Рис. 371. Сучасні сорти льону-довгунцю

СІВБА

Дружні сходи, вирівняний стеблостій, високий урожай, забезпечує такий спосіб сівби, під час якого насіння рівномірніше розподіляється на площі, загортається на однакову глибину. Для цього льон-довгунець сіють переважно вузькорядним, рядковим способом з шириною міжрядь 7,5, 15 см за допомогою сівалок СЗЛ-3,6; СЗ-3,6А-02, СЗ-5,4, Астра 6 або пневматичними типу "Містраль". За інтенсивної технології вирощування для догляду за посівами залишають незасіяними постійні технологічні колії, перекриваючи 8 і 17 висівні апарати (як під час вирощування зернових культур) для внесення добрив, гербіцидів, інсектицидів, дефоліантів.

Рис. 372. Посів та коткування льону-довгунцю

Збільшення ширини міжрядь погіршує рівномірність стояння рослин на площі, вони загущуються в рядках.

На насіннєві цілі льон-довгунець сіють широкорядним (45 см) або стрічковим способом (45x7,5x7,5 см) з меншою нормою висіву.

Глибина сівби. Насіння льону дрібне, має невеликий запас поживних речовин, тому сіють його мілко. На суглинистих та оглеєних ґрунтах оптимальна глибина загортання насіння 1–1,5 см, на легких супіщаних 1,5–2 см, але не більше 3 см. Якщо насіння лягає глибше 3 см, сівбу припиняють, поле додатково коткують і слідом сіють. Під час загортання насіння глибше як на 3 см сходи зріджуються, формується нерівномірний стеблостій. Збільшення глибини сівби до 5 см різко знижує схожість: сім'ядолі не можуть пробитися на поверхню ґрунту й гинуть.

Важливе значення має те, що льонові сівалки укомплектовані анкерними сотниками, які ущільнюють "насіннєву" борозенку, підтягують вологу з нижніх шарів ґрунту забезпечують рівноглибоке загортання насіння пухким ґрунтом, одночасні сходи рослин і рівномірний їх розвиток.

Норма висіву. Морфологічна будова стебел льону та кількість нормально розвинутих коробочок на 1 стеблі значною мірою зумовлюється густотою стеблостою. У загущених посівах (до допустимої межі) стебла тягнуться у висоту і виростають тоншими, елементарні волокна в них утворюються тонкі і видовжені, тому волокно більш гнучке і міцне, ніж при розрідженому стоянні рослин. У зріджених посівах формуються товстіші стебла рослин з меншим вмістом волокна та гіршої якості. Кількість насіннєвих коробочок, навпаки, більша на стеблах зріджених посівів.

Оптимальна густота рослин перед збиранням для стійких до вилягання сортів становить 2000–2200 шт/м² (20–22 млн/га), для середньостійких – 1800–2000 шт/м² (18–22 млн/га). Така густота забезпечується висіванням у добре підготовлений ґрунт 25–28 млн/ га (125–150 кг/га) і 22–25 млн/га (110–130 кг/га) насіння.

Строки сівби

Льон-довгунець – культура ранніх строків сівби. Сіють його в оптимально ранні строки, одночасно з ранніми ярими зерновими культурами, або зразу ж після завершення їх сівби.

Обов'язковою умовою є сівба в добре розроблений ґрунт, коли він не мажеться під час обробітку і прогрівається на глибині 10 см до 5–8 °С.

Під час сівби льону в оптимальний строк у рослин краще розвивається коренева система, вони швидко сходять і випереджають у рості бур'яни.

У сучасній технології посіву льону використовують новітні посівні комплекси, як і виконують декілька операцій: передпосівна культивація, посів, коткування, боронування.

Рис. 373. Посів льону сучасним посівним комплексом

ДОГЛЯД

Після сівби поле коткують. Догляд за посівами включає також своєчасне руйнування ґрунтової кірки, яка може утворитися після злив на суглинистих ґрунтах, боротьбу з бур'янами, шкідниками, хворобами, інколи підживлення.

Зверніть увагу

Ґрунтова кірка ускладнює вихід паростків льону на поверхню, посилює випаровування води, погіршує повітряний і поживний режими ґрунту, що негативно впливає на ріст і розвиток рослин, її руйнують легкими боронами, сітчастими боронами, кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6, рубчастими котками, ротаційними мотиками.

Агрегат має рухатися впоперек або по діагоналі до напрямку рядків. Боронувати краще, коли паростки коротенькі, не більше довжини насінини льону. Коткуванням кірку знищують як до, так і після з'явлення сходів.

Рис. 374. Досходове боронування

Боротьба з бур`янами. Льон повільно росте на початку вегетації і дуже негативно реагує на забур'янення посівів зниженням врожаю і якості продукції. Коренева система бур'янів розвинута набагато сильніше, ніж у льону. Тому бур'яни споживають воду поживні речовини швидше і інтенсивніше, обмежуючи їх надходження до рослин льону. Крім того, бур'яни затіняють льон, знижуючи температуру ґрунту, є джерелом поширення шкідників та хвороб.

Проте часто посіви льону-довгунцю сильно забур'янюються такими бур'янами: редька дика, гірчиця польова, лобода, гірчак, рижій льоновий, шпергель, свиріпа, волошка синя, ромашка польова, осоти, просо куряче, мишій сизий, пирій та ін. Для їх знищення у посівах льону, застосовують гербіциди агрітокс, базагран, гроділ максі, тарга, хармоні, кросс, зелек-супер, набу, поаст, пантера, селект, тарга, фюзілад супер, центуріон, шогун.

Запам`ятайте

Гербіцид вибирають залежно від видового складу бур'янів. Високоефективними є бакові суміші проти злакових і проти-дводольних препаратів, наприклад льонок і пантера.

Після збирання попередника у випадку сильного забур'янення багаторічними злаковими (пирій та ін.) рекомендується по стерні вносити гербіциди суцільної дії раундап, ураган, буран, гліфос, гліфоган. Оранку на зяб проводять після повної загибелі бур'янів, не раніше як через 3 тижні після обприскування поля.

Рис. 375. Найпоширеніші бур`яни в посівах льону

Рис. 376. Догляд за посівами

Захист від хвороб. Великої шкоди посівам льону можуть завдавати хвороби, які різко знижують урожай та якість льонопродукцїї. В окремих випадках посіви значно зріджуються або повністю гинуть. Найшкідливішими є фузаріозне в'янення – рослини поникають, листки в'януть і сохнуть, корінці загнивають; фузаріозне побуріння – на початку достигання вся надземна частина рослин буріє, стебло стає ламким, коробочки осипаються; іржа – на листках, стеблах з'являються оранжево-іржаві плями у вигляді горбочків; поліспороз – на стеблах льону утворюються коричневі, а потім темно-бурі плями в місцях ураження стебло стає ламким; бактеріоз – відмирає точка росту або верхівки рослини, масово гинуть молоді рослини, в період бутонізації і цвітіння листки жовтіють і червоніють, скручуються; пасмо – на сім'ядольних листках з'являються жовто-коричневі плями, пізніше листки на стеблі буріють і опадають, стебло теж плямисте.

Від ураження хворобами рослини можна захистити агротехнічними заходами це, насамперед, повернення льону-довгунцю на те саме поле не раніше як через 6–7 років. Науково обґрунтоване співвідношення азоту фосфору і калію підвищує стійкість рослин до ураження фузаріозом, антракнозом, іржею, аскохітозом. Шкідливою може бути не тільки нестача добрив, а й їх надлишок. Наприклад, однобічне азотне живлення спричинює вилягання, ураженість хворобами; надмірна кількість вапна сприяє поширенню бактеріозу. Важливо дотримуватись оптимальних строків сівби і норм висіву. Захист рослин від хвороб за допомогою фунгіцидів поєднують з обробкою посівів проти бур'янів або шкідників.

Рис. 377. Найпоширеніші хвороби льону

Зверніть увагу

Проти хвороб посіви і насіння обробляють комплексом фунгіцидів таких як високоефективні протруйники вітавакс 200 фф 1,5–2 л/га, раксил ультра 0,2–0,25 л/т, юнта квадро 1,5–1,6 л/т, рекорд квадро 0,3–0,4 л/т. В період вегетації посіви обприскують суперфунгіцидом фалькон 0,4 л/га.

Захист від шкідників. Льон пошкоджується багатьма видами шкідників, але найбільшої шкоди йому завдають льонова блоха, льоновий трипс, плодожерка льонова, совка-гамма, люцернова совка. З появою сходів на полі з'являється льонова блоха, яка живиться сім'ядольними та молодими справжніми листочками після чого рослини гинуть, а якщо виживають, то відстають у рості, стають маловрожайними. Особливо великої шкоди завдає блоха у суху і жарку погоду.

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: шкідники льону

Рис. 378. Найбільш поширені шкідники льону

Для боротьби зі шкідниками льону використовують сучасні пестециди децис Форте 0,6 г/га, децис профі 0,03–0,04 кг/га, карате 0,1–0,5 л/га, фастак 0,1 кг/га, які застосовують дотримуючись економічних порогів шкодочинності (ЕПШ).

Збирання. Зібрати льон потрібно у тій фазі стиглості, коли в стеблах міститься найбільше якісного волокна, а насіння придатне для сівби і технічної переробки. Настання та тривалість окремих фаз стиглості залежить від кліматичних умов, системи удобрення, сорту.

Рис. 379. Фази стиглості

У фазі зеленої стиглості стебла і коробочки ще зелені, листя починає жовтіти тільки в нижній частині рослин. Насіння досягає молочної фази стиглості, під час збирання стає щуплим, має низьку схожість. Нагромадження волокна в стеблах ще не закінчилося, тому й вихід довгого волокна низький. Волокно тонке, шовковисте, але не міцне. З нього виготовляють батист, мережива.

У фазі ранньої жовтої стиглості рослини жовтіють, крім верхніх листків. Насіння в 65–75 % жовто-зелених коробочок світло-зелене з жовтим носиком. Решта коробочок – жовті з жовтим насінням. Волокно повністю сформувалося. Під час збирання в цій фазі одержують максимальний вихід високоякісного волокна.

Жовта стиглість настає через 5–6 днів після початку ранньої жовтої стиглості. Листя жовте, майже повністю осипається. У 50 % коробочок насіння жовте, в решті світло-коричневе, трапляється жовто-зелене. В оболонках волокнистих клітин нагромаджується лігнін, який спричинює відносно більше здерев'яніння волокна. Якість волокна в цій фазі дещо погіршується (воно жорсткіше, не- еластичне).

У фазі повної стиглості стебла льону безлисті. Вони, як і коробочки, мають бурий колір, а насіння коричневе. Коробочки частково розтріскуються, що призводить до втрат насіння. Інтенсивно відбувається здерев'яніння оболонок волокнистих клітин. Якість волокна такого льону найнижча.

Фази стиглості і строки збирання льону можна встановити за абсолютною вологістю насінних коробочок. Кожній фазі стиглості відповідає певна вологість коробочок.

Для прискорення початку збиральних робіт, вирівнювання дозрівання насіння льону, підвищення його схожості, зниження витрат на сушіння проводять десикацію. Особливо важливо це на насінницьких посівах. Десикацію здійснюють у фазі ранньої жовтої стиглості льону, коли посіви починають набувати жовтувато-зеленого кольору. Після кінця цвітіння до часу десикації має пройти 25–30 днів. Недопустима дуже рання десикація (під час зеленої стиглості), бо насіння буде щуплим. Використовують для десикації льону-довгунця, домінатор, гліфоган або раундап з нормою 3 л/га. Збирають льонопродукцію через 14 днів після обприскування посівів.

Крім підсушування рослин льону десиканти-гербіциди знищують зелені бур'яни, зокрема багаторічні (пирій) і очищають поле для наступної культури у сівозміні.

Починають збирати льон-довгунець через 2–3 дні після настання ранньої жовтої стиглості, а основну кількість площ – у фазі жовтої стиглості. Завершити збирання необхідно впродовж 10–12 днів у жовтій стиглості.

За комбайнового способу збирання льон збирають дещо пізніше – на 4–6 день після настання ранньої жовтої стиглості. Вихід волокна льону, його якість, урожай насіння мало відрізняються в ці фази - ранній жовтій і жовтій. Насіння льону збирають у фазі жовтої стиглості, коли найвища його схожість.

Найпродуктивнішим є комбайновий спосіб збирання. Льонокомбайн одночасно вибирає льон, обчісує коробочки і подає льоновий ворох у причіп, розстеляє солому на полі для вилежування. Комплекс машин для комбайнового способу збирання льону постійно оновлювався. Зокрема, вітчизняна промисловість випустила причіпні льонокомбайни ЛК-5, ЛК-4М, ЛК-4Т, ЛКВ-4Т, ЛК-4А, ЛКВ-4А і ЛК-4Б. Причому машини ЛК-7, ЛКВ-4Т і ЛКВ-4А обладнані в'язальним апаратом, а інші - пристроєм для розстилання у вигляді похилої поверхні. Добре відомі у світі зарубіжні льонобральні машини TLZ-120, U/20, U/22, Dei, АРА. Наприклад: бельгійські машини U/22 (фірма «Union») і Dei (фірма «Depoortere»), які обладнано розстилальними пристроями або в’язальними апаратами. Продуктивність машин типу U/22 і Dei становить близько 2 га/год.

Реалізується льонопродукція у вигляді соломи чи трести. Під час реалізації соломи збирання може відбуватися за двома варіантами: 1) льон вибирають і в'яжуть у снопи, ставлять їх на 6–10 днів для сушіння і відправляють на завод;

2) льон розстеляють на полі, після 4–6 денного сушіння підбирають і в'яжуть у снопи підбирачем ПТН-1 або пресують у рулони прес-підбирачем ПРП-1,6.

Рис. 380. Збирання льону-довгунця

Розстелену льоносолому вилежують до готової для відправлення на льонозавод трести. Під час вилежування льону під дією тепла, вологи та світла за допомогою мікроорганізмів відбувається відділення волокна від деревини і солома за 15–25 днів перетворюється у тресту. Льоносолома перетворюється на тресту на полі за допомогою пектиноруйнівних аеробних грибів, які розкладають пектинові речовини, що склеюють волокнисті пучки з тканинами стебла. Найкращі умови для діяльності грибів складаються за температури 16–18 °С і вологості повітря 60 %, що звичайно спостерігається під час розстелювання й вилежування льоносоломи в серпні.

Для кращого вилежування через 3–5 днів стрічки льоносоломи перевертають за допомогою обертача ОСН-1. Через 10–20 днів після розстилання перевертають вдруге - вже напівтресту. Втретє стрічку готової трести перевертають перед її підбиранням для швидшого підсихання.

Суху тресту (вологість не більше 20 %) підбирають і в'яжуть у снопи підбирачем ПТН-1, а під час рулонної технології – прес-підбирачем ПРП-1,6. Вилежана треста має сірий колір, після обробки її проби на тіпальній машині дає м'яке і чисте від костриці волокно. Готову тресту відправляють на льонозавод.

Льоновий ворох (обчісані комбайном коробочки 5–80 %, насіння 5–10 %, інші домішки 10–20 %) висушують до 16–18 % підігрітим або атмосферним повітрям на спеціальних сушарках. Після цього його обмолочують на молотарці-віялці МВ-2,5А, очищають на ОС-4,5А чи інших зерноочисних машинах. Зберігають за вологості не більше 12–13 %.

Двофазна технологія збирання льону (Нідерланди) передбачає теребіння льону, його розстеляння необмолоченим для вилежування. Насіння продовжує достигати і одночасно вилежується треста. Коли насіння достигне (через 10 днів), його очісують, а треста залишається на полі до повного вилежування, після чого її збирають у рулони.

Механічна переробка трести на волокно

Льонотресту (вимочену льоносолому) виминають на льоноконоплем'ялках МЛКУ-6А. Одержане волокно-сирець відділяють від залишків костриці на льонотіпальній машині ТЛ-40А. Якісне волокно має бути чистим від костриці, міцним на розрив, довгим, тонким, м'яким, однорідним за кольором – світло-срібним, білим. Вихід чистого волокна становить не менше 15 % від маси соломи, або не менше 20 % маси трести. Відходи після тіпання обробляють на куделеприготувачах КЛ-25М і одержують коротке волокно.


Рис. 381. Первинна переробка льону-довгунцю

Рис. 382. Переробка льоноволокна на заводах

Рис. 383. Виробництво тканин з льону-довгунцю

7.1.4. Господарське значення коноплі та історія поширення

Коноплі вирощують для одержання волокна і насіння. Волокно коноплі (вихід його становить 18–23 %) довге, грубе, але має велику міцність і не піддається гниттю під час тривалого перебування у воді. З волокна виготовляють тканини, брезент, парусину, мішковину пожежні рукави, канати, шпагат, шнури, цінний папір. Тканини з коноплі антистатичні, гігієнічні, поглинають до 30 % поту і 95 % ультрафіолетових променів. Одяг з коноплі рекомендується щоденно носити людям схильним до захворювання ревматизмом, алергії шкіри, хвороб хребта. Грубе, коротке волокно (пакля) використовується для конопачення суден, стін будинків та ін.

З відходів первинної переробки коноплі – костриці виготовляють пластмасу будівельні термоізоляційні плити, меблеві плити, фанеру, брикети для палива, целюлозу.

Зверніть увагу

Насіння коноплі містить 30–35 % олії, 18–23 % білка, 20 % крохмалю, 15 % клітковини, 4–5 % золи. Олія має високі смакові якості, використовується як продукт харчування, а після рафінування застосовується в консервно-рибній і кондитерській промисловостях.

Олія багата на легкозасвоювані жирні кислоти – лінолева, ліноленова, гамма-ліноленова, що сприяє утворенню гамма-глобуліну, який має протибактеріальні і противірусні тіла. Завдяки цьому створені нові препарати для лікування астми, склерозу, епілепсії, косметичні препарати для догляду за шкірою та ін.

Швидковисихаюча олія коноплі широко використовується для виробництва оліфи, фарб, лаків, замазки, мила тощо. Фарби, виготовлені на конопляній оліфі, дуже стійкі. Тому використовуються під час фарбування залізних дахів та інших зовнішніх металевих предметів.

З конопляного насіння добувають також вітаміни і фітин, які використовують у медицині. Екстракти з листя конопель мають виражені антибактеріальні властивості.

Конопляна макуха є цінним концентрованим білковим кормом для тварин. У ній міститься 25–30 % білка, 8–10 % олії, 20 % клітковини та ін. Кілограм макухи за вмістом перетравного протеїну відповідає 2,9 кг вівса або 3 кг ячменю, 3, 1 кг кукурудзи, 15,3 кг картоплі.

Конопля придатна для вирощування на рекультивованих землях.

За новими технологіями із волокна та костриці коноплі виготовляють оздоблювальні матеріали для офісів під дерево, мармур, інші породи каменю. У поєднанні з іншими компонентами можна одержати вироби, які за міцністю не поступаються природним алмазам, кварцитам і витримують високі температури та агресивне середовище. Коноплесировина придатна для виготовлення окремих вузлів в авто- і літакобудуванні, її рахують культурою XXI століття.


Рис. 384. Клітковина з насіння коноплі	Рис. 385. Настоянка з конопель

Рис. 386. Волокно із коноплі	Рис. 387. Тканина із коноплі

Рис. 388. Шпагат із конопель	Рис. 389. Олія і макуха з конопель

Коноплі – дуже давня культура. Вирощувати її почали раніше за льон. Перші спогади про неї зустрічаються в китайському рукопису, написаному за 2800 років до н.е. Існує версія, що центром поширення коноплі є південь сучасної України. На території нашої країни її вирощують з давніх часів. Ця культура відома арійським племенам, скіфам. У європейських країнах коноплі стали сіяти лише в XVI столітті. Розвиток вітрильного флоту потребував у великій кількості прядива для оснащення суден канатами, парусиною.

Коноплі за 3 тис. років своєї достовірної історії поширились майже в усі країни світу і одержали назву світової культури. Світова площа посіву коноплі в 1913 році становила 873 тис. га, у 1927 р. – 1237 тис. га, в 1952 році – близько 750 тис. га.

З початком широкого виробництва дешевого синтетичного волокна, прядиво втратило свою незамінність у морській справі та інших галузях промисловості. Посівні площі різко скоротилися. У 2017 році технічні коноплі в Україні вирощували 25 підприємств на загальній площі 2743 га. Географія розташування цих підприємств включає Сумську, Вінницьку, Волинську, Дніпропетровську, Житомирську, Кіровоградську, Полтавську, Черкаську та інші регіони. Найбільше конопель було висіяно в Житомирській – 993 га, Сумській – 373 га та Черкаській областях – 201 га.

Серед виробників насіннєвого матеріалу технічних конопель наявні 4 основні господарства, які мають право виробляти сертифіковане насіння та зареєстровані в Державному реєстрі виробників насіння і садивного матеріалу на 2017 рік: Інститут луб’яних культур НААН, Інститут сільського господарства Північного Сходу НААН, ФГ «Кравець», ТОВ «Український інститут конопель». При цьому слід зазначити, що оригінальним насінництвом високих репродукцій та створенням нових сортів конопель в Україні займається лише Інститут луб’яних культур НААН України. Досягнення Інституту луб`яних культур поступово надбанням світку шляхом обміну інформації на міжнародних симпозіумах у Німеччині, Швейцарії, Литві.

Зверніть увагу

За результатами міжнародних випробувань сорти Інституту виявилися порівняльно високоурожайними за волокном та насінням і ненаркотичністю. Такі сорти як ЮСО-14, ЮСО-31, Золотоніскі 11, Золотоніскі 15.

На ринку виробників конопель на сьогодні є низка компаній, які ведуть свій бізнес п’ять і більше років: ПСП «Ватутіна», ТОВ «Івакан», ТОВ «Кравець», ТОВ «Еліфібр», ТОВ «Маковій», а є і ті, які роблять лише перші кроки на шляху впровадження конопляного бізнесу – ТОВ «ХЕМПТЕХНО», ПП «Фатіма Агро» та ін. На внутрішньому ринку виробництва коноплепродукції спостерігається сегментація на напрямами – вирощування, переробка або поглиблена переробка. Так, займаються лише вирощуванням конопель та реалізацією насіння й частково стеблової маси – Пулинський льонозавод, ТОВ «Агро Ханф» та ТОВ «Технологія ЛРМ». Тільки переробкою продукції коноплярства за різними напрямами займаються такі фірми як, ПАТ «Харківський канатний завод», ТОВ «Десналенд», Науково-виробнича фірма «ЕЛІФІТО», ФГ «Екосвіт» та ін.

Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: Описание: 1

Рис. 390. Динаміка площ посіву конопель в Україні в період з 2000-го року

Середня врожайність волокна в Україні 6–7 ц/га, під час інтенсивної технології можна збирати 15–17 ц/га. Урожай насіння до 8–10 ц/га.

7.1.5. Ботанічна характеристика та біологічні особливості коноплі

Коренева система стрижнева. Головний корінь проникає на глибину до 2–2,5 м, бічні корінці розгалужуються в радіусі 0,8–1,3 м.

Стебло – основна продуктивна частина коноплі. Висота його залежить від сорту та умов вирощування і досягає 3–4 м, а діаметр до 5 см. Первинне волокно (найцінніше) формується у коровій частині стебла і складається з довгих (35–55 мм) елементарних волоконець, міцно склеєних між собою. Вторинне волокно розміщується ближче до центральної частини стебла, складається з коротких (4–10 мм) слаб коеластичних волоконець, які під час переробки трести придатні лише на клоччя.

Листки складні, черешкові.

Плід – горішок з масою 1000 насінин від 8–10 до 22–26 г. Рослини з чоловічими квітками називаються плоскінь, з жіночими – матірна. Плоскінь достигає на 25–35 днів швидше, що створює труднощі під час збирання дводомних конопель на волокно і насіння. Нині створені однодомні коноплі з одночасним достиганням, що дозволяє запроваджувати механізоване збирання.

Рис. 391. Коноплі посівні

Вимоги до температур. Коноплі – культура помірно вимоглива до тепла. Насіння здатне проростати за температури 1–2 °С, але дружні сходи одержують під час підвищення температури до 10 °С. Сходи легко переносять приморозки до мінус 3–6 °С, дорослі рослини (після фази бутонізації) гинуть за незначних приморозків. Зниження температури до 11–12 °С затримує ріст рослин і призводить до зменшення врожайності. Оптимальна температура під час вегетації коноплі 18–20 °С з підвищенням до 25 °С у фазі бутонізації під час інтенсивного росту у висоту, коли рослини можуть мати 10–12 см і більше добового приросту.

Вимоги до вологи. Коноплі - вологолюбна рослина. На створення одиниці врожаю коноплі витрачають води в 3 рази більше, ніж просо, в 2,5 раза більше, ніж кукурудза, в 2 рази більше, ніж овес, жито, пшениця. Коефіцієнт транспірації коливається в межах 300–1200. Найбільше води (65–75 %) рослини витрачають за порівняно короткий період від бутонізації до закінчення цвітіння, коли інтенсивно нагромаджуються сухі речовини і волокно. Добра забезпеченість вологою в ці фази росту сприяє формуванню високого врожаю якісного волокна.

Оптимальна вологість ґрунту – 60–80 %. Надмірного зволоження коноплі не витримують. За вологості ґрунту понад 80% від повної вологоємкості, насіння зменшує схожість. Ґрунти з рівнем ґрунтових вод вище 70 см непридатні для конопель.

Вимоги до світла. Коноплі – культура короткого світлового дня, Південні коноплі під впливом довгого дня (12–16 годин на добу) збільшують вегетаційний період на 40–50 %, середньоруські – на 20–25 %, північні ж сорти на тривалість дня майже не реагують. При зменшенні тривалості освітлення рослини інтенсивніше цвітуть і плодоносять, внаслідок чого врожай насіння збільшується в 1,5–2 рази.

Вегетаційний період у північних конопель – 60–80 днів, середньоруських – 80–120 днів, південни – 120–160 днів. В Україні вирощують середньоруські і південні коноплі.

Вимоги до ґрунту. Коноплі вимагають родючих ґрунтів, її розміщують на низинних чорноземах і темно-сірих опідзолених ґрунтах, а також на заплавних і окультурених торфових. Ґрунт має бути розпушеним, водопроникним, багатим на органічні речовини. Менш придатні сірі опідзолені і дерново-підзолисті ґрунти. Кращим для них є суглинкові і супіщані ґрунти з реакцією ґрунту в межах рН 6,5–7,4. Не рекомендується вирощувати коноплі на важких глинистих і піщаних кислих ґрунтах.

7.1.6. Технологія вирощування коноплі

Попередники. Коноплі сіють після картоплі, цукрового буряку, кукурудзи, під які вносять високі норми органічних добрив. Добрими попередниками є зернові бобові культури. У районах достатнього зволоження коноплі розміщують також після багаторічних бобових трав. На родючіших ґрунтах цю культуру розміщують після озимих зернових. Не варто розміщувати коноплі після соняшнику, тому що поля дуже засмічуються падалицею, а це ускладнює збирання та погіршує якість продукції.

Під час щорічного внесення високих доз органічних і мінеральних добрив допускається вирощування коноплі на одному і тому ж полі декілька років підряд. Проте беззмінні посіви сприяють поширенню специфічних шкідників (конопляна блоха, кукурудзяний метелик та ін.) хвороб і бур'янів. У зв'язку з різким скороченням посівних площ коноплі, зникли і суто організаційно-господарські причини монокультурного вирощування.

Система обробітку ґрунту. Фахівці вважають, що під час вирощування конопель у сівозміні необхідно, залежно від механічного складу ґрунтів, погодних умов, попередника, засміченості тощо, застосовувати диференційований обробіток ґрунту з певним співвідношенням полицевого, безполицевого, глибокого, неглибокого та поверхневого обробітків. Установлено, що такий захід сприяє підвищенню врожайності конопель на 10,0–13,0 %, зниженню затрат праці – на 13,5–5,7 %, скороченню витрат паливно-мастильних матеріалів – на 21,2–25,2 %.

Весняний обробіток починають за настання фізичної стиглості ґрунту із закриття вологи шляхом боронування по діагоналі до напрямку оранки. Передпосівний обробіток проводять на глибину 5–6 см комбінованими ґрунтообробними знаряддями РВК-3Д ЛК-4, Компактор, Європак та ін.

На важких запливаючих ґрунтах за підвищеної вологості та невирівняної поверхні застосовують дворазову культивацію КПС-4 на глибину 8–10 та 5–6 см і передпосівне розпушування ґрунту за допомогою важких борін. Розрив між передпосівним обробітком і сівбою не має перевищувати 0,5–1 години. Інакше верхній шар ґрунту пересихає, зменшується польова схожість, дружність сходів, вирівняність стеблостою, а отже і якість волокна.

Система живлення. Обов’язковою умовою ефективного вирощування конопель в польових сівозмінах є внесення в достатній кількості органічних і мінеральних добрив. На чорноземах звичайних оптимальна норма органічних добрив – 20 т/га та мінеральних – N45-60P45-60K45-60, на чорноземах опідзолених і вилужених – відповідно 30 т/га і N60-90P60-90K60-90, на дерново-підзолистих, світло-сірих лісних суглинках – 40–60 т/га і N120P90K90. Норми удобрення коригуються залежно від родючості ґрунту конкретного поля.

Підготовка насіння. Сорти. Для сівби використовують очищене, крупне насіння з чистотою не менше 96 % і схожістю 70–90 %. Чим вища схожість, тим більший урожай та краща якість волокна. Під час сівби насіння із схожістю 70 % урожай волокна зменшується до 25%. Насіння коноплі з кожним роком зменшує схожість і через 5 років втрачає її зовсім.

Для виробництва в Україні на 2018 рік запропоновано (внесено у Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні) 7 сортів технічних конопель селекції Інституту луб’яних культур – це ЮСО-31, Ніка, Вікторія, Золотоніські 15, Гляна, Глесія та Глухівські 51, Зоряна.

СІВБА

Сівба конопель. Коноплі – культура ранніх строків сівби. Сіяти їх необхідно одночасно з ранніми зерновими, коли ґрунт на глибині загортання насіння (3–4 см), а за недостатньої вологості верхнього шару – 4–5 см, прогріється до 810 ˚С.

Зверніть увагу

Сьогодні практикуються три основних норми висіву насіння конопель (при масі 1000 насінин – 18,5 га і господарської придатності 85 %):

– 15 кг/га або 0,9 млн. шт./га схожих насінин (для одержання високоякісного насіннєвого матеріалу);

– 100 кг/га або 6,2 млн. шт/га схожих насінин (вирощування на зеленець);

– 50 кг/га або 3,1 млн. шт/га схожих насінин (для одержання насіння та трести конопель).

Насіння проти збудників хвороб та шкідників слід протруювати фунгіцидами і інсектицидами: байтан універсал, 19,5 % з.п., 2 кг/т, вітавакс 200 ФФ в.с.к. 3 л/т, колфуго супер, 20 % в.с. 3 л/т, фундазол 3.п. 2 кг/т, максим 1–2 кг/т, гаучо плюс 0,2–0,3 л/га, сценік 1–1,5 л/га, рекорд-квадро 1,5–1,6 л/га, юнта квадро 1,5–1,7 л/га.

До протруювача додають мікроелементи та стимулятори росту (Вермістим, р. (8–10 мл/ кг); Вимпел, р. (300–500 г/т); Ендофіт L1, в. р. (3–5 мл/т); Марс-У, р. (260 г/т) із застосуванням плівкоутворювачів ПВС (0,5 кг/т) або NаКМЦ (0,2 кг/т).

Сіють коноплі рядковим способом з шириною міжрядь 15 см сівалками СЗ-3,6; Астра СЗ-5,4, пневматична сівалка Солітер 9, 12. Ніна, Мега, Ультіма, Мегасід і.т.д.

Рис. 392. Посів конопель сівалкою lemken saphir

Догляд. Для підвищення польової схожості, одержання дружніх сходів, поле зразу ж після сівби коткують. Коткування також забезпечує якісніше проведення до- і післясходових боронувань, підвищує їх ефективність. За допомогою досходового боронування руйнують ґрунтову кірку, що часто утворюється після дощів і знищують до 50–60% пророслих однорічних бур'янів. Боронують через 4–5 днів після сівби, поки довжина корінця проростаючого насіння не перевищує його товщини.

Для знищення пізніх бур'янів застосовують післясходове боронування у фазі -2 пар листків легкими боронами.

Для знищення однорічних злакових бур’янів та пирію повзучого шляхом обприскування посівів у фазу двох–трьох пар листків у конопель одним із гербіцидів: Пантера (1,0–1,8 л/га), Міура (0,8–1,2 л/га), Тарга Супер (1,5–3,0 л/га). Вказані більші дози застосовуються проти багаторічних бур’янів.

Для знищення шкідників під час вегетації застосовують інсектициди сумітіон (1,0–1,5 л/га) проти конопляної блохи, кукурудзяного метелика: золон (3,0 л/га) проти листовійки, кукурудзяного метелика. Препарати штефесін (0,3–0,5 л/га), децис профі (0,04–0,05 кг/га) знищують блоху конопляну стеблового кукурудзяного метелика, листовійку; препарат діазинон знищує блоху конопляну.

Особливості збирання посівів конопель. На збиранні насіння конопель останнім часом широко застосовуються сучасні зернозбиральні комбайни. Висота стебел насіннєвих конопель знаходиться у межах 150–300 см. Зона насіннєвої частини стебел також коливається у певних межах і тому для збирання насіннєвої частини стебла жниварка зернозбирального комбайна повинна мати можливість зрізувати стебла на певній висоті (залежно від висоти стебел) та спрямовувати їх верхівки у молотильну камеру зернозбирального комбайна. Даним умовам відповідає більшість зернозбиральних комбайнів провідних світових фірм виробників Claas, Case, John Deere та ін.

Технологічний процес збирання насіннєвих конопель зернозбиральними комбайнами включає в себе зрізування різальним апаратом жниварки стебел конопель на висоті до 150 см і обмолочування скошеної маси в молотарці. Далі виділене насіння після очищення транспортується в бункер, а залишки суцвіть клавішами соломотряса скидається на землю. Залишена на корені після зернокомбайна стеблова маса збирається машинами загального призначення (сінні граблі, водоналивні котки, прес-підбирачі).

Використання сільськогосподарської техніки загального призначення у коноплярстві дозволяє зменшити як трудові, так і матеріальні витрати, до того ж, спрощує безпосередньо технологію збирання та скорочує строки виконання робіт.

Стебловий матеріал, що залишається після зернозбирального комбайна можна збирати в осінній та весняний періоди. Конопляна сировина у ці періоди значно відрізняються між собою за фізико-механічними властивостями.

На період весняного збирання стебла конопель перетворюються на тресту та легко зламуються від незначного зусилля.

Збирання у весняний період доцільно проводити у суху сонячну погоду за вологості стебел до 15 %. Під час зламування стебел конопель ґрунтообробними модернізованими котками залишок незламаних стебел обумовлюється лише не потраплянням відповідних стебел в зону проходження робочого органу котка. До того ж, застосування для зламування стебел модернізованих ґрунтообробних котків дозволяє частково підготувати стебловий матеріал до подальших технологічних операцій збирання (в першу чергу, до операції підбирання стебел), оскільки робочі органи котків проминають стебла та зменшують відсоток цілісного стеблового матеріалу.

Коноплі можна реалізовувати у вигляді соломи. Для одержання трести їх вимочують у ставках, озерах, річках, у спеціальних водоймах. Під час літнього мочіння у воді температурою 18–20 °С необхідно 7–8 днів, при осінньому – у холоднішій воді (10–12 °С) тривалість мочіння зростає до 15–18 днів. Якщо температура води знижується до 6–7 °С, бактерії не розвиваються, пектинові речовини не руйнуються і процес мочіння припиняється.

Внаслідок мочіння волокнисті пучки мають легко від'єднуватися від костриці. Тресту висушують, частково відділяють кострицю на коноплем'ялці МЛКУ-6; на тіпальній машині ПТМ-1 відділяють довге волокно від трести; на куделеприготувачі з відходів тіпання одержують придатне для прядіння коротке волокно.

Якість довгого тіпаного волокна визначається його номером (від 4 до 10).

Рис. 393. Збір конопель

7.1.7. Господарське значення бавовника

Основною продукцією, заради якої вирощують бавовник, є волокно – найважливіший вид рослинної сировини для текстильної промисловості. Незважаючи на великомасштабне виробництво штучного волокна, бавовникове волокно, як і раніше, має першорядне значення. Йому притаманні виключні властивості: тонке, легке, але досить міцне на розрив і вигин, легко забарвлюється, має добрі теплоізоляційні властивості. Його використовують для виробництва ситцю, сатину, трикотажу, бумазеї, фланелі, батисту й багатьох інших видів тканин, а також для виготовлення ниток, корду тощо.


Рис. 394. Бавовняні нитки	Рис. 395. Вата із бавовни

Рис. 396. Тканина із бавовни	Рис. 397. Махрові вироби із бавовника

Рис. 398. Папір із бавовняного волокна	Рис. 399. Пластмаса із відходів волокна бавовни

З короткого волокна (підпушку, або лінту) виготовляють вату, штучний фетр, особливо міцні сорти паперу, кінофотоплівку, пластмасу, нітролаки, штучну шкіру і багато інших матеріалів.

3 1 т бавовни-сирцю отримують 330–360 кг волокна, 560–650 кг насіння, яке містить 20–30 % технічної олії. З цієї кількості волокна можна виробити 3,5–4 тис. м² тканини, а з насіння 110–112 кг олії та 240–270 кг макухи. Бавовникова макуха – добрий концентрований корм для тварин, який містить до 40 % білка. Проте згодовувати макуху треба у невеликій кількості, бо в ній міститься отруйна речовина госипол.

Бавовникові лушпайки після відокремлення від ядра насіння є сировиною для виробництва етилового й метилового спирту, глюкози, фурфуролу, лігніну, смоли, кормових білків. Стебла бавовнику (гуза-пая) і стулки коробочок використовують для отримання оцтової кислоти, виготовлення паперу, будівельних матеріалів, як паливо.

Бавовник є добрим медоносом. Як просапна культура він має важливе агротехнічне значення.

Бавовник – давня культура. Його вирощували й виготовляли з волокна прядиво вже за 3 тис. років до н. е. в Індії, Китаї, звідки близько 500 років до н. е. він проник у Єгипет, а в IV–V ст. бавовництво почало розвиватись у Середній Азії, Ірані. В Америці (Мексика, Перу) культура бавовнику виникла самостійно кілька тисячоліть тому. Однак культурні види бавовнику, які походять з Америки, істотно відрізняються від поширених в Азії: в соматичних клітинах американських видів 52 хромосоми, а в азіатських – 26. Різняться вони також довжиною волокна: в американських видів вона сягає 30–55 мм і більше, а в азіатських до 20 мм.

В Україні бавовник почали вирощувати недавно, в 1929 р.; південні області держави стали найбільш північною у світі базою бавовництва. Проте в 1954 р. сіяти бавовник в Україні припинили через високу його вартість, низькі врожайність та якість волокна. Економічно вигідніше стало завозити сировину з республік Закавказзя та Середньої Азії.

Бавовник – основна прядивна культура світу. Світова площа його посівів становить близько 35 млн га, а валовий збір бавовни-сирцю 42–45 млн т.

Основними бавовникосіючими країнами світу є: США, Китай, Індія, Пакистан, Бразилія, Мексика, Єгипет і Туреччина. Вони дають близько 80 % усієї вироблюваної у світі бавовни-сирцю. Світова урожайність бавовни-сирцю в середньому становить близько 15 ц/га, в Україні 6–8 ц/га, а в кращих господарствах Голопристанського та Скадовського районів Херсонської області на богарі 11,6–13,6 ц/га. В умовах зрошення врожайність бавовнику зростає в 2–3 рази і більше.

Поновлення вирощування бавовнику в Україні зумовлене тим, що найбільший у Європі Херсонський бавовняний комбінат після розпаду Радянського Союзу залишився без сировини. Проте перспектива українського бавовництва залишається поки проблематичною через відсутність обґрунтованої державної програми його розвитку. Все ж обнадійливим є факт планового розміщення з 1996 р. на Херсонщині близько 2 тис. га дослідно-виробничих посівів бавовнику.

7.1.8. Морфобіологічні та екологічні особливості бавовника

Бавовник належить до родини мальвових (Malvaceae), роду Gossypium. Це багаторічна рослина, але в більшості країн світу його вирощують як однорічну.

Рід Gossypium представлений 37 видами, з яких у нашій країні мають промислове значення два види. Бавовник звичайний, або мексиканський (G. hirsutum) дає волокно завдовжки 30–35 мм, а його вихід досягає 32–38 %. До цього виду належить більшість сортів, які вирощують у Середній Азії і Закавказі. Бавовник перуанський (єгипетський) тонковолокнистий (G. barbadense) утворює волокно найвищої якості завдовжки 40–50 мм, шовковисте, кремове (вихід 35–40 %). Сорти цього виду бавовнику пізньостиглі, вирощують їх у найтепліших країнах.

Усі культурні види бавовнику дуже вимогливі до тепла. Мінімальна температура проростання його насіння становить 10–12 °С, оптимальна 25–30 °С. Він не витримує заморозків до мінус 1–2 °С як на початку вегетації, так і восени.

Бавовник – відносно посухостійка рослина, оскільки має добрерозвинену кореневу систему. Проте високі врожаї його вирощують лише за достатньої забезпеченості рослин вологою, чого досягають поливами. За недостатньої вологості ґрунту обсипаються коробочки.

Рис. 398. Бавовник

Бавовник – світлолюбна культура короткого дня. Він добре росте на сіроземних та лучно-болотних ґрунтах Середньої Азії, а також на засолених.

До поживних речовин бавовник має підвищені вимоги. З урожаєм 30–35 ц/га на кожну тонну сирцю бавовник виносить з ґрунту 46 кг азоту, 16 фосфору і 18 кг калію. У країнах Середньої Азії вегетаційний період районованих сортів бавовнику за ранніх строків сівби триває у середньому 40 днів.

Період достигання коробочок на кожній рослині розтягнутий до 50 і більше днів.

В умовах України успішно можна вирощувати тільки ранньо- й середньостиглі сорти. Досліди із сортовипробування в 1993–1995 рр. показали, що під час розміщення бавовнику в Херсонській області краще орієнтуватись на сорти болгарської селекції та вітчизняний Дніпровський 5.

7.1.9. Технологія вирощування бавовника

Найкращим попередником бавовнику є люцерна. За даними державних сортодільниць, урожай в перші 2–3 роки підвищується на 50–60 % і більше порівняно з урожаєм на незмінних посівах. Цінність люцерни як попередника бавовнику полягає в тому, що вона виносить з ґрунту багато солей, збагачує його на азот, знижує рівень залягання ґрунтових вод, чим запобігає повторному засоленню ґрунту. Добрим попередником бавовнику є також кукурудза на зелений корм і силос.

Обробіток ґрунту. Якщо бавовник висівають після люцерни, зяблеву оранку проводять на глибину 27–30 см наприкінці жовтня – на початку листопада, а після бавовнику – в міру звільнення площ на таку саму глибину. Зимова й весняна оранки менш ефективні.

Рано навесні площу боронують і культивують на глибину 8–10 см, а на важких ґрунтах обробляють чизель-культиваторами на 18–20 см і боронують у 2–4 сліди. Услід за боронуванням вирівнюють поверхню ґрунту.

Удобрення. Бавовник потребує багато поживних речовин, тому під час вирощування його на одному полі кілька років підряд вносять повне мінеральне добриво з розрахунку азотних 140–160 кг/га, фосфорних 80–100 кг/га, калійних 30–50 кг/га д. р. Під час сівби бавовнику після люцерни в перші два роки дози азоту зменшують до 50–70 кг/га. Ефективне одночасне внесення органічних і мінеральних добрив, а також післяжнивні посіви на зелене добриво сидеральних культур (гороху, вігни тощо). За даними Інституту бавовництва, урожайність бавовнику після них підвищується на 6–7 ц/га. Значні прирости врожаю дає передпосівне внесення гранульованого суперфосфату або нітрофоски з розрахунку 100 кг/га.

Сіяти бавовник починають, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 12–15 °С, широкорядним способом з шириною міжрядь 90 см. Норма висіву насіння 80–90 кг/га, глибина загортання 4–5 см.

Рис. 399. Посів бавовнику

Догляд за посівами починається із знищення кірки до з'явлення сходів ротаційними мотиками. Проривають сходи у період утворення двох справжніх листків, залишаючи по 7–9 рослин на 1 м довжини рядка, або по 80–100 тис. рослин на 1 га. Міжряддя культивують у міру ущільнення ґрунту та з'явлення бур'янів, а також після кожного поливу, як тільки просохне ґрунт.

Упродовж вегетації проводиться боротьба проти комплексу шкодочинних об`єктів: хвороб, шкідників, бур`янів. Посіви обробляються сучасними високоефективними інсектицидами, фунгіцидами, гербіцидами.

Рис. 400. Догляд за посівами бавовнику

Рис. 401. Вертицильозне в`янення: 1 – уражений листок з верхнього боку;

2 – уражений листок з нижнього боку; 3 – зріз ураженого стебла.

Фузаріозне в`янення: 4 – уражена рослина в період сходів; 5 – уражений листок;

6 – зріз ураженого стебла

Рис. 402. Коренева гниль: 1 – ураження сходів.

Чорна коренева гниль: 2 – ураження стебла при кореневій шийці;

3 – поздовжній розріз ураженої нижньої частини стебла и кореня.

Борошниста роса:4 – уражений листок з нижнього боку; 5 – уражений листок з верхнього боку

Рис. 403. Макроспоріоз: 1 – уражений листок з нижнього боку; 2 – уражена коробочка.

Фомоз: 3 – уражені сходи; 4 – стеблова форма фомоза; 5 – уражений листок; 6 – уражена коробочка

Рис. 404. Скручування листків бавовнику: 1 – уражений листок.

Антракноз бавовника: 2 – уражена коренева шийка; 3 – уражене стебло; 4 – уражена коробочка.

Техаська коренева гниль бавовнику: 5 – уражений корінь;

6 – склероції. Пепеляста гниль соняшника: 7 – уражене стебело

Рис. 405. Хвороби коробочок бавовнику: 1 – рожева гниль; 2 – сіра гниль;

3 – нігроспороз; 4, 5 – аспергільоз, початкове і кінцеве ураження;

6 – клейкий бактеріоз; 7 – чорна шира; 8 – фузаріоз

У період вегетації рекомендується весь час підтримувати вологість ґрунту на рівні 65–80 % ПВ. Залежно від особливостей ґрунту і погодних умов проводять 2–4 вегетаційних поливи з поливною нормою 500 – 600 м³/га.


Рис. 406. Бавовниковий довгоносик	Рис. 407. Бавовняна совка

Рис. 408. Бавовняна міль

Рис. 409. Полив бавовнику

Кращий спосіб зрошення бавовнику – дощування.

Важливим агрозаходом підвищення врожайності бавовнику є зрізування верхівок рослин під час утворення 14–16 плодових гілок.

Збирають бавовник у міру достигання коробочок. Проводять 2–3 збори до настання і 1–2 після настання морозів. Збирають урожай збиральними комбайнами та вручну.

Рис. 410. Збір бавовнику

Для поліпшення умов роботи збиральних машин, підвищення їх продуктивності і якості робіт проводять дефоліацію. Встановлено, що після дефоліації швидше достигають і розкриваються коробочки, зменшується засмічення сирцю під час збирання. Для дефоліації використовують реглон (2 кг/га) та хлорат магнію (10–12 кг/га). Обприскують посіви при розкриванні 2–3 коробочок.

7.1.10. Значення та походження джуту

У стеблах джуту міститься 20–25 % волокна. Воно довге, еластичне, міцне, має важливу гігроскопічність, але грубе. Використовується для виготовлення мішків, шнурків, драпірувальних тканин. У суміші з бавовняним волокном і вовною придатне для виготовлення різних тканин. У світовому виробництві рослинних волокон у 1962 році джутове займало друге місце після бавовняного. Найбільші посівні площі в Індії, Пакистані. Сіють цю культуру в Японії, Мексиці та інших країнах.

У насінні джуту міститься близько 14 % технічної олії.

Батьківщиною джуту вважають Індію.


Рис. 411. Джутова тканина	Рис. 412. Джутова мішковина

Рис. 413. Джутовий утеплювач	Рис. 414. Джутова вірьовка

7.1.11. Біологічні особливості та технологія вирощування джуту

Джут – дуже теплолюбна культура. Сходи його з'являються за температури ґрунту 16–18°С через 4–6 днів після сівби. Під час пониженні температури польова схожість різко зменшується. Зниження температури до 1–2 °С тепла згубно діє на рослини. Оптимальна температура для росту джуту – 25 °С.

Рослина має високі вимоги до вологи. Транспіраційний коефіцієнт 635. Проте затоплення не витримує. Світлолюбна рослина короткого дня. Потребує легких за гранулометричним складом родючих ґрунтів.

Попередники

Кращими попередниками джуту є просапні культури і багаторічні бобові трави.

Рис. 415. Вирощування джуту

Обробіток ґрунту

Глибина зяблевої оранки 28–30 см. Рано навесні закривають вологу, два-три рази культивують поле.

Удобрення

Оптимальною нормою мінеральних добрив є N_45-90P_45-90K_40-90.

Сівба

Сіють джут широкорядним (60 см) і стрічковим способом з шириною між стрічками 60 см і між рядками 15 см. Глибина загортання дрібного насіння не перевищує 2–4 см. Норма висіву за широкорядного способу сівби становить 8–10 кг/га, стрічкового – 10–12 кг/га. Сіють джут у добре прогрітий ґрунт (16–18 °С) у південних районах України на волокно у період з 25 по З0 травня. Червневі строки призводять до зниження врожайності.

Догляд

Догляд типовий для просапних культур.

Збирання

Збирають на волокно у період утворення у 50 % рослин перших коробочок, а на насіння під час побуріння і підсихання на рослинах 1–2 нижніх коробочок.

7.1.12. Історія та поширення канатнику

У стеблах канатника міститься 24–26 % грубого волокна, яке з суміші з волокном конопель використовується для виготовлення шпагату, мішковини, шнурків та інших грубих виробів. Насіння містить 16–20 % технічної олії.

Канатник менш вимогливий до умов вирощування, ніж кенаф і джут. У дикому стані поширений майже у всіх країнах світу.


Рис. 416. Волокна із канатнику	Рис. 417. Мішковина із канатнику

Це давня культура. Перші відомості про вирощування канатнику в Китаї датуються XIII століттям до н.е. На значних площах вирощували в Китаї, поширений в Монголії, Єгипті, Росії.

Рис. 418. Канатник

Рис. 419. Насіння канатнику

7.1.13. Біологічні особливості та технологія вирощування канатника

Канатник менш теплолюбний і більш стійкий проти низьких температур, порівняно з кенафом і джутом. Насіння проростає за температури 8–10 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 20–22 °С. Під час зниження температури до 6–10 °С ріст стебел припиняється, опадають бутони і квітки. Після двох-трьох років вирощування канатника, завезеного з Півдня у північніші райони, він адаптується, скорочує вегетаційний період і майже не знижує врожаї шості.

Це світлолюбна рослина короткого дня.

Вимогливий до вологи. Можна вирощувати без поливу, якщо за рік випадає не менше 500–600 мм опадів.

Попередники

Кращими попередниками для канатника є озимі зернові і просапні культури.

Обробіток ґрунту

Обробіток ґрунту включає лущення, оранку на глибину 25–30 см, весняну підготовку до сівби.

Удобрення

Норма мінеральних добрив N_60-90Р_60-90К_60-90

Сівба

Сіють канатник широкорядним (60 см) способом з нормою висіву насіння 12–16 кг/га, або стрічковим дворядним з шириною міжрядь 60 см і відстанню між рядками 15 см з нормою висіву 16–20 кг/га. Суцільні посіви малоефективні.

Глибина загортання насіння на легких ґрунтах 4–6 см, на важких 3–4 см.

Догляд за посівами

Догляд традиційний для просапних культур.

Збирання

Збирають на зеленець, коли на стеблах масово формуються коробочки, а в одній-двох нижніх коробочках починає утворюватися насіння. На насіння збирають за достигання насіння в перших двох коробочках.

7.2. Тютюн, махорка і хміль

7.2.1. Господарське значення тютюну та історія і поширення тютюну

Тютюн вирощують як сировину для виготовлення цигарок, сигарет, сигар, люлькового і курильного тютюну. Із суцвіть тютюну добувають ефірну олію, яку використовують для виготовлення парфумів. 3 1 т суцвіть добувають 2 кг ефірної олії.

У відферментованому листі тютюну міститься 1–3 % нікотину, 4–15 % вуглеводів, 7–12 % білків, 12–17 % мінеральних речовин (золи), 3–5 % поліфенолів, 4–7 % смоли, 0,3–0,5 % ефірної олії. Ефірна олія і смола надають характерного запаху і ароматичності тютюну. Листя тютюну містить органічні кислоти – лимонну, яблучну, щавлеву та ін.

Чим менше білків, тим вищі якості тютюну. З листя тютюну добувають отруйний алкалоїд нікотин, який застосовують у медицині, ветеринарії, для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур.

Вирощування тютюну й використання його для виробництва курильних виробів викликає все більший супротив у значної частини суспільства. Перш ніж закурити, необхідно знати про велику шкідливість куріння для здоров'я людини. Тютюновий дим, крім нікотину, містить ще близько 200 особливо отруйних речовин, зокрема, окис вуглецю, сажу, мурашину та синильну кислоти, миш'як, аміак, сірководень, ацетилен, радіоактивні елементи. Викурювання однієї сигарети рівноцінне перебуванню на пожвавленій автомагістралі впродовж 36 годин.

Особливо сильно страждає Під час куріння пам'ять. Знижується швидкість заучування і обсяг пам'яті.

Нікотин спричинює підвищення артеріального тиску, є причиною ішемічної хвороби серця, викликає ракові захворювання. Куріння вкорочує тривалість життя в середньому на 8–10 років.


Рис. 419. Тютюнові вироби (сигарети)	Рис. 420. Сигари


Рис. 421. Виготовлення сигар	Рис. 422. Сигари вищого гатунку

Рис. 423. Тютюновий пил

Походить тютюн з Америки, де куріння на час відкриття цього континенту було дуже поширене. З Америки на початку XVI століття тютюн було завезено в Іспанію, звідки він потрапив у Португалію, Францію та інші країни. На початку XVII століття він став відомим на всіх континентах. Спочатку тютюн вважали лікарською рослиною, а пізніше почали використовувати для куріння. Слід відзначити, що курінню у більшості країн Європи та Азії влада і духовенство чинили великий опір, застосовуючи екзекуції, тюремне ув'язнення та інші покарання. Проте ніякі заборони не змогли зупинити поширення куріння. За 200 років після відкриття Америки ця шкідлива звичка поширилася в усьому світі.

В Україні вже на початку XVII століття тютюн вирощували на значних площах навколо м. Мени Чернігівської області та м. Ромни Сумської області. Було побудовано тютюнові фабрики. Потім культура тютюну поширилася в райони Наддніпрянщини, звідки проникла до Криму.

Нині тютюн вирощують у понад 150 країнах світу. Світова площа посівів становить понад 5 млн га. Більше половини світового виробництва тютюну припадає на США, Китай, Бразилію, Індію.

В Україні тютюн вирощували майже на 30 тис.га. Найбільші його площі у Тернопільській, Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Вінницькій областях і в Криму. Урожайність тютюну 10–12 ц/га, у кращих господарствах збирають по 25–30 ц/ га сухого листя.

7.2.2. Ботанічна характеристика та біологічні особливості тютюну

Рис. 424. Тютюн: 1 – загальний вигляд рослини;

2 – частина квітучого стебла; 3 – плід; 4– насіння

Тютюн (Nicotiana tabacum L.) нежить до родини пасльонових (Solanaceae L) – це однорічна алкалоїдна рослина, до складу якої входить багато смол, ефірних олій, органічних кислот, зольних речовин і, особливо, нікотину, який завдає значної шкоди здоров'ю людини.

Коренева система стрижнева, проникає на глибину до 1,5 м, іноді більше, але основна маса коренів розміщується в орному шарі.

Стебло заввишки 0,5–2 м, прямостояче, грубе, вкрите залозистими волосками, утворює пасинки (гілкується).

Листки великі, сидячі або черешкові, більш ніжні, із загостреною верхівкою, як і стебла, вкриті клейкими залозистими волосками. Рослина утворює до 40–50 листків.

Суцвіття волоть. Квітки п'ятірного типу, чашечка зелена густо вкрита волосками. Віночок у тютюну в два-три рази довший від чашечки, рожевий.

Плід багатонасінна коробочка овальної форми. Насіння дрібне, коричневе, містить 35–40 % олії. Маса 1000 насінин – 0,05–0,12 г.

Тютюн відноситься до теплолюбних культур. Мінімальна температура для росту тютюну 10–11 °С, оптимальна – 23–28 °С. Рослини добре переносять підвищення температури до 35–40 °С, особливо за достатньої кількості вологи у ґрунті. Для одержання сировини високої якості потрібна середньодобова температура у період достигання листків 23–28 °С. Рослини, що достигають за температури нижче 20 °С, дають сировину низької якості. Під час зниження температури до мінус 2–3 °С рослини гинуть.

Тютюн вимогливий до вологи. Насіння під час проростання вбирає 100–120 % води від своєї маси. Найбільше вологи потребує під час інтенсивного росту вегетативної маси. Проте тимчасові посухи тютюн витримує краще, ніж багато інших культур (зернові, буряк тощо). Тютюн не витримує надмірного зволоження. Невисока відносна вологість повітря сприяє підвищенню ароматичності сировини.

Це рослина короткого дня, вимоглива до світла. Під час загущення тютюн відстає в рості, якість сировини знижується.

Високоякісну сировину одержують під час вирощування тютюну на легких і середніх за гранулометричним складом структурних ґрунтах з невисоким вмістом гумусу (2–2,5 %). Надмірний вміст азоту в ґрунті погіршує технологічні якості сировини – зростає вміст білків і нікотину. Тютюн добре росте на сірих і темно-сірих ґрунтах, а в Криму на червоно-бурих вапняково-скелетних ґрунтах. Вимагає слабокислої (рН 6) чи слаболужної (рН 7,5–7,9) реакції ґрунтового розчину.

Сорти. У виробництві поширені три типи тютюну: східний цигарковий, крупнолистий цигарковий і сигарний. Цигарковий тютюн є сировиною для виробництва цигарок і курильного тютюну, а сигарний – для виробництва сигар.

Цигаркові тютюни за якістю сировини поділяють на скелетні (заповнювальні) та ароматичні. Скелетний тютюн є основним матеріалом під час виготовлення курильних виробів, має нейтральний аромат диму, визначає смак і міцність.

Ароматичний тютюн використовується для надання тютюновим виробам специфічного смаку та аромату. У загальному обсязі виробництва 75 % припадає на сировину скелетного типу і 25 % – на ароматичну сировину.

В Україні зареєстровано слідуючи сорти: Американ 63, Берлей 38, Вірджинія 15 Вірджинія 27, Жовтолистий 36, С 9.

7.2.3. Технологія вирощування тютюну

Попередники. Кращими попередниками для тютюну є озима пшениця, озимий ячмінь, однорічні трави, зернобобові культури. Після них площі звільняються за 3–4 місяці до початку зими, що дає змогу застосувати напівпаровий обробіток ґрунту. У районах достатнього зволоження доцільно висівати сидеральні культури. Під час монокультурного вирощування урожайність знижується на 20–50 % і більше. Не вирощують тютюн після соняшнику, картоплі, конопель, баштанних культур, бо вони мають спільні хвороби і шкідників.

Обробіток ґрунту. Після збирання попередника проводять лущення. Після відростання бур'янів поле орють на глибину 25-30 см. Запізнення з оранкою призводить до значного зниження врожаю тютюну. На ґрунтах з мілким орним шаром орють на повну його глибину.

У гірських і передгірських районах з великою кількістю опадів зяблеву оранку проводять пізніше: зимою або рано навесні. Це зменшує змив орного шару ґрунту.

Навесні закривають вологу шляхом боронування важкими боронами. Для вирівнювання і розпушування ґрунту поле 2-3 рази культивують на глибину 8–10 см. Передпосівну культивацію проводять у день садіння розсади.

Удобрення. Тютюн добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Внесення під оранку 18–20 т/га гною підвищує врожай тютюну на 3–4 ц/га і поліпшує якість сировини.

Найвищий вихід першого і другого сортів тютюну одержано під час внесення фосфорних і калійних добрив. Внесення лише азотних добрив негативно впливає на якість сировини.

З калійних добрив для тютюну використовують сульфат калію, калімагнезію. Хлористі калійні добрива знижують якість сировини - зростає вміст хлору в тютюні, що негативно впливає на його горючість.

Для основних типів ґрунтів співвідношення між азотом, фосфором і калієм має бути орієнтовно – N:P:K= 1:3:3. Залежно від типу ґрунту, попередника, запланованого рівня врожаю рекомендується вносити мінеральні добрива в таких нормах:

Азотні – N_{45- 60}на бідних ґрунтах, N_20-40– на середніх за родючістю, N_15-20– на родючих, а також після багаторічних трав; фосфорні – Р_90-135; калійні – К_90-150.

Зверніть увагу

Вирощування розсади. Тютюнову розсаду вирощують у парниках, теплих і холодних грядках. Для ранніх строків садіння, які забезпечують найвищі врожаї, розсаду можна виростити лише в парниках. Розсада з теплих грядок вистигає на 10–15 днів пізніше. Розсада з холодних грядок використовується як страховий фонд для підсадки. З 1 м² парника одержують 2,5–3 тис. рослин, з 1 м² теплих грядок – 2 тис. рослин, з 1 м² холодних грядок – 1–1,5 тис. рослин.

Основним типом розсадника для тютюну є траншейні парники з глибиною траншеї 40–50 см. Для обігрівання використовують неперепрілий кінський гній, який перед укладанням у траншею розігрівають у великих купах. На дно траншеї для кращого зберігання в них тепла, кладуть шар (5 см) соломи. Заповнені гноєм траншеї вкривають рамами і матами. Через 5 днів, коли парники прогріються, гній ущільнюють, вирівнюють і присипають шаром (0,5 см) вапна або попелу щоб запобігти появі в розсаднику грибів. Зверху насипають поживну суміш шаром 15–16 см, виготовлену з піску перегною і дернової землі, взятих у рівних частинах.

Закладка теплих грядок відрізняється від закладки парників лише тим, що в теплих грядках розсаду вирощують без вкриття її рамами.

Розсаду тютюну вирощують також у теплицях з різними джерелами обігріву.

Норми висіву насіння на 1 м² становлять: у парниках – жовтих тютюнів 0,5 г; сигарних 1,0 г; у теплицях відповідно 0,9 і 1,1 г; на холодних грядках – 1,0 і 1,3 г.

Пророщують насіння за температури 20–25 °С. Коли приблизно половина насіння почне проростати, його висівають. Для рівномірного висіву насіння змішують з 30–40 частинами піску. Висіяне насіння присипають поживною сумішшю шаром 0,5 см. Парники поливають і накривають рамами та матами.

Сходи тютюну з'являються в парниках через 3–4 дні, а на теплих грядках через 5–6 днів. Для підживлення розсади використовують мінеральні добрива з розрахунку 20–40 г нітроамофоски на відро води. Одним відром такого розчину підживлюють розсаду на площі 5 м². Перше підживлення проводять за появи двох справжніх листків. Розсаду підживлюють 2–3 рази.

Розсада вважається придатною для машинного садіння, якщо її висота дорівнює 10–12 см. Для ручного садіння використовують розсаду заввишки 7–8 см.

Садіння. Найвищі врожаї тютюну високої якості можна одержати під час ранніх строків садіння, як тільки мине небезпека значних приморозків (понад – 2 °С). Такі умови складаються в основних районах в Україні в кінці квітня, а в Криму та Закарпатській області – у другій декаді квітня. Висаджують за температури ґрунту на глибині 10 см не нижче як 10 °С. Садіння тютюну необхідно провести за 10–15 днів.

На родючих, добре забезпечених поживними речовинами і вологою ґрунтах, тютюн висаджують густіше, ніж на бідних. За недостатньої густоти розвиваються грубі листки з підвищеним вмістом азотних речовин, а якість сировини знижується. Садять тютюн шестирядними розсадосадильними машинами СКН-6, СКН-6А та чотирирядною СКНБ-4.

Сорти тютюну з дрібним і середнього розміру листям, як наприклад Дюбек, у степових районах вирощують з відстанню між рослинами в рядку 18–20 см при ширині міжрядь 60 см, а на південному березі Криму відповідно 12–14 см і 50 см, що становить 160–180 тис, рослин на 1 га. Відстань між рослинами в рядках для крупнолистих сортів збільшується до 25–30 см і для сигарного тютюну до 40 см за ширини міжрядь 60 см.

Догляд. Перший міжрядний обробіток ґрунту проводять негайно після закінчення садіння на глибину 6–8 см. За достатньої вологості ґрунту глибину наступних культивацій збільшують до 10–12 см, а в посушливу погоду зменшують до 6–7 см. У західних областях у дощове літо рекомендується під час другого та третього розпушувань підгортати рослини, щоб поліпшити повітряний режим ґрунту.

Через 8–10 днів після садіння пожовклі і старі нижні листки обламують і видаляють. Щоб виростити високий і якісний урожай тютюну, рослини вершкують (зривають суцвіття). На малородючих ґрунтах вершкують, коли на плантації зацвіте і 0–20 % рослин, зриваючи при цьому суцвіття та 2–4 верхні листки. На середньородючих ґрунтах тютюн вершкують під час цвітіння 30–40 % рослин. На родючих ґрунтах вершкування проводять, коли зацвітає 50–60 % рослин, обриваючи при цьому суцвіття та 1–2 верхніх листки. Вершкують тютюн у два-три заходи у міру появи квіток на окремих рослинах. Суцвіття зламують або зрізують гострим ножем.

Після вершкування посилено ростуть бічні пагони, а коли довжина їх досягає 8–10 см, їх видаляють (пасинкують). Упродовж вегетації тютюн пасинкують 2–3 рази. Своєчасне пасинкування, як і вершкування, сприяє підвищенню врожаю й поліпшенню якості сировини.

Для захисту від пошкодження попелицями, трипсами посіви обприскують інсектицидом БІ-58 із нормою внесення 0,8–1,0 л/га, від пошкодження підгризаючими совками використовують діазинон і базудін (1,0–1,5 л/га), проти совки, попелиці, трипсів – золон 1,6–2,0 л/га. Сумітіон допомагає захистити рослини тютюну від лучного метелика, совки, попелиці, коваликів, мідяків, довгоносиків, чорнишів, саранових.

Для захисту від ураження пероноснорозом використовують авіксил (2,1–2,9 кг/га), проти чорної кореневої гнилі поливають ґрунт у парниках 0,2 % суспензією фундазолу (1–3 г/м²).

На забур'янених полях проти однорічних злакових та дводольних вносять гербіциди трефлан (4–8 л/га) чи трифлурекс (4–8 л/га), обприскуючи ґрунт з негайним загортанням до висадки розсади.

Збирання. Тютюн збирають у період повної технічної стиглості листків, які поступово достигають знизу догори. Ознакою їх стиглості є побіління головної жилки і світлий колір, листки стають крихкими, легко відламуються від стебла і дещо загинаються донизу, мають приємний аромат.

Рис. 425. Комбайн для збору тютюну Fratelli Mantovani TAB 326

Рис. 426. Механізований збір листків тютюну

Запам`ятайте

Всі листки на рослині розподіляються на 5 ярусів. З кожного ярусу врожай збирають окремо. За одну ломку збирають від 3 до 7 листків. Найнижчу якість мають листки першого ярусу, найвищу – листки верхніх і середніх ярусів. Оскільки листки окремих ломок різняться між собою за якістю, їх не змішують.

Тютюн ламають вранці, після спадання роси, або надвечір, коли черешки крихкі й легко відламуються.

Зібране листя складають у пачки, перевозять у сушильні приміщення, сортують і нанизують на шнури 5–6 м завдовжки на відстані 2–3 см один від одного. Використовують також тютюнов'язальні машини "Апшерон".

Сушіння. Сушать тютюн у спеціальних сушарках із штучним підігрівом повітря, під навісами. Під час сушіння листки тютюну втрачають вологу, в них відбуваються біохімічні процеси – руйнуються хлорофіл, крохмаль, білки і нагромаджуються органічні кислоти, ароматичні речовини, внаслідок чого сировина набуває високих товарних якостей.

На початку сушіння проводять томління тютюну. Листки вкладають шаром 20 см або нанизують на шнури і щільно встановлюють у приміщенні з температурою повітря 25–35 °С, відносній вологості 85–90 %, на 24–72 години. Основна маса листків має набути жовто-зеленого кольору. Категорично забороняється проводити томління і сушіння на відкритому повітрі, на сонці. Цим можна зіпсувати сировину.

У сушарках із штучним підігрівом повітря, тютюн висихає за 3–4 доби. При цьому сировина набуває високої якості. Висушене листя сортують, складають шарами верхівками всередину, черешками назовні. Так тютюн витримують ще 15–20 днів, після чого тюкують за допомогою спеціального стандартного ящика без дна. Довжина тюків 80 см, висота 53 см. Вологість сировини в тюках не має перевищувати 19 %. Після остаточної обробки на ферментних заводах сировина надходить на тютюнові фабрики.

Махорку вирощують для одержання курильної (махоркової) крупки, сигарет, нюхального і жувального порошку нікотинових препаратів, нікотинової (вітамін РР) і лимонної кислот, які застосовують у харчовій і текстильній промисловості. У насінні міститься 35–40 % жирної олії, яку використовують у лакофарбовій і миловарній промисловості.

У сухих відферментованих листках махорки міститься від 5 до 15 % нікотину, 15–20 % органічних кислот (зокрема 10 % лимонної), 10–14% білків і 2–4 % вуглеводів.

В Європу махорку було завезено на початку XVI століття із Флориди (США). В Україні її вирощують із XVII століття. Нині промислове вирощування махорки на невеликих площах зосереджене у Київській, Полтавській, Сумській і Чернігівській областях. Середня врожайність махорки (стебла і листя) – 15 ц/га, може досягати 30–50 ц/га.

Махорка (Nicotiana rustica L,) належить до родини пасльонових (Solanaceae L.). Це однорічна алкалоїдна рослина, до складу якої входить багато смол, ефірних олій, органічних кислот, зольних речовин і, особливо, нікотину.

Стебло заввишки 0,5–2,0 м, прямостояче, грубе, вкрите залозистими волосками, утворює пасинки (гілкується). Листки великі, черешкові, грубі, з округлою верхівкою; утворює до 20 листків. Суцвіття – волоть. Квітки п'ятірного типу, чашечка зелена, густо вкрита волосками. Віночок короткий, жовто-зелений. Самозапильна рослина, але можливе і перехресне запилення. Плід – багатонасінна коробочка кулястої форми. Насіння дрібне, коричневе, містить 35–40 % олії. Маса 1000 насінин – 0,25–0,35 г.

Рис. 427. Махорка

Насіння махорки починає проростати за температури 7–8 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку 20–30 °С. Температура вище 35 °С пригнічує розвиток, а приморозки мінус 2–3 °С призводять до загибелі рослин.

Махорка – рослина довгого дня, прискорює свій розвиток у міру просування на північ, що дає змогу вирощувати її у різних ґрунтово-кліматичних зонах.

Вимогливість до вологи висока. Нестача води в ґрунті викликає підгоряння листя або передчасне їх відмирання. Проте махорка майже не витримує перезволоження ґрунту.

Кращим для неї є супіщані й суглинисті чорноземи, темно-сірі та сірі опідзолені ґрунти. Махорка добре росте у долинах річок, що не сильно затоплюються весняними водами.

В Україні вирощують такі сорти махорки: Високоросла зелена 317, Мало-пасинковий пехлець 4, Хмелівка 125-с.

7.2.5. Технологія вирощування махорки

Попередники. Махорку висівають після озимих зернових, однорічних трав, зернобобових культур, коренеплодів. Махорка може рости 2–3 роки підряд на одному місці, якщо вносити достатню кількість добрив.

Обробіток ґрунту. Після збирання попередника поле лущать. Після появи бур`янів проводять оранку плугами з передплужниками на глибину 27–30 см. Кращі строки проведення зяблевої оранки серпень – перша половина вересня. Весняний обробіток ґрунту розпочинають за першої можливості виходу техніки в поле. Закривають вологу культиватором КПС-4 з боронами на глибину 8–10 см впоперек до напрямку оранки. Передпосівний обробіток проводять за допомогою комбінованих агрегатів на глибину сівби. Розрив між обробітком ґрунту і сівбою не повинен перевищувати 0,5–1 год.

На площах, де махорка вирощуватиметься розсадою, весняний обробіток ґрунту включає раннє боронування для закриття вологи і 2–3 культивації на глибину 8–10 см до часу садіння.

Удобрення. Під махорку вносять органічні добрива – 35–40 т/га. На бідних ґрунтах норму внесення гною збільшують до 50–60 т/га.

Фосфорні (Р_60-90) і калійні (К_60-90) добрива вносять під оранку. Не можна застосовувати хлорвмісні калійні добрива, тому що хлор погіршує горючість сировини. Азотні добрива (N_80-120) вносять навесні під культивацію.

Запам`ятайте

Сівба, садіння. Махорку вирощують двома способами: сіянкою, висіваючи насіння безпосередньо в ґрунт, і саджалкою, тобто садінням розсадою. В умовах України обидва способи рівноцінні. Сіють махорку рано навесні, одночасно зі сівбою ранніх ярих культур. Спосіб сівби – широкорядний, з відстанню між рядками 50–60 см. Глибина загортання насіння 0,5–1 см. Норма висіву – 4–5 кг/га.

Якщо застосовують розсадний спосіб вирощування, то махорку висаджують наприкінці квітня – в першій декаді травня. Під час цього способу впрошування на 1 га закладають по 30–40 м² парників або 40–50 м² теплих грядок. На 1 м² парника висівають 1,5–2 г насіння, на 1 м2 теплих грядок 2–2,5 г.

Садять махорку розсадосадильними машинами або вручну з шириною міжрядь 50–60 см. Відстань між рослинами в рядках 25–30 см.

Догляд. Зразу ж після сівби поле коткують гладкими котками. Як тільки позначаться рядки проводять шарування на глибину 3–4 см. Вдруге розпушують міжряддя через 8–10 днів га глибину 5–6 см, одночасно проривають сіянку. Для полегшення проривки проводять букетування (довжина букетів 30 см, довжина вирізу 20 см).

Впродовж вегетації міжряддя розпушують 3–4 рази. У дощову погоду глибину розпушувань збільшують до 8–10 см, а в посушливу – зменшують до 5–6 см.

Під час вирощування розсадним способом догляд аналогічний тому, що застосовується на тютюні.

Для захисту рослин від ураження совками, попелицею, трипсами посіви махорки обприскують сучасними інсектицидами.

Зверніть увагу

Збирання. Махорку збирають за один прийом цілими рослинами у фазі технічної стиглості листків середнього ярусу, її визначають за такими ознаками: листя стає щільним і звисає донизу частково втрачається хлорофіл, свідченням чого є світлі плями, пластинка листка стає дуже крихкою і при незначному згинанні ламається.

Махорка на час стиглості містить у собі дуже багато води – 86–88 %. Зменшити тривалість сушіння на 10–12 днів можна, якщо за 3–4 дні до збирання розколоти стебла ножем. Зрубані рослини декілька годин прив'ялюють у полі і перевозять до сушильних приміщень, де складають шарами заввишки 50–70 см і завширшки в дві рослини (листям до середини і стеблами назовні). У шарах рослини швидко розігріваються і за температури 35–40 °С томління проходить за 12–24 години. Після томління рослини розвішують для сушіння. Сушіння закінчують, коли сировина досягає вологості 18–20 %. Триває цей процес за нормальних погодних умов 25–30 днів.

Рис. 428. Особливості дозрівання та збирання махорки

7.2.6. Господарське значення хмелю. Історія і поширення. Біологічні особливості хмелю

Хміль вирощують для одержання жіночих суцвіть-шишок. У достиглих шишках формуються жовтувато-зелені клейкі шарики – лупулін, яким визначаються всі корисні властивості рослини. Хімічний склад шишок багатий і різноманітний. Крім білків, вуглеводів, цукрів, мінеральних речовин, що входять до складу всіх рослин, у хмелю містяться специфічні лише для цієї культури речовини, які мають виняткову цінність. Шишки хмелю містять гіркі смолисті сполуки, ефірну олію, поліфеноли, дубильні речовини і найширше використовуються у пивоварному виробництві. Гіркі речовини складаються з альфа- і бета- кислот, які надають пиву приємного гіркого смаку, підвищують піноутворення. Хміль використовують у парфумерній, хлібопекарській, консервній промисловості.

Як лікарську рослину хміль використовують для лікування серцево-судинної системи, безсоння, радикуліту, нирок, гіпертонії, виразки, атеросклерозу, малярії, зміцнення волосся, підвищення апетиту, як протизапальний засіб тощо.


Рис. 429. Екстракт з шишок хмелю	Рис. 430. Гранульований хміль

Рис. 431. Хміль у пивоварінні	Рис. 432. Хміль у косметології для волосся та шкіри обличчя

Рис. 433. Шампунь з естрактом хмелю	Рис. 434. Добавка дієтична

Хміль в Україні вирощували вже у XIV столітті.

Найбільші плантації хмелю в Європі – Німеччина, Чехія, Словаччина, Польща, Англія та ін. Світова площа хмелю перевищую 60 тис. га.

В Україні хмільники займають понад 8 тис. га. Значні площі, внаслідок відсутності догляду у 90-х роках, потребують значних коштів для їх відновлення. Найбільше хмелю вирощують у Житомирській (60 % від всієї площі в Україні), Рівненській, Львівській, Вінницькій, Волинській, Київській областях.

Середня врожайність шишок – 10–12 ц/га, може досягати до 18–21 ц/га.

На сучасному етапі площі хмільників на Україні значно скоротилися і висаджуються на площі близько 500 га. На сьогодні виробництво хмелю в Україні зосереджено в п`яти областях: Житомирській, Рівненській, Хмельницькій, Львівській, Волинській.

Рис. 435. Хміль

Хміль невимогливий до тепла. Бруньки, що знаходяться на підземних стеблах та багаторічному кореневищі (матці), починають відростати за температури ґрунту 3–4 °С. Оптимальна температура росту під час вегетації 15–18 °С, а під час достигання шишок 17–18 °С без різких коливань вдень і вночі. Якщо температура перевищує 20 °С і відчувається нестача вологи, різко зменшується вміст гірких речовин і альфа-кислоти, врожайність шишок зменшується на 30–40 %. Восени ріст хмелю припиняється під час зниження температури до 4 °С. Рослини пошкоджуються морозом нижче мінус 5 °С.

Зимує хміль добре, проте зниження температури до мінус 28–30 °С за відсутності достатнього снігового покриву може призвести до пошкодження підземної частини стебел, а зрідка і до повного вимерзання рослин.

Хміль – рослина помірно вологого клімату. Найкраще росте і розвивається, коли сума річних опадів становить 500–600 мм, зокрема числі за вегетаційний період 300–350 мм. Найбільше вологи потребує в квітні, травні та першій половині червня, коли він найінтенсивніше росте. Добовий приріст може досягати 25 см і більше.

Хміль не переносить тривалого затоплення, особливо на важких ґрунтах.

Хміль - світлолюбива культура. В умовах затінення формуються легкі, пухкі, бліді шишки з низьким вмістом гірких речовин. Надмірне загущення плантацій призводить до зниження кількості і якості врожаю. У роки з меншою кількістю сонячних днів у період достигання шишок зменшується вміст гірких речовин.

Вимогливий до ґрунту. Потребує добре проникних для води і повітря ґрунтів, з великим запасом поживних речовин. Найпридатнішими є дерново-підзолисті, сірі та темно-сірі опідзолені супіщані та суглинкові ґрунти, а з чорноземів – легші за гранулометричним складом. Непридатні глинисті, заболочені, кам'янисті.

В Україні зареєстровано такі сорти хмелю: Альта, Гайдамацький, Граніт, Злато Полісся, Заграва, Зміна, Кумир, Оболонський, Потіївський, Промінь, Регент, Руслан, Слов'янка, Клон 18, Тріумф, Національний.

7.2.7. Технологія вирощування хмелю

Закладання хмільників. Хміль – багаторічна культура. За сприятливих умов на одній ділянці хміль доцільно вирощувати в середньому 12–15 років. Плантації старші за 12–15 років експлуатувати надалі недоцільно внаслідок погіршення фізичних властивостей ґрунту, нагромадження значної кількості шкідників і збудників хвороб.

Для закладання хмільників слід підбирати ділянки з рівним рельєфом.

Ділянки можуть мати схил до 5° на південь. Розміщують його на масивах площею 20–50 га, які поділяють на окремі плантації прямокутної форми площею 2–3 га із співвідношенням довжини до ширини 5:4 або 4:3. Між плантаціями залишають дорогу шириною 3–4 м. Рядки хмелю розміщують з півночі на південь у напрямі довшої сторони плантації. За схемою 10х10 м або 10х12 м встановлюють стовпи заввишки 8–9 м для влаштування шпалер. На верхівках стовпів навпроти рядків натягують дріт. Біля кожного куща хмелю натягують дротяні підтримки, які навішують на горизонтальний дріт.

Підготовка садивного матеріалу. Основним видом садивного матеріалу для закладання нових і ремонту існуючих насаджень служать однорічні саджанці. Як вихідний матеріал для одержання саджанців можна використовувати стеблові, кореневищні й зелені черенки, етиловані паростки і зелені пагони.

Стеблові черенки вирізають із підземних частин стебла, що вирізаються рано навесні до набубнявіння бруньок під час обрізання головного кореневища. Стандартними є черенки довжиною 8 – 12 см, товщиною не менше 1 ,5 см, що мають 2–3 пари вічок З 1 га можна заготовити до 10 тис. черенків.

Для збільшення коефіцієнта розмноження рекомендується використовувати зелені стеблові черенки. Їх що знищуються під час заведення хмелю на дротяні підтримки. З одного куща можна заготовити до 200 черенків довжиною 5–7 см з 1–2 парами вузлів. Зелені черенки укорінюють у плівкових теплицях.

Стеблові і кореневищні черенки зразу ж висаджують у шкілку для вирощування однорічних саджанців. Глибина садіння 6–8 см. Відстань між черенками 10–15 см. Ширина міжрядь 2,1–2,5 м. Восени стебла зрізають на висоті 25–30 см, рано навесні саджанці викопують і використовують для садіння на плантації.

Промислові плантації закладають восени чи рано навесні за схемою 2,5x1 м або 3x1 м. Ширина міжрядь 2,5 м і 3 м дозволяє використовувати трактори і знаряддя для догляду за хмелем. Спочатку копають ямки розміром 60x60x60 см, які заповнюють родючим верхнім шаром ґрунту, змішаним з 5–7 кг перегною. Саджанці висаджують у вертикальному положенні так, що їх верхівки знаходилися на 8–10 см нижче поверхні ґрунту. Через 10–12 днів після садіння коли на поверхні ґрунту з'явиться до 75 % паростків (сходів), перевіряють стан рослин і доповнюють насадження в місцях де саджанці загинули.

Обробіток ґрунту. Хмільники закладають після вирощування багаторічних бобових трав, зернових бобових, зернових культур. Після збирання попередника на темно-сірих опідзолених ґрунтах і чорноземах проводять дворазове лущення стерні дисковими і лемішними лущильниками. Ефективне щілювання щілювачем ЩУН-2,5 на глибину 60–100 см. Через 2–3 тижні після лущення проводять плантажну оранку на глибину 45–60 см плугом ППН-50; ППУ-50А.

Навесні поле вирівнюють, розпушують на глибину 10–12 см і висівають сидеральні культури. Приорюють сидерати в літній період на глибину 20–25 см, після чого дискують і починають споруджувати хмельові шпалери. Перед садінням саджанців проводять культивацію з боронуванням.

На дерново-підзолистих ґрунтах після збирання попередника проводять лущення і орють на глибину гумусного шару.

Удобрення. Внесення добрив перед садінням хмелю. Органічні (100–120 т/га) і мінеральні добрива (Р_200-240К_200-300) вносять під плантажну оранку за рік до садіння хмелю. Високі норми азоту вносити про запас недоцільно, оскільки він швидко вимивається. Азотні добрива (N_60-90) використовують навесні для формування високого врожаю сидератів. Після садіння хмелю застосовують лише азот. Крім весняного внесення 50 % норми, ще 1–2 рази підживлюють. Перший раз за висоти стебел 1,5–2 м, вдруге – перед цвітінням. Вносять по 30–40 кг/га д.р. азоту. Загальна норма коливається в межах 90-140 кг/га д.р. азоту.

Плодоносні хмільники удобрюють щорічно. Органічні добрива (40–60 т/га) розкидають гноєрозкидачами і приорюють восени. Під час експлуатації хмільників для забезпечення високого врожаю (15–20 ц/га шишок) рекомендується вносити восени одночасно з органічними добривами на 90–120 кг/га д.р. фосфору і калію.

Дози азотних добрив визначають із урахуванням вмісту гумусу в ґрунті, запланованого врожаю, густоти стебел. Для ґрунтів із вмістом гумусу 2–3 % необхідно дотримуватись таких правил: за врожаю 10–15 ц/га вносять 120–160 кг/га, за врожаю 15–20 ц/га -170–200 кг/га, за врожаю 20–25 ц/га – 210–240 кг/га д.р. азоту.

Азотні добрива вносять навесні і під час підживлення. В одне підживлення можна вносити N_30-40.

Високу ефективність забезпечує весняне внесення нітроамофоски (N_60-90Р_60-90К_60-90).

Догляд. Догляд за хмільниками на першому році вегетації полягагає у проведенні весняного боронування міжрядь.

Упродовж вегетації ґрунт у міжряддях розпушують 4–6 разів і підгортають.

Коли висота рослин хмелю досягне 40–50 см, їх заводять на підтримки. На 1 га має бути 14–16 тис. продуктивних стебел. Перед цвітінням рослини пасинкують видаляючи бокові пагони на висоті до 70 см. Пагони, що розміщені вище (до висоти 2,5 м) пінцирують (прищипують). Під час належного догляду вже в перший рік можна зібрати до 5 ц/га шишок.

Догляд за дорослими хмільниками. На другий рік життя хмелю рано навесні розорюють гребені та боронують міжряддя. На матках обрізують бічні кореневища та підземні стебла минулого року. Після обрізування головні кореневища прикривають шаром ґрунту 8–10 см.

Після обрізування хмелю вносять гербіциди і розпушують ґрунт у міжряддях. Для знищення бур'янів використовують такі препарати: Базагран, в.р. (480 г/л бентазону) вносять проти однорічних дводольних бур'янів на хмільниках віком понад 3 роки в нормі 4,2 л/га після 1-го обгортання за висоти бур'янів 10–15 см. Дуал голд, к.е. (96 % метолахлор) застосовують проти однорічних злакових та деяких дводольних бур'янів, обприскуючи ґрунт відразу після обрізки основних кореневищ до відростання хмелю з нормою 2,6 л/га по плантаціях віком понад 3 роки. Стомп, к. е. (33 % пендиметалін) вносять проти однорічних злакових та дводольних бур'янів у ті ж строки, що й дуал з нормою 6,0 л/га.

За період вегетації міжряддя розпушують 5–6 разів, з них 1–2 на глибину 16–18 см плугами- розпушувачами ПРВН-1,5 АХ; ПРВН-2,5А; ПРВМ-3Х, решту на глибину 6-8 см дисковими боронами БДН-1; БВД-2,4. Одночасно з розпушенням міжрядь рослини хмелю 1–2 рази підгортають. Вперше за висоти рослин 1,5–2 м, вдруге – перед цвітінням. Перед підгортанням проводять підживлення азотом. Висота гребеня під чвс першого підгортання має становити 15 см, а під час другого 25–35 см. Підгортати хміль доцільно після дощу. У посушливі роки друге підгортання не проводять.

За висоти 15–20 см проводять рамування, залишаючи на кожному кущі 7–8 стебел. За висоти 40–50 см стебла заводять на підтримку, залишаючи по 4–6 найкраще розвинених центральних пагонів.

Упродовж вегетації виконують комплекс зелених операцій.

Пасинкування – це обрізання бічних гілок у нижньому (0–75 см, ярусі рослин та пагонів, які відростають навколо куща. Його проводять тоді, коли довжина бічних гілок досягає 20–30 см, зрізаючи їх на відстані 2–3 см від стебла.

Пінцирування – це прищипування бічних гілок, що знаходяться на висоті до 2 м від поверхні ґрунту. Чеканку хмелю проводять шляхом обрізування верхівки стебел, коли вони переростуть шпалеру на 40–50 см. Зелені операції сприяють надходженню поживних речовин до головного стебла, продуктивних бічних гілок, що призводить до збільшення кількості і розмірів шишок, поліпшують їх якість.

Під час вирощування хмелю дуже важливо захистити рослини від хвороб і, особливо, шкідників. Для захисту від ураження пероноспорозом рослини обприскують під час перших проявів хвороби 0,3 % суспензією одним із таких фунгіцидів: альєтт (3,0–5,0 кг/га), ридоміл голд (2,5 кг/га), фітал (3,0–5,0 л/га), чемпіон (1,5–5,0 кг/га), мелоді дуо (2,5 кг/га), скала (1,2–2,4 л/га).

Обприскування проводять 2–5 разів, використовуючи почергово різні фунгіциди.

Для захисту рослин хмелю від різних видів шкідників застосовують сучасні комплексні інсектициди.

Під час використання хімічних засобів необхідно дотримуватися рекомендованих строків очікування, тобто періоду від часу проведення останньої обробки до початку збирання врожаю.

Збирання

Шишки збирають у стані технічної стиглості вручну або хмелезбиральними машинами 4Х-4Л чи ХМП-1,6. У цей період шишки робляться щільними, набувають золотисто-зеленого або світло-зеленого кольору, вони пружні і липкі, мають сильний хмельовий запах і найбільшу кількість лупулінових зерен на лусочках, їх вологість 75–82 %. Технічна стиглість шишок настає не раніше другої половини серпня і триває не більше 12–15 днів. У перестиглих шишок висипаються лупулінові зерна і втрачаються цінні якості як сировини для пивоварної промисловості. Зібрати урожай шишок потрібно не пізніше 15–20 вересня.

Свіжозібрані шишки спочатку сушать за допомогою безперевного активного вентилювання підігрітим до 30 °С повітрям. Після вентилювання шишки висушують підігрітим до 50–65 °С повітрям для зменшення вологості до 8–10 %. Після сушіння шишки відлежуються і зволожуються повітрям. Потім шишки піддають сульфітації для збереження альфа-кислот. Відлежаний хміль-сирець пакують у мішки і відправляють на хмелефабрики для доведення до необхідних товарних кондицій.

Рис. 436. Збирання хмелю

Догляд за хмільниками після збирання шишок. Після збирання шишок поживні речовини з надземної вегетативної маси надходять у підземну. Цей процес триває до повного відмирання стебел і засихання листя. Обрізувати і стягувати стебла потрібно після фізіологічного їх відмирання.

Під час механізованого збирання хмелю висота зрізання стебел має бути понад 2 метри. Якщо обрізати стебла передчасно, або зрізати їх під час комбайнового збирання занадто низько, то у наступному році погіршиться стан головного кореневища, загальний розвиток рослини і врожай та якість шишок хмелю.

Плантації очищають від решток хмелю, вносять гній (40–50 т/га) та фосфорні і калійні добрива (Р _90-120К_90-120). Після цього проводять основний обробіток ґрунту, розорюючи ґрунт у міжряддях на глибину 20–22 см. Рядки хмелю на зиму приорюють, нагортаючи шар ґрунту на рослини.

Питання для самоконтролю

1. Який вміст волокна в стеблах льону-довгунцю?

2. У чому полягає цінність лляного волокна?

3. Які особливості будови стебла льону-довгунцю?

4. Які є фази росту і розвитку льону-довгунцю?

5. Які біологічні особливості льону?

6. Які сучасні сорти льону-довгунцю придатні до інноваційних технологій виробництва?

7.У чому суть сучасної системи удобрення льону-довгунцю?

8. Які особливості передпосівного обробітку ґрунту?

9.Які агротехнічні прийоми догляду за посівами льону-довгунця?

10. Які особливості збирання льону-довгунцю?

11. З якою метою вирощують коноплі посівні?