ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

III частина

Електронний посібник

Головна

Анотація

Теоретичні відомості

Список використаних джерел

Укладачі

8. Основи стандартизації в рослинництві

8.1. Поняття про стандартизацію

8.2. Державний нагляд за дотриманням умов стандартів

8.3. Стандартизація показників якості продукції рослинництва

8.4. Правове забезпечення стандартизації та управління якістю

8.1. Поняття про стандартизацію

Ще недавно ставилася під сумнів можливість проведення стандартизації сільськогосподарської продукції через непостійність її характеристик, а про стандартизацію як про науку і не згадувалося. Проте стандартизація в галузі сільського господарства отримала широке застосування, нині продовжує успішно розвиватися і вдосконалюватися, все більше охоплювати такі галузі сільського господарства, як рослинництво і тваринництво.

Стандартизація, що отримала визнання як повноправна наука, має свою наукову основу й організаційні принципи, мету і завдання, теорію і практику, методи і специфічні особливості. Немає такої сфери діяльності людини, де б стандартизація не знайшла застосування. Тому суть стандартизації як науки проявляється двояко: як процес упорядкування і застосування норм і правил та як галузь наукового пізнання закономірностей процесу встановлення цих норм і правил.

Термін „стандартизація” походить від англійського „standart”, що означає норма, зразок, основа.

Науковою основою стандартизації є дані інших наук, теоретичних і прикладних, природних і точних – математики, фізики, хімії, біології.

Зверніть увагу

Стандартизація як наука про методи і засоби стандартизації виявляє, узагальнює і формулює закономірності діяльності щодо стандартизації загалом і в окремих її напрямах.

Розвиток стандартизації як науки допомагає поліпшувати систему організації цієї діяльності й, сприяє вдосконаленню низки практичних робіт із стандартизації.

Подальше формування стандартизації як науки, її розвиток як найважливішого чинника сучасної науково-технічної революції багато в чому буде визначатися розробкою науково-теоретичних основ стандартизації.

Теорія стандартизації як науки покликана розробити методи, які слугують основою оптимального її розвитку. Це є головним питанням теорії стандартизації, предметом її досліджень.

Стандартизація як галузь наукового пізнання знаходиться в постійному розвитку, використовуючи досягнення інших наук і кращий виробничий досвід.

Основний принцип стандартизації, що найбільш повно відображає її суть, полягає в тому, що, вбираючи в себе досягнення інших наук і передового досвіду, вона на підставі об'єктивних методів і критеріїв проводить оцінювання, відбір і синтез прогресивних рішень

Стандартизація представляє одну з форм управлінської діяльності, що володіє своїми принципами, методами, специфікою. Це робить її невід'ємною складовою такого комплексного чинника інтенсифікації, як наукове управління народним господарством. В умовах планового господарювання стандартизація є невід'ємним елементом планування, організаційно-технічною основою планового управління народним господарством. Вона має безпосереднє відношення і до якості живої праці, підвищення дієздатності робочої сили. З усіх обставин, що впливають на якість праці, основоположним є поступове витіснення ручної праці машинами і перехід на механізовану та автоматизовану працю, оскільки стандартне обладнання найбільш пристосоване для автоматизації виробництва.

У сучасних умовах необхідно використовувати стандартизацію для всебічного вдосконалення управління народним господарством, поліпшення якості продукції, раціонального та економічного використання ресурсів.

Мета і завдання стандартизації

Стандартизація в агропромисловому комплексі набула широкого поширення і нині, продовжує успішно розвиватися й вдосконалюватися. Послідовно сформувалися її основні цілі:

- прискорення науково-технічного прогресу;

- поліпшення якості продукції й забезпечення її оптимального рівня;

- удосконалення системи оцінки якості продукції з урахуванням її цільового використання;

- підвищення продуктивності праці в сільському господарстві;

- підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;

- забезпечення надійного і стабільного постачання країни сировиною та продовольством;

- удосконалення методів управління виробництвом;

- удосконалення форм організації виробництва.

- максимальне використання виробленої продукції;

- забезпечення безпеки праці виконавців;

- забезпечення умов для розвитку експорту продукції високої якості. Для здійснення поставленої мети в агропромисловому комплексі необхідно вирішити такі основні завдання:

- підвищити рівень якості продукції в стандартах у зв'язку із зростанням вимог споживачів і зростаючими можливостями сільського господарства;

- розробити і впровадити стандарти на типові технологічні процеси;

- встановити вимоги до якості продукції за показниками, що визначають технологічні переваги (цукор, крохмаль, сухі речовини, кислотне число масла, вміст і якість волокна) та підвищити збереженість сільськогосподарської продукції;

- встановити диференційовані вимоги до якості товарних сортів і категорій сільськогосподарської продукції з урахуванням подальшого її цільового використання;

- встановити в стандартах санітарно-гігієнічні вимоги, допустимі норми залишкових кількостей пестицидів, а також методи і порядок їх визначення;

- забезпечити системний підхід до підвищення якості продукції та праці;

- створити умови для матеріальної зацікавленості працівників сільського господарства, в збільшенні частки продукції високої якості, а також у підвищенні вмісту основних речовин, що визначають технологічну і харчову цінність продукції;

- ввести в стандарти нові показники якості й методи об'єктивного й експресного їх визначення із застосуванням сучасної вимірювальної техніки;

- забезпечити максимальну оперативність і достовірність випробувань (аналіз продукції землеробства і тваринництва);

- удосконалити і стандартизувати методики агрохімічних аналізів ґрунтів, кормів і добрив;

- вирішити проблему метрологічного забезпечення облікових операцій під час виробництва, заготівель, транспортування, переробки та зберігання рідких, твердих і сипучих продуктів, кормів і мінеральних добрив;

- забезпечити отримання достовірних даних про властивості ґрунтів, добрив, кормів, харчових продуктів і засобів захисту рослин;

- удосконалити стандарти на сільськогосподарську техніку й обладнання.

Проблема якості продукції в сільському господарстві й стандартизація

Зростаючий рівень сільськогосподарського виробництва одночасно ставить завдання підвищення якості продуктів харчування, технологічних якостей сільськогосподарської сировини для промислової переробки.

Якісні фактори в сільському господарстві, нарівні із зростанням виробництва та заготівель сільськогосподарських продуктів, все більш і більш виступають на перший план.

Перед сільським господарством стоїть завдання не тільки систематично збільшувати врожаї сільськогосподарських культур і продуктивність тварин, але і підвищувати якість продукції: вміст білка в зерні, жиру в молоці, цукру в коренеплодах буряку, а кислоти в шишках хмелю, жиру (або рослинного масла) з високим йодним числом олійних культур, волокна з великим виходом елементарних волокон і технічно цінної клітковини у волокнистих рослин тощо.

У поєднанні високих урожаїв кожної культури і продуктивності сільськогосподарських тварин з високою якістю продукції закладений великий резерв збільшення її виробництва. Кількісні показники виробництва сільськогосподарської продукції змінюються залежно від її якості.

Підвищення якості продукції сільського господарства дозволяє повніше задовольняти потребу населення в продуктах харчування, а промисловість – у сировині.

Підвищення якості продукції сільського господарства є головною проблемою і однією з основних умов його інтенсифікації. Сучасна продукція має втілювати в собі останні досягнення науки, відповідати високим техніко-економічним, естетичним та іншим споживчим вимогам, бути конкурентоздатною на світовому ринку. Підвищення її якості – надійний шлях більш повного задоволення потреб країни в необхідних виробах і зростаючого попиту населення на різноманітні товари. Низька якість, брак – це втрата матеріальних ресурсів і праці народу.

Переглядаючи стандарти на сільськогосподарську продукцію, мають бути вирішені завдання подальшого підвищення якості і найбільш повного її використання шляхом встановлення диференційованих вимог до якості товарних сортів і категорій (обліком напрямів використання); посилення матеріальної зацікавленості працівників у збільшенні виробництва високоякісної продукції та підвищенні її технологічної і харчової цінності; підвищення показників і норм якості в умовах подальшої механізації збирання і товарної обробки продукції.

Стандартизація умов зберігання, транспортування, упаковки і складування продуктів сільського господарства забезпечує відповідні умови для збереження високої якості продукції. У стандарти мають бути включені вимоги до продукції, що закладається на зберігання, і способів її укладання та доробки (сушці, очищенню, сортуванню), до тари, упаковки, транспортних засобів, сховищ, режимів і термінів зберігання й методів переробки.

Важливу роль у вирішенні цієї проблеми, відіграє суворе дотримання технологічної дисципліни, стандартних вимог до окремих операцій і процесів, оскільки від своєчасного і високоякісного виконання всіх робіт на стадіях виробництва, збирання, післязбиральної товарної обробки значною мірою залежить кількість і якість продукції, що отримується.

Стандарти на технологічні процеси й операції мають стати нормативною основою технологічної дисципліни, могутнім засобом впровадження досягнень науки і передової практики у виробництво, мірилом якості робіт, що буде сприяти вдосконаленню оплати праці з урахуванням якості роботи, морального і матеріального стимулювання за добру працю.

Основна мета програм комплексної стандартизації – нормативно-технічне забезпечення цільових комплексних народногосподарських і науково-технічних програм.

Значне підвищення якості мінеральних добрив, засобів захисту рослин, машин і обладнання, тари, пакувальних матеріалів для сільськогосподарського виробництва і харчових галузей промисловості, а також застосування сучасних методів оцінки якості цієї продукції, передбачені програмами комплексної стандартизації, дозволять підвищити технічний рівень виробництва в сільському господарстві та якість сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, раціональне й повне їх використання.

Стандартизація впливає на всі основні чинники інтенсивного розвитку, які в сукупності дають можливість поліпшити якість продукції і забезпечити його оптимальний рівень.

8.2. Державний нагляд за дотриманням умов стандартів

Державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил, за станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов'язаних з якістю продукції, здійснює Держстандарт України, його територіальні органи – центри стандартизації, метрології та сертифікації, а також інші спеціально уповноважені на це органи відповідно до чинного законодавства в усіх галузях народного господарства на всій території України.

Крім державного нагляду, існує відомчий контроль за впровадженням та додержанням стандартів, норм і правил на підприємствах певного міністерства (відомства). Діяльність відомчого контролю обмежується рамками закріпленої галузі народного господарства. Завдання відомчого контролю аналогічні завданням державного нагляду.

Об'єктами нагляду є:

- продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукти харчування тощо;

- імпортована продукція – на відповідність чинним в Україні стандартам, нормам безпеки для життя, здоров'я та майна людей і довкілля;

- експортована продукція – на відповідність стандартам, нормам і окремим вимогам, які обумовлені договором і контрактом;

- атестовані виробництва – на відповідність установленим вимогам з сертифікації продукції;

- проектна, конструкторська, технологічна та інша документація.

Державний нагляд і відомчий контроль за додержанням стандартів здійснюються для припинення та попередження порушень стандартів, технічних вимог, іншої нормативної документації, випуску продукції з порушенням вимог стандартів, підвищення державної дисципліни і законності в галузі стандартизації. Суб'єкти підприємницької діяльності за порушення обов'язкових вимог стандартів, норм і правил несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

8.3. Стандартизація показників якості продукції рослинництва

Зернові культури. До групи зернових і зернобобових культур, що обробляються в нашій країні належать: пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, рис, просо, гречка, сорго, горох, квасоля, сочевиця, вика, чина, нут, люпин, боби.

ДСТУ 2422-94 "Зерно, що заготовляється і поставляється. Терміни і визначення" встановлює, що зерно цих культур, що закуповується державою через державну заготівельну систему – зерно, яке заготовлюється, а зерно, що направляється державною заготівельною системою для продовольчих, кормових і технічних цілей – це те зерно, яке поставляється.

Зверніть увагу

У галузі хлібопродуктів стандартизація розвивається у наступних напрямах – подальше підвищення вимог до якості зерна і продукції, яка виробляється; введення ознак і норм якості, що визначають технологічні властивості зерна і споживчу цінність продукції; розробка вимог до якості зерна у вигляді класів, які базуються на обмеженому числі основних ознак, що визначають технологічні властивості зерна (класи мають передбачати можливість використання усього вироблюваного зерна, попередньо вирішувати його цільове призначення і бути пов'язаним з оплатою за зерно); розширення асортименту продукції; збільшення випуску продукції високих сортів; скорочення сортності круп'яної продукції і встановлення вимог до її якості на рівні вищих сортів; вдосконалення методів випробувань якості зерна і продуктів його переробки; дотримання принципів комплексної стандартизації, тобто взаємозв'язку стандартів на зерно, яке поставляється і заготовляється, продукції, що виробляється і методів оцінки, їх якість, подальший розвиток робіт з міжнародної стандартизації, розширення співпраці.

Якість зерна визначається як сукупність властивостей зерна, що обумовлюють його придатність задовольняти певні потреби відповідно до призначення.

На зерно всіх зернових і зернобобових культур, що заготовляється, існують державні стандарти. На окремі культури (пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо, гречку, горох) затверджені і діють стандарти технічних умов, окремо на зерно, що заготовляється і постачається за цільовим призначенням (для круп'яної промисловості, на солод у спиртовому виробництві, до торгівельної мережі, на експорт). На інші культури діють єдині стандарти, у яких встановлено вимоги як на те зерно, що заготовляється, так і на зерно, що постачається за певним призначенням.

Показниками якості зерна є: запахи – сажковий, пліснявий, полиновий, затхлий, солодовий, сторонній; домішки – зернова, смітна, мінеральна, органічна, шкідлива, металомагнітна, важковідокремлювана; вади зерна – пошкоджене, зіпсоване, щупле, бите, давлене, морозобійне, знебарвлене, проросле, недозріле, обрушене, пошкоджене шкідниками, сажкою, фузаріозне, рожевозабарвлене, а для рису – червоне, глютинозне, пожовтіле; зараженість зерна шкідниками – у явній і прихованій формі; консистенція – склоподібне зерно, борошнисте, частково склоподібне. Показниками якості, введеними в стандарти, є також вологість зерна, плівчастість, колір, якість клейковини, здатність проростання, життєздатність, зольність, число падіння, вихід зерна з качанів кукурудзи маса 1000 зерен.

У стандартах на зерно всіх культур встановлено базисні і обмежувальні норми щодо вологості, вмісту смітної і зернової домішок, зараженості шкідниками хлібних запасів, а на пшеницю, жито, ячмінь і овес – за натурою зерна, відповідно до яких проводять розрахунок за зерно, що продається господарствами.

Рис. 437. Насіння зернових та зернобобових культур

Таблиця 8.3.1.

Базисні і обмежувальні норми зерна основних культур України

Культура	Норми показників якості зерна
	базисні				обмежувальні
	натура зерна, г/л	вологість, %	домішка, %		вологість, %	домішка, %
			смітна	зернова		смітна	зернова
Пшениця озима	755	14	1	3	17,18	5	15
Пшениця яра, м'яка	755	14	1	2	17,19	5	15
Жито	715	14	1	1	17	5	15
Ячмінь	630	14	2	2	17	8	15
Овес	460	14	1	2	17	8	15
Просо		13	1	1	17	8	15
Гречка		14	1	1	17	8	15
Кукурудза		22	1	2	25	8	15
Рис		14	3	2	19	5	10
Сорго		15	2	2	17	8	15
Горох		16	1	2	20	8	15
Боби кормові		16	1	2	20	8	15
Чина		16	2	3	20	8	15
Квасоля		20	1	2	23	8	15
Люпин кормовий		16	1	4	20	8	15

Для забезпечення придатності зерна, що заготовляється для використання за призначенням, а також для транспортування і короткочасного зберігання, в стандартах встановлено обмежувальні норми, що гранично допускаються з вологості, вмісту смітної і зернової домішок, зараженості шкідниками хлібних запасів та інші показники, що характеризують стан зерна за його свіжістю (кольору, запаху).

Перевищення обмежувальної норми по одному з показників є основою для віднесення всієї партії зерна до нестандартної. Таке зерно приймається згідно зі спеціальним дозволом.

Стандарти встановлюють категорію зерна за натурою, станом вологості і смітної домішки, що дає підставу використати зерно за певним цільовим призначенням.

Зерно всіх культур, що заготовляється, має бути не нагрітим, у здоровому стані, мати колір і запах, властиві нормальному зерну (без затхлого, солодового, пліснявого та інших сторонніх запахів). При цьому зерно сильної пшениці має бути не потемнілим і не знебарвленим, а в зерні твердої пшениці допускається наявність і знебарвлених зерен, що потемніли в такій кількості, щоб вони не порушували світло і темно-янтарного кольору.

Під час заготівлі ячменю і вівса допускається приймання зерна, що потемніло, втратило під впливом несприятливих умов свій природний колір, або має кінці, що потемніли. Таке зерно приймається і складується окремо від зерна нормального кольору.

Зараженість зерна, що заготовляється, шкідниками хлібних запасів не допускається, крім зараженості кліщем.

Різноманіття сортів, що вирощуються в сільськогосподарському виробництві і гібридів зернових і зернобобових культур, що володіють різними технологічними і поживними властивостями, мають різні грунтово-кліматичні умови, агротехніку, дози внесення добрив, забезпеченість вологою в період вегетації, умови прибирання і підробітків продукції перед продажем її державі - все це накладає свій відбиток на фактичну якість вирощеної сільськогосподарської продукції.

Продукція поступає на заготівельні підприємства партіями, як правило, неоднорідними за окремими показниками якості (за вологістю, забрудненістю тощо).

Таблиця 8.3.2.

Показники якості деяких зернових культур

Назва показника зерна	Значення показників якості для культур
	пшениця	жито	ячмінь			овес			кукурудза
Натура за категоріями, г/л
Високонатурне	785 і вище	730 і вище		Понад 605	Понад 510
Середньонатурне	745–785	700-730		Понад 545 до 605	Понад 460 до 510 вкл.
Низьконатурне	Нижче 745	Нижче 700		545 і нижче	460 і нижче
За станом вологості, %
Сухе	До 14 вкл.	До 14 вкл.		До 14 вкл.	До 14 вкл.			До 16 вкл.
Середньої сухості	Понад 14 до 15,5 вкл.	Понад 14 до 15,5 вкл.		Понад 14 до 15,5 вкл.	Понад 14 до 15,5 вкл.			Понад 16 до 18 вкл.
Вологе	Понад 15,5 до 17 вкл.	Понад 15,5 до 17 вкл.		Понад 15,5 до 17 вкл	Понад 16 до 18 вкл.			Понад 18 до 20 вкл.
Сире	Понад 17	Понад 17		Понад 17	Понад 18			Понад 20
За станом смітної домішки, %
Чисте	До 1 вкл.	До 1 вкл.	До 2 вкл.		До 1 вкл.		До 1 вкл.
Середньої чистоти	Від 1 до 3 вкл.	Понад 1 до 2 вкл.	Понад 2 до 4 вкл.		Понад 1 до 3 вкл.		Від 1 до 3 вкл.
Смітне	Понад 3	Понад 2	Понад 4		Понад 3		Понад 3

Оскільки методи визначення окремих показників якості зерна розповсюджуються на ряд культур, то на кожний метод затверджені і діють самостійні стандарти. Нині такі стандарти встановлено на методи відбору проб для аналізу, методи визначення вологості, домішок, запаху, смаку, кольору, натури зерна, типового складу, зараженості і пошкодженості шкідниками, скловидності, кількості і якостей клейковини в пшениці маси 1000 зерен, виходу зерна з качанів кукурудзи, плівчастості, зольності, кислотності по бовтанці, крохмалю, білку, екстрактивності ячменю, крупності насіння бобового, енергії і здібностей проростання зерна і т. д. Для зернових культур, які мають спеціальне цільове призначення і використання, стандарти містять додаткові показники, за якими судять про відповідність їх цим вимогам.

Наприклад, додаткові вимоги встановлено для зерна сильної і твердої пшениці (одержання сирої клейковини і її група), до ячменю для переробки на крупи (натура і вміст дрібного зерна), до ячменю пивоварного (вміст білку і дрібних зерен, крупність, здатність проростання і життєздатність), до ячменю на солод у спиртовому виробництві.

Такі додаткові показники встановлено на всі основні зернові культури.

Технічні вимоги

Зверніть увагу

Залежно від показників якості зерно м’якої пшениці поділяють на чотири класи. Зерно твердої пшениці залежно від показників якості поділяють на п’ять класів. Вимоги до якості кожного класу пшениці надано відповідно у таблицях 8.2, 8.3.

М’яку пшеницю 1–3 класів використовують для продовольчих (переважно в борошномельній та хлібопекарській галузях) потреб і для експортування. Пшеницю 4-го класу використовують на продовольчі й непродовольчі потреби та для експортування. На вимогу замовника у зерні м’якої та твердої пшениці можна визначати інші показники якості, які є не обов’язковими (некласоутворюючими): вміст зерен ушкоджених клопом-черепашкою, сила борошна за альвеографом, індекс седиментації, тощо відповідно до чинних методик.

Таблиця 8.3.3.

Вимоги до м'якої пшениці за класами (ДСТУ 3768-2010)

Показник	Характеристика і норма для м’якої пшениці за класами
Натура, г/л, не менше ніж	775	750	730	Не обмежено
Склоподібність, %, не менше	50	40	Не обмежено	Не обмежено
Вологість, %, не більше	14	14	14	14
Зернова домішка, %, не більше	5,0	8,0	8,0	15,0
зокрема:
биті зерна	5,0	5,0	5,0	У межах зернової домішки
зерна злакових культур	3,0	4,0	4,0	У межах зернової домішки
пророслі зерна	2,0	3,0	3,0	У межах зернової домішки
Сміттєва домішка, %, не більше	1,0	2,0	2,0	3,0
зокрема:
мінеральна домішка	0,3	0,5	0,5	1,0
зокрема:
галька, шлак, руда	0,15	0,15	0,15	0,15
зіпсовані зерна	0,3	0,5	0,5	1,0
зокрема:
фузаріозні зерна	0,3	0,3	0,5	1,0
шкідлива домішка	0,1	0,1	0,2	0,2
зокрема:
сажка, ріжки	0,05	0,05	0,05	0,1 (0,05 сажка, 0,05 ріжки)
триходесма сива	Не дозволено
кукіль	У межах шкідливої домішки
кожен з видів іншого токсичного насіння	0,05	0,05	0,05	0,05
Сажкове зерно, %, не більше	5,0	5,0	8,0	10,0
Масова частка білка, у перерахунку на суху речовину %, не менше	14,0	12,5	11,0	Не обмежено

Для необов’язкових показників зерна пшениці м’якої рекомендуються значення:

пошкодження зерна клопом-черепашкою, не більше 1 % – для зерна 1-го класу, 2 % – для зерна 2–3 класів, не обмежено – для 4-го класу;

сила борошна в одиницях альвеографа, не менше 220 – для зерна 1-го класу, 160 – для зерна 2-го класу, 130 – для зерна 3-го класу, не обмежено – для 4-го класу.

Таблиця 8.3.4.

Показники якості зерна твердої пшениці

Показник	Характеристика і норма для твердої пшениці за класами
Зерна м'якої пшениці, %, не більше	4		4		8		10		Не обмежено
Натура, г/л, не менше	750		750		730		710		Не обмежено
Вологість, %, не більше	14,5		14,5		14,5		14,5		14,5
Склоподібність, %, не менше	70		60		50		40		Не обмежено
Зернова домішка, %, не більше	5,0		5,0		8,0		10,0		15,0
зокрема:
пророслі зерна	1,0		1,0		3,0		3,0		У межах зернової домішки
Сміттєва домішка, %, не більше	2,0		2,0		2,0		5,0		5,0
зокрема:
мінеральна домішка	0,3		0,3		0,5		0,5		1,0
зокрема:
галька, шлак, руда	0,15		0,15		0,2		0,3		У межах мінеральної домішки
зіпсовані зерна	0,2		0,2		0,5		1,0		1,0
зокрема:
фузаріозні зерна	У межах зіпсованих зерен
шкідлива домішка	0,2		0,3		0,5		0,5		0,5
зокрема:
сажка, ріжки (разом)	0,05		0,05		0,1		0,1		0,1
триходесма сива	Не дозволено
кукіль	У межах шкідливої домішки
кожен з видів іншого токсичного насіння	0,05	0,05		0,05		0,05		0,1
Сажкове зерно, %, не більше	5,0	5,0		5,0		5,0		10,0
Масова частка білка, у перерахунку на суху речовину, %, не менше	14,0	13,0		12,0		11,0		Не обмежено
Число падання, с, не менше	220	200		150		100		Не обмежено

Зерно твердої та м’якої пшениці всіх класів має бути у здоровому стані, не зіпріле та без теплового пошкодження; мати властивий здоровому зерну запах (без затхлого, солодового, пліснявого, гнилісного, полинного, сажкового, запаху нафтопродуктів тощо); мати властивий зерну колір; не дозволено зараження пшениці шкідниками зерна.

Пшеницю, що внаслідок несприятливих умов дозрівання, збирання або зберігання втратила свій природний колір, визначають як «знебарвлену» і зазначають ступінь знебарвленості. Для зерна м’якої пшениці 1–3 класів дозволено перший і другий ступені, для 4-го класу – будь-який ступінь знебарвленості.

Заі невідповідності граничній нормі якості зерна м’якої та твердої пшениці хоча б за одним показником її переводять у відповідний за якістю клас. За невідповідності показників кількості та якості клейковини мінімальним вимогам 1–3-го класів пшеницю переводять у 4-й клас за умови дотримання вимог до інших показників якості.

За згодою суб’єктів підприємницької діяльності вологість зерна та вміст домішок у зерні пшениці допускають вище граничних норм за умови доведення ними такого зерна до показників якості, зазначених у табл. 1 і 2 цього стандарту.

За невідповідності граничній нормі якості зерна пшениці мінімальним нормам 4-го класу для м’якої і 5-го класу для твердої пшениці хоча б за одним із показників її визначають для обліку як «нестандартна» із зазначенням показників невідповідності.

Рис. 438. Зерно м`якої пшениці

Вимоги до показників якості зерна пшениці для експортування та імпортування встановлюють у контракті (угоді) між постачальником та покупцем.

Насіння і садивний матеріал

Стандарти на насіння і садивний матеріал встановлюють нормативи за якістю насіння, призначеного для сівби і що пройшло очищення, сортування, калібрування та інші види обробки, методи аналізу якості насіння, правила приймання, пакування, маркування, зберігання і транспортування (ДСТУ 2240-93; ДСТУ 3641-97; ДСТУ 4138-2002).

Стандарти для багатьох зернових, зернобобових, олійних, овочевих, бавовника, картоплі та інших культур встановлюють вимоги до сортових і посівних якостей насіння. До низки культур (цукровий буряк, льон-довгунець, коноплі, кенаф та ін.) ставлять вимоги тільки до посівних якостей насіння.

Рис. 439. Насіння зернових, зернобобових, овочевих культур

Стандарти ставлять високі вимоги до сортової чистоти. Так насіння першої і подальших репродукцій поділяють на три категорії. Насіння зернових, зернобобових та інших культур відносять до першої, другої або третьої категорій, якщо їх сортова чистота складає відповідно не менше 99,5, 98 і 95 % (при цьому вміст форм червонозерного рису допускається у насінні рису за категоріями не більше за 0,1, 0,3 і 1 %). Для насіння сорго норми сортової чистоти за категоріями становлять 98, 95 і 90 %.

Сортова чистота для насіння еліти більшості зернових і зернобобових культур становить 99,7 %, проса – не менше 99,8 %; насіння елітних сортів і ліній сорго – не менше за 99 %, а суперелітних сортів і ліній сорго – не менше 100 %.

Насіннєву картоплю залежно від сортової чистоти посівів, з якої вона отримана, і наявності в посівах рослин, уражених хворобами, поділяють на три категорії.

У посівах ракостійких сортів картоплі не допускається наявність рослин неракостійких сортів.

Насіння бавовнику за сортовою чистотою на категорії не поділяють. Вимоги за цим показником встановлено залежно від репродукції насіння. Так сортова чистота насіння еліти і посімейних зборів має бути не менше за 100 %, І репродукція – не менше за 99 %, II – не менше за 98 % і III репродукція – не менше за 96 %.

За посівними якостями, що характеризуються в основному показниками вмісту насіння основної культури, забрудненості, схожості і вологості насіння більшості культур поділяють на три, а овочевих культур на два класи.

Найважливішим показником посівних якостей є схожість насіння, бо від неї залежить одночасність сходів, інтенсивність їх розвитку і зростання та зрештою рівень врожайності. Крім того, з обліком схожості визначають норму висіву і відповідно витрати насіння.

Рис. 440. Насіння бавовнику

Насіння бавовнику поділяють на класи тільки за схожістю. При цьому до першого класу належить насіння із схожістю не менше за 95 %, до другого – не менше за 90 % і до третього класу – не менше за 85 %. Абсолютно не допускаються в насіннєвому матеріалі насіння карантинних бур'янів, шкідники і хвороби, насіння отруйних бур'янів – геліотропа опушеноплідного і триходесми сивої, галів пшеничної нематоди (пшеничної вугриці) в насінні пшениці, живих шкідників та їх личинок, що ушкоджували насіння. Тільки в насінні третього класу допускається наявність кліща в кількості не більше 20 шт. на 1 кг насіння.

Не допускається до сівби насіння, зібране з полів, уражених, за даними польового випробування, стебловою і карликовою сажкою (насіння пшениці і полби); запорошеною сажкою (за стеблами) понад за 2 % або твердою сажкою понад 5 % (насіння пшениці і полби); стебловою і твердою сажкою (сумарно) понад 5 % (насіння жита); різними видами сажки (сумарно) понад 5 % (насіння ячменю і вівса); запорошеною сажкою понад 3 % (насіння проса).

Обмеження в стандартах за вмістом у насінні шкідників і хвороб, хворих і пошкоджених бульб, які є в насіннєвій картоплі та інших показниках, сприяють виділенню і використанню для сівби (посадки) найбільш здорового і якісного насіннєвого (посадкового) матеріалу.

Зверніть увагу

Вимоги за сортовими і посівними якостями встановлено в стандартах залежно від призначення насіння. Найвищі вимоги встановлено до насіння, що використовується для насіннєвих посівів, особливо до насіння супереліти, еліти і розплідника розмноження. Таке насіння зернових культур повинно мати сортову чистоту не нижче 99,7 і 99,8 %, а за посівними якостями відповідати вимогам категорії насіння не нижче ОН, ЕН, РН-1-3.

Насіння еліти пшениці, ячменю, вівса, зібране з посівів, уражених за даними польового випробування запорошеною сажкою (по стеблах) понад 0,3 % або твердою сажкою понад 0,1 %, не допускається до сівби як еліта. На елітних посівах проса і сорго кількість стебел, уражених запорошеною сажкою, не має перевищувати 0,1 %. Пошкодження посівів супереліти сорго запорошеною сажкою не допускається.

Не допускається до приймання, продажу і сівби як еліта щупле, дрібне і недорозвинене насіння рису незалежно від відповідності його вимогам за сортовою чистотою і посівними якостями. Насіння еліти і подальших репродукцій має бути добре виповненим і мати високу масу 1000 зерен.

Важливим показником є вологість насіння, від якої залежить його збереження. Підвищення вологості посилює дихання насіння, підвищує його життєдіяльність, створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів і хвороб, що веде до зниження схожості і різкого погіршення якості.

Норми за вологістю в стандартах для більшості культур встановлені шляхом диференціювання за ґрунтово-кліматичними зонами країни. У південних, більш посушливих областях вологість насіння незалежно від його категорії і класу якості має бути не більше 13–14 % (за культурами); для середньої смуги – 14,5–15 %; у зонах із середнім і сильним зволоженням – відповідно не більше за 15,0, 15,5 і 16 %.

Під час використання для посіву свіжозібраного насіння зернових культур допускається підвищена вологість, але не більше 16 %. Вологість насіння, призначеного для тривалого зберігання, не має перевищувати 13,5–14 % (за культурами).

У стандарти на насіння окремих культур включено додаткові вимоги з ряду інших показників, направлених на підвищення його якості. Так, у зв'язку із застосуванням у буряківництві сівалок точного висіву, різко зросли вимоги до якості насіння цукрового буряка, особливо до його схожості, одноростковості і вирівняності.

У стандарті на насіння соняшнику нормований показник виповненості (маса 1000 насінин має складати не менше 50 г). Енергія проростання насіння соняшнику першого класу має бути не нижчою 90 %, що забезпечує високу польову схожість.

Під час визначення категорії насіння однорічного (кормового) люпину враховують, крім його сортової чистоти, показник вмісту алкалоїдних зерен.

У стандартах на саджанці деревних і чагарникових порід, саджанці ефіроолійних культур (герань, лаванда, троянда) визначено вимоги до чистосортності посадкового матеріалу, до наземної: (кількість пагонів, висота рослини, діаметр штамба або кореневої шийки, кількість міжвузль і кореневих систем та ін). Передбачено також вимоги до різних пошкоджень.

Під час визначення посівних якостей насіння Державні насіннєві інспекції в своїй роботі користуються методами, встановленими у спеціальних стандартах. Тільки ці інспекції мають право видавати відповідні документи про посівні якості насіння.

Кожна партія насіння еліти і супереліти для сівби супроводжується атестатом на насіння, а інших репродукцій – посвідченням.

Кожна партія насіння, що засипається в посівні фонди господарств і надалі, що використовується для сівби, оформляється актом випробування або актом польового обстеження і посвідченням про кондиційність насіння.

Стандартами визначено правила упаковки, маркування, транспортування і зберігання насіння, спрямовані на запобігання їх втратам та зниження якості.

Олійні культури. До олійних культур, що обробляються в нашій країні, насіння яких використовується для промислової переробки, належать: соняшник, рицина, гірчиця, льон олійний, мак олійний, рижій, сафлор, рапс, перилла, ляллеманція, кунжут та ін. Для отримання олії промисловість переробляє багато насіння інших культур: льону-довгунця, конопель, кенафу, бавовнику, сої, арахісу.

Рис. 441. Насіння олійних

Одним з основних показників якості насіння, що визначають якість олії, яка виробляється з нього, є кислотне число, що показує, яка кількість їдкого калію в міліграмах йде на нейтралізацію жирних кислот, що містяться в 1 г олії. Чим кислотне число нижче, тим вища якість олії.

Відповідно до діючого стандарту на олію соняшникову до вищого сорту належить олія з кислотністю до 1,5 мг/КОН. За кислотності понад 2,25 кг/КОН олія є непридатною для харчування без попереднього рафінування (нейтралізація кислотності), а при 6 мг/КОН і більше її можна використовувати тільки для технічних потреб.

Рис. 442. Олія соняшникова

Висока кислотність олії в насінні значно збільшує його втрати під час промислової переробки, витрати на отримання готової продукції, знижує рентабельність роботи олійних заводів.

Кислотне число олії зростає внаслідок самозігрівання несвоєчасно просушеного свіжозібраного насіння з підвищеною вологістю і підвищеним вмістом смітної і олійної домішок. Кислотне число значно підвищується за недотримання необхідних умов зберігання насіння не тільки на току в господарствах, але і на хлібоприймальних підприємствах через несвоєчасну сушку і очищення, під час порушення правил складування і зберігання.

Насіння, що заготовляється з кислотним числом 4,1 мг/КОН і більше, а також те, що поставляється з кислотним числом 5,1 мг/КОН і більше, належить до некласифікованого і виробляють з нього олію, що використовується тільки для технічних потреб.

Нині є стандарти загальних технічних умов, встановлені для насіння арахісу, гірчиці, рицини, конопель, кунжуту, льону-довгунця, льону олійного, маку олійного, соняшнику, рапсу, рижію, сафлори, сої, суріпиці, бавовнику.

Якість олії також залежить від вмісту різних жирних кислот, які різняться між собою насиченістю киснем. Важливим показником її якості є йодне число, яке визначається кількістю йоду в грамах, що йде на окислення 100 г олії. Чим вище йодне число, тим швидше висихає олія.

Запам`ятайте

За властивістю до висихання олію поділяють на три групи:

1.Висихаюча (йодне число понад 130), яку використовують в основному для технічних цілей: лляна, конопляна, макова, перилова тощо.

2.Напіввисихаюча (йодне число 85–130). До цієї групи належить олія більшості культур харчового призначення: соняшникова, ріпакова, соєва, гірчична, кунжутова та ін.

3.Невисихаюча (йодне число менше 85) – рицинова, арахісова.

Стандарти на насіння всіх олійних культур встановлюють базисні норми за щільністю, вмістом смітної і олійної домішок, зараженості шкідниками, відповідно до яких проводять розрахунок і для насіння, що поставляється для промислової переробки, що заготовляється. За цими нормами визначають масу насіння в партії, яка підлягає заліку в рахунок виконання встановлених планів закупівлі.

Базисні норми щодо вологості, вмісту смітної і зернової домішок олійних культур наведено в табл. 8.3.5.

Для насіння льону-довгунця і конопель замість показника вмісту смітної і олійної домішок встановлено єдину базисну норму за чистотою на рівні 100 %. Базисною нормою щодо зараженості насіння всіх олійних культур шкідниками є повна їх відсутність у насінні.

Таблиця 8.3.5.

Базисні норми для насіння олійних культур

Культура	Вологість, %	Вміст домішок, %
		смітної	олійної
Соняшник	12–13–14	1	3
Льон олійний	11–13	3	6
Гірчиця біла, соя	14	2	6
Гірчиця сарептська, суріпиця, ріпак, рижій, крамбе	12	2	6
Кунжут	9	2	6
Рицина	9	2	4
Арахіс (боби), чуфа	11	2	4
Мак олійний	11	1	2
Сафлор	13	2	4
Льон-довгунець, конопля	13	-	-
Лялеманція, перилла	11	2	6

Для того, щоб виробляти якісну олію з насіння, що заготовляється і поставляється для промислової переробки олійних культур, воно має бути не зігрітим, у здоровому стані, мати колір і запах, властивий нормальному насінню відповідної культури. Стандартом допускається заготівля і постачання для промислової переробки бобів арахісу з оболонкою, що потемніла внаслідок забруднення землею.

Норму встановлено для окремих ґрунтово-кліматичних зон країни.

Стандартами встановлено, що насіння одних культур під час транспортування і зберігання потрібно упаковувати в мішки, а інших – дозволяється перевозити і зберігати насипом. Під час вибору способу зберігання і транспортування насіння враховують його крупність, цінність, обсяги виробництва і заготівель, можливість засмічення насіння іншими культурами та ін. Незалежно від способу зберігання і транспортування стандартами встановлено основні вимоги до якості тари, транспортних засобів і місць зберігання. Вони мають бути чистими, сухими, не зараженими шкідниками, без стороннього запаху.

Іншим не менш важливим чинником є вимога стандарту до умов зберігання і транспортування насіння.

Цукровий буряк для промислової переробки. ГОСТ 17421-82 "Буряк цукровий для промислової переробки" регламентує якість буряку під час приймання, передбачає способи відбору і методи випробувань коренеплодів під час визначення якості.

Таблиця 8.3.6.

Технічні вимоги до коренеплодів цукрових буряків

Назва показників	Норма
1	2
Фізичний стан	Які не втратили тургору
Цвітушні коренеплоди, % , не більше	1,0
Підв'ялені коренеплоди, % , не більше	5,0
Коренеплоди з сильними механічним пошкодженнями, %, не більше	12,0
Зелена маса, %, не більше	3,0
Підморожені коренеплоди зі скловидними тканинами, які відшаровуються, або є почорнілими	Не допускається
Муміфіковані коренеплоди	Не допускається
Загнилі коренеплоди	Не допускається

Рис. 443. Буряк цукровий для промислової переробки

Стандарт розроблено на основі даних про якість буряку з урахуванням його механізованого збирання потоковим і потоково-перевалочним способом, доставки з поля на завод в тургорному стані і застосування сучасних методів забезпечення оптимальних умов його зберігання. Стандарт сприяє подальшому впровадженню у виробництво комплексної механізації обробітку і збирання цукрового буряку, розвитку інтенсифікації буряківництва.

У партії кондиційного цукрового буряку коренеплоди мають бути передусім без втрат тургору, тобто мають бути не зів'ялими. Не допускаються коренеплоди цукрового буряку: в'ялі або такі, що підсохли без відновлення тургору (муміфіковані), підморожені, зі склоподібними відшаруваннями, а також з почорнілими тканинами, що загнили, із вмістом цукру по зонах країв менше 11–15 %.

Допускається вміст цвітушних коренеплодів, але не більше 1% для бурякосіючих районів; підв'ялених (із зниженим тургором), під час порушення природної твердості і крихкості, із згинанням хвостиків без відламування – 5 %; з сильними механічними пошкодженнями (зі сколами, зрізами, обривами), роздвоєні, пошкоджені тваринними, сільськогосподарськими шкідниками і гризунами на 1/3 коренеплоди і більше 12,0 %; вміст зеленої маси не більше 3 %. Партію, в якій виявлено більше 3% зеленої маси, не приймають і виробнику пропонують довести її до кондиційного стану.

Партію буряку, що містить коренеплоди підв'ялені або з сильними механічними пошкодженнями більше за норми, встановлені стандартом, а також коренеплоди, підморожені, але не почорнілі, відносять до некондиційної.

Не допускаються до приймання партії, що містять коренеплоди муміфіковані (в'ялі, без відновлення тургору); підморожені зі склоподібними відшаруваннями, а також з почорнілими тканинами; коренеплоди, що загнили, у яких під впливом пошкодженості грибами і бактеріями окремі місця або вся маса потемніли і втратили структуру.

Земля, гудиння, черешки, листя, паростки, бур'яни, бічні корінці і хвостики діаметром не менше 1 см, а також інші органічні і мінеральні домішки (показник загальної забрудненості і засміченості) повністю виключаються із залікових партій буряку, що приймається.

Для забезпечення підвищення якості коренеплодів буряку за одночасного підвищення врожайності і зниження затрат праці, а також завершення комплексної механізації виробництва розроблено програму комплексної стандартизації (ПКС) "Цукровий буряк", що передбачає зниження кількості пошкодженого коріння на 2 %, (підвищення вмісту цукру і виходу цукру на 0,5–1,0 %. ПКС також передбачає стандартизацію технологічних процесів вирощування, способів і режимів зберігання.

Програма комплексної стандартизації "Цукровий буряк" передбачає створення і впровадження нових високоврожайних однонасінних гібридів і сортів цукрового буряку підвищеної цукристості, стійкого до хвороб, придатного для механізованого обробітку в різних зонах бурякосіяння, вдосконалення зональних комплексних систем захисту посівів цукрового буряку від хвороб, шкідників і бур'янів; створення і впровадження технологічних процесів і джерел механізації для зменшення витрат ручної праці у процесі обробітку цукрового буряку та ін.

Згідно з програмою, переглянуто 12 державних стандартів, 5 технічних умов і затверджено знову 9 галузевих стандартів, 1 технічну умову і 2 методичних вказівки (всього 29 НТД), направлених на взаємопов'язане підвищення вимог до якості буряку, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, сільськогосподарських машин і знарядь, технологічних процесів і операцій щодо зберігання, а також на розширення застосування сучасних методів оцінки якості кінцевої продукції і способів обробітку культури.

Комплекс затверджених і переглянутих НТД, направлений на виконання вимог основного документа ГОСТ 17421-82 "Буряк цукровий для промислової переробки. Вимоги під час заготівель. Технічні умови", що включає в себе науково обґрунтовані вимоги до основних показників якості коренеплодів, порядку встановлення базисних норм цукристості за зонами бурякосіяння, правил приймання буряку, методів визначення його якості, а також до норм точності зважування партії і проб, що відбирається для проведення аналізів на якість коренеплодів, загальну забрудненість і цукристість.

Виконання програми можливо, насамперед, внаслідок забезпечення господарств високоякісним насінням районованих сортів, що дозволяє отримати врожай коренеплодів 40–50 т/га, цукру – до 8 т/гa. Вимоги до насіння введено (внесено зміни) до ГОСТу 10882-82 "Насіння диплоїдного однонасінного цукрового буряку. Посівні якості" і визначено норми показників якості диференціювання для насіння нешліфованого і шліфованого, що має правильну форму, гладку поверхню, підвищену одноростковість і призначене для точного висіву в полі.

Застосування дражування насіння дозволяє отримати досить рівномірні сходи в рядку, знизити затрати праці і скоротити терміни на формування густини насаджень. Під час сівби дражованим насінням у порівнянні з сівбою недражованим урожай збільшується орієнтовно на 1,6 т/га, збір цукру – на 0,38 т/га, а витрати під час догляду за посівами знижуються на 43 т/га. Підвищені вимоги до схожості (до 90 %), одноростковості і вирівняності насіння введено (внесено зміни) до ГОСТу 20799-87 "Насіння цукрового буряку дражоване. Посівні якості". Для збереження цінного посівного матеріалу передбачено особливу його упаковку в картоні у навісних барабанах ємкістю до 36 л.

Кроком уперед у розвитку селекції цукрового буряку є створення міжлінійних гібридів на основі цитоплазматичної чоловічої стерильності (ЦЧС) з підвищеною продуктивністю. ТУ 46-02-507-85 уточнено вимоги до насіння супереліти, еліти і першої репродукції компонентів гібридів і гібридів на основі ЦЧС, призначеним для непродукційних посівів і промислових цілей.

Удосконалення стандартів на продукцію, введення в них нових показників якості вимагають впровадження об'єктивних експрес-методів їх визначення.

Так вимоги до контролю напівавтоматичної лінії цукристості УЛС-1 встановлює РД 50-391-83, а до контролю установки типу "Рюпро" щодо визначення загальної забрудненості буряку РД 50-384-83, у яких визначені методи і джерела первинної і періодичної перевірок вказаних ліній органами держнагляду.

Для регулювання взаємовідносин між виробником і заготівельниками цукробурякової сировини, а також для зручності користування НТД у виробництві і науковій діяльності виникла необхідність перегляду ГОСТ 20577-75 "Насіння цукрового буряку. Терміни і визначення" і ГОСТ 20578-75 "Цукровий буряк. Терміни і визначення", замість яких було затверджено новий ГОСТ 20578-85 "Цукровий буряк. Терміни і визначення".

Для нормального розвитку рослин цукрового буряку в ґрунт нарівні з азотом, фосфором і калієм необхідно вносити мікроелементи бору, марганцю, цинку та інші, які беруть участь в окислювально-відновному процесі, у вуглеводному і білковому обмінах, утворенні хлорофілу. Згідно з ПКС, уперше розроблено і введено в дію ТУ 113-08-628-83 на нітроамофоску з бором і ТУ 6-03-320-81 на добриво амонійне (рідке) з цинком.

Інтенсивні технології обробітку цукрового буряку передбачають впровадження сучасних високоефективних засобів захисту рослин.

Підвищено вимоги до якості як технічних засобів виробництва цукрового буряку, так і до якості операцій, що виконуються ними, містить створений відповідно до програми ГОСТ 1114-84 "Культиватори просапні. Типи і основні параметри" (замість ГОСТ 114-75), який розповсюджується на культиватори з пасивними робочими органами, призначені для передпосівного обробітку ґрунту, міжрядь і рядків, внесення рідких мінеральних добрив і пестицидів.

У ГОСТ 7375-80 "Сівалки бурякові. Загальні технічні умови" внесено зміни, що передбачають робочу швидкість машини 3,6–7,2 км/год, обмеження відхилення від заданого міжряддя + 1,0 см, глибину закладення насіння на 2–6 см, а також інтервал висіву звичайного і дражованого насіння при їх одиничному розміщенні.

Внесено також зміни до ТУ 23.2.1389-79 на автоматичні проріджування сходів цукрового буряку, які призначені для формування необхідної густини насадження в полі: 5–7 рослин на одному метрі рядка за підвищеної рівномірності їх розміщення.

Рис. 444. Дражоване насіння цукрових буряків

Уперше затверджено ТУ 23.2.1623-83 "Підживлювачі-обприскувачі, що монтуються на ПОМ" для забезпечення суцільного обприскування пестицидами просапних культур одночасно з сівбою і культивацією, внесення водного аміаку та інших рідких добрив у ґрунт під час удобрення лугів і пасовищ, внесення гербіцидів для передпосівної культивації з одночасним загортанням препарату робочими органами ґрунтообробних знарядь.

Затверджено ГОСТ 7496-84 (СТ СЕВ 2322-80) "Машини бурякозбиральні. Загальні технічні умови", який розповсюджується на машини, що забезпечують роздільне збирання буряку за ширини міжрядь 45 або 60 см і відхиленні розташування коренеплодів від осі рядка ±3 см. Передбачено наступні показники технічного рівня машин: втрати коренеплодів – не більше 3,0 %, кількість коренеплодів з сильними механічними пошкодженнями – до 5 %, загальну засміченість (зокрема гудиння) – до 10, втрати гудиння – до 3, засміченість гудиння – до 0,5 %.

До ТУ 105-815-83 включено вимоги до пристрою для автоматичного відкривання і закривання бортів причепу тракторного самоскидного ПСЕ-20 під час перекидання і опускання платформи.

Зверніть увагу

Дев'ять галузевих стандартів містять вимоги до основних технологічних процесів і операцій під час виробництва і зберігання коренеплодів цукрового буряку: до основного і передпосівного обробітку ґрунту, застосування добрив, гербіцидів, інсектицидів і фунгіцидів, догляду за посівами і зберігання бурякової сировини на цукрозаводах.

Виконання вимог документів, затверджених відповідно до ПКС "Цукровий буряк", буде сприяти вирішенню завдань щодо збільшення врожайності і цукристості коренеплодів буряку.

Продукція лубоволокнистих культур. Услід за підніманням соломи чи трести в полі її негайно відправляють на льонопереробне підприємство, м'яльно-тіпальний пункт господарства, а коли немає такої можливості – складають для тимчасового зберігання на краю поля чи в іншому місці з тим, щоб виконати цю роботу в ненапружений для транспорту час. Перебування снопів та рулонів у полі неприпустиме: вони намокають і псуються.

Реалізація волокнистої сировини здійснюється відповідно до договору контрактації між льоносійним господарством і льонозаводом, який укладається до початку року. У ньому вказується кількість, вид, якість, порядок і строки доставки сировини, порядок розрахунків і відповідальність сторін за невиконання обов'язків. Відповідно до цього договору заготівник не пізніше ніж за десять днів до початку здавання льонопродукції складає з представниками льоносійних господарств графіки підвезення сировини на переробне підприємство чи заготівельний пункт.

Договором контрактації передбачається забезпечення заготівником господарства діючими стандартами, технічними умовами, інструкціями, правилами приймання і оцінки льонопродукції. Не пізніше, ніж за місяць до початку заготівель він знайомить господарство із змінами, які відбулися в них. За проханням господарства заготівник консультує його працівників із питань приймання, оцінки продукції та взаєморозрахунків за неї.

Запам`ятайте

Волокнисту льоносировину переробні підприємства чи заготівельні організації приймають відповідно до Державних стандартів:

1) 14897-69 "Солома льону";

2) ДСТУ 4149-2003 "Треста льону";

3) ДСТУ 4015-2001 "Льон тіпаний";

4) 9394-76 "Волокно лляне коротке".

За ними кожен вид продукції мусить відповідати технічним вимогам і якості, які забезпечували б добру схоронність під час зберігання і найкращі кількісні та якісні показники виробленого продукту під час переробки. Технічні вимоги до соломи і трести льону наведено у табл. 8.7.

Технічними вимогами на солому і тресту льону обумовлено також, що цю продукцію можна здавати як у снопах машинного, так і ручного в'язання. Діаметр снопів не має бути меншим 13 см, а стебла в них мусять бути розміщені комелями в один бік. Відокремлюваність волокнистого шару від деревини у трести за ГОСТ 2975-73 не повинна бути меншою 2, під час відокремлюваності від 2,1 до 4 вона вважається недолежаною, за що із загальної суми вираховується 10 балів, а це відповідає погіршенню якості в середньому на один номер.

Таблиця 8.3.9.

Технічні вимоги до соломи і трести льону

Назва показників	Солома (ГОСТ 14897-69)	Треста (ГОСТ 2975-73)	Треста (ГОСТ 24383-80)
Довжина не менше, см	50	41	41
Вміст лубу, волокна не менше, %	15	11	11
Розривне зусилля не менше, кгс	4	2	2
Придатність до обробки не менше	0,6	0,5	0,5
Вологість не більше, %	25	25	25
Вміст бур'янів і сторонніх домішок не більше, %	10	10	10
Розтягнутість снопів не більше, %	1,4	1,3	1,3

Якщо середній діаметр стебел соломи буде більший 1,5, а трести – 1,6 мм, то із загальної суми вираховують 5 балів.

Нормованою абсолютною вологістю стебел соломи і трести за вказаними ГОСТами є 19 %. Якщо вона більша чи менша, то в допустимих межах цього показника (до 25 %) здійснюється перерахунок фактичної маси.

Нормований вміст бур'янів і сторонніх домішок у згаданій сировині 5 %. Якщо він більший, то в допустимих межах (до 10 %), для цього показника фактичну масу перераховують.

Перерахунок маси сировини з підвищеною вологістю на нормовану, а також з підвищеними показниками вологості й засміченості на нормовану зручно здійснювати за спеціально встановленими коефіцієнтами, вказаними у стандарті.

Льон тіпаний (ГОСТ 10330-76) залежно від його якості за вмістом недоробленого волокна, костриці й інших домішок має відповідати вимогам даного стандарту.

Нормовану вологість тіпаного волокна встановлено 12, допустиму – 16 %. Обумовлено, що волокно, крім номера 8, із вмістом недороблених волокон вище встановлених норм, але не більше 3 %, оцінюється на номер нижче.

Тіпане волокно приймають за кондиційною масою з урахуванням вмісту костриці.

За фактичної вологості волокна менше 9 % партію приймають за фактичною масою з урахуванням вмісту костриці.

Волокно лляне коротке (ГОСТ 9394-76) залежно від номера мусить відповідати встановленим вимогам. ГОСТом обумовлено, що волокно номера 6, яке містить гнізда костриці й недороблених волокон, оцінюють номером 4. Лубоподібне волокно чи волокно зажмучене оцінюють не вище номера 4. Не допускається волокно, скручене в жмути, а також горстки, перев'язані скрученим волокном.

Коротке волокно приймають за кондиційною масою з урахуванням вмісту костриці й домішок. Кондиційну масу вираховують за такою самою формулою, як і масу тіпаного льону.

За фактичної вологості нижче 8 % партію приймають за фактичною масою з урахуванням вмісту костриці й домішок.

Визначення якості соломи і трести льону. Якість (номер) соломи і трести льону за ГОСТ 14897-69 та ГОСТ 2975-79 встановлюють за показниками довжини, вмістом лубу в стеблах соломи і волокна в стеблах трести, розривним зусиллям, придатністю до обробки, кольором стебел у соломи і волокна у трести, діаметром стебел, їх визначають за допомогою таких приладів, як довжиноміри ДЛ-3 та ДЛ-2, затискних колодок з гребенем для прочісування, м'ялки МЛ-3, динамометра ДКВ-60, сушильної шафи для висушування проб, стеблемірів С-2, СП-50, а такий показник як колір – органолептичне, зіставленням із еталонними зразками.

Потрібно зауважити, що інструментальне визначення якості соломи і трести за згаданими ГОСТами практикується лише, як засіб з'ясування конфліктів за результатами оцінки продукції між здавальником і приймальником, бо воно дуже трудомістке і застосувати його масово неможливо. Тому близько 95 % всієї трести, яку реалізують льоносійні господарства, оцінює представник льонозаводу органолептично. Біля естакади оцінки, де відбираються середні проби соломи й трести і здійснюється їх огляд, встановлюють стандартні зразки сировини по номерах, які виготовляють з урожаю льону потокового року компетентною комісією і перевіряють інструментально.

Для визначення номера соломи чи трести в ГОСТах вміщено правила визначення показників якості та таблиці, в яких вказано значення цих показників сировини і бали за них, а також таблиці, за якими за одержаною сумою балів визначають номер соломи чи трести.

Визначення якості льонотрести за ГОСТ 24383-80. Якість трести визначають за двома показниками – виходом довгого волокна і його кольором.

Переробку на волокно пробних снопів трести здійснюють на м'яльно-тіпальному станку СМТ-200М. Нормалізацію маси за вологістю і засміченістю здійснюють так само, як і за ГОСТ 2975-73.

Вихід волокна В визначають за формулою

В=100 м,/м,

де м – маса 10 горсток трести за фактичної засміченості,

г; м_{1 –} маса волокна, г. Під час засміченості трести понад 5 % вихід довгого волокна вираховують за формулою

В₁=100 м₁/мк,

де м – маса 10 горсток трести за фактичної засміченості, г;

М₁ – маса волокна, г; к – коефіцієнт 0,9895; 0,9684, 0,9579 або 0,9474 за засміченості трести відповідно 6,7, 8,9 або 10 %.

Рис. 445. Довге волокно льону

Колір волокна визначається зіставленням із стандартними зразками кожної горстки волокна, отриманого після обробки на станку 10 горсток трести.

Кількість горсток, волокна множать на число оцінки кольору групи, що їм відповідає, добутки додають і ділять на 10. За таблицею додатку стандарту знаходять поправку за кольором волокна. Якщо показник менше 3, поправку вираховують, а коли більше – додають до числа проценто-номерів.

Льонотресту, залежно від числа проценто-номерів з поправкою вирахуваного за наслідками визначення виходу і кольору тіпаного волокна, відносять до одного з зазначених вище номерів.

Визначення номера довгого волокна за ГОСТ 10330-76 "Льон тіпаний". За цим стандартом довге льоноволокно залежно від його якості може мати номери 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18,20, 22 і 24.

Визначення номера волокна здійснюють органолептичним зіставленням його із стандартними зразками. Під час виникнення суперечностей щодо оцінки якості тіпаного льону здійснюють його контрольне прочісування на льонокомбінаті.

Визначення номера короткого льоноволокна за ГОСТ 9394-76.

Залежно від розривного зусилля скрученої стрічки, вмісту костриці та інших домішок коротке льоноволокно поділяють на 5 номерів – 8, 6, 4, З і 2. Стрічку формують за допомогою приладу ЛО-2, скручують на приладі КВ-3, а міцність визначають, розриваючи її на динамометрі ДКВ-60.

Рис. 446. Переробка льону-довгунця

Плодоовочева продукція і картопля. Стандартизація фруктів, овочів і картоплі направлена на поліпшення їх якості і її гарантії, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції, ліквідацію невиправданого різноманіття вимог до якості одних і тих же видів продукції та їх упорядкування, скорочення витрат під час виробництва, зберігання, транспортування, торгівлі або переробки, полегшення процесу приймання здачі продукції для кращого її використання.

Регламентуючи якість, стандарти одночасно істотно впливають на введення у виробництво певних помологічних або ботанічних сортів, їх районування, на спеціалізацію районів обробітку і окремих господарств, їх економіку, на впровадження передової технології обробітку і прибирання та на всі умови, від яких залежить якість.

Для плодоовочевої продукції важливим показником є смак, аромат, вміст хімічних речовин, що визначають харчову цінність продукту, форму і забарвлення, що впливає на товарний вигляд, привабливість плодів і овочів, розмір, цілісність, чистоту, що входять у його характеристику.

У стандартах на продукцію, що поставляється для промислової переробки, як правило, встановлюють базисний показник вмісту основної речовини, що характеризує технологічні властивості (вміст цукру у винограді, крохмалю в картоплі, сухих речовин у томатах тощо).

У деяких стандартах є вимоги, які вказують на те, що продукцію треба збирати в такому ступені стиглості, щоб вона могла витримати в належних умовах транспортування (тобто в знімальній або на початку споживчої зрілості), а в місцях призначення – мала зовнішній вигляд і смак, відповідний споживчій зрілості.

Для плодових і деяких овочевих культур встановлюють вимоги до цілісності і наявності плодоніжок, оскільки під час обриву плодоніжки ушкоджується тканина плоду, що призводить до забруднення і його загнивання.

Характерною особливістю стандартів на плодоовочеву продукцію є так звані "допуски", тобто допустимі відхилення за розміром і якістю від норм. Це викликано особливостями продукції, її відносно невисокою стійкістю до пошкоджень, ускладнення калібрування і сортування за високої точності.

Зверніть увагу

Вимоги до якості картоплі встановлено в стандартах ДСТУ 4013-2001 "Картопля свіжа продовольча, що заготовляється і що поставляється. Технічні умови" і ГОСТ 26832-86 "Картопля свіжа для переробки на продукти харчування. Технічні умови", але треба знати і керуватися також ГОСТ 7194-81 "Картопля свіжа. Правила приймання і методи визначення якості".

Свіжа картопля для виробничих цілей ділиться стандартом за термінами збирання на ранню і пізню, а залежно від якості – на звичайну і картоплю високоцінних сортів.

Для забезпечення високої якості бульб у стандарті встановлено вимоги за сортовою чистотою партії – не нижче 90 %. Основними показниками, що характеризують якість картоплі, є зовнішній вигляд, розміри, допустимі дефекти, забрудненість. На зовнішній вигляд бульби мають бути цілими, сухими, непророслими, незабрудненими, без захворювань, можуть бути різнорідними за забарвленням і формою (для високоякісних сортів – однорідні за формою і забарвленням). У пізньої картоплі бульби мають бути зрілі з щільною шкіркою. Стандартом встановлено наступні допустимі відхилення від основних вимог.

За механічними пошкодженнями допускається не більше 5 % пошкоджень глибиною понад 5 мм і довжиною 10 мм: порізи, вириви, тріщини, вм'ятини (наявність бульб з пошкодженнями менших розмірів у стандарті не обмежується). Ці норми пов'язані з можливостями картоплезбиральних і сортувальних машин, враховується також здатність бульб "заліковувати" механічні пошкодження.

За пошкодженнями шкідниками і хворобами допускаються бульби, пошкоджені дротянкою, а для пізньої картоплі – також іржею і паршею (встановлено певну норму за кожним показником); допускається не більше 2 % бульб з виростами, наростами, позеленілих на площі понад 2 см², але не більше 1/4 поверхні бульб (наявність бульб з позеленілою поверхнею до 2 см³ не обмежується).

У районах поширення фітофтори під час заготівлі пізньої картоплі допускається не більше 2 % бульб, уражених хворобою.

Допускається не більше 1 % землі, прилиплої до бульб (в ГОСТ 7194-81 встановлено метод визначення землі в партії картоплі).

У стандарті встановлено вимоги за розміром бульб, диференційовані залежно від форми і районів вирощування.

Враховуючи, що сучасні сортувальні машини калібрують за найбільшим поперечним діаметром, розміри встановлено за цим вимірюванням для ранньої картоплі округло-овальної форми не менше 30 мм і подовженої форми не менше 25 мм. Для картоплі пізньої і високоцінних сортів округло-овальної форми не менше 35 мм і подовженої не менше 30 мм для південних районів і для інших районів – відповідно не менше 45 і 30 мм. До бульб подовженої форми відносять бульби, у яких ширина (найбільший поперечний діаметр) відноситься до довжини (найбільшого діаметру) як 1 і 1,5, але не більше; бульби з меншим відношенням відносять до округло-овальних.

ПКС "Картопля" направлено на підвищення якості картоплі і зниження втрат під час її збирання, зберігання і реалізації, підвищення врожайності картоплі до 250 ц/ra на площі 1 млн га під час зниження затрат праці до 0,6–1,0 люд-год на 1 ц продукції за рахунок впровадження прогресивної технології її виробництва в основних зонах гарантованого врожаю.

ПКС "Картопля" передбачає розробку нової і перегляд діючої нормативно-технічної документації на всі об'єкти, що беруть участь у технології виробництва, прибирання, товарного обробітку і зберігання картоплі, а саме на картоплю продовольчу і насіннєву; правила приймання і методи визначення якості картоплі; сільськогосподарську техніку, що використовується в сільськогосподарському виробництві під час вирощування, збирання і товарної підробки картоплі; кошти і методи контролю якості бульб; технологію вирощування, збирання і зберігання картоплі.

Для картоплі, що поставляється на спиртозаводи і крохмале-патокові підприємства, встановлено найважливіший технологічний показник крохмалистості. Базисні норми вмісту крохмалю диференційовано за зонами країни від 13 до 16 %. Для більш повного використання отриманого врожаю стандарт допускає постачання на ці підприємства до 5 % бульб розміром від 20 до 30 мм з механічними пошкодженнями глибиною до 5 мм і до 2 % – глибиною понад 5 мм і довжиною понад 20 мм, позеленілих (для спиртозаводів – без обмеження, для крохмале-патокових підприємств – до 2 %), пошкоджених шкідниками (для крохмале-патокових підприємств – до 2 %, пошкодження дротянкою – без обмеження), хворобами (паршею – без обмеження, сухою гниллю та фітофторою – не більше 2 %).

Для спиртозаводів допускається приймати підморожену картоплю (за умови її негайної переробки).

Стандартом не допускаються для переробки партії картоплі зі сторонніми запахами, викликаними умовами вирощування, транспортування і зберігання.

Не допускається вміст бульб запарених, підморожених, морожених, з ознаками задухи, роздавлених і уражених мокрою, кільцевою гниллю, з наявністю сторонніх домішок (солома, гудиння та ін.).

У стандартах на овочі і баштанні встановлені мінімальні вимоги, яким має відповідати продукція, що заготовляється, поставляється (що відвантажується) і що реалізовується для споживання у свіжому вигляді і для промислової переробки.

За останній час розроблено і введено в дію нові державні стандарти, які побудовано так, що вони дозволяють використати всю придатну для споживання продукцію, передбачають розподіл плодів і овочів залежно від якості на товарні сорти.

Розподіл на товарні сорти не передбачено в стандартах на картоплю, капусту білокачанну, червонокачанну і кольорову, моркву і буряк столові, свіжі томати, огірки, цибулю ріпчасту, часник, перець солодкий і баклажани, гарбузи, кавуни і дині, що заготовляються і постачаються. У всіх стандартах передбачається граничний вміст продукції з деякими відхиленнями від основних вимог (допусків), за наявності яких партію не треба переводити в більш низький товарний сорт або в нестандартну. Під час встановлення допусків враховується, що плодоовочева продукція є неоднорідною і навіть під час найретельнішого сортування можливий пропуск окремих партій (овочів), нерівномірних за забарвленням, розміром або з незначними дефектами.

Стандарти на продукцію, що реалізується, тісно пов'язані зі стандартами на продукцію, що заготовляється і постачається. У стандартах на продукцію, що реалізується, встановлено її розподіл на два товарних сорти: "добірну" і "звичайну". Вимоги до продукції під час заготівлі і вимоги до якості, що реалізується картопля, капуста, буряк і морква "звичайних" повністю співпадають і за розмірами, і за допустимими відхиленнями від встановлених норм. Таким чином, за відсутності обладнання для мочіння, очищення, сортування і калібрування в магазини буде постачатися тільки "звичайна" продукція.

Нові стандарти на картоплю, буряк, моркву, що реалізуються, зобов'язують, щоб бульби і коренеплоди були цілими, чистими, здоровими, сухими, непідв'ялими, а "добірна" продукція, крім того, була митою або обчищеною від землі сухим способом і фасованою. Кожна упаковка "добірної" продукції має супроводжуватися етикеткою з вказівкою найменування продукції, товарного і ботанічного сорту, маси нетто, дати упаковки, а також найменування відправника і номера бригади або пакувальника. Це дозволить підвищити відповідальність за якість продукції і вирішити питання матеріальної зацікавленості осіб, що готують картоплю, плоди і овочі до реалізації.

ДСТУ 4013-2001 "Картопля свіжа продовольча, що реалізується в роздрібній торговій мережі. Технічні умови" розповсюджується як на свіжу продовольчу картоплю, що поставляється підприємствам роздрібної торгової мережі і громадського харчування, так і на ту, що реалізується у роздрібній торговій мережі.

Картопля поділяється на ранню (що реалізується до 1 вересня) та пізню (що реалізується з 1 вересня). Рання картопля може бути двох товарних сортів: "добірна" і "звичайна"; пізня – трьох товарних сортів: "добірна високоцінних сортів", "добірна" і "звичайна".

Високоцінна добірна пізня картопля має бути одного ботанічного сорту. Чистота її (сортова) має бути не нижче 90 %. За всіма іншими показниками вимоги до якості цієї картоплі і просто "добірної" абсолютно ідентичні.

Встановлення підвищених вимог до добірної картоплі і цін на неї буде стимулювати постачання населення картоплею високої якості.

Рис. 447. Картопля свіжа

Мінімальні вимоги до якості "добірної" картоплі значно вище за вимоги до звичайної. Збільшений мінімальний розмір бульб; залежно від ґрунтово-кліматичної зони для пізньої картоплі, наприклад, він має бути для бульб округло-овальної форми не менше 45 або 50 мм за найбільшим поперечним діаметром; для бульб подовженої форми – не менше 40. Вміст бульб менше встановленого розміру в партіях добірної картоплі не допускається. Зменшений допустимий вміст бульб із механічними пошкодженнями глибиною понад 5 мм і довжиною понад 10 мм (порізи, тріщини, вм'ятини): 2 % замість 5 %.

Вимоги до якості "звичайної" картоплі ідентичні щодо вимог, які раніше діяли ГОСТ 7176-68. Однак обумовлено, що сума відхилень, що допускаються до партії "звичайної" картоплі не має перевищувати – для ранньої картоплі – 10, а для пізньої – 11 %.

Картоплю високоцінних сортів, яка за якістю не відповідає вимогам, встановленим для добірної картоплі високоцінних сортів, відносять залежно від якості до просто "добірної" (якщо сортова чистота є нижчою за 90 %) або до звичайної. На картоплю високоцінних сортів, за якістю, що відповідає вимогам "звичайної", надбавку в ціні не введено.

Вимоги до якості картоплі, що постачається і заготовляється, встановлені ГОСТ 7176-85 "Картопля свіжа продовольча, що заготовляється і що поставляється. Технічні умови" (із змінами № 1 і 2). Відбір проб і визначення якості картоплі проводять за ГОСТ 7194-81 "Картопля свіжа. Правила приймання і методи визначення якості".

Рис. 448. Капуста білокачанна свіжа

Стандарти на капусту білокачанну свіжу, що заготовляється, поставляється і реалізовується в роздрібній торговій мережі, поділяють її на ранньостиглу, середньостиглу, середньопізню і пізню.

Качани мають бути зачищені до щільно облеглого зеленого або білого листя. Листям, яке щільно облягає, вважають таке, що прилягає до качана по всій поверхні або не менше, ніж на 2/3 висоти качана.

ГОСТ 1724-85 "Капуста білокачанна свіжа, що заготовляється і що постачається. Технічні умови" допускає для зимового зберігання качани з двома – чотирма нещільно прилеглими зеленими листками.

Мінімальну масу ранньої капусти (до 1 серпня) встановлено залежно від зони і терміну від 0,25 до 0,4 кг. З 1 серпня стандартними вважаються качани масою не менше 0,8 кг.

ГОСТ 26768-85 "Капуста білокачанна свіжа, що реалізовується в роздрібній торговій мережі. Технічні умови" встановлює з 1 серпня до 1 лютого диференційовані за розміром вимоги до капусти "добірної" – не менше за один кілограм і "звичайної" – не менше за 0,8 кілограма, а з 1 лютого мінімальний розмір качанів "звичайної" капусти встановлений менше. Для "звичайної" капусти під час реалізації до 1 лютого допускаються качани зі зрізаними під час зачистки місцями на площі, не більше за 1/8 поверхні качана, а з 1 лютого – не більше 1/4 поверхні качана.

ДСТУ 286-91 "Морква столова свіжа, що заготовляється і постачається. Технічні умови" розповсюджується на свіжу столову моркву як для споживання у свіжому вигляді, так і для промислової переробки. Коренеплоди повинні мати типові для ботанічного сорту форму і забарвлення, можуть бути з черешками, що залишилися, довжиною не більше 2 см або без них, але без пошкодження плечиків коренеплодів.

Рис. 449. Морква столова свіжа

Державні стандарти також диференціюють вимоги до розміру коренеплодів залежно від сорту. ДСТУ 286-91 "Морква столова свіжа, що реалізовується в роздрібній торговій мережі. Технічні умови" встановлює, що "добірна" морква повинна містити тільки коренеплоди типової для ботанічного сорту форми і забарвлення. У "звичайній" допускаються коренеплоди з відхиленнями за формою, але не потворні. Коренеплоди "добірної" моркви повинні бути вирівняними, довжиною не менше за 10 см, діаметром, незалежно від ботанічного сорту, від 3 до 5 см. Довжина коренеплодів "звичайної" моркви не нормується, допускаються більш значні коливання діаметра.

Аналогічно побудовано вимоги ДСТУ 286-91 "Буряк столовий свіжий, що заготовляється і що постачається. Технічні умови" і ГОСТ 26766-85 "Буряк столовий свіжий, що реалізовується в роздрібній торгівлі. Технічні умови".

Рис. 450. Буряк столовий свіжий

У "добірних" картоплі, моркві і буряку вміст землі не допускається, а в овочах "звичайних" допускається у розмірі не більше одного процента від партії. Метод визначення землі в партіях моркви і буряку встановлено за ГОСТ 7194-81, так як і для картоплі.

Порядок приймання і оплати партій картоплі, яка поставляється і яка заготовляється, що не відповідають вимогам стандарту, а також партій нестандартних овочів проводиться у встановленому порядку.

Якщо партії, які реалізовуються, картоплі продовольчої, капусти білокачанної, моркви і буряку столових свіжих не відповідають вимогам стандартів на "добірну" продукцію хоч би за одним показником, то їх відносять до "звичайної" продукції. Якщо ж у партіях продукції є відхилення, що допускаються, і вони перевищують граничні норми, встановлені для "звичайної" продукції, то такі партії вважають не відповідними вимогам стандартів.

8.4. Правове забезпечення стандартизації та управління якістю

Важливе місце в системі стандартизації та управління якістю посідає правове забезпечення. За допомогою права і всієї сукупності правових засобів юридичного застосування здійснюється вплив на суспільні відносини, які пов'язані зі стандартизацією та забезпеченням якості продукції. Правове забезпечення стандартизації та управління якістю є однією із функцій державної системи управління якістю продукції.

Запам`ятайте

Правове забезпечення включає такі види діяльності:

• правове регулювання;

• правову діяльність;

• правоохоронну діяльність.

Правове регулювання – це розробка та затвердження правових норм (стандартів, правил, зразків тощо). Правова діяльність – це забезпечення ефективного застосування чинних норм та правил, їх впровадження і додержання. Правоохоронна діяльність – це юридична відповідальність за дотриманням норм, які затверджені законодавчим шляхом. Право – це керуючий фактор, який регулює широке коло суспільних відносин, які пов'язані з розробкою, виробництвом, реалізацією та використання продукції. Право є важливим інструментом управління господарством країни, яке регулює поведінку учасників виробництва на усіх етапах і забезпечує одноманітність, стабільність та належну спрямованість управлінських рішень. Право впливає на розвиток виробництва, прискорення технічного прогресу і поліпшення якості продукції. Цей вплив визначається шляхом надання технічним нормам сили норм права.

Держава у відповідному законодавчому акті надає технічній нормі обов'язкову юридичну силу, що перетворює її у правову норму. Правильне, уміле використання правових норм сприяє розвитку ініціативи та заповзятливості підприємств щодо задоволення потреб промисловості, сільського господарства і громадян продукцією високої якості, закріпленню законності та підвищенню відповідальності за якість продукції, забезпеченню надійного захисту інтересів споживачів. Закріплюючи у правових нормах (стандартах) визначені вимоги до якості виробів у цілому чи до окремих його властивостей, держава тим самим регулює суспільні відносини, які пов'язані з виробництвом, обігом і споживанням продукції належної якості. У правових нормах закріплюються такі вимоги, які відповідають потребам суспільства і можуть бути виконані на даному етапі розвитку науки і техніки.

Стандартизація є регулювальним видом діяльності з упорядкування і введення визначених правових норм технічного прогресу, науки, техніки, управління виробництвом. Вона є найкращим методом прямого, безпосереднього впливу права на технічний прогрес, на забезпечення якості продукції, що дозволяє підвищувати ефективність виробництва та суспільної праці. Стандартизація як засіб державного нормування вимог до технічного рівня й якості продукції становить адміністративно-правову основу управління якістю продукції. Тому стандартизація займає міцні позиції в економіці країни, у вирішенні вузлових проблем народного господарства і фактично є технічним законодавством.

Нормативні документи, які затверджені в установленому порядку (юридичні акти), є формою вираження правових норм, наслідком правової діяльності. Особливість правових норм стандартів і технічних умов полягає у тому, що вони складають техніко-юридичні норми, мають двохелементну структуру (гіпотезу і диспозицію) і в них не закладена міра відповідальності за недотримання цих норм. Міра відповідальності передбачена в нормативних актах чинного законодавства України. Це обумовлено тим, що стандарти і технічні вимоги є частиною єдиного механізму регулювання і діють тільки у сукупності з іншими нормативними та законодавчими актами. Їх розробка, затвердження, використання і державна охорона забезпечуються за допомогою норм різних галузей права: адміністративного, цивільного, фінансового, трудового, кримінального.

До найактуальніших проблем права належить проблема визначення ефективних і раціональних правових форм закріплення технічних, економічних і організаційних рішень, які складають зміст системи управління якістю, а також дослідження механізму правового забезпечення суспільних відносин у стандартизації, метрології, управлінні якістю.

На практиці та в науковій літературі проблема стандартизації та якості продукції розглядається головним чином у техніко-економічному аспекті. Значення правового аспекту стандартизації і забезпечення випуску продукції високої якості недооцінюються. Передбачена лише відповідальність підприємств і робітників за випуск недоброякісної продукції. Проте правовий аспект цієї проблеми значно ширший і не обмежується питаннями відповідальності. Недооцінювання правового аспекту проблеми якості призвело до того, що правові засоби забезпечення якості продукції застосовується на практиці неефективно. Усталений в економіці "правовий нігілізм", перебільшення ролі правової заборони і недооцінка права як конструктивного, творчого, регулювального фактора є гальмом для розвитку вітчизняного виробництва. Підприємства в основному тільки стягують з виробників штрафи і не відшкодовують збитків, які заподіяні внаслідок постачання та використання недоброякісної продукції.

Розглядаючи питання правового регулювання стандартизації, метрології і якості, потрібно враховувати, що роль права не вичерпується лише встановленням і закріпленням технічних вимог. Значення правового регулювання полягає також у впливі на поведінку окремих людей у суспільстві, яке забезпечило б здійснення та додержання закріплених у правових нормах технічних вимог. Для цього держава:

• встановлює загальний порядок приймання сировини, матеріалів і готової продукції визначеного рівня якості;

• регулює відносини, які виникають у зв'язку з використанням вимірювальної техніки;

• передбачає відповідальність за порушення стандартів і метрологічних правил;

• регулює відносини щодо якості між підприємствами, організаціями і споживачами.

Роль правового регулювання в цьому аспекті проявляється у закріпленні у правових нормах певних технічних вимог та забезпеченні правовими засобами додержання цих вимог під час виготовлення й обігу продукції відповідно до встановлених технічних вимог. Під час додержанняі технічних вимог промисловість виробляє і постачає у торговельні організації доброякісну продукцію. А доброякісна продукція - це відповідність сукупності властивостей продукції вимогам стандартів та іншої НД, а також умовам договору постачання.

Удосконалення правової основи стандартизації, метрології та управління якістю є неодмінною умовою для успішного вирішення важливих соціально-економічних завдань країни.

Питання для самоконтролю

1. Що означає термін «стандартизація»?

2. У чому суть стандартизації і які її завдання в галузі сільського господарства?

3. Хто здійснює нагляд за додержанням стандартів?

4. Які основні нормативні показники якості зерна м`якої пшениці?

5. Які вимоги до посівних якостей насіння основних сільськогосподарських культур?

6. Які базисні норми для насіння олійних культур?

7. Які технічні вимоги до коренеплодів цукрових буряків?

8. В чому суть визначення показників якості льоноволокна?

9.Які види діяльності включає правове забезпечення стандартизації?

Попередня тема

На початок

Наступна тема